№1

Мова-це унік. Сусп. Явище. В Україні держ.мов. є укр..мова.

Зачення мови розкрив. через її ф-ії:

1)комунікативна -мова як засіб спілкув.( 7 кіл спілк)
2)мисле творча -засіб твор.та вираж.думок3)називна(номінативна) - завдяки їй все
одержує назву, тобто мова як засіб назив.предметів.

3)пізнавальна -здобуття знань, пізання світу, накопичення людськ.досвіду.

4)культурологічна -забезпечення передачі культурного досвіду, єднав різні культури,

млва як засіб зв*язку поколінь
5)естетична - як засіб виховання краси, позитивних емоцій, творення краси

6)експресивна (виражальна) - мова є універсальним засобом вираження внутрішнього

світу. Вона дає змогу перетворити внутрішнє, суб’єктивне на зовнішнє, об’єктивне,
доступне для сприйняття.

7)ідентифікаційна - мова виступає засобом ідентифікації мовців, засобом ототожнення в

межах певної спільноти. Ця ідентифікація виявляється і в часовому, і в просторовому
вимірах.

8)гносеологічна (пізнавальна) - мова є засобом пізнання світу. Пізнаючи мову, людина

пізнає світ, причому світ у баченні саме цієї мовної спільноти. Мова є засобом мислення,
формою існування думки.

9)гуманізуюча – мова є засобом передачі думок людей на відстані. Завдяки мові та

мовленню думки окремих людей із їх власного надбання перетворюються на духовне
надбання всього суспільства. Людина сприймає світ не лише власним розумом, а й
органами відчуття і розумом усіх людей, досвід яких нею сприймається завдяки мові. Так
людина стає носієм культури, отже, гуманізується.

10)волюнтативна – мова є засобом вираження волі співрозмовника: вітання, прохання,

запрошення, порада, спонукання тощо. Ця функція є близькою до експресивної.

11)виховна - мова є засобом виховання людини. Ця функція є близькою до естетичної.

12)магічно-містична - магічна функція мови проявляється в силі слова, у вірі людей у

можливість за допомогою слова викликати богоявлення, оживити мертвих, подіяти на
певний предмет чи особу, підкоряючи їх своїй волі.
№2
укр нац та літер мова

Національна мова- це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації.

Поняття національна мова охоплює всі мовні засоби спілкування людей: літературну
мову, територіальні й соціальні діалекти, просторіччя.

Нац . мовою укр.. нац. є укр..мова. Форм-ання УНМ відбув. на основі мови народності в
період інтенсивного становлення укр..нації (2-га половина 18-поч 19 ст.) як стійкої
спільноти людей, що мають спільну територію, економіку та політичні зв*язки.
Літературну мову та культуру.

Літературна Мова- це вища форма націонал.. мови (загальнонародної мови), вона

унормована та відшліфована майстрами слова.

Історично в У. існують 2 типи Л.М.:

1) слов*яно-руська ( книжна)
2) староукраїнська(народна)

Започаткував У.Л.М Котляревський своїм твором «Енеїда» у 1798р. Основоположником

Нової УЛМ вваж. Т.Шевченко, його заслуга полягає в тому, що він став реформатором
мови, збагатив народ.м. новими словами , віддаливши тим самим мову літератури від
побутової. Надалі ці традиції продовжували Л.Українка , І.Франко, М. Коцюбинський

Протягом всього розвитку укр..м. було прийнято понад 200док., які обмежували та
забороняли її використовувати. В 1939 ВР УРСР прийнятий закон про мови в УРСР , де було
закріплено державний статус укр..м. Статус Української мови, як державної закріплено в
КУ 1996 ст.10

Основні тенденції розвитку УЛМ на сучасному етапі:

1) розшир. сфер застосув, та ходж її у нові галузі знань
2)поповнення укр..м. великою к-стью словосполучень, що відображу. Реалії сучасного
економіч, політ, культур життя українців
3) поява нових і розширення значень раніше відомих слів
4)збагачення термінології за розрахунок запозичень з іншомов слів
5)інтернаціоналізація українського словотвору(пресс-секретар, хіт-парад,гала-концерт)

Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови
висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання
правил мовленнєвого етикету.
№3 мовні норми
Мовна норма - це сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному
етапі розвитку суспільства як взірець.
Історичні, але відносно стабільні, є основою Л.М.
Ознаки М.Н.:
1)традиційність
2)гнучка стабільність,сформована змінами куль-історичних умов розвитку Л.М.
3)варіативність
Будь-яке мовне явище може вважатися нормативним, якщ воно ґрунтується на таких
ознаках:
1)Відповідальність того чи іншого явища структурі мови
2)Регулярності відтворення відповідального явища в процесі комунікації
3)суспільному схваленні та визнанні відповідного явища як нормативного

ВИДИ ЛІТЕРАТУРНИХ МОВНИХ НОРМ

1. Орфоепічні – це правила вимови звуків та звукосполучень

2. Акцентуаційні – це правила наголошення слів

3. Орфографічні – це пр..написання слів

4. Пунктуаційні - це правила вживання розділ.зн.

5. Лексичні – правила використ слів відповідно до їх лексичного значення

6. Словотвірні – закономірності утворення нових слів за певними правилами

7. Граматичні –будова словосп. та реч. Морфологічні та синтаксичні правила.

8. Стилістичні –доречне використ. мовних засобів у різних стилях.

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи,
закріплених у процесі суспільної комунікації.( особливо для ведучих важлива,театр..)
Як вища форма загальнонародної національної мови, х-ується наявністю сталих норм, які є
обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість – основна ознака літературної мови.

Л.М. реалізується в 2-ох формах( усна та писемна):

1)Усн.- спілкув.люд у побуті, вірибничі потреби сусп.. Зміст залеж.від інтонац.
наголосу,жестів. Менше уваги приділ.формі вислову,вжив не закінч,неповн, реч.,
повторення…. Може бути доповідь ,промова,повідомлення.
2)Писемна- осн ф-ма мови ділових люд.(листи звіти,квитанції). Більше вимог щодо добору
лексики,точності викладу. Пис.ф-ма в основному монологічна,є вторинною у порівнянні з
усн.мов., фіксує чиюсь висловлену думку. Словесну інф.доповнюють цифрові дані,схеми,табл..
3)Усн+пис - форма реалізаціі мови як засобу спілкування.
№4
Усне мовлення – це така форма реалізації мови, яка вимовляється, виражається за
допомогою звуків, являє собою процес говоріння. За походженням усне мовлення –
первинна форма існування мови.

Писемне мовлення – мовлення, зафіксоване на папері. Воно є вторинною формою

існування мови і розраховане на зорове сприйняття. Кожна з форм мовлення має свої
особливості, що видно з таблиці.

Усне Писемне

1. Первинне 1. Вторинне

2. Діалогічне (полілогічне) і 2. Монологічне

монологічне

3. Розраховане на певних слухачів, які 3. Графічно оформлене

виступають співрозмовниками

4. Не підготовлене заздалегідь 4. Пов’язане з попереднім обдумуванням

5. Живе спілкування 5. Старанний добір фактів та їх мовне

оформлення

6. Інтонація, міміка, жести 6. Добір мовних засобів, чітке

підпорядкування стилю і типу
мовлення

7. Імпровізоване мовлення 7. Повний і ґрунтовний виклад думок

8. Чітко індивідуалізоване мовлення 8. Поглиблена робота над словом і

текстом

9. Емоційне й експресивне мовлення 9. Редагування думки і форми її

вираження

10. Повтори, зіставлення, різні тропи, 10.  Самоаналіз написаного

фразеологізми

Усне і писемне мовлення широко застосовуються в різних сферах життя людей. Усне мовлення існує у формах діалогу,
дискусії, диспуту, монологу, розповіді, переказування, звіту, доповіді тощо, а писемне – у формах переказу, творів
(опису, розповіді, роздуму), ділових паперів, газетних жанрів, плану, тез конспекту, реферату
№5
Мовний стиль  – це сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом мовлення, метою,
характером висловлення, практикою мовного спілкування, функціональним призначенням.

Стиль – це один із різновидів літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності
мовців. В українській літературній мові традиційно виділяють п’ять функціональних стилів:

1. науковий;

2. офіційно-діловий;

3. публіцистичний;

4. художній;

5. розмовний або стиль побутового мовлення.

Усна форма літературної мови має лише один стиль – розмовний. У писемній мові виділяють
чотири функціональні стилі: науковий, публіцистичний, художній, офіційно-діловий. Проте
функціональні стилі не існують відокремлено один від одного. У будь-якому з них переважають
загальномовні, міжстильові засоби, незважаючи на те, що кожен вирізняється специфічними
елементами, властивими тільки йому.

