1. Природа та сутність злочинності.

2. Визначення поняття злочинності та її основні риси.

3. Кримінологічні показники та основні способи їх вимірювання.
4. Латентна злочинність: види, причини і способи виявлення.
5. Основні тенденції злочинності в України у сучасний період.

1. Природа та сутність злочинності.

Злочинність, її сутність та природа належать до предмета науки кримінології, становлять один з

основних його елементів. Теорія злочинності займає центральне місце у кримінологічній науці. Вона
містить теоретичні та методологічні положення щодо наукового розуміння природи, сутності,
поняття злочинності, форм її проявів, основних кримінологічних характеристик, показників останніх,
методологічних засад їх вимірювання тощо. З теорією злочинності пов'язані та значною мірою є
похідними від неї кримінологічні теорії: причин та загалом детермінації злочинності, особи злочинця,
запобігання злочинним проявам, а також інші питання, що становлять теоретичну частину науки
кримінології.

До злочинності як суспільного феномену з давніх-давен, ще до виникнення та формування

кримінології як науки, звертали увагу багато мислителів: філософів та психологів, теологів та етно-
графів, біологів і медиків. На сьогодні немає жодної науки соціально-гуманітарного або навіть
біолого-природничого напряму, яка б не торкалася феномену злочинності, намагаючись розкрити
його природу та зробити «свій внесок» у її пояснення. І це не дивно — проблема злочинності завжди
перебувала у центрі уваги суспільства. За опитуваннями громадської думки не лише в Україні, а й у
інших країнах, у тому числі високорозвинутих, проблеми злочинності, її обмеження, контролю над
нею давно вже посіли провідне місце серед проблем, які найбільше турбують суспільство,
пропускаючи поперед себе хіба що проблеми забезпечення економічного розвитку та матеріального
достатку. Проте вже давно доведено, що ці проблеми та злочинність, принаймні значна її частина,
мають двосторонній обумовлюючий зв'язок.  

Природа злочинності.
Центральним або, говорячи мовою теорії систем, системоутворюючим елементом проблеми
злочинності є питання про її природу. З його розв'язанням пов'язане розуміння її сутності, зако-
номірностей, шляхів та засобів протидії. З перших висловлювань щодо злочинності, які належали
античним філософам Аристотелю та Платону, і фактично до наших днів панує єдина думка стосовно
того, що злочинність існує у суспільстві і, перш за все, є суспільним феноменом. Багато дослідників
злочинності у різні часи пов'язували її із соціальною недосконалістю суспільства, яке не за безпечує
вирішення його соціальних проблем, у тому числі формування потрібної суспільної спрямованості та
етичної поведінки громадян, насамперед молодого покоління. Тим самим вчиненню злочинів давно
надавалася соціальна ознака.

Поряд із вивченням соціальної організації та її зв'язку з формуванням особи увага видатних

гуманістів так званої класичної традиції у XVIII ст. (Томас Гоббс, Джон Локк та ін. ) була звернена на
концепцію людської природи та її поведінки, а частина з них до того сповідувала ідею природного
права. З цього безпосередньо виводилася і концепція злочину. «Природа розпорядилася так, що
людством керують два найвищі господарі — страждання та насолода» — писав у 1789 р. Ієремія
Бентам. Отже, злочин — це простий вчинок, спрямований на задоволення якогось із цих устремлінь.
На підставі такого розуміння природи злочину робилися висновки: людина завжди поводиться
раціонально, може вільно обрати свій шлях, нехай навіть незаконний та визнаний злочинним.
Зрештою, всі люди, у тому числі і ті, які вчиняють злочини, насамперед дбають про власні інтереси й
від природи не схильні підпорядковувати їх інтересам інших1. Зрозуміло, який «рецепт» щодо
протидії злочинам звідси випливав: людину треба в інтересах суспільства, якщо вона з ними не
рахується, примусити через покарання обмежити свою волю щодо вчинення злочинів.
Однак ідеї соціальної обумовленості злочинних проявів розвивалися і отримали подальший розвиток
у працях соціалістів-утопістів Т. Мора, А. Сен-Сімона, Ш. Фур'є та інших, які, вбачаю чи зв'язок
злочинності з природою суспільства, пов'язували його з такими проявами останнього, як приватна
власність, експлуатація та гноблення людей. Оскільки, на їхню думку, пізніше успадкова ну ще й
марксистами, злочинність є породженням експлуататорського суспільства, тому ліквідувати її можна
лише змінивши суспільний лад на соціалістичних засадах.

