НОВОКАХОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

Академічного ліцею «Спектр»

Доповідь
на тему: «Історія рідного краю»

Виконав учень:
11-БХ/МА-2 класу (МА профілю)
Кюрчевський Андрій Вадимович
Перевірила вчитель історії України:
Гречаник Вікторія Володимирівна

Нова Каховка
2023
 ОСНОВНА ЧАСТИНА. Історія рідного краю
Нова Каховка — місто обласного підпорядкування розташоване на лівому
березі Дніпра, за 78 км на північний схід від обласного центру. Через місто Вві
проходить автошлях Одеса—Ростов і залізнична колія Снігурівка—Федорівка,
що з’єднує Придніпровську й Одесько-Кишинівську залізниці. Населення —
41,8 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковані населені пункти Дніпрянської
селищної Ради і селище Плодове.

Нова Каховка - наймолодше місто на Херсонщині - заснована в 1950 році

на місці маленького села Ключового. Її народження зв’язане з будівництвом
Каховської гідроелектростанції, що розгорнулося за постановою Ради Міністрів
CPСP від 20 вересня 1950 року. Втілення в життя цієї постанови мало стати
великою подією в історії Херсонщини і півдня України в цілому. З пуском
нової ГЕС відкривалися чудові перспективи для бурхливого розвитку
електротехнічної, судно-і машинобудівної, текстильної та інших галузей
промисловості, зрошення дніпровською водою посушливих земель Таврії,
Криму тощо.

Споруджувати ГЕС було доручено колективу ордена Леніна управління

«Дніпробуд», який у 1927-1932 рр. зводив Дніпровську гідроелектростанцію, а
після визволення Запоріжжя від німецько-фашистських загарбників її
відбудовував. Очолював орденоносне управління досвідчений гідробудівник С.
М. Андріанов. До складу гідровузла входили: руслова земляна гребля,
залізобетонна водозливна гребля, будинок гідроелектростанції, шлюз і
величезне водосховище об’ємом 19 мільярдів кубометрів, завдовжки понад 200
км і завширшки до 30 км. Загальний обсяг робіт на будівництві Каховської ГЕС
на 30 проц. перевищував обсяг робіт, виконаних на будівництві Дніпрогесу ім.
В. І. Леніна.

Місце для спорудження ГЕС було обрано за 10 км від Каховки, на

колишньому правому крилі легендарного Каховського плацдарму. Поруч для
будівників закладалося нове місто з житловою площею майже 100 тис. кв.
метрів і комплексом соціально-культурних та побутових споруд.

Радянські люди палко вітали початок будівництва. В ньому вони вбачали

дальший розвиток ленінського плану ГОЕЛРО, піклування партії та уряду про
посилення енергоозброєності народного господарства, створення умов для
одержання високих і сталих врожаїв, швидкого розвитку тваринництва.

Споруджувані гідроелектростанція і місто дійсно стали всенародною

будовою. У забезпеченні її потреб брали участь колективи 400 підприємств з
300 міст Радянського Союзу. За закликом робітників Новокраматорського
машинобудівного заводу на промислових підприємствах країни розгорнувся
широкий патріотичний рух за дострокове виконання замовлень для Каховської
ГЕС. Понад 50 заводів Москви і Ленінграда надсилали сюди грейдери,
земснаряди, дорожні машини, генератори; уральські робітники виготовили
потужні крокуючі екскаватори, саратовці і ярославці — електролебідки,
залізничні крани. З Білорусії на будівельні майданчики надходили автомашини,
з Казахстану й Вірменії — транспортери, Узбекистану — компресори,
Латвійської РСР — засоби зв’язку. Українські промислові центри Київ, Харків,
Одеса подбали про забезпечення будови кабелем, шифером, тракторами та
іншими машинами й матеріалами. Завдяки цьому майже повністю були
механізовані земляні роботи, приготування і укладання бетону, видобуток і
переробка каменю та піску, монтаж металевих і залізобетонних конструкцій.

