ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 20

Визначення відношення Ср / Сv теплоємностей газів

Мета роботи - експериментальне визначення відношення
теплоємності газа при постійному тиску С p, до теплоємності газу
при постійному об’ємі Сv і визначення зміни ентропії ідеального газу
при ізохоричному процесі.

Відношення входить в рівняння Пуассона, яке описує

стан газу при адіабатичнім процесі, і відіграє важливу роль в реальних

технічних процесах, близьких до адіабатичного.

У даній роботі відношення визначається методом

Клемана–Дезорма, який грунтується на використанні рівнянь, що

описують адіабатичний і ізотермічний переходи між станами газів.

Розглянемо суть методу.

Скляний балон, об’єм якого
дорівнює декільком літрам,
заповнюють повітрям при кімнатній
температурі Т1 та атмосферному
тиску Рo (рис. 20.1). Величину тиску
можна контролювати за допомогою
манометра, з’єднаного з балоном.
Відкривши кран K1 , за допомогою
насоса в балон закачують невелику
порцію повітря, що спричиняє
збільшення тиску убалоні. Якщо
накачку проводити швидко, то за
цей термін не встигає відбутися
теплообмін газу у балоні із навколишнім середовищем. Після того, як
закриємо кран K1 буде потрібний деякий час (2 – 5 хв.), для
тог,щоби температура в балоні зрівнялася із
температурою навколишнього середовища Т1 . При цьому тиск у балоні
трохи знизиться:
,
де h1 - різниця рівнів рідини в манометрі; ρ - густина рідини.

28
 Для того щоби в ході експерименту можна було
використовувати рівняння, які описують різні процеси (адіабатичний,
ізохоричний, ізотермічний) в газі, розмірковують таким чином.
Уявно виділимо в середині балону довільну, достатньо велику
порцію повітря, шо займає трохи менший об’єм, ніж весь балон з
трубками. При незначній зміні загальної кількості повітря при випуску
його через кран K2 кількість повітря у виділеній порції залишається
незмінною.
Поверхня, яка обмежує
кількість повітря, що нами
розглядається, зображена на P–V
діаграмі рис, 20.1 пунктиром. У різних
процесах газ, що міститься в середині
замкнутої поверхні, буде
розширюватись і стискатись,
виконуючи роботу і обмінюючись
теплом з навколишній газом. Оскільки
кінетична енергія виникаючого
макроскопічного руху мала, ці
процеси можна вважати
квазістатичними. Графіки процесів
зображені на рис. 20.2.
Нехай перший стан виділеної порції газу характеризується
параметрами P1, Т1 , V1.
Для адіабатичного переходу до другого стану на короткий час
відкривають кран K2 і випускають незначну кількість повітря (його
величина визначається різницею рівнів h1, і перерізом трубки
манометра), поки тиск у балоні не зрівняється з атмосферним. Це буде
другий стан. Його параметри P2 = Po, V2, Т2 .
Адіабатичне розширення із зменшенням температури і тиску
при переході І 2 можно описати рівнянням
. (20.1)
Потім уже самочинно, без впливу експериментатора,
відбувається теплообмін з навколишнім середовищем доти, поки
температура в балоні не стане дорівнювати температурі
навколишнього середовища, а тиск не перестане змінюватись і дойде
до максимального значення.Це визначиться різницею рівнів рідини в
манометрі h2.
Досягнутий таким чином третій стан газу описується
параметрами: (рис. 20.3).

29
 При досить великому об’ємі балона і малому перерізі трубки
манометра можна знехтувати його об’ємом при переході із стану 2 в
стан 3 (V3 = V2 ) і вважати, що нагрівання приводить тільки до
збільшення тиску, а перехід 2→3 є ізохоричним. Нижче дамо оцінку
такого припущення.
Тепер можна перейти до безпосереднього визначення величини
γ. Зважаючи на те, що газ в першому і третьому станах має однакову
температуру Т1, параметри цих станів запишемо згідно закона Бойля –
Маріотта :

. (20.2)

Враховуючи, що V3 = V2 , піднесемо вираз (20.2) в ступінь γ :

(20.3)

Із виразу (20.1) виходить

. (20.4)

Прирівнюючи праві частини виразів (20.3) і (20.4), одержимо:

30
а з урахуванням того, що , , , маємо:

. (20.5)

Перетворимо праву частину виразу (20.5), вважаючи ρgh1 і

ρgh2 значно меншими, порівняно з Po :

. (20.6)

Підставляючи останній вираз в праву частину рівняння (20.5),

одержуємо:

або

У виразі (20.6) ми знехтували в знаменнику величиною ρgh2

порівняно з Po і використали розкладення функцій в ряд :

При малих x можна використовувати лише лінійну частину

рівняння. Таким чином, експериментальне визначення γ = Сp/ Сv,
зводиться до вимірювання h1 і h2.
Проведемо оцінку наближення V3 = V2. Оскільки зміна
температури, тиску і об’єму повітря дуже мала, для спрощення можна з
ними поводитись як з нескінченно малими величинами, тобто
диференціальними. З рівняння Менделєєва – Клапейрона виходить :
. (20.7)

У випадку переходу 2 3 замінимо на ,а на

.

