Гігієна водопостачання та очищення

ТЕМА 13. ҐРУНТ ЯК ФАКТОР НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА.
ВПЛИВ ЗАБРУДНЕНОГО ҐРУНТУ НА ЗДОРОВ’Я І САНІТАРНІ УМОВИ

ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ. ПРОЦЕСИ ТА ПОКАЗНИКИ САМООЧИЩЕННЯ
ҐРУНТУ.
Бардов 2020 – розділ 6;
Забруднення літосфери та його вплив
Забруднювачами ґрунту, згідно з визначенням експертів ВООЗ, називають
хімічні речовини, біологічні організми (бактерії, віруси, найпростіші,
гельмінти) і продукти їх життєдіяльності, які зустрічаються в неналежному
місці, в неналежний час і в неналежній кількості. Під забрудненням ґрунту
слід розуміти лише той вміст хімічних і біологічних забруднювачів, який
стає небезпечним для здоров’я при прямому контакті людини із
забрудненим ґрунтом або через середовища, що контактують з ґрунтом за
екологічними ланцюжками: ґрунт – вода – людина; ґрунт – атмосферне
повітря – людина; ґрунт – рослина – людина; ґрунт – рослина – тварина –
людина та ін.
Природні та антропогенні забруднення ґрунту
Забруднювачі ґрунту поділяються на природні та антропогенні.
До природних забруднювачів відносяться:
- корисні копалини – рудні, нерудні, горючі;
- хімічні елементи: древні – 19 елементів, 18 ст . – 29 елементів, 19 ст . – 59
елементів, і тепер – 80 елементів (із 107) і 200 мінералів (із 400);
- запаси нафти, вугілля . Зараз є 10 000 платформ видобування нафти;
- у Світовому океані – 6,5 млрд тонн Na, 10 млн тонн Au . Сіль моря – 153
м товщиною по всій планеті Земля .
До антропогенних забруднювачів належать:
- промислові комплекси металургії; теплоенергетика;
- хімічна промисловість;
- комунальні підприємства;
- сільське господарство (тваринницькі комплекси, пестициди);
- радіоактивні речовини (шахти);
- зрошення земель – (засолення);
- меліорація;
- ерозія
Джерела забруднення ґрунту
Існують різні джерела забруднення ґрунту. Ґрунт може забруднюватись
при:
1 . Використанні пестицидів у сільському господарстві .
2 . Видобуванні корисних копалин .
3 . Внесенні в ґрунт мінеральних і органічних добрив, надходженні
промислових і побутових відходів різних видів, які застосовують в якості
добрив з метою зволоження, в тому числі й внесення в ґрунт відходів
тваринницьких комплексів (ферм) та індивідуальних господарств .
4 . Попаданні у ґрунт хімічних речовин з атмосферними викидами
промислових підприємств і автотранспорту .
5 . Попаданні у ґрунт радіонуклідів унаслідок аварій на ядерних реакторах
Внаслідок виробничої діяльності людини у природі відбувається
накопичення відходів, які стають забруднювачами ґрунту.
Класифікація забруднювачів ґрунту
Всі забруднювачі ґрунту можна розділити на біологічні (віруси, бактерії,
яйця гельмінтів, найпростіші) та хімічні.
Хімічні забруднювачі ґрунту поділяються на дві великі групи.
До першої групи належать хімічні речовини, які вносяться в ґрунт
цілеспрямовано, найчастіше – у сільському та лісовому господарствах:
пестициди, мінеральні добрива, структуроутворювачі ґрунту, стимулятори
росту рослин тощо. Цей процес є керованим. При недотриманні
агрохімічних та гігієнічних регламентів застосування (внесення в ґрунт
надлишку) екзогенні хімічні речовини (ЕХР) стають забруднювачами
ґрунту і можуть становити небезпеку для здоров’я людей.
До другої групи хімічних забруднювачів відносяться хімічні речовини, які
надходять у ґрунт випадково з техногенними (антропогенними) рідкими,
твердими і газоподібними відходами. Це речовини, які надходять у ґрунт
разом з побутовими та промисловими стічними водами і твердими
відходами, атмосферними викидами промислових підприємств,
вихлопними газами автотранспорту тощо.
Небезпека забруднення ґрунту хімічними речовинами пов’язана, по-перше,
з їх токсичними властивостями (гострою і хронічною загальнотоксичною
дією, наявністю алергенної, мутагенної, канцерогенної, ембріотоксичної,
тератогенної дії, репродуктивною токсичністю тощо), а по-друге, з
особливостями їх по- ведінки в навколишньому середовищі (стабільністю
в ґрунті і воді водойм, міграційною здатністю).
Всі екзогенні хімічні речовини (ЕХР) за ступенем небезпеки для
здоров’я населення ділять на три класи:
1-й – високонебезпечні; 2-й – помірно небезпечні; 3-й – малонебезпечні.
До 1-го класу відносять миш’як, кадмій, ртуть, свинець, бенз(а)пірен,
стійкі хлорорганічні пестициди: дихлордифенілтрихлорметилметан (ДДТ),
гексахлор- циклогексан (ГХЦГ), поліхлоркамфен (ПХК), поліхлор- пінен
(ПХП) та ін.
До 2-го – бор, кобальт, нікель, моліб- ден, хром, гербіциди групи 2,4-Д та
ін. До 3-го – барій, ванадій, вольфрам, марганець, нерадіоактивний
стронцій та ін.
Таблиця 6.1. Накопичення виробничих відходів у світі за 2000–2015 роки

(млрд тонн)
Корисні Нагромаджене Виробничі Співвідношення
копалини добування відходи відходи/ добування
Вугілля 74 518 7
Нафта 60 60 1
Залізна руда 18 108 6
Боксити 1,6 11,2 7
Калійні солі 0,8 3,4 4
Фосфати 2,3 16,1 7
На думку більшості вчених, погіршення здоров’я населення, що

спостерігається за останні десятиліття, пов’язане з негативним впливом
хімічних факторів навколишнього середовища. Аналіз причинно-
наслідкових зв’язків свідчить про значну роль хімічного забруднення
ґрунту в погіршенні здоров’я населення. Це пояснюється тим, що ґрунт
займає центральне місце в кругообігу речовин у біосфері. Крім того, він є
основним депо, де накопичуються стійкі хімічні речовини в природному
середовищі, а також виступає початковою ланкою в їх міграції від джерела
забруднення до організму людини.
Екзогенні хімічні речовини цілеспрямованого внесення
У зв’язку з високим економічним ефектом, пов’язаним з використанням
препаратів для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин та підвищення
врожайності, їх застосування в усьому світі у XX ст. зросло. Тому з
кожним роком в ґрунт надходить усе більша кількість пестицидів,
мінеральних речовин, структуроутворювачів ґрунту, стимуляторів росту
рослин та ін.
Пестициди
Пестициди (від лат. pestis – зараза + caedo – вби- вати) – загальноприйнята
у світовій практиці збірна назва хімічних засобів захисту рослин.
Пестициди використовують для знищення або припинення розвитку живих
організмів (комах, кліщів, бактерій, вірусів, спор грибів, шкідливої
рослинності та ін.), що завдають шкоди рослинництву і тваринництву. Як
синоніми використовують терміни “сільськогосподарські отрутохімікати”,
“агрохімікати” і “хімічні засоби захисту рослин”.
Широке застосування пестицидів пояснюється тим, що потенційні щорічні
втрати врожаю у світі можуть досягати внаслідок дії шкідників 13,8 %, в
результаті хвороб – 11,6% і через бур’яни – 9,5%, тобто понад третю
частину (34,9 %) світового врожаю (дані Міжнародної продовольчої
сільськогосподар- ської організації при ООН – ФАО / ВООЗ).
Використання хімічних засобів захисту рослин дає можливість зберегти
п’яту частину світового врожаю пшениці, шосту – картоплі, половину
врожаю яблук. Застосування пестицидів дозволяє додатково зібрати з
кожного гектара сільськогосподарських угідь 2–3 ц зерна, 5 ц рису, 15–20 ц
картоплі.Світовий асортимент пестицидів нараховує сьогодні понад 1000
найменувань діючих речовин, з яких найширше використовують майже
700.
Забруднення ґрунту пестицидами небезпечне як при прямому контакті
людини із забрудненим ґрунтом, так і при міграції пестицидів з ґрунту в
середовища, які з ним контактують (вода, повітря, рослини). Крім того, під
дією пестицидів можуть відбуватися кількісні та якісні зміни популяцій
ґрунтових мікроорганізмів, зміни мікробіоценозу ґрунту, що порушують
процеси його самоочищення. Тому безконтрольне використання хімічних
засобів захисту рослин призводить до необоротних змін у середовищі
проживання людини.
Розширення асортименту й обсягів використання хімічних засобів захисту
рослин у другій половині XX ст. призвело до збільшення кількості
випадків професійного отруєння людей пестицидами. Так, якщо за період
1945–1965 рр. у світі було зареєстровано 40 тис. випадків отруєння людей
пестицидами, то в наступні 20 років тільки в країнах, що розвиваються, –
500 тис. випадків гострих отруєнь агрохімікатами, в тому числі 5 тис.
випадків з летальним результатом.
Міграція пестицидів у рослини, атмосферне повітря, підземні та
поверхневі водойми призводить до збільшення навантаження пестицидів
не тільки на професійні контингенти (сільськогосподарських пра-
цівників), а й на все населення в цілому, що створює реальну загрозу його
здоров’ю. При цьому насамперед страждає дитяче населення. Ряд
агрохімікатів, що надходять в організм людини з ґрунту по міграційних
ланцюжках, надає мутагенну дію, що виявляється збільшенням частоти
точкових мутацій і хромосомних аберацій у соматичних і статевих
клітинах, які призводять до розвитку новоутворень, спонтанних абортів та
перинатальної загибелі плода, вроджених аномалій розвитку, безпліддя
тощо.
Сьогодні приділяється велика увага підвищенню безпеки застосування
пестицидів. З цією метою у всіх країнах світу строго обмежено
використання пестицидів 1-го класу небезпеки та стійких хлорорганічних
сполук (ДДТ, ГХЦГ), зупинено виробництво і заборонено використання
поліхлорованих біфенілів.
Токсичні та стійкі діючі речовини пестицидів замінюють більш
безпечними. Вдосконалюють препаративні форми пестицидів з метою
зменшення рухливості і міграційної здатності їх діючих речовин. Науково
обґрунтовуються гігієнічні нормативи і регламенти застосування
пестицидів: допустима добова доза; ГДК у ґрунті, воді водойм
господарсько-питного водопостачання, атмосферному повітрі та повітрі
робочої зони; МДР в продуктах харчування; терміни виходу
сільськогосподарських працівників на оброблені угіддя; терміни
очікування між застосуванням пестицидів і збором урожаю тощо.
Мінеральні добрива
До мінеральних добрив належать неорганічні хімічні сполуки,
застосовувані в сільському господарстві з метою підвищення родючості
ґрунтів. Розрізняють макро- і мікродобрива. Мінеральні макродобрива –
речовини, до складу яких входять основні елементи, що підвищують
родючість (азот, фосфор, калій). Відповідно макродобрива поділяються на
азотні, фосфатні, калійні та комплексні.
За відносно нетривалий період виробництво і застосування в сільському
господарстві мінеральних макродобрив істотно збільшилося. Розширився
асортимент мінеральних добрив. Наприклад, група азотних добрив
включає аміачні (аміачна вода), амонійні (амонію сульфат), нітратні
(калійна, натрієва і каль- цієва селітра), амонійно-нітратні (аміачна
селітра) і амідні (карбамід, сечовина) добрива.
У групу фосфатних добрив входять простий і подвійний суперфосфати,
преципітат, основні шлаки та ін. До групи калійних добрив відноситься
калійна сіль (калію хлорид), калій-магнезіальне добриво, калійно-аміачна
селітра.
Сучасна технологія застосування мінеральних добрив попереджає їх
максимальне накопичення фітомасою сільськогосподарських рослин.
Значна частина добрив вимивається в підземні води, мігрує з поверхневим
стоком, розкладається в ґрунті, утворюючи леткі продукти, що надходять у
приземний шар атмосферного повітря. Сьогодні в науковій літературі є
достатньо переконливих даних про те, що при нераціональному
використанні мінеральних добрив виникає реальна небезпека для здоров’я
людини і навколишнього середовища.
Мінеральні мікродобрива вносять в ґрунт у відносно невеликих кількостях
(у 10–100 разів менше, ніж макродобрив) для підвищення його родючості.
До їх складу входять різноманітні мікроелементи.
Найпоширенішими мікродобавками є: борні (0,5–1 кг/га), молібденові,
мідні (10–15 кг/га), марганцеві (3–5 кг/га), цинкові (3–5 кг/га), кобальтові
(0,1–0,2 кг/га) і полімі- кродобрива (ПМУ-7, ПМУ-8 тощо).
При перевищенні норм витрати мікродобрив мікроелементи можуть
накопичуватися в ґрунті і рослинах у надмірних кількостях, надаючи
негативний вплив на здоров’я населення. До складу мікродобрив входить
досить багато свинцю (від 0,3 до 1 %), іноді – кадмію та миш’яку. Таким
чином, при нераціональному використанні мікродобрив існує реальна
загроза забруднення ґрунту важкими металами.
Структуроутворювачі ґрунту
Під структуроутворювачами ґрунту розуміють хімічні речовини, що
вносяться в ґрунт сільськогосподарських полів з метою поліпшення його
структури. До них належать поверхневоактивні речовини, що є
нестабільними сполуками і відносно швидко руйнуються під дією
ґрунтових мікроорганізмів.
Регулятори росту рослин – це природні та синтетичні органічні сполуки,
які в малих дозах активно впливають на обмін речовин у рослин. До них
належать похідні етилену, нікотинові сполуки, карбамати, фосфонієві
сполуки та ін.
Залишкова кількість цих речовин у ґрунті і рослинах залежить від норм
витрати. Терміни збереження препаратів у ґрунті, наприклад,
хлорхолінхлориду, збільшуються у разі застосування в поєднанні з
азотними добривами. Синтетичні регулятори росту стабільні в ґрунті і
володіють токсичністю.
Забруднювачі ґрунту
До цієї групи належать забруднювачі, що потрапили в ґрунт з побутовими,
промисловими, зливними стічними водами, стічними водами
тваринницьких комплексів, твердими побутовими та промисловими
відходами, атмосферними викидами промис- лових підприємств, авто- та
авіатранспорту.
Хімічні речовини, що надходять з побутовими відходами, стічними водами
населених місць і тваринницьких комплексів, є в основному тими
органічними сполуками, до знешкодження і мінералізації яких ґрунт
пристосувався за мільйони років еволюції. Крім того, в ґрунт із зазначених
вище джерел забруднення надходять біологічні забруднювачі – патогенні
та умовно- патогенні мікроорганізми, найпростіші, віруси, яйця
геогельмінтів.
Побутові відходи
Побутові відходи – це залишки речовин і предметів, які утворюються в
результаті побутової та господарської діяльності людини і які не можуть
бути використані на місці утворення, а їх накопичення і зберігання
порушують санітарний стан навколишнього середовища. Всі побутові
відходи поділяють на рідкі та тверді.
До рідких побутових відходів відносять нечистоти з вигребів туалетів,
помиї (від приготування їжі, миття посуду, підлоги, прання білизни тощо) і
стічні води (побутові, зливові).
До твердих побутових відходів відносять: сміття (побутові відходи),
покидьки (відходи кухонні), відходи підприємств громадського
харчування, торгівельних закладів, лікувально- профілактичних, освітніх
(шкіл, дитячих дошкільних установ, середніх і вищих навчальних закладів)
та інших установ, будівельне сміття, що утворилося під час
індивідуального ремонту квартир.
До складу твердих побутових відходів входять:
1 . Вторинна сировина (папір, картон, текстиль, метал, шкіра тощо);
становить приблизно 25% від маси відходів .
2 . Органічна частина, яку можна знешкодити, – приблизно 60–70 % від
маси відходів . Частка легкоза- гниваючих, особливо в теплу пору року,
органічних речовин сягає 20–30 % .
3 . Баласт (скло, камінь тощо) – 6–8 % .
4 . Горючі матеріали, які не вдається утилізувати (ву-
гілля, деревина, гума тощо) – 8–10 % .
В епідеміологічному відношенні побутові відходи дуже небезпечні. У
побутових відходах міститься величезна кількість збудників різних
інфекційних захворювань, насамперед кишкових інфекцій; у 30–40 % проб
твердих побутових відходів містяться яйця гельмінтів. Патогенні
мікроорганізми досить тривалий час зберігають у відходах патогенність та
вірулентність.
У населених пунктах тверді побутові відходи утворюються безперервно і
накопичуються у великих кількостях. У великих містах середня норма
накопичення твердих побутових відходів становить від 1 до 30 тонн на рік
на одного жителя.
Проблема твердих побутових відходів як джерела антропогенного
забруднення ґрунту набула сьогодні надзвичайної актуальності. З твердими
побутовими відходами потрапляє велика кількість органічних речовин,
мікроорганізмів, яєць геогельмінтів. Із ґрунту компоненти твердих
побутових відходів можуть змиватися атмосферними опадами у відкриті
водойми і призводити до забруднення води джерел водопостачання.
Внаслідок розщеплення органічних речовин відходів, особливо
легкозагниваючих, утворюються гази з неприємним запахом: аміак,
сірководень, індол, скатол, меркаптани, які забруднюють атмосферне
повітря.
Промислові відходи
Значна частина належала відходам підприємств хіміко-металургійної пере-
робки сировини, а також сталеплавильного, титано- магнієвого, залізо- і
марганцеворудного, гальванічного та коксохімічного виробництв,
виробництва мінеральних добрив, золошлакам енергетики та глиноземним
шламам.
Промислові відходи в умовах накопичення при недотриманні
санітарно-гігієнічних норм і правил поводження з ними стають
небезпечними для навколишнього середовища і здоров’я людей.
Всі тверді промислові відходи залежно від токсичності, зумовленої
фізичними, хімічними та біологічними харак- теристиками, поділяють на
чотири класи: І – надзви- чайно небезпечні; ІІ – високонебезпечні; III –
помірно небезпечні; IV – малонебезпечні.
Клас небезпеки про- мислових відходів встановлюють за величиною су-
марного індексу небезпеки, який визначають розрахунковим методом за
спеціальними формулами, що враховують: ГДК хімічних речовин у ґрунті;
їх розчинність у воді при температурі 25 °C; леткість хімічних речовин,
тобто тиск насиченої пари (в міліметрах ртутного стовпа) при температурі
25 °C; кількість кожної речовини в загальній масі відходів.
Особливу небезпеку становлять так звані токсичні промислові відходи, що
містять шкідливі фізіологічно активні речовини і дають виражений
токсичний ефект. Такі відходи при контакті з ними людини можуть
викликати захворювання або відхилення в стані здоров’я нинішнього і
майбутнього поколінь, а також негативні зміни в об’єктах довкілля.
Токсичні відходи
Токсичні відходи можуть містити берилій, свинець, миш’як, хром, фосфор,
кобальт, кадмій, талій, металоорганічні і ціанисті сполуки, канцерогенні
речовини різної хімічної природи: бенз(а)пірен, нітрозаміни, афлатоксини.
У місцях їх тимчасового зберігання при порушенні гігієнічних вимог
утилізації, знешкодження та захоронення токсичних промислових відходів
забруднюються ґрунти, що може сприяти міграції токсичних хімічних
речовин у середовища, які контактують з ґрунтом, особливо в підземні та
поверхневі водойми.
У цілому на планеті Земля побутовими та промисловими відходами
зайнято 4 % від загальної площі поверхні.
Промислові атмосферні викиди
З викидами промислових підприємств в атмосферу надходять різні хімічні
речовини, якісний і кількісний склад яких залежить від особливостей
технологічного процесу. Так, з викидами підприємств теплоенергетики в
повітря надходять зола, сажа, сірки діоксид, азоту оксиди, циклічні
вуглеводні, сполуки миш’яку та фтору; підприємства чорної металургії
забруднюють повітря рудничним пилом, оксидами заліза і марганцю;
об’єкти кольорової металургії – оксидами свинцю, цинку, кадмію, міді,
миш’яку та ртуті.
Викиди підприємств хімічної промисловості забруднюють атмосферу
ароматичними та аліфатичними вуглеводнями, сполуками сірки,
кислотами, фенолами, ефірами тощо.
В результаті процесів природного самоочищення атмосфери за рахунок
гравітаційної седиментації (випадання під дією сили тяжіння) і вимивання
атмосферними опадами зазначені хімічні речовини з повітря потрапляють
спочатку на поверхню ґрунту, а потім починають мігрувати. Внаслідок
поверхневого стоку вони надходять у відкриті водойми. Міграція вглиб
ґрунту призводить до забруднення всього шару ґрунту і надходження в
підземні, передусім ґрунтові, води. Із ґрунту хімічні речовини мігрують у
рослини. З ґрунтовим пилом і внаслідок випаровування леткі сполуки
надходять в атмосферне повітря.
У ґрунт із атмосфери в глобальному масштабі щорічно надходить 3 млн
тонн сірки діоксиду, 3,1 млн тонн азоту оксидів, 8,2 млн тонн вуглецю
оксиду, 1,75 млн тонн органічних сполук, 7 тис. тонн цинку, 6,5 тис. тонн
свинцю, 80 тонн кадмію, близько 600 інших хімічних речовин.
В останні десятиліття у зв’язку з різким прискоренням темпів
науково-технічного прогресу літосфера, особливо її поверхневий шар –
ґрунт, інтенсивно забруднюється важкими металами, зокрема такими як
ванадій, бісмут, залізо, кадмій, кобальт, мідь, моліб- ден, нікель, олово,
свинець, селен, сурма, телур, хром, ртуть та інші, атомна маса яких
перевищує 50.
Характерною особливістю забруднення ґрунту металами є чітко виражена
локалізація зон забруднення. Найбільша кількість металів, що
забруднюють ґрунт, фіксується поблизу промислових підприємств (у ра-
діусі 1–2 км). На відстані 3–5 км вміст металів у ґрунті починає
зменшуватися, і це відбувається до відстані 20–30 км. За межами цих
кордонів воно в більшості випадків не перевищує фонового значення.
Накопичення в ґрунті важких металів у кількостях, що перевищують
фонові, а тим більше ГДК, призводить до зміни хімічного складу ґрунту,
появи у нього токсичних властивостей, порушення ґрунтових біоценозів,
пригнічення процесів самоочищення ґрунту, зниження його родючості.
У зоні впливу викидів металургійних виробництв формуються штучні
техногенні біогеохімічні провінції. Основними їх особливостями є:
високий вміст важких металів у ґрунті щодо регіонального фону;
утворення стійких техногенних циклів міграції важких металів (атмосфера
– ґрунт, ґрунт – рослини, ґрунт – вода); прогресуючі процеси забруднення;
наявність кореляційного зв’язку між концентраціями важких металів у
навколишньому середовищі та біологічних об’єктах (біосередовищах
рослин і тварин).
