Слайд 2

План
1.Чехія у міжвоєнний період (1918 – 1939)
2.Чеські землі за часів Другої світової війни. Національне повстання 1945 р.
3.Друга половина ХХ ст. Політика СРСР «Празька весна»
4.Політика СРСР «Оксамитова революція»
5.Розділення Чехословаччини
6.Чеська республіка та Європейский Союз
7.Вступ до НАТО
8.Культурні відносини між Україною та Чехією
9.Політичні відносини України та Чехії
10.Державні свята
11.Традиційні страви чеської кухни
12.Визначні пам’ятки архітектури та мистецтва
13.Десять цікавих фактів про Чехію
Чехія у міжвоєнний період (1918 – 1939)
Слайд 3
В осінь 1918 р. після поразки в Першій світовій війні Австро-Угорська імперія
розпалася. Празький Національний комітет оголосив створення незалежної
Чехословацької республіки. Словацька Національна рада визнала словаків частиною
чехословацької нації. Першим президентом Чехословаччини було обрано Томаша
Масарика.
У перших місяцях існування Чехословаччини країна зіткнулася із міжнародними
конфліктами: Угорщина окупувала Словаччину та Підкарпатську Русь. За підтримки
Червоної армії було проголошено Угорську та Словацьку радянські республіки. Але до
кінця літа 1919 р., румунські та чехословацькі війська вигнали Червону армію та
відновили контроль над згаданими територіями. Спроби німецького населення Судет
відділитися від Чехословаччини були придушені. Країну та її кордони визнали на
Паризькій мирній конференції.

Слайд 4
У 1920 р. Чехословаччина прийняла Конституцію, закріплюючи республіканську
форму уряду та єдність території.
Державна влада в Чехословаччині мала три основні гілки:
Законодавча - представлена Національними зборами.
Виконавча - здійснювалася президентом та урядом. Президент, зокрема, мав право
призначати міністрів, скликати або розпускати Національні збори, ветувати закони, а
також оголошувати війну і укладати мирні договори.
Судова гілка.
Конституція країни гарантувала рівність всіх громадян без урахування їх походження,
мови, раси або релігії. Забезпечувалася недоторканність особистості, житла, свобода
друку та право на збори.
У 1921 році було сформовано коаліційний уряд під керівництвом Едуарда Бенеша.
Основний акцент уряду було зроблено на подоланні економічної кризи, що привело до
підвищення промислового виробництва до кінця 1920-х років.
Проте, у 1930 році Чехословаччина почала відчувати негативний вплив світової
економічної кризи.
Політична атмосфера країни також стала напруженою. Комуністична партія
Чехословаччини за три роки (1929-1932) в три рази збільшила свою кількість членів. З
іншого боку, фашистські настрої стали поширюватися, особливо у Північній та
Південно-Західній Чехії, де було створено Судетсько-німецьку партію під
керівництвом Конрада Генлейна. Ці політичні зміни супроводжувалися зростанням
сепаратистських настроїв і загрозою розпаду республіки. Відповідно до цього, було
прийнято закони, які забороняли діяльність комуністичних, фашистських та
радикальних національних організацій. У 1934 році Чехословаччина встановила
дипломатичні відносини з СРСР, а у 1935 році обидві країни підписали договір про
взаємодопомогу.

Слайд 5
Після анексії Австрії Німеччиною, Гітлер поставив за мету анексувати
Чехословаччину. Чехословацький уряд намагався забезпечити представництво
судетських німців у владних структурах, однак Судетська партія вимагала автономії,
викликавши кризу в березні 1938 року. Цю кризу намагалася вирішити
Великобританія. У вересні спалахнули збройні конфлікти між судетськими німцями та
поліцією, на що Чехословаччина відповіла введенням військ в Судети
Британський прем'єр Чемберлен 15 вересня зустрівся з Гітлером, який готувався йти
на війну за Судети і вимагав їх передачі Німеччині.
Після франко-британських консультацій 18 вересня було вирішено звернутись до
Чехословаччини із пропозицією передачі територій з німецькою більшістю. У випадку
відмови, Франція і Великобританія готові були відмовитись допомагати
Чехословаччині. 22 вересня Гітлер вимагав, щоб, разом із передачею Судетів,
Чехословаччина врахувала територіальні претензії Польщі та Угорщини, інакше 28
вересня почне військові дії проти неї.
Західні країни в особі Англії та Франції передали Чехословаччині ультиматум: у разі
відмови від їхніх пропозицій країна могла стати причиною війни. Чехи згодилися на ці
умови, сподіваючись на західні гарантії безпеки.

Слайд 6

28 вересня Чемберлен запропонував Гітлеру домовленість без війни. 30 вересня 1938

року в Мюнхені прем'єр-міністр Франції Едуард Даладьє і Великобританії Невіл
Чемберлен при посередництві дуче Італії Беніто Муссоліні підписали з
рейхсканцлером Німеччини Адольфом Гітлером угоду, за якою Чехословаччина
повинна була поступитись Німеччині прикордонною Судетською областю, населеною
в основному етнічними німцями. Мюнхенський пакт став останнім договором в
політиці "умиртворення", котру сповідували керівники Франції та Великої Британії по
відношенню до експансіоністськи настроєного Гітлера.
Ця угода зробила можливим розчленування Чехословаччини: Польща анексувала
Тешин, Угорщина отримала південну Словаччину, Словаччина стала незалежною,
Чехія була окупована Німеччиною, а Закарпатська Русь увійшла до Угорщини.
Політика "умиртворення" Гітлера з боку Франції та Великобританії виявилась
невдалою: Німеччина продовжила експансію, атакуючи Данциг, Клайпеду та в
кінцевому рахунку Польщу, започатковуючи Другу Світову війну.

