Тема 2. Методи наукових досліджень (2 год.

1. Методи вивчення науково-теоретичних джерел: конспектування,

реферування, анотування, цитування та ін.
2. Методи вивчення досліджуваного процесу в природних умовах:
спостереження, бесіда, анкетування, тестування, інтерв’ювання та ін.
3. Теоретичні методи: порівняльно-історичний аналіз, індукція, дедукція,
моделювання та ін.
4. Методи обробки результатів дослідження: методи якісного аналізу,
методи кількісного аналізу.

1.Методи вивчення науково-теоретичних джерел:

конспектування, реферування, анотування, цитування та ін.

Конспектування – це процес аналітико-синтетичної обробки джерела,

скорочений запис інформації, який передбачає перероблення первісного
тексту шляхом трасформації більших мовних одиниць у менші. Мета
конспектування – глибоко осмислити інформацію, подати її адекватно,
стисло, у зручній для подальшого використання формі. При цьому
використовують такі способи викладення, як опис, оповідь, міркування.
Конспект (від лат. conspicere – переглядати, сonspectus – огляд) –
стислий письмовий виклад змісту лекції, доповіді, роботи. Розрізняють
конспект почутого і конспект прочитаного. Конспект почутого складається з
плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів. У
конспекті слухач має змогу занотувати почуте, висловити своє ставлення до
нього у вигляді нотаток, зауважень. Конспектувати почуте складніше,
потрібно встигнути записати головне, тому слід використовувати
загальноприйняті скорочення слів (р. – рік, ст. – стаття, к-ра – культура),
абревіатури найбільш уживаних термінів (ОДС – офіційно-діловий стиль),
математичні й логічні символи (˃, ˂, = замість слів більше, менше, дорівнює
чи збігається). При вмінні скорочувати записи швидкість записування
становить 80–90 слів на хвилину, що майже дорівнює швидкості усного
мовлення.
 Конспект прочитаного складати легше, оскільки читач не обмежений у
часі, може декілька разів перечитати незрозуміле, може користуватися при
цьому довідниками, енциклопедіями. Зміст першоджерела передають своїми
словами та цитатами, при цьому цитати беруть у лапки і вказують у дужках
першоджерело та сторінку. Реквізитами такого конспекту будуть: заголовок
(повний бібліографічний опис конспектованого джерела); план; текст.
В. Шевчук відзначає, що за обсягом конспекти бувають стислі (містять
найсуттєвішу інформацію) і докладні (розгорнуті, містять доведення,
пояснення, аргументи); за формою конспекти поділяються на планові (за
попереднім планом, кожному питанню відповідає частина тексту),
текстуальні (створені переважно з цитат, є джерелом дослівних
висловлювань автора), вільні (поєднують виписки, цитати, тези), тематичні
(на одну тему, але за кількома джерелами), опорні (наочна конструкція, що
складається з визначень, схем)].
Реферування – це процес аналітично-синтетичного опрацювання
інформації, що полягає в аналізі первинного документа, знаходженні
найвагоміших у змістовному відношенні даних (основних положень, фактів,
доведень, результатів, висновків). Реферування, як і конспектування, має на
меті скоротити фізичний обсяг первинного документа та зберегти його
основний зміст. Реферат (лат. referre – доповідати, повідомляти) – це 1)
вторинний документ, результат аналітико-синтетичного опрацювання
наукового джерела, стислий виклад наукової праці (статті, монографії); 2)
вид письмового повідомлення на певну тему за одним чи кількома
джерелами обсягом 10–12 сторінок. Складається з титульної сторінки, плану,
тексту, списку літератури.
Особливим видом є автореферат – стислий виклад кандидатської чи
докторської дисертації, який публікується за місять до її публічного захисту.
Анотування – це аналітико-синтетичне опрацювання інформації з метою
створення анотації. Анотація (лат. anotatio – зауваження, примітка) – короткі
відомості (до 500 друкованих знаків) про книгу, статтю, монографію з
погляду її призначення, змісту, виду, форми й інших особливостей. Вона
зазвичай міститься на другій сторінці друкованого видання і має такі
реквізити: опис бібліографічних ознак книги (автор, назва, місто,
видавництво, рік, кількість сторінок); короткий переказ змісту; вказівка на те,
кому ця праця адресована.

