___________________________________

___________________________________

Юр.адреса для листування:

___________________________________

Особі, уповноваженій на виконання зобов’язань

Керівнику юридичної особи

__________________________________________

__________________________________________

__________________________________________

__________________________________________

__________________________________________

Заява на попередження кримінального злочину

1.1. Абзац шостий статті 17 Конституції України імперативно забороняє створення та

функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом, на території
України.

Абзац другий статті 17 Конституції України встановлює, що оборона України, захист її суверенітету,
територіальної цілісності і недоторканості покладаються на Збройні Сили України.

Пунктом 17 статті 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України

визначаються основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення
громадського порядку.

1.2. Стаття 3 Закону України «Про Збройні Сили України» № 1934-ХІІ від 6 грудня 1991 р.
визначає таку загальну структуру Збройних Сил України

Генеральний штаб Збройних Сил України;

Командування об’єднаних сил Збройних Сил України;

види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили;

окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони,
Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили;
окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв’язку та
кібербезпеки;

органи військового управління, з’єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади,
військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до
видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з’єднань,

військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів
закладів вищої освіти, установ та організацій.

1.1. Абзац сьомий статті 1 Закону України «Про Збройні Сили України» №1934-ХІІ від 06.12.1991
Органи військового управління забезпечують неухильне додержання вимог Конституції
України стосовно того, що Збройні Сили України не можуть бути використані для обмеження
прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів
державної влади чи перешкоджання їх діяльності.

Ніякі надзвичайні обставини, накази чи розпорядження командирів і начальників не можуть

бути підставою для будь-яких незаконних дій по відношенню до цивільного населення, його
майна та навколишнього середовища.

За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу військовослужбовці несуть

відповідальність згідно з законом.

1.2. Пунктом 12 статті 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України

визначається ОРГАНІЗАЦІЯ і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби,
організації державної статистики та інформатики.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворені відповідно до Положення

про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затвердженого Положенням
Кабінету Міністрів України 23 лютого 2022 року № 154.

2.1. Абзац перший Статті 5 Закону України «Про Збройні Сили України» №1934-ХІІ від 06.12.1991
визначає Основний склад Збройних Сил України, який складається з військовослужбовців і
працівників ЗСУ.

Згідно абзацу четвертого цієї ж статті трудові відносини працівників ЗСУ регулюються
законодавством про працю.

Абзац другий Пункту шостого «ПОЛОЖЕННЯ про територіальні центри комплектування та

соціальної підтримки» зазначає, що добір військовослужбовців для комплектування
територіальних центрів комплектації та соціальної підтримки, їх призначення на посаду,
проходження військової служби та звільнення з неї здійснюється відповідно до Закону України
«Про військовий обов’язок і військову службу» та Положення про проходження громадянами
України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України.

Звертаю увагу! У «Положенні про територіальні центри комплектації та соціальної підтримки»

ідеться про комплектування особового складу територіальних центрів комплектації та соціальної
підтримки, а не Збройних Сил України, а Закон України «Про військовий обов’язок і військову
службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ,
затвердженого Указом Президента України надає правову підставу для такого комплектування і
жодним чином не стосується комплектування Збройних Сил України, а тому не дають працівникам
та державним службовцям територіального центру комплектування та соціальної підтримки
повноважень комплектувати Збройні Сили України військовослужбовцями, а лише відповідно
законодавства про працю, за трудовим договором (контрактом), що має бути вольовим рішенням
такого найманого працівника. Примус до трудового контракту є формою рабства.

2.2. Пунктом 2 «ПОЛОЖЕННЯ про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки»

встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй
діяльності керуються Конституцією та законами України.

Згідно з «ПОЛОЖЕННЯМ про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки»

одним із завдань територіального центру комплектування та соціальної підтримки ведення
Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів (далі - Реєстр).

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують захист цілісності бази

Реєстру , достовірності даних Реєстру, захист від несанкціонованого доступу, незаконного
використання, копіювання, спотворення, знищення даних, безпеку персональних даних відповідно
до Законів України «Про захист персональних даних» та міжнародних договорів у сфері захисту
інформації, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Таким чином, визнаючи Закони України «Про захист персональних даних» та міжнародні договори
у сфері захисту інформації, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України,
юридична особа приватного права Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки
має право отримати персональні дані для внесення до Реєстру лише на підставі Закону, в рамках
Закону та у спосіб, визначений Законом. Жодні повноваження, надані інструкцією, положенням,
наказом, указом не можуть бути вищими закону, а тим більше вищими ніж положення Основного
Закону України. Положення, що суперечать закону чи Основному Закону України являються
нікчемними. Вимога передати майнові права на персональні дані своєї фізичної особи, що
містить конфіденційну інформацію про людину юридичній особі приватного права з назвою
Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки для внесення в свій Реєстр є
незаконними, і являється примушенням до цивільно-правових зобов’язань, вимаганням,
шахрайські дії з метою заволодіння чужим майном.