Кожний стиль має:

 призначення;

 сферу поширення (коло мовців);

 систему мовних засобів;

 стилістичні норми;

 жанри реалізації;

 підстилі.

Кожен із стилів має свої характерні особливості і реалізується у властивих йому жанрах. Жанри –
це різновиди текстів певного стилю, що різняться, насамперед, метою мовлення, сферою
спілкування та іншими ознаками.

Сучасна українська літературна мова поєднує системи книжного (писемного) й усного

літературного мовлення. Функціональна розгалуженість мови породжує різноманітні стилі
літературної мови.

Стилі розрізняються лексичними (набір слів), фразеологічними (усталені словосполучення),

граматичними (будова речень, словосполу-чень) особливостями.


 №6
Офіційно- діловий стиль , його особливості.
Офіційно-діловий стиль - це прийоми використання мовних засобів під час документального
оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків
між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному
спілкуванні. Має дві форми: усну і писемну. Його стильові різновиди: дипломатичний,
законодавчий, адміністративно-канцелярський. Написання документів вимагає суворої
нормативності (літературної мови з відповідним добором мовних засобів) та логічної виразності.

Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є

послідовність і точність викладу актів, документальність, об'єктивність оцінок, гранична чіткість,
емоційно-експресивна нейтральність вислову

2. Характерні ознаки офіційно-ділового стилю

1. Наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів
неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення і способу опрацювання.
Обов'язковим реквізитом будь-якого документа є підпис.

2. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість висловлювання. Офіційно-

діловий стиль позбавлений образності, емоційності та індивідуальної авторської своєрідності.

3. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів.

Найхарактерніші вияви стандартизації такі:

а) широке вживання готових словесних конструкцій (наприклад, у зв 'язку, відповідно до, з метою,
згідно з), що спрощує й полегшує процес укладання окремих видів документів;

б) часта повторюваність тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій як результат прагнення до
однотипності способів вираження думки у подібних ситуаціях.

4. Лексика здебільшого нейтральна, слова вживаються у прямому значенні.

5. З метою чіткішої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

6. Часте вживання словосполучень з дієсловами у формі теперішнього часу зі значенням

позачасовості, постійності дії: рішення надсилається, має місце, виробнича рада розглядає. при
одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо). Вживаються також складні
речення із сурядним і підрядним зв'язком.

У діловому стилі залежно від сфери вживання виділяють такі підстилі :

1) адміністративно-канцелярський, яким укладаються документи , необхідні для встановлення

офіційних, ділових, службових, партнерських контактів між організаціями, установами та громадянами
( це заяви , резюме , довідки , листи , доручення , накази , розпорядження та ін .);

2) законодавчий – використовується у сфері законодавства ( це акти , закони ( Конституція України ),

указі , постанови , статути , кодекси , видані й затверджені вищими органами державної влади та
найвищими посадовими особами );
3) дипломатичний – обслуговує сферу міжнародних відносин у галузі політики , економіки , культури (
це міждержавні угоди , конвенції , ноти , меморандуми , комюніке ).

Отже, тексти офіційно-ділового стилю потребують документації тверджень, точності формулювань, не

припускають двозначності сприймання змісту.

№7мова і професія
Мова й професія – дві важливі суспільні категорії, що визначають глибину

пізнання світу, оволодіння набутками цивілізації, рівень мовленнєвої

культури.

Професіоналізм- слово або вислів, притаманні мові певної професійної групи.

Володіння мовою професійного спілкування – це:

* знання власне мови, тобто сформованість мовної компетенції;

* уміння використовувати ці знання на практиці, доречно поєднувати

вербальні (словесні), паравербальні (темп, інтонація тощо) та невербальні

(жести, міміка та ін.) засоби спілкування відповідно до ситуації, мети,

тобто сформованість комунікативних навичок.

Успіх мовного професійного спілкування залежить від:

* мовця як особистості з індивідуальними якостями;

* знання мовцем сучасної української літературної мови як основи

мови професійного спілкування (мовна компетентність);

* уміння використовувати ці знання і втілювати інформацію в текст

залежно від мети, ситуації тощо (комунікативні навички).

Таким чином, основними компонентами мовного професійного

спілкування є:

* особистісний чинник у професійному спілкуванні;

* мова як засіб професійного спілкування;

* текст – мовне втілення інформації в професійне спілкування.

