МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ТА ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА НАПРЯМКУ

ТА ШВИДКОСТІ РУХУ ПОВІТРЯ, ВПЛИВ НА ТЕПЛООБМІН

ЛЮДИНИ, БІОЕТИЧНІ АСПЕКТИ

Рух атмосферного повітря відбувається внаслідок нерівномірного

нагрівання земної поверхні сонцем. Завдяки цьому виникає різниця у
величин температури та тиску на різних ділянках земної поверхні, чим і
обумовлюються переміщення повітряних мас як в горизонтальному, так і у
вертикальному напрямках (вітри).

Місцеве нагрівання або охолодження суші в будь-якій ділянці земної

кулі супроводжується відповідно зниженням або підвищенням тиску,
призводить до утворення порівняно короткочасних, але потужних повітряних
течій, так званих циклонів і антициклонів. (мал.2)
 У центрі циклону нагріте повітря піднімається у верхні шари
атмосфери, де він охолоджується і рухається до периферії. У той же час
внизу від периферії доцентру направляються більш холодні шари повітря, які
рухаються проти годинникової стрілки вихореподібно внаслідок обертання
землі навколо своєї осі. В результаті такої циркуляції атмосферного повітря,
захоплюючи при своєму переміщенні величезні простори земної поверхні,
сила вітру в циклонах може досягти великих величин і привести до
катастрофічних наслідків. Погода, як правило, стає похмурою і
супроводжується випаданням атмосферних опадів. Протилежна картина має
місце при антициклонах, що супроводжуються зазвичай сухий і ясною
погодою.
Крім циклонів і антициклонів, на земній поверхні зустрічаються різні
місцеві вітри. До них відносяться бризи - періодичні вітри, утворюються
внаслідок різниці температур на суші і воді; вони дмуть вдень з моря на
сушу, а вночі у зворотному напрямку; гірські вітри, походження яких
пояснюється нерівномірним нагріванням схилів гір і долин, внаслідок чого
утворюються висхідні повітряні потоки повітря знизу вгору, вночі в
протилежному напрямку; фен - дуже сухий і теплий вітер, що утворюється в
гірських районах і негативно впливаючий на рослинність.
Рух повітря в зовнішній атмосфері має істотне значення з гігієнічної
точки зору. Роль вітрів полягає насамперед у тому, що завдяки
перемішуванні повітряних мас відбувається перенесення тепла, холоду та
вологи з одних районів в інші, ніж обумовлюється зміна погоди. Вітри
підсилюють випаровування вологи з поверхні водних просторів,
зволоженому ґрунту тощо, а також сприяють провітрюванню населених
місць і звільнення атмосфери від шкідливих домішок (самоочищення
повітряного середовища). Вплив руху повітря на організм полягає в тому, що
воно як при високих, так і при низьких температурах в більшості випадків
посилює тепловіддачу. Але при високих температурах це підвищення
тепловіддачі покращує самопочуття, а при низьких грає негативну роль,
сприяючи переохолодженню, що може різко знизити опірність організму до
простудних захворювань. Несприятливою представляється також роль
великих швидкостей руху повітря в закритих приміщеннях (протяги). Однак
слабкі струми повітря (допустимими вважаються швидкості до 0,4-0,5 м/сек)
приносять суттєву користь, так як вони сприяють підтриманню теплового
комфорту.
Нерівномірне нагрівання земної поверхні спричиняє рух повітря, який
характеризується таким показником, як швидкість та напрямок. Швидкість
руху повітря впливає на теплообмін організму та процес провітрювання
приміщень, внаслідок створення опору на одну із сторін будівлі посилюється
природна вентиляція в них. Швидкість вимірюють в метрах за секунду з
використанням анемометрів різних типів. Допускається застосування також
кататермометра за умови, що температура повітря не перевищує +30 °С і
відсутня теплова радіація. Напрямок визначається тією частиною горизонту,
звідки дує вітер, за допомогою флюгера.
По-різному впливає швидкість руху повітря на нервово-психічний стан
