Відстоюючи притаманну літературі романтизму свободу самовираження
та акцентуючи авторське «я» у поетичному тексті, Дж. Кітс, створює власну концепцію природи, яка для нього є невід’ємною частиною так званої «істинної поезії». При цьому, він звільнює читачів від засилля авторської думки, не нав’язує свої ідеї і не прагне детально коментувати власну поетичну спадщину, що виділяє його з-поміж англійських романтиків. У поета було особливе ставлення до краси й природи, що завжди органічно поєднані у його поезіях. За Дж. Кітсом, природа має різні обличчя, але всі вони прекрасні. Акцент зроблено на тому, що будь-якої пори року природа постає в усій своїй красі, треба тільки вміти її побачити. Краса природи, як підкреслює цей поет-романтик, наявна у буденних проявах, простих звуках, звичайних рослинах. Призначення поета, на думку Дж. Кітса, полягає в тому, щоб знайти чотири «живі форми» для втілення вічно живої природи. «Краса є правда, правда є краса, це все, що людина повинна знати на землі», − писав він. Поезія, на думку митця, − це невичерпний потік світла, який робить яскравішими й природні барви. У цього англійського поета- романтика філософія природи складається з декількох взаємодіючих складових. З одного боку, природа постає в різноманітних своїх проявах − від мікро-образів (зернятко, коник, крапля роси) до макроскопічних (океан, скеля). Предмети і явища природи виступають не тільки як візуальні форми, знайомі читачеві, а й як різні символи. Так, багатий зміст Кітс вкладає в образи квітів: троянди, фіалки, гвоздики та ін. З іншого боку, природа нерозривно пов'язана з філософськими поняттями, такими як Любов і Краса, при цьому вона є як синонімічною їм, так і більш вагомою, ніж вони. Крім того, концепт природи у Дж. Кітса включає в себе біблійні і міфологічні образи, які виступають в якості уособлених сил природи. Нарешті, тісно поєднаними із природою знаходяться почуття і переживання ліричного героя Кітса. Вони завжди викликані спогляданням природних красот землі, в тому числі ландшафтів двох країн: Англії та Італії. Як підкреслює поет, у навколишньому світі немає нічого статичного, і мистецтво має відображати невпинний рух природи. Так звана «вічна плинність» життя, його певна хаотичність, взяті вкупі з притаманним поетові досить іронічним поглядом на речі, не сприяли появі усталених або одноманітних образів природи. Разом із тим, іронічна «множинність» все-таки передбачала перехід до об’єктивної універсальності, коли поет-романтик йшов від романтичного суб’єктивізму до осмислення об’єктивної реальності. Тож, можна зробити висновок про те, що концепт природи в поетичній творчості Джона Кітса формується на предметному, філософському, символічному і емфатичному рівнях.