Змістовий модуль 1.

ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Тема 1.2. Національний спротив в Україні. Основні засади забезпечення кібербезпеки України

Основні питання для вивчення:

1. Закон України „Про основи національного спротиву“ № 1702-IX від 16.04.21 року;
2. Постанова уряду „Порядок організації та здійснення загальновійськової підготовки громадян України до
національного спротиву“ №1443 від 29.12.21 р.;
3. Закон України „Про основні засади забезпечення кібербезпеки України“ № 2163-VIII від 17.08.22 року.

ХІД ЗАНЯТТЯ
І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ЕТАП

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І МОТИВАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Національний спротив - комплекс заходів, які організовуються та здійснюються з метою сприяння

обороні України шляхом максимально широкого залучення громадян України до дій, спрямованих на
забезпечення воєнної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності держави, стримування і відсіч агресії та
завдання противнику неприйнятних втрат, з огляду на які він буде змушений припинити збройну агресію проти
України. Сили територіальної оборони ЗСУ - окремий рід сил ЗСУ, на який покладається організація,
підготовка та виконання завдань територіальної оборони. Доброволець Сил територіальної оборони ЗСУ -
громадянин України або іноземець чи особа без громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах
впродовж останніх п’яти років та на добровільній основі зарахований до проходження служби у складі
добровольчого формування Сил територіальної оборони ЗСУ.
Кібербезпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави
під час використання кіберпростору, за якої забезпечуються сталий розвиток інформаційного суспільства та
цифрового комунікативного середовища, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і
потенційних загроз національній безпеці України у кіберпросторі. Кіберзагроза - наявні та потенційно
можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України у
кіберпросторі, справляють негативний вплив на стан кібербезпеки держави, кібербезпеку та кіберзахист її
об’єктів.

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Закон України „Про основи національного спротиву“ № 1702-IX від 16.04.21 року
З 1 січня 2022 року набув чинності Закон України „Про основи національного спротиву“.
Цей Закон визначає правові та організаційні засади національного спротиву, основи його підготовки та
ведення, завдання і повноваження сил безпеки та сил оборони та інших визначених цим Законом суб’єктів з
питань підготовки і ведення національного спротиву.
У цьому Законі (стаття 1) приведенні визначення основних термінів
*доброволець Сил територіальної оборони ЗСУ - громадянин України або іноземець чи особа без
громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах впродовж останніх п’яти років та на
добровільній основі зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування Сил
територіальної оборони ЗСУ;
*добровольче формування територіальної громади - воєнізований підрозділ, сформований на
добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади,
який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони;
*зона територіальної оборони - частина сухопутної території України, яка включена до території
відповідної військово-сухопутної зони та межі якої збігаються з адміністративними межами Автономної
Республіки Крим, області, міст Києва, Севастополя;
*національний спротив - комплекс заходів, які організовуються та здійснюються з метою сприяння
обороні України шляхом максимально широкого залучення громадян України до дій, спрямованих на
забезпечення воєнної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності держави, стримування і відсіч агресії та
завдання противнику неприйнятних втрат, з огляду на які він буде змушений припинити збройну агресію проти
України;
*органи управління силами і засобами, які залучаються до виконання завдань територіальної оборони, -
Генеральний штаб ЗСУ, Командування Сил територіальної оборони ЗСУ, регіональні органи військового
управління Сил територіальної оборони ЗСУ, органи управління інших складових сил безпеки та сил оборони, у
підпорядкуванні яких перебувають сили і засоби, що сплановані та/або залучаються до виконання завдань
територіальної оборони, штаби зон (районів) територіальної оборони;
 *підготовка громадян України до національного спротиву - сукупність заходів, які здійснюються
державними органами та органами місцевого самоврядування з метою формування патріотичної свідомості та
стійкої мотивації, набуття ними знань та практичних вмінь, необхідних для захисту України;
*рух опору - система воєнних, інформаційних і спеціальних заходів, організація, планування, підготовка і
підтримка яких здійснюється з метою відновлення державного суверенітету і територіальної цілісності під час
відсічі збройної агресії проти України;
*сили і засоби, які залучаються до виконання завдань територіальної оборони, - визначені планувальними
документами територіальної оборони сили і засоби сил безпеки та сил оборони;
*сили і засоби руху опору - визначені сили і засоби сил безпеки та сил оборони, які залучаються до
здійснення заходів з організації, підготовки та виконання завдань руху опору, а також окремі особи, які на
добровільній та конфіденційній основі залучаються до виконання завдань руху опору;
*Сили територіальної оборони ЗСУ - окремий рід сил ЗСУ, на який покладається організація, підготовка
та виконання завдань територіальної оборони;
*територіальна оборона - система загальнодержавних, воєнних і спеціальних заходів, що здійснюються у
мирний час та в особливий період з метою протидії воєнним загрозам, а також для надання допомоги у захисті
населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій;
Правову основу національного спротиву становлять Конституція України, цей та інші закони України,
міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на
виконання Конституції та законів України інші нормативно-правові акти (стаття 2).
СКЛАД, МЕТУ І ЗАВДАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СПРОТИВУ (стаття 3)
1. Складовими національного спротиву є територіальна оборона, рух опору та підготовка громадян України
до національного спротиву.
2. Метою національного спротиву є підвищення обороноздатності держави, надання обороні України
всеохоплюючого характеру, сприяння забезпеченню готовності громадян України до національного спротиву.
3. Завданнями територіальної оборони є:
1) своєчасне реагування та вжиття необхідних заходів щодо оборони території та захисту населення на
визначеній місцевості;
2) участь у посиленні охорони та захисті державного кордону;
3) участь у захисті населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від
надзвичайних ситуацій, ліквідації наслідків ведення воєнних (бойових) дій;
4) участь у підготовці громадян України до національного спротиву;
5) участь у забезпеченні умов для безпечного функціонування органів державної влади, інших державних
органів, органів місцевого самоврядування та органів військового управління;
6) участь в охороні та обороні важливих об’єктів і комунікацій, інших критично важливих об’єктів
інфраструктури, визначених Кабінетом Міністрів України, та об’єктів обласного, районного, сільського,
селищного, міського значення, районного у містах рад, сільських, селищних, порушення функціонування та
виведення з ладу яких становлять загрозу для життєдіяльності населення;
7) забезпечення умов для стратегічного (оперативного) розгортання військ (сил) або їх перегрупування;
8) участь у здійсненні заходів щодо тимчасової заборони або обмеження руху транспортних засобів і
пішоходів поблизу та в межах зон/районів надзвичайних ситуацій та/або ведення воєнних (бойових) дій;
9) участь у забезпеченні заходів громадської безпеки і порядку в населених пунктах;
10) участь у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану в разі його введення на
всій території України або в окремих її місцевостях;
11) участь у боротьбі з диверсійно-розвідувальними силами, іншими збройними формуваннями агресора
(противника) та не передбаченими законами України воєнізованими або збройними формуваннями;
12) участь в інформаційних заходах, спрямованих на підвищення рівня обороноздатності держави та на
протидію інформаційним операціям агресора (противника);
13) участь у наданні населенню правових послуг у порядку, передбаченому Законом України "Про
безоплатну правову допомогу".
4. Завданнями руху опору є:
1) формування осередків руху опору та набуття ними відповідних спроможностей;
2) перешкоджання діям військ (сил) агресора (противника);
3) участь у проведенні спеціальних (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) операцій;
4) участь у підготовці громадян України до руху опору.
5. Завданнями підготовки громадян України до національного спротиву є:
1) сприяння набуттю громадянами України готовності та здатності виконання конституційного обов’язку
щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України;
2) військово-патріотичне виховання громадян України;
3) підготовка населення до умов життєдіяльності в районах ведення (воєнних) бойових дій.

