1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І. МЕЧНИКОВА
БІОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА БОТАНІКИ

Спецкурс

РЕФЕРАТ

ГРУНТОВІ ВОДОРОСТІ»

Студентки ІІ курсу

денної форми навчання

спеціальності 091 Біологія

Ткач Анастасії Сергіївни

Викладач: к.б.н., доцент

Герасимюк Валерій Петрович

Одеса – 2020
 2

Зміст
Вступ……………………………………………………………………………….3
Фактори, що впливають на розподіл водоростей……………………………….4
Загальна характеристика грунтових водоростей………………………………..6
Біологічні особливості грунтових водоростей………………………………….9
Поширення водоростей у грунтах……………………………………………...12
Роль грунтових водоростей у грунтоутворенні………………………………..14
Список використаної літератури………………………………………………..20
 3

Вступ
Водорості — це група нижчих (таломних або сланевий) одноклітинних,
багатоклітинних та колоніальних хлорофілоносних рослин. Розмір тіла-слані
водоростей — від тисячних часточок міліметра до кількох десятків метрів.
Справжніх пагонів (стебел з листками) та коренів водорості не мають, але у
деяких найскладніших форм тіло зовні розчленоване на частини, які їх
нагадують. Водорості дуже різноманітні за морфологічною будовою. Нитчасті
водорості прикріплені або вільно плавають у воді, пластинчасті й «кущики»
— завжди прикріплені за допомогою ризоїдів до субстрату.
 4

1. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА РОЗПОДІЛ ВОДОРОСТЕЙ

Для водоростей як фототрофних організмів першою умовою існування є
наявність світла, джерел вуглецю та мінеральних речовин, а основним
середовищем життя для них служить вільна вода. Однак це справедливо не для
всіх, а тільки для більшості водоростей і не вичерпує всього різноманіття
спостерігаються у них способів харчування та місць поселення.
Крім того, на життя водоростей мають вплив і інші, хімічні та фізичні фактори
зовнішнього середовища - хімічний склад субстрату, температура і т.д., дуже
різні в різних місцях. Фізіологічна пластичність водоростей і їх
пристосованість до різних екологічних умов воістину величезні. На склад і
розподіл водоростей по окремим водоймам, на його зміну в однієї водойми
впливає великий комплекс факторів. Першорядне значення з фізичних
факторів мають світловий режим, температура води, а для глибоких водойм -
вертикальна стійкість водних мас. З хімічних факторів основне значення
мають солоність води та вміст у ній поживних речовин, в першу чергу солей
фосфору, азоту, а для деяких видів також заліза і кремнію.
Вплив освітленості як екологічного чинника наочно проявляється у
вертикальному і сезонному розподілі фітопланктону. У морях і озерах
фітопланктон існує лише у верхньому шарі води. Нижня межа його в
морських, більш прозорих водах знаходиться на глибині 40-70 м і лише в
небагатьох місцях досягає 100-120 м (Середземне море, тропічні води
Світового океану). У озерних, значно менш прозорих водах фітопланктон
існує зазвичай у верхніх шарах, на глибині 10-15 м, а у водах з дуже малою
прозорістю зустрічається на глибині до 2-3 м.
Температура води - найважливіший фактор загального географічного
розподілу фітопланктону і сезонних циклів його, але діє цей фактор у багатьох
випадках не прямо, а опосередковано. Багато водоростей здатні переносити
великий діапазон коливань температури (еврітермні види) і зустрічаються в
планктоні різних географічних широт і в різні сезони року! Однак зона
температурного оптимуму, в межах якого спостерігається найбільша
 5

продуктивність, для кожного виду звичайно обмежена невеликими

відхиленнями температури.
Одним з найважливіших факторів у розподілі водоростей є загальна солоність
води. Основну масу природних басейнів складають басейни морські із
середньою солоністю 35 г солей на 1 л води і басейни прісноводні, в яких
міститься солей приблизно 0,01-0,5 г на 1 л води. Це визначає поділ
водоростей на морські і прісноводні, і лише дуже небагато з них можуть жити
як в одній, так і в іншій воді.
У межах кожного басейну - континентального і морського - водорості можуть
населяти товщу води, вільно плавати в ній, складаючи угруповання, звану
планктоном, або поселятися на дні, утворюючи бентос.
Однак водорості можуть жити не тільки у водоймах. При наявності хоча б
періодичного зволоження багато хто з них успішно розвиваються на різних
наземних предметах - скелях, корі дерев і т.д. Цілком сприятливим
середовищем для розвитку водоростей служить також товща ґрунтового шару.
Нарешті, відомі й такі угруповання, які характеризуються різко відмінними
екологічними особливостями, що виходять за рамки звичайних умов,
нормально властивих всюди поширеним водним та позаводним
місцепроживанням. Деякі з них становлять великий інтерес.
 6

