План

1. Основні закономірності руху планет.

2. Конфігурації планет — сполучення, елонгації та
протистояння.
3. Закони Кеплера.
4. Закон всесвітнього тяжіння.
5. Поняття про незбурений та збурений рух космічних
тіл.

Конфігурації планет визначають розташування планет відносно

Землі й Сонця та обумовлюють їхню видимість на небосхилі. Усі планети
світяться відбитим сонячним промінням, тому краще видно ту планету,
яка знаходиться ближче до Землі, за умови, якщо до нас повернена її
денна, освітлена Сонцем півкуля.
На рисунку зображено протистояння (ПС) Марса (М1), тобто таку
конфігурацію, коли Земля буде знаходитися на одній прямій між Марсом
та Сонцем.

Протистояння – планету видно з Землі цілу ніч у протилежному

від Сонця напрямку

У протистоянні яскравість планети найбільша, тому що до Землі

повернена вся її денна півкуля.

Конфігурації Венери і Марса. Про-

тистояння Марса - планета перебуває
найближче до Землі та її видно всю
ніч у протилежному від Сонця
напрямку. Beнеру найкраще видно
ввечері у східну елонгацію ліворуч
від Сонця (В1) та вранці під час за-
хідної елонгації праворуч від Сонця
(В2)
 Конфігураціями планет називають характерні взаємні
положення планет відносно Землі й Сонця

Орбіти двох планет, Меркурія та Венери, розташовані ближче до

Сонця ніж Земля, тому в протистоянні вони не бувають. У положенні,
коли Венера чи Меркурій знаходяться найближче до Землі, їх не видно,
бо до нас повернена нічна півкуля планети (положення В4). Така
конфігурація називається нижнім сполученням з Сонцем. У верхньому
сполученні (В3) планету теж не видно, бо між нею та Землею
знаходиться Сонце.
Найкращі умови для спостереження Венери та Меркурія бувають у
конфігураціях, які називаються елонгаціями. Східна елонгація (СЕ) — це
такий момент, коли планету видно ліворуч від Сонця ввечері (В1).
Західна елонгація (ЗЕ) Венери спостерігається вранці, коли планету
видно праворуч від Сонця в східній частині небосхилу (В2).
Елонгація — видима кутова відстань між і планетою і Сонцем

Конфігурації яскравих планет наведено у таблиці.

Планета 2008 р. 2009 р. 2010 р. 2011р.

Венера 09.06 (ВС) 15.01 (СЕ) 27.10(НС) 8.01(ЗЕ)

Марс 05.12 (Сп) — 27.01 (ПС) —

Юпітер 09.07 (ПС) 14.08 (ПС) 21.09 (ПС) 29.10(ПС)

Сатурн 24.02 (ПС) 08.03 (ПС) 22.03 (ПС) 4.04(ПС)

Сидеричний та синодичний періоди обертання планет навколо

Сонця. Сидеричний період обертання визначає рух тіл відносно зір. Це
час, протягом якого планета, рухаючись по орбіті, робить повний оберт
навколо Сонця.
 Шлях, що відповідає сидеричному
періоду обертання Марса навколо
Сонця, зображено пунктиром
синього кольору, синодичному -
пунктиром червоного кольору.
Т = 1 рік; ТМарса ≈ 1,9 року; SМарса ≈
2,1 року.

Синодичний період обертання визначає рух тіл відносно Землі і

Сонця. Це проміжок часу, через який спостерігаються одні й ті самі
послідовні конфігурації планет (протистояння, сполучення, елонгації).
На рис. положення С—З1--М1 та С—З2—М2 — два послідовні
протистояння Марса.
Між синодичними S та сидеричними Т періодами обертання планети
існує таке співвідношення:

де Т = 1 рік — сидеричний період обертання Землі навколо Сонця.

У формулі знак "+" застосовується для Венери і Меркурія, які
обертаються навколо Сонця швидше, ніж Земля. Для інших планет
застосовується знак "-".
Закони Кеплера. Йоган Кеплер визначив, що Марс рухається
навколо Сонця по еліпсу, а потім було доведено, що й інші планети теж
мають еліптичні орбіти.
Перший закон Кеплера. Всі планети обертаються навколо
Сонця по еліпсах, а Сонце знаходиться в одному з фокусів цих
еліпсів.

Планети обертаються навколо

Сонця по еліпсах.

AF1=rmin – в перигелії, BF1=rmax – в

афелії

Головний наслідок з першого закону Кеплера:

 Відстань між планетою та Сонцем не залишається сталою і
змінюється у межах rmax≤ r ≥rmin (на рис. rmax= BF1, rmin= AF1)

