Спр Лікувальна Справа

Міністерство охорони здоров’я
Рокитнівське медичне училище
Предмет «Захист Вітчизни»
Курс І , спеціальність 5.12010101 «Лікувальна справа»

Кількість годин - 1
Викладач: Ковальчук А.І.
Позааудиторна самостійна робота студентів №1
Тема :Застосування міжнародного гуманітарного права.
Актуальність теми:
Збірка міжнародних норм, укладених на підставі угоди або звичаю, що
накладає обмеження на насильство під час збройного конфлікту для того,
щоб регулювати ведення бойових дій; зокрема обмежувати методи й засоби
ведення війни; захищати людей, які не беруть участі (або припинили брати
участь) у бойових діях, наприклад мирне населення. Баланс (реалістичний і
прагматичний) між військовою необхідністю з одного боку і принципом
гуманності з іншого.
2. Навчальні цілі:
Знати: МГП як галузь міжнародного публічного права.
Призначення і сфера застосування МГП.
Вміти: Відмінність МГП від міжнародного права в галузі
прав людини.
Опрацюйте викладений матеріал. Дайте письмові відповіді на

запитання в кінці теми.
МГП і Міжнародне право в галузі прав людини (МПГПЛ) доповнюють

одне одного. Обидва покликані захищати людську гідність, хоча й роблять
вони це за різних обставин і різними шляхами.
МПГПЛ завжди й усюди застосовується до всіх громадян, що знаходяться
під юрисдикцією держави. Мета — захищати особу від сваволі з боку
держави. Воно застосовується й у воєнний час. Однак угоди з прав людини,
такі, як Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, Європейська
й Американська конвенції з прав людини, допускають обмеження деяких
прав в умовах надзвичайної ситуації, що загрожує безпеці держави, на суворо
визначених підставах, прикладом якої є збройний конфлікт, іншими словами,
деякі права (свобода пересування, воля і безпека, свобода слова тощо)
можуть бути обмежені чи тимчасово припинені в умовах надзвичайної
ситуації, але тільки такою мірою, в якій це потребує «гострота ситуації* (як
територіально, так і. в часі). Проте існують основні права, що ніколи не
можуть бути обмежені за жодних обставин.
Під час збройного конфлікту, з іншого боку, застосовується міжнародне
гуманітарне право, особлива система права. Це звід норм, спеціально
розроблених для збройного конфлікту, метою яких є захист жертв війни
(цивільного населення, поранених і хворих, військовополонених,
переміщених осіб тощо), а також на регулювання ведення бойових дій.
Оскільки МГП вступає в дію у виняткових ситуаціях, воно повинно
дотримуватися без жодних застережень. Положення Міжнародного
гуманітарного права, що забезпечує захист під час міжнародного збройного
конфлікту, більш розроблені, ніж положення для збройного конфлікту не
міжнародного характеру. Основна мета гуманітарного права — захист життя,
здоров’я і людської гідності осіб, які не беруть або припинили брати участь у
бойових діях (військовополонені, поранені чи хворі комбатанти), і
обмеження методів, засобів ведення війни, які використовуються
конфліктуючими сторонами. Завдання МГП — обмежити страждання і
руйнування, заподіяні в результаті збройного конфлікту. Іншими словами,
МГП може бути визначене як право, спрямоване на захист основних прав
людини під час збройного конфлікту. «Незмінне ядро» прав людини містить
у собі право на життя, заборону рабства, катувань і нелюдського ставлення,
відсутність зворотної сили в законах. На відміну від інших прав (таких, як
свобода слова чи свобода пересування або приналежності), дія яких може
бути тимчасово обмеженою в надзвичайній ситуації, основні права людини,
посилені МГП, повинні дотримуватися за будь-яких обставин.
Якщо порівняти захист, гарантований Міжнародним гуманітарним правом і
МПГПЛ, можна побачити, що основні права МГП
і МПГПЛ гарантовані МГП і МПГПЛ.
Спільне між МП і МПГПЛ:
заборона дискримінації на підставі раси, кольору шкіри, статі або
віросповідання;
право на життя;
заборона катувань;
заборона негуманного ставлення;
заборона принизливого чи образливого ставлення;
заборона рабства;
заборона дії зворотної сили законів.
Четверта Женевська конвенція наголошує на певних елементарних нормах
захисту, що стосуються кожної особи, яку зачепить збройний конфлікт,
незалежно від її національності чи території, на якій вона проживає.
Особливу увагу Четверта Конвенція приділяє цивільним особам, що
знаходяться під владою завойовників, які поділяються на дві категорії:
цивільні особи, які знаходяться у країні ворога;
населення окупованої території.
Обидві ці категорії за будь-яких обставин мають право на повагу до їхньої
особистості, гідності, сімейних прав, релігійних переконань, обрядів, звичок
та звичаїв. До них завжди мають ставитися гуманно, до них не повинні
застосовуватися заходи примусу. Забороняється депортація чи вигнання
населення Усіляке залучення до праці у примусовому порядку обмежується
суворими правилами. Так, за жодних обставин не можна залучати до праці
осіб, яким не виповнилося 18 років, а працюючих забороняється
примушувати виконувати будь-яку роботу, яка б змушувала їх брати участь у
воєнних операціях.
Сторона, яка окупувала, зобов’язана піклуватися про долю дітей,
підтримувати санітарні служби гігієни, а також слідкувати за забезпеченням
населення. Цивільні особи, які знаходяться у країні ворога, можуть покинути
її, якщо цьому не перешкоджають міркування безпеки. Я СЩО їхній виїзд не
відбувся з певних об’єктивних обставин або ж їх просто затримали —
ставлення до цих осіб має бути як до іноземців загалом.
Дуже багато доповнень до Четвертої Конвенції стосовно захисту цивільного
населення і цивільних об’єктів внесено з прийняттям Додаткових протоколів
і зокрема Першого - міжнародні воєнні конфлікти. На деяких положеннях
цього протоколу необхідно зупинитися.
До Конвенцій додано 11 рекомендацій конференції 1977 року.
Конвенція про захист цивільного населення під час війни передбачає гуманне
поводження з населенням, що перебуває на окупованій території, і захищає
його права.
За основу Женевських конвенцій береться принцип поваги до людської
особистості та людської гідності Конвенціями висуваються вимоги до осіб,
які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також осіб,
недієздатних унаслідок хвороби, поранення, взяття в полон чи внаслідок
іншої причини: потрібно поважати, надавати захист від наслідків війни, а
також усім хто потребує, надавати необхідну допомогу чи необхідний
догляд.
Через Додаткові протоколи цей захист поширюється на кожну особу, що
постраждала через збройний конфлікт. Окрім цього, на сторони, які беруть
участь у конфлікті, та на військових зобов’язаних у гримуватися від нападу
на цивільне населення та цивільні об’єкти, а також вести воєнні дії
відповідно до :загально визначених правил та законів гуманності. Усі чотири
Женевські та Додаткові протоколи спрямовані на захист жертв війни. Але
кожний із цих документів має свої повноваження та сфери застосування.
Додатковий протокол І до Женевських конвенцій від 12 серпня 1919 року, що
стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, 1977 року і
Додатковий протокол II до Женевських коні і н і й від 12 серпня 1949 року,
що стосуються захисту жертв збройних конфліктів не міжнародного
характеру, 1977 року значно розширили сферу застосування норм права
збройних конфліктів, розповсюдивши їх на війни, в яких народи ведуть
боротьбу проти колоніального панування й іноземної окупації, а також проти
расистських режимів у здійсненні свого права на самовизначення. Крім того.
Додатковий протокол 1 суттєво обмежує воюючих не тільки в засобах, але й
у способах ведення війни.
Питання для самоконтролю:
1)Визначте сутність МГП:
А) загальні права людини;
Б) права людини в Україні;
В) права людини під час збройних конфліктів;
Г) права дитини.
2) Основоположні документи МГП:
А) загальна декларація прав людини;
Б) Конституція України;
В) Концепція про права дитини;
Г) Женевські конвенції та Додаткові протоколи.
3)Права цивільного населення прописані в:
А) Першій конвенції;
Б) Другій конвенції;
В) Третій конвенції;
Г) Четвертій конвенції.
4) До цивільних осіб належать:
А) населення окупованої території;
Б) тільки діти до 16 років;
В) населення окупованої території за виключенням чоловіків ,старших за
16 років ;
Г) громадян інших країн на окупованій території.
5) На окупованій території забороняється:
А) вигнання населення;
Б) депортація населення;
В) змушувати цивільне населення брати участь у військових заходах на
боці завойовників;
Г) спілкуватись з представниками міжнародних гуманітарних організацій.
6) Сутність Додаткових протоколів:
А) правила поводження з хворими та пораненими в діючих арміях;
Б) захист військовослужбовців ,які зазнали корабельної аварії;
В) захист жертв міжнародних конфліктів;
Г) захист жертв не міжнародних конфліктів.
Дайте відповіді на запитання:

