Тема лекції: «Вступ. Основи біомеханіки, біоакустики, біореології та гемодинаміки».

І. Актуальність теми: застосування матеріала на фізіології, спецпредметі «Лор-хвороби»,

вивчення діагностичного метода аудіометрії, УЗД.

ІІ. Цілі лекції:

А) навчальні – вивчити характеристики звуку, властивості і застосування інфразвуку та
ультразвуку; вивчити методику проведення аудіометрії.
Б) виховні – виховувати інтерес до майбутньої професії, організованість на заняттях,
дисциплінованість.

ІІІ. План та організаційна структура лекції:

№ Основні етапи лекції Типи лекції, методи і засоби активізації

з/п та їх зміст студентів, обладнання
Підготовчий етап
1. Мотивація

Основний етап
1. Лекція Традиційна

Заключний етап
1. Домашнє завдання на практику С/р №1. Тема: «Механічні коливання і хвилі.
Звук, ультразвук, інфразвук».

ІV. Зміст матеріалу: у друкованій формі.

V. Матеріали активізації студентів:

1. Таблиці
2. Малюнки
3. Відеофільми

VІ. Матеріали самопідготовки студентів за темою лекції: С/р №1.

VІІ. Література:
А) навчальна – А.Ф. Шевченко «Основи медичної і біологічної фізики» §7, 8-11, 13, 14, 39-
41, 110-115, 124-134; В.П. Марценюк стор. 116-119, 124-134.
Б) методична – електронний методичний комплекс для груп л/с.
В) наукова -
 Вступ.

Озн. Біофізика – це предмет, який вивчає:

1) фізичні закономірності процесів в організмі;

2) фізичну суть методів діагностики і роботи лікувальних апаратів;
3) вплив різних фізичних факторів на людину.
Зв’язана: з фізіологією, біохімією, фізикою, хімією, математикою,

застосовує математичне моделювання і комп’ютер.

Розділи: біомеханіка, молекулярна біофізика, біофізика клітин, органів відчуття, дія факторів,
медична електроніка.

Озн. Біомеханіка – розділ біофізики, який розглядає механічні властивості живих тканин і
органів, а також механічні явища, які відбуваються як з цілим організмом, так і з його частинами.

Опорно-руховий апарат людини складається із з’єднаних між собою кіток

скелета і м’язів і є сукупністю важелів (важіль – тверде тіло, що має вісь або точку обертання – точку

опори).
плече сили плече важеля (до точки прикладання сили)

М = F · l– момент сили.

Розрізнюють важелі:

1 рода: F – рухаюча сила (м’язи)

R– сила опору (вага)

F R

2 рода: F

3 рода: F

R
 Важелі з’єднуються в кінематичні ланцюги, які мають певну кількість ступенів волі.

Робота м’язів поділяються на статичну і динамічну. При статичній – м’язи напружуються для
збереження певного положення тіла. При динамічній - м’язи скорочуються.

Ергометрія – вимірювання роботи людського організму.

(на шлях по рівній дорозі – 10 км. – 430 к Дж енерг.) Під час повільного бігу людина витрачає менше
енергії, ніж при швидкій ходьбі).

Середня потужність людини – 110 Вт

при фізичній роботі – 200 Вт, штангіст – 4900 Вт.

Механічні коливання і хвилі.

Озн. Механічні коливання – це рухи тіла навколо положення рівноваги, що повторюються

(або періодичні зміни фізичних величин, що характеризують коливальний рух).

Озн. Гармонічні коливання – це коливання, при яких фізичні величини змінюються за законом sin або
cos.

х = А · sin ( ωt + φо )

Озн. Частота – число коливань за 1 с. , [ Гц ]

Озн. Період – час одного коливання, Т, [ c ]

Озн. Циклічна частота – число коливань за 2 Пс ω, [рад. Гц ].

Озн. Амплітуда – величина найбільшого зміщення тіла від положення рівноваги, А, хо, (найбільше
значення величини, що коливається).

