Ніколаєва Анастасія «Хорове диригування»

1. Українська культура у 20-ті роки набула такого злету, який правомірно був названий
українським культурним ренесансом, національно-культурним відродженням. Причин
тут багато. Це й інерція позитивних процесів у національно-культурному творенні
часів української державності, й намагання національно свідомих сил в українському
суспільстві, у самій КП(б)У, особливо "боротьбистів", попри всі труднощі використати
можливості офіційно проголошуваної більшовиками національно-культурної
політики. Певний час ця політика щодо української культури в цілому дійсно була
толерантною, що неважко зрозуміти. Втрачені Польща, Фінляндія, Прибалтика.
Селянські повстання в самій Україні. Зволікання республік з конституційним
оформленням СРСР. За цих та інших об'єктивних обставин і був започаткований
новий курс у національно-культурній політиці, що тривав близько 10 родів і став
найбільш плідним у розвитку української культури за весь період існування
радянської влади.

2. 20-ті роки — час творчого злету української науки. Розгорнули діяльність відомі
наукові колективи, зокрема математична школа Д. Граве. Праці М. Крилова та М.
Боголюбова заклали підмурівок нелінійної механіки. Л. Ландау став ініціатором
досліджень із термоядерного синтезу. Значний внесок у теорію освоєння космосу
зробив О. Кондратюк (О. Шаргей). Видатним конструктором став І. Сікорський, який
потім виїхав до США. Вагомих здобутків у боротьбі з епідеміями досягли М. Гамалія
і Д. Заболотний. В царині медицини та біології плідно працювали О. Богомолець, О.
Палладій, видатні вчені Ф. Яновський, М. Стражеско, у сфері генетики й селекції
рослин і тварин — М. Холодний, А.Сапєгш, В. Юр'єв. У суспільних науках
вирізнялися історики Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Яворський, М. Грушевський,
який повернувся з еміграції, літературознавці С. Єфремов, О. Білецький, економіст К.
Воблий, статистик М. Птуха, демограф О. Корчак-Чецурківський та ін. М.
Грушевський продовжував плідні пошуки на історичній ниві. Тоді ж його було
обрано (1924 р.) академіком АН УСРР, а 1929 р. — академіком АН СРСР. У 1928 р. в
науково-дослідних установах працювали 37 тис. науковців.
3. Національне відродження 20-х років яскраво втілилось у новаторських пошуках в
образотворчому мистецтві. Творчий стиль Г.Нарбута складався під впливом
ренесансних ідей німецького художника А.Дюрера, традицій неокласицизму та
модернізму, а разом з тим і національного мистецтва. У його 15 композиціях до
«Української абетки» (1917) особливо відчутні фольклорні українські мотиви. Він
автор малюнків грошових знаків Української Народної республіки, державної
символіки, гербів. Графіці Нарбута властиві витончена техніка, бездоганний художній
смак. Біля витоків українського авангарду стояли художники О.Богомазов (1880-
1930), О.Екстер (1882-1949), В.Єрмілов (1894-1967). Тенденції модернізму відбилися
у творчості П.Холодного (1876-1930), який працював у монументальному жанрі
(вітражі в Успенській церкві у Львові, 1924). Для художника О.Новаківського (1872-
1935) характерні прояви експресіонізму (картини «Молох війни», 1919,
«Революціонерка», 1924. Заснував у Львові художню школу (1913), де здобули
початкову мистецьку освіту С.Гебус-Баранецька, Г.Смольський, О.Плешка.
4. У 1930 році в Радянській Україні культурне піднесення припинилося, почалася
доба «розстріляного відродження» (1932-1933 рр.), найвищою точкою якого став
голодомор 1932-1933 рр.., який забрав життя близько 4-8 млн. осіб, з яких 80% склало
українське селянство. Зламати традиційний громадський уклад українського
культурного життя, з певною дистанцією до влади, місцевим самоврядуванням,
демократичними правами у вирішенні спільних справ, але який спричиняв спротив
насильницькій комуністичній колективізації - стало метою Радянської Влади. Всі
культурні інституції та їх носії були піддані продуманим репресіям у 30-ті роки.
Арешти діячів української культури, науки, освіти, мистецтва стали буденним
явищем. Українській культурній традиції в 30-і роки завдано всеохоплюючої
деформації. Переслідування сільської культури стало ознакою колективізації та
інтернаціоналізації українського життя 30-х років. Так, під приводом релігійної
належності заборонені були народні ритуали. Зокрема, пісеннотеатральні різдвяні,
весільні вистави, свято Івана Купала, веснянки й гагілки, церковні дзвони,
особливості локального співу. Зникли народні скрипалі, кобзарі, бандуристи, забулися
християнські тексти – псалмів, дум, балад, історичних пісень, зникли народні
імпровізатори. Запроваджувалася самодіяльність із типовим пісенним репертуаром,
що відповідав ідеям інтернаціоналізму, заохочувалося виконання російських пісень,
знищені були церковні хори.. Все це сказалося на українській побутовій мові, її
лексиці, фонетичних особливостях, позбавленій багато звучності, природності. Виник
суржик.
5. Велику роботу по відродженню української мови та писемності проводило
товариство «Просвіта», яке діяло у всіх великих містах з 1917 року. Розбудова шкіл,
хат-читалень,стипендії кращим учням, влаштування лекцій та вистав, наймання
вчителів, курси українознавства, хор і оркестр народних інструментів, Шевченкові
роковини, народні гуляння на Різдво – все це було спрямовано на українізацію.
Зростання авторитету «Просвіт» - на 1921 р. в Україні 1963 «Просвіти». Робота
продовжувалася навіть під час голодомору 1921-1922 р. Спочатку владою досвід
роботи сприймався позитивно. Процеси українізації розгортався навіть у Російській
Федерації –у Нижньому Подонні та на Кубані, які Берестейським договором 1919
року мали бути приєднаними до Української Народної Республіки. Але Денікін звів
цю роботу нанівець – ліквідував «Просвіти», школи скасував, бібліотеки спалив.