1.Що означає термін “МГП”?
2.Яка суспільна міжнародна організація впроваджує та контролює виконання
положень МГП?
3. Для чого необхідне знання основних положень МГП?
Література: Є. О. Цуканова «Захист Вітчизни» с. 12-18


Тема : Засоби і методи ведення воєнних дій.
1. Актуальність теми:
У Статуті Міжнародного кримінального суду перераховані серйозні

порушення МГП, до яких належать воєнні злочини, спрямовані проти людей,
які знаходяться під захистом: поранених або хворих комбатантів, полонених,
цивільного населення тощо.
Знати: Необхідність правил ведення збройного конфлікту.
Вміти:Заборонені засоби й методи ведення воєнних дій.
Опрацюйте викладений матеріал. Дайте письмові відповіді на запитання в

кінці теми.
До заборонених методів (способів) ведення воєнних дій відносяться:
застосування зброї масового ураження;
маскування під осіб, які знаходяться під захистом МГП (медпрацівники,
працівники Червоного Хрести та Червоного Півмісяця, журналісти);
використання цивільного населення як «живого щита»;
використання цивільного населення для невибіркового роз мінування шляхів
наступу військових.
Відповідальність держав і фізичних осіб за порушення МГП.
У Статуті Міжнародного кримінального суду перераховані серйозні
порушення МГП, до яких належать воєнні злочини, спрямовані проти людей,
які знаходяться під захистом: поранених або хворих комбатантів, полонених,
цивільного населення тощо. Нижче наведено деякі з таких порушень:
навмисне вбивство;
катування та негуманне ставлення;
навмисне заподіяння надмірних страждань;
навмисне проведення воєнних дій проти цивільного населення чи цивільних
об’єктів, проти персоналу, споруд або устаткування, транспортних засобів,
задіяних у наданні гуманітарної допомоги;
депортація, насильницьке перевезення чи переміщення цивільних осіб;
використання заборонених видів зброї, снарядів і речовин, методів ведення
війни, які викликають надмірні страждання або носять невибірковий
характер;
навмисна організація голоду серед цивільного населення як метод ведення
війни шляхом позбавлення його об'єктів, необхідних для виживання;
мародерство;
захоплення заручників;
зґвалтування, вербування в сексуальне рабство, примусове залучення до
проституції, інші форми сексуального насильства;
вбивство чи поранення комбатанта, що склав зброю чи не має засобів для
оборони, або ж беззастережно здався на милість переможця;
призов або вербування до збройних сил дітей віком до 15 років, а також
використання їх для активної участі в бойових Діях;
навмисний напад, із урахуванням того, що така атака призведе до зайвих
людських втрат чи тілесних ушкоджень цивільного населення, а також
завдасть шкоди цивільним об’єктам або довготривалий масштабний збиток
навколишньому середовищу;
використання цивільного населення чи осіб, які знаходяться під захистом,
для охорони зазначених пунктів або районів; військових об’єктів від воєнних
дій;
проголошення обвинувачень та приведення до виконання вироку без
попереднього судового висновку, винесеного постійно діючим судом із
наданням усіх судових гарантій.
Питання для самоконтролю знань:

1) Обов’язки конфліктуючих сторін із захисту цивільного населення
зафіксовані:
А) у загальній декларації прав людини;
Б) у Конституції кожної країни;
В) у МГП;
Г) У конвенції по правах дитини.
2) У МГП зафіксовані:
А) права і обов’язки військових;
Б) права і обов’язки полонених;
В) права і обов’язки цивільного населення;
Г) права і обов’язки дітей.
3) Положення МГП зафіксовані :