Озн. Вільні коливання – це ті, що відбуваються під дією внутрішніх сил системи.

Озн. Вимушені – ті, що відбуваються при періодичній дії зовнішніх сил.

Озн. Незатухаючі – амплітуда залишається незмінною (тільки вимушені), затухаючі – амплітуда

зменшується.

Озн. Автоколивання – незатухаючі вимушені коливання тіла з власною частотою, що здійснюються

за допомогою механізма подання в систему порцій енергії.

Озн. Резонанс – різке зростання амплітуди вимушених коливань при спів паданні частоти дії
зовнішньої сили з власною частотою коливань тіла.

Озн. Для затухаючих коливань вводиться декремент: відношення двух сусідніх амплітуд:

А(t )
δ= A (t+T ) .

логарифмічний декремент – це ℓn δ= λ.
 Озн. Механічною хвилею називається розповсюдження механічних коливань у просторі.

Бувають поздовжні (коливання відбуваються вздовж напрямку розповсюдження) і поперечні

(перпендикулярно).

Хвиля переносить енергію.

Озн. Інтенсивність хвилі – це енергія, яка переноситься хвилею через одиничну поверхню за
Вт
2
одиницю часу, якщо поверхня перпендикулярна до напрямку розповсюдження: Ј; [ м ].

Вектор Умова – вектор, напрямок якого співпадає з напрямком розповсюдження хвилі, а модуль = Ј.

Звук.

Озн. Звук – це механічна поздовжня хвиля, що сприймається вухом людини: частота 16 – 20 000 Гц.

Хвиля з більшою частотою – ультразвук, з меншою – інфразвук.

Звуки діляться на:

1) тони або музичні звуки (частоти відрізняються в ціле число разів від основної) – акустичний спектр;
2) шуми (частоти не зв’язані);
3) звукові удари – стук, вибух.
Осн. Звуковий або акустичний резонанс – це збільшення гучності звуку при співпаданні частоти
звука з власною частотою тіла.

Ефект Доплера – зростання частоти звукової хвилі при наближенні об’єкта- джерела звуку, і
зменшення – при віддаленні.

Частота визначає висоту звука (↑↑), амплітуда – гучність.

Озн. Тембр – якісне забарвлення звука, що залежить від частот, що входять в звук, та амплітуд, які
відповідають цим частотам.

Гучність. Шкала гучності.

Енергетична характеристика звука – інтенсивність. На частоті 1000 Гц людина здібна

сприймати звуки в діапазоні від

Вт
Јо = 10 -12 м 2 – поріг чутності – це найменша інтенсивність, яку сприймає вухо;

Вт
2
до Јmax = 1 м – больовий поріг – найбільша інтенсивність, яка ще не викликає болі (Јо і Ј
залежать від частоти, віку тощо).

Озн. Гучність – це інтенсивність звукової хвилі, яка оцінюється людським вухом – суб’єктивна
характеристика.

Гучність і інтенсивність зв’язані законом Вебера – Фехнера:

 Гучність прямопропорційна десятковому логарифму відношення Ј до Јо:

J
L = k · lg J 0 (k залежить від частоти і інтенсивності)

(за цим законом людина сприймає запахи, біль, температуру).

Для ν = 1000 Гу k=1

J
L = lg J 0

За одиницю гучності приймається Бел – гучність такого звуку, інтенсивність якого більше від
порога чутності Јо в 10 разів.

Порогова крива – це залежність порогової інтенсивності від частоти (для ν > і < 1000 Гц поріг
зростає).

Озн. Шкала гучності:

1) за 0 – поріг чутності;
2) одиниця – бел (дБ = 0,1Б).
При збільшенні J в 100 р. порівняно з Jо – гучність зростає до 2 Б.

Приклад розрахунків:

Вт Вт
Інтенсивність зросла від J1 = 10-8 м до J2 = 10-4 . м 2 Як змінилась гучність?
2

Відповідь: інтенсивність зросла в 104, тобто гучність зросла на 4 Б або на 40 дБ.