людини, наприклад, швидкість 1-2 м/с в спекотний день влітку приємно
підбадьорює одягнену людину, а понад 5-7 м/с - уже подразнює. Значне
підвищення швидкості руху повітря, що може сягати 20 м/с і більше, буде
заважати дихати та виконувати роботу. Крім того, ураганний вітер руйнує
будівлі, опори електропередач, на водоймах створює великі хвилі, ламає
дерева, що завдає великої шкоди суспільству і може бути причиною
травматизму й смерті людей. Рух повітря всередині приміщень (клас,
лікарняна палата тощо) сприяє покращанню вентиляції і відіграє позитивну
роль. Але при досягненні швидкості понад 0,3-0,5 м/с утворюється протяг,
що викликає неприємні відчуття і може стати причиною простудного
захворювання у незагартованих або ослаблених людей.
Рух повітря прийнято характеризувати напрямком і швидкістю.
Напрямок визначають в румбах і позначають тією точкою горизонту, звідки
дме вітер (північ, південь, захід, північний схід, південний захід і т. д.).
Швидкість вимірюється довжиною шляху, пройденого вітром в одиницю
часу (метри в секунду). Прилад, за допомогою якого встановлюють напрям
вітру, називається флюгером; для визначення швидкості руху повітря
служить анемометр.
У гігієнічній практиці важливе значення має роза вітрів. Річну
повторюваність вітрів в тій чи іншій місцевості зображають у графічному
вигляді “рози вітрів”
“Роза вітрів” — графічне зображення повторюваності вітрів у
конкретному населеному пункті за визначений період і має широке
застосування в гігієнічній науці з метою раціонального планування
взаєморозташування різних об’єктів під час здійснення запобіжного
санітарного нагляду. Для її побудови спочатку проводять
взаємоперпендикулярні лінії з позначенням 4 основних (Пн, Пд, С, З) та 4
проміжних (ПнС, ПнЗ, ПдС, ПдЗ) румбів. На графіку румбів відкладають
частоту вітрів кожного напрямку, яка виражена у відсотках по відношенню
до загальної кількості днів періоду спостереження. Отримані позначки
з’єднують ламаною лінією. Штиль позначають в центрі графіка колом, радіус
якого відповідає частоті штилю. Поряд з побудованою “розою вітрів”
розміщують стрілку, гострий кінець якої вказує напрямок вітру, що
переважає за період спостереження. Потім на план—схемі населеного пункту
довільної конфігурації розміщують об’єкти, визначають, чи правильно вони
розташовані по відношенню до джерела забруднення навколишнього
середовища, обгрунтовують гігієнічний висновок. “Розу вітрів”
використовують в метеорології, аеро- і гідронавігації, а також у гігієні. В
останньому випадку – для раціонального планування, взаєморозміщення
об’єктів при запобіжному санітарному нагляді за будівництвом населених
місць, промислових підприємств, оздоровчих об’єктів, зон відпочинку (рис.
5). Гігієнічне значення троянди вітрів полягає в тому, що вона дає
можливість отримати наочне уявлення про пануючих в даному районі вітрах
і відповідно до цього планувати будівництво житлових кварталів, дитячих
установ, лікарень, санаторіїв та ін. Раціональне розміщення їх по
відношенню до промисловим підприємствам охороняє ці об'єкти від
негативного впливу вітрів, які приносять з собою різні атмосферні
забруднення (пил, дим, шкідливі гази тощо).
З даного графіка видно, що пануючим є північно-східний вітер.
Відповідно в протилежній від напрямку пануючих вітрів стороні треба
будувати ті об’єкти, що можуть своїми викидами забруднювати повітряний
басейн населеного пункту (наприклад, теплоелектростанцію, асфальто-
бетонний завод тощо. Графік “рози вітрів” будується по румбах, із яких вісім
є основними (Пн, ПнС, С, ПдС, Пд, ПдЗ, З, ПнЗ), решта – додаткові. Під
напрямом вітру розуміють сторону горизонту, звідки віє вітер і позначають
румбами – 4 основними (Пн., Пд., Сх., Зх.) і 4 проміжними (Пн-Зх., Пн-Сх.,
Пд-Зх., Пд-Сх.).