31
 Для того, щоб вважати процес переходу 2 3 ізохоричним, в
рівнянні (20.7) необхідно знехтувати складовими PV порівняно з
VP.
Їх відношення

, (20.8)

тут hо - різниця рівнів рідини в манометрі, яка була б при

атмосферному тиску; V – об’єм повітря в балоні; S - площа перерізу
трубки манометра.
Як видно з виразу (20.8), наближення буде тим більш
вірогідним, чим більша густина рідини (hо при цьому зменшується),
менший переріз трубки і чим більший об’єм балону. Так, для h1 = 10 м
(для рідини, густина якої близька до густини води) S = 1 см 2 = 10 - 4

м2 , V = 5 л = 5·10 – 3
м3 . Визначимо зміну ентропії при

ізохоричному нагріванні повітря в балоні (перехід 2 3):

де m – маса повітря в балоні; μ = 0,029 кг/моль – молярна маса

повітря, , і=5

; .

Зважаючи на малу величину h2, при обчисленні S можна

зробити такі спрощення. Будемо вважати, що Po – нормальний
атмосферний тиск (Po = ρghо, де hо = 10,33 м),

, .

Прийнявши це до уваги, одержимо робочу формулу для

визначення S:

(20.9)
- 3
де V – об’єм повітря в балоні; Vo =22,4·10 м3- об’єм 1 моль газу за
нормальних умов.

32
Обладнання: скляний балон з манометром; насос.

Послідовність виконання роботи

1. Закрити кран К2 (див. рис. 20.1). Провести нагнітання повітря

у балон до тиску, що відповідає різниці рівнів у манометрі: 20-25 см
(нагнітати повітря обережно, щоб не виплескати рідину з манометра).
2. Почекати, поки температура повітря в балоні досягне
температури Т1 навколишнього середовища. Виміряти різницю рівнів
h1, що встановилась.
3. Відкрити кран (або затискач) К2 на короткий час. Швидкість
зняття затискача повинна бути такою, щоб в перший момент, коли
рівні рідини в манометрі зрівняються, сполучення з атмосферним
повітрям було припинено. У момент відкриття крана повітря
розширюється, тиск його в балоні стає рівним атмосферному Р2 (при
відкритті крана від різкої зміни тиску повітря в балоні можливе
виникнення коливань рідини, яке швидко припиняється і не впливає на
хід досліду).
4. Почекати, поки повітря в балоні, яке охолонуло при
адіабатичному розширенні, нагріється до кімнатної температури Т1, .
Виміряти різницю рівнів манометра h2, що встановилась.
5. Дослід повторити 8 - 10 разів і обчислити коефіцієнт Пуассона
γ та зміну ентропії S. Знайти середнє значення γ та S, визначити
похибку вимірювань.
6. Результати вимірювань занести до табл. 20.1.
Таблиця 20.1

Номер
h1 h2 S
досліду

Sср

Контрольні запитання
1. Якими параметрами характеризується стан даної маси газу?
2. Що називається тиском? Яка одиниця вимірювання тиску?
3. Який процес називається ізобаричним, ізохоричним, ізотермічним?
Які закони визначають стан газу при цих процесах?
4. Запишіть рівняння Менделєєва–Клапейрона для І моль і для
довільної маси газу.
5. Який процес називається адіабатичним?
33
6. Як і чому змінюється температура газу в балоні при проведенні
досліду?
7. Поясніть фізичний зміст теплоємності.
6. Яка теплоємність більша – Сp або Сv , та чому?
9. Який існує зв’язок між Сp та Сv ?.
10. Поясніть відміну молярної теплоємності від питомої. В яких
одиницях вони вимірюються?
11. Поясніть, що таке число ступенів свободи? Як це число пов’язане з
показником γ ? Знаючи γ (з досліду), підрахуйте число ступенів
свободи молекул повітря.
12. Дайте визначення І закона термодинаміки. Запишіть його
математичне вираження. Поясніть як трансформується це вираження
для різних процесах в газах.
1З. Дайте визначення ентропії і поясніть її фізичний зміст.

II ЗАКОН ТЕРМОДИНАМІКИ

І закон термодинаміки виражає закон збереження енергії в

загальному випадку. Якщо процес не відповідає І закону
термодинаміки, то можна впевнено сказати, що такий процес не
реалізується. Але може бути випадок, коли процес не протирічить І
закону термодинаміки, але не може бути реалізованим. Наприклад,
самочинний перехід енергії від менш нагрітого тіла до більш нагрітого
можливий згідно І закону термодинаміки. Проте на практиці такий
процес не відбувається.
Існують різні формулювання II закону термодинаміки,
еквівалентні один одному. Щоби навести ці формулювання, необхідно
ввести поняття "термодинамічна імовірність" та "ентропія".
Існують поняття про мікро- та макростани системи. Мікростан
системи задається станом кожної відмінної одна від одної молекули,
що до неї входять, а макростан характеризується лише кількістю
молекул в тому чи іншому стані і не залежить від їх властивостей.
Термодинамічна імовірність стану - це число мікростанів
системи відповідно до даного макростану (позначається W ).
Больцман визначив функцію, що характеризує міру хаотичності
теплового руху, S, пропорційну логарифмові термодинамічної
ймовірності W . Функція S називається ентропією системи, що
розглядається.
Порівнюючи імовірності двох станів термодинамічної системи,
можна відразу встановити спрямованість процесу, який можливий в
даній системі: це буде перехід із менш імовірного в більш імовірний
стан. Однак обчислення термодинамічної імовірності є складним
34
завданням. Тому для термодинамічних розрахунків користуються
ентропією.
Ентропія, як і термодинамічна ймовірність, - це фізична
величина, яка характеризує спрямованість процесів в природі. Ці
обидві величини можуть служити мірою невпорядкованості системи,
яка складається з великої кількості частинок.
Больцман встановив, що
,
де S - ентропія; К - постійна Больцмана.

