Бред Пітт

Вступ
Бред Пітт прибув до Голлівуду кілька десятиліть тому. Нині він є
одним із найвпізнаваніших облич у світі. Хоча зовнішність, можливо,
допомогла йому пробитися на алею слави, однак, потрібні були великі
амбіції, талант і здатність перемикатися між акторською діяльністю та
продюсуванням, між громадянською діяльністю і родиною, щоб створити
кар’єру, яка витримає випробування часом.
Він знімає і знімається у фільмах. Він виготовляє вина. Робить меблі.
Грає на гітарі. Співпрацює з архітектурною фірмою для проєктування
багатоквартирних будинків і готелів. Відновлює цілі квартали в занедбаних
районах американських міст. Він колекціонує твори мистецтва та робить
власні скульптури. Бере участь у перегонах на мотоциклах. У нього шестеро
дітей. За спиною два гучних розлучення та боротьба з алкогольною
залежністю. Проте він був і залишається одним із найвідоміших і
найбажаніших чоловіків. Бред Пітт, оскароносний актор, продюсер, меценат,
скульптор, багатодітний батько, визнаний секс-символ Голлівуду. Та чи
легким був шлях до всесвітнього визнання?
Як хлопчик із релігійної родини став одним з найбажаніших чоловіків
світу? Чому танцював на вулиці у костюмі курча? Як епізодична роль
офіціанта ледь не коштувала йому кар’єри? Для кого він вивчив грецьку та
що робив у Фінляндії після розлучення з Анджеліною Джолі? Чому актору
заборонили в’їзд до Китаю та хто врятував його від алкогольної залежності?
Вмощуйтеся зручніше і ми розповімо вам, як цей хлопець з Міссурі проклав
свій шлях до Голлівуду.
 Дитинство та ранні роки
Вільям Бредлі Пітт (а саме таке справжнє ім’я зірки) народився 18
грудня 1963 року в Шоуні, штат Оклахома, проте його дитинство пройшло у
невеличкому містечку Спрінгфілд, штат Міссурі, яке Пітт описував як
«країну Марка Твена». Насправді у нього залишилося багато чудових
спогадів про те місце, яке допомогло йому стати тим, ким він є сьогодні.
Майбутня знаменитість виховувалась у зразковій американській
родині: консервативній та релігійній. Тато Бреда, Вільям Пітт, працював
менеджером у компанії, яка займалася вантажними перевезеннями, а мати,
Джейн Етта Хіллхаус, була шкільною вчителькою. Подружжя виховувало
трьох дітей. Окрім Бреда, Джейн та Вільям мали сина Дугласа та доньку
Джулі.
Бувши членами баптистської церкви, батьки Бреда Пітта виховували
дітей у суворості. Щонеділі родина ходила до церкви, спільній вечері завжди
передувала молитва, а всі діти подружжя Пітт співали у церковному хорі.
Пітт відвідував середню школу Кікапу. У дитинстві Бред був
звичайнісінькою дитиною: флегматичною під час уроків, проте допитливою і
дуже активною поза школою. Ще змалку проявлялася його багатогранність.
Адже хлопчик не лише займався спортом – він був членом команд з гольфу,
плавання та тенісу. А ще брав участь у шкільних клубах, дебатах і мюзиклах.
Після закінчення школи Пітт вступив до Університету Міссурі в 1982
році, де вивчав журналістику та рекламну справу. Там він продовжував грати
в аматорських виставах. Саме там виникла думка стати актором. До
закінчення навчання та отримання диплома залишалося кілька тижнів. Але
бажання підкорити Голлівуд виявилося сильнішим за бажання отримати
диплом журналіста.
 Цитата: «Мені завжди подобалося кіно. Як навчальний інструмент, як
спосіб познайомитися з ідеями. Проте, там де я виріс, можливості пробитися
у кіноіндустрію не було. Тоді мені спало на думку буквально за два тижні до
випуску: якщо можливості немає, я піду до неї. Так просто».
Тож хлопець покинув університет в останньому семестрі,
пропрацював пару тижнів у автотранспортній компанії свого батька в
Спрінгфілді, щоб заробити грошей на бензин. Потім сів у стареньке авто, яке
купив йому батько, і поїхав на захід. Він ніколи ще не виїжджав за межі
штату.
Цитата: «Я кричав, коли перетинав межу штату Колорадо, а потім на
кожній межі штату після цього, поки не опинився в Лос-Анджелесі – «я і моя
велика стара кефаль».
Бред уже тоді не хотів озиратися назад. Єдина його впевненість
полягала в тому, що йому нічого втрачати, адже він і не уявляв свого
майбутнього у Спрінгфілді.
Цитата: «Я завжди знав, що кудись іду. … Я просто знав, що там є
набагато більше точок зору. Я хотів їх побачити, я хотів їх почути».
Приїхавши до Лос-Анджелеса, Пітт брав уроки акторської
майстерності та працював на тимчасових роботах. Він возив стриптизерок у
лімузинах, переносив холодильники та одягався як гігантська курка,
запрошуючи перехожих у ресторан мексиканської їжі El Pollo Loco.
Протягом семи місяців він знайшов агента і почав грати в
епізодичних ролях, включаючи серіали «Тридцять з чимось», де він мав лише
одну репліку «Так!», та популярному в той час серіалі «Даллас».
Пітт з’явився всього в чотирьох епізодах (з 1987 по 1988 рік) серіалу
про життя заможної сім’ї з Техасу. Акторові пощастило зіграти бойфренда,
на ім’я Ренді одного з ключових персонажів – Шарлотти Уейд у виконанні
Шелейн Макколл. Між артистами був короткостроковий роман і в реальному
житті, тому на екрані молоді герої змогли показати справжню хімію. Саме з
Шелейн актору довелося грати першу в житті інтимну сцену.