2.Визначення поняття злочинності та її основні риси.

У зв’язку з неоднозначним розумінням сутності злочинності, складністю її змісту,

різноманітністю проявів злочинності як соціального явища його узгоджене визначення відсутнє в
експертному середовищі дотепер.
«Злочинність» - центральне поняття кримінології.
Злочинність – історично мінливе, соціальне явище, яке являє собою систему передбачених
кримінальними законами діянь, що вчинюються на певній території або серед членів певних
соціальних груп упродовж певного проміжку часу.
За статистичним підходом злочинністю визнається як сукупність злочинів, вчинених на
певній території за певний проміжок часу.
Існують різні види класифікації злочинності, але найбільш поширеними є наступні:
1)за кількістю вчинених злочинів:
– первинна (сукупність злочинів, вчинених уперше),
– рецидивна (сукупність повторних злочинів)
– професійна (сукупність злочинів, що вчинюються постійно і є для злочинця основним джерелом
існування);
2)за статтю:
– злочинність чоловіків;
– злочинність жінок;
3)за віком:
– злочинність дорослих;
– злочинність неповнолітніх;
4)за мотивацією діяння:
– корислива;
– насильницька;
– корисливо-насильницька;
5)за іншими критеріями:
– економічна;
– екологічна;
– організована;
– корупційна;
– необережна.

Характерні ознаки злочинності:

– це явище негативне: дане явище завдає шкоди суспільству загалом, так і конкретним його членам
зокрема;
– злочинність має соціальну природу: мова йде про те, що вона існує тільки у людському суспільстві:
особи, які вчиняють злочин та особи, на інтереси яких вчинюються посягання – члени суспільства;
– кримінально-правова ознака злочинності: оскільки злочинність є сукупністю злочинів, то при її
дослідженні ми, в першу чергу, керуємось кримінальним законом, тому що і поняття злочину, і їх
вичерпний перелік надається кримінальним правом. Криміналізація чи декриміналізація у праві є
єдиним легальним способом зміни кола діянь, що визнаються злочинами;
– історична мінливість злочинності: стан злочинності не є однаковим в різних соціально-економічних
формаціях. Її рівень та структура змінюються і на окремих етапах розвитку певної формації: з
ускладненням суспільних відносин збільшується і загальна кількість видів злочинів; окремі злочині
були декриміналізовані, натомість з'явилися нові різновиди злочинних посягань;
– масовість злочинності – це умова того, щоб на злочинність поширювався закон великих чисел,
тобто при достатньо великому числі одиниць об'єкт набував нової природи, нових властивостей
порівняно з окремими злочинами;
– усталеність злочинності означає, що вона має властивості з року в рік відновлюватися приблизно в
однакових обсягах;
– іррегулярність злочинності – відсутність внутрішніх зв'язків, тобто нові події злочинів не пов'язані з
раніше вчиненими у часі й просторі;
– територія і період часу: вивчаючи злочинність, ми досліджуємо її в межах певної території за
конкретний проміжок часу.

Основними ознаками злочинності є:
1. Злочинність є соціальним явищем, наслідком причин і умов, що мають соціальний характер.
2. Для злочинності характерним є специфічний об’єкт посягання – найважливіші суспільні відносини,
які охороняються від посягань заходами кримінальної відповідальності.
3. Суб’єкт суспільно небезпечного діяння, яким може бути тільки фізична осудна особа, яка вчинила
злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
4. Злочинність має правову характеристику, оскільки коло злочинів, з яких вона складається,
визначається чинним кримінальним законом.
5. Злочинність виявляється в сукупності злочинних діянь, вчинених на конкретній території за
певний період часу.
6. Злочинність як соціальне явище є відносно самостійною, відокремленою. Вона знаходиться поза
ідеологією, політикою, релігією тощо.
7. Стан злочинності визначається загальними закономірностями розвитку суспільства. Так, технічний
прогрес викликає появу нових видів злочинності, наприклад, у сфері комп’ютерних інформаційних
технологій тощо.
8. Злочинності притаманне самовідтворення. У злочинну діяльність втягуються неповнолітні, має
місце рецидив злочинів.
9. Відносна масовість злочинності. Вона проявляється у певній значній сукупності злочинних
посягань різного виду, вчинених значною кількістю осіб.
10. Сталість злочинності. Показники злочинності, як правило, зберігаються у часі, не буває різких
змін її структури та динаміки

