НОВОКАХОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

Академічного ліцею «Спектр»

РЕФЕРАТ
На тему:
«Астрономічні обсерваторії України»

Виконав учень:
11-БХ/МА-2 класу (МА профілю)
Кюрчевський Андрій Вадимович
Перевірила вчитель астрономії:
Легка Надія Василівна

Нова Каховка
2022
 Зміст

Зміст.............................................................................................................................2

1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ...................................................................................3

1.1 Астрономічна обсерваторія...............................................................................3

1.2 Історія..................................................................................................................5
2. АСТРОНОМІЧНІ ОБСЕРВАТОРІЇ УКРАЇНИ..........................................14

2.1 Астрономія в Україні.......................................................................................14

2.2 Головна астрономічна обсерваторія НАН України......................................16
2.3 Астрономічна обсерваторія Київського національного університету імені
Тараса Шевченка....................................................................................................18
Висновок....................................................................................................................24

2
 1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

1.1 Астрономічна обсерваторія

Астрономі́чна обсервато́рія — наукова установа, в якій за

допомогою астрономічних інструментів виконують спостереження
за астрономічними об’єктами, а також обробляють результати астрономічних
спостережень.
Астрономічні обсерваторії оснащені різними типами телескопів та інших
приладів, призначених для визначення точного положення на небесній сфері та
ідентифікації астрономічних об’єктів, розв’язання
проблем астрофізики та космології.
Найпростіші обсерваторії виникли у стародавні часи для спостережень за
небом у зв'язку з потребами передбачати зміни погодних умов для
ведення сільського господарства, розвитком релігійних культів.
Обсерваторії звичайно спеціалізуються на проведенні певних видів
астрономічних досліджень. Тому вони оснащені різними типами телескопів та
інших приладів, призначених, наприклад, для визначення точного
положення зір на небі, вивчення Сонця або розв'язання інших наукових
завдань. Часто для вивчення небесних об'єктів їх фотографують за допомогою
спеціальних телескопів. Положення зір на одержаних негативах вимірюють
відповідними приладами в лабораторії. Негативи, що зберігаються в
обсерваторії, утворюють «скляну фототеку». Досліджуючи астрономічні
фотографії, можна виміряти величину потоків випромінювання від зір, планет
та інших космічних об'єктів. Для високоточних вимірювань енергії світлових
потоків використовують фотоелектричні фотометри. У них світло від зорі,
зібране об'єктивом телескопа, спрямовується на світлочутливий шар
електронного вакуумного приладу — фотопомножувача, в якому виникає
слабкий електричній струм, що його підсилюють та реєструють спеціальні
електронні прилади. Пропускаючи світло через спеціально дібрані кольорові
3
світлофільтри, астрономи кількісно із великою точністю оцінюють колір
об'єкта. А за допомогою спектрографів визначають хімічний склад космічних
об'єктів.

4
 1.2 Історія

Примітивні обсерваторії виникли у давні часи для спостережень за

небесними світилами (найчастіше— за Сонцем та Місяцем) у зв’язку з
потребами передбачати зміни сезонних кліматичних умов для
ведення сільського господарства, розвитком релігійних культів, ведення обліку
довготривалих проміжків часу (календар). Жреці і служителі релігії були
одночасно і першими астрономами.
Як вважають, єгипетські піраміди теж зводилися не лише як гробниці, а й
як астрономічні інструменти. Сліди існування астрономічних обсерваторій
знайдені в Індії, Персії, Перу та Мексиці. Орієнтовний час їх будівництва —
друге тисячоліття до н. е.
Головними інструментами давніх астрономічних обсерваторій
були: гномон, сонячний годинник, клепсидра, квадрант, рівноденне кільце,
полуденне коло, армілярна сфера, трикветрум, діоптрій, а також спеціальний
прилад для вимірювання кутового розміру Місяця. Астрономічною
обсерваторією елліністичної доби був Александрійський музей (заснований 3
ст. до н. е.). В пізніші часи з’явилися обсерваторії в
містах Багдаді, Каїрі, Самарканді. Арабський учений Джабір ібн
Хайян заснував обсерваторію в м. Севільї, найдавнішу в Європі. У 16 ст.
астроном Т. Браге спорудив ціле астрономічне містечко «Ураніборг» на острові
Вен, що в протоці Ересунн (Данія).
У 17–18 ст. в Європі з’явилася ціла низка добре обладнаних (за
тогочасними критеріями) астрономічних обсерваторій: Паризька обсерваторія
(1671), Грінвіцька обсерваторія (1675), обсерваторії в містах Лейдені (1690),
Берліні (1711), Болоньї (1714), Утрехті (1726), Пізі (1730), Уппсалі (1739),
Стокгольмі (1746), Лунді (1753), Мілані (1765), Оксфорді (1772), Единбурзі
(1776), Дубліні (1783). Наприкінці 18 ст. в Європі діяло понад 100 обсерваторій,
а на початку 20 ст. їх кількість досягла майже 400.

