Salomieia - Oskar Vaild

OSCAR WILDE
THE PLAYS
Wordsworth Editions
2000
ОСКАР ВАЙЛД
САЛОМЕЯ
З англійської переклала
Катерина Міхаліцина
ЛЬВІВ
УДК 821.111:82-21
В-14
Оскар Вайлд
САЛОМЕЯ
П’єса
З англійської переклала Катерина Міхаліцина
Перекладено за виданням:
«The Plays of Oscar Wilde» Wordsworth Classics
480 pages, Wordsworth Editions Ltd (April 30, 2000)
ISBN-10: 1840224185
ISBN-13: 978-1840224184
Вайлд написав «Саломею» французькою восени 1891 року, коли

мешкав у Парижі. Англійською її переклав лорд Альфред Дуґлас,
з яким у письменника тривалий час були інтимні стосунки. Проте
Вайлда переклад не задовольнив і він практично переробив його
самотужки. В основу сюжету лягла біблійна розповідь про обезголов-
лення Івана Хрестителя, яка під пером видатного естета переросла у
щось значно глибше, фантасмагоричніше. Перетворилася на клубок
емоцій та темних пристрастей, який ніби витягує на світ повний
місяць, що слугує і тлом, і повноправним героєм п’єси. Еротичні/
гомоеротичні мотиви, біблійні алюзії, макабричні описи, символи,
явні й завуальовані, — усе це становить химерне плетиво п’єси. А
ілюстрації Обрі Бердслі, вступаючи у діалог або й у суперечку з
текстом, творять ніби окрему смислову лінію, візуальну паралель,
завдяки якій читач іще довго не може оговтатися від пережитого.
В оформленні використано ілюстрації Обрі Бердслі.
Усі права застережені. Жодну частину цього видання не можна перевидавати,

перекладати, зберігати в пошукових системах або передавати у будь-якій формі та
будь-яким засобом (електронним, механічним, фотокопіюванням або іншим) без
попередньої письмової згоди на це ТОВ «Видавництво Анетти Антоненко».
ISBN 978-617-7192-97-7 © Катерина Міхаліцина,

ISBN 978-617-7192-29-8 український переклад, 2018
(Серія «Колекція театральна») © «Видавництво Анетти Антоненко», 2018
ОСКАР ВАЙЛД
САЛОМЕЯ
Трагедія на одну дію
Ілюстрації Обрі Бердслі

ДІЙОВІ ОСОБИ
ІРОД АНТИПА, тетрарх Юдеї

ЙОКАНААН, пророк
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ, капітан варти
ТИГЕЛЛІН, юний римлянин
КАППАДОКІЄЦЬ
НУБІЄЦЬ
ПЕРШИЙ СОЛДАТ
ДРУГИЙ СОЛДАТ
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ
ЮДЕЇ, НАЗОРЕЇ та ін.
НЕВІЛЬНИК
НААМАН, кат
ІРОДІЯДА, дружина тетрарха
САЛОМЕЯ, донька Іродіяди
НЕВІЛЬНИЦІ Саломеї
САЛОМЕЯ
У палаці Ірода. Простора галерея, що переходить у бен-
кетну залу. Кілька солдатів спираються на балюстраду.
Праворуч — велетенські сходи, ліворуч, углибині — старий
колодязь із позеленілими бронзовими стінками. Світить
місяць.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:
Яка ж прекрасна цього вечора царівна
Саломея!
СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:
Поглянь на повню! Яка вона нині дивна!
Ніби жінка, що постає з могили. Ніби мер-
тва жінка. Так і уявляю, як вона шукає мер-
твеччини.
Таки дивна. Мовби маленька царівна у жов-
тому покривалі, а ніжки в неї зі срібла. Мов-
би царівна, у якої не ніжки, а дві білі голубки.
Так і уявляю, як вона танцює.
Ніби жінка, що вже померла. Дуже повільно
плине.
Гамір у бенкетній залі.
7
ПЕРШИЙ СОЛДАТ:
Оце так галас! Що за звірі там виють?
ДРУГИЙ СОЛДАТ:
Євреї. Вони завжди так. Сперечаються через
своє віровчення.
Чого ж вони сперечаються через своє віро-
вчення?
Хтозна. Вони весь час гризуться. Фарисеї,
наприклад, кажуть, що ангели є, а садукеї
стверджують, що ангелів не існує.
Мені здається, що сперечатися про це без-
глуздо.
Яка ж прекрасна цього вечора царівна Са-
ломея!
Ти безупинно дивишся на неї. Аж надто за-
дивляєшся. Дивитися отак на когось — не-
безпечно. Може статися щось жахливе.
Вона сьогодні така прекрасна.
Тетрарх нині похмурий.
8
«Павичева спідниця»
Так, похмурий.
Дивиться на щось.
Дивиться на когось.
І на кого ж він дивиться?
Хтозна.
Яка царівна бліда! Ніколи ще не бачив її та-
кою блідою. Вона як відсвіт білої троянди у
срібному дзеркалі.
Тобі не слід дивитися на неї. Ти надто за-
дивляєшся.
Іродіяда наповнила чашу тетрарха.
КАППАДОКІЄЦЬ:
Ото і є цариця Іродіяда? Та, з чорною стріч-
кою, вишитою перлами, і з косами, припу-
дреними синім?
Так, то Іродіяда, дружина тетрарха.
10
Тетрарх дуже любить вино. Має його три сор-
ти. Перше — привезене з острова Самотракі,
багряне, мов мантія Цезаря.
Я ніколи не бачив Цезаря.
Друге походить з міста під назвою Кіпр —
жовте, як золото.
Я люблю золото.
А третє — вино зі Сицилії. Червоне, як кров.
НУБІЄЦЬ:
Кров дуже люблять боги мого краю. Двічі на
рік ми приносимо їм у жертву юнаків та ді-
вчат — п’ятдесят юнаків і сотню дівчат. Але,
здається, богам цього замало, бо вони до нас
дуже суворі.
А в моєму краї богів не залишилось. Їх ви-
гнали римляни. Кажуть, буцімто наші боги
заховалися в горах, та я не вірю. Три ночі
блукав я там, шукав їх усюди, але не знай-
шов. Зрештою взявся гукати їх на ім’я, та
вони не з’явилися. Думаю, наші боги по
мерли.
11
Євреї поклоняються богу, якого не видно.
Я того не розумію.
Власне, вони вірять тільки в те, чого не
видно.
А це вже, по-моєму, зовсім смішно.
Голос ЙОКАНААНА:
Услід за мною прийде Інший, могутніший
од мене. Я не гідний навіть ремінця на Його
взутті розв’язати. Він прийде, і возрадуються
пустирища. І розквітнуть вони цвітом лілеї.
Очі сліпого уздрять денне світло, а вуха глу-
хого одкриються. Новорожденне дитя по-
кладе руку на лігвище змія та поведе левів
за гриви.
Накажи йому замовкнути. Він постійно вер-
зе дурниці.
Ні, ні. То святий чоловік. І дуже лагідний.
Він дякує мені щодня, коли я приношу йому
їсти.
А хто він такий?
12
Пророк.
Як його звуть?
Йоканаан.
Звідки він?
Із пустелі, харчувався там самою сараною
і диким медом. Був одягнений у верблюжу
вовну, стегна підперезував поясом зі шкіри.
На нього страшно було дивитися. Колись за
ним ходили юрми людей. Він навіть учнів
мав.
Про що він говорить?
Де нам знати. Інколи каже жахливі речі; та
зрозуміти його слів неможливо.
А побачити його можна?
Ні. Тетрарх заборонив.
Царівна затулила обличчя віялом! Її білі руч-
ки пурхають, як голуби в польоті до своїх
13
голубників. Як білі метелики... Точнісінько
як білі метелики...
А тобі що до того? Чому ти дивишся на неї?
Тобі не слід на неї дивитися... Може статися
щось жахливе.
КАППАДОКІЄЦЬ (показуючи на колодязь):

Яка дивна в’язниця!
Це старий колодязь.
Старий колодязь! Напевне, там сидіти там
недобре для здоров’я.
Та ні! От брат тетрарха, приміром, його стар-
ший брат і перший чоловік цариці Іродіяди,
був там ув’язнений дванадцять літ. І це його
не вбило. Довелося задушити, коли добіг кін-
ця дванадцятий рік.
Задушити? Хто ж на таке зважився?
ДРУГИЙ СОЛДАТ (показуючи на ката, велетенського

негра):
Онде той чоловік, Нааман.
І не лячно йому було?
14
«Чорна пелерина»
Та ні! Тетрарх прислав йому перстень.
Який іще перстень?
Перстень смерті. Тому він не боявся.
Однаково царя задушити — жаху нажити.
Чому? У царя ж тільки одна шия, як і в усіх
людей.
На мою думку, це жахливо.
Царівна підводиться! Виходить з-за столу!
Вона дуже схвильована. Ох, іде в цей бік...
Так, іде до нас. Яка ж вона бліда! Ніколи ще
не бачив її такою блідою.
Не дивися на неї. Благаю, не дивися на неї.
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ: Вона схожа на заблукану