3.1 Абзац четвертий пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та

соціальної підтримки ….територіальні центри комплектування та соціальної підтримки
утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Міноборони.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про Збройні Сили України» №1934-ХІІ від 06.12.1991
Міністерство оборони України у сфері управління Збройними Силами України має такі
повноваження:

- здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України;

- реалізує політику держави у Збройних Силах України, розробляє принципи їх будівництва,

визначає напрями розвитку Збройних Сил України і підготовки їх у мирний та воєнний час;

- забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та

мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань,
застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та
військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного
озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами,
визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених
Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує
виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України;

- провадить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність з метою забезпечення

виконання завдань, які покладені на Збройні Сили України;

- взаємодіє з органами державної влади та громадськими організаціями, контролює

дотримання законодавства у Збройних Силах України;

- розглядає звернення, здійснює прийом громадян з питань, що належать до компетенції

Міністерства оборони України;

- здійснює в межах своєї компетенції міжнародне співробітництво за воєнно-політичним,

військово-технічним та іншими напрямами, а також з питань цивільно-військових відносин з
відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями;

- здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Забезпечення окремих видів діяльності Збройних Сил України може проводитися державними
підприємствами, що створюються у встановленому порядку Міністерством оборони України.

Організація діяльності Міністерства оборони України визначається законами України та

Положенням, яке затверджується Президентом України.

Відповідно пункту 1 «Положення про Міністерство оборони України» (документ № 671-2014-п),

затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №671 26 листопада 2014 року, Міністерство
оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і
координується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 12 статті 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначається

ОРГАНІЗАЦІЯ і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації
державної статистики та інформатики.

3.2. Аналіз вищенаведеного свідчить про те, що положення Закону України «Про Збройні Сили
України» №1934-ХІІ від 06.12.1991 щодо організації діяльності Міністерства оборони
України суперечить Конституції (Основному Закону) України, а Положення про Міністерство
оборони України, суперечить Конституції України та Закону України «Про Збройні Сили
України».

Наразі, суб’єкт «Міністерство оборони України» не утворений Законом України, а зареєстрований

як суб’єкт господарювання з кодом ЄДРПОУ 00034022 та діє не відповідно Закону України, як того
вимагає Конституція України (Основний Закон) , а відповідно до «Положення про Міністерство
оборони України» (документ № 671-2014-п), затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України №671 26 листопада 2014 року, що ідентифікує суб’єкта Міністерство оборони України як
суб’єкта поза правовим полем.

В Законі України «Про Збройні Сили України» повноваження Міністерства оборони України не має
жодної згадки про суб’єкт права Міноборони, жодного посилання на те, що Міноборони та
Міністерство оборони України тотожні суб’єкти. Скільки б разів не використовувалось посилання
на Міністерство оборони України в Законі «Про Збройні Сили України» назва суб’єкта Міністерство
оборони України прописується незмінно повністю, що є юридично вірним, дає змогу
ідентифікувати суб’єкта, не вводить в оману. Тому твердження, що Міноборони це Міністерство
оборони України юридично нікчемне, означає суб’єкта поза правовим полем.

4.1. Таким чином, встановимо правоздатність, дієздатність та деліктоздатність, тобто

правосуб’єктність суб’єкта Кабінету Міністрів України.

Відповідно рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2005 від 05.10.2005 Основним Законом
України (254к/96-ВР) ГАРАНТОВАНО здійснення народом влади також через СФОРМОВАНІ у
встановленому Конституцією та законами України порядку органи законодавчої, виконавчої,
судової влади та місцевого самоврядування (частина друга статті 5). (Абзац шостий статті 4.2)

Відповідно п. 4.4. Конституція України (254к/96-ВР) забороняє узурпацію належного виключно

народові права визначати і змінювати конституційний лад в Україні державою, її органами або
посадовими особами. Узурпація означає, зокрема, привласнення переліченими суб’єктами права,
яке передусім належить народові, в тому числі усунення народу від реалізації його права
визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Тому будь-які дії держави, її органів або
посадових осіб, що призводять до узурпації права визначати і змінювати конституційний лад в
Україні, яке належить виключно народові, є неконституційними і незаконними.

