Тема уроку: Прості форми. Проста двочастинна форма.

Мета уроку: Дати студентам уявлення про просту двочастинну форму, її

різновиди, походження та застосування.

План-конспект
І. Прості форми. Визначення простої двочастинної форми.
Прості форми – розкривають один художній образ, замкнені на одному чи
споріднених переживаннях, спираються на період та синтаксичні
структури, представлені як частини форми. До простих форм відносяться
одночастинна (період), двочастинна, три частинна, три-п’ятичастинна,
подвійна три частинна, концентрична, а також „пісенні” форми (куплетна).
Простою двочастинною зветься форма, перша частина якої уявляє собою
період, а друга за складністю не перевищує період.

ІІ. Функції другої частини форми. Типи двочастинних форм.

1) Функція другої частини – відтіняючий контраст.
Проста двочастинна форма може складатися з двох контрастних періодів.
Найбільш елементарний та поширений вид цієї форми уявляє собою
співставлення двох періодів повторної структури aa1+bb1. Ця форма
походить з народної музики і пов’язана з характерним для народної музики
принципом відтіняю чого співставлення двох частин: заспіву та приспіву,
сольного та загального танців, пісні та інструментального награшу. Така
структура отримала назву „пара періодичностей”.
Муз. приклад: Л. В. Бетховен. Соната № 25, ІІІ ч., тема;
В. А. Моцарт. Соната F-dur (КV 300к), І ч., головна партія.
2) Функція другої частини – розвиток та завершення.
В такий двочастинній формі функції частин розподіляються наступним
чином:
І ч. – викладення теми;
ІІ ч. – розвиток та завершення музичної думки.
В такому випадку друга частина не може бути періодом. Обидві частини
можуть бути неповторними ab + сd.
В. А. Моцарт. Соната С-dur (№ 10), ІІ ч., тема.
Однак поєднання двох частин в єдину форму не може бути механістичним.
Простій двочастинній формі повинні бути притаманні:
1) тематична єдність (в другій частині – елементи з першої частини);
2) однотипність ритмічного та мелодичного малюнків за відсутності
прямих повторень в другій частині елементів з першої частини;
3) тональна єдність;
4) структурна єдність (пропорційність частин, однакова структура частин
чи єдина структура).
Функція завершення музичної думки може бути виражена репризою
одного з речень першої частини. Утворюється структура aa +ba, де друга
частина складається з розвитку теми чи нового матеріалу (перше речення)
та репризи (друге речення). Розділ „b” називають „серединою”. Така форма
отримала назву простої репризної двочастинної.
Муз. приклад: Л. В. Бетховен. Соната № 1, ІІ ч., тема;
В. А. Моцарт. Соната А-dur , І ч., тема.
На відміну від цієї форми, всі інші різновиди простої двочастинної форми
утворюють групу безрепризних простих двочастинних форм.

ІІІ. Походження та застосування простої двочастинної форми.

Як вже було зазначено, походження і розвиток простої двочастинної
форми були пов язані, насамперед, з історією побутових танців та з
історією різноманітних пісенних жанрів. У зв’язку з цим, проста
двочастинна форма, як форма самостійного твору, зустрічається в
невеликих п’єсах – прелюдіях, танцях (лендлер, вальс), піснях (форма
куплету), романсах.
Як форма проста, двочастинна форма може бути складовою
частиною більш складних форм. Тут теж можна прослідкувати зв’язок з
піснею і танцем. Так, в простій двочастинній формі викладається рефрен
рондо („рондо” – хороводна пісня), тема варіацій (жанровість, „куплетний”
принцип а а1 а2 а3... ), частина складної три частинної форми (в якій
писалися менуети та інші танці.

Контрольні питання:
1. Які музичні форми відносять до простих і чому?
2. Дати визначення простої двочастинної форми.
3. Які існують типи простої двочастинної форми?
4. Які функції може виконувати друга частина простої двочастинної
форми?
5. Назвіть форми та жанри, де зустрічається проста двочастинна форма.

Література:
1. Мазель Л. Строение музыкальных произведений. М. 86, Гл. VІ;
2. Способин И. Музыкальная форма. М. 72., ч. І, Гл. ІІІ;
3. Тюлин Ю. Музыкальная форма. М. 74, Отдел ІІ, Гл. ІІ.