ОСНОВИ ПОБУДОВИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОБОРОНИ (стаття 4)

1. Територіальна оборона ґрунтується на принципах територіальності, масовості, мінімального часу на
розгортання та приведення підрозділів територіальної оборони у готовність до дій, єдиноначальності,
централізації управління та децентралізації і контрольованої автономності застосування сил і засобів
територіальної оборони, активності, рішучості та безперервності ведення територіальної оборони,
наполегливості у досягненні мети територіальної оборони, узгодженого, спільного застосування сил і засобів,
залучених до ведення територіальної оборони, безперервності взаємодії сил і засобів територіальної оборони,
всебічного врахування і повного використання моральних та психологічних факторів.
Територіальна оборона складається з військової, цивільної та військово-цивільної складових.
2. Військова складова територіальної оборони включає органи військового управління, військові
частини Сил територіальної оборони ЗСУ, інші сили і засоби сил безпеки та сил оборони, які залучаються до
виконання завдань територіальної оборони.
Провідна роль в організації та виконанні завдань територіальної оборони належить Силам
територіальної оборони ЗСУ, до яких належать:
1) Командування Сил територіальної оборони ЗСУ;
2) регіональні органи військового управління Сил територіальної оборони ЗСУ;
3) бригади Сил територіальної оборони ЗСУ;
4) батальйони зі складу бригад Сил територіальної оборони ЗСУ.
До виконання завдань територіальної оборони та здійснення заходів підтримки і забезпечення територіальної оборони за рішенням
Головнокомандувача ЗСУ можуть залучатися інші сили і засоби ЗСУ.
Склад сил і засобів сил безпеки та сил оборони, що залучаються до територіальної оборони, визначається
Головнокомандувачем ЗСУ за узгодженням з керівниками органів управління відповідних сил безпеки та сил
оборони.
ОСНОВИ ПОБУДОВИ РУХУ ОПОРУ (стаття 5)
Ведення руху опору здійснюється з настанням особливого періоду на тимчасово окупованій території
України, території України, яка захоплена агресором (противником) під час збройної агресії проти України.
Провідна роль в організації, підготовці, підтримці та веденні руху опору належить Силам
спеціальних операцій ЗСУ.
ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ДО НАЦІОНАЛЬНОГО СПРОТИВУ (стаття 6)
1. Основою підготовки громадян України до національного спротиву є їх загальновійськова підготовка,
яка організовується за територіально-зональним принципом, ґрунтується на засадах високої мотиваційної
привабливості та узгоджується з процесом трансформації системи комплектування за призовом відповідно до
принципів та найкращих практик держав - членів НАТО.
2. Загальновійськова підготовка громадян України полягає в опануванні базовими загальновійськовими
знаннями, практичними вміннями і навичками та поділяється на ПОЧАТКОВУ і БАЗОВУ підготовку.
3. Початкова підготовка організовується центральним органом виконавчої влади, який забезпечує
формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, разом з Міністерством оборони України та
проводиться в закладах загальної середньої освіти. У літній час проводиться військово-патріотична підготовка в
ігровій формі у літніх таборах.