4.2. Відповідно до статей 80-81 Цивільного кодексу України (далі- ЦК) юридичною особою є
організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридичні особи,
залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та
юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до

статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі
модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого
самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий

статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються

Конституцією України та законом. Закон України про утворення юридичних осіб публічного права
відсутній.

Стаття 8 Господарського Кодексу України містить норму, відповідно до якої держава, органи
державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання. Дана
норма є імперативною, що потрібно сприймати як заборону, тобто органи державної влади та
органи місцевого самоврядування не можуть бути суб’єктами господарювання.

4.3. Юридична особа з державною назвою КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ та кодом ЄДРПОУ 00031101
зареєстрований в іноземному реєстрі, який належить приватній іноземній компанії Dun &
Bradstreet (D&B), як суб’єкт підприємницької діяльності з присвоєнням DUNS-номеру
552646506.
У відповідності до ПОЛОЖЕННЯ Про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій
України суб’єктами ЄДРПОУ є юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання,
тобто код ЄДРПОУ присвоюється суб’єктам господарювання.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи публічного права з назвою Кабінет
Міністрів України та витяг з єдиного державного реєстру про вищезазначену юридичну особу у
Центральному Держаному Архіві Вищих Органів України не зберігається.

Відомостей про утворення Кабінету Міністрів України в переглянутих документах Верховної Ради
Української РСР (України) за серпень 1991 року у ЦДАВО не виявлено.

В документах Верховної Ради УРСР за 1991 рік в ЦДАВО зберігається Закон Української Радянської
Соціалістичної Республіки від 18 квітня 1991 року № 980-ХІІ «Про утворення Кабінету Міністрів
Української РСР».

Законом УРСР № 1554-ХІІ від 17 вересня 1991 року «Про внесення змін і доповнень до Конституції
(Основного Закону) Української РСР» пунктом 16 постановлено у назві і тексті Конституції (888-09)
слова «Українська Радянська Соціалістична Республіка», «Українська РСР» замінити словом
«Україна».

Таким чином, Кабінет Міністрів Української РСР був переіменований на Кабінет Міністрів
України.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» № 794-VII був прийнятий лише 27.02.2014 року.
Тобто лише 2014 році був виданий закон, який визначає організацію, повноваження і порядок
діяльності Кабінету Міністрів України.

4.4. Пунктом 12 Статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України

визначаються засади УТВОРЕННЯ і діяльність органів виконавчої влади.

І якщо закон про діяльність суб’єкта права Кабінет Міністрів України формально існує, то Закону
України «Про створення Кабінету Міністрів України» на виконання Конституції України, не існує.

Таким чином, немає утвореного відповідним Законом відповідно до Конституції України

конституційного органу, суб’єкта публічно-владних повноважень з назвою Кабінет Міністрів
України, але існує юридично створений Кабінет Міністрів Української РСР переіменований на
Кабінет Міністрів України.

Правосуб’єктність всіх утворених невстановленим суб’єктом права Кабінет Міністрів України

знаходяться поза конституційним правовим полем, а тому не являються суб’єктом публічно-
владних повноважень.

Таким чином немає жодних правових підстав, які б дали силу правомірності будь-яким вимогам
невстановленого суб’єкта «Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки», а
посадові та службові особи даного суб’єкта можуть бути звинувачені у спробі набути права та
обов’язки державної посадової особи у не передбачений законом спосіб.

5.1. Щодо «Законів України» прийнятих @ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 1994-2022 та УКАЗІВ
Президента України
Відповідно до положень статті 94. Конституції України закон підписує Голова Верховної Ради
України і невідкладно направляє його Президентові України.

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до
виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і
сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Стаття 20 Конституції України Державними символами України є Державний прапор України,

Державний Герб України і Державний Гімн України.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба

України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від
конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира
Великого (малий Державний Герб України).

5.2. В свою чергу, в Указі Президента України від 19.12.1996 № 1230/96 «Про Велику Державну
Печатку України» зазначено наступне:

З метою підвищення авторитету всіх інститутів державної влади, належного оформлення

офіційних документів особливої державної ваги п о с т а н о в л я ю:

1. Заснувати Велику Державну Печатку України як символ державного суверенітету

України.

