МОТЫЛЁК

ВИДАЄТЬСЯ ВСЕУКРАЇНСЬКИМ БЛАГОДІЙНИМ ФОНДОМ «DROP IN CENTER» ЗА ФІНАНСОВОЇ ПІДТРИМКИ АЛЬЯНСА ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я

№ 1 (73) 2023

• Останній манікюр
• Хроніки сезону
• ПТСР
• Гепатит С та COVID-19
Від редакції:

Після 24.02.2022 року для багатьох із нас розпочався новий відлік часу. Спочатку
цей час завмер, стиснувся, і в якийсь момент навіть здалося, що він взагалі зупинив-
ся. Але так не буває, не вірте, що «війна зупиняє час»! Час не можна зупинити.

Можливо, війна стискає час у таку собі пружину, яка обов’язково випрямиться і по-
вернеться в колишній стан – все залежить від запасу міцності сталі, з якої виготовлена
пружина.

Другий рік війна пробує нас на зуб і, як показав час, наші люди не тільки гідно справ-
ляються з жахливими випробуваннями, а й зносять голови самому чудовиську одну за
одною!

Попри бажання редакції відволікти наших читачів від суворої буденності воєнного
часу, що ми й робимо, фокусуючи кожен випуск на не менш важливих темах (напри-
клад, у цьому номері ми досліджуємо питання якості замісних препаратів для пацієнтів
ЗПТ), більша частина авторських публікацій просочена військовою тематикою та пе-
реживаннями, які породила війна.

Серед розмаїття чудових фраз, що розходяться в наркоспільноті, є така: «Звіль-

нятися завжди радісно, але звільнятися навесні – удвоє!». Стосовно наших реалій,
це твердження можна перефразувати наступним: «Звільняти свою землю завжди в
радість, але гнати ворога весною – подвійна радість!»

І жодних сумнівів – все буде Україна!

 КРЕАТІФФ
Ольга Єфіменко
«Ті, хто можуть відмовитись від свободи заради безпеки, не варті ні свободи, ні безпеки».
Весело посміхаючись весняному сонечку я йшла Бучею, роздивля-
ючись свій манікюр, щойно зроблений в салоні. Коли майстриня запи-
тала щодо кольору, я, не вагаючись ні секунди, одразу вирішила – га-
ряче-червоний. Коханий запросив мене в ресторан і пообіцяв зробити
цікаву пропозицію, важливу для нас обох. В передчутті чудесних змін, я
підставляла руки сонячним промінчикам і вони утворювали цілий сонм
відтінків, які відбивались буквально на всьому, що мене оточувало. Я
була щасливою!
Позаду себе я почула звук, який зупинив все моє щасливе марення і
ніби весь світ затьмарився. Весно! Весно, побудь зі мною ще хоча б на
мить! Затамувавши подих, я обертаюсь і дивлюсь, як танк, виїжджаючи
з провулку, зупиняється за п’ять метрів від мене і розгортає башню в
мій бік. З відкритого люку на мене дивиться червоне обличчя танкіста.
Він нічого не казав, мовчки чекав, коли дуло сфокусується на мені.
Здавалося, що він зараз розрегочеться,
задоволений вчиненим фурором, і поїде
собі далі. Замість цього я побачила чорну
діру дула і заворожено дивилась в нього.
Останнє з побаченого і почутого були во-
гонь у супроводі нелюдського звуку, від
якого рвонули перетинки і з вух текла
темна кров, але я вже нічого не відчува-
ла. Очі дивились на небо, але не бачили
його. Прекрасний манікюр припинив сяя-
ти на сонці. Та й сонця не стало, воно ніби
сховалось від того жаху, який так буденно
ввірвався в наші життя, в наші міста, на
наші вулиці.
Я – та жінка, яка до останнього
розподіляла найважливіші речі у драмте-
атрі: їжу, воду і ліки, які вдавалось здоб-
ути, допомагали також наші військові, які
ділилися своїми мізерними запасами.
Від моєї чесності залежали люди, сотні
громадян Маріуполя, які знайшли доволі
міцний, як їм здавалося, прихисток від
бомб під сценою драмтеатру. Найбільш
цінними були вода та їжа. Навіть не стільки їжа, скільки звичайна вода,
якої не стало з першого дня війни. Просити попити приходили навіть
вуличні собаки. Навколо діжки був розстелений целофан, на який по-
трапляли дорогоцінні краплі води, які тут же злизувались пересохлими
язиками тварин. Їм теж було голодно і страшно, а обстріли не вщухали
ні на мить. Так було до часу, доки велетенська бомба, проломивши дах
театру, зробила величезну вирву на місці залу і сцени.
Я – та жінка, яку витягли з власного будинку і під автоматами потяг-
ли в якийсь брудний підвал. Це було в Ірпені. П’ятеро бурятів, п’яних і
невблаганних, позривали з мене одяг і регочучи і лопочачи щось незро-
зуміле тицяли автоматами у груди та били ногами, щоб я не пручалась.
Один азіат вже опустивши портки, підступав до мене. Мені здавало-
ся, що я зараз прокинусь. Як таке може бути?! В чому моя провина?..
Почалась оргія, якої краще б не пам’ятати, але підступна пам’ять не
допустить забуття. Вони по черзі, а то і всі разом глумились над моїм
№1(73)/2023 1 СТ.
Бенджамін Франклін
тілом, яке вже ставало зовсім не схожим на ту красуню, якою буряти
вперше через паркан побачили мене, коли я поралась у дворі своєї
хати. Запам’ятали виродки адресу і приперлися п’яними. На якийсь час
мій мозок відключився, і буряти відлили мене водою. Я отямилась, з
мене стікала вода перемішана з брудом і кров’ю, а ненаситні тварюки
все продовжували і не було цьому ні кінця, ні краю. Коли я вже вкотре
знепритомніла вони знов вивернули на мене відро води, але бажання
підступати до мого тіла вже не було таким звірячим. Було багато крові,
дуже багато, я вже не розуміла звідки вона ллється. Мені здавалося,
що я вічність провела у цьому жахливому місці. Буряти примушували
мене піднятися, але я не могла і вони волоком потягли мене кудись.
Я не пручалась, розуміла, що вони тягнуть мене вулицею. Мені було
все одно, що я гола, що хтось може побачити. Якби і побачили, то не
впізнали б. Потім затягли у хлів, де поралися свині і кинули мене туди,
де було два величезних хряки. Свині спочатку несміло підходили, ню-
хали, хрюкали. А потім почалось те, що...
Спочатку вони облизували мене. Я не мала
сил відігнати тварин від себе. Раптом один
хряк укусив мене і одразу удвох вони почали
кусати. Відбиватися я не могла. Раптом десь
поруч пролунав постріл. Потім ще один, ще
й ще. Крізь пелену в очах я побачила дідуся.
Старий нахилився до мене і приховавши моє
тіло чимось, заплакав. Останнє, що я бачила,
це застиглі очі вбитого кнура, а поруч стогнав
від болю один із азіатів. Ще один постріл.
Дідусь сплюнув і знов нахилився до мене:
«Тримайся, дитинко, все буде добре…» Я
чула, як десь поруч стрекотали автоматні
черги і раптом все померкло.
Понівечені міста України складаються з
понівечених війною будинків, з людей, які ще
нещодавно жили в них, мріяли і сподівались
на кращу долю, з дітей, які гралися, вчилися
і всі разом жили звичайним життям. Буду-
вали міста, створювали затишок для нових
поколінь. Все це перетворилося на прах за
лічені дні, а орки все їздили по спустошених
вулицях, добиваючи дивом уцілілі будинки, щоб залишити по собі пуст-
ку, цілковито розгромлену, пограбовану і знищену.
Сила, яка з’являється від ненависті, несе одну розруху. Нам доста!
Так, я – та жінка, яка пропускає весь цей жах через своє власне сер-
це. Біль людей, які загинули, рубцями відкладається в моїй душі! Я – та
жінка, яка зістарилася за рік війни на десяток років. Та чи хіба може бути
інакше?
В понівечених містах ще лишаються люди, які втратили все – рідних,
житло, але вони залишаються жити в цих страшних умовах. Вони вже ні
на що не мають надії, очі їх порожні. Вони майже ні на що не реагують.
На вулицях валяються тіла їх рідних, яких орки не дозволяють навіть по-
ховати. Живі потайки вночі затягують у свої двори тіла, щоб поховати їх
бодай на власному городі. Наші люди лишаються людьми до останньо-
го! 21 століття. Європа. Як ми допустили все це?! І як нам з цим жити?
 2 СТ. №1(73)/2023
Що не так із препаратами ЗПТ в Україні
Стисла історія ЗПТ в Україні
Перші програми ЗПТ стартували в Україні у 2004 році на теренах
наркологічних установ у Херсоні та Києві. Держава впровадила заміс-
ну підтримуючу терапію під тиском вітчизняних активістів та кількох
міжнародних агенцій. Пілотні програми ЗПТ проводилися за підтримки
представництва Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні, зокрема за
рахунок грантів Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом
та малярією.
Як замісний препарат використовували бупренорфін, оскільки за-
реєстрована форма метадону на той час була відсутня. У 2008 році Міні-
стерство охорони здоров’я схвалило відповідні нормативні документи й
запрацювали програми ЗПТ із застосуванням метадону. У наступні роки
масштаби проведення програм ЗПТ зростали, але попервах програми
ЗПТ фінансували винятково за рахунок грантів від міжнародних донорів.
У 2016 році Міністерство охорони здоров’я вперше виділило кошти на
закупівлю препаратів із держбюджету, а у 2018 році препарати ЗПТ
вперше придбали цілком за рахунок держави.
Нині сайти ЗПТ, що утримують коштом державного та місцевих бюд-
жетів, фінансують також і міжнародні донори – у межах грантів Глобаль-
ного фонду для боротьби зі СНІДом та PEPFAR (Надзвичайного плану
Президента США щодо боротьби зі СНІДом).
Крім інфраструктури сайтів ЗПТ, які фінансують держава та міжнародні
донори, в Україні є низка сайтів, які не отримують коштів від держави та
працюють на теренах приватних клінік та кабінетів. Частина з них має лі-
цензію та виконує усі вимоги до програм ЗПТ, інші де-юре сайтами ЗПТ
не є, але де-факто здійснюють цю функцію. Діяльність сайтів останньої
категорії регулює наказ Міністерства охорони здоров’я України.
Станом на кінець 2021р. послуги замісної підтримувальної терапії
на теренах більш 230 лікувально-профілактичних закладів отримували
майже 15 000 осіб, з яких майже 13 000 одержали препарат метадону
гідрохлорид (таблетки сублінгвальні), 263 — метадону гідрохлорид (роз-
чин оральний), 1 812 – бупренорфін (таблетки сублінгвальні).
ТЕРАПІЯ
Акім Шапіро
Передбачалося, що загальна кількість пацієнтів ЗПТ у 2023 році скла-
де приблизно 16 тисяч осіб (це 5,8% споживачів опіоїдів), проте повно-
масштабна російська збройна агресія вносить в ці прогнози корективи.
«Нас труять!»
Упродовж багатьох років в українських програмах використовувалися
замісні препарати різних брендів. Індійський «Еднок», канадський «Ме-
тадол», французький «Метаддикт», італійський сироп «Мілтоні»...
І, чесно кажучи, не було жодного бренду, на який не було б нарікань
з боку пацієнтів! Вищезгадані препарати одним пацієнтам подобалися,
в інших викликали нарікання, але дискусія щодо якості канадського ме-
тадону наразі не надто актуальна, оскільки, як кажуть, все пізнається у
порівнянні. І не тільки.
Однак, як би то не було, на все потрібен час, а сам період імпортних
препаратів припав на етап адаптації до замісного лікування як такого.
Звичайно, хтось був розчарований, чекаючи чогось іншого, хтось був
взагалі не готовий до подібної терапії. Але більшою мірою ЗПТ виправ-
дала свою ефективність і на програму зростали черги.
І все б нічого, але з переведенням пацієнтів на препарати вітчизняних
виробників (на метадон та бупренорфін Харківської фабрики «Здоров’я
народу», а згодом і на Метафін ІС (Одеський «Інтерхім»), скарги від спо-
живачів почали рости незалежно від регіону та локації сайтів.
Якщо ліки не надають очікуваного ефекту у вигляді низької толерант-
ності, то цілком природно, що наркозалежний починає «добирати» дозу
деінде, повертається до кустарних, нелегальних опіатів або змінює спо-
сіб вживання на ін’єкційний. Усе це зводить лікування нанівець.
Наразі склалася ситуація, коли відкладати вирішення проблеми нея-
кісних препаратів не можна. Не минає місяця, а буває й тижня, щоб
не ховали чергового пацієнта ЗПТ, який, звісно ж, сам винен у своїй
загибелі. Так, слід мати на увазі, що пацієнти ЗПТ – хворі люди. І так
– саме на сайтах концентруються так звані представники груп ризику,
серед котрих дуже висока кількість хронічних хвороб і смертність. Але…
 ТЕРАПІЯ №1(73)/2023 3 СТ.