Цитата: «Це було в шоу Даллас. Нам доводилося валятися на сіні в
сараї. Я не думаю, що у мене були вказівки, як себе вести: Я просто катався і
дурів», - згадує Бред Пітт.
Бійцівський клуб (1999)
«Перше правило бійцівського клубу – не говорити про бійцівський
клуб». Мабуть, не знайдеться у світі людини, яка не чула б цієї відомої фрази
з культового фільму Девіда Фінчера, який став екранізацією однойменного
роману Чака Поланіка, опублікованого у 1996 році.
Цікаво, що ідея написати книгу «Бійцівський клуб» виникла у Чака
після того, як його побили під час походу розгнівані туристи. Чоловік зробив
зауваження щодо гучності їхнього радіо. Повернувшись додому, Чак був
вражений, адже, ніхто не запитав його про помітні синці. Натомість від
співбесідників звучали фрази, типу: «Як ти провів свої вихідні?». Паланік
дійшов висновку, що причина такої реакції людей у дистанціюванні від
чужих проблем та небажанні зближатися з колегою по роботі. Саме його
захоплення цим суспільним «блокуванням» стало основою для роману. А
потім й відобразилося на широкому екрані.
За словами режисера, жанр фільму можна визначати як «чорна
комедія» з елементами соціальної сатири. Фільм неодноразово порівнювався
з такими класичними стрічками як «Випускник» і «Бунтівник без причини».
Основна тема фільму, згідно з задумом авторів, полягає у конфлікті
молодого покоління і системи цінностей споживацького суспільства,
втіленому в метафорі фізичного насильства. Безіменний головний герой
картини (Едвард Нортон) є звичайним пересічним обивателем, який
знайомиться з Тайлером Дерденом (Бред Пітт), який продає власноруч
виготовлене мило. Разом вони організовують підпільний бійцівський клуб у
підвалі одного з барів. Він стає дуже популярним й у країні за допомоги
Тайлера відкриваються інші численні бійцівські клуби. Згодом вони
перетворюються у секретну організацію «Проєкт», яка вчиняє акти
вандалізму проти панівного класу суспільства. Коли все заходить занадто
далеко, Оповідач намагається все зупинити, але виявляється, що зупинити він
має самого себе, адже Тайлер – його непокірне друге «Я». Саме цей факт і
став родзинкою фільму.
На роль Тайлера Дердена продюсери фільму запропонували Рассела
Кроу і Бреда Пітта. Вибір все ж зупинився на останньому, як на відомій зірці,
участь якої мала б сприяти комерційному успіхові фільму. Пітт не був надто
зацікавлений у зніманні фільму. Аж поки Девід Фінчер не з’явився на його
порозі та запросив випити пива. Саме під час дружньої бесіди за келихом
пива Фінчер і пригадав про «Бійцівський клуб», а Бред погодився прочитати
сценарій.
Кандидатами на роль безіменного Оповідача виступили Метт
Деймон, Шон Пенн і Едвард Нортон. Останньому запропонували гонорар у
2,5 мільйони доларів, з метою «переманити» з інших, запропонованих йому
на той час, проєктів.
На роль Марли Сінґер претендували Кортні Лав, Вайнона Райдер і Різ
Візерспун, але зрештою обрали кандидатуру Гелени Бонем Картер.
У процесі роботи над образами Нортон і Пітт брали уроки боксу і
таеквондо, а також вивчали майстерність миловаріння. У деяких сценах
режисер навмисно наказував Едварду бити Бреда по справжньому, що стало
повною несподіванкою для останнього.
 У погоні за реалістичністю свого персонажа Бред Пітт навіть
добровільно пішов на видалення фрагментів передніх зубів, оскільки вважав,
що у Тайлера вони не могли бути ідеальними. Проте після знімання їх
відновили без проблем. Все ж гонорар Пітта у 17,5 млн доларів дозволяв це
зробити.
З комерційної точки зору фільм не виправдав покладених на нього
сподівань. З витрачених на його створення 67 млн, прокат дав 100.9 млн.
Стрічка ніби й окупилася, але продюсери все ж сподівалися на більші касові
збори. Проте своєї культовості фільм набув лише після виходу DVD, адже за
перші десять років було продано 6 млн. копій.
Фільм отримав чимало як позитивних, так і негативних оцінок з боку
кінокритиків. Навіть на прем’єрному показі на Венеціанському фестивалі,
Пітт та Нортон були єдиними в залі, хто дійсно насолоджувався переглядом.
Цитата: «Ми з Едвардом були єдиними, хто сміявся. Ви могли
почути, як два ідіоти на балконі регочуть з цього всього».
Згодом «Бійцівський клуб» назвали найсуперечливішою та
найобговорюванішою картиною 1999 року. Хтось розумів закладений у ній
зміст, а для когось це була відверта пропаганда насильства.
Адже після виходу фільму в США почали з’являтися реальні
бійцівські клуби (наприклад, «Gentleman's Fight Club» у Менло-Парк
(Каліфорнія), члени якого були здебільшого працівниками індустрії високих
технологій). Діти й підлітки в штатах Техас, Нью-Джерсі, Вашингтон і
Аляска також об’єднувалися у бійцівські клуби. 2006 року учасник одного з
клубів в Арлінгтоні (Техас) зазнав тяжких тілесних ушкоджень, і продаж
DVD, з записом його побиття, призвів до арешту шістьох підлітків. Численні
санкціоновані та несанкціоновані клуби виникали й досі виникають в
Україні.
 Проте, не зважаючи на певний негативний вплив на суспільство та
суперечливість деяких сцен, не можна не погодитися з думкою критиків про
те, що «Бійцівський клуб» – взірець новаторства кінематографічної форми та
стилю свого часу.