А) у 4 Женевських конвенціях;
Б) у 6 Женевських конвенціях;
В) у 2 Додаткових протоколах;
Г) у 7 Додаткових протоколах
4) Заборонені методи ведення воєнних дій:

А) застосування вогнепальної зброї;
Б) застосування зброї масового ураження;
В) використання населення як «живого щита»;
Г) застосування протипіхотних мін.
5)Зброя,яку забороняє МГП:

А) ракетна зброя;
Б) протипіхотні міни;
В) ядерна зброя;
Г) хімічна зброя.
6) Відповідальність за воєнні злочини визначають:

А) адміністративні суди;
Б) кримінальні суди країн;
В) міжнародні кримінальні суди;
Г) тимчасові міжнародні трибунали.
7) Воєнними кримінальними злочинами є:

А) мародерство;
Б) різні форми сексуального насильства;
В) навмисне вбивство;
Г) ненавмисне вбивство.
8) Воєнними кримінальними злочинами є:

А) залучення дітей віком до 15 років до воєнних дій;
Б) залучення дітей віком до 18 років до воєнних дій;
В) навмисне проведення воєнних дій проти цивільного населення;
Г) катування та негуманне ставлення.
9) До зброї вибіркової дії належать:

А) холодна зброя;
Б) біологічна зброя;
В) вогнепальна зброя;
Г) лазерна зброя.

1) Хто належить до цивільних осіб?
2) Який документ ИГП захищає права цивільних осіб?
3) Які споруди знаходяться під захистом МГП?
4) Чи належать до цивільних осіб дезертири?


Тема : Основні системи організму людини, їх функції. Травми систем та

їх наслідки. Втрата свідомості.
Актуальність теми:
Непритомність — раптова короткочасна втрата свідомості, що
супроводжується послабленням діяльності серця і дихання і виникає
внаслідок недокрів’я мозку, яке швидко розвинулося. Причиною недокрів’я
мозку, яке гостро настає, є звичайно тимчасове порушення тонусу (природної
напруги) кровоносних судин. Непритомність може настати внаслідок гострої
втрати крові, сильного нервового потрясіння, переляку, швидкого переходу
ослабленого хворого з горизонтального положення у вертикальне, при трива-
лому перебуванні в задушливому приміщенні, при перевтомі, голодуванні.
Знати:Поняття травми,види травм залежно від чинників
довкілля;причини і наслідки втрати свідомості.
Вміти:Особливості промислових і воєнних травм та
класифікацію травм залежно від ступеня тяжкого ураження;ознаки втрати
свідомості.
Опрацюйте викладений матеріал. Дайте письмові відповіді на запитання у

Втрата свідомості.
Непритомність — раптова короткочасна втрата свідомості, що
супроводжується послабленням діяльності серця і дихання і виникає
внаслідок недокрів’я мозку, яке швидко розвинулося. Причиною недокрів’я
мозку, яке гостро настає, є звичайно тимчасове порушення тонусу (природної
напруги) кровоносних судин. Непритомність може настати внаслідок гострої
втрати крові, сильного нервового потрясіння, переляку, швидкого переходу
ослабленого хворого з горизонтального положення у вертикальне, при трива-
лому перебуванні в задушливому приміщенні, при перевтомі, голодуванні.
Непритомність може настати в результаті травми голови, в результаті
теплового і сонячного удару, під дією електричного струму й удару
блискавки.
Непритомність частіше трапляється у людей молодих, з підвищеною
реактивністю. Перед непритомністю іноді спостерігаються запаморочення,
слабкість, нудота; при непритомності — блідість обличчя і губ, похолодніння
кінцівок, слабкий частий пульс. Непритомність триває від кількох секунд до
5—10 хв і більше. Тривала непритомність небезпечна для життя.
Допомога при непритомності: перш за все необхідно покласти хворого на
спину з трохи опущеною головою і піднятими ногами, щоб викликати
приплив крові до голови, для полегшення дихання розстібнути (або
надрізати) комір, пояс, ліфчик тощо; тепло вкрити хворого, покласти грілку
до ніг. Добре діє оббризкування обличчя холодною водою або вдихання
нашатирного спирту, який підносять до носа хворого, не впритул і не в
пляшечці, а змочивши ним ватку або носову хустку; нашатирним спиртом
натирають також скроні хворого. Коли хворий прийде до тями, йому можна
дати валеріанові краплі або гарячу каву. Якщо після вжитих заходів
свідомість хворого не відновлюється, необхідно викликати швидку допомогу.
Класифікація травм за впливом навколишнього середовища.
Травми невиробничі:
-пішохідні
-транспортні
-побутові
-спортивні
-кримінальні
-суїциди
-військові
Виробничі
-промислові
-сільськогосподарські Травматичні чинники бувають такі:
-механічні (удари, порізи);
-термічні (опіки);
-вогнепальні;
-хімічні;
-електричні;
- променеві.
Види і класифікація травм.
Наслідки травм.
Дайте визначення поняттю ”непритомність”.
Внаслідок чого виникає непритомність?
Скільки часу триває непритомність?


Тема :Основи законодавства України про охорону здоров’я людини.
1.Актуальність теми:
Конституція України є головним джерелом і стоїть в авангарді нормативно-
правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я,
у тому числі надання медичної допомоги. Конституційні норми створюють
правову основу статусу особи у сфері охорони здоров'я. І ця основа включає
не лише закріплення відповідного права, але і засобів його забезпечення, що
має держава у своєму розпорядженні і закладені у політичній та економічній
системах, а також його соціальній основі
Знати: Основи законодавства України про охорону здоров’я
людини.
Вміти:Користуватись основами законодавства України
про охорону здоров’я.
Опрацюйте поданий матеріал. Дайте письмові відповіді на питання в

кінці теми
Починаючи з 1991 року, в Україні почались радикальні перетворення в усіх