Поки що всі спроби домогтися поліпшення якості препаратів залиша- Одеська, Полтавська, Харківська області та Київ).
лися безуспішними.
Карти містили скарги на неефективність «Метадону-ЗН» та бупренор-
Якщо підсумувати зміст відгуків від самих пацієнтів щодо якості препа- фіну гідрохлориду та на побічні реакції внаслідок їх застосування. Однак
ратів української програми ЗПТ на різних майданчиках та у соцмережах, ГЕЦ вважав оцінки пацієнтів нерелевантними та не підтвердив жодної
то висновок досить простий і категоричний: «Нас труять!» скарги. (interfax.com.ua/news/pharmacy/550231.html)
З перших вуст У 2019 році ВОЛНА ініціювала експертизу бупренорфіну, який застосо-
вують у межах української ЗПТ. За результатами перевірки у препараті
На форумах, де багато пацієнтів ЗПТ forum.motilek.com.ua, та у со-
було виявлено недостачу активної речовини – аж на 25%(!). Партію не-
ціальній мережі www.facebook.com/zptinfo, www.facebook.com/groups/
якісного бупренорфіну вилучили. На жаль, ця історія не набула подаль-
methadoneinfo, «наркочатах» тощо, можна побачити безліч негативних
шого розвитку – фактично, справу зам’яли, обмежилися одноразовою
відгуків щодо дії цих препаратів. Користувачі скаржаться на слабку
акцією. (www.motilek.com.ua/?p=5653#more-5653)
дієвість та побічні ефекти. Особливо багато нарікань на якість «Мета-
дон-ЗН» Харківського заводу «Здоров’я народу»: У грудні 2021 року Державна служба України з лікарських засобів та
контролю за наркотиками та Центр громадського здоров’я перевірили
«Від харківського – постійно головний біль, стрибки тиску тощо. Ка-
скарги пацієнтів ЗПТ на низьку якість метадону та бупренорфіну, побічні
жеш лікареві, що від Харкова багато побічних дій, і це не лише в мене,
реакції та неефективність. Відібрані зразки препаратів було передано
а у більшості хворих, а лікарі запевняють, що «ви собі навигадували».
на дослідження до Центральної лабораторії аналізу якості лікарських за-
Тварюки, одним словом».
собів та медичної продукції. За результатами перевірки ЦОЗ заявив, що
«Харків... таке відчуття, що це не метадон зовсім. На даний момент зразки «відповідають вимогам методів контролю якості до реєстрацій-
– увечері вже підкумарює, вранці чекаєш пайку, сидячи на шизі – мер- ного посвідчення, що означає, що препарат є якісним».
зенний, тверезий, депресивний стан після жахливого напівсну».
«Останнім часом все частіше чую про те, ніби одеський метафін у рази
кращий за харківський метадон. Як на нас із дружиною, то лайно таке
саме, що й харківська гидота. Можливо, працює принцип «з двох лих
вибирають менше», але ми від одеського були як варені! Падаємо з ніг
від кволості, і навіть було відчуття, як після кодтерпіну, коли перебе-
реш...»
«Я тут вимутив 50 мг метадону харківського, перед цим понад добу
буприк не приймав. Бля, це не метадон, а якесь гівно, а досвід вживан-
ня програмного меду в мене 8 місяців, тоді я приймав метадол канадсь-
кий і метадикт німецький. Загалом, ніби маю уявлення, про що пишу...
Тут справа навіть не в тому, пре чи не пре, тримає довго чи ні, це просто
зовсім інший стан – моторошний і дебільний. Я відчував себе кволим
і похмурим лайном, провалювався на пару хвилин у якісь жахіття – це
ніби завтикав, але геть не приємно...»
«Що харківський метадон – гівно, як на мене, дуже переконливо
свідчить наступний факт. Жінка під 60 років (!!!) з офігенним стажем на (!)phc.org.ua/news/centr-gromadskogo-zdorovya-ta-derzhliksluzhba-
опіатах тупо
​​ відмовилася від цього гівна, на якому просиділа майже 4 perevirili-yakist-preparativ-zpt)
роки, день у день, і пішла з дозою в 50 мг, незважаючи на те, що давно
мала можливість отримувати на руки 10 доз. І ось минуло півтора тижні. Експертні думки
Телефоную, питаю, ну як? Відповіла, що терпимо і відмовляється від Авторитетні представники української експертної спільноти вважають
будь-якої допомоги – зістрибує на одній люті. З її слів, від цього гівна скарги пацієнтів ЗПТ необ’єктивними. Так, Сергій Дворяк, професор,
навіть кумар гівняний! Це літня наркоманка з купою хронічних хвороб. к.м.н., та лікар Олександр Зезюлін, автори звіту щодо результатів до-
Ми з дружиною вже давно відмовляємося підвищувати дозу – бо без- слідження української програми ЗПТ, пов’язують невдоволення пацієнтів
глуздо». з особливостями їхньої психіки, протестними тенденціями та взаємним
індукуванням скарг (коли скарги одного пацієнта некритично сприй-
«Практично всі, хто має ін’єкційний стаж на важких опіатах понад
​​ 15
маються та підхоплюються іншими). «Не виключено, що певну роль у
років, стаж у метадонових програмах понад 8 років та можливість порів-
цьому феномені відіграє недостатня просвітницька робота з боку мед-
нювати різні бренди метадону, в один голос волають про жахливу якість
персоналу та представників відповідних НУО. Можливо, інформування
«Метадон-ЗН». Більше того – чим більш літні представники зазначеної
найактивнішої частини пацієнтів щодо механізмів дії фармакологічних
групи, тим більше в них аналогічних скарг і на одеський Метафін-IC.
агентів, участі у них психологічних реакцій та ефекта плацебо допоможе
Потрібно розуміти і той факт, що скарги надходять не лише тому, що
знизити напругу в даному питанні».
продукт «слабкий», а тому, що люди потерпають від побочок».
Інакше кажучи, Дворяк та Зезюлін вважають, що з препаратами все
Де шукати причини низької якості препарату?
гаразд, а скарги викликані тим, що пацієнти не розуміють механізму дії
Ще у 2018 році співробітники Центру громадського здоров’я та активі- препаратів або займаються самонавіюванням.
сти Всеукраїнського об’єднання людей з наркозалежністю ВОЛНА пе-
Співробітники Державного експертного центру, які не підтвердили не-
редали до Державного експертного центру ГЕЦ 171 карту-повідомлен-
ефективність харківського метадону, трактують невдоволення пацієнтів
ня, заповнену пацієнтами, які отримують лікування на базі 11 закладів
скарги у такому ж дусі:
охорони здоров’я семи регіонів (Житомирська, Запорізька, Луганська,
 4 СТ. №1(73)/2023
«Існує упередження щодо препаратів вітчизняного виробництва з боку
кейс-менеджерів кабінету ЗПТ, це впливає на сприйняття інших па-
цієнтів. Деякі пацієнти повідомили, що заповнювали картку, оскільки їх
просили це зробити. Найчастіше заповнення скарг мало масовий харак-
тер через бажання отримати, на думку пацієнтів, найкращий препарат
іноземного виробництва». (ua.interfax.com.ru/news/pharmacy/550231.
html)
Як покращити якість препаратів ЗПТ?
Навіть вищезгадані експерти Дворяк та Зезюлін, які заперечують
адекватність скарг пацієнтів, але визнають сам факт масового невдово-
лення, вважають, що потрібно «провести роботу щодо зміни процедури
проведення тендерів, яка б дала змогу враховувати не лише економічні
складові, а й відгуки експертів, а також пацієнтських організацій, та за-
куповувати препарати для ПТАО імпортного виробництва».
Вони також пропонують «розглянути можливості появи на українсь-
кому ринку нових форм агоністів опіоїдів, зареєстрованих у ЄС та США
(наприклад, повільно діючий морфін для орального використання), зо-
крема препарати бупренорфіну тривалої дії (Sublocade, Buvidal* тощо)».
Пацієнти ЗПТ, які мають досвід вживання метадону від західних ви-
робників, підтверджують його переваги над українськими варіантами:
«Я особисто приймав препарат «Метадоз» (methadose) – американ-
ський, до речі, також зареєстрований в Україні. Так ось – однієї великої
пігулки (40 мг) вистачало майже на дві доби! І це за регулярного ін’єк-
ційного вживання домашньої ширки!».
Дискутуючи щодо доступності різних препаратів метадону в Україні,
пацієнти ЗПТ запитують:
«До речі, а чому не метадон у сиропі, що виробляють під боком, у
Словенії? Чому не той самий методоз? Чому не таблетки метадону, які
комбіновано із сиропом застосовують усі країни Балтії?»
Однак ті ж Дворяк і Зезюлін визнають, що «істотним бар’єром для
*Втім, деякі зрушення є: так, у грудні 2022 року компанія Camurus подарувала Україні 500 річних курсів препарату Buvidal різного дозування. Це
пролонгована форма бупренорфіну: його вводять раз на місяць під шкіру пацієнта. Протягом 2023 року препарат даватимуть пацієнтам ЗПТ у 11
закладах у 10 областях (www.motilek.com.ua/odna-inekcziya-v-mesyacz-ukraina-poluchila-postavku-novogo-preparata-zpt-budival)
ТЕРАПІЯ
диверсифікації та покращення якості препарату є брак конкуренції на
ринку препаратів ПТАО – в Україні працюють лише два вітчизняні ви-
робники агоністів, а закордонні виробники з якіснішим продуктом не
отримують доступу через вищу вартість своїх препаратів».
На думку автора, стан речей, що склався, може виправити комплекс
заходів, зокрема:
1. Кампанія звернень паціентів ЗПТ зі скаргами на низьку якість пре-
паратів, (механізм збору скарг є на сайті ВОЛНА, також це вам підкаже
кожен регіональний представник ВОЛНА на сайті ЗПТ).
2. Зміна процедури проведення тендерів з урахуванням думок па-
цієнтів та експертів, що дасть змогу закуповувати препарати іноземного
виробництва.
3. Просвітницька робота – публікація даних порівняльного аналізу
українських та іноземних препаратів ЗПТ.
Головне: самі пацієнти української ЗПТ спільними зусилля-
ми змушені вирішувати проблему низької якості препаратів,
так само як і низку інших питань – видачі на руки, рецептурної
форми препаратів тощо. Пацієнтські спільноти були і залиша-
ються локомотивами вдосконалення української наркополіти-
ки, невід’ємною частиною якої є якісна складова препаратів.
Це загальний огляд ситуації, а в наступних публікаціях з циклу ма-
теріалів про якість препаратів ЗПТ в Україні буде:
- розглянуто механізм збору скарг та причини, що перешкоджають
цьому процесу;
- проаналізовано схеми придбання ліків ЗПТ та проведення тендерів;
- представлено думки офіційних осіб ЦГЗ, МОЗ, Альянсу та лідерів
спільнот «ВОЛНА», експертів;
- проаналізовано перспективу закупівлі імпортних препаратів;
- проведено порівняльний аналіз програм ЗПТ в Україні та інших по-
страдянських країнах.
 HISTORY №1(73)/2023 5 СТ.
Макс Катрич

Українські козаки:
що та як вони курили?
Деякі запорізькі травокури, посилаючись на працівників козацького музею на острові Хортиця, стверджують, що в багатьох
козацьких трубках, що зберігаються в музеї, дослідники знайшли залишки конопель. Хоча сучасні історики офіційно не під-
тверджують таку ймовірність, або намагаються всіляко оминати цю тему – є очевидні речі і сама логіка не виключає можливості
«пихнути» серед старих добрих звичок козаків. Невже, перейнявши звичку диміти тютюн у турків, відомих любителів гашишу, ко-
заки задовольнялися лише курінням полину та звіробою, коли хотілось розслабитись, при цьому активно культивуючи коноплі?

На початку XVII століття куріння тютюну набуло широкого поширення приятелів. Вони мають при цьому і прислів’я: «бір кофе, бір тютюн, зия-
в козацькому середовищі. Козаки запозичували традицію тютюнопалін- фет тютюн» тобто: «Чашка кави та люлька з тютюном – от і весь банкет»
ня не так з Туреччини, як із Криму. З одного боку, століттями кримські
Одночасно з курінням тютюну під впливом Туреччини у Криму по-
татари, які перебували у васальній залежності від Османської імперії,
ширювалося вживання гашишу, опіуму та спиртних напоїв.
регулярно нападали на осіле населення материкової України.
На початку XVI століття мамлюки, що правили в Єгипті, зазнали війсь-
Однак козаки та напівкочове населення Кримського ханства не лише
кової поразки від Османської імперії. З Єгипту та Сирії, які стали осман-
ворогували, а й співпрацювали, укладаючи військові союзи проти спіль-
ськими провінціями, гашиш потрапив до Туреччини.
них ворогів – головним чином Москви. Подібні походи повторювалися
у 1531 та 1535 роках, а у 1585 році було укладено першу козацько-та- У Єгипті коноплі вживали здебільшого у вигляді масляних екстрактів,
тарську угоду, коли гетьман реєстрових козаків Ян Оришевський уклав але в Туреччині виникла традиція куріння гашишу в суміші з тютюном
союз із правителем Кримського ханства Ісламом ІІ Гераєм. За 300 років через наргіле (різновид кальяну).
козацької історії періодів співробітництва та мирних відносин було біль-
У Єгипті коноплі називали хашичат-оуль-фоукуар’а («трава бідних»). В
ше, ніж періодів війни.
Османській імперії гашиш теж був не статусним наркотиком. Правлячий
Богдан Хмельницький після Цецорської битви, що відбулася в 1595 турецький клас перейняв звичку підкорених грецьких та вірменських
році, тривалий час перебував у полоні, завдяки чому вільно розмовляв меншин до вина, тоді як гашишем задовольнялися люди бідні.
татарською та турецькою мовами і добре знав звичаї та культуру турків,
кримських татар та ногайців. Відносини Хмельницького та кримського
хана сучасники характеризували як «братські».
Тютюн майже відразу став важливим продуктом у внутрішній і зовніш-
ній торгівлі Криму. До XVII століття споживання тютюну в Кримському
ханстві було звичайним явищем і набуло широких масштабів.
Османський мандрівник Евлія Челебі, який побував у Криму в XVII
ст., у своїй «Книзі подорожей» зазначив: «Усі татари охоче упиваються
тютюном. Вони не випускають з нього дим, а тільки вдихають його, по-
тім же стають, як п’яні, примовляючи при цьому: «Ми напилися!»»
Саме з татарської та турецької мов козаки запозичували терміни,
що стосуються куріння: тютюн – tütün (табак), lüle – тютюнова трубка
(люлька), «чубук».
На час правління хана Крима Герая I (1758–1764 рр.) припадає згад-
ка посади тютюнджю, цей посадовець підносив правителю тютюн. У
ханському дворі також існувала посада чубукчу, тобто відповідального
за постачання чубуків.
Кава і трава бідних
Від османів кримські татари перейняли традицію вживання кави. За
спогадами сучасників, татари були великими шанувальниками тютюну
та кави:
«Усі татари, навіть татарки, а особливо старі, від малого до велико-
го, пристрасно охочі до тютюну, який курять майже безперервно; – ні
вдень, ні вночі, ні в дорозі, ні в домі, включно з часом молитви, не ви-
пускають з рук люб’язної для них трубки, яка служить їм веселим га-
янням часу. Пити каву без вершків і цукру, у татар, за їхнім звичаєм, є
необхідна річ, щоденний приємний їм напій, яким пригощають усіх своїх
 6 СТ. №1(73)/2023 HISTORY

