Тема 6. Права людини та права дитини в умовах збройного конфлікту.

План
1. Міжнародне гуманітарне право.
2. Забезпечення та захист прав людини та прав дитини в умовах збройного конфлікту.

1. Міжнародне гуманітарне право – галузь міжнародного публічного права,

що застосовується під час збройних конфліктів з метою обмеження засобів та методів
ведення воєнних дій. Міжнародне гуманітарне право спрямоване на захист цивільного
населення та тих, хто припинив участь у воєнних діях, від наслідків збройного кофлікту з
міркувань гуманності.

ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА:

Женевські конвенції – міжнародний договір, який закріплює у міжнародному праві

норми щодо гуманного ставлення під час війни (першу було підписано 1864 року).

Нині – це 4 угоди, підписані 12 серпня 1949 року, та 3 додаткові протоколи:

Женевська конвенція (І) про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях;
Женевська конвенція (ІІ) про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що зазнали
корабельної аварії встановлює правила поводження воюючих сторін щодо вказаних категорій
людей під час бойових дій на морі;
Женевська конвенція (ІІІ) про поводження з військовополоненими встановлює правила
поводження воюючих сторін щодо полонених;
Женевська конвенція (ІV) про захист цивільного населення під час війни (159 статей).

8 червня 1977 р. до Женевських конвенцій під егідою Міжнародного комітету

Червоного Хреста прийняті два Додаткових протоколи:
Протокол І щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів;
Протокол ІІ щодо захисту жертв збройних конфліктів не міжнародного характеру.
2005 р. прийнято Протокол ІІІ про введення емблеми у вигляді Червоних хреста і
півмісяця.
Женевські конвенції є розвитком міжнародно-правових норм про захист жертв
війни, раніше закріплені в Гаазькій конвенції  1899 р. та 1907 р. і конвенціях, підписаних в
Женеві 1864, 1906 і 1929 рр. Женевські конвенції закріпили основний принцип сучасного
міжнародного права: війни ведуться проти збройних сил супротивника; військові дії проти
цивільного населення, хворих, поранених, військовополонених тощо забороняються.
Женевські конвенції передбачають обов’язок країн-учасниць розшукувати й карати
осіб, які скоїли або наказали вчинити дії, що порушують положення цих конвенцій. Такі
особи підлягають суду країни, на території якої вони вчинили злочини, або суду будь-якої
країни — учасниці Женевських конвенцій, якщо вона має докази їхньої винуватості.
Серйозним порушенням Женевських конвенцій вважається навмисне вбивство
поранених, хворих, військовополонених і цивільного населення, катування і нелюдяне
поводження з ними, включаючи біологічні експерименти, нанесення шкоди здоров'ю,
примус військовополонених служити в армії супротивника, взяття заручників, серйозне
руйнування майна, що не викликано військовою необхідністю тощо. Винуватці в серйозних
порушеннях Женевських конвенцій, розглядаються як воєнні злочинці й повинні притягатися
до кримінальної відповідальності. Женевські конвенції передбачають порядок розслідування
заяв про їхнє порушення і покладають на учасників зобов'язання прийняти закони, які
передбачають ефективне кримінальне покарання винних.
Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни у ст. 3 вказує: Із
особами, які не беруть активної участі в бойових діях, з особами зі складу збройних сил, що
 склали зброю, а також із тими, хто hors de combat* унаслідок хвороби, поранення,
затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої дискримінації
щодо раси, кольору шкіри, релігії чи вірування, статі, походження чи майнового стану тощо.
Із цією метою є забороненими є й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де
такі діяння стосовно зазначених вище осіб:
c) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження;
d) застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який
створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як
необхідні…
Ст. 24. Сторони конфлікту вживатимуть усіх необхідних заходів, щоб осиротілі чи
розлучені зі своїми сім'ями внаслідок війни діти до 15 років, не залишалися напризволяще,
полегшити, за будь-яких обставин, догляд за ними, щоб могли виконувати обряди, пов'язаних з
їхнім віросповіданням... При можливості їхню освіту слід доручати особам з такими самими
культурними традиціями…
Ст. 33. …Колективні покарання, так само як і будь-які залякування чи терор,
забороняються.
Пограбування забороняються.
Репресії стосовно осіб, які перебувають під захистом, та щодо їх майна, забороняються.