2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРУНТОВИХ ВОДОРОСТЕЙ

Особливу екологічну групу складають ґрунтові водорості (фітоедафон),
середовищем мешкання яким є мікропорожнечі в поверхневому шарі ґрунту і
плівка води, що обволікає її частки.
Грунтові водорості є однією з частин біогеоценозу. Вони є першою ланкою
трофічних ланцюгів, беруть активну участь у процесах грунтоутворення,
підвищують родючість та біологічну активність грунту, часто виступають у
ролі піонерних організмів при освоєнні безплідних субстратів.
На поверхні грунту нерідко можна бачити неозброєним оком різні розростання
- шкірясті або войлокообразним плівки або слизові слоевища синьо-зелених
водоростей. Часто спостерігається також загальне позеленіння грунту,
обумовлене масовим розвитком мікроскопічних форм, розсіяних серед
грунтових частинок. Біомаса водоростей здатна оновлюватися протягом 3-5
діб, тому реальний внесок водоростей в первинну продукцію екосистеми в
сотні і тисячі разів більше величини біомаси. Грунтові водорості першими з
рослин оселяються на неживих субстратах: скельних поверхнях високогір'їв,
промислових відвалах, на територіях, що піддалися катастрофічним впливам
(вивержень вулканів, атомним вибухам, пожежам і т.п.) і тим самим
полегшують розселення інших організмів. У той же час, водорості останніми
з рослин «відступають» під тиском несприятливих факторів природного та
антропогенного походження. У цих умовах загибель спільноти водоростей
(альгоценоза) призводить до руйнування всього біоценозу. При ослабленні
розвитку вищої рослинності під впливом промислового освоєння територій
зростає роль грунтових водоростей як складової частини автотрофного блоку
екосистеми. Це знаходить своє вираження в збільшенні їх видового
різноманіття та кількісного розвитку.

Водорості, що населяють товщу грунту, можна виявити лише під мікроскопом.

Особливо добре помітні водорості при перегляді проби грунту або грунтової
суспензії в люмінесцентному мікроскопі, де хлорофіллоноснимі клітини їх
 7

виділяються червоним світінням. Крім того, їх можна виявити за допомогою

культур, поміщаючи грунт в сприятливу для росту водоростей середу і таким
чином сприяючи швидкому збільшенню чисельності наявних у грунті зачатків
водоростей. Для виявлення грунтових водоростей застосовують два види
культур: водні, коли невелика кількість грунту вносять в колбу зі стерильною
живильним середовищем, і грунтові, коли грунт поміщають в чашки Петрі,
зволожують і на її поверхню кладуть стерильні покривні скла, на яких
водорості добре розростаються. Культури витримують на світлі при кімнатній
температурі і по мірі росту водоростей переглядають і визначають їх склад.
Загальна кількість виявлених в грунті видів водоростей наближається вже до
2000 видів, різновидів і форм, що відносяться головним чином до синьо-
зеленим (438), зеленим (473), жовто-зеленим (146) і діатомових (324)
водоростям.

Грунт як середовище проживання характеризується цілою низкою

екологічних особливостей. Вона подібна як з водними, так і з повітряними
місцепроживання: у грунті є повітря, але насичений водяними парами, що
забезпечує дихання атмосферним повітрям без загрози висихання. Як
проміжну середу грунт широко використовують багато організми при
переході від водного способу життя до наземного. Для грунту характерно
також відносну сталість її властивостей. Разом з тим грунтова середу вкрай
неоднорідна в горизонтальному і вертикальному напрямках. У ній одночасно
містяться тверді, рідкі та газоподібні речовини, а також різноманітні живі
істоти - бактерії, гриби, актиноміцети, представники мікро-і макрофауни,
внаслідок чого утворюються мікрозони. У грунті значніше і різкіше коливання
температури в порівнянні з водним середовищем, а для поверхні її характерні
нестійка вологість і сильна інсоляція (освітлення сонячними променями).
 8

Отже, для існування на поверхні грунту водорості повинні мати здатність

переносити посуху, коливання температури і яскраве світло.