Ентропія є функцією стану системи і не залежить від способу

переходу в цей стан. Для визначення ентропії використовується також
інше рівняння (згідно формулюваню Клаузіуса) :

Отже, ентропія - це така функція стану системи, зміна якої

S чисельно дорівнює кількості теплоти Qобор, що надається системі
в оборотному процесі, поділеній на абсолютну температуру.
Спрямованість теплових процесів визначається II законом
термодинаміки. Цей закон має декілька формулювань :
1) при всіх процесах, що протікають в макроскопічній системі,
система самочинно не може переходити з більш ймовірного стану в
менш ймовірний;
2) при всіх процесах, що протікають в макроскопічній системі,
її ентропія або зростає, або залишається незмінною. S 0 – (закон
зростання ентропії);
3) теплота ніколи не може переходити самочинно від тіл з
більш низькою температурою до тіл з більш високою температурою;
4) у природі неможливий процес, результатом якого було б
лише охолодження теплового резервуара і виконання еквівалентної
механічної роботи без змін стану навколишніх тіл.

Функція стану –є фізичною характеристикою системи, зміна

якої при переході системи з одного стану до іншого цілком
визначається значенням параметрів початкового і кінцевого станів, і не
залежить від виду відповідного цьому переходу термодинамічного
процесу.

Найважливішими функціями стану системи є внутрішня

енергія U, ентропія S, вільна енергія F. Всі ці величини є однозначними
функціями стану систем, тобто при переході із стану 1 в стан 2,

35
наприклад, зміна внутрішньої енергії ∆U не залежить від вигляду
процесу:
.
Якщо система виконує коловий процес (коловим процесом, або
циклом, називається такий процес, при якому система виходить з
якогось термодинамічного стану і, зазнавши ряд змін, повертається до
початкового стану), то . Отже, повна зміна внутрішньої
енергії системи в такому разі дорівнює нулю.
Рівноважний процес - це такий термодинамічний процес, при
якому система проходить безперервний ряд рівноважних станів, тобто
таких, в яких система без зовнішніх взаємодій може перебувати довгий
час. При рівноважних адіабатичних процесах dQ = 0 та S=const
ентропія не змінюється.
Підставляючи в рівняння І закону термодинаміки
значення , одержимо:
.
Для оборотного ізотермічного процесу

.
Вираз (вільна енергія систем) є функцією стану
системи.
Вільна енергія є мірою тієї максимальної роботи, яку б могла
виконати ця система в оборотному ізотермічному процесі. Зв’язок між
внутрішньою енергією системи U та вільною енергією F виражається
співвідношенням
U = F + TS

З вищесказаного можемо зробити наступні висновки.

1. Внутрішня енергія системи дорівняє сумі вільної енергії та
зв’язаної енергії TS.
Зв’язана енергія TS є тією частиною внутрішньої енергії
системи, яка не може бути переведена в ізотермічному процесі в
роботу. Це немов би "знецінена" частина внутрішньої енергії, яка тим
більша, чим більша ентропія. Тому можна вважати, що ентропія є
мірою "знеціненої" енергії (розуміється робота).
2. При ізотермічному процесі в роботу перетворюється лише
вільна енергія системи,
3. Чим більша ентропія системи S, тим менша вільна енергія
системи.

36
 Межі застосування П закону термодинаміки:
1. П закон термодинаміки має імовірнісний характер. У ньому
ведеться мова про термодинамічну імовірність, яка характеризує
спрямованість процесів в природі.
2. За П законом термодинаміки в ізольованій системі
відбуваються лише такі процеси, внаслідок яких вона переходять у
стан термодинамічної рівноваги, а ентропія системи набуває
максимального значення. Воно стосується лише макроскопічних
систем, які складаються з величезної кількості молекул.
3. Поширення цих тверджень на Всесвіт є безпідставним і
хибним.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 21

Визначення приросту ентропії при плавленні

олова
Мета роботи - визначення зміни ентропії при нагріванні та
плавленні олова.

Кількість тепла, яку необхідно витратити, щоби нагріти олово

від кімнатної (початкової) температури Тк до кінцевої температури
плавлення Тn дорівняє

де – с –питома теплоємність олова; m - маса олова.

При цьому зміна ентропії

Процес плавлення олова відбувається при сталій температурі Тn і

тому є ізотермічним. В такому разі зміна ентропії

Кількість теплоти, потрібної для плавлення маси олова m , взятої

при температурі плавлення Тn ,
37
 ,

де - питома теплота плавлення олова. Тому зміна ентропії

Загальна зміна ентропії при нагріванні та плавленні олова є

. (21.1)

Обладнання (рис. 21.1): піч; тигель з оловом; термопара;

мілівольтметр, термометр; секундомір; технічні терези.