голубку... На нарцис, що тремтить од вітру...
На сріберну квітку.
Входить Саломея.
16
САЛОМЕЯ:
Я там не залишусь. Не зможу. Чому тетрарх
невпинно дивиться на мене своїми кротя-
чими очима з-під тремких повік? Воно ж
дивно, що чоловік моєї матері отак на мене
дивиться. Не знаю, що це значить. Хоч ні,
насправді знаю, добре знаю.
Царівно, ви пішли з бенкету?
САЛОМЕЯ:
Яке свіже повітря! Тут я можу дихати! А там,
у залі, євреї з Єрусалима, ладні роздерти одне
одного на шматки через свої смішні звичаї,
і варвари, які все п’ють та п’ють, розливаючи
вино на кам’яну підлогу, і греки зі Смирни
з підмальованими очима, нарум’яненими
щоками й волоссям, завитим у кучері, і мов-
чазні хитрі єгиптяни з довгими гагатови-
ми нігтями та в бурих плащах, і римляни,
брутальні, неотесані та лихослівні. Фе! Які
вони мені гидкі, ті римляни! Простакуваті
грубіяни, а вдають із себе шляхетних панів.
Може, зволите сісти, царівно?
Навіщо ти до неї озиваєшся? Навіщо на неї
дивишся? Ох, станеться щось жахливе!
САЛОМЕЯ:
Як хороше дивитися на повню. Вона схожа
на срібняк, а може, на маленьку сріблясту
квітку. Вона холодна й непорочна. Вона
17
незаймана, я знаю… її краса незаймана.
О так, вона незаймана! Не позбулася цноти.
Її богиня ніколи не віддавалася чоловікам,
як інші.
Господь прийшов. Син Людський прийшов.
І кентаври поховалися в ріках, а сирени ріки
полишили й залягли попід листям лісним.
САЛОМЕЯ:
Хто це викрикує?
Пророк, царівно.
САЛОМЕЯ:
А, пророк! Той, якого боїться тетрарх?
Царівно, нам про це нічого не відомо. То ви-
гукує пророк Йоканаан.
Чи справило б вам приємність, царівно, якби
я наказав принести ваш паланкін? Ніч у саду
прегарна.
САЛОМЕЯ:
Він каже жахливі речі про мою матір, правда?
Ми зовсім не розуміємо того, що він каже,
царівно.
18
САЛОМЕЯ:
О так, він каже про неї жахливі речі.
Входить невільник.
НЕВІЛЬНИК:
Царівно, тетрарх просить вас повернутися
на бенкет.
САЛОМЕЯ:
Я не піду туди.
Даруйте, царівно, та якщо ви не повернете-
ся, може статися лихо.
САЛОМЕЯ:
А він старий, цей пророк?
Царівно, вам краще повернутися. Дозвольте
провести вас.
САЛОМЕЯ:
Цей пророк... він уже старий?
Ні, царівно, він ще досить молодий.
Хтозна. Подейкують, що то Ілля.
САЛОМЕЯ:
Хто такий Ілля?
19
Дуже древній пророк цього краю, царівно.
НЕВІЛЬНИК:
То що відповісти тетрарху від імені царівни?
Не тішся, палестинська земле, що зламане
жезло, яке тебе вдарило. Бо з сім’я гадючого
постане василіск, і поріддя його пожиратиме
птахів.
САЛОМЕЯ:
Який дивний голос! Якби ж із ним погово-
рити.
На жаль, царівно, це неможливо. Тетрарх
нікому не дозволяє з ним говорити. Навіть
первосвященику заборонив ставати до роз-
мови.
САЛОМЕЯ:
Я хочу з ним поговорити.
Не можна, царівно.
САЛОМЕЯ:
Я поговорю з ним.
Чи не краще б вам повернутися на бенкет?
20
САЛОМЕЯ:
Ведіть сюди пророка!
Невільник іде геть.
Ми не сміємо, царівно.
САЛОМЕЯ (підходить до колодязя, зазирає в нього):

Який там морок унизу! Мабуть, сидіти в та-
кій темнющій ямі дуже страшно! Як у моги-
лі... (До солдатів.) Ви що, мене не чуєте? Ви-
ведіть пророка. Мені кортить його побачити.
Царівно, благаю, не просіть нас про це.
САЛОМЕЯ:
Ви змушуєте мене чекати!
Царівно, життя наші належать вам, але ми не
можемо виконати того, про що ви просите.
Бо не у нас вам слід просити.
САЛОМЕЯ (дивлячись на юного сирійця):

А!
Ой! Що ж то буде! Я певен, станеться щось
жахливе.
САЛОМЕЯ (підступаючи до юного сирійця):

Ти зробиш це для мене, Нарработе, чи не
так? Ти зробиш це для мене. Я завжди була
21
до тебе прихильною. Ти зробиш це для мене.
Я лишень гляну на того чудного пророка.
Про нього стільки було розмов. І тетрарх
його часто згадував. Гадаю, тетрарх його
боїться. Чи й ти, навіть ти, теж його боїшся,
га, Нарработе?
Я не боюсь його, царівно. Немає у світі такої
людини, якої я боявся б. Але тетрарх суворо
заборонив будь-кому піднімати ляду цього
колодязя.
САЛОМЕЯ:
Нарработе, ти зробиш це для мене, і завтра,
коли я в своєму паланкіні ввійду під браму
торговців ідолами, то впущу для тебе квіточ-
ку, зелену квіточку.
Царівно, я не можу, не можу...
САЛОМЕЯ (всміхаючись):
Нарработе, ти зробиш це для мене. Ти й сам
знаєш, що зробиш. І завтра, коли я в своєму
паланкіні проминатиму міст покупців ідо-
лів, то погляну на тебе крізь муслінові запо-
ни. Погляну на тебе, Нарработе, і, можливо,
навіть усміхнуся тобі. Подивися ж на мене,
Нарработе, подивися на мене. Ох! Ти знаєш,
що вволиш моє прохання. Добре знаєш... І я
це добре знаю.
22
«Платонічна жалоба»
ЮНИЙ СИРІЄЦЬ (звертаючись до третього солдата):
Виведіть пророка... Царівна Саломея жадає
його побачити.
САЛОМЕЯ:
Ох!
О! Яка дивна нині повня. Здається, ніби то
рука мертвої жінки, що намагається загор-
нутися в саван.
Так, повня дивна! Ніби маленька царівна
з бурштиновими очима. Усміхається крізь
муслінові хмари, ніби маленька царівна.
Пророк виходить із колодязя.