Велика будова привернула думки й серця радянських людей. До Каховки

надходили листи і телеграми з усіх кінців країни, в яких трудящі, часто цілими
колективами, виявляли бажання працювати на спорудженні ГЕС. «Я вже не
молодий,— писав І. В. Голощапов,— мені 55 років. Але я комуніст і старий
будівельник. З 1930 року працював на будовах Комсомольська-наАмурі,
Криворіжбуду, Горлівки. Зараз працюю в Брянській області. Роботою
задоволений, але ладен хоч сьогодні виїхати на гігантську будову в Каховку».
«Мені тільки 17 років, закінчив школу і професії не маю. Але я швидко
навчуся, чого від мене зажадають, бо будувати нове місто вважаю своїм
священним обов’язком»,— писав Петро Кравець з Царичанки на
Дніпропетровщині. «Дуже хочемо бути учасниками будівництва на
Дніпрі»,— звертались з Москви контролери центрального телеграфу
Серова, Шумова, Твардова. До Каховки приїздили й ті, хто був зв’язаний з її
героїчним минулим, боровся за її визволення від ворогів. І. Г. Новикову двічі
довелося проливати кров за цю легендарну землю. В 1920 році він воював тут
проти врангелівців, а в 1943 — проти німецько-фашистських загарбників. 15
листопада 1950 року в складі першої групи запорізьких гідробудівників він
знов прибув сюди, але цього разу як спеціаліст-електротехнік. З другою групою
дніпробудівців на новобудову приїхали лауреат Державної премії
електромонтажник П. І. Синявський, орденоносці: шофер Г. Ястребова,
штукатур М. Пархоменко, транспортниця Т. Кондрашова та інші.

В грудні 1950 року з числа перших 46 комуністів створено первинну

партійну організацію, секретарем якої обрано запорізького гідробудівника А. Г.
Цурикова. Майже одночасно створюється й комсомольська організація, яка
об’єднала 70 юнаків та дівчат. Комуністи й комсомольці згуртували будівників,
серед яких були представники дев’ятнадцяти національностей нашої країни, в
дружну багатонаціональну сім’ю, виховували в кожного робітника високе
почуття відповідальності за свою бригаду, дільницю, за розгортання фронту
робіт.

Слідом за геологами, гідрологами, бурильниками, проектантами, які

восени 1950 року вкрили заплави Дніпра від Каховки до Ключового
бурильними вишками, в наступ на піски, болота й хащі заплав механізатори
повели сотні машин. Ключове стало переднім краєм будови. Тут почалося
спорудження міста. В листопаді 1950 року бригада на чолі з комуністом І.
Новиковим змонтувала першу пересувну 35-кіловатну електростанцію; стали
до ладу бетономішалка й насос для подачі води з Дніпра; розчищався
будівельний майданчик для спорудження житлових будинків. Перший
фундамент закладено 20 квітня 1951 року, а вже 5 травня розгорнулася масова
забудова кварталів і вулиць майбутнього міста. Воно споруджувалося за
проектом, розробленим харківським відділенням «Міськбудпроекту» в
співдружності з Академією архітектури УРСР та управлінням «Дніпробуд».
Проект враховував перспективи промислового й культурного розвитку міста
після завершення ГЕС. В ньому мали жити 12—15 тис. мешканців, для яких
створювалися найсприятливіші умови щодо праці, побуту й відпочинку. В
проекті вдало поєднувалось архітектурно-художнє оформлення кварталів, площ
і вулиць з мальовничою природою дніпровського узбережжя. Забудовувалося
місто одно-, дво- і триповерховими будинками, здебільшого типу котеджів. Під
час спорудження Нової Каховки використовувалася новітня будівельна техніка.
Було запроваджено прогресивний потоковорозчленозваний метод швидкісного
будівництва спеціалізованими бригадами. Будівельники працювали під девізом:
«Споруджувати не тимчасові житла, а на віки!». Одночасно зводилися будівлі
під школи, магазини, їдальні, клуби тощо. Самовідданою працею прославилися
бригади мулярів Дмитра Березанського, штукатурів Івана Устюшенка, теслярів
Мирона Сергієнка й Василя Василенка. Оволодівши професіями мулярів,
монтажників, бетонників і покрівельників, 16 членів комсомольсько-
молодіжного колективу, яким керував Василенко, всі роботи на спорудженні
будинку здійснювали власними силами. 1951 року виконали три річні норми і в
наступному році працювали вже в рахунок 1954-го. В бригаді пліч-о-пліч
трудилися українці й росіяни, білоруси й естонці, лезгін і поляк. Девізом
бригади було: «Не зупинятися на досягнутому. Тільки вперед!» . Наслідуючи їх
приклад, у соціалістичне змагання за високопродуктивну працю включилося 34
комсомольсько-молодіжні бригади, тисячі будівельників. У 1952 році по
півтори-дві норми вже виконувало понад три тисячі чоловік — 64 проц. від
загальної кількості робітників. За постановою ЦК КП(б)У і Ради Міністрів
Української РСР з 1951 року кращому будівельному управлінню «Дніпробуду»
— переможцю соціалістичного змагання щомісяця присуджувався перехідний
Червоний прапор.