КЕРІВНИЦТВО НАЦІОНАЛЬНИМ СПРОТИВОМ (стаття 7)

1. Загальне керівництво національним спротивом здійснює Президент України як Верховний
Головнокомандувач ЗСУ через Міністра оборони України.
2. Безпосереднє керівництво територіальною обороною здійснюється:
1) на всій території України - Головнокомандувачем ЗСУ через Командувача Сил територіальної
оборони ЗСУ;
3. Керівництво рухом опору здійснює Головнокомандувач ЗСУ через Командувача Сил спеціальних
операцій ЗСУ.
ФОРМУВАННЯ ТА КОМПЛЕКТУВАННЯ ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИН СИЛ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ
ОБОРОНИ ЗСУ, ДОБРОВОЛЬЧИХ ФОРМУВАНЬ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ТА РУХУ ОПОРУ
Діяльність добровольчих формувань територіальних громад здійснюється під безпосереднім керівництвом і
контролем командира військової частини Сил територіальної оборони ЗСУ за територіальним принципом.
У разі введення в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану всі добровольчі формування
територіальних громад переходять в оперативне підпорядкування командирів відповідних військових частин
Сил територіальної оборони ЗСУ.
На час дії воєнного стану за рішенням Головнокомандувача ЗСУ добровольчі формування територіальних
громад повністю або частково можуть залучатися до виконання завдань територіальної оборони поза межами
визначеної зони територіальної оборони, а також направлятися до районів ведення воєнних (бойових) дій.

КОМПЛЕКТУВАННЯ СИЛ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОБОРОНИ ЗСУ ТА ДОБРОВОЛЬЧИХ

ФОРМУВАНЬ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД (стаття 9)
1. Комплектування органів військового управління, військових частин Сил територіальної оборони ЗСУ
здійснюється:
1) у мирний час - військовослужбовцями за контрактом та за призовом особами офіцерського складу;
 2) в особливий період - військовослужбовцями за контрактом, за призовом особами офіцерського складу та
територіальним резервом.
Громадяни України зараховуються до складу військових частин Сил територіальної оборони ЗСУ за
місцем своєї реєстрації. У разі введення воєнного стану громадяни України можуть зараховуватися до складу
військових частин Сил територіальної оборони ЗСУ також безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових)
дій.
3. До складу добровольчих формувань територіальних громад зараховуються громадяни України, які
відповідають вимогам, встановленим Положенням про добровольчі формування територіальних громад,
пройшли медичний, професійний та психологічний відбір і підписали контракт добровольця територіальної
оборони. Громадяни України зараховуються до складу добровольчих формувань територіальних громад за
місцем своєї реєстрації. У разі введення воєнного стану громадяни України можуть зараховуватися до складу
добровольчих формувань територіальних громад також безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових)
дій.
На громадян України, зарахованих до складу добровольчих формувань територіальних громад, під час
участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони поширюється дія статутів ЗСУ.
6. Основу добровольчих формувань територіальних громад складають громадяни України, які
пройшли військову службу у ЗСУ та/або службу в інших військових формуваннях та правоохоронних
органах.
7. Громадяни України, які не проходили військову службу у ЗСУ та/або службу в інших військових
формуваннях та правоохоронних органах, зараховуються до складу добровольчих формувань територіальних
громад після складення ними присяги добровольця територіальної оборони.

ПІДГОТОВКА, РОЗГОРТАННЯ ТА ВЕДЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОБОРОНИ УКРАЇНИ (стаття 18)

Підготовка територіальної оборони є складовою підготовки держави до оборони та організовується
Головнокомандувачем ЗСУ через Командувача Сил територіальної оборони ЗСУ.

ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОБОРОНИ (стаття 20)

1. Виконання завдань територіальної оборони здійснюється на всій території України включно з районами
ведення воєнних (бойових) дій.
Рішення про виконання завдань територіальної оборони в районах ведення воєнних (бойових) дій
приймається Головнокомандувачем ЗСУ.
2. З метою нарощування сил і засобів для стабілізації обстановки, а також у випадку визначення
відповідної зони територіальної оборони районом ведення воєнних (бойових) дій військові частини Сил
територіальної оборони ЗСУ та добровольчі формування територіальних громад за рішенням
Головнокомандувача ЗСУ можуть залучатися до виконання завдань територіальної оборони поза межами своєї
зони територіальної оборони та в районах ведення воєнних (бойових) дій.
4. У ході відсічі збройній агресії проти України військові частини та окремі військовослужбовці Сил
територіальної оборони ЗСУ, добровольчі формування територіальних громад та окремі члени добровольчих
формувань територіальних громад можуть залучатися до виконання окремих завдань руху опору на тимчасово
окупованих територіях у порядку та на умовах, визначених законодавством України.

ПОРЯДОК ЗБЕРІГАННЯ І ЗАСТОСУВАННЯ ЗБРОЇ, БОЙОВОЇ ТЕХНІКИ ТА СПЕЦІАЛЬНИХ

ЗАСОБІВ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОБОРОНИ (стаття 22)
1. Стрілецька зброя, інші види озброєння добровольчих формувань територіальних громад та боєприпаси
до них зберігаються відповідно до вимог статутів ЗСУ;
2. Застосування зброї, бойової техніки та спеціальних засобів Збройними Силами України, іншими
складовими сил безпеки та сил оборони під час виконання завдань територіальної оборони здійснюється
відповідно до законодавства України.
3. Члени добровольчих формувань територіальних громад мають право застосовувати під час виконання
завдань територіальної оборони особисту мисливську зброю, стрілецьку зброю, інші види озброєння та
боєприпаси до них у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

СОЦІАЛЬНИЙ І ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ (стаття 24)

1. Соціальний і правовий захист військовослужбовців, які беруть участь у заходах підготовки та виконанні
завдань територіальної оборони, здійснюється згідно із Законом України „Про соціальний і правовий захист
військовослужбовців та членів їх сімей“. На військовослужбовців, які беруть участь у заходах, необхідних
для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою
агресією Російської Федерації проти України, поширюються гарантії соціального захисту,
передбачені Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“.

2. Постанова уряду „Порядок організації та здійснення загальновійськової підготовки громадян

України до національного спротиву“ №1443 від 29.12.21 р.
 Кабінет Міністрів затвердив „Порядок організації та здійснення загальновійськової підготовки громадян
України до національного спротиву“ (постанова уряду №1443 від 29.12.21 р.).
Цей Порядок визначає процедуру організації та здійснення загальновійськової підготовки громадян
України (далі - громадяни) до національного спротиву.
Загальновійськова підготовка громадян здійснюється в мирний час та особливий період незалежно
від політичних та інших вподобань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця
проживання з метою формування в суспільстві готовності до стійкого опору агресору, зокрема в
інформаційному просторі, патріотичної свідомості та стійкої мотивації, набуття та підтримання громадянами
знань та практичних вмінь, необхідних для захисту України.
Загальновійськову підготовку проходять громадяни допризовного, призовного віку,
військовозобов’язані, резервісти та інші категорії громадян, які виявили бажання долучитися до національного
спротиву.
Загальновійськова підготовка поділяється на ПОЧАТКОВУ і базову підготовку.
Початкова підготовка здійснюється з метою формування у громадян первинних загальновійськових знань і
спеціальних компетентностей стосовно оборонної свідомості, ознайомлення громадян з місцем і роллю
громадянина у зв’язку з усвідомленням свого обов’язку щодо збройного захисту України.
Головними завданнями початкової підготовки є:
 військово-патріотичне виховання громадян;
 ознайомлення громадян з основами законодавства щодо захисту України, цивільного захисту населення
та особистої безпеки людини;
 усвідомлення громадянами свого обов’язку щодо захисту України в разі виникнення загрози незалежності
та територіальній цілісності держави;
 набуття знань про функції Збройних Сил, інших складових сил безпеки та сил оборони, їх характерні
особливості;
 здійснення морально-психологічної підготовки до військової служби;
 набуття практичних навичок для засвоєння основ захисту України, військової справи, цивільного захисту
населення, домедичної допомоги, здійснення психологічної підготовки громадян;
 підготовка громадян до захисту України, професійної орієнтації молоді до служби у Збройних Силах та
інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях.