Річну повторюваність вітрів в тій чи іншій місцевості зображають у

графічному вигляді “рози вітрів”
Для побудови “рози вітрів” на графіку румбів відкладають виражену у
відсотках частоту вітрів кожного напрямку і з’єднують ламаною лінією.
Штиль позначають колом з радіусом відповідно відсотка штильових днів.
“Розу вітрів” використовують в метеорології, аеро- і гідронавігації, а
також у гігієні. В останньому випадку – для раціонального планування,
взаєморозміщення об’єктів при запобіжному санітарному нагляді за
будівництвом населених місць, промислових підприємств, оздоровчих
об’єктів, зон відпочинку.
Напрямок руху атмосферного повітря визначається за допомогою
вимпела, (на кораблях), флюгерів різної побудови та тканинного конусу (на
аеродромах).

Тканинний конус

Флюгер
 В приміщеннях, де рух повітря надто слабкий, напрямок руху повітря
можна досліджувати за допомогою фумігатора (диму, синтезованого тим або
іншим засобами) або відхиленням полум’я свічки.
Сукупність горизонтальних рухів повітря відносно земної поверхні
називають вітром. До основних характеристик, що описують вітер, належать
швидкість та напрям вітру.
Вітер характеризується вектором швидкості. На практиці під
швидкістю вітру розуміють тільки числове (скалярне) її значення. Напрям
вектора швидкості називають напрямком вітру. Швидкість вітру виражається
в метрах за секунду, кілометрах за годину та у вузлах (морських милях за
годину). Існує також оцінка швидкості вітру в балах, так звана шкала
Бофорта, за якою весь інтервал можливих швидкостей вітру ділиться на 12
градацій.
Напрям вітру визначається стороною горизонту, звідки дме вітер, або
кутом, який утворюється напрямком вітру з меридіаном місця
спостереження, тобто його азимут. У першому випадку розрізняють 8
основних румбів горизонту і 8 проміжних. Для окремих територій, на базі
одержаних осереднених даних, будують так звану розу вітрів, яка показує
відносну частоту повторюваності вітру різних напрямів.
Виникнення горизонтальних повітряних течій обумовлене дією 4-х
основних сил.
1. Градієнтна сила. Будь-який рух виникає під дією якоїсь сили. Сила,
що приводить у рух повітря, виникає при різниці тиску в двох точках
простору. Різниця тиску по горизонталі характеризується горизонтальним
градієнтом тиску. Тому ця сила називається градієнтною силою. Під дією
градієнтної сили повітряні маси починають рухатись за напрямком
горизонтального градієнту тиску.
2. Відхиляюча сила обертання Землі (сила Коріоліса). Так як вітер –
це рух повітря відносно Землі, то необхідно врахувати, що сама Земля
обертається навколо своєї осі з кутовою швидкістю ω. Виражена в радіанах в
секунду, вона дорівнює:
ω = 2π/24∙60∙60 = 7,29∙10-5 сек-1
Ще в 1838 році Коріоліс довів, що при будь-якому русі відносно
обертальної системи координат тіло зазнає додаткове, так зване поворотне
прискорення. Зазнає його і повітря, що рухається відносно Землі, тобто вітер.
Повітря, приймаючи участь в обертальному русі Землі, намагається по інерції
зберегти напрям руху, наданий йому первинною силою. Але оскільки Земля –
це обертальна система, то і повітряний потік відхиляється від свого
первинного напрямку. Сила Коріоліса направлена під прямим кутом до руху
повітря, в північній півкулі вправо, в південній півкулі – вліво. Тому вона не
прискорює і не сповільнює цей рух, а лише змінює його напрям.
3. Сила тертя. Сила тертя гальмує рух повітря. Вона складається з
сили зовнішнього тертя R0, пов’язаною з гальмуючою дією земної поверхні,
та з сили внутрішнього тертя R1, пов’язаної з молекулярною та турбулентною
в’язкістю повітря. Сила зовнішнього тертя лише гальмує рух, але не змінює
його напрям. Вона направлена проти руху повітря і пропорційна його
швидкості.
Дія сили внутрішнього тертя полягає в тому, що сусідні повітряні шари
і об’єми, які мають різну швидкість, впливають на взаємний рух і між ними
виникає сила в’язкості. Основна частина внутрішнього тертя обумовлена
турбулентним перемішуванням, і тому часто називається турбулентним
тертям.
Сила внутрішнього тертя не має завжди визначеного однакового
напряму відносно до руху повітря, зокрема не співпадає з силою зовнішнього
тертя.
4. Центробіжна сила. Ця сила виникає при криволінійному русі
повітря. Центробіжна сила направлена по радіусу кривизни траекторії руху
від центру, тобто в сторону випуклості траекторії.
 Гігієнічне значення руху атмосферного повітря, його вплив на
формування клімату, погоди, чистоту атмосфери. Вплив сильних вітрів
на довкілля, фізіологічний стан організму, його психо-емоційну сферу.
Вітер активно впливає на кліматоутворення та викликає ряд
геологічних процесів. Так, у районах з посушливим кліматом вітер є
головною причиною ерозії, він здатний переносити великі кількості пилу та
піску та відкладати їх у нових районах. Переважаючі вітри, що дмуть над
океанами, викликають океанські течії, що істотно впливають на клімат
прилеглих районів. Також вітер є важливим фактором перенесення насіння,
спор, пилку, відіграючи важливу роль у розповсюдженні рослин.
Ерозія

Виточена вітром скельна формація на Альтіплано, Болівія.

У ряді випадків вітер може бути причиною ерозії. Вітрова ерозія
найбільш ефективно відбувається у районах із незначним рослинним
покривом або загалом без нього, найчастіше така відсутність рослинності
зумовлена посушливим кліматом цих районів. Крім того, за відсутності води,
що зазвичай є ефективнішим фактором ерозії, вітрова ерозії стає помітнішою.
Перенесення пилу з пустель
 Пилова буря в Техасі, 1935 рік.
Усередині літа, тобто в липні у Північній півкулі, смуга пасатів
зсувається помітно ближче до полюсів, охоплюючи райони субтропічних
пустель, таких як Сахара. Унаслідок цього, на південній межі субтропічного
хребта, де утримується суха погода, відбувається активне перенесення пилу в
західному напрямку. Пил із Сахари протягом цього сезону здатний досягати
південного сходу Північної Америки, що можна побачити за зміною кольору
неба на білуватий та за червоним сонцем уранці. Велика кількість частинок
пилу у повітрі загалом погано впливає на його якість і пов'язана із
зникненням коралових рифів в Карибському морі. Подібні процеси
перенесення пилу відбуваються і з інших пустель та в інших напрямках. Так,
через дію західних вітрів помірного поясу у зимовий період, пил з пустелі
Гобі, разом з великою кількістю забруднюючих речовин, може перетинати
Тихий океан і досягати Північної Америки.
Відкладання матеріалів