3. Кримінологічні показники та основні способи їх вимірювання.

Злочинність, як і будь-яке інше соціальне явище, можна оцінювати за

допомогою кількісних та якісних критеріїв (показників). При цьому слід мати на увазі, що вивчення
кількісної сторони явища обов'язково доповнює і якісні властивості сукупності, оскільки кількість
завжди переходить в якість при достатньо значній кількості одиниць сукупності. Кількісна сторона
суспільних явищ – перш за все їх розміри. Коли змінюється кількість, то обов'язково змінюється і
якість, і цей процес є невідворотним.

Розглядаючи основні показники злочинності, слід мати на увазі їх відносність, неповноту та

умовність поділу, оскільки кожен з них характеризує лише ту або іншу сторону злочинності. Так,
зауважимо, що статистика оперує даними стосовно не всіх, а лише зареєстрованих
злочинів та виявлених злочинців.

Кількісні показники злочинності характеризують її загальні обсяги та мають кількісне виявлення. До

них відносять рівень злочинності, рівень судимості, ціну злочинності, коефіцієнти злочинності та
динаміку злочинності.

Рівень злочинності – це її кількісна характеристика, яка являє собою абсолютну кількість

зареєстрованих злочинів та осіб, що їх вчинили, на певній території за конкретний проміжок часу (за
місяць, квартал або рік).

Дані про рівень злочинності містяться у статистиці. З метою узагальнення цих даних всі
правоохоронні органи України проводять первинний облік і реєстрацію вчинених злочинів за
уніфікованими формами статистичних облікових документів. Сьогодні найбільш повну інформацію
про кількісні та якісні показники злочинності здебільшого можна отримати з ЄРДР (Єдиний реєстр
досудових розслідувань), ЄССА (Єдина система статистика та аналізу роботи органів прокуратури),
статистичних звітів Державної судової адміністрації України. На даний час до обов'язкових для
заповнення системою визначено відомості, на підставі яких формуються витяг з Реєстру,
інформаційна картка на особу у кримінальному провадженні, а також звіти за формами № 1 "Єдиний
звіт про кримінальні правопорушення", № 2 "Єдиний звіт про осіб, які вчинили кримінальні
правопорушення", № 5 "Звіт про кримінальні правопорушення, вчинені на підприємствах, установах,
організаціях за видами економічної діяльності", № 1-03 "Звіт про результати боротьби з
організованими групами та злочинними організаціями", затверджені наказом Генерального
прокурора України № 101 від 23.10.2012.

Проте, показники, які містяться у цих формах статистичної звітності часто не співпадають, оскільки:

 – приблизно третина зареєстрованих злочинів залишаються нерозкритими, і, як наслідок,

винні у їх вчиненні особи не виявлені та не враховані;
 – біля 8-10 % злочинів вчиняються групами;
 – існують і багатоепізодні кримінальні провадження з одним обвинуваченим.

Рівень судимості – абсолютна кількість злочинів та осіб, які їх вчинили, стосовно яких винесений
обвинувальний вирок суду, на певній території за певний проміжок часу. На основі даних, які
містяться в "Статистичній картці на підсудного (обвинуваченого)", органами Державної судової
адміністрації складаються звіти про роботу судів, аналізуються дані про судимість, її рівень,
структуру і динаміку в Україні в цілому або окремих регіонах, містах, районах, а також про причини і
умови вчинення злочинів. Цей показник завжди нижчий, ніж рівень злочинності.

Ціна злочинності – фізична, майнова, економічна, моральна та інші види шкоди від вчинених
злочинів. Ціна злочинності дає уявлення про обсяг і характер прямого і непрямого збитку, який
завдає злочинність суспільству.