Слайд 7
Чеські землі за часів Другої світової війни. Національне повстання 1945 р.
Після окупації Чехії нацистською Німеччиною, патріотична молодь, інтелігенція та
культурні діячі протистояли спробам нацизму підпорядкувати їх країну. Національна
свідомість серед чехів зросла, коли вони усвідомили ефемерність «автономії»,
дарованої окупантами. Зростання опозиційних настроїв серед чехів проявлялося в
першу чергу в демонстративному підкреслюванні ними всього національного. Літом
1939 р. почав формуватися чеський рух Опору. Головна організація, «Захист нації»,
складалася з колишніх військових і зосереджувалася на зборі розвідданих. Інша
важлива група - «Петиційний комітет - залишаємося вірними» - об'єднувала
інтелігенцію соціал-демократичної орієнтації. Вони домагалися відновлення Чехо -
Cловаччини і співпрацювали з емігрантами. Організаційну самостійність підпільні
структури КПЧ. Однак після підписання радянсько-німецького пакту про ненапад
(серпень 1939) діяльність партії була дезорганізована. Підпільні структури
Комуністичної партії Чехії зберігали організаційну самостійність, але після підписання
радянсько-німецького пакту про ненапад (серпень 1939), діяльність партії була
дезорганізована. Окупаційні сили очікували співробітництва від чехів, щоб
забезпечити собі «спокійний» тил перед нападом на Польщу, але замість цього
зіткнулися з опором, що призвело до каральних акцій і арештів активістів у серпні
1939 року. 28 жовтня 1939 р. у день національної незалежності у Празі відбулася
грандіозна маніфестація, яка перетворилася на акцію протесту проти окупантів.
Убивство у цей день студента Карлового університету Я. Оплетала та його похорони
вилилися в багатотисячну антинацистську демонстрацію. 17 листопада адміністрація
протекторату була змушена закрити всі вищі навчальні заклади.
Період з листопада 1939 р. по лютий 1940 р. відзначався посиленням терору, в
результаті якого рух Опору зазнав великих утрат.

Слайд 8
Чеська маріонеткова адміністрація налякана, з одного боку, зростанням антинімецьких
настроїв, а з іншого - масовим терором окупантів, усе більше схилялася до
колабораціонізму. В 1940 р. була підготовлена записка для Гітлера з пропозиціями або
виселити чехів, або онімечити їх за 10 років. У 1940 р. з'явилися два еміграційні
центри: в Лондоні (навколо Е. Бенеша) та в Москві (закордонне бюро КПЧ під
керівництвом К. Готвальда). «Лондонський табір» у своїх діях тривалий час виходив з
того, що війна невдовзі має закінчитися. У зв'язку з цим орієнтовані на Е. Бенеша
угруповання руху Опору готувалися не тільки до збройної боротьби, а й до взяття
влади на завершальному етапі війни. Разом з тим, уже навесні 1940 р. між КПЧ та
емігрантським урядом було налагоджено координацію, чому сприяло утворення
«Центрального керівництва внутрішнього опору» (ЦКВО).
Бурхливі події 1940 р. - анексія СРСР Балтійських країн, Бессарабії та Північної
Буковини - сприяли тому, що Радянський Союз в уявленні чеського населення дедалі
більше поставав силою, що спроможна не тільки зупинити гітлерівську агресію, а й
сприяти відновленню незалежної чехословацької держави. Усе це спричинило
зміцнення позицій лівих сил у чеському русі Опору.
Ліві групи визначали майбутнє через радянську модель соціалізму.
Уряд Е. Бенеша також приєднався до антигітлерівської коаліції. У 1941 р. був
підписаний радянсько-чехословацький договір про співпрацю в боротьбі проти
Німеччини, визнаючи емігрантський уряд Чехословаччини. В окупованій Чехії під
гнітом гестапо рух Опору призупинив масові акції.

Слайд 9

В вересні 1941 року Р. Гейдріх стає новим імперським протектором, збільшуючи

репресії проти чеського руху Опору. Заарештовано та страчено А́ лоїза Еліаша, близько
500 антифашистів розстріляно. А́ лоїз Е́ ліаш — це чеський воєнний і державний діяч,
генерал, прем'єр-міністр у 1939—1941. Як воєнний офіцер Еліаш відзначився своєю
участю в чеськословацькому легіоні под час Першої Світової війни. У відповідь,
створюється Національно-революційний комітет інтелігенції, але гестапо його швидко
розгромило. У 1942 році здійснено замах на Гейдріха. Новий протектор К. Далюге
посилює репресії: п'ять тисяч антифашистів страчено чи відправлено до концтаборів,
розгромлено друге керівництво КПЧ.
У кінці 1942 р. КПЧ відновила діяльність та формувала партизанські загони, які діяли
автономно. Гестапо інфільтрувало агентів до руху Опору для контролю та розгрому.
Емігрантський уряд спочатку був проти розвитку партизанського руху, але згодом,
передбачаючи можливість повстання при наближенні Червоної армії, погодився на
його розширення.
У грудні 1943 р. в Москві було підписано радянсько-чехословацький договір про
взаємну допомогу в війні та післявоєнне співробітництво. Під час переговорів між
московським і лондонським чеськими емігрантськими центрами, КПЧ вимагала
активнішої позиції від лондонського уряду і порушувала питання покарання
колабораціоністів.

Слайд 10
Національне повстання 1945 р.
Швидке наближення Червоної армії до кордонів Чехії спонукало окупаційний режим у
січні 1944 р. створити «Антибільшовицьку лігу» й розпочати нову хвилю репресій
проти чеського руху Опору. Так, влітку 1944 р. гестапо ліквідувало третій склад
підпільного керівництва КПЧ.
Словацьке національне повстання мотивувало чеські підпільні організації допомагати
повстанцям. У грудні 1944 р. утворено четверте нелегальне керівництво КПЧ і Чеську
національну раду для підготовки повстання. Гестапо продовжувало репресії, завдавши
чергового удару по комуністичному підпіллю. Однак чеський рух Опору розвивався
поволі ще й тому, що багато чехів схилялося до пасивного вичікування, вважаючи, що
визволення прийде ззовні від союзницьких армій, тому «малому чеському народові»
не слід марно проливати кров.
Розраховуючи на укладення сепаратного миру із західними державами, гітлерівці
зосередили в районі Праги дев'ятсоттисячну армію «Центр» і вирішили змінити свою
політику в протектораті. Так, на початку травня 1945 р. окупаційна влада оголосила
про утворення «Чесько-Моравської Республіки». На початку травня 1945 р. в багатьох
невеличких чеських містах відбулися стихійні виступи проти окупантів. Проте
керівництва КПЧ і ЧНР утрималися від закликів до повстання та зайняли очікувальну
позицію. Тим часом війська США вже знаходилися західніше Праги.
5 травня 1945 р. у Празі почалося чеське Національне повстання з участю різних
політичних партій і військових. На вулицях чеської столиці з'явилися барикади й
розпочалися бої. Повстанці захопили радіостанцію та закликали населення до опору. У
цих умовах Чехія заявила, що бере на себе функції законодавчої й виконавчої влади.