Важкі метали мають виражені кумулятивні властивості, високу біохімічну
активність щодо сульфгідрильних, тіолових, карбоксильних та інших
активних груп білків. Комплекси “метал – білок” можуть індукувати
алергічну реакцію Деякі важкі метали мають му- тагенні й канцерогенні
(кадмій, миш’як, нікель, хром), гонадотоксичні, ембріотоксичні й
тератогенні (ртуть, кадмій) властивості. Тому в штучних біогеохімічних
провінціях спостерігається зростання захворюваності та смертності
населення. Крім того, важкі метали (ртуть, миш’як, хром та ін.) мають
здатність проникати крізь плаценту, що підвищує ризик розвитку
передпатологічних і патологічних станів у новонароджених і немовлят.
Вихлопні гази автотранспорту
Автомобільні викиди в атмосферу містять вуглецю діоксид, вуглеводні,
бенз(а)пірен, сполуки свинцю, кадмію, міді, марганцю, цинку.
Встановлено, що рівень забруднення ґрунту уздовж автомагістралей
залежить від інтенсивності руху автотранспорту, тривалості експлуатації
доріг, відстані від автошляхового полотна. У поверхневому (0–5 см) шарі
ґрунту на відстані 10–15 м від автомагістралі з інтенсивністю руху до 10
тис. транспортних одиниць на добу міститься 600–1000 мг/кг заліза, 20
мг/кг цинку, 10 мг/кг свинцю, 0,2 мг/кг кадмію.
При значній інтенсивності руху машин з бензиновими двигунами
концентрація свинцю в ґрунті вздовж автодоріг може сягати 300–500 мг/кг,
концен- трація бенз(а)пірену – 50 мг/кг. До того ж, встановлено, що
бенз(а)пірен міститься не тільки в поверхневому шарі ґрунту, але й
поширюється вглиб (до 2 м), що робить ймовірним його надходження в
підземні води. Природно, що вирощування будь-яких
сільськогосподарських рослин поблизу автомагістралей небезпечне для
здоров’я населення внаслідок їх забруднення важкими металами та
бенз(а)піреном.
Радіоактивне забруднення ґрунту
Це забруднення відбувається внаслідок випробувань ядерної зброї та
аварій на ядерних реакторах. Аварія на ЧАЕС призвела до забруднення
радіонуклідами ґрунту значної частини території: забруднено понад 4,6
млн га, у тому числі 3,1 млн га орних земель.
До територій, що постраждали від радіоактивного забруднення, відносять
місцевості, на яких виникло стійке забруднення ґрунту радіоактивними
речовинами, що перевищує доаварійний рівень. За рівнями щільності
забруднення ґрунту нуклідами цезію, стронцію і плутонію виділено чотири
зони радіоактивного забруднення: відчуження, обов’язкового відселення,
гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоекологічного
контролю. Внаслідок забруднення радіонуклідами з користування
вилучено 119 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 65 тис. га
орних земель.
У даний час на радіаційно забруднених територіях проживають майже 1,8
млн осіб. Понад 150 тис. осіб (у тому числі 60 тис. дітей) отримали дози
опромінення, вищі за допустимі. Внаслідок аварії на ЧАЕС в Україні
постраждало майже 8% населення: 3,2 млн осіб проживають на
забрудненій території, 130 тис. евакуйовано та відселено із забрудненої
території, 350 тис. брали участь у ліквідації аварії. У період 1986– 1997 рр.
було зареєстровано 953 випадки захворю- вання раком щитоподібної
залози у дітей та підлітків, понад 1000 дітей визнані інвалідами внаслідок
захворювань, пов’язаних з Чорнобильською катастрофою. Спостерігається
загальна тенденція до щорічного зростання захворюваності постраждалих
внаслідок аварії дорослих і дітей, як у загальній захворюваності, так і по
всіх класах хвороб. За період 1987–1995 рр. захворюваність серед
постраждалих дорослих зрос- ла в 3,8 раза, удвічі збільшилася
захворюваність злоякісними новоутвореннями.
По окремих класах хвороб захворюваність населення радіаційно
забруднених територій значно перевищує показники у всього населення
України: хвороби системи крові та кровотворних органів – у 2,4 раза,
ендокринної системи – в 1,7 раза, органів травлення – на 39,8 %, системи
кровообігу – на 36,4 %. Післяаварійна динаміка показників захворюваності
та смертності дітей і підлітків (віком від 0 до 14 років) відображає чітку
тенденцію до випереджаючого погіршення здоров’я потерпілого дитячого
населення.
Якщо серед усіх дітей України загальна і первинна захворюваність за
період 1987–1995рр. знизилася (на 15,0 та 20,8 % відповідно), то серед
постраждалих збільшилася: загальна – у 2,4 раза, первинна – у 2,5 раза.
Таким чином, забруднення ґрунту екзогенними хімічними речовинами
призводить до утворення штучних техногенних біогеохімічних провінцій,
в яких опосередковано, через пов’язані з ґрунтом середовища (питну воду,
продукти харчування, атмосферне повітря), формується підвищене хімічне
навантаження на організм людини, небезпечне для її здоров’я. Щоб люди
мали безпечні в хімічному відношенні харчові продукти, питну воду,
атмосферне повітря і не порушувався процес самоочищення в ґрунті,
необхідно обмежити (регламентувати) надходження хімічних речовин у
ґрунт до певних концентрацій. Сьогодні такими критеріями надходження
екзогенних хімічних речовин у ґрунт є їх ГДК, на дотриманні яких і
базують- ся всі заходи з санітарної охорони ґрунту.
Захист ґрунту від забруднення
Захист ґрунту від забруднення – це комплекс заходів (організаційних,
законодавчих, гігієнічних або наукових, санітарних, санітарно-технічних,
планувальних, землевпорядних, агротехнічних), спрямованих на об-
меження надходження в ґрунт механічних, хімічних та біологічних
забруднювачів до величин, які не порушують процеси самоочищення
ґрунту, не призводять до накопичення у рослинах шкідливих речовин у
небезпечних для здоров’я людей і тварин кількостях, не викликають
забруднення атмосферного повітря, поверхневих та підземних водойм, а
також не обмежують використання ґрунту в сільському господарстві.
Заходи із санітарної охорони ґрунту:
1 . Законодавчі, організаційні та адміністративні заходи .
2 . Технологічні заходи, спрямовані на створення безвідходних та
маловідходних технологічних схем виробництва .
3 . Санітарно-технічні заходи, які передбачають збирання, видалення,
знезаражування та утилізацію відходів, які забруднюють ґрунт (санітарне
очищення населених місць) .
4 . Планувальні заходи, які стосуються вибору земельних ділянок для
будівництва очисних споруд, наукового обґрунтування та дотримання
величини санітарно-захисних зон між очисними спорудами та житловими
будинками і місцями водозабору, вибору схем руху спецавтотранспорту .
5. Наукові заходи, які полягають у розробленні гігієнічних нормативів для
оцінювання санітарного стану ґрунту в разі надходження органічних,
біологічних (патогенні та умовно-патогенні віруси, бактерії, найпростіші,
яйця гельмінтів) і хімічних (пестициди, важкі метали, бенз(а)пірен тощо)
забруднювачів .
6 . Санітарно-просвітницька робота .
Існують різні способи боротьби з побутовими відходами в різних країнах –
за певну кількість зібраних та зданих у спеціальні автоматичні контейнери
пластикових відходів можна: ми та житловими будинками і місцями
водозабору, вибору схем руху спецавтотранспорту .
7 . Наукові заходи, які полягають у розробленні гігієнічних нормативів для
оцінювання санітарного стану ґрунту в разі надходження органічних,
біологічних (патогенні та умовно-патогенні віруси, бактерії, найпростіші,
яйця гельмінтів) і хімічних (пестициди, важкі метали, бенз(а)пірен тощо)
забруднювачів .
8 . Санітарно-просвітницька робота .
Існують різні способи боротьби з побутовими відходами в різних країнах –
за певну кількість зібраних та зданих у спеціальні автоматичні контейнери
пластикових відходів можна:
- безкоштовно проїхати у громадському транспорті в Італії (Рим),
Туреччині (Стамбул), Китаї (Пекін), Ін- донезії (Сурабая);
- розрахуватися за вечерю в ресторані у Велико- британії (Лондон) та
Індії (Амбікапур);
- придбати продукти зі знижкою в Данії та Велико- британії (Падсі);
- отримати гроші в Норвегії, Німеччині, Фінляндії, Росії (Москва,
Краснодар, Красногорськ);
- повечеряти некондиційними продуктами в Данії (Копенгаген), Фінляндії
(Гельсінкі);
- отримати знижку на нові речі за здані старі речі (магазин H&M в різних
країнах) тощо .
Габович – 86-93;
Гігієна ґрунту та очищення населених місць
Грунтом називають пухкий поверхневий родючий шар земної кори. Грунт
утворився з гірських порід під впливом біологічних, фізичних і хімічних
факторів і представляє собою складний комплекс мінеральних та
органічних частинок, заселений величезною кількістю мікроорганізмів.
Мінеральними компонентами ґрунту є подрібнені частинки материнських
гірських порід. Органічна частина складається з рослинних і тваринних
організмів та їх залишків, що знаходяться на різних стадіях розкладання.
Серед них велике значення мають стійкі гумінові речовини. Важливу роль
у процесах утворення ґрунту та його самоочищення, тобто у процесах
розкладання перетворення та органічних речовин, відіграють
мікроорганізми. Завдяки розкладанню органічних речовин
мікроорганізмами ґрунт є найважливішою ланкою у кругообігу та
перетворенні речовин у природі.
Як один з основних елементів зовнішнього середовища ґрунт і
підстилаючі його породи ґрунт мають великий вплив на здоров'я та
санітарні умови життя людей.
Від типу ґрунту та його хімічного складу залежить рослинність
місцевості, хімічний склад харчових продуктів рослинного і, отже,
тваринного походження. Недолік чи надлишок тих чи інших хімічних
елементів у ґрунті чи ґрунті призводить до нестачі чи надлишку їх у
харчових продуктах чи у воді, що впливає на здоров'я населення.
Наприклад, відомо, що нестача йоду в грунті і ґрунті деяких місцевостей
призводить до низького вмісту його в рослинах і підземних водах, а отже, і
в харчовому раціоні населення, що сприяє виникненню місцевих жителів
ендемічного зобу.
При підвищеному рівні радіоактивності ґрунту та гірських порід В
окремих місцевостях, наприклад родовищах уранових руд, може
відзначатися локальне підвищення радіоактивності повітря, питних вод та
рослин, тобто збільшення природного фону іонізуючих випромінювань.
У зв'язку з науково-технічним прогресом зросло значення забруднення
ґрунту хімічними та радіоактивними речовинами, що містяться в
атмосферних викидах та інших відходах промисловості, електростанцій,
транспорту. Важливою джерелом забруднення ґрунту стали стійкі
пестициди, що застосовуються в сільському та лісовому господарствах.
Змінюють природний хімічний склад ґрунту мінеральні добрива.
Мігруючи з ґрунту в середовища, що контактують з ним, хімічні речовини
по харчовому, водному та іншим ланцюжкам можуть вплинути на організм
і здоров'я людини.
Від фізико-хімічних властивостей ґрунту та ґрунту залежить і склад
підземних вод.
Грунт є одним із кліматоутворюючих факторів, Тепловий режим ґрунту
впливає на теплові властивості приземного шару повітря. Заболоченість
ґрунту або високе стояння рівня грунтових вод роблять клімат місцевості
нездоровим і можуть спричинити появу вогкості в будинках.
Знання властивостей ґрунту та ґрунту необхідне під час зведення будівель
та прокладання водопровідної каналізаційної мережі. І Мікрорельєф
ґрунту та інші його особливості враховуються при виборі земельних
ділянок для будівництва, плануванні та благоустрою населених місць.
Важливе значення ґрунту полягає в тому, що вона використовується для
видалення, знешкодження та утилізації (як удобрення) утворюються в
населених пунктах рідких та твердих відходів. Відходи, багаті на органічні
речовини, можуть утримувати патогенні мікроорганізми та яйця
гельмінтів. Тому при низькому рівні благоустрою населених місць та
погано організованому очищенні відходи та нечистоти, забруднюючи
ґрунт, роблять його небезпечною для здоров'я людей. У цьому випадку
внаслідок розкладання органічних речовин у ґрунті утворюються смердючі
гази, що забруднюють атмосферне повітря. Крім того, органічні речовини
можуть бути живильним субстратом для патогенних мікроорганізмів і
личинок комах, які є переносниками інфекцій. Забруднений ґрунт може
служити місцем масового виплоду мух, а патогенна мікрофлора може
надходити з неї у відкриті водойми та підземні води і заражати їх.
Причиною інфікування та інвазії, особливо дітей, може бути і
безпосередній зіткнення з ґрунтом, забрудненим відходами.
У світлі викладеного зрозуміло величезне профілактичне значення
здійснюваної в нашій країні системи заходів щодо санітарної охорони
ґрунту від забруднення патогенними збудниками, хімічними та
радіоактивними речовинами.
Хімічний склад грунтів і геохімічні ендемії
Особливості геологічної історії та ґрунтоутворювальних процесів в
окремих місцевостях призвели до відмінності хімічного складу грунтів, до
нерідко зустрічається надлишкового або недостатнього вмісту в них
кальцію, натрію, сірки і особливо мікроелементів: йоду, міді, кобальту,
фтору, молібдену, марганцю, цинку, бору, стронцію, селену . Місцевості
(ареали), де у ґрунті чи воді є недолік чи надлишок хімічних елементів,
називаються аномальними геохімічними провінціями. Деякі геохімічні
провінції СРСР представлені на рис. 26.
Нестача або надлишок у ґрунтах тих чи інших хімічних елементів може
обумовити недостатнє чи надлишкове надходження їх у рослини, а через
рослини та питні води - у тваринні організми. В силу цього на території
аномальних геохімічних провінцій у живих тут організмів людей, тварин і
рослин можуть мати місце відхилення в обміні речовин, функціональні та
морфологічні зміни та захворювання. Характер порушення обміну речовин
або клінічна картина захворювання залежать від того, який мікроелемент
(або мікроелементи) знаходиться в даному ареалі в дефіциті або надлишку.
Проте всі види порушень, що залежать від геохімічної обстановки
місцевості, об'єдную у поняття геохімічні ендемії.
На сьогодні серед тварин виявлено ряд геохімічних ендемій, які є
наслідком нестачі або надлишку J, F, B, Mn, Zn, Co, Cu, Se, Sr, Mg, Be, Li,
Hg та деяких інших мікроелементів. Описані «ендемії міксти» від нестачі
кількох мікроелементів або їх. порушення оптимального поєднання
Значно складніше виявити зв'язок між хімічними умовами місцевості та
станом здоров'я населення, оскільки в цьому випадку нашаровується вплив
соціальних умов. Геохімічні умови місцевості найбільшою мірою окають
вплив на сільське населення в тому випадку, якщо в харчуванні останнього
переважають місцеві продукти. З цієї причини найбільш важкі ендемії
серед людей спостерігалися серед сільського населення гірських
місцевостей, харчування якого найбільш автономно.
Зв'язок здоров'я населення з геохімічними умовами місцевості виявлено
ще на початку XIX століття, коли було встановлено, що причиною
ендемічного зобу (а в горах ендемічного зобу та кретинізму) є бідність
ґрунту та місцевих харчових продуктів йодом. Спостерігалися ендемні
флюорозу, викликані високим вмістом фтору в гірських породах і воді.
У подальшому були виявлені геохімічні ендемії, пов'язані з високим
вмістом у ґрунті молібдену («молібденоз», або ендемічна подагра), свинцю
(порушення з боку нервової системи), стронцію (хондро- та
остеодистрофії), селену (ураження печінки та інших органів травної
системи) та ін.
Виявлення геохімічних ендемій нерідко є складним завданням; якщо
ендемічний зоб, флюороз, ендемічна Кодагра характеризуються
вираженими Морфологічними змінами, що полегшує їх виявлення, то інші
геохімічні ендемії, як не безпідставно гадають, виявлені та вивчені далеко
не всі.
Крім того, є підстави вважати, що викликані геохімічними умовами
місцевості відхилення в обміні речовин можуть негативно впливати на
реактивність організму, зменшуючи опірність, сприяючи процесам
старіння і т.п. захворюваність на рак шлунка зустрічається в тих
місцевостях, де поряд з недоліком магнію в грунті є дефіцит бору,
марганцю, кобальту, міді та йоду.
Все сказане свідчить про те, що виявлення, вивчення та ліквідація
геохімічних ендемій людини є актуальним завданням радянської охорони
здоров'я, бо на величезній території СРСР велике різноманіття геохімічних
провінцій.
До заходів, що запобігають виникненню ендемічних захворювань та
порушень, відноситься підживлення ґрунту та тварин недостатнім
мікроелементами, раціоналізація харчування населення, завезення
харчових продуктів в ендемічні місцевості, додавання йоду (або інших
мікроелементів) до солі або хліба, заміна джерел води, багатої на фтор. або
іншими мікроелементами, дефторування або фторування води і т. д.
Для ліквідації геохімічних ендемій в СРСР зроблено багато. Особливо
демонстративний досвід протизобної боротьби. Додавання до харчової
солі калію йодиду, раціоналізація харчування населення та покращення
санітарних умов життя призвели до ліквідації захворюваності на
ендемічний зоб у таких місцевостях, як Приуральс, Азербайджан,
Закарпаття, де масове поширення цього захворювання загрожувало
населенню виродженням.
Гігієнічне значення забруднення груну хімічними речовинами
Інтенсифікація науково-технічного прогресу, хімізація народного
господарства та побуту, всезростаюче застосування мінеральних добрив та
хімічних засобів боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур,
розвиток атомної енергетики збільшують небезпеку забруднення ґрунту
хімічними та радіоактивними речовинами.
При цьому можливі такі шляхи надходження хімічних забруднень із
ґрунту в організм людини:
1) ґрунт — людина, внаслідок безпосереднього контакту;
2) грунт — атмосферне повітря — людей; цей шлях має місце при
випаровуванні летких хімічних речовин, а також при утворенні ґрунтового
пилу на оброблених пестицидами полях;
3) грунт — підземних вод — людини; можливий у тих випадках, коли
хімічні речовини вимиваються (опадами або при зрошенні) в нижчі шари
ґрунту і досягають підземних вод, що використовуються для пиття;
4) грунт — відкриті водойми — людина; ґрунт — відкриті водойми —
планктон або водні рослини — риби — людина; з поверхневим стоком у
водоймища нині надходить багато хімічних речовин, тоді як бар'єрна роль
водопровідних очисних споруд щодо них невелика;
5) грунт — рослинні продукти харчування — людина і ґрунт — рослини
— тварини — людина.
Санітарна охорона ґрунту від забрудненя шкідливими хімічними
речовинами здійснюється шляхом обмеження атмосферних викидів та
інших відходів, гігієнічно обґрунтованими методами видалення,
зберігання, знешкодження та утилізації рідких та твердих відходів,
раціонально застосування пестицидів та мінеральних добрив. Зміст
пестицидів у ґрунті не повинен перевищувати допустимих кількостей,
дозволених Міністерством охорони здоров'я СРСР. Допустимі кількості
пестицидів це такі, які не надають несприятливого впливу на родючість
ґрунту, процеси його самоочищення, склад чи органолептичні властивості
сільськогосподарських культур. Вони також нижчі від тих концентрацій,
які можуть мати токсичну дію при міграції в повітря, рослини, підземні
води. Так, допустимий вміст у ґрунті гексахлорану обмежено 1,0;
поліхлорпінену 0,5; карбофосу 2,0: хлорампу 0,05 мг/кг. Знаючи гранично
допустимий вміст, регламентують кількість та режим внесення пестицидів
у ґрунт.
Роль ґрунту у поширенні інфекційних захворювань і глистних інвазій
Поза населеними пунктами ґрунтова мікрофлора, як правило, складається
з нешкідливих сапрофітів. Патогенні мікроби надходять у ґрунт переважно
з фекаліями, сечею, сміттям, трупами, гноєм, стічними водами.
Пристосувавшись до паразитичного способу життя в організмі людини і
тварин, патогенні мікроби не знаходять у ґрунті сприятливих умов для
свого розвитку і рано чи пізно гинуть або змінюються і втрачають
вірулентність. Відмирання їх у ґрунті відбувається в результаті
висушування, несприятливих температурних умов, бактерицидної дії
сонячних променів (на поверхні), відсутності живильного матеріалу,
антагоністичної дії ґрунтової мікрофлори та інших факторів.
Основна маса як сапрофітних, так і патогенних мікроорганізмів
знаходиться на глибині від 1 до 10 см. Кількість сапрофітів досягає сотень
тисяч і мільйонів мікробів в 1 г грунту. Зі збільшенням глибини кількість
мікробів різко зменшується. Навіть на глибині 25 см їх у 10-20 разів
менше, ніж на глибині 2 см, а на глибині 4-7 м при непорушеній структурі
поверхневого шару ґрунт у більшості випадків майже стерильний. У
самому поверхневому шарі ґрунту мікроорганізмів також менше внаслідок
бактерицидного дії сонячних променів.
У всіх випадках порушення структури поверхневого шару (риючими
тваринами, вигрібом, колодязем, кар'єром і т. д.) можливе проникнення
мікроорганізмів у глибші шари підстилаючих порід і підземні води.
Патогенні мікроорганізми, що не утворюють спори (до них належать
порушення кишкових інфекцій, туляремін, дитині кишкових чуми,
бруцельозу, лептоспірозів, поліомієліту, туберкульозу та ін.), не
зустрічають у ґрунті умов для розмноження і зазвичай гинуть у ньому
через кілька днів чи тижнів (табл. 10). Однак ще до своєї загибелі ці
мікроорганізми можуть потрапити з ґрунту поверхневі або підземні води,
на поверхню овочів і ягід і на руки людей. Вони можуть також
поширюватися гризунами, мухами та іншими комахами; гризуни при
цьому можуть бути не тільки переносниками деяких інфекцій, але й їх
джерелом (оскільки, заражуючись, самі хворіють на ці інфекції).
Зараження людей можливе і при безпосередньому контакті з ґрунтом,
зокрема, дітей під час ігор.
Таблиця 10
Виживання патогенних мікробів у ґрунті
Збудник хвороби Середній термін, тиж. Максимальний термін, міс.
Тифо-паратифозна група 2-3 Понад 12
Дизентерійна група 1,5-5 Близько 9
Холерний вібріон 1-2 До 4