Приклади гучностей:

тиха розмова – 30 дБ

нормальна розмова – 50 дБ

гучна розмова – 70 дБ

шум мотоцикла – 100 дБ

На ν= 1000 Гц людина розрізняє зміну гучності при Δ L = 0,59 дБ.

Аудіометрія

Озн. Аудіометрія – це метод дослідження гостроти слуху (аудіо – звук, метрія – вимірювати).
Гострота слуху визначається мінімальною інтенсивністю (або порогом чутності), яка сприймається
вухом людини.

Аудіометрія проводиться за допомогою спеціальних апаратів – аудіометрів.

Залежно від участі обстежуваного аудіометрію поділяють на суб’єктивну та об’єктивну.

 Об’єктивна аудіометрія – дослідження, при яких результат не залежить від відповідей пацієнта
(реєстрація акустичного опору середнього вуха, слухових викликаних потенціалів, потенціалів у
завитку тощо).

Суб’єктивна – результат залежить від відповідей: мовна аудіометрія, тональна порогова і

надпорогова аудіометрія, визначення слухової чутливості до ультразвуків.

Основним і найпоширенішим аудіометричним методом є тональна порогова аудіометрія. Звуки

чистих тонів подаються до пацієнта через телефони повітряної та кісткової провідності,
визначаються пороги чутності на стандартних частотах (125, 250, 500, 1000, 2000, 4000, 8000 Гц),
будуються аудіограми для обох видів телефонів.

Осн. Аудіограма – сукупність порогових значень інтенсивності звуку на різних частотах.

Аналізуються взаємні положення аудіограм:

- при ураженні звукопровідної системи (сірчана пробка, гострий чи хронічний отит тощо) крива
тканинної провідності залишається приблизно на рівні ОДб (норма), а крива повітряної провідності
знижується. Різниця між кривими повітряної і тканинної провідності називається повітряно-
тканинним інтервалом;

- при ураженні звукосприймальної системи (нейросенсорна приглухуватість) обидві криві

знижуються приблизно на одну величину і ідуть поряд.

Ультразвук та інфразвук.

а) Інфразвук—поздовжня механічна хвиля частотою меншою за 16 Гц.

Людиною не сприймається. Джерелом його можуть бути вітер, грозові розряди, землетруси,
обвали, вибухи, робота промислових установок, шторм тощо. Інтенсивність звука І пропорційна
квадрату амплітуди А і частоті ω, тобто I~А·ω, а ω мала, то інфразвуки утворюються від коливань з
великою амплітудою, тобто при коливаннях речовини великого об’єму і маси, наприклад, під час
шторму. Інфразвук розповсюджується на великі відстані, слабо поглинаючись.

За великих інтенсивностей І>170 дБ відбувається розрив барабанної перетинки. Менш

інтенсивні інфразвуки небезпечні тим, що можуть викликати резонансні коливання внутрішніх
органів, тому що ті мають власні частоти коливання в діапазоні інфразвуку:

Тіло людини:

а) в лежачому положенні 3—4 Гц

б) стоячому 5—12 Гц

в) грудна клітина 5—8 Гц

г) черевна порожнина 3—4 Гц

При цьому виникає тертя внутрішніх органів одне об одне, що супроводжується неп приємним
відчуттям, або може статися розрив органа.
 У зв’язку з цим військові намагаються використати інфразвукові хвилі як зброю. В мирних
цілях інфразвукові хвилі, які ідуть від центрів природних катаклізмів, уловлюють для завбачення цих
катаклізмів.

Б) Ультразвук—поздовжня механічна хвиля з частотою більшою за 20000 Гц. Ультразвук

людина не чує, але його чують багато тварин (кішки, собаки, дельфіни, кажани та ін.)

Для отримання ультразвуку використовують п’єзоелектричний ефект або магнітострикцію.

Озн. Зворотній п’єзоелектричний ефект—зміна форми і розміру п’єзокристала (наприклад,

кварцу)при розміщенні його в змінному електричному полі.

Озн. Магнітострикція—зміна форми і розмірів феромагнітного стрижня в змінному магнітному

полі.