Рис.1 Найбільш звичайні водорості, що мешкають у грунті:

1-3 – синьо-зелені водорості (1-Noestoc microscopicum, нитки на колонії з

гетероцистами і спорами; 2-Cylindrospermum licheniforme, окрема нитка з
гетероцистою і спорою; 3-Phormidium autumnale, верхні частини обох ниток,
одна з них із гарно вираженою слизовою піхвою); 4-8 – зелені водорості (4-
Chlamydomonas atactogama, окрема клітина у вегетативному стані; 5-Chlorella
vulgaris, окрема клітина, утворення автоспор і їх вихід із материнської клітини;
6-Chlorococcum humicola, окрема клітина, утворення зооспор і зооспори
окремо; 7-частина нитки; 8-Stichococcus bacillaris, короткі нитки, що
розпадаються на окремі клітини); 9-11 – жовто-зелені водорості (Pleorochioris
magna, окремі клітини різних розмірів; 10-Monodus acuminata, окрема клітина
і утворення автоспор; 11-Heterolbrix exllis, частина нитки); 12-14 – діатомові
водорості (12-Navicula mutica; 13-Pinnularia borealis; 14-Hantchia amphioxys)
 9

3. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ГРУНТОВИХ ВОДОРОСТЕЙ

Життєздатні водорості знаходять на глибині до 2 м в цілинних грунтах і до 2,7

м в орних. Грунтові водорості відрізняються мінливістю способу харчування.
На невеликих глибинах, у межах проникнення світла, вони, як і вищі рослини,
є типовими фототрофов, використовуючи для фотосинтезу світло слабкої
інтенсивності (0,04-0,1% від повного світла). Тому основну масу водоростей,
як правило, виявляють в самих верхніх шарах грунту: при достатній вологості
в шарі від 0 до 1 і навіть до 0,2 см. З глибиною як чисельність, так і видове
різноманіття водоростей різко падає. У цілинних грунтах, не піддаються
обробці, вже на глибині 10-20 см кількість водоростей мізерно. По-видимому,
в більш глибокі горизонти водорості заносяться з поверхні шляхом вмиванія,
а також грунтовими тваринами і корінням рослин. Однак і в повній темряві
вони можуть залишатися живими, а в ряді випадків навіть розмножуватися.
При неможливості фотосинтезу водорості переходять на харчування готовими
органічними речовинами. Правда, їх гетеротрофних зростання в темряві йде
значно повільніше, ніж автотрофний зростання на світлі. Багато водорості,
незважаючи на здатність до засвоєння органічних речовин, потребують світлі
і в грунті зберігаються лише в спочиваючої стані. Тому в глибоких шарах
грунту виявляється порівняно невелике число видів, переважно одноклітинні
зелені і жовто-зелені водорості. Були припущення про існування специфічних
способів автотрофного харчування в темряві, але поки вони нічим не
доведені.

Різноманітні пристосування грунтових водоростей до існування при низькій

вологості грунту і до збереження життєздатності при висиханні. У грунті
життя водоростей зв'язана з водними плівками на поверхні грунтових
частинок. У зв'язку з цим грунтові водорості мають відносно дрібні розміри в
порівнянні з відповідними водними формами тих же видів. Зі зменшенням
розмірів клітин зростають їх водоутримуюча здатність і стійкість проти
 10

посухи.

У деяких грунтових водоростей важливим пристосуванням до захисту від

посухи є рясне утворення слизу - слизових колоній, чохлів та обгорток, що
складаються з гідрофільних полісахаридів, здатних швидко поглинати і
утримувати великі кількості води, які в 8-15 разів перевищують суху масу
водоростей. Крім того, клітинні оболонки більшості грунтових водоростей теж
здатні до ослизнення та накопиченню води. Таким шляхом водорості не тільки
запасають воду, сповільнюючи висихання, але і швидко поглинають її при
зволоженні.

Особливість грунтових водоростей - «ефемерність» їх вегетації, тобто

здатність швидко переходити зі стану спокою до активного життя і навпаки.
Скориночки водоростей на грунті, висихають в сухі періоди, починають рости
вже через кілька годин після зволоження.