Слайд 11
Незважаючи на героїзм тридцятитисячного загону празьких повстанців, сили були
нерівними. Німецькі війська 6 травня оволоділи значною частиною Праги. У цій
критичній для повсталих ситуації на їхній бік перейшли підрозділи власівської
«Російської визвольної армії» (РВА). На той момент з'єднання (близько 22 тис. осіб)
номінально мало статус союзника Німеччини, перебувало в оперативному
підпорядкуванні групи армій Вермахту «Центр». Проте, після невиконання генерал-
майором С.Буняченком наказу про висування дивізії на фронт в район м. Брно та
ігнорування наступного наказу про роззброєння, добровольці опинилися у стані
озброєного нейтралітету з нацистами. На офіцерській раді 4 травня було прийняте
рішення про участь у повстанні, 5 травня, поки празька радіостанція була в руках
чехів, ця інформація прозвучала в ефірі. За допомогою «власівців» уже до кінця дня 6
травня від окупантів була звільнена більша частина столиці. Але, зрозумівши, що
армія США не збирається рухатися далі на схід, підрозділи РВА 7 травня залишили
місто. Вранці 9 травня 1945 р. в Прагу увірвалися радянські війська, які звільнили її від
залишків гітлерівських військ. Дії партизанів та повстанців у цей період злилися у
спільні операції з Червоною армією, які завершилися 11 травня. Всього в повстанні
взяло участь 100 тис. осіб, 8 тис. загинуло.
Слайд 12
Друга половина ХХ ст. Політика СРСР «Празька весна»
У 1948р. Під впливом Радянського Союзу комуністи захопили владу в
Чехословаччині. А у 1960-х роках Комуністична партія Чехословаччини переживала
розділення на два табори – «консервативний» на чолі зі сталіністом, головою КПЧС і
президентом країни Антоніном Новотни і «реформаторський», який представляв
перший секретар КП Словаччини Александр Дубчек. У січні 1968 року партійний з'їзд
КПЧС обрав першим секретарем Дубчека. Дубчек розпочав реформи: децентралізацію
влади, допуск робітників до влади, лібералізацію мас-медіа тощо. Він ходів поєднати
радянське «соціалістичне будівництво» із європейською соціал-демократією. Називав
це «соціалізмом з людським обличчям». У березні 1968 року президентом країни став
герой Другої світової, легендарний командувач Чехословацькою бригадою Людвіг
Свобода. Він підтримав реформи Дубчека. Так розпочалася «Празька весна».
Лібералізація у Чехословаччині викликала незадоволення комуністичних лідерів у
сусідніх країнах. У Кремлі боялися, що це призведе до ослаблення військової
могутності Варшавського договору (оборонний пакт між країнами соцтабору), адже
кордони ЧССР межували з Західною Німеччиною. Леонід Брежнєв і керівництво
радянської комуністичної партії з тривогою стежили за тим, як у Чехословаччині
комуністичний режим тане під час «Празької весни». Коли студенти у Варшаві
вийшли на вулиці на підтримку чехословацьких реформ, стало ясно, що демократична
хвиля може захлеснути й інші країни.

Слайд 13
Уночі 21 серпня 1968 року війська країн Варшавського договору розпочали
вторгнення у братню республіку. В різних джерелах кількість солдат варіюється від
250 000 до 300 000 і танків від 2 000 до 7 000 і сотні літаків із СРСР, Болгарії,
Угорщини та Польщі, що перетнули чехословацький кордон. Приїхали боротися, як
вважали, з «контрреволюцією». Так почалася операція «Дунай» - єдина ненавчальна
військова акція Варшавського договору. Операція «Дунай» була для СРСР
наймасштабнішою операція з часів 2-ї Світової війни. Чехословацькі війська
залишалися в місцях дислокації, але громадяни зводили барикади, переплутували
дорожні знаки і навіть закидували війська пляшками із запалювальною сумішшю. Але
сили були нерівними, і єдиною реальною надією жителів був рішучий світовий осуд.

Слайд 14

В Празі радянські війська захопили контроль над будівлями ЦК КПЧ, радіо і

телебачення та над іншими важливими стратегічними об’єкт. Беззбройні люди
намагалися не дати військовим Варшавського договору захопити Чеське радіо. У цій
сутичці загинуло 15 людей. Акції протесту проти окупації Чехословаччини тривали
безперестанку, чехи спілкувались з окупантами плакатами, які розміщували на
вулицях і площах: «Окупанти, йдіть додому!», «Іване, вертайся додому», «Назад
додому!», «Ми вас не запрошували». 4 листопада 1968 року з Чехословаччини виїхали
вояки армій Польщі, Болгарії, НДР та Угорщини, а останній радянський воїн покинув
Чеську Республіку 21 червня 1991 року. Окупація Чехії тривала 23 роки.
Лідер Чехословаччини, Дубчек, був затриманий і доставлений до Москви на допит.
Загалом, в результаті інтервенції, загинуло приблизно 137 осіб.