сферах державного і суспільного життя, які, звичайно, не могли не торкатись
охорони здоров'я. Українська охорона здоров'я потребує докорінних та
виважених змін, які необхідно спрямувати на збереження і зміцнення життя й
здоров'я населення і створення належних умов для реалізації
конституційного права на охорону здоров'я у нашій державі. В умовах
формування правової соціальної держави реалізація політики держави, що
спрямована на охорону здоров'я населення і реформування системи охорони
здоров'я, можлива лише шляхом прийняття належної нормативно-правової
бази. Як зазначає Ю. Шемшученко , правовою є держава, яка функціонує на
засадах верховенства права і закону, де реально забезпечуються права і
свободи людини і громадянина, а також за наявності у неї високоякісного
законодавства. На думку М. Герасименка, без відповідного правового
забезпечення, без розробки фундаментальних законів, що визначають
принципи діяльності національної системи охорони здоров'я, будь-яка
реформа залишиться лише благим наміром.
З метою аналізу законодавчого забезпечення охорони здоров'я в Україні
доцільно детально розглянути закони, норми яких закріплюють, регулюють і
захищають право людини на охорону здоров'я.
Конституція України є головним джерелом і стоїть в авангарді нормативно-
правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я,
у тому числі надання медичної допомоги. Конституційні норми створюють
правову основу статусу особи у сфері охорони здоров'я. І ця основа включає
не лише закріплення відповідного права, але і засобів його забезпечення, що
має держава у своєму розпорядженні і закладені у політичній та економічній
системах, а також його соціальній основі.
Стаття 49 Конституції України присвячена охороні здоров'я і медичній
допомозі, у якій закріплено право кожного на охорону здоров'я, медичну
допомогу і медичне страхування. Ця норма відобразила вимоги всесвітніх і
регіональних міжнародно-правових стандартів у сфері охорони здоров'я.
Крім цієї статті є ще й інші конституційні норми, які у тій чи іншій мірі
стосуються охорони здоров'я та акумулюють кращі зразки міжнародно-
правових актів з прав людини. Проблеми, з якими зіткнулась Україна на
сучасному етапі, - це ефективність функціонування інституту прав людини і
громадянина та можливість реалізувати ті права, що гарантовані насамперед
Конституцією. Як зазначає П. Стецюк, значна частина проголошених прав і
свобод не може бути реалізована громадянами України у повній мірі, а
окремі права і свободи майже є неможливими у своїй реалізації в Україні,
враховуючи реальний економічний та екологічний стан держави.
Імплементація у закони України, у тому числі в Основи законодавства
України про охорону здоров'я, вимог норми ст. 49 Конституції України не
гарантує того, що право жителя України на охорону здоров'я буде
реалізовано повною мірою1. Але варто погодитись з думкою JI. Деркач, що
Конституція країни - це фундамент, на якому рано чи пізно буде збудовано
те, чого ми прагнемо, про що мріємо й обов'язково матимемо такий рівень
охорони здоров'я населення, який передбачено Основним Законом України.
Конституція України 1996 року на основі демократичних принципів
розвитку ринкових відносин закріпила у численних статтях права людини у
сфері охорони здоров'я, джерела фінансування, компетенцію різних органів
державної влади і місцевого самоврядування тощо. Конституційні основи
знаходять своє конкретне втілення у різних сферах суспільного життя, що
розвиваються під регулятивним впливом всієї правової системи суспільства.
Засоби забезпечення права людини на охорону здоров'я, що закріплюються у
Конституції України, отримують у відповідних конституційних нормах
узагальнене політико-правове вираження. Це своєрідний мотор, що
призводить у рух весь механізм практичної реалізації права на охорону
здоров'я.
Конституційні норми, які проголошують людину, її життя і здоров'я, честь і
гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, права і
свободи невідчужуваними і непорушними, у тому числі у сфері охорони
здоров'я, отримують предметно-юридичне втілення у всій національній
системі права. Тому доречно розглянути регулювання охорони здоров'я на
рівні інших законів.
Серед законів особливе місце займає Цивільний кодекс України від 16 січня
2003року, що вперше на такому рівні закріплює низку важливих прав
людини у сфері охорони здоров'я, зокрема, право на охорону здоров'я (ст.
283), медичну допомогу (ст. 284), медичну інформацію (ст. 285), медичну
таємницю (ст. 286).
Важливим регулятором відносин у сфері охорони здоров'я серед галузевого
законодавства є норми адміністративного права, які регулюють
організаційно-управлінські процеси в охороні здоров'я. Державне
регулювання у сфері охорони здоров'я має свої специфічні ознаки, що
обумовлені першочерговим соціально-економічним значенням охорони
здоров'я, що становить фундамент соціальної політики держави, значною
кількістю об'єктів управління, відомчою нормо творчістю, а також фаховими
та кваліфікаційними особливостями управлінського персоналу1. Вихідним в
адміністративно-правовому статусі закладу охорони здоров'я є їх
взаємовідносини з вищестоящими органами виконавчої влади. Спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони
здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України, правовий статус якого
визначається Положенням про Міністерство охорони здоров'я України, що
затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р.
N° 1542.
Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами й
організаціями різних форм власності, а також приватними особами за
наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців.
Заклади охорони здоров'я незалежно від форми власності повинні отримати
ліцензію на право здійснення медичної практики, яка видається
Міністерством охорони здоров'я на три роки і діє на всій території України.
Заклади охорони здоров'я підлягають акредитації незалежно від форми
власності, яка проводиться один раз на три роки Головною акредитаційною
комісією при МОЗ та акредитаційними комісіями на місцях.
Адміністративним правом передбачаються певні обов'язки громадян, що
пов'язані з наданням медичної допомоги, із забезпеченням санітарно-
епідеміологічного благополуччя тощо. Наприклад, певні категорії населення
повинні проходити профілактичні медичні огляди (ст. 31 Основ
законодавства України про охорону здоров'я); у певних законодавчо
визначених випадках необхідно провести обов'язкові медичні огляди,
профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи (ст. ЗО Основ)
тощо.
Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення" від 24 лютого 1994 року, Положення про державний санітарно-
епідеміологічний нагляд в Україні від 22 червня 1999 року та інші
нормативно-правові акти регулюють питання щодо основних завдань та
порядку здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду,
функціонування державної санітарно-епідеміологічної служби тощо.
Завданням такого нагляду є забезпечення профілактики захворювань людей