Послідовність виконання роботи

1. Визначити масу олова, зваживши тигель з оловом на

технічних терезах. Маса тигля відома.
2. Розмістити всередині печі
тигель з оловом таким чином,
щоби спай термопари торкався
олова. Після цього увімкнути піч.
3. Розпочати вимірювання
зміни температури олова. Для цього
через кожні =30 секунд
послідовно записувати показники
мілівольтметра, а потім – відповідні
ним значення температури,
користуючись градуювальним
графіком.
4. Після закінчення вимірів
витягти з розплавленого олова спай термопари і вимкнути піч.
5. Побудувати графік залежності температури олова від часу.
6. За допомогою одержаного графіка визначити температуру
плавлення олова Тn .
7. Виписати з довідника значення величин с та λ . Визначити
кімнатну температуру за допомогою термометра.
8. Величини m, Тk , Тn , c, λ занести до табл. 21.1.
9. За формулою (21.1) визначити зміну ентропії при нагріванні
та плавленні олова.

38
 10. Обчислити абсолютну та відносну похибки визначення S ,
вважаючи, що .
Таблиця 21.1

Номер
 To K mt mo C  S
досліду

Контрольні запитання
1. Сформулюйте П закон термодинаміки.
2. Що називається ентропією? В яких одиницях вимірюється
ентропія?
3. Які процеси називаються оборотними і необоротними?
4. Назвіть найважливіші функції стану системи, дайте їх
визначення.
5. Який процес називається коловим?
6. Виведіть робочу формулу для приросту ентропії при
плавленні олова.
7. Знайдіть зміну ентропії при всіх ізопроцесах.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 22

Визначення зміни ентропії в реальних системах

Мета роботи – визначення зміни ентропії декількох тіл з
різними теплоємностями методом зрівняння температури системи
тіл.
Процес вирівнювання температури системи тіл залежить від їх
розмірів та кількости та розподілу температур в усьому об’ємі
змішуваних тіл. У реальному нерівноважному процесі швидкість
зрівнювання температур тіл, що стикаються, обчислена на одиницю
об’єму, залежить від їх теплоємности.
Якщо в калориметр, який містить деяку кількість води при
фіксованій температурі, занурити тіло, нагріте до більш високої
температури, відбудеться теплообмін, по закінченні якого встановиться
загальна температура. Якщо ми повторимо дослід з тими ж вихідними
даними, зменшивши теплоємність зануреного тіла, то одержимо
процес, більш близький до оборотного. Ступінь його оборотності в
ізольованій системі можна встановити, визначивши зміну ентропії.
В такому процесі для твердого тіла та рідини роботою
розширення можна знехтувати, тому
39
 cp = cv = c ,
де с - питома теплоємність тіла.
Зміну ентропії при переході з першого стану до другого можна
виразити так:

Зважаючи на те, що ентропія системи – є аддитивною

величиною, для системи тіл

де S - зміна ентропії системи тіл; Si - зміна ентропії для

одного тіла; n- кількість тіл, що складають систему.
До складу системи (рис.22.1) входять такі тіла: досліджуване
тіло масою m T. з питомою
теплоємністю cT та початковою
температурою T1 (температура пари
киплячої води за шкалою Кельвіна);
калориметрична склянка масою mK з
питомою теплоємністю cK та
початковою температурою To, вода у
калориметрі масою mb і питомою
теплоємністю cb з початковою
температурою To;.До цієї ж системи
входить мішалка масою mM з питомою
теплоємністю cM і початковою
температурою To .
Після закінчення процесу
теплообміну в означеній системі
встановиться кінцева температура Т.
При вирівнюванні температури ентропія кожного з тіл
змінюється таким чином:

(тіло); (калориметр);

(мішалка); (вода) .

Звідси знайдемо зміну ентропії всієї системи :

40
 . (22.1)

Обладнання: калориметр з мішалкою; нагрівач; термометр;

водомірна склянка; технічні терези; різноваги; набір досліджуваних тіл
(алюмінієві, мідні, стальні).

Послідовність виконання роботи

1. Визначити на технічних терезах масу mT будь-якого з

досліджуваних тіл. Після цього опустити тіло у нагрівач.
2. Налити воду в нагрівач і увімкнути його.
3. Поки вода нагрівається разом з досліджуваним тілом в
нагрівачі, підготуйте калориметр для наступних вимірювань.
У водомірну склянку налийте 30-50 см3 води. Визначіть за
довідковою таблицею густину води при кімнатній температурі та
обчисліть масу води за формулою mb = V. Після цього вилийте воду у
калориметричну склянку і виміряйте температуру to води в
калориметричній склянці за допомогою термометра.
4. Після того, як у нагрівачі закипить вода, запишіть
температуру to1. киплячої води і, почекавши 2-3 хв , вимкніть нагрівач.
Витягніть нагріте тіло з нагрівача і швидко опустіть його у
калориметричну склянку. При цьому за допомогою термометра
необхідно якомога точніше зафіксувати максимальне значення
температури to . Питомі теплоємності калориметра CK, води Cb,
досліджуваного тіла CTта маса mK калориметричної склянки вказані
на робочому місці (див. папку до роботи).
5. Виміряні величини mT, Vb, , too, to1, to а також величини, які
вказані на установці, занести до табл. 22.1.
6. За формулою (22.І) обчислити зміну ентропії системи.
7. Обчислити абсолютну і відносну похибки визначення S,
вважаючи, що S = f(too, to1, to,mT).