До XVII століття в Константинополі вже було більше тисячі пивних та тютюн, який ферментували в закритих приміщеннях, за допомогою вог-
104 винних крамниць, але лише 60 закладів, де продавали та курили ню або диму, відрізнявся більш яскравим, але також більш різким сма-
гашиш. Поруч із гашишем широке розповсюдження мав опіум. ком, і більш високим вмістом нікотину.
Османські та європейські джерела повідомляють, що з 16 по 19 Проте чистий турецький тютюн дуже дорогий і курили його далеко не
століття опіум вживали у Константинополі та інших турецьких містах, а всі козаки. Клімат на теренах їх проживання – на південному сході Поль-
також експортували до Європи. сько-Литовської держави – чудово підходив для вирощування тютюну.
За оцінками відомого дослідника запорізького козацтва Анатолія Па-
1573 року венеціанський мандрівник спостерігав, як мешканці ту-
стернака, найпопулярнішим різновидом тютюну, який вирощували в
рецької столиці регулярно пили «якусь чорну воду з опіумом», яка
Запоріжжі, була «махорка» – міцний тютюн, відомий на Заході як ац-
викликала у них прекрасне самопочуття. Проте «вода», за його словами,
текський тютюн (Nicotiana rustica), багатий на нікотин і з різким смаком.
призводила до такої сильної залежності, що люди, які її були позбавлені,
швидко вмирали. Наприкінці 1680-х років, коли Запоріжжя опинилося під владою росій-
ських царів, на землях Гетьманщини щороку збирали врожай тютюну у
З Туреччини алкоголь та опіум проникали до Криму. Деякі сучасники
розмірі 1500 тонн.
пов’язували причини занепаду колись могутнього Кримського ханства з
розпусним впливом на кримське суспільство принесених ззовні нарко- Як правило, тютюн був лише доповненням до суміші трав, які тради-
тичних засобів і потягу до насолод. ційно курили козаки. Всі ці трави мали цілющі властивості: заспокоюва-
ли нервову систему, знижували кров’яний тиск, покращували апетит і
Пристрастю до опіуму та гашишу був відомий, наприклад, кримсь-
сон, позитивно впливали на дихальну систему, а гарячий дим від курін-
кий хан Халім Герай I (1756–1758). Постійно обдовбаний, Халім керував
ня справляв цілющу дію на слизові оболонки дихальних шляхів.
ханством дуже погано: проводив невдалу кадрову політику і займався
поборами з населення. Почалися бунти, що перейшли у повстання, і хан Тому запорізькі козаки майже не хворіли на астму, бронхіти, трахеїти.
був змушений залишити престол. Через півтора десятиліття Кримське Крім того, козаки ніколи не курили в хаті, у курені і навіть у землянці,
ханство припинило існування. «бо там – Бог», говорили січовики. Таким чином, дим не «з’їдав» їм
легені у закритих приміщеннях та легеневі захворювання були серед
Ахмед б. Ібрахім Ресмі у другій половині 70-х років XVIII ст. писав:
них рідкістю.
«Коли нарешті татари, залишивши своє толокно і свою бузу, почали їсти
борщ і покурювати опіум, запиваючи його чаєм та кавою, ці п’яниці,
натурально, стали слабкими і важкими, а тим часом Москва посилилася
і побажала помститися їм за свої образи».
Чи могли козаки перейняти від османів і кримських татар звичку кури-
ти коноплю та гашиш? Жодних офіційних свідчень щодо цього у нас не-
має. Деякі запорізькі травокури, посилаючись на працівників козацького
музею на запорізькому острові Хортиця, стверджують, що в багатьох ко-
зацьких трубках, що зберігаються в музеї, дослідники знайшли залишки
конопель. На сайті музею така версія не підтверджується, а відомості
про подібні дослідження відсутні.
Якщо ж задаватися питанням, чи могли козаки курити місцеві коноплі,
то відповідь буде ствердною – так, ще як могли.
До того ж пенька (грубе луб’яне волокно, одержане з стебел коно-
пель) була одним із головних експортних продуктів Речі Посполитої – у
величезних кількостях коноплю вирощували у Польщі та Литві та поста-
чали до Західної Європи. Культивуванням цієї корисної рослини займа-
лися і запорізькі козаки.
«Предметами вивезення з боку запорізьких козаків до Туреччини
були – хутра, шкіри, вовна, залізо, полотно, пенька, канат, яловичина,
баранина, живі вівці, храш, коров’яче та конопляне масло, риба, ікра,
пшениця тощо; деяка частина цього товару йшла безпосередньо із Січі,
деяка ж – через Січ із України, Польщі та Росії».
Щодо опіуму, козаки могли застосовувати його як ліки. Опіум був до-
бре відомий лікарям та аптекарям у Польщі та Литві. Так, асортимент
першої аптеки Мінська, відкритої 1501 року, містив опіум.
У романі Генріха Сенкевича «Вогнем і мечем», присвяченому повстан-
ню Хмельницького, опіум, яким лікувалася польська шляхта, фігурує під
своєю оригінальною тюркською назвою – тер’як.
Який тютюн курили козаки? До сумішів трав, що курили козаки, входили:
Турецький тютюн був «солодким і м’яким», оскільки його ферменту- Буркун (греча дика, італійська трава, донник, м’ята, горічівка, полин,
вали за допомогою прямих сонячних променів. Такий тютюн переважав чаклун-трава, ковила, будяк, чабрець, терен, дуб, валеріана, звіробій...)
у Малій Азії, на Балканах та на Близькому Сході. Західноєвропейський До речі. У минулому столітті у Швеції жив великий ентузіаст та попу-
 HISTORY №1(73)/2023 7 СТ.

ляризатор траволікування та вирощування лікарських рослин Йоханнес

Хенрікссон. За кожної великої європейської війни Швеція потрапляла
в природну морську блокаду і «колоніальні» товари на кшталт кави і
тютюну зникали з полиць кіосків і магазинів. Якось жителі Даларна приї-
хали до вченого по важливу пораду: «Чим можна замінити тютюн?» Вони
перепробували безліч варіантів, відомих у народній традиції. Хенрікссон
порадив їм курити звіробій. За свідченнями багатьох курців, цей сурогат
тютюну є найкращим із усіх відомих. Запах диму різновиду звіробою
Hypericum Maculatum не відрізняється від кращих південних тютюнів
типу балканських. Дим звіробою має сильну дію на мікроорганізми.
Проходить зубний біль, запалення в ротовій порожнині, застуда, нежить
і ангіна. Крім того, легка антидепресантна дія звіробоя підвищує пра-
цездатність і покращує настрій.
Які люльки курили козаки?
У Речі Посполитій були поширені два типи курильних трубок: захід-
ноєвропейського походження (бельгійського та голландського) та
південного (із Туреччини, Валахії та Молдови). На території Великого
князівства Литовського були поширені трубки першого типу, виготов-
лені з білої глини, а в Україні козаки курили переважно південні трубки,
виготовлені з червоної глини. У містах, де стояли козацькі гарнізони,
археологи знаходять сотні люльок саме турецького походження.
У другій половині XVII століття почали масово з’являтися люльки міс-
цевого виробництва. На відміну від білоглиняних з довгим чубуком,
«червоноглиняні» робилися в основному з коротким мундштуком. Їх так
і називали – «носогрійки», вони ж буруньки – від татарського слова
«бурун», тобто «ніс».
Короткий мундштук, але цілком містка чашка. Найчастіше її вирізали
із твердого листяного дерева — вишні, груші. Оскільки знаходять чашки
запорізьких люльок, що не згнили і не прогоріли, припускають, що ро-
били їх швидше з капа, дуже твердого наросту, який буває і на старих
фруктових деревах. З хвойних порід трубку можна виготовляти тільки
з великої потреби: волокна недоладно лежать, смола перебиває смак.
Такі трубки зрідка знаходять, але переважно у білоруських пущах.
Окрім дерева, гарний матеріал – глина. Вважається, що найкраща
глина була у Криму.
Глиняну чашку трубки обпалювали на вогні і наносили візерунки.
Пізніше, у XVIII столітті, чашки почали робити з таких матеріалів, як вул-
канічний туф та глазур. У чашку вставлялася дерев’яна втулка – з клена,
груші, вишні чи липи. Чубук часто був із тростини. Коли його забивали
смоли, чубук не чистили, а викидали та вставляли новий.
Носогрійка – вірна бойова подруга: довго служить, легко чиститься.
Проста, гладенька або навіть покрита візерунковим різьбленням чашка
добре лягає в руку, її зручно тримати в зубах. Але були люльки для
колективних посиденьок біля багаття.
Велика (не стільки обсягом чашки, скільки довжиною чубука і мунд-
штука) і звана «обчоською», вона служила козакам ніби «трубкою миру».
Курити довго і роздумливо, передавати товаришам — добре заняття на
привалі та в раді. Ось таку люльку прикрашали моністами, кришками. Її
берегли особливо.

(Для написання статті автором використано деякі публикації та до-

слідження відомих науковців, у т.ч. Анатолія Пастернака, Дмитра Явор-
ницького, «Історія запорозьких козаків. Побут запорозької громади. Том
1»).
 8 СТ. №1(73)/2023 ОЛДОРЕЗКА

ХРОНІКИ СЕЗОНУ
(СПОГАДИ СТАРОГО НАРКОМАНА)
Як не дивно, але сьогодні практично на всіх українських маркетплей-
сах немає опіатів. Чому так і з чим це пов’язано, можливо, ми погово-
римо іншим разом, тим паче, що попит на «повільну» тему (чорняшка,
герич та іже з ними) завжди був і залишається високим. Опіати і в мир-
ний час були в пошані у нашого брата (привіт учасникам ЗПТ!), а вже в
часи війни і поготів. Але зараз не про це.
Напевно, зі мною багато хто погодиться, що з приходом теплих днів у
наші хворі голови невблаганно пруть спогади про стару добру традицію
збирати «сезонку». Інакше кажучи – шматувати зелені бошки маку, про-
сочуючи «опіухою», що стікає зі зрізу, звичайні медичні бинти, вату чи
будь-що інше, з чого згодом можна виварити саме просочення, що за
лічені хвилини стає темно-рудим і жахливо липким. От якось мені, на- род можна було приїжджати до кінця сезону, а потім ще й по-доброму
приклад, довелося збирати «ханку» взагалі прямо на футболку. І знаєте, в господарів випросити або викупити за копійки мішок-другий цієї ж
цієї порізаної на шматки і пропрасованої праскою ганчірки нам вистачи- макової соломи, яка майже місяць щедро ділилася з вами своїм соком.
ло дня на 3-4 колотися самим і навіть пригощати лівих. Не беруся судити, чому раніше був і вітався саме такий спосіб збору
...Хто в курсі, пам’ятає, як по коліно наливаються джинси вологою від «сезонки», до речі, чимось схожий на культуру збору грибочків, які не
роси, і штанини важчають, а от вище колін джинса стає брудно-рудою, можна виривати із землі, а треба зрізати, акуратно, щоб не обірвати
бо все підрізування зазвичай відбувається навпочіпки. Ось за такими грибницю (щоб можна було збирати гриби знову і знову!), але ми ко-
прикметами і специфічним запахом «сирцю» легко було впізнати «сво- цали тільки так.
го», перетинаючись на приміських автостанціях або в ранкових елек- На жаль, ніщо хороше не вічне. Чим більше ставало наркоманів,
тричках десь на початку вісімдесятих. Сьогодні цього немає, та й усі тим нахабнішою і жадібнішою ставала наша братія. Мак зростав у ціні
майже добираються за місто машинами. і ставав реально найціннішою рослиною на селянському подвір’ї. Якщо
Збирати ханку, акуратно надрізаючи голівки винятково на стеблі, пря- раніше, наприкінці 70-х, початку 80-х, мак сіяли на задвірках села або
мо на городі, тривалий час вважалося чи не єдино правильним, дуже на найостанніших рядках городу, то вже в середині 80-х кущі маку ви-
щадним способом (стосовно самої рослини і її господарів). До того ж саджували винятково біля хати, найчастіше під вікнами або біля собачої
нічні вилазки сприймалися як якісь пустощі, що було для багатьох рад- будки. Найпрагматичніші мешканці обносили город високим парканом
ше азартною, ніж стрьомною пригодою. Як то кажуть, «і вовки ситі, і із сітки-рабиці, а заможніші не шкодували електрики, протягом усього
вівці цілі», бо селяни здебільшого навіть не помічали, що за ніч їхнім літа підсвічуючи дорогоцінні кущі спеціально встановленими заради та-
плантаціям завдано шкоди. За такої «класичної обробки» на один го- кої справи стовпами з яскравими ліхтарями. Дійшло до того, що деякі,
 ОЛДОРЕЗКА
особливо прикипілі до рідної плантації господарі, ставили розкладачку
безпосередньо між грядок і ночували на городі в обіймах з дробовиком.
Така реакція з боку селян була великою мірою виправдана. Зголод-
нілі за рік і вкрай знахабнілі наркомани, немов полчища сарани, стали
знищувати мак буквально на корені, та що там, виривали з корінням па-
ростки, які ледве пробивалися із землі ще навесні! Таке, утрамбоване в
кілька мішків макове бадилля, називали «капустою», яку, повернувшись
у місто, виварювали увесь день в десятках каструль, заради єдиної
«розкумарки» аби з’явилися сили знову рушити в ніч і знову «накосити
капусти». Найбільш відбиті по-своєму сприймали спроби селян якось
огородити свої городи від наркоманських набігів: всі ці ліхтарі, паркани
з рабиці та колючого дроту і навіть собачий гавкіт, що не перебиває
хропіння п’яного в мотлох мужика, сприймалися ними як чіткі орієнтири
і скоріше притягували, ніж насторожували!
Відтоді, як почастішали випадки, пов’язані з упійманням на городах
наркоманів, і пройшли чутки про жорстокі розправи і згвалтування місь-
ких панянок, спійманих місцевими жителями посеред ночі з усіма при-
чандалами (бинти, леза, баяни...) вилазки на підрізування стали більше
схожими на такі собі екстремальні забави, що нагадують походи вар-
варів по видобуток, які володіють найменш небезпечним, але все ж таки
варварським способом «збирання врожаю». Для того щоб скоїти набіг
із подальшою крадіжкою (а саме таку статтю КК, крадіжка особистого
майна громадян, застосовують до тих, хто примудряється вирізати кущі
маку із приватної ділянки) запеклому любителю «сезонки» вистачає 15
хвилин, щоб зібрати півсотні кущів в оберемок, запхати їх у мішок і «на-
косити» наступну, після чого з набитим мішком змитися. Як правило,
весь цей час недалеко від села «людину з мішком» очікує тачка, і бувало,
№1(73)/2023 9 СТ.
судячи з обставин, машина чекала з не вимкненим двигуном. На все
про все вистачало не більше ніж півгодини, і запаковане «зеленкою»
авто поверталося в місто, неодмінно з’їжджаючи з траси в малопримітну
лісосмугу. І вже там, прикрите з усіх боків деревами, під світлом фар,
каламутилося головне «таїнство»: з перших 2-3-х десятків оброблених
голівок зазвичай спочатку розкумарювалися, а всі інші зрізані зі стебел
«бошки» ставили на капот, дах, багажник і де це було можливо, чекаю-
чи, поки витікало зі зрізу «молочко», яким швидко просочували бинти.
Доки бинти насичували з одних голівок, з десятка інших стікав сік, отже
за годину роботи легко просочувалися «опіухою» кілька метрів широких
медичних бинтів, причому так щільно, що з 5 см. піднімали до 10-15
кубів «свіжака».
«Покоцану зеленку» (голівки, стебла) перший час викидали, повер-
таючись додому «майже без палева» – в той час на КП менти зазвичай
перевіряли в основному тільки багаж, великі сумки тощо, але рідко об-
шукували кишені. Ось так, майже без стрьому, але під кайфом, багато
моїх знайомих поверталися до рідного Києва на світанку – задоволені
та щасливі.
Однак, не минуло й року, як у хід пішли і «ніжки та ріжки». Із зелених,
вже «покоцаних» голівок, чи то пак із тієї самої «зеленки», виходила чу-
дова «хімка» і, що примітно, були випадки, коли менти тупо відпускали
з мішком «зелені», щоправда, чому так, скажу чесно, не знаю. Загалом,
нашим наркоманам вдалося налагодити з маку практично безвідходне
виробництво. Найголовніше посадити насіннячко і дати йому прорости!
Мазай
 10 СТ. №1(73)/2023 ТЕРАПІЯ
Ірина Ромашкан

ПТСР
посттравматичний стресовий розлад
«Зло відрізняється від трагедії відсутністю потреби та добровільною природою.
Трагедія – це умова буття. Буття – це взаємодія нескінченного та кінцевого, ця взаємодія і є трагедія.
Зло – це щось інше. Зло – це свідома спроба зробити умови існування гіршими, ніж їм слід бути.
І це рухається свідомим наміром.»
Джордан Пітерсон

«Лайно трапляється.»
«Форест Гамп»

