Права людини та права дитини в умовах збройного конфлікту

Мета: роз’яснити учням про права людей і дітей під час збройного конфлікту;
як здійснюється захист прав людини та дитини під час збройного конфлікту;
яка правова база
План заняття
1.Права людини та дитини в умовах збройного конфлікту.
2. Міжнародне гуманітарне право.
1. 24.02.2022 Президентом України підписано Указ № 64/2022 “Про введення
воєнного стану в Україні”. Таке рішення ухвалено у зв’язку з військовою
агресією російської федерації проти України, а фактично початком війни на
території нашої держави.
Воєнний стан – це особливий правовий режим, який може впроваджуватись на
певних територіальних одиницях держави, або ж охоплювати усю її територію.
Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного стану можуть
встановлюватись окремі обмеження щодо прав і свобод громадян.
Правове регулювання охорони прав людини і громадянина під час воєнного
стану регламентується наступними нормативними актами:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року.
2. Указ Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від
24.02.2022 року.
3. Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015.
4. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку
залучення працездатних осіб до суспільно корисних робіт в умовах воєнного
стану» від ).
Ст. 64 КУ встановлює виключення, за яких можуть встановлюватися окремі
обмеження прав і свобод людини. Такою підставою безпосередньо виступає
впровадження воєнного або надзвичайного стану.
На період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися
конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-
34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а саме:
– недоторканність житла;
– таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої
кореспонденції;
– невтручання в особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених
Конституцією України;
 – свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати
територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом;
– право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і
переконань;
– право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та
місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної
влади та органів місцевого самоврядування;
– право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і
демонстрації;
– право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю,
результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;
– право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;
право на працю;
– право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів;
– право на освіту.
Проте Конституцією України встановлено, що в період дії воєнного стану не
може бути обмежені:
 право на життя,
 право на повагу до гідності особи,
 право на свободу та особисту недоторканність,
 право на житло,
 право на шлюб тощо.
Під час військових дій порушуються всі найважливіші права дитини:
право на життя, право бути з родиною, право на охорону здоров’я, на розвиток
особистості, а також на турботу та захист.
Закон України « Про охорону дитинства »– основний закон України, який
регулює права дітей в умовах війни. Держава має зобов'язання вживати всіх
необхідних заходів для забезпечення захисту прав дітей (у тому числі розшук,
повернення в Україну дітей, незаконно вивезених за кордон). Не зважаючи на
існування й міжнародних правових актів, що діють в умовах війни, права
багатьох дітей досі порушуються.
Держава також надала дітям право на безоплатну правову допомогу. Окрім
безоплатної первинної правової допомоги (правової інформації та юридичних
консультацій), діти мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, яка
полягає у захисті та представництві їх інтересів у судах, інших державних
органах, а також складення документів процесуального характеру.
 2. МГП – це сукупність міжнародних норм які вступають в дію тоді, коли
збройний конфлікт уже виник, незалежно від причин, які його спровокували,
від того, чи є виправдання цій війні. Механізми МГП застосовуються тільки під
час збройних конфліктів, мають на меті захистити їх жертви і розповсюджують
свою дію на всі залучені в конфлікт сторони.
Міжнародне гуманітарне право (МГП) – право війни, галузь міжнародного
права, головна мета якої полягає в гуманізації ведення воєнних дій та
полегшення страждань жертв війни.
Міжнародний збройний конфлікт - будь-яке зіткнення між двома або більше
державами із застосуванням збройних сил.
МГП складається, з одного боку, з так званого Женевського права (права
Женеви), що включає норми щодо захисту жертв конфліктів, а з іншого – з
Гаазького права (права Гааги), що включає правила, які відносяться до засобів і
способів ведення бойових дій.
Конвенціями міжнародного гуманітарного права, були:
-Гаазька конвенція про захист культурних цінностей на випадок збройного
конфлікту 1954; Гаазьке право встановлює обмеження стосовно способів
ведення війни, особливо щодо деяких видів зброї та методів ведення воєнних
дій.
-Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого
використання засобів впливу на природнє середовище 1976;
-Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів
звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних
ушкоджень або мають невибіркову дію 1980;
-Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування
хімічна зброї та про її знищення 1993;
-Конвенція про заборону застосування, нагромадження, виробництва і
розповсюдження протипіхотних мін та про їхнє знищення 1997;
-Конвенція про касетні боєприпаси 2008.
Женевське право спрямоване на захист осіб, які не беруть безпосередньої участі
або припинили брати участь у воєнних діях:
 Женевська конвенція (I) про поліпшення долі поранених і хворих у діючих
арміях 1949;
 Женевська конвенція (ІІ) про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які
зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі 1949;
 Женевська конвенція (ІІІ) про поводження з військовополоненими 1949;
 Женевська конвенція (ІV) про захист цивільного населення під час війни 1949;
 Женевські конвенції 1949 становлять систему норм, спрямованих на захист
людини під час збройного конфлікту, зокрема поводження з пораненими,
хворими, військовополоненими та цивільним населенням, що перебуває на
окупованій території .Ці конвенції забороняють щодо зазначених осіб:
 насильство над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання
каліцтва, жорстоке поводження й тортури;
 захоплення заручників.