Фізична шкода – шкода від злочинів насильницького характеру (кількість осіб, яким була заподіяна
смерть, тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості тощо).

Майнова шкода – безпосередні збитки від злочинів, які вираховуються у грошовому еквіваленті.

Економічна шкода – втрати внаслідок недоотримання валового внутрішнього продукту; витрати

держави на утримання судових, правоохоронних органів, установ виконання покарань; виплати
потерпілим пенсій, компенсацій, витрати на їх лікування.

Моральна шкода – шкода яка заподіюється як самому потерпілому (визначається ним самим в
залежності від вчиненого злочину та витрат, пов'язаних з усуненням його несприятливих наслідків)
так і морально- психологічному здоров'ю всього суспільства. За даними ООН, держави витрачають
від 5 до 14 % свого ВВП на боротьбу зі злочинністю та ліквідацію її шкідливих наслідків.

Коефіцієнти злочинності – це відносні статистичні показники, що застосовуються з метою

коректного аналізу стану та динаміки злочинності в різних регіонах або країнах шляхом
співставлення відомостей про злочинність з даними про населення. Серед коефіцієнтів злочинності
виділяють коефіцієнт злочинної інтенсивності та коефіцієнт злочинної активності.

Коефіцієнт інтенсивності злочинності дозволяє порівнювати рівень злочинності в регіонах з різною

кількістю населення. Обчислюється шляхом відношення кількості вчинених злочинів до загальної
кількості всього населения і розраховується на єдину розрахункову базу населення (1000, 10000,
100000), відповідно до якої проводиться розрахунок, за наступною формулою:

, де

З – загальна кількість зареєстрованих злочинів на певній території за певний період часу;

Н – загальна кількість населення, що мешкає на певній території;

Е – єдина розрахункова база – визначена кількість мешканців регіону (1000,10000,100000 осіб).

Коефіцієнт злочинної активності відображає частоту вчинення злочинів жителями певного регіону і

розраховується як відношення кількості осіб, що вчинили злочини за певний період часу на певній
території, до кількості населення, яке проживає на цій території та досягло віку кримінальної
відповідальності, на єдину розрахункову базу населення (1000, 10000, 100000), відповідно до якої
проводиться розрахунок, за наступною формулою:

, де

О – кількість осіб, виявлених за вчинення злочинів;

 – кількість населення регіону, віком старше 14 років (вік, з якого настає кримінальна
відповідальність);

Е – єдина розрахункова база – визначена кількість мешканців регіону (1000, 10000, 100000 осіб).

Кількісні показники злочинності відіграють значну роль при її вивченні. їх використовують:

 – при порівнянні злочинності та території одного регіону протягом різних періодів часу;
 – при порівнянні злочинності та в різних регіонах протягом однакового періоду часу;
 – при порівнянні проявів одного виду (групи) злочинності з іншим.

Динаміка злочинності відображає зміни її кількісних та якісних показників протягом певного

часового проміжку (один, два, п'ять, десять років і т.д.). Залежно від того, за який період часу
проводиться порівняння показників злочинності, виділяють наступні види аналізу:

 – поточний аналіз проводиться шляхом співставлення даних злочинності за рік з даними за

попередній рік і забезпечує поточні потреби правоохоронної практики;
 – систематичний аналіз проводиться послідовно в хронологічному порядку за певний інтервал
часу (5-10 років) і використовується за необхідності ґрунтовних наукових або прикладних
досліджень;
 – аналіз сезонних коливань допомагає встановити загальні тенденції злочинності в залежності
від пори року і є особливо актуальним для курортних місцевостей, де рівень злочинності
суттєво зростає під час туристичного сезону.

Найбільш суттєво на динаміку злочинності впливають соціальні та правові фактори. Зниження або

зростання злочинності відбувається як в результаті соціальних змін рівня та структури злочинності,
так і в результаті правових змін у законодавчій характеристиці кола кримінально караних діянь, у
повноті реєстрації та інших юридичних факторах.