Організація загальновійськової підготовки громадян

Загальновійськова підготовка організовується і проводиться згідно з вимогами Конституції України,
Законів України “Про основи національного спротиву”, “Про військовий обов’язок і військову службу”, “Про
оборону України”, “Про Збройні Сили України”, інших нормативно-правових актів, а також цього Порядку.
Початкова підготовка організовується МОН разом з Міноборони та включається до Державного
стандарту профільної середньої освіти, що реалізується на третьому рівні повної загальної середньої освіти в
закладах загальної середньої освіти, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та
інших закладах освіти, що мають ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері загальної середньої
освіти (далі - заклади освіти).
Організація початкової підготовки включає:
 планування заходів початкової підготовки;
 військово-професійну орієнтацію, військово-професійне інформування та військово-професійні
консультації громадян під час здобуття базової середньої та профільної середньої освіти;
 створення та використання навчальної матеріально-технічної бази закладів освіти;
 всебічне забезпечення проведення початкової підготовки;
 керівництво початковою підготовкою.
Проведення загальновійськової підготовки громадян
З громадянами допризовного віку початкова підготовка проводиться відповідно до вимог Закону
України “Про військовий обов’язок і військову службу” та постанови Кабінету Міністрів України від 30
листопада 2000 р. № 1770 “Про затвердження положень про допризовну підготовку і про підготовку
призовників з військово-технічних спеціальностей” (Офіційний вісник України, 2000 р., № 49, ст. 2121).
Початкова підготовка проводиться в закладах освіти шляхом викладання навчального предмета “Захист
України” та здійснення заходів національно-патріотичного і військово-патріотичного спрямування. Програми з
навчального предмета “Захист України” розробляються відповідно до Державного стандарту профільної
середньої освіти та затверджуються МОН за погодженням з Міноборони.
У закладах освіти викладання навчального предмета “Захист України” проводиться відповідно до освітньої
програми закладу.

