Посібник Основи метрології 1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ
імені ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО»
ОСНОВИ МЕТРОЛОГІЇ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Рекомендовано Методичною радою КПІ ім. Ігоря Сікорського

як навчальний посібник для студентів,
які навчаються за спеціальністю 172 «Телекомунікації та радіотехніка»,
Київ
КПІ ім. Ігоря Сікорського
2018
2
Основи метрології: Навчальни посібник [Електронний ресурс] : навч. посіб.

для студ. спеціальності 172 «Телекомунікації та радіотехніка» / КПІ ім. Ігоря
Сікорського; уклад.: П. О. Дем’яненко, Ю. Ф. Зіньковський . – Електронні
текстові дані (1 фай л: 3,33 Мбай т). – Київ : КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2018. –
237 с.
Гриф надано Методичною радою КПІ ім. Ігоря Сікорського (протокол № 9 від 24.05.2018 р.)
за поданням Вченої ради РТФ (протокол № 04/2018 від 24.04.2018 р.)
Електронне мережне навчальне видання
ОСНОВИ МЕТРОЛОГІЇ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Укладачі: Дем’яненко Петро Опанасович, канд. техн. наук, доц.

Зіньквський Юрій Францевич, д-р техн. наук, проф.
Відповідальний
редактор Прізвище, ініціали, науковий ступінь, вчене звання
Рецензент: Петрик В.Ф., кандидат технічних наук, доцент
Дане видання покликане полегшити студентам засвоєння матеріалу курсу лекцій . В

ньому висвітлені теми, що викладаються в курсі лекцій : Міжнародна система
одиниць СІ; похибки, що виникають при вимірюваннях; різновиди сигналів та їх
параметри; електромеханічні вимірювальні прилади, їх принципи дії та будова;
електронні візуалізатори електричних сигналів на прикладі електронного
осцилографа; методи, способи та пристрої для проведення вимірювання параметрів
пасивних елементів електричних ланцюгів, зокрема, резисторів, конденсаторів та
котушок індуктивності. Матеріал посібника ілюструється оригінальними
прикладами і задачами.
2
3
 КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2018
3
4
ЗМІСТ
Перелік скорочень……………………………………………………………...7
Коротка характеристика змісту посібника……….….………………….….....8
РОЗДІЛ №І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИЗНАЧЕННЯ.

ОДИНИЦІ ВИМІРЮВАННЯ ФІЗИЧНИХ ВЕЛИЧИН
1.1. Вступ ………………….…………….
…………………………………10
1.2. Основні поняття метрології …….................................................
……13
1.3. Фізичні величини як об‘єкти
вимірювань .........................................14
1.4. Розмірності фізичних
величин.............................................................15
1.5. Системи одиниць фізичних
величин...................................................17
1.6. Міжнародна система одиниць
СІ…………………………………….18
1.7. Похідні одиниці системи
СІ………………………………………….23
1.8. Позасистемні одиниці
вимірювання………………………………...24
1.9. Контрольні запитання до матеріалу
розділу………………………..27
1.10.Задачі для закріплення матеріалу розділу………………………....28
РОЗДІЛ №2. ПОХИБКИ ВИМІРЮВАНЬ
4
5
2.1. Види вимірювань ......……………………………..………………….34

2.2. Загальні відомості про похибки,
що супроводжують вимірювання ………………………..………...35
2.3. Класифікація похибок ………………….............................…………36
2.4. Опрацювання результатів вимірювання ………………...…..……..41
2.5. Контрольні запитання до матеріалу розділу .....................................43
2.6. Задачі для закріплення матеріалу розділу ………………………….44
РОЗДІЛ №3. ЕЛЕКТРИЧНІ СИГНАЛИ ТА ЇХ ПАРАМЕТРИ

3.1. Види електричних сигналів ………………………..………………..56
3.2. Інтегральні параметри періодичних сигналів …………………...…57
3.3. Імпульсні електричні сигнали ............................................................59
3.4. Контрольні запитання до матеріалу розділу .....................................63
3.5. Задачі для закріплення матеріалу розділу …………...….………….65
РОЗДІЛ №4. АНАЛОГОВІ ЕЛЕКТРОМЕХАНІЧНІ ВИМІРЮВАЛЬНІ

ПРИЛАДИ
4.1. Загальні відомості ...............................................................................76
4.2. Вузли і деталі вимірювальних приладів ...........................................81
4.3. Магнітоелектричні вимірювальні прилади …...................................84
4.4. Електромагнітні вимірювальні прилади ……...................................88
4.5. Електродинамічні вимірювальні прилади ........................................90
4.6. Електростатичні вимірювальні прилади ….......................................93
4.7. Індукційні вимірювальні прилади ....................................................96
4.8. Теплові вимірювальні прилади ..........................................................99
4.9. Контрольні запитання до матеріалу розділу ...................................101
4.10. Задачі для закріплення матеріалу розділу …………………….....103
РОЗДІЛ №5. ЕЛЕКТРОННО-ПРОМЕНЕВИЙ ОСЦИЛОГРАФ
5
6
5.1. Загальні відомості .............................................................................108

5.2. Електронно-променева трубка ….....................................................109
5.3. Структурна схема осцилографа ………...........................................113
5.4. Перевірка функціонування осцилографа …....................................119
5.5. Вимірювання за допомогою осцилографа
параметрів електричних сигналів ………………………………….120
5.6. Підвищення функціональних можливостей осцилографа ............121
5.8. Задачі для закріплення матеріалу розділу …...……………………124
РОЗДІЛ №6. ВИМІРЮВАННЯ ЕЛЕКТРИЧНОЇ НАПРУГИ І СИЛИ

СТРУМУ
6.1. Вимірювання напруги в ланцюгах постійного струму …………..130
6.1.1. Прямі вимірювання напруги .………………………………130
6.1.2. Методи порівняння …………………………………………135
6.2. Вимірювання постійного струму …………………….....................137
6.2.1. Прямі вимірювання струму ...………………………………137
6.2.2. Непрямі вимірювання струму ...……………………………139
6.2.3. Вимірювання малих струмів ...………………..……………139
6.3. Вимірювання напруги і струму в ланцюгах змінного струму ......140
6.3.1. За допомогою електромеханічних вимірювальних
приладів електромагнітної та електродинамічної
систем ……………………......………………………………140
приладів магнітоелектричної системи …………….………141
6.5. Задачі для закріплення матеріалу розділу ………………………...144
6
7
РОЗДІЛ №7. ВИМІРЮВАННЯ ЕЛЕКТРИЧНОГО ОПОРУ

7.1. Прямі вимірювання електричного опору омметрами .…………...147
7.2. Непрямі вимірювання електричного опору
за методом “вольтметра  амперметра” ………………………….149
7.3. Вимірювання електричного опору мостовими методами.……….151
7.5. Задачі для закріплення матеріалу розділу …..……….…………....153
РОЗДІЛ №8. ВИМІРЮВАННЯ ПАРАМЕТРІВ КОНДЕНСАТОРІВ

8.1. Загальні міркування ……………………………….……………….163
8.2. Вимірювання ємності конденсаторів
методом вольтметра – амперметра ………………….......................166
8.3. Мікрофарадометри з послідовною і паралельною
схемами вимірювання.........................................................................167
8.4. Мікрофарадометри з рівномірною шкалою ………………….…...173
8.5. Вимірювання ємностей методом порівняння (заміщення) ...........178
8.6. Вимірювання ємностей мостами змінного струму ………………179
8.7. Резонансні вимірювачі ємностей ………………………………….182
8.8. Контрольні запитання до матеріалу розділу ….…………………..188
РОЗДІЛ №9. ВИМІРЮВАННЯ ПАРАМЕТРІВ КОТУШОК

ІНДУКТИВНОСТІ
9.1. Загальні міркування ………………………… …………………….193
9.2. Індикація короткозамкнутих витків ………………………………194
9.3. Вимірювання індуктивності методом вольтметра-амперметра ....196
9.4. Мостові методи вимірювання параметрів
котушок індуктивності.…………………………………………....198
9.5. Резонансні методи вимірювання
7
8
параметрів котушок індуктивності………………………………..202

9.6. Вимірювачі добротності котушок індуктивності ………………...207
9.7. Контрольні запитання до матеріалу розділу ……………………...211
Додаток А. Міжнародна система одиниць (SI) ………...………………..216
Похідні одиниці фізичних величин …………………………217
Додаток Б. Індивідуальна домашня контрольна робота …..…………….225
Додаток В. Експрес-контрольна робота ………..………………………...228
Література ………………………………………………………………….234
8
9
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ
ВМ – вимірювальний механізм;
СІ – міжнародна система одиниць вимірювання;
ЕМ – електромагнітний;
ЕМВП  електромеханічний вимірювальний прилад;
МЕ  магнітоелектричний (вимірювальний прилад);
ЕМ  електромагнітний (вимірювальний прилад);
ЕД  електродинамічний (вимірювальний прилад);
ЕС  електростатичний (вимірювальний прилад);
ЕРС  електрорушійна сила;
9
10
Коротка характеристика змісту посібника

Навчальний посібник до курсу лекцій «Основи метрології» складається з
наступних розділів:
1. Загальні положення і визначення. Одиниці вимірювання фізичних
величин.  Розвиток та становлення вимірювання. Міжнародна система
одиниць СІ
2. Похибки вимірювання  джерела їх виникнення; їх різновиди та
класифікація; опрацювання результатів вимірювання; принципи та методи
підвищення якості вимірювань.
3. Сигнали та їх параметри  види електричних сигналів; миттєві та
інтегральні параметри вимірювальних сигналів.
4. Аналогові електромеханічні вимірювальні прилади  їх типи,
принципи дії та будова. Метрологічні можливості та особливості різних
типів електромеханічних вимірювальних приладів.
5. Електронно променевий осцилограф  як візуалізатор миттєвого
стану електричних сигналів. Вимірювання параметрів електричних
сигналів за допомогою електронного осцилографу.
6. Вимірювання електричної напруги і сили струму – прямі, непрямі,
компенсаційні, мостові; методи вимірювання в ланцюгах постійного та
змінного струмів.
7. Вимірювання електричного опору – прямі та непрямі вимірювання;
мостові методи вимірювання.
8. Вимірювання параметрів конденсаторів – прямі та непрямі, мостові
та резонансні методи вимірювання ємності.
9. Вимірювання параметрів котушок індуктивності – прямі та непрямі,
мостові та резонансні методи вимірювання індуктивності. Індикація
10
11
короткозамкнутих витків. Вимірювання добротності котушок

індуктивності.
Це видання покликане полегшити студентам вивчення матеріалів
лекційного курсу. Його метою є формування у студентів розуміння
важливості і відповідальності як самого процесу вимірювання, так і його
результатів. Велика увага приділяється опрацюванню результатів
вимірювання, розгляду похибок вимірювання, як неминучого фактора, що
супроводжує будь-яке вимірювання. Розглядаються:
− основні типи похибок;
− їх класифікація за різними ознаками;
− методи визначення похибок та врахування їх в результатах вимірювань;
− шляхи та принципи усунення похибок та їх ліквідації.
Розглядаються види електричних сигналів, їх миттєві та інтегральні
параметри та методи їх визначення. На прикладі електромеханічних
вимірювальних приладів розглядаються методи та способи визначення
параметрів електричних сигналів, їх величин та параметрів електро- та
радіоелементів. Розглядається також будова та принцип дії електронного
осцилографа, що дозволяє безпосереднє спостерігання миттєвої форми та
визначення параметрів високочастотних змінних електричних аналогових та
імпульсних сигналів. Заключна частина даних методичних вказівок
присвячена викладу основних методів вимірювання та визначення параметрів
електричних сигналів та параметрів електро- і радіоелементів з врахуванням
величин похибок, що супроводжують конкретний процес вимірювань.
Кожний розділ завершується переліком контрольних запитань та задачами
для закріплення матеріалу розділу. Кожна задача супроводується детальним
розв’язком.
В заключних двох додатках наводяться приклади задач індивідуальної
домашньої контрольної роботи та експрес-контрольної роботи.
11
12
РОЗДІЛ №І.
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИЗНАЧЕННЯ.
ОДИНИЦІ ВИМІРЮВАННЯ ФІЗИЧНИХ ВЕЛИЧИН
1.1. Вступ
Метрологія, як наука, охоплює коло питань, пов’язаних з вимірюваннями
параметрів фізичних величин. В дослівному перекладі з давньогрецької
 – міра, а  – мова, слово, вчення, наука. Отже, метрологія 
наука про вимірювання, способи їх здійснення та методи опрацювання
результатів вимірювання.
Потреба у вимірюваннях існувала в людей з прадавніх часів, бо навіть
прості порівняння типу “більше”, “рівне” або “менше” вже в самій своїй суті
вимагають уточнення: а порівняно з чим? З цього запитання вже поставала
вимога прийняти в якості величини мірила порівнювані між собою об’єкти
або процеси, які є доступними і зрозумілими для всіх. Очевидно, з цією
метою спочатку використовувалося те, що було найзручнішим, тобто, завжди
в потрібний момент було “під руками” і таке, яке могло бути легко
відтвореним.
Так, від далеких часів і до сьогодні використовуються такі міри ваги (а
отже, маси):
– карат – маса висушеної горошини зі стручка ріжкового (цукеркового)
дерева, латинська назва якого Ceratonia siliqua. Четверта Генеральна
конференція з мір та ваг (Париж, 1907) постановила, що маса 1 карату
дорівнює 200 мг (0,2 г). Скорочене позначення: українське кар,
міжнародне ct. Застосовується в ювелірній справі при визначеннях маси
дорогоцінних каменів та перлів .
– ґран (з латини granит  зернятко – маса середньої ячмінної зернини) 
використовувалася як аптекарська міра ваги (маси), що дорівнювала 62,2 мг;
12
13
– унція (з латини: uncia  1/12 частина лібри – давньогрецької одиниці

ваги (маси), що складала, згідно з сучасною системою одиниць вимірювань,
327,45 г). Сьогодні унція є назвою кількох одиниць вимірювання маси, а
також двох одиниць вимірювання об‘єму рідин, однієї одиниці вимірювання
сили та кількох грошових одиниць. Тут ми назвемо лише американську (29,
573531 мл) та англійську (28, 413063 мл) рідинні унції (їх абревіатурою є fl
oz), зауваживши, що при практичному маркуванні продуктів їх прирівнюють
до 30 мл. Згадаємо також широко вживану тройську унцію (31,1034768 г, з
абревіатурою t oz), якою користуються при вимірюванні ваги (маси)
дорогоцінних металів.
З часів Київської Русі до нас дійшли такі одиниці вимірювання довжини
(відстані):
– вершок (від верх перста)  визначається довжиною першої фаланги
вказівного пальця (4,45 cм);
– пядь (від п’ять, п’ятірня)  відстань між кінцями витягнутих великого і
вказівного пальців (21,6 см);
– лікоть  відстань від ліктьового згину до кінців фаланг пальців,
зігнутих в кулак (~ 40 см);
– сажень (від сягати, досягати)  відстань між кінцями пальців рук,
розкинутих на рівні пліч (~ 2,13 м);
– косий сажень  відстань між кінцями витягнутих пальців розкинутих
лівої руки і правої ноги (~ 2,48 м) і т.п.
У Великобританії, це, наприклад:
– дюйм (від голландського duim – великий палець)  ширина першої
фаланги великого пальця чоловіка (1 дюйм = 1″ = 2,54 см);
– фут (від англійського foot – ступня)  довжина ступні ноги чоловіка (1
фут = 1′ = 12″ = 30,48 см);
13
14
– ярд (від англійського yard – походження цього терміну достеменно

невідомо)  відстань від кінчика носа англійського короля Едгарда до
кінчика середнього пальця його відкинутої вбік руки (1 ярд = 3 фут = 3′ = 36″
= 91,44 см) і т.п.
Цілком природними є також і одиниці вимірювання часу. Ще в
стародавньому Вавілоні, виходячи із циклічності зміни пір року та видимих
рухів Сонця і Місяця були встановлені такі одиниці вимірювання часу як рік,
місяць та доба. Протяжність доби домовилися вважати такою, що складає 24
години. Кожну годину підрозділяють на 60 хвилин, а кожну хвилину  на 60
секунд. І сьогодні секунду, як основну одиницю вимірювання часу,
визначають такою, що дорівнює 1/86400 частці доби (середнього періоду
обертання Землі навколо своєї осі).
Наведемо ще кілька цікавих одиниць вимірювання, що використовуються
і сьогодні. Так, мірою об‘єму сипучих матеріалів та рідин в США
використовують 1 барель; при цьому “сухий” барель складає 116,628 л (1 л =
10-3 м3), тоді як “рідкий” (“нафтовий”) барель є дещо більшим  158,988 л.
Ще більшим є “сухий” барель Великобританії  163,65 л. Схожа ситуація і з
галонами. Так, “сухий” і “рідкий” галони США дорівнюють, відповідно, 3,78
і 4,405 л, тоді як у Великобританії це 4,54 л.
Великого значення вимірюванню надавали відомі вчені:
Г.Галілей: “Вимірюй все, що є досяжним для вимірювання і роби
досяжним все недосяжне для нього”;
Кельвін: ”Кожна річ є відомою лише настільки, наскільки її можна
виміряти”.
Д.І Менделєєв: “Наука починається тоді, коли починають вимірювати;
точна наука немислима без міри”;
14
15
1.2. Основні поняття метрології

Основними поняттями фундаментальної, системної науки «метрологія» є
вимірювання і фізична величина. Поняття вимірювання в загальному сенсі
можна охарактеризувати, як спосіб визначення кількісного розміру величини
певної якості вимірюваного об’єкту, вираженої числом одиниць міри,
прийнятої для даного вимірювання. Під фізичною величиною ми будемо
розуміти певну фізичну властивість матеріального об‘єкту або фізичного
явища чи процесу, які можна охарактеризувати кількісно. Будь-яке
вимірювання за своєю суттю полягає в порівнянні невідомого розміру з
відомим і чисельному вираженні першого з них через другий в кратному або
дольному відношенні.
Згідно з ДСТУ 2681-94 (ГОСТ 16263-70), вимірювання  це знаходження
фізичної величини дослідним шляхом за допомогою спеціальних технічних
засобів. Отже, вимірювання є суто експериментальним процесом, який
безпосередньо пов‘язує між собою науку (теорію) і практику (експеримент,
дослід).
Отже, завдяки вимірюванню ми отримуємо кількісну інформацію про
властивості і характеристики фізичних об’єктів, яку в подальшому
використовуємо на потребу наших практичних цілей (вивчення і дослідження
природних явищ і процесів, керування машинами і механізмами,
конструювання і виробництво нових технічних засобів і т.п.).
З філософської точки зору, набута при вимірюваннях інформація
збільшує наші знання про об’єкт вимірювання і таким чином зменшує
ступінь його невизначеності. З цієї точки зору, вимірювання є інформаційним
процесом. Саме завдяки вимірюванням забезпечується висока достовірність
наукових досліджень та висока якість виробів сучасного виробництва
(“безлюдні” технології). Як приклад високої значимості і відповідальності
метрологічного супроводу виробничих процесів, можна навести історію
15
16
виробництва деталей паровозів на замовлення Радянського Союзу на початку

20-х років ХХ сторіччя. Із-за різних причин, замовлення виконувалося
різними заводами в трьох європейських країнах. Коли ж виготовлені на цих
заводах окремі деталі привезли в Радянський Союз і там склали з них
паровози  ті відразу ж запрацювали, не потребуючи жодних доопрацювань
деталей, виготовлених, підкреслимо, різними заводами-виробниками.
1.3. Фізичні величини, як об‘єкти вимірювань

Фізична величина – це властивість, що притаманна фізичним об’єктам,
фізичним системам, їхнім станам та процесам, що в них відбуваються.
Одиниця фізичної величини – фізична величина, якій за визначенням дане
значення, що дорівнює одиниці. Кількісна оцінка конкретної фізичної
величини, що виражена у вигляді певного числа одиниць даної величини є
«значенням фізичної величини».
Фізичні величини різняться між собою і кількісно, і якісно. З точки зору
якості, розрізняють “види” фізичних величин (наприклад такі, як
електричний опір провідника, чи маса тіла), а з точки зору кількості  їх
“розмір” (наприклад, опір конкретного резистора, або маса даного фізичного
тіла). Розмір фізичної величини відображують іменованим числом, тобто
результат вимірювання виражається в певних одиницях, прийнятих для
вимірювання саме даної фізичної величини. Це дозволяє співставляти між
собою результати незалежних вимірювань, отриманих різними
експериментаторами, які при проведенні вимірювань могли користуватися
різними засобами та методами.
Сукупність величин, пов’язаних між собою певними залежностями,
утворюють систему фізичних величин. Об’єктивно існуючі залежності між
різними фізичними величинами можуть бути представленими у вигляді
незалежних рівнянь, що витікають із законів фізики. Фізичні величини, які
16
17
визначаються незалежно від інших називають основними фізичними

величинами, а ті, що визначаються через них  похідними фізичними
величинами. В якості основних вибирають такі величини, які можуть бути
відтвореними і виміряними з найвищою можливою точністю. Для електро- і
радіовимірювань такими фізичними величинами є: лінійний розмір
(довжина), маса, час, і сила електричного струму.
1.4. Розмірності фізичних величин
В системах одиниць фізичних величин важливу роль відіграє розмірність.

Розмірністю зветься символьне (літеральне) позначення залежності похідних
величин (або одиниць) від основних. Розмірність величин визначають на
основі відповідних рівнянь фізики.
Якщо яка-небудь фізична величина Х виражена через довжину L, масу M
та час T як X = f (L, M, T), то в конкретному випадку X = Lα M β T γ, (α, β, γ –
випадкові) числа і тому розмірність (dimension) величини Х визначається:
dimХ = Lα M β T γ.
Ця формула, що показує, як розмірність похідної величини Х пов’язана з
розмірностями основних величин, називається формулою розмірності.
Фізична величина є розмірною, якщо до її розмірності входить хоча б
одна із основних величин, підведена не в нульовий ступінь.
Будь-яка величина Х може бути представленою як добуток її числового
значення {X} на одиницю [X]:
Х = {X}[X], тоді:
{X}[X] = {L}α{M}β{T}γ × [L]α[M]β[T]γ ,
тобто, маємо рівність числових значень:
{X} = {L}α{M}β{T}γ ,
та рівність одиниць:
17
18
[X] = [L]α[M]β[T]γ .
Таким чином, розмірність є якісною характеристикою фізичної величини і
виражається добутком ступенів розмірностей основних величин, через які
вона може бути визначеною.
Більшість фізичних величин є розмірними; разом з тим є і безрозмірні
(відносні) величини. Зазвичай, безрозмірні фізичні величини є відношенням
двох однойменних величин, одна з яких можна взяти за опорну. Це,
наприклад, коефіцієнти трансформації, коефіцієнти підсилення, коефіцієнти
затухання і т.п.
Для зручності представлення цих величин їх часто виражають у
відсотках, проміле або в децибелах. Широко вживаним є позначення 1
відсоток, або 1 процент (з латини: pro centum  дослівно означає – на cто),
що має умовне позначення як 1 % і є 1/100 частиною від деякого цілого, яке
для зручності вважається таким, що складається зі 100 рівних часток.
Подібно цьому 1 проміле (ця величина є більш вживаною при
опрацюванні результатів вимірювання в хімії та біології; з латини: pro mille 
дослівно означає – на тисячу), що умовно позначається як 1 ‰  є 1/1000
частиною від деякого цілого.
Ще одним способом вираження малих дольних величин є 1 ppm (1
мільйонна доля – від англ. parts per million — частин на мільйон). Початково
в одиницях ppm вимірювали малі концентрації речовин. А з часом одиниці
ppm стали вживати і для вимірювань інших фізичних величин, таких,
наприклад, як нестабільність (відхилення) частоти каліброваних генераторів і
т.ін.
Децибели також є зручним способом вираження відношення, який
використовується здебільшого для фізичних енергетичних величин, як
правило, потужностей: N(дБ) = 10.lg(Р1 / Р0). Якщо числові значення цих
18
19
потужностей сильно різняться між собою, то запис їх відношення у

звичайному вигляді вимагав би для свого вираження великої кількості цифр.
Так, для запису відношення потужностей що складає 1000000 (один мільйон)
необхідно витратити сім цифр, тоді як для тієї ж оцінки в децибелах – N = 60
дБ – знадобилося лише дві цифри.
Якщо в децибелах потрібно визначити відношення електричних напруг
або струмів, то тоді користуються такими виразами: N = 20.lg(І1/І0) або
N = 20.lg(U1/U0). Чому в останньому виразі використовується не 10lg а 20lg?
Це тому, що і струм, і напруга у виразах для потужності є піднесеними до
квадрату – другого ступеню і тому ці двійки, коли їх винести за знак
логарифму, автоматично подвоюють ці вирази.
Зауважимо, що ні проценти, ні проміле, ні децибели розмірністю не є, а
їхні позначення – %, ‰, ppm, дБ – слугують лише для того, щоб можна було
розрізняти різні способи визначення відношень фізичних величин.
1.5. Системи одиниць фізичних величин
Фізичну величину, якій за визначенням присвоєно числове значення, що

дорівнює одиниці, називають одиницею фізичної величини.
Еволюція одиниць фізичних величин пройшла три етапи. Перший етап
характеризувався «природним» визначенням одиниць вимірювання. Так,
першими мірами довжини були частини людського тіла – п’ядь, крок, лікоть.
Масу речовини визначали за її вагою і лише пізніше зрозуміли помилковість
такого визначення. Першою одиницею виміру часу була доба.
Другий етап розвитку одиниць вимірювання фізичних величин був
пов'язаний із заміною величин, що витворені природою, на штучні, «речові»,
зразки.
Третій етап розвитку одиниць вимірювання фізичних величин пов'язаний
з необхідністю проведення точніших вимірювань на основі більш точних
19
20
еталонів одиниць вимірювання, наприклад, у зв’язку з використанням

принципів ядерної фізики. Цей етап, зрозуміло, продовжується і досі.
Системою одиниць фізичних величин будемо називати сукупність
існуючих і можливих фізичних одиниць, які повною мірою параметрують
відомі фізичні процеси, явища, речовину, енергію, поля́ і т.п. таким чином,
що зв'язок між ними можна описати у вигляді математичних рівнянь,
причому всі одиниці поділяються принципово лише на дві групи – основні і
похідні. Кількість основних фізичних одиниць невелика і обмежена сучасним
станом розуміння принципів існування та еволюції Природи. Кількість
похідних одиниць фізичних одиниць велика і визначається сучасним станом
науки, техніки, технологій.
Починаючи з ХІХ та протягом ХХ століть існували, змінюючи одна одну,
кілька систем фізичних одиниць. Серед них перевагу мали ті, які були
побудовані на одиницях довжини – маси – часу, як основних. Такою була
система МКС (метр – кілограм – секунда). В наукових працях по фізиці
широко використовувалася (навіть і сьогодні іноді вживається) система СГС
(сантиметр – грам – секунда). Деякий час була поширена технічна система
одиниць довжина – сила – час. При використанні метричних одиниць
основними одиницями цієї системи були: метр – кілограм∙сила – секунда
(МКГСС).
В зв’язку з тим, що системи механічних величин охоплювали не всі
фізичні величини, для окремих галузей науки системи одиниць
розширювалися додаванням ще однієї основної одиниці – система теплових
одиниць: метр – кілограм – секунда – градус температурної шкали (МКСГ).
Для електричних і магнітних вимірювань була створена система з
додаванням одиниці сили струму – Ампера (МКСА). Для магнітних і
електричних вимірювань було розроблено сім видів одиниць СГС.
20
21
1.6. Міжнародна система одиниць

Єдність одиниць вимірювання фізичних величин узгоджується в
міжнародному масштабі. В 1960 р. ХІ Генеральна конференція по мірах і
вагах прийняла нову систему з найменуванням «Міжнародна система
одиниць» (International System of Units) зі скороченим позначенням «SІ».
Систему SІ (СІ) підтримали Міжнародна організація зі стандартизації (ІSО),
Організація об’єднаних націй з освіти науки та культури (ЮНЕСКО),
Міжнародна електротехнічна комісія та ін. В основу СІ покладені незалежні
одна від одної основні одиниці, а інші, похідні одиниці, встановлюють за
допомогою рівнянь, що визначають функціональні зв'язки між фізичними
величинами.
В 1960 р. Міжнародна система одиниць була прийнята з шістьма
основними одиницями, а в В 1971 р. на XIV Генеральній конференції була
прийнята сьома основна одиниця СІ – одиниця кількості речовини – 1 Моль.
Ці сім основних фізичних величин забезпечують всеосяжне охоплення
галузей науки та техніки і за домовленістю вважаються незалежними. Слід
одначе зауважити, що визначення основних одиниць пов'язані між собою.
Міжнародна система одиниць СІ містить в собі і дві додаткові одиниці
для вимірювання плоских та тілесних кутів.
Загальними вимогами до основних одиниць системи СІ є зручність їх
використання, природна доступність реалізації їх носіїв  еталонів  та
можливість їх прецизійного відтворення в реальних вимірювальних засобах.
Визначення основних одиниць системи СІ та історія їх походження такі.
1. Одиниця довжини – метр (м).
Ця одиниця не “прив‘язана” до якихось конкретних природних об‘єктів,
що оточують людину. Водночас, її вибір продиктований атропним
принципом  зручністю розміру еталону для повсякденного користуватися
21
22
ним людиною. З цією метою його вибрали сумірним з геометричними

параметрами людського тіла. Було прийнято (1791 р.) вважати 1 м 1/107
(однією десятимільйонною) часткою долі земного меридіану, що проходить
від Північного полюсу до екватора через Париж. В 1799 р. було виготовлено
еталон метра у вигляді платинової лінійки, а в 1889 р. був виготовлений
еталон 1 метра, зовнішній вигляд якого наведено на рис.1.
Матеріалом для виготовлення еталону було обрано платино-іридієвий
сплав (90 % Pt + 10% Ir), стійкий до корозії і до зовнішніх абразивних
впливів при користуванні еталоном. З цього первинного еталону знімалися
вторинні копії або вторинні еталони, які поширювалися по всіх державах
світу і слугували для зняття з них робочих копій еталонів, котрі вже
використовувалися безпосередньо на виробництвах.
З часом рівень вимог до забезпечення технологічних параметрів
виробничих процесів виріс настільки, що його перестали влаштовувати як
точність
Рисунок 1.4.1. Схематична будова еталону 1 метр,

прийнятого в системі СІ за одиницю виміру
довжини з 1889 по 1960 рр.
Дрібні рисочки на горизонтальних поверхнях
еталону є міліметровими поділками.
самого (первинного) еталону, так і можлива точність відтворення його у

вторинних копіях. Так, лише за рахунок природного теплового розширення
еталон змінює свою довжину майже на цілий мікрометр (!) при зміні
температури всього лише на 1 градус. Як вихід, в 1960 р. домовилися
вважати, що величина еталону 1 м може бути представленою як сумарна
довжина 1650763,73 λ, де λ  довжина хвилі червоного світла, що генерується
22
23
при електронних переходах 2р10→2d5 в ізотопах криптону 86Kr. Таким чином,

стало можливим відтворення еталону з належною точністю в сучасній
лабораторії.
В 1983 р. XVII Генеральна конференція мір і ваг ввела нове визначення
метра, яке ґрунтується на значенні фундаментальної сталої – швидкості
світла у вакуумі – довжина шляху, яку проходить світло в вакуумі за
1/299792458 частку секунди.
2. Одиниця маси – кілограм (кг)
Маса, що точно дорівнює масі міжнародного прототипу кілограма
(платино-іридієвого циліндра, діаметр і висота якого дорівнюють по 39 мм),
який зберігається в Міжнародному бюро мір та ваг в м. Севр, Франція.
Походження: маса 0,001 м3 (літра) чистої води при температурі її найбільшої
густини (4 °C) і стандартному атмосферному тиску на рівні моря.
3. Одинця часу – секунда (с)
Час, що дорівнює 9 192 631 770 періодам випромінювання, які
відповідають переходам між двома надтонкими рівнями основного стану
атома цезію 133Сs. Походження: 1/86400 частка доби.
4. Одиниця сили електричного струму – ампер (А)
Сила сталого струму, який при проходженні по двох паралельних
прямолінійних провідниках безмежної довжини нехтовно малого
поперечного перерізу, розташованих на відстані 1 м один від одного у
вакуумі, викликав би між цими провідниками силу взаємодії 2 10 -7 Н на
кожній ділянці провідника довжиною 1 м.
5. Одиниця термодинамічної температури – Кельвін (К)
Це 1/273,16 частка термодинамічної температури потрійної точки води.
Міжнародним комітетом мір та ваг допускається визначення
термодинамічної температури і в градусах Цельсія: t = T – 273,15, де t –
температура Цельсія; Т – температура Кельвіна.
23
24
6. Одиниця сили світла – кандела (кд) – прирівняна силі світла у

заданому напрямі від джерела, що випромінює монохромне випромінювання
частотою 540·1012 Гц, енергетична сила світла якого у цьому напрямі
становить 1/683 Вт/ср. З історії. Енергетичним еталоном кандели вважався
світловий потік, який випромінюється розплавленою платиною при
температурі її затвердіння – кристалізації (2046,6 К) за умови нормального
тиску повітря (1,013.105 Па) з її вільної поверхні площею 1/60 см2.
7. Одиниця кількості речовини – моль
Кількість речовини системи, яка містить в собі стільки ж структурних
елементів, скільки міститься атомів в нукліді вуглецю С масою 0,012 кг.
12
Структурні елементи можуть бути атомами, молекулами, йонами,

електронами та іншими частинками чи групами частинок.
Визначення перших шести основних одиниць системи СІ пов’язано з їх
відтворюваністю за допомогою еталонів.
Міжнародна система одиниць СІ містить в собі дві додаткові одиниці для
вимірювання плоских та тілесних кутів.
Одиниця плоского кута – радіан (рад) – кут між двома радіусами кола,
довжина дуги між якими дорівнює радіусу кола. Очевидно, повний плоский
кут буде утримувати в собі стільки радіан, скільки разів радіус кола R
вкладеться на його довжині l: αповн = l / R = 2πR / R = 2π рад.
У градусному вимірі радіан дорівнює 57º17'44,8''.
Одиниця тілесного кута – стерадіан (ср) – дорівнює тілесному куту з
вершиною в центрі сфери, що вирізає на поверхні сфери площу, яка дорівнює
квадрату радіуса цієї сфери.
Враховуючи, що площа поверхні сфери визначається як 4πR2,

максимальна величина просторового кута, або повний просторовий кут,
очевидно, дорівнює 4π ср.
24
25
Звертаємо увагу, що всі одиниці вимірювання кутів (і градус, і радіан, і

стерадіан) не є розмірністю!
Таблиця одиниць системи СІ наведена в Додатку А.
Якщо значення вимірюваної величини лежить в широких межах, то для
зручності їх вираження і при записуванні слід користуються дольними і
кратними одиницями, які утворюються за допомогою відповідних
множників і префіксів, наведених в таблиці 1:
Таблиця 1. Множники і префікси для утворення дольних і кратних

одиниць вимірювання
Позначення
Множник Префікс Міжнародне Українське
1024 йота Й Y
1021 зета Z З
1018 екса Е E
1015 пета Р П
1012 тера Т Т
109 гіга G Г
106 мега M М
103 кіло k к
102 гекто h г
101 дека da да
1   
10-1 деци d д
10-2 санти c с
10-3 мілі m м
10-6 мікро  мк
10-9 нано n н
10-12 піко p п
10-15 фемто f ф
10-18 атто a а
10-21 зепто з z
10-24 йокто й y
1.7. Похідні одиниці системи СІ
25
26
Похідні одиниці міжнародної системи СІ створюються на основі законів,

що визначають зв'язок між фізичними величинами або на основі визначеної
фізичної величини.
При утворенні похідних одиниць системи СІ отримана одиниця має назву,
яка включає в себе назви відповідних вихідних (основних) одиниць. У деяких
випадках похідні величин називають на честь відомих вчених.
Якщо Х – фізична величина, для якої визначається похідна одиниця, то:
Х = Lα M β T γ I ξ Θ η N μ J λ ,
де: L, M, T, I, Θ, N, J – фізичні величини, відповідно, довжини, маси, часу,
електричного струму, термодинамічної температури,
кількості речовини та сили світла;
α β γ ξ η μ λ – показники ступеню, в якому дана величина входить до
складу рівняння, яким визначається дана похідна
величина.
Перевірка розмірностей має бути обов’язковою процедурою при перевірці
складних викладів. Така процедура підтверджує або спростовує коректність
проведених фізичних посилок, які були покладені в основу будь-якого
теоретичного дослідження.
Похідні одиниці фізичних величин в СІ згруповані в кількох розділах та
подані у відповідних таблицях (див. Додаток А):
– одиниці механічних величин;
– одиниці молекулярно-кінетичниих і термодинамічних величин;
– одиниці величин, що характеризують коливання та хвилі;
– одиниці акустичних величин;
– одиниці електричних і магнітних величин;
– одиниці оптичних величин;
– одиниці величин іонізуючих випромінювань і ядерних реакцій;
26
27
всього їх більше 350.

1.8. Позасистемні одиниці вимірювання
Багаточисельність і різноманітність похідних одиниць фізичних величин
не виключили існування групи так званих позасистемних одиниць. Причини
їх існування разом із одиницями системи СІ полягає в унікальності їх галузей
використання, специфічності галузей їх поширення або історична
традиційність; не на останньому місці причин – зручність використання в
повсякденній практиці. Ці одиниці широковживані і тому використовуються
паралельно з одиницями системи СІ. Причини позасистемності деяких з них
полягає в їх надвисокій або надмалій «розмірності» відносно основних
одиниць системи СІ.
Серед таких позасистемних одиниць відзначимо:
– астрономічна одиниця – 1 а.о. = 1,45598∙1011 м – середнє значення радіусу
земної орбіти;
– світловий рік – 1 св.рік = 9,4605∙1015 м – відстань, яку світло долає у
вакуумі протягом 1 року;
– парсек – 1 пк = 3,0857∙1016 м – відстань, з якої середній радіус земної орбіти
(1 а. о.), перпендикулярний до променю зору, видно під кутом 1″(одна
кутова секунда); назва є скороченням від паралакс-секунда;
– 1 Анґстрем: 1 = 10-10 м = 0,1 нм; одиниця вимірювання лінійних величин
атомних масштабів – діаметр атома водню дорівнює 1,06

– атомна одиниця маси – 1 а.о.м. = 1,66054∙10-27 кг –1/12 частка маси ізотопу
вуглецю з масовим числом 12 (12C);
– хвилина – 1 хв = 60 с;
– година – 1 год = 3660 с;
– доба – 1 дб = 86400 с;
– плоского кута секунда – 1'' = 4,848137∙10-6 рад;
27
28
хвилина – 1' = 2,908882∙10-4 рад;

градус – 1º = 1,745329∙10-2 рад;
– гектар – 1 га = 104 м;
– літр – 1 л = 10-3 м-3;
– оптична сила – 1 дптр = 10-1 м – характеристика здатності оптичної системи
фокусувати світло;
– електронвольт – 1 еВ = 1,602176∙10-19 Дж – енергія, якої набуває електрон
при проходженні ним різниці потенціалів один вольт;
– повна потужність вольт-ампер – 1 В∙А = 1 Вт – величина, що дорівнює
добуткові діючих значень періодичного електричного струму I у колі і
напруги U на його затискачах;
– реактивна потужність вольт-ампер реактивний – 1 вар = 1 Вт – одиниця
вимірювання реактивної електричної потужності в системах змінного
струму;
– морська миля – 1 миля = 1852 м;
– вузол, швидкість – 1 вуз = 1852 м/год = 0,514 м/с;
– маса, карат – 1 кар = 0,2 г = 2∙10-4 кг;
– тиск, бар – 1 бар = 105 Па;
– бел – логарифм десятковий відношення фізичної величини Р до
однойменної фізичної величини Р0, взятої за вихідну: РБ = lg ;
– децибел – 10 логарифмів десяткових відношення фізичної величини Р до

однойменної фізичної величини Р0, взятої за вихідну: РдБ = 10lg
– непер – логарифм натуральний відношення фізичної величини Р до
однойменної фізичної величини Р0, взятої за вихідну: – РНп = ln .
28
29
– частотний інтервал октава – 1 окт = log2 при
– частотний інтервал декада – 1 дек = lg при .
Особливу нішу в системі одиниць вимірювання займає біт – одиниця

вимірювання кількості інформації. Біт інформації – це символ або сигнал,
який може набувати лише двох значень (ввімкнено або вимкнено, так чи ні,
високий або низький, 0 або 1 в двійковій системі обчислення). Одиниця
кількості інформації біт відноситься до галузі використання «інформаційні
технології», телекомунікаційний зв'язок.
1.9. КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ДО МАТЕРІАЛУ РОЗДІЛУ
1. Дайте визначення поняттю «Метрологія».

2. Що таке «вимірювання»?
3. Що таке «фізична величина»?
4. Що таке «іменоване число»?
5. Що таке «розмірність»?
6. Які ви знаєте форми представлення безрозмірних фізичних величин.
7. Які ви знаєте способи визначення безрозмірних фізичних величин?
8. Охарактеризуйте основні одиниці системи СІ.
9. Охарактеризуйте еталони основних одиниць системи СІ.
10. Охарактеризуйте додаткові одиниці системи СІ.
11. Що таке «похідні фізичні величини»?
12. Перерахуйте префікси, які використовуються для утворення кратних
одиниць вимірювання фізичних величин.
13. Перерахуйте префікси, які використовуються для утворення дольних
одиниць вимірювання фізичних величин.
14. Що таке 1 Анґстрем?
29
30
15. Що таке 1 парсек?