Паличка бруцельозу 0,5-3 »2
туляремії 1-2 » 2,5
чуми Близько 0,5 »1
Туберкульозна паличка » 13 »7
Віруси поліомієліту, Коксакі ЕСНО — » 3-6
До спороутворюючих мікробів, що виживають у ґрунті роками, належать

збудники ботулізму, правця, газової гангрени та сибірки. Збудники
ботулізму, правця та газової гангрени потрапляють у ґрунт переважно з
виділеннями людини та тварин.
Зараження ґрунту збудниками ботулізму пов'язане з небезпекою
інфікування спорами харчових продуктів та подальшим важким
захворюванням людей – ботулізмом.
Захворювання стовпняком і газовою ганга реною може виникнути при
забрудненні пошкоджень (ран, подряпин та ін.) ґрунтом, що містить
збудників цих захворювань.
Сибіркові палички можуть потрапляти в ґрунт з екскрементами тварин,
хворих на сибірку, з їх трупами, а також зі стічними водами шкіряних
заводів і шерстомийок. Спори сибіркових бактерій виживають у грунті
десятки років. Зараження худоби відбувається при поїданні ним трави,
забрудненої спорами. Спостерігалися випадки зараження людей, які
ходили босими за наявності ушкоджень шкіри по зараженому ґрунту.
Велику епідеміологічну роль ґрунтовий фактор відіграє у поширенні
геогельмінтів (аскариди, волосоголовці, гостриці, анкілостоми), особливо
таких, як аскариди та волосоголовці. Глисти, які викликають ці
захворювання, звуться геогельмінтів, тому що ґрунт є тим середовищем, в
якому їх яйця дозрівають до інвазійної стадії і тривало зберігають
життєздатність.
З фекаліями людини може надходити в ґрунт величезна кількість
життєздатних яєць гельмінтів. Так, одна зріла самка аскариди відкладає в
кишках людини до 24 000 огло дотворених яєць на добу. Дозрівання яєць у
ґрунті залежно від умов відбувається за 10-50 діб. Для цього потрібний
доступ кисню, температура в межах 12-38°С. певна вологість, затінені від
сонця ділянки. Гинуть яйця від дії ультра-фіолетових променів сонця,
висихання, при температурах нижче -30°С і вище +50°С. На глибині 2,5-10
см яйця, захищені від інсоляції та висихання, зберігаються у
життєздатному стані понад рік. Яйця переносять повторне заморожування
та відтавання, тому, перезимувавши, зберігають життєздатність. За даними
С. А. Альф, ґрунт у більшості випадків очищається від яєць аскарид
протягом 10,5-14 міс.
Яйця гельмінтів проникають в організм людини із забрудненими овочами
та іншими харчовими продуктами.
У місцевостях з теплим або помірним та вологим кліматом при
неправильно організованому очищенні населених місць ураженість
жителів, особливо дітей, аскаридозом та трихоцефальозом може досягати
90% і більше. Навпаки, у місцевостях із посушливим спекотним кліматом
та в суворих умовах Півночі яйця глистів незабаром гинуть у ґрунті,
завдяки чому захворюваність населення на ці глистові інвазіями невелика.
Для розвитку яєць анкілостоми в ґрунті необхідні температура 14-37° З
наявність кисню та висока вологість. Це захворювання поширене у
тропічних країнах між 45° пн. ш. та 30° пд. ш. У СРСР анкілостомідози
мають місце в деяких районах Середньої Азії, Закавказзя, Далекому Сході.
У помірному кліматі умови для розвитку яєць та личинок анкілостоми
створюються лише в шахтах при занесенні цієї інвазії приїжджими.
Забруднення ґрунту рослинності І фекаліями людини, що містять окремі
членики та онкосфери стрічкових глистів, може стати причиною
інвазування великої рогатої худоби та свиней з подальшим поширенням
теніарингозу та теніозу серед населення в разі недотримання санітарних
продуктів.
Забруднення і самоочищення грунту
Ґрунт забруднюється залишками померлих рослин та тварин, а також
продуктами їхньої життєдіяльності. У населених місцях до цього
додаються великі кількості нечистот та відходів. Скупчення відходів на
поверхні землі могло б унеможливити життя людей, якщо б одночасно із
забрудненням у ґрунті не відбувалися процеси самоочищення.
Самоочищення ґрунту є складним і відносно тривалим біологічним
процесом, протягом якого органічні речовини перетворюються на воду,
вуглекислий газ, мінеральні солі та гумус, а патогенні початки відмирають.
Процес самоочищення грунту протікає в такий спосіб.
При забрудненні ґрунту рідка частина відходів фільтрується, а зважені на
ній органічні частинки, мікроорганізми та яйця гельмінтів затримуються в
порах. Зерна грунту, володіючи великою сорбційною здатністю,
поглинають з рідини, що просочується, розчинені органічні колоїдні
речовини і погано пахнуть гази.
У верхніх шарах ґрунту, де затримуються органічні речовини, мешкає
велика кількість різних видів мікробів, актиноміцетів, грибів, водоростей,
найпростіших, черв'яків, личинок комах, які беруть активну участь у
процесах самоочищення ґрунту.
Мінералізація органічних речовин у ґрунті може протікати як в аеробних,
так і в анаеробних умовах. Відбуваючись в анаеробних умовах процеси
гниття та бродіння органічних речовин супроводжуються виділенням
погано пахну- газів, що забруднюють атмосферне повітря. Тому при
знешкодженні нечистот треба створювати такі умови, в яких переважали б
аеробні процеси мінералізації, тобто потрібно забезпечити достатній
доступ кисню до забрудненого ґрунту та не перевантажувати його великою
кількістю відходів.
У присутності кисню повітря аеробні мікроорганізми розкладають
вуглеводи до вуглекислого газу та води. В анаеробних умовах, крім цих
продуктів, утворюються метан та інші погано пахнуть гази.
Клітковина рослин, що потрапляє в грунт у особливо великій кількості,
піддається тут метановому бродінню з утворенням газів і води. З
клітковини утворюються також гумінові сполуки.
Після розщеплення жирів на гліцерин і жирні кислоти останні в аеробних
умовах розпадаються до вуглекислого газу і води, а в анаеробних умовах
їхній розпад супроводжується утворенням летких жирних кислот, що
погано пахнуть.
Розкладання білкових сполук відбувається у два етапи. На першому етапі,
що носить назву амоніфікації, білки руйнуються до амінокислот, які в
свою чергу розпадаються до аміаку та його солей. Крім аміаку, з
амінокислот утворюються кислоти жирного та ароматичного ряду.
Ці перетворення протікають під впливом анаеробів (B. putrificus,
sporogenes та інших.), факультативних анаеробів (В. micoides та інших.),
аеробів (В. mesentericus, subtilis та інших.), актиноміцетів і грибів.
Амоніфікація сечовини здійснюється уробактеріями та іншими мікробами.
За умов, що сприяють розмноженню анаеробів, утворюються проміжні
продукти розпаду білка, які мають сильний сморід (індол, меркаптаны,
леткі жирні кислоти, сірководород та ін).
За наявності в ґрунті кисню паралельно з першим етапом протікає другий
етап мінералізації – нітрифікація, процесі якої аміак окислюється до
азотистої кислоти (за допомогою B. nitrosomonas), а остання до азотної (за
допомогою - В. nitrobacter). Аеробні мікроорганізми окислюють та інші
проміжні продукти розпаду білків. У результаті грунті утворюються
нітрати, сульфати, фосфати і карбонати, тобто сполуки, засвоювані
рослинами. Отже, завдяки процесам самоочищення ґрунту органічні
речовини перетворюються на ті Форми неорганічних сполук, у вигляді
яких вони служать необхідним поживним матеріалом для рослин, і, таким
чином, знову надходять у кругообіг речовин, що відбувається природі. B
Процеси нітрифікації потребують гарної аерації ґрунту, сприятливих
температурних умов та вологості не менше 25-30%. Оптимальні
температурні умови для нітрифікації 25-37°С. Процеси нітрифікації
припиняються за температури нижче 3° і вище 56°С.
Поруч із процесами розкладання грунті завдяки асиміляції нітратів
бактеріями протікають процеси синтезу різних органічних, зокрема і
білкових, речовин, які входять у плазму мікроорганізмів.
У міру самоочищення ґрунту від органічних забруднень (за раніше
розглянутими причинами) відмирає і патогенна мікрофлора, головним
чином неспорові мікроби та яйця гельмінтів.
Після всіх перетворень у ґрунті утворюється гумус (перегній), до складу
якого входять геміцелюлози, жири, органічні кислоти, мінеральні речовини
та протеїнові комплекси, що утворилися внаслідок мікробного синтезу. У
гумусі багато сапрофітних мікроорганізмів. Гумус є добрим добривом; він
повільно розкладається, поступово віддаючи рослинам потрібні їм
поживні речовини.
У санітарному відношенні важливо, що гумус, незважаючи на наявність
органічних речовин, не загниває, не виділяє смердючих газів, не
приваблює мух. Він не містить патогенних мікробів, крім спороносних. На
цій стадії знешкодження відходів у ґрунті вважають закінченим. До
факторів, що сприяють відмиранню мікроорганізмів та яєць геогельмінтів,
належать такі, як бактеріофаги та антибіотики, присутні в ґрунті, сонячне
світло, висихання ґрунту. Так, при дії сонячного світла, висихання ґрунту
яйця аскарид на його поверхні гинуть протягом 7 год – 5 дн.; однак на
глибині 2,5-10 см. Вони зберігають свою життєздатність протягом року.
Рятування або перекопування ґрунту, сприяючи аерації, прискорює її
самоочищення. Навпаки, перевантаження ґрунту органічними відходами
веде до розвитку анаеробної мікрофлори та уповільнює самоочищення, що
супроводжується утворенням смердючих продуктів розпаду.
Усе сказане свідчить про величезне санітарне значення процесів
самоочищення, що протікають у ґрунті. В даний час ґрунтові методи
знешкодження відходів і фекально-господарських стічних вод широко
використовуються в практикі. При цьому не тільки використовуються
процеси самоочищення грунту, що природно протікають. Люди навчилися
керувати ними і навіть відтворювати їх на штучних спорудах, наприклад,
на біофільтрах та інших пристроях, призначених для очищення стічних вод
та знешкодження твердих відходів.
СНОСКА ПЕРЕВОДА: отбросы = відходи.
Пивоваров – с. 62-73, 102-110;
1.5. Почва как фактор внешней среды. Роль почвы в передаче
эндемических, инфекционных и паразитарных заболеваний. Загрязнение и
самоочищение почвы
Около 30 % территории нашей планеты составляет суша (литосфера),
включающая горные массивы и равнинные пространства, а также выходы
скальных пород, пустыни и полупустыни. Равнинные территории,
предгорья и горные склоны до уровня порядка 4 - 5 тыс. метров над
уровнем моря покрыты почвенным покровом, толщина которого в
зависимости от характера местности, климатической зоны, высоты над
уровнем моря колеблется в широком пределе - от нескольких сантиметров
до 3 м и более. При этом площадь территорий, покрытых почвенным
покровом, составляет около 10% от площади материков планеты.
Под почвой понимают наружные горизонты горных пород, измененные в
результате длительного совместного воздействия самых разнообразных
факторов: климата, растительности, почвенных микроорганизмов и других
обитателей верхнего слоя земли - литосферы.
Горные породы, покрывающие поверхность суши нашей планеты, под
влиянием физических и химических факторов окружающей среды
подвергаются постоянному разрушению и выветриванию. Образующиеся
в результате этих процессов частицы подразделяются на песок --
достаточно крупные частицы размером от 0,05 до 2 мм, пыль (0,002-0,05
мм) и глину (менее 0,002 мм). Из этих компонентов и состоит минеральная
часть почвы. В зависимости от сочетания этих основных составляющих
почва классифицируется по механическому составу (рис. 1.8)
Механический состав почвы существенно влияет на инфильтрацию,
водоудерживающую способность, ионообменную емкость и аэрацию
почвы, а также ее обрабатываемость. В гигиеническом отношении
наиболее благоприятными являются почвы, имеющие большую воздухо- и
водопроницаемость, так как эти свойства способствуют процессам
самоочищения и обеспечению нормального теплового режима приземного
слоя атмосферы. Такие почвы, как правило, не заболачиваются и поэтому
являются приоритетными для строительства жилых и общественных
зданий.
Кроме минеральной части в состав верхнего плодородного слоя почвы
входят также детрит - мертвое органическое вещество растений и
животных, включая отходы их жизнедеятельности, на разных стадиях
разложения; гумус - остаток органического вещества после потребления
детрита растениями; множество живых организмов от редуцентов (грибов
и бактерий) до более крупных детритофагов (дождевых червей, моллюсков
и насекомых), формирующих сложную пищевую цепь, основанную на
детрите. Естественный процесс проникновения гумуса в минеральную
часть почвы начинается с накопления мертвых корней, листьев и другого
детрита на поверхности и внутри почвы. Детрит поддерживает сложную
пищевую сеть, включающую множество видов бактерий, грибов,
простейших, клещей, многоножек, пауков, насекомых и их личинок,
дождевых червей, брюхоногих моллюсков, кротов и других землероев.
Питаясь, эти организмы не только преобразуют детрит в гумус, но и в
процессе жизнедеятельности перемещают и соединяют его с минеральной
частью почвы, формируя почвенную структуру и обеспечивая плодородие
почвы. Почвенные микроорганизмы играют исключительно важную роль и
в процессах самоочищения почвы, т. е. в процессах превращения
органических веществ, опасных в эпидемиологическом отношении, в
неорганические соединения - минеральные соли и газы. Эти процессы
могут протекать под влиянием микроорганизмов как аэробно - при обилии
кислорода воздуха, так и анаэробно- без доступа кислорода. При этом
бактерии очищают почву не только от органических веществ, но и
преобразуют ряд химических соединений (закись железа - в гидрат окиси,
аммиак - в нитриты и нитраты, соединения серы - в сульфиты и сульфаты
и т.д.).
Почвенные ресурсы являются одним из основных факторов обеспечения
жизни на Земле. Являясь одним из основных элементов биосферы, почва
обеспечивает биогеохимическую среду обитания человека, других
животных и растений. Благодаря ей обеспечивается баланс химических
веществ,включающихся в «пищевую цепь»: почва - растения - животные -
человек. Почва обеспечивает получение необходимых количеств пищевых
продуктов и их химический состав.
В настоящее время установлено, что в организме человека содержится
около 60 различных химических элементов, составляющих около 0,6 %от
общего веса. Только для поддержания нормального состава крови человека
необходимо около 25 микроэлементов, а в состав грудного молока их
входит более 30. Степень обеспеченности растительных и животных
организмов последними находится в прямой зависимости от наличия их в
земной коре (почве). Именно на этот момент впервые указал академик В.
И. Вернадский. На основе этого А. П. Виноградов создал учение об
аномальных биогеохимических провинциях (территориях), где отсутствие
или избыток того или другого элемента приводит к появлению
эндемических заболеваний (биогеохимических эндемий). На территории
стран СНГ на сегодняшний день насчитывается около 30 естественных
биогеохимических провинций. Эталоном качества естественного
химического состава почвы является почва Курского черноземного
заповедника.
Важное значение принадлежит почве в качестве накопителя атмосферных
осадков и обеспечения регулирования водного баланса биосферы.
Почва представляет собой сложную экосистему, находящуюся в
постоянном взаимодействии с другими элементами биосферы
(атмосферным воздухом, поверхностными и подземными водами и др.). В
свою очередь почва постоянно испытывает на себе воздействие климата и
погоды, флоры и фауны, а также антропогенных нагрузок.
Почва имеет большое эпидемиологическое значение, так как в ней могут
длительное время сохранять жизнеспособность и передаваться человеку
многие возбудители инфекционных заболеваний (рис. 1.9), а также яйца и
личинки гельминтов.
Заболевания, в механизме передачи которых участвует почва
● Кишечные инфекции (Брюшной тиф и другие сальмонеллезы,
дизентерия и др.)
● Особо опасные инфекции (Чума, холера)
● Пылевые инфекции (Туберкулез)
● Зоонозные инфекции (Сибирская язва, сап, бруцеллез)
● Вирусные инфекции (Полиомиелит, гепатит А)
● Гельминтозы (Аскаридоз, трихоцефалез,биогельминты)
● Вызванные спорообразующими микроорганизмами (Газовая
гангрена, столбняк, ботулизм)
Возбудители поступают в почву с физиологическими отправлениями
человека и животных, со сточными водами лечебно-профилактических
учреждений и ливневыми стоками, трупами животных и человека и т. д . В
чистой почве они, как правило, быстро погибают. Однако в почве,
интенсивно загрязненной органическими веществами и содержащей
химические вещества, нарушающие процессы самоочищения, патогенные
микроорганизмы тифо-паратифозной группы могут сохранять
жизнеспособность в течение длительного времени - до 3 -10 мес,
спорообразующие микроорганизмы (клостридии и бациллы) - десятки лет,
яйца аскарид - до 1 г (табл. 1.3)
заболевание возбудитель срок выживания

Брюшной тиф Salmonellatyphi 1-2мес
Дизентерия Shigellasonnei, flexneri и др. 2 - 3 мес
Холера Vibrio cholerie, eltor 0,5-1 мес
Туберкулез Mycobacterium tuberculosis,bovis 3 - 7 мес
Чума Jersiniapestis 6-7мес
Туляремия Francisellatularensis 4-9мес
Сибирская язва Bacillus anthracis Десятки лет
Газовая гангрена Clostridium perfringens, septicum, novyi и д Десятки лет
Полиомиелит Enterovirus 3-4мес
Яйца гельминтов Ascaris lumbricoides, Trichocephalus Год и более
trichiurus
Распространение через почву аскаридозов и трихоцефалезов особенно

опасно тем, что в почве яйца этих гельминтов созревают до инвазивной
стадии и затем могут попадать в организм человека с загрязненными
овощами, водой и почвенной пылью. Большую роль играет почва и в
распространении биогельминтов. Яйца свиного и бычьего цепня,
длительно сохраняющиеся в почве, попадая вместе с кормом в организм
соответствующих животных, превращаются в личинки, располагающиеся
в мышечной ткани. При употреблении в пищу мяса таких животных
человек заражается личиночной стадией этих гельминтов.
В свете всего изложенного важное значение приобретает способность
почвы к самоочищению. Это сложный и многоступенчатый процесс.
Самоочищение начинается с того, что поступающие в почву органические
вещества, содержащие бактерии, вирусы и яйца гельминтов, частично
задерживаются, проходя через поры почвы, в результате чего их
количество уменьшается. Благодаря механическим, физико-химическим,
биохимическим и биологическим процессам, протекающим в почве,
осуществляется преобразование органических веществ, происходит их
нитрификация и минерализация. Особенно важна роль почвы в
нейтрализации поступающих в нее микроорганизмов. 'В самоочищении
почвы от поступающей микрофлоры важная роль принадлежит
естественной почвенной микрофлоре, представленной в основном
сапрофитной микрофлорой. Под влиянием антагонизма почвенной
микрофлоры, бактерицидного действия коротковолновой части солнечного
спектра и сложных биохимических и электрохимических процессов
происходит уничтожение попавших в почву патогенных микроорганизмов.
При этом скорость уничтожения их зависит от индивидуальной
устойчивости и способности образовывать споровые формы.
Спорообразующие микроорганизмы и яйца гельминтов, как правило, о чем
уже указывалось выше, сохраняют жизнеспособность в почве в течение
более длительного времени.
Самоочищение почвы имеет большое санитарно-гигиеническое и
эпидемиологическое значение. При этом необходимо отметить, что
высокой способностью к самоочищению обладает только достаточно
чистая почва, а ее массивное загрязнение органическими и химическими
веществами влечет за собой резкое снижение самоочищающей
способности за счет изменения микробного баланса и биоценоза почвы, а
в ряде случаев и гибели почвенной микрофлоры под влиянием химических
загрязнений. В такой почве нарушаются естественные биологические и
биохимические процессы, резко снижается плодородие почвы.
Согласно методическим указаниям (МУ 2.1.7.730-99) «Гигиеническая
оценка почвы населенных мест», основным критерием гигиенической
оценки загрязнения почв химическими веществами является предельно
допустимая концентрация (ПДК) или ориентировочно допустимая
концентрация (ОДК) химических веществ в почве. Оценка степени
опасности загрязнения почвы химическими веществами проводится по
каждому веществу с учетом следующих общих закономерностей:
• опасность загрязнения тем выше, чем больше фактическое содержание
компонентов загрязнения почвы (с) превышает ПДК, что может быть
выражено коэффициентом Ко = с/ПДК;
• опасность загрязнения тем выше, чем выше класс опасности
контролируемого вещества, его персистентность, растворимость в воде,
подвижность в почве и глубина загрязненного слоя;
• опасность загрязнения тем больше, чем меньше буферная способность
почвы, которая зависит от ее механического состава, содержания
органического вещества, кислотности почвы - чем ниже содержание
гумуса, рН почвы и легче механический состав, тем опаснее ее
загрязнение химическими веществами.
При загрязнении почвы одним веществом оценка степени загрязнения
проводится с учетом класса опасности компонента, его ПДК и
максимального значения уровня содержания элемента (Kmax). При
полиэлементном загрязнении оценка степени опасности загрязнения
почвы допускается по наиболее токсичному элементу с максимальным
содержанием в почве (табл. 1.4).
Химические вещества экзогенного происхождения при их накоплении в
почве почти полностью подавляют весь биоценоз почвы, извращают
процессы самоочищения.
Уже сейчас с химическим загрязнением определенных районов тесно
увязывается повышенный уровень заболевания населения, частота
уродств, аномалии развития, нарушения физического развития и
формирования психики.
Для оценки уровня химического загрязнения почв как индикатора
неблагоприятного воздействия на здоровье населения используются
показатели, разработанные при сопряжении геохимических и
геогигиенических исследований окружающей среды городов с
действующими источниками загрязнения. Такими показателями являются:
коэффициент концентрации химического вещества (Кс),
представляющий отношение фактического содержания определяемого
вещества в почве с; (в мг/кг) к региональному фоновому (Сфі): К=с С;/Ci;
суммарный показатель загрязнения (Zc), равный сумме коэффициентов
химических элементов-загрязнителей, выраженный формулой
Zc =Z [(Ka +. +Kcn)-(n-1),
где п- число определяемых суммируемых веществ; К- коэффициент
первого и последующих компонентов загрязнения.
Анализ распределения геохимических показателей, полученных в
результате апробирования почв, дает пространственную структуру
загрязнения селитебных территорий и позволяет выделить зоны риска для
здоровья населения (табл. 1.5).
Загрязнение почвы неизбежно ведет к деградации среды обитания
человека. Оценка эпидемиологических вопросов, связанных с почвой,
сопряжено с выяснением степени ее загрязнения органическими
веществами.
категория загрязнения величина изменения показателей здоровья
почвы Zc населения в очагах загрязнения
допустимая менее 16 Наиболее низкий уровень заболеваемости
детей и минимальная
частота встречаемости функциональных
отклонений
умеренно опасная 16-32 Увеличение общей заболеваемости
опасная 32-128 Увеличение общей заболеваемости, числа
часто болеющих детей, детей с
хроническими заболеваниями, нару-
шениями функционального состояния
сердечно-сосудистой систем
чрезвычайно опасная более 128 Увеличение заболеваемости детского

населения, нарушение репродуктивной
функции женщин (увеличение токсикозов
беременности, числа преждевременных
родов, мертворождаемости, гипотрофий
новорожденных)
В чистой незагрязненной почве обитает не так уж много возбудителей

инфекций. В основном это возбудители раневых инфекций (столбняк,
газовая гангрена), возбудители ботулизма, сибирской язвы. Это споровые
микроорганизмы и их споры сохраняют жизнеспособность до 25 лет.
Постоянно загрязняющаяся органическими веществами почва всегда
содержит возбудителей кишечных инфекций (дизентерия, брюшной тиф),
сроки выживания которых могут коле- баться от нескольких месяцев до
полутора лет, полиомиелита (до 110 дней).
Почва играет специфическую роль передатчика гельминтозов, являясь
промежуточной средой развития. Яйца аскарид могут сохранять
жизнеспособность в почве 7- 10 лет.
Почва, загрязненная органическими веществами, способствует развитию
грызунов, являющихся источниками и разносчиками возбудителей особо
опасных инфекций (бешенство, чума, туляремия).
Загрязненная почва является благоприятным местом развития мух
(особенно синантропной «комнатной» мухи). Наличие большого
количества мух является наглядным показателем санитарного
неблагополучия, так как свидетельствует о нарушении сроков удаления
твердых отбросов из населенного пункта. Срок развития мухи от личинки
до половозрелой особи от 4 до 7 сут. Кроме того, мухи сами являются
очень активными переносчиками возбудителей, в первую очередь,
кишечных инфекций.
Почва является естественным приемником всех отбросов
жизнедеятельности человека. Об этом писал еще в середине XIX в.
гигиенист М. Рубнер: «Единственным местом, удовлетворяющим
требованиям и предназначенным самой природой для восприятия
органических отбросов является почва... и в почве даны все условия к
тому, чтобы благодаря совершающимся в ней процессам различные
органические вещества превратились в те же формы неорганических
соединений, в виде которых они являются необходимым питательным
материалом для растений».
Эти процессы, описанные М. Рубером, являются процессами
самоочищения почвы, происходящие под действием целого ряда факторов-
физических, химических и биологических.
Под действием физических факторов (солнце, высушивание)
значительная часть патогенной микрофлоры погибает, под действием
химических (кислород воздуха и почвы) происходит окисление
органических веществ (жиры, углеводы) до углекислого газа и воды, а
азотсодержащие вещества разлагаются на аминокислоты и в результате
последующего окисления нитрифицируются. Существенную роль при
этом играют микроорганизмы Nitrosomonas и Nitrobacter, которые в итоге
образуют минеральные вещества, усваиваемые растениями.
Очень важно в интенсивности процесса самоочищения почвы явление
гумификации. В результате сложного взаимодействия химических
реакций, действия мезофильных и термофильных микроорганизмов
образуется сложное органическое вещество гумус, в состав которого
входят гумины, углеводы, жиры, органические кислоты и целый ряд
углеродистых соединений. Отличительное свойство гумуса в том, что он
не способен загнивать и, следовательно, гумус не может стать средой
размножения микроорганизмов, особенно патогенных. В подавлении роста
и развития нежелательной микрофлоры, в ее последующем отмирании
особое значение имеет действие бактериофагов и антибиотиков. В
результате этих сложных процессов почва становится эпидемиологически
безопасной. Стабилизируется состав почвенного воздуха. Оценка
санитарного состояния почвы по санитарно-химическим показателям
проводится с использованием санитарного числа (С). Санитарное число
косвенно характеризует процесс гумификации почвы и позволяет оценить
ее самоочищающую способность от органических загрязнений.
Санитарное число- это отношение количества почвенного белкового
(гумусного) азота (А) в мг на 100 г абсолютно сухой почвы к количеству
органического азота (B) в аналогичных единицах. С = А/В. Оценка
санитарного состояния почвы по этому показателю проводится в
соответствии с табл. 1.6.
Химическими показателями процессов разложения азотсодержащего
органического вещества в почве являются аммиачный и нитратный азот.
Аммиачный азот, нитратный азот и хлориды характеризуют уровень
загрязнения почвы органическим веществом. Оценку почв по этим
показателям целесообразно осуществлять в динамике или путем сравнения
с незагрязненной почвой. Для оценки степени биологического загрязнения
почвы используется большой круг показателей (табл. 1.7).
Оценка чистоты почвы по санитарному числу (по Н. И. Хлебникову)
характеристика почвы санитарное число, С

практически чистая 0,98 и больше
слабо загрязненная от 0,85 до 0,98
загрязненная от 0,70 до 0,85
сильно загрязненная меньше 0,70
* Аскариды, власоглавы, токсокары, онкосферы, тенииды.
** Лямблии, амебы, балантидии, криптоспоридии.
*** Территории детских дошкольных и школьных учреждений, зон
рекреации (парки, скверы и др.), огородов, выгульных площадок.
При длительном наблюдении за процессами самоочищения почвы
установлено, что после сильного загрязнения при коли-титре 0,0001 мг
только через год показатели достигают нормы (коли-титр 1,0). Объектами
гигиенического изучения и оценки санитарного состояния могут быть два
вида почв:
1. Естественно образовавшаяся почва вне населенных мест, участки
которой могут быть использованы для застройки или в других
народнохозяйственных целях.
2. Искусственно образовавшаяся почва населенных мест, смешанная с
отходами жизнедеятельности человека, его разумной и неразумной
хозяйственной деятельности, что объединяется под термином «культурный
слой почвы населенных мест».
Предметом санитарно-гигиенической оценки почвы являются:
1. Показатели химического состава почвы: содержание в ней
микро- и макроэлементов, солей и их влияние на изменение химического
состава пищевых продуктов и воды.
2. Способность почвы к самоочищению.
3. Эпидемиологическая роль почвы, характеризующаяся:
а) выживаемостью в почве патогенных бактерий, спор и вегетативных
форм бацилл и вирусов;
б) ролью почвы как промежуточной среды развития гельмин-
тов и кишечных патогенных простейших;
в) ролью почвы в развитии мух (от личинки до половозрелой
особи).
стр 102-110
2.3. Загрязнение и деградация почвы, их влияние на здоровье и жизнь
населения
Почва как объект охраны и контроля за ее состоянием имеет ряд
особенностей по сравнению с другими объектами окружающей среды.
Это, прежде всего, связано с ее малой подвижностью и в силу данного
обстоятельства отсутствием снижения загрязнения за счет разбавления,
характерного для атмосферы и водных объектов.
Загрязнение и связанная с ним деградация почвы обусловлены двумя
факторами: денатурацией почвы в результате глобального атмосферного
переноса токсикантов и загрязнением почвы за счет локальных источников
вредных компонентов. Все источники загрязнения почвы представлены
природными и антропогенными составляющими. С точки зрения
массивности загрязнения определяющая роль принадлежит
антропогенным источникам. Таких источников довольно много.
Прежде всего на состояние почв оказывает влияние интенсивная добыча
минерального сырья. В настоящее время ежегодное мировое потребление
минерального сырья составляет около 100 млрд .т В результате этих
разработок интенсивно изменяется облик отдельных территорий и планеты
в целом. На одних территориях полностью срываются целые горы,
являвшиеся источниками минерального сырья; на других создаются
искусственные горы (терриконы) вследствие сброса ненужной породы; на
третьих в местах открытых разработок образуются глубокие впадины,
напоминающие лунный ландшафт. Подобные «новые» образования ока-
зывают влияние на микроклимат территорий, изменяя температурный
режим их отдельных частей, изменяя направление ветров и иные
параметры.
Терриконы угольных шахт Донбасса, Кузбасса, Заполярья не только
отнимают тысячи гектаров плодородных земель, но и во время
интенсивных дождей способствуют распространению грязевых потоков и
оползней на смежные территории. К тому же в результате самовозгорания
пирита и угля они загрязняют атмосферу и почву продуктами горения, в
том числе и канцерогенными веществами. Только в Донбассе на
территории России и Украины в настоящее время имеется более 1200
терриконов, занимающих площадь 30-40 тыс. га.
В районах добычи железной и других руд ежегодно в отвалы горных
предприятий поступает до 2,5 млрд м3 горной массы. Заводы черной
металлургии и работающие на твердом топливе электростанции нашей
страны дают ежегодно до 150 млн т шлаков, требующих для своего
размещения около 2000 га земельных угодий.
Значительные потери сельскохозяйственных угодий происходят в
результате эрозии почвы под влиянием природных факторов: воды и ветра.
В результате воздействия метеорологических осадков, ливневых потоков и
ветров происходит вынос, как правило, наиболее легких частиц почвы -
гумуса и глины, а тяжелые частицы - песок, камни и выходы скальных
пород остаются. Таковы остаточные компоненты почвы. В результате
формируются овраги, промоины и плешины почвы, лишенные ее
плодородного слоя, а следовательно, и бесполезные для
сельскохозяйственного использования. Обычно растительный покров
почвы обеспечивает защиту почвы от эрозии, а распашка и культивация,
чрезмерное использование лугов для выпаса, вырубка лесных массивов
способствуют быстрой ее деградации. Антропогенные факторы
представляют в этом отношении еще большую опасность.
Освоение крупных месторождений полезных ископаемых, как правило,
приводит к появлению вокруг них погибающих земель; попытки
включения в сельскохозяйственный оборот горных склонов часто
сопровождается усилением эрозивных процессов; большой вред
природной среде наносит строительство трубопроводов и линий
электропередач; города, автомобильные и железные дороги, а также
прилегающие к ним «полосы отчуждения» снижают процент земель,
которые могут быть использованы под сельскохозяйственное
производство.
Важную проблему представляют на сегодняшний день засушливые
земли. Под угрозой опустынивания находится практически треть суши
Земли - почти 45 млн км2 , на которых проживает более 850 млн чел.
Около 60 тыс км2 земли ежегодно приходит в негодность или полностью
гибнет, превращаясь в пустыни, в результате сильных и повторяющихся
засух, вызывающих эрозию почвы. Так, пустыня Сахара постепенно
захватывает обширные территории Судана, Эфиопии, Сомали, Сенегала.
Огромные территории превращаются в пустыни в таких странах, как
Бразилия, Иран, Пакистан, Бангладеж, Афганистан. Это наступление
песков угрожает благополучию и жизни 600- 700 млн людей,
проживающих в этих регионах.
Снижение объема и качества сельскохозяйственных угодий в настоящее
время приобрело статус глобальной проблемы на фоне нерационального
использования земель и неадекватного использования химических
удобрений, что привело к вырождению и эрозии почвы, снижению ее
плодородия. Попытка повысить урожайность за счет орошения
сельскохозяйственных земель, хотя и дала на первых порах
положительный эффект, в дальнейшем привела к засолению земель за счет
вымывания минеральных частиц из самой орошаемой почвы и их
накопления в ней после испарения воды. Засоление является, по мнению
ряда ученых, одной из форм опустынивания. Потери пахотных земель за
счет эрозии почвы в некоторых странах мира представлены в табл. 2.3.
Эрозия пахотных земель в некоторых странах мира (Б. Небел, 1993)
страна регион процент пострадавших