3. Закон України „Про основні засади забезпечення кібербезпеки України“ № 2163-VIII від
17.08.22 року
 Цей Закон визначає правові та організаційні основи забезпечення захисту життєво важливих інтересів
людини і громадянина, суспільства та держави, національних інтересів України у кіберпросторі, основні цілі,
напрями та принципи державної політики у сфері кібербезпеки, повноваження державних органів, підприємств,
установ, організацій, осіб та громадян у цій сфері, основні засади координації їхньої діяльності із забезпечення
кібербезпеки.
У статті 1 приведені наступні визначення:
 кібератака - спрямовані (навмисні) дії в кіберпросторі, які здійснюються за допомогою засобів
електронних комунікацій (включаючи інформаційно-комунікаційні технології, програмні, програмно-апаратні
засоби, інші технічні та технологічні засоби і обладнання) та спрямовані на досягнення однієї або сукупності
таких цілей: порушення конфіденційності, цілісності, доступності електронних інформаційних ресурсів, що
обробляються (передаються, зберігаються) в комунікаційних та/або технологічних системах, отримання
несанкціонованого доступу до таких ресурсів; порушення безпеки, сталого, надійного та штатного режиму
функціонування комунікаційних та/або технологічних систем; використання комунікаційної системи, її
ресурсів та засобів електронних комунікацій для здійснення кібератак на інші об’єкти кіберзахисту;
 кібербезпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави
під час використання кіберпростору, за якої забезпечуються сталий розвиток інформаційного суспільства та
цифрового комунікативного середовища, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і
потенційних загроз національній безпеці України у кіберпросторі;
 кіберзагроза - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво
важливим національним інтересам України у кіберпросторі, справляють негативний вплив на стан
кібербезпеки держави, кібербезпеку та кіберзахист її об’єктів;
 кіберзахист - сукупність організаційних, правових, інженерно-технічних заходів, а також заходів
криптографічного та технічного захисту інформації, спрямованих на запобігання кіберінцидентам, виявлення
та захист від кібератак, ліквідацію їх наслідків, відновлення сталості і надійності функціонування
комунікаційних, технологічних систем;
 кіберзлочин (комп’ютерний злочин) - суспільно небезпечне винне діяння у кіберпросторі та/або з його
використанням, відповідальність за яке передбачена законом України про кримінальну відповідальність та/або
яке визнано злочином міжнародними договорами України;
 кіберзлочинність - сукупність кіберзлочинів;
 кібероборона - сукупність політичних, економічних, соціальних, військових, наукових, науково-
технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів, які здійснюються в кіберпросторі та
спрямовані на забезпечення захисту суверенітету та обороноздатності держави, запобігання виникненню
збройного конфлікту та відсіч збройній агресії;
 кіберпростір - середовище (віртуальний простір), яке надає можливості для здійснення комунікацій
та/або реалізації суспільних відносин, утворене в результаті функціонування сумісних (з’єднаних)
комунікаційних систем та забезпечення електронних комунікацій з використанням мережі Інтернет та/або
інших глобальних мереж передачі даних;
 кіберрозвідка - діяльність, що здійснюється розвідувальними органами у кіберпросторі або з його
використанням;
 кібертероризм - терористична діяльність, що здійснюється у кіберпросторі або з його використанням;
 кібершпигунство - шпигунство, що здійснюється у кіберпросторі або з його використанням;
 критична інформаційна інфраструктура - сукупність об’єктів критичної інформаційної
інфраструктури;
 Національна телекомунікаційна мережа - сукупність спеціальних телекомунікаційних систем
(мереж), систем спеціального зв’язку, інших комунікаційних систем, які використовуються в інтересах органів
державної влади та органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів та військових формувань,
утворених відповідно до закону, призначена для обігу (передавання, приймання, створення, оброблення,
зберігання) та захисту національних інформаційних ресурсів, забезпечення захищених електронних
комунікацій, надання спектра сучасних захищених інформаційно-комунікаційних (мультисервісних) послуг в
інтересах здійснення управління державою у мирний час, в умовах надзвичайного стану та в особливий період,
та яка є мережею (системою) подвійного призначення з використанням частини її ресурсу для надання послуг,
зокрема з кіберзахисту, іншим споживачам;
 національні електронні інформаційні ресурси (далі - національні інформаційні ресурси) -
систематизовані електронні інформаційні ресурси, які містять інформацію незалежно від виду, змісту, форми,
часу і місця її створення (включаючи публічну інформацію, державні інформаційні ресурси та іншу
інформацію), призначену для задоволення життєво важливих суспільних потреб громадянина, особи,
суспільства і держави. Під електронними інформаційними ресурсами розуміється будь-яка інформація, що
створена, записана, оброблена або збережена у цифровій чи іншій нематеріальній формі за допомогою
електронних, магнітних, електромагнітних, оптичних, технічних, програмних або інших засобів;
 об’єкт критичної інформаційної інфраструктури - комунікаційна або технологічна система об’єкта
критичної інфраструктури, кібератака на яку безпосередньо вплине на стале функціонування такого об’єкта
критичної інфраструктури;
  система управління технологічними процесами (далі - технологічна система) - автоматизована або
автоматична система, яка є сукупністю обладнання, засобів, комплексів та систем обробки, передачі та
приймання, призначена для організаційного управління та/або управління технологічними процесами
(включаючи промислове, електронне, комунікаційне обладнання, інші технічні та технологічні засоби)
незалежно від наявності доступу системи до мережі Інтернет та/або інших глобальних мереж передачі даних;
 системи електронних комунікацій (далі - комунікаційні системи) - системи передавання, комутації
або маршрутизації, обладнання та інші ресурси (включаючи пасивні мережеві елементи, які дають змогу
передавати сигнали за допомогою проводових, радіо-, оптичних або інших електромагнітних засобів, мережі
мобільного, супутникового зв’язку, електричні кабельні мережі в частині, в якій вони використовуються для
цілей передачі сигналів), що забезпечують електронні комунікації (передачу електронних інформаційних
ресурсів), у тому числі засоби і пристрої зв’язку, комп’ютери, інша комп’ютерна техніка, інформаційно-
телекомунікаційні системи, які мають доступ до мережі Інтернет та/або інших глобальних мереж передачі
даних;
 система активної протидії агресії у кіберпросторі - сукупність організаційних, правових, наукових та
технічних заходів, спрямованих на підвищення рівня кіберзахисту держави шляхом здійснення впливу на
інформаційні (автоматизовані), електронно-комунікаційні, інформаційно-комунікаційні системи держави-
агресора, джерела походження кіберзагроз та кібератак;
 активна протидія агресії у кіберпросторі - дії, спрямовані на підвищення рівня кіберзахисту шляхом
нейтралізації кібератак держави-агресора, його систем і мереж, а також джерел походження кіберзагроз та
кібератак, які використовуються для завдання шкоди національній безпеці України.

Цей Закон не поширюється на (стаття 2):

1) відносини та послуги, пов’язані із змістом інформації, що обробляється (передається, зберігається) в
комунікаційних та/або в технологічних системах;
2) діяльність, пов’язану із захистом інформації, що становить державну таємницю, комунікаційні та
технологічні системи, призначені для її оброблення;
3) соціальні мережі, приватні електронні інформаційні ресурси в мережі Інтернет (включаючи блог-
платформи, відеохостинги, інші веб-ресурси), якщо такі інформаційні ресурси не містять інформацію,
необхідність захисту якої встановлена законом, відносини та послуги, пов’язані з функціонуванням таких
мереж і ресурсів;
4) комунікаційні системи, які не взаємодіють з публічними мережами електронних комунікацій
(електронними мережами загального користування), не підключені до мережі Інтернет та/або інших
глобальних мереж передачі даних (крім технологічних систем).