Група соціальних факторів включає в себе причини та умови злочинності, демографічну структуру

населення, зміни соціальної, економічної, політичної ситуації в державі або регіоні та інші соціальні
процеси і явища, які впливають на злочинність. Оскільки злочинність – не тільки соціальне, але й
кримінально-правове явище, дія правовий: факторів (тобто законодавчих та правозастосовчих) на її
динаміку неминуча. Під законодавчими факторами розуміють зміни у кримінальному законодавстві,
які криміналізують або декриміналізують ті чи інші діяння, змінюють класифікацію і кваліфікацію
злочинів, тим самим впливаючи на зміни рівня злочинності. Ослаблення або активізація боротьби зі
злочинністю (правозастосовчі фактори) також відбивається на динаміці злочинності.

При вивченні злочинності в динаміці обчислюються абсолютне зростання (зниження), темп

зростання (зниження) та темп приросту (зменшення), які залежно від мети і завдань дослідження,
розраховуються двома способами: базисним і ланцюговим.

У випадку, коли потрібно проаналізувати зміни явища за тривалий проміжок часу, як правило,
використовується базисний спосіб. При цьому всі показники злочинності за обраний період часу
порівнюються з першим (початковим), обраним за базис. За допомогою ланцюгового
способу аналізуються зміни явища, як правило, за короткий проміжок часу, оскільки одержані в
результаті дані характеризують зміну кожного показника порівняно з попереднім.
Абсолютне зростання (зниження) – це показник, який характеризує, на скільки одиниць (у
абсолютному значенні) явище за певний період часу зросло або зменшилось. Абсолютне зростання
(зниження) – ΔΡ – визначається як різниця між рівнем ряду динаміки певного року та рівнем ряду
попереднього або першого року взятого за базу порівняння. Даний показник може бути визначений за
наступною формулою:

 – абсолютне зростання (зниження) - ланцюговий;

 – абсолютне зростання (зниження) - базисний;

де   – рівень певного ряду динаміки;   – рівень базисного ряду динаміки;   – рівень попереднього
ряду динаміки.

Темп зростання (зниження) – відносний показник, який характеризує, у скільки разів більше чи
менше або скільки відсотків складає злочинність порівняно з аналогічним показником, обраним за
базовий. Він може обчислюватись у коефіцієнтах або відсотках. Темп зростання (зниження) – Тр –
визначається як відношення рівня ряду динаміки певного року та рівня ряду попереднього або
першого року взятого за базу порівняння і помножене на

 100 %. Даний показник може бути визначений за наступною формулою:

o -  темп зростання ланцюговий;

o -  темп зростання базисний.

Темп приросту (зменшення) – також відносний показник, який характеризує, на скільки відсотків
зросла або знизилась злочинність порівняно з аналогічним показником, обраним за базовий. Темп
приросту (зменшення) – Тпр може визначатися як різниця між значеннями темпу росту Тр і 100 %,
зокрема, Тпр = Тр-100 %, або ж як відношення різниці між рівнем ряду динаміки певного року та
рівнем ряду початкового (базисного) чи попереднього року, поділена на рівень ряду динаміки
початкового або попереднього років і помножене на 100 %. Даний показник може бути визначений за
наступною формулою:

 – темп приросту ланцюговий;

 – темп приросту базисний.

Також динаміку злочинності можна зобразити у вигляді лінійної координатної діаграми. На

горизонтальній осі в прийнятному масштабі відкладається час, а по вертикальній осі – рівні ряду
динаміки. По відмітках на обох осях визначають місцезнаходження точок на полі діаграм.
Послідовно з'єднуючи їх прямими відрізками, одержуємо ламану лінію.

Завдяки оцінці динаміки злочинності і порівняння її з соціальними процесами в суспільстві є

можливість вивчати не тільки зміни самої злочинності, а і її криміногенних факторів (причин та
умов): економічних, політичних, соціальних, демографічних тощо). Цей показники використовується
при здійсненні кримінологічного прогнозування.