площадей
США Все пахотные земли 19
Китай Лессовое плато 6,4
Индия Часть пахотных земель 27
Эфиопия Центральное нагорье 43
Перу Вся страна 100
Мадагаскар Пахотные земли 79
Непал Вся страна 100
Большое количество земель исключается из севооборота на дороги,

города, ЛЭП и другие нужды. На эти цели ежегодно изымается около 0,5
млн га пашни. Общее количество земель, используемых под указанные
цели в нашей стране, составляет примерно 1,5 % территории. Для нашей
страны, имеющей огромную территорию, это не представляет особой
угрозы. В то же время малые страны Европы уже сегодня ощущают
определенные сложности, связанные с указанными процессами.
Промышленное освоение земель особо тяжким бременем ложится на
земли Севера и Сибири. В условиях влажной в летний период тундры уже
при однократном проезде вездехода образуется колея глубиной 10 см, а
мох, трава, карликовые кустарники губятся безвозвратно. На склонах
сопок и горных склонов даже одна такая колея может стать причиной
разрушения почвенно- растительного покрова, а след такого вездехода
будет заметен в тундре и через 25 лет. Промышленное освоение Северных
и Сибирских земель уже в наши дни нанесло природной среде и здоровью
человека трудно восполнимый урон., При этом не принималась во
внимание объективная и органическая связь природы и культуры
коренного населения, что проявилось на качестве и уровне жизни
северных народов.
Однако наибольшую опасность для' здоровья человека уже в наши дни
представляет химическое загрязнение почвы.
Антропогенные загрязнения, поступающие в почву, накапливаются в ней,
проявляют эффект суммирования по типу потенцирования и синергизма,
способствуют появлению вторичных продуктов, которые в ряде случаев
могут быть более токсичными, чем их исходные компоненты.
Экзогенные химические вещества мигрируют в почве медленно, вызывая
ее сильное загрязнение в местах их непосредственного поступления. В
результате в почве вокруг крупных промышленных предприятий могут
накапливаться чрезвычайно высокие концентрации определенных
химических веществ: свинца, мышьяка, фтора, ртути, кадмия, марганца,
никеля и ряда других, приводящих к образованию искусственных
(техногенных) биогеохимических провинций, которые наряду с
естественными биогеохимическими провинциями могут быть причиной
возникновения эндемических заболеваний населения.
В настоящее время наиболее хорошо изучены такие эндемические
заболевания, как флюороз и кариес зубов, обусловленные первый -
избытком содержания фтора в почве, а отсюда и в воде и в продуктах
питания, второй - соответственно недостатком фтора; эндемический зоб-
заболевание, связанное с недостатком йода; эндемическая подагра
(молибденоз) - обусловленное избыточным содержанием молибдена;
эндемический уролитиаз (почечно-каменная болезнь), связанный с
нарушением соотношения некоторых минеральных веществ (кальция и
магния к стронцию, кобальта и никеля к кадмию); поражения нервной
системы - при избытке свинца; хондро- и остеодистрофия - при избытке
стронция; борные энтериты - при избытке бора и ряд других. Такие
эндемические заболевания следует рассматривать как
экологически-обусловленные. Более подробно некоторые из этих
заболеваний описаны в гл. 1, так как именно избыточное или
недостаточное содержание тех или иных микроэлементов в воде является
основным прогностическим критерием эндемичности территорий.
Источники химического загрязнения почвы могут быть стационарными
или передвижными. К первым могут быть отнесены, прежде всего,
предприятия для получения тепловой и электрической энергии на основе
сжигания твердого и жидкого топлива - каменного угля, сланца, нефти,
торфа. Последний источник энергии в наши дни приобрел несколько иные
качества. Разработка торфа в качестве одного из видов твердого топлива
резко сократилась. В тоже время замороженные торфоразработки стали
объектом повышенной опасности самовозгорания или неосторожного
поджога торфа, в результате чего в летний период отмечаются
множественные очаги пожаров, прежде всего, в Центральном регионе
России, приводящие к массивному задымлению территории. В период
таких смогов отмечено резкое ухудшение состояния здоровья населения и,
прежде всего, лиц с хроническими заболеваниями органов дыхания и
сердечно-сосудистой системы.
С дымовыми газами объектов теплоэнергетики и при пожарах в
окружающую среду поступают зола, частицы недожога, сажа, оксиды серы
и азота, циклические углеводороды, соединения мышьяка и фтора.
Предприятия черной металлургии загрязняют атмосферу рудной пылью,
оксидами железа и марганца; объекты цветной металлургии - оксидами
свинца, цинка, кадмия, меди, мышьяка и ртути. Промышленность
строительных материалов выбрасывает в окружающую среду цементную и
известковую пыль и ряд других загрязнений. Однако наиболее важная роль
в денатурации окружающей среды принадлежит химической
промышленности. Предприятия данной отрасли выбрасывают
углеводородные соединения и соединения серы, кислоты и фенолы, эфиры
и другие соединения.
Поступая в окружающую среду, прежде всего в атмосферный воздух,
загрязнения разносятся на большие расстояния, рассеиваются в атмосфере,
однако рано или поздно оседают на поверхность почвы или водоемов.
Ученые подсчитали, что из атмосферы на почву ежегодно поступает 3 млн
т диоксида серы, около 3 млн т оксидов азота, более 8 млн т окиси
углерода, почти 2 млн т органических соединений, около 7 тыс. т цинка и
свинца, 80 т кадмия и около 600 других загрязняющих веществ.
Среди передвижных источников загрязнения окружающей среды ведущая
роль принадлежит автотранспорту. На долю автотранспорта приходится
более половины атмосферных загрязнений антропогенного
происхождения, включающих оксид углерода, углеводороды, бенз(а)пирен,
оксиды азота и серы, твердые частицы, содержащие соединения кадмия,
меди, марганца, цинка и свинца. Часть этих загрязнений оседает на
поверхность почвы в пределах 100 м от полотна дороги. В этой зоне в
поверхностном слое почвы ( 0 - 5 см) обнаруживается 600- 1000 мг/кг
железа, около 20 мг/кг цинка, 10 мг/кг свинца, 0,2 мг/кг кадмия, до 50 мг/кг
бенз(а)пирена. В отличие от автотранспорта, авиация не имеет
существенного значения для загрязнения литосферы планеты, так как
выбросы самолетов поступают в атмосферу на значительных высотах, где
имеет место интенсивное передвижение воздушных масс, уносящих
выбросы на значительные расстояния и интенсивно их разбавляющие.
Существенное загрязнение почвы может происходить за счет
нерационального использования минеральных удобрений и пестицидов.
Азотсодержащие минеральные удобрения при их избыточном поступлении
в почву повышают содержание в ней нитратов. Пестициды в ряде случаев
могут длительно сохраняться в почве. Так, запрещенный к использованию
в настоящее время ДДт сохраняется в почве многие десятки лет и сегодня
определяется даже в жире пингвинов в Антарктиде, где он никогда не
применялся. Гексахлоран сохраняется в почве до 2 - 3 лет.
Интенсивное загрязнение почвы может происходить и в результате
несовершенного оборудования и неправильной эксплуатации очистных
сооружений - полей орошения, полей ассенизации, биопрудов,
отстойников, шламонакопителей, городских и промышленных свалок.
Химическое загрязнение почвы может не только приводить к
образованию искусственных биогеохимических провинций, о чем сказано
выше, но и приводить к деградации почвы и потери ее плодородия.
Химические вещества нарушают процессы самоочищения почвы, прежде
всего, за счет губительного воздействия на естественный почвенный
биоценоз. В результате гибели обычной почвенной микрофлоры и иных
представителей биоценоза нарушаются естественные процессы
преобразования органических загрязнений, поступающих в почву.
Изменяется состав почвы, снижается ее плодородие.
Накапливающиеся в почве химические вещества включаются в
естественную «пищевую цепочку»: почва -растения- животные- человек.
Химические вещества способны накапливаться в отдельных звеньях
пищевой цепи, в результате чего их поступление из почвы в организм
человека резко возрастает. Так, уже на этапе «почва- растения»,
концентрация химических веществ в последних может возрастать в
десятки раз. Особенно хорошим «концентратором» являются грибы, в
которых концентрация химических веществ может возрастать в сотни и
тысячи раз по сравнению с их содержанием в почве. Дальнейшая
концентрация химических веществ происходит в организме животных,
поедающих растительные продукты. Следует, однако, отметить, что
концентрирование в отдельных звеньях «пищевой цепи» и его уровень
отличается у разных химических веществ, а в ряде случаев может и
отсутствовать.
В нашей стране в последние годы загрязнение почвы химическими
веществами имеет тенденцию к некоторому увеличению - от 13,36 % в
1999 г. до 13,68 % в 2001 г.
На территориях, где размещены металлургические предприятия и где
автомобильный транспорт работает на этилированном бензине, основным
загрязнителем почвы по-прежнему является свинец. При средних
показателях по России в 7,07 % неудовлетворительных проб (в 2001 г.), в
указанных регионах процент неудовлетворительных проб достигает от 14
до почти 30 %.
В последние годы в ряде территорий приняты меры по предотвращению
загрязнения почвы ртутью. Полностью или частично решены вопросы
утилизации ртутьсодержащих люминесцентных ламп и приборов. Однако
в 2001 г. количество неудовлетворительных проб по содержанию в почве
ртути в целом по России возросло в 1,5 раза по сравнению с предыдущим
2000 .г и составил 1,14 %. Наиболее высокое содержание ртути в почве
зарегистрировано в Приморском крае (1,85 % неудовлетворительных проб)
Отмечена тенденция снижения загрязнения почвы кадмием.
В 2001 г. количество проб, не отвечающих гигиеническим нормативам
составило 1,14 %, по сравнению с 1,95 % в 2000 г. и 5,55 % в 1999 .г
Основной нерешенной проблемой для ряда территорий Российской
Федерации остается проблема хранения и утилизации пришедших в
негодность и запрещенных к применению пестицидов и удобрений.
Вместе с тем, в 2001 г. в целом по России процент проб почвы,
содержащих пестициды в превышающих гигиеническую норму
количествах, составил 0,65%, что в два раза меньше, чем в предыдущем
году.
Продолжает иметь место практика производства пестицидов, а также
использование препаратов, не включенных в Государственный каталог,
разрешенных к применению на территории Российской Федерации.
Продолжают оставаться высокими показатели микробного загрязнения
почвы на территориях жилой застройки. Процент неудовлетворительных
проб по этому показателю в 2001 г. возрос более чем на 2 % (18,99 % в
2001 г. по сравнению с 16,28 % в предшествующем). Основными
источниками загрязнения почвы в Москве являются многолетние выбросы
в атмосферу от объектов ТЭК города и энерговооруженных предприятий,
автомобильный и железнодорожный транспорт, вывоз на газоны жилых
районов в течение длительного времени осадка станций аэрации,
использование несертифицированных привозных грунтов и инертных
материалов.
Таким образом, санитарная охрана почв от загрязнений имеет не меньшее
значение, чем охрана атмосферного воздуха и водоемов. Принцип
нормирования вредных веществ в почве значительно отличается от
таковых для других объектов окружающей среды - атмосферного воздуха,
воды водоемов и пищевых продуктов. Эта разница обусловлена тем, что
прямое поступление веществ из почвы в организм человека невелико и
ограничено случаями прямого контакта с ней при ручной обработке почвы
в сельскохозяйственном производстве и в частных хозяйствах, при
вдыхании почвенной пыли и др. Химические вещества, попавшие в почву,
поступают в организм, главным образом, через контактирующие с почвой
воду, воздух и растительные продукты питания. Поэтому при
нормировании химических веществ в почве учитывается не только та
опасность, которую представляет почва при непосредственном контакте,
но и последствия вторичного загрязнения контактирующих с почвой
других сред. При этом учитывают также иные факторы - тип почвы, ее
механический состав, микробиоценоз, активную реакцию, температуру,
влажность и т.д. В настоящее время обоснована необходимость
нормирования в почве солей тяжелых металлов (свинца, мышьяка, меди,
ртути), микроэлементов, используемых в сельском хозяйстве (молибдена,
меди, цинка, бора, ванадия и др.), а также пестицидов.
ТЕМА 14. МЕТОДИКА ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ҐРУНТУ ЗА ДАНИМИ
САНІТАРНОГО ОБСТЕЖЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ТА
РЕЗУЛЬТАТАМИ ЛАБОРАТОРНОГО АНАЛІЗУ ПРОБ.
Бардов 2020 – 14.1-14.5;
Урбанізація як об’єктивнареальність науково-технічного прогресу.
Особливості умов життя і санітарно-гігієнічного забезпечення
населення в сучасних містах і селах
Під урбанізацією розуміють процес концентрації в містах промисловості,
науки, культури, міграцію населення із сіл в міста, збільшення відсотка
міського населення за рахунок збільшення кількості міст і росту
чисельності населення в них.
Урбанізація – процес зростання ролі міст у розвитку суспільства, який
супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням
питомої ваги міського населення.
За підрахунками спеціалістів, економічні втрати від хвороб урбанізації,
передусім шуму, стресу, забруднення – перевищують втрати від страйків.
Сучасна урбанізація як всесвітній процес має три
спільні риси, характерні для більшості країн.
Перша риса – швидкі темпи зростання кількості
міського населення. Наприклад: На початку ХІХ сторіччя в містах про-
живало близько 14% населення світу, у 1950 р. – 29%,
а в 1990 р. цей показник складав 46%. У середньому міське населення
щороку збільшується приблизно на 50 млн чоловік (рис. 14.1).
В Україні на 2016 рік міське населення складає близько 70% (рис. 14.2).
Друга риса – концентрація населення і господарства в основному у

великих містах. Це пояснюється насамперед характером виробництва,
ускладненням його зв’язків з наукою, освітою. Крім того,великі міста
зазвичай повніше задовольняють духовні запити людей, краще
забезпечують достаток і різноманітність товарів і послуг, доступ до сховищ
інформації. В сучасному місті людина почуває себе комфортніше, має
більше можливостей для навчання, удосконалення і підвищення
кваліфікації у професійній діяльності, більше можливостей щодо праце-
влаштування.
Наприклад: з-поміж великих міст прийнято окремо виділяти найбільші
міста – “мільйонери” з населенням понад 1 млн мешканців. На початку XX
ст. їх було всього 10, на 80-ті роки – понад 200.
На початку XX ст. у світі налічувалося 360 великих міст (із населенням
понад 100 тис. мешканців), у яких проживало тільки 5% усього населення.
Наприкінці 80-х рр. таких міст було вже 2,5 тис., а частка їх у сві-
товому населенні перевищила 1⁄4. У Радянському Союзі, за переписом
1959 р., великих міст було 148, а за переписом 1989 р.– близько 300.
Третя риса – розширення території міст. Для сучасної урбанізації

особливо характерний перехід від простих до групових форм міського
розселення – від звичайного “точкового” міста до міських агломера-
цій – компактних територіальних угруповань міських і сільських поселень.
Ядрами найбільших міських агломерацій стають переважно столиці,
найважливіші промислові і портові центри (рис. 14.3).
Відповідно до останнього перепису населення(2001 р.) в Україні
налічувалось 5 міст-“мільйонерів” (Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ,
Донецьк). Великіміста: Львів, Запоріжжя, Кривий Ріг, Миколаїв, Маріу-
поль, Луганськ та ін.
У розвинутих країнах рівень урбанізації в середньому становить 72%, а в
країнах, що розвиваються, – 32%. Темпи урбанізації багато в чому
залежать від її рівня. У наші дні міське населення в країнах, що
розвиваються, зростає втричі швидше, ніж у розвинутих. На них тепер
припадає 1/6 усього щорічного приросту міських мешканців.
Процес урбанізації надає своїм жителям багато переваг економічного,

соціального та суб’єктивного характеру, а саме:наявність місць роботи та
можливість зміни роботи;зосередження закладів науки та культури;
забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;можливість
створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;
розвиток міжнародної та регіональної культури.
Незважаючи на позитивні ефекти, процес урбанізації може призвести й до

негативного впливу на здоров’я населення в сучасному місті.
У великому місті формується своєрідне міське середовище. В умовах
сучасного міста спостерігаються наступні зміни в стані навколишнього
середовища: на 15–20% зменшується інтенсивність сонячної
радіації;
на 60–70% – інтенсивність УФ-радіації;
на 10% більше хмарних днів;
середньодобова температура повітря в місті на 2–3 °C вища, а
швидкість руху повітря – удвічі нижча,ніж в сільській місцевості. Це
призводить до перегріву та погіршення провітрювання міських
кварталів;
рівень шуму в містах наближається до небезпечних меж – до 80 дБ;
у великих промислових центрах вміст СО в атмосферному повітрі більше

ніж у 50 разів, а сірчаного газу – більш ніж у 1000 разів вищий, ніж у селі;
суттєво змінюються соціальні умови в місті, а саме:людина частіше
зустрічається зі стресовими ситуаціями;надлишок інформації; велика
втрата часу для проїзду на роботу.
В результаті поліетіологічної дії міського середовища створюються умови
для погіршення здоров’я людини – постійне зростання “хвороб
цивілізації”. Збільшується захворюваність на гіпертонічну хворобу та
спостерігаються її ускладнення; смертність від інфаркту міокарда; широко
розповсюджені неврози, вегетосудинні дистонії; збільшується
автотранспортний травматизм; онкологічна захворюваність;
захворюваність на алергічні хвороби; часто виникають дефекти слуху;
виникають розлади фізичного розвитку в пубертатний період. Останнім
часом у великих українських містах серед дітей 6–7 років спостерігається
тенденція до збільшення кількості осіб з дисгармонійним фізичним
розвитком, унаслідок зростання контингенту з надлишком та дефіцитом
маси тіла. Такі діти мають більшу схильність до порушення стану здоров’я
в майбутньому. Збільшується кількість вроджених вад та виникає велика
кількість розладів невстановленої етіології.
Для забезпечення належних санітарно-гігієнічних умов у населених
пунктах необхідне правильне їх планування та забудова.
Кожний населений пункт, особливо місто, являє собою складний комплекс

різних елементів промислової діяльності (підприємства, транспорт),
культури та побуту населення (житла, культурно-побутові за-
клади). Всі ці елементи повинні бути правильно розміщені на певній
території і функціонально між собою пов’язані, щоб забезпечити
населенню більш сприятливі умови життя, праці та побуту. Окремі з цих
елементів відіграють провідну роль у плануванні міста і їх відносять до
основних містоутворюючих факторів.
Основними принципами містобудування є:
1. Вибір здоровіших територій під населений пункт.
Найважливішим при будівництві населених пунктів є вибір території.
Земельна ділянка повинна мати сприятливий мікроклімат, добре
інсолюватися, бути захищеною від вітрів. Ґрунт не повинен бути
забруднений відходами, мати ухил для стоку атмосферних вод. На
земельній ділянці повинні бути водні об’єкти, атмосферне повітря не
повинне забруднюватися. Земельна ділянка повинна бути здорова в
епідемічному відношенні.
2. Місто повинне мати високий рівень санітарно-технічного

благоустрою. Облаштування централізованого водопостачання,
каналізації, системи електро-, газопостачання та ін.
3. Необхідно зберігати високий відсоток озеленення
(до 60%).
Зелені насадження повинні бути невід’ємною складовою великих міст і
селищ, житлових районів та мікрорайонів. Гігієнічне значення зелених
насаджень дуже велике. Вони мають санітарно-гігієнічне,
медико-екологічне, рекреаційне, архітектурне, структурно-планувальне,
декоративно-художнє, громадсько-культурне значення.
По-перше, вони сприятливо впливають на органи чуття і функціональний

стан центральної нервової системи, викликаючи у людини відчуття
естетичної насолоди, сприятливо впливають на настрій, психіку та
здоров’я.
По-друге, зелені насадження сприяють покращенню мікроклімату
житлових кварталів і міста в цілому.
По-третє, зелені насадження мають вітрозахисну та шумозахисну дію. А
найголовніше – зелені насадження є потужним резервуаром чистого
повітря для населеного пункту, оскільки зменшують концентрацію пилу
та хімічних токсичних домішок, очищують повітря і збагачують його
киснем.
Нормування зелених насаджень здійснюють залежно від кліматичних
умов, розмірів території міста, його призначення, щільності забудови.
Рівень озеленення території житлової забудови має бути не меншим за
24%, промислових підприємств – 30%, ділянок шкіл і дитячих дошкільних
закладів – 45–55%, закладів охорони здоров’я – 55–65%.
4. Розвиток кожного міста повинен проходити планово: для міст повинні
розроблятися генеральні плани.
5. Обмеження чисельності населення міст до оптимальних меж.

Розширення міст краще вести за рахунок створення міст-супутників.
6. Необхідно здійснювати зонування території міста.
Виділяють наступні основні зони:

житлова;
промислова;
санітарно-захисна;
транспортна;
комунальна;
приміська.
7. Використання найбільш прогресивної системи
забудови.
Розрізняють наступні системи забудови кварталів
(рис. 14.4):
периметральна;
рядкова;
групова.
В останні роки все більшого поширення набуває змішана система
забудови. Для неї характерне поєднання різних прийомів розташування
будинків, велика їх довжина та складна конфігурація фасадів.
8. Забудова міст здійснюється мікрорайонами або крупними масивами (в

Києві: Русанівка, Березняки,Оболонь, Троєщина та ін.).
9. Створення відповідної економічної бази.
Дотримання принципів містобудування забезпечить комфортні умови
проживання населення в умовах сучасного міста та попередить
виникнення захворювань, пов’язаних з порушенням цих принципів.
Окрім проблем раціонального містобудування,комунальна гігієна

займається вирішенням питань,які стосуються гігієни атмосферного
повітря, води,ґрунту, освітлення, мікроклімату в населених пунктах.
Ґрунт: визначення поняття, склад, типи ґрунту

Ґрунт – це поверхневий шар твердої оболонки (тобто літосфери) земної
кори.
Ґрунт являє собою складну багатокомпонентну малодинамічну дисперсну
систему, в якій дисперсійне середовище представлене мінеральними
речовинами (кристалічним кварцом, алюмосилікатами,глинистими
мінералами, природними макро- й мікроелементами), а дисперсними
фазами є органічні речовини, всі види ґрунтової вологи (гігроскопічної,
плівкової, капілярної, вільної гравітаційної), повітря,мікро- та
макроорганізми.
Ґрунт – це величезна природна лабораторія,в якій постійно перебігають
різноманітні складні процеси руйнування та синтезу органічних речовин,
фотохімічні процеси. В ньому також утворюються різні нові неорганічні та
органічні сполуки. У ґрунті гинуть патогенні бактерії, віруси, найпростіші,
яйця гельмінтів. Він використовується для очищення й знезараження
рідких забруднених стічних вод,нечистот, сміття населених місць, впливає
на клімат місцевості, на планування населених місць, їх благоустрій. Ґрунт
може бути фактором передачі інфекційних хвороб.
Виділяють три види ґрунтів за їх призначенням

(рис. 14.5).
Ґрунт складається з біотичної (ґрунтові мікроорганізми) та абіотичної
компонент. Абіотична компонента включає тверду речовину ґрунту
(мінеральні й органічні сполуки та органомінеральні комплекси), ґрунтову
вологу та ґрунтове повітря.
Мінеральні (неорганічні) речовини ґрунтів на 60–80% представлені
кристалічним кремнеземом або кварцом. Значне місце серед мінеральних
сполук посідають алюмосилікати, а саме – польові шпати та слюда. До
алюмосилікатів належать також вторинні глинисті мінерали, зокрема
монтморилонітової групи (монтморилоніт, нотроніт, бейделіт, соконіт,
гекторит, стивенсит). Їхнє гігієнічне значення полягає в тому, що вони
зумовлюють поглинальну здатність та ємність поглинання катіонів
(наприклад, важких металів) ґрунтом.
Крім кремнезему та алюмосилікатів, до мінерального складу ґрунту
входять практично всі елементи періодичної системи Д. І. Мендєлєєва.
Органічні речовини ґрунту представлені як власне ґрунтовими

органічними (гумінові кислоти, фульвокислоти тощо) сполуками, що
синтезовані ґрунтовими мікроорганізмами і називаються гумусом, так і
сторонніми для ґрунту органічними речовинами, що потрапили у ґрунт
іззовні внаслідок природних процесів і техногенного (антропогенного)
забруднення.
Ґрунтова волога може перебувати у твердому та рідкому стані, а також у
вигляді пари. Найбільший інтерес з гігієнічної точки зору представляє
рідка волога, яка може знаходитись у формі: гігроскопічної води, що
конденсується на поверхні ґрунтових частинок; плівкової води, що
утримується на поверхні ґрунтових частинок; капілярної води, що
утримується капілярними силами в тонких порах ґрунту; вільної
гравітаційної води, що перебуває під дією сили тяжіння або гідравлічного
напору і заповню великі пори ґрунту.
Ґрунтове повітря – суміш газів та пари, яка заповнює пори ґрунту. За