Дюни в пустелі Наміб

 Відкладання матеріалів вітром призводить до утворення піщаних щитів
та формування таких форм рельєфу як піщані дюни. Дюни досить типові на
узбережжі та в межах піщаних щитів у пустелях, де вони відомі як бархани.
Іншим прикладом є відкладання лесу, однорідної зазвичай нестратифікованої
пористої крихкої осадової породи жовтуватого кольору, що складається з
перенесених вітром частинок найменшого розміру, мулу. Лес утворює дуже
родючі ґрунти, що за сприятливих кліматичних умов здатні підтримувати
найбільші врожаїв у світі. Проте, він дуже нестабільний геологічно та дуже
легко еродується, через що часто вимагає захисних утворень.
Ефект на рослини

Насіння кульбаби

Перекотиполе Salsola tragus

Вітер заберпечує анемохорію — один з поширених способів

рознесення насіння. Рознесення насіння вітром може мати дві форми: насіння
може плавати у повітрі, що рухається, або може бути легко підняте з
поверхні землі. Класичним прикладом рослини, що розповсюджується за
допомогою вітру, є кульбаба. Іншим широко відомим прикладом є клен
(Acer), що має «крилате» насіння, здатне пролітати певні відстані до падіння.
Вітер також здатний обмежувати ріст дерев. Через сильніші вітри, на
узбережжі та на окремих пагорбах лінія лісу набагато нижча, ніж на
відповітних висотах у глибині гірських систем. Сильні вітри ефективно
сприяють ерозії ґрунту та ушкоджують пагони і молоді гілки, а сильніші
вітри здатні валити навіть цілі дерева. Цей процес ефективніше відбувається
з навітряного боку гір, та здебільшого вражає старіші та більші за розміром
дерева.
Вітер також може ушкоджувати рослини через абразію піском та
іншими твердими частинками. Через одночасне пошкодження великого
числа клітин на поверхні, рослина втрачає багато вологи, що особливо
важливо під час посушливого сезону. Рослини, однак, здатні частково
пристосовуватися до абразії за допомогою збільшення росту коріння та
пригнічення росту верхніх частин[84].
Розповсюдження пожеж

Вітер є важливим фактором, що впливає на розповсюдженя

природних пожеж, впливаючи як на перенесення матералу, що горить, так і
на зменшення вологості повітря. Обидва ефекти найсильніші протягом дня,
збільшуючи швидкість тління до 5 разів. Унаслідок перенесення палаючого
матеріалу та гарячого повітря пожежі швидко розповсюджуються у напрямку
руху вітру.
 Вплив на тварин
Одним з ефектів вітру на тварин є вплив на температурний режим,
зокрема збільшення вразливості від холоду. Літаючі комахи часто нездатні
боротися з вітром і тому легко переносяться ним зі звичних місць існування,
а деякі види використовують вітер для масових міграцій. Птахи здатні
боротися з вітром, але також використовують його під час міграцій для
зменшення витрат енергії. Багато інших тварин здатні тим чи іншим чином
використовувати вітер для своїх потреб або пристосовуватися до нього.
Вплив на людину
Транспорт Одним з найпоширеніших застосувань вітру було і
залишається використання його для руху вітрильних суден, легких і
безмоторних літальних апаратів.
Джерело енергії

Вітрова електростанція
Відпочинок та спорт

Віндсерфінг
 Вітер грає важливу роль у багатьох популярних видах спорту та розваг,
зокрема таких як дельтапланеризм, парапланеризм, польоти на повітряних
шарах, запуск повітряних зміїв, сноукайтинг, кайтсерфінг, вітрильний
спорт та віндсерфінг.

Руйнівна дія

Руйнування унаслідок урагану Ендрю, Флорида, 1992 рік.