5
 До найбільших та найсучасніших астрономічних обсерваторій слід
віднести: Сайдинг-Спрінг (Австралія), Баксанську нейтринну (РФ), Аресибську
(Пуерто-Ріко), Мауна-Кеа (США), Джеміні (Чилі), Ла-Сілья (Чилі), Лас-
Кампанас (Чилі), Паранал (Чилі) та деякі інші.

Перші документально підтверджені астрономічні спостереження у Львові

датовані серединою XVIII століття. У контексті із ними згадується покровитель
єзуїтського колегіуму (університету), видатний релігійний діяч, львівський
архієпископ, Вацлав Єронім Сєраковський (1700–1780 рр.). У технічних
аспектах йому допомагав канонік із Бжозова, отець Домінік Лисогорський.
Відомо також, що він у 1764 році у маєтку В. Сєраковського в Оброшино
(передмістя Львова) спостерігав затемнення Сонця за допомогою
астрономічного годинника, квадранта із зоровою трубою та мікрометром, а
також телескопа Ньютона. Саме спостереження ксьондза Лисогорського
згадуються у протоколах Паризької Академії та у Віденських астрономічних
ефемеридах.
Першу згадку про будівництво обсерваторії знаходимо у архівній збірці
витягів із львівських міських актових книг про діяльность ордену єзуїтів у
Львові (ЦДІА фонд №52, Опис №1, Справа №234): «Року 1771, дня 27 квітня,
Єзуїтський колегіум, бажаючи збудувати у Львові астрономічну обсерваторію,
домагався від міста дозволу на зруйнування старої хвіртки, заміть якої коштом
колегіума збудувати нову разом із астрономічною обсерваторією, на що місто
Львів, з долученням королівської згоди, дало дозвіл додавши таку умову, щоб
коли ця обсерваторія згодом не буде необхідною для використання з
навчальною метою, повернути її місту». Додатково місто давало на виконання
робіт чотири тижні, вимагало також від єзуїтів облаштувати прилеглу
територію, самим розробити проект, і розмістити на хвіртці герби міста. Цей
факт підтверджує інший архівний документ, фотокопія латиномовного
рукопису Вєлєвіча «Історія Львівської колегії єзуїтів», де зазначено: «15 травня
1771 року превелебний канонік Мошинський отримав від превелебного отця
6
Домініка Зельонки посаду управителя Колегіуму. Всередині травня Колегіум
збудував астрономічну обсерваторію на міському ґрунті, перед тим уклавши з
містом належну угоду, а також склавши відповідні обопільні умови. На стіни
тієї будови отець Себастіян Сєраковський ордену єзуїтів за згоди настоятелів
перший вніс 10 тисяч польських золотих. Решту видатків Колегіум взяв на
себе.»
З приєднанням Галичини до Австрії астрономічна обсерваторія отримала
завдання від австрійського уряду провести геодезичну зйомку Галичини і
Льодомирії. Керував роботами Юзеф Лісґаніґ (1719-1799), екс-єзуїт, що до
скасування ордену був префектом астрономічної обсерваторії у Відні, а
асистував йому молодий вчений, австрійський інженер Франц Ксавер фон Цах
(1754-1832), який згодом став визначним астрономом: заснував у 1787 році в
Зеебергу (Гота) найсучаснішу за оснащенням обсерваторію, видавав один із
перших регулярних астрономічних журналів — “Щомісячна кореспонденція”
(“Monatlische Corespodenz”), організував перший в історії з’їзд астрономів.
Історик астрономії професор П. Броше з астрономічної обсерваторії Бонна у
1984 р. у статті «Астроном Герцогині», що присвячена 150-річчю смерті Ф.
Цаха, стверджує, що у 1776 р. він працював у Львівській астрономічній
обсерваторії.
Після реформи Львівського університету австрійським урядом,
астрономія протягом довгого часу була розділом фізики. Деякі з професорів, які
читали курс фізики, писали наукові та науково-популярні курси лекцій з
астрономії. Так, Францішек Гюсман (1741-1806), який з 1774 р. викладав фізику
у Львівському університеті, а до того був професором астрономії в інших
колегіумах, дав опис Землі з точки зору фізики та астрономії (“Beitrage zur
Bestimmung des Alters unserer Erde” у двох томах) та виконав наукову роботу
“Efemerides astronomikal absente Helio in Norvegia pro 1776”.
Будівля обсерваторії вижила під час знесення міських мурів Львова у 1777 році,
тоді хвіртку перебудували на браму, через яку могли вже рухатися карети. У
1784 році Університет знову реформували, цього разу набагато радикальніше,
7
утворився практично повністю німецький університет імені Франца-Йозефа ІІ.
У фундаційному дипломі цього університету обсерваторія вже не згадується.
Останню згадку про цю обсерваторію знаходимо у “Історії університету”, де
процитовано запит із надвірної канцелярії губернатора, датований 1783 роком,
стосовно бажаного місця закладення нового будинку для астрономічної
обсерваторії, бо дотогочасова має затулену північну і східну частини неба, а
переїзд важких карет через браму призводить до дрижання інструментів і
заважає магнітним спостереженням. Очевидно, що стару обсерваторію
розібрали, але нової не збудували. Підтвердженням цього є публікація в
журналі “Monatlische Corespodenz”, том 4, листопад 1801р, сторінки 547-558.
Це лист невідомого львівського міщанина до Ф. Цаха і відповідь на нього, де
змальовується стан Львівської обсерваторії.
Документальних свідчень про роботу Астрономічної обсерваторії, як
місця проведення регулярних спостережень за небесними світилами, впродовж