16. Що таке 1 світловий рік?
17. Що таке 1 процент?
18. Що таке 1 проміле?
19. Що таке 1 ppm?
20. Що таке 1 децибел?
21. В якій фазі перебуває диск Місяця під час Сонячного затемнення?
Відповідь обґрунтуйте.
22. В якій фазі перебуває диск Місяця під час Місячного затемнення?
Відповідь обґрунтуйте.
1.10. ЗАДАЧІ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ РОЗДІЛУ

Задача 1.6.1. Борівський радіус електрона в атомі водню складає
rбор = 0,53 . Скільки атомів водню може розміститися на відрізку завдовжки
1 мм?
Розв‘язок:
Щоб відповісти на це запитання слід розділити довжину відрізка L на

діаметр атома водню D. Для отримання коректного результату, числові
обрахунки будемо виконувати в одиницях системи СІ. Таким чином, шукане
число атомів водню буде:
Зауваження. Результат обрахунку ми обмежили трьома значущими

цифрами. Цього правила ми будемо дотримуватися і далі, якщо умова задачі
не вимагатиме конкретніших значень.
30
31
Задача 1.6.2. Дайте оцінку середньої густини «речовини» атома водню і

його ядра (протона).
За визначенням, густина речовини ρ деякого тіла визначається як частка
від ділення маси цього тіла на його об‘єм. В рамках даної задачі атом водню
будемо уявляти як сферу борівського радіусу з рівномірно розподіленою по її
обʼєму масою атома водню.
Із Вікіпедії дізнаємося, що маса атома водню становить 1,67.10-27 кг,
тоді:
Отримане значення густини гіпотетичної «речовини атома водню» добре

узгоджується зі значеннями густин звичайних «земних» речовин, наприклад,
для води – це 1·103 кг/м3, для алюмінію – 2,7·103 кг/м3.
Проробимо тепер те ж саме для ядра атома водню, тобто для протона.
Із Вікіпедії: маса протона тр складає 1,67.10-27 кг, а його радіус дорівнює
rпp = 0,877 фм = 8,77.10-16 м. Тоді:
Отримане число є настільки фантастично великим, то щоб хоч якось

осягнути його, порівняємо його з чимось, досяжнішим для нас. Так,
наприклад, обрахуємо, до якого значення радіусу слід стиснути Земну кулю
(RЗ = 6400 км), щоб її густина стала такою ж, як густина ядерної матерії. Із
Вікіпедії ж, дізнаємося, що маса Землі МЗ ≈ 6.1024 кг. Тоді:
31
32
Отже, радіус Землі слід зменшити в разів.
Цікаво, а якою ж в такому разі буде напруженість гравітаційного поля

(прискорення вільного падіння) на поверхні такої сфери?
Вважаючи, що закони фізики та світові константи і в цьому разі
залишаться такими ж, обрахунки проведемо за виразом:
Спробуємо дати «відчутну оцінку» отриманому результату: маса 1 мг (це

маса 1 мм3 води) «важитиме» за таких умов 220 тон (за нормальних умов це
еквівалентно вазі 220 м3 води; цієї води досить, щоб заповнити квадратний
басейн зі стороною 12 м i глибиною 1,5 м).
Таке важко собі уявити. Залишається тільки порадіти з того, що ми
живемо в світі, побудованому із таких ажурних атомів.
Задача 1.6.3. До ванної кімнати поклали новенький брикетик мила. Рівно

через тиждень розміри цього брикетика зменшилися вдвічі. На скільки днів
ще вистачить мила у ванній кімнаті?
а) б)
с Рисунок.1.6 3.1.
0,5с Брикетик мила: а) новий;
б) через тиждень.
b 0,5b
a 0,5a
На рис.1.6 3.1 наведено вигляд новенького брикетика мила (зліва) та яким

він став через тиждень (справа). Обрахуємо об‘єми цих брикетиків:
– щойно купленого: Vн = a∙b∙c;
– по витоку семи днів: Vс = 0,5a∙0,5b∙0,5c = 0,125∙а∙b∙c = (а∙b∙c )/8;
32
33
Як бачимо, через тиждень (через 7 днів) від цілого брикетика залишилася

лише одна восьма частина його початкового об‘єму. А 7/8 частин
початкового об‘єму брикетика було змилено за 7 днів, тобто, щодня
змилювалося по 1/8 його частині. Отже, мила в ванній кімнаті вистачить
лише на один день.
Задача 1.6.4. Відстань L до найближчої до нас зірки Проксіми (яка є

Альфою сузір‘я Центавра) складає ~ 4,24 св. р. (1 св. р. = 9,46.1015 м).
Порахуйте, який час потрібно буде витрати земним космонавтам, щоб
подолати цю відстань на ракеті, яка на першій половині шляху розганяється
із комфортним для космонавтів «земним» прискоренням а = g = 9,8 м/с2, а на
другій – гальмується з таким же прискоренням.
Скористаємося відомою із фізики формулою для рівноприскореного руху:
де S = 0,5 L половина шляху, який належить пройти ракеті, що рухається

рівноприскорено з прискоренням а = g (як комфортне прискорення для
людини) на протязі часу t. Із цього виразу:
Очевидно, за умовою нашої задачі, S = 2,12 св. р. = 2,12 .9,46.1015 м ≈

2,00.1016 м. Тоді:
Щоб отримати повний час польоту, цю цифру слід подвоїти. Отриманий

час складе більше 4 год. Одначе, значно серйозною проблемою є те, що
двигун ракети має працювати безперервно протягом всього часу польоту,
що, з точки зору сучасної ракетної техніки є просто нереальним.
33
34
Поцікавимося, до якої максимальної швидкості має розігнатися ракета під

час польоту? Із законів кінематики рівноприскореного руху:
Отримане число є вельми «цікавим»: розрахункова швидкість ракети

більше ніж вдвічі перевищує швидкість світла, чого, як відомо, бути не може.
Певне, можна, було б повторити розрахунки часу, скориставшись
апаратом релятивістської фізики. Та великого сенсу в цьому немає.
Очевидно, що розрахунковий час в такому разі ще додатково зросте, що в
принципі поставить під сумнів сенс таких перельотів. Одначе, в першу чергу,
ми змушені змиритися з тим, що реальні можливості сучасної космічної
техніки не дозволяють нам навіть мріяти про практичну реалізацію подібних
перельотів.
Додамо до цього ще й таку сентенцію. Природа створила людей здатними
існувати лише в земних умовах, тобто, тільки перебуваючи в гравітаційному
полі з визначеною напруженістю, тільки на дні повітряного океану з чітко
визначеним процентним складом певних газів і тільки у вельми вузькому
діапазоні температур. Додамо, що багатокілометрова товща земної
атмосфери та потужне магнітне поле нашої земної кулі надійно захищають
організм людини від згубної дії на нього жорсткого космічного
випромінювання. Для контрастнішого висвітлення ситуації, проведемо
паралель з рибками, які, вочевидь, можуть жити виключно у водній стихії.
Тоді космічний корабель для рибок має бути просто «космічним
акваріумом». На жаль, це є скоріше сумним, аніж смішним. Адже і космічні
кораблі людей, попри те, якими б досконалими їх не малювала б нам наша
уява, насправді є (і будуть) всього лише герметизованими «повітряними
акваріумами» («тераріумами»?). Отже, ми змушені констатувати: Природа
створила людину придатною для існування виключно в земних умовах.
34
35
Задача 1.6.5. В зоряну ніч видно, що штучні супутники Землі, рухаються

небом в напрямку із заходу на схід. Поясніть, чому супутники мають са́ ме
такий напрямок руху? Відповідь обґрунтуйте.
Відомо, що наша Земля обертається навколо своєї осі в напрямку «проти
часової стрілки» (якщо спостерігати за її рухом, з точки, розташованої над
Північним полюсом). Очевидно, всі тіла, що перебувають на поверхні Землі,
в тому числі і повітря, рухаються разом з нею. Максимальною швидкість
цього руху v буде у тіл, що перебувають на Земному екваторі. Розрахуємо
величину цієї швидкості:
,
тут ω – кутова швидкість обертального руху Землі; R – радіус Землі (R = 6400
км = 6,4.106 м). Значення кутової швидкості визначимо виходячи з того, що
Земля робить повний оберт навколо своєї осі за час Т, що дорівнює одній
добі (1 доба = 24 год = 24.60.60 с = 86400 с). Тоді:
,а
.
Отже, коли запускати штучні супутники Землі з екватору в напрямку
обертання Земної кулі, то завдяки цьому, вони матимуть початкову
швидкість руху 465 м/c i на запуск супутника потрібно буде витратити менше
пального.
Зауважимо, що ця швидкість не такf вже й малf – це надзвукова
швидкість! А те, що ми її не відчуваємо, то це, по-перше, тому, що разом із
Землею обертається і земна атмосферна оболонка, завдяки чому і усувається
причина появи можливого шаленого вітру. А, по друге, ті, сторонні щодо нас
зовнішні небесні тіла (зорі, Сонце, Місяць), відносно яких ми, власне, і
35
36
можемо реєструвати свій обертальний рух разом з поверхнею Землі, є

настільки далекими від нас, а кутова швидкість обертання Землі є настільки
малою (ω =7,3.10-5 рад/c), що видимі нами відносні зміни положень цих тіл на
небесній сфері відбуваються в часі настільки повільно, що і не викликають у
нас помітного відчуття руху.
36
37
РОЗДІЛ №2.
ПОХИБКИ ВИМІРЮВАННЯ
2.1. Види вимірювань.
Залежно від способу опрацювання експериментальних даних при

знаходженні результату вимірювання, розрізняють прямі, непрямі, сумісні та
сукупні вимірювання.
Прямі вимірювання  такі, за яких шукані значення величин отримують
безпосередньо із дослідних даних при виконанні вимірювань. Приклад 
вимірювання вольтметром напруги джерела.
Непрямі вимірювання  такі, за яких шукані значення величин отримують
на основі відомих залежностей між цими величинами і величинами,
отриманими в результаті прямих вимірювань. Приклад  визначення опору
резистора за методом “вольтметра-амперметра”.
Сумісні вимірювання  одночасні вимірювання кількох неоднойменних
величин для знаходження залежності між ними. Приклад  визначення
температурної залежності опору резистора, під час якого одночасно
вимірюють опір резистора і його температуру.
Сукупні вимірювання  одночасні вимірювання кількох однойменних
величин, за яких шукані значення величин знаходять як розв’язок системи
рівнянь, складених із результатів прямих вимірювань різних поєднань цих
величин. Приклад  вимірювання опору резисторів, з’єднаних трикутником,
шляхом вимірювання опорів між різними вершинами трикутника; за
результатами цих вимірювань визначають опори резисторів.
37
38
2.2. Загальні відомості про похибки, що супроводжують вимірювання

Основоположними поняттями метрології є поняття «точність» та
«похибка вимірювань». Результати практичних вимірювань завжди
відрізняються від істинних значень фізичних величин  тих значень, що
абсолютно точно відображують розміри вимірюваних величин. Істинне
значення фізичної величини визначити неможливо, бо його, як такого, в
природі не існує. Істинне значення  це той уявний, а тому недосяжний,
ідеал, абсолют, до якого можна лише прагнути. Кількісно точність може бути
виражена зворотною величиною модуля відносної похибки вимірювання.
Таким чином, всі отримувані практичні результати вимірювання завжди є
величинами, які лише більшою, чи меншою мірою наближені до істинного
значення вимірюваної величини.
Відмінність результату вимірювання від істинного значення пояснюється
як недосконалістю засобів вимірювань та недосконалістю способів їх
використання, так і впливом умов, за яких виконуються вимірювання, участю
людини з її обмеженими можливостями і, зрештою, самою фізичною
природою об‘єктів вимірювання.
Відхилення результату вимірювання від істинного значення вимірюваної
величини називають похибкою вимірювання. Оскільки істинне значення
вимірюваної величини є принципово невідомим, то отриманий результат
вимірювання має цінність тільки тоді, коли він утримує в собі оцінку похибки
вимірюваної величини. Наприклад, абсолютна похибка вимірювання х = х 
хі, де х  виміряне значення; хі  істинне значення.
Оскільки істинним значенням вимірюваної величини на практиці
користуватися в принципі неможливо, то замість нього використовують
дійсне значення. Це є значення фізичної величини, визначене
експериментальним шляхом, яке настільки наближається до істинного
38
39
значення, що в певних цілях може бути використаним замість нього. В

технічних вимірюваннях значення фізичної величини, визначене з
допустимою за технічними вимогами похибкою, приймається за дійсне
значення. Практично реально в якості істинного значення вимірюваної
величини може бути використаним, наприклад, середнє арифметичне
багатократних вимірювань цієї величини за однакових умов.
Часто застосовують поняття точність вимірювання, маючи на увазі якість
вимірювання, що відображує близькість результату вимірювання до
істинного значення вимірюваної величини. Під точністю вимірювання
розуміють ступінь наближення реальних результатів вимірювання до
істинного значення величини, що вимірюється. Одначе, поняття “точність”
кількісного вираження не має.
Таким чином, похибки при вимірюваннях неминучі, а отже, результат
вимірювання завжди буде відрізнятися від істинного значення вимірюваної
величини.
Оскільки істинне значення вимірюваної величини невідоме завжди, то і
похибку вимірювання можна оцінити лише наближено. Визначення похибки
вимірювання, як оцінки достовірності результату вимірювання, є однією з
основних задач метрології.
2.3. Класифікація похибок

Похибки вимірювання можна класифікувати за різними ознаками:
а) за способом числового вираження
За способом числового вираження розрізняють абсолютну, відносну,
приведену, основну та додаткову похибки вимірювання.
Абсолютна похибка вимірювання   різниця між виміряним значенням
Xв і істинним значенням Xі вимірюваної величини:
39
40
 = Xв  Xі
Абсолютну похибку, взяту зі зворотним знаком, називають поправкою:
П = 
Відносна похибка вимірювання   є відношенням абсолютної похибки
вимірювання до істинного значення вимірюваної величини і може бути
вираженою як доля від істинного значення вимірюваної величини, зазвичай в
процентах:
 =  / Xі
Приведена похибка вимірювання пр  відношення абсолютної похибки до
нормуючого значення вимірюваної величини XN (певне встановлене
значення), відносно якого розраховується приведена похибка:
пр =  / XN
Нормуючим значенням може бути:
а) кінцеве значення шкали приладу, коли нуль-позначка знаходиться на
краю або поза шкалою;
б) певне номінальне значення, коли прилад призначений для вимірювань
величин, що мають номінальне значення;
в) арифметичній сумі кінцевих значень діапазону вимірювань, якщо
прилад має двобічну шкалу, тобто нуль-позначка міститься посередині
шкали.
Основна приведена похибка вимірювання осн  є приведеною похибкою,
якщо прилад використовується за нормальних умов. При цьому нормуються
певні величини, що впливають на процес вимірювання (температура
навколишнього середовища, відносна вологість, атмосферний тиск, напруга
живлення, частота мережі, зовнішні електричні і магнітні поля, тощо).
Додаткова похибка вимірювання дод  є похибкою, що виникає під дією
окремих факторів впливу, при відхиленні їх значень від номінальних.
40
41
Клас точності приладу Kп  є його узагальненою характеристикою, яка

визначається максимальною абсолютною похибкою Δхмакс і кінцевим
значенням шкали приладу хк (або 2хк, якщо нуль-відлік міститься посередині
шкали приладу):
Клас точності характеризує властивості приладів щодо точності, але не є

безпосередньо показником точності вимірювань, здійснюваних за допомогою
цих приладів. Приладам, у яких межі припустимої основної похибки
задаються відносною основною, або приведеною похибками, присвоюють
згідно з ГОСТ 13600-68 класи точності, які вибираються із ряду: 0, 05; 0,1;
0,2; 0,5; 1,0; 1,5; 2,5; 4,0; 5,0.
Абсолютну похибку приладу п залежно від біжучого значення вхідної
величини можна представити через її адитивну 0 і мультиплікативну SX
складові: п = (0 + SX).
Адитивна похибка (похибка нуля) 0  похибка, що не залежить від
чутливості приладу і є постійною для всіх значень вхідної величини в межах
діапазону вимірювань (рис.2.3.1, а).
Y a) Y б)
Δ0 δSX
Х Х
Рисунок 2.3.1. Адитивна a) та мультиплікативна б) похибки вимірювальних приладів
41
42
Мультиплікативна похибка (похибка чутливості) SX  похибка, що

залежить від чутливості приладу і така, що змінюється пропорційно
біжучому значенню вхідної величини (S  відносна похибка чутливості
приладу) (рис.2.3.1, б).
В такому разі відносна похибка чутливості приладу може бути записаною
у вигляді:
від =  (S + 0 / X)
б) залежно від джерела виникнення  похибки поділяють на методичні,
інструментальні, суб’єктивні та зовнішні.
Методичні похибки виникають із-за недостатньої розпрацьованості теорії
явищ, покладених в основу вимірювання і неточності співвідношень, що
використовуються для знаходження оцінки вимірюваної величини. До
методичних похибок відносять: похибки дії на об’єкт вимірювання
вимірювального приладу; похибки, пов’язані з певною невизначеністю
параметрів, самого об’єкту вимірювання, тощо.
Інструментальні похибки (апаратурні) обумовлюються недоліками
(схемними, конструктивними) самого вимірювального приладу, станом
приладу на даному етапі його експлуатації і т.п.
Суб’єктивні похибки (похибки оператора) пов’язані з недосконалістю
органів чуття людини, натренованості і уважності оператора, його
індивідуальних особливостей, тощо. При роботі оператора з цифровим
вимірювальним приладом суб’єктивні похибки, як правило, відсутні.
Зовнішні похибки обумовлюються впливом зовнішніх умов як на об’єкт
вимірювання, так і на вимірювальний прилад.
в) за закономірностями прояву похибки поділяють на систематичні,
випадкові, грубі та промахи.
42
43
Систематичні похибки є складовими похибки вимірювання, котрі

залишаються постійними, або закономірно змінюються при повторних
вимірюваннях однієї і тієї ж величини за тих же умов вимірювання.
Систематичні похибки, що закономірно змінюються, в свою чергу поділяють
на прогресуючі (такі, що зростають або зменшуються), періодичні і такі, що
змінюються за складним неперіодичним (непередбачуваним) законом.
До постійних систематичних похибок відносять похибки градуювання
шкали; похибки, обумовлені неточністю встановлення нуля, значення міри,
температурні похибки, тощо.
До змінних систематичних похибок відносять похибки, обумовлені
нестабільністю напруги джерела живлення, впливом електромагнітних полів і
т.п.
Аналіз можливих причин появи систематичних похибок, способи їх
виявлення і усунення їх впливу на результат вимірювання є однією з
основних задач кожного точного вимірювання.
Виявлення систематичних похибок є складною задачею, але якщо такі
похибки та їх джерела виявлені, то їх можна оцінити і усунути. Це може
бути: теоретичний аналіз процесу вимірювання, повірка приладу перед його
використанням в аналогічних умовах; попереднє калібрування; виставлення
нуля; проведення вимірювань за різними методиками; використання методу
заміщення, тощо.
Повністю усунути систематичну похибку неможливо. Її можна лише
зменшити.
Випадкові похибки вимірювання  такі, що при повторних вимірюваннях
однієї і тієї ж величини, змінюються не за певним законом, а випадковим
чином. Величину і знак випадкової похибки визначити неможливо, оскільки
випадкова похибка за визначенням є результатом дії причин, неоднакових в
кожному окремому експерименті, а отже таких, що не піддаються обліку.
43
44
Виявити і усунути їх можна лише шляхом багаторазових вимірювань однієї і

тієї ж величини і опрацювання результатів вимірювань методами
математичної статистики і теорії ймовірностей.
Грубі похибки  такі, що суттєво перевищують очікувані похибки за
даних умов проведення вимірювання. Вони можуть виникати, наприклад,
при різких короткочасних змінах величин, що впливають на результат
вимірювання (сплеск напруги живлення, струс вимірювального приладу,
тощо).
Промахи  похибки, котрі явно і різко спотворюють результат
вимірювання. Як правило, це результат невірних дій експериментатора,
порушень в схемах приладів, тощо. Результати вимірювань, що привели до
промахів, при подальшому опрацюванні, як правило, відкидають.
Сходимість вимірювань характеризує їх якість  вона є мірою
наближеності один до одного результатів вимірювань, виконаних в
однакових умовах. Очевидно, хороша сходимість результатів повторних
вимірювань буде лише за умови малих значень випадкових похибок.
2.4. Опрацювання результатів вимірювання

Великої уваги при вимірюваннях заслуговують питання реєстрації
результатів вимірювання і їх опрацювання. Рівень вимог в кожному
конкретному випадку визначається специфікою задач, що висуваються перед
споживачем вимірювальної інформації. Якщо результати вимірювання
носять ознайомлювальний характер, чи слугують ілюстративною
інформацією, то зрозуміло, що не має великого сенсу висувати високі вимоги
до якості показників вимірювання. Так, наприклад, це може стосуватися
точності обрахунків при розв‘язуванні навчальних задач, покликаних
закріплювати матеріал розділу, при вивченні нашого курсу. В такому
випадку цілком достатнім є заокруглення результатів обрахунку з точністю
44
45
до трьох значущих цифр. І ще. При опрацюванні результатів вимірювання

слід бути свідомими, що результат обрахунку не може бути точнішим, ніж ті
дані, виходячи з яких він визначається. Для прикладу, розглянемо випадок
непрямих вимірювань, коли необхідно обрахувати величину електричного
опору резистора R, виходячи із записів результатів непрямих вимірювань.
Оператор записав: покази вольтметра склали 10 В, а покази амперметра – 3
А. Скориставшись законом Ома, отримуємо:
Арифметичний результат ділення, наданий калькулятором у вигляді

десяткового дробу, містить в собі нескінчене число трійок після коми. А
якою ж кількістю трійок слід реально обмежитись? Скільки значущих цифр
має містити в собі результат обрахунку, щоб бути бездоганним з точки зору
метрології? Відповідь на це запитання є такою: не більше двох, оскільки із
двох, зафіксованих оператором чисел, одне є представленим двома
значущими цифрами, а друге – однією. Таким чином, коректним записом
опрацювання результату вимірювання буде: Rвим = 3,3 Ом.
І ще одне зауваження, стосується форми подання результатів вимірювань
або результату їх опрацювання. Числові дані прийнято подавати в зручній
для сприйняття формі, в так званому, нормалізованому вигляді: результуюче
число подають у вигляду десяткового дробу, в якому перша значуща цифра
стоїть перед комою, а решта значущих цифр – за комою. При цьому розмір
(величина) числа визначається наступним множником, який являє собою
число 10, піднесене до належного ступеню. Наприклад, при вимірюванні
частоти сигналу цифровим приладом на його дисплеї висвітився результат:
6400 ГГц. Оператор записав результат вимірювання, в нормалізованому
вигляді таким чином:
FC = 6,4 ТГц = 6,4.103 ГГц = 6,4.106 МГц = 6,4.109 кГц = 6,4.1012 Гц.
45
46
Як бачимо, така форма запису є досить компактною і не ускладнюється

використанням в ній дольних або кратних одиниць. Зауважимо, що
значущими цифрами при такій формі запису результатів вимірювання є лише
ті цифри, що стоять перед множником 10n, тоді як цифри, що входять до
складу цього множника, не є значущими. Звернемо увагу на те, що у щойно
наведеному прикладі, оператор записавши покази вимірювального приладу у
нормалізованому вигляді, знехтував при цьому двома останніми значущими
цифрами. Здавалося б, що нічого страшного він таким чином не зробив, адже
відкинуті ним цифри все рівно є нулями. Але насправді, він відкинув дві
значущі цифри, заокругливши таким чином отримане в результаті
вимірювання чотиризначне число до двозначного і тим самим фактично на
два порядки (в сто разів!) збільшив похибку вимірювання. А бездоганний
запис результату вимірювання мав би бути таким:
FC = 6,400 ТГц = 6,400.103 ГГц = 6,400.106 МГц = 6,400.109 кГц =6,400.1012 Гц
Ті нулі, що стоять на третьому і четвертому місці після коми є значущими
цифрами і своєю присутністю говорять нам про те, що на цих місцях мають
бути са́ме нулі, а не якісь, можливо інші, цифри, які, в принципі, дозволяє
нам припустити попередній варіант запису результату вимірювання.
2.5. Контрольні запитання до матеріалу розділу

1. Що таке «прямі вимірювання»?
2. Що таке «непрямі вимірювання»?
3. Що таке «скупні вимірювання»?
4. Що таке «сумісні вимірювання»?
5. Якими, на Вашу думку, є джерела похибок?
6. Чи можливі, принципово, безпохибкові вимірювання?
7. Сформулюйте своє розуміння поняття «істинне значення вимірюваної
величини».
46
47
8. Що таке «клас точності» вимірювального приладу?

9. Дайте визначення поняттю «абсолютна похибка вимірювання».
10. Що таке «відносна похибка вимірювання»?
11. Що таке «адитивна похибка вимірювального приладу»? Дайте
приклади.
12. Що таке «мультиплікативна похибка вимірювального приладу»?
13. Що таке «методичні похибки»?
14. Що таке «інструментальні похибки»?
15. Що таке «апаратурні похибки»?
16. Що таке «суб‘єктивні похибки»?
17. Що таке «зовнішні похибки»?
18. Що таке «систематичні похибки»? Якими вони бувають?
19. Що таке «випадкові похибки»?
20. Що таке «грубі похибки»?
21. Що таке «промахи»?
22. Що таке «нормалізований» вигляд представлення числових
результатів вимірювань?
2.6. Задачі для закріплення матеріалу розділу
Задача 2.6.1. Об’єм ювелірного виробу, що має форму паралелепіпеда,

виміряли мікрометром з ціною поділки 0,01 мм і отримали такі результати:
0,60 мм, 0,80 мм, 1,20 мм. Визначити абсолютну та відносну похибки цих
вимірювань. Якою є «ціна» такої похибки, якщо матеріалом виробу є золото?
Об’єм паралелепіпеда визначається добутком довжин його сторін:
V = a.b.c. (2.6.1.1)
Відносну похибку визначення об‘єму за результатами вимірювань
розрахуємо виходячи з того, що абсолютну похибку вимірювань лінійних
47
48
розмірів за посередництвом мікрометра приймаємо такою, що дорівнює ціні

поділки його шкали: Δ = 0,01 мм. Для цього cпочатку прологарифмуємо
вираз (2.6.1.1):
lnV = lna +lnb + lnc, (2.6.1.2)
а потім продиференціюємо його, взявши часткові похідні від кожного члена
виразу (2.6.1.2), виходячи при цьому з того, що виміряні значення розмірів
об‘єму та довжин сторін паралелограма є взаємонезалежними:
. (2.6.1.3)
Перейдемо у виразі (2.6.1.3) від диференціалів (нескінчено малих

приростів) до приростів (їх скінчених значень). Для цього просто замінимо в
усіх членах цього виразу символи диференціалів величин ∂, на символи Δ, які
символізують просто малі прирости тих же величин:
. (2.6.1.4)
Принагідно до нашого випадку, в якості , , приймемо ціну

поділки вимірювального інструменту, яку і приймемо такою, що дорівнює
абсолютній похибці вимірювання цим інструментом. Очевидно, що ця
похибка не залежить від значення вимірюваної величини, тобто, є однаковою
для результатів вимірювання всіх сторін паралелограма.
Враховуючи це, вираз (2.6.1.4) можна переписати в такому вигляді:
δV = δa + δb + δc.
Останній вираз має прозорий фізичний сенс: відносна похибка непрямого
вимірювання об‘єму паралелепіпеда, визначена за результатами прямих
вимірювань його сторін, визначається як арифметична сума відносних
похибок вимірювання всіх трьох його сторін.
Враховуючи числові дані із умови задачі, отримаємо:
48
49
Абсолютна похибка вимірювання визначиться як:
Відповідно, абсолютна похибка визначення маси виробу (наприклад,

золотого) за даними таких вимірювань складе:
,
тут  густина золота.

Приймаючи ринкову ціну 1 г золота ~ 1500 грв., вартість похибки
непрямого вимірювання маси золотого виробу складе ~ 63 грв. 50 коп.
Відповідь: ΔV = 0,0216 г.; δV = 3,75 %; Ціна похибки: 63 грв. 50 коп.
Задача 2.6.2. При визначенні за допомогою шалькових рівноплічних

терезів маси проби водню, вона була зрівноважена платиновими різновагами
50,00 та 25,00 г. Якою є маса проби водню, якщо маса колби, що вміщує цей
водень, дорівнює 80,00 г? Обрахуйте похибку такого зважування.
Причиною невідповідності мас об‘єктів, що зрівноважуються в повітрі на
рівнобічних шальках терезів, є несиметрія Архімедових сил, що діють на ці
об‘єкти (рис.2.6.2), які є вельми різними за своєю густиною – платина і скля-
на колба з воднем. Умовою рівноваги
терезів, очевидно, є рівність сил, що
F2
F1 діють на кожну з шальок. Запишемо
тпл1 тпл2 тск тв цю умову:

P1 – F1 = P2 – F2 , (2.6.2.1.),
P1 P2
тут: P1 = (тпл1 + тпл2)g – сумарна вага
Рисунок 2.6.1.1. Схема зрівноважування
платинових різноваг;
49
50
F1 = g – виштовхувальна сила Архімеда, що діє на платинові
різноваги; P2 = (тск + тв)g – сумарна вага скляної колби і проби водню, що

знаходиться в ній; F2 = ρпов.Vск.g – сила Архімеда, що діє на скляну колбу з
воднем.
Зробимо необхідні зауваження. Водень, як газ, що легший за повітря,
«наливається знизу вгору» в колбу, перекинуту отвором вниз. Це означає, що
тиск водню в колбі дорівнює зовнішньому атмосферному тиску повітря.
Оскільки в умові задачі нічого не сказано про розміри та форму колби, то це
нам дає певну свободу вибору: для спрощення розрахунків будемо вважати
що колба має сферичну форму, а її об‘єм (Vск.= , де R – радіус
сферичної скляної колби) приймемо таким, щоб задовольнялася умова задачі.

Враховуючи сказане, перепишемо рівняння (2.6.2.) у вигляді:
(тпл1 + тпл2)g – g = (тск + тв)g – ρпов.Vск.g (2.6.2.2)
або:
тпл1 + тпл2 – = тск + тв – ρпов . (2.6.2.3)
В останньому рівнянні відомі всі величини, що входять до його складу,
окрім двох: тв і R. Пов‘яжемо їх між собою: тв = ρв Vск = ρв , звідки:
. З урахуванням цього, вираз (2.6.2.3) набуде вигляду:
тпл1 + тпл2 – = тск + тв – ρпов ..

(2.6.2.4)
Розв‘язавши рівняння (2.6.2.4) відносно тв , отримаємо:
50
51
тв = (2.6.2.5.)
Обрахуємо за цим виразом шукану масу проби водню, взявши необхідні

значення густин матеріалів із довідника. Числові значення величин
підставляємо згідно з системою СІ.
тв = =
= ≈ 3,75.10-4 кг = 0,375 г = 375 мг.
Отже, маса проби водню, визначена за даними умови задачі, складає

375 мг. Вважаємо, що не зайвим буде визначити об‘єм скляної колби, в якій
міститься водень:
Vск = .
Визначимо також товщину скла колби d, беручи до уваги, що вона (товщина)

є набагато меншою, ніж радіус сфери цієї ж колби. Запишемо очевидну
рівність для об‘єму скла (Vc), з якого зроблена скляна сфера:
. (2.6.2.6.)
З цієї рівності визначимо:
51
52
Отже, обрахована товщина оболонки скляної сфери складає 0,255 мм,

тобто, ця сфера є вельми ажурною, але все ж вона може бути реальною (щось
на кшталт ялинкової прикраси).
Дамо оцінку похибці такого зважування. Будемо розглядати описане в
умові задачі зважування, як непрямі вимірювання маси водню. Шуканий
результат цих вимірювань є наслідком обрахунків. А тому і похибку таких
непрямих вимірювань ми також розрахуємо.
Прологарифмуємо вираз (2.6.2.5.), з якого обчислювалася маса:
. (2.6.2.7)
Вважаючи, що ρвод << ρпов << ρпл , спростимо вираз (2.6.2.7):
. (2.6.2.8)
Тепер продиференціюємо кожен член рівності (2.6.2.8), вважаючи при

цьому, що кожен окремий член цієї рівності функціонально не залежить від
інших членів цієї рівності:
(2.6.2.9)
Замінюючи у виразі (2.6.2.9) диференціали аргументів на їхні прирости (

), отримаємо шуканий вираз для відносної похибки вимірювання маси
проби водню:
(2.6.2.10)
Зауважимо, що на останньому кроці ми записали всі складові в правій

частині рівності (2.6.2.9), як арифметичну суму. Це ми зробили так для того,
52
53
щоб врахувати найнесприятливіший із можливих випадків поєднань

відхилень окремих складових похибки.
Підставляючи в (2.6.2.10) числові дані із умови задачі, враховуємо з якою
точністю вони нам задані. Значення мас задані з точність до двох знаків після
коми, тобто Δт ≤ 0,01 г. Значення густин речовин, які ми брали із довідників,
для повітря обмежимо двома знаками після коми, тобто Δρ ≤ 0,01 кг/м3, а для
водню – чотирма, тобто Δρ ≤ 0,0001 кг/м3. Тоді:
Отримана таким чином величина відносної похибки визначення маси

проби водню, згідно з даними умови задачі, дозволяє визнати результат
зважування задовільним.
Задача 2.6.3. При визначенні за допомогою шалькових терезів маси

злитка золота він був зрівноважений сталевими різновагами 1000,0 г та
2000,0 г. Якою є справжня маса золотого злитка? Якою є похибка такого
зважування? Якою є ціна похибки зважування?
Запропонуйте способи безпохибкового зважування дорогоцінних металів.
Розв‘язок. Причина виникнення похибки зважування закладена уже в

самій умові задачі: зважування злитка золота виконується за допомогою
сталевих різноваг в повітряному середовищі. Це означає, що результат
зважування буде спотворюватися асиметрією сил Архімеда для золота (Faз) і
сталі (Faс), що діють, відповідно, на злиток золота на лівій шальці терезів і на
сталеві рівноваги на правій (рис.2.6.3.1). Ця асиметрія обумовлюється
різницею обʻємів злитка золота і сталевих різноваг, яка, в свою чергу,
спричиняється
Faз Faс різницею густин золота і сталі
(ρз = 19,6·103 кг/м3; ρс = 7,8·103 кг/м3).
mз g mc g 53
Рисунок 2.6.3.1.
Умова зрівноважування терезів
54
Як видно з рисунку, умова рівноваги терезів

така:
mз g – Faз = mс g – Faс (2.6.3.1)
Запишемо вирази для сил Архімеда:
Faз = ρп.Vз.g; Faс = ρп.Vс.g;
тут ρп = 1,29 кг/м3 – густина повітря, а Vз і Vс – обʻєми злитків золота і сталі:
З урахуванням цього, вираз (2.6.3.1) набуде вигляду:
звідси виразимо масу золотого злитку:
(2.6.3.2)
Підставляючи в (2.6.3.2) числові дані отримаємо:
Отже справжня маса злитка виявилася дещо меншою від отриманої в

результаті зважування.
Абсолютна похибка такого зважування складе:
Δmз = 3000,0 – 2999,7013 = 0,2987 г.
Приймаючи ринкову ціну 1 г золота ~1500 грв., вартість похибки
вимірювання складе 448 грв.
Уникнути похибки зважування можна двома шляхами:
54
55
а) проводити зважування в безповітряному просторі (в сильно

розрідженому обʻємі або у вакууму);
б) користуватися різновагами, виготовленими із такого ж металу, що і ті
вироби, які підлягають зважуванню.
В першому випадку сил Архімеда просто не буде, а в другому – вони
будуть однаковими (симетричними) і не спотворять результат зважування.
Задача 2.6.4. Покази ввімкненого в мережу стрілкового вольтметра класу

точності 2 і верхньою межею шкали 300 В, склали 220 В. Запишіть коректно
результат вимірювання.
Розв‘язок. Нагадаємо, що клас точності К вимірювального приладу — це

задане у відсотках відношення допустимої (максимально можливої) основної
абсолютної похибки вимірювального приладу в робочій частині шкали до
верхньої межі діапазону вимірювань. Розрахуємо значення допустимої
основної абсолютної похибки вольтметра U для нашого випадку:
Підкреслимо, що це отримане значення абсолютної похибки вимірювань,

хоча і розраховувалося для максимального значення шкали, але воно
стосується будь-якого значення шкали напруги. Так, при вимірюванні на
цьому діапазоні значення напруги 30 В, значення допустимої основної
абсолютної похибки буде тим же, тобто, відносна похибка вимірювання в
цьому разі складе вже не 2, а 20 %. Стосовно конкретного випадку
вимірювання, сформульованому в умові задачі, результат вимірювання може
бути представленим у вигляді:
Uвим = 220  6 В,
а отже, істинне значення вимірюваної напруги лежить в межах: від 214 В до
226 В, тобто:
55
56
Uвим  (226  214) В,

а якщо врахувати, що відносна похибка вимірювання складе в такому разі
6/220 або 2,7 %, то можна ще й таким чином коректно представити результат
вимірювання:
Uвим = (220  2,7%) В
Задача 2.6.5. На корпусі резистора написано: 6к8  5 %. Якою є величина

опору цього резистора?
Розв‘язок: Очевидно, номінальне значення опору цього резистора Rном

складає 6,8 кОм. А запис  5 % визначає гранично допустиме значення
відносної похибки R, як відношення максимально можливого відхилення
значення опору цього резистора R від його номінального значення –
допустимі межі відхилення реального опору цього резистора від його
номінального значення: R = R.Rном.= 0,05.6,8 = 0,34 кОм. Таким чином,
реальне значення опору цього резистора може бути записаним у такому
вигляді:
R = (6,8  5 %) кОм,
або:
R = (6,8  0,34) кОм,
або:
R  (7,14  6,46) кОм,
Задача 2.6.6. Два резистори із попередньої задачі 2.6.5 (на корпусі

кожного з яких написано: 6к8  5 %) з‘єднали послідовно. Як записати
сумарний опір такого з‘єднання?
Розв‘язок: Оскільки при послідовному з‘єднанні резисторів їх опори

додаються, а в нашому випадку – подвоюються, то, очевидно:
Rсум = 2R = 2.(6,8  0,34) = (13,6  0,68) кОм
56
57
або:
Rсум = (13,6  5 %) кОм
або:
R  (14,28  12,92) кОм,
Задача 2.6.7. Два резистори із попередньої задачі 2.6.6 (на корпусі

кожного з яких написано: 6к8  5 %) з‘єднали паралельно. Як записати
сумарний опір такого з‘єднання?
Розв‘язок: Оскільки при паралельному з‘єднанні резисторів додаються їх

провідності, то в нашому випадку двох однакових резисторів, їх сумарний
опір буде вдвічі меншим, ніж опір одного:
Rсум = R/2 = (6,8  0,34)/2= (3,4  0,17) кОм
або:
Rсум = (3,4  5 %) кОм
або:
R  (3,57  3,23) кОм,
Задача 2.6.8. В склянці, вщерть наповненій водою, плаває шматочок

льоду. Як зміниться рівень води в склянці, коли весь лід розтане? Відповідь
підтвердіть розрахунками.
Лід Розв‘язок: Проілюструємо умову задачі

рисунком. Використовуючи закон Архімеда,
запишемо умову плавання льоду:
(2.6.8.1)
тлg
Вода де – маса шматочка льоду; – маса
води, витісненої льодом; g = 9,8 м/с2 –
приско-
рення вільного падіння біля поверхні Землі.
Перепишемо (2.6.8.1) у такому вигляді:
57
58
(2.6.8.2)
де: і – густина льоду і води; – об‘єм льоду; – об‘єм води,
витісненої льодом.
Очевидно, маса води, що утворюється при таненні льоду, дорівнює його
початковій масі. Сказаному можна надати такого вигляду:
(2.6.8.3)
Із порівняння рівнянь (2.6.8.2) і (2.6.8.3) витікає, що . Це

дозволяє стверджувати, що об‘єм води, яка утворюється при таненні всього
шматочка льоду, що був у склянці, є точно таким же, як і об‘єм тої частини
шматочка льоду, яка занурена в воду. Або іншими словами, об‘єм води, яка
утворюється при таненні льоду, точно дорівнює тому об‘єму води, який
витісняється льодом, що плаває у ній. А це означає, що при таненні шматочка
льоду, що плаває в склянці, рівень води в цій склянці не змінюється.
Задача 2.6.9. Заокругліть до трьох значущих цифр наступні записи

результатів вимірювання та подайте їх в нормалізованому вигляді та
використовуючи дольні або кратні одиниці системи СІ:
а) F = 1999999999999999 Гц;
б) С = 0,0000000000005888888888 Ф;
в) 299999999999 Å;
г) 20 годин 19 хвилин 31 секунда;
д) 1,35 пс;
е) 2,5789 фм;
є) 7863989 мкм.
а) F = 199999999999999 Гц = 2,00.1014 Гц = 200 ТГц;
б) С = 0,000000000005888888888 Ф = 5,89.10-12 Ф = 5,89 пФ;
в) 299999999999 Å = 3,00.1011 Å = 30,0 м;
58
59
г) 20 годин 19 хвилин 31 секунда = 2,37.103 с = 2,37 кс.;

д) 1,35 пс = 1,35.3,086.1016 м = 4,16.1016 м = 4,16.1013 км = 41,6 Пм;
е) 2,5789 фм = 2,58.10-15 м;
є) 7863989 мкм = 7,86 м.
59
60
РОЗДІЛ №3.
ЕЛЕКТРИЧНІ СИГНАЛИ ТА ЇХ ПАРАМЕТРИ
3.1. Види електричних сигналів

Матеріальним носієм інформації є сигнал. Під поняттям “сигнал” в
найзагальнішому сенсі ми будемо розуміти фізичний процес, що
протягується в часі. Сигнал, який є функціонально пов’язаним з
вимірюваною фізичною величиною, називають сигналом вимірювальної
інформації. Основним параметром сигналу є параметр, що безпосередньо
пов’язаний з вимірюваною величиною і несе інформацію про її значення.
Характерними особливостями електро- і радіосигналів є їх велике
розмаїття та великі межі змін їх величин. Так, наприклад, частотний діапазон
інформаційних сигналів може простиратися від 0 Гц (постійний струм) до
петагерц (1 ПГц = 1015 Гц – оптичні сигнали), а величини параметрів
радіоелементів, наприклад, опорів резисторів можуть лежати в межах до 20-
ти порядків – від долей мікроомів до сотень тераомів.
Перед початком проведення вимірювань необхідно вміти вірно попередньо
класифікувати параметри або характеристики вимірюваної величини:
 приблизно уявляти собі порядок її значення;
 характер її змін;
 потужність об’єкту вимірювання, тощо.
За характером змін електричний сигнал може бути детермінованим або
випадковим.
Детермінований сигнал  сигнал, що задається у вигляді деякої
визначеної функції часу, тобто сигнал, миттєві значення якого в будь-який
момент часу є відомими. Цей сигнал може бути безперервним за своїм
значенням, тобто в будь-якому заданому діапазоні його зміни він має
нескінчене число значень (такі сигнали ще називають аналоговими), або
60
61
дискретним  в заданому діапазоні його зміни він має обмежене число

значень.
Безперервні за значенням сигнали в часі можуть змінюватись також
безперервно або дискретно. Детерміновані сигнали, що змінюються в часі
безперервно поділяють на періодичні та неперіодичні. Періодичні
детерміновані
сигнали  сигнали для яких
U(t)
виконується умова:
U+
m
f(t) = f(t+T)
де Т  період повторювання
Up
0 t сигналу, миттєві значення
Т 2Т
U-m якого повторюються через
Рис.3.1.1. Приклад періодичного сигналу рівні проміжки часу Т. На
рис.3.1.1. показано приклад
несинусоїдального різнополярного періодичного сигналу напруги,
характеристиками якого є:
– u(t) – миттєве значення напруги сигналу в будь-який заданий момент
часу t;
–  пікові значення напруги сигналу  найбільше миттєве значення
додатної півхвилі та найменше миттєве значення від’ємної півхвилі сигналу;
– Up  розмах напруги сигналу  сума модулів пікових значень напруги
сигналу:
.
3.2. Інтегральні параметри періодичних сигналів
3.2.1. Середнє значення сигналу за період (час вимірювання) або постійна
складова сигналу:
61
62
3.2.2. Змінною складовою сигналу за період є різниця між миттєвим

значенням сигналу та його постійною складовою:
u~(t) = u (t) – U0.
3.2.3. Середньовипрямленим значенням сигналу за період є середнє
значення модуля сигналу:
Ця характеристика може бути застосованою для сигналів, які є

симетричними відносно осі часу.
3.2.4. Середньоквадратичне значення сигналу за період:
Для синусоїдального сигналу середньоквадратичне значення називають ще

діючим або ефективним значенням сигналу.
Фізичний сенс щойно введених понять зручніше пояснити на прикладі
змінного струму. Так, діючим значенням змінного струму називається сила
такого постійного струму, який за певний час дії змінного струму виявляє
таку ж теплову (механічну або іншу) дію, як і даний змінний струм.
Очевидно, що подібним чином можна визначити і фізичний сенс діючого
значення напруги.
Основною характеристикою періодичного сигналу складної форми є його
спектральна функція, яка є результатом Фур‘є-перетворення сигналу і дає
інформацію про амплітуди і фази окремих гармонік, що входять до складу
цього сигналу.
Середньоквадратичне значення періодичного сигналу складної форми
визначається таким виразом:
,
62
63
де і  номер і-ої гармоніки, а Ui  середньоквадратичне значення і-ої

гармоніки.
Зв‘язок між інтегральними параметрами електричних сигналів
здійснюється через посередництво коефіцієнта амплітуди K = Uт / U, та
коефіцієнта форми: КФ = U / Uср.в.
Для синусоїдального сигналу ,а .
Для сигналу трикутної форми ,а .
Весь можливий спектр частот електричних сигналів умовно поділяють на

такі діапазони: інфранизькі частоти (нижче 20 Гц), низькі (звукові частоти)
(від 20 Гц до 20 кГц), ультразвукові (від 20 кГц до 200 кГц), високі (від
200 кГц до 30 МГц), ультрависокі (від 30 МГц до 300 МГц) та надвисокі
(вище 300 МГц).
3.3. Імпульсні електричні сигнали

За характером зміни параметрів електричних сигналів з плином часу,
виділяють імпульсні сигнали  такі детерміновані сигнали, що мають
скінчену енергією і суттєво відмінні від нуля лише на протязі обмеженого
інтервалу часу. Серед імпульсних сигналів виділяють відеоімпульси та
радіоімпульси.
Відеоімпульси (рис.3.3.1 а) можуть бути різної форми (прямокутні,
трикутні, трапецівидні), полярності, амплітуди і т.п. (В подальшому,
відеоімпульси називатимемо просто імпульсами).
Радіоімпульси  це серія високочастотних коливань, яка утворюється при
дії відеоім пульсів на коливання високої частоти (рис.3.3.1 б).
U(t) а) б)
U(t)
t 0 t
63
Рис.3.3.1. Імпульсні електричні сигнали:

а) відео імпульс; б) радіоімпульс.
64
На практиці часто приходиться мати справу з прямокутними імпульсами,

у яких тривалість плоскої частини вершини складає не менше 0,7 від
тривалості імпульсу, відрахованої на половинному рівні його амплітуди.
U(t)
В1
Um
0,9Um
0,5Um і
0,1Um
t
пф сп В2
Рис.3.3.2. Реальна форма прямокутного імпульсу

Як бачимо, наведене на рис.3.3.2 зображення імпульсу, за формою не
дуже нагадує прямокутник. Та це так тому, що на рисунку свідомо зображені
ті гіперболізовані метаморфози, які відбиваються на формі прямокутного
імпульсу, як носія інформації, при проходженні ним через реальні схеми
опрацювання цієї інформації. Характер і ступінь спотворення форми
прямокутного імпульсу можуть бути охарактеризованими параметрами
реального імпульсу, які вимірюються згідно з встановленими правилами.
64
65
Так, тривалістю імпульсу і вважається його часова протяжність,

виміряна на половинному рівні амплітудного значення його напруги (0,5Um)
або струму (0,5Іm).
В якості амплітудного значення напруги Um (або струму Іm) прямокутного
імпульсу приймається та величина напруги (струму), що встановлюється
відразу по закінченню перехідного процесу наростання напруги (струму)
імпульсу.
Швидкість наростання напруги (струму) імпульсу характеризується
тривалістю переднього фронту імпульсу пф, яка визначається інтервалом
часу, протягом якого напруга (струм) імпульсу наростає від рівня 0,1 до рівня
0,9 його амплітудного значення.
Нестабільність напруги (струму) на вершині імпульсу характеризується
величиною можливої зміни напруги (струму) Um (Іm)  так званою
нестабільністю вершини.
Швидкість спаду напруги (струму) по закінченні дії імпульсу
характеризується тривалістю спаду або тривалістю заднього фронту
імпульсу сп, яка визначається інтервалом часу, протягом якого напруга
(струм) імпульсу спадає від рівня 0,9 до рівня 0,1 його амплітудного
значення.
Іноді перехідні процеси при наростанні та спаді напруги (струму)
прямокутного імпульсу супроводжуються появою так званих “викидів”
напруги (струму). Мірою інтенсивності викидів є величина напруги (струму)
викиду вершини імпульсу В1 та величина напруги (струму) викиду зрізу
імпульсу В2.
Періодична послідовність прямокутних імпульсів, що мають тривалість і
та період повторювання Т, можуть бути охарактеризованими шпаруватістю:
65
66
Величина, що є зворотною до шпаруватості, називається коефіцієнтом

заповнення:
Серед різноманітних часових послідовностей прямокутних імпульсів

виділяють так званий “меандр”, для якого S = 2, а Кз = 0,5. Осцилограма
меандру наведена на рис 6, а свою назву він отримав від назви річечки, яка
протікає в Месопотамії. Форма її русла, якщо дивитися на неї з висоти
пташиного лету, є близькою до форми осцилограми, що на рис.3.3.3.
Поряд з
U(t)
Um детермінованими
0 t існують також не
детерміновані або
-Um
випадкові сигнали,
Рис.3.3.3. Форма сигналу «меандр»
миттєві значення
величин параметрів
яких є випадко-
вими, тобто, непередбачуваними і непрогнозованими величинами – миттєві
значення таких сигналів випадковим чином набувають якогось одного із
безлічі можливих значень. Це означає, що для випадкових сигналів не існує
однозначних функцій, які могли б їх відобразити.
Основними характеристиками випадкових сигналів є:
 закони розподілу ймовірностей; вони дозволяють визначити відносну
тривалість перебування значення сигналу у визначеному інтервалі рівнів, а
також відношення максимального значення сигналу до його
середньоквадратичного значення і ін.;
66
67
 спектральний розподіл потужності сигналу, що дозволяє визначити

частотний розподіл середньої потужності сигналу.
Серед випадкових сигналів вирізняють також випадкові завади або шуми,
які, наприклад, можуть обмежувати швидкість передачі інформації при
визначеному значенні корисного сигналу.