Слайд 15

Поки жителі Чехословаччини очищували вулиці від крові та уламків, Брежнєв заявив,
що готовий до нового воєнного втручання, якщо яка-небудь інша комуністична країна
відійде від лінії партії. Як гірко тоді жартували: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся, або
розстріляю». Повернувшись з Москви 27 серпня, Дубчек оголосив про припинення
реформ. 16 жовтня 1968 між урядами СРСР і ЧССР був підписаний договір про умови
тимчасового перебування радянських військ на території Чехословацької
Соціалістичної Республіки, згідно з яким частина радянських військ залишалася на
території ЧССР «з метою забезпечення безпеки соціалістичної співдружності».
Керівництво Чехословаччини підкорилося диктату і погодилося на «тимчасове»
перебування радянських військ в країні. 17 жовтня 1968 почалося поетапне виведення
частини військ з території Чехословаччини, який завершився до середини листопада. В
результаті введення військ в ЧССР був перерваний процес політичних і економічних
реформ. Дубчек втратив владу, а на квітневому (1969) пленумі ЦК КПЧ першим
секретарем був вибраний Г.Гусак. Реформатори були усунені від посад, почалися
репресії. Країну полишило декілька десятків тисяч чоловік, у тому числі багато
представників культурної еліти країни. На території Чехословаччини радянська
військова присутність зберігалася до 1991 року.
Багато країн засудили операцію «Дунай» як вторгнення, проте розцінили це як
внутрішні справи ідеологічно ворожого блоку держав, а радянська пропаганда
симулювала всенародну підтримку.
Як сказав чех Мілан Кундера, який потім виїхав у Францію у своїй книзі («Викрадення
Заходу або Трагедія Центральної Європи», 1983 р.). : «ніщо не могло бути таким
чужим Центральній Європі та її пристрасті до різноманітности, як Росія, одноманітна
маса, що все уніфікує та централізує, сповнена рішучости перетворити всі народи своєї
імперії (українців, білорусів, вірменів, латишів, литовців та інших) в єдиний
російський народ (або, як звичайно висловлюються в цьому столітті узагальненої
словесної містифікації, в «єдиний радянський народ».

Слайд 16
Політика СРСР «Оксамитова революція»

У 1988-1989 роках у Чехословаччині відбулися декілька значущих антикомуністичних

демонстрацій. 25 березня 1988 року в Братіславі понад 5 тисяч людей вийшли на
вулиці, а в січні 1989 року в Празі проводилися маніфестації, приурочені до 20-річчя
самоспалення Яна Палаха. Це був чеський юнак-студент, що вчинив акт жертовного
самогубства на знак протесту проти окупації Чехословацької Соціалістичної
Республіки військами країн Варшавського договору. 16-17 листопада 1989 року в
Братіславі та Празі розпочались студентські демонстрації, які з часом прийняли
політичний характер. Після розігнання демонстрацій та чуток про вбивство студента
поліцією, вузи та промислові підприємства оголосили забастовку. Під тиском
маніфестантів, очолених «Громадянським форумом», створеним з числа кількох
опозиційних організацій, 24 листопада керівництво Комуністичної партії на чолі з
Мілошем Якешем подало у відставку, а опозиції було запропоновано чверть місць в
уряді. Відхиливши цю пропозицію, 26 листопада опозиція скликала батотисячний
мітинг, на який у Празі зібралось до 800 000 чоловік, і закликала до загальнодержавної
забастовки.

Слайд 17
Це змусило уряд піти на переговори і провести 28 листопада зустріч з «Громадянським
форумом» на чолі з Вацлавом Гавелом і керівництвом Компартії Чехословаччини, в
результаті якої було прийнято рішення про відміну закріпленного в конституції
положення про керівну роль комуністичної партії і відставки 10 грудня президента
Густава Гусака. Натомість було створено уряд національної єдності, в якому опозиція
отримала половину місць, а 29 грудня 1989 року парламент обрав ініціатора Празької
весни Олександра Дубчека своїм головою, а правозахисника і письменника Вацлава
Гавела — 10-м президентом Чехословаччини.
Спрямовуючи рух Чехословаччини по шляху демократичних перетворень, Гавелу не
вдалось запобігти розпаду країни, яке відбулося 1 січня 1993 року внаслідок прийняття
Словаччиною декларації про незалежність. 2 лютого 1993 року у новоствореній
Чеській республіці Вацлав Гавел став її першим президентом і пробув на цьому посту
наступні 10 років.

