Черепно-мозкова травма (ЧМТ) 

— це фізичне ушкодження тканини головного мозку, яке призводить до тимчасового або

постійного порушення функціонування головного мозку. Діагноз установлюють на основі клінічної картини та
підтверджують за допомогою діагностичних візуалізаційних методів (переважно КТ).

За типом отриманої травми: закриті (без видимих порушень структури шкірних покривів), відкриті (з видимими
порушеннями шкірних покривів в області голови)

За рівнем тяжкості отриманої травми:

Важка – супроводжується гострим здавленням та забоєм головного мозку;

Середня – істотне, але не критичне пошкодження (забій) головного мозку;

Легка – характеризується легким ударом і струсом головного мозку.

За характером отриманої травми:

Здавлювання – супроводжується скороченням внутрішньочерепного простору, стисканням головного мозку (найважчий

характер травми, який без екстреної медичної допомоги призводить до летального результату);

Аксональне дифузне пошкодження головного мозку – супроводжується травмами відростків нервових клітин (аксонів), що
відповідають за передачу нервових імпульсів. Є важким пошкодженням, що вражає стовбур головного мозку,
характеризується множинними мікроскопічними крововиливами;

Забій – характеризується крововиливом і порушенням структури мозкової тканини через механічного удару мозку про
черепну коробку;

Струс – найлегший вид ушкодження. Є оборотним, може супроводжуватися короткочасною втратою свідомості (не більше
15 хвилин).

Визначити характер отриманої травми може тільки фахівець після первинного огляду, на основі проведених аналізів.
По виду отриманої травми:
Поєднана травма – зачіпає череп, а також інші органи та системи організму;
Ізольована – зачіпає тільки череп;
Комбінована – комплексна травма, викликана впливом відразу декількох зовнішніх факторів: механічних, хімічних,
фізичних.
Ознаки черепно-мозкової травми:

•рани, синці в області голови та обличчя;

•сонливість;
•сплутаність або втрата свідомості;
•сильний біль або відчуття тиску в голові, шиї;
•поколювання або втрата чутливості в пальцях рук та ніг;
•втрата рухових функцій кінцівок;
•деформація в області голови;
•судоми;
•утруднене дихання;
•порушення зору;
•нудота;
•блювота;
•стійкий головний біль;
•втрата рівноваги;
•виділення крові та/або ліквору (прозора рідина) з ротової та/або носової порожнини та вуха.

Діагностика включає перевірку рефлекса, призначають лабораторні дослідження (рентгенографію), ЕЕГ

(електроенцефалографію), комп'ютерну томографію та/або МРТ головного мозку , багаторазове дослідження захворювання
головного мозку пацієнта. Зокрема, це люмбальна пункція для дослідження тиску, прозорості та складу спинномозкової
рідини, церебральна ангіографія та візуалізація головного мозку. Ангіографія дозволяє визначити предмет і характер
ушкодження. Поширеним є пробне свердління черепа. Подібні дослідження дозволяють отримати максимально точну
інформацію про травму і порожнини черепа.

Реабілітаційні заходи після черепно-мозкової травматизації включають в себе наступні положення : 

•масаж;

•призначення помірних фізичні навантаження на організм пацієнта;

•нейророзвиваюча терапія;

•робота, що допомагає відновити  або ж покращити дрібну роботу рук;

•призначення психотерапії та багато іншого при потребі для пацієнта.

Все це слугує допомогою для відновлення навичок після травматизації та повернення пацієнта до звичного життя.