1. Охарактеризуйте поняття «сигнал».
2. Що є основним параметром сигналу ?
3. Які характерні особливості притаманні електро- і радіосигналам?
4. Що таке «детермінований сигнал»?
5. Що таке «дискретний сигнал»?
6. Що таке «аналоговий сигнал»?
7. Що таке «постійний сигнал»?
8. Що таке «змінний сигнал»?
9. Якою є основна ознака періодичного сигналу?
10. Що таке «миттєве значення параметра сигналу»?
11. Що таке «пікові значення параметра сигналу»?
12. Що таке «розмах значень параметра сигналу»?
13. Що ми називаємо «гармонічним сигналом»?
14. Охарактеризуйте інтегральні параметри періодичних сигналів
15. Що таке «постійна складова» змінного сигналу?
16. Що таке «ефективна напруга»?
17. Що таке «діюча напруга»?
18. Що таке «коефіцієнт форми змінного сигналу»?
19. Що таке «коефіцієнт амплітуди змінного сигналу»?
20. Охарактеризуйте розподіл змінних сигналів за спектром їх частот.
21. Що таке «імпульсний сигнал»?
67
68
22. Що таке «відеоімпульс»?

23. Що таке «радіоімпульс»?
24. Що ми розуміємо під поняттям «прямокутний імпульс»?
25. Охарактеризуйте основні параметри прямокутних імпульсів.
26. Що таке «передній фронт» прямокутного імпульсу?
27. По якому рівню визначається тривалість переднього фронту
прямокутного імпульсу?
28. Що таке «задній фронт» прямокутного імпульсу?
29. По якому рівню визначається тривалість заднього фронту
прямокутного імпульсу?
30. Що таке «вершина» прямокутного імпульсу?
31. Як визначають тривалість вершини прямокутного імпульсу?
32. Що таке «тривалість» прямокутного імпульсу?
33. По якому рівню визначається тривалість прямокутного імпульсу?
34. Що таке «викиди» на епюрах (осцилограмах) прямокутних імпульсів?
35. Що таке «шпаруватість» для періодичної послідовності прямокутних
імпульсів?
36. Що таке «коефіцієнт заповнення» для періодичної послідовності
прямокутних імпульсів?
37. Що ми називаємо «меандром»?
38. Що таке «випадковий сигнал»?
39. Що таке «шумовий сигнал»?
40. Що таке «шумова завада»?
3.5. Задачі для закріпленн я матеріалу розділу
Задача 3.5.1. Випрямляч не пропускає від’ємних значень сигналу. На вхід

випрямляча подали гармонічний сигнал з періодом 0,3 мс. Якою є тривалість
імпульсів на його виході?
68
69
Um Очевидно, сигнал на
0,5Um виході випрямляча буде
τi
0 t1 t2 0,5Т t являти собою часову
Рис.3.5.1. Один із імпульсів на виході випрямляча послідовність однополярних
(додатної полярності)
імпульсів тієї ж форми і того
ж періоду (Т = 0,3 мс). На
рис.3.5.1 зображений один із
таких імпульсів. Виходячи із
симетрії додатніх і від‘ємних
півхвиль гармонічного сигналу, можна стверджувати, що часова протяжність
додатної півхвилі напруги на виході випрямляча складе 0,5Т, тобто, 0,15 мс.
Зауважимо, що цей часовий інтервал не є шу́каною тривалістю імпульсу. За
визначенням (див. матеріал розділу) тривалість імпульсу τ i визначається по
його половинному рівню, тобто, по рівню 0,5Um (див рис.3.5.1). Як видно з
рисунку, τi = t2 – t1. Числові значення t1 і t2 визначимо з того, що гармонічний
сигнал змінюється за синусоїдальним законом. Таким чином, на нашому
рисунку зображена додатня півхвиля синусоїди і той факт, що моменту часу
t1 відповідає значення синусоїди 0,5Um, означає, що приріст фази ωt1 складає
π/6 рад або 30о, бо са́ме Sin30о = 0,5. Виходячи з цього, можна записати: ωt1 =
π/6, звідки: . Як видно з рисунку, симетричний часовий
інтервал 0,5Т - t2 також дорівнює . Звідки витікає, що .
Знаючи t1 і t2 , визначаємо щу́кану тривалість імпульсу:
мс =100 мкс.
69
70
Відповідь: τi = 100 мкс.
Задача 3.5.2. На щитовому розподілювачі електростанції є три

вольтметри і кожен з них індикує напругу 380 В.
а) Що за напругу вони показують?
б) Яку форму має часова залежність миттєвого значення цієї напруги?
в) Чому дорівнює пікове значення цієї напруги?
г) Яким є миттєве значення цієї напруги?
д) Яким є розмах цієї напруги?
е) Чому дорівнює середнє значення цієї напруги?
є) Яку постійну складову має ця напруга?
ж) Чому дорівнює середньовипрямлене значення цієї напруги?
з) Яким є коефіцієнт амплітуди цієї напруги?
и) Чому дорівнює коефіцієнт форми цієї напруги?
Пункт а). Всі електротехнічні контрольно-вимірювальні прилади
промислового та побутового призначень завжди показують
середньоквадратичне значення змінної напруги, яка умовно позначається
великою літерою U латинського алфавіту. Отже, U = 380 В. В промислових
та побутових електромережах така напруга є гармонічною, тобто її миттєві
значення здійснюють коливання за синусоїдальним законом. Для такої
змінної напруги її середньоквадратичне значення називають ще діючим або
ефективним.
Найпоширенішою у світі є трифазна система електричного
енергопостачання. Вона складається із трьох ланцюгів, в кожному з яких
діють змінні напруги однієї частоти, але зсунуті по фазі одна відносно одної
на 1/3 періоду (кут зсуву φ=2π/3 рад = 120º). Окремий ланцюг такої системи
70
71
коротко називають «фазою», а систему з трьох зсунутих по фазі змінних

струмів – трифазним струмом. Лінія електропередачі такої системи
енергопостачання є чотиридротовою: це три «фазні» дроти, що позначаються
великими першими літерами латинського алфавіту («А», «В», «С») та ще
один, четвертий, так званий «нульовий» (умовно позначається як «0») дріт.
Цей нульовий дріт, як правило, «заземлюють» – так роблять з метою
зменшення небезпеки ушкодження електричним струмом людей, що
працюють з електроприладами – металеві конструкції цих приладів також
«заземлюють».
Напруга між будь яким двома фазними дротами називається «лінійною»
напругою UЛ (UАВ, UВС, UАС) а напруга між будь-яким фазним дротом і
нульовим дротом називається «фазною» напругою UФ (UА, UВ, UС). Згідно з
Європейським стандартом UАВ = UВС = UАС =380 В, а UА = UВ = UС =220 В.
Співвідношення між лінійною і фазною напругами: UЛ = UФ. Таким
чином, оператор за показами щитових вольтметрів контролює відповідність
напруг трифазної мережі встановленому номіналу. Згідно з даними,
наведеними в умові задачі, електростанція працює в номінальному режимі.
Як правило, рухомі частини електромеханічних вимірювальних приладів,
внаслідок своєї будови, є вельми інерційними, а тому вони не в змозі
адекватно відслідковувати миттєві зміни вимірюваних електричних величин.
Покази таких приладів (наприклад, кут відхилення стрілки-покажчика
вздовж шкали) є результатом деякою опосередкування – інтегрування –
миттєвих значень вимірюваних величин. Дійсно, середньоквадратична
напруга U, яку показують щитові вольтметри, згадані в умові задачі,
визначається як:
, де u(t) – закон зміни миттєвого значення вимірюваної
напруги з плином часу.
71
72
Пункти б, в, г, д). Як вже згадувалося у відповіді на попередній пункт, в

побутових електромережах значення миттєвої напруги здійснює свої
коливання за синусоїдальним законом (крива на рис.3.5.2).
u(t) Рівняння, яке описує цю кри-

Um ву, має вигляд: ,
де Uт – пікове (амплітудне,
максимальне) значення миттєвої
0 T/4 T/2 T t
Up напруги, В; ω = 2πf = –
-Um кутова частота осциляцій
Рис.3.5.2. Напруга в мережі як функція часу. синусоїдальної напруги, рад/c;

f – лінійна
(циклічна) частота осциляцій синусоїдальної напруги, Гц; Т – період
осциляцій синусоїдальної напруги, c; Uр = 2Um – розмах напруги, В. Діюче
значення змінної напруги в електромережі U пов‘язане з її амплітудним
значенням Uт через коефіцієнт амплітуди: КА = Uт / U. Як було сказано в
матеріалі розділу, для синусоїдального сигналу КА = . Таким чином, в
мережі з діючою (ефективною, середньоквадратичною) напругою 220 В
максимальне (амплітудне, пікове) значення напруги складає: Uт = КА U =
.
220 ≈ 311 В. А це означає, що розмах напруги в цій мережі складає: Uр = 2Um
≈ 622 В.
Пункти е, є). Середнє значення цієї напруги Uср або її постійна складова
U0 в силу симетрії осцилограми цієї напруги (див. рисунок у попередньому
пункті) дорівнює нулю: протягом одного періоду напруги дія додатного
півперіоду дорівнює очевидно є такою ж, як і дія від‘ємного півперіоду, а це
означає, що в межах періоду вони взаємно зрівноважуються і їх сумарна дія є
нульовою.
72
73
Доведемо це. Згідно з матеріалом розділу: . Підставимо
в цю формулу вираз для гармонічної напруги і виконаємо операцію

інтегрування:
Це й потрібно було довести.
Пункт ж). Згідно з матеріалом розділу: . Слід
підставити в цю формулу вираз для гармонічної напруги і виконати операцію

інтегрування. Для спрощення цієї процедури, інтегрування проведемо в
межах від 0 до , відповідно, опосередковуючи отриманий результат
інтегрування також в межах півперіоду. Очевидно, що результат такого

інтегрування буде таким же, як в загальному випадку:
Таки
м чином, і для побутової електромережі (U =.220 В) це
складе: .
Пункт з). Коефіцієнт амплітуди, як подано в матеріалах розділу,
визначається таким виразом: . Оскільки для синусоїдальної напруги
, то, відповідно, .
73
74
Пункт и). За визначенням, коефіцієнт форми для змінної напруги

визначається виразом: КФ = U / Uср.вип. Оскільки, для синусоїдальної напруги
, а , то, відповідно,
Задача 3.5.3. Сигнал калібратора має форму меандру з амплітудою

Um =  1 В.
Визначити:
а) середнє значення напруги цього сигналу;
б) середньовипрямлене значення напруги цього сигналу;
в) середньоквадратичне значення напруги цього сигналу.
Розв‘язок. Напруга сигналу калібратора наведена на рис.3.5.3.1.
u(t) а) Визначимо середнє
Um
значення напруги калібратора.
За визначенням:
0 0,5T T t (3.5.3.1)
Як видно з рис.3.5.3.1,
–Um
обрахунковий інтеграл
Рис.3.5.3.1. Напруга сигналу калібратора.
(3.5.3.1) доцільно представити
у виг-ляді:
, (3.5.3.1)
оскільки в межах першого півперіоду (0 < t < 0,5T) u(t) = Um, а в межах
другого півперіоду (0,5T < t < T) u(t) = – Um. Обрахуємо інтеграл (3.5.3.1):
74
75
Таким чином, середнє значення напруги калібратора Uс або постійна

складова цієї напруги U0 дорівнюють 0 В.
б) Визначимо середньовипрямлене значення напруги калібратора. Згідно
з визначенням:
(3.5.3.2)
Стосовно нашого випадку виразові (3.5.3.2) можна

надати такого вигляду:
Отже, середньовипрямлене значення напруги калібратора Uср.в = Uт.

в) Визначимо середньоквадратичне значення напруги калібратора. Згідно
з визначенням:
(3.5.3.3)
Стосовно нашого випадку виразові (3.5.3.3)

можна надати такого вигляду:
Таким чином, середньоквадратичне значення напруги калібратора

U = Um.
Задача 3.5.4 (жарт). Який на смак протон? Відповідь обґрунтуйте.

Розв‘язок. Протоном ми називаємо елементарну частинку матерії, що має
одиничний позитивний елементарний заряд +е (е = – 1,6.10-19 Кл = заряду
електрона). Протона прийнято позначати як р. Разом з нейтронами (п)
протони утворюють ядра атомів. Найпростішим за своєю будовою, є ядро
75
76
атома водню – найлегшого та найпоширенішого в природі елементу. Ядром

цього атома є протон. Отже, атом водню має таку «будову»: в центрі атома –
протон, навколо якого рухається електрон. Розміром орбіти електрона
визначається розмір атома – діаметр атома водню ~ 1 , а його маса
визначається масою протона i практично вся зосереджена в його ядрі.
Як відомо з хімії, молекули всіх кислот містять в своєму складі атоми
водню, які енергетично пов‘язані з певними угрупуваннями атомів, загальна
назва яких – «кислотний залишок». Для простих мінеральних кислот, таких
як соляна (НСl) чи плавикова (HF), «кислотним залишком» може бути всього
один атом (Сl або F), а, наприклад, у сірчаної кислоти (Н2SО4), це вже цілий
«комплекс» атомів – SО4. Молекули органічних кислот, як правило, ще
складніші (винятком може бути хіба що НСООН – мурашина кислота).
Як видно з назви цих речовин, загальною відзнакою кислот є та, що всі
вони на смак «кислі». Зрозуміло, що пробувати «на язик» кислоти в жодному
разі не можна ! Відчайдух гарантовано отримає лише важкі травми ротової
порожнини, як наслідок так званого «хімічного опіку». Реально до рота
можна взяти «на пробу» лише дуже сильно розбавлений водою розчин
кислоти – образно кажучи: коли краплю кислоти розчинити у відрі чистої
води.
А чому всі кислоти «кислі»? Справа в тім, що перебуваючи у водному
розчині (а саме в такому вигляді кислоти і потрапляють до нашого рота)
молекули всіх кислот дисоціюють (розділяються, розпадаються) на
позитивно заряджені іони водню і на негативно заряджені іони кислотного
залишку, наприклад: НСl → Н+ + Сl–, Н2SО4 → Н+ + Н+ + SО4– –, НСООН → Н+
+ СООН– і т.п. Як видно з цих прикладів, спільною характерною ознакою для
розчинів усіх кислот є наявність в них позитивних іонів водню. Очевидно,
саме завдяки цьому фактору – дії іонів водню на смакові рецептори язика
76
77
людини – у нас і формується відчуття, що речовина в нашому роті є

«кислою».
А що таке «позитивно заряджений іон водню»? Очевидно, це є атом
водню, що втратив свого єдиного електрона – він (електрон) перейшов до
кислотного залишку. Що ж тоді залишається від атома водню, або чим же
тоді є насправді «позитивно заряджений іон водню»? Так, дійсно, це і є
протон. Таким чином, саме наявність вільних протонів у розчинах усіх
кислот і робить ці розчини кислими на смак. Отже, виходячи із всього
сказаного можна так відповісти на поставлене в задачі запитання: протон на
смак кислий.
Задача 3.5.5.
Всі спостерігали, що коли Сонце і Місяць перебувають поблизу лінії
горизонту (при їх сході і при заході), то їх розміри видаються нам значно
більшими, ніж тоді коли вони перебувають посеред неба. Разом з тим, ми
знаємо, що це є зоровою оманою – прямі вимірювання показують, що кутові
розміри і Сонця, і Місяця є незмінними і не залежать від розташування цих
світил на небосхилі. В чому ви вбачаєте причину цієї зорової омани?
Відповідь обґрунтувати.
Розв‘язок. Зрозуміло, що відстань від людини, яка перебуває на поверхні

Землі, до небесного світила не залежить від його розташування на небосхилі.
Вся причина в тому, що оцінювана нашою свідомістю видима нами «відстань
до неба» суб‘єктивно є різною для різних «ділянок неба». Ті «ділянки неба»,
що «межують з горизонтом», видаються нам віддаленими від нас настільки
ж, як і сама ліня горизонту. А чи «далеко» від нас розташована лінія
горизонту? Цю відстань легко розрахувати, скориставшись рис.3.5.5.1, де
півколом з
77
78
радіусом R зображена поверхня

l h
нашої Землі, на полюсі якої стоїть
людина (коротенька жирна
R R
рисочка зверху) з ростом h і
дивиться на край горизонту (лінія
O її погляду, очевидно, є дотичною

до поверхні Землі і
Рис.3.5.5.1. Розрахунок відстані до горизонту
перпендикулярною до її радіусу,
Видимий небесний купол
Н
проведеного до лінії горизонту).
Відстань до горизонту l знайдемо
з теореми Піфагора:
l О . Ос-
Видима поверхня землі кільки h << R, то . Якщо
Рис.3.5.5.2. Видимі людиною параметри зріст людини h = 2 м, а радіус
небесного купола над нею
Землі R = 6,4.106 м, то
, тобто, лінія горизонту є не такою вже й
віддаленою від нас.
А суб‘єктивно оцінювана людиною («видима» нею), відстань ОН до
небесного купола в напрямку зеніту (рис.3.5.5.2) є ще меншою: ~ 3,5 км.
Таким чином, небесний купол, який ми бачимо над поверхнею землі,
видається нам не сферичним, як слід було очікувати, а овальним: дещо
«приплюснутим» в напрямку зеніту і трохи «розтягнутим» в напрямку
горизонту, як це і показано на рис.3.5.5.2.
За таких умов сприйняття людиною форми неба над її головою, один і
той же конус променів, що йдуть від країв диску світила до нашого ока,
«вирізає» на видимому нею (овальному, «деформованому») небесному
куполі різні за площею поверхні, залежно від того, як високо над горизонтом
перебуває світило. Зрозуміло, що з точки зору людини, яка перебуває на
78
79
земній поверхні в центрі видимого нею куполу небосхилу (в точці О на

рис.3.5.5.2), ця площа буде найбільшою тоді, коли світило перебуває на лінії
горизонту і найменшою – коли воно досягає на небосхилі свого найвищого
положення над горизонтом (гранично – коли світило перебуває зеніті).
79
80
РОЗДІЛ №4.
АНАЛОГОВІ ЕЛЕКТРОМЕХАНІЧНІ ВИМІРЮВАЛЬНІ ПРИЛАДИ
4.1. Загальні відомості.

В аналогових електромеханічних вимірювальних приладах (ЕМВП) з
безпосередніми вимірюваннями енергія, що підводиться до вимірювального
приладу безпосередньо із вимірюваного кола, перетворюється в механічну
енергію, як правило, кутового переміщення рухомої частини вимірювального
приладу відносно нерухомої його частини.
ЕМВП застосовують для вимірювання струму, напруги, потужності,
частоти, фазових зсувів, опорів і інших електричних величин на постійному і
змінному електричному струмах (переважно промислової частоти 50 Гц). Ці
прилади відносяться до приладів прямого перетворення. Вони складаються із
вимірювального перетворювача (вимірювального кола), електромеханічного
перетворювача (вимірювального механізму (ВМ)) і відлікового пристрою
(рис. 4.1.1.).
Вимірювальне коло приладу перетворює електричну вимірювану величину
Х в деяку проміжну електричну величину Y (струм або напругу), яка є
функціонально пов’язаною з вимірюваною величиною.
Х Вимірювальне Y Вимірювальний  Відліковий

коло механізм пристрій
Рис. 4.1.1. Схема будови аналогового електромеханічного

вимірювального приладу
Залежно від характеру перетворювання вимірювальне коло може являти

собою сукупність різних перетворювальних елементів (резисторів,
конденсаторів, випрямлячів, термопар і т.п.).
80
81
Наявність різних вимірювальних кіл дозволяє використовувати один і той

же ВМ для вимірювання кількох різнорідних величин (напруг, струмів,
опорів і т.д.), значення яких можуть змінюватися в широких межах.
Вимірювальний механізм (ВМ), є основною частиною конструкції
приладу; він перетворює електромагнітну енергію вимірюваної величини в
механічну енергію, здатну виконування роботу по відхиленню його рухомої
частини відносно нерухомої на певний кут , тобто,  = f(X) = F(Y).
Рухома частина ВМ являє собою механічну систему, що має, зазвичай,
один ступінь свободи відносно осі обертання.
Диференціальне рівняння, що описує роботу ВМ (за своєю суттю це
другий закон Ньютона для обертального руху), має вигляд:
, (4.1.1)
тут  момент інерції рухомої частини ВМ;  кутове прискорення його
рухомої частини;  кут відхилення рухомої частини.

Права частина рівняння є сумою всіх обертальних моментів, що діють на
рухому частину ВМ під час її руху. Це, зокрема:
 обертальний момент Мі, який для всіх ЕМВП визначається похідною
від енергії електромагнітного поля Wе, зосередженої в механізмі, по куту
відхилення рухомої частини. Обертальний момент є певною функцією
вимірюваної величини Х, а отже Y (струму, напруги, добутку струмів, тощо) і
самого кута :
, (4.1.2)
де n =1, 2;
 момент протидії М, за своєю суттю є пружним повертальним
моментом Гука; він створюється за допомогою спіральних пружин, розтяжок,
81
82
пружних провідників, що підводять струм до рухомої частини ВМ і є

пропорційним куту її відхилення :
М =  k, (4.1.3)
де k  питомий момент протидії, обумовлений закручуванням пружних
елементів (залежить від матеріалу пружних елементів та їх геометричних
розмірів);
 момент заспокоювання Мсп, є моментом сил опору рухові; він також
завжди спрямований проти руху і пропорційний кутовій швидкості
відхилення рухомої частини ВМ:
 (4.1.4)
уст де β  коефіцієнт
1 2 3
заспокоювання
1.  β 1 (демпфування). Як
2.  β =1
3.  β 1 видно з рис.4.1.2,
при β 1
t
Рис.4.1.2. Характер процесу заспокоювання відлікового демпфування є
механізму залежно від ступеню його демпфування.
занадто сильним і
показ-
чик (стрілка) дуже повільно набуває усталеного значення кута відхилення.
При β  1 демпфування занадто слабке і показчик (стрілка) разом з пружним
елементом протидії утворюють коливальну систему і тоді стрілка може
кілька разів проскакувати усталене значення кута, коливаючись навколо.
Врешті стрілка, певне, ж заспокоюється, але на це може піти значний час.
Оптимальною умовою швидкого встановлення стрілки на потрібну відмітку
шкали є рівність β = 1.
Після підстановки (4.1.2.)  (4.1.4) в (4.1.1) отримаємо повне
82
83
диференціальне рівняння відхилення рухомої частини механізму:
або в такому вигляді:
. (4.1.5)
Після заспокоювання рухомої частини механізму (коли два перших члени

лівої частини рівняння (4.1.5) стають нульовими) його відхилення
визначається рівністю обертального моменту і моменту протидії:
Моб = М, (4.1.6)
Підстановкою в (4.1.6) аналітичних виразів для обертальних моментів
отримують рівняння шкали приладу, яке пов’язує кут відхилення  рухомої
частини приладі зі значенням вимірюваної величини і параметрами
вимірювального механізму.
Залежно від способу перетворення електромагнітної енергії вимірюваного
сигналу в роботу по відхиленню рухомої частини вимірювального механізму,
ЕМВП поділяють на:
 магнітоелектричні;

 електромагнітні;

 електродинамічні;

 феродинамічні;

 електростатичні та ін.
Відліковий пристрій аналогових вимірювальних приладів це, як правило,

покажчик, жорстко пов’язаний з рухомою частиною вимірювального
механізму, та нерухомої шкали. Шкала являє собою сукупність позначок
відліку, які розташовані вздовж деякої лінії і зображують ряд послідовних
83
84
чисел, що відповідають значенням вимірюваної величини. Позначки для

відліку виконують у вигляді штрихів, рисочок, точок і т.п. Покажчик може
бути механічним (наприклад, стрілка) або оптичним (наприклад, світловий
«зайчик»).
За конструктивним виконанням шкали бувають прямолінійними
(горизонтальними або вертикальними), у вигляді відрізків дуг (при кутових
величинах дуг до 180о включно) та круговими (при дугах більших, ніж 180о).
За характером розташування позначок шкали бувають рівномірні і
нерівномірні, однобічні відносно розташування нульової поділки, двобічні
або і безнульові. Шкали градуюють або в одиницях вимірюваної величини
(іменовані шкали), або просто в поділках (неіменовані шкали).
Числове значення вимірюваної величини дорівнює добуткові числа
поділок, зчитаних зі шкали, на ціну поділки. Ціна поділки  значення
вимірюваної величини, що відповідає одній поділці шкали.
Аналогові ЕМВП можуть мати різні класи точності. Поняття «клас
точності» є узагальненою характеристикою засобів вимірювань, яка
визначається межами допустимих основних і додаткових похибок, а також
низкою інших властивостей, що впливають на похибку здійснюваних за їх
допомогою вимірювань. Клас точності вимірювального приладу визначається
як виражене у відсотках відношення допустимої основної абсолютної
похибки вимірювального приладу в робочій частині шкали до верхньої межі
діапазону вимірювань. ЕМВП, межі допустимої основної похибки котрих
визначаються відносною похибкою за формулою , присвоюють класи
точності, які вибираються із ряду чисел р і дорівнюють відповідним межам

в процентах, де число р = 1.10п, 1,5 10п, 2 10п, 2,5 10п, 4 10п, 5 10п, 6 10п (n = 1,
0, -1, -2…). Для вимірювального приладу з δ = 0,002 клас точності 0,2
позначається як .
84
85
Аналогові ЕМВП мають такі класи точності: 0,05; 0,1; 0,2; 0,5; 1,0; 1,5;
2,5; 4,0.
4.2. Вузли і деталі вимірювальних приладів

Для більшості ЕМВП можна виділити загальні для них усіх вузли і деталі.
Зокрема, це:
 для влаштування рухомої частини вимірювального механізму;
 для створення моменту протидії;
 для зрівноважування покажчика;
 заспокоювачі;
 аретири;
 коректори нуля і ін.
Для забезпечення вільного повертання рухомої частини вимірювального
приладу (зазвичай, вона є легенькою рамкою з немагнітного матеріалу
(наприклад, дюралю), поверх якої тонким дротом намотується одно- або
кількашарова обмотка котушки, її можуть встановлювати:
 на опо́рах (рис. 4.2.1 а);
 на торсіонних розтяжках (рис. 4.2.1 б);
 на підвісі (рис. 4.2.1 в).
керн стрічка нитка з металу

(сталь) (берилієва або кварцу
рамка бронза) рамка рамка
(Аl, папір) (Аl, папір) (Аl, папір)
Підп’ятник
(агат, корунд) безмоментний
дріт (Au+Ag)
а) б) в)
Рис. 4.2.1. Варіанти підвісу рухомої частини вимірювального механізму.
85
86
Охарактеризуємо коротко переваги та недоліки кожного із наведених на

рис.4.2.1 варіантів підвісу рухомої частини вимірювального механізму.
При встановленні рухомої частини вимірювального механізму за
варіантом 4.2.1 а, опóри виготовляються із легкої алюмінієвої трубки, в яку
запресовуються стальні відрізки-керни. Кінці кернів загострюють на конус і
заокруглюють. Спираються керни на аґатові або корундові підп‘ятники.
Очевидним недоліком такої підвіски є неминуче тертя між кернами і
підп‘ятникам, що є джерелом похибок при вимірюваннях. Для зменшення
тертя в підвісі його слід встановлювати вертикально. При всьому тому підвіс
на опóрах є простим у виготовленні та складанні і забезпечує високу
надійність роботи вимірювального механізму. Електричний струм до рухомої
котушки підводиться за допомогою безмоментних дротів (так, як це показано
у випадку варіанту підвісу 4.2.1 в.
Підвіс рухомої частини вимірювального механізму на торсіонних
розтяжках за варіантом 4.2.1 б є найрозповсюдженішим у ЕМВП. Торсіони-
розтяжки являють собою дві тоненькі смужки із пружного металу (як
правило, це берилієва бронза), на яких і підвішується рухома частина
вимірювального механізму. В такому варіанті підвісу тертя між рухомими
елементами відсутнє, маса рухомої частини менша, вібростійкість краща.
Торсіони виконують також роль струмопідводів до обмотки рамки і
створюють момент протидії, який зрівноважуючи обертальний момент
рамки, зупиняє її.
Кріплення рухомої частини вимірювального механізму на підвісі, за
варіантом 4.2.1 в), використовують при побудові особливо чутливих
приладів. Рухому частину вимірювального механізму підвішують на тонкій
металевій (іноді кварцовій) нитці. Струм до рухомої частини вимірювального
механізму підводиться за допомогою спеціальних безмоментних дротів із
сплаву золота зі сріблом. Зауважимо, що з метою зменшення інерції рухомої
86
87
котушки, її можна виконувати безкаркасною, скріплюючи між собою витки

обмотки за допомогою клею.
На рис. 4.2.2. наведений приклад використання в одній конструкції
спільних деталей рухомих частин вимірювальних механізмів, що
розташовуються на опóрах.
Рис.4.2.2.
Приклад будови рухомої
частини вимірювального
механізму з підвісом на
кернах
Це такі деталі:
 1  підп‘ятники;
 2  вісь підвісу, яка закінчується сталевими кернами;
 3  рухомий показчик (стрілка);
 4  коректор, що слугує для встановлення стрілки на нуль-позначку
шкали;
 5, 6  плоскі спіральні пружини, наприклад, із олов‘яно-цинкової
бронзи, які можуть також виконувати роль струмопідводів для обмотки
рухомої котушки;
 7  вилка коректора зі вставленим в неї ексцентричним пальцем 8
гвинта-коректора 9;
 10  противаги для зрівноважування рухомої стрілки 3 (це необхідно
для того, щоб центр мас спільної конструкції із стрілки 3 і противаг 10 лежав
87
88
на осі підвісу 2  в такому разі покази вимірювального приладу не

залежатимуть від його орієнтації в полі тяжіння).
Для забезпечення швидкого заспокоювання вимірювальні механізми
облаштовуються заспокоювачами (демпферами), які створюють момент,
протилежний рухові (з розрахунку, щоб час заспокоювання не перевищував 4
с). Найчастіше у вимірювальних механізмах використовуються магніто-
індукційні та повітряні демпфери (рис.4.2.3). Значно рідше
використовуються рідинні демпфери (коли необхідно мати дуже сильне
заспокоювання).
Магнітоіндукційний заспокоювач (рис. 4.2.3. а) складається з постійного
магніту 1 та алюмінієвого напівдиску 2, жорстко зв‘язаного з рухомою
частиною механізму так, щоб він міг вільно рухатися між полюсами
постійного магніту. Демпфування здійснюється завдяки взаємодії магнітного
поля струмів Фуко, що індукуються в диску при його пересуванні в між
полюсами магнітів, з магнітним полем магніту.
Рис. 4.2.3. Магнітоіндукційний а) та повітряний б)

заспокоювачі (демпфери)
Повітряний заспокоювач (рис. 4.2.3 б) являє собою камеру 1, в якій

пересувається легеньке алюмінієве крильце, жорстко зв‘язане з рухомою
частиною вимірювального механізму. При переміщенні повітря з однієї
частини камери в другу через невеликі щілини між камерою і крильцем, рух
88
89
крильця гальмується. Завдяки цьому коливання рухомої частини механізму

швидко затухають. Зауважимо, що магнітоіндукційні демпфери діють
ефективніше, ніж повітряні.
4.3. Магнітоелектричні вимірювальні прилади

Принцип роботи магнітоелектричних (МЕ) вимірювальних механізмів
базується на взаємодії магнітного поля котушки зі струмом і поля постійного
магніту. Котушка-рамка є рухомим елементом.
Схематична будова вимірювального
механізму із зовнішнім магнітом і рухомою
рамкою наведена на рис.4.3.1. Постійне
магнітне поле створюється постійним
магнітом 1, виконаним із магнітотвердого
матеріалу. Магнітний потік від постійного
магніту 1 замикається через магнітопроводи
Рис.4.3.1.
Схематична будова 2, полюсні накінечники 3 і нерухоме магнітне
магнітоелектричного
осердя 4. Таким чином, в робочому зазорі
між полюсними наконечниками 3 і нерухомим магнітним осердям 4, де
розміщується рухома рамка 6, створюється рівномірне магнітне поле.
Чутливість приладу коригують зміщенням магнітного шунта 7, із-за чого
магнітний потік перерозподіляється між шунтом і робочим зазором,
змінюючи тим самим величину індукції магнітного поля в робочому зазорі.
Струм до рухомої котушки підводиться через дві спіральні пружинки 5.
Функція струмопідводу цих пружинок є важливою, але не головною. Їх
основна функція – створення обертального моменту протидії, що
зрівноважує обертальний момент магнітного полем струму, що протікає у
витках рухомої котушки 6. Сàме в ці пружинки закладається, в них
зберігається і з них у вимірювальних приладах відтворюється копія
89
90
еталону вимірюваної величини. Сàме параметрами цих пружинок

визначається діапазон вимірюваних приладами значень фізичних величин.
При протіканні струму і через витки рухомої котушки виникає
обертальний момент Моб = Мі, миттєве значення якого визначається виразом
(4.1.2). Енергія електромагнітного поля, пов’язаного з рухомою котушкою:
Wе = Ψ.і, (4.3.1)
де Ψ = BSwα  потокозчеплення рухомої котушки 6; В  індукція магнітного
поля в робочому зазорі між нерухомим осердям 4 і полюсними
накінечниками 3; S  площа, охоплювана витком рухомої котушки; w  число
витків в обмотці рухомої котушки; α  кут повороту рухомої котушки за
умови її повного заспокоювання. Виходячи з цього, вираз для миттєвого
обертального моменту матиме вигляд:
Якщо через витки рухомої котушки протікає змінний струм, наприклад,

синусоїдальної форми (i = ImSinωt), то обертальний момент Mi = BSwImSinωt.
В такому разі, характер відпрацювання механізмом приладу дії на нього
такого обертального моменту визначатиметься співвідношенням частоти
струму ω і частоти власних коливань пружно підвішеної рухомої частини
вимірювального приладу ω0. У реальних МЕ вимірювальних приладів
значення періоду власних коливань рухомої частини вимірювального
механізму, як правило, є ~ 1 с (це означає, що для них ω0 ~ 6,28 с-1). Реально
це означає, що МЕ прилади здатні працювати лише в колах постійного
струму.
При протіканні по витках рухомої котушки постійного струму І в котушці
виникає обертальний момент
Mi = BswI . (4.3.2)
90
91
Підставляючи (4.3.2) в (4.1.6) та враховуючи, що момент протидії

створюється пружними елементами (за виразом (4.1.2)), отримаємо вираз для
визначення кута відхилення  стрілки-покажчика як функції вимірюваного
струму І:
BSwI = – k,
звідки, опускаючи знак “мінус”, запишемо рівняння шкали МЕ
вимірювального приладу:
(4.3.3)
тут Si = Bsw/k  чутливість вимірювального механізму до струму, або

струмова чутливість вимірювального механізму.
Приладам МЕ типу притаманна низка переваг перед вимірювальними
приладами інших типів.
Як видно з виразу (4.3.3), кут відхилення рухомої котушки прямо
пропорційний струмові, що протікає по її витках. Таким чином, відлікова
шкала МЕ приладу лінійна, що є суттєвою перевагою цього типу приладів.
Вони простіші у градуюванні і забезпечують кращі показники точності
вимірювань.
Ще однією перевагою МЕ приладів є те, що в них реалізується принцип
магнітоіндукційного заспокоювання рухомої частини вимірювального
механізму. Відбувається це завдяки взаємодії індукційних струмів, що
наводяться в дюралюмінієвому каркасі рухомої котушки, з магнітним полем
в робочому зазорі. Таким чином, МЕ прилади не потребують застосування
окремих демпферів, що спрощує їх конструкцію і підвищує надійність їх
роботи.
МЕ вимірювальні прилади мають високу чутливість і мале власне
споживання енергії.
91
92
Стабільність параметрів матеріалів конструкції МЕ приладів обумовлює

їх лінійність і стабільність характеристики перетворення  = f(I).
Особливості конструкції вимірювального механізму роблять його
невразливим щодо можливих деструктивних впливів на результат
вимірювання зовнішніх електричних та магнітних полів.
Як недолік МЕ вимірювальних приладів слід відзначити їх малу
перевантажувальну здатність по струму, а ще вони є відносно складними у
виготовленні та складанні, і відповідно, дорогими. До недоліків можна
віднести і їх здатність працювати лише на постійному струмі.
4.4. Електромагнітні вимірювальні прилади

Принцип роботи електромагнітних (ЕМ) вимірювальних механізмів
базується на взаємодії магнітного поля котушки зі струмом і феромагнітного
рухомого елемента. Схема будови такого механізму наведена на рис.4.4.1.
Вимірювальний обертальний момент в
7 ЕМ приладах створюється дією магнітного
поля котушки 1, витками якої протікає
вимірювальний струм, на рухоме
феромагнітне (пермалоєве) крильце 2,
5
ексцентрично насаджене на вісь 4 приладу.
6 Момент протидії створюється спіральною

пружиною 3. Балансири 5 зрівноважують
ексцентричне крильце 2 та стрілку-
Рис.4.4.1.
Схематична будова покажчик 6. Заспокоювач 7 є
електромагнітного
пневматичним демпфером.
92
93
При протіканні через котушку 1 струму

і крильце 2 втягується всередину котушки
до тих пір, поки момент протидії, створюваний пружиною 3, не зупинить
його. Енергія магнітного поля котушки зі струмом , де L 
індуктивність котушки 1 з феромагнітним осердям 2. Обертальний момент,

що виникає в ЕМ вимірювальному механізмі:
У випадку постійного струму І обертальний момент буде:
Якщо струм і синусоїдальний, то вираз для миттєвого обертального

моменту матиме вигляд:
Як видно з останнього виразу, обертальний момент у випадку

синусоїдального струму має і гармонічну, і постійну складові. В реальних
ЕМ вимірювальних приладах, які використовуються для роботи в колах
струмів промислової або ще вищих частот, кут відхилення їх рухомої
частини визначається постійною складовою моменту, яка може бути
записаною в такому вигляді:
де І  діючий (середньоквадратичний, або ефективний) струм.
Для струму складної форми: , обертальний момент
матиме вигляд:
93
94
де  квадрат діючого значення струму складної форми;
І0, І1, І2, ...  постійна та гармонічні складові струму складної форми.
Кут відхилення рухомої частини механізму ЕМ приладу визначається
рівністю моментів обертального та протидії Мі = М, звідки визначається
рівняння шкали:
(4.4.1)
Як бачимо, шкала ЕМ приладу є квадратичною, а отже, нелінійною  на

своїй початковій ділянці вона стиснута, а на кінцевій  розтягнута.
Зрозуміло, що зручніше працювати з рівномірною (лінійною) шкалою (з
такою, як у МЕ приладів). Одначе, нелінійність шкали ЕМ приладу можна
суттєво зменшити. Така можливість реалізується шляхом підбору належної
геометричної форми рухомого крильця 2, з тим, щоб нелінійністю множника
у виразі (4.4.1) можна було компенсувати нелінійність множника І2.
Зрозуміло, що повністю лінеаризувати шкалу таким чином неможливо,

одначе в середній частині діапазону вимірюваних значень, вдається досягти
задовільної “лінійності” перетворення І().
До переваг ЕМ вимірювальних приладів слід віднести простоту їх
конструкції, а отже і невисоку їх вартість, та надійність роботи. Ці прилади
добре витримують перевантаження, є однаково придатними для вимірювання
і постійного і змінних (до 10 кГц) струмів.
Як недоліки таких приладів, можна відзначити їх невисоку чутливість (або
іншими словами, вони мають велику власну потужність споживання),
невисоку точність (на результатах вимірювання відбивається явище
гістерезису в феромагнітному крильці), вразливість збоку зовнішніх
магнітних полів (із-за слабкого власного магнітного поля).
94
95
Як правило, ЕМ прилади застосовують як вимірювачі струмів та напруг

переважно в ланцюгах змінного струму промислової частоти в якості
щитових приладів класів 1,0 та 1,5, а також лабораторних багатодіапазонних
приладів класів 1,0 і 0,5. Використовувати їх для вимірювань в колах
підвищеної і високої частоти неприпустимо із-за великих додаткових
частотних похибок.
4.5. Електродинамічні вимірювальні прилади

У вимірювальних механізмах електродинамічних (ЕД) приладів
(рис.4.5.1.) використовується принцип взаємодії магнітних потоків двох
котушок, по витках яких протікають струми. Нерухома котушка складається
з двох просторово рознесених кільцевих котушок 1, витки яких з‘єднані
послідовно, а рухома котушка 2 розміщується всередині нерухомих
котушок 1 і
закріплюється на осі, що проходить через
1 повітряний зазор між нерухомими
I1
котушками 1. По витках нерухомої котушки
1 протікає струм І1, а струм І2 до рухомої
котушки 2 підводиться через пружинки, які
I2
створюють момент протидії обертальному
Рис.4.5.1. моменту. Заспокоювання рухомої котушки 2
Схематична будова електро-
динамічного вимірюваль- забезпечується дією повітряного або
ного приладу
магнітоіндукційного демпфера.
При протіканні струмів в обмотках котушок вимірювального механізму
ЕД приладів виникає обертальний момент, який повертає рухому котушку 2
відносно нерухомої котушки 1. ЕМ енергія системи котушок 1 і 2:
, (4.5.1)
95
96
де L1 i L2  індуктивності нерухомої і рухомої котушок, відповідно; М1,2 

взаємна індуктивність нерухомої і рухомої котушок; і1 і і2  струми в
нерухомій і рухомій котушках, відповідно. Оскільки значення цих струмів не
залежать від кута повороту рухомої котушки 2 відносно нерухомої котушки
1, то із (4.5.1) отримаємо такий вираз для миттєвого обертального моменту:
. (4.5.2)
Якщо струми і1 і і2 є гармонічними, і1 = Іm1Sint а і2 = Іm2Sin(t-), то із

(4.5.2) миттєвий обертальний момент буде:
. (4.5.3)
Як видно із (4.5.3), обертальний момент утримує в собі постійну та

гармонічну складові. Очевидно, саме постійною складовою обертального
моменту буде визначатися кут відхилення рухомої частини ЕД
вимірювального приладу при роботі його в колі змінного струму
промислової, а тим паче більш високих частот:
(4.5.4)
тут І1 та І2  діючі (або середньоквадратичні чи ефективні) значення струмів