Саломея дивиться на нього й поволі відступає.
ЙОКАНААН:
Де той, чия чаша скверни вже повна? Де той,
хто одного дня у срібних шатах сконає перед
всім народом? Нехай же він прийде сюди
і почує голос того, хто волав і в пустелі,
і в царських чертогах.
САЛОМЕЯ:
Про кого це він мовить?
Хто його знає, царівно.
24
ЙОКАНААН:
Де та, котра, побачивши образи мужів, об-
рази халдеїв, виведені фарбами на стінах,
піддалася хіті очей своїх і вирядила послан-
ців у Халдею?
САЛОМЕЯ:
Це він каже про мою матір.
О ні, царівно.
САЛОМЕЯ:
Так, він про матір мою каже.
ЙОКАНААН:
Де та, котра віддавалася ассирійським пол-
ководцям, що носять перев’язі на череслах, а
на головах — різнобарвні тіари? Де та, котра
віддавалася єгипетським юнакам, вбраним
у тонкий льон і у пурпур, що мають щити
золоті і срібні шоломи, а тіла їхні могутні?
Хай підведеться вона з ложа скверни, з ложа
кровозмішення, щоби почути слова того, хто
торує шлях Господу, і покається во гріхах
своїх. І хоч вона ніколи не розкається, а лиш
зав’язне во скверні, хай таки прийде сюди,
бо бич Господній вже у руці Його.
САЛОМЕЯ:
Таж він жахливий, жахливий!
Не стійте тут, царівно, благаю вас.
25
САЛОМЕЯ:
А над усе жахливіші його очі. Вони — як чор-
ні діри, випалені смолоскипами у тірських
килимах. Вони — як чорні печери, де меш-
кають дракони, як чорні печери Єгипту, де
дракони облаштовують собі лігва. Як чорні
озера, поверхню яких тривожать фантастич-
ні місяці... Як думаєте, він говоритиме ще?
Не стійте тут, царівно. Молю вас, не стійте
тут.
САЛОМЕЯ:
Який він змарнілий! Схожий на тонку
скульптуру зі слонової кістки. На срібну ста-
тую. Я певна, він такий самий незайманий,
як і місяць. Він схожий на місячний промінь,
на срібну стеблину. Плоть його, мабуть, хо-
лодна, неначе слонова кістка. Я хочу поди-
витися на нього зблизька...
Ні, ні, царівно.
САЛОМЕЯ:
Я мушу побачити його зблизька.
Царівно! Царівно!
ЙОКАНААН:
Хто ця жінка, що дивиться на мене? Нехай
не дивиться, бо я цього не хочу. Пощо вона
26
дивиться на мене своїми золотавими очи-
ма з-під позолочених повік? Я не знаю, хто
вона. І не бажаю знати. Хай вона йде. Не з
нею я волію говорити.
САЛОМЕЯ:
Я — Саломея, донька Іродіяди, царівна Юдеї.
ЙОКАНААН:
Геть, донько Вавилона! Не підступай до об-
ранця Господнього. Мати твоя наповнила
землю вином своїх злочинів, і крик гріхів її
долинув аж до слуху Божого.
САЛОМЕЯ:
Говори ще, Йоканаане. Твій голос для мене —
немовби вино.
Царівно! Царівно! Царівно!
САЛОМЕЯ:
Говори ще! Говори ще, Йоканаане, скажи
мені, що я мушу зробити.
ЙОКАНААН:
Донько Содома, не підступай до мене! Лиш
затули обличчя покривалом і посип голову
попелом, а тоді йди в пустелю і шукай там
Сина Людського.
САЛОМЕЯ:
Сина Людського? А хто то такий? Чи він та-
кий же вродливий, як і ти, Йоканаане?
27
ЙОКАНААН:
Геть, геть від мене! Я чую, як у палаці змахує
крилами ангел смерті.
Царівно, благаю, поверніться у палац.
ЙОКАНААН:
Ангеле Господній, пощо взяв ти меча свого й
об’явився тут? Кого шукаєш у цім мерзеннім
палаці? День того, кому судилося померти
в срібних шатах, ще не настав.
САЛОМЕЯ:
Йоканаане!
ЙОКАНААН:
Хто це говорить?
САЛОМЕЯ:
Йоканаане, я закохана в тіло твоє! Тіло твоє,
біле, мов лілеї в полі, якого не торкався ко-
сар. Тіло твоє, біле, неначе сніги, що вкрива-
ють гори Юдеї і сходять з вершин у долини.
Троянди з саду цариці Аравії — і ті не зрів-
няються білістю з твоїм тілом. Ані троянди
з саду цариці Аравії, запашного саду цариці
Аравії, ані світанкові полиски, що лягають
на листя, ані груди місяця, що туляться до
грудей моря... Нема у світі нічого білішого за
тіло твоє. Дай же мені до нього торкнутися!
28
«Іоанн і Саломея»
ЙОКАНААН:
Відступися! Донько Вавилона! То через жін-
ку зло прийшло у світ. Не озивайся до мене.
Я тебе не слухаю. Я чую тільки голос Господа
Бога.
САЛОМЕЯ:
Тіло твоє бридке, як у прокаженого. Воно як
побілена стіна, по якій проповзли гадюки;
як побілена стіна, де скорпіони звили кубло.
Воно як вибілений склеп, що кишить мер-
зотою. Воно огидне, твоє тіло, воно огидне.
А вабить мене, Йоканаане, твоє волосся. Во-
лосся твоє — немов виноградні грона, темні
виноградні грона, що обліпили лози Едому
на землі Едомській. Волосся твоє — наче кед
ри Лівану, наче могутні кедри Лівану, у тіні
яких переховуються вдень леви й грабіжни-
ки. Предовгі чорні ночі, коли місяць ховає
своє обличчя, а зорі бояться, — і ті не зрів-
няються чорнотою з твоїм волоссям. Навіть
мовчання, що в лісі замешкало, не таке чор-
не. У світі немає нічого чорнішого за волосся
твоє... Дай же мені до нього торкнутися!
ЙОКАНААН:
Відступися, донько Содома! Не торкайся
мене. Не паплюж храму Господа Бога мого.
САЛОМЕЯ:
Волосся твоє страшне. Брудне й запорошене.
Воно як терновий вінець, що поклали тобі на
чоло. Воно як клубок чорних змій, що зви-
ваються довкола твоєї шиї. Ні, ні, не люблю
30
я твого волосся... То уста твої мене манять,
Йоканаане. Уста твої — наче малиновий стяг
на вежі зі слонової кістки. Наче плід граната,
розітнутий ножем зі слонової кістки. Квіти
гранатового дерева у садах Тіри, червоніші
за троянди, — і ті не зрівняються з твоїми
вустами. Червоні фанфари сурем, що вісту-
ють наближення царів і наганяють жах на
ворога, — й ті не такі червоні. Уста твої чер-
воніші за стопи тих, котрі чавлять виноград
на вино у великому чані. Уста твої червоніші
за лапки храмових голубів, що їдять з рук
жерців. Червоніші навіть за стопи того, хто
вийшов із лісу, де убив лева й побачив зо-
лотавих тигрів. Уста твої — мов коралова гі-
лочка, яку рибалки знайшли у сутінках моря,
гілочка, збережена для царів!.. Уста твої —
немов кіновар, яку моавитяни добувають у
копальнях Моаву, кіновар, яку вони дарують
царям. Уста твої схожі на лук царя Персії,
пофарбований кіновар’ю й оздоблений ко-
ралом. У світі немає нічого червонішого за
вуста твої... Дай же мені їх поцілувати!
ЙОКАНААН:
Ніколи, донько Вавилона! Донько Содома!
Ніколи.
САЛОМЕЯ:
Я поцілую вуста твої, Йоканаане. О, я поці-
лую твої вуста.
31
Царівно, царівно, що схожа на миртовий
сад, голубко понад голубками, не дивіться
на цього чоловіка, не дивіться на нього! Не
кажіть йому таких слів. Як же нестерпно...