шляхом попередження, виявлення і припинення порушень санітарного
законодавства України. В ст. 1 Закону У країни "Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення" санітарне та епідемічне
благополуччя населення визначається як стан здоров'я населення і
середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності
перебувають на усталеному рівні для цієї території, умови проживання
сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності
знаходяться у межах, що визначені санітарними нормами.
Адміністративна відповідальність передбачена за порушення вимог
законодавства про працю та про охорону праці (ст. 41 Кодексу про
адміністративні правопорушення України), за порушення санітарно-
гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (ст. 42 Кодексу про
адміністративні правопорушення України), за ухилення від медичного огляду
чи медичного обстеження (ст. 44і Кодексу про адміністративні
правопорушення України), за ухилення від обстеження і профілактичного
лікування осіб, хворих на венеричну хворобу (ст. 45 Кодексу про
адміністративні правопорушення України), за умисне приховування джерела
зараження венеричною хворобою (ст. 46 Кодексу про адміністративні
правопорушення України) тощо. Ці норми прямо чи опосередковано мають
за мету охорону здоров'я населення.
Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року у главі 14 регулює
питання розмежування видатків між бюджетами. Стаття 87 Бюджетного
кодексу закріплює видатки, що здійснюються з Державного бюджету, де у п.
8 передбачено видатки на охорону здоров'я, а саме: на первинну медико-
санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу, санітарно-
реабілітаційну допомогу, спеціалізовану і високоспеціалізовану
амбулаторно-профілактичну та стаціонарну допомогу, санітарно-
епідеміологічний нагляд та інші програми у галузі охорони здоров'я. Видатки
з місцевих бюджетів визначені у ст.ст. 88-90 Бюджетного кодексу, зокрема,
на первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну
допомогу, програми медико-санітарної освіти, санаторно-курортну допомогу
тощо.
Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року містить численний
перелік складів злочину, що безпосередньо чи опосередковано пов'язані з
охороною здоров'я, у тому числі наданням медичної допомоги. Одним з
ключових розділів Кримінального кодексу у цьому контексті є розділ II
"Злочини проти життя та здоров'я особи", у якому вміщено, зокрема, такі
склади злочинів, що пов'язані із зараженням вірусом імунодефіциту людини
чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст.ст. 130-133 КК України);
неналежним наданням чи ненаданням у встановленому порядку медичної
допомоги (ст.ст. 139, 140 КК України), порушенням встановленого порядку
проведення медичного втручання (ст.ст. 134, 138, 141-145 КК України).
Окрім цього, розділ XIV, що спеціально присвячений примусовим заходам
медичного характеру та примусовому лікуванню, закріплює поняття, мету,
види, осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру,
продовження, зміну або припинення застосування таких заходів, а також
підстави застосування примусового лікування.
До Особливої частини Кримінального кодексу включено поряд з розділом II
"Злочини проти життя та здоров'я особи" й інші розділи, склади злочину яких
безпосередньо стосуються охорони здоров'я. Зокрема, розділ III "Злочини
проти волі, честі та гідності особи" (ст. 151), розділ IV закріплює норми, що
передбачають злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності
особи.
Крім цього, Кримінальний кодекс України містить низку норм, які
передбачають склади злочинів, що опосередковано покликані забезпечити
право людини на охорону здоров'я, зокрема розділ VIII "Злочини проти
довкілля", розділ IX "Злочини проти громадської безпеки", розділ X
"Злочини проти безпеки виробництва", розділ XI "Злочини проти безпеки
руху та експлуатації транспорту", розділ XII "Злочини проти громадського
порядку та моральності", а також розділ XIII "Злочини у сфері обігу
наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та
інші злочини проти здоров'я населення". Також не можна не вказати у цьому
переліку норми розділу XX "Злочини проти миру, безпеки людства та
міжнародного правопорядку", які також покликані захищати право людини
на охорону здоров'я.
Кримінально-процесуальний кодекс України визначає, наприклад, порядок
застосування примусових заходів медичного характеру (розділ VI), порядок
проведення експертизи (глава 18) та окремих слідчих дій із залученням
судово-медичного експерта або лікаря із дотриманням вимог щодо їх
безпечності для здоров'я (ст. 192-194) тощо. Дуже цікавою є стаття
Кримінально-процесуального кодексу, яка пов'язана із проблематикою
імунітету свідка, розголошення медичної таємниці (ст. 69).
Кримінально-виконавчий кодекс України закріплює норму, згідно якої
засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, окрім
винятків, передбачених чинним законодавством. Серед них у ст. 8
гарантується право на охорону здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується
системою медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних заходів, а також
поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені до
позбавлення волі з-поміж інших прав мають право отримувати медичну
допомогу і лікування, у тому числі платні медичні послуги за рахунок
особистих грошових коштів чи коштів рідних і близьких. Медико-санітарне
забезпечення засуджених до позбавлення волі реалізується через організацію
необхідних лікувально-профілактичних закладів, для лікування засуджених,
які хворіють на активну форму туберкульозу - заклади на правах
лікувальних, а для спостереження і лікування інфекційних хворих -
інфекційні ізолятори відповідно до ст. 116 Кримінально-виконавчого
кодексу. Для засуджених осіб також гарантуються необхідні житлові умови,
що відповідають правилам санітарії і гігієни, харчування, яке забезпечує
нормальну життєдіяльність організму тощо.
Захист прав споживачів, у тому числі й споживачів, які придбавають,
замовляють або використовують товари (роботи, послуги) у сфері охорони
здоров'я має виключне значення. Споживачі, згідно з Господарським
кодексом від 16 січня 2003року, Законом України "Про захист прав
споживачів" від 12 травня 1991 року ), мають право на державний захист
своїх прав, належну якість товарів (робіт, послуг), безпеку товарів (робіт,
послуг), відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами)
неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і
здоров'я товарами (роботами, послугами). Держава має конституційно
забезпечити рівні можливості для реалізації прав людини, захищаючи її
права як споживача. Соціально-економічний аспект проблем має
вирішуватись з урахуванням інтересів і потреб споживачів. Держава повинна
сприяти забезпеченню рівня споживання населення, достатнього для
підтримки здоров'я і життєздатності, гарантування безпеки продукції,
захисту від несумлінного продавця, виконавця робіт, послуг тощо.
Право на охорону здоров'я відображається також і в нормативно-правових