2. Забезпечення та захист прав людини та прав дитини в умовах збройного конфлікту.

У результаті повномасштабного вторгнення російських військ на територію України в
окупації опинилася низка українських населених пунктів (зокрема у Луганській, Донецькій,
Херсонській, Запорізькій, Київській, Чернігівській, Сумській, Харківській областях). Деякі зних
були деокуповані на початку квітня і до кінця літа 2022 року.
Через збройну агресію станом на ранок 25 листопада 2022 року понад 1289 дітей
постраждали: 440 дітей загинуло та 849 поранено.

Від початку бойових дій Російської Федерації проти України ВРУ прийняла низку
законів, серед яких і ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на
тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р., в якому визначається, що:
Ст. 1. Правовий статус тимчасово окупованої території України
1. Тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована
територія) є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та
законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України.
2. Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19
лютого 2014 р.
Ст. 5. Захист прав і свобод людини й громадянина на тимчасово окупованій території
1. Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і
громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними
договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам
України, які проживають на тимчасово окупованій території…
4) сприяння забезпеченню соціально-економічних, екологічних та культурних потреб…
5) надання правової та гуманітарної допомоги, у тому числі із залученням міжнародної
допомоги…
6) сприяння підтриманню культурних зв’язків;
7) забезпечення доступу до закладів освіти та засобів масової інформації України.
3.  … зберігається право власності, інші речові права на майно…
4. Україна зобов’язується підтримувати економічні, фінансові, політичні, соціальні,
інформаційні, культурні та інші зв’язки з громадянами України на окупованій території.
5. Російська Федерація як держава-окупант відповідно до ІV Гаазької конвенції про закони
і звичаї війни на суходолі… несе відповідальність за порушення прав цивільного населення.
 6. Примусове набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій
території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для
втрати громадянства України.
8. Уповноважений ВРУ з прав людини здійснює парламентський контроль за додержанням
конституційних прав і свобод… на тимчасово окупованій території…
9. Відшкодування матеріальної й моральної шкоди, заподіяної шкоди, заподіяної внаслідок
тимчасової окупації… у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює
окупацію.
Ст. 5-1. Захист культурної спадщини на тимчасово окупованій території
Відповідальність за охорону культурної спадщини на тимчасово окупованій території
покладається на РФ …

Депортація дітей до Росії

За даними ООН, отриманими від Уряду Росії, станом на 20 квітня 563 266 громадян
України були переміщені до Росії. Близько 121 тисячі з них – діти. Більшість цих людей були
вивезені примусово, тобто депортовані, з окупованих територій України. Багато людей, серед
яких можуть бути і діти, перебувають у фільтраційних таборах, наприклад, поблизу Маріуполя
на18 квітня по лінії Мангуш-Нікольске-Ялта утримували не менше 20 тисяч осіб.
Для депортованих російська влада запроваджує примусове вивчення російської мови,
оскільки українські діти не зможуть без цього засвоїти російську освітню програму.
Повідомляється також про плани всиновлення незаконно вивезених українських дітей.
У МЗС України вважають, що такі дії можуть кваліфікуватися як викрадення.

Дуже важкою залишається ситуація в освіті.

Усього в Україні функціонувало 31 347 навчальних закладів для дітей дошкільного й
шкільного віку (3–18 років). З них 14 873 закладів загальної середньої освіти, де навчалось 4,2
млн. учнів і викладало 441 тис. учителів.
Станом на 25.08.2022 внаслідок бомбардувань і обстрілів збройними формуваннями
Російської Федерації з 14 873 навчальних закладів пошкоджено 2328, з них вщент зруйновано
289, що складає близько 17 % від загальної кількості закладів середньої освіти.
Найбільш постраждалими є східні регіони України (близько 43% нападів на школи),
де до ескалації конфлікту 24 лютого проживало понад 400 тисяч дітей. Серед областей України
за кількістю пошкодженої інфраструктури Харківська область посідає перше місце, за нею –
послідовно - Донецька, Херсонська, Запорізька, Миколаївська області.

