Питання збереження природних ресурсів і проблема їх заміни на більш

економічні, дешеві та невичерпні стає все більш актуальними. Підвищуються

темпи приросту споживання природних невідновлюваних ресурсів, прогресує
процес забруднення навколишнього середовища відходами, що незабаром може
призвести до їх вичерпання (наприклад, мінеральної сировини та палива) та
настання «природнього голоду». За даними американського вченого Деніса
Медоуз, запаси невідновлюваних ресурсів, що зараз є в наявності, будуть
вичерпані вже найближчими десятиріччями. Окрім цього ризику, існує також
проблема вичерпання відновлювальних ресурсів: забруднення річок та водойм
призводить до вимирання риби, цвітіння води, спонукає людей, які раніше
користувалися цією водою, купувати бутильовану воду; забруднення ґрунту
призводить до знищення її родючого шару; токсичні речовини, що
просочуються у ґрунт, випаровуються разом з водою у атмосферу.
Використання замінників природних ресурсів також переважно негативно
відображується на стані зовнішнього середовища. Крім того, темпи збільшення
кількості відходів, що виробляє людство, набагато перевищують темпи їх
рециклінгу для вторинного використання ресурсів або темпи їх утилізації. З
цього приводу інноваційний розвиток національного господарства, що не завдає
шкоди суспільству, навколишньому середовищу, націлений на
ресурсозбереження, пошук альтернатив ресурсозабезпечення, є одним з
нагальних та пріоритетних завдань, що стоять перед Україною. Управління
інноваційною діяльністю підприємств, засноване на прогресивних
ресурсозберігаючих, природозахисних орієнтирах, цінностях збереження
навколишнього середовища, є одним з основ такого ефективного розвитку310.
Виникла потреба у зміні стратегічних орієнтирів інноваційного розвитку з
урахуванням ресурсозберегаючих та природозахисних обмежень.

Сьогодні ресурсозбереження та зхист навколишнього середовища стає

приоритетним завданням урядів та підприємців багатьох країн світу.
 Здійснення екологоорієнтованої інноваційної діяльності не можливо без
проведення урядом країни відповідної національної політики
ресурсозбереження та захисту навколишнього середовища. Значного успіху в
цьому напрямку досягла Норвегія, яка стала найуспішнішою серед країн, що
внаслідок такої політики вдало вирішують проблеми екологічного забруднення,
пов`язаного з недбалістю виробників, підприємців та держави. Не дивлячись на
достаток природних ресурсів і визнання найбагатшою державою у світі
внаслідок високої забезпеченості природними ресурсами (нафтою, газом,
залізною рудою, міддю, цинком, нікелем, ураном, сріблом, золотом, рибою,
деревиною) та розвинутої сучасної промислововості (развите суднобудування,
машинобудування, електрохімічна та целюлозно-паперова промисловість),
політика Норвегії спрямована на раціональне використання ресурсів та захист
тієї території, на якій живуть її громадяни. Політика Норвегії полягає в тому,
щоб надати пріоритет конкретним завданням: для навколишнього середовища,
таким як зміна клімату, іншим (регіональним та місцевим) проблемам
забруднення повітря, відходам та утилізації матеріалів, таких як упаковка,
автомобілі, шини, акумулятори, мастила і ПХБ-скло, хімічні елементи, (вуглець,
фосфор, азот, сірка, важкі метали (ртуть, свинець і т.д.); для конкретних
природних ресурсів, таких як енергія і вода; для визначених секторів економіки.
В країні прийняті більш суворі, ніж в інших країнах світу, стандарти
енергоефективності та енергоспоживання.

До основних природоохоронних заходів, що застосовують у Норвегії,

належать: переробка та сортування сміття: біля кожного будинку є по чотири
контейнера для різного виду сміття; підприємствам заборонено зливати сміття у
річки, тому воду у Норвегії можна пити навіть з-під крану; продукти, що мають
у своєму складі небезпечні консерванти, не допускаються до продажу;
використовують природню енергію річок, вітру, сонця для вироблення
електроенергії; підприємства, що вирубують ліси, мають засадити всі дерева
наново; використовуючи принцип рециркуляції, норвезькі підприємства
використовують відходи, як ресурси, тим самим заощаджуючи витрати на
сировину та матеріали.

Введення законодавчих обмежень для захисту навколишнього середовища

стало нормою для більшості країн світу. В країнах підлягають обмеженню як
розробка і використання ресурсів, так і переробка й утилізація відходів після їх
використання.