Ультразвук широко використовують в медицині. Ультразвук добре відбивається на межі м’яз—

надкісниця—кістка, на поверхні порожніх органів.

Тому можна визначити розташування і розміри внутрішніх органів, порожнин(УЗД)

Використавши ефект Допплера, можна виміряти швидкість крові в судинах. Для цього
направляють жмуток ультразвуку на кров в судині і реєструють зміну частоти відбитого від
еритроцитів сигналу (до 0,001% зміни швидкості). Аналогічно визначають характер руху серцевих
клапанів.

В рідині ультразвук викликає кавітацію—утворення порожнин і миттєве їх зхлопування, що

має великий дроблячий ефект(використовується у фармакології для виготовлення емульсій), а також
приводить до нагріву речовини. Іонізації молекул. В біологічних тканинах ультразвук виявляє такі
явища:

1. Мікровібрації на клітинному і субклітинному рівні.

2. Руйнацію біомакромолекул.

3. Перебудову і пошкодження біологічних мембран.

4. Теплову дію

5. руйнацію клітин і мікроорганізмів

Для терапевтичних цілей використовують ультразвук з частотою 800 кГц і з інтенсивністю 1

Вт/см і менше. Первинним механізмом ультразвукової терапії є мікро масаж і теплова дія.

В хірургії ультразвук використовують як скальпель. За його допомогою розтинають м’які і

кісткові тканини, руйнують злоякісні пухлини.

Бактерицидна дія ультразвуку використовується в стоматології.

Деформаційні властивості біологічних тканин.

Озн. Реологією називається розділ механіки, який вивчає текучість і деформації рідин, газів і
твердих тіл. Біореологія займається дослідженням біологічних тканин.
 Озн. Деформація – зміна об’єму або розмірів тіла. Існує 2 класифікації:

I. Пружні – ті, що повністю зникають після завершення дії зовнішніх сил;

Пластичні – не зникають повністю після завершення дії зовнішніх сил.

II. Діляться на види:

- стискання
- розтягнення
- згиб
- зсув
- закручення.
Деформація розтягнення і стискання характеризується:

- абсолютне видовження:
Δ ℓ = ℓ – ℓо (м; + -)

- відносне видовження:
Δl

έ= l 0 (б.в.; + -)

- механічна напруга – відношення модуля сили пружності до площі поперечного перерізу: σ=

F
S (Па)

Закон Гука: для пружніх деформацій механічна напруга прямо пропорційна модулю відносного
видовження:

σ=Е |ε| , Е – модуль пружності або модуль Юнга, (Па).

Фізичний смисл Е: кількісно дорівнює σ , якщо |ε| = 1, тобто довжина тіла зростає в 2 р.
 Графік – діаграма розтягнення.

σ п– границя пропорційності,

σпр– границя пружності (залишкові деформації < 0,1 %),

СД –тікучість матеріалу,

σт– межа текучості (видовження зростає без збільшення напруження) – плинність матеріалу,

значення σ в т.Е - межа міцності σмц.

Деформації біологічних тканин:

а) Кістки – виконують функції підтримки та захисту м’язових тканин, 18% від m тіла.

Основні матеріали – гідроксилапатит 3Са3 (РО)2 · Са (ОН)2 і колаген. Кристалики гідроксилапатиту

розташовані між колагеновими волокнами.

кг
3
густина – 2,4 · 103 м (як у кремнія)

модуль пружності Е = 1010 Па (у сталі 2 · 1011Па , у бетона 1,2 · 108 Па)

бедренна кістка (вертик.) витримує 15000 Н

велика берцова – до 18000 Н.

б) м’язова тканина – відноситься до еластомерів – речовин з великою еластичністю. До їх складу

входить сполучна тканина, що складається з волокон колагену і еластину.
 Механічні властивості подібні до полімерів. Деформації в’язко-пружні,

Е ~ 107 Па.

Еластичність різна в спокої і активному стані, тому потрібна розминка;

σмц - як у дерева.

