У цьому невеличкому есеї я спробую дати портрет і образ 19 ст.

Говорити про 19 ст., мені як людині, народженій в останніх роках 20 ст.

досить авантюрно. Хоча, слід зауважити, що мої батьки біологічно належать до
останнього покоління людей на Землі, яких виховували бабусі і дудусі
народжені в 19 ст. Наприклад, мій прадід, народжене ний в 1890 р., міг бачити і
говорити з людьми, які народилися ще за правління Миколи 1. Тому в моїх
батьків ще залишилося внутрішнє, філософи б сказали екзистенцій не відчуття
19 ст.
Натомість, у мене і в моїх ровесників уявлення про 19 ст. досить книжне.
Воно більшої мірою сформоване на шкільних уроках історії й літератури. Однак,
навіть такого поверхневого знайомства з позаминулим століттям було цілком
достатнім, щоб зрозуміти його значимість. Тому нижче спробую описати
найважливіші штрихи, з яких у мене сформувалося уявлення про цей час ще у
школі .
Після 19 ст. було 20 – час воїн, багатомільйонних людських жертв і
страшних випробувань. Для України воно було суїцидальним і Громадянська
війна Дві світі війни, геноцидом трьох голодоморів, етноцидом кримських
татар, лінгвоцидом, масовими сталінськими репресіями А йому передувало 19.
Мене завжди цікавило як піля такого спокійного і культурного періоду могла
наступити катастрофа.
Другою причиною є те, що в мене склалося враження що 19 ст. – є
головне століття розвитку укр. Культури. Найвпізнаваніші укр. Літератори –
Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка = є людьми 19 ст. Багато
вітчизняних класиків прози, образотворчого мистецтва, музики, театру,
гуманітарних і природничо-математичних галузей науки творило у цей час. В
цей час сформувалася сучасна українська мова. Наприклад, якщо ми візьмемо в
руки книгу віршів Г. Сковороди, який жив в 18 ст., і Кобзар Шевченка. то
відчуємо суттєву різницю. Мова Сковороди архаїчна, натомість на мові Кобзаря
ми говоримо і думаємо з деякими змінами зараз. Українська мова – це наш
національний продукт, вклад у світову нематеріальну спадщину. Крім того, що
вона є однією з наймилозвучніших у світі, так на ній можна виразити всі думки і
почуття. Не думаю, що кожна мова на таке здатна. Отже, в культурному аспекті
по відношенні до 17, 18, 20 та й навіть до сучасного 21 19 ст. є "золотим" часом.
Коли я почав вивчати історію на історичному факультеті Львівського
національного університету ім. І.Я.Франка, я зрозумів ще одну, але на мою
думку, найбільш ключову рису. 19 ст- це період завершальної сформованості
нації. Не тільки українці, але й росіяни, угорці, австрійці, німці, поляки та ще
багато європейських народів стали тими, якими ми їх знаємо тепер. Німецький
філософ дев’ятнадцятого століття Карл Ясперс стверджував, що в історії
цивілізацій є так званий "осьовий час" – перехід від кількісних до якісних
трансформацій соціокультурної системи. Термін застосовувався до давніх
дохристиянських цивілізацій, коли на зміну міфологічному світогляду прийшло
раціональне, філософічне, що й сформувало той тип людини, який існує зараз.
Думаю, що 19 ст. стало тою "часової віссю", навколо якої буде обертатися
сучасний світ. Бурхливий розвиток науки, політичних ідей, мистецьких напрямів
розширив горизонт світогляду людей до недосяжних раніше обріїв. Людина
повною мірою зрозуміла недосконалість політичної системи в якій вона живе.
Становлення нації викликає наступне логічне запитання – хто ж був її
творцем? У 19 ст. в Україні формуєтсья новий тип людини – інтелігенції.
Освічені, фінансово забезпечені, прогресивно налаштовані люди почали
активно втручатися в суспільно-політичні процеси, намагаючись поновити,
перезавантажити архаїчний порядок речей. Масонські ложі, декабристські
організації, таємні організації національного відродження стали формами
кооперації інтелігенції, направленої на опозицію до влади. Головна роль
новосформованої еліти полягає в запуску тих соціальних і політичних процесів,
які перетворять народ кріпаків в націю, головною особливістю якої є відчуття
себе носієм однакових цінностей та рух до спільної цілі.
Тепер потрібно сказати, якими були головні виклики 19 ст. Беззаперечно
це є питання самодержавства, влади і кріпосного права. Була велика кількість
інших, однак ці три найважливіші. До кінця століття вдалося вирішити лише
останнє - залишити в минулому кріпосні взаємовідносини, як атавізм
середньовічного феодалізму. Селянські реформи 1848 і 1861 років були
ключовими політичними рішеннями, які відкрили шлях для цілої низки
модернізаційних перетворень. Головний камінь спотикання було переступлено,
країни стали на шлях капіталізму. На превеликий жаль, проблеми влади і
самодержавства вирішиться тільки кровю мільйонів життів у наступному
столітті.
Які головні уроки ми можемо засвоїти з 19 ст? Так як для кожної родини
потрібне окреме житло, так для кожної нації своя держава. Це її дім,
фізіологічна потреба, основа піраміди потреб. Ніякого компромісу в питаннях
незалежності бути не може, адже, будь-яка політична система діє в рамках і
захищає інтереси лише тої нації, яка є її господарем. В Російській імперії це
росіяни, в Австро-Угорщині – австрійці, меншою мірою угорці. Натомість,
українці, не змігши вибудувати власну, асимілювались в чужі політичні системи
і стали колонією європейського типу, яку позбавляють не стільки ресурсів, як
капіталу, потенційних прибутків і розумних людей.
 Також, 19 ст. повною мірою показало нам наскільки гостро нація потребує
уваги до гуманітарної складової. Переконаний, що підйом української культури
в 19 ст, в багатьох випадка не випадковий, а спричинений великими
інвестиціями етичними, моральними, вольовими. Взагалі, в умовах
бездержавності, наша література стала формою української самосвідомості,
думки, в тому числі політичної. Дуже важливо для сучасних українських
політиків зрозуміти, що без фінансового інвестування і привернення суспільної
уваги до культурної сфери є неможливий економічний і науковий підйом.
Підсумовуючи, все вищезазначене хотів би добавити, що 19 ст.
незважаючи на оманливу простоту є дуже складним періодом. Воно породило
багато як і прекрасного, так і жахливого. Проте, його значимість для подальшої
історії важко переоцінити. Це заставляє дуже уважно і детально його
розглянути. Як століття Шекспіра створило Англію, так 19 століття створило
Україну. І зараз вона стоїть на його плечах...