Походження топонімічних назв міста Бердичева

Бердичів — існує декілька версій походження назви нашого міста:

– в своїй монографії “Киевская Русь” (1939) академік Борис Греков (1882-1953)

при вивченні історії племен, які населяли Київську Русь, пояснює походження
назви міста від кочових племен берендеїв, які в ХІ-ХІІ ст. служили київським
князям, охороняючи окраїнні землі Київської Русі. Хоча існує думка вчених, що
берендеї селилися ближче до Київщини та Чернігівщини;

– працівники відділу мовознавства АН України вважають, що назва нашого

міста походить від власного імені Бердич: повноводна тоді р. Гнилоп’ять була
вигідним водним шляхом для обміну та торгівлі, на її мисоводних берегах
виникали сторожеві пункти-митники з озброєною залогою (гарнізоном) на чолі
якого стояв дружинник Бердич. Остатки такого пункту-митника знайдено на
території фортеці. У 1430 році великий князь литовський Вітовт віддав цю
місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику. Його
підданий Бердич і заснував тут хутір, який згодом почав називатися
Бердичевом. В 1483 року кримські татари зруйнували населений пункт. 1546
року в акті розмежування земель між Литвою і Польщею Бердичів згадується як
власність магнатів Тишкевичів;

– від слов’янського слова “berda”, так називали — гора, урвище, на який

знаходився пункт-митник;

– від слова “берда”, так називали один з діючих деталей ткацького станка, такі
деталі виготовляли ремісники, які проживали на території нашого міста;

– від слова “барда” — назва бойової сокири у слов’ян (звертає на себе увагу, що
старі люди міста і району ще і сьогодні називають не Бердичів, а Бардичів, під
час розкопок у 30-х роках було розкопано чимало сиродутних горнів, а поруч з
ними барди, як готова продукція, яка не була ще в користуванні (ІХ-ХІІІ і пізніші
століття), звідси висновок, що їх виготовляли у цій місцевості, використовуючи
велику кількість відкритих покладів залізних руд – таких, як лимоніт. Тому на
гербі сучасного Бердичева зображено бойову сокиру — бердиш — та жезл бога
торгівлі Меркурія, що символізує минуле міста як одного з основних центрів
торгівлі;

– від тюркського племені берендичів, котре заселяло навколишні терени

будучи васалами київських князів. Згідно Олжасу Сулейменову, до XVIII століття
носив назву Берендичів.
– десь після 1320 року татари Золотої Орди відступали під тиском Великого
князівства Литовського з однієї сторони та наступом Тамерлана з іншої.
Поступово Литва заволоділа всіма землями і давала їм нових хазяїв. Одним з
них оказався Тишка – засновник роду Тишкевичів. Ймовірно, що великий князь
Гедимін подарував йому місцевість, яка в татарському звучанні
називалась Berda. Berdy – таким терміном називалась горбисто-лісиста
місцевість. Тобто це деяка географічна специфіка. В окрузі нашого міста дійсно
є пагорби покриті лісами, тут помітний перехід від полісся до степу. Між іншим
в татарській мові є слово “бердичі” – люди, що пов’язані з майновою обмінною
діяльністю. Отже Бердичів – це татарський топонім. Ним названа була
місцевість – Berdy, а згодом і містечко, що на ній виникло, взяло цю назву.

Гнилоп’ять, річка — отримала свою назву від того, що заболочені витоки

струмків, які живлять річку, витікали в свій час із гнилих болотистих мочарів. А
найбільші притоки впадають у неї зліва і їх саме п’ять: П’ятка, Гнилоп’ятка,
Клітенка, Терехівка і Вовчиця. Тому і виникла назва – Гнилоп’ять.

Глинки, урочище — урочище свою назву отримало тому, що тут жителі міста
брали глину для будівництва та ремонту своїх будинків.

Дев’ятка, озеро — розмістилось недалеко від житлового будинку ДОС №9

(будинок офіцерських сімей).

Елінг, мікрорайон — має таку назву тому, що тут на початку ХХ століття

побудували елінг – приміщення для дирижаблів. У 1910 році Росія придбала у
компанії Parseval дирижабль PL-7, який в Росії отримав назву “Гриф”.
Використовувався 10-ю повітроплавальною ротою, що базувалась у Бердичеві.
У 1915 році дирижабль демонтували, елінг використовували для інших потреб.

Завідня, мікрорайон — тут був хутір, що належав поміщику Федору Корнілову.

Управителя хутора місцеві жителі називали “завідуючий”. Тому північно-східну
околицю міста стали називати Завідня (від кореня слова завідуючий).

Загребелля, мікрорайон — свою назву отримав після того, як на річці

Гнилоп’ять в кінці ХVІ століття було побудовано греблю для регулювання
водостоку, а також млин. Ті, хто жив на лівому березі річки опинились “за
греблею” від основної, центральної частини міста.

Лиса гора — назва виникла ще тоді, коли на цьому підвищенні не було ні

дерев, ні кущів, а лише трав’яниста рослинність. Старожили переказують таку
легенду, що ніби на цьому місці, на вершині горба, збирались місцеві чаклуни й
відьми для свого шабашу, а рослини на цьому несприятливому
(“відьмарському”) місці навіть не могли рости.

Новосілки, мікрорайон — назва мікрорайону говорить про те, що вона виникла

з того часу, як тут поселились люди і колись почалось нове будівництво.

Каміння, урочище — розміщене в північній частині міста. Колись тут був кар’єр,
де місцеві жителі добували собі камінь для будівництва.

Капітанщина, ставок — на Завідні є два ставки, які місцеві жителі називають

Капітанщина. За розповідями старожилів вони були викопані за наказом
відставного капітана, який тут проживав.

Качанівка, мікрорайон міста — розташований на гористому правому березі

ріки Гнилоп’ять (вулиці Косогірська, Набережна, Красіна), на стику Старого і
Нового міста. Назва мікрорайону утворилась у XVIII ст., тут проживали
переважно євреї і розмовною мовою був ідиш.

Корніловка, мікрорайон — в кінці ХІХ століття тут був хутір, що належав

поміщику Федору Корнілову, який відомий тим, що організував товариство для
будівництва цукрового заводу.

Крокодилівка, озеро — озеро з висоти пташиного польоту нагадує форму

рептилії — крокодила.

Піски, мікрорайон — назва пішла від назви урочища. Колись тут був кар’єр, де
місцеві жителі добували собі якісний будівельний пісок. Межа мікрорайону –
полотно колії Південно-Західної залізниці, вулиця Житомирська (колишня
вулиця Леніна), вулиця 30-річчя Перемоги (колишня вулиця Муромська) і річка
Гнилоп’ять.

Шандора, озеро — за переказами у ХІХ-ХХ століттях тут зупинялися циганські

табори. У циганського роду було дуже поширене чоловіче ім’я Шандор
(Олександр). Поступово це власне ім’я асоціювалось в місцевого населення з
назвою озера.