24 лютого 2022 року в Україні почалася повномасштабна війна, яка Перша з цих 3 сторін переважно належить до народу, друга — більше
триває вже більше року. Ми всі опинилися під загрозою знищення, за- до полководця та її армії і третя — до уряду…»
гинуло та було травмовано багато людей, і коли це скінчиться – ніхто
Наша ціль – перемогти, робити все для перемоги кожен на своєму
не знає. Все ще гинуть військові та мирні люди, багато людей поїхало
місці, вижити та допомогти вижити нашим близьким, людям, які нас
з країни, рятуючись від війни. Більшість українців залишилися на рідній
оточують, та зберегти здоровий глузд.
землі і кожен робить все, що від нього залежить, заради перемоги над
ворогом. Розірвані соціальні зв’язки, зруйновані сім’ї… Ми всі втоми- Саме про здоровий глузд, про збереження та відновлення ментально-
лись, ми засинаємо та прокидаємось з одним бажанням – перемоги та го здоров’я і піде мова у цій статті. Перше, про що має знати будь-яка
закінчення війни. доросла та відповідальна людина, це те, як усе влаштовано всередині
нас самих, яким чином наша психіка та наше тіло реагує на певні події
Драматичні події, учасниками яких ми всі стали, впливають на нас
у короткостроковій та довгостроковій перспективі; які наслідки мають
щодня, щохвилини. Ми можемо цього не помічати або ігнорувати цей
травмуючі подїї, як впоратися з тією шкодою, що вже має місце, та як
вплив, але травма, яку ми всі зазнали, хтось в більшій мірі, втративши
запобігти шкоді, яка ще може буде завдана. продовження на стор. 18
близьких, домівки, роботу, взагалі своє звичне мирне життя, хтось у
меншій, усі ми платимо певну ціну. Насамперед страждає наше мен-
тальне здоров’я, що не так очевидно, як, наприклад фізична травма
або втрата матеріальних речей. Навіть у мирні часи люди не те щоб
переймалися своїм ментальним здоров’ям, а під час війни, коли питан-
ня власного фізичного виживання та виживання близьких під загрозою,
мало хто звертає увагу на свій психологічний та емоційний стан. Да-
ремно…
Я спілкуюсь з багатьма людьми, з моїми родичами, друзями, знайо-
мими, колегами, клієнтами (за фахом я психолог) і багато хто скаржить-
ся на однакові симптоми: порушення сну, знервований та тривожний
стан, панічні напади, порушення пам’яті, депресивні стани та багато ін-
шого. Багато хто почав приймати ліки, дехто користується «народними
методами» – вживають алкоголь або наркотики, або усе разом для того,
щоб якось регулювати свій емоційний стан і мати змогу піклуватися про
себе та близьких. Кожен намагається впоратися та вижити так, як уміє.
На жаль, деякі засоби не стільки допомагають (алкоголь та наркотики)
скільки заважають та створюють додаткові проблеми. Звичайно, ідеаль-
не рішення – це закінчення війни, але це лежить за межами контролю
пересічних людей, війна – це ситуація, на яку не може вплинути зви-
чайна людина і, навіть, багато людей. Як писав пруський військовий
начальник, військовий теоретик та історик Карл фон Клаузевіц у своїй
книзі «Про війну»:
«…Отже, війна — не лише справжній хамелеон, який у кожному кон-
кретному випадку дещо змінює свою природу; за своїм загальним ви-
глядом (щодо панівних у ній тенденцій) війна представляє дивовижну
трійцю, складену з насильства, як початкового свого елемента, нена-
висті та ворожнечі, які слід розглядати, як сліпий природний інстинкт;
з гри ймовірностей та випадку, що перетворюють її на арену вільної
духовної діяльності; з підпорядкованості її як знаряддя політики, завдяки
якому вона підпорядковується чистому розуму.
 ОЛДОРЕЗКА
БУВАЄ Й ТАКЕ...
Розказуючи власну історію, важко уникнути пафосу, особливо врахо-
вуючи мій досить таки похилий вік – п’ятдесят пять для наркомана це
глибока старість. Але я можу собі дозволити трішки пихатості та пафосу
саме через мій поважний вік! Зараз я повністю тверезий, не вживаю
наркотики та алкоголь, я одужую від своєї хвороби, працюю як чесна
людина, що для мене досить дивно, враховуючи мій бекграунд і я не
знаю, як довго це ще триватиме, але зараз це виглядає так.
Мені пощастило або навпаки, не пощастило, застати ті самі
«дев’яності» – епоху первісного накопичення капіталу – каламутні часи,
у які багато хто почав свій шлях у пекло опійної наркоманії, славнозвісне
Ломоносова у Києві, де барижили героїном (молоде покоління може про
це тільки мріяти!). Уявіть собі дев’ятьсот шістдесят грамів героїну, які
потрапили мені у руки (не самі, звичайно, я їх відібрав у бариги) і з
якими я й гадки не мав, що робити. Але не будемо бігти поперед батька
в пекло, почнемо з початку.
Усе почалося так само, як у багатьох із тих, з ким я зустрічався на
своєму життєвому шляху: алкоголь, гітара, блатна романтика, старші
товариші, які відправляли мене до крамниці за вином, я купував, прино-
сим їм і мені здавалося, що я дотичний до цього дорослого світу і сам
№1(73)/2023 11 СТ.
anonymous
я вже достатньо дорослий, настільки, що мені доручають таку важливу
справу… Вони ж мене відправляли «працювати на кишені», тобто красти
з кишень довірливих та безпечних громадян. До речі, виходило це у
мене віртуозно і досі я не можу втямити чому, наприклад, віртуозна гра
на скрипці шанується, а віртуозна крадіжка – ні. Це теж мистецтво…
Я розумію, що музика приносить задоволення слухачам, а крадіжка –
страждання потерпілому, але через своє кримінальне мислення я не
хочу з цим погоджуватись.
Усе своє дитинство я провів у так званих «спеціальних закладах» для
«складних» дітей та підлітків. Батька свого я взагалі не пам’ятаю, а мати
усе моє дитинство була зайнята роботою. Я, звісно, ріс на вулиці, вона
була мені і татом і матір’ю, і усім світом.
Десь в середині вісімдесятих років опинився я у Середній Азії, де й
познайомився з «планом», а згодом щільно на нього «підсів». Про «важ-
кі» наркотики я й гадки не мав, та й не поважали наркоманів (тим більше
ін’єкційних) в Азії, тамтешні патріархи – люди, які досягли чогось у житті
– вживали опій, вони пили його, змащуючи вінця піали та змиваючи
рідиною. У тюрмі, де я відбував термін шість років, були наркомани,
але нікого з мусульманського світу, виключно з християнського. Я ні-
чого не знав про «важкі» наркотики, «план» мене
влаштовував до тих пір, поки не потрапив на «кри-
ту» і там вимушено кинув курити. Виявилось, що
не такий вже «план» безпечний: декілька місяців
я підгальмовував, мені важко було спілкуватися з
людьми, важко було зібрати думки до купи… Коли
я звільнився, то до «плану» вже й не повернувся.
Натомість у моє життя прийшов героїн, ті самі
дев’ятсот шістдесят грамів, які зіграли зі мною
злий жарт.
Оскільки я ніколи не мав справи з опіатами, та
взагалі нічого про це не знав, я спробував його по-
курити разом зі знайомим, який щільно «сидів» на
цьому лайні. Ефект мені сподобався, я щедро при-
гощав їм своїх друзів, але порошок швидко закін-
чувався, тому ми почали його нюхати, а далі – я
став колоти його у м’язи. Мені здавалося, що якщо
я курю, нюхаю або колю внутрішньом’язово нар-
котик, то я не наркоман. У моєму середовищі було
не прийнято вживати «важкі» наркотики, «наркоман
– це як півтора підараса», тобто мені зручно було
думати, що я не наркоман. Але згодом з’ясувалося,
що вживати «по вені» набагато краще і економніше
(мій дозняк злетів до хмар!), а героїн закінчував-
ся… Досить швидко від моїх вен залишилися лише
спогади, я знову потрапив за грати, я відкрив для
себе «детокси», лікарні, «ломки на суху», пройшов
усі кола пекла, як мені здавалося, але з героїну
зістрибнув на деякий час. Тобто до нього я вже й
не повертався, оскільки спробував спочатку «шир-
ку», а потім метадон. На нього я підсів надовго,
 12 СТ. №1(73)/2023
вживав його у тюрмі, таборах, мєнти лояльно ставляться до вживання,
це краще, ніж бухати. Дехто з них і самі «замазані» у постачанні нарко-
тиків ув’язненим.
Як це не дивно, я регулярно «хапав лопату», я регулярно «передо-
зовувся», потрапляв до реанімації… І увесь цей час я жив виключно
кримінальним життям, в якому, ще й досі, вживати наркотики, м’яко
кажучи, не камільфо. Але мені вдавалося якось петляти, час від часу
«стрибати» самостійно, щоб мати змогу працювати та не втратити
довіру важливих для мене людей. Вживання висмоктало з мене життя,
я виглядав та почувався наче живий труп, я захворів на ВІЛ та майже не
вмер (неодноразово!), я поховав свою дружину, яка померла від нарко-
тиків і в смерті якої я себе звинувачую, моя дочка росла з родичами і ми
майже не бачилися, оскільки я або сидів за гратами, або вживав і мені
було не до батьківства…
У 2018 році я завдяки друзям вперше в житті потрапив до реабіліта-
ційного центру, пройшов повний курс реабілітації та близько року утри-
мувався від вживання. Потім трапилися певні події і я зірвався. За добу
я тричі опинявся в реанімації, двічі мене витягували з того світу ті ж
самі лікарі, які дивилися на мене як на ідіота. Але мене це не зупи-
ОЛДОРЕЗКА
нило і наступний рік я провів у якомусь божевільному вживанні. Знову
лікарня, знову реабілітаційний центр, знову два місяці важкого кумару,
але я впорався і виліз з тієї ями, в яку сам себе заштовхав. Чому я
навчився? Я зрозумів, що повернення до кримінального способу життя
(а ніякого іншого я не знаю) рівноцінно поверненню до наркотиків. У
кримінальному світі багато наркотиків, що й зрозуміло, люди живуть у
постійній напрузі і мають якимось чином її знімати. Алкоголь робить нас
агресивними та некерованими, тому наркотики – вихід. А повернення
до наркотиків рівноцінно передчасній смерті, до якої я ще не готовий. Ба
більше, те, у що я вірив усі ці роки, перестало працювати. Табір – був
моїм домом. Більшу частину життя я провів в таборах. Я дуже добре
знаюся, як виживати в тих умовах, як побудований кримінальний світ,
але останнім часом я спостерігаю за тим, як усе змінюється і ці зміни не
на краще. Все, що відбувається в таборах та тюрмах, викликає у мене
відторгнення, оскільки замість принципів там керуються матеріальним,
як, власне, і на волі. Я прожив своє життя вірячи у принципи честі,
справедливості, яку ми встановлюємо, вагу людських якостей, а тепер
я бачу, що все вирішують гроші. Цей світ мене більше не приваблює.
Тому я вчуся грати тими картами, які мені здала доля в тих умовах, в
яких я існую. І мій досвід говорить про те, що усе можливо!
 НАРКОСЦЕНА
Макс Катрич
У жовтні 2022 року Управління із санітарного нагляду за якістю харчо-
вих продуктів і медикаментів (FDA) уперше повідомило про брак у США
препарату аддералл (Adderall).
Що таке аддерал і навіщо він потрібен
Аддералл являє собою суміш двох солей амфетаміну – 75% декстро-
амфетаміну і 25% левоамфетаміну.
Препарат призначають у разі ожиріння і нарколепсії – хронічного не-
врологічного захворювання, яке може вплинути на здатність мозку ре-
гулювати цикли сну і неспання.
Але найчастіше аддералл використовують для зменшення синдрому
порушення активності та уваги (СПАУ), для якого характерні такі сим-
птоми, як неуважність, гіперактивність та імпульсивність (в Україні інко-