Сильні вітри здатні викликати значні руйнування, обсяг яких
залежить від швидкості вітру. Окремі пориви вітру можуть розгойдовувати
погано сконструйовані підвісні мости, а у випадку збіжності частоти поривів
ізвласною частотою коливань мосту, міст може бути легко зруйнувано, як це
трапилося із мостом Такома-Нарроуз 1940 року. Вже вітри швидкістю 12 м/с
можуть привести до пошкодження ліній електропередачічерез падіння на них
зламаних гілок дерев. Вітри швидкістю понад 70 м/с здатні руйнувати вже
практично будь-які будівлі, а будівель, здатних витримати вітер швидкістю
понад 90 м/с, майже не існує. Так, деякі шкали швидкості вітру,
зокрема шкала Саффіра-Сімпсона, призначені оцінити можливі збитки від
ураганів.
Значення руху повітря в формуванні мікроклімату, його вплив на
тепловий обмін організму, на віддачу тепла конвекцією,
випаровуванням.
Віддача тепла організмом в навколишнє середовище при кімнатній
температурі в межах 18-21 °С в основному відбувається через шкіру - до 85
%, решта - 15 % - витрачається на зігрівання спожитих їжі та напоїв, повітря,
що вдихається, і на випаровування води під час видиху із поверхні легень та
верхніх дихальних шляхів. Причому із 85 % тепла, що втрачається через
шкіру, приблизно 45 % припадає на випромінення, біля 30 % - на проведення
та 10 % - на випаровування поту з поверхні шкіри.
Якщо радіаційна температура (температура навколишніх предметів,
стін, стелі і тощо) буде перевищувати температуру шкіри тіла, то втрата
тепла шляхом випромінення може взагалі не відбуватися, тому що людина
отримуватиме від авколишніх предметів чи якого-небудь джерела
випромінювання більше тепла, ніж віддаватиме його в навколишнє
середовище, що спостерігається, наприклад, на виробництві, де виділяється
багато теплової енергії (у хлібопекарнях, мартенівських та ливарних цехах), в
умовах жаркого клімату тощо. Інші чинники - температура, вологість і
швидкість руху повітря - на віддачу тепла випромінюванням не впливають,
тому в цих умовах може виникати перегрівання організму людини.
Шляхом проведення тепло буде втрачатися при контакті поверхні тіла з
повітрям, яке його оточує, - конвекція та з предметами (стіл, крісло, підлога,
ліжко тощо) - кондукція. Зазвичай, більше тепла втрачається конвекцією -
чим менша температура повітря і, відповідно, більша різниця температур між
ним і тілом, тим більша тепловіддача. Навпаки, при підвищенні температури
повітря втрата тепла конвекцією буде зменшуватися аж до припинення її при
+33-35 °С. При подальшому підвищенні температури повітря може наступати
перегрівання організму конвекційним шляхом.
Посилення віддачі тепла конвекцією при температурі повітря менше
33-35 °С можна досягнути збільшенням швидкості руху повітря, наприклад,
включенням вентилятора. Але якщо швидкість руху повітря буде
перевищувати 1-3 м/с, то воно не встигне нагрітися від поверхні тіла, а тільки
подразнюватиме шкіру внаслідок дії на її барорецептори. Крім того, швидкий
рух повітря при температурі понад 33-35 °С сприятиме перегріванню
організму.
 З кондукцією пов’язана така властивість матеріалу, як теплоємність -
здатність відбирати за одиницю часу визначену кількість тепла. Наприклад,
підлога в кімнаті, що зроблена з дерева, та у ванній кімнаті, що встелена
керамічною плиткою, має однакову температуру поверхні, але через
підвищену теплоємність керамічного матеріалу остання здається
холоднішою, ніж дерев'яна.
Підвищений вміст водяної пари вповітрі зволожує одяг, чим погіршує
здатність до збереження тепла через підвищення його теплопровідності,
внаслідок чого збільшується втрата тепла шляхом проведення, особливо при
низькій температурі повітря та наявності вітру. Сприяє охолодженню тіла і
підвищена теплоємність вологого повітря, тому що теплопровідність і
теплоємність води майже у 20 разів більші, ніж повітря. Ці особливості треба
враховувати в осінню та весняну пори року, коли температура повітря вища
нульової відмітки, але через вологі одяг та взуття швидко настає
переохолодження організму, особливо у дітей, що часто спричиняє простудні
захворювання.
Втрата тепла випаровуванням (перспірацією) зумовлена тією кількістю
поту, яка випаровується з поверхні тіла. Підраховано, що внаслідок
випаровування одного грама поту організмом втрачається близько 2,5 кДж
тепла. З поверхні тіла людини в умовах кімнатної температури за добу
випаровується приблизно 500 г поту, при цьому втрачається понад 1200 кДж
тепла. Якщо підвищується температура повітря і поверхонь, які оточують
людину, то втрата тепла шляхом випромінювання і конвекцією знижується,
тоді включаються компенсаторні механізми організму, які змушують активно
працювати потовидільну систему. Кількість поту може збільшуватися до
декількох літрів, відповідно зростає втрата тепла за рахунок
потовипаровування, що запобігає перегріванню організму. Краще
відбувається випаровування поту в умовах низької вологості, більшої
швидкості руху та підвищеної температури повітря.
 При високій вологості та малому русі повітря можуть створитися
умови, коли піт стікатиме з поверхні тіла, не встигаючи випаровуватися. У
цьому випадку ефект охолодження тіла буде незначним і при високій
температурі повітря (приблизно 30-33 °С) може наступати перегрівання
організму і, як наслідок, тепловий удар. Прояви його: підвищення
температури тіла, послаблення серцево-судинної діяльності, запаморочення
та непритомність. Може виникнути і судомна хвороба, коли внаслідок
сильного потовиділення організм втрачає мінеральні солі та вітаміни у
