«Бояриня» Леся Українка

Ле́ся Украї́нка (справжнє ім'я — Лари́са Петрі́вна Ко́сач,

у шлюбі Ко́сач-Кві́тка; 13 (25) лютого 1871, Новоград-
Волинський, Волинська губернія, Російська імперія[5] — 19 липня (1
серпня) 1913, Сурамі, Тифліська губернія, Російська імперія (нині Грузія)) —
українська письменниця, перекладачка та культурна діячка, співзасновниця
літературного гуртка «Плеяда» та групи Українська соціал-демократія. У
сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок
давньої та сучасної України[6].

Писала в жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики,
розвинула жанр драматичної поеми в українській літературі. Працювала в
галузі фольклористики (наспівала 220 народних мелодій) і активно
долучалася до процесів українського жіночого руху та національного
відродження.

Серед мистецької спадщини — збірки поезій «На крилах

пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поеми «Давня
казка» (1893), «Одно слово» (1903), драми-поеми «Кассандра» (1901—
1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911), «Камінний
господар» (1912), «Бояриня» (1913).

Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на

лікування до Єгипту й на Кавказ.

Померла 1 серпня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.

У драмі “Бояриня” відображена доба Руїни й гетьманування

Петра Дорошенка.  У драмi “Бояриня” Леся Українка засуджує тих українцiв,
якi зрадили батькiвщину, якi заради почестей служили росiйському царю.
 Леся Українка в драмi “Бояриня” закликає не залишати рiдної землi,
рiдного народу, не цуратися рiдної мови та звичаїв, а робити все можливе,
щоб бути справжнiм українцем, патрiотом рiдної землi. Поетеса закликає всiх
до боротьби, яка б покращила долю України. У драмi “Бояриня” поетеса
реально зображує вiдносини мiж Україною та Росiєю, тяжку й трагiчну долю
України, глибокий патрiотизм i зраду.

Жанр “Бояриня” – драматична поема

Рік написання – 1910 (Єгипет).

Головні герої “Бояриня”: Оксана, Степан, Олекса Перебійний, Іван,

Стара Перебійниха, Ганна, матір Степана.

 Проблематика “Бояриня”

 Батьки і діти
 Воля і неволя
 Традиції і культура різних народів
 Відповідальність за долю держави

Однією з найважливіших є проблема наслідків Переяславської угоди

для України та її народу. Вона пронизує весь твір і поставлена вже в першій
дії драми в полілозі дійових осіб, що зібратися в оселі Перебійного.

Отже, ще однією проблемою, гостро поставленою у драмі “Бояриня”, є

проблема двох традиційних культур, двох цілком відмінних менталітетів. Цю
серйозну й понині досить дражливу етнопсихологічну проблему
письменниця розкриває як на етнографічному матеріалі, що служить тлом
для подій драми, так і в діалогах, що виражають різні світогляди та ціннісні
орієнтації, різні, а то й супротивні уявлення про добро і зло, честь і безчестя
тощо.
 Ще одна проблема, що розкривається в драмі “Бояриня” і в інших
творах Лесі Українки, – протиставлення понять “воля -рабство”. Немає у
світі такої цінності, яка перевищувала б цінність свободи, бо тільки людина,
яка звільнила себе від рабства внутрішнього, може мріяти про звільнення від
нього своїх ближніх, свого народу, своєї Батьківщини.

“Бояриня” композиція

Складаючись з п’яти частин віршами мішаних розмірів, твір

побудовано практично повністю у формі діалогів.

Експозиція – знайомство родини козацького старшини Олекси

Перебійного з сином його бойового побратима Степаном – боярином.

Зав’язка – згода Оксани на одруження зі Степаном.

Розвиток дії – життя головної героїні в Москві, її неможливість

вжитися в роль боярині.

Кульмінація – усвідомлення Оксаною власної бездіяльності,

докір Степанові з приводу своєї і його пасивності.

Розв’язка – спустошення молодої української патріотки,

готовність прийняти смерть як невідворотність долі.

Головні герої

Оксана — головна героїня, українка з козацького старшинського роду.

Степан — боярин, українського роду, служить при московському царі.

Бурлака, котрий нещодавно закінчив Київську Академію. Наречений, а в
подальшому чоловік Оксани.
 Олекса Перебійний — не дуже багатий, але значний козак з старшини.
Люблячий батько Оксани.

Іван — палкий патріот України. Брат Оксани.  Іван Перебійний

негативно оцінює наслідки Переяславської угоди.

Стара Перебійниха — літня жінка спокійної вдачі, намагається всіх

примирити. Матір Оксани.

Ганна — сестра Степана, подруга Оксани.  Ганна народилася в

Україні, але не пам’ятала українських традицій.