ли використовують термін ГРДУ – «Гіперактивний розлад з дефіцитом
уваги»).
Медики вважають, що у звичайних медичних умовах зі звичайною ме-
дичною дозою аддералл корисний (принаймні протягом 1-2 років) для
людей зі СПАУ. Аддералл допомагає людям із цим діагнозом, оскільки є
прямим стимулятором центральної нервової системи. Препарат збіль-
шує вміст у мозку норадреналіну та дофаміну. Ці хімічні речовини віді-
грають важливу роль в управлінні увагою і настроєм.
Норадреналін впливає на увагу та реакцію мозку на стрес. Дофамін
впливає на складне мислення і на те, як ми реагуємо на корисний до-
свід. Більш високий рівень цих хімічних речовин в організмі призводить
до зростання пильності, енергії та уваги.
Близько шести мільйонів дітей у США віком від 3 до 17 років мають
діагноз СПАУ. З них 62% приймають ліки, що допомагають зосередити-
ся і контролювати поведінку.
На СПАУ страждають від 3% до 6% дорослих американців. Багато з
них приймають ліки для лікування СПАУ. Опитування 2015 і 2016 років
показали, що близько 7% дорослим у США прописували стимулятори.
За оцінками аналітичної компанії IQVIA, попит на аддералл за останні
роки зріс майже на 27%, а кількість рецептів збільшилася з 35,5 млн у
2019 році до 45 млн у 2022 році.
Імовірно, 11,6% студентів американських коледжів страждають на
СПАУ. Багато здорових студентів приймають аддералл, щоб підвищити
увагу і концентрацію в дні іспитів або коли вони працюють «ночами без-
перервно», щоб закінчити курсову роботу. Дослідження показують, що
зловживання рецептурними стимуляторами серед студентів коледжів
може досягати 35%.
Аддералл для ветеранів бойових дій
Хоча лікування аддераллом посттравматичного стресового розладу
(ПТСР) не надто поширене, дедалі більше лікарів-клініцистів усвідом-
люють, що ці популярні ліки від СПАУ є ефективним варіантом лікування
для деяких людей із посттравматичним стресовим розладом.
Опубліковані 2015 року дані дослідження це підтверджують. Резуль-
тати 12-тижневого подвійного сліпого дослідження засвідчили, що ад-
дералл здатний усунути більшість симптомів посттравматичного стресу,
особливо когнітивні симптоми.
№1(73)/2023 13 СТ.
Форми та схеми лікування
Adderall негайної дії доступний у формі таблеток, а Adderall XR про-
лонгованої дії – у формі капсул. Дози варіюються від 5 міліграмів до
30 міліграмів на таблетку/капсулу. Розмір дози залежить від реакції ор-
ганізму на ліки. У більшості випадків лікар спочатку призначає меншу
дозу, щоб побачити, як реагує пацієнт, а потім щотижня її коригує, поки
не досягається бажаний результат.
Метаболізм аддераллу залежить від декількох індивідуальних чин-
ників, зокрема від складу препарату, що вводиться, та індивідуальних
особливостей пацієнта. Склад із пролонгованим вивільненням діє при-
близно від восьми до дванадцяти годин, а склад із негайним вивільнен-
ням може діяти від двох до чотирьох годин. Люди метаболізують ці ліки
швидше або повільніше, залежно від їхньої генетики.
Для лікування СПАУ початкову дозу приймають вранці незалежно від
прийому їжі. Хоча Adderall XR приймають тільки раз на день, Adderall
короткої дії можна приймати двічі-тричі в день з інтервалом від чотирьох
до шести годин між прийомами. У більшості випадків загальна доза не
перевищуватиме 40 міліграмів на день, але дозування має визначити
ваш лікар.
Для лікування нарколепсії стандартна доза Adderall варіюється від 5
до 60 міліграмів на день, розділена на дві-три дози з інтервалом від
чотирьох до шести годин.
Правовий статус аддераллу
У США FDA схвалило використання аддералу для лікування СПАУ 1996
року. За межами США аддералл легально доступний у Канаді, Пакистані
та інших країнах, але заборонений у Японії, Саудівській Аравії, ОАЕ, Пів-
денній Кореї та багатьох інших країнах, включно з Україною. У Європі
аддерралл не використовується і нелегальний, але можна провозити
ці ліки в Іспанію за наявності рецепта. У більшості європейських країн
призначають аналоги аддераллу – метилфенідат і декстроамфетамін.
Причини «кризи аддераллу» у США
Дефіцит аддераллу в США виник через те, що Teva та інші ком-
панії-виробники не зуміли в заплановані терміни випустити партії цих
ліків. Станом на березень 2023 року дефіцит зберігається, тим часом як
попит на аддералл зростає.
Аптекарі пояснюють, що причина дефіциту – не стільки проблеми
з обладнанням або якістю препаратів, скільки несподіване зростання
попиту. Співробітники аптек зазначають, що дефіцит, спричинений пе-
ребоями в постачанні, їм знайомий, але вони ніколи не мали справу з
дефіцитом, спричиненим зростанням попиту.
Останніми роками кількість виписаних рецептів на ліки від СПАУ пе-
ревищила рівень, який прогнозували фармацевтичні компанії та урядові
установи.
Лікарі кажуть, що помітили явне збільшення кількості пацієнтів зі
СПАУ у 2020 році – з початком викликаних пандемією обмежень. Люди
почали працювати з дому, діти – займатися онлайн. І в них дедалі часті-
ше виникають проблеми з концентрацією уваги. У 2020 році попит на
аддералл серед дорослих збільшився на 15%.
 14 СТ. №1(73)/2023
Кількість діагнозів зростала, оскільки люди стали більше часу про-
водити в соціальних мережах і читати розповіді інших користувачів про
симптоми, що нагадують їхні власні. Усвідомивши, що страждають на
СПАУ, вони зверталися до лікарів за рецептом. Кількість охочих прий-
мати аддералл почала різко зростати.
Лікарі скаржаться, що багато їхніх колег нерозбірливо виписують ре-
цепти всім охочим. Досить зайти на онлайн-платформу, протягом 20-30
хвилин пройти співбесіду і піти з діагнозом СПАУ і рецептом на адде-
ралл.
Водночас люди, які почали приймати аддералл у період пандемії,
продовжують це робити, і дози зростають: тепер замість 30 таблеток
вони отримують 60, а замість 60 – 75. Зростають і витрати на аддералл:
якщо до COVID пацієнт міг витрачати на ліки менше ніж 30 доларів, у
березні 2023 року він витрачає понад 600 доларів на місяць.
Альтернативи
Після того, як з багатьох аптек зник аддералл, лікарі почали перево-
дити пацієнтів на метилфенідат, декстрометилфенідат і декстроамфе-
тамін.
Альтернативи не завжди виявляються ефективними, але пацієнти
змушені ними задовольнятися за принципом «краще щось, ніж нічо-
го». Однак лікарі, які лікують дітей і дорослих зі СПАУ, зазначають, що
альтернативні препарати мають побічні ефекти, і пацієнтам стає тільки
гірше.
Крім того, наразі спостерігається і дефіцит аналогів аддераллу. Так,
станом на січень минулого року, Американське товариство фарма-
цевтів, яке відстежує доступність ліків, повідомило про брак майже 40
різних складів дженерика Concerta – препарату метилфенідату пролон-
гованої дії.
Компанія Takeda Pharmaceuticals, яка виробляє декстроамфетамін
під брендом Vyvanse, стверджує, що нестачі в цьому препараті немає,
але співробітники кількох десятків аптек, з якими зв’язалися журналісти
NBC News, розповіли, що постачання Vyvanse періодично затримують
протягом кількох місяців.
Представники фармацевтичних компаній повідомляють, що про-
блеми з поставками можуть тривати орієнтовно до середини березня.
Згідно з базою даних FDA, компанія Alvogen, що виробляє дженерик
Adderall, очікує, що його дефіцит триватиме до середини квітня. На
початку лютого Teva Pharmaceuticals, найбільший у країні постачальник
аддералла, повідомила, що проблеми з поставками дорожчих фірмових
версій препарату наразі вирішено, але терміни відновлення поставок
дешевших «народних» версій ліків не назвала.
НАРКОСЦЕНА
Наркологи побоюються збереження дефіциту з тієї самої причини, з
якої препарати аддералла є контрольованими речовинами – є небезпе-
ка зловживання.
Без доступу до рецептурних стимуляторів люди можуть почати вда-
ватися до небезпечних речовин. Уже повідомлялося про випадки смерті
від підробленого Adderall із домішкою фентанілу. З одного боку – без-
печний, але обмежений запас речовини, з іншого – безмежний, але
небезпечний. Фахівці кажуть, що з точки зору громадської охорони здо-
ров’я, це надзвичайна ситуація.
Чому виробництво аддераллу не корелює зі зростанням
попиту?
Більшість ліків від СПАУ належать до класу контрольованих речовин
– стимуляторів ЦНС. Оскільки такі ліки мають добре задокументова-
ну історію зловживання та залежності, FDA та Управління по боротьбі
з наркотиками (DEA) обмежують кількість таблеток, яку аптека може
видати за один раз. Обмежена і можливість пацієнтів отримувати нові
рецепти.
Крім того, DEA встановлює обмеження на активні інгредієнти, які фар-
мацевтичні компанії використовують для щорічного виробництва цих
ліків. Управління по боротьбі з наркотиками свідомо не дасть компанії
збільшити його обсяги. DEA точно підраховує, скільки конкретних ліків
необхідно для задоволення попиту, а потім розподіляє точну кількість.
Проблема в тому, що розрахунки необхідного обсягу засновані на
історичних даних – кількості рецептів за минулі роки. Укладачі прогнозів
попиту не зуміли передбачити бурхливе зростання кількості діагнозів
СПАУ у період пандемії. Теоретично, Управління з боротьби з наркоти-
ками може збільшити квоти, якщо є законний попит з боку пацієнтів.
Однак на практиці це зробити непросто: не існує скоординованої си-
стеми, яка в режимі реального часу відстежувала б діагнози СПАУ на
загальнонаціональному рівні, як це роблять для COVID або грипу.
Поки незрозуміло, коли закінчиться дефіцит аддераллу. Окремі аме-
риканські політики та організації із захисту споживачів звернулися до
FDA та DEA з проханням вирішити проблему дефіциту на федеральному
рівні.
Експерти визнають, що швидке вирішення проблеми малоймовірне,
але життєво необхідне – йдеться про ліки, від яких залежить нормальне
функціонування десятків мільйонів людей. Вирішення проблеми нестачі
ліків від СПАУ потребуватиме набагато більшої прозорості від фарма-
цевтичних компаній і створення більш досконалої системи прогнозуван-
ня попиту на ліки.
Аддералл в Україні
Поки американці вирішують проблему дефіциту лікарського амфе-
таміну, українським пацієнтам зі СПАУ залишається лише мріяти про
саме використання аддераллу в принципі, так само як і інших аналогіч-
них психостимуляторів. В Україні ця група препаратів недоступна.
Саме психостимулятори серед усіх фармакологічних препаратів
мають максимальну доказову базу ефективності. Терапія психостиму-
ляторами ефективна більш ніж у 80% випадків. Численні дослідження
демонструють зниження інтенсивності та частоти клінічних проявів роз-
ладу з дефіцитом уваги та гіперактивністю при призначенні психости-
муляторів короткої дії. Багато фахівців вважають, що їхні побічні ефекти
цілком передбачувані і рідко мають серйозний характер.
Нині в більшості країн лікарі рекомендують психостимулятори як
першу лінію фармакотерапії за наявності симптомів СПАУ у дітей. Дані
окремих досліджень показують, що прийом психостимуляторів знижує
ризик вживання наркотиків підлітками.
 РІДНА КРАІНА №1(73)/2023 15 СТ.
Симон Петлюра