великій кількості, що призводить до появи болючих судом.
ПРИРОДНЯ І ШТУЧНА ВЕНТИЛЯЦІЯ. КОНДИЦІЮВАННЯ
ПОВІТРЯ
На чистоту повітря в житлових приміщеннях впливає кількість
людей, які знаходяться в приміщенні, інтенсивність виконуваної ними
роботи, температури внутрішніх приміщень. Різноманітні побутові процеси:
приготування їжі, прання білизни, опалювання печей і т.п. призводять до
погіршення якості повітря. Крім цього, істотним джерелом забруднення є
тютюновий дим, в якому містяться продукти повного і неповного згоряння, і
сухої перегонки тютюну і паперу: оксид вуглецю, ціанисті сполуки,
метиловий спирт, нікотин, кадмій і ін. При спалюванні 1 г тютюну в цигарках
в повітря надходить 20-80 см3 оксиду вуглецю, а при спалюванні 1 г тютюну
в люльці - від 53 до 109 см3.
Одним із важливих заходів по збереженню чистоти повітря в житлах
є вентиляція, тобто заміна забрудненого повітря чистим, атмосферним.
Вентиляцію (повітрообмін) характеризують вентиляційний об’єм і кратність
повітрообміну. Вентиляційний об’єм - це кількість повітря (в м3), яке
надходить в приміщення протягом 1 години.
Вентиляційний об’єм складається із інфільтраційного і
вентиляційного повітр’я. Інфільтрація – це проникання повітря через стіни,
через пори в будівельних матеріалів, нещільності в будівельних конструкціях
тощо. Найбільш повітропроникні стіни - це шлако-блочні, керамзито-
бетонні, цегляні, дерев’яні. Найменш - гранітні, мармурові. Другою
складовою частиною вентиляційного об’єму є повітря, яке надходить в
приміщення через спеціально передбачені для цього вентиляційні пристрої:
кватирки, фрамуги, вікна, вентиляційні канали.
Відношення вентиляційного об’єму до об’єму приміщення
характеризує інтенсивність вентиляції. Кратність повітрообміну - це
показник, який показує, скільки разів протягом години змінюється повітря в
приміщенні. Враховуючи виділення діоксиду вуглецю людиною в спокої і
при фізичній роботі, вчені підрахували, що мінімальний об’єм вентиляції на
одну людину в житлових приміщеннях повинен бути не менше 30 м3 в 1
годину. Оптимальні ж умови повітряного середовища забезпечуються при
об’ємі вентиляції 80-120 м3/годину.
Природня вентиляція приміщень обумовлена різницею температур
зовнішнього і внутрішнього повітря. Для посилення природної вентиляції
проводять провітрювання приміщень через вікна, кватирки, фрамуги.
Особливої уваги в цьому плані заслуговують, переважно в холодну пору
року, фрамуги. Вони влаштовуються у верхній частині вікна і відкриваються
всередину під кутом 30-450. Зовнішнє холдне повітря йде спочатку вгору до
стелі, потім, змішавшись з повітрям приміщення і нагрівшись, спускається
вниз (рис. 6.4). Кватирки в жилих приміщеннях роблять розміром не менше
0,3 м2. Коефіцієнт аерації (відношення площі підлоги до площі кватирки)
повинен бути не менше, як 1:50.
Найкращий ефект природної вентиляції досягається при наскрізному
провітрюванні, коли вікна розкриті на протилежних сторонах будинку. При
цьому кратність повітрообміну може досягати 25-100. На інтенсивність
вентиляції також впливає різниця температур зовні і всередині приміщення,
сила і напрямок вітру. Вітровий тиск з однієї сторони “заганяє” з допомогою
інфільтрації повітря через пори і нещільності будівелного матеріалу і
будівельних конструкцій, а з протилежної (підвітряної) “відсмоктує” повітря
із приміщення.
 До засобів, які посилюють природню вентиляцію, відносяться
внутрішньо-стінні вентиляційні канали. В житлових квартирах їх доречно
влаштовувати на кухні, у ванній, туалеті. Істотним недоліком природньої
вентиляції є її нерівномірність, тому радикально покращити повітрообмін
можна штучною вентиляцією. Особливо це стосується кухні, або
приміщення, де тривалий час знаходиться велика кількість людей.
Штучна вентиляція може бути приточною, витяжною або приточно-
витяжною. Найбільш досконалою системою штучної вентиляції є
кондиціювання, тобто створення і автоматичне регулювання в приміщенні
оптимальних мікрокліматичних параметрів: температури, вологості,
швидкості руху повітря. Є різні системи кондиціонерів. У найбільш
досконалих приладах можна регулювати іонний склад, парфумеризувати
повітря.
Кондиціонери є місцеві і центральні. Місцеві або кімнатні
кондиціонери називають ще кліматизерами і передбачають лише
охолодження повітря. При кондиціюванні повітря в приміщеннях для
перебування великого скупчення людей (аудиторії, кінозали і т.п.)
рекомендовано створювати пульсуючий мікроклімат для підтримання
тонізуючого ефекту: кожні 15 хвилин на дві хвилини знижувати температуру
повітря на 3-4 °С. Цей захід попереджує присипляючу дію монотонного
мікроклімату.
УЧБОВА ІНСТРУКЦІЯ
з визначення швидкості руху повітря за допомогою анемометрів
Прилади, що визначають швидкість руху повітряних потоків, називаються
анемометрами. Принцип їх дії полягає в перетворенні енергії поступального
руху повітря в механічне обертання різноманітних вітрових коліс або
гвинтів. Найбільш поширеними є анемометри чашечкового та пропелерного
типу.
 Анемометр чашечкового типу складається з трьох-чотирьох
напівсферичних чашок, що обертаються навколо осі, перпендикулярної
напрямку вітру (рис. 4.1, 4.2).
Швидкість руху атмосферного повітря (а також руху повітря у
вентиляційних отворах) визначають за допомогою анемометрів: чашечного
(при швидкостях від 1 до 50 м/с) і крильчатого (0,5 – 10 м/с) . Робота
вертикально встановленого чашечного анемометра не залежить від напрямку
вітру; крильчатий анемометр потрібно чітко орієнтувати віссю на напрям
вітру.