більшої частини XIX ст. немає. Астрономічні знання, проте, накопичувались і
активно пропагувались. Вченими університету, такими як Августом Кунцеком,
Ігнацієм Лемохом, Войцеком Урбанським та ін., у Львові за цей період була
видана низка підручників, наукової і науково-популярної літератури.
Відродження
Відродження астрономічної школи у Львові наприкінці XIX ст. пов’язане
із розвитком Львівської Політехніки. За дату відліку можна взяти 1871 р., коли
у Політехніці було відкрито кафедру геодезії і сферичної астрономії. Під час
будівнитцва нового корпусу Політехнічної школи було навіть передбачене
місце для астрономічної обсерваторії, хоча із інструментальним оснащенням
склалося не надто добре. Згодом виділилася окрема кафедра сферичної
астрономії і вищої геодезії (в складі неї була астрономічна обсерваторія),
котрою із 1895 р. завідував Bацлав Ласка, який переїхав із Праги. Він розширив
спостережувальну матеріальну базу цієї обсерваторії, закупивши ряд нових
приладів. Спостереження мали головно прикладний характер, визначення часу і
географічних координат. В. Ляска заснував сейсмологічну станцію при
8
астрономічній обсерваторії Львівської Політехніки, написав ряд статей (в
більшості з сейсмології), а також підручник із сферичної астрономії (Львів,
1901).
Розвиток природничих наук у Львівському університеті спонукав його
професорський склад звернутись у 1877 р. до Міністерства в справах освіти у
Відні із клопотанням про відкриття у Львівському університеті кафедри
астрономії. Аж після двадцятирічного очікування, у 1897 р. це питання було
вирішене позитивно і Міністерство у справах освіти затвердило професора,
завідувача кафедри сферичної астрономії і вищої геодезії, директора
астрономічної обсерваторії Львівської Політехніки Вацлава Ляску приват-
доцентом астрономії Львівського університету. У 1900 р. міністр затвердив акт
габілітації доктора Марціна Ернста на посаду приват-доцента з астрономії
Львівського університету, який у 1902 р. розпочав систематичне викладання
курсу астрономії в університеті. У 1907 р. М. Ернста було призначено
екстраординарним, а у 1912 р. — ординарним професором астрономії
Львівського університету. У зв’язку із відкриттям кафедри астрономії у 1900 р.
в університеті був створений астрономічний інститут, про що свідчить
щорічник “Мінерва” за 1906-1907 р.р. Саме М. Ернст започаткував регулярні
астрономічні спостереження. Крім спостережень для визначення часу,
проводились спостереження планет і комет, зенітні спостереження зір для
визначення широти методом Талькота, спостереження затемнень, покриття зір
Місяцем, змінних зір, метеорів, нових зір, проходження Меркурія по диску
Сонця, тощо. Два рази М. Ернст виїздив для спостережень повних сонячних
затемнень: у 1905 р. в Іспанію та в 1914 р. у Крим. М. Ернст особисто доклався
до розвитку спостережувальної базиобсерваторії. В університетському корпусі
на вул. Длугоша, 8 (тепер вул. Кирила і Мефодія, 8) для астрономічного
інституту було надано приміщення для обсерваторії із майданчиком для
спостережень. За час перебування проф. М. Ернста на посаді директора
придбано рефрактор Мерца-Зендтнера (D=134 мм, F=180 см), універсальний
інструмент, маятниковий годинник фірми Сальмоіраджі, середній сонячний
9
хронометр Дітісгейма та ряд дрібних лабораторних приладів. В обсерваторіїї
була започаткована астрономічна бібліотека. За часів М. Ернста кафедра
астрономії і астрономічна обсерваторія працювали як єдиний навчальний
комплекс, штат якого (професор, асистент, препаратор) забезпечував
проведення лекційних, практичних та лабораторних робіт з курсу астрономії.
Саме тому залишалося дуже мало часу для здійснення наукових досліджень та
спостережень. Але такою була класична схема, яка діяла на початку ХХ
століття в усіх університетах світу.
Два роки після смерті М. Ернста (1930-1932р.р.) директором-наставником
Обсерваторії та завідувачем кафедри астрономії був видатний вчений-геофізик,
почесний професор Львівського університету з 1912 р. Генрик Арцтовський. В
1932 р. на цю посаду призначено доктора Евгеніуша Рибку, який відновив набір
студентів, які слухали курси астрономії, розширив штат, наукову тематику та
інструментарій обсерваторії, розпочав спостереження змінних зір різних типів і
роботи в галузі зоряної фотометрії. У тому ж році астрономічна обсерваторія
отримала новий статус і назву Астрономічний інститут.
Започатковується видання англійською мовою “Contributions from the
Astronomical Institute of Lvov University”. З метою зміцнення матеріальної бази
та організації систематичних спостережень придбано зоряний та сонячний
хронометри фірми Нарден, у 1934 р. в астрономічній обсерваторії Віденського
університету виготовлено камеру з об’єктивом триплет Цейса (D=100 мм, F=50
см), збудовано три металеві павільйони для рефрактора Мерца, астрокамери
(D=140 мм, F=70 см) і для рефрактора Цейса (D=130 мм, F=240 см), у 1935 р.
придбано мікрометр Схілта та інше обладнання. Після монтажу обладнання Е.
Рибка продовжує роботи з фотографічної фотометрії зір, які він започаткував,