Партійні і радянські органи Союзу РСР і України приділяли багато уваги

Каховській новобудові. Рада Міністрів СРСР кілька разів обговорювала
питання її матеріально-технічного забезпечення. За рішенням Політбюро ЦК
КП(б)У, у червні 1951 року на будову було направлено 200 комуністів, 800
комсомольців і 4 тис. робітників та спеціалістів. На кінець того року за рахунок
прибулих й прийому в партію кращих будівельників партійна організація
зросла в сім разів, в ній налічувалося вже 334 члени й кандидати у члени
ВКП(б)3. 28 серпня 1951 року на своїх загальних зборах комуністи обрали
партійний комітет у складі 9 чоловік. Парторгом ЦК ВКП(б) на будові був
колишній комісар партизанського з’єднання О. Ф. Федорова Герой Радянського
Союзу В. М. Дружинін.

Під керівництвом партійного комітету працювали комсомольська

організація, яка наприкінці 4951 року об’єднувала 1,1 тис. юнаків і дівчат, а
також профспілкова організація, членами якої було понад 90 проц. всього
складу будівельників Партком допоміг об’єднаному будівельному комітету
профспілки розробити й поширити найбільш ефективні форми змагання,
зокрема за звання бригади відмінної якості й високопродуктивної праці,
індивідуальне змагання робітників за звання — кращий муляр, кращий
штукатур, кращий шофер тощо. Пропагувати передові методи праці допомагала
багатотиражна газета «Всенародная стройка», перший номер якої вийшов 31
вересня 1951 року. На її шпальтах висвітлювалося життя колективу,
будівельники ділилися набутим виробничим досвідом.

Партійна організація спільно з керівництвом будови багато уваги

приділяла підготовці кваліфікованих спеціалістів з числа молоді. Відкрився
навчальний комбінат, налагодили бригадно-індивідуальне навчання
працюючих. Так, у знатного муляра республіки І. С. Ковальова, який приїздив
на будівництво у серпні 1951 року за завданням ЦК КП(б)У, оволодівало
передовими методами праці 10 мулярів і 47 різноробів. Невдовзі метод
Ковальова, застосований на кладці цегляних стін у рухомих шаблонах, став
надбанням понад 3 тис. будівельників. Швидкому розгортанню робіт у місті і
на ГЕС сприяло введення в дію 140-кілометрової високовольтної лінії
електропередачі Кривий Ріг — Каховка і залізничної лінії Федорівна—Каховка
протяжністю 154 км. 10 лютого 1952 року на будову прибув перший
залізничний состав, зустрічати який вийшли тисячі людей. На урочистому
мітингу його учасники дякували будівникам, залізниці за те, що вони в
несприятливих умовах осінньо-зимового бездоріжжя зуміли спорудити важливу
магістраль. Тепер більшість вантажів надходила залізницею без
перевантаження на річкові баржі. Це значно зменшило витрати на доставку
матеріалів, здешевило й прискорило будівництво.

Місто зводилося на очах. «Йдеш будовою,— говорили робітники,— і

щоразу помічаєш щось нове, чого не було вчора». Протягом 1951 року
з’явилися дві нові вулиці з одноповерховими та 13 кварталів з дво- і
триповерховими будинками.

Щодня збільшувалася кількість новоселів. На кінець 1952 року житлова

площа нового міста перевищила 10 тис. кв. метрів. Однак її все ще не
вистачало. Багато молодих будівельників мешкало в гуртожитках по 2—3
чоловіка в кімнаті. Молодь жила дружно, весело. Майже всі юнаки й дівчата
вчилися на різних курсах, у вечірніх і заочних школах, на вечірньому відділенні
філіалу Одеського гідротехнічного інституту, відкритому на будові 1952 року.

Перші успіхи збагатили будівельників великим досвідом, окрилили їх.

