1.

Людина як предмет філософії

У своїй праці "Думки" (що являє собою підготовчі матеріали до праці на захист християнства)
Паскаль змальовує вражаючу картину людського становища у світі: на тлі космічних масштабів
людина перетворюється на непомітну порошину, але, якщо рухатися углиб матерії, людина є
велетнем порівняно з нескінченно малими величинами.

Отже, людина ніби зависає поміж двох безодень, і ось цю вихідну відсутність опори вона весь час
відчуває: тривога, нудьга, невпевненість є її звичними станами. Не маючи надійних коренів життя,
людина кидається у розваги й інтриги, але вся людська велич полягає лише в мисленні.

Людина - це '''мислячий очерет", пише Б. Паскаль, але вона перевершує природу тим, що може
всю її осмислити й пізнати. Тільки мислити слід гідно, а отже — мислити на межі буття і небуття,
тобто на останній межі щирості. Під час такого мислення людина врешті-решт повинна зрозуміти,
що єдиною її життєвою опорою може бути лише Бог.

По визначенню Паскаля, "людина - найнікчемніша билина в природі, але билина мисляча"

(Паскаль Б. Указ. тв. С. 78). Філософ думає очевидним, що "людина створена для мислення; у
цьому все його достоїнство, вся його заслуга" (Там же. С. 78). Ідея цінності думки стає
лейтмотивом автобіографічних творів Флобера кінця 30- х - початку 40- х років. В область думки
кидається, що задався метою пояснити собі самого себе, герой "Агоний", "Записок безумця" і
сповідальних щоденників, озаглавлених пізніше Кароліною Амар, - "Спогаду, замітки, таємні
думки". У пошуках істини за допомогою думки, а не поетичної уяви, Флобер треба паскалевському
поданню й виявляє, що безмежність душі й природи багаторазово перевершують можливості
людського розуміння: "Людина, що прагне осягти те, чого ні, і з небуття створити науку; людина,
душу, створена по подобі Божому, піднесений геній якої неспроможний перед паростком трави,
не може дозволити загадку порошини!" (Флобер Г. Указ. соч. Т. 2. С. 332).

Для Паскаля абсолютна істина доступна тільки Творцеві. Приймаючи тезу філософа про
нездатність людини "ні до абсолютного невідання, ні до абсолютного знання" (Там же. Т. 2. С.
115), Флобер намагається й далі випливати Паскалю, що, "схиляючись перед хрестом, хапається за
нього, як за щоглу під час аварії корабля" (Сент-Бев Ш.-О. Літературні портрети. Критичні нариси.
М., 1970. С. 368). Релігійний порив Флобера, бажання "бути містиком", "вірити в рай", "поринати у
хвилі ладану" і "валити в порох до підніжжя розп'яття" досить швидко переміняється
скептицизмом.

2. Релігійна, міфологічна антропософія. Наукова концепція походження людини

Так, спільним у всіх міфологічних і релігійних сказаннях про появулюдини на Землі – ідея
створення людини вищими силами. В міфах Месопотамії, Єгипту, Греції, Індії, Китаю та інших
країнрозповідається про створення людей з глини або землі богами. Унайбільш завершеному
вигляді релігійне вчення про створеннялюдини Богом представлене в Біблії. Це вчення є основою
теїстичноїантропологічної концепції у філософії.Природнича наука антропологія зосереджує
головну увагу на самомупроцесі еволюції людини, її основних етапах. Антропологи сходятьсяв
тому, що період становлення людини займає величезний період в 3-3,5 млн. років і є третім
грандіозним стрибком в історії Всесвіту післявиникнення самого Всесвіту і виникнення живого з
неживого.Поштовхом до антропогенезу стали зміни у кліматі, які змусилипредків людини -
австралопітекових перейти до прямоходіння, щобзвільнити руки для збиральництва і полювання.
Використаннявипадкових предметів для полювання і захисту, потім їхудосконалення, нарешті
обробка, виготовлення, організація спільнихдій на полюванні – все це сприяло зміні пропорцій
тіла, розвиткумозкових структур і функцій.Серед наукових концепцій походження людини
найбільш поширеноюі впливовою є еволюційна, у джерел якої стоять Ж.-Б. Ламарк і Ч.Дарвін. Під
впливом мінливості, спадковості, природного відборуздійснюється еволюція в органічному світі,
поява нових видів. Х. де Фріс додає і такий фактор, як великі одиничні мутації. Вищим
щаблемеволюційного розвитку є людина. Еволюційна концепція – не тількиоснова науки
антропології, а і раціональна передумовафілософського вчення про людину, тому що поєднує і
відокремлюєсвіт природи і світ людської культури, історії.

5. Духовний світ людини. Сенс життя.

Релігійна концепція: суть життя – служіння «вищій божественній меті». Й. Гессен звертається за
аналогією до Платона і заявляє: «Людина – копія божества!» [2, с. 23]. Життя на землі –
страждання тут все є минущим, проте в нашій душі закладені милосердя, справедливість та ідея
Бога як джерела вічності цих основ. Представники аскетизму сенс життя вбачають у крайньому
обмежені потреб людини, вони прагнуть досягнення морального чи релігійного ідеалу. За Ф.
Олександровським основою пізнання життєвої мети є шлях аскези Якова. «Віддаляйся геть від
земної матеріальності, що тебе оточує, тікай з брудної в’язниці свого тіла, з усіх сил втікай від
спокус хіті, тюремників цієї в’язниці!» [5, с. 455-456]. Буддизм проголошує, що життя є страждання,
яке породжується тягою до чуттєвих задоволень, і тільки відмовившись від них, можна знайти
спокій і сенс [3, с. 24]. У християнстві сенс земного життя – то є підготовка до того, щоб зайняти
місце біля Бога. Там буде воскресіння всіх померлих і наступне вічне життя.

Концепція гедонізму: Сенсом життя є отримання насолоди від життєвих благ. В основу покладена
гіпотеза Епікура, що застерігає нас від ситуації, за якої пошук сенсу життя відсуває на другий план
саме життя. Епікурейське ставлення до життя, якщо воно позбавлене відповідальності за нього,
утверджує в людині егоїстичну позицію «життя заради себе» і веде до втрати відчуття його
повноцінності. Гедоністична концепція визначає сенс життя заради різного роду задоволень,
насолод і керується принципом «після нас – хоч потоп». У патологічних випадках гедоністична
спрямованість поведінки набуває форми алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, сексуальної
розбещеності