Царівно, царівно, не кажіть йому такого.
САЛОМЕЯ:
Я поцілую вуста твої, Йоканаане.
Ох!
Убиває себе і падає поміж Саломеєю та Йоканааном.
Юний сирієць наклав на себе руки! Юний
капітан вкоротив собі віку! Мій друг покін-
чив із життям! Я подарував йому маленьку
скриньку з парфумами та пару срібних се-
режок, а він покінчив із життям! Ох, та хіба ж
він не передрікав лиха? І я, я теж завбачив
горе — і горе нас знайшло. Атож, я знав, що
місяць шукає мертвеччини, але не відав, що
то буде мій друг. Ох! Чому ж я не сховав його
від місяця? Якби я заховав друга в печері,
місяць його не побачив би.
Царівно, юний капітан щойно наклав на себе
руки.
САЛОМЕЯ:
Дай же мені поцілувати вуста твої, Йока
наане!
32
ЙОКАНААН:
Чи не боїшся ти, донько Іродіяди? Я ж бо
сказав, що чую, як у палаці змахує крилами
ангел смерті — і ось ангел смерті прийшов.
САЛОМЕЯ:
Дай же поцілувати твої вуста!
ЙОКАНААН:
Донько перелюбу, лише Він може тебе вря-
тувати — Той, про кого я мовлю. Іди і шукай
Його. Він у човні на Галілейськім морі, бе-
сідує з учнями. Стань навколішки на березі
того моря і клич Його на ім’я. Коли ж Він
підійде до тебе (бо до всіх, хто кличе Його,
Він приходить), уклонися Йому доземно й
попроси відпущення гріхів.
САЛОМЕЯ:
Дай же мені поцілувати твої вуста!
ЙОКАНААН:
Будь проклята! Донько матері-кровозміш-
ниці, будь ти проклята!
САЛОМЕЯ:
Я поцілую вуста твої, Йоканаане.
ЙОКАНААН:
Не хочу тебе бачити. І не дивитимусь на тебе,
проклятущу. Ти проклятуща, Саломеє!
Спускається у колодязь.
33
САЛОМЕЯ:
Йоканаане, я поцілую вуста твої. Поцілую.
Треба забрати тіло капітана. Тетрарх не лю-
бить дивитися на трупи, хіба на трупи влас-
норуч убитих.
Він був мені братом, ріднішим за брата.
Я подарував йому маленьку скриньку, пов-
ну парфумів, і агатовий перстень, який він
завжди носив на пальці. Вечорами гуляли ми
з ним поміж мигдальних дерев біля річки,
і він розповідав мені про свою батьківщину.
Говорив дуже тихо. Голос його звучав ніби
флейта — так, ніби хтось грав на флейті. Він
іще дуже любив роздивлятися своє відобра-
ження у воді. А я докоряв йому за це.
Твоя правда, треба сховати тіло. Щоби тет
рарх не побачив.
Тетрарх сюди не прийде. Він не виходить
на галерею, ніколи. Надто боїться пророка.
Входять Ірод, Іродіяда та увесь двір.
ІРОД:
Де Саломея? Де царівна? Чому вона не по-
вернулася на бенкет? Я ж наказав! А, осьде
вона!
34
«Вхід Іродіяди»
ІРОДІЯДА:
Тобі не слід дивитися на неї! Вічно ти на неї
витріщаєшся!
ІРОД:
Повня нині дивна. Правда ж, дивна? Схожа
на божевільну — божевільну, яка повсюди
шукає коханців. Ще й гола. Вона зовсім гола.
Хмари затулили б її наготу, але вона не доз-
воляє. Постає гола на небі. Іде поміж хмар,
заточуючись, наче п’яна... Я певен, вона
шукає коханців. Правда ж, заточується, як
п’яна? І схожа на божевільну, авжеж?
ІРОДІЯДА:
Ні. Повня — це лише повня. Ходімо в палац...
Тобі тут нíчого робити.
ІРОД:
Я залишаюся! Манасіє, постели-но килими.
Запаліть смолоскипи, винесіть сюди столи зі
слонової кістки та столи з яшми. Яке п’янке
тут повітря! Ми з гостями вип’ємо ще вина.
Мусимо гідно вшанувати посланців Цезаря.
ІРОДІЯДА:
Не в посланцях річ.
ІРОД:
Так, повітря тут п’янке. Ходімо, Іродіядо, на
нас чекають гості. Ой! Я послизнувся! По-
слизнувся на крові! Це лихий знак. Це дуже
лихий знак. Звідки тут кров?.. А тіло, чиє це
36
тіло? Невже ви думаєте, що я, як той єгипет-
ський цар, не вмію розважати гостей нічим
іншим, крім показу трупів? Чиє це тіло? Я не
дивитимусь на нього.
Нашого капітана, пане. Це тіло юного си-
рійця, якого ви призначили капітаном три
дні тому.
ІРОД:
Я не наказував його вбивати.
Пане, він сам себе вбив.
ІРОД:
З якого дива? Я ж призначив його капітаном.
Ми не знаємо. Але він сам укоротив собі віку.
ІРОД:
Незбагненно. Я гадав, що тільки римські
філософи укорочують собі віку. А правда ж,
Тигелліне, що римські філософи вкорочують
собі віку?
ТИГЕЛЛІН:
Дехто з них і справді вкорочує собі віку,
пане. Це стоїки. Ці стоїки — люд грубий. І
сміховинний. Особисто я вважаю їх цілком
сміховинними.
37
ІРОД:
І я. Вбивати себе — безглуздо.
ТИГЕЛЛІН:
У Римі зі стоїків сміються геть усі. Імператор
написав про них сатиру. Її всюди цитують.
ІРОД:
Овва! Імператор написав про них сатиру?
Цезар дивовижний. Він може все... Але див-
но, що юний сирієць покінчив із життям.
Мені прикро, що він себе вбив. Дуже прикро,
бо на нього приємно було дивитися. Він був
дуже вродливий. І очі мав сповнені млості.
Пригадую, я бачив, як млосно він дививсь на
Саломею. Аж надто задивлявся, як на мене.
ІРОДІЯДА:
На неї й інші надто задивляються.
ІРОД:
Батько його був царем. Я вигнав того царя
з його царства. А ти, Іродіядо, зробила раби-
нею його матір, царицю. Тож юний сирієць
був тут моїм гостем, і саме тому я призначив
його капітаном. Прикро, що він помер. Гей!
Чому ви не прибрали труп? Я не бажаю на
нього дивитися — заберіть його геть. (Тіло
забирають.) Як холодно. Дме вітер. Чи, може,
це не вітер?
ІРОДІЯДА:
Ні, вітру немає.
38
ІРОД:
Кажу тобі, дме вітер... І ще мені здається, що
в повітрі чутно, як крила змахують, широкі
крила. Невже не чуєш?
ІРОДІЯДА:
Я нічого не чую.
ІРОД:
Я теж тепер не чую. Але чув. Без сумніву, то
вітер дмухав. Та він уже ущух. О ні, я знову
його чую. Ти не чуєш? Мов крила змахують.
ІРОДІЯДА:
Кажу тобі, не чутно нічого. Ти занедужав.
Ходімо в палац.
ІРОД:
Я здоровий. А от донька твоя хвора. У неї
хворобливий вираз обличчя. Ніколи ще не
бачив її такою блідою.
ІРОДІЯДА:
Я вже тобі казала — не витріщайся на неї.
ІРОД:
Налийте-но вина. (Принесли вино.) Сало-
меє, ходи сюди, випий зі мною вина. Вино в
мене відмінне. Сам Цезар мені його прислав.
Вмочи у вино свої червоні губенята, а потім
вже я осушу цю чашу.
САЛОМЕЯ:
Тетрарху, я не хочу пити.
39
ІРОД:
Ти чуєш, як вона, твоя донька, мені відпо-
відає?
ІРОДІЯДА:
І правильно. Чому ти весь час на неї витрі-
щаєшся?
ІРОД:
Принесіть-но мені стиглих плодів. (Принесли
фрукти.) Саломеє, ходи сюди, покуштуй їх зі
мною. Я люблю бачити на плоді сліди твоїх
маленьких зубів. Відкуси хоча б невеличкий
шматочок від цього плоду, а я доїм решту.
САЛОМЕЯ:
Тетрарху, я не голодна.
ІРОД (до Іродіяди):

