Геомагнітне поле 

— це силове поле, виникнення якого зумовлене

джерелами, що знаходяться в земній кулі та навколоземному просторі
(магнітосфері та іоносфері).

У навколоземному космічному просторі магнітне поле Землі

утворює магнітосферу — це зона навколоземного простору, фізичні властивості
якої зумовлюються магнітним полем Землі та його взаємодією з потоками
заряджених частинок корпускулярного випромінення Сонця — сонячного вітру.

Спрощено магнітне поле Землі можна уявити собі як поле магнітного

диполя, нахиленого приблизно під кутом 11,5° відносно осі обертання Землі і
віддаленого на 300 км від геомагнітного центра Землі.
Розрізняють декілька видів земного магнітного поля:

 головне — зумовлене механіко-електромагнітними процесами у

зовнішньому шарі ядра Землі;
 аномальне — пов'язане головним чином з намагніченістю гірських
порід земної кори;
 зовнішнє — зумовлене електричними струмами, що існують у
навколоземному космічному просторі, та індукованими у мантії Землі; має
 добре виражений широтний розподіл (більш інтенсивне у приполярних
областях і зменшується до екватора).
Напруженість магнітного поля Землі — це векторна характеристика, яка
визначає величину й напрям магнітного поля в даній точці земної поверхні в
даний час, основна його властивість. Позначається зазвичай латинською
літерою (H), вимірюється в ампер-витках на метр (А·в/м) у системі СІ. Напрям і
величину напруженості вимірюють магнітометрами.
Магнітна стрілка, що вільно обертається у будь-якому напрямку, в кожній
точці магнітного поля набуває орієнтації, відповідної положенню вектора
напруженості (T), який може бути розкладений на 3 проекції:

 Меридіональну — магнітний меридіан точки.

 Широтну. Кут в горизонтальній площині даної точки між географічним та
магнітним меридіанами цієї самої точки називають магнітним
схиленням (D). Якщо найближчий до полюса відрізок магнітного меридіана
розташований на схід від географічного — схилення східне, або додатне; в
іншому випадку воно західне, тобто від'ємне. Лінії на карті, що з'єднують
точки з однаковими значеннями магнітного схилення
називаються ізогонами .
[3]

 Вертикальну (радіальну). Кут між горизонтальною площиною та

положенням вектора напруженості магнітного поля даної точки — магнітне
нахилення(I). Магнітний екватор — лінія, що сполучає точки земної
поверхні, в яких вектор напруженості перебуває в горизонтальній площині.
Кут нахилу стрілки компаса між ним та магнітними полюсами змінюється в
інтервалі 0…90°. Магнітне нахилення позитивне, коли вектор направлений
вниз від горизонтальної площини (Північна півкуля), і негативне, коли
вектор направлений вгору (Південна півкуля). Лінії на карті, що з'єднують
точки з однаковими значеннями магнітного нахилення
називають ізоклінами.

Міжнародне геомагнітне аналітичне поле (IGRF, від англ. International

Geomagnetic Reference Field) — міжнародна модель[1] або серія
моделей  середнього глобального магнітного поля Землі, що враховує його
[2]

вікову варіацію.
 Інтенсивність магнітного поля Землі змінюється в межах від 23 мкТл в
районі екватора до 61 мкТл в районі полюсів.
Місця, де уявний земний диполь перетинає поверхню Землі,
називають геомагнітними полюсами (північним й південним). Їхнє
розташування близьке до розташування магнітних північного та південного
полюсів Землі, які визначаються як місця на поверхні Землі, в яких стрілка
компаса показує прямовисно вниз, до центра Землі, тобто під кутом 90° до
поверхні. . Лінію ж, вздовж якої магнітна стрілка, що обертається навколо
горизонтальної осі, займає горизонтальне положення, називають магнітним
екватором. В 1831 році англійським полярним дослідником Джоном Россом в
Канадському архіпелазі був відкритий північний магнітний полюс – область, де
магнітна стрілка займає вертикальне положення, тобто нахилення дорівнює 90°. У
1841 році Джеймс Росс (племінник Джона Росса) досяг південного магнітного полюса
Землі, що знаходиться в Антарктиді. У 1909 році одна з партій експедиції «Німрода»
досягла південного магнітного полюса Землі, що знаходиться в Антарктиді.
Південний магнітний полюс Землі з часом змістився з Антарктиди в Індійський океан.
За останні 125 років він «пройшов» більше 1000 км. Північний магнітний полюс веде
себе точно також. Він перемістився з півночі Канади в Сибір, при цьому йому потрібно
було перетнути Північний Льодовитий океан. Північний магнітний полюс подолав 200
км. і змістився на південь. Фахівці відзначають, що полюси не переміщуються з
постійною швидкістю. З кожним роком рух їх все прискорюється. Швидкість зміщення
Північного магнітного полюса в 1973 році складала 10 км. на рік, в порівнянні з 60 км
на рік – у 2004 році. Прискорення руху полюсів, в середньому в рік, приблизно 3 км. У
той же час, зменшується напруженість магнітного поля. Вона знизилася на 2% за
останні 25 років. Але це середнє значення. Цікаво, що в Південній півкулі відсотки
змін в русі магнітного поля вище, порівняно з Північним. Однак, є зони, в яких
напруженість магнітного поля зростає.
 Магнітні полюси не збігаються ані з геомагнітними, ані з географічними,
їхнє положення не є сталим, воно помітно змінюється в часі. Заради зручності
назви магнітних полюсів звичайно прив'язують до географічних, тобто
південний (фізично) магнітний полюс, розташований у Північній півкулі,
називають Північним магнітним полюсом. Північний магнітний полюс
нещодавно покинув територію Канади й рухається в напрямку Росії.