працюючи ще у Варшавській обсерваторії, для складання каталога
фотовізуальних величин близькополюсних зір. Крім цієї роботи проводились
спостереження окремих змінних зір різних типів, нових зір, покриття зір
Місяцем. Також Рибка планував винесення спостережувального майданчика за
межі центра міста, і навіть отримав для цього фінансування.
10
Війна внесла свої корективи в роботу обсерваторії, але не зупинила її. Було
реквізовано деякі книги, арифмометри та хронометр. Решта обладнання вдалося
зберегти від вивезення до Німеччини завдяки відвазі та винахідливості
професора Е. Рибки.
Повоєнний період
У вересні 1945р. всі працівники польського походження виїхали до
Польщі. Штат обсерваторії поповнюється за рахунок переїзду до Львова вчених
з інших астрономічних закладів СРСР, розширюється тематика наукових
досліджень: фізика Сонця (В. Степанов, Т. Мандрикіна, Р. Теплицька, Г.
Радіонов), сонячна активність та сонячно-земні зв’язки (М. Ейгенсон), небесна
механіка (Н. Єлєнєвська, В. Рогаченко), фізика зір, міжзоряного середовища та
релятивістська астрофізика (С. Каплан). Керівництво обсерваторією у
післявоєнні роки (1945–1950р.р.) було покладене на професора І.
Сирокомського. У цей час проводяться фотографічні спостереження змінних
зір, нових зір, комет, місячних затемнень. Розпочинається видання Циркуляру
Львівської астрономічної обсерваторії. Астрономічна обсерваторія стала
науковою установою університету.
У 1940 р. Астрорадою АН СРСР було прийняте рішення про будівництво
заміської бази спостережень Львівської астрономічної обсерваторії. У 1950 р.
вибрали місце в смт. Брюховичі і в 1951 р. постановою Ради Міністрів УРСР
відводиться ділянка площею 3.4 га. Перша черга будівнитцва здійснена у 1957-
1960 рр., коли астрономічна обсерваторія отримала фінансування за
програмами спостережень, яківиконувались у рамках Міжнародного
геофізичного року. У цей період поповнюється інструментарій обсерваторії: у
1957 році було придбано хромосферно-фотосферний телескоп АФР-2, у 1959 р.
– візуальний рефрактор АВР-2, координатно-вимірювальна машина КИМ-3. За
технічним завданням обсерваторії в 1960 р. на ЛОМО виготовлено 48 см
рефлектор АЗТ-14, який оснащується електрофотометром і використовується
для фотометричних спостережень змінних зір.
У 1957 р. за наказом Міністерства Вищої освіти та АН СРСР при астрономічній
11
обсерваторії була організована станція оптичних спостережень штучних
супутників Землі, яка проводила регулярні візуальні, фотографічні, а згодом і
фотометричні спостереження ШСЗ.
1988 р. розпочата локація супутників лазерним віддалеміром ЛД-2 та його
модернізація (спільно з ДМЦ “Оріон”, Алчевськ) з метою підвищення
надійності, точності та швидкості обробки спостережень (О. Логвиненко, Я.
Благодир). У 1992 році Міністерство освіти прийняло рішення про створення
мережі пунктів лазерно-локаційних комплексів четвертого покоління. У цю
програму ввійшла і астрономічна обсерваторіяЛьвівського університету. У
1992-1998 рр. був побудований павільон, закуплено та змонтовано обладнання
необхідне для лазерного комплексу на базі 1м телескопа ТПЛ-1М. У грудні
1998 року були отримані перші результати лазерної локації ШСЗ, а із серпня
2002 р. року пункт лазерної локації астрономічної обсерваторії Львівського
національного університету імені Івана Франка включено до глобальної
світової мережу (ILRS) як такий, що задовольняє світовим вимогам за точністю
спостережень (О. Логвиненко, Я. Благодир, Б. Мелех, А. Білінський).
Pозпочаті в повоєнні роки напрямки досліджень продовжили наступні
покоління львівських астрономів. Дослідження будови зір та міжзоряного
середовища успішно продовжувались І. Климишиним, Ю. Скульським, В.
Головатим, О. Яцик, Б. Новосядлим, Б. Мелехом. Значного розвитку
дослідження фізичних процесів в атмосфері Сонця набули в роботах Б. Бабія,
П. Олійника, М. Стоділки, М. Ковальчук, І. Лаби, М. Гірняк. Фотометричні
дослідження змінних зір продовжили Я. Капко, І. Шпичка, О. Ейгенсон, О.
Яцик, В. Касеркевич. Розпочаті нові напрямки: з початку 70-х років
проводяться дослідження зоряних скупчень за допомогою методів
статистичного моделювання та багатомірного статистичного аналізу (О.
Ейгенсон, О. Яцик), а з кінця 80-х — теоретичні роботи з проблеми походження
галактик та великомасштабної структури Всесвіту (Б. Новосядлий, Ю. Чорній,
С. Апуневич, Ю. Кулініч, О. Сергієнко). В обсерваторії створено вертикальний
сонячний телескоп разом із дифракційним спектрографом подвійного
12
відбивання (В. Степанов, А. Копистянський, Ф. Стасюк), модернізувалас
апаратура для фотографічних спостережень ШСЗ (О. Логвиненко), виготовлено
ряд багатоканальних супутникових фотометрів (Е. Вовчик, Я. Благодир).
Відповідно до цих напрямків досліджень у березні 2003 р. сформовано
структуру обсерваторії, яка включає 4 наукові відділи: відділ фізики Сонця,
відділ фізики зір і галактик, відділ релятивістської астрофізики і космології,
відділ практичної астрономії та фізики ближнього космосу, та два допоміжні –
бібліотека та господарська група. У 2006 р. сформовано відділ технічного
обслуговування телескопів.