Отак ти виховала свою доньку.
ІРОДІЯДА:
Ми з донькою — царського роду. А от твій
батько був погоничем верблюдів! Та ще й
грабіжником!
ІРОД:
Брешеш!
ІРОДІЯДА:
Ти й сам чудово знаєш, що це правда.
ІРОД:
Саломеє, ходи сюди, сядь біля мене. Я дам
тобі трон твоєї матері.
40
«Погляд Ірода»
САЛОМЕЯ:
Тетрарху, я не стомилася.
ІРОДІЯДА:
Бачиш, якої вона про тебе думки.
ІРОД:
Принесіть мені... чого ж я хотів? Забув. О!
Так! Згадав.
Збулося! Час настав! Ось прийде і станеться,
говорить Господь Бог. Збулося! Це той день,
що Я говорив.
ІРОДІЯДА:
Примусь його замовкнути. Не хочу чути його
голос. Цей чоловік усе про мене лихословить.
ІРОД:
Таж він нічого не сказав проти тебе. Це ви-
датний пророк.
ІРОДІЯДА:
Я не вірю в пророків. Хіба людина може
передбачити майбутнє? Воно нікому не ві-
доме. До того ж він усе мене обзиває. Але,
гадаю, ти його боїшся... Так, точно знаю: ти
його боїшся.
ІРОД:
Не боюся. Ані його, ані жодної іншої душі.
42
ІРОДІЯДА:
Кажу тобі, боїшся. А якщо ні, то чому не від-
даси Йоканаана євреям, котрі от уже шість
місяців поспіль його у тебе випрошують?
ЄВРЕЙ:
А й справді, володарю, краще було би відда-
ти його в наші руки.
ІРОД:
Годі. Ви вже маєте мою відповідь. Я не від-
дам його у ваші руки. Він — свята людина.
Він — той, хто бачив Бога.
ПЕРШИЙ ЄВРЕЙ:
Бути цього не може. Ніхто не бачив Бога від
часів пророка Іллі. Ілля — останній, хто Його
бачив. Тепер же Бог не являє Себе людям.
Він сховався. Тому й лиха великі зійшли на
цю землю.
ДРУГИЙ ЄВРЕЙ:
Воістину, ніхто не відає, чи й справді пророк
Ілля бачив Бога. Либонь, те, що він бачив,
було тільки Господньою тінню.
ТРЕТІЙ ЄВРЕЙ:
Бог ніколи не ховається. Він являє Себе в усі
часи й у всьому. Бог присутній у злому так
само, як і в доброму.
ЧЕТВЕРТИЙ ЄВРЕЙ:
Не слід такого говорити. Це вкрай небезпеч-
не вчення. Воно походить з александрій-
43
ських шкіл, де вивчають філософію греків.
А греки — язичники. І вони необрізані!
П’ЯТИЙ ЄВРЕЙ:
Нікому не дано осягнути Божі діяння. Шляхи
Його несповідимі. Можливо, те, що ми на-
зиваємо злом, є добром, а те, що називаємо
добром, є злом. Ми анічогісінько не знаємо
напевне. Мусимо лише коритися всьому. Бог
дуже могутній. Він знищує міцних і неміч-
них, Він ні на кого не зважає.
ПЕРШИЙ ЄВРЕЙ:
Твоя правда. Бог страхітливий. Він знищує
міцних і немічних, побиває їх так само, як
ми товчемо зерно у ступі. Але цей чоловік
ніколи не бачив Бога. Після пророка Іллі Бога
ніхто не бачив.
ІРОДІЯДА:
Примусь їх замовкнути. Вони мене стом
люють.
ІРОД:
А я чув і таке, ніби цей Йоканаан — то і є ваш
пророк Ілля.
ЄВРЕЙ:
Не може бути. Минуло вже понад триста ро-
ків, відколи Ілля жив на цім світі.
ІРОД:
І все ж дехто каже, нібито цей чоловік — про-
рок Ілля.
44
НАЗОРЕЙ:
Я переконаний, що він — пророк Ілля.
ЄВРЕЙ:
Е ні, він не пророк Ілля.
Тож настав цей день, Господній день — я чую
у горах кроки Того, хто стане Спасителем
світу.
ІРОД:
Що це означає — Спаситель світу?
ТИГЕЛЛІН:
Це титул, яким нарікається Цезар.
ІРОД:
Але ж Цезар не збирається до Юдеї. Лише
вчора я отримав листи з Рима. Там про це
не було ні слова. А ти, Тигелліне, ти ж цілу
зиму пробув у Римі, але нічого такого не чув?
ТИГЕЛЛІН:
Пане, я нічого такого не чув. Лише потлума-
чив титул. Це один із титулів Цезаря.
ІРОД:
Але ж Цезар не може приїхати. Його заму-
чила подагра. Подейкують, що ноги в нього
тепер, немов у слона. Та й справи державні
його не пустять. Бо ж як там: хто Рим поки-
дає, той Рим і втрачає. Тому Цезар не при-
їде. Хоч, зрештою, він — наш повелитель:
45
як захоче, то й приїде. Та я не вірю, що це
станеться.
ПЕРШИЙ НАЗОРЕЙ:
Пане, слова пророка — не про Цезаря.
ІРОД:
Не про Цезаря?
Ні, пане.
ІРОД:
Тоді про кого ж вони?
Про Месію, який прийшов у світ.
ЄВРЕЙ:
Месія не прийшов.
Прийшов і всюди творить дива.
ІРОДІЯДА:
Ха-ха! Дива! Я не вірю в дива. Надто багато їх
бачила. (До служника.) Подай-но мені віяло!
Він творить справжні дива. Так, на весіллі у
невеликому галілейському містечку, вельми
важливому містечку, Він перетворив воду
на вино. Я чув од людей, що там були. А ще
Він самим своїм дотиком зцілив двох про-
кажених, котрі сиділи біля Капернаумської
брами.
46
ДРУГИЙ НАЗОРЕЙ:
Ні, в Капернаумі Він зцілив сліпих.
Неправда, то були прокажені. Але сліпих Він
також зціляв, а ще бачили, як Він на горі бе-
сідував з янголами.
САДДУКЕЙ:
Янголів не існує.
ФАРИСЕЙ:
Існують, але я не вірю, що Він розмовляв із
ними.
Його бесіду з янголами бачив великий на-
товп.
САДДУКЕЙ:
То були не янголи.
ІРОДІЯДА:
Як же вони мене втомили! Які сміховин-
ні! (До служника.) Ну ж бо, дай мені віяло!
(Служник подає їй віяло.) У тебе замріяний
вигляд. Ану не спи! Тільки хворі дрімають
навстоячки. (Б’є служника віялом.)
А ще було диво з донькою Яіра.
Так, це вже точно. Тут ніхто не заперечить.
47
ІРОДІЯДА:
Ото шаленці. Передивилися на місяць. При-
мусь їх замовкнути.
ІРОД:
А що то за диво з донькою Яіра?
Донька Яіра померла. А Він воскресив її
з мертвих.
ІРОД:
Він воскрешає мертвих?
Так, пане, Він воскрешає мертвих.
ІРОД:
Я не хочу, щоб Він це робив. Я забороняю
Йому! Я нікому не дозволю воскрешати мер-
твих. Цього Чоловіка треба знайти і сказати,
що я забороняю воскрешати мертвих. Де Він
зараз?
Він усюди, мій повелителю, але знайти Його
важко.
Є чутки, що зараз Він у Самарії.
ЄВРЕЙ:
Якщо в Самарії, то певна річ, що Він — не
Месія. Месія прийде не до самаритян. Са-
48
маритяни прокляті. Вони не приносять по-
жертв до храму.
Він покинув Самарію кілька днів тому. Га-
даю, тепер Він десь у околицях Єрусалима.
Ні, нема там Його. Я щойно з Єрусалима. Від
Нього нема звістки вже два місяці.
ІРОД:
Байдуже! Хай Його знайдуть і перекажуть від
мене, що я не дозволю воскрешати мертвих!
Хай перетворює воду на вино, хай зцілює
прокажених і сліпих... Хай усе це робить,
якщо захоче. Я не заперечую проти того.
Ба більше: я вважаю зцілення прокажених
схвальним учинком. Однак я нікому не доз-
волю воскрешати мертвих. Мерці, посталі до
життя... Жахливо!
Ох, розпусниця! Повія! Ох, донько Вавилона
із золотими очима під позолоченими пові-
ками! Господь Бог мовив, хай вийде проти
неї натовп людський. Хай люди візьмуть ка-
міння і каменують її....
ІРОДІЯДА:
Накажи йому замовкнути.
Хай полководці проштрикнуть її своїми ме-
чами, хай розчавлять її своїми щитами.
49
ІРОДІЯДА:
Ні, це вже просто мерзенно!
Так Я зітру беззаконня з лиця землі, а жінки
всі матимуть науку і не чинитимуть гріха за
прикладом її.
ІРОДІЯДА:
Ти чуєш, що він на мене наговорює? Невже
ти дозволиш йому ганьбити твою дружину?
ІРОД:
Він не назвав твого імені.
ІРОДІЯДА:
Хіба це має значення? Ти добре знаєш, що
він говорить про мене, хоче мене зганьбити.
А я ж твоя дружина, правда?
ІРОД:
Так, справді, люба й шляхетна Іродіядо, ти
моя дружина, однак перед тим була дружи-
ною мого брата.
ІРОДІЯДА:
Ти сам видер мене з його обіймів.
ІРОД:
Так, справді, тоді я був сильнішим... Але не
згадуймо про те. Я не хочу про те згадувати.
Через те пророк промовляє такі страхітливі
слова. Хтозна, можливо, через ту історію нас
ще спіткає лихо. Не говорімо про те. Шляхет-
50
«Танець живота»
на Іродіядо, ми зовсім забули про наших гос-
тей. Наповни ж мою чашу, кохана. Наповни
вином великі срібні кубки та великі скляні
келихи. Я вип’ю за Цезаря. Тут є римляни,
ми мусимо випити за Цезаря.
УСІ:
Цезар! Цезар!
ІРОД:
Хіба ти не бачиш, як зблідла твоя донька?
ІРОДІЯДА:
А тобі що до того, зблідла вона чи ні?
ІРОД:
Ніколи не бачив її такою блідою.
ІРОДІЯДА:
Тобі не слід на неї дивитися.
Того дня сонце почорніє, як покутна воло-
сяниця, місяць стане кривавим, зорі небесні
падатимуть на землю, мов стиглий інжир зі
смоковниці, а царів земних посяде страх.
ІРОДІЯДА:
Ой-ой! Хотіла б я побачити той день, про
який він каже, коли місяць стане кривавим,
а зорі падатимуть на землю, мов стиглий
інжир. Цей пророк белькоче, як п’яний... А я
не зношу звуків його голосу. Ненавиджу його
голос. Накажи йому замовкнути.
52
ІРОД:
Ні. Я не розумію, про що він каже, але то
може бути лихе знамення.
ІРОДІЯДА:
Я не вірю в лихі знамення. Він белькоче, як
п’яний.
ІРОД:
Можливо, він захмелів од Божого вина.
ІРОДІЯДА:
Що то за вино таке і чому воно Боже? На яких
виноградниках його збирали? У чиєму чані
його чавили?
ІРОД (з цієї миті він невідривно дивиться на Саломею):