і1 та і2, відповідно.
За умови, що момент протидії створюється пружними елементами (4.1.3),
то у випадку постійних струмів у обох котушках (4.5.4), кут відхилення
рухомої котушки буде визначатися виразом:
, (4.5.5)
тут k  питома жорсткість пружного елемента.
96
97
У випадку протікання змінних струмів через котушки ЕД вимірювального

механізму:
тут   кут фазового зсуву між струмами, що протікають в рухомій та

нерухомій котушках.
До переваг ЕД вимірювальних приладів можна віднести те, що вони
можуть працювати як на постійних, так і на змінних струмах (до частот
~ 10 кГц), їм притаманні висока точність вимірювань та висока стабільність
їхніх властивостей.
Разом з тим, на роботу ЕД вимірювальних приладів великий вплив мають
зовнішні магнітні поля, оскільки власне магнітне поле у вимірювальному
механізмі невелике. З цієї причини ЕД прилади потребують магнітного
екранування. Порівняно з МЕ вимірювальними механізмами, ЕД механізми
мають низьку чутливість, а отже велику потужність власного споживання.
Слід ще додати, що ЕД вимірювальні механізми мають малу здатність до
перевантажень, є відносно складним, а отже і дорогими.
Додамо, що феродинамічні вимірювальні механізми відрізняються від ЕД
лише тим, що їхні нерухомі котушки мають магнітопровід із магнітом‘якого
тонколистового матеріалу, що дозволяє суттєво збільшити робочий
магнітний потік, а відповідно, і обертальний момент, і їх чутливість.
Водночас, наявність феромагнітного осердя обумовлює появу додаткових
похибок як за рахунок нелінійності кривої намагнічування при роботі на
постійному струмі, так і за рахунок гістерезису при роботі на змінному
струмі. Разом з тим, феродинамічні вимірювальні прилади менше вразливі
від дій зовнішніх магнітних полів, оскільки у них суттєво сильніші власні
внутрішні магнітні поля.
97
98
4.6. Електростатичні вимірювальні прилади

В основі принципу роботи електростатичних (ЕС) вимірювальних
приладів лежить силова взаємодія між двома системами електрично
заряджених
провідників, одна з яких рухома.
Конструктивно ЕС прилади являють собою
Рис.4.6.1.
Схематична будова різновид плоского конденсатора змінної
електростатичного
3 вимірювального приладу ємності (рис.4.6.1), що складається із
нерухомих електродів 1 та рухомих
електродів 2, змонтованих на осі обертання
3. І рухомі і нерухомі електроди
виготовляються із алюмінію. Якщо до
металевих електродів 1, 2 прикласти
напругу, то на них з‘являться електричні
заряди протилежних знаків і між цими
електродами виникнуть сили
притягування. Завдяки цьому рухомі пластини стануть втягуватися в пази
між нерухомими пластинами. Створюваний при цьому обертальний момент
визначиться як:
де We  енергія електростатичного поля конденсатора, як системи

заряджених пластин; С  електрична ємність між рухомими та нерухомими
електродами; и  напруга між рухомими та нерухомими електродами.
Якщо до ЕС вимірювального механізму прикладається постійна напруга,
то обертальний момент, що виникає в рухомій частині вимірювального
механізму, буде також постійним:
98
99
Якщо ж прикласти змінну синусоїдальну напругу, то вираз для миттєвого

обертального моменту буде мати вигляд:
Як видно з останнього виразу, обертальний момент є сумою постійної і

гармонічної складових. Відхилення рухомої частини реальних ЕС
вимірювальних механізмів під дією на них змінної напруги промислової, а
також і більш високих частот, буде визначатися постійною складовою
обертального моменту, яку можна записати в такому вигляді:
де U  діюче (або середньоквадратичне, або ефективне) значення

вимірюваної напруги.
У випадку напруги складної форми:
обертальний момент набуде, відповідно, вигляду:
де U  діюче (або середньоквадратичне, або ефективне) значення

вимірюваної напруги складної форми; Uk  діюче значення k-ої гармоніки
вимірюваної напруги складної форми.
За умови, що момент протидії створюється пружними елементами (для
яких виконується закон Гука), рівняння шкали ЕС вимірювального приладу
набуде вигляду:
(4.6.1)
99
100
Як видно, залежність кута відхилення рухомої частини вимірювального

механізму від величини вимірюваної напруги нелінійна. При цьому кут
відхилення рухомої частини однаковий як при постійній напрузі, так і при
напрузі змінного струму, за умови, що діючі значення цих напруг однакові.
Подібно тому, як це робилося у випадку ЕМ приладів, нелінійність шкали
і у випадку ЕС приладів також можна суттєво зменшити. Така можливість
реалізується шляхом підбору належної геометричної форми рухомих пластин
вимірювального механізму, з тим, щоб нелінійністю множника (dС/d) у
виразі (4.6.1) можна було компенсувати нелінійність множника U 2.
Зрозуміло, що як і попередньому випадку, повністю лінеаризувати шкалу
таким чином неможливо, одначе в середній частині діапазону вимірюваних
значень, вдається досягти задовільної “лінійності” перетворення U().
До переваг вимірювальних приладів на основі ЕС системи в першу чергу
слід віднести малі значення власної споживаної потужності (яка при
вимірюваннях на постійному струмі взагалі відсутня  є нульовою). Мало
впливають на працездатність цих приладів зовнішні температури, вони не
вразливі також і щодо дій зовнішніх магнітних полів. До переваг цих
приладів слід віднести також можливість виготовлення вольтметрів, здатних
вимірювати напруги до сотень кіловольт, які не потребують використання
громіздких і дорогих додаткових резисторних подільників та вимірювальних
трансформаторів, які до того ж при вимірюваннях ще й споживають значні
потужності.
Разом з тим цим ЕС приладам притаманні і серйозні недоліки, серед яких
в першу чергу слід відзначити низьку чутливість їх вимірювальних
механізмів. Серйозним недоліком цих приладів є вразливість їх
вимірювальних механізмів щодо дії зовнішніх електростатичних полів. Це
100
101
вимагає встановлення захисних металевих екранів, як додаткових елементів

конструкції
4.7. Індукційні вимірювальні прилади

В основі принципу роботи індукційних вимірювальних приладів лежить
силова взаємодія між магнітними потоками електромагнітів та вихрових
струмів, індукованих магнітними потоками в рухомій частині вимірювально-
1 2 го механізму, виготовленої, як правило, із

легенької алюмінієвої пластини. В
3 4 переважній більшості індукційних
вимірювальних приладів рухома алюмінієва
І пластина виконується в формі диску, що має
~U
можливість вільно обертатися, і зв‘язаний з
5 Z
Рис.4.7.1. лічильником числа обертів цього диску 
Будова і схема ввімкнення так побудовані відомі всім лічильники
індукційного приладу (лічильника)
електричної енергії. Одначе, якщо рухомий
елемент індукційно-
го вимірювального механізму механічно пов’язати з пружним елементом, що
створює момент протидії до обертального індукційного моменту, то
отримаємо індукційний вимірювальний прилад, подібний до звичайних,
розглянутих в цьому розділі раніше, приладів.
Схематична будова індукційного вимірювального приладу (лічильника) з
рухомим елементом у формі круглого диску, що вільно обертається, наведена
на рис.4.7.1. На цьому рисунку цифрами позначено: 1  трьохстержневий
магнітопровід з обмоткою напруги; 2  рахунковий механізм; 3 
алюмінієвий диск, закріплений на осі; 4  постійний магніт, що створює
гальмівний момент; 5  П-подібний магнітопровід зі струмовою обмоткою.
101
102
Аналіз роботи індукційного лічильника показує, що обертальний момент,

який виникає в його рухомому диску, є прямо пропорційним активній
потужності змінного електричного струму, що протікає через навантаження Z
(рис.4.7.1.):
M = kUICosφ,
де k  постійний коефіцієнт, що узгоджує розмірності виразу для
обертального моменту.
На рухомий диск лічильника діє гальмівний момент, пропорційний
швидкості обертання диска. Цей момент створюється як результат взаємодії
магнітних полів вихрових струмів, що індукують ся в матеріалі диску під час
його руху між полюсами постійного магніту 4, з магнітним полем цього ж
магніту. Гальмівний момент, що індукується в рухомому диску, визначається
виразом:
де k1  постійній коефіцієнт, що узгоджує розмірності фізичних величин, що
входять до складу рівняння;  кутова частота обертання диску.
Дорівнюючи обертальний та гальмівний моменти, визначимо кутову

швидкість обертання диску:
Число обертів диску N за деякий час t вимірювання електричної енергії W,

що пройшла через лічильник, визначиться інтегруванням по часу кутової
швидкості обертання диску:
де С = k1/k.k2  стала лічильника; W  електрична енергія, що пройшла через

лічильник протягом часу t.
102
103
Відлік енергії здійснюється за показами рахункового механізму 

лічильника обертів, проградуйованого в одиницях електричної енергії. За
одиницю обрахунку електричної енергії прийнято використовувати 1
кВт∙год, що дорівнює роботі, яку виконує електричний струм потужністю 1
кВт протягом однієї години. Для порівняння виразимо одиницю електричної
енергії через механічну та теплову одиниці:
1 кВт∙год = 103 Вт∙3,6∙103 с = .3,6∙106 Дж = 3,6 МДж = 860 ккал.
Таку ж кількість теплової енергії можна отримати, якщо спалити 0,3 л
нафти або 0,85 кг березових дров, або ж 90 л метану.
Як згадувалося раніше, на основі індукційного принципу вимірювання
можна будувати не тільки лічильники (вимірювачі) електричної енергії, але
також і ватметри (одна обмотка виконується як струмова, а друга  як
обмотка напруги), і амперметри (обидві обмотки струмові, з’єднані
послідовно), і вольтметри (обидві обмотки, як обмотки напруги, з’єднані
паралельно). За умови, що момент протидії створюється пружними
елементами (для яких виконується закон Гука) М = – kα, рівняння шкал таких
приладів мають, відповідно, вигляд:
де СР  стала ватметра; СА  стала амперметра; СU  стала вольтметра.

Характерною особливістю індукційних вимірювальних приладів є те, що
вони за своєю природою здатні вимірювати лише змінні електричні величини
і принципово не реагують на дію на них постійних електричних величин. В
цьому відношенні вони є мов би дзеркальними до МЕ вимірювальних
приладів, особливістю яких є здатність реагувати лише на постійні
електричні величини і принципово не реагувати на дію змінних електричних
величин.
103
104
Серед переваг індукційних приладів слід відзначити їх надійність та

невразливість збоку зовнішніх магнітних полів.
До недоліків цих приладів можна віднести залежність результатів
здійснюваних за їх допомогою вимірювань від зовнішньої температури.
4.8. Теплові вимірювальні прилади

І 1 Дія вимірювальних механізмів
І теплових вимірювальних приладів
1 2
(рис.4.8.1) базується на явищі лінійного
розширення фізичних тіл при їх
3 4 5
нагріванні. В реальних конструкціях
6
теплових вимірювальних приладів
використовується, зокрема, ефект
Рис.4.8.1.
Схема будови теплового теплового розширення металевих
провідників при нагріванні їх
електричним струмом, що проходить
через них
При цьому мірою величини струму є значення розміру теплового
подовження провідника. Струм І підводиться звичайними (мідними)
провідниками 1 до спеціального металевого провідника 2, закріпленого за
свої кінці в натягнутому стані так, як це ілюструється штриховою лінією. До
середньої частини провідника 2 прикріплена гнучка тяга 3. Ця тяга охоплює
шків 4, що вільно обертається навколо жорстко закріпленої осі, і за ним
прикріплюється до пружинки 6, яка завжди підтримує тягу 3 в натягнутому
стані. Стрілка-покажчик 5 жорстко скріплена зі шківом 4 і обертається разом
з ним. При пропусканні вимірюваного струму І через провідник 2, той
нагрівається, завдяки тепловому розширенню матеріалу провідника довжина
його збільшується на деяку величину l, він провисає між точками свого
104
105
кріплення і пружинка 6 через гнучку тягу 3 вибираючи це провисання,

прокручує при цьому шків 4 разом зі стрілкою 5 на деякий кут . Очевидно,
чим більшим буде значення вимірюваного струму І, тим на більший кут
відхилиться стрілка 5.
Аналіз роботи вимірювального механізму приладу теплової системи
показує, що:
 ~ l ~ I2
де I  діюче значення вимірюваного струму. Очевидно, вимірювальні
прилади теплової системи здатні однаково успішно вимірювати і постійні, і
змінні струми. Особливою перевагою цих приладів є те, що закладений в них
принцип вимірювання сили струму не накладає жодних обмежень на частоти
вимірюваних струмів. Завдяки цьому теплові прилади здатні вимірювати
будь-які струми, якою б не була при цьому форма кривої, що описує ці
струми. Якою б складною не була форма кривої періодичного струму,
вимірювальний прилад теплової системи завжди покаже його діюче
значення:
де Іі  діюче значення струму і-ої гармоніки.

На цьому закінчимо знайомство з ЕМВП. І до сьогоднішнього часу саме
ці, порівняно дешеві та надійні прилади, і досі наповнюють собою парки
вимірювальних приладів всіх країн і є основними типами вимірювачів
інтегральних параметрів електричних величин. В одному із наступних
розділів ми детальніше розглянемо методи та способи проведення
вимірювань за допомогою щойно розглянутих вимірювальних приладів. А
зараз відзначимо, що знання лише інтегральних параметрів електричних
сигналів часто є недостатнім. При налаштуванні сучасної складної апаратури,
при пошуках причин відмов працездатності блоків чи вузлів апаратури, часто
105
106
виникає необхідність візуалізації миттєвих значень перебігу електричних

процесів, які реально відбуваються в апаратурі. Подібні задачі можна
вирішити, застосовуючи для цього принципово новий тип вимірювачів 
електронні осцилографи. Розгляду вимірювачів цього типу присвячений
наступний розділ посібника.

1. Наведіть схему будови аналогового ЕМВП.
2. В чому полягає призначення вимірювального кола ЕМВП?
3. Яку функцію виконує вимірювальний механізм ЕМВП?
4. Що таке «відліковий пристрій» в ЕМВП?
5. Як визначається обертальний момент для рухомих частин ЕМВП?
6. Що таке «момент інерції рухомої частини вимірювального механізму»?
7. В чому полягає фізична сутність поняття «момент протидії»?
8. За допомогою яких конструктивних елементів ЕМВП створюється
момент протидії?
9. В чому полягає фізична сутність моменту заспокоювання?
10. За якого значення коефіцієнта β процес заспокоювання рухомої
частини ЕМВП буде оптимальним?
11. В чому полягає фізична сутність «рівняння шкали приладу»?
12. Перерахуйте відомі вам різновиди ЕМВП за способами
перетворювання енергії у вимірювальних механізмах.
13. Що таке «клас точності» для ЕМВП?
14. Які ви знаєте вузли і деталі, що є загальними для побудови
вимірювальних механізмів різних типів ЕМВП?
15. Які ви знаєте способи встановлення рухомої частини вимірювального
механізму ЕМВП?
106
107
16. Які типи заспокоювачів рухомих частин вимірювальних механізмів

ЕМВП ви знаєте?
17. Які принципи демпфування рухомих частин вимірювальних
механізмів ЕМВП ви знаєте?
18. Поясніть принцип роботи магнітоелектричних вимірювальних
механізмів.
19. Перерахуйте переваги та недоліки магнітоелектричних вимірювальних
приладів.
20. Поясніть принцип роботи електромагнітних вимірювальних
21. Перерахуйте переваги та недоліки електромагнітних вимірювальних
приладів.
22. Поясніть принцип роботи електродинамічних вимірювальних
23. Перерахуйте переваги та недоліки електродинамічних вимірювальних
приладів.
24. Поясніть принцип роботи електростатичних вимірювальних приладів.
25. Перерахуйте переваги та недоліки електростатичних вимірювальних
приладів.
26. Поясніть принцип роботи індукційних вимірювальних механізмів.
27. Перерахуйте переваги та недоліки індукційних вимірювальних
приладів.
28. Поясніть принцип роботи теплових вимірювальних механізмів.
29. Перерахуйте переваги та недоліки теплових вимірювальних приладів.

U
Um
Задача 4.10.1.
0 t
0,5T T
-Um 107
Рис.4.10.1.1. Осцилограма досліджуваного сигналу.

108
Гармонічний сигнал
частотою 2000 Гц
(рис.4.10.1.1) виміряли
вольтметром
електромагнітної системи
класу точності 2 на межі 50
мВ і отримали значення 35,4
мВ. При вимірюванні цього
сиг-
налу за допомогою електронного осцилографа, що має чутливість відхилення
по вертикалі 20 мВ/см, на екрані отримали світну смугу заввишки 50 мм. Чи
можна вважати результати вимірювань однаковими? Відповідь пояснити.
Розв‘язок. Як відомо, вольтметр електромагнітної системи вимірює

середньоквадратичне значення сигналу, яке визначається виразом:
(4.10.1.1)
де u(t) – аналітичний вираз представленої на рис. 4.10.1.1 залежності напруги

від часу. За результатом обрахування інтегралу (4.10.1.1), можна буде
визначити максимальне значення напруги сигналу Um та порівняти його з тим
його значенням, яке було визначене із результатів вимірювання параметрів
цього ж сигналу на екрані осцилографа. Якщо отримані в обох вимірюваннях
значення Um будуть однаковими (в межах похибок вимірювань), тоді можна
дати ствердну відповідь на запитання задачі.
Обрахуємо середньоквадратичне значення u(t).
(4.10.1.2)
108
109
Для обрахунку інтегралу скористаємося табличним
інтегралом:
З урахуванням цього, вираз (4.10.1.2) набуде вигляду:
Це дає змогу визначити максимальне значення напруги сигналу за

результатами вимірювання діючого значення напруги сигналу вольтметром
електромагнітної системи 2-го класу точності:
мВ
Визначимо тепер значення Um, за результатами вимірювання параметрів
цього ж сигналу на екрані осцилографа. Для спрощення проведення операції
вимірювання напруги розмаху сигналу (Uр = 2Um) на екрані осцилографа
було навмисно порушено режим синхронізації горизонтальної розгортки для
того, щоб на екрані створилася суцільна світна смуга. Очевидно, ширина
(висота) цієї смуги (h = 50 мм = 5см) буде визначиться як:
тут – чутливість розгортки осцилографа по вертикалі.
Тоді:
мВ
Оскільки похибки визначення величин, що входять до складу останнього

виразу, в умові задачі не визначені, то так і приймаємо: мВ.
109
110
Як бачимо, значення Um, визначені за результатами обох вимірювань,

добре узгоджуються між собою, що і дає нам право стверджувати, що
результати обох вимірювань є однаковими.
Зауваження. Проведений розвʻязок задачі покликаний проілюструвати
практичне застосування викладених в матеріалах розділу знань. Насправді
розвʻязок цієї задачі може бути значно простішим. Для цього слід
скористатися відомим з матеріалів розділу співвідношенням, згідно з яким
коефіцієнт амплітуди напруги гармонічної форми:
Таким чином, проминувши операції визначення середньоквадратичної

напруги шляхом інтегрування миттєвих її значень, можна було відразу
записати:
мВ
Подальший розвʻязок цієї задачі залишається таким же.
Задача 4.10.2. Із трьох ввімкнених послідовно амперметрів (рис.4.10.2.1)

прилади магнітоелектричної і теплової систем показують струм 3 А. Яку
силу струму показує при цьому прилад індукційної системи?
Розв‘язок. Очевидно, через
І І всі амперметри протікає один і
АМЕ АТЕП АІНД
той же струм, а неоднаковість
Рис. 4.10.2.1.
Схема ввімкнення амперметрів. показів приладів різних систем
свідчить про відмінності їх
устрою і
принципів дії.
Так, прилади магнітоелектричної (МЕ) системи, побудовані на основі
рухомої котушки зі струмом, розміщеної в магнітному полі постійного
110
111
магніту, здатні вимірювати середнє значення струму, що протікає через них

(або постійний струм, або постійну складову змінного струму):
, (4.10.2.1)
тут Т – період змінного струму.

Прилади теплової системи, перетворюючи в тепло енергію будь-якого
(хоч постійного, хоч змінного) струму, здатні вимірювати його діюче
(ефективне) значення:
, (4.10.2.2)
тут Ik – складова струму k-ої гармоніки вимірюваного струму; k = 0, 1, 2 … -

номер гармоніки.
Прилади індукційної системи, в основі роботи яких лежить явище
електромагнітної індукції здатні, очевидно, вимірювати лише змінні струми і
не реагують на постійний струм.
Виходячи з показів приладу МЕ системи (4.10.2.1), можна стверджувати,
що у вимірюваному ланцюзі протікає постійний струм I0 = 3 А.
Оскільки прилад теплової системи показує такий же струм (I = 3 А), це
підтверджує (4.10.2.2), що у вимірюваному ланцюзі протікає лише постійна
складова струму:
А, (4.10.2.3)
Таким чином, оскільки у вимірювальному ланцюгу змінний струм не

протікає I0 = I = 3 А, то це означає, що стрілка індукційного приладу вказує
на нульову поділку шкали: Іінд = 0 А.
Задача 4.10.3. Напруга на виході підсилювача змінюється за гармонічним

законом від 1 до 11 В (рис.4.10.3.1). Що покажуть під’єднані до його виходу
111
112
вольтметри магнітоелектричної, електромагнітної, теплової та індукційної

систем?
Розв‘язок. Очевидно, на
u(t)
всі вольтметри діє одна й та
Umах
ж напруга, а неоднаковість
показів приладів різних
U0
систем свідчить про
Umіп відмінності їх устрою та

принципів їх дії.
0 t
Рис.4.10.3.1. Осцилограма досліджуваного сигналу. Так, прилади
магнітоелектричної (МЕ)
системи, побудовані на
основі рухомої
котушки зі струмом, розміщеної в магнітному полі постійного магніту, здатні
вимірювати середнє значення прикладеної до них напруги (або постійну
напругу, або постійну складову змінної напруги):
, (4.10.2.1)
тут Т – період змінної напруги.
112
113
РОЗДІЛ №5.
ЕЛЕКТРОННО-ПРОМЕНЕВИЙ ОСЦИЛОГРАФ
5.1. Загальні відомості.

Електронно-променеві осцилографи призначені для спостерігання і
вимірювання миттєвих параметрів різних електричних сигналів,
характеристик і параметрів функціонування окремих компонентів, вузлів і
електронних систем в цілому. Осцилографи використовують і як окремі
прилади, і в складі різних контрольно-вимірювальних систем і комплексів,
їхні метрологічні характеристики постійно вдосконалюють і поліпшують,
наприклад, шляхом введення мікропроцесорного опрацювання параметрів
вимірюваних сигналів. Сучасні цифрові осцилографи є малогабаритними,
універсальними, автоматизованими приладами з гнучким мікропроцесорним
опрацюванням сигналів і відображенням результатів опрацювання на
кольорових моніторах, які забезпечують запам'ятовування і документування
результатів вимірювання, а також з можливістю передачі даних до ПК і до
стандартних периферійних пристроїв.
За специфікою використання електронно-променеві осцилографи
поділяють на:
 осцилографи загального призначення (універсальні багатофункціональні
осцилографи із змінними блоками);
 багатоканальні і багатопроменеві осцилографи, в яких можна одночасно
спостерігати і вимірювати декілька сигналів;
 запам'ятовуючі осцилографи, які мають можливість запам'ятати
однократні сигнали і в подальшому зберігати або відображати їх необхідний
час;
 широкосмугові (швидкісні) осцилографи, які вимірюють параметри
сигналів, що мають наносекундні тривалості;
113
114
 стробоскопічні осцилографи для вимірювання періодичних сигналів в

частотному діапазоні до кількох терагерц;
 спеціальні осцилографи для телевізійних вимірювань, для систем
автоматизованого контролю і керування;
 осцилографи для вимірювання коефіцієнта амплітудної модуляції,
нелінійних спотворень, девіації частоти, частотного спектру сигналів і т.д.
5.2. Електронно-променева трубка

Електронно-променева трубка (далі, скорочено, ЕПТ, будова якої
схематично показана на рис. 5.2.1) слугує в осцилографах для відображення
форми електричних сигналів на її катодолюмінесцентному екрані.
Катодолюмінесценція  холодне світіння спеціальних кристалічних
матеріалів – катодолюмінофорів  при бомбардуванні їх прискореними
електронами. Електрони, що збуджують катодолюмінофор, формуються в
ЕПТ в умовах високого вакууму у вигляді вузького електронного променя.
Для цього слугує спеціальна система електродів, які утворюють
електростатичну фокусувальну лінзу і електронний прожектор. Джерелом
електронів слугує розжарений катод ЕПТ, робота якого базується на явищі
термоелектронної емісії  виході електронів за межі металу під дією теплової
енергії, яка надходить до катоду від спеціального електропідігрівача, так
званої нитки розжарювання.
Поперечний розмір круглого в перерізі електронного променя
регулюється в площині екрану напругою на фокусувальному електроді і може
складати десяті долі міліметра, а його поздовжні розміри (від катоду до
екрану) можуть сягати кількох десятків сантиметрів. Енергія електронів у
промені визначається напругою на останньому (другому) аноді яка сягає
кількох кіловольт. Величина струму електронного променя, що регулюється
114
115
напругою на модуляторі прожектора, визначає яскравість світіння екрану.

На ділянці між фокусувальною лінзою і екраном електронний промінь
проходить послідовно між двома парами пластин: сигнальними, або
пластинами вертикального відхилення, та розміщеними перпендикулярно до
них часовими, або пластинами горизонтального відхилення. Якщо до
сигнальних або часових пластин (відповідно, Y  пластин та X  пластин)
прикласти напругу, то утворювані між пластинами електричні поля,
відхиляють електронний промінь, обумовлюючи зміщення світної плями на
екрані ЕПТ відносно його центру. Якщо напругу прикладати до сигнальних
пластин, це зміщення буде вертикальним (вздовж координати Y), а якщо до
часових пластин – то горизонтальним (вздовж координати X).
В ЕПТ відхилення світної плями від центру екрана (з яким суміщується
початок координат XOY) пропорційне напругам UX, і UY, відповідно на Y  та
X  пластинах. Коефіцієнти пропорційності аY , аX мають розмірності мм/В і
чисельно дорівнюють величині відхилення світної плями при величині
напруги на пластинах 1В. Координати світної плями на екрані визначаються
виразами:
Y = aYUY; X = aXUX,
де величини UY і аY та UX і aX стосуються, відповідно, сигнальних і часових
пластин.
Якщо подати одночасно вимірюваний сигнал на пластини вертикального
відхилення а напругу, яка змінюється за лінійним законом, на пластини
горизонтального відхилення, то на екрані ЕПТ можна буде спостерігати
форму вимірюваного сигналу. Нанесена на екран координатна сітка
(клітинки і поділки вздовж осей Y і X) дозволяє при відомих коефіцієнтах aY і
aX визначити відлікові значення сигналу по напрузі і часу, тобто виміряти
необхідні параметри досліджуваного сигналу.
115
116
116
117
1 2 4 5 6 7 8 9 10
11
12
3 14 13
Рис.5.2.1. Схематична будова осцилографічної електронно-променевої трубки.

1. Нитка розжарювання підігрівача катоду. 2. Катод. 3. Електронний промінь. 4 Модулятор.
5. Перший анод. 6. Фокусуючий електрод. 7. Другий анод. 8, 9. Пластини вертикального і горизонтального
відхилення електронного променя. 10. Провідне покриття  аквадаг. 11. Катодолюмінофор. 12. Світна пляма. 13.
Екран. 14. Скляна герметична колба.
117
118
В осцилографах вхідний сигнал UBX подають не безпосередньо на пластини
вертикального відхилення, а на вхід спеціального каналу вертикального
відхилення, в якому виконуються функції масштабування і нормування
сигналу, і забезпечується отримання оптимального (щодо розмірів екрану)
розміру зображення сигналу вхідної напруги. Вертикальний розмір
зображення сигналу на екрані ЕПТ пов’язаний з величиною напруги вхідного
сигналу виразом:
Y = aYKYМПUBX,
де KYМП – коефіцієнт перетворення вхідного сигналу в каналі Y. Останній
вираз дає можливість безпосередньо визначити відлікові значення напруги
сигналу у В або мВ:
UBX = Y / (KYМП aY ) = АY, (5.2.1)
де А = (KYМПaY)-1 чутливість каналу вертикального відхилення, яка
вимірюється в В/см або мВ/см і може дискретно або плавно змінюватися у
вхідному вузлі каналу Y. В технічній літературі величину А називають ще
коефіцієнтом відхилення.
Зміна напруги на пластинах горизонтального відхилення повинна
забезпечувати рівномірний рух світної точки (плями) вздовж координати X
(«розгортка» по координаті X) і для повного використання площі екрану рух
електронного променя потрібно починати не від центру екрана, а з його
крайньої лівої точки. Крім того, для вимірювання сигналів різної тривалості
(періоду) необхідно мати змогу змінювати тривалість часу розгортки TP, що
досягається дискретною або плавною зміною крутизни наростання напруги
відхилення. Напруга горизонтального відхилення повинна лінійно зростати з
часом, а її розмах UXMAX повинен забезпечувати відхилення електронного
променя на весь горизонтальний розмір екрану b; вона повинна бути
симетричною відносно нуля і мати можливість контрольовано змінювати час
розгортки в широкому діапазоні тривалостей.
Така напруга формується генератором лінійної напруги і підсилювачем в
каналі горизонтального відхилення осцилографа, для якої:
118
119
b = aXUXMAX, UXMAX = b / aX
UX = UXMAXt/TP; X = aXUX = bt/TP; t =XTP/b = BX,
де B = TP / b = TP /(aX UXMAX) – чутливість каналу горизонтального відхилення,
що має розмірність с/см, мс/см, мкс/см і визначає ціну поділки по часу,
задається в осцилографі ступінчатим вибором TP.
Uвх(t)
б) 1 2
a)
3
Y
0 T t
a X
b
Uр(t) в)
0,5Uр.max
3 2 1
Рис. 5.2.2. Вхідний сигнал (а), напруга на
пластинах горизонтального відхилення (в)
та осцилограми вхідного сигналу (б) для
0 Tp3 Tp2 Tp1 t трьох величин часу тривалості розгортки
-0,5Uр.max
Приклад відображення вхідного гармонічного сигналу UBX(t) на екрані

осцилографа для трьох тривалостей часу розгортки показаний на рис. 5.2.2:
тривалість розгортки дорівнює періоду гармонічного сигналу (TP = Т,
осцилограма 1); його половині (TP = 0,5T, осцилограма 2) і його четвертій
частині (TP = 0,25T, осцилограма 3).
Прив'язка початку подачі напруги на пластини горизонтального відхилення
до вхідного сигналу досягається синхронізацією генератора горизонтального
відхилення вхідним сигналом (режим внутрішньої синхронізації розгортки).
5.3. Структурна схема осцилографа
а) канал вертикального відхилення. Структурна схема універсального

одноканального осцилографа наведена на рис. 5.3.1. До складу каналу
119
120
вертикального відхилення входить вхідний пристрій, попередній підсилювач,
лінія затримки і парафазний підсилювач Y.
Вхідний пристрій перемикачем П2 (атенюатор) дискретно змінює
чутливість каналу Y до вхідного сигналу; в більшості випадків він має не
менше10 дискретних положень (змінює значення величини А у виразі (5.2.1))
і окреме положення для приєднання до каналу Y калібратора, амплітуда і
тривалість сигналу якого мають задані і стабільні величини. Перемикач П1
визначає склад вхідного сигналу для каналу Y: відкритий вхід (), коли
потрібно вимірювати і постійну, і змінну складові вхідного сигналу, або
тільки постійну напругу; закритий вхід (~), при якому вимірюється лише
змінна складова сигналу (вхідний сигнал подається через роздільний
конденсатор); виставлення нуля ()  цей перемикач від'єднує вхідний сигнал
від вхідного пристрою, а його сигнальний провід замикає на корпус; це
необхідно для виставлення початкового (перед початком вимірювань)
положення лінії горизонтальної розгортки по координаті Y.
Попередній підсилювач підсилює сигнал з можливістю плавного
регулювання коефіцієнта підсилення (потенціометром R1 в режимі
калібрування встановлюється необхідна чутливість каналу Y), узгоджує
великий вхідний опір (одиниці МОм) каналу Y з малим опором лінії
затримки, розташовує осцилограму в межах робочої частини екрану ЕПТ
(потенціометром R2 "↕" змінюється розташування осцилограми у
вертикальному напрямку).
Лінія затримки (ЛЗ) на вході парафазного підсилювача кналу Y затримує
вхідний сигнал на ~ 200 нс; при цьому в каналі Х сигнал до блоку
синхронізації генератора розгортки проходить без затримки. ЛЗ компенсує
затримку запуску генератора розгортки і подає сигнал на пластини
вертикального відхилення вже після початку горизонтальної розгортки
електронного променя; це забезпечує можливість спостерігання, наприклад,
початкової стадії наростання (фронту) імпульсних сигналів.
120
121
~ ┴  “Підсилення” ↕
П1 R1 R2
Вхід Y
Вхідний Попередній Лінія Парафазний
пристрій підсилювач затримки підсилювач
“Яскравість”
R7
Блок
В/см; П2 мВ/см живлення П3 Пластини Y
“Фокус” R8
Y
Калібратор Підсилювач
Z Електронно-
променева
трубка
“Рівень” “Стабільність” П9 X
“Плавно” ↕ П5
R3 R4 Пластини X
R5 R6
Зовнішня
Перемикач Пристрій
синхронізації Генератор Парафазний
входів розгортки П7 підсилювач
запуску
синхронізація
П4 мс/см П8 мкс/см П6 1 2

Вхід Х автоколи- очікува-
вальний льний
Вхід Z
Рис.5.3.1. Структурна схема універсального осцилографа.
121
Парафазний підсилювач Y підсилює напругу досліджуваного сигналу і
має два виходи з протифазними сигналами в них (на рис. 5.3.2 вони показані
для гармонічного сигналу). З виходів цього підсилювача протифазні сигнали
(через перемикач П3) поступають на сигнальні пластини ЕПТ. Відносно
постійної складової напруги U- (якою визначається швидкість електронів
променя в межах сигнальних пластин і яка впливає на фокусування променя),
напруги відхилення 1 і 2 (рис. 5.3.2) мають різну полярність. Напрям стрілок
показує напрямок руху електронного променя між сигнальними пластинами;
відхилення променя пропорційне величині стрілок. При парафазних напругах
відхилення напруга сигналу не впливає на повздовжній рух електронів в
межах сигнальних пластин, а отже нелінійних спотворень осцилограм не
буде (aY не залежить від величини сигналу). Фокусування електронного
променя по всій площі екрану при цьому буде однаковим. Перемикач П3 дає
можливість подати зовнішній сигнал безпосередньо на пластини
вертикального відхилення.
а)
UП Y
імпульси запуску
2
t
напруга розгортки
б)
ŪП
Y
0 t t
1 ТР ТЗ ТОЧ
ТБЛ
Т
Рис.5.3.2. Вихідні сигнали Рис.5.3.3. Імпульси запуску а) і

парафазного підсилювача Y напруга генератора розгортки б).
для гармонічного сигналу
б) канал горизонтального відхилення. До складу каналу

горизонтального відхилення входять:
123
 перемикач входів, який вибирає тип синхронізації розгортки

(внутрішній  від вхідного сигналу, зовнішній  від зовнішніх
імпульсів різної полярності і амплітуди та від мережі живлення);
 пристрій синхронізації і запуску розгортки;
 парафазний підсилювач X.
В осцилографах є також автоколивальний режим роботи, коли генератор
розгортки періодично запускається навіть і при відсутності імпульсів
синхронізації; так званий “режим очікування”, коли генератор розгортки
запускається тільки за наявності імпульсів синхронізації, а в деяких випадках
 режим однократної розгортки (використовується при фотографуванні
осцилограм). Перемикач П4 вибирає тип розгортки, а регулюванням "Рівень"
(R3) і "Стабільність" (R4) досягають часової синхронізації періоду розгортки з
періодом імпульсів, які надходять з перемикача входів.
Генератор розгортки формує напругу (рис.5.3.3), яка має такі характерні
ділянки:
 лінійний прямий хід, тривалість якого ТP вибирається дискретно
перемикачем П8 та коригується (за потреби) потенціометром "Плавно" (R5);
 зворотній хід T3, протягом якого забезпечується швидке повернення
електронного променя в початкове (вихідне) положення;
 інтервал очікування запуску генератора горизонтальної розгортки (ТОЧ);
 інтервал блокування TБЛ = T3 + ТОЧ, протягом якого напруга на
модуляторі «затримує» електронний промінь і екран не світиться;
 період повторювання T, який в автоколивальному режимі вибирається
кратним періоду повторювання вимірюваного сигналу (для забезпечення
стабільного положення осцилограми вздовж горизонтальної  часової 
координати).
Перемикач П8 має ряд дискретних положень і задає ціну поділки по часу,
плавне регулювання якої в режимі калібрування здійснюється
потенціометром R5 (тривалість розгортки "Плавно"). Регулюванням постійної
123
124
складової напруги розгортки (потенціометр R6 "↔") встановлюється

розташування осцилограми вздовж горизонтальної координати.
Перемикач П7 подає на вхід парафазного підсилювача X або напругу від
внутрішнього генератора розгортки або напругу зовнішнього сигналу ("Вхід
X"). За допомогою перемикача П6 (режим "Розтягування") коефіцієнт
підсилення парафазного підсилювача X можна змінювати в 5 разів (або в 10
разів). Це еквівалентно зміні в 5 (10) разів ціни поділки по часу, що
необхідно враховувати при відліку часових інтервалів осцилограми.
Перемикач П5 подає на пластини горизонтального відхилення або
напругу з виходів парафазного підсилювача, або безпосередньо напругу
зовнішнього сигналу з клем "Вхід X".
На час прямого ходу розгортки модулятор ЕПТ відкривають спеціальними
прямокутними імпульсами, що формуються в генераторі розгортки.
Протягом цього часу електронний промінь формує на екрані ЕПТ
осцилограму досліджуваного сигналу. Щоб на осцилограму сигналу не
накладалося його "паразитне" зображення, яке діє на протязі інтервалів часу
TЗ і ТБЛ, необхідно на цей час “вимикати” електронний промінь (подавати
закриваючу напругу на модулятор ЕПТ і припиняти потік електронів із
катоду).
Величина струму електронного променя протягом TP, від якого залежить
яскравість осцилограми, визначається напругою на катоді або модуляторі
потенціометром R7 ("Яскравість"). Потенціометр R8 ("Фокус") регулює
напругу на фокусувальному електроді, яка встановлюється по мінімальній
товщині лінії осцилограми.
Перемикач П9 дозволяє подавати на вхід підсилювача Z зовнішній сигнал
("Вхід Z"), який модулює яскравість осцилограми.
Якщо вхідний сигнал, що поступає на "Вхід Y", перевершує за величиною
максимальне значення діапазону вимірювання осцилографа (розмах
осцилограми перевищує розмір екрану по вертикалі), то використовують
124
125
додатковий зовнішній подільник. Він додатково зменшує величину сигналу

на вході каналу Y іще в 10 разів. Подільник перевіряють за осцилограмою
відомого сигналу (від калібратора), який подають на вхід подільника.
5.4. Перевірка функціонування осцилографа

Перевірку функціонування осцилографа після його вмикання доцільно
проводити в такій послідовності;
 встановити режим автоколивальної розгортки і внутрішньої
синхронізації;
 потенціометр "Яскравість" встановити в середнє положення;
 без сигналу на вході Y потенціометрами зміщення зображення вгору 
вниз (↕) і вліво  вправо (↔) відрегулювати зображення горизонтальної лінії
так, щоб вона співпадала з серединою екрану по вертикалі, а її початок був у
крайньому лівому положенні екрану;
 ручкою “Яскравість” встановити бажану яскравість лінії розгортки, а
ручкою "Фокус" мінімальну товщини лінії;
 перевести перемикач вхідного пристрою осцилографа в положення
"Калібрування" (Т) і ручками потенціометрів "Рівень" і "Стабільність"
досягти стійкого зображення прямокутних періодичних імпульсів
калібрування;
 перемикач тривалості розгортки перевести в положення, за якого на
екрані осцилографа буде видно зображення не менше, ніж одного періоду
сигналу калібрування;
 за осцилограмою сигналу калібратора визначити розмах сигналу і його
період. Якщо отримані значення відповідають паспортним, то осцилограф
готовий до роботи. Якщо ж цього немає, то відповідності досягають ручкою
"Підсилення" і в подальшому при вимірюваннях її положення не змінюють.
Перемикач вхідного пристрою встановлюють в положення, в якому будуть
125
126
вимірюватися сигнали (коли діапазон змін сигналу відомий) або в положення

мінімальної чутливості.
Якщо відлікові значення сигналу калібратора не співпадають з
паспортними в часі  ручкою "Плавно" (R5) досягають співпадання
вимірюваного періоду сигналу калібрування з паспортними даними і в
подальшому положення її також не змінюють.
5.5. Вимірювання за допомогою осцилографа параметрів електричних

сигналів
а) вимірювання напруги сигналу;
На практиці при вимірюванні на екрані осцилографа напруги, як
параметра сигналу, спочатку визначають геометричний розмір цього
параметра по вертикалі, як число поділок (NY), порахованих вздовж
вертикальної координати мірної сітки екрану. Після цього визначають ціну
однієї поділки (KU, в В/см) відповідно до відмітки шкали атенюатора
вхідного сигналу на яку вказує його перемикач. Шукане значення напруги
сигналу U визначиться як добуток числа поділок NY на ціну однієї поділки KU
:
U = NY KU
б) вимірювання часових параметрів сигналу;
На практиці при вимірюванні на екрані осцилографа часових параметрів
сигналу, наприклад, тривалості періоду сигналу, спочатку визначають
геометричний розмір цього параметра по горизонталі, як число поділок (NХ),
порахованих вздовж мірної сітки горизонтальної координати екрану. Після
цього визначають ціну однієї поділки (Kt, в c/см) відповідно до відмітки
шкали, на яку вказує перемикач частоти розгортки. Шукане значення
часового параметру сигналу Т визначиться як добуток числа поділок NХ на
ціну однієї поділки Kt :
Т = NХ Kt .
126
127
в) вимірювання частоти синусоїдальних сигналів методом фігур Ліссажу;

Очевидно, що частоту синусоїдального сигналу можна визначити,
вимірявши згідно з попереднім пунктом б) його період: . Одначе,
точність таких непрямих вимірювань частоти невисока: похибка може сягати

± (5-10) %. Значно точніші результати вимірювання частоти забезпечує
порівняння двох коливань синусоїдальної форми при використанні методу
фігур Ліссажу. Для цього на одну пару пластин ЕПТ подають синусоїдальну
напругу з відомою частотою, яку випрацьовує високостабільний генератор, а
на другу – напругу з невідомою частотою. Плавно змінюючи частоту
високостабільного генератора, досягають появи на екрані осцилографа
стабільної (нерухомої) або такої, що повільно змінюється фігури Ліссажу.
Отримана фігура Ліссажу дозволяє легко визначити частоту досліджуваного
сигналу. Кратність частот за будь-якої форми нерухомої фігури Ліссажу
визначається по числу точок дотику цієї фігури до сторін описаного навколо
неї прямокутника. Якщо напругу вимірюваної частоти fХ подати на пластини
вертикального відхилення (на Вхід «Y»), а напругу з відомою, еталонною
частотою f0 – на пластини горизонтального відхилення (на Вхід «Х»), то
невідому частоту визначимо із відношення:
де пГ – число точок дотику фігури Ліссажу до горизонтальної сторони

описаного навколо неї прямокутника; пВ – число точок дотику фігури
Ліссажу до вертикальної сторони описаного навколо неї прямокутника.
5.6. Підвищення функціональних можливостей осцилографа

Структурна схема двоканального осцилографа відрізняється від схеми
рис.5.3.1 наявністю електронного комутатора, що має два входи і один вихід,
з'єднаний з лінією затримки. Осцилограф має по два однакових:
 входи (Y1  “канал А” і Y2  “канал” Б);
127
128
 вхідних пристрої;
 попередніх підсилювачів з незалежними регулюваннями підсилення і
зміщення по вертикалі (↕Y1 і ↕ Y2), що дозволяє зручне взаємне розміщення
осцилограм (каналів А і Б).
Синхронізувати розгортку можна сигналами з обох каналів.
Електронний комутатор працює в таких режимах :
 режим "А"  канал Y2 вимкнений і відображується сигнал тільки від
каналу Y1;
 режим "Б"  канал Y1 вимкнений і відображується сигнал тільки від
каналу Y2;
 режим "А і Б  І"  канали Y1 і Y2 комутуються з частотою розгортки і
відображуються сигнали від обох каналів (такий режим доцільно
використовувати при малих тривалостях розгортки  менших одиниць
мілісекунд);
 режим "А і Б  ІІ"  канали Y1 і Y2 комутуються з високою частотою і
відображуються сигнали від обох каналів. (такий режим доцільно
використовувати при великих тривалостях розгортки  більших одиниць
мілісекунд);
 режими "А ± Б" (режими відображення суми і різниці сигналів). Різниця
сигналів отримується в суматорі, на який сигнал Y2 подається після
інвертування).
Режим комутатора задається окремим перемикачем.
В багатоканальних осцилографах кількість входів комутатора, попередніх
підсилювачів і вхідних пристроїв може бути збільшеною до чотирьох
(максимум до восьми  подальше збільшення кількості каналів обмежується
малою яскравістю осцилограм).
На сьогодні розроблені спеціальні приставки до одноканальних
осцилографів, які перетворюють їх у багатофункціональні прилади
128
129
(вимірюють струм, напругу, опір і т.п.) з можливістю формування (за

допомогою логічних пробників) на екрані до 8 осцилограм.
Осцилографи забезпечують вимірювання параметри імпульсних сигналів
(рис.5.6.1) до яких відносять: амплітуду (максимальне значення) UMAX, почат-
кове значенняU0, тривалість імпульсу ti тривалість переднього фронту
(наростання) tФ, тривалість заднього фронту (спаду) tФ, тривалість вершини tB,
спад вершини U, період повторювання Т для періодичних сигналів. Часто
користуються також параметром крутизни фронту  швидкістю зміни
напруги при формуванні переднього або заднього фронту сигналу.
U
Umax а)
U0 t
tФ tВ tФ
tі
Т
0,9Umax U
Umax б)
0,5Umax tі
U0 t
0,1Umax tФ tФ
Т
Рис.5.6.1. Параметри ідеалізованої а) та

реальної б) форми імпульсних
сигналів
1. Призначення електронно-променевих осцилографів.
129
130
2. Поділ електронно-променевих осцилографів за специфікою

використання
3. Електронно-променева трубка (ЕПТ), її призначення.
4. Будова ЕПТ.
5. В чому полягає явище термоелектронної емісії?
6. В чому полягає явище катодолюмінесценції?
7. Яким чином відбувається відхилення електронного променя в ЕПТ?
8. Для чого в ЕПТ слугує аквадаг?
9. Якою є форма напруги на пластинах горизонтального відхилення ЕПТ?
10. Наведіть структурну схему найпростішого осцилографа.
11. Для чого в складі осцилографа є атенюатор?
12. Для чого в складі осцилографа необхідна лінія затримки?
13. Особливості роботи парафазного підсилювача.
14. Для чого в складі осцилографа необхідний блок синхронізації?
15. Для чого в складі осцилографа потрібен калібратор?
16. Що таке «закритий вхід» осцилографа?
17. Яке функціональне призначення в осцилографі має «вхід Z»?
18. Яку форму має напруга на пластинах горизонтальної розгортки?
19. Яким чином відбувається гасіння зворотного ходу електронного
променя
20. Що таке «Фігури Ліссажу»?
21. Як за допомогою «Фігур Ліссажу» визначити невідому частоту
сигналу?
22. Як використовуючи «вхід Z» осцилографа можна прецизійно
вимірювати часові параметри сигналів?