в) шкіра – складається з волокон колагену і еластину, розташованих в основній матриці. Це пружній

матеріал з високопластичними властивостями;

г) судинна тканина – механічні властивості визначаються, головним чином, властивостями гладких

м’язових волокон, еластину і колагену

зовн. шар– з’єдн. тканина колаген

середн. – пружній еластин, колаген і

гладком’язова тканина

внутр. – колаген, всередині ендотелій

В артеріолах – м’язових тканин 60% об’єма, в венах - 20%, артеріоли забезпечують судинний
тонус.

Будова рідин. Поверхневий натяг.

Будова: відстані трохи більше діаметра молекул, молекули весь час коливаються і
перестрибують. Молекули з поверхні втягуються всередину – на поверхні -мінімальна кількість
молекул – вільна поверхня скорочується – лапласівський тиск:

2σ
Δp = R ( R – радіус кривизни меніска)

Явища в рідинах:

- капілярність
- змочування
- поверхневий натяг.
Fн = σℓ, σ– коефіцієнт поверхневого натягу – газова емболія.

Поверхневий натяг.

Розглянемо дві молекули рідини:

1) перша – всередині рідини, вона симетрично оточена іншими молекулами, тому рівнодіюча сила з
боку сусідніх молекул коливається біля нуля;
 2

2) друга – молекула на поверхні (шар товщею 10-9м), для неї симетрія порушується, так як
над нею знаходиться газ, молекули якого практично не притягують цю молекулу, тому рівнодіюча
сила спрямована вглиб рідини.

Так як молекули рідини вільно рухаються, то на поверхні залишається мінімально можлива

кількість молекул.

Таким чином з описаних особливостей поверхневого шару рідини витікає, що рідина

завжди приймає форму з найменшою площею її вільної поверхні (вільна поверхня – це поверхня, яка
межує з газом або парою).

Властивість рідини скорочувати свою вільну поверхню є причиною виникнення так званої
сили поверхневого натягу, яку можна спостерігати в такому досліді: візьмемо дротяну рамку з

прив’язаною посередині ниткою:

Опустимо рамку в мильний розчин і утворимо на ній плівку. Розірвемо плівку з одного
боку від нитки і побачимо, що частина плівки з іншого боку скоротить свою вільну поверхню і
натягне нитку:

Fн Fпр
В даному досліді сила пружності нитки Fпр врівноважується

силою поверхневого натягу Fн.

Озн. Силою поверхневого натягу називається сила, що виникає на межі вільної поверхні
рідини, спрямована перпендикулярно межі, по дотичній до вільної поверхні в бік рідини.

Дослідно отримана формула сили поверхневого натягу:

Fн = бl,

Де l – довжина межі вільної поверхні рідини, б – коефіцієнт поверхневого натягу рідини.

б =Fн/l, то
 Фізичний смисл б: кількісно дорівнює силі поверхневого натягу, яка діє на кожну одиницю
довжини межі.

Коефіцієнт поверхневого натягу залежить від роду рідини, температури і домішок.

При зростанні температури коефіцієнт зменшується і при критичній температурі стає

рівним нулю(т. я. Зникає вільна поверхня рідини).

Домішки по-різному змінюють поверхневий натяг (так іноді називають б ): цукор збільшує
поверхневий натяг води, а сіль зменшує.

Озн. Речовини, що зменшують поверхневий натяг рідини, називаються поверхнево

активними.

Такою речовиною є мильний розчин, спирт тощо.

Цікаве застосування поверхнево-активних речовин при лікуванні газової емболії.

Газова емболія – це виникнення в кровоносних судинах бульбашок при травмах судин або
некваліфікованому введені ліків. Бульбашки газу можуть виникнути в крові при раптовому зниженні
зовнішнього тиску: таке явище – кесонна хвороба – виникає при швидкому підніманні водолаза з
великих глибин ( чим більше зовнішній тиск, тим більше розчинність газів в рідині, зокрема, у
крові ). Бульбашка в кровоносній судині має два меніска (викривлення), але під дією артеріального
тиску один з менісків майже плоский, а другий – сильно викривлений.