Тигелліне, коли ти нещодавно був у Римі, чи
говорив з тобою імператор про...
ТИГЕЛЛІН:
Про що, пане?
ІРОД:
Про що? А! Я почав запитувати, так? І геть
забув, про що хотів запитати.
ІРОДІЯДА:
Ти знову дивишся на мою доньку. Тобі не
слід на неї дивитися. І я вже це казала.
ІРОД:
Ти тільки це й кажеш.
53
ІРОДІЯДА:
І повторю ще раз.
ІРОД:
А що там із тим відновленням храму, про яке
стільки мови було? Подейкують, що зникла
завіса Святая святих. Чи правда це?
ІРОДІЯДА:
Це ж ти її вкрав! Говориш казна-що. Я тут не
залишуся. Ходімо в палац.
ІРОД:
Саломеє, станцюй для мене.
ІРОДІЯДА:
Я не дозволю їй танцювати.
САЛОМЕЯ:
Тетрарху, я не хочу танцювати.
ІРОД:
Саломеє, донько Іродіяди, станцюй для
мене.
ІРОДІЯДА:
Облиш її!
ІРОД:
Саломеє, я наказую тобі танцювати.
САЛОМЕЯ:
Тетрарху, я не танцюватиму.
54
ІРОДІЯДА (сміючись):
Бачиш, як вона тобі кориться.
ІРОД:
Що мені до того, танцюватиме вона чи ні?
Мені однаково. Сьогодні я щасливий, неймо-
вірно щасливий. Ще зроду я не був таким
щасливим.
Тетрарх похмурий. Правда ж, похмурий?
Так, похмурий.
ІРОД:
Хіба є щось на заваді моєму щастю? Цезар,
володар світу, володар усього сущого, дуже
мене любить. Нещодавно він надіслав мені
цінні дарунки. А ще пообіцяв покликати до
Рима царя Каппадокії, мого ворога. Можли-
во, у Римі Цезар розіпне його, адже Цезар
здатний на все, що йому заманеться. Во-
істину, Цезар — величний володар. Тому, як
бачите, я маю право бути щасливим. Авжеж,
я щасливий. Я ще ніколи не був щасливіший.
Ніщо у світі не затьмарить мого щастя.
Він засідатиме на цім престолі. Вбраний
у багряницю й малинову одіж. У руці він
триматиме золоту чашу, наповнену свято-
татством. І ангел Господній знищить його.
Він стане поживою для червів.
55
ІРОДІЯДА:
Чуєш, що він про тебе каже? Каже, що ти ста-
неш поживою для червів.
ІРОД:
То не про мене. Супроти мене він ще й слова
не сказав. То він про царя Каппадокії — царя
Каппадокії, мого ворога. Це він стане пожи-
вою для червів. Не я. Пророк про мене ніколи
й слова кривого не мовив, тільки казав, що
я згрішив, узявши собі за дружину братову
жінку. Може, він і правду сказав. Адже ти
безплідна.
ІРОДІЯДА:
Це я безплідна? Я? І це каже той, хто постій-
но витріщається на мою доньку? Той, хто
хоче, аби вона танцювала для його втіхи? Яке
безглуздя! Я народила дитину. А в тебе дітей
нема. О так, навіть жодна з невільниць од
тебе не народила. Це ти безплідний, а не я.
ІРОД:
Цить, жінко! Я кажу, що ти безплідна. Ти не
народила мені дитини, а цей пророк за-
певняє, що шлюб наш — несправжній. Він
каже, що шлюб наш кровозмісний і поро-
дить лихо... Боюся, що слова його слушні.
Ні, я навіть певен, що слушні. Але зараз не
час для таких розмов. Цієї миті я мав би бути
щасливий. А й справді, я щасливий. Мені ні-
чого не бракує.
56
ІРОДІЯДА:
Я рада, що ти нині в такому доброму гумо-
рі. З тобою таке рідко буває. Але вже пізно.
Ходімо в палац. Не забувай, зі сходом сонця
ми рушаємо на лови. Посланців Цезаря слід
ушанувати якнайкраще, хіба ні?
Тетрарх дуже спохмурнів.
Так, він і справді дуже похмурий.
ІРОД:
Саломеє, Саломеє, станцюй для мене. Про-
шу тебе, станцюй для мене. Сьогодні я сум-
ний. Так, щось сумно мені стало нині. Коли я
йшов сюди, то послизнувся на крові, а це ли-
хий знак. А ще я чув — я певен, що чув, — як
у повітрі змахують крила, велетенські крила.
Не знаю, що це означає... Сьогодні я сумний.
Тож потанцюй для мене. Станцюй для мене,
Саломеє, благаю тебе. Якщо ти виконаєш для
мене танець, то зможеш попросити в мене
все, чого забажаєш, і отримаєш це, хай навіть
пів мого царства попросиш.
САЛОМЕЯ (підводячись):
Тетрарху, ти й справді даси мені все, що я
попрошу?
ІРОДІЯДА:
Доню моя, не танцюй.
57
ІРОД:
Усе, хоч би й півцарства.
САЛОМЕЯ:
Ти присягаєшся, тетрарху?
ІРОД:
Присягаюся, Саломеє.
ІРОДІЯДА:
САЛОМЕЯ:
І чим же ти, тетрарху, присягаєшся?
ІРОД:
Своїм життям, своєю короною, своїми бога-
ми. Усе, чого забажаєш, я дам тобі, хай би на-
віть і половину мого царства. Лишень стан-
цюй для мене. О Саломеє, Саломеє, станцюй
для мене!
САЛОМЕЯ:
Пам’ятай, тетрарху, ти заприсягся.
ІРОД:
Саломеє, я заприсягся.
САЛОМЕЯ:
Усе, чого я попрошу, навіть половину твого
царства?
ІРОДІЯДА:
Не танцюй, доню моя.
58
«Туалет Саломеї»
ІРОД:
Хоч і півцарства віддам. Саломеє, лишень
попроси в мене половину царства — і будеш
прекрасною, мовби цариця. Правда ж, вона
буде прекрасною, мовби цариця? Ох! Холод-
но! Дме крижаний вітер, і я чую... чому я
знову чую, як у повітрі змахують крила? Ох!
Може, то птах, велетенський чорний птах
ширяє понад галереєю. Та чому ж я тоді не
бачу його, цього птаха? Як моторошно він
лопоче крилами! Який моторошний вітер
здіймається від того лопотіння! Пронизли-
вий вітер. О ні, тут не холодно, тут спекот-
но. Я задихаюся. Полийте мені руки водою!
Дайте з’їсти снігу! Розв’яжіть плащ! Мерщій,
мерщій! Розв’яжіть мені плащ. Ні, облиште.
То вінець завдає мені болю, трояндовий ві-
нець. Ці квіти — неначе вогонь. Вони обпа-
лили мені чоло. (Зриває вінок з голови і ки-
дає його на стіл.) Хух! Тепер я можу дихати.
Але ж і червоні ці трояндові пелюстки! Ніби
краплі крові на обрусі. Та грець із тим. Не
можна повсюди бачити символи. Інакше
життя стане нестерпним. Краще сказати, що
плями крові такі ж прекрасні, як трояндові
пелюстки. Краще сказати, що... Але про це
мови не буде. Нині я щасливий, я почуваюся
щасливим. Я ж маю право почуватися ща-
сливим, хіба ні? Твоя донька збирається для
мене станцювати. Ти ж станцюєш для мене,
Саломеє? Ти обіцяла.
60
«Туалет Саломеї-ІІ»
ІРОДІЯДА:
Я не дозволю їй танцювати.
САЛОМЕЯ:
Я станцюю для тебе, тетрарху.
ІРОД:
Чуєш, що каже твоя донька? Вона збирається
для мене станцювати. Ти дуже добре робиш,
Саломеє. А коли станцюєш, не забудь попро-
сити все, чого тобі заманеться. Хай чого ти
забажаєш, хоч би й половину мого царства,
я все віддам. Я ж заприсягся тобі, чи не так?
САЛОМЕЯ:
Так, тетрарху, ти заприсягся.
ІРОД:
А я ніколи не порушую свого слова. Я не з
тих, хто ламає присяги. Я не вмію брехати.
Я — раб свого слова, а моє слово — то слово
царя. Цар Каппадокії завжди бреше, але ж
він — несправжній цар. Він — боягуз. Він та-
кож заборгував мені гроші й не хоче їх по-
вертати. І образив моїх посланців! Дошкулив
їм своїми словами. Але коли він прибуде до
Рима, Цезар його розіпне. Я твердо вірю,
Цезар його розіпне. А якщо й ні, то цар Кап-
падокії однаково помре і стане поживою для
червів. Так передрік пророк. Ну ж бо! Чого
ти зволікаєш, Саломеє?
62
САЛОМЕЯ:
Чекаю, доки невільниці принесуть мені пар-
фуми й сім покривал, а ще знімуть з мене
сандалії. (Невільниці приносять парфуми й
сім покривал і знімають з Саломеї сандалії.)
ІРОД:
О, то ти хочеш танцювати босоніж! Добре.
Ох, як добре! Твої маленькі ніжки пурхати-
муть, мов білі голубки. Будуть вигойдувати-
ся, мов дрібний білий цвіт на деревах... Ні,
ні, вона збирається танцювати на крові! Тут
на підлозі пролилася кров. Вона не повинна
танцювати на крові. То був би лихий знак.
ІРОДІЯДА:
Що тобі до того, чи танцюватиме вона на
крові? Ти й сам уже досить по ній набро-
дився...
ІРОД:
Що мені до того? Ох! Поглянь на місяць! Він
почервонів. Почервонів, став кольору крові.
Ох! Правдиво передрік пророк. Він передрік,
що місяць стане червоним, наче кров. Адже
так він передрік? Ви ж усі його чули. І ось
місяць почервонів, налився кров’ю. Хіба не
бачиш?
ІРОДІЯДА:
О так, добре бачу. А зорі падають, неначе
стиглий інжир, еге ж? А сонце почорніє, як
покутна волосяниця, і царів земних посяде
страх. Це, принаймні, видно. Пророк уперше
63
в житті мовив правду: царів земних посі-
дає страх... Ходімо в палац. Ти занедужав.
У Римі скажуть, що ти несповна розуму. Хо-
дімо, прошу.
Хто він, отой, що родом з Едому? Хто він,
отой, що родом із Бозри, отой, у багряному
вбранні, отой, що в красі вбрання свого сяє,
йде в могутті величі своєї? Чому ж одіяння
твоє заплямоване кривавою барвою?
ІРОДІЯДА:
Ходімо в палац. Його голос мене дратує. Я не
хочу, щоб моя донька танцювала під його
нескінченні окрики. Я не хочу, щоб вона тан-
цювала, коли ти так на неї дивишся. Словом,
я не хочу, щоб вона танцювала.
ІРОД:
Навіть не вставай, дружино моя, царице моя,
бо то надарма. Я не піду, доки вона не стан-
цює. Танцюй, Саломеє, танцюй для мене.
ІРОДІЯДА:
САЛОМЕЯ:
Я готова, тетрарху. (Саломея виконує танець
семи покривал.)
ІРОД:
Ох! Як прекрасно! Прекрасно! Бачиш, ба-
чиш, твоя донька таки станцювала для мене.
Підходь, Саломеє, підходь ближче, щоб я міг
64
тебе винагородити. О! Я завжди добре плачу
танцівникам. А тобі віддячу по-королівськи.
Дам усе, чого забажає твоя душа. Чого ти хо-
чеш? Кажи.
САЛОМЕЯ (стає навколішки):