Є багато прикладів тривалого збереження життєздатності водоростей. З

грунтів, що зберігалися в сухому стані десятки років, були виділені багато
видів водоростей. Вдалося оживити гербарний екземпляр синьо-зеленої
водорості носток (Nostoc commune) після 107 років зберігання.

Точно так само грунтові водорості здатні переносити різні коливання

температури грунту. У дослідах багато з них залишалися живими при дуже
високій (до +100 ° С) і дуже низької (до -195 ° С) температурі. Холодостійкість
водоростей підтверджується широким поширенням їх в місцепроживання з
тривалої або постійної низькою температурою. Так, дослідження показали, що
наземні водорості - найважливіша складова частина рослинності Антарктиди.
Ці водорості мають майже чорний колір, завдяки чому температура їх тіла
виявляється вище в порівнянні з температурою навколишнього середовища.
 11

У багатьох випадках у водоростей, що живуть на поверхні грунту, з'являються

пристосування для захисту від надлишкового освітлення - темні слизисті
чохли навколо клітин. Особливо стійкі проти ультрафіолетового опромінення
синьо-зелені водорості.

Грунтові водорості володіють стійкістю проти радіоактивних випромінювань.

Першими рослинами, які з'явилися на грунті, зруйнованому ядерним вибухом
при випробуваннях в штаті Невада (США), були синьо-зелені водорості.

Завдяки перерахованим пристосуванням грунтові водорості здатні існувати

навіть при вкрай несприятливих умовах середовища. Цим об'ясцяются широке
поширення грунтових і наземних водоростей і швидкість їх розростання навіть
при короткочасному появі необхідних факторів. Грунтові водорості
становлять великий загальнобіологічний іітерес як організми незвичайною
витривалості і стійкості до крайніх умов існування.
 12

4. ПОШИРЕННЯ ВОДОРОСТЕЙ У ГРУНТАХ

Кількість водоростей в грунті дуже різна залежно від умов середовища,

особливо від водного і сольового режимів грунту, від наземної рослинності, а
в окультурених грунтах - від агротехніки. Так, у цілинних грунтах чисельність
водоростей в різні пори року коливається від 0,5 до 300 тис. клітин в 1 г грунту
в шарі від 0 до 10 см і до 8 млн. клітин в 1 г в шарі від 0 до 2 см. В орних
грунтах налічується до 1 млн. клітин в 1 г грунту в шарі від 0 до 10 см. Таким
чином, чисельність водоростей у грунтах можна порівнювати з чисельністю
грунтових грибів, актиноміцетів і найпростіших.

Характер поширення водоростей змінюється при переході від однієї грунтово-

рослинної зони до іншої. На ділянках з розрідженим рослинним покривом
водорості займають вільну поверхню грунту, де швидко й інтенсивно
розростаються в періоди тимчасового зволоження і сприятливої температури.
У арктичної пустелі і в тундрі такі плівки утворені зеленими, жовто-зеленими
і синьо-зеленими водоростями. У товщі тундрових грунтів водорості
(головним чином одноклітинні зелені) розвиваються лише в самих верхніх
шарах.

Під зімкнутому трав'янистою рослинністю в добре сформованих грунтах

дерново-підзолистих і чорноземних зон розвиваються дифузні угруповання
грунтових водоростей, поширені по всьому коренезаселеному шару. При
наявності вільних просторів багато з цих видів виходять і на поверхню,
утворюючи тимчасові плівки.

До луговим асоціаціям дерново-підзолисті зони приурочені найбільш складні

угруповання водоростей, що характеризуються великою різноманітністю
видів і життєвих форм. Біомаса їх досягає 300 кг / га. У лугових і ковилових
степах з густим травостоєм розвиток водоростей йде менш інтенсивно, мабуть,
 13

через сухість верхніх шарів грунту і накопичення маси степового повсті.

Під лісовою рослинністю в підзолистих і сірих лісових грунтах водорості

розвиваються переважно у верхньому шарі грунту, а також в опаде.
Водоростеві угруповання лісових грунтів одноманітні по всій зоні. У них
переважають зелені і жовто-зелені водорості, кількість яких досягає 30-85 тис.
клітин в 1 г, а біомаса не перевищує 20 кг / га.