Проблема відходів стає все більш значимою для світу, оскільки сьогодні
виробляється безпрецедентна в історії всього людства їх кількість. Загальний
річний світовий обсяг відходів сягнув понад 3100 млн т , з яких 1800 млн т –
нетоксичні промислові відходи, 1200 млн т – муніципальні відходи
(господарські та інші) та 100 млн т – токсичні відходи333.

Раціональне поводження з відходами є актуальним питання для будь-якої

країни світу, особливо для промислово орієнтованих країн, бо окрім ресурсного
фактора воно є чинником екологічного впливу на навколишнє середовище.
Тому Україні, як країні, в економіці якої провідна роль належить промисловій
індустрії, дуже важливо звертати увагу на політику щодо поводження з
відходами, а саме на їх використання в якості вторинної сировини та як
екологічний чинник.

Розглядаючи способи поводження з твердими відходами треба відмітити,

що вони з одного боку забруднюють навколишне середовище, а з іншого є
ресурсом, що отримують після їх переробки334. Загальноприйнятими шляхами
поводження з твердими відходами, які використовують у країнах світу, є:

- полігонне поховання (з метою запобігання шкідливого впливу на

довкілля);

- знищення твердих відходів шляхом їх спалювання;

 - очищення твердих відходів від шкідливих компонентів та їх утилізація з
метою добування ресурсоцінних компонентів.

Для захисту навколишнього середовища та ресурсозбереження більшість

розвинених європейських країн досить ефективно впроваджує сучасні
технології переробки та утилізації твердих відходів, а деякі з них, навіть,
планують найближчим часом повністю припинити захоронення твердих
відходів на полігонах.

Наприклад, у Відні (Австрія) та Саарбрюкені (Німеччина)

використовують переважно енергетичний напрямок утилізації відходів –
спалювання в спеціальних котлоагрегатах теплоелектроцентралей з
виробленням електричної та теплової енергії, яка подається місту. При цьому
основні капітальні витрати (понад 80%) йдуть на створення надскладних систем
очищення, що забезпечують відповідність складу їх викидів сучасним високим
екологічним вимогам.

Для України доцільним є використання світового досвіду поводження з

відходами.

Ще одним кроком, який допомогає державам світу заощаджувати

використання невіднювлюваних ресурсів і тим самим захищати навколишне
середовище, є використання відновлювальних ресурсів, що надходять з
альтернативних джерел. Підтвердженням цього факту є активний розвиток
останнім часом альтернативної енергетики та переорганізація виорбництв на
використання ресурсів з альтернативних відновлювальних джерел енергії в
країнах світу.

Крім державних заходів для раціонального ресурсокористування та

екологічного захисту навколишнього середовища необхідно удосконалювати
підходи до управління на підприємствах. Досить вдалих результатів в
мікроекономічному управлінні досягли японські керівники великих компаній та
корпорацій. Вони створили структуру яка складається з:

- Формування японськими компаніями екологічної політики

- Введення в організаційну структуру компаній підрозділів, що

відповідають за довкілля, екологічну безпеку та ресурсозбереження

- Запровадження японськими компаніями проектування для

навколишнього середовища, створення систем екологічного менеджменту та
проведення сертифікації на відповідність вимогам стандартів екологічного
менеджменту.

- Екологічна освіта та навчання персоналу

- Оцінка виникнення операційних ризиків діяльності, у тому числі

екологічних, виконання вимог екологічних стандартів і покриття збитків
навколишньому середовищі.

- Відкрита екологічна звітність та взаємодія із зацікавленими сторонами.

Екологічне інформування та комунікації.

- Корпоративна соціальна відповідальність за вплив на навколишнє

середовище та ресурсозбереження, її введення в правила ділової поведінки.

Розглянувши досвід країн світу, Україні необхідно сформувати

Національну програму ресурсозбереження та її реалізовувати разом зі
зміною підходів до управління інноваційним розвитком використовуючи
японський досвід. У стратегічних планах України, а також окремих
підприємств має бути посилення міжкраїнової співпраці уряду та окремих
компаній в галузі ресурсозбереження та захисту навколишнього
середовища. Україна зможе досягти потрібних результатів за допомогою
виконання таких завдань: створення єдиної державної системи управління
охороною, використанням та відтворенням природних ресурсів. Базовими
структурними складовими такої системи мають стати: уніфіковані
інформаційно наповнені системи кадастрів природних ресурсів;
нормативно-правова база державної системи охорони, використання та
відтворення природних ресурсів; дійова і прозора система дозвільно-
ліцензійної діяльності та регламентації режимів природокористування