2. Методи вивчення досліджуваного процесу в природних

умовах: спостереження, бесіда, анкетування, тестування,
інтерв’ювання та ін.

Щоб провести соціально-педагогічне дослідження потрібно знати методи

збору первинної інформації, їх переваги і недоліки та обов’язково технологію
проведення дослідження. Трапляються випадки коли проводять дослідження
некомпетентні люди, при цьому допускаються численні порушення
процедури дослідження. Тому метою нашого дослідження є вивчення,
узагальнення методів соціально-педагогічної діяльності.

Метод спостереження – один із випробуваних методів, яким користуються

природничі та суспільні науки. Він може застосовуватися самостійно і в
поєднанні з іншими методами.
Спостереження як метод передбачає цілеспрямоване, за попередньо
розробленим планом, фіксування таких явищ, які цікавлять дослідника
практичної діяльності. На відміну від інтерв’ю та анкетування спостереження
не залежить від уміння, знань чи готовності людини дати достовірні
відповіді. Воно не потребує і активного співробітництва дослідника з собою,
тому не зустрічає відмов. Нарешті, воно більш об’єктивно відображає
дійсність, адже набагато важче незвично поводитися, аніж дати незвичну
відповідь.
Тестування – метод психологічної діагностики, провідним організаційним
моментом якого є застосування стандартизованих запитань та задач (тести),
що мають певну шкалу значень. Метод використовується для
стандартизованого вимірювання індивідуальних відмінностей особистості.
Виділяють три основні сфери застосування тестового методу:
 а) освіта,
 б) професійна підготовка та відбір,
 в) психологічне консультування та психотерапія. Тестовий метод дає
змогу з певною мірою ймовірності встановити актуальний рівень
розвитку в індивіда необхідних навичок, знань, особистісних
характеристик.
Методика тестування може бути поділена на три етапи:
 вибір тесту (зумовлений метою тестування та ступенем достовірності й
надійності тесту);
 його проведення (обумовлюється інструкцією до тесту);
 інтерпретація результатів (визначається системою теоретичних
припущень відносно предмета тестування).

Метод опитування – універсальний. Він дає змогу дослідникові за

короткий проміжок часу одержати велику кількість інформації. Перевагою
цього методу є також легкість застосування й обробки даних. Важливими
позитивами масових опитувань є те, що дослідник може опитати велику
кількість жителів віддланеих районів і отримати дані, які легко порівняти й
проаналізувати. Масові опитування учнів, педагогів, батьків дають змогу
виявити певні установки та судження суб’єктів освіти. Однак до організації
та проведення масових опитувань слід підходити дуже зважено. Не можна
забувати що внаслідок опитувань ми отримуємо не об’єктивні дані в чистому
вигляді, а лише точку зору опитаних про них.
Залежно від особливостей процедури проведення розрізняють такі різновиди
опитування:
  групове та індивідуальне;
 очне та заочне;
 усне та письмове.

3. Теоретичні методи: порівняльно-історичний аналіз, індукція,

дедукція, моделювання та ін.

Говорячи про теоретичні методи наукових досліджень, перш за все,

необхідно визначитись із змістовою сутністю самого поняття “метод”. В
загальному вважають, що метод (від грецького methodos – шлях до чого-
небудь) – це певний спосіб досягнення конкретної мети; певний
систематизований комплекс прийомів, процедур, які застосовуються
дослідником для досягнення поставленої мети.