Примітка: Питому теплоємність CM та масу мішалки mM можна

не враховувати.
Таблиця 22.1

Номер
mT Vb too
досліду mb to1 to b mK CK Cb CT

41
 Контрольні запитання

1. Поясніть у чому полягає різниця між оборотним та

необоротним процесами?
2. Чому всі реальні процеси є необоротними?
3. У чому полягає П закон термодинаміки ?
4. Поясніть фізичний зміст ентропії та вільної енергії.
5. Який процес називається рівноважним ? нерівноважним?
6. Як обчислити зміну ентропії в реальних процесах?
7. Виведіть робочу формулу для обчислення .

ВЛАСТИВОСТІ ПОВЕРХНЕВОГО ШАРУ РІДИНИ

У рідинах середня відстань між молекулами менша, ніж в газах,

тому сили тяжіння між ними мають значну величину. Молекула, яка
знаходиться в середині рідини, взаємодіє з навколишніми молекулами,
і рівнодійна сил, які діють на цю молекулу, в середньому дорівнює
нулю. На молекули, що знаходяться на поверхні рідини, діють більші
сили з боку молекул рідини, ніж з боку пари та газу, що знаходяться
над поверхнею рідини. Отже, в поверхневому шарі рідини виникає
надлишковий молекулярний тиск, спрямований всередину рідини.
Перехід молекул з глибини рідини у її поверхневий шар
потребує виконання роботи проти сил молекулярного притягання.
Робота, яка витрачається на утворення поверхні рідини, призводить до
збільшення потенціальної енергії молекул поверхневого шару. Тому
поверхневий дар рідини має надлишкову вільну енергію.
Сталий стан - це є стан з мінімальним рівнем вільної енергії.
Тому поверхня рідини прагне до зменшення. Наприклад, при
відсутності зовнішніх сил рідина приймає форму кулі, тобто форму
тіла, яке при даному об’ємі має мінімальну поверхню.
Для утворення одиниці площі поверхні рідини необхідно
виконати певну роботу. Ця робота є мірою вільної енергії і визначає
питому поверхневу енергію або коефіцієнт поверхневого натягу α.
Коефіцієнт поверхневого натягу є величиною, яка дорівнює
відношенню роботи ізотермічного утворення поверхні рідини до площі
означеної поверхні, тобто

і вимірюється в Дж/м2 (в СІ).

42
 Отже, у поверхневому шарі рідини виникають сили тяжіння між
молекулами, що діють вздовж поверхні (сили поверхневого натягу).
Сила поверхневого натягу F спрямована по нормалі до будь-якого
елемента лінії L поверхні рідини:
.
Коефіцієнт поверхневого натягу  залежить від природи рідини і
температури.
По відношенню до твердих тіл рідини поділяються на змочуючі
та не змочуючі. Наприклад, у відношенні до скла вода є змочуючою
рідиною, проте у відношенні до парафіну – не змочуючою. Ртуть у
відношенні до скла – є рідиною не змочуючою, а у відношенні до
платини - змочуючою.
Форма поверхні рідини у посудині називається меніском. На
рис. 22.2: а - меніск вгнутий, б - опуклий.

Молекули рідини взаємодіють не тільки з іншими молекулами

рідини, а також з молекулами стінки посудини. Уявімо, що молекули
знаходяться поблизу стінки біля точки А. Якщо сила взаємодії між
молекулами рідини менша, ніж сила взаємодії між молекулами стінки
та молекулами рідини, то рівнодійна буде спрямована у бік стінки (див.
рис. 22.2 а). Поверхня рідини в рівноважних умовах встановлюється
перпендикулярно силі. У даному випадку спостерігається змочування
твердого тіла рідиною.
Якщо сила взаємодії між молекулами рідини більша, ніж сила
взаємодії між молекулами стінок посудини та молекулами рідини, то
рівнодійна буде спрямована всередину рідини. Це відповідає такому
випадку, коли тверде тіло не змочується рідиною.
Кількісну оцінку змочування можна визначити за допомогою
граничного кута θ. Граничний кут утворюється стінкою з дотичною до
поверхні рідини, проведеною в точці перетину поверхні рідини із
стінкою. Він відраховується зсередини рідини. При змочуванні

43
 , при повному змочуванні θ = 0, при незмочуванні ,
при повному незмочуванні .
Поверхня рідини є ніби розтягнута плівка, що намагається
скоротитися, і при викривленні її виникає додатковий тиск P під
поверхнею рідини.
У випадку опуклої поверхні утворюється
додатний тиск P, а у випадку ввігнутої
поверхні – від’ємний (рис. 22.3).
Позначимо через Po молекулярний тиск
над плоскою поверхнею. Додатковий тиск під
довільно викривленою поверхнею рідини
визначається за формулою Лапласа :