Я хочу, щоб мені негайно принесли на сріб-
ній тарелі...
ІРОД (сміється):
На срібній тарелі? О так, на срібній тарелі!
Вона чарівна, чи не так? Що ж принести тобі
на срібній тарелі, о солодка і прегарна Сало-
меє, о найвродливіша з-поміж доньок Юдеї?
Що ж принести тобі на срібній тарелі? Скажи
мені. Хай чого ти захочеш, тобі це прине-
суть. Мої скарби — твої. То що ж ти хочеш,
Саломеє?
САЛОМЕЯ (підводиться):
Голову Йоканаана.
ІРОДІЯДА:
О, доню моя, це ти гарно сказала.
ІРОД:
Ні, ні!
ІРОДІЯДА:
Доню моя, це ти гарно сказала.
ІРОД:
Ні, Саломеє, ні. Не проси в мене такого. Не
слухай намовлянь своєї матері. Вона завжди
дораджує лихе. Тож не зважай на неї.
65
САЛОМЕЯ:
Я й не зважаю на неї. Я прошу голову Йока-
наана на срібній тарелі задля власної втіхи.
Іроде, ти ж заприсягся. Не забувай, ти дав
мені обітницю.
ІРОД:
Авжеж. Я заприсягся своїми богами. Авжеж,
я пам’ятаю. Але молю тебе, Саломеє, попро-
си чогось іншого. Забажай півцарства — і я
тобі його віддам. Та не проси в мене щойно
попрошеного знову.
САЛОМЕЯ:
Я прошу в тебе голову Йоканаана.
ІРОД:
Ні, ні, змилуйся.
САЛОМЕЯ:
Ти заприсягся, Іроде.
ІРОДІЯДА:
Так, так, ти заприсягся. Усі чули. Ти запри-
сягся перед усіма.
ІРОД:
Замовкни! Я не з тобою розмовляю.
ІРОДІЯДА:
Моя донька слушно робить, що просить
у тебе голову Йоканаана. Він осипáв мене
образами. Він говорив про мене страхітливі
речі. Вона ж показує, як вірно любить свою
66
матір. Не поступайся, доню моя. Він запри-
сягся, заприсягся.
ІРОД:
Замовкни, не озивайся до мене!.. Саломеє,
ну ж бо, будь розважною. Я ніколи не був до
тебе суворим. Я завжди тебе любив... Мож-
ливо, аж занадто. Тому не проси в мене того,
що ти просиш. Просити про таке нечувано,
жахливо. Ти, мабуть, жартуєш. Дивитися на
людську голову, відсічену від тіла, огидно,
хіба ж ні? Хто коли чув, щоб очі благоче-
стивої дівчини дивились на таке? Яка тобі
з того втіха? Ніякої. Ні, ні, ти прагнеш не
цього. Послухай же мене. У мене є смарагд,
великий округлий смарагд від Цезаревого
фаворита. Крізь цей смарагд можна побачи-
ти, що діється аж ген-ген далеко. Сам Цезар
бере такий смарагд, ідучи до цирку. Але мій
смарагд більший. Я певен, він більший. Це
найбільший смарагд у цілому світі. Хочеш
його, Саломеє? Попроси в мене — і я тобі
його дам.
САЛОМЕЯ:
Я вимагаю голову Йоканаана.
ІРОД:
Ти не слухаєш. Не слухаєш. Прислухайся до
мене, Саломеє.
САЛОМЕЯ:
Голову Йоканаана!
67
ІРОД:
Ні, ні, ти цього не хочеш. Ти просиш його
голову, щоб завдати мені прикрості, тому що
я весь вечір на тебе дивився. Воно й правда,
я дивився на тебе цілісінький вечір. Твоя
врода мене схвилювала. Твоя врода глибоко
мене схвилювала, тому я так на тебе задив-
лявся. Та більше не дивитимусь. Не варто
дивитись ані на речі, ані на людей. Лише в
дзеркала, бо вони показують нам маски. Ох!
Ох, принесіть вина! Мене мучить спрага...
Саломеє, Саломеє, будьмо друзями. Підходь!
Ох, що я хотів сказати? Що ж? А! Згадав!..
Саломеє... Ні, підійди-но до мене ближче,
я боюся, що ти мене не чуєш... Саломеє, ти ж
знаєш, які в мене є білі павичі, прекрасні
білі павичі — гуляють собі в саду між мирт
і гінких кипарисів. У них позолочені дзьо-
би, їх годують позолоченим зерном, а лапи
їхні вкриті багрянцем. Коли вони кричать,
починає дощити, а коли розпускають хво-
сти, місяць сходить на небеса. Вони парами
походжають серед кипарисів і чорних мирт,
кожного з них доглядає раб. Іноді мої павичі
літають поміж дерев, а часом припадають
до трави довкруж озера. Таких дивовижних
птахів немає більше ніде у світі. У жодного
царя немає таких дивовижних птахів. Навіть
у Цезаря, я певен, таких чудових птахів, як
мої, не знайдеться. Я віддам тобі п’ятдесят
павичів. Хоч куди ти підеш, вони йтимуть
за тобою, і ти будеш поміж ними немовби
місяць в осерді великої білої хмари... Та я
68
«Винагорода танцівниці»
віддам тобі всіх! У мене їх сотня, і немає в ці-
лому світі царя з прекраснішими павичами.
І я віддам тобі всіх. Тільки звільни мене від
обітниці й не проси того, що ти попросила.
Він вихиляє кубок вина.
САЛОМЕЯ:
Дай мені голову Йоканаана.
ІРОДІЯДА:
Гарно сказано, доню моя! А ти зі своїми па-
вичами просто смішний.
ІРОД:
Замовкни! І не викрикуй. Завжди ти викри-
куєш, як хижа тварина. Припини. Твій голос
мене втомлює. Мовчи, кажу... Саломеє, по-
думай, що робиш. А що, як він справді Бо-
жий чоловік? Він же святий. Його торкнувся
перст Господній. Сам Бог уклав до його вуст
жаскі слова. Хоч у палаці, хоч у пустелі, Бог —
завжди з ним... Таке цілком може бути. Ніхто
ж не знає напевне. Можливо, Бог за нього
і з ним. Ба більше, якщо він помре, то й зі
мною може статися якесь нещастя. Хай там
як, а він каже, що в день його смерті з кимось
трапиться лихо. Про кого може бути мова, як
не про мне? Пригадуєш, я послизнувся на
крові, коли ввійшов сюди? І чув, як у повітрі
змахують крила, могутні крила. А крім цих
лиховісних знамень, були й інші. Я певен, що
були й інші, хоч я їх і не бачив. А ти, Саломеє,
70
ти ж не хочеш, аби зі мною сталося нещастя?
Ти ж не хочеш. То послухай мене.
САЛОМЕЯ:
ІРОД:
Ох! Ти мене не слухаєш. Заспокойся. А я —
я сам спокійний. Так, я цілком спокійний.
Послухай. У мене є заховані коштовності...
коштовності, яких навіть твоя мати ніколи
не бачила, чудесні коштовності. Є у мене на-
мисто з перлів, викладених чотирма рядами.
Немовби місяці, з’єднані срібним промін-
ням. Немовби п’ятдесят місяців, пійманих
у золоті сіті. Їх носила одна цариця на сво-
їх білих, наче слонова кістка, грудях. І ти
в цих перлах будеш прегарна, немов цари-
ця. Є у мене й аметисти: одні — чорні, наче
вино, а другі — червоні, наче вино, розведене
водою. Є топази жовті, мов тигрячі очі, й то-
пази рожеві, мов очі лісового голуба, й топа-
зи зелені, мовби котячі очі. Є у мене опали,
що вічно сіятимуть крижанистим полум’ям,
опали, від яких людям на душі стає смутно,
опали, які бояться пітьми. Є у мене онікси,
схожі на очні яблука мертвої жінки. Є мі-
сячні камені, що міняться з фазами місяця
і марніють, коли бачать сонце. Є сапфіри за-
вбільшки з яйце, сині, наче волошки. У їхніх
надрах гойдається море, а місяць ніколи не
тривожить синяву їхніх хвиль. Є хризолі-
ти й берили, хризопрази й рубіни. Є у мене
71
сардонікси й гіацинтові камені, й камені
халцедону. Я віддам тобі всі, всі до одного,
ще й додам дещо згори. Цар індійський як-
раз надіслав мені чотири віяла з папужого
пір’я, а цар нумідійський — убрання зі страу-
синого. Є у мене кристал, у який жодна жінка
не сміє глянути, а юнаки не можуть на нього
дивитися, допоки їх не пошмагають різка-
ми. Є в мене ще й три чарівні камені бірюзи
у скриньці з перламутром. Хто носить їх на
чолі, може уявляти небачене, а хто носить
їх у руці, може зробити жінку безплідною.
Усе це великі скарби, усе це безцінні скарби.
Але й то ще не все. Є у мене скриня з чорно-
го дерева, а в ній — два бурштинові кубки,
мовби золоті яблука. Якщо ворог наллє в ці
кубки отрути, то вони обернуться яблуками
срібними. У скрині, оздобленій бурштином,
лежать у мене сандалії, прикрашені склом.
Є у мене плащі, привезені з землі Сереської,
та браслети з червоним гранатом і яшмою
із міста на Євфраті... Хіба можна хотіти чо-
гось більшого за ці скарби, о Саломеє? Скажи
мені, чого ти бажаєш, і я тобі це дам. Усе,
що попросиш, я дам тобі, все, крім одного.
Я віддам тобі все, що мені належить, крім
одного життя. Дам тобі мантію первосвяще-
ника. Дам тобі завісу Святая святих.
ЄВРЕЇ:
Ох! Ох!
САЛОМЕЯ:
72
ІРОД (опускається на своє місце):
Дайте їй те, чого вона просить! Воістину,
вона донька своєї матері! (Перший солдат
підходить. Іродіяда знімає з руки тетрарха
перстень смерті та подає солдатові, а той
відразу несе його до ката. Кат має наляка-
ний вигляд.) Хто взяв мій перстень? На моїй
правиці був перстень. Хто випив моє вино?
У кубку моєму було вино. Аж по вінця. Хтось
його випив! О, це вже напевне когось спіткає
лихо. (Кат спускається до колодязя.) Ох! На-
віщо я заприсягся? Царі не повинні привсе-
людно щось комусь обіцяти, ніколи. Не вико-
наєш обіцяного — жахливо, а виконаєш — то
все одно жахливо.
ІРОДІЯДА:
Моя донька вчинила правильно.
ІРОД:
Я певен, станеться якесь нещастя.
САЛОМЕЯ (нахиляючись до колодязя і прислухаючись):