 наругу над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження;
 засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення,
винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії,
визнані цивілізованими народами як необхідні.
Конвенція про захист цивільного населення під час війни (дата підписання – 12
серпня 1949 року, дата ратифікації Українською РСР – 03.07.1954 року) (далі
– Конвенція) та Додаткові протоколи до неї встановлюють основні права
цивільних осіб, які держави-учасниці повинні забезпечувати під час збройних
конфліктів. Зокрема, у Конвенції встановлені чіткі заборони, які не можуть
мати винятків будь-коли та будь-де. Вони стосуються тортур, насилля, каліцтва
та принизливого ставлення щодо цивільних осіб та щодо осіб, які склали зброю.
Водночас міжнародне гуманітарне право встановлює основні гарантії, які
повинні забезпечуватись державами – учасницями конфлікту. Зокрема, із
цивільними особами:
 потрібно поводитись гуманно,
 поважати їхні переконання та релігійні обряди.
Заборонені:
 акти тероризму,
 взяття заручників,
 колективні покарання,
 грабежі тощо.
 особисто,
На тлі триваючої повномасштабної війни російської федерації проти України,
російськими окупантами вчинено незліченну кількість безжалісних злочинів,
які порушують великий спектр прав та свобод громадян, що закріплені у
міжнародних договорах, в тому числі у Конвенції про захист прав людини та
основоположних свобод 1950 року, яку також йменують Європейською
конвенцією з прав людини (надалі також – Конвенція).
Зокрема, вже порушено такі права та заборони, визначені нормами Конвенції:
✔️Право на життя (cтаття 2 Конвенції), яка закріплює, що нікого не може бути
умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду,
винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон
передбачає таке покарання.
Сфера застосування статті 2 Конвенції є досить широкою:
- усі випадки насильницької смерті чи зникнення особи;
- розслідування обставин смерті та зберігання матеріалів такого розслідування;
- зникнення особи;
- смерть у медичному закладі;
- самогубство;
- зараження смертельною хворобою.
✔️Заборона катування (стаття 3 Конвенції), яка у безумовних формулюваннях
встановлює, що «жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського
або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання» та водночас
закріплює одну з фундаментальних цінностей демократичного суспільства:
вона забороняє катування у всіх випадках, без обмеження в часі, не дозволяє
будь-яких винятків, виправдань чи балансування інтересів, незалежно від
поведінки відповідної особи та природи правопорушення і, як наслідок,
гарантує неможливість відступу держав від зобов’язань за цією статтею.
✔️Права на свободу та особисту недоторканість (cтаття 5 Конвенції), яка
забезпечує кожному право на свободу та особисту недоторканність та вимагає,
щоб держава позбавляла свободи особу тільки «відповідно до процедури,
встановленої законом».
✔️Повага до приватного та сімейного життя (cтаття 8 Конвенції), норма яка
закріплює чотири права: на приватне життя, на сімейне життя, на житло та на
кореспонденцію.
✔️Захист власності (стаття 1 Протоколу № 1 Конвенції), яка гарантує кожній
фізичній або юридичній особі право на мирне володіння своїм майном.
✔️Свобода пересування (стаття 2 Протоколу № 4 Конвенції), яка гарантує право
вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання на території будь-якої
держави, право залишати країну та заборону вислання із території,
громадянином якої є особа.
Відповідно, кожен чиї гарантовані Конвенцією права були порушені, має право
звернутися до Європейського суду з прав людини.
Окремо зауважимо, що 16 березня 2022 року Комітет Міністрів Ради Європи
ухвалив резолюцію, якою виключив росію зі складу Ради Європи. Це також
означає, що росія автоматично виходить із усіх структур та інституцій Ради
Європи, включаючи Європейський суд з прав людини.
Однак, Європейський суд з прав людини продовжуватиме приймати та
розглядати заяви проти росії щодо порушень, які будуть вчинені до 16 вересня
2022 року.
Основні завдання:
-Захист цивільних осіб та тих, хто припинив брати участь у збройних діях
(поранених та позбавлених волі осіб).
-Регулювання засобів і методів ведення війни.
Об’єкти, які знаходяться під захистом Міжнародного гуманітарного
права :
▪ медичні формування;
▪ санітарно-транспортні засоби;
▪ цивільні об’єкти;
▪ культурні цінності;
▪ установки і споруди, що містять небезпечні сили;
▪ об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення;
▪ об’єкти цивільної оборони;
▪ місцевості, що не обороняються;
▪ демілітаризовані зони;
▪ санітарні та безпечні зони і місцевості;
▪ нейтралізовані зони;
▪ госпітальні зони та місцевості;
▪ природне середовище.
Напад на такі об’єкти заборонено.
Особи, які знаходяться під захистом Міжнародного гуманітарного права:
▪ жертви збройних конфліктів;
▪ медичний і духовний персонал;
▪ парламентери і особи, які їх супроводжують;
▪ персонал цивільної оборони;
▪ персонал, який відповідає за захист і охорону культурних цінностей;
▪ персонал, який бере участь у гуманітарних акціях.
Напад на таких осіб забороняється.
Домашнє завдання: опрацювати поданий матеріал.
Основні визначення записати в зошит.