Олег Шама

«ТОВАРИЩ МОСКАЛЬ,
НА УКРАИНУ ШУТОК НЕ СКАЛЬ»
У 1929 році в Москві пройшов тиждень української культури

5 лютого 1929-го до Москви прибув потяг з українськими письменниками. Це був єдиний випадок,
коли питання української мови позитивно обговорювалося на найвищому радянському рівні.

31 жовтня 1926 року всеросійська газета «Известия» опублікувала рами, про які Корній Чуковський якось сказав, що звучать вони, як пога-
вірш Володимира Маяковського, пролетарського поета №1,— «Борг ний переклад з української. Російські мистецтвознавці цінували Кобзаря
Україні». У ньому автор нарікав, що росіяни погано розуміють «брат- як художника, насамперед як майстра офорту.
ський народ»: «Знають ось український борщ, знають ось українське
Допитливі російські читачі знали ще такого автора, як Марко Вовчок,
сало». Звично карбуючи склад, Маяковський писав: «Говорю себе:
але не завдяки її оригінальним творам, а за перекладами пригодницьких
товарищ москаль, на Украину шуток не скаль. Разучите эту мову на
романів Жуля Верна російською мовою. Та ще якось Максиму Горько-
знаменах — лексиконах алых, эта мова величава и проста». У вірші він
му потрапили до рук оповідання Михайла Коцюбинського, і він високо
цитує Інтернаціонал — пісню французьких комунарів, яка в той час була
про них відгукнувся, прорекламувавши українського письменника ще до
офіційним гімном Російської Федерації,— в перекладі Миколи Вороного:
створення СРСР.
«Чуєш, сурми заграли, час розплати настав». І далі поет розчулювався:
«Я немало слов придумал вам, взвешивая их, одно хочу лишь,— чтобы У 1918 році голова української держави гетьман Павло Скоропадський
стали всех моих стихов слова полновесными, как слово чуешь». тонко визначив ставлення росіян до всього українського: «Приїжджає
змучений чоловік з комуністичного раю на Україну... Хвалить, вважає,
Наступного дня після виходу «Известий» з віршем Маяковського, в
що Україна — це краса, і мова така милозвучна, і клімат хороший, і Київ
Києві пройшов творчий вечір поета. На той час його популярність була
красивий, і уряд хороший, все розумно... через два тижні... ще веселий
схожа на славу сучасної поп-зірки. «Біля Будинку комуністичної освіти
і люб’язний, але ось він їздив на візниках, вони дуже погані, і бруківка
(нинішня філармонія) — величезна юрба. Продертися до дверей немож-
місцями не дуже». А через деякий час від таких людей Скоропадському
ливо. Коридори, фойє, сходи — все забито квитковим і безквитковим
доводилося чути: «Знаєте, що я вам скажу, ваша Україна — нонсенс,
народом»,— згадувала одна з присутніх на вечорі. Вірш «Борг Україні
не має ніяких умов для існування. Потрібно творити єдину неподільну
«тоді звучав не просто докором росіянам, а прямим закликом до дії.
Росію. Та і ніяких українців немає, це все вигадка німців».
Три роки потому вище партійне керівництво в Москві вирішило ближ-
Подібне ставлення до «малоросів» збереглося в Росії і після створен-
че познайомитися з українською культурою. З цією метою до столиці
ня Радянського Союзу. Лише одиниці віддавали належне українцям.
СРСР запросили 50 літераторів та 12 діячів мистецтва. З ними зустріла-
Так, наприклад, відомий оперний тенор Леонід Собінов. Вирушаючи на
ся вся верхівка, включно з радянським лідером Йосипом Сталіним.
гастролі до Харкова у 1927 році, він розучував лібретто опер європейсь-
Невідомий брат ких композиторів українською мовою. Співак тоді записав у щоденнику:
«Коли я одержав переклад Лоенгріна (опера Ріхарда Вагнера) україн-
На той момент у Росії про українську літературу знали мало. Відомий
ською мовою, сівши за рояль, проспівав і мимоволі вигукнув: та це ж
був хіба що Тарас Шевченко, та лишень за його російськомовними тво-
звучить зовсім по-італійськи!»
 16 СТ. №1(73)/2023
У той самий час, коли Собінов гастролював у Харкові, на початку 1928
року в Парижі відбувся лінгвістичний конгрес. На ньому вчені обговорю-
вали евфонічну систему — мелодійність мови. Провели своєрідний кон-
курс, під час якого зачитувалися оригінали поетичних творів. Учасники
конгресу тоді визначили, що найбільш мелодійні мови, які включають
мінімум звукових нагромаджень,— це французька, італійська, українська
і фарсі (перська). Пізніше ця тема стала модною для європейських філо-
логів і кілька років поспіль обговорювалася на таких конгресах.
Кому це потрібно?
На початку 20-х років минулого століття більшовики кинули клич про
необхідність коренізації своєї партії. Вони хотіли залучити місцеве насе-
лення до державних органів радянських республік для того, щоб комуні-
стична ідеологія зміцнилася на національному рівні. Найбільш активно
цей процес проходив в Україні та Білорусі.
У липні 1923 року український уряд видав декрет, згідно з яким
українська мова проголошувалася обов’язковою для вивчення у всіх на-
вчальних закладах. Тоді ж влада від усіх чиновників зажадала оволодіти
«мовой». В держустановах і на підприємствах навіть проводилися іспити
на знання мови.
Паралельно йшов процес витіснення з вищого керівництва республіки
людей неукраїнського походження. Найактивніших опонентів цієї політи-
ки — Еммануїла Квірінга, першого секретаря Центрального комітету (ЦК)
української компартії, етнічного німця, а також Дмитра Лебедя, другого
секретаря ЦК,— перевели на партійну роботу до Москви. З Харкова, на
той момент головного міста УРСР, Сталіну час від часу летіли листи з
проханням зняти з посади генсека компартії України Лазаря Кагановича,
наступника Квірінга. Каганович всіляко намагався гальмувати україніза-
цію.
До кінця 20-х років минулого століття в Україні 85% преси видавалося
титульною мовою. Російський театр на деякий час припинив існування.
Навіть Євгенія Онєгіна в опері співали українською.
У Кремлі спочатку дивилися на українізацію крізь пальці. А Сталін на-
віть підбадьорював її активістів.
1926 року в літературних колах розгорівся гучний скандал. Олексій
Варавва переклав українською мовою повість Максима Горького Мати.
Опублікувати твір у дещо скороченому вигляді взялося видавництво
Книгоспілка. Його директор Олекса Слісаренко надіслав переклад Горь-
кому до Італії, де той вже декілька років жив у еміграції. Письменник
обурено відповів українцям: «Я категорично проти скорочення повісті
Мати, мені здається, що і переклад цієї повісті на українське наріччя
теж не потрібний. Мене дуже дивує той факт, що люди, ставлячи перед
собою одну і ту ж мету, не тільки стверджують відмінність наріч — нама-
гаються зробити наріччя мовою» — але ще й утискають тих великоросів,
які опинилися меншістю в області даного наріччя». Закінчувався лист
недвозначним питанням: «Кому це потрібно?»
Лист Горького до Слісаренка відразу став відомим в українських лі-
тературних колах. Полемізуючи з письменником, його колега по цеху
Микола Хвильовий написав статтю «Україна чи Малоросія», в якій назвав
Горького російським шовіністом. А кинутий у цьому памфлеті заклик
«Геть від Москви» став гаслом для багатьох патріотів України.
Скандал вийшов на міжнародний рівень, коли в Парижі Володимир
Винниченко, один з керівників УНР, в емігрантській газеті «Українські
вісті» опублікував лист Горького і гостро його прокоментував, критику-
ючи автора.
До полеміки деяким чином долучився навіть Сталін. Коли у 1932-му
після багаторазових умовлянь Кремля Горький повернувся на батьків-
щину, радянський вождь попросив зам’яти історію з українськими пись-
РІДНА КРАІНА
менниками. Ще через два роки прозаїк відвідав Харків і вибачився за
необдумані висловлювання на адресу мови братнього народу. «Я зро-
бив помилку, а Слісаренко мене трошки провчив»,— сказав Горький.
В обіймах Кремля
Пік кремлівської любові до України припав на початок 1929-го. 5 лю-
того в Москву прибув поїзд з українськими письменниками. Центральна
преса широко висвітлювала цю подію.
Анатолій Луначарський, народний комісар освіти, зустрічаючи гостей,
навіть заявив: “Смішно подумати! Нам зараз набагато легше познайо-
митися з англійською літературою, ніж з такою близькою українською».
І це притому, що ще двома роками раніше він публічно казав: «Українсь-
ка мова не пристосована до вимог культури».
Кульмінацією московської гостинності стала зустріч письменників зі
Сталіним, що відбулася 12 лютого. Вона була безпрецедентною, оскіль-
ки проходила у формі дружнього діалогу. Гості дозволяли собі спере-
чатися з вождем і вигукувати з місця коментарі до його висловлювань.
Мине ще кілька років, і про подібне спілкування зі Сталіним навіть
його оточенню буде страшно подумати. Протокол тієї зустрічі на довгі
роки ліг до архіву під грифом «таємно».
А тоді вождь навіть дорікнув гостям. Він розповів, як півроку тому в
Большому театрі виступали бандуристи. Голос із залу перервав вождя:
«Артистів з пивниць набрали?» Пролунав загальний сміх. «Але ось став-
ся такий інцидент,— продовжував Сталін.— Диригент стоїть збентеже-
ний — якою мовою говорити? Французькою він може вільно говорити,
німецькою теж, а ось українською соромиться».
Найбільше українських гостей обурювало те, що деякі російські пись-
менники негативно зображують українців. Судячи з протокольних за-
писів, хтось, не представляючись, вигукнув: «Стало майже традицією в
російському театрі виставляти українців якимись дурнями або бандита-
ми. У «Штормі» (п’єса Володимира Білль-Білоцерківського), наприклад,
українця зображено справжнім бандитом». І Сталін доброзичливо на це
відповів: «Можливо».
Але більше за всіх перепало Михайлу Булгакову за його п’єсу «Дні Тур-
біних». Її герої дуже саркастично висловлюються про українців. «Щодо
Днів Турбіних,— підтримував гостей радянський диктатор.— Адже я ска-
зав, що це антирадянська штука, і Булгаков не наш».
Олексій Петренко-Левченко, начальник головного управління мис-
тецтва УРСР, поставив питання руба: «Ми хочемо, щоб наше проник-
нення до Москви мало б своїм наслідком зняття цієї п’єси». Незабаром
після цієї зустрічі в СРСР на довгі роки заборонили друкувати і ставити
«Дні Турбіних».
Обговорювали у Сталіна й питання тематики сучасної літератури. Го-
сподар Кремля заявив: «Якщо ви будете писати тільки про комуністів,
це не вийде. У нас 140мільйонне населення, а комуністів лише 1,5 млн.
Не для одних же комуністів ці п’єси ставляться. Такі вимоги висувати
при нестачі хороших п’єс — означає відволікатися від дійсності».
Окриленими українські письменники повернулися з Москви.
Мине лише чотири роки, і всі учасники тижня української культури у
Москві опиняться в лавах ворогів народу. Шовінізм, ухильництво, на-
ціонал-буржуалізм, шпигунство — неповний перелік гріхів, у яких спец-
служби звинуватять діячів української культури.
Під репресії 30-х років потрапили більше тисячі українських письмен-
ників, художників, вчених. Лише небагатьом вдалося уникнути розстрілу
або таборів.
Матеріал опубліковано в НВ №3 від 29 січня 2016 року
 ТЕРАПІЯ
НАЛТРЕКСОН:
як діє препарат, здатний перемогти опіати
Опіоїдна наркоманія традиційно вважається однією з найважчих і та-
ких, що складно піддаються терапії. Багато в чому це пов’язано з вира-
женою фізичною залежністю, не кажучи вже про катастрофічний вплив
на абсолютно всі системи організму, психіку і когнітивні функції. Сьо-
годні ми розберемо один із можливих варіантів лікування цієї патології.
На тлі наявної світової проблеми з фентанілом питання лікування
пацієнтів від опіоїд-вмісних речовин стає дедалі актуальнішим. Весь
спектр відчуттів, який відчуває людина від прийому будь-якої опіоїдної
речовини, найчастіше зумовлений впливом на однойменні рецептори,
що позначаються грецькими символами: (мю), (каппа), (дельта),
(дзета) та ноцицептивний (NOR), також у кожної підгрупи є свої різ-
новиди. Вплив на них речовиною-агоністом призводить до виникнення
безлічі ефектів: від аналгезії та седації до відчуття фізичної ейфорії і того
самого «приходу». Варто зазначити, що лікарська залежність здебільшо-
го безпосередньо залежить від вираженості впливу на мю-рецептори.
З метою протилежної дії застосовують багатьом відомий препарат –
налоксон, який виступає конкурентним антагоністом, блокує зв’язуван-
ня з речовиною-агоністом і витісняє ту з опіоїдного рецептора. Він уже
багато десятиліть використовується в медицині, переважно для надання
лікування передозування опіоїдами. Однак у налоксону є один суттєвий
недолік – час дії, обмежений кількома годинами. Для пролонгованого
(тривалого) антагоністичного ефекту існує налтрексон. Він цікавий тим,
що спричиняє довгострокову блокаду опіоїдних рецепторів, від кількох
днів до цілих місяців. Існує у трьох формах: пероральна (таблетки), ім-
плантована (хірургічне підшивання) та ін’єкційна (внутрішньом’язова).
№1(73)/2023 17 СТ.
Що це означає для споживача?
Налтрексон у таблетках діє до 72 годин, але не має особливих переваг
під час лікування, тому що багато пацієнтів просто припиняють прийом.
Хірургія практикується частіше, приблизна вартість такої блокади (на
3-6 місяців) варіюється від 300 до 1200 $ за процедуру. Основний мінус
полягає в можливості самостійного видалення імпланта і нестабільно-
го вивільнення речовини. Внутрішньом’язову ін’єкцію можна вважати
найбільш підходящим методом, але водночас найдорожчим. Введення
препарату обумовлює ефект на один місяць, з невеликим запасом у
5-7 днів. Протягом цього часу блокада майже абсолютна. Щоправда,
вартість ін’єкції становить 350-500 $, що необхідно підтримувати щомі-
сяця.
Дія налтрексону полягає у неможливості прийняти будь-який опіоїд.
При спробі це зробити, людина відчує вкрай виражену алергічну реак-
цію організму і, до того ж не відчує жодних позитивних ефектів. Також
можливий і летальний результат. На відміну від методик психокодуван-
ня, які сумнівно працюють, налтрексонова блокада обумовлена фарма-
кологією, що є величезною перевагою. Однак у подібного лікування є
і зворотний бік, крім численних побічних ефектів: під час проведеної
терапією налтрексоном, людині протипоказано наркотичні анальгетики
навіть у разі їх необхідності. Наприклад, при травматичних ушкодженнях
або екстреній операції. У такому разі важливо попередити медперсонал,
але не у всіх ситуаціях це виявляється можливим.
Акім Шапіро
 18 СТ. №1(73)/2023
ПТСР
посттравматичний стресовий розлад
початок статті на стор. 10
Почнемо з базової освіти, а саме з того, що таке психотравма, які є
різновиди стресу, як він впливає на людину, що таке посттравматичний
стресовий розлад (ПТСР), як взагалі працює наш психічний апарат та
багато іншого.
До настання травмуючої події ми, зазвичай, керуємось певними базо-
вими припущеннями: світ переважно доброзичливий, ваше життя має
сенс і все довкола теж має сенс. Ви вірите, що гідні того, щоб з вами
відбувалося щось хороше. Але потім трапляється психотравма. Здаєть-
ся, що ви більше не контролюєте те, що відбувається довкола. Ви стає-
те вразливим, світ уже не є безпечним. Ба більше, вам важко зрозуміти,
як знайти сенс у тому, що лишилося. Сенсу життя, який ви нещодавно
усвідомлювали, більше немає і життя більше не є справедливим.
Першим етапом у боротьбі з психотравмою є усвідомлення її впливу.
Травмуюча подія має безліч потенційних наслідків. Вона може вплинути
на ваші почуття, думки, стосунки з оточуючими, поведінку, мрії та очіку-
вання. Однак, вона також може стати засобом для віднайдення нового
напрямку і мети у житті.
Психотравма являє собою шкоду (фізичну чи емоційну) для безпосе-
редніх учасників трагедії, їхніх близьких або свідків ушкоджень, завданиї
іншим людям. Припустимо, це сталося з вами. Або, можливо, це тра-
пилось з вами багато років тому чи продовжується впродовж тривалого
часу. Ви або безпосередня жертва/той, хто вижив (це сталося з вами,
або вторинна жертва/той, хто вижив (це сталося у вашому оточенні, або
ви були свідком чи спостерігачем), травмуючої події. Ви також можете
бути тим, хто працює з жертвами/тими, хто вижили після травм, але
безпосередньо не пережили травмуючу подію. Однак, зіткнення з жах-
ливими подіями значно вплинуло на вас, і ви самі відчуваєте притуплен-
ня почуттів співпереживання або вторинний психотравматичний стрес.
Що відбувається, коли ви переживаєте травмуючу подію чи серію
подій? Реакції можуть бути різноманітними. Спочатку ви можете пере-
жити шок, жах або відчуття, що те, що сталося нереальне чи сюрре-
алістичне. Можете відчути оніміння, наче ви залишили власне тіло (так
звана дисоціація). Можливо, ви навіть не згадаєте всі деталі (чи певні
деталі) того, що сталося. Якщо ви переживаєте травмуючі події протя-
гом усього життя, ваші реакції можуть бути іншими. Може здаватися, що
ви все життя прожили в зоні бойових дій; завжди пильні, готові зазнати
нападу чи болі будь-якої миті. Ви можете навіть не знати, ким ви є як
особистість. Менше з тим, стрес може мати складні наслідки, що спри-
яють зростанню. Зростання може відбуватися як розвиток самопізнання
або спосіб знайти сенс, що веде до позитивних дій.
Чимало чинників впливають на те, як ви реагуєте на травмуючу подію.
Реакція може визначатися віком (молоді люди реагують гостріше, ніж
люди похилого віку); кількістю часу на підготовку до події (ви мали мож-
ливість підготуватися); розміром завданої вам шкоди (физичної, емо-
ційної чи духовної) чи вашому майну; кількістю смертей та руйнувань,
ТЕРАПІЯ
свідками яких ви є; або ступенем відповідальності, яку ви відчуваєте за
те, що ви спровокували подію чи не запобігли їй.
Близько 15% людей, які зазнали впливу психотравматичної події, у
певний момент набувають посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).
ПТСР – це ярлик, що присвоюється набору певних симптомів, викладе-
них у Діагностичному та статистичному посібнику з психічних розладів
(DSM-5; American Psychiatris Association, 2013), клінічному посібнику,
яким послуговуются лікарі для визначення діагнозу.
На прогресування ПТСР впливають три основних типи факторів: фак-
тори, що передують події, фактори саме події та фактори після події.
ПТСР є найвідомішим з усіх довгострокових наслідків психотравми.
Різноманітність реакцій на психотравмуючу подію, як вважають фахів-
ці в галузі ментального здоров’я, залежить у тому числі і від особистих
характеристик або рис характеру людини. Ймовірність, що люди з ви-
соким рівнем екстраверсії (ті, які мають потребу в інших людях) і від-
критості, які свідомо прагнуть досягнення цілей та володіють почуттям
згоди (здатність ладити), стикаючись з нещастями і психотравмами,
зможуть знайти в собі сили для того, щоб упоратись з тим, що сталося.
Інші важливі фактори, які можуть вплинути на вашу реакцію, включають
наявність внутрішнього локусу контролю (ви вмієте винагороджувати
себе за хорошу поведінку і вважаєте, що контроль над тим, що відб-
увається, належить вам, а не зовнішнім джерелам); самоефективність
(почуття впевненості у власній здатності долати труднощі); почуття ко-
герентності (визнання того, що навіть події, які серйозно травмують,
можна зрозуміти, впоратися з ними і віднайти в них сенс) і витривалість
чи сила. Ви також можете краще справлятися з трамуючими подіями,
якщо маєте мотивацію і налаштовані оптимістично, якщо у вас активний
стиль копінгу (навички справлятися з різноманітними ситуаціями) і якщо
ви успішно вийшли з інших кризових ситуацій.
РЕАКЦІЇ НА ТРАВМУ
У стресових ситуаціях люди можуть реагувати по-різному. Перша
реакція називається нормальною стресовою реакцією; можуть спрацю-
вати фізіологічні реакції – прискорений пульс, потовиділення, занепо-
коєння, страх, гнів або інші емоційні реакції; можуть закритися в собі
чи зацепеніти; можуть розлютитися і пуститися в бійку; або втекти від
ситуації. Усі ці реакції є цілком нормальними. Позитивний стрес нази-
вається еустресом. Він може сприяти життєво важливим чи іншим пози-
тивним реакціям на надзвичайну ситуацію; реакція еустресу дозволить
вам врятувати себе або когось іншого від небезпеки. Негативний стрес
називається дистресом. Він виснажливий і може призвести до того,
що ви не зможете нормально функціонувати у небезпечній ситуації, чи
ситуації, яка видається небезпечною. Стрес може вплинути на ваш ор-
ганізм, емоції, думки та стосунки з оточенням.
Якщо ваші реакції розвивались протягом перших кількох днів чи тиж-
 ТЕРАПІЯ №1(73)/2023 19 СТ.