складом відрізняється від атмосферного та постійно взаємодіє з ним
шляхом дифузіїза градієнтом концентрацій. Ґрунтове повітря і вода є
антагоністами відносно простору пор. Природний склад ґрунтового
повітря регулюється швидкіст використання кисню та утворення діоксиду
вуглецю внаслідок мікробіологічних процесів мінералізації органічних
речовин. Із збільшенням глибини вміст в ґрунтовому повітрі діоксиду
вуглецю збільшується, а кисню – зменшується.
До основних фізичних властивостей ґрунту належать:

механічний склад – відсотковий розподіл часток ґрунту за їх розміром.
Визначається просіюванням через сита Кнопа, яких існує 7 номерів з
отворами діаметром від 0,25 до 10,0 мм. До механічних елементів ґрунту
належать: каміння та гравій (розміром> 3мм); пісок великий (3–1 мм),
середній (1–0,25 мм),
дрібний (0,25–0,05мм); пил великий (0,05–0,01мм),
середній (0,01–0,005мм), дрібний (0,005–0,001мм);
мул (< 0,001 мм). За механічним складом ґрунти класифікують залежно від
питомої ваги фізичного піску (частки розміром > 0,01 мм) та фізичної
глини (частки розміром < 0,01 мм) (Додаток 3);
пористість – сумарний об’єм пор в одиниці об’єму ґрунту, виражений у
відсотках. Розмір пор в однорідному ґрунті тим більший, чим більші за
розміром окремі механічні елементи ґрунту, тобто його зернистість.
Найбільші пори – в кам’янистому ґрунті, менші – у піщаному, дуже
маленькі –у глинистому, найменші – у торф’яному. При цьому сумарний
об’єм пор, виражений у відсотках, збільшується, тобто пористість ґрунту
тим вища, чим менші за розміром окремі механічні елементи ґрунту. Так,
пористість піщаного ґрунту становить 40%, а торф’яного – 82%;
повітропроникність – здатність ґрунту пропускати повітря через свою

товщу. Підвищується із збільшенням розмірів пор та не залежить від їх за-
гального об’єму (пористості); водопроникність – здатність ґрунту
поглинати та пропускати воду, яка надходить з поверхні. Перебігає у дві
фази: всмоктування, коли вільні порипослідовно заповнюються водою до
повного насичення ґрунту, і фільтрації, коли за умов повного насичення
ґрунту водою вона починає рухатися в порах ґрунту під дією сили тяжіння;
вологоємність – кількість вологи, яку здатний утримати ґрунт за рахунок
сорбційних та капілярних сил. Вона тим більша, чим менший розмір пор
та більший їх сумарний об’єм, тобто пористість,тому чим дрібніші
механічні елементи ґрунту, тим вища його вологоємність;
капілярність ґрунту – здатність ґрунту піднімати по капілярах воду з
нижніх шарів догори. Що менший розмір механічних частинок ґрунту,
тобто дрібніші пори, то більшою буде капілярність ґрунту, вище і
повільніше буде підніматися в такому ґрунті вода.
У ґрунтах легкого механічного складу (піщаних, супіщаних і легких

суглинистих) порівняно з важкими (глинами, важкими суглинками)
переважає фізичний пісок, пори мають більший розмір, пористість
невисока, повітропроникність, водопроникність та фільтраційна здатність
значні, капілярність і вологоємність малі. У таких ґрунтах, з одного боку,
швидко перебігають процеси самоочищення від органічних забруднень, з
іншого – більш потужною є міграція хімічних речовин з ґрунту в підземні
та поверхневі водойми, атмосферне повітря та рослини.
Гігієнічне, епідемічней ендемічне значення ґрунту
Ґрунт має велике гігієнічне значення для здоров’я населення та

благоустрою населених місць:
1. Ґрунт – провідна ланка кругообігу речовин у природі. Міграція речовин

як природного, так і антропогенного походження здійснюється по
коротких (наприклад: ґрунт – рослина – ґрунт, ґрунт – вода – ґрунт) та
довгих міграційних ланцюгах (наприклад: ґрунт – рослина – тварина –
ґрунт, ґрунт – вода – рослина – ґрунт).
2. Роль у формуванні хімічного складу питної води, харчових продуктів,
атмосферного повітря.
Ґрунт формує хімічний склад продуктів харчуваннярослинного і
тваринного походження та питної води,які тісно пов’язані з його хімічним
складом. Різноманітні за фізико-хімічними властивостями хімічні сполуки,
якими насичений ґрунт унаслідок техногенного забруднення, шляхом
випаровування надходять в атмосферне повітря, накопичуються в
приземному шарі до концентрацій, що перевищують граничнодопустимі,
тобто сягають рівнів, шкідливих для здоров’я людини.
Слід зауважити, що ґрунт має пори, і якщо він сухий,то вони заповнені
ґрунтовим повітрям. Концентрації газів та пари, що утворюють ґрунтове
повітря, не такі, як в атмосфері. Тому постійно триває дифузія, тобто
переміщення за градієнтом концентрацій: газоподібні речовини, яких
багато в ґрунтовому повітрі (наприклад, діоксиду вуглецю), надходять у
приземний шар атмосфери, і, навпаки, гази, парціальний тиск яких в
атмосфері вищий (наприклад, кисень), переміщуються в ґрунт.
3. Епідеміологічне значення ґрунту.
Ґрунт є фактором передачі збудників інфекційних захворювань та інвазій:
кишкових інфекцій бактеріальної (черевний тиф, паратифи А і В,
дизентерія, холера, ешерихіоз), вірусної (гепатит А, ентеровірусні інфекції:
поліомієліт, Коксакі, ЕСНО) та протозойної етіології (амебіаз, лямбліоз);
спороутворюючих клостридій – збудників правця, газової гангрени,
ботулізму;
зооантропонозів (лептоспірози: інфекційна жовтя-
ниця, або хвороба Васильєва – Вейля, безжовтянич-
ний лептоспіроз, бруцельоз, туляремія, сибірка);
мікобактерій туберкульозу; геогельмінтозів – аскаридозу, трихоцефальозу,
анкілостомідозу (рис. 14.6).
У ґрунті мікроорганізми зберігаються тривалий час. Терміни виживання

деяких мікроорганізмі у ґрунті наведено в табл. 14.1.
Збудники інфекційних захворювань можуть передаватись
повітряно-крапельним, аліментарним, повітряно-пиловим шляхами та
через ранову поверхню.
Шляхи передачі збудників інфекційних захворювань наведено на рис. 14.7.

4. Ендемічне значення ґрунту.
Від хімічного складу ґрунту залежить хімічний склад води, рослинності
місцевості, хімічний склад харчових продуктів рослинного і тваринного
походження. Надлишок і дефіцит тих чи інших природних мікроелементів
у ґрунті призводить до надлишку і дефіциту їх у харчових продуктах чи у
воді, що, відповід-
но, впливає на стан здоров’я населення і є причиною виникнення
ендемічних захворювань (ендемічний зоб і карієс, флюороз, селеноз,
хвороба Кешана, хвороба Кашина – Бека, молібденова подагра, борний ен-
терит та ін.).
Детальніше ці захворювання розглядались у розділі, присвяченому
гігієнічному значенню води.
5. Природне середовище знешкодження рідких і твердих промислових

відходів.
Знешкодження рідких та твердих промисловихвідходів у ґрунті

здійснюється завдяки процесам самоочищення.
Самоочищення ґрунту – це складний і відноснотривалий біологічний

процес, унаслідок якого органічні речовини перетворюються на воду,
діоксид вуглецю, мінеральні солі та гумус, а патогенні мікроорганізми
відмирають. Самоочищення ґрунту обумовлене наявністю сапрофітних
гнильних, нітри- та нітрофікуючих бактерій, найпростіших організмів,
личинок комах, хробаків, грибків, вірусів, бактеріофагів, а також
його фізико-хімічними властивостями.
Джерела забруднення ґрунту, їх класифікація та гігієнічна
характеристика
Науково-технічний прогрес призвів до того, що щороку дедалі більше

ґрунт забруднюється екзогенними хімічними речовинами внаслідок
викидів в атмосферне повітря відходів промисловості, теплоелектро-
станцій, автотранспорту.
До основних джерел забруднення ґрунту належать:
1. Внесення мінеральних та органічних добрив.
2. Використання пестицидів.
3. Промислові та побутові відходи різних видів, які використовуються як
добрива та з метою зволоження.
4. Викиди в атмосферу відходів промислових під-, автотранспорту.
5. Зберігання або постійне захоронення побутових і промислових відходів.
6. Біологічні забруднювачі (віруси, бактерії, яйця гельмінтів, найпростіші).
Усі забруднювачі ґрунту можна поділити на дві групи: біологічні (віруси,
бактерії, яйця гельмінтів, найпростіші) та хімічні.
Хімічні забруднювачі також поділяють на дві групи.
До першої належать хімічні речовини, що їх вносять у ґрунт

цілеспрямовано, найчастіше – в сільському господарстві (пестициди,
мінеральні добрива, стимулятори росту рослин тощо). Внесення цих речо-
вин у ґрунт є керованим процесом, і вони небезпечні лише за надмірного
надходження в ґрунт, коли не дотримуються гігієнічні регламенти
застосування.
До другої групи належать забруднення, що надходять у ґрунт випадково з

техногенними (антропогенними) рідкими, твердими та газоподібними
відходами.
В Україні дуже гостро стоїть проблема забруднення територій навколо

населених пунктів поліетиленовими пакетами. Слід зауважити, що
поліетиленові пакети у довкіллі зберігаються тривалий час і не під-
даються біологічному розкладанню. У світі щорічно використовується 4
трильйони пакетів.
Є країни, які повністю відмовились від використання поліетиленових
пакетів, – Кенія, ЮАР, Руанда, Ерітрея. У Данії ще в 1994 році введено
податок на безкоштовну роздачу поліетиленових пакетів у торговельних
закладах, після чого на 90% знизилось використання цих засобів. Також у
Сан-Франциско (США) великі супермаркети не використовують
поліетиленові пакети. Гаваї стали першим штатом, який відмовив-
ся від застосування пакетів. У 2003 році встановлено.
заборону на використання поліетиленових пакетів у Сингапурі, Бангладеш
і Тайвані, внаслідок того що ці засоби закупорювали каналізацію і
перекривали русла річок. Така заборона діє також і в ряді штатів Індії.
Проте наша країна ще не може відмовитись від цих засобів.
Показники санітарного стану ґрунту, їх класифікація та гігієнічне

значення
Санітарний стан ґрунту – це сукупність показників, які характеризують
безпечність ґрунту в хімічному, епідемічному та радіологічному
відношенні. Показники санітарного стану ґрунту поділяють на фізичні,
фізико-хімічні, хімічні, епідеміологічні, радіологічні (табл. 14.2).
Усі показники поділяються на прямі (що дозволяють безпосередньо за

результатами лабораторного дослідження проби ґрунту оцінити рівень
його забруднення та ступінь небезпечності для здоров’я населення – табл.
14.3) та непрямі (дозволяють зробити висновки про факт існування
забруднення, його давність і тривалість шляхом порівняння результатів
лабораторного аналізу досліджуваного ґрунту і контрольного чистого
ґрунту того ж типу, відібраного з незабруднених територій).
Більшість показників є непрямими. Безпосередньо оцінити ступінь

забруднення ґрунту можна за показником, який має назву санітарне число
Хлєбнікова. Санітарне число Хлєбнікова – співвідношення азоту гумусу
(суто ґрунтової органічної речовини) до загального органічного азоту
(складається з азоту гумусу та азоту сторонніх для ґрунту органічних
речовин, що його забруднюють). Якщо ґрунт чистий, то санітарне число
Хлєбнікова дорівнює 0,98–1.
Колі-титр ґрунту – мінімальна кількість ґрунту у грамах, в якій міститься
одна бактерія групи кишкової палички.
Титр анаеробів (перфрінгенс-титр) ґрунту – мінімальна кількість відходів у

грамах, в якій міститься одна анаеробна клостридія.
Мікробне число ґрунту – це кількість мікроорганізмів в 1 грамі ґрунту, що

виросли на 1,5% м’ясо-пептонному агарі при температурі 37 °C за 24
години.
Посібник;
ОТБОР ПРОБ ПОЧВЫ ДЛЯ ФИЗИКО-ХИМИЧЕСКОГО
ИССЛЕДОВАНИЯ
Для отбора проб выбирают две площадки по 25 м2 каждая: одну вблизи
источника загрязнения, другую —вдали от него. Если на участке нет
видимых источников загрязнения, то выделяют 1—2 площадки по 25 м2
каждая.
Пробы отбирают буром или лопатой по диагонали, средний образец
составляют из 5—8 отдельных проб массой до 1 кг каждая. Глубину
отбора определяют в зависимости от задачи и вида лабораторного
исследования: 0—0,25; 0,75—1; 1,75—2 м; при этом для каждого
горизонта составляется отдельный средний образец. Образцы почвы
помещают в банку с притертой пробкой или клеенчатый мешок. Банки и
мешки пронумеровывают и снабжают сопроводительным документом, в
котором указывают место и время отбора пробы, глубину,
метеорологические особенности в момент взятия пробы.
В лаборатории образцы почвы тщательно перемешивают, взвешивают,
освобождают от различных включений (стекло, камень, щебень и т. п.) и
просеивают через сито с отверстиями диаметром 3 мм.
В зависимости от целей исследования почву подвергают анализу в
натуральном виде или в воздушно-сухом состоянии. Последнее
достигается высушиванием в хорошо вентилируемом помещении.
Высушенную почву просеивают через сито с отверстиями
диаметром 1 мм. Затем почву тщательно перемешивают, растирают в
ступке, просеивают через сито с отверстиями диаметром 0,25 мм и
ссыпают в банку с притертой пробкой.
Анализ натуральной свежевзятой почвы производят немедленно по
получении образцов или консервируют пробы на холоде при температуре
0°С. В качестве консервантов можно использовать хлороформ и толуол.
Хранить консервированные пробы, можно в течение нескольких дней.
ОТБОР ПРОБ ПОЧВЫ ДЛЯ БАКТЕРИОЛОГИЧЕСКОГО
Пробы почвы для бактериологического анализа отбирают не менее чем с
двух участков площадью 25 м2, причем один из них должен находиться
вблизи источников загрязнения. Для составления среднего образца на
каждом участке пробы отбирают в 5 точках по диагонали или в 4 точках по
краям, и одной в центре. Пробы берут с глубины до 20 см стерильным
инструментом (маленькая лопата, совок).
Образцы из глубоких слоев почвы (0,75—2 м) следует брать почвенным
буром Некрасова (рис. 2). При отсутствии бура выкапывают яму
необходимой глубины и стерильным совком отбирают пробы с каждого
горизонта, начиная с нижнего.
Используемые инструменты перед взятием проб необходимо обмывать,
обтирать спиртом и обжигать.
С участков полей орошения, огородов почву берут на глубине нахождения
в ней клубнеплодов (20 см). При изучении влияния загрязнения почвы на
санитарное состояние подземных вод и открытых водоемов пробы следует
брать на глубине 0,75—2 м. На кладбищах и скотомогильниках пробы
берут с глубины 25 см и ниже глубины захоронения, а на участках для
обеззараживания хозяйственных бытовых отбросов—с глубины 25, 100 и
150 см.
200—300 г почвы переносят в стерильную банку, закрывают ватной
пробкой. Горлышко банки заворачивают бумагой и перевязывают. Банку
нумеруют, записывают необходимые данные (дата, место отбора пробы и
др.), укладывают в деревянный ящик с гнездами и немедленно направляют
в лабораторию.
В лаборатории почву освобождают от щебня, стекла, корней и т. д.,
крупные комки дробят, после чего просеивают через стерильные сита с
отверстиями диаметром 3 мм. Затем образец почвы перемешивают и из
него отбирают 30 г для разведения.
Если невозможно провести бактериологические исследования в день
отбора пробы, допускается хранение ее не более 24 ч при температуре
1—2°С.
ОТБОР ПРОБ ПОЧВЫ ДЛЯ ГЕЛЬМИНТОЛОГИЧЕСКОГО
Для гельминтологического исследования пробы почвы отбирают на
участках возможного загрязнения фекалиями и часто посещаемых людьми.
Пробы отбирают с глубины 2—3 см, а на огородах глубина может быть
увеличена до 25 см в зависимости от выращиваемых культур. На
исследуемом участке берут 200 г почвы в 9—10 точках; с поверхности —
шпателем или лопаткой, из глубоких слоев — лопатой или буром. Пробы
помещают в стеклянные банки, в мешки из клеенки или целлофана.
Исследование почвы следует производить в ближайшие после забора дни.
При необходимости пробы можно хранить в холодильнике в течение
нескольких месяцев. Для этого пробы помещают в широкие стеклянные
банки, периодически увлажняют их водой и изредка перемешивают (для
лучшей аэрации). При хранении проб в условиях комнатной температуры
их необходимо залить 3% раствором формалина или 1—2% раствором
соляной кислоты.
ОТБОР ПРОБ ПОЧВЫ ДЛЯ ЭНТОМОЛОГИЧЕСКОГО
Отбор проб производят на площади в 1м2 с глубины 15-20 см не менее чем
в 3х точках с помощью стеклянных или сетчатых мухоловок. Отобранную
с каждого участка пробу в объеме 200-300 г помещают в клеенчатый
мешочек с этикеткой.
ПОДГОТОВКА ПРОБ ПОЧВЫ К ИССЛЕДОВАНИЮ:
1. Измельчение, высушивание 2-3 суток для исследования механических
свойств, гельминтологических и энтомологических показателей.
2. Для химических и бактериологических исследований готовится водная
вытяжка: 50-100 г почвы + 5-кратный объем дистиллированной воды; 3-5
минут взбалтывают, несколько раз фильтруют.
ИССЛЕДОВАНИЕ МЕХАНИЧЕСКИХ СВОЙСТВ ПОЧВЫ:
1. Водопроницаемость (фильтрационная способность)
2. Капиллярность – способность поднимать воду вверх по капиллярам из
нижних слоев к верхним)
3. Температура (почвенный термометр, шахты с термометрами)
4. Воздухопроницаемость (способствует проникновению кислорода)
5. Пористость – сумма объема пор в единице объема почвы в %
6. Влагоемкость – количество влаги, которое почва способна удерживать
сорбционными и капиллярными силами (больше, если мелкие поры и
высокая пористость)
ОПРЕДЕЛЕНИЕ ВЕЛИЧИНЫ ЗЕРЕН (ЗЕРНИСТОСТИ) ПОЧВЫ
Для определения величины зерен почвы применяют набор сит Кнопа,
расположенных одно над другим и имеющих отверстия диаметром 10, 5,
3,2, 1, 0,5, 0,25 мм (рис. 3).
В верхнее сито, имеющее наибольшие размеры отверстий, насыпают
200—300 г воздушно-сухой почвы и просеивают последовательно через
весь набор.
На ситах No 1, 2 и 3 собираются частицы диаметром более 3 мм (камни,
гравий); на ситах No 4 и 5 — частицы диаметром 1— 3 мм (крупный
песок); на ситах No 6 и 7 — частицы диаметром 0,25—1 мм (средний
песок); на дно набора попадает мелкий песок и пыль. Задерживающиеся
на каждом сите фракции взвешивают и определяют процентное отношение
их ко всей пробе.
ОПРЕДЕЛЕНИЕ ОБЪЕМА ПОР ПОЧВЫ
Сумма объемов свободных промежутков почвы составляет величину
объема пор и выражается в процентах к кажущемуся объему.
В градуированный литровый цилиндр наливают 400 — 500 мл воды. В
другой градуированный цилиндр насыпают до метки такой же объем
исследуемой воздушно-сухой почвы и затем пересыпают в первый
цилиндр. Содержимое цилиндра взбалтывают и отмечают общий объем
почвы и воды.
X=(Vb+Vn-Vcv)/Vn*100%
где Vв – объем воды, Vп – объем почвы, Vcv – объем смеси
ХИМИЧЕСКИЕ ИССЛЕДОВАНИЯ
1. Качественное определение NH4 (по N) : 5 мл водной вытяжки + 5-6
капель реактива Несслера, через 5 минут желтое окрашивание
2. Качественное определение нитритов: 10 мл водной вытяжки + 5-6
капель реактива Грисса, через 5-7 минут розовое окрашивание
3. Качественное определение нитратов: 1 мл водной вытяжки + кристаллик
бруцина + 2 мл конц. H2SO4 – розовое окрашивание желтое окрашивание
БАКТЕРИОЛОГИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ
Из приготовленной водной суспензии в стерильных пробирках делают ряд
последовательных десятикратных разведений стерилизованной
водопроводной водой так, чтобы они соответствовали количеству почвы от
0,01 до 0,00001 г в 1 мл разведения.
Из каждого разведения отбирают пипеткой 0,1 мл суспензии и вносят в
пробирки с растопленным мясо-пептонным агаром ( 450С) и после
перемешивания выливают в чашку Петри. Через 2 суток производят
подсчет выросших колоний. Т.о. определяют общее микробное число.
Для определения титра кишечной палочки пользуются преимущественно
бродильным методом. Для посева применяют лактозо-желточно
пептонную среду, cодержащую генцианвиолет (не подавляет рост
кишечной палочки).
Для определения титра анаэробов производят посев почвенных суспензий
на железо-сульфитный агар.
ГЕЛЬМИНТОЛОГИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ
Определение жизнеспособности яиц гельминтов (аскарид, остриц,
власоглавов) и инвазионности личинок путем микроскопирования.
ЭНТОМОЛОГИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ
Пробу почвы из мешочка высыпают на лист картона и подсчитывают
количество личинок и куколок мух. Результат выражают на 100 г почвы.
Для оценки эффективности мероприятий по санитарной очистке
населенного пункта и по борьбе с мухами производят учет численности
окрыленных мух. Для этого используют липкие ленты или листы в
помещениях и мухоловки – на открытом воздухе.
ОПРЕДЕЛЕНИЕ САМООЧИЩАЮЩЕЙ СПОСОБНОСТИ ПОЧВЫ
Санитарное число Хлебникова определяется по формуле:
С= В/А , где
В - азот гумуса; А - общий органический азот.
Даценко – с. 128-139;
ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА ЯКОСТІ ГРУНТУ
Ґрунт як складовий елемент довкілля відіграє значну роль у забезпеченні
санітарно-гігієнічного благополуччя населення. Ґрунт — це передусім
призначене природою місце, де відбувається самоочищення довкілля від
рослинних та тваринних залишків. Санітарно-гієнічна характеристика
ґрунту, зокрема його фізичні властивості (водопроникність, водомісткість,
капілярність, повітропроникність тощо), що зумовлюють висоту стояння
ґрунтових вод у цій місцевості, беруться до уваги при виборі місця під
забудову міст, громадських та промислових споруд, житла тощо. З вмістом
хімічних речовин у ґрунті пов’язано виникнення "біогеохімічних
ендемічних захворювань", захворювань, що виникають у населення
"геохімічних провінцій" - регіонів (районів), що характеризуються
надлишком, нестачею або відсутністю тих чи інших хімічних речовин у
ґрунті.
Останнім часом почастішало забруднення ґрунту відходами промислового
виробництва, продуктами автомобільних викидів, зокрема сполуками
свинцю та 3,4-бенз(а)піреном, агрохімікатами, пестицидами.
Отрутохімікати (пестициди) — хімічні засоби боротьби зі шкідниками та
хворобами — широко використовуються в різних галузях народного
господарства. Залежно від призначення отрутохімікати (пестициди)
поділяються на гербіциди — для знищення бур'янів, інсектициди — для
знищення комах, акарициди — для знищення кліщів, лімациди — для
знищення слимаків, зооциди — для знищення тварин-шкідників,
фунгіциди — для знищення грибків, дефоліанти — для знищення листя
рослин, репеленти — засоби для відлякування комах тощо. За хімічною
структурою більшість використовуваних пестицидів належить до
хлорорганічних та фосфорорганічних речовин. Серед пестицидів є також
ртутьорганічні сполуки, похідні карбамінової, оцтової, масляної,
роданисто-водневої кислот, препарати міді, сірки, миш'яку тощо.
Найбільшу небезпеку серед пестицидів становлять ті, що
характеризуються стійкістю в зовнішньому середовищі та високим
ступенем накопичення в об'єктах довкілля. Хімічні речовини —
забруднювачі ґрунтів становлять неабияку небезпеку для здоров'я людини,
мігруючи з ґрунту біологічними ланцюжками (через воду, рослини,
тварини) в організм людини, а також, що не менш важливо, порушують
природні механізми самоочищення довкілля. Щоб запобігти негативному
впливу хімічних речовин-забруднювачів ґрунту на здоров'я населення та
довкілля, розробляють так звані гранично допустимі концентрації (ГДК),
тобто визначають такий рівень хімічного забруднювача в ґрунті, при
прямому контакті якого з людиною або опосередковано через екологічні
системи не змінюються стан здоров'я населення, санітарні умови його
проживання та не порушуються процеси самоочищення ґрунтів. Для
встановлення ГДК хімічної речовини в ґрунті в експерименті передусім
вивчають токсичність досліджуваної сполуки для теплокровних при
надходженні ЇЇ в організм різними шляхами (токсикологічний показник
шкідливості (ПШ)). Крім того, досліджують зміни харчової цінності
рослин, які вирощують на ґрунтах, що містять досліджувану речовину, а
також фіксують зміну запаху атмосферного повітря, смаку, колірності та
запаху води і харчових продуктів у зв'язку з внесенням у ґрунт
досліджуваної речовини (органолептичний ПШ), вплив досліджуваної
речовини на самоочищення ґрунту та його біологічну активність
(загальносанітарний ПШ), здатність її переходити з ґрунту в рослину та
накопичуватись у ній (фітоакумуляційний або транслокаційний ПШ).
Визначають максимальну кількість речовини в ґрунті, при якій
надходження її в атмосферне повітря та воду не перевищує ГДК цієї
речовини відповідно в повітрі та воді (міграційно-повітряний та
міграційно-водний ПШ). Як лімітуючий показник хімічної речовини в
ґрунті обирають той із шести поданих вище, який має найменшу порогову
та підпорогову концентрації, а його числове значення приймають за ГДК.
Визначена ГДК є основою для розрахунку граничне допустимого рівня
внесення (ГДРВ) та безпечної залишкової кількості (БЗК) для конкретних
ґрунтово-кліматичних умов. Унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС
ґрунт деяких областей нашої країни забруднено продуктами
радіоактивного розпаду. З огляду провідної ролі ґрунту в поширенні низки
інфекційних захворювань (газової гангрени, сибірки, правця, ботулізму,
холери, черевного тифу, дизентерії тощо) та геогельмінтозів (аскаридозу,
трихоцефальозу, анкілостомозу, некаторозу, стронгілоїдозу) оцінюють його
епідемічну безпеку за бактеріологічними, гельмінтологічними та
ентомологічними показниками. Для санітарно-гігієнічної оцінки ґрунту
використовують різні методики та показники. Наявність та ступінь
забруднення ґрунту можна визначити шляхом порівняння показників
досліджуваного зразка ґрунту з відносно чистим. Більш об'єктивною є
оцінка відповідності якості ґрунту вимогам законодавчих, директивних та
нормативних документів, зокрема таких, як Закон України "Про
забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (1994),
Земельний кодекс України (1992), Держстандарт 17.4.2.01-81 "Охорона
природи. Ґрунти. Номенклатура показників санітарного стану",
Держстандарт 17.4.1.02-83 "Охорона природи. Ґрунти. Класифікація
хімічних речовин для контролю забруднень"; "Оцінні показники
санітарного стану ґрунту населених пунктів" (1977). Для оцінки здатності
ґрунту до самоочищення використовують санітарне число — відношення
кількості ґрунтового білкового (гумусного) азоту до кількості органічного
азоту ґрунту. Перелік найбільш уживаних показників, що
використовуються для комплексної санітарно-гігієнічної оцінки ґрунту,
наведено в табл. 47
Таблиця 47
Оцінка санітарного стану ґрунту за комплексом показників
Стан Титр-perfr Колітитр Число Число Санітарне