актах інших галузей. Зокрема, Кодекс законів про працю України містить
норми, які регулюють робочий час і час відпочинку (ст. 50-84 КЗпП), норми
про охорону праці, у тому числі передбачається створення безпечних і
нешкідливих умов праці, видача молока і лікувально-профілактичного
харчування, обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій,
переведення на легшу роботу за станом здоров'я тощо. У Кодексі також
регламентується праця жінок, зокрема визначено роботи, на яких
забороняється застосування праці жінок; передбачено переведення вагітних
жінок на підставі медичного висновку на іншу роботу, яка є легшою і
виключає вплив несприятливих виробничих факторів; надання вагітним
жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, путівок до
санаторіїв і будинків відпочинку. Також у Кодексі визначено умови праці
молоді, зокрема вік, з якого допускається прийняття на роботу; медичні
огляди осіб молодших вісімнадцяти років; роботи, на яких забороняється
застосування праці осіб молодших вісімнадцяти років й інше. Всі ці норми
спрямовані на охорону здоров'я осіб, що працюють.
Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року з метою охорони здоров'я
встановлює шлюбний вік (ст. 22 СК); визначає осіб, які не можуть
перебувати у шлюбі між собою (ст. 26 СК); гарантує державну охорону сім'ї,
дитинства, материнства і батьківства (ст. 5 СК) та інше. Особливо цікавою є
ст. ЗО Кодексу, яка закріплює обов'язок наречених повідомити один одного
про стан свого здоров'я. Держава забезпечує створення умов для медичного
обстеження осіб, які заручились. Результати медичного обстеження є
таємницею і повідомляються лише нареченим. У ч. 5 цієї ж статті
передбачено, що приховання відомостей про стан здоров'я одним з
наречених, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або
психічного здоров'я іншого нареченого чи їхніх нащадків, може бути
підставою для визнання шлюбу недійсним. Особа, яка відмовилась від
шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні витрати, що були нею
нанесені у зв'язку з приготуваннями до реєстрації шлюбу та весілля, що
передбачено ч. З ст. 31 СК, але такі витрати не підлягають відшкодуванню,
якщо відмова від шлюбу була викликана прихованням обставин, що мають
для того хто вимовився від шлюбу істотне значення, серед яких є тяжка
хвороба.
Важливим документом є Закон України "Основи законодавства України про
охорону здоров'я" від 19 листопада 1992року (далі - Основи) - нормативний
документ, що присвячений регулюванню відносин у сфері охорони здоров'я.
Цей закон є своєрідною декларацією прав людини у сфері охорони здоров'я,
який визначає правові, організаційні, економічні й соціальні засади охорони
здоров'я України і регулює суспільні відносини у цій галузі. Цей документ
відображає державну політику у галузі охорони здоров'я, принципи охорони
здоров'я, визначає структуру права на охорону здоров'я й обов'язки громадян,
встановлює державні гарантії щодо юридичного захисту права на охорону
здоров'я, визначає політику світового співтовариства у сфері охорони
здоров'я, регулює питання проведення медичної експертизи, закріплює
гарантії охорони здоров'я матері і дитини, передбачає основи правового
статусу медичних і фармацевтичних працівників та інші питання у цій сфері
життєдіяльності. Норми Основ конкретизують, деталізують і розширюють
конституційні норми, які у тій чи іншій мірі присвячені охороні здоров'я, у
тому числі і ст. 49 Конституції України, що безпосередньо закріплює
конституційне право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне
страхування. Основи є свого роду "медичною конституцією" України1,
своєрідною підвалиною для всього законодавства про охорону здоров'я. Цей
акт був задуманий як фундамент для створення майбутнього законодавства у
цій сфері2. Одним з ключових положень цього акту, на нашу думку, є норми,
які визначають принципи, тобто основні засади, вихідні ідеї охорони
здоров'я, які дають уявлення про ті витоки, на яких стоїть держава
суспільство при створенні належних умов для реалізації права людини на
охорону здоров'я.
Цей законодавчий акт також передбачає формування державної політики
охорони здоров'я, основу якої забезпечує Верховна Рада України. Серед
численних заходів, які повинен здійснювати законодавчий орган у цьому
напрямі, є затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних
програм охорони здоров'я, що у повній мірі відповідає ч. 2 ст. 49 Конституції
України. При розробці та оцінці політики охорони здоров'я необхідно робити
акцент на універсальних цінностях галузі (медична етика, відповідальність і
професіоналізм медичного персоналу, повага до людської гідності тощо),
враховуючи те, що здоров'я є однією з основних потреб і невід'ємним правом
людини, а також однією з цілей розвитку суспільства.
Положення ч. З ст. 49 Конституції України щодо доступності для всіх
громадян медичного обслуговування відтворено у ст. 4 Основ як один з
принципів охорони здоров'я. Ця ж конституційна норма, у якій визначено, що
існуюча мережа лікувальних закладів не може бути скорочена та держава
сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності, відображена у
ст.ст. 4, 9, 16 Основ. Частина 4 ст. 49 Конституції України знайшла свою
конкретизацію у ст. 32 Основ, у якій визначено заходи, яких вживає держава
для утвердження здорового способу життя. Питання безоплатності медичної
допомоги, яка надається у державних і комунальних закладах охорони
здоров'я, що конституційно гарантовано у ч. З ст. 49 Конституції України, в
Основах передбачено лише через норму ч. 2 ст. 25, де визначено, що
безоплатно надаються медична допомога і соціальне обслуговування особам,
які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх
життя і здоров'я. У ст. 6 Основ передбачено право на кваліфіковану медико-
санітарну допомогу, а у ст. 7 закріплено одну з гарантій - надання всім
громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги в обсязі, що
встановлюється Кабінетом Міністрів України, але проблему оплати за
надання медичної допомоги у них не визначено. Наприклад, звернемо увагу
на ч. З ст. 20 Основ законодавства Російської Федерації про охорону здоров'я
громадян від 22 липня 1993 року, що чітко закріплює право громадян на
безоплатну медичну допомогу у державній та муніципальній системах
охорони здоров'я.
Фінансування охорони здоров'я здійснюється відповідно до ст. 18 Основ за
рахунок Державного бюджету України, бюджету Республіки Крим, бюджетів
місцевого та регіонального самоврядування, фондів медичного страхування,
благодійних фондів і будь-яких інших джерел, не заборонених
законодавством. Також передбачено створення і функціонування системи
медичного страхування населення. Право кожного на медичне страхування
передбачено у ч. 1 ст. 49 Конституції України, крім того, відповідно до Основ
законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від 14 січня 1998 року, медичне страхування належить до
загальнообов'язкових видів державного соціального страхування. Проте
закону, який врегулював би відносини у сфері медичного страхування,