На південних грунтах з розрідженим травостоєм (сухі степи, напівпустелі і

пустелі) посилюється розвиток ефемерних поверхневих водоростевих плівок,
які сформовані переважно видами синьо-зелених. В одних випадках це
шкірясті плівки, утворені нитчастих водоростями (Microcoleus, Phormidium,
Schizothrix), в інших - слизові, добре оформлені слані (Nostoc commune з
супутніми видами), а іноді зустрічаються войлокообразним скупчення різних
видів.

При окультуренні грунту угруповання водоростей сильно змінюються і стають

більш однорідними. На орних грунтах нерідко спостерігається інтенсивне
позеленіння поверхні, так зване «цвітіння», обумовлене масовим розвитком
мікроскопічних водоростей (до 20 млн. клітин на 1 см2). Воно відбувається при
поєднанні сприятливих умов (тепла і вологості грунту) з наявністю
легкодоступної їжі. Народна прикмета каже, що «цвітіння» грунту обіцяє
багатий урожай.

Ріст водоростей в орних грунтах особливо стимулюється внесенням

мінеральних добрив і вапнуванням, а також поліпшенням водного режиму.
 14

5. РОЛЬ ГРУНТОВИХ ВОДОРОСТЕЙ У ГРУНТОУТВОРЕННІ

Грунтові водорості надають різноманітне вплив на життя біогеоценозу: на
грунт, що населяють її організми і безпосередньо на вищі рослини.

На перших етапах грунтоутворення водорості беруть участь в процесі

вивітрювання гірських порід і в створенні первинного гумусу на чисто
мінеральних субстратах. За рахунок органічної речовини, створеного
водоростями, розвиваються нижчі гетеротрофні організми. Така ж роль
водоростей у формуванні примітивних грунтів, позбавлених рослинності.
Наприклад, на пустельних грунтах такири водорості служать головним
джерелом органічної речовини, утворюючи до 500 і навіть до 1400 кг сухої
маси на гектар. Завдяки своїм біологічним властивостям водорості здатні
вегетувати в екологічно несприятливих умовах і є частиною механізму
резистентної стійкості екосистем. У цьому плані особливо важлива роль
належить їм в таких місцепроживання, де вищі рослини або відсутні, або слабо
розвинені. Зокрема, на ділянках, що піддаються сильному техногенному
впливу (відвали різного походження та хімічного складу, території, забруднені
в процесі видобутку та переробки нафти і нафтопродуктів, урбанізовані
території і т.д.). У цих умовах водорості є єдиним джерелом органічної
речовини, або на їх частку припадає більша частина синтезируемой первинної
продукції екосистеми, а загибель альгоценоза може призвести до руйнування
всього біоценозу. Володіючи високою швидкістю розмноження, грунтові
водорості є важливим механізмом пружної стійкості наземних біоценозів до
дестабілізуючих факторів, у тому числі і антропогенного походження. Різні
грунти, зруйновані діяльністю людини, наприклад промислові відвали, теж в
першу чергу заростають водоростями.

Знання характеру та інтенсивності реакції водоростей на різні види

антропогенного впливу дозволить виявити межі стійкості альгоценозов і
альгосінузій по відношенні до екологічних факторів. Такі знання необхідні
 15

при розробці наукових основ і методів прогнозної оцінки можливих

регіональних і глобальних техногенних змін навколишнього середовища, що
відбуваються під впливом інтенсивного розвитку різних галузей господарства
та природокористування. Зокрема, мікроскопічні водорості складають
початковий етап екогенеза при природному біологічному освоєнні
промислових відвалів. Дослідження дозволили виявити видовий склад
грунтових водоростей на промислових відвалах різного походження:
кам'яновугільних залізорудних, шламових. На початкових етапах заростання
відвалів, як правило, розвивалися ценозу, складаються з декількох видів
одноклітинних і нитчастих дрібноклітинних форм зелених водоростей. Надалі,
жовто-зеленими, діатомовими і нитчастими синьо-зеленими. Структурні і
функціональні особливості цих альгоценозов контролюються насамперед
абіотичними факторами. Подальше ускладнення льгоргуппіровок пов'язане з
появою нових осей диференціації екологічних ніш для водоростей за рахунок
розвитку вищих рослин. Максимальне видове різноманіття, ревишающее
показники контрольних ділянкою, спостерігалося на 45-50 літніх відвалах.