грунту ingens яєць личинок і число
гельмінтів лялечок
на 1 кг мух на
грунту 0,25 м 2
грунту
Чистий 0,1 і вище 1 і вище 0 0 Більше
0,98
Мало 0,1-0,001 1,0-0,01 до 10 одиничні 0,85-0,98
забруднен екземпляр
ий и
Забруднен 0,001-0,00 0,01-0,001 10-100 10-25 0,70-0,85
ий 01
Сильно 0,0001 і 0,001 і понад 100 25 Менше
забруднен нижче нижче 0,70
ий
Відповідно до Державних санітарних правил планування та забудови
населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я
України від 19.06.96 р. № 173, для оцінки придатності ґрунту ділянки під
забудову населеного пункту використовують показники, наведені в табл.
48.
Таблиця 48
Оцінка придатності ґрунту під забудову
№ Показники (для шару грунту 0-20 см) Норматив

з/п
1 Хімічні токсичні речовини, мг/кг Не більше ГДК, ОДК
2 Сумарний показник забруднення
хімічними речовинами, для яких не
визначено ГДК (безрозмірна величина) До 16
3 Кишкова паличка, клітин в 1 г грунту 1-9
4 Ентерокок, клітин в 1 г грунту 1-9
5 Патогенні ентеробактерії, клітин в 1 г Відсутність
грунту Відсутність
6 Ентеровіруси, клітин в 1 г грунту Яйця Відсутність
7 геогельмінтів, екземплярів в 1 кг грунту життєздатних форм
МЕТОДИКА ВІДБОРУ ПРОБ ГРУНТУ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
Для правильної санітарної оцінки ґрунту слід попередньо обстежити або
зібрати дані про топографічні умови та геологічний склад ґрунту на
ділянці, звідки забирають проби для дослідження.
Методика відбору проб ґрунту й характер досліджень залежать від мети
досліджень.
Для фізико-хімічного аналізу проби ґрунту можна відбирати з ділянки
площею 25 м 2 за способом "конверта", тобто в п'яти точках (одна в центрі
й чотири по кутах) або по діагоналі. Звичайно для санітарного аналізу
ґрунт забирають на глибині не більше 25 см, а якщо необхідно — на
глибині 0,75-1,75-2,0 м. Проби забирають лопатами або свердлами різної
конструкції (мал. 46). Проби з поверхні ґрунту і з невеликої глибини
забирають знезараженими лопатками та ложечками.
Відібрані за сухої погоди з різних шарів ґрунту проби вміщують у чисті
скляні банки з притертими корками, брезентові або поліетиленові пакети.
На кожну пробу наклеюють етикетку, зазначивши місце та час відбору.
Далі складають супровідний документ, у якому вказують місце, час
відбору проб, глибину, метеорологічні умови в момент відбору, прізвище
та посаду особи, яка здійснила відбір, а також місце відправлення і
показники, які визначаються. Для санітарного аналізу потрібно 1-2 кг
ґрунту.
Для бактеріологічного дослідження проби ґрунту забирають стерильними
інструментами і в стерильний посуд. Глибина відбору проб залежить від
передбачуваного забруднення. Дослідження повинні проводитися одразу ж
після відбору проб. Якщо негайне бактеріологічне дослідження
неможливе, допускається зберігати проби при температурі 4-5°С не більше
24 год.
Для гельмінтологічного дослідження проби ґрунту відбирають на ділянці
площею 50 м 2 з поверхневого шару і на глибині 2-10 см, оскільки строки
виживання яєць гельмінтів в одному та в іншому випадках істотно
відмінні. Десять проб масою не менше 100 г кожна забирають по діагоналі
з двох горизонтів, потім їх змішують і отримують середні проби масою не
більше 1 кг для кожного горизонту. З кожної середньої проби для
дослідження беруть 200-300 г грунту. Дослідження необхідно проводити в
найкоротший строк. Якщо це неможливо, проби слід обробити 3%
розчином формаліну на фізіологічному розчині або 3% розчином соляної
кислоти. Проби потрібно зберігати при температурі 18-24°С у відкритому
посуді, часто перемішуючи.
Підготовка проб ґрунту для дослідження. В одних випадках проби ґрунту
досліджують кожну окремо, в інших — змішують зразки з усіх ділянок,
щоб отримати середню пробу для одного горизонту.
Після забирання проб ґрунту їх потрібно негайно доставити в лабораторію
й розпочати аналіз, оскільки внаслідок біохімічних процесів у ґрунті
можуть відбутися зміни. Якщо одразу провести аналіз «е можна, то
упродовж кількох днів (2-3 доби), залежно від забруднення, ґрунт
зберігають у холодильнику або ж додають консервант (толуол,
хлороформ).
У деяких випадках після доставлення проб у лабораторію частину ґрунту
розсипають тонким шаром на аркуші паперу і сушать при кімнатній
температурі упродовж двох-трьох діб. Приготований таким способом ґрунт
називається повітряно-сухим. Його зсипають у чисту банку з притертим
корком і зберігають для подальших досліджень. Повітряно-сухий ґрунт
служить для визначення розміру зерен, для приготування водних витяжок.
ДОСЛІДЖЕННЯ МЕХАНІЧНОГО СКЛАДУ ТА ФІЗИЧНИХ
ВЛАСТИВОСТЕЙ ГРУНТУ
Визначення механічного складу ґрунту (розміру зерен). Розміри зерен
ґрунту визначають за допомогою набору сит Кнопа з отворами 7, 4, 2, 1 і
0,3 мм, причому сита входять одне в одне таким чином, що зверху
розміщується сито з великими отворами, знизу — з дрібними (мал. 47).
Наважку повітряно-сухого ґрунту (200-300 г) обережно просіюють,
зважують окремо порції з кожного сита й обчислюють процентний склад
зерен різних розмірів, беручи до уваги початкову масу ґрунту.
Класифікація зерен ґрунту залежно від їх розміру наведена в табл. 49.
Таблиця 49
Класифікація ґрунтових частинок (за Качинським)
Найменування частинок Розмір, мм
Каміння, гравій Більше 3
Пісок
крупний 3-1
середній 1-0,25
дрібний 0,25-0,05
Пил
крупний 0,05-0,01
середній 0,01-0,005
тонкий 0,005-0,001
Мул Менше 0,001
Визначення об'єму пор ґрунту. Ґрунт складається із частинок (зерен) різних
розмірів та проміжків між ними (пор). Сума усіх пор ґрунту, виражена у
відсотках, до загального його об'єму, становить загальний об'єм пор ґрунту.
Чим менший розмір зерен, тим більший загальний об'єм пор. Об'єм пор
становить 40% у крупнозернистому ґрунті (гравій, хрящ, пісок), 45% у
глині без органічних домішок, 53% у глині з органічними домішками, 84%
у торфі (з 82% органічних речовин).
Для визначення об'єму пор ґрунту в мірний циліндр на 50 мл наливають 25
см 3 води. У другий циліндр насипають ґрунт до мітки 25 мл, а потім
пересипають його в циліндр з водою. Незважаючи на те, що початкові
об'єми води й ґрунту однакові, отримуємо не суму об'ємів ґрунту й води в
циліндрі, а дещо меншу величину. Різниця між сумою початкових об'ємів
ґрунту й води і фактично отриманим об'ємом становитиме об'єм пор.
Наприклад, після ретельного змішування води з ґрунтом загальний об'єм
становитиме не 50 см 3 , а 40 см 3 . Отже, різниця 10 см 3 характеризує
об'єм пор в об'ємі ґрунту.
Оскільки загальний об'єм пор — це величина, що виражає суму всіх пор
ґрунту у відсотках, переведемо одержані дані у відсотки:
Х=100*10/25=40%
Визначення водопроникності ґрунту. У скляну трубку заввишки 35 см,
діаметром 3-4 см, що має дві мітки на висоті 20 і 24 см, насипають ґрунт,
рівномірно розподіляючи його до мітки 20 см. Трубку з ґрунтом
закріплюють у штативі. Далі в трубку наливають воду до мітки 24 см (шар
4 см) і, в міру того як вона просочується в ґрунт, доливають нові порції для
підтримання її рівня. Час з моменту доливання води в трубку до появи
першої краплі, що пройшла крізь шар ґрунту, визначає водопроникність
ґрунту.
Визначення капілярності ґрунту. Скляну трубку заввишки 30- 40 см,
діаметром 2 см, дно якої закрите полотном, наповнюють повітряно-сухим
ґрунтом ущерть, закріплюють у штативі, а нижній її кінець занурюють на
0,5 см у воду. Фіксують рівень піднімання води в трубці (у сантиметрах)
через кожні ЗО хв. Швидкість, з якою вода проникає у ґрунт, характеризує
його капілярність.
Визначення температури ґрунту. Для вимірювання температури ґрунту
використовується ґрунтовий термометр, що являє собою комплекс
термометра та бура, який вкручується у ґрунт на досліджувану глибину
(мал. 48). Визначити температуру ґрунту можна також за допомогою
приладу, що складається з труби, яка опускається в шахту на необхідну
глибину, та системи важелів, за допомогою яких термометри розміщують у
трубі (мал. 49).
Визначення повітропроникності ґрунту. Повітропроникність ґрунту
оцінюють за допомогою пристрою, що являє собою ковпачок з двома
патрубками (мал. 50). Ковпачок щільно натягують на кінець циліндричної
трубки, заповненої ґрунтом. Через один із патрубків нагнітається повітря,
другий патрубок з'єднаний з манометром. Швидкість падіння тиску
повітря, що нагнітається, прямо пропорційна повітропроникності
досліджуваного ґрунту.
Оцінка фізичних властивостей ґрунту. Характер частинок ґрунту і його тип
зумовлюють вологопроникність, вологомісткість, капілярність, повітряний
і тепловий режими. Зі збільшенням розміру частинок, з яких складається
ґрунт, ступінь проникності ґрунту для повітря збільшується. Як наслідок,
процес самоочищення ґрунтів, що складаються з великих за розміром
зерен, перебігає більш інтенсивно, ніж у дрібнозернистих ґрунтах. Ґрунти
з великою шпаруватістю, тобто ті, що складаються з невеликих зерен,
погано аеруються, довше затримують вологу, фільтрація води через такі
ґрунти утруднюється. Зі збільшенням поруватості ґрунту підвищується
здатність ґрунтів до капілярного піднімання води. Висока капілярна
здатність ґрунтів призводить до їх постійного зволоження з подальшим
потенційним заболоченням.
ДОСЛІДЖЕННЯ ХІМІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ГРУНТУ
Приготування водної витяжки з ґрунту. Внаслідок біохімічних процесів
самоочищення ґрунту органічні речовини, що потрапили в нього,
поступово розкладаються, а потім перетворюються на мінеральні солі.
Більша частина мінеральних солей, що утворюються у ґрунті під час
мінералізації, розчиняється у воді, тому для їх визначення готують водну
витяжку з ґрунту. Приготування водної витяжки залежить не лише від того,
які речовини слід визначити, але й від ступеня здрібнювання ґрунту,
температури, часу устоювання, співвідношення маси ґрунту й води.
Для визначення азоту аміаку, нітритів, нітратів і хлоридів, а також
окисності водну витяжку готують у день проведення аналізів, змішуючи
наважку ґрунту (50-100 г) з п'ятикратним об'ємом дистильованої води.
Суміш збовтують 3-5 хв і фільтрують декілька разів через щільний фільтр.
Якщо проведення аналізів переноситься на більш пізній строк, то
приготовану витяжку консервують додаванням 0,2 г оксиду ртуті і
зберігають у темному місці в закритому посуді.
Визначення окисності водної витяжки. Окисність ґрунту визначається
кількістю кисню, витраченого на окислення органічних речовин водної
витяжки зі 100 г ґрунту. Метод визначення окисності ґрунтується на
здатності марганцевокислого калію виділяти у кислому середовищі в
присутності органічних речовин атомарний кисень, що витрачається на їх
окислення. У колбу місткістю 250 мл наливають 10 мл водної витяжки, що
відповідає 2 г ґрунту, доливають 90 мл дистильованої води. До отриманих
100 мл вихідного розчину додають піпеткою 5 мл 25% розчину сірчаної
кислоти, із бюретки — ЮмлО.ОІн . розчину марганцевокислого калію.
Рідину нагрівають і кип'ятять 10 хв (від часу закипання). Знявши колбу з
вогню, в гарячий розчин доливають із бюретки 10 мл 0,01 н. розчину
щавлевої кислоти. Знебарвлену рідину титрують марганцевокислим калієм
до появи блідо-рожевого забарвлення. Підраховують об'єм розчину
КМпО4 , долитого в колбу до і після кип'ятіння (Vt ).
Для визначення поправкового коефіцієнта в колбу з відтитрованою до
блідо-рожевого кольору рідиною знову доливають 10 мл 0,01 н. щавлевої
кислоти і титрують марганцевокислим калієм до появи такого ж
забарвлення. Отримують об'єм 0,01 н. розчину КМпО4 (мл), витрачений на
титрування 10 мл 0,01 н. розчину щавлевої кислоти V2 . Поправковий
коефіцієнт К обчислюють за формулою: К=10/V2
Виходячи з того, що 1 мл 0,01 н. розчину КМпО4 виділяє 0,08 мг кисню, а
1 мл 0,01 н. розчину С2Н О4 потребує на окислення 0,08 мг кисню,
знаходять окисність у міліграмах кисню, який пішов на окислення
органічних речовин, що містяться у 10 мл водної витяжки з 2 г ґрунту:
X=1/V(V1-V2)K*0,08*100
де Vt — загальний об'єм 0,01 н. розчину КМпО4 , що пішов на окислення
100 мл вихідного розчину і на 10 мл 0,01 н. розчину С2Н2О4 , мл; V —
об'єм 0,01 н. розчину КМпО4 , витраченого на окислення 10 мл 0,01 н.
розчину С,Н2О4 , мл; К — поправковий коефіцієнт 0,01 н. розчину
КМпО4; 0,08 — кількість кисню, який виділився з 0,01 н. розчину КМпО4
при нагріванні, мг; V — кількість аналізованого ґрунту (2г).
Отримане значення необхідно помножити на 50, щоб одержати окисність
100 г ґрунту.
Визначення хлоридів у водній витяжці. Хлористі солі у вигляді хлористого
натрію у водній витяжці з ґрунту осаджуються титроІІаІІІІм розчином
азотнокислого срібла в присутності індикатора хромоїнжислого калію,
який після осадження сріблом усіх хлоридів вступне н реакцію з
азотнокислим сріблом, змінюючи забарвлення із пслсикувато-жовтого на
цеглясто-червоне внаслідок утворення хромовокислого срібла:
NaCl+AgNO3=AgCl+NaNO3;
2AgNO3+K2CrO4=AgCrO4+2KNO3.
За кількістю витраченого на осадження хлористих солей азотнокислого
срібла обчислюють вміст хлоридів у водній витяжці.
У колбу місткістю 200 мл наливають 50 мл водної витяжки з ґрунту,
додають 10 крапель хромовокислого калію і титрують розчином
азотнокислого срібла до появи цеглясто-червоного забарвлення. Оскільки в
50 мл водної витяжки містяться хлориди із 10 г ґрунту, то для визначення
кількості хлоридів у 100 г ґрунту кількість азотнокислого срібла,
витрачену на титрування водної витяжки з 10 г ґрунту, множать на 10.
Визначення аміаку у водній витяжці ґрунту. Принцип визначення азоту
аміачних сполук ґрунтується на їх здатності утворювати забарвлені
сполуки з реактивом Несслера, який являє собою подвійну сіль йодистої
ртуті та йодистого калію, розчинених у їдкому калі. Цей реактив із аміаком
дає жовте забарвлення внаслідок утворення йодистого меркурамонію за
реакцією
NH3+[2(HgJ2*2KJ)+3KOH]=NH2Hg2JO+7KJ+2H2O.
Для якісного визначення аміаку у пробірку наливають 5 мл досліджуваної
водної витяжки, додають 5-6 крапель реактиву Несслера, збовтують,
залишають на 5 хв і, розглядаючи вміст пробірки зверху вниз на білому тлі,
спостерігають появу жовтого забарвлення. Відсутність забарвлення
свідчить про відсутність аміаку.
Для визначення вмісту аміаку в ґрунті в один циліндр Геннера наливають
100 мл досліджуваної водної витяжки, а в інший — 1 мл розчину
хлористого амонію, який містить 0,01 мг аміачного азоту, а потім — 100 мл
безаміачної дистильованої води. Вміст останнього циліндра ретельно
перемішують скляною паличкою. Після цього в обидва циліндри додають
по 2 мл 50% розчину сегнетової солі, потім — по 2 мл реактиву Несслера.
Вміст обидвох циліндрів перемішують і через 10 хв розглядають зверху
вниз на білому тлі. Якщо в одному з них забарвлення інтенсивніше,
обережно відливаючи частину вмісту, досягають однакового забарвлення в
обидвох циліндрах.
Вміст азоту амонійних солей (мг/л) в досліджуваній водній витяжці з
ґрунту визначають за формулою X=aV2h2*1000/V1h1,
де а — вміст азоту в розчині хлористого амонію, мг/мл; V, — об'єм водної
витяжки, взятої для визначення, мл (100 мл); V2 — об'єм розчину
хлористого амонію, взятого для приготування еталонного розчину, мл; /z,
— висота стовпчика рідини у циліндрі з досліджуваною пробою, см; Л2 —
висота стовпчика рідини в циліндрі з еталонним розчином, см.
Визначення солей азотистої кислоти (нітритів). Якісну пробу та кількісне
визначення здійснюють за допомогою реактиву Грісса, який утворює з
азотистою кислотою сполуку рожевого кольору. Реактив Грісса складається
з нафтиламіну і сульфанілової кислоти, розчинених в оцтовій кислоті, які
реагують із азотистою кислотою за рівнянням
C10H7NH2+NH2C6H4SO3H+HNO3=NH2-C10H6-N=N-C6H4SO3H+2H2S
Для якісного визначення нітритів до 10 мл досліджуваної витяжки
додають 5-6 крапель реактиву Грісса, добре перемішують і залишають на
5-7 хв. Поява рожевого забарвлення свідчить про наявність нітритів, при
відсутності останніх колір вмісту пробірки не змінюється.
Для кількісного визначення нітритів в одну колбу наливають 100 мл водної
витяжки, в іншу — 1-10 мл (залежно від кількості нітритів) стандартного
розчину азотистого натрію, що містить в 1 мл 0,01 мг азоту, і до 100 мл
додають дистильованої води. В обидві колби доливають по 5 мл реактиву
Грісса і обережно нагрівають на водяній бані при температурі 50-60°С
упродовж 10 хв. Вміст колб переносять у циліндри Геннера і здійснюють
колориметрування, відливаючи частину вмісту з одного циліндра, в якому
забарвлення інтенсивніше, до однакового забарвлення в обидвох
циліндрах. Вміст азоту нітритів у досліджуваній пробі (мг/л) визначають
за формулою X=fV2h2*1000/V1*h1,
де а — вміст азоту нітритів у розчині, взятому для приготування
еталонного розчину мг/мл; /г( — висота стовпчика рідини в циліндрі з
досліджуваною пробою, см; /г2 — висота рідини в циліндрі з еталонним
розчином, CM; Vt — об'єм водної витяжки, мл; V'2 — об'єм розчину,
взятого для приготування еталонного розчину, мл.
Визначення солей азотної кислоти (нітратів). Наявність у водній витяжці з
ґрунту азотнокислих сполук свідчить про те, що азотовмісні речовини
повністю мінералізувалися.
Для якісного визначення нітратів у пробірку наливають 1 мл водної
витяжки, додають кристалик бруцину й 2 мл концентрованої сірчаної
кислоти. Якщо у водній витяжці присутній азот нітратів, з'являється
рожеве забарвлення, яке згодом перетворюється на жовте.
При кількісному визначенні азоту нітратів у водній витяжці з грунту в
порцелянову чашку наливають 100 мл витяжки і випарюють насухо на
водяній бані. Дають чашці охолонути, а потім додають 1 мл
дифенолсульфокислоти й ретельно розтирають з осадом. Через 10 хв у
чашку додають 10 мл дистильованої води і 3 мл їдкого калі. При наявності
нітратів утворюється жовте забарвлення, яке порівнюють у циліндрах
Геннера із забарвленням розчину нітриту калію. Для цього вміст
порцелянової чашки переносять у циліндр Геннера й доводять
дистильованою водою до 100 мл.
Вміст азоту нітратів у досліджуваній витяжці (мг/л) знаходять за
формулою X=aV2h2*1000/V1h1,
де а - вміст азоту нітратів у розчині азотнокислого калію, мг/мл; h1- висота
стовпчика рідини в циліндрі Геннера з водною витяжкою, см; ht висота
стовпчика рідини в циліндрі Геннера з еталонним розчином нітрату калію,
CM; Vt — об'єм досліджуваної витяж- ки, мл; V2 — об'єм розчину
азотнокислого калію, взятого для приготування еталонного розчину, мл.
За даними Фодора, в 100 г незабрудненого ґрунту міститься 6,8 мг
загального азоту, 5,7 мг аміаку та 12,6 мг азотної кислоти.
ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ ГРУНТУ НА ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ
Для вивчення впливу ґрунту на здоров'я людини здійснюють санітарне
обстеження земельних ділянок на наявність джерел бактеріального,
гельмінтологічного та біологічного забруднення.
У процесі санітарно-мікробіологічного дослідження ґрунту визначають
мікробне число, титр кишкової палички, титр анаеробів і загальне число
термофільних та термотолерантних мікроорганізмів у ґрунті. Показниками
фекального забруднення ґрунту є Е-соlі та її різновиди і СІ. perfringens.
Санітарно-гельмінтологічне дослідження ґрунту передбачає визначення
життєздатності гельмінтів, оскільки значна їх частина гине в ґрунті.
Санітарно-ентомологічне дослідження ґрунту має на меті визначити
ступінь забруднення ґрунту окремими видами комах та ефективність
очистки.
Радіометричні дослідження дають змогу з'ясувати аварійну ситуацію за
умови перевищення рівня природної радіації вдвічі — втричі.
Окрім того, вивчення впливу забруднення ґрунту на здоров'я людей
передбачає опитування населення в районі можливого забруднення ґрунту.
Анкета опитування містить дані про можливість і характер контакту із
забрудненим ґрунтом, про методи знешкодження нечистот, дані про
реєстрацію захворювань і гельмінтозів, фактором передачі яких може бути
ґрунт.
З метою виявити захворювання, що передаються через ґрунт, проводять
вибіркові медичні огляди дітей, які відвідують дитячий садок або школу.
Щоб визначити несприятливий вплив на здоров'я хімічних речовин, що
забруднюють ґрунт, крім характеристики речовин, що надходять у ґрунт,
класу їх небезпеки, впливу на самоочисну здатність ґрунту і стійкість у
зовнішньому середовищі, необхідно також провести анкетування
населення, яке проживає у зоні застосування хімічних речовин, і виявити
характер контакту з цими речовинами.
Епідеміологічне обстеження стану здоров'я населення передбачає
статистичну обробку матеріалів захворюваності осіб, що мають контакт із
хімічними речовинами, а також спеціальні лабораторнодіагностичні
дослідження.
ТЕМА ПОЗААУДИТОРНА 3. САНІТАРНА ОЧИСТКА НАСЕЛЕНИХ