13
 2. АСТРОНОМІЧНІ ОБСЕРВАТОРІЇ УКРАЇНИ

2.1 Астрономія в Україні

Астрономічні дослідження в Україні проводяться систематично з початку

XIX століття. Першу обсерваторію заснували в 1771 році у Львові при
університеті (тепер — ім. Франка). Вона вважається однією з найстаріших
обсерваторій Європи!
У 1821 році була заснована Миколаївська астрономічна обсерваторія як
морська обсерваторія, метою якої було забезпечення Чорноморського флоту
часом, картами та навчання морських офіцерів астрономічним методам
орієнтування. Протягом 1845—1910 років були засновані обсерваторії в Києві,
(1845), в Одесі (1871), Харкові (1888), Львові (1900), у Сімеїзі (1908)
організовано астрофізичний відділ Пулковської обсерваторії. 1926 року
в Полтаві відкрито гравіметричну обсерваторію, яка досліджувала рухи земних
полюсів і припливи у земній корі. У 1945 році в Голосієві, під Києвом,
створено астрономічну обсерваторію АН УРСР. Визначними особами в
астрономії, котрі працювали на території України,
є: І. Є. Кортацці, Б. П. Остащенко-Кудрявцев, Л. І. Семенов, В. І. Фабріціус, М. 
П. Диченко, М. В. Ціммерман, Б. В. Новопашенний, Г. В. Левицький, Л. О. Стр
уве, М. М. Євдокимов, О. Я. Орлов, П. Р. Романчук, Є. П. Федоров, М. Ф. Ханд
риков, А. О. Яковкін. В галузі астрофізики успішно
працювали С. К. Всехсвятський, О. К. Кононович і В. П. Цесевич, В. Г. Фесенко
в, М. П. Барабашов, Г. М. Неуймін, Г. А. Шайн, Е. Р. Мустель, Е.
Рибка, В. Б. Степанов, М. С. Ейгенсон і та інші.
На сьогодні астрономи-теоретики прагнуть створювати теоретичні моделі
і з'ясувати в дослідженнях наслідки цих моделювань, експериментують,
створюючи або видозмінюючи моделі з урахуванням нових даних, вивчають
зоряну динаміку і еволюцію галактик; великомасштабну структуру з питання
14
всесвіту; походження космічних променів; загальну теорію відносності та
фізичну космологію.
Проте астрономія в 20 ст. стала об'єктом зацікавлення і для аматорів цієї
науки, котрі спостерігають різні небесні об'єкти і явища в більшому обсязі, ніж
науковці. Визначним напрямом для астрономів-аматорів
стала астрофотографія — фотофіксація ділянок нічного неба. Для спостережень
вони застосовують звичайні телескопи та радіотелескопи. Цікаво, що саме
астрономія є однією з небагатьох наукових дисциплін, де внесок аматорів може
бути значним, адже вони проводять точкові вимірювання, котрі
використовуються для уточнення орбіт малих планет, виявляють комети,
виконують регулярні спостереження змінних зір.
В Україні аматорська астрономія продовжує розвиватися. Наприклад, у
2019 році в селі Оленівка під Бердянськом Олексій та Юлія Мозолевські
відкрили аматорську обсерваторію — «Астрохата».

На 2020 в Україні функціонують державні обсерваторії: Головна

астрономічна обсерваторія НАН України, Андрушівська астрономічна
обсерваторія, Астрономічна обсерваторія Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, Астрономічна обсерваторія Львівської
політехніки, Астрономічна обсерваторія Львівського національного
університету імені Івана Франка, Миколаївська астрономічна обсерваторія,
Одеська обсерваторія, Харківська астрономічна обсерваторія, обсерваторія
Гракове, Центральна геофізична обсерваторія, Полтавська гравіметрична
обсерваторія Інституту геофізики НАН України імені С. І. Суботіна, Магнітна
обсерваторія «Львів» Інституту геофізики НАН України.