Для визначення швидкості руху повітря спочатку записують вихідні

показники циферблатів лічильника (тисячі, сотні, десятки та одиниці),
відключивши його від турбінки, виставляють анемометр у місці дослідження
(наприклад, в створі відкритого вікна, вентиляційного отвору, надворі). Через
1–2 хв. холостого обертання вмикають одночасно лічильник обертів і
секундомір. Через 10 хв. лічильник відключають, знімають нові показники
циферблатів і розраховують швидкість обертання крильчатки (кількість
поділок шкали за секунду – А):

А = N2 - N1/ t
де: N1 – показання шкали приладу до вимірювання;
N2 – показання шкали приладу після вимірювання;
t – термін вимірювання в секундах.
 За значенням “А” поділок/сек. на графіку (у кожного анемометра є свій
індивідуальний графік згідно заводського номера приладу, що додається до
анемометра), знаходять швидкість руху повітря в м/сек.
Для цього по графіку анемометра на осі абсцис знаходять відмітку,
відповідну швидкості обертання в об/с, піднімають перпендикуляр до косої
лінії графіка, а звідси вліво на осі ординат знаходять значення швидкості
руху повітря в м/с.
Сила вітру визначається за 12-бальною шкалою: від штилю – 0 балів
(швидкість руху повітря 0 – 0,5 м/с) до урагану – 12 балів (швидкість руху
повітря 30 і більше м/с).
Детальніше шкала сили вітрів і швидкості руху повітря наведена в
таблиці 1.
Таблиця 1.

Шкала швидкості руху повітря в балах

Швидкість руху повітря,

Бал Сила вітру
м/с
0 Штиль (безвітря) 0,0 – 0,5
1 Ледь помітний вітерець 0,6 – 1,7
2 Дуже слабкий вітер 1,8 – 3,3
3 Слабкий вітер 3,4 – 5,2
4 Незначний вітер 5,3 – 7,4
5 Доволі сильний (свіжий) вітер 7,5 – 9,6
6 Сильний вітер 9,7 – 12,4
7 Дуже сильний вітер 12,5 – 15,2
8 Надзвичайно сильний вітер 15,3 – 18,2
9 Буря (шторм) 18,3 – 21,5
10 Сильна буря 21,6 – 25,1
11 Дуже сильна буря 25,2 – 29,0
12 Ураган 29,0 і більше
 УЧБОВА ІНСТРУКЦІЯ
з визначення швидкості руху повітря в приміщеннях за
допомогою кататермометра

Кататермометр дозволяє визначити дуже слабкий рух повітря в межах

від 0,1 до 1,5 м/с. Прилад представляє собою спиртовий термометр з
циліндричним або кульовим резервуаром. Шкала циліндричного
кататермометра градуйована в межах від 35 до 38 С, кульового – від 33 до
40 С (мал. 7.3.).
Принцип роботи кататермометра полягає в тому, що попередньо
нагрітий, він втрачає тепло не лише під дією температури повітря та
радіаційної температури, але і під дією руху повітря, пропорційно його
швидкості.
Кататермометр призначений для визначення охолоджуючої здатності
повітря, на підставі якої і розраховується швидкість руху повітря. Знаючи цю
величину охолодження кататермометра та температуру навколишнього
повітря, по емпіричних формулах і за таблицями можна визначити швидкість
руху повітря.
Хід роботи: кульовий кататермометр занурюють в посудину з гарячою
водою при температурі останньої 65 – 70 0С до тих пір, поки зафарбований
спирт не заповнить на 1/2-1/3 об’єм верхнього резервуару. Після цього
кататермометр насухо витирають і підвішують на штатив в центрі
приміщення (або в іншому місці, де необхідно визначити швидкість руху
повітря). При визначенні у відкритій атмосфері кататермометр захищають від
впливу променевої енергії Сонця. Далі за допомогою секундоміра
визначають час в секундах, за який стовпчик опустився від Т1 до Т2.
Інтервали охолодження кататермометра можна брати від 40 0
до 330, тобто
такий інтервал, щоб частка від ділення суми дорівнювала 36,5 .
Величину охолодження циліндричного кататермометра та кульового з
інтервалом 38 – 350 знаходять за формулою:

H = [(F / 3) • (40 - 33)] / t, Мкал / см2.