2. Установити, що Великою Державною Печаткою України скріплюються підписи:

Президента України на оригіналах текстів законів України, указів Президента України,

міжнародних договорів України; Голови Верховної Ради України на оригіналах рішень
Верховної Ради України щодо міжнародних договорів України; Голови Конституційного Суду
України на оригіналах рішень Конституційного Суду України щодо відповідності законів та інших
актів законодавства України Конституції (254к/96-ВР), іншим законам України, міжнародним
договорам України; осіб, уповноважених у встановленому порядку на підписання від імені
України міжнародних договорів України, що набирають чинності з моменту їх підписання.

3. Установити, що Велика Державна Печатка України виготовляється у двох примірниках, один з

яких є еталонним.

Велика Державна Печатка України зберігається у Хранителя Великої Державної Печатки України
і використовується ним відповідно до статті 2 цього Указу. Еталонний примірник Великої
Державної Печатки України для скріплення підписів не використовується.

Опис, зразок Великої Державної Печатки України та Положення про Велику Державну Печатку
України затверджує Президент України.

4. Установити, що Хранителем Великої Державної Печатки України є особа, яку призначає

Президент України.

5. Кабінету Міністрів України внести на розгляд у місячний строк пропозиції щодо опису,
зразка Великої Державної Печатки України та подати проект Положення про Велику Державну
Печатку України.

Отже, чорним по білому, або білим по чорному сказано Великою Державною Печаткою
України скріплюються підписи: «на оригіналах текстів законів України», «на оригіналах рішень
Верховної Ради України», «на оригіналах рішень Конституційного Суду України», указів
Президента України, міжнародних договорів України.

5.3. Указом Президента України «Про офіційні символи глави держави» №1507/99 від 29
листопада 1999 року установлено, що офіційними символами глави держави є:

Прапор (штандарт) Президента України,

Знак Президента України,

Гербова печатка Президента України,

Булава Президента України.

Даним УКАЗОМ затверджено ПОЛОЖЕННЯ про офіційні символи глави держави, пунктом 9 якого
постановлено, що Гербова печатка Президента України використовується для засвідчення підпису
Президента України на грамотах, посвідченнях до президентських відзнак та почесних звань
України, а також на посланнях Президента главам інших держав.

Звертаю увагу! Про закони мова не йдеться.

5.4. Таким чином, можна зробити висновок, що так звані «Закони України» та УКАЗИ Президента, в
тому числі «Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»», «Закон України
«Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»»,
«УКАЗ Президента «Про введення воєнного стану в Україні»», «УКАЗ Президента України «Про
використання Збройних Сил України та інших військових формувань»» які легітимізуються під
виглядом законів є авторськими творами, не мають конституційного підґрунтя, не являються
законами по суті, не являються обов’язковими для виконання народом, є офертами від
суб’єкта, що надає послуги з державного управління.

Ці «нормативні акти» мають статус таких, що застосовується, а не являються легальним діючим

законодавством.

6.1. Відтак заступник Міністра закордонних справ України, постійний представник України при
Організації Об’єднаних Націй Сергій Олегович Кислиця на засіданні Совбеза ООН
висловився щодо міжнародної правосуб’єктності Союзу РСР: «с точки зрения
международного права геополитические преобразования 1991 года не привели к
исчезновению СССР как субьекта международного права. Государство СССР не прекратило,
а продолжило свою международную правосубьектность».

А також нагадав, що стаття 23 Уставу ООН проголошує, що постійним членом Совбеза являється
Союз РСР, а не Російська Федерація.

Аналогія з УРСР і Україною очевидна.

Відповідно орган, створений Кабінетом Міністрів Української РСР, переіменований на Кабінет

Міністрів України примушує громадянина до вбивства своїх співвітчизників, до найманства та
порушення своєї присяги служити народу.
Такі дії підпадають під статті кримінального кодексу «державна зрада», «повалення
конституційного ладу» «Примушення до найманства», «злочин проти людяності», «геноцид»,
порушує Гельсінську Угоду, яка має офіційну назву «Заключний акт Наради з питань безпеки та
співробітництва в Європі»

6.2. Згідно з додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що
стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977
року, найманцем вважається особа, яка:

- спеціально завербована на місці або за кордоном для того, щоб брати участь у збройному
конфлікті;