МІСЦЬ.
Бардов 2020 – 14.6-14.9;
14.6. Основи санітарної очистки населених місць від рідких та твердих
відходів. Основними забруднювачами ґрунту є відходи - це залишки
речовин та предметів, що утворилися внаслідок побутової, господарської
та промислової діяльності.
Відходи поділяють на:
1. Рідкі:
• нечистоти з вигребів туалетів;
• помиі (від приготування їжі, миття посуду, підлоги, прання білизни);|
• стічні води: господарсько-побутові, промислові, зливові, міські.
2. Тверді:
• сміття (домові відходи):
• відходи кухні;
• відходи лікувально-профілактичних установ (у тому числі специфічні -
використаний пе-ревʼязний матеріал, використані одноразові системи та
шприци, залишки ліків, рештки органів і тканин після операцій, трупи
лабораторних тварин; відходи інших громадських установ (шкіл, дитячих
дошкільних установ, середніх та вищих навчальних закладів, офісів тощо);
відходи підприємств громадського харчування; відходи тваринного
походження (трупи тварин, гній, харчові конфіскати); відходи
торговельних закладів; відходи промислових підприємств; шлаки
котельних; будівельне сміття, міський грунт; вуличний зміт.
14.7. Шляхи та способи видалення, знешкодження та утилізації твердих
відходів у сучасних населених пунктах
Виділяють наступні системи видалення відходів:
Сплавну застосовують у повністю каналізованих населених пунктах, в
яких рідкі та частково дрібні тверді відходи сплавляють на очисні споруди
системою труб (каналізація); решту твердих відходів вивозять спеціальним
автотранспортом.
Вивізну використовують у неканалізованих населених пунктах. При цьому
і рідкі, й тверді побутові відходи (ТПВ) вивозять у місця знешкоджування
та утилізації спеціальним автотранспортом.
Такий спосіб видалення твердих відходів дістав назву очищення, а рідких -
асенізації (від франц:
assenisation - оздоровлення).
Змішану застосовують у частково каналізованому населеному пункті. За
такої системи рідкі відходи з каналізованої частини населеного пункту
видаляють за допомогою каналізаційної мережі, з неканалізованої -
вивозять асенізаційним транспортом, а всі тверді відходи вивозять
транспортом санітарного очищення.
Санітарне очищення населеного пункту передбачає 3 етапи:
1 - збирання і тимчасове зберігання твердих побутових відходів;
ІІ - вивезення;
III - знешкоджування та утилізацію.
Усі методи знешкоджування ТПВ мають відповідати таким основним
гігієнічним вимогам:
• повинні забезпечувати надійне знешкодження, перетворення відходів на
нешкідливий в епідемічному та санітарному плані субстрат;
швидкість: ідеальним вважається такий метод. який дозволяє ефективно
знешкодити відходи за той проміжок часу, за який вони утворюються;
повинні запобігати відкладенню яєць та розвитку личинок і лялечок мух у
відходах,
повинні запобігати доступу гризунів;
повинні запобігати забрудненню повітря леткими продуктами руйнації
органічних речовин;
у процесі знешкоджування відходів не повинні забруднюватися поверхневі
та підземні води;
повинні дозволяти максимально і безпечно для здоровʼя людей
використовувати корисні властивості
ТПВ, оскільки вони містять до 6% утилю; при їх спалюванні можна
отримувати теплову енергію, при біотермічному переробленні - органічні
добрива, а харчові відходи використовувати для відгодівлі тварин.
Методи знешкодження поділяють за:
кінцевою метою:
утилізаційні (перероблення відходів на органічні добрива, біопаливо,
виділення вторинної сировини, наприклад, металевого брухту, для
промисло-
вості, використання як енергетичного палива);
ліквідаційні (поховання в землю, скидання
в моря, спалювання без використання тепла);
технологічним принципом:
біотермічні (поля заорювання, удосконалені звалища, полігони
складування, поля компостування, біокамери, заводи біотермічного
перероблення; у сільській місцевості в особистих.
господарствах - компостні купи, парники);
термічні (сміттєспалювальні заводи без або з використанням теплової
енергії, що утворюється при цьому; піроліз з одержанням горючого газу та
нафтоподібних мастил);
хімічні (гідроліз);
механічні (сепарація відходів з подальшою утилізацією, пресування в
будівельні блоки);
змішані.
14.8. Використання ґрунту для знешкодження відходів
господарсько-побутової та виробничої діяльності людини
Найбільше розповсюдження отримали біотермічні методи. В їх основі
лежать складні процеси самоочищення ґрунту від органічних забруднень,
які схема-
тично можна представити наступним чином:
Біотермічне знешкоджування дає змогу вирішити два завдання: 1)
розкласти складні органічні речовини відходів та продукти їх метаболізму
(сечовину, сечову кислоту тощо) до простіших сполук з тим, щоб у
подальшому за допомогою спеціальних мікроорганізмів, у присутності
кисню повітря, синтезувати нову, стійку, безпечну в санітарному
відношенні речовину, що зветься гумусом; 2) знищити вегетативні форми
патогенних та умовно-патогенних бактерій, віруси, най-простіших, яйця
гельмінтів, яйця і личинки мух, насіння бурʼянів. Схема біотермічного
розкладання твердих відходів біотермічним методом наведена на рис. 14.8.
Наша країна має потенціал нетрадиційних джерел енергії. Україна
вважається зоною, придатною для активного розвитку біогазових
технологій. Потенціал звалищного газу, що утворюється на великих
українських полігонах твердих побутових відходів (ТПВ),
становить 288 млн куб. м (0,19 т у.п.). Важливою перевагою переробки
органічних відходів є невисока вартість одержуваної енергії.
В Україні 92% ТПВ залишаються непереробленими, тоді як у західних
країнах частка біогазових установок з переробки даного виду сировини
постійно зростає і є досить значною.
Високотемпературний піроліз є одним з найперспективніших напрямків
переробки ТПВ з точки зору екологічної безпеки, а також отримання
вторинних корисних продуктів - синтез-газу, шлаків, металів та інших
матеріалів. Зазначена технологія переробки
ТПВ є безвідходною, оскільки енергетичний потенціал відходів
використовується у вигляді синтез-газу, а матеріальний ресурс - у вигляді
екологічно інертного шлаку: сировини для будівельної індустрії, для
виготовлення товарної продукції з нього, наприклад, теплоїзоляції.
Промислова переробка враховує вимоги екології, ресурсозбереження та
економіки. На сьогодні для переробки ТПВ широко застосовуються
наступні технології: термічна обробка (в основному спалювання);
біотермічне аеробне компостування (з отриманням біопалива); анаеробна
ферментація (з отриманням біогазу): сортування (з вилученням тих чи
інших цінних компонентів для вторинного використання видаленням
шкідливих компонентів, виділенням окремих фракцій, найбільш
придатних технічно, екологічно й економічно для переробки тим чи іншим
методом.
У європейських країнах спалюванням переробляють 20-25% обсягу
міських відходів, у Японії - близько 65%, у США - близько 15% (у США
сміттєспалювання розглядають як один з основних способів продовження
терміну служби звалищ). Відомо, що технологія прямого спалювання ТПВ
становить екологічну небезпеку внаслідок токсичних викидів, у звʼязку з
чим переходять на комплексну переробку ТПВ. Прикладом може слугувати
сміттєпереробний завод продуктивністю 200 тис. т на рік в японському
місті Осака.
14.9. Заходи із санітарної охорони ґрунту
Для покращення стану навколишнього середовища
в нашій країні використовується комплекс заходів.
Санітарна охорона ґрунту - комплекс заходів (організаційних,
законодавчих, гігієнічних, або наукових, санітарних, санітарно-технічних,
планувальних, землевпорядкувальних, агротехнічних), спрямованих на
обмеження надходження в ґрунт механічних, хімічних та біологічних
забруднювачів до величин, які не порушують процеси самоочищення
грунту, не призводять до накопичення у рослинах шкідливих речовин у
небезпечних для здоровʼя людей і тварин кількостях, не забруднюють
атмосферного повітря, поверхневих та підземних водойм, а також не
обмежують використання ґрунту в сільському господарстві (рис. 14.9).
До першої групи заходів із санітарної охорони грунту належить група
законодавчих заходів. Так, із 1 січня 2018 року в Україні запрацювали
зміни до Закону "Про відходи", які передбачають сортування сміття та
заборону на поховання неперероблених побутових відходів. Згідно з
документом, великогабаритні, ремонтні та небезпечні відходи у складі
побутових належить збирати окремо від інших видів, а небезпечні відходи
необхідно відділяти на етапі збирання чи сортування. Далі їх потрібно
передавати спеціалізованим підприємствам, які мають ліцензії на
здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами. А
термічна обробка (спалювання) побутових відходів дозволена лише на
спеціально призначених для цього підприємствах чи обʼєктах.
Серед заходів з охорони ґрунту виділяють технологічні, планувальні,
медико-профілактичні (рис. 14.9).
Грунт є основною ланкою поширення захворювань інфекційного та
неінфекційного характеру. Науково-технічний прогрес, інтенсивні темпи
процесів урбанізації загострюють проблему забруднення грунтів та інших
обʼєктів довкілля. Саме у великих населених пунктах утворюється значна
кількість рідких і твердих відходів, які здатні забруднювати навколишнє
середовище.
Правильне планування населених пунктів, організація заходів із санітарної
охорони ґрунту - запорука здоровʼя населення та комфортного перебування
людини в сучасних населених містах. Впровадження нових підходів до
вирішення проблем утилізації твердих побутових відходів дозволить не
лише стабілізувати та покращити екологічну ситуацію у країні, але й
сформувати засади сталого розвитку в Україні.
Габович – 93-106;
ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ ОЧИЩЕННЯ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ

Санітарно-епідеміологічне значення відходів
У населених місцях у процесі життя та діяльності людини безперервно
утворюються різні відходи: нечистоти, помон, кухонні залишки, будинкове
Сміття, вуличні кошториси, побутові, лазнево-пральні та промислові стічні
води, будівельне сміття, різні тверді виробництва та т. д. відходи
Кількість відходів, що утворюються, велика. Підрахунки показують, що
протягом року з неканалізованих міст та селищ срср вивозиться до 46 млн.
т нечистот та твердих відходів. Кількість побутових та промислових
стічних вод, що утворюються в каналізованих містах та на промислових
підприємствах, становить десятки мільярдів кубічних метрів на рік.
Санітарний та епідеміологічний стан населених місць значною мірою
залежить від правильності організації очищення.
Неприбрані тверді відходи забруднюють ґрунт, приміщення, двори та
вулиці, при вітрі утворюють пил, що проникає в приміщення та забруднює
їх.
Фекалії, гній та сеча виділяють смердючі гази, які забруднюють повітря.
Наявність органічних речовин і висока вологість будинкового сміття
сприяють розвитку сапрофітів, що знаходяться в ньому, головним чином
гнильних, що розкладають органічні речовини.
У відходах можуть бути яйця гельмінтів, збудники кишкових інфекцій,
туберкульозу, поліомієліту, бруцельозу, правця, газової гангрени, ботулізму
та інших захворювань. Мікроорганізми зберігають у відходах
життєздатність і вірулентність до кількох місяців, спороутворюючі види та
яйця гельмінтів ще довше. Наприклад, життєздатна черевнотифозна
паличка була виявлена в ґрунті, удобреному нечистотами, які перед тим
протягом 143 діб. зберігалися у цементованому вигрібі. Вірус поліомієліту
зберігає життєздатність a у випорожненнях понад півроку.
Збудники черевного тифу та паратифів залишаються життєздатними у
стічній воді близько 2 тижнів. У смітті збудники кишкових інфекцій
виживають до 40-107 діб. Ще довше зберігаються в ньому туберкульозні
бактерії і спороутворюючі анаероби.
Відходи, особливо нечистоти, при погано організованому очищенні
інтенсивно заражають ґрунт, водойми та підземні води.
Епідеміологічна небезпека відходів підвищується у зв'язку з
сприятливими умовами, що створюються в них, для розвитку мух,
відкладання ними яєць і виплоду.
Місцями для кладки яєць мух служать гній, сміття, людські
випорожнення, трупи тварин, що гниють, і рослинні залишки. З яєць
залежно від умов через 8-25 год виходять личинки. У вигрібах вбиральні
личинки живуть на поверхні нечистот, а в скупченнях гною або сміття на
глибині до 20 см. Через 3-4 дні личинки дозрівають і вповзають у
прохолодні та сухі місця, де заляльковуються. Зазвичай вони
заглиблюються в землю біля ящиків для сміття, навколо гною і вбиралень.
Вони можуть мігрувати по горизонталі в межах 5-6 м. У літній час через
5-7 днів з лялечок виходять мухи, які здатні проповзти в пухкому шарі
землі до 30 см, а в щільно втрамбованому - до 10 см. .
Вважають, що мухи можуть переносити близько 60 видів збудників
інфекційних захворювань, але особливо велике значення «мушиного
фактора» у поширенні кишкової інфекції. Кількість кишкових захворювань
збільшується зі зростанням кількості мух.
Все сказане свідчить про те, що раціональне очищення є невід'ємним
елементом благоустрою населених місць та одним з основних заходів
профілактики кишкових інфекцій та гельмінтозів.
Системи очищення населених місць
Очищення населених місць передбачає комплекс науково обґрунтованих
та планово проведених заходів зі збору. видалення, знешкодження та
утилізації відходів з метою охорони здоров'я населення. Будь-який захід з
очищення населених місць повинен проводитися так, щоб можливість
контакту людини та об'єктів довкілля з відходами до їх знешкодження було
зведено до мінімуму. З цією метою збирання та видалення відходів повинні
проводитися регулярно і в найкоротші терміни при максимальній
механізації та герметизації всіх операцій, що виконуються.
Відходи містять азот, фосфор та інші речовини, що є цінним добривом.
Ще Д. І. Менделєєв наслідував застосування таких способів знешкодження
відходів, які дозволили б використовувати їх як добрива. У відходах
перелічені речовини містяться у вигляді органічних сполук, що не
засвоюються рослинами. Вони переходять у неорганічні сполуки лише за
мінералізації відходів. У зв'язку з цим застосування методів, що
прискорюють мінералізацію відходів, є важливим
санітарно-господарським заходом.
Відходи поділяються на дві групи.
1. Рідкі нечистоти, помої (брудні - води від приготування їжі, миття тіла,
підлог, прання білизни), лазнево-пральні та промислові стічні води,
атмосферні стоки.
2. Тверді- будинкове сміття, кухонні відходи, кошторисів з вулиць, гній,
виробничі відходи, трупи тварин, відкиди боєн тощо. Системи видалення
відходів із населених місць, що застосовуються, залежать від характеру
відходів.
Існують дві системи: вивізну та сплавну (каналізація). У першому
випадку рідкі відходи видаляють за межі населеного пункту за допомогою
транспорту, вдруге сплавляють трубами. Каналізація є найбільш
досконалим методом, що витісняє вивізну систему.
Сміття - тверді відходи видаляють переважно шляхом вивезення у
спеціально відведені місця, де він зазнає знешкодження.
У радянському союзі цій галузі благоустрою міст приділяється велика
увага. У всіх нових містах споруджується каналізація як необхідний
елемент міського благоустрою. Для охорони водойм від забруднень у
багатьох містах та на багатьох підприємствах збудовано споруди для
очищення фекально-господарських та промислових стічних вод. У
сільських населених пунктах і робочих селищах все більшого поширення
набувають споруди так званої малої каналізації.
Населені пункти міського типу мають плани проведення очищення та
мають спеціальний автотранспорт для вивезення відходів. Для
знешкодження та утилізації відходів застосовуються найбільш досконалі
методи.
Організація та здійснення очищення входять до обов'язків комунальних
органів населених місць. На органи міліції покладено поточний нагляд за
утриманням у чистоті вулиць, садів, парків, дворів та місць загального
користування. Органи охорони здоров'я рекомендують гігієнічно найбільш
раціональні для місцевих умов методи очищення та здійснюють
санітарний контроль за їх виконанням.
Поліпшення очищення населених пунктів СРСР від відходів поряд з
іншими заходами позитивно позначилося на їхньому оздоровленні та
призвело до зниження захворюваності населення на кишкові інфекції та
гельмінтози.
Вивізна система видалення відходів
У табл. 11 представлені середні норми накопичення деяких відходів, які
використовуються при розрахунку коштів, необхідних для організації
вивізної системи очищення
Вивізна система видалення рідких відходів
Вивізна система видалення рідких відходів включає наступні три ланки:
1) збір та тимчасове зберігання, 2) транспортування, 3) знешкодження та
утилізацію. Першою ланкою в системі очищення від рідких відходів є
вбиральні та смітниці.
Вбиральні. Кожне житлове, громадське або виробнича будівля, а також
кожне місце тимчасового перебування або роботи людей необхідно
забезпечити вбиральнями. Останні мають бути зручними, теплими та
світлими, пристрій їх повинен унеможливлювати забруднення повітря,
ґрунту, підземних вод та доступ мух до нечистот.
Найбільшою мірою цією вимогою задовольняють вбиральні, що
знаходяться в будівлі, - промивні і люфтклозети. Найбільш гігієнічні
промивні вбиральні, які можуть бути влаштовані лише за наявності
водопроводу та каналізації. За відсутності останніх у будинках, що мають
не більше двох поверхів, можна влаштовувати люфтклозети, тобто
вбиральні з вентильованим вигрібом.
Люфтклозет влаштовують у приміщенні, розташованому біля
зовнішньої стіни будівлі (рис. 27). З убиральної нечистоти по стічній трубі
попадають у вигріб. Для того щоб попередити забруднення ґрунту та
підземних вод, вигрібу влаштовують водонепроникними з цегли, бетону
або просмолених дерев'яних брусків. Для посилення непроникності
вигрібу під його дно і навколо стін укладають 30-40 сантиметровий шар
жирної глини.
Для того щоб смердючі гази з вигрібу не проникали в приміщення
вбиральні, а з нього - до житлових кімнат, вигріб вентилюється.
Для цього влаштовують малий вентиляційний канал, який проходить у