Точка А орбіти, де планета підходить найближче до Сонця,

називається перигелієм (від грец. peri — поблизу, helios — Сонце), а
точка, де планета знаходиться на найбільшій відстані від Сонця (точка
В), — афелiєм (від грец. аро — вдалині). Сума відстаней від планети до
Сонця в перигелії та афелії дорівнює великій осі АВ еліпса: rmax + rmin = 2а.
Земля в перигелії 3-4 січня на найменшій відстані від Сонця —
147 млн. км
Земля в афелії 4 липня найдальше від Сонця — 152 млн. км
Велика піввісь земної орбіти (ОА або ОВ) називається
астрономічною одиницею а = 1 а. о. = 149,6 · 106км.
Ступінь сплющеності еліпса характеризується ексцентриситетом е
— відношенням відстані між фокусами 2с до довжини великої осі 2а,
тобто е = с/а, 0 < е < 1.
Орбіта Землі має маленький ексцентриситет е = 0,017 і майже не
відрізняється від кола, тому відстань між Землею та Сонцем змінюється
в невеликих межах від rmin = 0,983 а. о. в перигелії до rmax = 1,017 а. о. в
афелії.
Орбіта Марса має більший ексцентриситет - 0,093, тому відстань між
Землею та Марсом під час протистояння може бути різною — від 100
млн. км до 56 млн. км. Значний ексцентриситет (е=0,8...0,99) мають
орбіти багатьох астероїдів і комет, а деякі з них перетинають орбіту
Землі та інших планет, тому інколи відбуваються космічні катастрофи
під час зіткнення цих тіл.
Супутники планет теж рухаються по еліптичних орбітах, причому у
фокусі кожної орбіти знаходиться центр відповідної планети.
Другий закон Кеплера. Радіус-вектор планети за рівні проміжки
часу описує рівні площі.

Головний наслідок другого закону Кеплера полягає в тому, що під

час руху планети по орбіті з часом змінюється не тільки відстань
планети від Сонця, але і її лінійна швидкість.
Найбільшу швидкість планета має в перигелії, коли відстань до
Сонця найменша, а найменшу швидкість — в афелії, коли відстань
найбільша. Другий закон Кеплера фактично визначає відомий фізичний
закон збереження енергії: сума кінетичної та потенціальної енергії в
замкненій системі є величиною сталою. Кінетична енергія визначається
швидкістю планети, а потенціальна — відстанню між планетою та
Сонцем, тому при наближенні до Сонця швидкість планети зростає.
 При наближенні до Сонця швид-
кість планети зростає, а при
віддаленні — зменшується.
Якщо відрізки часу t2-t1=t4-t3=t6-
t5,
то площі SA=SB=SC.

Якщо перший закон Кеплера перевірити в умовах навчального

закладу досить важко, бо для цього треба виміряти відстань від Землі до
Сонця взимку та влітку, то другий закон Кеплера може перевірити
кожний студент. Для цього треба переконатися, що швидкість Землі
протягом року змінюється. Для перевірки можна використати
звичайний календар і порахувати кількість діб від весняного до
осіннього рівнодення (21.03— 23.09) та, навпаки, від 23.09 до 21.03.
Згідно з другим законом Кеплера взимку швидкість Землі більша, а
влітку — менша, тому літо у північній півкулі триває трохи більше, ніж
зими, а у південній півкулі, навпаки, зима трохи довша за літо.
У липні земля рухається повільніше, тому тривалість літа в
північній півкулі більша, ніж в південній. цим пояснюється, що
середньорічна температура північної півкулі землі вища, ніж південної.

Третій закон Кеплера.

Квадрати сидеричних періодів обертання планет навколо Сонця
співвідносяться як куби великих півосей їхніх орбіт:

де T1 та Т2 — сидеричні періоди обертання будь-яких планет; а1 та а2 —

великі півосі орбіт цих планет.
Якщо визначити велику піввісь орбіти якоїсь планети чи астероїда,
то згідно з третім законом Кеплера можна обчислити період обертання
цього тіла, не чекаючи, поки воно зробить повний оберт навколо Сонця.
Наприклад, у 1930 р. було відкрито нову планету Сонячної системи —
Плутон і відразу ж було визначено період обертання цієї планети
навколо Сонця - 248 років. Правда, у 2006 p., згідно з постановою з’їзду
Міжнародного Астрономічного Союзу Плутон Перевели у статус планет-
карликів, бо його орбіта перетинає орбіту Нептуна. Третій закон Кеплера
використовується також і в космонавтиці, якщо треба визначити період
обертання навколо Землі супутників, космічних кораблів або обчислити
час польоту міжпланетних станцій на інші планети Сонячної системи.

Закон всесвітнього тяжіння. Великий англійський фізик та

математик Ісаак Ньютон довів, що фізичною основою законів Кеплера є
фундаментальний закон Всесвітнього тяжіння, який не тільки
зумовлює рух планет у Сонячній системі, але й визначає взаємодію зір у
Галактиці. У 1687 р. І. Ньютон сформулював цей закон так:
Дві матеріальні точки притягуються одна до одної із силою,
величина якої пропорційна добуткові їхніх мас та обернено
пропорційна квадрату відстані між ними:

де G - гравітаційна стала; т та М — маси матеріальних точок; R —

відстань між цими точками.
Слід звернути увагу, що формула справедлива тільки для двох
матеріальних точок. Якщо тіло має сферичну форму і густина всередині
розподілена симетрично щодо центра, то масу такого тіла можна
вважати за матеріальну точку, яка знаходиться у центрі сфери.