рл р кр.

У викривленому меніску виникає так званий лапласівський тиск рл, т. я. викривлена

поверхня як би намагається випрямитися (рідина скорочує свою вільну поверхню ). Цей тиск стає
рівним тиску крові р кр. і бульбашка зупиняється, закупоривши судини. Найбільш вірогідно це в
місцях розгалуження судин.

Щоб усунути закупорку, потрібно зменшити лапласівський тиск, формула якого:

 де R – радіус викривлення.

З цією метою в кров уводять поверхнево-активну речовину – суспензію камфори. Вона

зменшує коефіцієнт поверхневого натягу б, а значить, і лапласівський тиск, бульбашка починає
рухатись вздовж судини, а газ поступово з неї дифундує в оточуюче середовище.

В’язкість.

Озн. В’язкість – це властивість тікучих тіл виявляти опір переміщенню однієї їх частини
відносно іншої за рахунок сил міжмолекулярної взаємодії, а також коефіцієнт в законі Ньютона.

Існує 2 види течії:

1. Ламінарна – рідина рухається без перемішування шарів, максимальна швидкість

посередині :

2. Турбулентна – в рідині виникають завихрення, що супроводжуються звуком.

3. Ламінарна переходить у турбулентну при деякій швидкості.

Число Рейнольдса:

ρυ d
Rс = η , η - в’язкість,d – діаметр.

Rс < 2300 – ламінарна,

Rс > 2300 – турбулентна.

В деяких випадках, наприклад, в дузі аорти на піку систоли Rс = 6000, тобто короткочасно
може бути турбулентність, але, в основному, плин крові ламінарний.

Закон Ньютона: при ламінарній течії сила внутрішнього тертя пропорційна площі
дотику шарів S, різниці їх швидкостей Δυ і обернено пропорційна відстані між ними ℓ:

SΔυ
F = η⋅¿ ¿ ℓ ,

η - коефіцієнт в’язкості або в’язкість.

Ф.с.: дорівнює силі тертя, між шарами площею S = 1 м2, що рухаються на відстані 1 м
з відносною швидкістю 1 м/с. Чим більше η , тим більше тертя.
 Одиниці:

в СЈ: - Па · с

в СГС: 1 Пуаз - 1 Пз

1 Па · с = 10 Пз

для води при 20оС η = 0,01 Пз = 1с Пз, цитоплазма – η=2 – 50с Пз, кров -

η=4 – 5с Пз, у чоловіків в’язкість крові η = (4,3 -5,3) ·сПз,

у жінок η = (3,9- 4,9 ) сПз.

При пневмонії, бронхіальній астмі, гіпертонічних хворобах, перитоніті тощо - η ↑, при

туберкульозі, анемії - η ↓.

Озн. Ньютонівські рідини – це такі, у яких в’язкість залежить від природи рідини і tо (вода,
сеча, низькомолекулярні органічні рідини),

неньютонівські η - залежить від υ, тиску, режиму течії (кров, нафта, суспензії).

Закони для Ньютонівських рідин.

Озн. Рух рідини називається стаціонарним, якщо швидкість руху всіх її частинок не
змінюється з часом.

Рівняння неперервності (нерозривності струменя): через будь-який переріз за рівні

проміжки часу проходять, однакові об’єми:

V1 = V2

S1υ1Δt = S2υ2Δt

S1υ1 = S2υ2:

чим тонша труба, тим швидкість ↑.

Озн. Об’ємна швидкість рідини – це об’єм рідини, який проходить через деякий поперечний
переріз труби за 1с: Q.

Q = Sυ, υ – лінійна швидкість, S – площа поперечного перерізу.

Закон Пуазейля: об'єм рідини, що протікає через поперечний переріз за 1с:

4
πR p −p
⋅¿ ¿ 1 2
Q = 8η ℓ -перепад тисків на кінцях труби
 p1 − p2 8 ηℓ
4
Основне рівняння динаміки рідин: Q = W , W = πR - гідравлічний опір

Прилади для вимірювання в’язкості – віскозиметри.