- фактично бере безпосередню участь у воєнних діях;

- бере участь у воєнних діях, керуючись, головним чином, бажанням одержати особисту вигоду, і
якій дійсно було обіцяно стороною або за дорученням сторони, що перебуває в конфлікті,
матеріальну винагороду, що істотно перевищує винагороду, яка обіцяна чи сплачується
комбатантам такого ж рангу і функцій, які входять до особового складу збройних сил даної
сторони;

- не є ні громадянином сторони, що перебуває в конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на

території, яка контролюється стороною, що перебуває в конфлікті;

- не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті;

- не послана державою, яка не є стороною, що перебуває в конфлікті, для виконання офіційних

обов'язків як особи, яка входить до складу її збройних сил.

Найманець не має права на статус комбатанта або військовополоненого і підлягають

кримінальному переслідуванню за участь у збройному конфлікті. Також найманець несе ризик
попасти в полон і умови утримання в полоні згідно норм міжнародного права на найманця не
розповсюджуються.

У міжнародному кримінальному праві найманство було кваліфіковано як злочин. У резолюції

Генеральної Асамблеї ООН № 2465 від 1968 р. зазначається, що практика використання найманців
– кримінально-каране діяння, а найманці повинні оголошуватися злочинцями. Державам членам
ООН було рекомендовано здійснити ухвалення законів, які б встановлювали відповідальність за
набір, фінансування та навчання найманців, а також за надходження громадян на військову
службу в цій якості та за їхню участь в бойових діях [4]. Тут варто зазначити, що приводячи
національне законодавство у відповідність до міжнародних стандартів, Україною була
ратифікована Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням
і навчанням найманців 1989 р., яка набула чинності 20 січня 2001 р., і внесені відповідні зміни до
Кримінального кодексу (надалі — КК) України. Так, чинний на той час КК України (ввведений в дію
28.12.1960 законом №2000-05) був доповнений ст. 63-1 «Найманство» (законом № 3582-ХІІ від
11.11.1993р).

7.1. В зв’язку з підозрою в здійсненні злочину групою самозайнятих осіб в особо великому розмірі,
що призвели до фінансової анексії та зовнішньоекономічної окупації та погіршенню
економічного становища країни, війни, геноциду, підробки документів, впровадження
багатоступеневих схем шахрайства, фінансової змови, спроб залучення до фінансового та
кримінальної співучасті в державній зраді, приховуванні державних злочинів, протиправних
 діяннях проти людства та проти людяності, що поклало початок негативних процесів в
економіці країни та переростанню політичних конфліктів в воєнні дії, повідомляю, що на даний
момент Вам стало відомо про злочин і Ваші відповідні дії будуть свідомим вибором стати
співучасником цих злочинів та нести відповідальність по нижченаведеним нормам
міжнародного права.

7.2. Конвенция о предупреждении преступления геноцида и наказании за него от 9 декабря 1948

года ( 995_i37 ) вступила в силу 12 января 1951 года. Ратифицирована Президиумом
Верховного Совета СССР 18 марта 1954 года. Україна набула відповідальність за цією
Конвенцією за правонаступництвом.

Далі мовою офіційного перекладу:

В настоящей Конвенции под геноцидом понимаются следующие действия, совершаемые с

намерением уничтожить, полностью или частично, какую-либо национальную, этническую,
расовую или религиозную группу как таковую:

а) убийство членов такой группы;

b) причинение серьезных телесных повреждений или умственного расстройства членам

такой группы;

c) предумышленное создание для какой-либо группы таких жизненных условий, которые

рассчитаны на полное или частичное физическое уничтожение ее;

d) меры, рассчитанные на предотвращение деторождения в среде такой группы;

Наказуемы следующие деяния:

а) геноцид;

b) заговор с целью совершения геноцида;

c) прямое и публичное подстрекательство к совершению

геноцида;

d) покушение на совершение геноцида;

e) соучастие в геноциде.

Лица, совершающие геноцид или какие-либо другие из перечисленных в статье III деяний,
подлежат наказанию, независимо от того, являются ли они ответственными по конституции
правителями, должностными или частными лицами.

7.3. Принципи міжнародного права, визнані статутом Нюрнбергського трибуналу та знайшли вираз

Далі мовою офіційного перекладу:

Принцип I

Всякое лицо, совершившее какое-либо действие, признаваемое, согласно международному

праву, преступлением, несет за него ответственность и подлежит наказанию.