Злочинність як соціальне явище містить низку рис і ознак, яких немає в окремій
антисуспільній поведінці, зокрема й у злочині як індивідуальному акті поведінки та формі
прояву злочинності. Злочинність, як і будь-яке інше соціальне явище, можна оцінювати за
допомогою якісних та кількісних критеріїв, основними з яких є:
 1) рівень злочинності - це її кількісна характеристика, що вимірюється в абсолютних
величинах сумою вчинених злочинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу на визна-
ченій території.
2)коефіцієнти злочинності;
3) динаміка злочинності - показник, який відображає зміну її рівня та структури
протягом того чи того тимчасового періоду (рік, три роки та ін.);
4) географія злочинності - це розповсюдження її по різних регіонах (територіях) держави,
областях, районах, містах, селищах;
5) структура злочинності - це внутрішня, притаманна їй ознака, що розкриває її будову,
окремі складові частини в загальній їх сукупності за визначений відрізок часу та на визначеній
території;
6) характер злочинності - зумовлюється кількістю найбільш небезпечних злочинів у
структурі злочинності, а також тим, якою є характеристика осіб, які їх скоїли;
7) "ціна" злочинності - складається з:
- кримінально-правових наслідків злочинів, які є в багатьох випадках обов'язковим
елементом їхнього складу (матеріальна, моральна, фізична шкода конкретним громадянам);
- шкода, що заподіюється злочинами за межами їхнього складу (прямі та непрямі
наслідки);
- соціальна реакція на злочинність, боротьба з нею (витрати на утримання
правоохоронних органів, на заходи боротьби зі злочинністю тощо);
8) стан злочинності - це сукупність усіх показників, які характеризують рівень,
структуру, динаміку злочинності.   

4. Латентна злочинність: види, причини і способи виявлення.

Розглядаючи злочинність як соціальне явище й оперуючи її кількісними та якісними

характеристиками, ми підкреслювали, що для отримання точних відомостей потрібно звертатись до
статистичної звітності правоохоронних органів.    Кожному практичному працівникові добре відомо,
що до статистичної звітності потрапляють не всі скоєні злочини, а тільки частина з них, решта
незареєстрована й становить, таким чином, латентну злочинність.    Латентна злочинність - це
сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги
органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом. Латентну злочинність
залежно від виявлених і врахованих можна підрозділити: 1) на природну (об'єктивну); 2) штучну; 3)
прикордонну (часткову).

1. Природна латентність - це неповна реєстрація злочинів, які в силу об'єктивних причин залишилися
невідомими відомствам, реєструючим їх і здійснюючим кримінальне переслідування, тому відносно
винних у них не були прийняті передбачені законом заходи реагування. До природної латентності
відносяться і злочини, в яких зацікавлені і злочинець, і жертва (хабар), а також ситуації, коли
громадяни, які знають про факт злочину, не повідомили про нього в правоохоронні органи. Фактори
природної латентності: вчинення певної маси злочинів злочинцями-професіоналами, для яких
характерний кримінальний професіоналізм і спеціалізація, наявність кримінальних і корумпованих
зв'язків, висока технічна оснащеність; ретельне маскування, винахідливість і конспірація скоєних
злочинів.

Злочини, вчинені особами, яких не вдалося затримати або викрити як злочинців, кваліфікують як
"сіру" (напіврозкритими) злочинність, що утворить сукупність природно-латентних злочинів, званих
у західній кримінологічної літературі "темним числом".

 2. Штучна латентність являє собою сукупність злочинів, не врахованих правоохоронними

органами внаслідок необгрунтованого ухилення або недбалого ставлення до реєстрації
злочинів (тобто навмисна не реєстрація правоохоронними органами), а також нерозкритих
злочинів, або випадків, коли порушену кримінальну справу необґрунтовано припинено за
реабілітуючими обставинам на стадії попереднього розслідування або судового розгляду, або
винний неправомірно виправданий і т.д.
 3. Прикордонна латентність являє собою сукупність злочинів, утворену внаслідок помилкової
або умисно неправильної кваліфікації більш тяжкого злочину як менш тяжкого, або в силу
 недбалості або через низьку компетентність співробітників правоохоронних органів, або, коли
щодо потерпілого скоєно кілька злочинів, а фіксується тільки одне.  