де R1 та R2 - радіуси кривизни поверхні рідини в

даній точці в двох взаємно перпендикулярних
перерізах; α - коефіцієнт поверхневого натягу.
Якщо поверхня рідини сферична, то R1 =
R2 = R (R - радіус сфери), тоді

P = 2/ R . (22.2)

Змочування чи незмочування наочно проявляється при

занурюванні капілярних трубок у посудину з рідиною. Капілярні
трубки мають невеликий радіус, і якщо рідина змочує капіляр, то
рівень рідини в капілярі буде вищим, ніж у посудині, а при
незмочуванні – нижчим.
Знайдемо висоту підняття (або опускання) рідини у капілярі.
Розглянемо випадок, коли відбувається змочування (рис. 22.4).
Рівновага рідини настає, коли гідростатичний тиск gh стовпа
рідини врівноважує додатковий тиск P, зумовлений кривизною
поверхні. Отже, коли P =gh, де ρ -
густина рідини; h - висота підняття
рідини в капілярі.
Якщо поверхня меніска у капілярі
сферична, то з урахуванням формули
(22.2)
.

44
 З рис. 22.4 видно, що радіус кривизни меніска
,
де r - радіус капіляра.
Тому .
Коефіцієнт поверхневого натягу залежить від природи рідини,
середовища, з яким рідина стикається, і від її температури. З
підвищенням температури поверхневий натяг зменшується і поблизу
критичної температури наближається до нуля.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 23

Визначення коефіцієнта поверхневого натягу

рідини
Мета роботи - вимірювання коефіцієнта поверхневого натягу
рідини методами відриву кільця і відриву крапель.

Метод відриву кільця

Установку ля визначення коефіцієнта поверхневого натягу води

методом відриву кільця зображено а рис. 23.1 (терези Жолі).
Тонкостінне кільце А (виготовлене з матеріалу, що добре змочується
досліджуваною рідиною) підвішується на пружині В. Підвіску кільця
виконують таким чином, щоб його вісь була вертикальною. Пружина В
прикріплена до кронштейна К, жорстко з’єднаного із штангою.
Видовження пружини В (і тим
самим силу її натягу) можна
виміряти за міліметровою
шкалою, якщо заздалегідь
проградуювати пружину.

Підведемо знизу
посудину з водою до кільця, яке
нерухомо висить на пружині,
так, щоби кільце злегка
доторкнулося поверхні води.
При цьому вода почне
підніматись по стінках кільця, а
кільце трохи втягнеться
всередину рідини. Цей ефект
можна помітити при
45
невеликому розтягненні пружини, у момент, коли кільце торкнеться
поверхні води.

Якщо після цього почнемо повільно опускати посудину з водою,

пружина буде поступово розтягуватись, аж поки кільце А не
відірветься від поверхні води. При цьому відбудеться розрив
поверхневої плівки по обидві сторони контура кільця. Якщо виміряти
силу F , яку необхідно прикласти до кільця, щоби розірвати
поверхневу плівку, та обчислити внутрішні і зовнішні контури кільця
d1 та d2 (вони ж і є контурами розриву), то визначимо коефіцієнт
поверхневого натягу за формулою

де d1 – є внутрішній діаметр кільця; d2 – є зовнішній діаметр кільця.

Позначимо через h товщину стінки кільця , тоді .

;

. (23.1)

Обладнання: терези Жолі; кільце на підвісі; різноваги.

Послідовність виконання роботи

1.Виконати градуювання пружини. Для цього насамперед
визначити та записати нульове положення візира відлікової шкали.
Надалі, використовуючи різноваги від 0,2 г до 2 г (через 0,2 г) та
навантажуючи їми терези, визначати відліки, що відповідають
видовженню пружини. При цьому кожен раз при розвантаженні терезів
виконуютьперевірку нульового положення візира. 3 двох вимірювань
знаходять середнє арифметичне значення, і будують графік: по осі
абсцис відкладають навантаження, а по осі ординат –– положення
візира по шкалі, починаючи з нульового положення.
2. Підняти посудину С, привести нижній край кільця А до
дотику з поверхнею рідини (води) у посудині. Оскільки металеве
кільце утримується силами поверхневого натягу рідини, то воно буде
тягнутись рідиною, а пружина почне розтягуватись. Коли стала
поверхневого натягу рідини і сила розтягу пружини стануть
однаковими за величиною, при подальшому .зниженні рівня рідини
відбудеться відрив кільця від її поверхні. У момент відриву треба
відмітити положення візира на шкалі. Цей дослід необхідно виконати
46
кілька разів. Знайшовши середнє арифметичне значення величини
розтягу пружини, користуючись графіком визначають силу, відповідну
цьому розтягу.
3. Виміряти декілька разів внутрішній і зовнішній діаметри
кільця та обчислити середні арифметичні значення діаметрів.
4. Виміряні величини занести до табл. 23.1.
5. Обчислити за формулою (23.1) величину поверхневого натягу
даної рідини (води).
6.Обчислити абсолютну і відносну похибки при визначенні α,
вважаючи, що .

Таблиця 23.1.1

Номер
m x F x xвідр x
досліду

Таблиця 23.1.2
Номер
Fвідр 1 xo d2 d2 h h d1 1
досліду

Метод відриву крапель

У момент відриву краплі сила поверхневого натягу F
зрівноважується силою тяжіння краплі, тому mg = 2r .