№8муз термін як осн спілк музик
В період зародж. наукової музичної лекції(16-18ст.) на розв. муз.культ. в У.
впливає Європейська музика ----- звідти і з*являється основа сучасної музикальної
–лінійної системи запису музичних звуків.

В основу формотворчої музичної термінології увійшли італ.та лат. забезпечення.

Кропивницька стверджує , що в цей період відбув. активне запозичення із
староукра.та церк. мов.

Дилецький зробив великий внесок розбудову музичної терміно-лексики

написавши теоретично тракту «Граматика музикальна»

Він ввів:
1) назви спів .голосів(альт,бас, дишкант)
2) назви музичних колективів(капела,хор)
3) назви видів, жанрів музики, окремих музичних творів та їх складових
частин(каденція,концерт пісенька)
4) назва нотного письма (бемоль…..)
5) назви інтервалів(прими..)
6) назви ладів і тонів (бемольная, дієзисовая)
7) назви метроритміч.понять( такт, кконтрапункт)
8) назви мелодичних прикрас ( мордент)
9) назви муз.зв.( ут ,ре , мі ,фа,соль,ля + буквенна(лат) С,D E )
10)назви темпів
11)назви динаміки та відтінків ( м*яко)

«Енеїда» Котляревського засвідчила появу нових термінів

1) назви музичних інструментів ( дудка,сопілка,бандура,кобза)
2) назви видів жанрів муз.( коляда, марш)

Коломієць казав, що велика кіль-сть термінів відразу ж після свого виникнення

виходить за межі вузькоспеціальної сфери вживання у загальновживану.

Деякі терміни замінено новими:

1) відкличних-бекар
2) обнижних –емоль
3 )підвищ ник-дієз
В 1930 опублік.проекр «Словника музичної термінології, який став 1-им
повним систематизованим реєстром музичної лексики.

За останні роки виникло багато нових термінів( гард-рок, геві-метал,

свінг,мюзикл….)

№9терміни та професіоналізми у професійному мовленні

Термінозна́вство — наука, яка займається вивченням термінів та терміносистем.

Термін – це слово або словосполучення, що позначає поняття з певної галузі знань –

науки, техніки тощо, напр.: інтеграл, схема, кредит.
Ознаки термінів:

1. системність;
2. наявність дефініції (визначення);
3. однозначність у межах певної термінологічної системи;
4. стилістична нейтральність, відсутність емоційного
забарвлення;
5. точність значення.

Терміни бувають:

 загальнонаукові – ті, що з одним значенням вживаються в кількох галузях,

напр.: синтез, аргумент, категорія;
 галузеві – ті, що вживаються лише в одній галузі та використовуються в працях,
розрахованих на фахівців у певній галузі, напр.: гідрат, карбід.

Якщо термін вживається у різних термінологічних системах, то видозмінюється і його значення.

Наприклад: реакція у хімії – “взаємодія між двома і більше речовинами”, у фізіології – “відповідь на
подразнення”, у політиці – “повернення до старих суспільних поглядів”.

Система термінів мови або певної галузі називається термінологією.

Науковому й офіційно-діловому стилям притаманна термінологія, що утворилася з

активної лексики (справочинство, множення, кут бланк)

Крім термінів, у професійному спілкуванні вживається значна кількість номенклатурних

назв – своєрідних етикеток одиничних предметів, які найчастіше виражені буквено-
цифровими символами: КО-31 (кондиціонер), М-100 (марка цементу).

Терміни й номенклатурні назви в текстах, розрахованих на фахівців, не пояснюються.

Професіоналізми – це слова або вислови, властиві мовленню людей певної професії.

Вживаються тільки у відповідному професійному колі й не відповідають нормам
літературної мови.( мають емоцыйне забарвлення , використов. у жаргоні)

Професіоналізми бувають:
вузького призначення
загальномовні – ті, що використовуються у ділових документах споріднених установ, а
для міжвідомчих справ небажані: доукомплектувати, дообладнати, недовнесок.
У різних галузях науки, виробництва, політики професіоналізми виступають як синоніми до
термінів, але на відміну від термінів вони можуть мати емоційне забарвлення і детально
характеризувати рід занять, дії та предмети, пов’язані зі сферою діяльності відповідної
професії, наприклад, із шахтарської справи – штрек, терикон, видавати на-гора.