Слайд 18
Розділення Чехословаччини
З приходом радикальних політиків у Чехословаччині загострилися міжнаціональні
стосунки. В 1990 році країну перейменували на Чехословацька Соціадістична
Федеративна Рреспубліка. Економічні трансформації, ринкова економіка та виведення
радянських військ у 1991 році призвели до кризи. Партія "Рух за демократичну
Словаччину" в 1992 році прагнула відокремлення Словаччини. 17 липня 1992 року
Словацька національна Рада прийняла Декларацію про суверенітет Словацької
республіки, якою парламентарі закликали до проголошення незалежності Словаччини.
На знак незгоди з цими намірами через три дні у відставку подав прихильник єдиної
Чехословаччини президент Вацлав Гавел, а подальші переговори між Чехією і
Словаччиною проходили між прем'єр-міністрами Чехії Вацлавом Клаусом та
Словаччини Владіміром Мечіаром. 8 липня 1992 року вони вперше зустрілись у Брно,
де узгодили основні принципи про поділ федеративної держави, а 26 серпня підписали
відповідну угоду. На її підставі 13 листопада Федеральні збори Чехо-Словаччини
прийняли закон про розподіл майна, а 25 листопада — конституційний акт про
припинення існування ЧСФР як єдиної держави з 1 січня 1993 року.
Слайд 19
Федеральні активи Чехословаччини були розділені між Чехією та Словаччиною у
співвідношенні 2 до 1, включаючи інфраструктуру, армію та інші активи. Поділ
запасів золота зайняв кілька років. Території були розділені за існуючими кордонами,
спірні питання вирішено у 1997 році. Колишні символи федерації були розділені між
новими державами, Окремим пунктом угоди про розпуск Чехословаччини була
заборона на використання колишніх загальнодержавних символів — чеський лев і
словацький подвійний хрест з герба Чехословаччини відійшли до кожної з держав, як і
частини гімну федерації, що складався з двох окремих музичних творів,
скомпонованих в один. Однак, Чехія, не бажаючи мати за державний біло-червоний
прапор Богемії, який використовувала з 1990 року і який відрізнявся від польського
лише порядком смуг, 17 грудня 1992 року в порушення конституційного акту 25
листопада в односторонньому порядку захопила право на колишній прапор
Чехословаччини. Це був єдиний конфлікт між Чехією і Словаччиною щодо спадщини
колишньої спільної держави. Після розпаду Чехословаччини, Чехія і Словаччина не
претендували на монопольне правонаступництво ЧСФР, а самостійно вступали до
міжнародних організацій. Незважаючи на тісний зв'язок між країнами, немає рухів за
їх возз'єднання. Взаємний вплив є мінімальним, але існує повага між країнами, як
свідчить практика візитів та спільних заходів, зокрема на честь Вацлава Гавела та
річниці незалежності Чехословаччини.
Слайд 20
Чеська республіка та Європейский Союз
Чеська Республіка увійшла до Євросоюзу 1 травня 2004 року після тривалого періоду
розширення співпраці з ЄС, яка розпочалася торгівельною домовленістю. Європейська
інтеграція стала ключовим фактором економічного і демократичного розвитку країни.
Членство в ЄС було головним пріоритетом для Чехії після Оксамитової революції 1989
року. Перші спроби приєднання були затримані розпадом Чехословаччини, але
відновлені в 1990-х під керівництвом дипломатії Чехії.
На засіданні в Копенгагені 1993 року були встановлені Копенгагенські критерії, за
якими країни Центральної та Східної Європи могли стати членами ЄС, якщо вони
виконують певні економічні та політичні умови. У 1996 році Чеська Республіка подала
заявку на членство в ЄС. Європейська рада офіційно запрошує 11 країн-кандидатів, у
тому числі й Чехію, на своє засідання у 1997 році. У 1998 році Чеська Республіка
представила національну програму підготовки до членства в ЄС, яка була оновлена у
1999, 2000 та 2001 роках.

Слайд 21

У квітні 1998 року розпочалися переговори Чеської Республіки про вступ до ЄС,
спочатку через аналітичне порівняння законодавств. У листопаді 1998 року
розпочалися безпосередні переговори на рівні міністрів. Чеську делегацію очолював
заступник Міністра закордонних справ Павел Телічка, який відзначав високу
складність і важливість переговорного процесу, з умовами які були значно обмежені
ЄС. Європейська комісія щороку від 1998 року випускала звіти щодо підготовки
країни-кандидатки до вступу в ЄС. Чеська Республіка отримувала різноманітні оцінки:
критичні в 1998 та 1999 роках із покращенням в 2000 та 2001 роках. Останній
оціночний звіт в 2003 році підтвердив готовність країни до приєднання до ЄС. Процес
завершився у 2002 році у Копенгагені. Договір про приєднання було підписано 16
квітня 2003 року в Атенах за участю президента Вацлава Клауса та прем'єр-міністра
Владіміра Шпідли. Далі договір був ратифікований національними парламентами
п’ятнадцяти старих держав-членів. У нових державах-членах, за винятком Кіпру,
договір був затверджений на референдумі. З п’ятниці 13 червня по суботу 14 червня
2003 року в Чехії відбувся референдум. 77.3 висловилися за затвердження договору %
виборців. Явка склала 55,2 %. Договір набув чинності через рік 1 травень 2004 року
і Чеська Республіка увійшла до Євросоюзу.

Слайд 22
Вступ до НАТО
Розподіл ЧСФР спонукав до зміцнення безпеки та оборони. Зростаючі проблеми з
фінансуванням армії вимагали уваги. Чеська Республіка від початку своєї
незалежності розуміла ці загрози і була готова до рішучих кроків. На відміну від
попередньої політики, Чехія мала намір стати членом НАТО для забезпечення своєї
безпеки. Навіть через досягнуті успіхи у період демократизації ставало дедалі
очевиднішим, що буде необхідно приступити до вирішення нових проблем, пов’язаних
передусім з фінансуванням армії та оновленням умов для забезпечення довготривалої
побудови її обороноздатності. Чеська дипломатія від самого початку своєї
самостійності усвідомлювала ситуацію, в якій опинилася новоутворена Чеська
Республіка та пов’язані з нею загрози. Чеський уряд від самого початку свого мандату
був готовий зробити у сфері зовнішньої безпеки рішучий крок – стати повноправним
членом Північноатлантичного Альянсу з усіма витікаючими перевагами та
зобов’язаннями. Таку позицію в 1993 році озвучив Міністр закордонних справ Чеської
Республіки, Й. Зеленєц, заявивши про мету країни стати повноправним членом НАТО.
Президент Чеської республіки Вацлав Гавел активно підтримував курс на інтеграцію в
НАТО, вважаючи його ключовим для чеської зовнішньої політики з 1993 року. Він
бачив у НАТО гаранта стабільності, захисту Європи та демократії.
Розширення НАТО було важливим не лише для нових демократій, а й для самого
Альянсу. Вступ до ЄС вважався довгостроковим, тому приєднання до НАТО було
пріоритетом для Чехії. Сам же Альянс був єдиною структурою безпеки, що здатна
реально забезпечити територіальну цілісність, незалежність, гарантувати
демократичний розвиток Чехії та просування в напрямку ЄС. Більшість чеських партій
підтримували вступ до НАТО, не дивлячись на скепсис населення щодо Альянсу.
З 1993 року в Чеській Республіці розпочалися реформи у сфері оборони. Основні
напрямки реформ були визначені в ряді документів: Закон про Армію Чеської
республіки, «Концепція побудови Армії», «Біла книга» та Військова стратегія. Ці
документи спрямовували армію на захист території та виконання міжнародних
обов'язків. При цьому відбувалося формування сил для внутрішньої оборони і участі в
міжнародних операціях. Вагомий вплив на формування оборонної стратегії мала
історична невпевненість країни, але згодом орієнтація чітко визначилася на співпрацю
з західними структурами. Рішення з оборонної політики базувалися на
геостратегічному розташуванні, економічних можливостях та ресурсах країни. Безпека
країни стала комплексною справою, що об'єднує зовнішню політику, армію,
внутрішню безпеку та економіку.