Задача 5.8.1.
130
131
Сигнал частотою 2000 Гц (рис.5.8.1) виміряли вольтметром

електромагнітної системи класу точності 2 на межі 50 мВ і отримали
значення 29 мВ. При дослідженні цього сигналу за допомогою електронного
осцилографа, що має чутливість відхилення по вертикалі 20 мВ/см, на екрані
отримали світну смугу висотою 50 мм. Чи можна вважати результати
вимірювань однаковими? Відповідь пояснити.
U
Як відомо з розділу 4,
Um вольтметр електромагнітної
системи вимірює діюче або
0 t
0,5T T ефективне, або
середньоквадратичне значення
-Um
сигналу, яке визначається
Рис. 5.8.1.1. Осцилограма досліджуваного сигналу
виразом:
(5.8.1.1)
де u(t) – аналітичний вираз представленої на рис. 5.8.1.1 залежності напруги

від часу. За результатом обрахування цього інтегралу, можна буде визначити
максимальне значення напруги сигналу Um та порівняти його з тим
значенням Um, яке може бути визначеним із результатів вимірювання
параметрів цього ж сигналу на екрані осцилографа. Якщо отримані в обох
вимірюваннях значення Um будуть однаковими (в межах похибок
вимірювань), то можна дати ствердну відповідь на запитання задачі.
Як видно з рисунку, зміна напруги на протязі періоду може бути
представленою за допомогою трьох відрізків прямої лінії. Це означає, що
інтеграл (5.8.1.1) має бути розбитим на три інтеграли відповідно до цих
відрізків прямої лінії. Таке інтегрування є не дуже зручним з технічної точки
зору: необхідно буде визначати рівняння кожної з трьох прямих, відповідно
до інтервалу інтегрування. Одначе, якщо прийняти до уваги симетрію форми
131
132
кривої напруги в кожному з півперіодів та взяти до уваги той факт, що під

інтегралом напруга підноситься до квадрату, то очевидно, значення
інтегралів за кожен півперіод будуть однаковими. Це означає, що потрібний
результат визначення середньоквадратичної напруги можна отримати
спрощеним інтегруванням напруги (лише за один півперіод, подвоївши при
цьому результат інтегрування). Більш того, симетрія напруги u(t) в межах
кожного півперіоду дозволяє додатково спростити інтегрування – обрахунок
середньоквадратичної напруги досить виконати лише в межах першої чверті
періоду, що дозволить скористатися лише одним рівнянням прямої u(t) (не
забувши при цьому «учетверити» результат інтегрування).
Отже, знайдемо рівняння u(t) для інтервалу часу 0 < t < T/4. В загальному
вигляді це буде:
u(t) = kt. (5.8.1.2)
Коефіцієнт кутового нахилу k прямої (5.8.1.2) визначимо із умови:
звідки: .
З урахуванням цього виразові (5.8.1.2) можна надати такого вигляду:
(5.8.1.3)
Підставивши (5.8.1.3) в (5.8.1.1) обрахуємо середньоквадратичне значення

u(t).
132
133
Це дає нам змогу визначити максимальне значення напруги сигналу за

результатами вимірювання напруги сигналу вольтметром електромагнітної
системи 2-го класу точності:
мВ
Визначимо тепер значення Um, за результатами вимірювання параметрів
цього ж сигналу на екрані осцилографа. Для спрощення проведення
потрібного нам вимірювання на екрані осцилографа замість осцилограми
сигналу (як на рис.5.8.1.1) створюється світна смуга. Досягається це шляхом
навмисного порушення режиму синхронізації в блоці горизонтальної
розгортки осцилографа. Очевидно, ширина (висота) цієї смуги (h = 50 мм = 5
см) буде визначатися як:
тут  чутливість розгортки осцилографа по вертикалі.
Тоді:
мВ
Оскільки похибки визначення величин, що входять до складу останнього

виразу, в умові задачі не визначені, то так і приймаємо: мВ.
Як бачимо, значення Um, визначені за результатами обох вимірювань,
добре узгоджуються, що дає нам право стверджувати, що результати обох
вимірювань є однаковими.
Зауваження. Проведений нами розвʻязок задачі був покликаний
максимально проілюструвати практичне застосування викладених в
матеріалах розділу знань, та можливих методів спрощення розвʻязків задачі.
Насправді розвʻязок цієї задачі міг бути значно простішим. Для цього слід
було скористатися фактом, відомим із викладених раніше матеріалів, що
коефіцієнт амплітуди напруги, яка має трикутну форму:
133
134
Це дозволяє не виконуючи операції визначення середньоквадратичної

напруги шляхом інтегрування миттєвих її значень, а відразу записати:
мВ.
Подальший розвʻязок цієї задачі залишається, очевидно, таким же.
Задача 5.8.2.
Для визначення частоти гармонічного сигналу методом фігур Ліссажу

його подали на вхід Y електронного осцилографа, a на вхід Х цього ж
осцилографа подали гармонічний сигнал з частотою 1000 Гц. Описаний на
екрані осцилографа довкола фігури Ліссажу прямокутник торкається її своєю
вертикальною стороною у 5 точках, а горизонтальною – у 3-х. Якою є частота
досліджуваного сигналу?
Для визначення невідомої частоти гармонічного сигналу скористаємося
формулою із матеріалів розділу:
де пГ – число точок дотику фігури Ліссажу до горизонтальної сторони

описаного навколо неї прямокутника; пВ – число точок дотику фігури
Ліссажу до вертикальної сторони описаного навколо неї прямокутника.
Підставивши в цей вираз числові дані із умови задачі, отримаємо:
Гц.
Задача 5.8.3.
Визначити тривалість переднього фронту напруги розгортки
електронного осцилографа, якщо розмір зображення на екрані осцилографа
134
135
складає по горизонталі 50 мм, а чутливість відхилення горизонтальної

розгортки осцилографа складає 40 мкс/см.
u(t) Розв‘язок:
Um
0,9Um Згідно з визначенням,
тривалістю переднього фронту
τпф
0,1Um імпульсу є час його наростання
0 t н Tp t від рівня 0,1Um до рівня 0,9Um, де
Рис.5.8.3.1. Напруга розгортки Um – амплітуда імпульсу.
На рис. 5.8.3.1 наведено графік часової залежності напруги
горизонтальної розгортки осцилографа – відома з матеріалу розділу
«пилкоподібна» напруга. Особливістю цієї напруги є її «лінійність» –
напруга наростає пропорційно часові. Із лінійності наростання напруги на
осцилограмі витікає, що наростання 80 % напруги імпульсу займає також 80
% повного часу наростання імпульсу, як видно з рис. 5.8.3.1:
Час наростання імпульсу знайдемо із умови задачі: , де L = 50 мм

= 5 cм – розмір зображення по горизонталі, а S = 40 мкс/см – чутливість
відхилення горизонтальної розгортки осцилографа. З урахуванням цього:
мкс
135
136
РОЗДІЛ №6.
ВИМІРЮВАННЯ ЕЛЕКТРИЧНОЇ НАПРУГИ І СИЛИ СТРУМУ
6.1. Вимірювання напруги в ланцюгах постійного струму.

6.1.1. Прямі вимірювання напруги.
При прямих вимірюваннях вольтметр підключають до тих точок, різницю
потенціалів між якими (напругу) потрібно виміряти. Розглянемо найпростішу
схему вимірювання напруги (рис.6.1.1).
Рис.6.1.1.1. Схема ввімкнення

r вольтметра
E, r  електрорушійна сила
E R RV V (ЕРС) та внутрішній опір
джерела електричної енергії; R 
значення опору резистора, на
якому вимірюється напруга; RV 
внутрішній опір вольтметра.
Очевидно, приєднання вольтметра до резистора, на якому вимірюється

напруга, спотворює режим роботи схеми і вольтметр покаже вже не ту
напругу, яка початково була на цьому резисторі. Розрахуємо відносну
похибку напруги U, виміряної на резисторі R, спричинену приєднанням до
нього вольтметра з внутрішнім опором RV. Очевидно,:
, (6.1.1.1)
де U  абсолютна похибка напруги, виміряної на резисторі R; UV  напруга

на резисторі R, виміряна вольтметром (зчитані з вольтметра його покази); UR
 істинне значення напруги на резисторі R (яким воно було до приєднання
вольтметра).
Підставимо вирази для величин, що входять до виразу (6.1.1.1),
розраховані для схеми, зображеної на рис.6.1.1.1:
. (6.1.1.2)
136
137
Підставляючи вирази (6.1.1.2) у вираз (6.1.1.1), після необхідних

перетворень отримаємо вираз для відносної похибки:
. (6.1.1.3)
Із виразу (6.1.1.3) видно, що спрямувати U  0 можна при виконанні

двох умов: 1) r  0, або 2) RV  . Для радіотехнічних схем виконання
першої умови є нереальним. Лишається друга  застосовувати вольтметри з
якомога більшим вхідним опором.
Реально, для забезпечення якісних результатів вимірювання, опір
вольтметра має на 2-3 порядки перевищувати опір того резистора, на якому
вимірюється напруга. В цьому сенсі чудовими є електронні вольтметри,
вхідні каскади яких можуть виконуватися або на електронних лампах, або на
польових транзисторах. Вхідні опори таких вольтметрів можуть сягати
одиниць-десятків мегаом.
В практиці радіовимірювань діапазон вимірюваних постійних напруг
може простиратися від долей вольта до кіловольт. Очевидно, у випадку
використання електромеханічних вимірювальних приладів, наприклад
магнітоелектричної системи, неможливо увібгати весь діапазон змін напруг в
межі однієї шкали. Для забезпечення зручності виконання вимірювання
різновеликих напруг і забезпечення належної точності їх вимірювання, весь
діапазон цих напруг розбивають на кілька піддіапазонів. Опір рухомої
котушки (rк) вимірювального механізму (“вимірювальної голівки” приладу)
є, як правило, невеликим  від сотень Ом до одиниць кілоом. При цьому
струм повного відхилення (Іп.в.) покажчика вимірювальної голівки може
лежати в межах від одиниць мікроампер до одиниць міліампер. Напруга на
затискачах котушки, що відповідає таким величинам струмів відхилення і
опорів, буде лежати в діапазоні від одиниць мілівольт до десятих долей
вольта.
137
138
Для забезпечення можливості вимірювань за допомогою таких голівок

значно більших напруг, послідовно з ними вмикають додаткові опори.
Можливі схеми перемикачів діапазонів вимірюваних напруг вольтметра
наведені на рис.6.1.1.2.
а) б)
V V
rк rк Rд1
Rд1
Rд2
Rд2
Rд3
Rд3
Рис.6.1.1.2. Схеми перемикачів діапазонів напруг вольтметра

а)  з окремими додатковими опорами Rді для кожного діапазону; б)  з послідовно
ввімкненими додатковими Rді опорами для всіх діапазонів; rк  опір рухомої котушки
вимірювальної голівки вольтметра.
Наведемо приклад розрахунку значень додаткових опорів

багатодіапазонних вольтметрів. Зауважимо, що розрахунок значень
додаткових опорів вольтметрів, виконаних за різними схемами (рис.6.1.1.2),
принципово не відрізняються, варто лише враховувати характер з‘єднання
опорів в кожному конкретному випадку.
Знаючи струм повного відхилення голівки вольтметра та опір її рухомої
котушки, неважко розрахувати значення додаткового опору для будь-якої
потрібної величини вимірюваної напруги. Очевидно, максимальна величина
напруги на найнижчому піддіапазоні вимірюваних напруг вольтметра
визначиться як добуток струму повного відхилення на опір обмотки рухомої
котушки. Так, для Іп.в. = 1 мкА і rк = 1 кОм, Uмакс.1 = 1 мВ. Значення
максимальних величин напруг послідовно розташованих піддіапазонів
можна прийняти у вигляді степеневого ряду, в якому кожне наступне
значення на порядок перевищує попереднє: 1 мВ  10 мВ  100 мВ і т.д.
Перевагою такого ряду є його “економність”  щоб “пройти” від 1 мВ до 1
кВ знадобиться всього 6 піддіапазонів.
138
139
Одначе, коли мова йде про електромеханічні вимірювальні прилади, то

такі широкі межі окремих піддіапазонів обмежують можливу точність
вимірювань. Проілюструємо сказане. Хай в межах лінійної шкали вольтметра
з максимальним значенням напруги 10 В, ми вимірюємо напругу 1 В. Як
правило, проміжок такої шкали розміром в 1 В має 10 рівномірних поділок.
Це означає, що ціна однієї поділки шкали складає 0,1 В. Оскільки, при
вимірюваннях ми маємо брати ціле число поділок, то це автоматично
означає, що ціна поділки визначає абсолютну похибку вимірювання цим
приладом: U = 0,1 В. Відповідно, відносна похибка вимірювання напруги U
= 1,0 В за цією шкалою складе: U = U  U = 0,1  1,0 = 0,1 або 10 %. Для
підвищення точності вимірювання крок значень максимальних величин
напруг послідовно розташованих піддіапазонів приймають дещо меншим,
наприклад: 10 мВ  30 мВ  100 мВ  300 мВ  1 В і т.д., або ще меншим: 10
мВ  20 мВ  50мВ  100 мВ  200 мВ  500 мВ  1 В  2 В і т.д. Тоді, при
вимірюванні напруги 1 В по шкалі з максимальним значенням напруги 2 В,
ми будемо мати абсолютну похибку вимірювання 0,02 В і, відповідно,
відносна похибка вимірювання зменшиться до 2 %.
Для наведених нами вище можливих прикладів послідовних значень
напруг сусідніх піддіапазонів вольтметра, розрахуємо відповідні ряди опорів
додаткових резисторів для схеми перемикача діапазонів напруг вольтметра,
наведеної на рис.6.1.1.2 а. Очевидно, отримані результати розрахунків
неважко буде скоригувати і для випадку перемикача діапазонів на рис.6.1.1.2
б.
Для першого, степеневого, ряду напруг. Коли при перемиканні діапазонів
вимірюваних напруг від першого до наступного, ми, шляхом підмикання
додаткового опору, на порядок збільшуємо максимальну величину
вимірюваної напруги Uмакс.2 = 10 Uмакс.1, це означає, що 0,9 Uмакс.2 має випадати
на опорі додаткового резистора Rд1 і лише 0,1 Uмакс.2  на опорі рухомої
котушки rк. Враховуючи при цьому те, що при повному відхиленні
139
140
покажчика (стрілки) приладу через вольтметр має протікати струм повного

відхилення вимірювальної голівки вольтметра Іп.в., неважко визначити
величину Rд1:
Очевидно, подібні міркування щодо наступного піддіапазону,

максимальна величина вимірюваної напруги якого є ще на порядок більшою,
приведуть до такого значення величини Rд2:
Виходячи з наведених розрахунків, ряд опорів додаткових резисторів для

схеми, наведеної на рис.6.1.1.2 а, матиме вигляд:
Rд1, Rд2, Rд3, ... = 9rк, 99rк, 999rк, ...
Очевидно, ряд опорів додаткових резисторів для схеми, що наведена на
рис.6.1.1.2 б, буде таким:
Rд1, Rд2, Rд3, ... = 9rк, 90rк, 900rк, ...
Для менших кроків значень максимальних величин напруг послідовно
розташованих піддіапазонів, значення опорів додаткових резисторів для
схем, наведених на рис.6.1.1.2 а та 6.1.1.2 б зручніше представити у вигляді
такої таблиці відповідностей:
Uмакс., 10-2 2.10-2 3.10-2 5.10-2 10-1 2.10-1 3.10-1 5.10-1 1,0
В
(Rд)а 0 1rк 2rк 4rк 9rк 19rк 29rк 49rк 99rк
(Rд)б 0 1rк 1rк 2rк 5rк 10rк 10rк 20rк 50rк
Алгоритм заповнення таблиці для схеми рис.6.1.1.2 а такий: числове

значення опору додаткового резистора (Rд)а для даного піддіапазону напруг
визначається як добуток зменшеного на одиницю числа десятків мілівольт
напруги даного піддіапазону на значення опору рухомої котушки голівки
вольтметра. Для схеми, наведеної на рис.6.1.1.2 б, алгоритм заповнення
140
141
таблиці буде наступними. Як видно зі схем (рис.6.1.1.2), перші два значення

опорів (для найменших напруг) однакові для обох схем. А кожне наступне
значення опору (Rд)б, починаючи з третього, визначається як різниця між (Rд)а
для цього ж діапазону напруг та сумою (Rд)б з усіх попередніх (щойно
заповнених) клітинок таблиці. З‘ясувавши це, ми обірвали таблицю на
значенні Uмакс. = 1 В, не продовжуючи її заповнення. При бажанні, це неважко
зробити.
6.1.2. Методи порівняння

Компенсаційний метод вимірювання (метод протиставлення) полягає у
зрівноважуванні, яке здійснюється під’єднанням до індикатора рівноваги або
двох електрично не пов‘язаних між собою, але протилежно спрямованих
напруг або ЕРС, або ж двох таких, що регулюються незалежно, струмів.
Практично застосовуються такі схеми компенсації:
а) напруг або ЕРС (рис.6.1.2.1 а);
б) електричних струмів (рис.6.1.2.1 б).
а) Rк б)
G + Іх Ік
Ux Uк Еоп + Еоп 
– G +
Rк
Рис.6.1.2.1. Компенсаційні схеми вимірювання напруги а) та струму

б).
В схемі, зображеній на рис.6.1.2.1 а, вимірювана напруга Ux
компенсується рівновеликою, але такою, що має протилежний знак,
напругою компенсації Uк. Величина Uк встановлюється компенсуючим
еталонним потенціометром Rк. Момент компенсації, рівність Ux = Uк,
визначається як відсутність струму в ланцюзі чутливого гальванометра G, як
правило, магнітоелектричної системи (за цією ознакою гальванометр в цій
схемі ще називають “нуль індикатором”). В цей момент електрична енергія
141
142
від вимірюваного об‘єкту не відбирається, що рівнозначно підмиканню до

нього вольтметра з нескінченно великим опором. Це означає, що режим
роботи схеми не спотворюється підмиканням вимірювального приладу і
результатом вимірювання є дійсне значення напруги на вимірюваному
об‘єкті.
При прецизійних вимірюваннях напруг, значення яких не перевищують
1 В, в якості джерела опорної напруги компенсації можна використовувати
так званий «нормальний елемент»  специфічний гальванічний елемент,
електрорушійна сила (ЕРС) якого Е досить стабільна в часі (для нормального
елемента Вестона при температурі 20 °C Е = 1,018636 В) і добре
відтворюється в різних екземплярах. В такому разі прецизійна шкала відліку
вимірюваних напруг може бути виготовленою на основі потенціометра
керування напругою компенсації Rк, рухомий елемент якого буде виконувати
роль покажчика поділок відліку на шкалі.
В схемі, наведеній на рис. 6.1.2.1 б, вимірюваний струм Іх компенсується
рівновеликим йому струмом Ік, спрямованим протилежно. Потрібна величина
струму компенсації встановлюється компенсуючим еталонним реостатом Rк.
Момент компенсації струмів визначається їх рівністю Іx = Ік, що фіксується
по шкалі гальванометра G, як відсутність струму через нього. Як і у випадку
вольтметра, прецизійна шкала відліку вимірюваних струмів може бути
виготовленою на основі реостату керування струмом компенсації Rк,
рухомий елемент якого буде виконувати роль покажчика поділок відліку на
шкалі.
Відсутність струму через гальванометр автоматично означає відсутність
падіння на ньому напруги. А це, в свою чергу, означає, що при застосуванні
компенсаційного вимірювача струму у вимірювальний ланцюг не вноситься
додатковий опір (так, як це було б при вимірюванні струму звичайним
амперметром). Сказане означає, що режим роботи схеми при підмиканні
компенсаційного вимірювача струму не спотворюється, а тому результатом
142
143
вимірювання в такому разі є дійсне значення струму, що протікає через

вимірюваний об‘єкт.
Примітка: «дійсне значення» фізичної величини  значення, знайдене
експериментальним шляхом і настільки наближене до істинного значення,
що його можна використати в якості істинного.
6.2. Вимірювання постійного струму.
Діапазон значень постійних струмів, з вимірюванням яких приходиться

мати справу в різних областях техніки, є надзвичайно широким  від струмів
 10-17 А до  106 А. Природно, що методи і засоби вимірювання значень
струму в таких межах можуть вельми відрізнятися. Ще раз підкреслимо, що
діапазон значень вимірюваних струмів є вельми широким.
Для вимірювання постійного струму в радіотехнічних та
електротехнічних колах можна використовувати будь-які вимірювачі
постійного струму: магнітоелектричні, електромагнітні, електродинамічні,
аналогові та цифрові електронні амперметри. Найчутливішими серед
електромеханічних вимірювальних приладів є прилади магнітоелектричної
системи. За допомогою таких дзеркальних гальванометрів можна
безпосередньо вимірювати постійні струми 10-9  10-6 А.
Разом з тим, в практиці вимірювань часто виникає потреба здійснювати
вимірювання вельми малих значень постійних струмів, таких що є значно
меншими від струму повного відхилення магнітоелектричної голівки, як
найчутливішої серед інших типів електромеханічних вимірювальних
приладів. В такому разі у вимірювальний ланцюг перед вимірювальною
голівкою вмикають підсилювач постійного струму. В ролі такого
підсилювача можна використати біполярний транзистор, ввімкнений по
схемі з загальним емітером, яка забезпечує при цьому малий вхідний опір
підсилювача.
6.2.1. Прямі вимірювання струму
143
144
Амперметр вмикається послідовно з вимірюваним об‘єктом. Оскільки він,

як реальний пристрій, має свій власний внутрішній опір, то його вмикання
збільшує опір ланцюга, а отже, порушує попередній режим роботи
контрольованого об‘єкту.
r R Розрахуємо відносну похибку

вимірювання струму І, що протікає
E RА
А через резистор R, яка спричиняється
підмиканням послідовно з ним
амперметра з внутрішнім опором Rа.
Рис.6.2.1.1. Схема прямого
вимірювання струму Очевидно:
, (6.2.1.1)
де І  абсолютна похибка виміряного струму, що протікає через резистор R;

ІА  струм, що протікає через резистор R, виміряний амперметром (зчитані з
амперметра його покази); І  істинне значення струму через резистор R
(струм, який протікав через нього до підключення амперметра).
Підставимо вирази для величин, що входять до виразу (6.2.1.1),
розраховані для схеми, зображеної на рис.6.2.1.1:
, (6.2.1.2)
тут E, r  електрорушійна сила (ЕРС) та внутрішній опір джерела

електричної енергії.
Підставляючи вирази (6.2.1.2), у вираз (6.2.1.1) та виконуючи необхідні
перетворення, отримаємо:
. (6.2.1.3)
Із виразу (6.2.1.3) видно, що  I  0 в разі виконання двох умов: 1) r  , або

2) RA  0. Для електротехнічних та радіотехнічних схем виконання першої
умови, як правило, є нереальним. Тоді залишається друга вимога  якомога
144
145
менший опір амперметра. Для забезпечення виконання якісних вимірювань,

бажано, щоб опір амперметра на 2-3 порядки був меншим від опору того
резистора, струм в якому вимірюється. В цьому сенсі прекрасними
амперметрами є компенсаційні вимірювачі струму (див. рис. 6.1.2.1 б), які
дійсно здатні забезпечити виконання умови: RA  0.
6.2.2. Непрямі вимірювання струму
Окрім прямого вимірювання струмів за допомогою амперметрів можливі

також непрямі вимірювання струму з використанням еталонних резисторів,
які вмикають в розрив ланцюга, і високочутливих вимірювачів напруги. При
цьому вимірюваний струм визначається за законом Ома: Іх = U0 /R0, де U0 
виміряне вольтметром падіння напруги на еталонному резисторі R0.
Зауваження. Записуючи визначене в результаті обрахунку шу́кане
значення струму, слід пам’ятати, що визначене в такий спосіб числове
значення струму не може утримувати в собі більшу кількість значущих цифр,
ніж їх мали вихідні для розрахунку числові дані.
6.2.3. Вимірювання малих струмів

Гранична чутливість будь-якого вимірювача струму визначається
струмом теплових шумів, який є тим менший, чим більший внутрішній опір
вимірювача. Для зменшення цього струму до рівня 10 -17  10-16 А в смузі
частот від 0 Гц до 0, 01  0,1 Гц слід використовувати прилади з внутрішнім
опором не меншим, ніж 1011  1012 Ом. В цьому сенсі магнітоелектричні
гальванометри, гальванометричні компенсатори та підсилювачі на
біполярних транзисторах є порівняно низькоомними вимірювальними
пристроями, а отже, відповідно, є непридатними для вимірювання струмів
менших, ніж 10-10  10-9 А.
Для вимірювання малих постійних та таких, що змінюються повільно,
струмів використовують пасивні перетворювачі струму в напругу разом з
чутливим вимірювачем напруги, що має дуже великий вхідний опір (до 10 14 
145
146
1016 Ом) і малий рівень шумів. Максимально мають бути зменшеними також
паразитні струми у вхідних колах таких перетворювачів.
6.3. Вимірювання напруги і струму в ланцюгах змінного струму.
6.3.1. За допомогою електромеханічних вимірювальних приладів

електромагнітної та електродинамічної систем
В ланцюгах змінного струму промислової частоти в якості вимірювачів
струму і напруги найчастіше використовують електромеханічні
вимірювальні прилади електромагнітної та електродинамічної систем.
Очевидно, ці прилади є приладами інтегральної дії і результатом їх
вимірювання є середньоквадратичне значення струму або напруги.
Електромагнітні прилади використовують, як правило, в якості щитових
приладів класів точності 1,0 і 1,5 та багатодіапазонних лабораторних
приладів класів точності 0,5 і 1,0. Використовувати прилади
електромагнітної системи для вимірювання струму в ланцюгах високих
частот неприпустимо із-за великих додаткових частотних похибок, що
виникають в цих приладах.
Якщо в приладі електродинамічної системи нерухому та рухому котушки
з’єднати послідовно, то по обох котушках буде протікати один і той же струм
І = І1 =І2. Тоді, згідно з виразом (4.5.5):
, (6.3.1)
де γ  коефіцієнт пропорційності.
Таким чином, відхилення рухомої частини приладу є пропорційним
квадратові струму (напруги). Очевидно, зміна напряму струму (полярності
напруги) не призведе до зміни показів приладу. Такі прилади можуть мати
одну (спільну) шкалу і для постійних, і для змінних струмів (наприклад, для
амперметрів, розрахованих на вимірювання малих струмів  до 100 мА). При
вимірюванні струмів більших, ніж 0,1 А (до 10 А) котушки в
електродинамічних приладах з’єднують паралельно. Зміна меж вимірювання
146
147
електромагнітних та електродинамічних приладів реалізується

секціонуванням їх нерухомих котушок, а для електродинамічних приладів
також комбінуванням послідовно-паралельного з’єднання секцій нерухомих
котушок з рухомою котушкою.
В електродинамічних вольтметрах рухома і нерухома котушки з’єднують-
ся послідовно з додатковими резисторами і по них проходить один і той же
струм.
Межі вимірювань електромагнітних та електродинамічних амперметрів і
вольтметрів можуть бути розширеними також за допомогою спеціальних
вимірювальних трансформаторів струмів і напруг.

приладів магнітоелектричної системи
Електромеханічні вимірювальні прилади магнітоелектричної (МЕ)
системи вигідно відрізняються від електромеханічних вимірювальних
приладів інших систем в першу чергу своєю високою чутливістю. Ця
перевага МЕ голівок є особливо цінною для вольтметрів, виконаних на їх
основі. Такі вольтметри будуть мати високий власний опір завдяки великим
значенням додаткових опорів, ввімкнених послідовно з обмоткою рухомої
котушки.
Ще однією вагомою перевагою приладів МЕ системи є їх лінійна шкала.
Іще однією з причин, яка спонукає пристосовувати приладів МЕ системи для
вимірювання змінних напруг і струмів, є та, що сáме на основі МЕ
вимірювальних голівок виконуються комбіновані багатофункціональні
вимірювачі (їх ще називають “авометри”  Ампер-Вольт-Ом-Метри  або
“тестери”), які здатні вимірювати в широких межах постійні та змінні струми
і напруги, а якщо надати їм джерело живлення, то також і параметри
пасивних та активних елементів схем.
При цьому слід мати на увазі притаманну МЕ вимірювальним приладам
специфічну властивість  напрям відхилення покажчика МЕ приладу
147
148
залежить від напряму струму, що протікає через нього. Це означає, що самі

по собі прилади МЕ системи здатні вимірювати лише постійні струми або
напруги, а при пропусканні через них знакозмінних або пульсуючих струмів
вони будуть показувати лише їх середні значення, а отже, самі по собі МЕ
прилади не придатні для вимірювання змінних струмів та напруг.
а) б) Щоб надати їм такої
Д1 Д2
Д1 Д2
можливості, необхідно облаштувати
≈U R r ≈U  їх одно- (рис.6.3.2.1 а) або

Д3 Д4
двопівперіодними (рис.6.3.2.1 б)
випрямлячами. Покази таких
Рис.6.3.2.1. Випрямлячі для МЕ приладу
а)  однопівперіодний; б)  приладів будуть відповідати
двопівперіодний; R = r  опір, що середньовипрямленим значенням
симетрує електричне навантаження.
струму або напруги.
При цьому їх частотний
діапазон визначається, в основному, власною ємністю випрямляючих діодів.
Якщо застосувати сучасні точкові напівпровідникові діоди, то верхня межа
частотного діапазону такого вимірювача може сягати кількох гігагерц.
Одначе, «неідеальність» та нелінійність вольтамперних характеристик
реальних діодів обумовлює і певні недоліки, притаманні вимірювачам
змінних струмів та напруг на основі МЕ голівок. Це, по-перше, нелінійність
шкали, стиснутої на початку (в області малих напруг, до 0,4 В), а по-друге 
невисока точність виконуваних за їх допомогою вимірювань (їх класи
точності: 1,5; 2,5 і 4,0).
Як ще один притаманний їм недолік, можна назвати залежність їх показів
від форми кривої досліджуваного сигналу. Якщо вимірюваний струм або
напруга не є синусоїдальними, то до показів приладу необхідно вводити
спеціальні поправки.

1. Наведіть найпростішу схему прямого вимірювання напруги.
148
149
2. За яких умов вимірювання напруги в найпростішій схемі прямого

вимірювання напруги буде безпохибковим?
3. Яким чином можна збільшити діапазон вимірюваних напруг
вольтметра?
4. З якою метою діапазон вимірюваних вольтметром напруг розбивають
на кілька піддіапазонів?
5. Наведіть схему перемикача діапазонів вольтметра.
6. В чому полягає метод компенсаційного вимірювання напруги?
7. В чому полягає метод компенсаційного вимірювання струму?
8. В чому полягає принципова перевага методів компенсаційних
вимірювань?
9. Наведіть найпростішу схему прямого вимірювання струму.
10. За якої умови вимірювання струму в найпростішій схемі прямого
вимірювання струму буде безпохибковим?
11. Яким чином можна збільшити діапазон вимірюваних струмів
ампертметра?
12. З якою метою діапазон вимірюваних амперметром струмів
розбивають на кілька піддіапазонів?
13. Наведіть схему перемикача діапазонів амперметра.
14. В чому полягає метод непрямого вимірювання струму?
15. Вкажіть, яких систем електромеханічні вимірювальні прилади
найчастіше використовують в якості вимірювачів струму і напруги
змінної частоти?
16. Яким чином можна використати електромеханічні вимірювальні
прилади магнітоелектричної системи в якості вимірювачів струму і
напруги змінної частоти?
17. Яке значення змінного струму (напруги) будуть показувати
електромеханічні вимірювальні прилади електромагнітної системи?
149
150

електромеханічні вимірювальні прилади магнітоелектричної системи?
електромеханічні вимірювальні прилади магнітоелектричної системи
оснащені випрямлячем?
Задача 6.5.1.
Починаючи з яких значень опору R похибка вимірювання напруги на
ньому, обрахована за виразом (6.1.3) не перевищить 1 %, якщо RV = 10 кОм, а
r = 50 Ом?
Розвʻяжемо вираз (6.1.3) відносно R:
Підставляючи сюди числові дані із умови задачі, отримаємо:
Отриманий результат є дещо неочікуваним, адже в природі не може бути

резисторів з відʻємними значеннями опорів. Як же тоді витлумачити
отриманий результат?
Те, що підрахунок за бездоганно виведеними формулами привів до
неадекватного результату, очевидно свідчить про некоректності в
формулюванні умови задачі.
Переконаємося у цьому. Обрахуємо дійсне і виміряне значення напруг на
резисторі R = 1 кОм за виразами (6.1.2) із матеріалів розділу, прийнявши Е =
10 В, а R = 1 кОм:
150
151
Отже: , а .
Обрахуємо тепер (за виразом (6.1.1.)) відносну похибку вимірювання

напруги:
Отже, за наведених в умові задачі числових параметрів схеми

вимірювання, вимагати значення похибки вимірювання 1 % було просто
некоректним.
Змінивши в умові задачі цифру похибки з 1 % на 0,1 %, повторимо
розрахунки:
Цього разу отримана адекватна відповідь: для всіх значень R ≤ 12,5 Ом

похибка вимірювання не перевищить 0,1 %.
Задача 6.5.2.
Починаючи з яких значень опору R похибка вимірювання струму через
нього, обрахована за виразом (6.2.3) не перевищить 1 %, якщо RА = 0,10 Ом, а
r = 50 Ом?
Розвʻяжемо вираз (6.2.3) відносно R:
Підставляючи сюди числові дані із умови задачі, отримаємо:
151
152
Ом.
Отриманий результат є дещо приголомшливим, адже в природі не буває

опорів з відʻємними значеннями. Як же витлумачити такий результат?
Те, що підрахунок за бездоганно виведеними формулами привів до
неадекватного результату, свідчить про некоректність числових даних,
наведених в умові задачі.
Переконаємося у цьому. Обрахуємо дійсне і виміряне значення струмів
через резистор R за виразами (6.2.2) із матеріалів розділу, поклавши Е = 10 В,
а R = 1 кОм:
Отже: ,а .
Обрахуємо тепер (за виразом (6.2.1.)) відносну похибку вимірювання

напруги:
Отже, за наведених в умові задачі числових параметрів схеми

вимірювання, вимагати значення похибки вимірювання 1 % було просто
некоректним.
Змінивши в умові задачі цифру похибки з 1 % на 0,1 %, повторимо
розрахунки:
Ом.
Цього разу отримано адекватну відповідь: для всіх значень R ≥ 49,9 Ом

похибка вимірювання струму не перевищить 0,1 %.
Задача 6.5.3.
152
153
При непрямому вимірюванні струму в розрив ланцюга ввімкнули

еталонний резистор, і високочутливим вольтметром виміряли напругу на
ньому. Визначити значення вимірюваного струму, якщо опір еталонного
резистора Rе = 1кОм, а виміряне вольтметром падіння напруги U0 = 10 мВ.
За законом Ома: .
Відповідь: Іх = 10 мкА.
153
154
РОЗДІЛ №7.
ВИМІРЮВАННЯ ЕЛЕКТРИЧНОГО ОПОРУ
7.1. Прямі вимірювання електричного опору омметрами.

Діапазон можливих значень величин опорів, що підлягають
вимірюванням, лежить в межах від 10-8 до 1016 Ом. Опір постійному струмові
можна вимірювати приладами з безпосередньою оцінкою та використовуючи
мостові методи.
Залежно від значень вимірюваних опорів вимірювачі поділяють на
міліомметри (з нижньою межею десяті долі міліом), омметри (з нижньою
межею одиниці ом), кілоомметри (з верхньою межею близько 1 МОм),
мегаом- метри (з верхньою межею до 1000 МОм), тераомметри (з верхньою
межею більше 1 ГОм).
Вст.“0” а) Вст. б) Рис.7.1.1. Схеми омметрів
для вимірювання великих а)
+ R0 + R та малих б) опорів.
Rх К R0, R  встановлення “0” та
Rх
U rк G “”, відповідно; Rх 
К вимірюваний опір; rк  опір
rк І І
G рухомої котушки; К 
  калібрувальний ключ.
На рис.7.1.1 наведені схеми омметрів на основі електромеханічних МЕ

вимірювальних приладів для вимірювання великих а) і малих б) значень
опорів. Позначення на схемах: R0 – калібрувальний резистор в схемі а для
встановлення стрілки омметра на «0»-позначку шкали приладу при
замкнутому калібрувальному ключі К або при закорочених вимірювальних
щупах омметра; R – калібрувальний резистор в схемі б для встановлення
стрілки омметра на «»-позначку шкали приладу при розімкнутому
калібрувальному ключі К або при розімкнутих вимірювальних щупах
омметра; Rх  вимірюваний резистор; rк  опір рухомої котушки приладу.
Принципова відмінність цих схем полягає в тому, що в першій з них
вимірюваний опір ввімкнений послідовно з вимірювальною голівкою, а в
154
155
другому  паралельно з нею. Струм І, що протікає через вимірювальну

голівку з внутрішнім опором rк, буде визначатися виразом:
Для схеми, що наведена на рис.7.1.1, а:
при (7.1.1 а)
Для схеми, що на рис.7.1.1, б
при (7.1.1, б)
Із отриманих виразів видно, що коли в процесі вимірювань напруга

живлення омметра залишається незмінною, то струм І, а отже, і кут
відхилення стрілки вимірювальної голівки, будуть функцією лише величини
вимірюваного опору Rx. Очевидним недоліком омметрів обох типів, як це
знову ж таки видно із виразів (7.1.1 а і б), є принципова нелінійність
градуювання їх шкал. Окрім незручностей зчитування інформації з таких
шкал, їхня нелінійність збільшує також і похибку вимірювання.
Із наведених у виразах (7.1.1, а і б) граничних значень для струму І
витікає, що шкала приладу в схемі рис.7.1.1 а має бути зворотною (“шкала з
правим нулем”), тоді як у схемі рис.7.1.1 б  шкала звичайна (з “лівим”
нулем). Оскільки в процесі тривалої експлуатації омметра електрорушійна
сила батареї живлення буде змінюватися, то для запобігання появи похибки,
перед проведенням вимірювання слід щоразу перевіряти градуювання шкали
приладу. Для цього:
 в схемі рис.7.1.1 а нормально розімкнутий ключ К замикають (або
ж просто “закорочують” вимірювальні “щупи” омметра) і
змінюючи величину встановлювального опору R0, встановлюють
стрілку омметра на нульову (крайню з правого боку) поділку його
шкали. Після цієї операції прилад готовий до роботи;
 в схемі рис.7.1.1 б нормально замкнутий ключ К розмикають (або
ж просто “роз‘єднують” вимірювальні “щупи” омметра) і
155
156
змінюючи величину встановлювального опору R, встановлюють

стрілку омметра на поділку “”, що є крайньою на правому боці
його шкали. Не зайвим буде перевірити також і нульову поділку
шкали омметра. Для цього при замкнутому ключі К закорочують”
вимірювальні “щупи” омметра, переконуючись, що стрілка
омметра при цьому показує “0”. Якщо це не так, то її “заганяють на
0” коректором нуля, що розташований безпосередньо на корпусі
вимірювальної голівки приладу. Після цих операцій прилад
готовий до роботи.
7.2. Непрямі вимірювання електричного опору за методом

“вольтметра  амперметра”
Значення вимірюваного таким способом опору Rх визначається шляхом
розрахунку за законом Ома, виходячи з відомих значень напруги U,
виміряної вольтметром на опорі Rх, та виміряного амперметром значення
струму І, що протікає через цей же резистор. На рис.7.2.1 наведені два
можливих варіанти схем реалізації непрямих вимірювань невідомого опору
провідника: за методом “амперметравольтметра” (АV, рис.7.2.1 а) та за
методом “вольтметраамперметра” (VА, рис.7.2.1 б)
а) б)
А А
+ RА + RА
Rх
Рис.7.2.1. Схеми непрямих
U U V Rх
V RV вимірювань опорів за
методом АV, а) та VА, б) .
RV
 
Як видно з рис.7.2.1, обом схемам притаманна методична похибка

вимірювання. В першому випадку (рис.7.2.1 а) ця похибка обумовлена тим,
що струм IA, який показує амперметр, це не той струм, що протікає через
156
157
резистор Rх, а це сумарний струм, що протікає разом через резистор Rх і через

вольтметр, що має опір RV. У другому випадку (рис.7.2.1 б) похибка
вимірювання обумовлена тим, що вольтметр показує напругу UV не на
шуканому резисторі Rх, а сумарну напругу, яка виділяється на послідовно
з‘єднаних опорах амперметра RА і резистора Rх. Очевидно, ці проблеми легко
розв‘язати. Оскільки, шукане значення опору врешті визначається як
результат обрахунку, то обрахунковий вираз слід “сконструювати” таким
чином, щоб результатом обрахунку було безпохибкове значення шуканого
опору. Проілюструємо, як це можна зробити, спочатку для схеми а):
, (7.2.1 а)
а потім і для схеми б):
, (7.2.1 б)
Аналіз отриманих виразів показує, що в них обох шукане значення опору

Rх прямує до одного і того ж виразу, згідно з яким покази вольтметра слід
просто розділити на покази амперметра:
Очевидно, це буде так, якщо у виразі (7.2.1 а), який відповідає схемі
вимірювання, наведеній на рис.7.2.1 а, опір вольтметра буде великим: RV 
, а у виразі (7.2.1 б), який відповідає схемі вимірювання, наведеній на
рис.7.2.1 б, опір амперметра буде нехтовно малим: RА  0.
7.3. Вимірювання електричного опору мостовими методами

В основі роботи вимірювальних мостів лежить, так званий, нульовий
метод. Зрівноважування мостів відбувається за посередництвом допоміжних
резисторів, значення опорів яких підбираються так, щоб для двох точок
157
158
досягти стану еквіпотеціальності, який фіксується індикатором рівноваги.

