Концепт природи в поетичній творчості Джона Кітса

Відстоюючи притаманну літературі романтизму свободу самовираження

та акцентуючи авторське «я» у поетичному тексті, Дж. Кітс, створює власну
концепцію природи, яка для нього є невід’ємною частиною так званої «істинної
поезії». При цьому, він звільнює читачів від засилля авторської думки, не
нав’язує свої ідеї і не прагне детально коментувати власну поетичну спадщину,
що виділяє його з-поміж англійських романтиків.
У поета було особливе ставлення до краси й природи, що завжди
органічно поєднані у його поезіях. За Дж. Кітсом, природа має різні обличчя,
але всі вони прекрасні. Акцент зроблено на тому, що будь-якої пори року
природа постає в усій своїй красі, треба тільки вміти її побачити. Краса
природи, як підкреслює цей поет-романтик, наявна у буденних проявах,
простих звуках, звичайних рослинах. Призначення поета, на думку Дж. Кітса,
полягає в тому, щоб знайти чотири «живі форми» для втілення вічно живої
природи. «Краса є правда, правда є краса, це все, що людина повинна знати на
землі», − писав він. Поезія, на думку митця, − це невичерпний потік світла,
який робить яскравішими й природні барви. У цього англійського поета-
романтика філософія природи складається з декількох взаємодіючих складових.
З одного боку, природа постає в різноманітних своїх проявах − від мікро-образів
(зернятко, коник, крапля роси) до макроскопічних (океан, скеля). Предмети і
явища природи виступають не тільки як візуальні форми, знайомі читачеві, а й
як різні символи. Так, багатий зміст Кітс вкладає в образи квітів: троянди,
фіалки, гвоздики та ін. З іншого боку, природа нерозривно пов'язана з
філософськими поняттями, такими як Любов і Краса, при цьому вона є як
синонімічною їм, так і більш вагомою, ніж вони. Крім того, концепт природи у
Дж. Кітса включає в себе біблійні і міфологічні образи, які виступають в якості
уособлених сил природи. Нарешті, тісно поєднаними із природою знаходяться
почуття і переживання ліричного героя Кітса. Вони завжди викликані
спогляданням природних красот землі, в тому числі ландшафтів двох країн:
Англії та Італії.
Як підкреслює поет, у навколишньому світі немає нічого статичного, і
мистецтво має відображати невпинний рух природи. Так звана «вічна
плинність» життя, його певна хаотичність, взяті вкупі з притаманним поетові
досить іронічним поглядом на речі, не сприяли появі усталених або
одноманітних образів природи. Разом із тим, іронічна «множинність» все-таки
передбачала перехід до об’єктивної універсальності, коли поет-романтик йшов
від романтичного суб’єктивізму до осмислення об’єктивної реальності. Тож,
можна зробити висновок про те, що концепт природи в поетичній творчості
Джона Кітса формується на предметному, філософському, символічному і
емфатичному рівнях.