нів після травмуючого інцинденту, можливо, у вас так званий гострий
стресовий розлад. Визначення фактору стресу містить схильність до
впливу фактичної смерті або загрози загибелі, яка є неприродньою, і
може включати жорстоке домашнє насильство, серйозні психотравми
чи сексуальне насильство у перелічених нижче випадках:
• Ви безпосередньо пережили травмуючу подію.
• Ви безпосередньо стали свідком події, яка відбулася з іншими.
• Ви дізналися про насильницьку смерть чи смерть від нещас-
ного випадку члена сім’ї або близького друга – чи то фактична
смерть, чи то загроза життю.
• Ви неодноразово чи сильно зазнаєте впливу по-справжньому
жахливих подробиць (якщо ви працюєте у відповідних структурах).
людину до знесилення або завдає шкоди її соціальній, професійній та
іншим важливим сферам життєдіяльності.
КПТСР – комплексний посттравматичний стресовий розлад – ще
один тип ПТСР, який розвивається у випадку, якщо травмуючий вплив
стався в ранні роки вашого життя, був тривалим і мав міжособистіс-
ний характер. Тобто ПТСР/КПТСР може виникнути не тільки внаслідок
стихійного лиха, війни, автокатастрофи, фізичного чи сексуального
насильства (так званих критичних інциндентів), котрі являють собою
поодинокі, катастрофічні, непередбачені переживання (ПТСР), а й
внаслідок тривалого, багаторазового та потужного впливу травмуючих
подій (КПТСР). До речі, люди, які мають діагностований або не діагно-
стований КПТСР, більш вразливі до появи симптомів ПТСР в травмуючій
ситуації (ретравма).

Ці критерії схильності до впливу не включають схильність до впливу

електронних засобів масової інформації, зображення або телебачення.
Інтрузивні симптоми
• Повторювані мимовільні тривожні спогади про подію.
• Тривожні сни, що повторюються.
• Дисоціативні реакції (наприклад, спогади).
• Інтенсивний чи тривалий психологічний дистрес, характерні
психотропні реакції у відповідь на внутрішні чи зовнішні сигнали, які
частково символізують подію або нагадують про неї.
Негативний настрій
• Хронічна нездатність відчувати позитивні емоції.
Дисоціативні симптоми
• Спотворене відчуття реальності оточення чи самого себе.
• Нездатність згадати важливі аспекти психотравматичної події. У людей з КПТСР можуть спостерігатися деякі чи всі з перелічених
нижче проблем особистісного характеру:
Симптоми обумовленого уникнення
• Спроби уникнути неприємних спогадів, думок, почуттів сто- • Проблеми із здатністю контролювати емоції, особливо гнів.
совно травмуючої події. • Вам може бути важко «залишатися в сьогоденні» (нездатність зга-
• Спроби уникнути зовнішніх нагадувань, які призводять до три- дати), дисоціативність (усунення), деперсоналізацію (почуття втрати
вожних спогадів, думок чи почуттів щодо події. власного «я», відстороненість, почуття нереальності того, що відбу-
Симптоми підвищеної збудливості вається, спостереження за своїми думками чи тілом (як уві сні) немовби
збоку) чи поглиненість психотравмою.
• Порушення сну (засинання, тривалий сон, неспокійний сон).
• Дратівлива поведінка та спалахи гніву щодо людей або об’єк- • Неможливість побачити себе дієздатною людиною, яка вміє запо-
тів. бігти почуттю безпорадності, сорому, провини, остракізму, самотності
• Надпильність. чи повного самозвинувачення.

• Проблеми із концентрацією уваги. • Нездатність відокремити себе від свого кривдника чи злочинця,
не бажаючи помсти, відчуваючи вдячність («Стокгольмський синдром»)
• Підвищена полохливість.
або приймаючи інтроєкти злочинця за істину. (Інтроєкт – це переконан-
Симптоми розладу зберігаються від трьох днів до одного місяця після ня інших, які ви сприймаєте як власні і в які, отже, вірите.)
дії психотравми; викликають клінічно значущий дистрес або порушен-
• Нездатність підтримувати позитивні, здорові стосунки з іншими,
ня у соціальний, професійний чи інших сферах діяльності; реакція не
водночас не відчуваючи себе ізольованою, замкненою, вкрай недовір-
викликана фізіологічними наслідками вживання психоактивних речовин
ливою, неодноразово нездатною захистити себе людиною або люди-
чи станом здоров’я.
ною, яка шукає когось, хто міг би її врятувати (чи когось, кого вона може
Якщо ваша реакція на травмуючу подію зберігається довше одного врятувати).
місяця або виникає не менше ніж через шість місяців після того, як подія
• Можливо, вам важко знайти сенс життя і зберегти віру, надію та
відбулася, ймовірно, у вас посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).
відчуття майбутнього, не відчуваючи водночас відчаю та безнадійності.
Травмуюча подія, що передує розвитку ПТСР має характеризуватися
Більшість із цих проблем, за винятком спілкування зі злочинцем, під-
як катастрофічна чи серйозна, пов’язана зі смертю чи загрозою смерті,
падають під нове визначення ПТСР. Комплексне ПТСР – це ще один
суттєвою психотравмою чи сексуальним насильством, а не як трива-
спосіб показати, як психотравма може змінити вашу сутність, починаю-
лий розлад чи розлад, зумовлений нещасним випадком, або схильність
чи з того часу, коли ви були маленькою дитиною і з вами сталося багато
до впливу засобів масової інформації. ПТСР значною мірою доводить
травмуючих подій.
 20 СТ. №1(73)/2023 КРЕАТІФФ
Ольга Єфименко

Синдром бiженця,
або «комплекс провини»?
Всі, хто лишився в Україні, мають психічні розлади. Постійні стреси, запустити економіку під час війни. Друзі, не коріть себе, якщо ви не на
масова загибель людей дають поштовх для змін в психіці. Під час війни передовій. Просто працюйте, лікуйте, засівайте, виробляйте продукти,
нема вірних чи невірних рішень. Вибираючи той чи інший шлях, кожна стартапте, купуйте, сплачуйте податки. Це теж не менш важлива місія.
людина матиме справу з наслідками.
На війні кожен має робити те, що вміє. Інколи найкраща допомога
Ті, хто вирішив поїхати з України, повинні знати, що є велика віро- може складатися з того, що ти просто не будеш заважати і плутатися
гідність того, що додому вони не повернуться. Для цього може бути під ногами у військових або тероборони, яким доведеться тебе слабкого
багато причин і найпоширеніша – це наскільки довго триватиме війна. витягати на собі з поля бою. Тому серед цивільних має місце дуже ши-
За статистичними даними ООН, 80% людей, що поїхали, не поверта- рокий спектр дій: від «не заважай» до «роби те, що ти можеш зробити».
ються додому.
Під час війни важливо віднайти у собі психологічну гнучкість і вчитися
З одного стресу можна легко зануритись в інший – стрес від ви- швидко пристосовуватись до ситуацій.
живання, на боротьбу з яким витримки і здоров’я може не вистачити.
Актриса студії «Квартал 95» Олена Кравець з приводу комплексу про-
Більшість людей, що змінили регіон проживання, або які переїхали в
вини у біженців каже: «Це такий комплекс провини, котрий з’являється,
інші країни, переживають так звану «провину вцілілого» або «синдром
коли тобі здається, що ти бездіяльний. Я впевнена, незалежно від того,
біженця». Люди можуть відчувати провину за радість, безпорадність,
де кожен з нас знаходиться – у теробороні, або в місцях, де більш-менш
злість на рідних, які не їдуть, тугу за домівкою, втрату віри і сенсу життя,
все спокійно, ви можете робити багато справ, навіть невеликих, тому
можуть навіть виникати суїцідальні думки або наміри.
що на великій війні маленьких справ не буває».
Дуже тяжко лишатися в зоні бойових дій, але не менше тяжко лиша-
ти все до чого звик, для чого працював все своє життя і будував своє
майбутнє. На початку війни щодня хтось із моїх знайомих їхав у більш
безпечні регіони або за кордон. У кожної людини своя межа стресостій-
кості і страху, кожен з нас має право на вибір рішення, дивлячись на
обставини. І ніхто не впевнений у првильності свого вибору. Ніхто не
знає, як правильно. Це війна! І немає вірних або невірних рішень. Ми
просто маємо справу з наслідками.
Ще є такий різновид стресу – комплекс провини тих, хто нічого не
робить. Бездіяльність у воєнний час – це ницість. В той час, коли інші
віддають свої життя, всі ми не маємо права стояти осторонь.
В той же час нікому не можна ставити у провину малодушність, а
тим паче не можна звинувачувати за страх. Деякі хлопці думають: «Я
не іду в армію, тобто я винен перед тими, хто воює зараз». Якщо і не
думають так, то знайдуться ті, хто їх обов’язково тикне носом в необхід-
ність служити Вітчизні. Нікого не можна звинувачувати в малодушності!
Категорично! Причини того, що хлопець не в армії, можуть бути різни-
ми, не виключаючи і тої, що йому просто дуже страшно. Ну не буде від
такої людини зиску на фронті, якщо його «колотить» від однієї тільки
думки. Але цей же хлопець може чудово вантажити мішки з піском, або
зварювати протитанкові їжаки, або піднімати і перегортати лежачу ста-
ру людину, син якої зараз служить. Всі ми дуже різні, ніколи не треба
забувати про це. Після закінчення школи всі ми йдемо у різні сторони.
Хтось йде вчитися та стає інженером, дизайнером, хтось – артистом,
художником, вчителем, юристом тощо. Всі люди різні!
Ті, хто сьогодні боронить нашу Україну на фронті, не звинувачують
тих, хто лишається вдома. А звинувачують в цьому тільки «клуші на рай-
оні», які страждають від неробства. Цей «батальйон в’язаних беретів»
завжди шукає крайніх, а молодь з їх погляду, винуватиця в усіх негараз-
дах. Тим, хто зайнятий ділом, не до звинувачень. З клушами починати
діалог немає сенсу, хіба що спитати в лоба: «А що для перемоги робиш
ти?»
Тарас Тополя, лідер групи «Антитіла», який вступив до лав ЗСУ з пер-
шого дня, написав 11 березня на своїй сторінці в Instagram наступне:
«Доти, поки ЗСУ тримають фронт, країна повинна видихнути, вдихнути і
 ГАРЯЧА ЛІНІЯ ИНФОРМУЄ №1(73)/2023 21 СТ.
Катерина Грицаєнко

Вірусні гепатити
та COVID-19
Три запитання до лікаря-інфекціоніста, який співпрацює з Національ- Коментар лікаря-інфекціоніста, який консультує на Гарячій Лінії:
ною Гарячою Лінією з питань вірусних гепатитів
Препарати, які використовують для ЗПТ, не впливають на результат
Національна Гаряча Лінія з питань вірусних гепатитів продовжує свою тестування на COVID-19. Якщо у вас такі симптоми, як кашель, висока
роботу. Багато хто вже знає, що у нас можна отримати не лише необ- температура, та слабкість – потрібно обов’язково звернутись за кон-
хідну інформацію, а й підтримку у форматі «рівний рівному», та консуль- сультацією до сімейного лікаря.
тацію дружнього лікаря-інфекціоніста, зокрема й з питань, пов’язаних
Захворів на COVID-19 та … пожовтів
з COVID-19.
Чи викликає коронавірус гепатит? Це також одне з досить пошире-
Ми всі чули чимало жартів про те, що Україна вилікувала
них запитань до нашого лікаря-інфекціоніста.
світ від коронавірусу, або, що COVID-19 пішов, коли
почалася війна. Відповідь: однозначно ні, проте досліджен-
ня вказують на те, що в людей з хронічним
Насправді ж на Національну Гарячу
вірусним гепатитом В та хронічним
Лінію з питань вірусних гепатитів
вірусним гепатитом С вища ймовір-
продовжують надходити звернен-
ність тяжкого перебігу хвороби.
ня з питань COVID-19 і чимало
з них стосуються того, що Крім того, як інфікування ко-
людина, інфікована вірусним ронавірусом, так і лікування
гепатитом, захворіла на ко- під час якого використову-
ронавірусну інфекцію. ються, наприклад, антибіо-
тики, можуть викликати
Чи може вплинути
загострення хронічного
прийом препаратів ЗПТ
вірусного гепатиту. Осо-
на результати тесту на
бистого лікаря потрібно
COVID-19?
обов’язково проінфор-
Не вірити, не боятися, мувати про свій стан,
не просити. Ці принципи оскільки препарати, які
знайомі кожному, і пред- чинять токсичний вплив на
ставники спільноти нерідко печінку, потрібно застосо-
їх застосовують до будь-яких вувати з обережністю.
медичних маніпуляцій, тестів,
Чи вакцинуватися від
обстежень та їхніх результатів.
COVID-19?
Ми на Національній Гарячій Лінії
• Чи можна вакцинуватися від
з питань вірусних гепатитів неод-
коронавірусу людям з хронічним вірус-
норазово стикалися з ситуацією, коли
ним гепатитом?
представники спільноти не вірили результа-
там тестування на короновірус. При цьому чимало • Не лише можна, а й потрібно, оскільки вони
людей описують свій стан, як «у мене точно COVID-19», перебувають в групі ризику тяжкого перебігу COVID-19.
а інші навпаки «у мене звичайнісінька застуда, а тест на коронавірус Якихось рекомендацій щодо конкретної вакцини – немає. Бажано не
позитивний». лише пройти повний курс вакцинації, а й зробити бустерне, додаткове,
щеплення, яке посилить захист організму.
З досвіду консультацій, більшість вважає, що на результати тестуван-
ня на коронавірус впливає прийом замісних препаратів. Якщо у вас є питання, звертайтеся до нас на Національну Гарячу Лінію
з питань вірусних гепатитів за номером 0-800-50-33-10 (безкоштовно зі
стаціонарних та мобільних телефонів українських операторів).
 22 СТ. №1(73)/2023
Кецаленкутлі
Головне – Душею Не Старіти!
Саме цим висловом – «головне – душею не старіти» – я виправдову-
вала себе, потрапляючи в чергову ідіотську ситуацію. Гадаю, наркома-
ни в якийсь момент «консервуються» у певному віці, що не співпадає з
цифрами у паспорті, який, сука, знає правду.
Я вже розміняла четвертий десяток, але сиджу навпроти «обезьянни-
ка» так само, як у свої шістнадцять. Нічого не змінюється, хіба що міста.
Того вечора я поїхала до своєї знайомої (нехай вона буде Лількою),
яка банчила трамадолом. Було мені сумно, справи сердечні не давали
спокою, і поки я робила манікюр, весь час думала тільки про кайф.
Зустрілася я з Лількою, а вона сама не своя. Питаю:
– Чого ти як демон печальний?
– А ти чого? – перепрошує вона.
До речі, разом із нею ми жодного разу не «висіли», зналися через
знайому (мир її праху), я навіть не знала, що вона вживає, вона ж про
мене була «у курсі дєла».
– Коротше, я тут дізналася, що мій хлопець вже місяць поспіль з ін-
шою бабою трахаєця, поїхали може «мефу» візьмемо?
«Чому б ні?» спало мені на думку, у людини таке горе… Точніше мій
«хробак-кайфожер» так подумав, а мені яка різниця? Поїхали, рознюха-
лись, що далі робити?
КРЕАТІФФ
– Поїхали, – каже Лілька, – кальян покуримо.
– Ну поїхали, – кажу. Звідки я могла знати, що їй хтось нашепотів на
вухо, де її хлопець тусить.
Приїхали ми на місце, а там її молодик зі своєю новою тьолочкою та її
подругою. Я напружилась.
– Давай, – кажу, – тільки без усього цього…
Лілька робить «покер-фейс», сидимо ми, типу, балачки балакаємо,
подруга моя заливається шампанським, аж раптом замовляє віскі і мені
стає зрозуміло, що «вечер перестаёт быть томным».
– Бери віскарь та поїхали звідси, – кажу я Лільці, а далі трапилось
щось незрозуміле: я даю ляпаса подружці тієї тьолки, Лілька розбиває
об її голову пляшку з шампанським, все навкруги заляпано кров’ю,
хтось викликав поліцію, у мене на кишені «вєс», якого я позбавляюсь на
ходу, біжу, Лілька за мною, за нею біжать поліціянти…
– Стій! – горлаю щосили, – я запам’ятала, куди скинула, нас зараз
відпустять!
Вона біжить в інший бік, я – за нею, мєнти у шоці… Коротше, у «пазік»
ми влетіли майже з розгону.
Мені тридцять один рік. Я сиджу на лавці навпроти «обезьянника»,
бачу знайоме обличчя – цей поліціянт «приймав» мене місяці чотири
тому. Історія була така, що за живіт хапався увесь відділок. Здалеку по-
чати, чи що?
Моя прабабуся була не дуже психічно здоровою
людиною, яку усі вважали відьмою. Усі ці балачки та
чутки позначилися на мені певним чином і років з
десяти я ходила на похорони та підсовувала у труни
чужі речі. Розвага така собі, розумію… З часом «лег-
кий фльор їбанутості» зійшов, як мені здавалось,
нанівець. Одного разу я розповіла цю історію своє-
му знайомому, який саме того часу сильно хворів.
Після нашої розмови він вирішив, що йому навроче-
но і я можу зняти чари. От дурень… А я ж людина
з великим серцем! Допоки я чекала, щоб згоріли
свічки, накурилася, як то кажуть, «у дрова». Повез-
ла деяку річ та шоколадну перепічку на перехрестя
(треба було завершити «магічний ритуал»), а сама
думаю про того довбня: «Ну чому Господь не дав
тобі більше мізків?» Залишаю «магічну» річ та пере-
пічку на перехресті, мурмочу собі під носа «магічні»
слова (читаю їх з телефона), йду собі геть та взагалі
не помічаю жіночку з собакою. Я дивлюся на неї,
вона на номери моєї машини (тоді я не второпала в
чому її інтерес), лише згодом, коли мене обшукува-
ли, я зрозуміла: вона подумала, що я «закладчица».
І тепер, коли ми з Лількою сидимо у відділку,
зрозуміло, чому поліціянти з нас регочуть: їх колега
розповів їм ту кумедну історію про «магічний риту-
ал». Що ж, «добрими намірами вистелена дорога до
пекла». Завіса.
 SEX&BUISNESS №1(73)/2023 23 СТ.
anonymous