Довжина контура, по якому діє ця сила, L = 2r = d , де d -

діаметр шийки краплі у момент її відриву. Отже,
, але , тоді

,
де ρ - густина рідини; V – об’єм краплі досліджуваної рідини;
g - прискорення сили тяжіння.

Діаметр шийки краплі виміряти важко. Тому діють так: беруть

дві бюретки з однаковими діаметрами крапельниць і наливають в них
дві різні рідини, коефіцієнт поверхневого натягу однієї рідини (води)
відомий з першого методу. Беруть однакові об’єми рідин 2-5 см3 і

47
рахують число крапель, які дають одна і друга рідини при витіканні
однакових об’ємів.

Перша рідина (вода) дає n1 крапель; друга рідина (гас) - n2

крапель.
Маса першої рідини ; маса другої рідини
,
де m1 та m2 - маси одної краплі; ρ1, ρ2 - густини рідин.

Відомо, що ,
де - сила тяжіння одної краплі зрівноважується силою
поверхневого натягу :

Поділивши одне рівняння на друге, одержимо:

; . (23.2)

Обладнання: бюретка з кранами, досліджувана рідина, посуда

для крапель.

Послідовність виконання роботи

1. При закритих кранах налити у бюретки досліджувану і відому
рідини.
2. Відкрити кран бюретки з відомою рідиною і відрахувати
кількість крапель n1, що містяться в об’ємі 3 см 3. Так само визначити
кількість крапель n2 для досліджуваної рідини. Відлік починати при
дуже повільному витіканні крапель – не більше, як 5 – 10 за хвилину.
3. Густини рідин ρ1 та ρ2 відомі.
4. Виміряні величини і величини, вказані на установці, занести
до табл.23.2.
5. За формулою (23.2) обчислити α. .
6. Обчислити абсолютну і відносну похибки визначення
коефіцієнта поверхневого натягу α,, вважаючи, що .

Таблиця 23.2
48
Номер
n1 n2 1 2 1 2 1 2 1 2
досліду

Контрольні запитання
1.Пояснити причини виникнення сил поверхневого натягу,
спираючись на молекулярно-кінетичну теорію.
2. Пояснити фізичний зміст коефіцієнта поверхневого натягу.
3. В яких одиницях СІ вимірюється α ?
4. Виведіть робочу формулу для визначення α1 методом відриву
кільця.
5. Виведіть робочу формулу для визначення α2 методом відриву
крапель.
6. Поясніть від чого залежить коефіцієнт поверхневого натягу?

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 24

Визначення коефіцієнта поверхневого натягу рідини і

вивчення його залежності від температури за методом
максимального тиску в пухирці
Мета роботи - визначення коефіцієнта поверхневого натягу
рідини і вивчення його залежності від температури.
Для вивчення залежності коефіцієнта поверхневого натягу α від
температури t необхідно виміряти його значення при декількох
температурах і побудувати графік залежності α від t.
. Вимірювання коефіцієнта поверхневого натягу в даній роботі
проводяться за методом, який базується на вимірюванні
максимального тиску, необхідного для виштовхування пухирця повітря
з отвору капіляра у рідину.

Обладнання: обладнання для вимірювання коефіцієнта поверхневого

натягу; водяний манометр; електропіч; термометр.

Опис установки (рис. 24.1)

Установка для вимірювання поверхневого натягу рідини
складається з посудини І із досліджуваною рідиною. Через пробку в
49
посудині проходить скляна трубка 2 з відтягнутим нижнім кінцем, так
що вихід крапель з трубки є капіляром.
Трубку 2 встановлюють так, щоб її нижній канал не торкався
поверхні рідини. Для утримання сталої температури досліджуваної
рідини посудину І розмішують у склянці 3, заповненій водою, яка
може розігріватись електропіччю 4. Температура води вимірюється
термометром 5. Посудина І за допомогою системи трубок з'єднується з
водяним манометром 6 та аспіратором 7. Коли з аспіратора витікає
вода, тиск у посудині І знижується, а при деякому його значенні Р , під
дією атмосферного тиску Ро, через капіляр в рідину протискується
пухирець повітря.
Різниця Ро - Р = вимірюється водяним манометром 6.
Четвертий кінець хрестовини 8 з’єднує всю систему з атмосферою і
може бути закритим від атмосфери затискачем 9.
Тиск всередині повітряного пухирця в рідині у момент відриву
дорівнює атмосферному Ро. Цей тиск зрівноважується тиском Р над
поверхнею рідини у посуді І і тиском Р1, зумовленим поверхневим
натягом. Гідростатичним тиском Р2=ρgh, можна знехтувати, оскільки
глибина занурення пухирця у рідину є малою. Тому :

.
Теоретично доведено, що тиск у довільній точці пухирця
.
Тиск у пухирці буде максимальним, якщо його радіус R буде
мінімальним і дорівнюватиме радіусу капіляра r , тоді

50
 . (24.1)

Послідовність виконання роботи

1. Закрити затискач 9.
2. Визначити за допомогою термометра температуру
досліджуваної рідини t1.
3. Перевірити наявність дотику між капіляром та рідиною.
4. Відкрити кран аспіратора 10 так, щоб зміна тиску відбувалася
достатньо повільно (вода повинна капати). Пухирці повітря повинні
відриватись через кожні 5 - 10 с.
5. Коли частота виникнення пухирців встановиться, визначити
за максимальною різницею рівнів у колінах манометра для десяти
пухирців (в мм вод.ст.).
6. Закрити кран аспіратора і відкрити затискач 9.