Суспільна небезпека латентної злочинності полягає в тому, що:    - питання боротьби з латентною
злочинністю не беруться до уваги і не плануються, а тому не можуть бути ефективними;    - вона
зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює визначення напрямків боротьби з
нею;    - якщо при розкритих злочинах спричинення матеріальних збитків частково відновлюється, то
в разі прихованих - вони не тільки не відновлюються, але немає навіть процесуальних шляхів для
цього;    - почуття безкарності заохочує осіб, які скоїли тяжкі злочини, продовжувати свою злочинну
діяльність, тобто сприяє зростанню злочинності, зокрема, рецидивної;    - латентна злочинність,
оскільки вона все ж "помічається" довколишніми, руйнує їхні моральні та правозаборонні бар'єри;    -
під її впливом деякі члени суспільства стають на злочинний шлях;    - складає хибне враження про
фактичні обсяги злочинності, її рівень, структуру, динаміку, про величину й характер шкоди,
завданої злочинністю;    - заважає реалізації принципу невідворотності відповідальності за вчинені
злочини;    - підриває авторитет правоохоронних органів держави;    - знижує активність громадян у
боротьбі зі злочинністю;    - сприяє зростанню соціальної напруги в суспільстві;

Під причинами латентності злочинів необхідно розуміти сукупність обставин соціального, правового,
особистого й іншого характеру, що перешкоджають виявленню, реєстрації та облікові злочинів, а
також їх розкриттю, зокрема й забезпеченню повноти й усебічності їх розкриття. Під обставинами
соціального характеру необхідно також розуміти й недоліки в діяльності правоохоронних і судових
органів, до обов'язків яких входять виявлення, реєстрація злочинів і осіб, які їх вчинили, а також
здійснення правосуддя.    Існують об'єктивні та суб'єктивні фактори, що зумовлюють існування
латентної злочинності:    - до об'єктивних належать: середовище й обставини, в яких здійснюються
злочини. Приміром, специфічні недоліки у звітності та контролі, що перешкоджають розкриттю
злочинів, здійснених посадовими особами; відсутність письмових і речових доказів; віддаленість від
населених пунктів або людних місць при вбивствах, зґвалтуваннях, розбоях та ін.    - до суб'єктивних
належать: небезпечність особи, що скоїла злочин; бажання приховати свою злочинну діяльність;
небажання потерпілого повідомляти про злочин; недоліки в роботі правоохоронних органів тощо.

Серед засобів (способів) виявлення латентної злочинності слід виокремити:

 – масові опитування населення з метою виявлення потерпілих осіб;

 – експертні оцінки фахівців;
 – вивчення публікацій у пресі;
 – аналіз економічної діяльності підприємств та аналіз технологічного процесу виробництва;
 – аналіз обліків медичних закладів щодо звернень громадян за медичною допомогою (для
виявлення прихованих насильницьких злочинів);
 – порівняння кількості скарг і заяв громадян про злочини, поданих до різних установ та
оприлюднених у засобах масової інформації, із даними кримінальної статистики.

Найбільш доступним і одночасно достатньо репрезентативним засобом визнаються експертні методи

опитування фахівців (експертні оцінки фахівців), основним критерієм відбору яких є їхня
компетентність. Кількість експертів для опитування при цьому визначається темою та завданням
дослідження. Достатній обсяг вибірки становить від 15 до 50 осіб. Репрезентативність такого
опитування залежить не стільки від кількості опитаних експертів, скільки від якості їх відбору.
Інструментарієм вивчення латентності у такому разі стає спеціально розроблена для цього анкета.

5.Основні тенденції злочинності в України у сучасний період.

Незважаючи на те, що рівень злочинності в Україні на 100 тис. осіб відносно невеликий (трохи
більше 1000 злочинів на 100 тис. осіб) порівняно з найбільш розвинутими країнами (наприклад, у
СІЛА — понад 5,5 тис. злочинів, в Англії — 7,4 тис., у ФРН — понад 7,5 тис.; стабільно найменший
рівень злочинності в Японії — 1,5—2 тис. злочинів), це не може не турбувати, оскільки зростає
частка тяжких злочинів (насильницьких і рецидивних злочинів, злочинів неповнолітніх).