Рівняння Бернуллі:

ρυ ρυ
12 22

Р1 + ρgh1 + 2 = Р2 + ρgh2 + 2

Р – статичний тиск

ρgh – гідростатичний тиск

2
ρυ
2 – динамічний тиск.
2
ρυ
При h1 = h2: Р + 2 = const., тобто у місцях звуження, де швидкість більше, там
тиск менше і навпаки.

Може утворитись аневризма – розширення ділянки судини; при пошкодженні судини

може відбутись всмоктування повітря - газова емболія.

Система кровообігу людини.

Кров – неньютонівська рідина.

В стані спокою із еритроцитів утворюються монетні стовпчики або агрегати. Ці структури

створюють неправильну просторову решітку – це гель (тверде тіло).

Озн. Ударний об'єм крові – це об'єм, який виштовхується в уже заповнену аорту або
легеневий стовбур при скороченні лівого та правого шлуночків:

V = 60 – 70 мл.

Озн. Фаза скорочення м’яза серця – систола, розслаблення – діастола. В систолу кров
вштовхується в аорту, в діастолу – аорта, скорочуючись, проштовхує кров далі.
 Озн. Систолічний тиск – це максимальний тиск у аорті після подання в неї ударного об’єму
крові:

СТ = 120 мм рт. ст.

Діастолічний тиск – тиск в аорті перед вштовхуванням ударного об’єму:

ДТ = 80 мм рт. ст.

120/80 – артеріальний тиск.

Метод Короткова (1905 р.). На плече надівають манжетку, нагнітають повітря до стискання
аорти, плин крові припиняється. Краном повільно випускають повітря з манжети. Коли тиск досягає
систолічного – кров починає пробиватись через аорту і виникає складне явище – флаттер (сумісні
автоколивання стінок і потоку крові), що викликає звук, який фіксується фонендоскопом.

При досягненні діастолічного тиску автоколивання припиняються.

Сфігмотонометр – з мембранним манометром;

сфігмоманометр – з ртутним манометром.

Озн. Пульсова хвиля – це розповсюдження вздовж артерій коливань тиску, які виникають в
аорті після викидання в неї ударного об’єму крові. Швидкість пульсової хвилі знаходиться за
формулою:

√Eh
υ = ρd ,
модуль пружності.
h – товща стінок сосудів, d – їх внутрішній діаметр, ρ – густина крові, Е –

З віком Е ↑, υ ↓, за υ можна встановити Е.

Швидкість пульсової хвилі 6-12 м/с, в 20-40 разів більше швидкості кровоплину (0,3 -
0,5 м/с). Так, пульсова хвиля досягає стопи за 0,2 с., а частинки крові за цей час дойдуть до кінця
аорти.

Цікаво:

У людини 100 – 160 млрд. капілярів, їх загальна довжина 60-80 тис. км.

При підсил. роботі ударний об'єм 200 мл (стакан).

У спокої серце перекачує 6 л крові за 1 хвилину, за 1 рік – 3 млн. л. (1400

автоцистерн), за життя 150 – 250 тис.т крові.

При бігі – за 1 хвилину 35 - 40 л – 3 – 4 відра.

В’язкість крові (доповнення).

Коли кров плине, то чим більше υ, тим стовпчики сильніше руйнуються, в’язкість
зменшується, кров наближається до ньютонівськоі рідини.
 Самий малий переріз судинної системи – в ділянці аорти, самий великий – в області
капілярів.

У тоненьких судинах d ≈ d капіл. Еритроцити збираються ближче до вісі потока, а біля

стінок тече плазма, в’язкість якої менша, крім того зменшується тертя між агрегатами – в артеріолах
в’язкість крові зменшується - ⅔η в аорті.

В капілярах з d ≈ 5 мкм еритроцити згинаються і проштовхуються, в’язкість як би

зростає в 10 – 100 р., забезпечується гарний контакт зі стінками капіляра.