Індукція – форма  наукового пізнання, логіка якого розгортається від

конкретного до загального. Тобто, загальне положення виводиться логічним
шляхом з одиничних суджень. При індуктивному методі дослідження для
одержання загальних знань про той чи інший клас предметів необхідно
вивчити, окремі складові цього класу та віднайти в них істотні ознаки,
властиві цьому класу предметів.

Дедукція – метод  логічного висновку від загального до часткового, тобто

спочатку досліджують стан об'єкта в цілому, а потім його складових
елементів. У навчально-дослідній практиці застосовують змістовне
доведення, представлене у вигляді звичайних логічних конструкцій, рівень
науковості яких відповідає потенціалу молодого дослідника.
Порівняння  – це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою
встановлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження
загального, що може бути властивим двом чи декільком об’єктам
дослідження.

Метод порівняння буде плідним, якщо при його застосуванні

виконуються такі вимоги:
- порівнюватись можуть тільки такі явища, між якими може існувати певна
об’єктивна спільність;
- порівняння повинно здійснюватись за найбільш важливими, суттєвими (у
плані конкретного завдання) ознаками.
Порівняння завжди є важливою передумовою узагальнення. Різні об’єкти чи
явища можуть порівнюватись безпосередньо або опосередковано через їх
порівняння з яким-небудь третім об’єктом (еталоном).

Формалізація – це  метод вивчення різних об'єктів, при якому основні

закономірності явищ і процесів відображаються в знаковій формі, за
допомогою формул або спеціальних символів.

Абстрагування (в перекладі з лат. означає відволікання) – це уявне

відволікання від неіснуючих властивостей предметів, зв’язків і відношень
між ними та виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника.
Абстракція являє собою одну із сторін, форм пізнання, коли відбувається
перехід від почуттєвого сприймання до уявного образу.

Моделювання  – непрямий, опосередкований метод наукового дослідження

об’єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких не можливе, ускладнене чи
недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу
дослідження. Під моделлю розуміють систему, що заміщує об’єкт пізнання і
являє собою джерело інформації про неї.
Модель обов'язково повинна мати спільні риси з об'єктом дослідження.
Модель відображає основні суттєві сторони явищ чи процесів, які
відбуваються в об'єкті спостереження.
Моделі поділяються на такі  види:
- інтуїтивні (виражені на папері);
- фізичні (макети, муляжі, що дозволяють наочно ілюструвати, саме ті
процеси,  які мають місце у природі. За допомогою таких моделей можна
вивчати вплив окремих параметрів на певний фізичний процес);
- математичні (дозволяють кількісно досліджувати явища, які
важко піддаються вивченню за допомогою фізичних моделей);
- знакові (вираженні мовою, алгоритмами, графічно, математично);
- функціональні (описують залежності між входом і виходом системи);
- структурні (описують оргструктури систем);

4. Методи обробки результатів дослідження: методи

якісного аналізу, методи кількісного аналізу.

Зведення дослідних даних, одержаних на основі проведеного

експерименту, являє собою їх систематизацію та встановлення якісних і
кількісних залежностей між факторами, що досліджувались.

Для обробки результатів досліджень найчастіше застосовують

статистичні, табличні і графічні методи.

Щоб кількісні показники результатів дослідження дали можливість

виявити наявність деяких залежностей між досліджуваними факторами,
їх потрібно певним чином упорядкувати. Придатними для цього можуть
стати статистичні методи ранжування і групування.

Ранжування полягає у розподілі кількісних показників у певному

порядку (наприклад, за ступенем їх важливості чи значимості, або у
послідовності зростання, чи навпаки - зменшення). На основі
ранжування виключають всі другорядні і випадкові дані, що не
впливають не результати проведеного дослідження.

При групуванні за якісними ознаками (атрибутивне групування) за

основу беруть ознаки, які неможливо охарактеризувати кількісно, але
вони можуть так повторюватись, що це стає можливим визначати
(наприклад, національність або соціальне походження опитуваних). З
якісних ознак неможливо скласти якусь послідовність.