Сукцесії водоростей на токсичних субстратах йдуть по моделі стимулювання,

коли кожні поселяющиеся види покращують умови для поселення нових.
Схематично це виглядає наступним чином. На поверхню токсичного
субстрату заносяться різні водорості, частина з яких гине, інша залишається в
неактивному стані і тільки деякі, здатні вегетувати в даних умовах, починають
розвиватися. У процесі життєдіяльності клітини водоростей виділяють одні
речовини, в тому числі і хімічно активні (кислоти, луги,

ферменти і т.д.), і поглинають інші. За рахунок зазначених процесів близько

клітин виникають зони з ослабленою токсичністю субстрату. У таких зонах
поселяються бактерії, мікроскопічні гриби, найпростіші, які разом з
водоростями утворюють мікроскопічну консорцій. Така консорция являє
собою своєрідне «пляма життя» на поверхні
 16

токсичного безживного субстрату. Функціонування мікроконсорціі

призводить до розширення розмірів «плями життя» та подальшого заселення
її новими видами водоростей, збільшенню флористичного розмаїття
альгоценоза. У зонах з постійно знижується токсичністю триває колонізація
субстрату за участю як автотрофних, так і гетеротрофних організмів. На
нетоксичних субстратах (відвали розкривних порід вугільних і залізорудних
родовищ; відвали, відсипався при видобутку будівельних матеріалів і т.д.)
сукцесії водоростей протікають в

Згідно з моделлю нейтральності, коли попередники практично не впливають

на впровадження нових видів. При наявності хімічно сприятливого субстрату,
факторами, що лімітують ріст водоростей, виступають гідротермічні умови і
забезпеченість водоростей

елементами живлення. З появою і формуванням на відвалах і

щламохраніліщах вищих рослин складу альгоруппіровок змінюється.

Під пологом вищих рослин розвиток водоростевого спільноти відбувається по

моделітолерантності, коли для впровадження кожного нового виду умови
стають все гірше і гірше (збільшується затінення вищими рослинами, зростає
конкуренція за елементи мінерального живлення, збільшується щільність і
різноманітність гетеротрофів, серед яких

багато альгофагів і водоростевих антагоністів). В той же час кожне нове

покоління виявляється представленим все більш і більш пристосованими до
даних умов видами .

У сформованих грунтах, вкритих рослинністю, роль водоростей ще більш

 17

різноманітна. У сформованих екосистемах, розташовуючись між вищими

рослинами, займаючи порожні простору, захоплюючи невідповідні для більш
високоорганізованих рослин місця, вони збільшують кількість акумульованої
зеленими рослинами сонячної енергії. Завдяки грунтовим водоростям
здійснюється зазначене В.І.Вернадським розтікання "живої речовини" по
поверхні Землі. Розвиваючись на поверхні і в товщі грунту, водорості роблять
вплив на її фізико-хімічні властивості. Вони синтезують і виділяють у
навколишнє середовище різноманітні речовини, змінюють рН грунтового
розчину, покращують водний режим і аерацію грунту, перешкоджають її
ерозії. Через виборче поглинання і концентрування в своїх клітинах окремих
хімічних елементів, у тому числі і радіоактивних, впливають на сольовий
баланс і склад мікроорганізмів у грунті. Основними процесами, що
здійснюються водоростями в грунті, є накопичення органічної речовини,
фіксація азоту атмосфери, закріплення мінеральних добрив, дію на фізичні
властивості грунту.

Накопичення органічної речовини водоростями особливо помітно у випадку

масових розростань їх на поверхні грунту. Біомаса водоростей (виражена в
сирій масі) досягає 600 кг / га в шарі від 0 до 10 см і 1,5 т / га в поверхневих
розростаннях. Однак протягом вегетаційного періоду ця біомаса неодноразово
оновлюється. Так, у дерново-підзолистих грунтах, підтримуваної в стані
чистого пара (без рослин), і в грунті суходільних луки при змінній вологості
грунту продукція водоростей за місяць втричі перевищила максимальну
біомасу, тобто маса водоростей оновилася принаймні три рази за місяць .
Отже, загальна кількість органічної речовини, утвореного водоростями,
значно перевищує ті цифри, які виходять при обліку. З'ясувалося, що швидке
- за кілька годин - подвоєння кількості водоростей відбувається при
підвищенні вологості грунту.