стіні поруч із димоходом кухонної печі. Канал виводиться вище ковзана
даху і закінчується дефлектором для поліпшення тяги. Оскільки гази
відсмоктуються з вигрібу, повітря 113 приміщення вбиральні через очко
стільця спрямовується у вигріб. Вентиляція вигрібу посилює
випаровування рідкої частини нечистот, через що їх обсяг значно
зменшується. Тому очищення вигрібу люфтклозету проводять не частіше
одного разу на 6 міс.
У сільських місцевостях в одноповерхових житлових будинках можуть
влаштовуватися вбиральні із засипкою. Під стульчаком вбиральні
встановлюється виносний металевий приймач для нечистот. На дно
приймача насипають шар дрібного торфу, сухої землі чи золи. Для
дезодорації та захисту від мух виділення щоразу засипають тими самими
матеріалами. Вміст приймача щодня вивантажують у компост, що
влаштовується на території садиби. Для літнього часу влаштовують таку
саму вбиральню поза будівлею.
Дворові вбиральні з вигрібом потрібно будувати на відстані не ближче
ніж 20 м від житлових будівель. Вигріб споруджують лише
водонепроникний з витяжною трубою для видалення газів. Стіни повинні
бути без щілин, а двері щільно і самозакриваються. Для підтримки чистоти
важливо забезпечити вбиральню природним та штучним світлом. Вікна та
вентиляційні отвори слід затягнути дрібною металевою сіткою, що
перегороджує мухам доступ до вбиральні. У громадських вбиральнях у
теплу пору року нечистоти щодня засипають сухим хлорним вапном з
розрахунку 1-2 кг на 1 м² поверхні; це відлякує мух і запобігає їх розвитку,
оскільки личинки, що знаходяться зверху, гинуть. Підлога вбиральні, стіни
та ручки дезінфікують шляхом рясного зрошення 3-5% освітленим
розчином хлорного вапна. Вміст вигрібу має систематично вивозитись.
Після очищення вигрібу забруднену поверхню землі у люка рясно
поливають хлорним молоком (20% завись хлорного вапна у воді). З
санітарної точки зору вигрібні дворові вбиральні поступаються
люфтклозетам та вбиральням із засипкою.
Вивіз рідких відходів є BTO- рою ланкою вивізної системи. При
вивантаженні вигрібів та вивезенні нечистот необхідно звести до мінімуму
забруднення повітря смердючими газами, не допускати забруднення
нечистотами транспортних засобів та ґрунту на шляху їх прямування,
попередити можливість забруднення та інфікування обслуговуючого
персоналу. Для цього асенізаційний транспорт повинен легко
завантажуватися, розвантажуватися, очищатися і дезінфікуватися, а ero, що
міститься, не повинно розбризкуватися. Кількість асенізаційного
транспорту має відповідати потребам населеного пункту, що легко
підрахувати, знаючи норми накопичення нечистот, кількість жителів,
кількість можливих рейсів транспорту на добу та його ємність.
Найбільш прийнятним видом транспорту є спеціальні автоцистерни.
Знешкодження та утилізація нечистот є третьою та останньою ланкою
вивізної системи. Вибір способу знешкодження залежить від кліматичних
умов та типу населеного пункту.
З ґрунтових методів знешкодження нечистот частіше застосовуються
поля асенізації та поля заорювання. На полях асенізації виробляється і
знешкодження нечистот, і вирощування сільськогосподарських культур, а
поля заорювання служать лише для знешкодження нечистот.
Ділянка під поля асенізації чи заорювання відводиться за межами
населеного пункту з підвітряного боку на відстані не менше 1-2 км від
житлових районів та водойм. Ділянка повинна бути рівною, з пористим,
повітря- і водопроникним ґрунтом, сухим, з низьким стоянням ґрунтових
вод. Його огороджують земляним валом, канавою та смугою зелених
насаджень. Територію полів асенізації поділяють на кілька полів. Протягом
року одне поле заливають (до 1000 т на 1 га), інші використовують під
посів культур. Завдяки самоочищенню ґрунту на полях відбувається
мінералізація органічних речовин. Оскільки мінералізація закінчується
протягом 2-3 років, TO зазвичай влаштовують три чотири поля.
Дослідження показали, що в перший рік після заливання нечистот у
пробах ґрунту та на овочах можна виявити життєздатні яйця аскариди,
кишкову паличку та патогенні мікроорганізми. На другому році вони не
виявляються. Тому в перші 2 роки після заливу ділянки засівають
кормовими травами, злаками або кормовим буряком, а на 3-й рік -
овочевими культурами. При полях заорювання ділянку ділять на два поля:
одне заливають у поточному році, на іншому відбувається мінералізація
органічних речовин. Наступного року призначення полів змінюється.
У сільських населених місцях нечистоти зазвичай використовуються як
добриво на садибах колгоспників та колгоспних полях. При цьому, якщо до
ґрунту вносяться як добрива незнешкоджені нечистоти, то завжди є
небезпека інфікування овочів і фруктів, що виростають на даній ділянці.
Особливо сильно забруднюються городні культури при так званому
підживленні, яке здійснюється шляхом поливання грядок розведеними
водою нечистотами або гною. Забруднені таким шляхом овочі, ягоди та
фрукти можуть стати джерелом зараження людей навіть у тому випадку,
якщо вони перед їжею будуть вимиті водою; при сильному забрудненні
вони важко відмиваються.
Це обумовлює необхідність знезараження нечистот перед
використанням їх для добрива. Знезараження нечистот найкраще
проводити методом компостування або іншими біотермічними методами.
Якщо ці методи за місцевими умовами не застосовні, то можна знешкодити
нечистоти шляхом річного витримування у вигрібі вбиральні (для цього
вбиральню переносять на новий вигреб).
Санітарні правила дозволяють застосовувати не знешкоджені відходи
для зручності ділянок, на яких вирощуються овочі, які вживаються в їжу в
сирому вигляді, лише за умови внесення добрив у ґрунт восени з
пероруванням ґрунту та обов'язковим повторним переоранням навесні
перед сівбою. При цьому ґрунт самознешкоджується.
Каналізація населених місць
Найбільш досконалою з гігієнічного погляду системою очищення
населених місць від рідких відходів є каналізація.
Каналізацією називають систему споруд, призначену для: 1) прийому
стічних вод безпосередньо з місць їх утворення; 2) видалення їх через
мережу підземних трубопроводів за межі населеного пункту; 3)
знешкодження стікових вод та випуску їх у водойму або на земельні
ділянки. Вступаючи в систему трубопроводів, рідкі відходи при
влаштуванні каналізації не забруднюють ні повітря, ні ґрунту, ні підземних
вод на території населених місць, через що покращується санітарний стан
останніх та знижується захворюваність жителів на кишкові інфекції та
гельмінтози.
Каналізація, як і водопровід, є обов'язковим елементом благоустрою
нових міст.
Основними елементами каналізації є: 1) будинкові приймачі; 2) мережа
трубопроводів; 3) споруди для знешкодження стічних вод.
До будинкових приймачів належать: унітаз промивної вбиральні,
пісуари, раковина умивальника, кухонна раковина, ванна та ін. , раковини
умивальника або інших приймачів, дугоподібно вигнута. У дузі труби
завжди залишається частина чистої промивної води - так званий водний
затвор. Останній ізолює повітря приміщення від повітря каналізаційної
мережі.
З приймачів стічні води чавунними трубами, які називають стояками,
самопливом витікають у дворову вуличну І каналізаційну мережу, по якій
віддаляються за межі населеного пункту. Стока для видалення газів
виводяться через дах назовні (рис. 28).
Виробничі стічні води, що випускаються в мережу
фекально-господарської каналізації, повинні бути попередньо очищені від
домішок, що порушують процеси очищення стічних вод та корозійних
трубопроводів, а також радіоактивних та вибухонебезпечних речовин. Для
попереднього очищення стічних вод застосовують нафтовловлювачі,
жироуловлювачі, відстійники, обробку реагентами з метою осадження або
нейтралізації домішок, фільтрування через дрібнопористі, іонообмінні або
сорбуючі матеріали та інші методи.
Якщо населений пункт каналізований не повністю, то поблизу
неканалізовано- них районів споруджують зливні станції. Нечистоти, що
підвозяться сюди, розбавляють в 2-3 рази водопровідною водою і спуск-
Зливні станції каналізацію. B кают будують не ближче ніж 300 м від
житлових будівель.
Очищення населених місць від твердих відходів
Нагромадження будинкового сміття у різних населених пунктах значно
варіює, збільшуючись у південних містах. Воно становить 500-750 л на рік
на одну особу. Будинкове сміття представляє відому цінність як добрива, B
бо містить до 20-25% органічних речовин; 0,4-1% азоту; 0,4-0,7%
фосфору; 0,4% калію. Частина будинкового сміття може бути утилізована:
кухонні відходи, ганчірки, папір, консервні банки та ін.
Видалення сміття з квартир у багато поверхових будівлях здійснюється
за допомогою сміттєпроводів (рис. 29), в інших випадках за допомогою
квартирних сміттєзбірників (відро з кришкою місткістю 15-20 л). У СРСР
прийнято планово-регулярну систему очищення від Сміття C щоденним
вивозом його з домоволодінь. Вона здійснюється у двох варіантах. При
планово-подвірній системі сміття з дворових сміттєзбірників (баки
ємністю 80-100 л) пересипають у спеціальні сміттєвози. У житлових
районах із багатоповерховою забудовою для збирання від кидів у дворах
встановлюють металеві контейнери (ємністю 0,8-1 м³). Вивезення їх
здійснюється спеціальними контейнеровозами. Для житлових районів з
малоповерховою забудовою більш прийнятною вважають
планово-поквартирну систему, при якій жителі в призначений час виносять
сміття і пересипають його з квартирних сміттєзбірників у сміття.
Вивіз сміття, як і вивіз нечистот, повинен проводитися планово і
регулярно без будь-яких заявок від домоуправління.
Знешкодження та утилізація твердих відходів
Відомо багато способів знешкодження сміття: біотермічні методи,
удосконалені звалища, сміттєспалювання та ін.
Біотермічні знешкодження методів сміття. Біотермічні методи
ґрунтуються на створенні умов, за яких у смітті розвиваються термофільні
мікроорганізми, які є майже виключно спороутворюючими
грампозитивними бактеріями та актиноміцетами. Завдяки життєдіяльності
термофілів умовах B припливу повітря інтенсивно протікають біохімічні
процеси, через що температура в знешкоджуваних відходах підвищується
до 50-70°С. Гинуть патогенні мікроби, яйця гельмінтів личинки Мух; І
органічні речовини розпадаються, і зі сміття утворюється цінне добриво
гумус (перегній), у санітарному відношенні нешкідливий матеріал.
Варіантами біотермічного методу є компостування та біотермічні
камери. У сільських умовах компост може закладатися безпосередньо на
садибі колгоспника. Для компосту готують майданчик із утрамбованої
глини. Ширина майданчика до 2-3 м. Довжина довільна. На майданчик
наносять 10-15-сантиметровий шар компостуючого матеріалу торф,
городню землю, дозрілий компост тощо - і на цю компостну масу
укладають 15-сантиметровий шар сміття. Крім сміття, можна
завантажувати вміст засипних вбиралень, гній, золу, рубану солому і сухе
листя (для надання пухкості). Відходи, внесені у компостну купу,
засипають 15-сантиметровим шаром компостуючого матеріалу, який
запобігає відкладанню мухами яєць і оберігає компост від висихання.
Потім кладуть шар сміття, засипають його і так роблять доти, поки
компосту висота не досягне 1,5 м. Для того щоб запобігти компосту від
розмивання дощем, його або покривають соломенними матами або
влаштовують над ним намет
Періодично компост зволожують помиями або гноївкою. Додавання золи
або вапна, що нейтралізують утворюються при розпаді органічних речовин
кислоти, прискорює мінералізацію.
Процес дозрівання компосту в залежності від кліматичних умов триває
від 2 до 12 місяців. У помірному кліматі цей термін найчастіше становить
5-7 місяців. Дозрівання компосту прискорюється при високій температурі,
додаванні фекалій і застосуванні дозрілого гумусу як компостуючий
матеріал. Зазвичай влаштовують два компости: у той час як один
завантажують, інший дозріває. Дозрілий компост представляє собою
пухку, сипку, як торф'яна крихта, масу темно-землистого кольору. Він не
має неприємного запаху та не приваблює мух.
До переваг компостування відноситься те, що при ньому не
забруднюються грунт, вода і повітря, у відходах відмирають патогенні
початку і виходить цінне добриво. Відпадає необхідність у влаштуванні на
садибі вигрібної вбиральні, ящика для сміття, а також у транспорті для
вивезення відходів.
У міських умовах влаштовують поля компостування за містом, що
віддаляються не ближче 1 км від житла. Привезене сміття в той же день
складають у штабелі, які з боків і зверху покривають шаром землі або
дозрілого компосту товщиною 15-20 см. Оскільки в периферичних
холодних шарах штабелів зберігаються личинки мух, то поверхню
штабелів періодично обробляють інсектицидом. . Дуже перспективні і
прийнятні в санітарному відношенні сміттєутилізаційні заводи. Тут
механізованим шляхом сміття сортують (відбирають брухт), подрібнюють
на порошок і компостують у штабелях, траншеях або піддають
біотермічній обробці з прискореним дозріванням (4—15 діб) у спеціальних
спорудах (ферментаційні вежі, компостування методом Дано в біостабі
лізатор, метод «Біотенк» та ін.).
Досить інтенсивно відбувається розкладання органічних речовин у
біотермічних камерах, у яких процес мінералізації закінчується у 20-60
днів. Біотермічні камери МОЖНА влаштовувати при сільських лікарнях,
курортах, будинках відпочинку тощо (рис. 30).
Удосконалені звалища. Останні мають поза населеним пунктом не
ближче 1 км від житла, використовуючи для цього колишні кар'єри,
котловани, яри або спеціально відриваються рови глибиною 0,5-0,7 м.
Сміття, що доставляється сюди, того ж дня засипають 25-30-
сантиметровим шаром землі, поверхню поверхню якої утрамбовують за
допомогою котків. Якщо яр глибокий, його засипають декількома шарами
сміття і землі. Територію звалища озеленюють і не дозволяють усунути до
завершення процесу мінералізації сміття.
Сміттєспалювання. Спалювання сміття проводиться в спеціально
споруджуваних печах при температурі 650-1200°С. В умовах нижчої
температури спалювання сміття призводить до сильного забруднення
атмосферного повітря газоподібними продуктами неповного згоряння
відходів, а в умовах більш високої температури до спікання негорючої
частини - відходів. Незважаючи на явні переваги сміттєспалювання у
санітарному та епідеміологічному відношенні, у зв'язку з низькою
економічністю (витрати на паливо та ін.) його застосовують в основному
для знищення санітарно небезпечних матеріалів, інфікованих відходів
(наприклад, лікарняних), а також у тих місцях, де обмежена можливість
використання ґрунтових методів.
Очищення стічних вод та санітарна охорона водойм
Вилучення та знешкодження каналізаційних стічних вод нерозривно
пов'язані з проблемою санітарної охорони водойм. Це тим обставиною, що
здебільшого кінцевим етапом видалення стічних вод населеного пункту чи
промислового підприємства є випуск річки, озера чи моря. Випуск
неочищених стоків може спричинити сильне забруднення водойм.
Побутові стічні води. Побутові стікові води являють собою каламутну,
сіро-жовту, неприємним запахом C рідина з великою кількістю завислих
речовин і плаваючих на поверхні домішок. Більшість забруднень
складається з органічних речовин, половина яких знаходиться в
розчиненому та колоїдному стані. Окислюваність побутових стоків від 35
до 220 мг кисню на 1 л, а БПК від 185 до 600 мг/л; ці стічні води можуть
загнивати. У побутових стічних водах багато мікроорганізмів, серед яких
знаходяться збудники кишкових інфекцій та життєздатні яйця гельмінтів.
Наприклад, у стічній рідині міської каналізації знаходили до 1 млн.
кишкових паличок в 1 мл, до 1000 яєць аскарид в 1 л, виявлялися збудники
кишкових інфекцій та ентеровіруси. Так, наприклад, з 305 проб
каналізаційної рідини в Ганновері черевнотифозна паличка була виділена в
37, а паличка паратифу в 61 пробі.
Природно, що спуск побутової стічної рідини у водоймище без
попереднього очищення створив би загрозу поширення кишкових та
вірусних інфекцій, а також гельмінтозів. Висока концентрація органічних
речовин може спричинити порушення кисневого режиму водойми та
процесів самоочищення, а також загибель риб. Значно погіршилися б і
органолептичні властивості води.
З іншого боку, аналіз побутових стікових вод свідчить про значну
цінність їх для добрива; у цьому відношенні 1000 м³ стічних вод
приблизно рівноцінні 20-30 кг гною.
Виробничі стічні води. Ще більш небезпечні санітарні відносини B
виробничі стічні води. Стоки різних виробництв різко відрізняються один
від одного за складом. Такі ж різноманітні можуть бути наслідки, пов'язані
зі спуском їх у водойму. Наведемо кілька прикладів.
Так, стічні води хімічної та тек стильної промисловості, як правило,
містять різні токсичні речовини, наприклад сполуки миш'яку, солі важких
металів, ціаніди, органічні отрути та багато інших.
Забруднюючи водойму, токсичні речовини можуть погіршувати
органолептичні властивості води, надаючи останній неприємний присмак,
запах або забарвлення. Вони можуть згубно впливати на флору і фауну
води, викликати загибель риб і пригнічувати життєдіяльність
мікроорганізмів, що беруть участь у процесах самоочищення. За певних
концентрацій токсичні речовини небезпечні для здоров'я людини.
Вживання забрудненої їми води може викликати гостру або хронічну
інтоксикацію.
Спуск неочищених стічних вод у водоймища зачіпає інтереси
водопостачання населення, інтереси промисловості, рибного та сільського
господарства. Звідси зрозуміло, що завдання санітарної охорони водойм
від забруднень має загальнодержавне значення.
Плановий характер соціалістичного народного господарства є тією
важливою умовою, яка дозволяє вирішити це завдання в срср значно
радикальніше та ефективніше, ніж у капіталістичних країнах. Велике
значення в охороні водойм від забруднення має прийнятий у 1960 р. в
ррфср, урср та інших республіках радянського союзу «Закон про охорону
природи», а також закон про «Основ водного законодавства союзу рср та
союзних республік» (1970 р.). . Керівним методичним документом для
санітарних працівників є «Правила охорони поверхневих вод від
забруднення стічними водами» №372-74. розроблені Міністерством
охорони здоров'я срср за дорученням Ради Міністрів срср.
Зазначені Правила передусім вимагають суворого вжиття заходів, що
виключають необхідність спускання стічних вод у водойми. Цього можна
досягти шляхом раціоналізації технологічного процесу, шляхом
повторного використання підприємством стічних вод після їх очищення
(так званий оборотний цикл). скидання стічних вод на поля для зрошення
та добрива.
Правила дозволяють випуск стічних вод у водоймища лише в тому
випадку, якщо цього не можна запобігти раніше перерахованим заходам.
Стічні води перед випуском у водойми, які використовуються для
водопостачання населення або харчових підприємств, повинні бути
очищені як мінімальний захід до такого ступеня, щоб при змішуванні та
розведенні з водою водойми в найгірших умовах (літня або зимова
межень) вони відповідали наступним вимогам:
1) не змінювали значно у несприятливий бік органолептичних якостей
води, а також зовнішнього вигляду водоймища;
2) не порушували протікають у водоймі процесів самоочищення та
життя водної флори та фауни;
3) не вносили у водойму патогенних мікроорганізмів і шкідливих
речовин у кон- центраціях, токсичних для населення, що вживає воду для
пиття.
Реалізація цих правил практичного життя вимагає від радянських
гігієністів та санітарних лікарів ретельного вивчення впливу спуску різних
стічних вод на якість води водойми та умови водокористування, а також
прояви принципової наполегливості у відстоюванні інтересів санітарної
охорони водойм.
Найважливішим завданням було наукове обґрунтування гранично
допустимих концентрацій шкідливих речовин у воді, що вже виконано
щодо близько 700 різних хімічних сполук, які виявляються у стічних водах
найчастіше.
Методика наукових досліджень, які проводяться для встановлення
гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин, полягає в тому,
що кожну з цих речовин випробовують у трьох напрямках:
санітарно-токсикологічному, органолептичному та загальносанітарному.
При санітарно-токсикологічній оцінці визначають ту найбільшу
концентрацію випробуваної речовини у воді, яка в тривалому хронічному
експерименті ще не викликає у піддослідних тварин помітних зрушень у
стані здоров'я, при використанні чутливих фізіологічних, біохімічних,
гістологічних та гістохімічних методів.
При органолептичній оцінці визначають ту найбільшу концентрацію
випробуваної речовини, яка ще не викликає зміни органолептичних
властивостей води (смак, запах, забарвлення).
При вивченні загальносанітарного значення випробуваної речовини
знаходять ту найбільшу його концентрацію, яка ще не впливає на процеси
самоочищення у воді. на водну флору та фауну.
Після проведення перерахованих досліджень гранично допустиму
концентрацію тієї чи іншої речовини у водоймищі (табл. 12) встановлюють
за тим показником шкідливої дії, що характеризується найменшою
пороговою концентрацією.
Пояснимо це з прикладу. З'єднання фтору викликають флюороз зубів
при концентрації фтору, що перевищує 1,5 мг/л. Органолептичні
властивості води змінюються при концентрації фтору, що перевищує 10
мг/л, а процеси самоочищення порушуються, якщо концентрація фтору у
воді перевищує 100 мг/л. Отже, для фтору лімітуючим показником
шкідливості є санітарно-токсикологічний, Н гранично допустима
концентрація фтору у воді не повинна перевищувати 1,5 мг/л.
Заходи з санітарної охорони водойм повинні поширюватися і на

прибережні води морів, особливо в місцях, що використовуються для
оздоровчих цілей.
Гігієнічна характеристика методів очищення побутових стічних вод
При очищенні побутові стічні води послідовно звільняються від
наступних сторонніх домішок: 1) важких мінеральних частинок і великих
плаваючих предметів; 2) дрібних та легких органічних зважених частинок;
3) розчинених органічних речовин; 4) патогенних мікроорганізмів, що
залишилися, після попередньої обробки. Очищення стічних рідин від
плаваючих предметів і зважених частинок за допомогою проціджування та
відстоювання називають механічним, а очищення від розчинених
органічних речовин біологічним, оскільки воно здійснюється в результаті
діяльності мікрофлори.
Методи, що застосовуються для очищення стічних вод, умовно
поділяють на природні (ґрунтові, біологічні ставки) та штучні.
При ґрунтових методах звільнення стічної рідини від зважених

частинок, у тому числі мікроорганізмів, відбувається під час фільтрації
через ґрунт, а звільнення від розчинених органічних сполук за рахунок
адсорбції їх ґрунту - з подальшою біохімічною-мінералізацією.
При штучних методах звільнення стічної рідини від зважених частинок
здійснюють у різного виду від стійниках, а звільнення від розчинених
органічних речовин - за допомогою біохімічної мінералізації - на
спеціальних біоокислювачах, в яких відтворюються умови, що мають
місце або в грунті біологічні фільтри, або у водоймі аеротенки. -
Ґрунтові методи очищення стічних вод (комунальні поля зрошення та
поля фільтрації). На комунальних полях зрошення стічна рідина не тільки
добре очищується, а й використовується для зрошення та добрива.
Принцип очищення на полях зрошення полягає в тому, що звільнена від
грубих механічних домішок при пропусканні через грати, пісковловлювачі,
а часто і відстійники стічна рідина прямує на поля, де очищується,
фільтруючись крізь грунт, в якому потім відбуваються самоочіщення.
Площу полів зрошення розбивають на ділянки - карти. На картах
влаштовують віддалені одна від одної на відстані 1 м борозни глибиною до
0,5 м, а між ними висаджують сільськогосподарські культури (рис. 31).
Стічна рідина подається в борозни. Профільтрувавшись через грунт, вона
надходить Дренажні B труби або канали, звідки відводиться з водоймище.
Фільтрат є прозорою, безбарвною, без неприємного за паху
незагниваючою рідиною, вільною від яєць гельмінтів і патогенних
мікробів. В очищеній воді окислюваність знижена до 8-10 мг/л О2, БПК. -
20 мг О2 за 1 л. кількість кишкових паличок падає з кількох мільйонів до
1000-2000 на 1 мл. Ефект очищення на полях зрошення вищий, ніж за
інших методів.
Якщо на полях, що використовуються для очищення стічних вод, не
вирощують сільськогосподарських культур, то вони мають назву полів
фільтрації.
У цьому випадку окремі ділянки полів огороджують валами заввишки
до 1 м і зрошують суцільною затокою, після чого протягом деякого часу
вони «відпочивають», потім їх знову заливають тощо. Поля фільтрації
влаштовують у районах з більшим зволоженням і при нестачі земельної
площі, оскільки ці на поля допускається велике навантаження. Вони
влаштовуються також за полів зрошення на зимовий час. Взимку стічна
рідина наморожується, при таненні фільтрується через грунт.
Ділянку для міських полів зрошення та фільтрації обирають на відстані
не ближче ніж 1 км від житлових будівель з підвітряної сторони.
Найкращими ґрунтами для них є піщані та чорноземні, гірше супіски та
суглинки.
Ґрунтові методи очищення у разі невиконання санітарних правил під час
експлуатації полів можуть становити серйозну епідемічну небезпеку. У
літературі багато разів зазначалося, що на овочах з полів зрошення
виявляються збудники кишкових інфекцій, яйця гельмінтів ентеровіруси.
Персонал, який обслуговував деякі поля зрошення, був у 5-8 разів більше
інвазований гельмінтами, ніж інші мешканці того ж населеного пункту.
Все перераховане є підставою для заборони посадки на полях зрошення
овочів, що вживаються у сирому вигляді.
Останнім часом все частіше використовують стічні води в приміській
зоні для зрошення землеробських полів, що припадають на колгоспів або
радгоспів. Цей вид ґрунтового очищення стічних вод відрізняється від
очищення їх на комунальних полях зрошення малими нормами
навантаження (від 5 до 15 м3/га на добу). Враховуючи епідемічну
небезпеку, необхідно контролювати дотримання таких умов під час
експлуатації полів. Перед надходженням на поливні ділянки стічні води
повинні очищатися у відстійнику не менше 1-2 годин. На землеробських
полях забороняється зрошувати культури, які вживаються в їжу у сирому
вигляді.
Для прийому стічних вод під час збирання врожаю або злив при
землеробських полях зрошення влаштовують поля фільтрації, біологічні
ставки або інші очисні споруди.
Штучні методи очищення стічних вод. Механічна очистка побутових
стічних вод здійснюється за допомогою грат, пісковловлювачів та
відстійників. Великі предмети, що плавають, затримуються при
пропусканні води через грати. Пісковалка являє собою невеликий
горизонтальний відстійник, через який вода протікає з великою швидкістю
протягом 30-60 с. За цих умов на дно піско вправності встигають осісти
тільки важкі мінеральні частинки, наприклад пісок, щебінь. Легкі частинки
органічних зависів випадають при повільному перебігу сті- кової рідини у
відстійниках. Застосовують відстійники двох видів: дають свіжий мул
(осад) і перегнилий.
У першому випадку подальше знешкодження смердючого та
інфікованого осаду, що випав у відстійник, затрудійте.....i J. На великих
станціях очищення стічних вод свіжий мул знешкоджують у спеціальних
спорудах метантенках. На невеликих і середніх станціях часто
застосовують відстійники другого виду, в яких відбувається і освітлення
стічної рідини, і перегниття мулу. До них належать септиктенк і двоярусні
відстійники.
Селтіктенк являє собою глибокий (до 3 м) горизонтальний відстійник.
Він має такі розміри, щоб стічна вода повільно протікала його за 24-48
годин. Осад, що осів на дно, піддається тут же гнильному розкладу під
впливом анаеробних мікробів. У процесі розкладання утворюються
вуглекислота, метан та інші гази. При перебуванні стоків B Септиктенці
протягом 3 діб, як правило, відмирають збудники кишкових інфекцій. Раз
на 6-12 міс. септиктенк очищають від мулу, що накопичився в ньому.
Септіктенки є кращими видами відстійниками для систем місцевої
каналізації.
Ефективно очищаються побутові стічні води в двоярусних відстійниках,
але по-т останні значно складніше по будові та в експлуатації.
Біологічне очищення. У минулій відстійники стічної рідини
залишаються розчинені органічні речовини, через що опа. здатна
загнивати. Звільнений стічної рідини від розчинених органічних речовин
досягається на спеціальних спорудах біоокислювачах, на яких
відтворюють біохімічні процеси Мінералізації органічних речовин подібно
до того, як вони здійснюються в природних умовах при самоочищенні
ґрунту або водойм.
З біоокислювачів часто використовують біологічні фільтри, особливо на
невеликих станціях очищення стічних вод.
Біологічний фільтр являє собою резервуар, на дірчасте дренажне дно
якого укладають двометровий шар котельного шлаку, щебеню або
будь-якого іншого крупнозернистого матеріалу з діаметром зерен від 20 до
70 мм (рис. 32).
Освітлена у відстійнику стічна рідина за допомогою розбризкувачів
рівномірно розподіляється по поверхні фільтра та стікає по зернах шлаку,
які у вже дозрілих біологічних фільтрах покриті слизовою біологічною
плівкою з аеробною мікрофлорою. Розчинені в стічній воді органічні
речовини адсорбуються біологічною плівкою та мінералізуються тут
мікроорганізмами, подібно до того, як це відбувається при самоочищенні
ґрунту. С. Н. Строганов запропонував за допомогою вентилятора вдувати в
біологічний фільтр (знизу) повітря, що, стимулюючи життєдіяльність
аеробних сапрофітів, прискорює мінералізацію органічних речовин.
На великих станціях очищення замість біофільтрів застосовують
аеротенки руйнуари, в яких відтворюють процеси мінералізації органічних
речовин, подібно до того, як це відбувається у водоймі. Оскільки в
аеротенці стічна рідина, що повільно рухається, продувається повітрям
(аерується) і до неї додається багатий мікроорганізмами активний Іл, то
процес біохімічної мінералізації завершується за 6-10 год.
У минулій біоокислювачі стічній воді може залишитися життєдіяльна
патогенна мікрофлора. Тому стічні води знезаражують хлоруванням,
додаючи хлорреагенти з розрахунку 10—15 мг/л активного хлору.
Споруди, призначені для відведення та очищення стічних вод від окремо
стоять, групи житлових або громадських будівель, називаються малою
каналізацією. Продуктивність споруд малої каналізації зазвичай невелика,
від 0,5 до 500 м³ добу. Потреба споруд малої каналізації велика у сільських
умовах. З цією метою застосовують майданчики підземної фільтрації (рис.
33), колодязі, що фільтрують, підземні піщано-гравійні фільтри та інші,
причому ряд конструкцій (компактні установки) для доступності
виготовляються заводським способом. Великий вибір цих споруд дозволяє
в будь-яких місцевих умовах гігієнічно правильно вирішити питання
видалення та очищення стічних вод.

Гігієна водопостачання та очищення

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Гігієна водопостачання та очищення

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

ТЕМА 13. ҐРУНТ ЯК ФАКТОР НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА.

ВПЛИВ ЗАБРУДНЕНОГО ҐРУНТУ НА ЗДОРОВ’Я І САНІТАРНІ УМОВИ

Таблиця 6.1. Накопичення виробничих відходів у світі за 2000–2015 роки

Залізна руда 18 108 6

Боксити 1,6 11,2 7

Калійні солі 0,8 3,4 4

Фосфати 2,3 16,1 7

На думку більшості вчених, погіршення здоров’я населення, що

Збудник хвороби Середній термін, тиж. Максимальний термін, міс.

Тифо-паратифозна група 2-3 Понад 12

Дизентерійна група 1,5-5 Близько 9

Холерний вібріон 1-2 До 4

туляремії 1-2 » 2,5

чуми Близько 0,5 »1

Віруси поліомієліту, Коксакі ЕСНО — » 3-6

До спороутворюючих мікробів, що виживають у ґрунті роками, належать

заболевание возбудитель срок выживания

Распространение через почву аскаридозов и трихоцефалезов особенно

чрезвычайно опасная более 128 Увеличение заболеваемости детского

В чистой незагрязненной почве обитает не так уж много возбудителей

характеристика почвы санитарное число, С

страна регион процент пострадавших

Большое количество земель исключается из севооборота на дороги,

Друга риса – концентрація населення і господарства в основному у

Третя риса – розширення території міст. Для сучасної урбанізації

Процес урбанізації надає своїм жителям багато переваг економічного,

Незважаючи на позитивні ефекти, процес урбанізації може призвести й до

у великих промислових центрах вміст СО в атмосферному повітрі більше

Кожний населений пункт, особливо місто, являє собою складний комплекс

2. Місто повинне мати високий рівень санітарно-технічного

По-перше, вони сприятливо впливають на органи чуття і функціональний

5. Обмеження чисельності населення міст до оптимальних меж.

6. Необхідно здійснювати зонування території міста.

Виділяють наступні основні зони:

8. Забудова міст здійснюється мікрорайонами або крупними масивами (в

Окрім проблем раціонального містобудування,комунальна гігієна

Ґрунт: визначення поняття, склад, типи ґрунту

Виділяють три види ґрунтів за їх призначенням

Органічні речовини ґрунту представлені як власне ґрунтовими

Ґрунтове повітря – суміш газів та пари, яка заповнює пори ґрунту. За

До основних фізичних властивостей ґрунту належать:

повітропроникність – здатність ґрунту пропускати повітря через свою

У ґрунтах легкого механічного складу (піщаних, супіщаних і легких

Гігієнічне, епідемічней ендемічне значення ґрунту

Ґрунт має велике гігієнічне значення для здоров’я населення та

1. Ґрунт – провідна ланка кругообігу речовин у природі. Міграція речовин

У ґрунті мікроорганізми зберігаються тривалий час. Терміни виживання

Шляхи передачі збудників інфекційних захворювань наведено на рис. 14.7.

5. Природне середовище знешкодження рідких і твердих промислових

Знешкодження рідких та твердих промисловихвідходів у ґрунті

Самоочищення ґрунту – це складний і відноснотривалий біологічний

Науково-технічний прогрес призвів до того, що щороку дедалі більше

Хімічні забруднювачі також поділяють на дві групи.

До першої належать хімічні речовини, що їх вносять у ґрунт

До другої групи належать забруднення, що надходять у ґрунт випадково з

В Україні дуже гостро стоїть проблема забруднення територій навколо

Показники санітарного стану ґрунту, їх класифікація та гігієнічне

Усі показники поділяються на прямі (що дозволяють безпосередньо за

Більшість показників є непрямими. Безпосередньо оцінити ступінь

Титр анаеробів (перфрінгенс-титр) ґрунту – мінімальна кількість відходів у

Мікробне число ґрунту – це кількість мікроорганізмів в 1 грамі ґрунту, що

Стан Титр-perfr Колітитр Число Число Санітарне

№ Показники (для шару грунту 0-20 см) Норматив

ТЕМА ПОЗААУДИТОРНА 3. САНІТАРНА ОЧИСТКА НАСЕЛЕНИХ