Основні тенденції злочинності в Україні:

  кількість врахованих злочинів набагато перевищує число виявлених осіб, що вчинили
злочини;
 переважає корислива мотивація більшості злочинів;
 до участі в злочинній діяльності залучається велика кількість осіб без кримінального
минулого;
 зростає організована злочинність;
 збільшується число злочинів, пов’язаних з наркотиками;
 сучасна злочинність усе більше стає кривавою і збройною та ін.

З 1990 року почалося зростання злочинності. Так, злочинність неповнолітніх збільшилась майже
втричі, а молодіжна - в 2,5 рази. Таке становище характерне й для жіночої злочинності. За останні 10
років її питома вага в загальній масі злочинності зросла з 12 до 17%. У посадових і економічних
злочинах частка жінок становить 35-40%. Кількість виявлених злочинів у сфері економіки за останні
10 років зросла на 39%. Значно збільшилась питома вага крадіжок, 75% з них складають розкрадання
індивідуального майна громадян, причому майже третина припадає на квартирні крадіжки. Триває
зростання злочинів вчинених з необережності, пов'язаних з використанням технічних засобів, а також
злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних речовин.

У найближчому майбутньому серйозною проблемою буде організована і професійна злочинність, яка

перебудовує свої ряди. Цей висновок ґрунтується на тому, що нині злочинці сконцентрували в своїх
руках великі капітали, мають всі необхідні технічні засоби, контролюють не лише нелегальний
бізнес, але й фактично всю злочинність, намагаються проникнути в парламент, державний апарат і
правоохоронні органи. Намагаються заволодівати прибутковими підприємствами через
компаньйонство (вкладають гроші в їх розвиток), нав'язують співробітництво в інших формах,
займаються вимагательством, готові до скоєння будь-яких злочинів.

Невтішні характеристики злочинності неповнолітніх. У кримінологічній літературі зазначається, що

більш тривожної проблеми, ніж злочинність неповнолітніх, на сьогоднішній день нема. Деякі
аргументи для таких висновків викладені вище. До них можна додати й такі:

а) понад 40 тисяч неповнолітніх ніде не навчаються і не працюють;

б) близько 70 тисяч підлітків стоять на обліку правоохоронних органів;

в) 95% підлітків ніде подітися у вільний час;

г) близько 20 тисяч дітей залишаються без батьківської опіки в результаті сімейного неблагополуччя
- пияцтва, алкоголізму, наркоманії;

д) щорічно 49% сімей розривають шлюб. Серед засуджених підлітків 40% - з неповних сімей.

В Україні за минулий рік, за даними Міністерства внутрішніх справ, було зареєстровано майже 496
тисяч злочинів. При цьому Генеральна прокуратура виявила за 2017 рік 523,9 тисячі злочинів. Цифри
величезні, але загальний рівень злочинності в країні знизився. Аналітики «Слова і Діла» розбиралися,
хто і які правопорушення найчастіше скоював.

Порівняно з 2016 роком рівень злочинності в Україні впав на 13,6%. Найбільше було скоєно крадіжок
– майже 260 тисяч, проте це на 16,8% менше, ніж роком раніше. Найменше серед усіх злочинів було
умисних вбивств – трохи більш ніж 1,5 тисячі.

Значно зросло за рік, на 29%, незаконне поводження зі зброєю – було зафіксовано майже 7,9 тисячі
випадків. На 25,1% зросла кількість наркозлочинів – до 27,8 тисячі. Крім того, стали частіше
здійснювати службові злочини та підробляти документи.

Цікаво, але Київ не увійшов до списку найбільш криміногенних міст України. А найнижчий рівень
злочинності зафіксований у Донецькій і Луганській областях (звичайно, на неокупованих територіях).
Найбільше правопорушень стається в Харкові, Одесі, Запоріжжі та Дніпрі.
З усієї кількості злочинів, за словами першого заступника голови Національної поліції В'ячеслава
Аброськіна, 2,9 тисячі вчинили іноземці. Найчастіше в Україні правопорушення фіксуються серед
громадян Росії, Грузії, Азербайджану, Молдови, Вірменії та Узбекистану. Найбільше іноземці скоїли
крадіжок – близько 1 тисячі.

Минулого року 21 особу засудили до довічного ув'язнення. Найбільше – в Донецькій і Хмельницькій

областях, а в столиці – лише одну.