Слайд 23

Після розпаду федерації Рада оборони держави завершила свою діяльність, оскільки не
була врахована в новій Конституції Чеської республіки 1993 року. Це створило вакуум
в управлінні національною безпекою. Лише у 1998 році, у зв'язку з можливістю вступу
в НАТО, було створено новий орган - Рада безпеки держави. В процес формування
політики безпеки активізувалася участь Парламенту, МЗС, політичних партій та інших
структур, особливо під час підготовки до приєднання до НАТО в 1999 році. МЗС
збільшило свою активність у сфері безпеки в 1997 році, а після призначення Ярослава
Шедівого на пост міністра закордонних справ відбулося зміцнення координації
оборонної політики.
Після внутрішньої перебудови НАТО в 1994 році було започатковано програму
Партнерство заради миру (ПЗМ), ініційовану США. Чеська Республіка приєдналася до
неї 10 березня 1994 року і відразу зорганізувала свою канцелярію при НАТО. Ще до
цього, у 1993 році, Чеська Республіка приєдналася до Північноатлантичної Ради по
співпраці та брала участь у військових тренуваннях з Нідерландами, Великою
Британією та Францією. Участь у ПЗМ дала Чехії можливість підсилити контакти з
НАТО та отримати військовий досвід, зокрема в операціях в Боснії. В межах ПЗМ
Чехія, Польща та Угорщина виділилися як найбільш підготовлені кандидати для
вступу до НАТО.
Восени 1996 року Чеська Республіка зіткнулася з перешкодами на шляху до НАТО: в
держбюджеті на 1997 рік не було збільшено фінансування для реформи армії, а
підтримка громадськістю вступу до НАТО значно знизилася. Проте, завдяки чіткій
зовнішньополітичній стратегії та політичній волі керівництва Чехія, подолавши усі
труднощі, 12 березня 1999 року стала членом НАТО. Сьогодні Чехія є авторитетним та
надійним партнером на міжнародній арені.

Слайд 24
Культурні відносини між Україною та Чехією
Широкі можливості для всебічного взаємовигідного співробітництва між Україною і
Чеською Республікою зумовлені багатьма об’єктивними факторами: глибокими
історичними та культурними зв’язками, відсутністю будь-яких територіальних
претензій, традиційними дружніми і партнерськими політичними відносинами,
господарськими контактами і взаємодоповнюючим характером національних
економік, спільними цілями в реалізації курсу на європейську та євроатлантичну
інтеграцію, спільними регіональними інтересами, існуванням української національної
меншини в Чехії та чеської в - Україні.
Основою двостороннього культурного співробітництва між Україною та Чеською
Республікою є угода від 15.12.2016 р. У Чехії реалізовано численні проєкти культурної
дипломатії за сприяння Посольства України. Україна була представлена на чеських
фестивалях, проводилися Тижні українського кіно, конкурси перекладачів,
конференції, виступи українських виконавців тощо. Так після вторгнення Росії в
Україну в Чехії було організовано декілька благодійних заходів на підтримку України.
Основні напрями співпраці України та Чехії в галузі освіти включають співпрацю між
вищими навчальними закладами та обмін досвідом освітян. Ряд університетів та
наукових установ обох країн реалізують спільні науково-дослідні проекти. У 2022 році
було укладено угоду між міністерствами освіти двох країн, а чотири українські
університети приєдналися до кластеру східного партнерства на запрошення Карлового
університету. Меморандум між Міністерством освіти України та Чеською агенцією
розвитку передбачає тренінги чеських фахівців в Україні та навчання українських
освітян в Чехії.
Слайд 25
Політичні відносини України та Чехії
Українсько-чеські політичні відносини розпочались ще за існування Чехословацької
федерації. 8 грудня 1991 р. Чеська і Словацька Федеративна Республіка (ЧСФР)
визнала незалежність України, а дипломатичні відносини між двома державами були
встановлені 30 січня 1992 р. У травні 1992 р. Прем’єр-міністр Чесько-Словацькою
Федеративною республікою Маріан Чалфа під час візиту в Україну парафував Договір
про добросусідство і дружні відносини, який, однак, не був підписаний – оскільки 1
січня 1993 р. відбулося мирне розділення ЧСФР на дві незалежні держави – Чеську і
Словацьку Республіки.
З 1 січня 1993 р. розпочався відлік новітньої історії українсько-чеських відносин.
Україна однією з перших держав світу встановила з Чеською Республікою
дипломатичні відносини - на перший день існування Чехії як самостійної держави.
Зі вступом Чеської Республіки до ЄС 1 травня 2004 р. українсько-чеські відносини
вийшли на якісно новий рівень.
Незважаючи на війну в Україні, у 2022 р. також значно активізувалися українсько-
чеські міжпарламентські контакти. Чехія залишається надійним партнером України на
міжнародній арені, насамперед щодо підтримки суверенітету і територіальної
цілісності нашої держави, послідовно підтримує євроінтеграційний та
євроатлантичний курс України, а також надає сприяння у протистоянні російській
агресії.
Але потрібно розуміти, що сучасні двосторонні відносини між країнами є настільки
різноманітними, що на їх загальний характер може вплинути будь-яка дрібниця.
Розвиваючи в позитивному балансі політичні та культурні взаємини, але не
знайшовши спільної мови в частині економічних, можна ускладнити двосторонні
стосунки взагалі.
Слайд 26
Державні свята
Різдво (24–26 грудня)
Різдво в Чехії — це свято, коли вся родина збирається за одним столом. Подарунки на
Різдво приносить не Дід Мороз, а «Єжишек», тобто маленький Ісус. На столі
обов’язково є рибний суп і смажений короп з картопляним салатом. І навпаки, м’яса на
столі бути не повинно. Улюблені ласощі — різдвяне печиво.
Новий рік (31 грудня-1 січня)
Новий рік — це світське свято. Молодь збирається 31 грудня на галасливі вечірки,
натомість представники старшого покоління іноді зовсім не відзначають Новий рік.
1 січня також вважається днем відновлення незалежної чеської держави («днем
Чехії»): 1993 -го року Чехія та Словаччина відокремилися одна від одної, зберігши
дружні стосунки, і Чехословаччина перестала існувати.