Поряд із закономірними змінами характеристик магнітного поля вздовж

земної поверхні спостерігають глобальні, регіональні та локальні особливості,
що пов'язані з неоднорідністю внутрішньої будови Землі, — геомагнітні
аномалії. Деякі аномалії використовують як пошукові ознаки великих родовищ
корисних копалин (залізних руд) — напруженість магнітного поля Курської
магнітної аномалії в 4 рази перевищує нормальну.
Найчастіші і найінтенсивніші варіації характеристик має зовнішнє магнітне
поле Землі (діапазон від часток секунди до десятиліть); найменші зміни
відбуваються у головному магнітному полі Землі — вікові геомагнітні варіації.
Зменшення напруженості магнітного поля з часом свідчить про наступну
зміну намагніченості магнітного диполя й зміни геомагнітних
полюсів — переполюсовки. Це явище час від часу спостерігають у геологічній
історії Землі, про що свідчать магнітостратиграфічні шкали.
Вивчення варіацій геомагнітного поля Землі здійснюється із застосуванням
традиційного апарату Фур'є-перетворення для аналізу даних. Однак через
нестаціонарність магнітоваріаційного сигналу Фур'є-аналіз не здатний дати
достовірну інформацію про сигнали. Натомість частіше застосовуються
вейвлет-технології для вивчення геомагнітних даних, враховуючи
нестаціонарність часових рядів.
Інтенсивність наземних магнітних варіацій у аворальній зоні визначається не
лише традиційним рушійним чинником - величиною електричного поля
переприєднання, але й комбінацією параметрів електронної плазми.
Дані надає ресурс Space Physics Interactive Data Resource, який
проектувався як розподілена мережа синхроних баз даних по космічній погоді
за допомогою мережі інтернет.
Магнітне поле Землі реагує на прояв сонячної активності магнітними
бурями та екранує поверхню Землі й усе живе на ній від потоку заряджених
часток сонячного вітру і частково від космічного проміння].
Вивчення геомагнітного поля має велике значення, зокрема для орієнтування
на місцевості, розвитку радіозв'язку, магнітних методів розвідки корисних
копалин тощо (магнітометричний і магнітотелуричний методи розвідки).
Досліджують вплив магнітного поля на життєдіяльність людини, тварин і
рослин. Зокрема, магнітні бурі можуть негативно впливати на здоров'я людей
з серцево-судинними захворюваннями. Магнітне поле відіграє важливу роль в
областях, віддалених від поверхні Землі на тисячі і більше кілометрів; в їх межах
інтенсивний потік часток, захоплених магнітним полем, створює серйозні проблеми
для аерокосмічних досліджень. Сонячні і галактичні космічні промені, незважаючи на
їх високу енергію, відхиляються магнітним полем Землі до того, як потраплять до
межі атмосфери. Особливо інтенсивні магнітні збурення, що поширюються на всю
земну кулю, називають магнітними бурями. Деякі магнітні бурі починаються
несподівано і майже одночасно по всій Землі, а інші розвиваються поступово. Часто
магнітні бурі відбуваються через 1-2 дні після сонячного спалаху через проходження
Землі через потік частинок, викинутих Сонцем. Виходячи з часу запізнювання,
швидкість такого корпускулярного потоку оцінюють у кілька мільйонів км/ч.
  Також, магнітне поле Землі відіграє величезну роль, як для людей на всій
планеті, так і для тварин. Усі живі істоти Землі мільйони років еволюціонували в
умовах магнітного поля і без нього існувати не можуть; магнітне поле допомагає
визначити місце свого перебування; магнітне поле Землі оточує нашу планету і
захищає її від потужного потоку заряджених частинок (сонячного вітру) ; риби та
птахи під час своїх міграцій орієнтуються за магнітним полем Землі. Навіть кішки в
пошуках шляху додому орієнтуються за ним же.