Проаналізувавши свої можливості й резерви, вони зобов’язалися на честь XIX
з’їзду партії скоротити спорудження міста і ГЕС на рік проти запланованого
строку. Ця патріотична ініціатива була підтримана Херсонським обкомом
партії, схвалена ЦК КП(б)У і ЦК ВКП(б).
 23 лютого 1952 року указом Президії Верховної Ради
УРСР новонароджуваному місту було присвоєно найменування Нової
Каховки. Рішенням виконкому Каховської районної Ради депутатів
трудящих наприкінці березня 1952 року створений Новокаховський
міськвиконком, головою якого затверджено працівника «Дніпробуду»,
активного учасника партизанського руху під час Великої Вітчизняної війни Г.
П. Шкоду. 22 лютого 1953 року, в день виборів до місцевих Рад депутатів
трудящих Української РСР, новокаховці вперше обрали свою міську Раду. До
неї ввійшли кращі люди будови й міста: робітники, інженерно-технічні
працівники, вчителі, лікарі — всього 47 чоловік. Серед них — бригадир
електромонтажників, лауреат Державної премії П. І. Синявський, керівник
прославленої бригади теслярів С. С. Процей та інші.

Як перший міськвиконком, так і новообрана Рада повсякденно дбали про

підвищення темпів промислового й житлового будівництва, благоустрій міста,
поліпшення культурно-побутового і медичного обслуговування населення.
Протягом 1952— 1953 рр. у Новій Каховці споруджувалися хлібозавод і
м’ясокомбінат; було відкрито 16 підприємств громадського харчування,
торговельних і побутових, добре обладнаний центральний ринок, поліклініку; 3
середні школи, кілька дитячих садків і ясел. 30 липня 1952 року прийняла
перших читачів дитяча бібліотека, яка налічувала понад 10 тис. книжок,
подарованих Одеською бібліотекою ім. Горького та придбаних за рахунок
асигнувань місцевого бюджету. Того ж року завершено будівництво літнього
кінотеатру й стадіону. У третю річницю Каховської будови, 20 вересня 1953
року, в місті відкрито чудовий палац культури, споруджений за проектом М. С.
Коломійця та С. М. Вайнштейна.

Протягом наступного року продовжувалася забудова центральної

магістралі
Нової Каховки — Дніпровського проспекту, вулиць
Калініна, Гідробудівників, Дзержинського, Щорса та багатьох інших, їх
асфальтування та озеленення. Зеленому вбранню міста будівельники надавали
величезного значення. Вони прагнули спорудити місто-красень, місто-сад,
дбали про збереження дерев і виноградників, що росли тут раніше. Чудовим
майстром озеленення був ветеран праці садовод-мічурінець С. М.
Фальдзинський. Під його доглядом вздовж вулиць, на площах висаджувалися
сотні фруктових і декоративних дерев, тисячі кущів, розбивалися сквери,
квітники. Парк, що розкинувся вздовж Дніпра на площі 10 га, має близько 60
порід дерев.

Одночасно із спорудженням міста розгорталося будівництво Каховської

ГЕС. Підготовку котлованів під шлюз, греблю й машинний зал гідростанції
завершено достроково, до початку 1953 року. Це стало можливим завдяки
вчасному і навіть достроковому виконанню промисловими підприємствами
країни замовлень каховських гідробудівників. Так, коли в січні 1952 року
новокаховці звернулися до колективу Ленінградського заводу
підйомнотранспортного устаткування ім. Кірова з проханням прискорити
виготовлення розпушувачів для земснарядів, ленінградці не тільки виконали
прохання, а й надіслали понад план два розпушувачі. «Колектив заводу,—
писали російські друзі у листі-відповіді,— вважає справою честі й доблесті
забезпечити будови комунізму механізмами і устаткуванням». У лютому 1952
року газета «Всенародная стройка» повідомляла, що Рибінський завод
гідромеханізації (Ярославська область) виготовив для зведення ГЕС потужні
земснаряди, плавучі 10-тонні крани й монтажні майданчики. 26 квітня газета
писала, що на адресу будови надійшло 9 вагонів з частинами крокуючого
екскаватора, виготовленого колективом Новокраматорського машинобудівного
заводу.

На будівництві ГЕС було завчасно введено в дію допоміжні

підприємства: два бетонні заводи, база гідромонтажу, лісопильний, арматурний
і асфальтовий заводи, пристань та ін. Завершивши комплекс величезних і
складних підготовчих робіт, новокаховці на початку 1953 року взялися за
здійснення найбільш відповідальних робіт у спорудженні гідровузла —
бетонування й монтаж шлюзу, будівництво турбінного залу, перемички, а
також наповнення водою Каховського водоймища. На цих об’єктах треба було
укласти 1,2 млн. кубометра бетону й залізобетону, змонтувати 30 тис. тонн
металевих конструкцій, перемістити майже 40 млн. кубометрів грунту.

