Творчий портрет Йоганнеса Брамса

(1833 – 1897рр.)

Останній німецький романтик, яскравий антипод Р.Вагнеру.

Сфери творчої діяльності:
- піаніст (соліст, концертмейстер, учасник камерного ансамблю),
- диригент,
- педагог,
- композитор.
Періодизація творчості («4 пори року митця»):
І період (кін.40-х рр..-1856р.) –ранній період: навчання, становлення
характеру. Перевага музики для ф-но (3 сонати, 4 балади, варіації на т.Шумана),
пісні.
ІІ період (1856 – 1868рр.) – перша творча зрілість. Виконавська діяльність та
диригентська діяльність. Розширення жанрового кола (ф-нний квінтет, 2
оркестрові серенади, кантата «Рінальдо», «Німецький реквієм»).
ІІІ період (1868 – 1890рр.) – повна творча зрілість, найбільш плідний період.
Створення 4-х симфоній, увертюр («Трагічна» та «Святкова»), хорових творів
(«Пісня долі», «Тріумфальна пісня» та ін.), концертів для ф-но, для скрипки та
віолончелі, обробок народних пісень.
IV період (1890 – 1897рр.) – останній період. Діяльність педагога та
диригента, спад композиторської творчості. 16 інтермеццо для ф-но, «4 суворих
наспіви», 11 хоральних прелюдій для органу.
Риси стилю:
1. Залишаючись в історичному руслі романтизму, Й.Брамс втілював
класичні тенденції – «класик за формою, романтик за змістом». В його музиці
поєднуються класичний раціоналізм та романтичні пориви. Ідея непорушності
людського буття – для Й.Брамса як закон, а лірична сповідь людини, відчуття
вічної краси – як втіха в земних стражданнях. Зберегти мрію, віру, здатність
любити – тема Брамса в романтизмі.
2. Й.Брамс завершує розвиток німецького класицизму та романтизму, тож
вбирає все найкраще від попередників: психологізм Шумана, простота народної
пісні, первозданність Шуберта, мудрість пізнього Бетховена, гармонія між
думкою та почуттям Баха – утворюється синтез, розрахований на вічні часи.
3. Програмній музиці нововеймарської школи (Ф.Ліст, Р.Вагнер) Й.Ьрамс
протиставив чисті інструментальні жанри класиків: симфонія, концерт, соната,
квартет. Т.ч. він довів життєздатність класичних форм.
4. Для Й.Брамса характерна широта інтересів(працював в усіх жанрах,
крім опери), рівноцінність жанрових сфер(не виділяв одного жанру), перенесення
прийомів одного жанру в інший(камерного детального письма в симфонію і
навпаки, хорової фактури в інструментальну і т.д.)
5. Основою музики є пісенний тематизм, що спирається на народну
пісню(склав «Зібрання німецьких нар.піс.», робив обробки пісень різних народів).