Матір Степана — вдова, матір Степана і Ганни. Свекруха Оксани.

Гість — гість з України, що приїхав до Степана з суплікою

(проханням) до царя.

Переказ твору
Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака зі
старшини, Олекси Перебійного... Через садок ідуть Перебійний і Степан,
молодий парубок у московському вбранні...
Перебійний запрошує Степана до себе на вечерю, але той
відмовляється. Йому треба скоріше повертатися, бо не хоче розсердити бояр
довгою відсутністю. Але виявляється, що всі вони на банкеті. Це дуже
втішило Степана.
Гостя пригощає Оксана, дочка Перебійного. Зі Степаном вони знайомі
з дитинства, росли разом. Батьки їхні разом козакували. Коли обійстя
Степанового батька було знищене, він перебрався до Московщини. Після
його смерті виїхав туди й Степан.
Приходить син Перебійного, Іван. Між ним і Степаном відбувається
суперечка, бо молодший Перебійний засуджує рішення, прийняте на
Переяславській раді, він підтримує гетьмана Дорошенка й виступає за
культурну та політичну незалежність України. Він закликає Степана зі
зброєю виборювати долю своєї землі. Боярин вважає війну між братами-
українцями страшним гріхом.
З розмови між Степаном і Оксаною дізнаємося, що вони закохані один
в одного. Дівчина розпитує боярина про його родину, життя в Московщині.
Для Степана Оксана — втілення вільнолюбної України, себе ж він вважає
невільником чужини.
Молоді домовляються, що Степан завтра зашле до дівчини старостів.
II
У Москві
Оксана живе в Москві з родиною Степана. Звичаї московитів здаються
їй дивними, але Степанова мати пояснює, що тут вони у чужій землі, тому
мусять дотримуватися цих звичаїв. Незвичним є для дівчини й одяг
російських жінок, здається він незручним і некрасивим. Жінки тут не вільні
навіть слова сказати, неначе туркені ходять із закритим обличчям, не можуть
нікуди вийти без супроводу старшої жінки. Оксана не хоче одягати
московське вбрання, яке придбала для неї свекруха, не хоче й виходити
частувати бояр та цілувати їх у губи. Але мати попереджає, що Степана
чекають неприємності, якщо вона не скориться звичаям цього краю. Життя
здається Оксані неволею, але треба коритися.
ІІІ
До Степана з України приїжджає гість, який розповідає про утиски
України Росією. Надіслані на Україну московські бояри топчуть українські
звичаї, позбавляють людей волі, нав’язують свої закони.
На Московщині один боярин з підозрою поглядає на іншого,
намагається його на чомусь спіймати та доповісти про де. Степан має бути
дуже обережним, щоб зберегти своїх близьких. Його пригнічує таке
становище, він говорить про де Оксані. Степан просить дружину спалити
листа від подруги з України та не передавати нічого додому. Оксана не може
листуватися навіть з батьками. Москва стає для неї в’язницею без світла й
розради.
IV
 Терем
Оксана нехотя гаптує та думає про вчорашню бесіду в царя, на якій був
присутній Степан. Бояри бояться на таких бесідах сказати щире слово.
Вигляд у Оксани нездоровий, і це турбує Степана. Вона відчуває, що
обманулася у своїх надіях. Сміливо їхала дівчина до Москви, бо вважала
українців і росіян людьми однієї мови, культури. Тепер же бачить, що тут
вона чужа, всі вважають її "хохлушкою". Степан виявився не борцем, а
пристосуванцем, покірним холопом.
Оксана звертається до чоловіка з проханням повернутися на
батьківщину, покинути московське ярмо. Степан пояснює, що цар знайде
його й на Україні та помститься.
Жінка пропонує втекти у Волощину чи Польщу, бо й там їм буде
вільніше. Але Степан не може порушувати присягу. Не може й Оксана
залишити чоловіка. Таким чином, обоє вони страждають, але виходу не
знаходять.
V
Оксану, зав’язану по-українськи хусткою, виводять попід руки в садок.
Вона зовсім хвора, змучена, уві сні її мучать страхіття. А у батька снилося,
що вона літає.
Лікар говорить, що жінка тужить за рідним краєм і треба її вивезти з
Москви. Степан збирається попросити в царя дозволу погостювати на
батьківщину. Оксана вважає, що вони не можуть показатися на Україні, тому
що зрадили її. Вона не посміє нікому поглянути в очі, бо не боролася, а
"вкривалася іржею". Оксана просить чоловіка щось зробити для України. Ці
її слова звучать останнім заповітом.
Жінка звертається до сонця з проханням привітати рідну землю.