Партійний комітет, який піднімав колектив на виконання першочергових

завдань, зміцнив всі виробничі ділянки комуністами. Якщо 1952 року на
будівництві ГЕС працювало 54 проц. загальної кількості комуністів, то в
наступному році їх було вже близько 80 проц. Вони йшли в авангарді
колективу, подавали приклад самовідданої праці. Бригада комуніста Серафима
Нікуліна на бетонуванні греблі в 5—6 разів перевиконувала змінні норми. По
1,5 тис. кубометрів бетону за зміну — по чотири змінні завдання — укладали
бригади Костянтина Гвозденка, Бориса Стрельникова, Василя
Шульги. Ці бригади першими застосували метод
великоблочного бетонування, розроблений під керівництвом головного
інженера будови П. С. Непорожнього. Лише 1954 року за цим методом
укладено 700 тис. кубометрів бетону й перекрито всі відомі світові рекорди у
цій галузі. Значну допомогу парткому на всіх етапах будівництва подавала
комсомольська організація.

В 1954—1955 рр. вона об’єднувала близько 2 тис. членів ВЛКСМ.

На найвідповідальніших ділянках були створені комсомольсько-

молодіжні бригади, а у т. зв. вузьких місцях — комсомольсько-молодіжні
дільниці. Так, коли під загрозою зриву опинилося спорудження збірного
залізобетонного мосту, була негайно створена ударна комсомольська дільниця
Віктора Чувпила. Вона успішно справилась з виготовленням складних деталей і
забезпечила дострокове завершення будівництва об’єкту. Часто трудовий
героїзм межував з подвигом. Якось на земснаряді «Онега» в топці котла сталася
аварія. Для усунення її потрібно було кілька днів. Кочегар комсомолець Андрій
Анохін, пригасивши вогні й працюючи в спецодягу по кілька хвилин, швидко і
якісно встановив колосники.

Високу комуністичну свідомість й трудову активність молодь проявляла

на кожному кроці. У лютому 1955 року понад 500 юнаків та дівчат у неробочий
час працювали на очистці шлюзу; в березні відбувся
комсомольськомолодіжний недільник, учасники якого готували котлован до
затоплення. За активну участь у будівництві Почесними грамотами з врученням
перехідних Червоних прапорів не раз нагороджувались комсомольсько-
молодіжні бригади бетонників Григорія Кравченка, арматурників Володимира
Говорова, монтажників Василя Харитонова та багатьох інших. Гордістю будови
були комсомольсько-молодіжні бригади Надії Найдиш та Ганни Тарасевич.
Комсомольці будови кілька разів завойовували перехідні Червоні прапори ЦК
ВЛКСМ і ЦК ЛКСМУ.

На всіх ділянках будівництва з кожним днем більшав загін винахідників,

раціоналізаторів. Розроблений електрозварником комуністом Олександром
Кисельовим метод зварювання вертикальних стержнів арматурних конструкцій
дав сотні тонн економії арматурного заліза. Творча думка новаторів породила
понад 2500 раціоналізаторських пропозицій, впровадження яких дало державі
понад 10 млн. крб. економії, прискорило хід будівництва.

До середини 1955 року будівники ГЕС, яких на той час налічувалося

понад 15 тис., достроково завершили спорудження шлюзу. 10 червня через
нього пройшов перший караван барж, а вже 30 червня відкрито шлях для всіх
суден. Через тиждень, за два дні замість десяти, було перекрито 230-метровий
проран в греблі. Самовіддано працювали робітники й на інших ділянках
великої будови. Гідробудівники демонстрували небачені в світі темпи монтажу
величезних і складних гідроагрегатів і турбін. Вже восени 1955 року перший
агрегат був готовий до пуску. 18 жовтня на будівельному майданчику зібрався
багатотисячний мітинг. Було зачитано вітальну телеграму ЦК КП України і
Ради Міністрів УРСР з нагоди завершення основних робіт на будівництві ГЕС.
У своєму виступі начальник управління «Дніпробуду» С. М. Андріанов сказав:
«Перемога будівників — це свято для всього радянського народу, який брав
найактивнішу участь у спорудженні Каховської ГЕС». 0 14 годині 40 хвилин
секретар Херсонського обкому партії, колишній секретар парткому будови, В.
М. Дружинін розрізав стрічку перед пультом управління. Перша турбіна дала
струм. У березні 1956 року на ГЕС був готовий для випробування і останній
турбінний агрегат. Будівники ГЕС з честю виконали своє зобов’язання—
спорудили її за 5 років замість запланованих 6. Більш як річний іспитовий строк
показав високу надійність в експлуатації всіх вузлів гідроелектростанції, шлюзу
та інших споруд.