15
 2.2 Головна астрономічна обсерваторія НАН України

Головну астрономічну обсерваторію (ГАО) було створено

за ініціативою відомого вченого, астронома та геофізика Олександра Яковича
Орлова (1880–1954). З 1975 р. її очолює академік НАН України Ярослав
Степанович Яцків. Обсерваторія розташована на 12 км південніше центра
Києва, у Голосіївському лісі (звідси неофіційна назва — Голосіївська).
Координати обсерваторії — 2h02m східної довготи, 50°21'.9 північної широти,
висота над рівнем моря — 186 м.
Основні напрямки досліджень:
 Позиційна астрономія та космічна геодинаміка.
 Фізика Сонця та тіл Сонячної системы.
 Фізика та еволюція зірок і галактик.
 Фізика космічної плазми.
 Астрономічне та космічне приладобудування.
Обсерваторія займає провідне становище в україні за багатьма
напрямками астрономії та астрофізики, а саме:
 Дослідження обертання Землі та побудови координатних систем
у космічному просторі.
 Фізика фотосфері Сонця та тіл Сонячної системи.
 Формування та еволюція зір і галактик тощо.
З 1991 року Обсерваторія координує діяльність установ України
з проблеми координатно-часового забезпечення, бере участь у виконанні
Державної космічної програми України та Державної екологічної програми.
У Головній астрономічній обсерваторії працює вісім наукових відділів,
у складі яких знаходиться вісім наукових лабораторій.
Зусиллями кiлькох поколiнь астрономiв ГАО перетворилась у вiдому
наукову установу, яка має висококвалiфiкованi кадри (один академiк,
два члени-кореспонденти, 17 докторiв, 54 кандидати наук) та займає провiдне

16
мiсце у рядi галузей астрономiї. Обсерваторiя має тiснi науковi зв\'язки
з багатьма астрономiчними закладами України та свiту. Вона була ініціатором і
учасником міжнародних програм і проектів, зокрема створення каталогу
слабких зір та фотографічного огляду неба, спостереження комети Галлея,
визначення варіацій глобальних характеристик Сонця, а також брала участь
у підготовці та здійсненні космічних проектів «ВЕГА», «ФОБОС»,
«КОРОНАС» та інших.
Досягнення співробітників Обсерваторії неодноразово відмічено
Державними преміями і медалями СРСР та України у галузі науки і техніки,
преміями НАН України, Кабінету Міністрів та Верховної Ради України,
міжнародними преміями, серед яких «Фундація доктора Дем\'яніва. За мир і
свободу України» та ім. Рене Декарта, орденами «За заслуги» та медалями.
У 2004 р. у зв’язку з 60-річчям від дня заснування ГАО НАН України
нагороджена Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, а мала планета
№ 15675 отримала назву «Голосєєво» на її честь.

17
 2.3 Астрономічна обсерваторія Київського національного університету
імені Тараса Шевченка

Астрономі́чна обсервато́рія Ки́ївського націона́льного університе́ту і́мені

Тара́са Шевче́нка — науково-дослідна установа, що здійснює спостереження за
астрономічними об’єктами; розташована у м. Києві. Одна з найстаріших
астрономічних обсерваторій (АО) України.
Історична довідка
АО заснована 1845. Дата заснування пов’язана із закінченням
будівництва головного корпусу обсерваторії (архітектор В. Беретті) та
введенням його в експлуатацію. Будівництво обсерваторії розпочалось 1842 і
завершилось у лютому 1845.
Як структурний підрозділ університету обсерваторія існує з 1835.
Першим директором АО 1837 призначено В. Федорова. 1838 за його
клопотанням облаштовано астрономічний кабінет, де розміщено астрономічні
годинники, хронометри, 9-дюймовий рефрактор Фраунгофера, меридіанне
коло, великий пасажний інструмент, зоряні карти, глобуси, таблиці, бібліотеку
(30 тис. томів унікальних видань).
1855 на посаду директора АО обрано астронома та геодезиста професора
А. Шидловського (1818–1892). Під його керівництвом здійснено реконструкцію
обсерваторії, зведено нову башту рефрактора у південно-західній частині
території замість старої на будинку обсерваторії. До кінця 1862 рефрактор став
найважливішим інструментом, придатним для серйозної наукової роботи.
1870 директором АО було обрано астронома М. Хандрикова (1837–1915).
За його ініціативою замовлено у Німеччині меридіанне коло. Із цим
інструментом протягом сторіччя пов’язані спостереження зір для створення
високоточної системи координат на небі, особливо інтенсивні у 1870–1880-х.
Вони стали внеском української астрономії у створення астрономічної системи
координат.
18
 1897 професором астрономії та геодезії, а 1901 і завідувачем АО став Р.
Фогель (1859–1920). У 1920–1923 тимчасово керівництво АО було покладено
на М. Диченка (1863–1932), а 1923 директором АО та завідувачем кафедри
астрономії призначено С. Чорного (1874–1956). Як і М. Хандриков та Р.
Фогель, він займався питаннями теоретичної астрономії. С. Чорним
організовано нові для АО регулярні спостереження сонячних плям і факелів,
дослідження змінних зір.
1939, незадовго до початку Другої світової війни, АО та кафедру
астрономії очолив професор С. Всехсвятський, з іменем якого повязано початок
систематичних широкопланових досліджень в напрямку кометної, сонячної та
сонячно-земної фізики. Обійнявши посаду директора обсерваторії, С.
Всехсвятський взявся за пошуки можливостей зміцнення її матеріальної бази та
розвитку наукової роботи. Істотно збільшилася (з чотирьох до тринадцяти)
кількість працівників АО. Серед науковців, запрошених на роботу в АО:
професор Д. Пясковський (1891–1970), Є. Земанек (Боженова; 1921–1995),
професор А. Яковкін (1887–1974), В. Конопльова (1919–2001), О. Богородський
(1907–1984). Наукова робота велася за трьома основними напрямками:
визначення положень зір з меридіанних спостережень, вивчення фізичних
процесів у сонячній атмосфері та механізмів їх впливу на геофізичні явища,
дослідження малих тіл Сонячної системи, зокрема, комет як індикаторів
сонячної активності.
Друга світова війна порушила роботу АО. Улітку 1941 майже весь
чоловічий склад працівників було мобілізовано. Основне наукове устаткування
евакуйовано до м. Уфи, а потім — до м. Свердловська (тепер м. Єкатеринбург,
РФ), де С. Всехсвятський організував роботу невеликого колективу АО за
програмою Служби Сонця.
У м. Києві залишилося кілька працівників, непридатних для служби у
війську. Уповноваженим Астрономічної обсерваторії у м. Києві був професор
Ю. Соколов (1896–1971).