Водорості прямо чи опосередковано беруть участь у збагаченні грунту азотом.

 18

Багато синьо-зелені водорості є фіксаторами атмосферного азоту. У грунтах

СРСР виявлено 95 видів водоростей, для яких експериментально доведено
азотофіксації. У цілинних грунтах помірної смуги накопичення азоту
водоростями досягає 17-24 кг / га, а на поливних полях тропічної зони - до 90
кг / га. Методом мічених атомів доведено, що фіксований водоростями азот
може засвоюватися іншими водоростями, грибами і вищими рослинами.

Крім того, водорості стимулюють активність деяких азотфіксуючих бактерій,

зокрема азотобактера і бульбочкових бактерій.

Органічна речовина водоростей має великий вплив як на грунтову мікрофлору

і фауну, так і на фізико-хімічні властивості грунту. Крім того водорості
служать їжею для гетеротрофних організмів, беруть участь у складних
взаєминах з іншими живими компонентами екосистеми. Зокрема, з вищими
рослинами вони конкурують за елементи мінерального живлення,
поселяючись на мурашниках, виступають як комменсали, в той же час самі
дають «їжу і дах» живуть в їх слизових чохлах бактеріям і мікроскопічним
грибам.

Значна частина органічної речовини водоростей стає їжею різних грунтових

тварин: найпростіших, кліщів, нематод, знхітреід, ківсяка, дощових черв'яків,
личинок деяких комах. Так, одна енхітреіда з'їдала за добу до 320 тис. клітин
хлорели або 100 тис. клітин ностока. По-видимому, грунтові тварини є одним
з важливих факторів, що визначають динаміку чисельності водоростей.

Вплив водоростей на властивості грунту проявляється насамперед у тому, що

в процесі росту водоростей відбувається біологічне поглинання
легкорозчинних мінеральних солей, які поступово звільняються і засвоюються
корінням рослин. Поверхневі плівки водоростей можуть мати протиерозійних
значення і впливати на водний режим грунту. Нитчасті водорості механічно
 19

обплітають частинки грунту, закріплюючи їх, і склеюють рясної слизом. Про

масштаби цього процесу свідчать такі цифри. У розростаннях на поверхні
піщаних грунтів загальна довжина ниток водоростей (Hormidium, Schizothrix,
Phormidium) становила кілька десятків метрів на 1 см / г (22-65 мА/см2) при
товщині 2-7 мкм.

У грунті складаються певні взаємодії між водоростями і корінням рослин.

Нерідко в прикореневій зоні виявляється підвищена кількість водоростей, що
використовують, мабуть, кореневі виділення. З іншого боку, відомі факти
стимулюючого впливу водоростей на ріст коренів.

Як і водорості інших екологічних угруповань, грунтові водорості виділяють у

навколишнє середовище чимало біологічно активних речовин. Однак це
питання поки мало вивчений.

При використанні водоростей для оцінки поточного стану грунту можна

застосовувати два підходи. Перший (альготестірованіе) полягає в тому, що в
досліджувану грунт (або водну витяжку з неї) вносять водорості і по їх реакції
судять про грунті. Другий (альгоіндікація) передбачає оцінку якості грунту за
станом водоростей, що живуть в ній. Альгоіндікацію можна проводити на
різних рівнях: організменному, популяційному, ценотичних.
 20

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Голлербах М. М. Грунтові водорості / М. М. Голлербах, Е. А.Штіна

Грунтові водорості - Л., 1969.

2. Звягінцев Д.Г. Біологія грунтів / Д.Г. Звягінцев, І.П. Бабьева, Г.М.

Зеновій Підручник: Біологія грунтів - М.: Изд-во МГУ; Наука

3. Кабіров Р.Р. Грунтові водорості: якісний склад, кількісні

характеристики, використання при проведенні екологічного
моніторингу / Р.Р. Кабіров, Е.С. Пурину, Л.М. Сафіулліна / / РАЕ
Успіхи сучасного природознавства. - 2008. - № 5

4. Кабіров Р.Р. Роль грунтових водоростей у антропогенних екосистемах /

Р.Р. Кабіров / / РАЕ Успіхи сучасного природознавства. - 2007. - № 6

5. Штинь Е.А. Екологія грунтових водоростей / Е.А. Штинь, М.М.

Голлербах Екологія грунтових водоростей - М.: Наука, 1976.