Представники 26 зарубіжних делегацій, які у 50-х роках відвідали Нову

Каховку й ГЕС, одностайно визнавали, що в світі небагато гідроспоруд, які
можуть зрівнятися з Каховською гідроелектростанцією, а чудові побутові
умови, створені для будівників та їхніх сімей у новонародженому місті, не
мають прецедента в капіталістичних країнах. 1955 року, коли було завершено
втілення в життя Генерального плану забудови Нової Каховки, в ній
налічувалося понад 600 будинків з житловою площею близько 100 тис. кв.
метрів. Тут було збудовано велику кількість споруд соціально-культурного й
побутового призначення — медичне містечко, пологовий будинок, 6 дитячих
садків і ясел, 4 школи, водну спортивну станцію та ін. В 1957 році трудящих
молодого міста обслуговувало 28 магазинів, 3 міські їдальні; вони
користувалися послугами будинку зв’язку, в якому розміщувалися пошта,
автоматична телефонна станція, телеграф і переговорний пункт. Працював
міський радіовузол, 2 бібліотеки для дорослих і дітей.

Молодь без відриву від виробництва здобувала освіту в двох вечірніх

школах, у філіалах Одеського гідротехнічного інституту та Запорізького
гідротехнічного технікуму. У 1957 році з Херсона до Нової Каховки переведено
сільськогосподарський технікум, в якому навчалося 1240 чоловік. Велика
будова стала справжньою кузнею кадрів. За час будівництва учбовий комбінат
«Дніпробуду» підготував понад 10 тис. висококваліфікованих робітників різних
професій. Понад 3 тис. чоловік оволоділи двома-трьома спеціальностями, 450
чоловік здобули вищу освіту, понад 1000 юнаків і дівчат — середню.

Споруджена за короткий час на місці піщаних кучугурів і загубленого в

них невеликого села Ключового Нова Каховка стала символом трудового
героїзму радянського народу. Партія і уряд, всі трудящі нашої країни палко
вітали величезну перемогу творців гідровузла і нового міста. У червні 1957
року за видатні виробничі досягнення і великий вклад в освоєння та
впровадження прогресивних методів праці при спорудженні ГЕС і Нової
Каховки звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно А. К. Маслаку —
машиністу екскаватора, С. М. Нікуліну — бригадиру бетонярів, П. І.
Синявському — бригадиру електромонтажників. 602 будівельники нагороджені
орденами й медалями, у т. ч. 28 — орденом Леніна. Постановою від 11 квітня
1957 року перехідний Червоний прапор ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР,
який щомісячно присуджувався переможцям у соціалістичному змаганні
будівельно-монтажних управлінь, передано на вічне зберігання спеціальному
ордена Леніна управлінню «Дніпробуд».

На адресу будівельників з усіх куточків країни надходили палкі

поздоровлення. В них висловлювалася вдячність новокаховцям за те, що
літопис комуністичного будівництва вони збагатили ще однією славною
сторінкою. Героїчна праця будівельників знайшла широкий відгук у літературі,
мистецтві, кіно. Тепло й зворушливо про будівників нового міста і ГЕС
розповів у своєму кіномистецькому творі «Поема про море» О. П. Довженко.
На очах видатного українського кінорежисера й письменника змінювалася
посушлива Таврія, народжувалось море, і він став його співцем. «Поема про
море» натхненно оспівує будівництво нового суспільства, утвердження високої
комуністичної свідомості в поведінці та побуті людей. Ця поема і її творець
особливо дорогі новокаховцям. На будинку №19 по вулиці Леніна встановлено
меморіальну дошку з написом: «У цьому будинку жив і працював у 1952—1953
рр. видатний кінорежисер і письменник Олександр Петрович Довженко».