19
 У лютому 1942 АО було передано у відання Кліматологічного інституту,
що виконував роботи для Німецьких військово-повітряних сил. Восени 1943
німецька окупаційна влада наказала евакуювати устаткування АО на захід.
Прислані контейнери для бібліотеки та наукового обладнання співробітники
заповнили брухтом та мотлохом, а самі працівники розійшлися. Таким чином
вдалося врятувати унікальні інструменти та бібліотеку зі старовинними
виданнями. Після звільнення м. Києва обсерваторія на чолі з С. Всехсвятським
повернулася з евакуації.
На початку 1945 широко відзначено сторічний ювілей АО.
Після створення Головної Астрономічної обсерваторії АН УРСР частина
кваліфікованих працівників університетської обсерваторії перейшла на роботу
до неї.
Упродовж 1953–1972 АО очолював О. Богородський (1907–1984), який
зосередив свою увагу на зміцненні її інструментальної бази та підвищенні
теоретичного рівня робіт.
У 1952–1954 силами співробітників обсерваторії створено
дифракційний спектрограф, що дозволило розпочати спектральні дослідження
активних сонячних утворень і створило умови для виконання низки цікавих
спостережних і теоретичних робіт з фізики Сонця.
Протягом 1956–1957 АО активно готувалася до участі у Міжнародному
геофізичному році. У цей час збудовано дві заміські спостережні бази
обсерваторії (с. Трипілля, с. Лісники, обидва Київської області), замовлено
апаратуру, розроблено методику та підготовлено спеціалістів для проведення
спостережень. З 1957 співробітники обсерваторії та радіофізичного факультету
розпочали фотографічні та радіолокаційні спостереження метеорів. Ці роботи
стали початком нового наукового напрямку в університеті, який успішно
розроблявся протягом багатьох років. АО придбала новий фотосферно-
хромосферний телескоп АФР-2, завдяки чому змогла стати однією з базових
станцій Служби Сонця СРСР. Був модернізований також один з основних