За міжнародними нормами країна-агресор має зберегти освіту на окупованих

територіях в тому вигляді, якою вона була до окупації. Але Росія цих норм не
дотримується. Процеси насильницької інтеграції можна побачити на показових прикладах
доступу до мови навчання та вивчення рідної мови в Криму, де із 200 700 учнів отримують
освіту російською мовою – 194 400 учнів (96,7% від загальної кількості), кримськотатарською
мовою – 6 100 (3,1%), українською – 249 учнів (0,2%). 
Основним завданням російської окупаційної влади в Криму є насильницька інтеграція
через формування російської ідентичності. Уже в грудні 2014 р. з’явилася «Концепция
патриотического и духовно-нравственного воспитания населения в Республике Крым»
чимало документів на її виконання (планів, заходів, програм) – почалася заміна українських
підручників на російські. Вивчення курсу «Історія України» взагалі не передбачено, навіть у
межах курсу «Всесвітня історія» - від 2014 р. у кримських школярів немає можливості вивчати
історію України, курс «Історія Росії» займає не менше 60-70% обсягу навчального часу.
Аналогічні процеси відбуваються на території окупованих Донецької та Луганської
областей. 2015/2016 навчального року на тимчасово окупованій території Донецької області
було відкрито 6780 (97%) класів з російською мовою навчання і 170 (3%) класів з
українською мовою навчання, фактично викорінюються українська мова й література. У
початкових класах предмет «Українська мова» перейменували на «Мова народів Донбасу», а
«Українську літературу» тепер називають «Літературне читання народів Донбасу».
Небезпечною передумовою унеможливлення майбутньої інтеграції школярів і
випускників до освітнього й суспільного середовища України є також мілітаризація
неповнолітніх на окупованих територіях, де дітей можуть готувати до участі у війні. У
Донецьку було створено суспільну організацію «Молодая гвардия – Юнармия». Її робота
спрямована на підвищення престижу й авторитету військової служби серед населення. Членами
«Юнармии» можуть стати мешканці «ДНР» у віці від 8 до 35 років на добровільних засадах.
Школярів, які перебувають на тимчасово окупованій території Донбасу, дедалі частіше
відправляють на військово-патріотичні ігри до Росії.
Такі дії слід розглядати як порушення права на культурну й національну
ідентичність, а також ст. 29 Конвенції ООН про права дитини, зокрема пункту (с) виховання
поваги до культурної самобутності, мови і національних цінностей і (d) підготовку дитини до
свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості.
Окупаційна адміністрація РФ в Криму свідомо ігнорує положення Резолюції Ради
Безпеки ООН та ст. 51 Женевської конвенції від 12 серпня 1949 р. «Про захист цивільного
населення під час війни», яка забороняє пропаганду добровільного надходження в армію на
окупованих територіях та примушування жителів до служби у збройних силах держави-
окупанта.

Водночас на Україні лежать міжнародні зобов’язання забезпечувати право на освіту

для людей в окупації. Освітній омбудсмен України Сергій Горбачов зазначає: щодня діти й
педагоги, які навчаються та викладають за українськими програмами в окупації,
ризикують життям. При цьому МОН категорично не допускає співпрацю працівників
закладів освіти з окупаційною владою і визнає викладання за російськими програмами
різновидом колабораціонізму, за який вчителі можуть понести покарання згідно ККУ (після
ухвалення закону про відповідальність за колабораціонізм з’явилася норма щодо встановлення
покарання – виправні роботи до 2 років, арешт до 6 місяців, позбавлення волі до 3 років з
позбавленням права займатися педагогічною діяльністю, а також – за пропаганду у закладах
освіти з метою сприяння російській армії).

2022 року Уповноважений із захисту державної мови отримав 2177 звернень щодо

порушення мовного законодавства.