Основні положення теорії музичної драми Р.

Вагнера:

1. Головна мета Р.Вагнера – створення художнього твору майбутнього –

музичної драми.
Музична драма – це твір, заснований на синтезі музики та поезії, музики
та драми. Автором музичної драми має бути митець – поет та композитор в
одній особі.
2. Зміст музичної драми.
На думку Р.Вагнера, мистецтво не повинно служити забавою та розвагою,
твір має втілювати великі ідеї. Але не будь-яка поезія підходить для цього.
Отже, основа драми Р.Вагнера - міф, що є початком та кінцем історії, несе в
собі вічне, невмируще і тому найбільш органічно поєднується з музикою.
3. Принцип розвитку та структура музичної драми.
Вагнер висуває термін «нескінченна мелодія» - безперервний музичний
розвиток, де новий музичний матеріал з’являється шляхом плавного
переходу. Звідси виникає плинність музичного руху.
4. Оперні форми.
Вагнер відмовляється від розчленованої структури старої опери. Він
створює 3-актну драму, де арії та речитативи заміняються монологами,
ансамблями та об’єднуються в наскрізні сцени. Т.ч. створюється суцільний,
безперервний потік музики.
5. Лейтмотивна система.
Для забезпечення безперервності розвитку Вагнер використовує систему
лейтмотивів (цим терміном сам композитор не користувався, його ввів Ганс
Вольцоген). Лейтмотиви – «путівники почуттів», наділені символічним
значенням. Звучать в основному в оркестрі.
6. Роль оркестру.
Оркестр у Р.Вагнера перестає бути «гігантською гітарою», як в італійській
опері. Оркестр виражає те, що слово виразити не може, сутність драми там,
де співак мовчить і нема зовнішньої дії. Оркестр також забезпечує
безперервність розвитку в музичній драмі.
7. Вокальна партія.
Вокальна партія у Вагнера – перша серед рівних, головний голос при
активних побічних голосах. На думку Вагнера, мелодія виростає з мови –
виникає музична декламація. Т.ч. поєднуються аріозний та речитативний
вид співу. «Моя декламація – це вже спів, мій спів – досконала декламація».