НЕВЕЛИЧКА ДРАМА
Секс-робітниця, шлюха, повія, шльондра, хвойда, нічний метелик, з-під контролю, я пережила декілька панічних нападів, моя реактивна
продажна жінка, паплюга… Хіба пасують мені оці образливі слова? За депресія повільно перетворилася на клінічну і загалом мій психічний
виключенням «секс-робітниці», таке нейтральне, як зараз кажуть «не стан погіршився настільки, що бажання померти виникало одразу, як
дискримінуюче» визначення того, ким я стала, ким я деякий час була і тільки я зранку розплющувала очі. Деякий час я самотужки боролася
ким я не хочу бути. Або ж, як каже мій мозкоправ (правильно та сучасно зі спокусою вбити себе, аж поки не зрозуміла, що чим далі, тим мен-
казати: мозкоправка, але я не прихильниця фемінітивів): це не ти, це те, ше причин жити. Можливо, проблема в тому, що я свідомо не вживаю
що ти робиш. Я розумію, чому вона так каже, вона хоче згладити гострі наркотики та алкоголь декілька років і я конче не хочу повертатися до
кути і хоч трішки зберегти моє почуття власної гідності. Але воно, попри вживання. Я знаю, що ніякі психоактивні речовини не рішать проблему,
її зусилля, наближається до нуля. навпаки, все стане набагато гірше. Тому я вирішила звернутися до ліка-
ря і виконувати всі його призначення і не пожаліла. Можливо, завдяки
Звичайно, мені набагато приємніше звинувачувати в усьому обста-
купі ліків, я все ще можу працювати там, де працюю та не відчувати
вини, а саме – війну, але я, на жаль, не можу собі так тупо брехати.
майже нічого, окрім огиди та зневаги до клієнтів, які щодалі зростають
По-перше, я не єдина, хто постраждав від рашистської агресії, і по-дру-
у геометричній прогресії. Особливо, коли мене запитують: «Тобі було
ге, я не згодна працювати за копійки у якомусь магазині чи то на складі
приємно? Ти кінчила?» Боже, люди, хіба можна отримати задоволення
чи прибирати чужі помешкання… Багато хто з моїх співвітчизниць, тіка-
від акту насильства? Нехай насильства за попередньою згодою та опла-
ючи від війни, обрали (хіба обрали?) важку роботу за дуже маленькі
ченого у твердій валюті… Не в моєму випадку. Особливо мене вразив
гроші, але не я. Мій вибір – продавати власне тіло чоловікам, які за
клієнт, який обійняв мене, коли я зненацька розплакалась, але це не
годину готові платити стільки, скільки я можу заробити чесною працею
завадило йому продовжити робити свою справу, все ж таки «уплочено»,
за день, а може й за тиждень… Хоча, хіба робота, яку я роблю, менш
розмазуючи по моєму обличчю сльози. Гори ти у пеклі, жалісний клієн-
чесна, ніж, скажімо, робота офіціянткою або нянею? У мене все чесно:
те, гори у пеклі…
є товар (моє тіло), є покупці (чоловіки, які з невідомих мені
причин готові купувати секс). «Найдревніша в світі професія»
– це те, що я обрала (та хіба обрала?) через те, що одного
жахливого дня, двадцять четвертого лютого дві тисячі двад-
цять другого року я втратила все, що мала: безпеку, роботу,
майбутнє… Ми всі по-своєму пережили та переживаємо нашу
спільну трагедію, я намагалася пережити її гідно, але в якийсь
момент зламалася. Не пам’ятаю, коли саме. Можливо, коли
навкруги усе гупало і, лягаючи спати, я не була впевнена, що
прокинусь, можливо, коли ми сім’єю тулилися один до одного
в невеличкій квартирі на третьому поверсі багатоповерхівки, а
можливо, коли я йшла порожнім містом і мені було до усрачки
страшно… Хто зна, та й не важливо це. Я просто прийня-
ла пропозицію моєї знайомої, яка вже довгий час працює у
секс-бізнесі за кордоном і добре себе почуває. Я не була но-
вачком у цій справі, в скрутні часи я «підробляла» таким чином
(на жаль, я майже нічого не вмію робити, коли всі притомні
люди здобували освіту та будували кар’єру я відривалася по
повній: вживала наркотики та насолоджувалася життям, якщо
можна так сказати). І сталося те, що сталося: я опинилась у
безвихідній ситуації – безпомічна, безпорадна, без грошей…
забагато усіляких «без». Я й раніше не була великої думки про людей, зокрема чоловіків (нія-
кого сексизму, Боже збав!), але тепер мені знадобиться багато часу,
Щоб не сідати на шию своїй мамі, яка теж залишилася без роботи але
щоб забути, стерти із пам’яті усіх цих хтивих, скупих, смердючих, бу-
мала заощадження, я прийняла єдине (як мені тоді здавалося) правиль-
хих або обдовбаних чолов’яг, які забігали до мене «скинути напругу»
не рішення: поїхати за кордон та працювати у секс-бізнесі. Майже рік я
або реалізувати свої потаємні бажання, або просто їм ніхто не давав,
за кордоном і заробляю гроші тим, чим люди зазвичай не пишаються
бо вони ніщо! Я боюсь, що вони будуть приходити до мене у нічних
та про що у пристойному товаристві не говорять. Мені вистачає гро-
кошмарах і намагатися встромити в мене свої мляві члени або, ще гірше
шей орендувати житло, годувати себе, купувати одяг та непотрібні, але
– виливати мені свої убогі душі…
приємні речі, повертати борги (о, борги – це моє прокляття!), я навіть
поїхала у подорож до Італії! Треба сказати, що рівень мого теперішнього Я не знаю як мої колеги працюють роками, мені вистачило декілька
життя набагато вищий, завдяки грошам, ніж той, який був у мене у до- місяців для того, щоб зрозуміти, що немає таких грошей у світі, зара-
воєнні часи, коли я працювала на якійсь відстійній роботі «за їжу». Але ди яких я готова щодня вчиняти насильство над своїм тілом та своєю
це, на жаль, не робить мене щасливою. Я взагалі нічого не відчуваю, душею! Не те, щоб я засуджувала тих, хто на це погоджується, я не
дякуючи лікам, які мені призначив психіатр, і які я їм жменями. лицемірка, але все це не для мене. Я повертаюсь додому.
Ще на початку війни мій контрольований тривожний розлад вийшов
24 СТ. №1(73)/2023 КРЕАТІФФ

Вірш з форуму «Мотылек»

Aneytis5791
После 24.02.2022 перестала писать стихи на русском. Поэтому
заранее извиняюсь перед теми, кто не понял)
*********
**
Я ненавиджу ніч, бо вночі оживають думки,
І набридливим роєм над тілом заснулим кружляють,
Повертають в минуле мене на зарослі стежки,
А химерливі тіні з кутків в божевілля гукають.
І від сонної «я» відділяється привид мене,
В білосніжній сорочці протягує руки-примари
І летить у минуле... щасливе, безхмарне, ясне,
Як метелик з пітьми – у обійми пекельного жару.
Я ненавиджу ніч за сюжети рясних сновидінь,
За намиста із втрат... нескінченні заплутані низки,
За згвалтовану віру у світлий прихід воскресінь,
За оману-міраж, що підходить так боляче-близько.
Я ненавиджу ніч, хоч нітрохи не вірю й у ДЕНЬ,
У чистилищі «зараз» зависла між «вчора» і «завтра»... Ольга Єфименко

Якою я була до
І тікає життя, мов пісок із розтиснутих жмень,
Й неминуче згасають у серці палаючі ватри.
26.12.2022
вiйни?
Я часто стала замислюватись: якою я була до війни?
І я вже не пам’ятаю. Це наче було в іншому житті. З тією жін-
кою, якою я була, сталася біда. Її розчавив танк в Бучі, на неї впа-
ла стеля в Драмтеатрі, в неї влучив осколок в Чорнобаївці, вона
пролетіла декілька поверхів у Дніпрі. Поруч під цими завалами ще
довго стогнали люди, які не мали змоги навіть поворухнутись під
лавою з каміння понівечених стін будинку, який ще декілька хвилин
тому був домом, надійним прихистком для сотні людей. Я сказа-
ла: надійним? Так, це останнє, що можна втратити – надію. Але
в моєму тілі, в моїй душі, омитій кров’ю ран моїх співвітчизників,
лишається малесеньке місце, де теплиться промінчик надії. Так!
НАДІЇ і віри! Я ніколи не допущу, щоб цей промінь згас!
Понівечена душа, змерзле тіло в темряві відключень світла. Вко-
тре перевіряю, чи не з’явилось хоч трохи тепла в батареях. Та не
можу сказати, що все вкрай погано. Є стіни, є стеля над головою.
Багато українців цього не мають. Руїни замість цілих міст. Душі роз-
биті, як і ті міста, по яким б’ють з усіх калібрів. Але ми живі і в нас
живе НАДІЯ!
Міць ЗСУ – це наша з вами справа. Кожен з нас має поставити
собі питання: «Що я роблю для Перемоги? Чим я можу допомогти
ЗСУ?» Хтось робить свічки, хтось плете шкарпетки, хтось відвідує
поранених у госпіталях. Допомога може бути будь-якою. Головне –
намагатися наблизити день нашої Перемоги в цій страшній війні.
Ми не маємо права стояти осторонь. Позиція «Моя хата з краю» не
актуальна і огидна в наш час. Моя хата всюди! Тільки так!
zapitay.in.ua Корисна інформація і контакти:

Житомир (097) 50 40 375 Кременчук (098) 203 59 78

Запоріжжя (096) 081 95 23 Рівне (096) 094 98 44

Номери телефонних ліній Мелітополь (068) 873 39 07 Суми (095) 894 99 18

спільноти АН в Україні: Київська область (093) 918 28 90 Харків (063) 122 54 56, (099) 226 46 64
Львівська область (063) 160 15 36 Херсон (050) 237 56 25
Дніпро (095) 048 18 02
Миколаїв (063) 888 49 19 Черкаси (073) 022 60 18
Кривий Ріг (068) 720 97 48
Одеська область (048) 735 07 07,(063) 735 07 07 Чернігів (073) 12 12 100;
Донецька область (050) 071 04 03
Полтавська область (050) 921 12 39 Чернівці (066) 857 05 45

Національна гаряча лінія з питань вірусних гепатитів 0 800 503 310

Національна гаряча лінія Міністерства Охорони Здоров’я 0 800 801 333
Національна гаряча лінія довіри з питань ВІЛ/СНІД 0 800 500 451
№1 (73) / 2023 г. у зменшенні тягаря туберкульозу
та ВІЛ-інфекції в Україні», яка
Безкоштовна газета «Мотылёк» реалізується за підтримки
Свідоцтво про реєстрацію: Глобального фонду.
КВ №20381-10181 ПР від
19.11.13
Викладені у даному виданні
Засновник: думки й точки зору є думками
Всеукраїнский благодійний Фонд
й точками зору організації, яка
«Дроп Ін Центр» видає дану продукцію, і не можуть
Головний редактор: Павло Куцев
розглядатися як думки або точки
зору МБФ «Альянс громадського
Видано за фінансової підтримки
здоров’я» і Глобального фонду.
МБФ «Альянс громадського
здоров’я» в рамках реалізації Думка авторів публікацій може не
програми «Прискорення прогресу збігатися з думкою редакції.
Редакція зберігає за собою
право інколи порушувати
правила російської та української
пунктуації, а також публікувати
авторські роботи, зберігши стиль
та орфографію у версії оригіналу.
Листи та звернення читачів
можуть бути опубліковані.
Рукописи не повертаються.
Листування з читачами тільки
на сторінках газети. Будь-якому
передруку будемо тільки раді.
Посилання на газету «Мотылек»
обов’язкове.
Адреса редакції та видавця:
м. Київ, вул. Віктора Забіли, 3
тел./факс: +38 (044) 258 88 96
тел. +38 (050) 411 35 51
ВБФ “Дроп ін Центр”
Адреси для листів:
03039, Київ — 39, вул.В.Забіли,3
e-mail: depo3p@gmail.com
web: motilek.com.ua
Друк: «ФОП Колесник С.М.»
Тираж: 4 000 прим.
 Motilek forum

LINKTR

TeLEGRAM