Анітелень. Я нічого не чую. Чому він не кри-
чить, цей чоловік? О, якби хтось намагався
мене вбити, я кричала би, я боролася б, я не
здалася б... Рубай, рубай, Наамане, рубай,
кажу тобі... Ні, не чую анічогісінько. Тільки
тиша, страхітлива тиша. Ой! Щось упало на
долівку. Я почула, щось упало. Меч головору-
ба. Той раб злякався! Впустив меча. Не нава-
жується його вбити. Він боягуз, той раб! Хай
вирядять солдатів. (Саломея бачить служни-
ка Іродіяди і звертається до нього.) Підійди
73
сюди. Ти ж був другом загиблого? Послухай,
то була не остання смерть. Іди до солдатів
і накажи їм спуститися та принести мені те,
що я прошу, те, що тетрарх мені пообіцяв,
те, що мені належить. (Служник сахається.
Вона повертається до солдатів.) Агов, солда-
ти, сюди! Спустіться у колодязь і принесіть
мені його голову. (Солдати відступають.)
Тетрарху! Тетрарху, накажи своїм солдатам,
щоб вони принесли мені голову Йоканаана.
З колодязя висувається велетенська чорна рука,

рука ката, що тримає на срібному щиті
голову Йоканаана. Саломея хапає голову.
Ірод затуляє обличчя плащем. Іродіяда всміхається
й обмахує себе віялом.
Назореї падають на коліна та починають молитися.
САЛОМЕЯ:
Ох, Йоканаане, не хотів ти, щоб я цілува-
ла вуста твої. Ну що ж, тепер нарешті по-
цілую. Уп’юся в них зубами, як упиваються
у стиглий плід. О так, я поцілую вуста твої,
Йоканаане. Я ж казала. Хіба я не казала?
Так-так, казала. Ох! Тепер я їх поцілую...
Але чому, Йоканаане, чому ти не дивишся
на мене? Очі твої, що були такими жаскими
і сповненими люті та зневаги, тепер заплю-
щені. Чому вони заплющені? Розплющ очі!
Розтули повіки, Йоканаане! Чому ти на мене
не дивишся? Невже боїшся мене, Йоканаа-
не, так боїшся, що й не глянеш у мій бік?..
А твій язик, Йоканаане, язик, що разив от-
74
рутою, немов червона змія, — він знерухо-
мів і вже нічого не мовить, твій язик, ота
ясно-червона гадюка, що плювала на мене
трутизною. Дивно, правда? Чому та червона
гадюка не ворухнеться?.. Ти мною знехту-
вав, Йоканаане. Ти мене відкинув. Ти про
мене лихословив. Ти ставився до мене як до
повії, як до розпусниці, до мене — Саломеї,
доньки Іродіяди, юдейської царівни! І що
ж, Йоканаане, я досі жива, а от ти, ти — мер-
твий, і твоя голова належить мені. Я можу
робити з нею все, що заманеться. Можу ки-
нути її собакам і пернатому птаству. Те, що
залишать собаки, зжере птаство пернате...
Ох, Йоканаане, Йоканаане, ти був єдиний,
кого я кохала. Всі інші чоловіки мені огидні.
Але ти, ти був прекрасний! Тіло твоє було
мов колона зі слонової кістки на срібному
постаменті. Воно було наче сад, повен голу-
бів і срібних лілей. Воно було мовби срібна
вежа, оздоблена щитами зі слонової кістки.
Не було у світі нічого білішого за твоє тіло.
І не було у світі нічого чорнішого за твоє во-
лосся. І не було у цілому світі нічого черво-
нішого за твої вуста. Голос твій був куриль-
ницею, з якої линули незбагненні пахощі,
і коли я дивилася на тебе, то чула дивну му-
зику. Ох! Чому ж ти, Йоканаане, не дивився
на мене? Ти приховував обличчя за руками
та прокльонами. На очах твоїх була пов’язка,
як у того, хто прагне бачити Бога. Що ж, ти
побачив свого Бога, Йоканаане, але на мене,
на мене ти навіть не глянув. Якби ти на мене
75
поглянув, то покохав би. А я, я бачила тебе,
Йоканаане, і покохала. О, як я тебе кохала!
І досі кохаю, Йоканаане, кохаю лише тебе...
Я спрагла до твоєї краси, я зголодніла за тво-
їм тілом — і ані вино, ані фрукти не погаму-
ють мого бажання. Що ж мені тепер робити,
Йоканаане? Ані повені, ані річки повноводні
не погасять моєї пристрасті. Я була царівною,
а ти мене зневажив. Я була незайманкою, а ти
позбавив мене цноти. Я була непорочною,
а ти пустив моїми судинами полум’я... Ох!
Ох, чому ж ти не подивився на мене, Йока-
наане? Якби ти глянув на мене бодай раз, то
покохав би. Я певна, що покохав би, тому що
таїна любові величніша за таїну смерті. І тіль-
ки на любов треба дивитися.
ІРОД:
Яка ж вона жаска, твоя донька, направду жа-
ска. Воістину, великий злочин вона вчинила.
Я твердо вірю, що це злочин проти незна-
ного Бога.
ІРОДІЯДА:
А я схвалюю вчинок своєї доньки. І тепер
я залишуся тут.
ІРОД (підводячись):
Ох! Ось слова дружини-кровозмішниці!
Ходімо! Я тут не залишуся. Кажу тобі, ходімо.
Тепер неодмінно трапиться щось жахливе.
Манасіє, Іссахаре, Озіє, загасіть смолоски-
пи. Я не дивитимуся на речі й не хочу, аби
речі дивилися на мене. Загасіть смолоскипи!
76
«Кульмінація»
Затуліть місяць! Затуліть зорі! Іродіядо,
сховаймося в нашому палаці. Мене посідає
страх.
Невільники гасять смолоскипи. Зникають зорі.

Велика чорна хмара напливає на місяць і повністю його
затуляє. На сцені стає дуже темно.
Тетрарх починає підніматися сходами.
Голос САЛОМЕЇ:
Ох! Йоканаане, я поцілувала вуста твої. Я
поцілувала твої вуста. У мене на губах був
гіркий присмак. То присмак крові?.. Чи,
може, присмак кохання?.. Кажуть, у кохання
гіркавий присмак... Але нехай, нехай собі. Я
поцілувала вуста твої, Йоканаане.
Місячний промінь падає на Саломею, огортає її світ-

лом.
ІРОД (обертаючись і дивлячись на Саломею):

Убийте цю жінку!
Солдати рушають уперед і розчавлюють щитами

Саломею, доньку Іродіяди, царівну Юдеї.
Завіса.
«Cul de Lamp»
Літературно-художнє видання
Оскар Вайлд
САЛОМЕЯ
П’єса
З англійської переклала Катерина Міхаліцина
Відповідальний редактор Галина Завалій

Літературний редактор Катерина Перконос
Оригінал-макет Сашко Шевцов
Дизайн Вадим Карасьов
Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до державного реєстру

видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції
ДК №4873 від 26.03.2015 р.
Видавець: ТОВ «Видавництво Анетти Антоненко»

Інтернет-магазин: www.anetta-publishers.com
Для листування: anetta@anetta-publishers.com
Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом

в друкарні ТОВ «Друкарня «Рута»,
ДК №4060 від 29.04.2011,
м. Кам’янець-Подільський, вул.Пархоменка,1,
т. 038 494 22 50, drukruta@ukr.net
Замовлення №
ВАЙЛД Оскар
В 14 Саломея. П’єса / Переклад із англійської Катерини Міхаліциної. —
Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2018. — 80 с.
ISBN 978-617-7192-97-7
ISBN 978-617-7192-29-8 (Серія «Колекція театральна»)
Вайлд написав «Саломею» французькою восени 1891 року, коли мешкав у Парижі.
Англійською її переклав лорд Альфред Дуґлас, з яким у письменника тривалий
час були інтимні стосунки. Проте Вайлда переклад не задовольнив і він прак-
тично переробив його самотужки. В основу сюжету лягла біблійна розповідь про
обезголовлення Івана Хрестителя, яка під пером видатного естета переросла у
щось значно глибше, фантасмагоричніше. Перетворилася на клубок емоцій та
темних пристрастей, який ніби витягує на світ повний місяць, що слугує і тлом,
і повноправним героєм п’єси. Еротичні/гомоеротичні мотиви, біблійні алюзії,
макабричні описи, символи, явні й завуальовані – усе це становить химерне
плетиво п’єси. А ілюстрації Обрі Бердслі, вступаючи у діалог або й у суперечку з
текстом, творять ніби окрему смислову лінію, візуальну паралель, завдяки якій
читач іще довго не може оговтатися від пережитого.
УДК 821.111:82-21

Salomieia - Oskar Vaild

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Salomieia - Oskar Vaild

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

OSCAR WILDE

Вайлд написав «Саломею» французькою восени 1891 року, коли

В оформленні використано ілюстрації Обрі Бердслі.

Усі права застережені. Жодну частину цього видання не можна переви­да­ва­ти,

ISBN 978-617-7192-97-7 © Катерина Міхаліцина,

Ілюстрації Обрі Бердслі

ІРОД АНТИПА, тетрарх Юдеї

Гамір у бенкетній залі.

КАППАДОКІЄЦЬ (показуючи на колодязь):

ДРУГИЙ СОЛДАТ (показуючи на ката, велетенського

ЮНИЙ СИРІЄЦЬ: Вона схожа на заблукану

Невільник іде геть.

САЛОМЕЯ (підходить до колодязя, зазирає в нього):

САЛОМЕЯ (дивлячись на юного сирійця):

САЛОМЕЯ (підступаючи до юного сирійця):

Пророк виходить із колодязя.

Убиває себе і падає поміж Саломеєю та Йоканааном.

Входять Ірод, Іродіяда та увесь двір.

ІРОД (до Іродіяди):

ІРОД (з цієї миті він невідривно дивиться на Саломею):

САЛОМЕЯ (стає навколішки):

Він вихиляє кубок вина.

САЛОМЕЯ (нахиляючись до колодязя і прислухаючись):

З колодязя висувається велетенська чорна рука,

Невільники гасять смолоскипи. Зникають зорі.

Місячний промінь падає на Саломею, огортає її світ-

ІРОД (обертаючись і дивлячись на Саломею):

Солдати рушають уперед і розчавлюють щитами

Відповідальний редактор Галина Завалій

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до державного реєстру

Видавець: ТОВ «Видавництво Анетти Антоненко»

Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом

You might also like

Усі права застережені. Жодну частину цього видання не можна перевидавати,