20
інструментів обсерваторії — меридіанне коло, внаслідок чого результати
спостережень на ньому стали основою кількох каталогів положень зір.
1957 при АО створено станцію візуальних спостережень штучних
супутників Землі, яка понад 30 років забезпечувала ефемеридну службу.
Співробітники обсерваторії під керівництвом О. Осіпова (1920–2004)
проводили фотографічні, фотометричні спостереження супутників за
міжнародними та загальносоюзними програмами. Від 1963 АО організувала
спостереження дотичних покрить зір Місяцем в експедиційних умовах.
1972 директором обсерваторії було призначено Героя Радянського Союзу
П. Романчука (1921–2008). Він доклав значних зусиль для розвитку нових
наукових напрямків і зміцнення матеріальної бази обсерваторії. За його
ініціативи отримано фінансування робіт з прогнозування сонячної активності й
створено науково-дослідну групу з цього напрямку. 1977 завершено
будівництво нової спостережної станції в с. Пилиповичі Київ. обл. У 1970-х на
спостережній станції в с. Лісники встановлено два рефлектори АЗТ-8 та АЗТ-
14, на яких, в основному, велися спостереження малих тіл Сонячної системи.
Наприкінці 1987 на посаду директора призначено В. Тельнюка-Адамчука
(1936–2003), фахівця в галузі фундаментальної астрометрії. У цей час заново
опрацьовані меридіанні спостереження Фабриціуса та створено зведений
каталог положень та власних рухів 520 близполюсних зір, була закінчена
міжнародна робота київських астрономів з об’єднання каталогів програми
«Яскраві зорі» у Зведений каталог положень та власних рухів 5115 яскравих зір
всього неба у системі П’ятого фундаментального каталогу (FK5).
2001 директором АО обрано професора Б. Гнатика (нар. 1952). Відтоді
започатковано новий науковий напрямок — астрофізика високих енергій.
Наприкінці 2008 директором АО обрано кандидата фізико-математичних
наук В. Єфіменка.
Характеристика
 Структура
 У складі обсерваторії функціонують:
21
  відділ астрофізики;
 сектор астрометрії малих тіл Сонячної системи;
 відділ фізики Сонця і сонячно-земних зв’язків;
 спостережні станції;
 наукова бібліотека;
 Астрономічний музей.
Основні напрями наукових досліджень
У 1990-х сформувались наукові напрямки, а відповідно до них і структура
обсерваторії, які залишаються стабільними і на початку 21 століття:
фундаментальна астрометрія та малі тіла сонячної системи; астрофізика;
сонячна активність і сонячно-земні зв’язки.
Науковцями обсерваторії та кафедри астрономії проведені ґрунтовні
дослідження оптичних характеристик земної атмосфери, зумовлених аерозолем,
та вмісту, динаміки й характеристик аерозольних частинок у атмосфері над м.
Києвом, а пізніше й над іншими регіонами України.
З 1996 інтенсивно проводяться геофізичні дослідження на українській
антарктичній станції Академік Вернадський.
До основних наукових здобутків астрономів університету слід,
насамперед, віднести:
створення десятків позиційних каталогів, зокрема сучасних високоточних
каталогів координат позагалактичних радіоджерел;
проведення високоякісних спостережень сонячної корони;
розробку концепції динамічної корони Сонця;
обґрунтовання гіпотези про наявність у Юпітера пилових кілець;
проведення досліджень закономірностей сонячної циклічності та
сонячно-земних звязків;
дослідження природи глобального та локального геліомагнетизму;
вивчення статистичних закономірностей виникнення та еволюції
активних явищ на Сонці;

22
 участь у наземному забезпеченні космічних місій до Галлея
комети (ВЕГА) та до Марса (Фобос);
відкриття двох комет;
розробку та виготовлення приладів, що працювали на борту космічних
апаратів серії «Інтеркосмос», «Метеор»;
дослідження фізичних процесів в полярних сяйвах та іоносфері Землі.
Міжнародна співпраця
Від 2006 в рамках проекту «Створення та підтримка комп’ютерного
центру обробки даних супутникових спостережень місії «ІНТЕГРАЛ», спільно
з кафедрою астрономії, кафедрою квантової теорії поля фізичного факультету
університету, Інститутом теоретичної фізики НАНУ, Женевською
обсерваторією та Науковий центр даних «ІНТЕГРАЛ» (INTEGRAL Science Data
Center; Швейцарія) створено Віртуальну рентгенівську й гамма-обсерваторію
(ВІРГО-обсерваторію), яка забезпечує доступ до сучасних спостережень
космічних рентгенівських та гама-телескопів і відкриває можливість
використання даних космічних місій для наукових досліджень в галузі
космомікрофізики, астрофізики.
АО брала участь у реалізації наукового проекту Європейського
космічного агентства — запуску космічного апарату «Розетта» до Чурюмова —
Герасименко комети (2004).
Університет виступив ініціатором та організатором приєднання України
до Міжнародної наукової програми Масив Черенковських телескопів, СТА
(Cherenkov Teleskop Array, СTA), АО університету є одним із трьох членів
Українського консорціуму в ній (2015 Україну прийняли дійсним членом до
складу міжнародного консорціуму СТА). Проект СТА винятково важливий для
розвитку не тільки астрофізики високих енергій, а й фізики фундаментальних
взаємодій.

23
 Висновок

Найдавнішу в Україні астрономічну обсерваторію — обсерваторію

Львівської політехніки було закладено 1771. Однією з перших в Україні було
побудовано Миколаївську обсерваторію (початкова назва — «Обсерваторія
чорноморського флоту», 1827), яка у подальшому стала філією Пулковської
обсерваторії під м. Санкт-Петербургом (1839).
На 2020 в Україні функціонують державні обсерваторії: Головна
астрономічна обсерваторія НАН України, Андрушівська астрономічна
обсерваторія, Астрономічна обсерваторія Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, Астрономічна обсерваторія Львівської
політехніки, Астрономічна обсерваторія Львівського національного
університету імені Івана Франка, Миколаївська астрономічна обсерваторія,
Одеська обсерваторія, Харківська астрономічна обсерваторія, обсерваторія
Гракове, Центральна геофізична обсерваторія, Полтавська гравіметрична
обсерваторія Інституту геофізики НАН України імені С. І. Суботіна, Магнітна
обсерваторія «Львів» Інституту геофізики НАН України.

24