Співвідношення між опорами допоміжних резисторів і визначить шукане
значення опору вимірюваного резистора. Проілюструємо це на прикладі
звичайного містка Уітсона (рис.7.3.1).
Умовою рівноваги містка є відсутність струму через нього, що з високою
точністю фіксується індикатором рівноваги функцію якого виконує
високочутливий гальванометр G.
+ На рис.7.3.1 наведено: R1, R2  прецизійні
І1 R1 R2 І2 резистори з відомими значеннями їх постійних

G опорів; R3  прецизійний резистор зі змінним
U
опором, яким зрівноважується місток; Rх 
R3 Rх
 вимірюваний резистор з невідомим опором; U 
Рис.7.3.1. Найпростіша
напруга живлення містка; І1, І2  струми, відповідно,
мостова схема
вимірювання опору в лівому та в правому плечах містка за умови його
резистора.
рівноваги; G  індика-
тор рівноваги містка.
Відсутність струму через гальванометр означає еквіпотенціальність точок
схеми, до яких він під‘єднаний. Це дозволяє стверджувати, що падіння
напруги на резисторах R1, і R2  однакові:
U1 = U2.
Те ж можна стверджувати і стосовно напруг на резисторах R3, і Rх:
U3 = Uх.
Користуючись законом Ома, рівностям напруг можна надати такого
вигляду:
І1R1 = I2R2;
І1R3 = I2Rх,
а розділивши останні рівності почленно одна на другу, отримаємо умову для
визначення Rх:
158
159
, звідки:
. (7.3.1)
Із виразу (7.3.1) слідує, що зрівноважування містка можна досягти або:

 регулюванням відношення значень опорів R2R1 при деякому
незмінному значенні опору R3 (це випадок так званих «мостів зі змінним
відношенням пліч»);
 регулюванням значення опору R3 при деякомунезмінному відношенні
значень опорів R2R1 (це випадок так званих «мостів з постійним
відношенням пліч»).

1. Назвіть основний недолік градуювання шкал омметрів для
вимірювання великих та малих опорів.
2. Наведіть схеми непрямого вимірювання електричного опору за
методом “вольтметра  амперметра”.
3. Що є причиною появи похибок при непрямих вимірюваннях
електричного опору за методом “вольтметра  амперметра”?
4. Яким чином можна уникнути похибок при непрямих вимірюваннях
електричного опору за методом “вольтметра  амперметра”?
5. Сформулюйте умову коректного запису розрахункового значення
шуканого опору резистора як результату його непрямого вимірювання.
6. В чому полягає умова рівноваги містка Уітсона?
7. Яким чином фіксується момент рівноваги містка Уітсона?
8. Якими факторами визначається похибка при вимірюванні опору
резистора мостовим методом?
Задача 7.5.1. Для непрямих вимірювань опорів резисторів користувалися
159
160
вольтметром з внутрішнім опором 11 кОм та амперметром, внутрішній опір

якого складав 0,11 Ом. Визначте діапазон значень опорів, похибка при
вимірюваннях яких не перевищуватиме 1 %.
A Розв‘язок: Оскільки в умові задачі нічого не
сказано про те, який варіант схеми ввімкнення
V RV RX вимірювальних приладів слід застосовувати,
розглянемо обидва можливих варіанти.
а) з безпохибковим вимірюванням напруги
Рис.7.5.1 а.
Варіант цієї схеми вимірювання представ-
лений на рис. 7.5.1.а. Очевидно, в цій схемі вольтметр показує саме ту
напругу, яка дійсно є на резисторі Rx, тоді як амперметр показує сумарний
струм через вимірюваний резистор і через вольтметр. Зрозуміло, що
розділивши покази вольтметра на покази амперметра, в результаті отримаємо
сумарний опір паралельного з‘єднання опорів RV і RX. Очевидно, чим краще
буде виконуватися нерівність RV > RX, тим меншою буде похибка таких
вимірювань. Із сказаного зрозуміло, що причиною похибки при використанні
такої схеми вимірювання буде «неідеальність» вольтметра (RV < ∞). Також
зауважимо, що «неідеальність» амперметра (RА > 0) жодним чином не
впливає на похибку непрямого вимірювання значення опору RX. Дійсно, як
видно зі схеми вимірювання, падіння напруги на опорі амперметра
вольтметром не вимірюється і при подальших розрахунках значення опору RX
не використовується. Очевидно, що ця умова виконується за будь-якої
величини внутрішнього опору амперметра.
Запишемо вираз для відносної похибки визначення опору за результатами
вимірювання згідно зі схемою за варіантом а):
160
161
Враховуючи умову задачі, можемо написати (знаком мінус, що стоїть

перед дробом в останньому виразі, нехтуємо):
Розв‘язуючи останню нерівність відносно RX, отримаємо:
Ом
Отже, згідно з даними із умови задачі, відносна похибка вимірювання

опору за схемою ввімкнення приладів, що відповідає варіантові а), не буде
пере- A
RA вищувати 1 % для всіх резисторів, опір яких не буде
V RХ перевищувати 111 Ом.
б) з безпохибковим вимірюванням струму
Рис.7.5.1 б. Варіант цієї схеми вимірювання наведений на
рис.7.5.1 б. Очевидно, що в цій схемі амперметр
по-
казує саме той струм, який протікає через резистор RX, тоді як вольтметр
показує сумарну напругу, одна складова якої виділяється на вимірюваному
резисторі, а друга – на амперметрі. Зрозуміло, що коли ми просто розділимо
покази вольтметра на покази амперметра, то в результаті отримаємо
сумарний опір послідовного з‘єднання опорів. RА і RX. Очевидно, чим краще
буде виконуватися нерівність RА < RX, тим меншою буде похибка
вимірювань. Із сказаного зрозуміло також, що причиною похибки при такій
організації схеми вимірювання буде «неідеальність» амперметра (RА ≠ 0). Тут
же зауважимо, що «неідеальність» вольтметра (RV < ∞) жодним чином не
впливає на похибку вимірювання: покази вольтметра визначаються лише
різницею потенціалів на його затискачах і ніяк не залежать від величини його
внутрішнього опору.
Запишемо вираз для відносної похибки визначення опору за результатами
161
162
вимірювання згідно зі схемою за варіантом б):
Враховуючи умову задачі, можемо написати:
Розв‘язуючи останню нерівність відносно RX, отримаємо:
Ом
Отже, згідно з даними із умови задачі, відносна похибка вимірювання

опору за схемою ввімкнення приладів, що відповідає варіантові б), не буде
перевищувати 1 % для всіх резисторів, опір яких буде перевищувати 11 Ом.
Задача 7.5.2. При непрямих вимірюваннях опору резистора користувалися

вольтметром з внутрішнім опором RV = 11 кОм i амперметром з внутрішнім
опором RA = 0,11 Ом. Визначте похибку вимірювання опору резистора RX,
істинне значення якого складає 1 кОм.
A Розв‘язок: Оскільки в умові задачі нічого не
сказано про те, який варіант схеми ввімкнення
V RV RX вимірювальних приладів слід застосовувати, то
розглянемо обидва можливі варіанти.
а) з безпохибковим вимірюванням напруги
Рис.7.5.2 а.
Варіант цієї схеми вимірювання представ-
лений на рисунку 7.5.2 а. Очевидно, що в цій схемі вольтметр показує са́ме
ту напругу, яка дійсно є на резисторі RX, тоді як амперметр показує сумарний
струм, одна із складових якого протікає через вимірюваний резистор, а друга
– через вольтметр. Зрозуміло, що коли ми просто розділимо покази
вольтметра на покази амперметра, то в результаті отримаємо сумарний опір
паралельного з‘єднання опорів RV і RX. Очевидно, чим краще буде
виконуватися нерівність RV > RX, тим меншою буде похибка таких
вимірювань. Із сказаного зрозуміло також, що причиною похибки при
162
163
використанні такої схеми вимірювання буде «неідеальність» вольтметра (RV

< ∞). Тут же зауважимо, що «неідеальність» амперметра (RА ≠ 0) жодним
чином не впливає на похибку вимірювання. Дійсно, як видно з нашої схеми
вимірювання (варіант 7.5.2 а), напруга, що виділяється на внутрішньому
опорі амперметра при протіканні через нього вимірюваного струму,
вольтметром не вимірюється і відповідно, при подальших розрахунках
величини опору RX не використовується. Очевидно, що ця умова виконується
за будь-якої величини внутрішнього опору амперметра.
Запишемо вираз для відносної похибки визначення опору RX за
результатами вимірювання згідно зі схемою за варіантом а):
Підставляючи числові дані із умови задачі, отримаємо (знаком мінус, що

стоїть перед дробом в останньому виразі, нехтуємо):
Отже, згідно з умовою задачі, відносна похибка вимірювання опору за

схемою ввімкнення приладів, що відповідає рис.7.5.2 а), складе 8,3 %.
б) з безпохибковим вимірюванням струму

Варіант цієї схеми вимірювання наведений на рис.7.5.2 б: Очевидно, що в
цій схемі амперметр показує са́ме той струм, який протікає через резистор RX,
тоді як вольтметр показує сумарну напругу, одна складова якої падає на
вимірюваному резисторі, а друга – на внутрішньому опорі амперметра.
Зрозуміло, що коли ми просто розділимо покази вольтметра на покази
амперметра, то в результаті отримаємо сумарний опір послідовного
з‘єднання резисторів RА і RX. При цьому, чим краще буде виконуватися
нерівність RА < RX, тим мен-
163
164
шою буде похибка таких вимірювань. Із сказаного

A
зрозуміло також, що причиною похибки при такій
організації схеми вимірювання буде «неідеальність»
V RX
амперметра (RА ≠ 0). Зауважимо, що «неідеальність»
вольтметра (RV < ∞) жодним чином не впливає на
Рис.7.5.2 б.
похибку вимірювання: покази вольтметра визначаються
лише різницею
потенціалів на його затискачах і не залежать від величини його внутрішнього
опору.
Запишемо вираз для відносної похибки визначення опору RX за
результатами вимірювання згідно зі схемою за варіантом рис.7.5.2 б:
Підставляючи числові дані із умови задачі, отримаємо:
Таким чином, згідно з умовою задачі, відносна похибка вимірювання

опору за схемою ввімкнення приладів, що відповідає варіантові рис.7.5.2 б,
складе 0,01 %.
Як бачимо, значення відносних похибок, отриманих при використанні
різних схем вимірювання, різняться майже на два порядки. З цього
напрошується висновок, що для даного конкретного резистора слід вибирати
таку схему вимірювання, в якій «похибкоутворююче співвідношення» є
кращим. Проілюструємо це на нашому прикладі. В схемі рис.7.5.2 а похибка
обумовлюється тим, що струм після амперметра не весь проходить через
вимірюваний резистор RX, а певна його частина відгалужується через
вольтметр. Очевидно, доля відгалужуваного струму буде визначатися
відношенням опорів: . В схемі рис.7.5.2 б похибка
обумовлюється тим, що виміряна вольтметром напруга не вся виділяється на

164
165
резисторі RX, а певна її частина виділяється на опорі амперметра RА.

Очевидно, що доля цієї напруги також визначаться відношенням:
. Таким чином, при тому наборі числових
даних, що наведені в умові задачі, перевагу слід віддати варіантові б) схеми

вимірювання.
Задача 7.5.3. Дротовий резистор виготовлено з ніхромового дроту з

середнім відхиленням діаметру на 1,5 % від розрахункового. Визначити, яке
відхилення опору резистора це викликає.
Розв‘язок: Запишемо вираз, яким визначається опір R дротового

резистора:
, (7.5.3.1)
тут ρ – питомий опір ніхрому; l, S, d – довжина, площа поперечного перерізу,

та діаметр дроту.
Отримаємо вираз для визначення відхилення опору резистора, яке
обумовлене відхиленням діаметра його дроту. Для цього спочатку
прологарифмуємо вираз (7.5.3.1):
,
затим продифереціюємо почленно отриманий вираз, взявши часткову
похідну від кожного члену рівності:
. (7.5.3.2)

приростів змінних) до кінечних приростів змінних:
. (7.5.3.3)
Як бачимо, вираз (7.5.3.3) є готовим виразом для підрахунку відносної

похибки опору, що визначається виразом (7.5.3.1). Зауважимо, що при
переході (7.5.3.2) → (7.5.3.3), ми свідомо замінили перед останнім доданком
165
166
знак «–» на знак «+», щоб при визначенні сумарної відносної похибки
врахувати найнесприятливіший випадок комбінації відносних похибок
складових у загальному виразі.
Оскільки в умові задачі нічого не сказано при відхилення ρ і l від
номінальних значень, то вираз (7.5.3.3) можна спростити:
Підставляючи в останній вираз дані із умови задачі, отримаємо:
Отже, відхилення діаметра дроту резистора обумовлює вдвічі більше

відхилення його опору. Якщо у вас виникне запитання, навіщо в умові задачі
було сказано, що дріт є ніхромовим, – не переймайтесь – це робиться для
того, щоб заплутати тих, хто здатен заплутатися.
Задача 7.5.4. (Для кмітлівих). Обрахуйте загальний опір RAB наведеного

на рис.7.5.4.1 змішаного з’єднання резисторів R, опір кожного з яких
дорівнює 1 Ом.
Розв‘язок: Оскільки схема
R C R
(рис.7.5.4.1) складена так, що
A R B застосування звичайних правил
обрахунку опорів для послідовно-
R D R паралельних зʻєднань резисторів

Рис.7.5.4.1 не можуть бути застосованими,
то слід при зупинитися і поміркувати, чи немає в цій схемі якихось
особливостей, які могли б допомогти знайти розвʻязок цієї задачі?
Така особливість є. Це – місткова схема. І з огляду на симетрію цієї
схеми, можна стверджувати, що цей місточок є зрівноваженим, а це означає,
що за будь-якої різниці потенціалів між точками А і В, потенціали точок С і D
завжди будуть однаковими: . Це, в свою чергу, означає, що між
точками С і D різниці потенціалів немає, тобто напруга між цими точками
166
167
UCD = 0. З цього слідує, що через місточковий резистор (на схемі він

зображений вертикальним) струм не протікає. Оскільки це так, то в схемі
нічого не зміниться, хоч ми взагалі викинемо цього резистора, хоч
закоротимо його.
Розглянемо спочатку перший варіант – місточкового резистора немає.
Тоді схема рис.7.5.4.1 набуде вигляду:
R R
Зробимо тепер ще одне
A B
очевидне перетворення цієї
R R схеми:
2R
A B І останнє перетворення:
2R
Як бачимо з останнього
A RAB = R B
рисунку, загальний опір
змішаного з'єднання резисторів:
RAB виявився таким, що дорівнює
R.
Розглянемо тепер другий варіант розв’язку – місточковий резистор

закорочений. Тоді схема набуде вигляду:
R R
Зробимо ще одне очевидне
A B
перетворення цієї схеми:
R R
І останнє перетворення в цій
0,5R 0,5R
A B схемі:
Як бачимо з останнього
A RAB = R B
167
168
рисунку, і в другому варіанті

розв’язку загальний опір змішаного
з'єднання
резисторів: RAB виявився таким, що дорівнює R.
Отже, обидва розв’язки привели нас до одного і того ж результату:
загальний опір змішаного зʻєднання RAB = R = 1 Ом.
Задача 7.5.5. (Для кмітлівих). Обрахуйте загальний опір RAB наведеного

на рис.7.5.5.1 нескінченого ланцюжка змішаного з’єднання резисторів R, опір
кожного з яких дорівнює 1 Ом.
R R R Розв‘язок. Розвʻязати цю
A
задачу нам допоможе са́ме
R R R умова нескінченості ланцюжка
резисторів. Уявімо, що ми до
B вхідних клем ланцюжка А і В
Рис.7.5.5.1
підімкнули омметр. Очевидно,
що він покаже шу́кане значення опору нескінченого ланцюжка RAB.
Після цього подумки «відкинемо» від схеми перших два (рахуючи зліва)
резистори і знову підімкнемо омметр до ланцюжка резисторів. Очевидно,
нестача двох видалених нами резисторів ніяк не відібʻється на показах
омметра і він знову покаже нам шукане значення опору нескінченого
ланцюжка RAB.
Виходячи зі сказаного, нарисуємо еквівалентну схему нескінченого ланц-
цюжка з урахуванням «відкинутих» резисторів
R
A (рис.7.5.5.2).
R RАВ Якщо ми знову підімкнемо омметр до вхідних
клем А і В нашої еквівалентної схеми, то він,
B очевидно, знову покаже нам шу́кане значення
Рис.7.5.5.2. опору RAB. Ці міркування дають змогу записати
такий ви-
168
169
раз для загального опору еквівалентної схеми (рис.7.5.5.2):
Розвʻязуючи отримане рівняння відносно RAB, отримаємо:
Ом.
Отже, шу́кане значення опору нескінченого ланцюжка RAB становить

≈ 1,62 Ом.
169
170
РОЗДІЛ №8.
ВИМІРЮВАННЯ ПАРАМЕТРІВ КОНДЕНСАТОРІВ
8.1. Загальні міркування

В електричних ланцюгах змінного струму розрізняють два види опорів:
активні і реактивні. Цим ланцюги змінного струму істотною відрізняються
від ланцюгів постійного струму. В реальних радіоелектронних схемах разом
з активними елементами – резисторами – широко використовуються і
реактивні елементи – конденсатори і котушки індуктивності (дроселі).
В активних елементах (резисторах) енергія електричного струму, що
протікає через них, перетворюється в теплову і незворотно ними розсіюється.
Це відбувається так тому, що в ланцюгах змінного струму і напруга на
резисторі, і струм через нього змінюються в часі синфазно. Доведемо це, для
чого, скориставшись законом Ома: u(t) = R∙i(t), обрахуємо середню енергію
змінного електричного струму, яка виділиться в резисторі протягом одного
періоду:
ту
т І0 – амплітудне (максимальне) значення змінного струму.

Перетворимо дещо підінтегральний вираз:
Скористаємося тепер таблицею інтегралів:
З урахуванням наших позначень і меж інтегрування, отримаємо:
тут – діюче (ефективне, середньоквадратичне) значення змінного
170
171
гармонічного (синусоїдального) струму

На відміну від активних в реактивних елементах напруга і струм зсунуті
по фазі на 90º (на чверть періоду), завдяки чому електрична енергія в них не
втрачається (не розсіюється), а відбувається обмін енергією («перекачка»
енергії) між ними (конденсаторами, котушками індуктивності) і джерелом
електричної енергії. Доведемо і це,обрахувавши середню за період енергію,
що проходить через реактивний елемент, наприклад через конденсатор, для
якого: ,а , тобто зміни струму випереджають
зміни напруги на чверть періоду. Отже:
тут
UС0, ІС0,– амплітудні (максимальні) значення змінної напруги та струму на

конденсаторі.
Попрацюємо над інтегралом:
Як показали підрахунки, середня за період енергія при протікання

реактивного струму через конденсатор дійсно дорівнює нулю. Зрозуміло, що
такий же, нульовий, результат буде отриманий і щодо середньої за період
електричної енергії при протіканні реактивного струму через котушку
індуктивності (там тільки струм іL буде запізнюватися на чверть періоду
щодо напруги uL).
Очевидною є необхідність вміти визначати параметри і цих елементів
схем. Розгляд методів і схем вимірювання параметрів реактивних елементів
почнемо з конденсаторів.
Конденсатори, як елементи електричних схем, реалізують функцію
електричної ємності, яка полягає в їх здатності накопичувати електричні
заряди, утримувати їх в собі, щоб потім повертати їх.
В радіоелектронних пристроях застосовуються конденсатори багатьох
171
172
типів і різних призначень. Можливі значення їх ємностей можна окреслити

межами від 1 пФ до 1 Ф. В області високих і надвисоких частот об'єктами
вимірювань можуть також виявитися не конкретні конденсатори, а вельми
малі міжелектродні ємності в електронних приладах або паразитні ємності
між різними елементами схеми (так звані «ємності монтажу»).
Основним параметром, що характеризує властивість конденсатора, як
елемента електричної схеми, є значення його електричної ємності.
Зауважимо, що допустимі похибки вимірювання ємностей конденсаторів
залежить від їх області застосування. Так, значення ємностей конденсаторів,
що входять до складу коливальних систем, мають визначатися особливо
ретельно, з похибкою, що не перевищує 1 %. При виборі ж конденсаторів, що
викону-ють функції блокування постійного струму, фільтрування складових
змінного струму, за-безпечення міжкаскадних зв'язків і т.п., зазвичай
допускається значний (до 20-50%) розкид їх ємностей і, відповідно, їх
вимірювання та контроль можуть здійснюватися найпростішими методами.
Ємність конденсатора С залежить від параметрів навколишнього
середовища, в якому він працює – температури, вологості, атмосферного
тиску, а також від прикладеної до нього напруги. Тому в відповідальних
випадках вимірювання параметрів конденсаторів здійснюється в умовах,
наближених до експлуатаційних.
Для вимірювання ємності конденсаторів використовують методи
вольтметра – амперметра, безпосереднє вимірювання за допомогою
мікрофарадометрів, порівняння (заміщення), мостовий і резонансний.
Напруга, що прикладається до конденсатора за будь-яких умов його
випробування, не повинна перевищувати допустимої робочої напруги. Якщо
в процесі вимірювання конденсатори, що мають великі значення ємності,
необхідно заряджати до високих напруг, то після закінчення випробувань їх
обов’язково слід розрядити (наприклад, за допомогою спеціальної кнопки,
яка замикає накоротко виводи конденсатора).
172
173
8.2. Вимірювання ємності конденсаторів

методом вольтметра - амперметра
Метод вольтметра – амперметра доцільно застосовувати при вимірюванні

конденсаторів, що мають порівняно великі ємності. Живлення вимірювальної
схеми здійснюють, зазвичай, від низькочастотного джерела струму
(F = 50 ... 1000 Гц), щоб можна було знехтувати впливом реактивних
параметрів вимірювальних приладів та паразитними ємнісними зв'язками.
Схема вимірювання наведена на рис. 8.2.1. в двох варіантах.
a) R I б) I
mA + mA
F R
F V U Cx FV U Cx
~ ~
1 -
B U0
2 + ̶
Рис. 8.2.1. Схеми вимірювання ємностей
за методом вольтметра – амперметра.
Вимірюваний конденсатор Сх вмикається в ланцюг змінного струму з

відомою частотою F, і реостатом R, як це представлено на рис.8.2.1 а або
потенціометром R, як на рис.8.2.1 б. Цими резисторами встановлюють
необхідні за умовами вимірювання або зручні для відліку значення струму I
або напруги U. За показами вольтметра і амперметра можна розрахувати
ємнісний опір конденсатора:
звідки можна визначити шу́кане значення ємності конденсатора:
Схема, наведена на рис.8.2.1 а, дає хороші результати при вимірюванні

великих ємностей, опір яких хс є значно меншим за вхідний опір вольтметра.
173
174
Натомість, схему, наведену на рис.8.2.1 б, застосовують при

вимірюваннях малих ємностей, опір яких суттєво (в десятки і більше разів)
перевищує опір міліамперметра.
Схему, наведену на рис. 8.2.1 а, можна застосовувати і для вимірювання
ємностей електролітичних конденсаторів. Якщо вимірювальна напруга не
перевищує 1-2 В, то перемикач В може залишатися в стані 1. При більших
значеннях змінної напруги стає можливим розклад електроліту у
вимірюваному конденсаторі, що може його пошкодити. Ця небезпека
усувається перемиканням перемикача В в стан 2. При цьому послідовно з
джерелом змінного струму вмикається джерело постійного струму, напруга
якого U0 має перевищувати амплітудне значення змінної напруги. За такої
умови на конденсатор буде діяти безпечна для нього однополярна пульсуюча
напруга. Пульсуючу напругу можна отримати і ввімкненням послідовно з
конденсатором діода. Зауважимо, що у всіх випадках і вольтметр і
міліамперметр повинні вимірювати лише змінні складові напруги і струму.
8.3. Мікрофарадометри з послідовною і паралельною

схемами вимірювання
Прилади, у яких значення вимірюваних ємностей зчитуються
безпосередньо зі шкали вимірювача, називають мікрофарадометрами. Їх дія
базується на залежності струму або напруги в ланцюзі, що живиться
джерелом змінного струму, від величини ємності вимірюваного
конденсатора. Схеми таких приладів аналогічні схемам омметрів,
розглянутих в попередньому розділі.
Мікрофарадометри можуть мати послідовну або паралельну схему
вимірювання. Послідовна схема (рис. 8.3.1) застосовується для вимірювання
ємностей середніх
С
значень (в межах від 100 пФ до 10 мкФ).
0
Напруга U з частотою F під-

U R Ix
~ F μА водиться від джерела до
Cx = ∞
К ланцюга, в якому послідовно
Cx
174
Рис. 8.3.1. Послідовна схема мікрофарадометра

з вимірювачем струму
175
ввімкнені конденсатор, що має

опорну ємність С0, вимірюваний
конденсатор Сx і мікро- (або
мілі-) амперметр змінного
струму.
Перед початком вимірювань вхідні затискачі закорочують (або просто
з’єднуючи їх між собою, або за допомогою ключа К) і реостатом R на шкалі
мікроамперметра встановлюють струм повного відхилення Iп (що
еквівалентно умові Сx = ∞). Ємність опорного конденсатора С0 визначається
умовою:
(8.3.1)
При підмиканні вимірюваного конденсатора Сx струм через

мікроамперметр зменшиться до деякого значення Ix, тим меншого, чим
менша ємність Сx. Градуювальна характеристика такого приладу не залежить
від частоти і форми кривої напруги живлення і наближено визначається
виразом:
Похибка вимірювання найменша в середній частині шкали і зростає на її

краях. Середині шкали відповідає ємність Сx ≈ С0, а діапазон вимірювань
обмежується значеннями 0,1С0 і 10С0. Необхідна напруга живлення
визначається із умови:
Наприклад, при Iп = 1 мА, F = 50 Гц і С0 = 20 нФ джерело живлення має

забезпечувати напругу U ≥ 160 В, одначе, якщо підвищити частоту напруги
живлення до, наприклад, 1000 Гц, то відповідно, в 20 разів, можна зменшити
і необхідну напругу живлення.
175
176
При необхідності здійснювати вимірювання ємностей в широкому

діапазоні їх значень, цей діапазон доцільно розділити на кілька піддіапазонів,
з відповідними максимальними значеннями шкал, кратними деякому
перехідному коефіцієнтові, наприклад, N = 10 (часто беруть N = 3).
Найзручнішим джерелом живлення мікрофарадометра є мережа змінного
струму промислової частоти (50 Гц); за допомогою малогабаритного
трансформатора можна отримати будь-яке потрібне значення напруги.
Високі значення цієї напруги необхідні лише на піддіапазонах для
вимірювання найменших ємностей Сх. Якщо обмежитися максимальною
напругою живлення 200 В, то за наявності мікроамперметра з Іп = 100 мкА
можна отримати, згідно з (8.3.1), ємність С0 до 1600 пФ.
Увага! Високовольтне живлення можна подавати лише після розряду
конденсатора С0 і приєднання до схеми вимірюваного конденсатора Сх. Для
надійного замикання вхідних затискачів з метою встановлення стрілки
вимірювача на позначку «∞» слід користуватися спеціальною кнопкою К
(рис. 8.3.1). Конденсатори С0 і Сх мають бути розраховані на робочу напругу,
не меншу від випробувальної. Для уникнення пошкодження вимірювача при
пробої конденсатора С0, його доцільно набрати із двох послідовно з’єднаних
конденсаторів подвійної ємності кожний. Можна також ввімкнути в ланцюг
живлення обмежувальний резистор з опором, в 5-10 разів меншим від
ємнісного опору конденсатора С0.
Для розширення діапазону вимірювань в бік зростання С0, зменшують
напругу живлення (до одиниць вольт), використовуючи для цього або
відводи від обмоток силового трансформатора, або резистивні дільники
напруги. Створення піддіапазонів з іще більшими значеннями С0 можна
досягти шляхом зниження чутливості індикатора при його шунтуванні.
Зазвичай, верхня межа вимірюваних ємностей складає 1-10 мкФ, оскільки
при опорі конденсатора С0, який можна порівняти з внутрішнім опором
індикатора і ланцюга живлення, помітно зростає похибка вимірювань.
176
177
При розширенні діапазону вимірювань в бік менших значень С0 для

отримання прийнятних значень напруги живлення вимірювальну схему
потрібно живити від джерела напруги з підвищеною (до кілогерц) частотою.
При цьому слід запобігти впливу на результат вимірювання власних
ємностей елементів схеми і ємностей монтажу.
Схема мікрофарадометра за рис. 8.3.1 може працювати і при заміні
опорного конденсатора С0 опорним резистором R0. Потрібний режим роботи
схеми буде досягатися за такої величини R0:
Такий прилад (з R0 замість С0) можна також використовувати і як омметр

з послідовною схемою для вимірювання (на частоті F) активних опорів;
зрозуміло, що шкала омметра буде мати зворотне градуювання.
При наявності електрон-
R1 R2 R0
Д1 RB ного вольтметра змінного
~ U UX V
струму з великим вхідним
Д2 C1 П Кн
CX опором Rв основою
мікрофарадометра може
Рис. 8.3.2. Послідовна схема багатодіапазонного
мікрофарадометра з вимірювачем напруги бути схема, наведена на рис.
8.3.2.
Змінна напруга U, стабілізована ланцюжком R1, Д1, Д2, дорівнює

приблизно межі вимірювання Uп вольтметра V і при замиканні вхідних
затискачів вимірювача поступає прямо на вольтметр. Регулюванням
чутливості вольтметра домагаються відхилення його стрілки на всю шкалу.
При підмиканні до вхідних затискачів вимірюваного конденсатора СХ
утворюється дільник напруги R0, СХ, з якого до вольтметра підводиться
напруга UХ, тим менша, чим меншою буде ємність СХ. Обране середнє
значення С0 шкали ємностей буде досягатися при опорі .
177
178
Перемиканням резисторів R0 з різними номіналами, здійснюється зміна меж

вимірювання ємностей. Мінімально можливе значення ємності С0
обмежується гранично допустимим значенням опору R0. Наприклад, при R0 =
1 МОм і частоті F = 50 Гц отримуємо ємність = 1820 пФ.
Мікрофарадометр в розглянутому режимі його роботи має крайні

позначки шкали ємностей «0» і «∞». Одначе, якщо використовувати в
приладі чутливий мілівольтметр з межею вимірювання Uп << U, який
допускає короткочасне випадкове перевантаження до напруги, яка дорівнює
U, то верхні межі вимірювання приладу можуть бути обмежені обраними
значеннями ємностей Сп, яким повинні відповідати опори:
при цьому значно розширюється робоча ділянка шкали. В такому разі при
допустимому опорі R0 = 1 МОм, частоті F = 50 Гц і відношенні напруг
маємо Сп ≈ 100 пФ, що дозволяє проводити вимірювання ємностей,
починаючи від 10 пФ. Якщо порядок вимірюваної ємності СX невідомий, то

перемикачем П спочатку слід встановити межу вимірювань найбільших
ємностей, при якій можливе перевантаження вольтметра обмежується із-за
зростання падіння напруги на резисторі R1.
У мікрофарадометрі з обмеженими межами вимірювання перед початком
вимірювань необхідно проводити калібрування приладу. У схемі на рис. 8.3.2
для цього слугує ланцюжок R2, С1. При натисканні кнопки Кн з конденсатора
С1 на вхід вольтметра подається напруга, за якої стрілка його вимірювача
повинна відхилятися до кінця шкали (або до певної мітки на шкалі), чого
домагаються регулятором чутливості. Зазвичай беруть R2 рівним опору R0
однієї із меж вимірювання, а С1 рівній ємності Сп для тієї ж межі.
На рис. 8.3.3 а представлений один із варіантів паралельної схеми
мікрофарадометра. При вільних вхідних затискачах (що еквівалентно ємності
178
179
СX = 0) регулюванням чутливості вольтметра домагаються відхилення

стрілки його вимірювача до кінця шкали. Під’єднання до вхідних затискачів
конденсатора СX призводить до того, що початкова напруга на вольтметрі Uп,
знижується до значення Ux, тим меншого, чим більшу ємність має СX.
Градуювальна характеристика мікрофарадометра визначається формулою:
, (8.3.2)
яка аналогічна формулі, що визначає градуювальну характеристику

послідовних схем омметрів.
Вхідний опір вольтметра RВ і частота струму F обмежують вибір опорної
ємності конденсатора С0, яка визначає середнє значення шкали, умовою:
а) б)
С0 Д R1' R1 ×10 B
+
~ V ~
U,F Un RB CX U,F U0 ×1 ~
R2' R2 Un R B CX
̶
Рис. 8.3.3. Паралельні схеми мікрофарадометрів
Наприклад, при RВ = 1 МОм і F = 50 Гц отримуємо С0 ≥ 30 нФ, тобто,
прилад є придатним для вимірювання лише порівняно великих ємностей (не
електролітичних!). Підвищення частоти джерела живлення відповідно
зменшує допустимі значення С0, одначе похибка вимірювань при цьому може
виявитися завеликою, якщо не враховувати вхідну ємність вольтметра.
Для вимірювання ємностей електролітичних конденсаторів кращою є
схема, наведена на рис. 8.3.3 б. Завдяки ввімкненню діода Д на дільнику
напруги R1, R2 діє пульсуюча напруга U0. При СX = 0 з резистора R2 на
вольтметр V (він може бути порівняно низькоомним) подається напруга
повного відхилення Uп. Підмикання конденсатора СX обумовить зменшення
179
180
напруги на вольтметрі відповідно з виразом (8.3.2). Для обраного середнього

значення шкали ємностей С0 і частоті F = 50 Гц необхідні значення опорів
дільника напруги визначаються виразами:
Зміна меж вимірювання здійснюється використанням кількох дільників

напруги з однаковим коефіцієнтом ділення U0/Uп, але з різними значеннями
опорів R1 і R2. Вольтметр змінного струму повинен мати закриту схему входу,
інакше напругу на нього треба буде подавати через електролітичний
конденсатор великої ємності.
Розглянуті схеми мікрофарадометрів дозволяють вимірювати ємності
конденсаторів з похибкою 5-10 %, а іноді і більше. Виконати їхні шкали на
основі розрахунку градуювальної характеристики належним чином не
завжди вдається із-за впливу різних важкопрогнозованих факторів, таких як
внутрішні опори джерел живлення і вимірювальних приладів, нелінійності
шкали напруг вольтметра і т.п. Тому при регулюванні і градуюванні
мікрофарадометрів необхідно використовувати магазини ємностей або
набори конденсаторів з допусками по ємності не більше 5%.
8.4. Мікрофарадометри з рівномірною шкалою

Мікрофарадометр з рівномірною шкалою може бути виконаний за
схемою, аналогічною схемам ємнісних частотомірів, відрізняючись від
останніх лише тим, що об'єктом вимірювань є не частота, а ємність. Дія таких
приладів базується на вимірюванні середнього значення струму заряду або
розряду вимірюваного конденсатора, що перезаряджається напругою відомої
частоти.
На рис. 8.4.1 а, наведена схема вимірювального блоку мікрофарадометра,
що живиться імпульсною напругою прямокутної форми.
180
181
При дії імпульсу конденсатор Сх заряджається через діод Д до максималь-

ної напруги Uт. В інтервалі між імпульсами конденсатор розряджається через
вимірювач (електромагнітний мікроамперметр) до початкової напруги Uп.
Р
а) П1 Кн RД
Сх
U Н
Генератор ×1 C0
iмпульсів Uт П2 Rш
U, F Uа 10 C0 С В
Uп ×10 Д RВ
T +
T=1/F
б) ̶ Д2 в)
+ Сх ̶ + Сх ̶
Д2 С Д3
+
Д1 ВС + ̶ В
Д1 Д4
Рис. 8.4.1. Схеми вимірювальних блоків мікрофарадометрів з рівномірною шкалою
В усталеному режимі при частоті повторювання вхідних імпульсів F і

їхній амплітуді Uа = Uт – Uп середнє значення струму, що протікає через
вимірювач В, Іх = СхUаF. При фіксованих значеннях Uп і F вимірювач має
рівномірну шкалу з відліком в значеннях Сх відповідно з виразом:
Граничне значення вимірюваних ємностей:
де Iп – струм повного відхилення вимірювача.
181
182
Для згладжування пульсацій і усунення небажаних коливань стрілки

вимірювача слугує конденсатор С, опір якого при частоті F має бути значно
меншим від опору RВ вимірювача.
Результати не зміняться, якщо вимірювач ввімкнути в ланцюг зарядного
струму послідовно з діодом Д2 (рис. 8.4.1 б); тоді розрядний струм
конденсатора Сx буде відводитися через діод Д1. При вимірюванні малих
ємностей іноді застосовують двопівперіодну схему ввімкнення вимірювача
(рис.8.4.1 в). В цьому випадку через вимірювач протікають і зарядний, і
розрядний струми, що дозволяє отримати необхідну межу вимірювань при
напрузі Uа або частоті F, вдвічі менших, ніж в схемах з однопівперіодним
ввімкненням вимірювача.
Межі вимірювань приладу визначаються значеннями Сгр і для їх
забезпечення при перемиканні меж змінюють частоту повторювання
імпульсів джерела живлення згідно з виразом:
(8.4.1)
Перед початком вимірювань на кожній межі мікрофарадометр необхідно

калібрувати, для цього до його входу натисканням кнопки Кн під’єднують
конденсатор ємністю С0 = Сгр (рис. 8.4.1 а); при цьому стрілку вимірювача
встановлюють на кінець шкали одним із таких способів:
– регулюючи частоту F генератора імпульсів;
– регулюючи амплітуду імпульсів Uа генератора;
– регулюючи чутливість вимірювача (наприклад, за допомогою
шунтуючого реостату Rш).
Оскільки шкала приладу рівномірна, то похибка вимірювання ємностей в
основному визначається похибкою підбору опорної ємності С0, відхилення
якої від необхідного номіналу (Сгр) має не перевершувати 1 ... 5%.
Для отримання вірних результатів вимірювань необхідно, щоб за один
період вхідної напруги конденсатор Сx встигав повністю зарядитися і
182
183
розрядитися (в межах напруг Uт ÷ Uп). Найлегше це забезпечується при

прямокутній формі вхідних імпульсів і належному виборі частоти їх
повторювання F.
Відомо, що в ланцюзі із елементів R і С, тривалість заряду (розряду)
конденсатора визначається постійної часу τ = RC і практично не перевищує
5τ. Для того щоб заряд (розряд) закінчувався протягом півперіоду напруги
частотою F, необхідно виконання умови:
яка виконується при частоті
(8.4.2)
Приймаючи максимально можливі опори ланцюгів заряду і розряду R

такими, що дорівнюють 10 кОм (з урахуванням вихідного опору Rвих
генератора імпульсів), отримуємо зручну формулу для практичного
визначення частоти повторювання імпульсів (в кілогерцах):
, (8.4.3)
(тут Сгр – в пікофарадах). В останній умові часто пишуть знак дорівнює. Тоді
верхнім межам вимірювань Сгр = 100, 1000, 10000 пФ і 0,1 мкФ будуть
відповідати часто́ти F = 100, 10, 1 і 0,1 кГц.
Умова (8.4.3) і формула (8.4.1) визначають необхідну амплітуду імпульсів
(у вольтах):
(тут Іп – в мікроамперах). Наприклад, при роботі з вимірювачем, що має

струм повного відхилення Іп = 100 мкА, необхідно, щоб амплітуда імпульсів
Ua була не меншою 10 В.
Опір резистора RД (рис. 8.4.1 а) вибирають таким, щоб опір ланцюга
вимірювача RД + RВ значно (в кілька десятків разів) перевищував прямий опір
183
184
діода Д; водночас він не повинен збільшувати загальний опір кола розряду

понад допустимого значення (10 кОм). Якщо обидві умови не вдається
задовольнити разом, то резистор RД замінюють діодом, який пропускає струм
розряду; при цьому вимірювач виявляється ввімкненим за схемою рис. 8.4.1
б. При розрахунках приладу враховують також характер вихідного опору
генератора імпульсів Rвих, який залежно від схеми генератора може бути
постійним, регульованим або навіть нелінійним (великим під час дії імпульсу
і малим в інтервалі між імпульсами).
Мікрофарадометри розглянутого типу зазвичай мають верхні межі
вимірювання Сгр що перевершують 100 пФ. Пояснюється це труднощами
генерування прямокутних імпульсів з високою частотою повторювання і
впливом паразитних зв'язків. Ускладнення виникають також і при
розширенні діапазону вимірювань в бік великих ємностей. Наприклад, при
виборі верхніх значень меж Сгр 1 і 10 мкФ, згідно з умовою (8.4.3), слід
подавати на схему імпульси з частотами повторювання, відповідно, 10 і 1 Гц;
одначе при цьому відлік по шкалі вимірювача стає неможливим із-за сильних
вібрацій його стрілки, які не вдається усунути збільшенням ємності
конденсатора С. При вимірюваннях великих ємностей вимірювальну схему,
зазвичай, живлять імпульсами з частотою повторювання 50 Гц, які легко
формувати із напруги мережі змінного струму. Для забезпечення виконання
умови (8.4.2), зменшують постійні часу ланцюгів заряду і розряду,
вибираючи при цьому джерело імпульсів з малим вихідним опором (десятки
Ом) та шунтуючи вимірювача. Комутація ланцюгів заряду і розряду має
керуватися вхідними імпульсами автоматично.
Окрім рівномірної шкали ємностей, мікрофарадометри можуть мати і
нерівномірну шкалу з діапазоном показань від 0 до ∞, подібну шкалам
паралельних схем омметрів. Характер шкали (рівномірна – Р, нерівномірна –
Н) в схемі на рис. 8.4.1 а, визначається перемикачем П1. Коли він у стані «Н»
 вимірюваний конденсатор Сx вмикається послідовно з опорним
184
185
конденсатором С0, ємність якого визначає межу вимірювань приладу і

приблизно відповідає середині його нелінійної шкали.
Рівномірну шкала вимірювача ємностей можна отримати і іншими
способами. Наприклад, якщо до виходу мультивібратора підімкнути
диференціювальний ланцюжок R Сx, то середня напруга однополярних
імпульсів, що знімається з резистора R, виявляється пропорційною ємності
Сx. Для роботи в такому приладі потрібен чутливий мілівольтметр постійного
струму. Межі вимірювань можуть задаватися опором резистора R. При
частоті повторювання імпульсів F = 100 кГц верхні межі вимірювання
ємностей Сгр становили 10 і 100 пФ.
8.5. Вимірювання ємностей методом порівняння (заміщення)

Даний метод базується на порівнянні дії, що чиниться вимірюваною СХ і
відомою С0 ємностями на режим вимірювальної схеми.
Найпростіша схема вимірювань, в якій ємності СХ і С0 порівнюються за
значеннями їх опору змінному струмові, наведена на рис. 8.5.1.
Сх При підключенні конденсатора СХ
C1
потенціометром R встановлюють в
ланцюзі струм, зручний для відліку або
~ FR С0 mА
контролю по міліамперметру змінного
струму або іншому низькоомному
Рис. 8.5.1. Схема вимірювання ємностей
методом порівняння. індикатору. Потім замість конденсатора
СХ підключають до схеми магазин єм-
ностей або зразковий (опорний) конденсатор змінної ємності і змінюючи
його ємність С0 домагаються таких же показів індикатора. Очевидно, це буде
виконуватися за умови С0 = СХ. Похибка вимірювання залежить від
чутливості індикатора і похибки відліку ємності С0; її можна отримати ~ 1% і
менше.
При вимірюванні методом порівняння ємностей понад 5 нФ
185
186
вимірювальну схему можна живити від мережі змінного струму частотою 50

Гц. Для вимірювання менших ємностей потрібен генератор більш високих
частот. У всіх випадках для уникнення пошкоджень індикатора у
вимірювальний ланцюг слід включати обмежувальний конденсатор (С1) або
резистор.
Метод порівняння в різних варіантах широко застосовується в мостових і
резонансних вимірювачах ємностей. Він може бути реалізований і в
мікрофарадометрах, розглянутих вище, при істотному зниженні похибки
8.6. Вимірювання ємностей мостами змінного струму
Для вимірювання параметрів реактивних елементів широкого

застосування набули зрівноважені мости змінного струму.
В загальному випадку плечі вимірювального моста (рис. 8.6.1) мають
комплексні опори Z1, Z2, Z3 і Z4, один з яких, наприклад Z4, є об'єктом
вимірювання. Живлення моста здійснюється від джерела змінного струму
частотою F, напруга якого подається безпосередньо або через трансформатор
Тр до однієї з діагоналей моста. В іншу діагональ вмикається індикатор нуля
змінного струму ІН.
Так само як і в мостах
постійного струму, процес
Z2 Z3 вимірювання зводиться до
зрівноважування моста, ознакою
~F a ІН б
якого є відсутність напруги між
Й і2 і1
Z1 точками а і б; для цього
Тр Z4=ZХ необхідно, щоб падіння напруги в
Рис. 8.6.1. Схема моста змінного струму плечах Z1 і Z4 (а також в плечах
Z2, і Z3) були рівні по амплітуді і
співпадали по фазі. Ця
186
187
рівновага досягається за виконанні двох умов:

1) рівності добутків модулів повних опорів протилежних пліч:
Z4·Z2 = Z1·Z3; (8.6.1)
2) рівності сум фазових кутів цих же пліч;
φ4 + φ 2 = φ 1 + φ 3 . (8.6.2)
Якщо плече моста має активний R і реактивний (ємнісний або

індуктивний) X опори, ввімкнені послідовно, то модуль повного опору плеча:
,
а його фазовий кут φ:
Для чисто активних пліч (X = 0) фазовий кут φ = 0; для чисто ємнісних і

індуктивних пліч R = 0 і, відповідно, φ = – 90 ° і φ = + 90 °. Якщо опір плеча
має змішаний (комплексний) характер, то фазовий кут |φ| <90°.
Якщо опори R і X з'єднані паралельно, то модуль повного опору плеча:
а фазовий кут φ визначається виразом:
В цьому випадку кут φ = 0 при відсутності реактивного опору (X = ∞) і φ

= ±90 ° при відсутності активного опору (R = ∞).
Умову (8.6.1) можна виконати завжди регулюванням елементів плечей
моста. Умова (8.6.2) виконується лише за певного компонування схеми
моста, наприклад, коли всі чотири плеча складаються з однакових елементів
– резисторів, конденсаторів або котушок індуктивності. Зазвичай, з метою
спрощення схеми, два плеча моста змінного струму складаються з елементів
активного опору – резисторів. Якщо ці плечі є суміжними, то опори двох
187
188
інших пліч повинні мати реактивні опори однакового характеру, тобто,

обидва повинні бути або конденсаторами або котушками індуктивності.
Якщо плечі активного опору є протилежними, то два інших плеча мають
бути реактивними опорами різного характеру: одне – ємнісного, а інше –
індуктивного, у яких фазові кути мають різні знаки, щоб їх суму можна було
зробити рівною нулю.
У вимірювальних мостах змінного струму уникають, як правило,
застосування котушок індуктивності (якщо, звичайно, вони не є об'єктами
вимірювань), оскільки вони мають помітний активний опір і чутливі до
магнітних полів; крім того, при наявності феромагнітного осердя
індуктивність котушки не є стабільною. Як регульовані елементи в мостах
використовуються змінні резистори і конденсатори, а також магазини опорів
і ємностей.
Вимірювальні мости, рівновага яких залежать від частоти, називають
частотно-залежними; їх використовують для вимірювання частоти і як
фільтри. В частотно-незалежних мостах частота очевидно, в умову рівноваги
не входить. Одначе, із-за наявності паразитних ємнісних зв'язків між
елементами моста і навколишніми предметами, міст, зрівноважений на
основній частоті, може не зрівноважуватися на гармонічних складових
струму і покази індикатора не спадають до нуля, що підвищує похибку
вимірювань. Тому живлення мостів бажано здійснювати синусоїдальною
напругою, а для зменшення впливу гармонік в ланцюгу живлення або в
ланцюгу індикатора ставлять фільтр низьких частот.
Мости, які живляться від мережі змінного струму, важко
використовувати для вимірювання малих ємностей і індуктивностей: на
частоті 50 Гц опір перших є надто великим, а других – мізерно малим. Тому
вимірювальні мости, особливо універсального призначення, зазвичай
живлять від найпростіших лампових або транзисторних генераторів, що
працюють на фіксованій частоті, найчастіше в межах 400-1000 Гц. Паразитні
188
189
зв'язки на цих частотах можна суттєво зменшити, виконуючи такі заходи:

– відалення генератора від вимірювальної схеми;
– застосування симетрувального трансформатора для підключення
індикатора нуля;
– екранування генератора, трансформаторів і проводів живлення;
– заземлення вершини моста, з'єднаної з джерелом живлення,
досліджуваним елементом і регульованим плечем;
– виготовлення лицьової панелі з металу і її заземлення (щоб усунути
вплив руки оператора).
Джерела живлення зі ще вищими частотами застосовуються рідко із-за
труднощів уникнення впливу паразитних зв'язків на таких частотах.
В найпростіших мостах, що живляться від джерел звукової частоти, як
індикатор нуля часто використовують навушники. Міст зрівноважують за
мінімальною чутністю тону основної частоти, що зменшує помилку
вимірювань, зумовлену дією гармонік, і дозволяє знизити вимоги до
генератора живлення.
У вимірювальних мостах промислового виготовлення як індикатори нуля
застосовують випрямні міліамперметри або електронні мілівольтметри.
Перевагами зрівноважуваних мостів змінного струму є:
 мала похибка вимірювання, яка може бути меншою від 1%;
 широкі межі вимірювань:
 можливість універсального застосування для вимірювання різних
електричних величин.
Головний їх недолік – складність і тривалість процесу зрівноважування. В
цьому сенсі, певні переваги мають незрівноважені і автоматичні мости
змінного струму.
У незрівноважених мостах змінного струму амплітуда і фаза вихідної
напруги на затискачах індикаторної діагоналі залежать і від модуля, і від
складу об'єкта вимірювань ZХ. При порівняно малому відхиленні від стану
189
190
рівноваги активна і реактивна складові вихідної напруги виявляються

приблизно пропорційними приростам аналогічних складових комплексного
опору ZХ щодо тих значень, при яких міст був зрівноважений. За допомогою
двох фазочутливих систем вдається розділити складові вихідної напруги,
зсунуті по фазі на 90°, які потім окремо вимірюються двома індикаторами,
відлік за шкалами яких проводиться відповідно в значеннях активної і
реактивної складових опору ZХ.
8.7. Резонансні вимірювачі ємностей
Крім вимірювання частоти електричних коливань резонансні методи

широко застосовуються для вимірювання малих ємностей і індуктивностей,
добротності, власної або резонансної частоти налаштування та інших
параметрів радіодеталей і коливальних систем.
Резонансна схема вимірювання ємностей (рис. 8.7.1) зазвичай містить в
собі генератор високої частоти, з контуром якого LС слабо зв'язується
індуктивно (або через ємність) вимірювальний контур, що складається з
опорної котушки індуктивності L0 і досліджуваного конденсатора СХ.
Зміною ємності конденсатора С

Генератор С СХ генератор налаштовують в резонанс з
високої L L0 V
частоти власною частотою f0 вимірювального
контуру за екстремальними показами
Рис. 8.7.1. Схема вимірювання ємностей індикатора резонансу, наприклад
резонансним методом
електронного вольтметра.
Якщо відома частота настройки генератора f0, вимірювана ємність

визначається виразом:
При фіксованому значенні L0 конденсатор змінної ємності С можна

забезпечити шкалою відліку, градуйованою в значеннях ємностей СХ.
190
191
Межі вимірювання ємностей визначаються значенням індуктивності L0 і

діапазоном частот генератора. Наприклад, при L0 = 100 мкГн і діапазоні
генератора 150-3500 кГц прилад здатен вимірювати ємності від десятків
пікофарад до сотих часток мікрофаради. Для розширення меж вимірювань
ємностей при обмеженому частотному діапазоні генератора застосовують
кілька змінних котушок L0 з різними індуктивностями, а також підключають
досліджувані конденсатори у вимірювальний контур послідовно з
конденсаторами відомої ємності. Ємності більші, ніж 10-50 нФ резонансним
методом зазвичай не вимірюються, оскільки на низьких частотах резонансні
криві коливальних контурів втрачають свою гостроту, що ускладнює
фіксацію резонансу.
Як індикатори резонансу використовують чутливі високочастотні
пристрої, що реагують на струм або напругу, які виникають у
вимірювальному контурі, наприклад електронні вольтметри зі стрілковим або
електронно-світловим індикатором, осцилографи, термоелектричні прилади,
тощо. Індикатор резонансу не повинен викликати у вимірювальному контурі
помітного загасання.
Похибка вимірювання ємностей резонансним методом сягає 5-10% і
обумовлюється:
 впливом паразитних зв'язків;
 впливом контуру генератора на параметри вимірювального контуру;
 труднощами точної фіксації стану резонансу;
 залежністю від стабільності частоти генератора і похибки її
вимірювання.
При поєднанні резонансного методу з методом заміщення усувається
залежність результату вимірювання ємностей від точності вимірювання
частоти генератора і паразитних зв'язків, завдяки чому похибку вимірювань
можна знизити до 1% і менше. Для цього до вимірювального контуру (рис.
8.7.1) підключають опорний конденсатор змінної ємності С0 і при
191
192
максимальній ємності його С01 налаштовують генератор на резонансну

частоту контуру. Потім паралельно конденсатору С0 приєднують
конденсатор СХ; порушений резонанс відновлюють при незмінному
налаштуванні генератора за допомогою зменшення ємності С0 до деякого
значення С02. Вимірювана ємність, очевидно, визначається виразом:
Сх = С01 – С02.
Верхня межа вимірюваних подібним чином ємностей дорівнює різниці
між максимальною СМ та початковою СП ємностями конденсатора С0.
Конденсатори, ємність яких перевищує значення СМ – СП, можна підключати
до контуру послідовно з постійним конденсатором відомої ємності Сх. При
цьому порядок вимірювання залишається таким же, але вимірювана ємність
обраховується за виразом:
Наприклад, при С1 = 600 пФ, С01 = 500 пФ і С02 = 100 пФ отримуємо: СХ =

1200 пФ. Застосовуючи кілька змінних конденсаторів С1 з різними
номіналами, можна отримати, відповідно, кілька діапазонів вимірювань.
Якщо задатися верхньою межею вимірюваних ємностей Сгр, то необхідна
ємність СХ визначиться виразом:
Наприклад, при Сгр = 2000 пФ, СМ = 500 пФ і СП = 20 пФ конденсатор

повинен мати ємність СХ = 610 пФ.
Різні варіанти резонансних методів реалізуються в спеціальних
–
С1 0,01
вимірювальних пристроях L1
або за допомогоюL2малогабаритних
Cx приставок до
4,5–9В R1 27к
типової +радіоапаратури,
C3 яка
6800 C6 C7
має частотні шкали (наприклад, високочастотні
ГТ109Е
вимірювальні генератори, радіоприймачі
μA і т.п.).
– + С4 150
С2 R2 100 мкА
6800 4,7к R3 2к
С5 300
192
Рис. 8.7.2. Схема резонансного вимірювача ємностей,

193
На рис. 8.7.2 наведена схема резонансного вимірювача ємностей, що

базується на використанні явища поглинання (абсорбції). Прилад є
малопотужним генератором за схемою ємнісної трьохточки, з коливальним
контуром якого індуктивно пов'язаний вимірювальний контур L2, С6, С7.
Зв'язок між контурами встановлюється порівняно сильним (наприклад,
шляхом використання загального феритового осердя для котушок L1 і L2)
для забезпечення помітного впливу вимірювального контуру на режим
генератора.
Індикатором резонансу служить мікроамперметр постійного струму,
ввімкнений в ланцюг бази транзистора. При налаштуванні вимірювального
контуру в резонанс з частотою генератора енергія, що поглинається
контуром, є найбільшою. Це викликає різке зменшення постійної складової
струму бази, яка вимірюється мікроамперметром, чим забезпечується чітка
фіксація стану резонансу.
Для зменшення похибки вимірювання малих ємностей можна в
вимірювальний контур включити два конденсатора змінної ємності (С6 і С7
на рис. 8.7.2) з максимальними ємностями, наприклад, 500 і 50 пФ. Перед
вимірюваннями обидва конденсатори встановлюються на максимальну
ємність і за допомогою підлаштування осердя однієї з котушок домагаються
резонансної настройки генератора і вимірювального контуру. Потім,
приєднавши до контуру конденсатор CХ, залежно від його очікуваної ємності
193
194
одним з конденсаторів С6 або С7 відновлюють резонанс. Відлік по шкалах

конденсаторів С6 і С7 бажано проводити безпосередньо в значеннях ємності
CХ.
Розглянутий варіант резонансного методу може бути реалізований і за
допомогою приставки до радіоприймача з внутрішньою магнітною антеною.
Приставка (рис. 8.7.3) є вимірювальним контуром L, С0, власна частота якого
при максимальному значенні ємності С0 має перебувати в межах будь-якого
частотного діапазону приймача. Приймача налаштовують на частоту однієї з
радіостанцій цього діапазону, яка впевнено приймається, а потім котушку L
розташовують поблизу приймача, паралельно його магнітній антені.
При найбільшій ємності С0 осердям котушки L контур налаштовують в
резонанс з частотою налаштування приймача, який виявляється по
ослабленню чутності звукових сигналів радіостанції, а потім проводять
вимірювання ємності Сх методом заміщення.
Висока точність фіксації
стану резонансу
Радіо-
Сх С0 L приймач досягається при
використанні
Рис 8.7.3. Схема вимірювання ємностей резонансним гетеродинного методу
методом за допомогою радіоприймача
(методу нульового биття).
Гетеродинний вимірювач
ємнос-
тей (його схема тут не наведена) має два однакових високочастотних
гетеродини, коливання яких змішуються в детекторному каскаді,
навантаженому на навушники. При максимальній ємності основних
контурних конденсаторів змінної ємності обидва гетеродини
налаштовуються на одну і ту ж частоту, що контролюється по нульових
биттях. Потім паралельно одному з цих конденсаторів включають
конденсатор СХ, ємність якого визначають методом заміщення.
194
195
Якщо обидва гетеродини виконати абсолютно ідентичними, то такий

прилад можна успішно застосовувати для вирівнювання ємностей спарених і
строєних блоків конденсаторів змінної ємності. Для цього до контурів обох
гетеродинів одночасно підключають по одній секції блоку конденсаторів, що
перевіряється, і при максимальних значеннях їх ємностей домагаються
нульового биття. Очевидно, якщо обидві секції блоку конденсаторів
однакові, то при зменшенні їх ємностей стан нульового биття має
зберігатися.
Однозначний зв'язок між ємністю коливального контуру генератора і
частотою збуджуваних коливань дозволяє створити вимірювач ємностей, що
складається з генератора, до контуру якого включаються конденсатори СХ, і
частотоміра, що має шкалу з безпосереднім відліком значень СХ.
У всіх варіантах застосування резонансного методу попереднє
регулювання вимірювальної схеми слід виконувати при якомога менших
довжинах провідників, що з'єднують її з об'єктом вимірювання.

1. Що таке ємність? Дайте визначення.
2. В яких одиницях вимірюється ємність?
3. Яку розмірність має 1Ф?
4. Які частоти зазвичай використовуються в схемах вимірювання
ємностей за методом вольтметра-амперметра?
5. Наведіть приклад схеми вимірювання малих ємностей за методом
вольтметра – амперметра.
6. Наведіть приклад схеми вимірювання великих ємностей за методом
вольтметра – амперметра.
7. Яким чином забезпечується вимірювання ємностей електролітичних
конденсаторів за методом вольтметра – амперметра?
8. Що таке мікрофарадометр?
9. Мікрофарадометри з послідовною схемою вимірювання.
195
196
10. Мікрофарадометри з паралельною схемою вимірювання.

11. Мікрофарадометри з рівномірною шкалою. Принцип дії.
12. Принцип дії вимірювача ємностей за методом порівняння
(заміщення).
13. Застосування зрівноважених мостів змінного струму для вимірювання
ємності конденсаторів
14. Чому в вимірювальних мостах змінного струму уникають
застосування котушок індуктивності?
15. Які частоти найчастіше використовують у мостах змінного струму для
вимірювання ємностей конденсаторів?
16. В чому полягає перевага використання головних телефонів, як
індикаторів нуля при зрівноважуванні вимірювального моста?
17. В чому полягає недолік мостів змінного струму для вимірювання
ємностей конденсаторів?
18. В чому полягає принцип дії вимірювача ємностей резонансним
методом?
19. В чому полягає резонансне вимірювання ємностей з використанням
явища поглинання?
20. Вимірювання ємностей резонансним методом з вик радіоприймача.
21. Використання методу нульового биття при вимірюваннях ємностей
резонансним методом.
Задача 8.9.1. У коливального контуру ємність конденсатора має

відхилення від розрахункової на 2,6%. Визначити спричинене цим
відхилення частоти настройки контуру.
Розв‘язок: Запишемо вираз, яким визначається частота f коливального

контуру:
, (8.9.1.1)
196
197
тут L – індуктивність котушки коливального контуру; С – ємність

конденсатора коливального контуру.
Отримаємо вираз для визначення відхилення опору частоти, яке
обумовлене відхиленням ємності конденсатора. Для цього спочатку

похідну від кожного члену рівності (очевидно, похідні від констант є
нульовими):
. (8.9.1.2)
Оскільки в умові задачі нічого не сказано про можливі відхилення

значення індуктивності, то ми завважили, що L також є константою і її
похідну також дорівняли нулю.
. (8.9.1.3)
Як бачимо, вираз (8.9.1.3) є вже готовим виразом для підрахунку

відносної похибки частоти, що визначається виразом (8.9.1.1). Зауважимо,
що при переході (8.9.1.2) → (8.9.1.3), ми свідомо замінили перед останнім
доданком знак «–» на знак «+», оскільки відносна похибка є суто додатною
величиною.
Таким чином, відхилення ємності конденсатора обумовлює вдвічі менше

відхилення частоти настройки контуру
Задача 8.9.2. Ферит осердя котушки має коефіцієнт старіння магнітної

проникності 0,002 1/рік. Визначити у відсотках відхилення індуктивності
197
198
котушки від розрахункової за час експлуатації 10 років.

Розв‘язок: Оскільки індуктивність котушки є прямо пропорційною
магнітній проникності її осердя, то їхні відносні зміни будуть однаковими.
Запишемо цей вираз:
(8.9.2.1)
Якщо за 1 рік старіння магнітної проникності складає 0,002, то,
очевидно, за 10 років це вже складе 0,02 або 2 %. Таким же буде
і відхилення індуктивності котушки (8.9.2.1):
= 0,02 = 2 %.
Задача 8.9.3. Для регулювання резонансного підсилювача до його контуру

під’єднали прилад з вхідною ємністю 50 пФ. Розрахункова частота контуру -
465 кГц, а його ємність – 2,91 нФ. На яку частоту слід налаштовувати
контур?
Розв‘язок: Запишемо вираз для резонансної частоти f0 відрегульованого
контуру:
, (8.9.3.1)
тут Lк і Ск – індуктивність котушки контуру і ємність конденсатора контуру.

Запишемо вираз для частоти налаштування fн контуру при під’єднаному
до нього приладу зі вхідною ємністю Сп:
(8.9.3.2)
Розділивши почленно вираз (8.9.3.2) на вираз (8.9.3.2) отримаємо умову

для визначення fн:
звідки:
198
199
Таким чином, налаштовувати контур з під’єднаним до нього приладом,

слід на частоту 461 кГц, тоді при від’єднанні приладу частота налаштування
приладу буде дорівнювати 465 кГц.
Задача 8.9.4. Допуск на ємність повітряного конденсатора складає 1,5%.

Визначити у відсотках найбільше значення допуску на елементи конструкції
конденсатора, вважаючи, що вони виконані в одному квалітеті.
Розв‘язок: Очевидно, повітряний конденсатор є плоским. Запишемо
вираз для ємності С плоского конденсатора:
(8.9.4.1)
тут ε – відносна діелектрична проникність повітря (середовища, що заповнює

простір між пластинами конденсатор); ε0 – електрична стала вакууму; S –
площа пластин конденсатора (для спрощення розв'язку приймемо, що
пластини мають форму квадрата зі стороною а); d – відстань між пластинами
конденсатора.
Враховуючи щойно сказане, відкоригуємо вираз (8.9.4.1):
(8.9.4.2)
Прологарифмуємо вираз (8.9.4.2):

.
Продиференціюємо отриманий вираз (похідні констант є нульовими):
(8.9.4.3)
Враховуючи рівність квалітетів на допуски геометричних розмірів
конденсатора , перепишемо (8.9.4.3) у вигляді:
звідки:
199
200
Таким чином, значення допуску на елементи конструкції конденсатора

складає 0,5 %.
200
201
РОЗДІЛ №9.
ВИМІРЮВАННЯ ПАРАМЕТРІВ КОТУШОК ІНДУКТИВНОСТІ

9.1. Загальні міркування
Основним параметром, що характеризує контурні котушки, дроселі,
обмотки трансформаторів і т.п., є індуктивність L; цей параметр є
коефіцієнтом пропорціональності між магнітним потоком і електричним
струмом, що створює цей потік. У високочастотних ланцюгах
застосовуються котушки з індуктивністю від сотих часток мікрогенрі до
десятків мілігенрі; у котушок, які використовуються в низькочастотних
ланцюгах, індуктивність сягає сотень і тисяч Генрі.
Вимірювання індуктивності високочастотних котушок, які входять до
складу коливальних систем, бажано проводити з похибкою не більше 5%; в
більшості інших випадків похибка вимірювання може сягати 10-20%.
а) L RL б) LД RД
СL
Рис. 9.1.1. Еквівалентні схеми котушки індуктивності.
Кожна котушка, окрім індуктивності L, характеризується також власною

(міжвитковою) ємністю CL і активним опором втрат RL, розподіленими по її
довжині. Умовно вважають, що L, CL і RL є зосередженими параметрами і
утворюють замкнутий коливальний контур (рис. 9.1.1а) з власною
резонансною частотою
Із-за впливу ємності CL при вимірюванні на високій частоті f визначається

не істинна індуктивність L, а її діюче, або динамічне, значення:
201
202
яке може помітно відрізнятися від індуктивності L, виміряної на низьких

частотах.
З ростом частоти збільшуються втрати в котушках індуктивності,
обумовлені, зокрема:
– поверхневим ефектом в провіднику обмотки;
– випромінюванням котушкою електромагнітної енергії;
– струмами зміщення в ізоляції обмотки і каркасі;
– вихровими струмами в осерді.
Тому діючий активний опір RД котушки може помітно перевищувати її
опір RL, виміряний омметром або мостом на постійному струмі. Від частоти f
залежить також і добротність котушки:
На рис.9.1.1 б наведена еквівалентна схема котушки індуктивності з

урахуванням її діючих параметрів. Оскільки значення всіх параметрів
залежать від частоти, то випробування котушок, особливо високочастотних,
бажано проводити на частоті коливань джерела живлення, яка відповідає їх
робочому режиму. При визначенні результатів випробування індекс «д»
зазвичай опускають.
Для вимірювання параметрів котушок індуктивності в основному
застосовують методи вольтметра-амперметра, мостові і резонансні. Перед
вимірюванням котушка індуктивності має бути перевірена на відсутність в
ній обриву і короткозамкнутих витків. Обрив легко виявляється за
допомогою будь-якого омметра або пробника, тоді як виявлення коротких
замикань вимагає проведення спеціального випробування.
9.2. Індикація короткозамкнутих витків
Перевірка на відсутність міжвиткового короткого замикання найчастіше

проводиться розміщенням досліджуваної котушки поблизу іншої котушки,
202
203
яка входить до складу коливального контуру автогенератора. Наявність

коливань в цьому контурі і їх рівень контролюються, наприклад, за
допомогою телефонів, стрілочного, електронно-світлового або іншого
індикаторів. Котушка з короткозамкнутими витками буде вносити в
пов'язаний з нею контур активні втрати і реактивний опір, зменшуючи
добротність і діючу індуктивність контуру; в результаті відбудеться
ослаблення коливань автогенератора або навіть їх зрив.
Чутливим приладом подібного типу може слугувати, наприклад,
генератор, виконаний за схемою рис. 8.7.2. Випробувальний ланцюг може
являти собою налаштований на частоту джерела живлення послідовний
контур; напруга на елементах цього контуру, контрольована будь-яким
індикатором, під впливом короткозамкнутих витків котушки, що підноситься
до нього, буде зменшуватися із-за розлаштування і зростання втрат.
Можна також використати і зрівноважений міст змінного струму, в
одному з пліч якого в цьому випадку має бути котушка зв'язку (замість
котушки LХ); короткозамкнуті витки котушок, що перевіряються, при
піднесенні їх до котушки зв’язку, будуть викликати порушення рівноваги
моста.
Чутливість випробувального пристрою залежить від ступеню зв'язку між
котушкою вимірювального ланцюга і котушки, що перевіряється; з метою
його підвищення бажано обидві котушки насаджувати на загальне осердя,
яке в цьому випадку виконується розімкнутим.
За відсутності спеціальних приладів для перевірки високочастотних
котушок можна використовувати і звичайний радіоприймач. Його
налаштовують на будь-яку добре чутну станцію, після чого до його
контурної котушки магнітної антени (співвісно їй), підносять котушку, що
перевіряється. При наявності короткозамкнутих витків гучність приймача
помітно зменшиться. Зменшення гучності може бути і тоді, коли частота
налаштування приймача виявиться близькою до власної частоти
203
204
випробовуваної котушки. Тому щоб уникнути помилки, випробування слід

повторити при налаштуванні приймача на іншу станцію, досить віддалену по
частоті від першої.
9.3. Вимірювання індуктивності методом вольтметра-амперметра
Метод вольтметра-амперметра застосовують для вимірювання порівняно

великих індуктивностей при живленні вимірювальної схеми від джерела з
низькою частотою F = 50 ... 1000 Гц. Схема вимірювань наведена на
рис. 9.3.1.
a) б)
С R1 б а C R1
У4
І 44
Др 44 Др. U2 R0
44 U 2
F – 44ZB LX F mA V
~ mA 44
V ~ 1
U0 R2 + 44 R2 U1 LX
44 U0
44
44
44
Рис. 9.3.1. Схеми
44 вимірювання індуктивності методом вольтметра-амперметра
44
44
Модуль комплексного 44 опору Z котушки індуктивності розраховується за
44
формулою 44 на основі показів приладів змінного струму
44
44
вольтметра і амперметра.44 Верхній (по схемі) вивід вольтметра приєднують до
точки а при Z << ZВ44і до точки б при Z >> ZА, де ZВ і ZА – повні вхідні опори
44
відповідно вольтметра 44 і міліамперметра. Якщо втрати малі, тобто R << X =
44
2πFLХ, то вимірювана 44 індуктивність визначається за формулою:
44
44
44 .
44
44
Котушки великої 44 індуктивності для зменшення їхніх габаритів зазвичай
44
виготовляються з феромагнітними
44 осердями, що призводить до нелінійної
44
44 204
44
44
44
44
44
44 205
44
44
залежності магнітного
44 потоку від струму, який протікає через котушку. Ця
44
залежність стає особливо
44 складною для котушок, які працюють з
44
підмагнічуванням (через обмотки яких протікають одночасно і змінний, і
44
постійний струми). 44
Тому індуктивність котушок з такими осердями залежить
44
від значення і характеру
44 струму, що протікає через них. Наприклад, за
44
великої постійної складової
44 струму відбувається магнітне насичення осердя і
44 різко зменшується. Крім того, магнітна проникність
індуктивність котушки
44
44 котушки залежать від частоти змінного струму. Звідси
осердя і індуктивність
44
витікає, що вимірювання
44 індуктивності котушок зі сталевими осердями слід
44
проводити в умовах,44наближених до їх робочого режиму. В схемі на рис.9.3.1
а це забезпечується44 шляхом доповнення її ланцюгом постійного струму,
44
44
показаного штриховою лінією. Необхідний струм підмагнічування
44
встановлюється реостатом
44 R2 за показами міліамперметра постійного струму.
44
Розділювальні конденсатор
44 С і дросель Др розділяють ланцюги живлення
44 струмів, усуваючи взаємний вплив між ними. Прилади
постійного і змінного
44
змінного струму, що44 застосовуються в даній схемі, не повинні реагувати на
44
постійні складові вимірюваного
44 ними струму або напруги; для вольтметра це
44
легко забезпечити 44шляхом ввімкнення послідовно з ним конденсатора
44
ємністю в кілька мікрофарад.
44
Інший варіант 44вимірювальної схеми, яка дозволяє обійтися без
44
міліамперметра змінного
44 струму, наведено на рис. 9.3.1 б. В цій схемі
44
реостатами R1 і R44 2 (їх можна замінити потенціометрами, ввімкненими
паралельно джерелу 44 живлення) встановлюють потрібний режим

44
44
вимірювання по змінному і постійному струмах. В стані 1 перемикача
44
вольтметр вимірює 44змінну напругу U1 на котушці LХ. В стані 2 перемикача
44
фактично контролюється
44 значення змінного струму в ланцюзі по падінню
44
напруги U2 на опорному резисторі R0. Якщо втрати в котушці малі, тобто, R
44
44
<< 2πFLХ, то вимірювану індуктивність можна розрахувати за формулою:
44
44
44
44
44 205
44
44ё
ёёё
ёёё
ёёё
ёёё 206
ёёё
ёёё
ёёё
ёёё .
ёёё
ёёё
9.4. Мостові методи ёёё вимірювання параметрів котушок індуктивності.
ёёё
ёёё
Мости, що призначені для вимірювання параметрів котушок
ёёё
ёёё
індуктивності, формуються з двох пліч активного опору, плеча з об'єктом
ёёё
вимірювання, опір цц якого в загальному випадку є комплексним, і плеча з
цц
реактивним елементом цц – конденсатором чи котушкою індуктивності.
цц
У вимірювальних мостах магазинного типу віддають перевагу
цц
конденсаторам, як ццреактивним елементам, оскільки їм притаманні малі
цц
втрати енергії, що зменшує
цц похибку визначенню параметрів досліджуваних
цц
котушок. Схема такого цц моста наведена на рис. 9.4.1.
цц
Регульованим
цц
С цц В1 елементом тут є
цц ×1
R2 цц конденсатор С2 змінної
цц R3
C2цц ×10
ємності (або магазин
цц ×100 ємностей), зашунтований
F цц ІН
~ U0 цц C змінним резистором R2,
R0 цц B2
цц mA який слугує для
R1 цц Др RX
цц LX зрівноважування
цц
фазового зсуву,
цц
цц створюваного опором
цц
Рис. 9.4.1. Схема магазинного моста для вимірювання
цц
індуктивностей і опорів втрат. втрат RХ в котушці з
цц
цц індуктивністю LХ.
цц
Користуючись
цц
цц умовою рівноваги
цц
цц амплітуд
цц
(Z4·Z2 = Z1·Z3), знаходимо:
цц
цц
цц
цц
цц
цц 206
цц
цц
цц
цц
цц
цц 207
цц
цц
цц
цц
цц
цц
цц
цц
Оскільки фазовіцц кути φ1 = φ3 = 0, то умову рівноваги фаз (φ4 + φ2 = φ1 + φ3)
цц
можна записати у вигляді:
цц φ 4 + φ2 = 0, або φ4 = – φ2, або tgφ4 = – tgφ2. З огляду
на те, що для плеча цц з LХ справедлива формула tgφ = X/R, а для плеча з
цц
ємністю С2 – формула цц tgφ = R/X, при від'ємному значенні кута φ2, маємо:
цц
цц
цц
цц
цц
Розв’язуючи разом наведені
цц
вище рівняння, отримаємо:
цц
(9.4.1)
цц
цц
цц (9.4.2)
цц
цц
З останніх формулцц слідує, що конденсатор С2 і резистор R2 можуть мати
цц
шкали для безпосередньої
цц оцінки значень LХ і RХ, причому регулювання
цц
амплітуд і фаз, щоццвиконуються ними, є взаємонезалежними, що дозволяє
швидко зрівноважуватицц моста.
цц
Для розширенняццдіапазону вимірюваних величин один із резисторів R1
цц
або R3 зазвичай виконується
цц у вигляді магазину опорів.
цц
При необхідності цц вимірювання параметрів котушок зі сталевими
осердями схема моста цц на рис. 9.4.1 доповнюється джерелом постійної
– цц ×104
напруги U0, реостатом П ×103 постійного
цц R0 і міліамперметром 100к струму, що Тфслугують
3В Тр цц ×10 10к
2
для+ регулювання100к
і контролю
цц R2 струму підмагнічування,
×10 1к а також дроселем Др і
10к цц С2 ×1 100
конденсатором С, цц що розділяють
0,01 10ланцюги R3 змінної і постійної
270к складових
ГТ109А цц
струму. 8к 8к
цц
0,22 цц 0,01 0,01 0,01
ццR1
цц
10к LX ГТ109А
2,2к цц
1,0 RX 0,02
330 цц 4к
цц
цц
цц 207
цц
Рис. 9.4.2. Схема магазинного моста для вимірювання
цц індуктивностей і добротностей
цц
цц
цц
цц 208
цц
цц
цц
цц
ц
На рис. 9.4.2 наведена схема іншого варіанту магазинного моста, в якій

конденсатор С2 має постійну ємність, а резистори R1 і R2 є змінними.
Розширення діапазону вимірювань здійснюється за допомогою вмикання в
міст резисторів R3 різних номіналів. З формул (9.4.1) і (9.4.2) витікає, що
регулювання амплітуд і фаз в цій схемі є взаємозалежними, тому
зрівноважування моста досягається шляхом почергової зміни опорів
резисторів R1 і R2. Оцінка індуктивностей LХ проводиться за шкалою
резистора R1 з урахуванням множника, що визначається установкою
перемикача П. Відлік за шкалою резистора R2 зазвичай проводиться в
значеннях добротності котушок
при частоті F джерела живлення. У справедливості останньої формули можна

переконатися, розділивши ліву і праву частини рівності (9.4.1) на відповідні
частини рівності (9.4.2).
При зазначених на схемі даних вимірювальний міст дозволяє вимірювати
індуктивності приблизно від 20 мкГн до 1, 10, 100 мГн; 1 і 10 Гн (без
сталевих осердь) і добротності до значення QL ≈ 60. Джерелом живлення
слугує транзисторний генератор з частотою F ≈ 1 кГц. Напруга розбалансу
підсилюється транзисторним підсилювачем, навантаженим на телефони.
Подвійний Т-подібний RC-фільтр, налаштований на частоту 2F ≈ 2 кГц,
208
209
пригнічує другу гармоніку коливань джерела, що полегшує зрівноважування

моста і знижує похибку вимірювань.
Мостові вимірювачі індуктивностей, ємностей і активних опорів мають
ряд ідентичних елементів. Тому вони часто поєднуються в одному приладі –
універсальному вимірювальному мості. Універсальні мости високої точності
базуються на магазинних схемах типу наведених на рис. 8.4.2. Вони містять
джерело постійної напруги або випрямляч (живить схему вимірювання RХ),
генератор низької частоти з вихідною потужністю в кілька ват,
багатокаскадний підсилювач напруги розбалансу, навантажений на
магнітоелектричний гальванометр, який при вимірюванні активних опорів
включається безпосередньо у вимірювальну діагональ моста. Необхідна
схема вимірювань формується за допомогою досить складної системи
комутації. У таких мостах іноді застосовують індикатори логарифмічного
типу, чутливість яких різко падає, якщо міст не зрівноважений.
Значно простішими є універсальні мости реохордного типу, що
вимірюють параметри радіодеталей з похибкою ~ 5-15%. Можлива схема
такого моста наведена на рис. 9.4.3.
Міст живиться при всіх видах вимірювань напругою з частотою ~1 кГц,
яка генерується транзисторним генератором, виконаним за схемою
індуктивної трьохточки.
10 R4 R5
1к – 4,5В + 5 СХ (R0)
L 2 R3
ГТ109Б 1 B
Тф
27к 0,2 R2 RХ, LХ L4(L0)
5,0 0,1 С1(С0)
R2 + R3 = 560 Ом
Рис. 9.4.3. Схема універсального реохордного моста для

вимірювання опорів, ємностей і індуктивностей
Індикатором балансу слугує високоомний телефон Тф. Резистори R2 і R3
209
210
замінені дротовим реохордом (а частіше – звичайним потенціометром), що

дозволяє зрівноважувати моста плавною зміною відношення опорів R2/R3. Це
відношення відраховується за шкалою реохорда, діапазон показів якої,
зазвичай, обмежується крайніми значеннями 0,1 і 10. Вимірювана величина
визначається при зрівноваженому мосту як добуток відліку по шкалі
реохорда на множник, який визначається установкою перемикача П.
Кожному виду і межі вимірювань відповідає ввімкнення в схему моста
відповідного опорного елемента з необхідним номіналом – конденсатора С0
(С1), резистора R0 (R4) або котушки індуктивності L0 (L4).
Особливістю даної схеми є те, що вимірювані елементи RХ і LХ
вмикаються в перше плече моста (при опорних елементах R0 і L0, які
знаходяться в четвертому плечі), а СХ, навпаки – в четвертому плечі (при С0 –
в першому плечі). Завдяки цьому оцінка всіх вимірюваних величин
виконується за аналогічними формулами типу:
де Ах і А0 – значення величин відповідно вимірюваного і опорного елементів.

Змінний резистор R5 служить для компенсації фазових зсувів і
поліпшення балансування моста при вимірюванні індуктивностей. З тією ж
метою іноді включають змінний резистор невеликого опору в ланцюг
опорного конденсатора С0 межі вимірювань великих ємностей, які часто
мають помітні втрати.
З метою уникнення впливу руки оператора движок реохорда зазвичай
з'єднують з корпусом приладу.
9.5. Резонансні методи вимірювання

параметрів котушок індуктивності
Резонансні методи дозволяють вимірювати параметри високочастотних
котушок індуктивності в діапазоні їх робочих частот. Схеми і способи
вимірювання подібні до тих, що вживаються при резонансних вимірюваннях
ємностей конденсаторів з урахуванням, звичайно, специфіки об'єктів
210
211
С1
Генератор
2-10
високої
С0 С0 СL V LX
частоти
Рис. 9.5.1. Резонансна схема вимірювання індуктивностей

з відліком по шкалі генератора
Досліджувана котушка індуктивності може вмикатися в високочастотний

генератор, як елемент його коливального контуру (рис.9.5.1). В цьому
випадку індуктивність LХ визначається на основі показів частотоміру, що
вимірює частоту коливань генератора.
Частіше котушку LХ підключають до вимірювального контуру,
пов'язаного з вхідним ланцюгом радіоприймача, налаштованого на частоту
радіомовної станції (рис. 9.5.2). Припустимо, що вимірювальний контур
складається з котушки зв'язку L з осердям налаштування і конденсатора
змінної ємності С0.
Тоді може бути застосована така методика вимірювань. Котушку L розташо-
вують поблизу приймача, паралельно його магнітній антені. Вимірювальний
контур при максимальній ємності С01 конденсатора С0 регулюванням
індуктивності L налаштовують в резонанс на частоту однієї з радіостанцій
цього діапазону, яка впевнено приймається  резонанс фіксується по
максимуму ослаблення чутності звукових сигналів радіостанції).
Радіо-
LХ C0 L приймач
Рис. 9.5.2. Схема вимірювання індуктивностей резонансним

методом за допомогою радіоприймача
211
212
Потім до контуру під’єднують котушку LX і зменшенням ємності С0 до

деякого значення С02 відновлюють резонанс. Вимірювану індуктивність
розраховують за формулою:
В широкодіапазонних резонансних вимірювачах вимірювальний контур

складається з опорного конденсатора С0 і досліджуваної котушки LX. Контур
пов'язують індуктивно, а частіше через конденсатор С1 невеликої ємності
(рис. 9.5.1) з високочастотним генератором. Якщо відома частота коливань
генератора f0, що відповідає резонансному налаштуванню контура, то
вимірювана індуктивність визначається формулою:
(9.5.1)
Можливі два варіанти побудови вимірювальних схем. В першому варіанті

схем (рис. 9.5.1) конденсатор С0 беруть постійної ємності, а резонанс
досягається зміною налаштування генератора, що працює в плавному
діапазоні частот. Кожному значенню LХ відповідає певна резонансна частота:
, (9.5.2)
тому контурний конденсатор генератора можна забезпечити шкалою з

відліком в значеннях LX . При широкому діапазоні вимірюваних
індуктивностей генератор повинен мати кілька частотних піддіапазонів з
окремими шкалами для оцінки LX на кожному з них. Якщо в приладі
використовується генератор, який має шкалу частот, то для визначення LX за
значеннями f0 і С0 можна скласти таблиці або графіки.
Щоб уникнути впливу власної ємності CL котушки на результати
вимірювань ємність С0 має бути великою; з іншого боку, ємність С0 бажано
мати малою, щоб забезпечити при вимірюванні малих індуктивностей
достатньо великі значення відношення , необхідні для отримання
212
213
помітних показів індикатора при резонансі. Практично беруть С0 = 500 ...

1000 пФ.
Якщо високочастотний генератор працює в обмеженому діапазоні частот,
не розбитому на піддіапазони, то для розширення меж вимірювання
індуктивностей застосовують кілька конденсаторів С0, які можна
перемикати; якщо їхні ємності різняться в 10 разів, то на всіх межах оцінка LX
може проводитися по
mAодній і тій же шкалі генератора з використанням до неї
множників, кратних 10. Одначе, цій схемі притаманні і суттєві недоліки.
5
Множник 1
С1 μН
10
100
2-10
0,1 V
1000 СД С0 СL
LX
Генератор
фіксованих
частот
Рис. 9.5.3. Резонансна схема вимірювання індуктивностей
з відліком по шкалі опорного конденсатора
Вимірювання порівняно великих індуктивностей зі значною власною

ємністю CL проводиться на межі з малою ємністю С0, і, навпаки, вимірювання
малих індуктивностей проводиться на межі з великою ємністю С0 при
невигідному відношенні і малій резонансній напрузі на контурі.
В резонансних вимірювачах, схеми яких виконані за другим варіантом
(рис. 9.5.3), індуктивності вимірюються при фіксованій частоті генератора f0.
Вимірювальний контур налаштовують в резонанс з частотою генератора за
допомогою конденсатора змінної ємності С0, відлік за шкалою якого
відповідно до формули (9.5.1) може проводитися безпосередньо в значеннях
LX. Якщо позначити через СМ і СП відповідно максимальну і початкову
ємності контуру, а через LМ і LH – максимальне і найменше значення
213
214
вимірюваних індуктивностей, то межі вимірювання приладу будуть

визначатися відношенням:
Типові конденсатори змінної ємності мають перекриття по ємності ~ 30.

Для зменшення похибки при вимірюванні великих індуктивностей початкову
ємність СП контуру збільшують підмиканням до контуру додаткового
конденсатора Сд, зазвичай підлаштувального типу.
Якщо позначити через ΔС0 найбільшу зміну ємності конденсатора С0, яка
дорівнює різниці його ємностей в двох крайніх станах ротора, то для
отримання обраного відношення LМ /LН контур має мати початкову ємність:
С0
CП 
LM (9.5.3)
1
LH
Наприклад, при ΔС0 = 480 пФ і відношенні , отримуємо:
СП = 48 пФ. Якщо значення СП і при розрахунку є вихідними даними, то
необхідно застосувати конденсатор С0 з різницею ємностей:
При великих значеннях СП і може знадобитися застосування
здвоєного або зтроєного блоку конденсаторів змінної ємності.

Частота f0, на якій має працювати генератор, визначається формулою
(9.5.2) при підстановці в неї значень LМ і СП або LН і СМ. Для розширення
загального діапазону вимірювань передбачають роботу генератора на кількох
фіксованих частотах, що перемикаються. Якщо сусідні частоти генератора
розрізняються в 100,5 ≈ 3,16 рази, то на всіх межах можна використовувати
загальну шкалу індуктивностей конденсатора С0 з множниками до неї,
214
215
кратними 10, що визначаються станом перемикача частот (рис. 9.5.3). Плавне

перекриття всього діапазону вимірюваних індуктивностей забезпечується
при відношенні ємностей контуру СМ /СН ≥ 10. Якщо конденсатор С0
логарифмічного типу, то шкала індуктивностей буде близькою до лінійної.
Замість генератора фіксованих частот можна застосувати вимірювальний
генератор з плавною зміною частоти, яку встановлюють залежно від
потрібної межі вимірювання індуктивностей.
Резонансні схеми вимірювання індуктивностей і ємностей часто
поєднуються в одному приладі, оскільки вони мають ряд ідентичних
елементів і подібну методику вимірювань.
9.6. Вимірювачі добротності котушок індуктивності)

Прилади, призначені для вимірювання добротності елементів
високочастотних ланцюгів, називають куметрами. Дія куметра базується на
використанні резонансних явищ, що дозволяє поєднувати вимірювання
добротності з вимірюваннями індуктивності, ємності, власної резонансної
частоти і низки інших параметрів вимірюваних елементів. Куметр, спрощена
схема якого наведена на рис. 9.6.1, містить три основні компоненти:
генератор високої частоти, вимірювальний контур і індикатор резонансу.
Генератор працює в широкому діапазоні частот, що плавно перекриваються,
наприклад від 50 кГц до 50 МГц; це дозволяє проводити вимірювання
елементів на їхніх робочих частотах.
Множник μН Q
2 4 1 4 2 50 150
20 1 0 250
20 200 400 0 4 8 10
C1 LX, RX pF V
1 2 3
Генератор C2 CX C0
високої V1 V2
частоти U1 U0 UC
4
Рис.9.6.1. Спрощена схема куметра
215
216
Досліджувана котушка індуктивності LХ, RX затискачами 1 і 2 під’єднуєть-

ся до вимірювального контуру послідовно з опорним конденсатором змінної
ємності C0 і конденсатором зв'язку С2, ємність якого має задовольняти умові:
С2 >> C0.М, де C0.М – максимальна ємність конденсатора C0. Через ємнісний
дільник C1, С2 з великим коефіцієнтом ділення
від генератора до контуру підводиться опорна напруга U0 з частотою f.

