Творчість Хорхе Луїса Борхеса

Хорхе Луїс Борхес був аргентинським письменником, поетом, есеїстом та

літературним критиком, який вважається одним з найбільш впливових
літераторів ХХ століття. Його творчість була унікальною та надзвичайно
різноманітною, включаючи поезію, прозу, літературну критику та есе.
Один з найвідоміших творів Борхеса - це збірка есе "Інша діалектика"
(1952), у якій він обговорює теорії мови, літературні техніки та філософські
питання. Його есе відрізняються надзвичайною глибиною та мудрістю, а також
здатністю до зворотного відбитку - здатність сприймати світ у зеркальному
відображенні.
Іноді в оповіданнях Борхеса помітне наслідування романтичній чи
експресіоністській новелі ("Кола руїн", "Зустріч", "Письмена Бога"). Це не
випадково: усе життя аргентинський прозаїк захоплюється Едгаром По, а в
юності з захопленням читав моторошні новели австрійського експресіоніста
Густава Мейрінка, в якого й перейняв інтерес до середньовічної містики. Але
трактування подібних сюжетів у Борхеса інше: немає нічного мороку, що лякає,
усе таємниче залито яскравим світлом і від страшного страшно не через
загадковість, а через усвідомлення. Свою найзнаменитішу добірку оповідань
Борхес назвав "Вимисли"; певною мірою так можна позначити й головну тему
його творчості.
Оповідання Борхеса не раз піддавали класифікації: то за структурою
оповідання, то за міфологічними мотивами, що у них виявляли критики.
Важливо, однак, при будь-якій диференціації не прогледіти головне —
"прихований центр", як висловлюється сам письменник, філософську й
художню мету творчості. Неодноразово, в інтерв'ю, статтях і розповідях,
Борхес говорив про те, що філософія і мистецтво для нього рівнозначні й майже
тотожні, що всі його багаторічні й великі філософські праці, що включали
також християнську теологію, буддизм, даоїзм і т.п., були спрямовані на пошук
нових можливостей для художньої фантазії.
Борхес з великою повагою ставився до естетичної вартості релігійних та
філософських ідей. Він відкрив перед читачем літературні можливості
метафізики: С К’єркеґор, В. Блейк, І. С. Еріугена, Е. Сведенборг. Д. Апдайк
невипадково назвав його «письменником-бібліотекарем». Борхеса це не
бентежило. Як люди пишаються своїми книгами, він гордився прочитаними.
Критерій, запропонований ним, універсальний: «Скажи мені, які книги ти
прочитав, і я скажу, що ти за письменник». Коментарі до антологій Борхеса
часто перевершують за об’ємом самі збірки. Філологічна оснащеність
оповідань схожа на статті в його улюбленій Британській енциклопедії. Інколи
найвдалішим визначенням жанру Борхеса є центон (лат. cento — «ковдра з
клаптів») — твір, складений із запозичених у різних авторів рядків. Борхес
часто використовує таку форму переосмислення традиції, віддаючи належне
герменевтиці — науці про трактування неоднозначних текстів. Антології,
довідники та енциклопедії були його пристрастю. Разом з друзями він уклав
«Антологію фантастичної літератури» («Antologia de la literature fantastica»,
1940), «Найкращі детективні оповідання» («Los mejores cuentos policiales»,
1943), «Антологію германської літератури» («Antiguas literaturas germanistas»,
1951), «Короткі та неймовірні історії» («Cuentos breves у extraordinarios», 1955),
«Посібник із фантастич-ноїзоології»(«Manual de zoologia fantastica», 1967) та
багато інших.
У своїх оповіданнях Борхес експериментує з формами фантастики та
метафізики, він засновує новий жанр "фантастичного реалізму", який
відображає надреалістичну реальність через метафору та символіку.
Крім того, Борхес був видатним літературним критиком, який оцінював
та аналізував твори інших письменників, зокрема Вільяма Шекспіра, Мігеля де
Сервантеса та Франца Кафки.
У своїх творах Борхес розглядає багато тем, включаючи ідеї про час,
простір, міфологію, історію, релігію, мову та багато інших. Він був
інтелектуально дуже впливовою фігурою, яка вплинула на багатьох літераторів,
філософів та інших мислителів.