Застосування законодавства у сфері кібербезпеки та прийняття суб’єктами владних повноважень

рішень на виконання норм цього Закону здійснюються з додержанням принципів:
1) мінімально необхідного регулювання, згідно з яким рішення (заходи) суб’єктів владних повноважень
повинні бути необхідними і мінімально достатніми для досягнення мети і завдань, визначених цим Законом;
2) об’єктивності та правової визначеності, максимально можливого застосування національного та
міжнародного права щодо повноважень і обов’язків державних органів, підприємств, установ, організацій,
громадян у сфері кібербезпеки;
3) забезпечення захисту прав користувачів комунікаційних систем та/або споживачів послуг
електронних комунікацій, та/або послуг із захисту інформації, кіберзахисту, у тому числі прав щодо
невтручання у приватне життя і захисту персональних даних;
4) прозорості, згідно з яким рішення (заходи) суб’єктів владних повноважень мають бути належним
чином обґрунтовані та повідомлені суб’єктам, яких вони стосуються, до набрання ними чинності (їх
застосування);
5) збалансованості вимог та відповідальності, згідно з яким має бути забезпечено баланс між
встановленням відповідальності за невиконання вимог кібербезпеки та кіберзахисту, а також за запровадження
надмірних вимог та обмежень;
6) недискримінації, згідно з яким рішення, дії та бездіяльність суб’єктів владних повноважень не можуть
призводити до юридичного або фактичного обсягу прав та обов’язків особи, який є:
 відмінним від обсягу прав та обов’язків інших осіб у подібних ситуаціях, якщо тільки така відмінність
не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу;
 таким, як і обсяг прав та обов’язків інших осіб у неподібних ситуаціях, якщо така однаковість не є
необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу;
7) еквівалентності вимог до забезпечення кібербезпеки об’єктів критичної інфраструктури, згідно з яким
застосування правових норм повинно бути якомога більш рівнозначним щодо кіберзахисту комунікаційних та
технологічних систем об’єктів критичної інфраструктури, що належать до одного сектору економіки та/або які
здійснюють аналогічні функції.

ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КІБЕРБЕЗПЕКИ УКРАЇНИ (стаття 3):

 1. Правову основу забезпечення кібербезпеки України становлять Конституція України, закони
України щодо основ національної безпеки, засад внутрішньої і зовнішньої політики, електронних комунікацій,
захисту державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, цей
та інші закони України, Конвенція про кіберзлочинність, інші міжнародні договори, згода на обов’язковість
яких надана Верховною Радою України, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України, а також
інші нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України.
2. Якщо міжнародним договором України, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою
України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються положення міжнародного
договору України.
ОБ’ЄКТИ КІБЕРБЕЗПЕКИ ТА КІБЕРЗАХИСТУ (стаття 4)
1. Об’єктами кібербезпеки є:
1) конституційні права і свободи людини і громадянина;
2) суспільство, сталий розвиток інформаційного суспільства та цифрового комунікативного середовища;
3) держава, її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність;
4) національні інтереси в усіх сферах життєдіяльності особи, суспільства та держави;
5) об’єкти критичної інфраструктури.
2. Об’єктами кіберзахисту є:
1) комунікаційні системи всіх форм власності, в яких обробляються національні інформаційні ресурси
та/або які використовуються в інтересах органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
правоохоронних органів та військових формувань, утворених відповідно до закону;
2) об’єкти критичної інформаційної інфраструктури;
3) комунікаційні системи, які використовуються для задоволення суспільних потреб та/або реалізації
правовідносин у сферах електронного урядування, електронних державних послуг, електронної комерції,
електронного документообігу.
СУБ’ЄКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КІБЕРБЕЗПЕКИ (стаття 5)
1. Координація діяльності у сфері кібербезпеки як складової національної безпеки України здійснюється
Президентом України через очолювану ним Раду національної безпеки і оборони України.
2. Національний координаційний центр кібербезпеки як робочий орган Ради національної безпеки і
оборони України здійснює координацію та контроль за діяльністю суб’єктів сектору безпеки і оборони, які
забезпечують кібербезпеку, вносить Президентові України пропозиції щодо формування та
уточнення Стратегії кібербезпеки України.
3. Кабінет Міністрів України забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері
кібербезпеки, захист прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів України у кіберпросторі,
боротьбу з кіберзлочинністю; організовує та забезпечує необхідними силами, засобами і ресурсами
функціонування національної системи кібербезпеки; формує вимоги та забезпечує функціонування системи
аудиту інформаційної безпеки на об’єктах критичної інфраструктури (крім об’єктів критичної інфраструктури
у банківській системі України).
ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КІБЕРБЕЗПЕКИ (стаття 7)
1. Забезпечення кібербезпеки в Україні ґрунтується на принципах:
1) верховенства права, законності, поваги до прав людини і основоположних свобод та їх захисту в
порядку, визначеному законом;
2) забезпечення національних інтересів України;
3) відкритості, доступності, стабільності та захищеності кіберпростору, розвитку мережі Інтернет та
відповідальних дій у кіберпросторі;
4) державно-приватної взаємодії, широкої співпраці з громадянським суспільством у сфері кібербезпеки
та кіберзахисту, зокрема шляхом обміну інформацією про інциденти кібербезпеки, реалізації спільних
наукових та дослідницьких проектів, навчання та підвищення кваліфікації кадрів у цій сфері;
5) пропорційності та адекватності заходів кіберзахисту реальним та потенційним ризикам, реалізації
невід’ємного права держави на самозахист відповідно до норм міжнародного права у разі вчинення агресивних
дій у кіберпросторі;
6) пріоритетності запобіжних заходів;
7) невідворотності покарання за вчинення кіберзлочинів;
8) пріоритетного розвитку та підтримки вітчизняного наукового, науково-технічного та виробничого
потенціалу;
9) міжнародного співробітництва з метою зміцнення взаємної довіри у сфері кібербезпеки та вироблення
спільних підходів у протидії кіберзагрозам, консолідації зусиль у розслідуванні та запобіганні кіберзлочинам,
недопущення використання кіберпростору в терористичних, воєнних, інших протиправних цілях;
10) забезпечення демократичного цивільного контролю за утвореними відповідно до законів України
військовими формуваннями та правоохоронними органами, що провадять діяльність у сфері кібербезпеки.

НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА КІБЕРБЕЗПЕКИ (стаття 8)

 1. Національна система кібербезпеки є сукупністю суб’єктів забезпечення кібербезпеки та
взаємопов’язаних заходів політичного, науково-технічного, інформаційного, освітнього характеру,
організаційних, правових, оперативно-розшукових, розвідувальних, контррозвідувальних, оборонних,
інженерно-технічних заходів, а також заходів криптографічного і технічного захисту національних
інформаційних ресурсів, кіберзахисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури.
2. Основними суб’єктами національної системи кібербезпеки є Державна служба спеціального зв’язку
та захисту інформації України, Національна поліція України, Служба безпеки України, Міністерство оборони
України та Генеральний штаб Збройних Сил України, розвідувальні органи, Національний банк України.
6. Органи державної влади, військові формування, утворені відповідно до законів України, державні
підприємства, установи та організації з метою усунення можливих наслідків кіберінцидентів та кібератак
створюють резервні копії національних електронних інформаційних ресурсів, що перебувають у їх
володінні або розпорядженні та є критичними для їх сталого функціонування,

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ КІБЕРБЕЗПЕКИ (стаття 12)

Особи, винні у порушенні законодавства у сферах національної безпеки, електронних комунікацій та
захисту інформації, якщо кіберпростір є місцем та/або способом здійснення кримінального правопорушення,
іншого винного діяння, відповідальність за яке передбачена цивільним, адміністративним, кримінальним
законодавством, несуть відповідальність згідно із законом.

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ КІБЕРБЕЗПЕКИ (стаття 14)

1. Україна відповідно до укладених нею міжнародних договорів здійснює співробітництво у сфері
кібербезпеки з іноземними державами, їх правоохоронними органами і спеціальними службами, а також з
міжнародними організаціями, які здійснюють боротьбу з міжнародною кіберзлочинністю.
2. Україна відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України, може брати участь у спільних заходах із забезпечення кібербезпеки, зокрема у проведенні спільних
навчань суб’єктів сектору безпеки і оборони в рамках заходів колективної оборони з дотриманням вимог
законів України "Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав" та "Про
порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України".
3. Відповідно до законодавства України у сфері зовнішніх зносин суб’єкти забезпечення кібербезпеки у
межах своїх повноважень можуть здійснювати міжнародну співпрацю у сфері кібербезпеки безпосередньо на
двосторонній або багатосторонній основі.
4. Інформацію з питань, пов’язаних із боротьбою з міжнародною кіберзлочинністю, Україна надає
іноземній державі на підставі запиту, додержуючись вимог законодавства України та її міжнародно-правових
зобов’язань. Така інформація може бути надана без попереднього запиту іноземної держави, якщо це не
перешкоджає проведенню досудового розслідування чи судового розгляду справи і може сприяти
компетентним органам іноземної держави у припиненні кібератаки, своєчасному виявленні і припиненні
кримінального правопорушення з використанням кіберпростору.

IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Конспект лекції до теми 1.2. Закони України:
*„Про основи національного спротиву“ № 1702-IX від 16.04.21 року;
*„Про основні засади забезпечення кібербезпеки України“ № 2163-VIII від 17.08.22 року;
Постанова уряду „Порядок організації та здійснення загальновійськової підготовки громадян України до
національного спротиву“ №1443 від 29.12.21 р.