Про трудові будні творців міста і ГЕС, про успіхи і тимчасові труднощі,
що виникали й долалися, розповідають безпосередні учасники будівництва у
книзі «Друга на Дніпрі». Серед 29 її авторів — начальник управління ордена
Леніна «Дніпробуду» С. М. Андріанов, секретар парткому Г. І. Щепілкін, Герой
Соціалістичної Праці екскаваторник А. К. Маслак та інші. «Мене вражала
стійкість людей, з якими я працював,— пише в своєму нарисі А. К. Маслак.—
Вітер з ніг збивав, сніг сліпив очі, лютував мороз, а вони, йдучи наперекір
стихії, продовжували будувати». На конкретних фактах життя будови показав
діяльність комсомолу, становлення молодих будівників комунізму учасник
спорудження міста і ГЕС П. Є. Цокота.

Літопис героїчної будови відтворив у художніх полотнах А. С.

Гавдзинський. З перших днів будівництва випускник Одеського художнього
училища з мольбертом і пензлем у руках був серед творців нового міста й
гідровузла. А згодом, в кінці 1961 року, він передав у дар Новій Каховці 237
написаних ним картин. Значна їх частина експонувалася на обласних,
республіканських, всесоюзних і міжнародних виставках. Дар митця поклав
початок створенню в молодому місті художньої галереї. У 1961—1970 рр.
Новокаховська міськрада поряд з С. М. Андріановим, директором ГЕС В. С.
Єфременком, Героєм Соціалістичної Праці М. Ф. Гришиною і кавалером
ордена Леніна бригадиром тресту «Каховсільбуд» М.С. Железняком, присвоїла
звання почесного громадянина Нової Каховки і А. С. Гавдзинському.

Близько 360 своїх малюнків, картин та етюдів подарував трудящим Нової

Каховки самодіяльний художник, поет і нарисист Юрій Сагайдак.
Інженердиспетчер «Дніпробуду» Ю. І. Сагайдак тривалий час очолював
літературне об’єднання, засноване в 1951 році при редакції багатотиражної
газети «Всенародная стройка». Його перу належать такі твори, як «Поруч з
казкою», «В степу під Херсоном», «Нова Каховка» та ін. Член літературного
об’єднання Олена Любомська видала збірку поезій «Каховський щоденник», а
Інна Варламова розповіла про життя гідробудівників у книзі «Живе джерело».

Завершивши роботи в Новій Каховці, управління «Дніпробуд» в 1957 році

переїхало до Дніпродзержинська. Разом з ним споруджувати нову
гідроелектростанцію на Дніпрі, а також інші ГЕС країни виїхало понад 4 тис.
будівельників. Решта, 12 тис., обрала Нову Каховку місцем постійного
проживання. «Для мене,— писав тесляр з Київщини І. Шатило,— Нова Каховка
стала рідним містом. Тут, де кожний будинок знайомий до дрібниць, тому, що
ти його зводив своїми руками, я й думаю жити». На кінець 1957 року в місті
було понад 25 тис. мешканців.

З 1 вересня того року все господарство міста перейшло на баланс

виконавчого комітету міської Ради депутатів трудящих, яка віднині мала дбати
про дальший розвиток і розширення Нової Каховки. Дешева електроенергія,
широка мережа транспортних шляхів і наявність кваліфікованих кадрів
створили сприятливі умови для розвитку промисловості. В 1957—1958 рр.
тривало спорудження велетня електротехнічної промисловості Радянської
України— електромашинобудівного заводу, а також меблевої фабрики,
будувався завод калібрування кукурудзи, розширювався комбінат будівельної
індустрії. Електромашинобудівний завод видав першу продукцію у квітні 1957
року, а вже наступного року він виробляв електродвигуни для вугільної та
хімічної промисловості, різноманітні машини загальнопромислового
призначення. На базі заводу діяло професійно-технічне училище, що готувало
електрозварників, слюсарів, інструментальників, фрезерувальників, слюсарів по
ремонту устаткування, шліфувальників.

Одночасно зводилися нові житлові будинки, навчальні та культурно-

побутові заклади, впорядковувалося місто. У березні 1958 року міська Рада
депутатів трудящих виділила на асфальтування доріг 300 тис. крб., на
освітлення вулиць і площ 226 тис. крб. Ці асигнування були майже вдвоє
більші, ніж у 1957 році. Для кращого обслуговування жителів створено
комбінат комунальних підприємств.