сьогодні немає. Такий акт повинен визначити принципи, правові,
організаційні та фінансові засади й механізми функціонування
загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування в
Україні.
З метою врегулювання цього питання в Україні було розроблено кілька
законопроектів щодо медичного страхування і фінансування охорони
здоров'я, а саме: "Про фінансування охорони здоров'я та медичне
страхування" (11.04.2003, автори: народні депутати М. Поліщук, О. Ремарук,
Т. Бахтеєва, В. Бондаренко, М. Лобода, М. Сятиня), "Про загальнообов'язкове
державне соціальне медичне страхування" (12.12.2003), "Про
загальнообов'язкове медичне страхування" (23.01.2004, автори: народні
депутати М. Добкін, О. Морозов), "Про загальнообов'язкове державне
соціальне медичне страхування" (06.02.2004, автори: народні депутати І.
Шурма, П. Кузьменко, Я. Сухий). У 2006 році з'явились два нові
законопроекти "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне
страхування, підготовлені: а) Сухим Я.М., Денісовою Л.Л., Шевчуком С.В.,
Мельничуком М.В.; б) Бульбою С.С., Григорович Л.С., Карпуком В.Г., Стасів
Л.В.
Ситуація, що склалась в Україні з охороною здоров'я, є однією з
найактуальніших і найгостріших. На сьогодні не всі громадяни мають
можливість отримувати безоплатну медичну допомогу, яку їм гарантує
Конституція України, саме за нестачі власних коштів, оскільки потрібно
оплачувати все: ліки, матеріали, госпіталізацію. Вкрай низька оплата праці
медичних працівників не забезпечує їм навіть мінімального прожиткового
рівня. Таке становище змінило морально-етичне ставлення медичних
працівників до хворих, а, відповідно, пацієнтів до медиків. У Рішенні
Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. З
ст. 49 Конституції України "у державних і комунальних закладах медична
допомога надається безоплатно" (справа про безоплатну медичну допомогу)
від 29 травня 2002 року вказано, що необхідність офіційної інтерпретації
обґрунтовується народними депутатами тим, що сьогодні громадяни України
фактично не можуть отримати медичну допомогу у державних і комунальних
закладах охорони здоров'я, не сплативши власні кошти за ліки, харчування та
"необхідні витратні матеріали". Значна частина населення не спроможна
відшкодувати такі витрати, і тому багато громадян змушені відмовитись від
відвідування закладів охорони здоров'я.
Аналізуючи цю критичну ситуацію, що склалась в охороні здоров'я, у тому
числі з її фінансуванням, науковці і практики намагаються знайти вихід, який
би задовольнив потреби всіх верств населення, а особливо малозабезпечених.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні щодо відповідності
Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів
України "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються у
державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти"
(справа про платні медичні послуги) від 25 листопада 1998 року зазначив, що
подолати ту кризу, яка склалась з бюджетним фінансуванням охорони
здоров'я, можна не за рахунок запровадження практично необмеженого
переліку платних медичних послуг, а шляхом зміни концептуального підходу
до вирішення цієї проблеми, а також запровадження медичного страхування.
У нашій державі помітною стала активізація сил щодо концептуального
підходу у вирішенні нагальної проблеми з фінансуванням (п. 2 Концепції
розвитку охорони здоров'я населення України від 7 грудня 2000 року, п. З
Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо поліпшення
медичної допомоги населенню України" від 8 серпня 2000 року).
Питання функціонування лікарняних кас як альтернативного джерела
фінансування охорони здоров'я, "плюси" і "мінуси" їх діяльності все більше
привертають до себе увагу. Лікарняні каси з кожним роком отримують все
більше територіальне поширення: від 5 областей у 1999 році до 22 областей у
2002 році. При перевірках діяльності лікарняних кас було виявлено багато
недоліків і зауважень. Чинне законодавство не регулює фінансового
контролю за їх діяльністю, але з іншого боку - це один з каналів
фінансування нашої охорони здоров'я. Керівники лікарняних кас переконані,
що у майбутньому навіть за умови впровадження страхової медицини такі
каси продовжать своє існування як альтернативне джерело фінансування
охорони здоров'я. Навіть Конституційний Суд України у своєму Рішенні від
29 травня 2002 року (справа про безоплатну медичну допомогу) зазначив, що
безоплатність медичної допомоги не виключає можливості через
фінансування охорони здоров'я за рахунок розвитку позабюджетних
механізмів залучення додаткових коштів, у тому числі і шляхом створення
лікарняних кас (фондів, спілок), діяльність яких має регулюватись законом.
Враховуючи положення п. 6 ст. 92 Конституції України ("виключно законами
України визначається... охорона здоров'я ") і ситуацію, що склалась на
практиці з лікарняними касами, наголошуємо на необхідності розробити і
прийняти Закон України "Про лікарняні каси", який би став належним
правовим підґрунтям для діяльності таких кас і забезпечив би максимальну
прозорість їх функціонування.
Однією з точок зору щодо проблеми фінансування є пропозиція про
доцільність залишити на бюджеті таку кількість лікувальних закладів, яка б
забезпечила гарантований рівень медичної допомоги, а частину медичних
закладів перевести у некомерційні неприбуткові організації з надання
медичних послуг, на основі договору з адміністраціями районів чи
територіальними органами самоврядування. На думку Н. Болотіної, основний
обсяг медичної допомоги має надаватись державними закладами охорони
здоров'я, а також може надаватись і на підставі цивільного договору в
приватних закладах охорони здоров'я як за рахунок власних коштів, так і за
рахунок коштів медичного страхування.
Хочемо зосередити увагу на тому, що відповідно до Рішення
Конституційного Суду України від 29 травня 2002 року (справа про
безоплатну медичну допомогу) запровадження обов'язкового державного
медичного страхування не суперечитиме конституційному припису "у
державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога
надається безоплатно" лише у тому разі, коли платниками обов'язкових
страхових платежів (внесків) будуть організації, установи, підприємства,
інші господарюючі суб'єкти, які займаються підприємницькою діяльністю,
державні фонди тощо. Стягнення платежів з громадян у системі державного
медичного страхування не відповідатиме конституційному положенню, що
тлумачиться, оскільки буде однією з форм оплати за надання їм допомоги у
державних і комунальних закладах охорони здоров'я. Тому при роботі над
проектом Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
медичне страхування" необхідно чітко дотримуватись положень
конституційних норм, у тому числі й ч. З ст. 49 Конституції України.
1.Що є метою аналізу забезпечення охорони здоровя в Україні?
2. Що є головним джерелом нормативно-правових актів?
3.Що є важливим регулятором відносин у сфері охорони здоровя серед
галузевого законодавства?
4.Що передбачає адміністративне право?