У межах колективу, підприємства може з’явитися безліч нових професіоналізмів,

наприклад: недовнесок, заорганізувати, надбудова, середвідомчий, листаж,
дискваліфікація, плинність. Такі професіоналізми вживаються здебільшого в усному
мовленні. У науковому та діловому спілкуванні вживання цих слів небажане.

№10 культура мови та мовлення,ознаки

Культура мови — галузь знань, яка вивчає нормативність мови, її відповідність
суспільним вимогам; індивідуальна здатність особи вільно володіти різними
функціональними стилями.

Культура мовлення — упорядкована сукупність нормативних, мовленнєвих

засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають
зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування.

Ознаки культ.мови:
1) правильність-дотримання мовних норм
2) точність-якість мислення,значення предмета мовл, інтелект, здібності,ерудиції
3) логічність-наявність логічних зв*язків, послідовності викладу матеріалу
4) змістовність-глибоке осмислення теми,вміння дібрати відповідний матеріал,
без упстослов*я та багатослов*я
5) доречність-добір мовних засобів , що відповідають змісту , х-ру ,меті
повідомлення, врах.сутність мовлення та склад слухачів.
6) багатство мов л-різноманітність висловлення думок , вміння застосовувати
образну лексику, синоніми, фразеологізми.
7)виразність- забезпеченн виразністю дикції,чіткістю мови, невербальні
засоби,жести,міміка
8)чистота-використ.літер-нормативних слів і словосполучень, правильно
граматичних форм,уникнення суржику.

Шляхи підвищення особистої культури мовлення:

1)читати фахової літератури
2) звертатися до словників
3) готувати публ.виступи з фаховою тематико.
4) оволодівати різними жанрами( заяви,листи..)
5)свідомо ставитися до слова , стежити за своїм мовленням
6)прислухатися до мовлення високих авторитетів
• читати художню літературу - джерело збагачення мовлення, записувати цікаві
думки майстрів слова, вчити напам'ять афоризми, вірші.

Відмінності мови і мовлення

1. Мова – загальне явище. Мовлення –індивідуальне.

2. 2. Мова прагне стабільності. Мовлення – динамічне, рухливе.
3. 3. Мова захищається від історичного та соціального впливу своїми нормами та
правилами. На мовлення впливає історичне і соціальне оточення.
 4. 4. Мова може бути змодельована. Мовлення важко піддається опису за допомогою
моделей.
5. 5. Мова підпорядкована лише лінгвістичним закономірностям. Мовлення
підпорядковане ще й нелінгвістичним закономірностям.
6. 6. Мова прагне з’явитися у вигляді абстрактної схеми. Мовлення – матеріальне.
Однак протилежність мови і мовлення не можна розглядати метафізично. Між
мовою і мовленням існує діалектична єдність. Глибоке знання мови і мовлення
свідчать про високий рівень культури мовця.

№ 11 мовний та мовленнєвий етикет

Етикет - це кодекс правил поведінки, що регламентують взаємини між людьми у
різних ситуаціях.

Мовний етикет – це правила певної поведінки, прийняті у певному суспільстві

серед людей певної нації , це стійкі формли спілкування в доброзичливій
тональності для встановлення контакту .

Дотримання мовного етикету людьми так званих лінгвоінтенсивних професій -

чиновниками всіх рангів, лікарями, юристами, працівниками зв'язку, транспорту
тощо - має ще й виховне значення, мимоволі сприяє підвищенню як мовної, так і
загальної культури суспільства. Але найбільш важливим є те, що неухильне,
ретельне додержання правил мовного етикету членами колективу навчального
закладу, підприємства, офісу, інституції підтримує позитивний імідж, престиж усієї
установи.

Мовленнєвий етикет - реалізація мовного етикету в конкретних актах

спілкування, вибір мовних засобів вираження.

Мовленнєвий етикет -поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний

характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну,
зважаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді надуживаємо
професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слухачі, то це порушення
мовленнєвого етикету, а не мовного.

За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого

етикету розрізняють 15 видів стійких мовних висловів:

o Звертання.
o Вітання.
o Знайомство.
o Запрошення.
o Прохання.
o Вибачення.
o Згода.
o Незгода.
o Скарга.
o Втішання.
o Комплімент.
o Несхвалення.
o Побажання.
o Вдячність.
o Прощання.