Свято трьох королів (6 січня)

Близькість слов’янських та релігійних традицій обумовлює і збіг деяких знаменних дат
у календарях свят слов’янських країн, у тому числі Чехії. Так, 6 січня, напередодні
православного Різдва, чехи відзначають День Богоявлення або свято трьох королів.
Згадаймо, як у Біблії розповідається про народження Ісуса у Віфлеємі та про
підношення Немовляті дарів. Вважається, що серед тих, хто прийшов з підношеннями,
були й три язичницькі правителі. 6 січня віруючі відвідують костели, а діти
перевдягаються в королів, бігають з піснями по домівках і просять монети чи що-
небудь їстівне для бідних. 6 січня не є в Чехії офіційним вихідним.
Великдень (17 квітня 2022 року)
Великдень — також феномен в атеїстичній культурі та календарі свят Чехії. Свято
триває кілька днів. У чеських сім’ях печуть великоднього баранця, на стіл обов’язково
ставлять «мазанець» — круглий здобний пиріг із родзинками та вимоченими в ромі
цукатами, та булочки «йідаш». У Чехії теж заведено фарбувати яйця, але не варені, а
лише саму шкаралупку з-під сирого яйця. Кольорову порожню шкаралупу —
«краслице» — зберігають до наступного року або дарують близькій людині. Ще одна
цікава традиція пов’язана з «помлазкою» — батогом з кольорових стрічок і вербових
гілок. На Великдень чоловіки жартома стьобають жінок цим батогом; вважається, що
це збереже жінці молодість і красу, а вербові гілки передадуть їй життєву силу.
Великодня неділя та понеділок — офіційні вихідні в Чехії.
День незалежної чехії держави (28 жовтня)
День незалежності Чехії — одне з головних національних свят у країні. 28 жовтня
1918 року Чеський національний комітет проголосив незалежність від Австро-
Угорської імперії. Водночас Чехія та Словаччина утворили нову державу —
Республіку Чехословаччину. По всій країні у цей день проводяться урочисті заходи та
концерти, військові паради та народні гуляння.

Слайд 27
День святого Мартіна (11 листопада 2023 року)
Колекція смачних гастрономічних свят Чехії була б неповною без дня Святого
Мартіна. За легендою, святий вступає на чеську землю з першим снігом. Він був
легіонером римського полку і славився своїм милосердям: вважається, що одного разу
він зустрів злиденного жебрака і, не роздумуючи, розрізав свій плащ навпіл і віддав
тканину бідняку. Згодом Мартін зняв військове вбрання, вступив на шлях Божий і став
єпископом. «На святого Мартіна» припадають останні гуляння перед довгим
різдвяним постом. На столі завжди буває жирний гусак і закуски з його печінки,
квашена кисла капуста, кнедлики, річкою ллється молоде червоне вино. Веселі
костюмовані ходи, вистави та ярмарки теж є невід’ємною частиною свята.

Травневі свята (1, 5, 8 травня)

У чеському календарі це свято миру та кохання.
Дві інші дати пов’язані з подіями Другої Світової війни. П’ятого числа у Празі
спалахнуло повстання проти німецьких окупантів. 8 травня — день офіційної
перемоги над фашизмом. І в столиці, і в інших чеських містах проходять урочисті
заходи на згадку про загиблих у роки війни.

Міжнародний жіночий день (8 березня)

8 березня в Чехії дарують жінкам квіти, хоча цей день не є офіційним вихідним але
чоловіки-чехи сприймають свято як приємний привід порадувати близьких та колег.
Різнокольорових тюльпанів та кульок на вулицях Праги помітно додається.

День боротьби за свободу та демократію (17 листопада)

Наступним за важливістю в переліку національних свят Чехії є 17 листопада — день,
коли 1989 року в результаті студентських протестів відбулася «оксамитова
революція». За нею почалося безкровне повалення комуністичного режиму. Молодь
запустила маховик: хоча демонстрантів того дня розігнала поліція, наступного дня на
вулиці вийшла творча інтелігенція, а ще за кілька днів протестувальників підтримав
чеський кардинал Франтішек Томашек.

День чеської державності (28 вересня)

Походження цього державного свята нерозривно пов’язане з особистістю головного
святого чеської землі — Вацлава, хранителя Моравії та Богемії. 28 вересня —
офіційний вихідний у Чехії. Князь Вацлав походив із дворянського роду
Пржемисловичів і прославився тим, що боровся за єдність віри на рідній землі. Він був
зраджений власним братом і вбитий язичниками в 935році. Ім’я Святого Вацлава
носять багато соборів і пам’яток, починаючи з Вацлавської площі в Празі, де
встановлена кінна статуя покровителя Чехії. Цього дня по всій країні проходять
народні гуляння та ярмарки, богослужіння та паломницькі ходи.
Слайд 28
Традиційні страви чеської кухні
Національна чеська кухня включає безліч м'ясних страв. Різноманітні ковбаски,
рульки, паштети, м'ясні бульйони становлять тут основу будь-якого меню. Традиційна
кухня Чехії дещо схожа на австрійську — і там, і там люблять м'ясо. Але м'ясні страви
чехів мають свої відмінності. І головна з них — соуси. Соуси, а також трави і спеції,
що входять до їх складу, — це основний секрет національних страв Чехії, основа їх
різноманітних смаків.
Крім м'яса, гарніром до якого зазвичай йде картопля, капуста та квасоля, у Чехії багато
уваги приділяють солодощам. Особливо люблять тут випічку з різноманітними
начинками. Основний напій Чехії, пиво різних сортів,
Слайд 29
Визначні пам’ятки архітектури та мистецтва
Чехія – це країна, небо над якою підтримують гострі шпилі її неймовірних соборів і
замків. Тут одночасно відчувається свобода і умиротворення. Разом із казковими і
барвистими містами, Чехія відома чудовою природою. Глибокі печери, теплі гейзери
Карлових Вар, заповідники, гори і парки зливаються воєдино з архітектурним
багатством країни.