Сили, з якими тіла притягуються рівні за модулем і Сила тяжіння, яка діє на космічний
протилежні за знаком. корабель, залежить від відстані між
кораблем та землею.

Наприклад, якщо космічний корабель обертається навколо Землі, то для

визначення сили, з якою корабель притягується до Землі, беруть
відстань від нього до центра Землі R і Н, а не до поверхні.
За допомогою формули можна визначити вагу космонавтів на
будь-якій планеті, якщо відомі її радіус R і маса М.
Закон всесвітнього тяжіння стверджує, що не тільки планета
притягується до Сонця, але й Сонце притягується з такою самою силою
до планети, тому рух двох тіл у гравітаційному полі відбувається
навколо спільного центра мас даної системи. Тобто планета не падає на
Сонце, бо вона рухається з певною швидкістю по орбіті, а Сонце не падає
на планету, бо воно теж обертається навколо спільного центра мас.
 У реальних умовах жодна планета не рухається по еліптичній
траєкторії, бо закони Кеплера справедливі тільки для двох тіл, які
обертаються навколо спільного центра мас. Відомо, що у Сонячній
системі обертаються навколо Сонця великі планети та безліч малих тіл,
тому кожну планету притягує не тільки Сонце — одночасно
притягаються між собою всі ці тіла. У результаті такої взаємодії різних
за величиною і напрямком сил рух кожної планети стає досить
складним, і його називають збуреним. Орбіта, по якій рухається при
збуреному русі планета, не буде еліпсом.
Завдяки дослідженням збурення орбіти планети Уран астрономи
теоретично завбачили існування невідомої планети, яку в 1846 р. виявив
Й. Галле у розрахунковому місці, та назвали Нептуном.
Важливість закону всесвітнього тяжіння полягає в тому, що ми не знаємо, яким
чином передається на величезній відстані притягання між тілами. Від часу
відкриття цього закону вчені придумали десятки гіпотез щодо суті гравітаційної
взаємодії, але наші знання сьогодні не набагато більші, ніж за часів Ньютона.
Правда, фізики відкрили ще 3 таємничі взаємодії між матеріальними тілами, які
передаються на відстані: електромагнітна взаємодія, сильна та слабка взаємодія між
елементарними частинками в атомному ядрі. Серед цих чотирьох різновидів взаємодії
гравітаційні сили є найслабкішими. Наприклад, у порівнянні з електромагнітними силами
гравітаційне притягання в 1039 раз слабше, але чомусь тільки гравітація керує рухом
планет, а також впливає на еволюцію цілого Всесвіту.
Визначення відстаней до планет. Для
вимірювання відстаней до планет в астрономічних
одиницях можна використати третій закон
Кеплера, але для цього треба визначити
геометричним методом відстань від Землі до будь-
якої планети. Припустімо, що потрібно виміряти
відстань L від центра Землі О до світила S.
За базис приймають радіус Землі R = ОА i
вимірюють ASO=р, який називають
горизонтальним паралаксом світила, бо одна
сторона прямокутного трикутника — катет AS є
горизонтом для точки А. Горизонтальний паралакс
(від грец. — зміщення) світила - це кут, під яким
було б видно перпендикулярний до променя зору
радіус Землі, якби сам спостерігач перебував на
цьому світилі. Із прямокутного трикутника OAS
визначаємо гіпотенузу:

Горизонтальний пара-
лакс р світила
Правда, при визначенні паралакса виникає визначає кут, під яким
проблема: як астрономи можуть виміряти кут р з з цього світила було б
поверхні Землі, не літаючи у космос? Для того щоб видно
визначити горизонтальний паралакс світила S, перпендикулярний до
потрібно з точок А та В виміряти небесні координати цього світила:
Пряме сходження та схилення. Ці координати, які вимірюють одночасно
з двох точок А та В, трохи відрізнятимуться. На основі цієї різниці
визначають величину горизонтального паралакса.
Чим далі від Землі знаходиться світило, тим менше буде значення
паралакса. Наприклад, найбільший горизонтальний паралакс має
Місяць, коли він знаходиться найближче до Землі: р = 1°.
Горизонтальний паралакс планет набагато менший, і він не залишається
сталим, бо відстані між Землею та планетами змінюються. Серед планет
найбільший горизонтальний паралакс має Венера — 31", а найменший
паралакс 0,21" — Нептун. Для порівняння можна навести приклад, що
під кутом 1" видно літеру "О" у книзі з відстані 100 м - такі крихітні кути
змушені вимірювати астрономи для визначення горизонтальних
паралаксів космічних тіл.

ВИСНОВКИ

Усі космічні тіла від планет до галактик рухаються згідно із

законом всесвітнього тяжіння, який був відкритий Ньютоном. Закони
Кеплера визначають форму орбіти і швидкість руху планет.

Контрольні запитання

1. Що таке конфігурації планет?

2. Що таке синодичний та сидеричний періоди обертання планет?
3. В чому полягає І закон Кеплера? Як його зобразити графічно?
4. Сформулюйте ІІ закон Кеплера та зобразіть його графічно.
5. Запишіть формулу ІІІ закону Кеплера.
6. В чому важливість закону Всесвітнього тяжіння?