51
 7. Знайти середнє значення (в мм. вод.ст.) і перевести
одержані величини у систему СІ.
8. За формулою (24.1) визначити коефіцієнт поверхневого
натягу рідини α при даній кімнатній температурі t 1, (радіус капіляра r
дається на установці).
9. Закрити затискач 9.
10. Увімкнути піч і через кожні 10 °С виконувати вимірювання
різниці тисків до тих пір, поки температура не досягне 90 °С.
11. Результати вимірювань занести до табл. 24.1.
12. За формулою (24.1) обчислити α для декількох температур.
13. Побудувати графік залежності α від температури .
14. Продовжити пряму до перетину з віссю температур (в
бік високих температур) і визначити критичну температуру, при якій α
= 0.
15. Знайти абсолютну і відносну похибки визначення α ,
вважаючи, що .

Таблиця 24.1

Номер to h1, h2, P=h2 – h1 ,


досліду C мм мм мм вод.ст. Н/м
1
2 20
3
1
2 30
3
1
2 40
3
1
2
3
1
2 90
3

Контрольні запитання
1. Поясніть причину виникнення сил поверхневого натягу (з
точки зору молекулярно-кінетичної теорії).
52
 2. Дайте визначення коефіцієнта поверхневого натягу. В яких
одиницях вимірюється α ?
3. Поясніть, чому змочування рідини в капілярі має ввігнутий
меніск, а незмочування – опуклий ?
4. Чим зумовлений додатковий тиск під викривленою поверхнею
рідини? Виведіть формулу додаткового тиску під сферичною
поверхнею.
5. Виведіть формулу Лапласа.
6. Поясніть, чому із збільшенням температури рідини коефіцієнт
поверхневого натягу зменшується.
7. При якій температурі коефіцієнт поверхневого натягу
дорівнює нулю, як зветься такий стан рідини ?
8. Виведіть формулу для визначення α.
Поясніть, як відбувається процес видування пухирця у випадку, коли
капіляр торкаеться поверхні змочуваної рідини.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Савельев И.В. Курс общей физики. Т. 1 – М: Наука, 1973.
2. Шубин А.С. Курс общей физики. – М: Высш. школа, 1969.
3. Кортнв А.С., Куценко А.М., Рублев Ю.В. Практикум по физике. –
М: Высш. школа, 1961.
4. Майоров М.М. Практикум по курсу общей физике. – М: Высш.
школа, 1978.
5. Яворский В.М., Детлаф А.А., Курс общей физики. Т.1 – М: Высш.
школа, 1975. –.
6. Иверонова В.И. Физический практикум.– М: Наука, 1967.
7. Зисман Г.А., Тодес А.М. Курс физики. Т.1 – М:, Наука, 1967.
8. Кикоин И.К., Кикоин А.К. – М: Физматиз, 1963.

53
9. Базакуца В.А. Лабораторный практикум по физике. Ч.1 – Харьков:
ХГУ, 1969.
10. Голубев И.А. Вязкость газов и газовых смесей /Справочное
руководство/. – М: Физматиз, 1959.

ЗМІСТ

Лабораторна робота №16. Визначення термічного

коефіцієнта тиску повітря за допомогою газового
термометра . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

Лабораторна робота №17. Визначення коефіцієнта

дифузії повітря . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11

Лабораторна робота №18. Визначення довжини вільного

пробігу та ефективного діаметра молекул повітря через
вимірювання коефіцієнта внутрішнього тертя . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14
54
Лабораторна робота №19. Визначення коефіцієнта
внутрішнього тертя у рідині . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18

Лабораторна робота №20. Визначення відношення Ср / Сv

теплоємностей газів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28

Лабораторна робота №21. Визначення приросту

ентропії при плавленні олова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .37

Лабораторна робота №22. Визначення зміни

ентропії в реальних системах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39

Лабораторна робота №23. Визначення коефіцієнта

поверхневого натягу рідини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45

Лабораторна робота №24. Визначення коефіцієнта

поверхневого натягу рідини і вивчення його
залежності від температури за методом
максимального тиску в пухирці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50

Список літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54

Навчальне видання

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ ЛАБОРАТОРНИХ

РОБІТ З МОЛЕКУЛЯРНОЇ ФІЗИКИ

Укладачі: ЩЬОТКІНА Тетяна Юріївна,

ДЕМ’ЯНЕНКО Людмила Іванівна,
ВАСИЛЕНКО Людмила Борисівна

55
 Відповідальний випусковий к.ф.-м. н., доц. Сисоєв А.С.

Редактор М.З. Аляб’єв

План 2002, поз. 225

Підп. до друку 28.10.2002 Формат 60х841/16

Папір офісний. Друк на ризографі.
Обл. – вид. арк. 3,5. Тираж 250 прим. Зам. № 2279

Сектор оперативної поліграфії при ІОЦ ХДАМГ.

61002 Харків, ХДАМГ, вул. Революції, 12

56