Празький град – головна фортеця держави. Це один з найбільших старовинних замків

світу. Його територія поділена на три частини. Також в Празькому Граді розміщена
адміністрація президента і Собор Св. Віта, який притягує туристів з усього світу. У
парадних воріт стоїть караул, почесну зміну якого можна спостерігати опівдні.

Замок Глибока над Влтавою. Білосніжний замок, що пам’ятає кілька століть. Це

романтична неоготика, оточена зеленню. Схоже що його навіть не будували, а
змалювали зі сторінок казки.

Старе місто. Серце старовинної Праги, яке дало життя всьому місту. Тут маса
архітектурних шедеврів та історичних пам’яток. У центрі, в одній з веж ратуші,
розташований відомий Празький годинник. Пам’ятки розташовані не далеко одна від
одної. Старе місто ввібрало в себе багатовікову історію, яку кожен може відчути.
Карлів міст – це старовинна переправа між Старим містом і Малою країною.
Побудований міст був за наказом Карла IV. Він і заклав перший камінь. На 516 метрах
моста розташовано 30 скульптур і скульптурних груп. Окрім архітектурних пам’яток,
міст славиться десятками легенд.
Празькі куранти. Астрономічний Празький годинник притягує тисячі туристів одним
лише хитромудрим механізмом. Створений півтисячоліття тому, він завжди збирав
натовпи людей, заворожуючи ходою фігурок. Дивлячись на годинник, можна
дізнатися не тільки час, але і число, місяць, знак зодіаку.
Слайд 30
Меморіал жертвам комунізму - це ряд статуй у Празі на згадку про жертви
комуністичного правління в період 1948—1989. Він розташований біля підніжжя
пагорба Петршин, у Празькому Малому граді.
Пам'ятник Яну Гусу, встановлений на центральній площі Праги, символізує
непохитність чеського народу, який таки здобув перемогу, нехай для цього
знадобилося 500 років.
Пам'ятник Карлу IV в Празі було створено нюрнберзьким ливарником Якобом
Даніелем Бургшмітом за проектом німецького скульптора Ернста Юліуса Генеля 1844
року. Відкриття пам'ятника планувалося в 1848році з нагоди 500-річчя заснування
Карлового університету, але було відкладено через революцію, і пам'ятник був
відкритий 31 січня 1851 року. Сьогодні пам'ятник є однією з найважливіших пам'яток
неоготики. Висота пам'ятника разом із постаментом становить майже 4 метри.
Пам'ятник Святому Вацлаву – кінна статуя чеського князя Вацлава Святого на
Вацлавській площі перед Національним музеєм у Празі, зведена чеським скульптором
Йосефом Вацлавом Мисльбеком у стилі монументального реалізму. Пам'ятник є
одним із символів Праги та чеської державності взагалі. У 1995 році оголошено
національною пам'яткою культури Чеської республіки.
Скульптура «Перевернутий Кінь» - пародійна копія кінної статуї Святого Вацлава,
одного з святих, що особливо шануються в Чехії. У 1999 році на Вацлавській площі
був встановлений новий Вацлав, виконаний Давидом Чорним: скульптурний святий,
що незворушно сидить на перевернутому, підвішеному за ноги, мертвому коні з
язиком, що звисає з рота.
Слайд 31
Десять цікавих фактів про Чехію

Чехія, хоч і невелика європейська країна, проте, направду, чи не найгарніша. Тут є і

мальовнича природа, й дивовижна архітектура – як минулих століть, так і сучасна.
Проте, не цим єдиним славиться Чехія у світі, а саме:
1. Як не дивно, але саме Чехія – країна колишнього комуністичного табору з найбільш
стабільною та успішною економікою. За весь час незалежності тут не було дефолту
2. Свого часу чеська столиця Прага була найвпливовішим містом в усій Європі. Цього
спромігся Карл IV (1346-1378), імператор Священної Римської імперії та король
Богемії.
3. Прага – місто дивних скульптур. Їх тут і справді близько тисячі, проте автором
найдивніших є Давид Чорний. Так, не одного туриста здивували немовлята, які
повзають по башті, або перевернутий кінь.
4. Саме у Чехії можна побачити найбільший у світі замковий комплекс. Це Празький
град, територія якого займає понад 70 тисяч квадратних метрів.
5. Саме чехи – найбільші винахідники. І вони цим пишаються. Завдяки ним у людей є
контактні лінзи, громовідвід, цукор-рафінад, а зі слів – це «грип», «долар», «пістолет»
та «робот».
6. Саме у Чехії можна побачити найстаріший астрономічний годинник у світі, який
все ще діє. Це Празькі куранти на Староміській площі, встановлені в далекому 1410-му
році.
7. Саме у Чехії, в Празі, можна побачити один з найстаріших університетів світу. Це
Карлів університет, зведений в далекому 1348-му році.
8.В Чехії знаходиться незвичайна, шокуюча та унікальна церква – розташована вона в
місті Кутна Гора. Незвичайність цієї церкви в тому, що для внутрішнього оздоблення
церкви різьбар Франтишек Рінт у 1870 році використовував кістки скелетів, які
знаходилися у великій кількості на території монастиря у зв’язку з чумою, яка
вирувала у 14-15 сторіччі по всій Європі та під час гуситських війн.
9.Найменьше місто Європи знаходиться в Чехії – Рабштейн, в ньому постійно мешкає
10 - 15 осіб. Ще один цікавий факт про нього — у це місто можливо потрапити лише
через міст, якій доречі старіший за відомий Карлів міст.
10. Прага визнана найкрасивішім містом Європи. Архітектура міста зберегла риси
багатьох минулих сторіч завдяки тому, що на центр Праги не впала ні одна бомба під
час II Світової війни та місто зберегло всі Замки, Костели та Собори, які були
побудовані ще на початок 14 сторіччя.