де: Н – охолоджуюча здатність повітря в мкал/см2/с;

F – фактор кататермометра – постійна величина, нанесена на тильній
стороні шкали, яка показує кількість тепла, втраченого з 1см2 поверхні
резервуару приладу за час його охолодження з 380С до 350С і дорівнює
більше 600 мкал/см2 (у кульового кататермометра старих випусків – при
охолодженні на 10 і знаходиться в межах 200 – 250 мкал/см2);
а – термін в секундах, протягом якого кататермометр охолоджується з
38 до 35 .
Швидкість руху повітря при роботі з кататермометром може бути
визначена не лише шляхом розрахунку за формулами але і за допомогою
таблиць для кульового кататермометра (табл. 2), після попереднього
розрахунку , або таблиці 3.
Таблиця 2

Таблиця для визначення швидкості руху повітря по кульовому

кататермометру

H/Q V, м/с H/Q V, м/с H/Q V, м/с

0,33 0,046 0,50 0,44 0,67 1,27
0,34 0,062 0,51 0,48 0,68 1,31
0,35 0,077 0,52 0,52 0,69 1,35
0,36 0,09 0,53 0,57 0,70 1,39
 H/Q V, м/с H/Q H/Q V, м/с
V, м/с
0,37 0,11 0,54 0,71 0,62
1,43
0,38 0,12 0,55 0,72 068
1,48
0,39 0,14 0,56 0,73 0,73
1,52
0,40 0,16 0,57 0,74 0,80
1,57
0,41 0,18 0,58 0,75 0,88
1,60
0,42 0,20 0,59 0,76 0,97
1,65
0,43 0,22 0,60 0,77 1,00
1,70
0,44 0,25 0,61 0,78 1,03
1,75
0,45 0,27 0,62 0,79 1,07
1,79
0,46 0,30 0,63 0,80 1,11
1,84
0,47 0,33 0,64 0,81 1,15
1,89
0,48 0,36 0,65 0,82 1,19
1,94
0,49 0,40 0,66 0,83 1,22
1,98
0,84 2,03
Швидкість руху повітря в приміщеннях, в залежності від їх
призначення, повинна знаходитись у межах 0,1 – 0,5 м/с.

Таблиця 4.

Норми швидкості руху повітря в житлових, громадських і

адміністративно-побутових приміщеннях (Витяг з БНіП 2.04.05-86)

Швидкість руху повітря, м/с

Період року
Оптимальна Допустима
Теплий 0,2 – 0,3 0,5
Холодний і перехідний 0,2 0,2
Примітка: норми встановлено для людей, які знаходяться в
приміщенні більше 2 годин безперервно.
Силу вітру (у балах та описово) і швидкість руху атмосферного
повітря (в м/с) оцінюють за таблицею 5.
Таблиця 5
Оцінка швидкості та сили вітру за шкалою Бофорта
Штифти Швидкість Характеристика
Бал Візуальна оцінка
флюгера вітру, м/с вітру
0 0 0 ... 0,5 Штиль Дим підіймається
вертикально, листя нерухоме
1 0-1 0,6 ... 1,7 Тихий Порухи флюгера непомітні;
напрямок визначається за
 Штифти Швидкість Характеристика
Бал Візуальна оцінка
флюгера вітру, м/с вітру
димом
2 1-2 1,8 ... 3,3 Легкий Подуви вітру відчутно
обличчям; листя ворушиться
3 2 і 2-3 3,4 ... 5,2 Слабкий Листя й тонкі гілки
ворушаться
4 3 і 3-4 5,3 ... 7,4 Помірний Тонкі гілки ворушаться;
здіймається пилюка
5 4 і 4-5 7,5 ... 9,8 Свіжий Хитаються тонкі стовбури
дерев
6 5 і 5-6 9,9 ... 12,4 Сильний Хитаються товсті стовбури
дерев
7 6 12,5 ... 15,2 Дужий Хитаються стовбури дерев,
гнуться великі гілки, проти
вітру відчувається опір
8 6-7 15,3 ... 18,2 Дуже сильний Вітер ламає тонкі гілки,
утруднює рух
9 7 18,3 ... 21,5 Шторм Вітер завдає великих
руйнувань
10 21,6 ... 25,1 Сильна буря Вітер завдає великих
руйнувань
11 25,2 ... 29,0 Дуже сильна Вітер завдає великих
буря руйнувань
12 29 і більше Ураган Вітер завдає великих
руйнувань