Струм, що виникає в контурі, створює падіння напруги UС на конденсаторі
C0, яке вимірюється високочастотним вольтметром V2.
Вхідний опір вольтметра V2 в межах робочих частот куметра має бути
дуже великим. При високій чутливості вольтметра, його підключають до
вимірювального контуру через ємнісний дільник напруги, вхідну ємність
якого враховують як компонент початкової ємності конденсатора C0.
Оскільки всі конденсатори, що входять до складу вимірювального контуру,
мають малі втрати, то можна вважати, що активний опір контуру буде
визначатися величиною RX – опором втрат досліджуваної котушки.
Зміною ємності конденсатора C0 вимірювальний контур налаштовують в
резонанс з частотою генератора f за максимальними показами вольтметра V2.
При цьому в контурі буде протікати струм , який обумовить падіння
напруги на конденсаторі
1
Враховуючи, що при резонансі  2 f L X , знаходимо:
2 f C0
2 f L X
UC  U0  U 0QL
RX
216
217
де є добротністю котушки LХ на частоті f. Таким чином, покази
вольтметра V2 пропорціональні добротності QL. При фіксованій напрузі U0

шкалу вольтметра можна лінійно градуювати в значеннях добротності:
UC
QL  . Наприклад, при U0 = 0,04 В і межі вимірювання вольтметра UМ =
U0
10 В напругам на вході вольтметра 2, 4, 6, 8 і 10 В будуть відповідати
добротності QL, що дорівнюють 50, 100, 150, 200 і 250.
Номінальну напругу U0 встановлюють регулюванням режиму вихідного
каскаду генератора. Контроль цієї напруги здійснюють за показами
високочастотного вольтметра V1, який вимірює напругу U1 = U0N на виході
генератора. Наприклад, якщо шкала добротностей вольтметра V2 виконана
при напрузі U0 = 0,04 В, а коефіцієнт ділення N = 20, то на виході генератора
має підтримуватися напруга UХ = 0,04·20 = 0,8 В. Межа вимірювання
вольтметра V1 має дещо перевершувати розрахункове значення напруги U1 і
дорівнювати, наприклад, 1 В.
Підвищення верхньої межі вимірювання добротності досягається
зменшенням напруги U0 до значення, яке в кілька разів менше від
номінального. Так, коли напруга U0 = 0,04 В, то забезпечується безпосередній
відлік значень добротності до значення QL = 250. Якщо ж зменшити напругу
U0 вдвічі, до 0,02 В, то стрілка вольтметра V2 буде відхилятися на всю шкалу
UM 10
при добротності QL    500 . Відповідно, для підвищення верхньої
U 0 0, 02
межі вимірювань в чотири рази, до значення QL = 1000, вимірювання слід
проводити при напрузі U0 = 40/4 = 10 мВ.
Зменшити напругу U0 до потрібного значення можна двома способами:
 зміною коефіцієнта ділення N за допомогою перемикання
конденсаторів С1 з різними номіналами;
 регулюванням вихідної напруги U1 генератора.
217
218
Для зручності вимірювання великих добротностей вольтметр V1 (або

перемикач коефіцієнтів ділення) наділяють шкалою, відлік по якій
характеризує ступінь зменшення напруги U0 порівняно з його номінальним
значенням і є множником до шкали добротностей вольтметра V2.
У куметра промислового виготовлення похибка вимірювання добротності
складає 5-10%. Вона збільшується при вимірюванні котушок з високою
добротністю і великою власною ємністю. Похибка зростає і при підвищенні
частоти із-за зменшення вхідного опору вольтметрів та підсилення впливу
паразитних наведень на вимірювальний контур. Для зменшення цих наведень
генератор ретельно екранують, весь прилад в цілому також заводять в екран;
вимірювальні елементи приєднують до затискачів жорсткими провідниками,
а їхні екрани надійно з'єднують з металевим кожухом приладу. Неекрановані
котушки при вимірюваннях по можливості віддаляють від кожуха приладу.
Для перевірки роботи куметра і розширення його можливостей
використовують опорні котушки L0 з відомими індуктивностями і
добротностями. Звичай створюють комплект із кількох змінних котушок L0,
які разом з конденсатором змінної ємності C0 забезпечують резонансне
налаштування вимірювального контуру в межах всього діапазону робочих
частот.
При вимірюванні добротності котушок індуктивності QL за 10-15 хв до
початку роботи вмикають живлення приладу і налаштовують генератор на
необхідну частоту. Після прогріву проводять установку нулів вольтметрів V1
і V2. Вимірювальну котушку підмикають до затискачів 1 і 2. Поступово
підвищуючи вихідну напругу генератора, встановлюють стрілку вольтметра
V1 на позначку номіналу. Конденсатором С0 налаштовують контур в
резонанс з частотою генератора. Якщо при цьому стрілка вольтметра V2
заходить за межі шкали, вихідну напругу генератора зменшують. Значення
добротності QL визначають як добуток відліків за шкалою добротностей
вольтметра V2 і за шкалою множників вольтметра V1.
218
219
Добротність коливального контуру QK вимірюють в тому ж порядку при

підключенні котушки контуру до затискачів 1 і 2, а його конденсатора – до
затискачів 3 і 4. При цьому конденсатор С0 встановлюють в положення
мінімальної ємності. Якщо конденсатор досліджуваного контура має змінну
ємність, то ним проводять настройку контура в резонанс на потрібну частоту
генератора f; якщо цей конденсатор має сталу ємність, то налаштування на
резонанс здійснюють зміною частоти генератора.
Вимірювання куметром (рис. 9.6.1) індуктивності котушок LХ проводять
таким чином. Генератор налаштовують на частоту, обрану залежно від
очікуваного значення LХ. Вимірювальну котушку підключають до затискачів
1 і 2. Утворений таким чином вимірювальний контур налаштовують в
резонанс конденсатором С0, за спеціальною шкалою якого оцінюють
значення LХ. Одночасно способом варіації параметрів контуру можна
визначити і власну ємність котушки CL. При двох довільних значеннях
ємностей С01 і С02 конденсатора С0 зміною налаштування генератора
знаходять резонансні частоти контуру f1 і f2. Шу́кана ємність
Вимірювання куметром ємностей виконують методом заміщення.

Вимірюваний конденсатор СХ приєднують до затискачів 3 і 4, а до затискачів
1 і 2 підмикають одну з опорних котушок L0, що забезпечує резонансне
настроювання контуру в обраному діапазоні частот. Одночасно можна
визначити і тангенс кута втрат (добротність) конденсатора:
(де RВ – опір втрат). Для цього при двох значеннях ємностей С01 і С02, які
відповідають резонансним налаштуванням контура без конденсатора СХ і при
підмиканні його, знаходять добротності контуру Q1 і Q2, а потім виконують
обчислення за формулою:
219
220
Q1Q2 C01  C02

tg  
Q1  Q2 C01
При необхідності генератор куметра можна використовувати в якості

вимірювального генератора, а електронні вольтметри – для вимірювання
напруг в широкому діапазоні частот.

1. Що таке індуктивність?
2. В яких одиницях вимірюється індуктивність?
3. Яку розмірність має 1Гн?
4. Наведіть еквівалентну схему котушки індуктивності.
5. Що таке добротність котушки індуктивності?
6. Яким чином можна ідентифікувати короткозамкнуті витки в котушках
індуктивності?
7. В чому полягає визначення індуктивності котушки за методом
вольтметра-амперметра?
8. Мостовий метод вимірювання параметрів котушок індуктивності.
9. Резонансні методи вимірювання параметрів котушок індуктивності.
10. Вимірювання індуктивності резонансним методом за допомогою
радіоприймача.
11. Вимірювачі добротності (куметри).
12. Як ви розумієте такий параметр втрат в котушках індуктивності як
tgδ?

Задача 9.8.1.
Розрахувати резонансний вимірювач індуктивностей, що працює за

схемою на рис. 9.5.3, на діапазон вимірювань 0,1 мкГн – 10 мГн при
використанні здвоєного блоку змінних конденсаторів, ємність секцій якого
можна змінювати від 15 до 415 пФ.
220
221
Розв’язок
1. Найбільша зміна ємності контура ΔС0 = 2·(415-15) = 800 пФ.
2. Вибираємо відношення LМ /LН = 11. Тоді прилад буде мати п'ять
діапазонів вимірювань: 0,1-1,1; 1-11; 10-110; 100-1100мкГ і 1-11 мГн.
3. Відповідно з виразом (9.5.3) початкова ємність контуру має складати
СП = 800/10 = 80 пФ. З огляду на початкову ємність блоку конденсаторів, яка
дорівнює 30 пФ, включаємо в контур підлаштування конденсатор СД з
максимальною ємністю 50 ... 80 пФ.
4. Максимальна ємність контура СМ = СП + ΔС0 = 880 пФ.
5. Відповідно з виразом (9.5.2) на першому діапазоні вимірювань
генератор має працювати на частоті
МГц.
Для інших меж вимірювань знаходимо, відповідно: f02 = 5,36 МГц; f03 =
1,7 МГц; f04 = 536 кГц; f05 = 170 кГц.
6. Шкалу індуктивностей виконуємо для діапазону вимірювань 1-11
мкГн.
Задача 9.8.2. Індуктивність котушки антенного контуру має відхилення

від розрахункової на 3,4%. Визначити спричинене цим відхилення
резонансної частоти контуру.

контуру:
, (9.8.2.1)

Отримаємо вираз для визначення відхилення частоти контуру, яке
обумовлене відхиленням ємності конденсатора. Для цього спочатку
221
222

. (9.8.2.2)
Оскільки в умові задачі нічого не сказано про можливі відхилення

значення ємності, то ми завважили, що С також є константою і її похідну
також дорівняли нулю.
. (9.8.2.3)

відносної похибки частоти, що визначається виразом (9.8.2.1). Зауважимо,
що при переході (9.8.2.2) → (9.8.2.3), ми свідомо замінили перед останнім
доданком знак «–» на знак «+», оскільки відносна похибка є суто додатною
величиною.
Таким чином, відхилення індуктивності котушки обумовлює вдвічі

менше відхилення частоти настройки контуру
Задача 9.8.3. Коливальний контур розрахований на частоту 465 кГц і має

смугу 12 кГц. Визначити у % граничні відхилення значень ємності та
індуктивності контуру, вважаючи їх однаковими.
контуру:
222
223
, (9.8.3.1)

Отримаємо вираз для визначення відхилення частоти контуру, яке
обумовлене відхиленнями ємності конденсатора та індуктивністю котушки.
Для цього спочатку прологарифмуємо вираз (9.8.3.1):
Продифереціюємо тепер отриманий вираз почленно, взявши часткову

. (9.8.3.2)

. (9.8.3.3)

відносної похибки частоти для виразу (9.8.3.1). Зауважимо, що при переході
(9.8.3.2) → (9.8.3.3), ми свідомо замінили знаки «–» на знаки «+», оскільки
відносні похибки є суто додатніми величинами.
Виходячи із умови задачі: , а Δf = 6 кГц (як симетричне
відхилення від центральної частоти коливального контуру (9.8.3.1) до

крайньої частоти його смуги пропускання), із (9.8.3.3) можна записати:
Отже, граничні симетричні відхилення значень ємності та індуктивності

коливального контуру для забезпечення необхідної ширини його смуги
пропускання мають складати ≈ 1,3 %.
223
224
224
225
ДОДАТОК А
МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОДИНИЦЬ (СІ)
ОСНОВНІ ТА ДОДАТКОВІ ОДИНИЦІ
Величина Одиниця
Найменування Позна- Розмір- Найменування Позначення

чення ність Укр Міжнар
Основні одиниці
1. Довжина l, r L Метр м M
2. Маса m M Кілограм кг Kg
3. Час t T Ceкyнда с S
4. Температура
(термодинамічна) Т Θ Кельвін К K
5. Кількість
pечовини N N Моль Моль Mol
6. Сила струму
електрична І І Ампер А А
7. Сила світла J J Кандела кд cd
Додаткові одиниці
8. Плоский кут α, β, γ 1 Радіан pад rad
9. Тілесний кут Ω, ω 1 Стерадіан ср st
225
226
ПОХІДНІ ОДИНИЦІ ФІЗИЧНИХ ВЕЛИЧИН

ОДИНИЦІ МЕХАНІЧНИХ ВЕЛИЧИН

1. Довжина L L Метр м m
2. Площа S L2 Квадратний метр м2 m2
3. Об’єм V L3 Кубічний метр м3 m3
4. Частота коливань f, ν T-1 Герц Гц Hz
5. Швидкість лінійна c, v LT-1 Метр за секунду м/с m/s
6. Прискорення а LT-2 Метр за секунду м/с2 m/s2
лінійне в квадраті
7. Швидкість кутова ω T-1 Радіан в секунду рад/с rad/s
8. Прискорення e, a T-2 Радіан за секунду рад/с2 rad/s2
кутове в квадраті
9. Щільність ρ L-3M Кілограм на кг/м3 kg/m3
(густина) кубічний метр
речовини
10. Імпульс кількості р LMT-1 Кілограм×метр (кг∙м)/с (kg∙m)/s
руху за секунду
11. Момент імпульсу Кілограм×квадра
(момент кількості L L2MT-1 тний метр за (кг∙м2)/с (kg∙m2)/s
руху) секунду
12. Момент інерції J L2M Кілограм×квадра кг∙м2 kg∙m2
тний метр
13. Сила F LMT-2 Ньютон Н N
14. Вага питома γ L-2MT-2 Ньютон на Н/м3 kg/m3
кубічний метр
15. Імпульс сили І LMT-1 Ньютон × секунда Н∙с N∙s
16. Момент сили М L2MT-2 Ньютон × метр Н∙м N∙m
17. Тиск Р L-1MT-2 Паскаль Па Ра
18. Модуль Е L-1MT-2 Паскаль Па Ра
пружності Юнга
19. Жорсткість тіла k MT-2 Ньютон на метр Н/м N/m
20. Гнучкість λ M-1T2 Метр на Ньютон м/Н m/N
21. Робота W, A L2MT-2 Джоуль Дж J
22. Потужність P, N L2MT-3 Ват Вт W
23. Гравітаційна Ньютон×метр в
G L3M-1T-2 квадраті на Н∙м2/кг2 N∙m2/kg2
стала
кілограм в квадр.
24. Напруженість g LT-2 Ньютон на Н/кг N/kg
226
227
гравітаційного поля кілограм

ОДИНИЦІ ВЕЛИЧИН ДЛЯ ОПИСУ КОЛИВАНЬ І ХВИЛЬ

1. Період коливань Т Т Секунда с s
2. Частота коливань f, ν T -1
Герц Гц Hz
3. Циклічна частота ω T -1
Радіан за секунду с-1
s-1
4. Фаза коливань φ 1 Радіан рад rad
5. Коефіцієнт δ T-1 Секунда в (-1) с-1 s-1
згасання ступені
6. Хвильове число k, ν L-1 Метр в (-1) м-1 m -1
ступені
7. Швидкість фазова v LT -1
Метр за секунду м/с m/s
8. Швидкість групова u LT -1
Метр за секунду м/с m/s
9. Енергія хвилі W L MT
2 -2
Джоуль Дж J
10. Густина потоку Ват на
енергії І MT-3 Вт/м2 W/m2
квадратний метр
(інтенсивність)
11. Логарифмічний Θ 1
декремент
12. Добротність
коливальної Q 1
системи
13. Згасання а T-1 Секунда в (-1) с-1 s-1
коливань системи ступені
14. Коефіцієнт:
відбиття хвиль; R; 1
їх поглинання; A 1
їх проходження Q 1
227
228
ОДИНИЦІ АКУСТИЧНИХ ВЕЛИЧИН

1. Звуковий тиск р L MT
-1 -2
Паскаль Па Ра
2. Акустичний опір Za L-4MT-1 Паскаль×секунду (Па∙с)/м3 (Ра∙s)/m3
на куб. метр
3. Питомий Zs L MT
-2 -1
Паскаль×секунду (Па∙с)/м (Ра∙s)/m
акустичний тиск на метр
4. Звукова енергія W L MT
2 -2
Джоуль Дж J
5. Звукова потужність Р L MT
2 -3
Ват Вт W
6. Сила звуку І MT -3
Ват на кв. метр Вт/м 2
W/m2
7. Швидкість звуку с LT-1 Метр за секунду м/с m/s
8. Час реверберації τ Т Секунда с s
9. Коефіцієнти:
відбиття звуку ρ 1
поглинання звуку c 1
проникнення звуку τ 1
228
229
ОДИНИЦІ МОЛЕКУЛЯРНО-КІНЕТИЧНИХ
І ТЕРМОДИНАМІЧНИХ ВЕЛИЧИН

1 2 3 4 5 6
1. Термодинамічна Т Θ Кельвін К K
температура
2. Кількість речовини n N моль моль mol
3. Молярна маса М МN-1 Кілограм на кг/моль kg/mоl
моль
4. Кількість теплоти Q L2MT-2 Джоуль Дж J
5. Питома (об’ємна) q L2T-2 Джоуль на Дж/кг J/kg
кількість теплоти кілограм
6. Хімчний А L2MT-2N- Джоуль на моль Дж/моль J/mоl
потенціал 1
7. Теплоспроможність Q L2T-2 Джоуль на кілограм Дж/кг J/kg

8. Теплоємність с L MT Θ Джоуль на Кельвін
2 -2 -
Дж/К J/К
1
9. Питома ср L2T-2Θ-1 Джоуль на кіло- Дж/(кг∙К) J/(kg∙К)

теплоємність грам×Кельвін
10. Ентропія S L2MT-2Θ- Джоуль на Кельвін Дж/К J/К
1
11. Питома ентропія s L2T-2Θ-1 Джоуль на кіло- Дж/(кг∙К) J/(kg∙К)

грам×Кельвін
12. Теплова потужність Ф L2MT-3 Ват Вт W
13. Теплопровідність λ LMT-3Θ-1 Ват на Вт/(м∙К) W/(m∙К)
метр×Кельвін
14. а L2T-1 Квадратний метр м2/с m2/s
Температуропров на секунду
ідність
15. Коефіцієнт α MT-3Θ-1 Ват на квадратний Вт/(м2∙К) W/
тепловіддачі метр × Кельвін (m ∙К)
2
16. Тепловий опір:

– теплопровідності R L-2M- Кельвін на ват К/Вт К/W
– теплообміну TΘ
1 3
Кельвін на ват К/Вт К/W
– теплопередачі L-2M- Кв.метр×Кельвін (м2∙К)/Вт (m2∙К)/
TΘ
1 3
на ват W
M-1T3Θ
17. Температурний Кельвін в (-1)
коефіцієнт β Θ-1 К-1 К-1
ступені
229
230
розширення
об’ємний
18. Універсальна R L2MT-2Θ- Джоуль на Дж/ J/
газова стала N
1 -1 моль×Кельвін (моль∙К) (mоl∙К)
19. Динамічна в’язкість μ L-1MT-1 Паскаль×секунда Па∙с Ра∙s
20. Кінетична ν L2T-1 Кв.метр на секунду м2/с m2/s
в’язкість
21. Коефіцієнт дифузії D L2T-1 Кв.метр на секунду м2/с m2/s
1 2 3 4 5 6
22. Поверхнева напруга σ MT-2 Ньютон на метр Н/м N/m
23. Стала Авогадро NA N-1 Моль у (-1) ступені моль-1 mоl-1
24. Стала Больцмана k L2MT-2Θ- Джоуль на Кельвін Дж/К J/К
1
25. Швидкість v L-3T-1N Моль в секунду на моль/ mоl/

хімічної реакції кубічний метр (с∙м3) (s∙m3)
26. Жорсткість води M-1N Моль на кілограм моль/кг mоl/kg
27. Абсолютна ω L-3M Кілограм на кг/м3 kg/m3
вологість кубічний метр
28. Відносна вологість φ 1
230
231
ОДИНИЦІ ЕЛЕКТРИЧНИХ І МАГНІТНИХ ВЕЛИЧИН

1 2 3 4 5 6
1. Сила електричного І І Ампер А А
струму
2. Електричний заряд Q TI Кулон Кл С
(кількість електрики)
3. Щільність електр. σ L-2I Ампер на квад- А/м2 А/m2
струму (поверхн.) ратний метр
4. Напруженість Е LMT-3I-1 Вольт на метр В/м V/m
електричного поля
5. Електр. стала – абс.
діелектр проникність ε0 L-2M-1T4I2 Фарад на метр Ф/м F/m
вільного простору
6. Електрична D L-2TI Кулон на кв. метр Кл/м2 С/m2
індукція
(зміщення)
7. Електр. потенціал φ, V L2MT-3I-1 Вольт В V
8. Електр. ємність С L-2M-1T4I2 Фарад Ф F
9. Електр. момент р LTI Кулон × метр Кл∙м С∙m
диполя
10. Вектор поляризації р L-2TI Кулон на кв. метр Кл/м2 С/m2
11. Електричний r L2MT-3I-2 Ом Ом Ω
опір активний
12. Питомий ρ L3MT-3I-2 Ом×метр Ом∙м Ω∙m
електричний опір
13. Електрична g L-2M-1T3I2 Сименс См S
провідність b
акт:реакт
14. Температурний α Θ-1 Кельвін в К-1 К-1
коефіцієнт опору ступені (-1)
15. Коефіцієнт Холла RH L3T-1I-1 Куб.метр на Кулон м3/Кл m3/С
16. Стала Фарадея F TIN-1 Кулон на моль Кл/моль С/mol
17. Електрична енергія W L2MT-2 Джоуль Дж J
18. Потужність Р L2MT-3 Ват Вт W
електричн
19. Магн.момент m L2I Ампер×квадратн. А∙м2 А∙m2
електричн. струму метр
20. Магтітний момент І L3MT-2I-1 Ньютон×кв.метр Н∙м2/А Н∙ m 2/А
диполя (Кулонівськ) на ампер
231
232
21. Магнітна індукція В MT-3I-1 Тесла Тл Т

22. Магнітний потік Ф L2MT-3I-1 Вебер Вб Wb
23. Індуктивність L L2MT-3I-2 Генрі Гн Н
1 2 3 4 5 6
24. Напруженість Н L-1I Ампер на метр А/м А/m
магнітного поля
25. Магнітна стала μ0 LMT-3I-2 Генрі на метр Гн/м Н/m
26. Магнітний опір Rm L-2M-1T3I2 Ампер на Вебер, А/Вб, А/Wb,
Генрі в (-1) ступ. Гн-1 Н-1
27. Магнітна провідність Gm L2MT-3I-2 Вебер на Ампер, Вб/А, Wb/А,
Генрі Гн Н
28. Намагніченість J L-1I Ампер на метр А/м А/m
29. Енергія W L2MT-2 Джоуль Дж J
електричного
поля
30. Вектор Пойнтинга П MT-3 Ват на кв. метр Вт/м2 J/m 2
232
233
ОДИНИЦІ ОПТИЧНИХ ВЕЛИЧИН

1 2 3 4 5 6
1. Сила світла І J Кандела кд сd
2. Cвітловий потік Ф J Люмен лм lm
3. Світлова енергія Q ТJ Люмен×секунда лм∙с lm∙s
(кількість світла)
4. Cвітимість М L-2J Люмен на кв.метр лм/м2 lm/m2
5. Освітленість Е L-2J Люкс лк lk
6. Яскравість L L-2J Кандела на кв. кд/м2 сd/m2
метр
7. Енергія Q L2MT-2 Джоуль Дж J
випромінювана
(промениста)
8. Потік Р L2MT-3 Ват Вт W
випромінювання
(променистий потік)
9. Енергетична сила
світла (сила І L2MT-3 Ват на стерадіан Вт/ср W/st
випромінювання)
10. Енергетична яскра- L, В MT-3 Ват на стерадіан Вт/ W/
вість (променевість) ×на кв. метр (ср∙м2) (ср∙m2)
11. Стала Стефана- σ MT-3Θ-4 Ват на кв. метр ×на Вт/(м2∙К4) W/
Больцмана Кельвін в 4 ступені (m2∙К4)
12. Спектральна
щільність потоку φλ LMT-3 Ват на метр Вт/м W/m
випромінювання
13. Перша радіаційна с1 L4MT-3 Ват×кв.метр Вт∙м2 W∙m2
стала
14. Друга радіаційна с2 LΘ Метр×Кельвін м∙К m∙К
стала
15. Стала Планка h L2MT-1 Джоуль×секунда, Дж∙с, J∙s,
Джоуль на Герц Дж/Гц J/Hz
16. Оптична сила Ф L-1 Метр в (-1) м-1 m-1
(системи, лінзи) ступені
233
234
ДОДАТОК Б
ІНДИВІДУАЛЬНА ДОМАШНЯ КОНТРОЛЬНА РОБОТА (ІДКР)
Вказівки щодо виконання ІДКР
1. ІДКР слід виконувати в окремому учнівському зошиті об’ємом ~ 12

арк. чорною або синьою пастою (не червоною!), чітким почерком,
залишаючи поля 30 мм для зауважень рецензента.
2. В заголовку ІДКР необхідно чітко вказати: назву дисципліни, своє
прізвище, ім’я та по-батькові (повністю), назву факультету, номер залікової
книжки (учбовий шифр), дату виконання роботи.
3. Виконання ІДКР слід починати після вивчення відповідних лекційних
матеріалів та розв’язку рекомендованих типових задач. Роботи, виконані
несамостійно, повертаються на доопрацювання.
4. Перед розв’язком кожної задачі слід записати повністю її умову з
числовими даними і виконати акуратний ескіз, на якому вказати всі
величини, необхідні для розв’язку.
5. Розв’язок має супроводжуватися короткими (без скорочування слів)
поясненнями та чіткими ескізами, на яких мають бути показані всі величини,
що використовуються при розрахунках. Пояснення мають бути короткими,
не слід переповідати підручника; мова техніки – креслення та формули. При
використанні формул чи інших даних, робити посилання на джерело, а
перелік літератури навести в кінці роботи.
6. Повний розв’язок задачі (аж до отримання розрахункової формули)
слід проводити виключно в алгебраїчній формі. Підстановка числових
значень величин і отримання чисельного значення шу́каної величини є
фінішним етапом розв’язку.
7. Не слід виконувати обчислення з великим числом значущих цифр.
Точність обрахунку має відповідати характеру величини, що обраховується
234
235
та її практичній доцільності. У числовій відповіді кількість значущих цифр

має визначатися їх кількістю у вихідних параметрах умови задачі. Як
правило, це три-чотири цифри.
8. Підсумкові результати слід підкреслити. Відповідь має утримувати в
собі розмірність.
9. Кожна виконана студентом ІДКР має бути захищеною у вільній
співбесіді з викладачем, в якій студент має пояснити, як і чому саме так, він
розв’язував ту, чи іншу задачу. Більше того, сам факт захисту роботи дає
викладачеві можливість поставити студентові будь-яке запитання, з
лекційного курсу, щоб з’ясувати його рівень, і або відправити його додатково
підготуватися до повторної спроби захисту, або поставити йому достроково
«залік».
9. Після отримання зауважень викладача роботу слід виправити,
врахувавши при цьому всі зазначені помилки і виконати всі вказівки
викладача. Виправлення навести на окремих аркушах і вкласти їх у
відповідні місця роботи або виконати роботу спочатку з урахуванням
зауважень.
10. Прийняті ІДКР студентів залишаються на кафедрі.
Приклад варіанту індивідуальної домашньої контрольної роботи
1. Якою є розмірність електричної напруги?

2. Записати результати вимірювання в нормалізованому вигляді з точністю
чотири знаки: 19999999 Гц; 0,00000000002999999 Ф; 148935 мм.
3. Для визначення опору RX складають коло згідно з рис.1. Класифікуйте
такі вимірювання.
4. Визначити тривалість переднього фронту напруги розгортки електронного
осцилографа, якщо розмір зображення по горизонталі складає 80 мм і
чутливість 20 мс/см.
235
236
5. Як зміняться функціональні можливості електронного осцилографа, якщо

з його складу вилучити атенюатор?
6. Чи можна стверджувати, що тахометр класу точності 1, розрахований на
вимірювання до 1000 об/хв, виміряє частоту в 50 Гц з похибкою 2 % ?
Обґрунтуйте відповідь.
7. Визначити, з якого значення опору RX при його вимірюванні за рис.1,
похибка вимірювання не перевищить 1 %, якщо опір амперметра дорівнює
0,039 Ом і вольтметра – 4,3 кОм.
8. При визначенні за допомогою рівноплічних ваг маси злитка золота він був
зрівноважений сталевими різновагами 1000,0 г та 2000,0 г. Якою є маса
злитка?
9. Обгрунтуйте доцільну ціну поділки пристроїв для визначення ваги
дорослої людини і немовляти.
10.Сигнал частотою 2000 Гц (рис. 2) вимірювали вольтметром
електромагнітної системи класу точності 2 на межі 50 мВ і отримали
значення 29 мВ. При дослідженні цього сигналу за допомогою
електронного осцилографа з чутливістю 20 мВ/см на екрані отримали
світну смугу заввишки 50 мм. Чи можна вважати результати вимірювань
однаковими? Відповідь пояснити.
11.При вимірюванні об’єму паралелепіпеда його сторони виміряли
учнівською лінійкою і штангенциркулем. Порівняйте відносні похибки
результатів обох вимірювань. Відповідь обґрунтувати.
U
A Um
А
E Rх 0 t
V
T/2 T
-Um
Рис.1 Рис.2
236
237
237
238
ДОДАТОК В
ЕКСПРЕС-КОНТРОЛЬНА РОБОТА (ЕКР)
Вказівки щодо виконання ЕКР
1. ЕКР виконується одночасно всіма студентами потоку на заключній пів-

парі (45 хв) останньої лекції.
2. ЕКР виконується на окремому аркуші учнівського зошита.
3. В верхній частині аркушу кожен студент ручкою з чорною або синьою
пастою (не червоною!), чітким почерком, записує своє прізвище, ім’я та
номер групи.
4. Виконання ЕКР відбувається наступним чином:
 Викладач голосно виголошує номер задачі (арабською цифрою: 1,
2, 3 і т.д.) і виразно читає її зміст (він можна повторити це двічі або
тричі – як того забажають студенти);
 Студенти уважно слухають умову задачі (записувати її
необов’зково – можна обмежитися записом номера задачі);
 Після того як викладач переконався, що всі студенти зрозуміли
умову задачі, він пише на дошці номер цієї задачі і відповідний
йому ряд варіантів відповідей (позначених літерами а, б, в і т.д.),
серед яких лише один варіант є вірним;
 Закінчивши запис варіантів відповідей, викладач дає студентам на
роздуми рівно 1 (одну!) хвилину, для того, щоб вони із
запропонованого ним різноманіття варіантів відповідей відшукали
той єдиний вірний варіант і проставили його у себе на аркуші рядом
із номером задачі; Ні на які запитання студентів в цей час, викладач
не реагує;
 По витоку відпущеної хвилини викладач починає так же голосно
виголошувати зміст наступної задачі.
238
239
 По витоку часу, відпущеного на останню задачу (залежно від

реальних витрат часу, кількість задач може вар’юватися), студенти
здають свої аркуші викладачеві.
5. Кожна задача, за ступенем її складності має у викладача свій рейтинг
(число балів за п’ятибальною системою), які він проставляє на кожному
студентському аркуші (розв’язана задача отримує «належний їй» рейтинг, а
нерозв’язана – 0). Сума рейтингів усіх задач на кожному аркуші складає
рейтинг відповідного студента – автора аркуша.
6. Отримавши рейтингові оцінки, викладач із студентського загалу
виділяє «еліту» – групу тих студентів, які отримали найвищі рейтингові
оцінки. Об’єм елітної групи складає, як правило, 10 – 12 % від загальної
кількості студентів
7. Прізвища «щасливців» пошановуються перед потоком, список їхніх
прізвищ тиждень перебуває н дошці в учбовій лабораторії, а ще вони
звільняються від виконання і захисту ІДКР.
Приклад варіанту Експрес-контрольної роботи
1. Скільки буде: два помножити на два?

а) 3;
б) 5;
в) 7;
г) 22;
д) 100.
2. Якою є розмірність одиниці вимірювання електричної напруги

(потенціалу)?
а) АОм;
б) Вт/А;
в) Дж/Кл;
239
240
г) В; д) кгм2с-3A-1.
3. На годиннику 9 год 30 хв 11 сек. Записати час в системі СІ з точністю 3

знаки.
а) 34200 с;
б) 34,2 кс;
в) 3,421104 с;
г) 0,342105 с;
д) 9 год 30 хв.
4. В стакані, вщерть наповненому водою, плаває шматочок льоду. Що

станеться, коли лід розтане?
а) частина води виллється із стакану;
б) рівень води не зміниться;
в) рівень води знизиться.
5. Для визначення об‘єму деталі її розміри виміряли спочатку учнівською

лінійкою, а потім штангенциркулем. За даними цих вимірювань
обрахували два значення об‘єму. Як будуть відрізнятися відносні похибки
визначення цих об‘ємів?
а) вдвічі;
б) втричі;
в) на порядок;
г) на два порядки;
д) на три порядки.
6. Випрямляч не пропускає від’ємних значеннь сигналу. На його вхід подали

гармонічний сигнал з періодом 0,3 мс. Якою буде тривалість імпульсів на
виході випрямляча?
240
241
а) 0,15 мс;
б) 100 мкс;
в) 75 мкс;
г) /3;
д) 2/(3).
7. Який вигляд має напруга на пластинах горизонтального відхилення

електронно-променевої трубки осцилографа при спостеріганні сигналу на
всьому екрані?
а) пилка +;
б) пилка ;
в) пилка ;
г) трикутник;
д) пилка зворотна.
8. Для визначення частоти сигналу за методом фігур Ліссажу цей сигнал

подали на вхід Y електронного осцилографа, a на його вхід Х подали
гармонічний сигнал з частотою 1000 Гц. Описаний навколо фігури
Ліссажу прямокутник торкається її своєю вертикальною стороною в 5
точках, а горизонтальною в 3. Якою є частота вимірюваного сигналу?
а) 3000 Гц;
б) 5000 Гц;
в) 600 Гц;
г) 1667 Гц;
д) 1,5 кГц.
9. Напруга промислової мережі виміряна приладом електромагнітної систем.

Яке значення електричного сигналу він показав?
а) ефективне;
241
242
б) середнє випрямлене;
в) амплітудне;
г) дійсне;
д) істинне,
е) випадкове;
є) миттєве;
ж) діюче.
10.Струм протікає через послідовно ввімкнені амперметри: теплової,

індукційної і магнітоелектричної систем. Тепловий прилад показує 5 А,
індукційний  4 А. Скільки показує магнітоелектричний прилад?
а) 5 А;
б) 4 А;
в) 3 А;
г) 2 А;
д) 1 А;
е) 0 A.
11. Частота гармонічного сигналу виміряна 6-розрядним цифровим

приладом. Результат вимірювання записали різні експериментатори:
А  5000 Гц;
В  5 кГц;
С  5103 Гц.
Чиї записи найкраще відповідають результату вимірювання?
а) А;
б) В;
в) С;
г) всіх;
д) А і С;
242
243
е) В і С.
12.Відношення сигнал-шум на виході підсилювача складає 40 дБ. Чи впливає

шум на результат вимірювання сигналу на виході підсилювача приладом 2
класу точності?
а) ні, бо шум не реєструється приладом;
б) ні, бо рівень шуму знаходиться в межах похибки вимірювання
в) ні, бо рівень шуму менший, ніж чутливість приладу;
г) так, бо зміниться форма сигналу, а відповідно і коефіцієнт гармонік і
порушаться умови градуювання приладу;
д) ні, бо частота шуму і сигналу не співпадають.
13.У ванній кімнаті біля мушлі поклали новенький брусочок мила. Через
тиждень розміри брусочка мила зменшилися вдвічі. На скільки днів цього
мила ще вистачить?
а) на тиждень;
б) на 5 днів;
в) на 3 дні;
г) на 1 день.
243
244
Література:
1. Сена Л.А. Единицы физических величин и их размерности: Учебно-
справочное руководство.  3-е изд., перераб. и доп.  М.: Наука. Гл. ред.
физ.-мат. лит., 1988. 432 с.
2. Поліщук Є.С., Дорожовець М.М., Яцук В.О. та ін. Метрологія та
вимірювальна техніка: Підручник / Є.С.Поліщук, М.М.Дорожовець,
В.О.Яцук, В.М.Ванько, Т.Г.Бойко; За ред. проф. Є.С.Поліщука.  Львів:
Видавництво “Бескид Біт”, 2003.  544 с.
3. Дворяшин Б.В. Основы метрологии и радиоизмерения: Учеб. пособие
для вузов.  М.: Радио и связь, 1993.  320 с.
1. Яненко О.П. Метрологія медичної та біологічної апаратури.
Навчальний посібник. – ЖІТІ. – 1999. – 154 с.
5. Методичні вказівки до лабораторних робіт з курсу “ Метрологічне
забезпечення радіоелектронної апаратури ” Частина І. Для всіх форм
навчання. Укл. П.О. Дем’яненко, В.Д. Капелюшний, О.П. Яненко. – К.:
НТУУ “КПІ”, 2006  66 с.
6. Куликовский К.Л., Купер В.Я. Методы и средства измерений: Учебное
пособие для вузов  М.: Энергоатомиздат, 1986.  448 с.
7. Винокуров В.И., Каплин С.И., Петелин И.Г. Электрорадиоизмерения:
Учеб. пособие для радиотехнич. спец. вузов / Под ред. В.И.Винокурова.  2-е
изд., перераб. и доп.  М.: Высш. шк., 1986.  351 с.:ил. (Учебник ЛЭТИ)
8. Новицкий П.В. Основы информационной теории измерительных
устройств.  Л.: Энергия.  1968.  248 с.
9. Новицкий П.В., Зограф И.А. Оценка погрешностей результатов измерений.
 2-е изд., перераб. и доп.  Л.: Энергоатомиздат. Ленингр. отд-ние, 1991. 
304 с.
10. Методы электрических измерений: Учебное пособие для вузов /
Л.Г.Журавин, М.А.Мариненко, Е.И.Семенов, Э.И.Цветков; под ред.
Э.И.Цветкова.  Л.: Энергоатомиздат. Ленингр. отд-ние, 1990.  288 с.
244
245
11. Хромой Б. П., Моисеев Ю. Г. Электрорадиоизмерения: Учеб. для сред.

спец. учеб. завед. – М.: Радио и связь. – 1985. – 288 с.
12. Спектор С.А. Электрические измерения физических величин: Методы
измерений: Учеб. пособие для вузов. Л.: Энергоатомиздат. Ленингр.отд-ние,
1987. 320 с.
13. Таланчук П.М., Рущенко В.Т. Основы теории и проектирования
измерительных приборов: Учеб. Пособие  К.: Выща шк. Головное изд-во,
1989.  454 с.
14. Теоретические основы информационно-измерительной техники.
Орнатский П.П.  2-е изд., перераб. и доп.  К.:Вища школа. Головное изд-
во, 1983.  455 с.
15. Автоматические измерения и приборы (аналоговые и цифровые).
Орнатский П.П.  5-е изд., перераб. и доп.  К.:Вища школа. Головное изд-
во, 1986.  504 с.
16. Телешевський Б. Е. Измерения в электро- и радиотехнике: Учеб. для
серед. профтехучилищ. – М.: Высшая школа. – 1984. – 207 с.
17. Хофманн Д. Техника измерений и обеспечение качества: Справочная
книга/Пер. с нем. Под ред. Л.М.Закса, С.С.Кивилиса.  М: Энергоатомиздат.
1983.  472 с.
18. Шишкин И.Ф. Метрология, стандартизация и управление качеством:
Учеб. Для вузов/Под ред. акад. Н.С.Соломенко.  М: Изд-во стандартов.
1990.  342 с.
19. Котур В. Н., Скомская М. А., Храмова Н. Н. Электрические измерения и
электроизмерительные приборы: Учеб. для техн. – М.: Энергоатомиздат. –
1986. – 400 с.
20. М.Н.Бурнашев, Д.П.Лукьянов, П.А.Павлов, Ю.В.Филатов. Развитие
методов и средств динамической лазерной гониометрии./  Квантовая
электроника, т.30, №2, 2000.
245
246
21. Електричні вимірювання (з лабораторними роботами): Підр. для сер.

навч. заклад. / За ред. В. М. Малиновського. – К.: Вища школа. – 1984. – 327
с.
246

Посібник Основи метрології 1

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Посібник Основи метрології 1

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

Рекомендовано Методичною радою КПІ ім. Ігоря Сікорського

Основи метрології: Навчальни посібник [Електронний ресурс] : навч. посіб.

Електронне мережне навчальне видання

Укладачі: Дем’яненко Петро Опанасович, канд. техн. наук, доц.

Рецензент: Петрик В.Ф., кандидат технічних наук, доцент

Дане видання покликане полегшити студентам засвоєння матеріалу курсу лекцій . В

 КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2018

РОЗДІЛ №І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИЗНАЧЕННЯ.

РОЗДІЛ №2. ПОХИБКИ ВИМІРЮВАНЬ

2.1. Види вимірювань ......……………………………..………………….34

РОЗДІЛ №3. ЕЛЕКТРИЧНІ СИГНАЛИ ТА ЇХ ПАРАМЕТРИ

РОЗДІЛ №4. АНАЛОГОВІ ЕЛЕКТРОМЕХАНІЧНІ ВИМІРЮВАЛЬНІ

РОЗДІЛ №5. ЕЛЕКТРОННО-ПРОМЕНЕВИЙ ОСЦИЛОГРАФ

5.1. Загальні відомості .............................................................................108

РОЗДІЛ №6. ВИМІРЮВАННЯ ЕЛЕКТРИЧНОЇ НАПРУГИ І СИЛИ

РОЗДІЛ №7. ВИМІРЮВАННЯ ЕЛЕКТРИЧНОГО ОПОРУ

РОЗДІЛ №8. ВИМІРЮВАННЯ ПАРАМЕТРІВ КОНДЕНСАТОРІВ

РОЗДІЛ №9. ВИМІРЮВАННЯ ПАРАМЕТРІВ КОТУШОК

параметрів котушок індуктивності………………………………..202

Коротка характеристика змісту посібника

короткозамкнутих витків. Вимірювання добротності котушок

– унція (з латини: uncia  1/12 частина лібри – давньогрецької одиниці

– ярд (від англійського yard – походження цього терміну достеменно

1.2. Основні поняття метрології

виробництва деталей паровозів на замовлення Радянського Союзу на початку

1.3. Фізичні величини, як об‘єкти вимірювань

визначаються незалежно від інших називають основними фізичними

1.4. Розмірності фізичних величин

В системах одиниць фізичних величин важливу роль відіграє розмірність.

потужностей сильно різняться між собою, то запис їх відношення у

1.5. Системи одиниць фізичних величин

Фізичну величину, якій за визначенням присвоєно числове значення, що

еталонів одиниць вимірювання, наприклад, у зв’язку з використанням

1.6. Міжнародна система одиниць

ним людиною. З цією метою його вибрали сумірним з геометричними

Рисунок 1.4.1. Схематична будова еталону 1 метр,

самого (первинного) еталону, так і можлива точність відтворення його у

при електронних переходах 2р10→2d5 в ізотопах криптону 86Kr. Таким чином,

6. Одиниця сили світла – кандела (кд) – прирівняна силі світла у

Структурні елементи можуть бути атомами, молекулами, йонами,

Враховуючи, що площа поверхні сфери визначається як 4πR2,

Звертаємо увагу, що всі одиниці вимірювання кутів (і градус, і радіан, і

Таблиця 1. Множники і префікси для утворення дольних і кратних

1.7. Похідні одиниці системи СІ

Похідні одиниці міжнародної системи СІ створюються на основі законів,

всього їх більше 350.

атомних масштабів – діаметр атома водню дорівнює 1,06

хвилина – 1' = 2,908882∙10-4 рад;

однойменної фізичної величини Р0, взятої за вихідну: РБ = lg ;

– децибел – 10 логарифмів десяткових відношення фізичної величини Р до

– непер – логарифм натуральний відношення фізичної величини Р до

однойменної фізичної величини Р0, взятої за вихідну: – РНп = ln .

– частотний інтервал октава – 1 окт = log2 при

– частотний інтервал декада – 1 дек = lg при .

Особливу нішу в системі одиниць вимірювання займає біт – одиниця

1.9. КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ДО МАТЕРІАЛУ РОЗДІЛУ

1. Дайте визначення поняттю «Метрологія».

15. Що таке 1 парсек?

1.10. ЗАДАЧІ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ РОЗДІЛУ

Щоб відповісти на це запитання слід розділити довжину відрізка L на

Зауваження. Результат обрахунку ми обмежили трьома значущими