Принцип II
То обстоятельство, что по внутреннему праву не установлено наказания за какое-либо действие,
признаваемое, согласно международному праву, преступлением, не освобождает лицо,
совершившее это действие, от ответственности по международному праву.

Принцип III

То обстоятельство, что какое-либо лицо, совершившее действие, признаваемое,согласно

международному праву, преступлением, действовало в качестве главы государства или
ответственного должностного лица правительства, не освобождает такое лицо от ответственности
по международному праву.

Принцип IV

То обстоятельство, что какое-либо лицо действовало во исполнение приказа своего

правительства или начальника, не освобождает это лицо от ответственности по
международному праву, если сознательный выбор был фактически для него возможен.

Принцип V

Каждое лицо, обвиняемое в международно-правовом преступлении, имеет право на

справедливое рассмотрение дела на основе фактов и права.

Принцип VI

Преступления, указанные ниже, наказуются как международно-правовые преступления:

а) Преступления против мира:

i) планирование, подготовка, развязывание или ведение агрессивной войны или войны в

нарушение международных договоров, соглашений или заверений;

ii) участие в общем плане или заговоре, направленных к осуществлению любого из действий,
упомянутых в пункте i.

b) Военные преступления:

Нарушение законов и обычаев войны и, в том числе, но не исключительно, убийства, дурное

обращение или увод на рабский труд или для других целей гражданского населения
оккупированной территории, убийства или дурное обращение с военнопленными или лицами,
находящимися в море, убийства заложников или разграбление государственного или частного
имущества, бессмысленное разрушение городов и деревень или разорение, не оправдываемое
военной необходимостью.

с) Преступления против человечности:

Убийства, истребление, порабощение, высылка и другие бесчеловечные акты, совершаемые в

отношении гражданского населения, или преследование по политическим, расовым или
религиозным мотивам, если такие действия совершаются или такие преследования имеют место
при выполнении какого-либо преступления против мира или какого-либо военного преступления,
или в связи с таковыми.

Принцип VII

Соучастие в совершении преступления против мира, военного преступления или преступления

против человечности, о которых гласит Принцип VI, есть международно-правовое преступление.

1 Текст, принятый на второй сессии Комиссии в 1950 году и представленный Генеральной

Ассамблее как часть доклада Комиссии о работе указанной сессии.
Источник: Работа Комиссии международного права, третье издание, ООН, Нью-Йорк, 1982 год.

7.4. Під юрисдикцію Міжнародного Кримінального Суду, юрисдикція якого визнана Україною,
підпадають:

1. Юрисдикция Суда ограничивается самыми серьезными преступлениями, вызывающими

озабоченность всего международного сообщества. В соответствии с настоящим

Статутом Суд обладает юрисдикцией в отношении следующих преступлений:

a) преступление геноцида;

b) преступления против человечности;

c) военные преступления;

d) преступление агрессии.

8. Таким чином я, врегульовую конфлікт інтересів на фоні особистої зацікавленості

невстановлених суб’єктів поза правовим полем, що видають себе за органи державної влади,
та чиї дії призвели до фінансової анексії та зовнішньоекономічної окупації та погіршенню
економічного становища країни, війни, геноциду, підробки документів, впровадження
багатоступеневих схем шахрайства, фінансової змови, спроб залучення до фінансового та
кримінальної співучасті в державній зраді, приховуванні державних злочинів, протиправних
діяннях проти людства та проти людяності, що поклало початок негативних процесів в
економіці країни та переростанню політичних конфліктів в воєнні дії, випереджаючи скоєння
посадовими та службовими особами таких суб’єктів поза правовим полем, міжнародних
злочинів діючи на їх благо та благо суспільства в цілому. Такий мій обов’язок.

8.1. Даю вам змогу вийти із ситуації з гідністю і зробити свідомий вибір дотримуватись закону, бути
вірним своїй присязі (клятві) служити народу, а не брати участь у геноциді українського народу
як етнічної групи.

8.2. В разі ігнорування факту незаконності будь-яких ваших вимог і здійснення будь-яких дій, що
обмежують або скасовують мої права, нав’язування мені незаконного боргу, примушення до
зобов’язань, за мої дії, які я буду змушений здійснити під примусом невстановленого суб’єкта
з назвою
______________________________________________________________________________,

повну фінансову та кримінальну відповідальність буде покладено на керівника даного

невстановленого суб’єкта_______________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________

або виконуючого обов’язок такого керівника.