Тема : Захворювання основних

систем організму людини.Інфекційні захворювання.
Інфекційні захворювання за поширеністю в усьому світі посідають третє
місце після хвороб серцево-судинної системи та пухлин. У різних країнах
поширені різні інфекції, і на захворюваність на них великий вплив мають
соціальні умови життя людей. Що вищий соціальний і культурний рівень
населення, організація профілактичної та лікувальної допомоги, санітарної
освіченості, то менша поширеність інфекційних захворювань і смертність від
них.
Знати:Умови поширення інфекційних захворювань,поняття
епідемії і пандемії.
Вміти:Збудники інфекційних хвороб,форми імунітету.
Опрацюйте викладений матеріал. Дайте відповіді на запитання в кінці
теми.
Інфекційні захворювання за поширеністю в усьому світі посідають третє

місце після хвороб серцево-судинної системи та пухлин. У різних країнах
поширені різні інфекції, і на захворюваність на них великий вплив мають
соціальні умови життя людей. Що вищий соціальний і культурний рівень
населення, організація профілактичної та лікувальної допомоги, санітарної
освіченості, то менша поширеність інфекційних захворювань і смертність від
них.
Класифікація інфекційних захворювань .
Для виникнення інфекційного захворювання необхідний певний збудник,
тому за етіологічною ознакою всі інфекції можна розподілити на:
1) вірусні; 2) рикетсіози; 3) бактеріальні; 4) грибкові; 5) протозойні;
6) паразитарні. Кожний із представників цих груп інфекцій викликає досить
характерні зміни в тканинах і органах.
За характером зараження інфекції можуть бути екзогенними й ендогенними,
тобто їхні збудники потрапляють в організм або з навколишнього
середовища, або постійно живуть в організмі і стають патогенними в
результаті порушення симбіотичних відносин із хазяїном. Важливу роль у
розвитку інфекції відіграють зміни реактивності макроорганізму та
специфічні властивості мікроорганізму. Останні визначають механізм
передачі інфекції.
Механізми передачі інфекції. 1. Фекально-оральний (через рот, характерний
для кишкових інфекцій). 2. Повітряно-крапельний, що призводить до
розвитку інфекцій дихальних шляхів. 3. Через кровососних членистоногих
передаються «кров’яні інфекції». 4. Інфекції зовнішніх покривів, клітковини
та м’язів тіла, при яких збудник хвороби потрапляє в організм в результаті
травм. 5. Інфекції, що виникають при змішаних механізмах зараження.
Для інфекційних хвороб характерне ураження саме тих тканин, до яких
адаптований той чи інший збудник. Це визначає клініко-морфологічні прояви
інфекційних хвороб, за якими вони групуються. Виділяють інфекційні
захворювання з переважним ураженням: 1) шкірних покривів, слизових
оболонок, клітковини та м’язів; 2) дихальних шляхів; 3) травного тракту; 4)
нерпової системи; 5) серцево-судинної системи; 6) системи крові; 7)
сечостатевих шляхів.
Циклічність перебігу інфекційних хвороб.
Виділяють три періоди перебігу інфекційних хвороб: 1) інкубаційний, або
латентний (прихований), період, під час якого збудник потрапляє в організм,
проходить у ньому певні цикли свого розвитку, розмножується, в результаті
чого настає сенсибілізація організму; 2) продромальний період, пов’язаний з
наростаючою алергією і появою загальних реакцій організму, що
виявляються в клініці у вигляді нездужання, слабкості, головного болю,
відсут- ності апетиту, втоми після сну. У цей період визначити конкретне
захворювання ще не можна; 3) період основних проявів хвороби, який
складається з трьох фаз — наростання симптомів хвороби , розпалу хвороби
та наслідків захворювання.
Поняття про епідемію та пандемію
Кількісне та територіальне поширення інфекційного захворювання
називається епідемією.
Епідосередок — місце виникнення інфекційного захворювання.
Методи профілактики інфекційних захворювань (колективні. індивідуальні):
- карантин (повна ізоляція);
- обсервація (зменшення можливості контактів між людьми);
- зміцнення організму;
- вакцинація;
Епідемічний режим.
Епідемічний режим включає: обмеження контактів, обмеження перег.у вань,
масову вакцинацію, дезінфекцію (знищення мікроорганізмів), дезінсекцію
(знищення гризунів).
Характерні особливості інфекційних захворювань:
1.Можливість масового зараження.
2.Висока токсичність.
3.Інфікування при контактах.
4.Інкубаційний (прихований) період.
5.Можливість консервації збудника (могильники, тварини- переносники).
6.Велика територія поширення.
7.Утруднення виявлення (кілька днів).
8.Сильна психологічна дія (страх захворіти).
9.Бацилоносійство — у зараженої людини немає ознак хвороби.
Імунітет та його форми
Імунітет — несприйнятливість або стійкість організму до дії хвороботворних
(патогенних) мікроорганізмів і їхніх отруйних продуктів.
Розрізняють природний і набутий імунітет. Природний, або вроджений,
імунітет — видова ознака, що передається спадково (наприклад, люди не
заражаються чумою рогатої худоби, щури нечутливі до дифтерії, кури та
голуби — до сибірської виразки, усі тварини — до гонореї). Організм має
природні захисні пристосування до різних патогенних мікробів. Так,
неушкоджена шкіра є надійною перешкодою для проникнення в організм
хвороботворних мікроорганізмів. Крім того, слизовим оболонкам і шкірі
притаманна бактерицидна (що вбиває бактерії) дія щодо деяких хвороботвор-
них (патогенних) мікробів.
Знищення мікробів або затримка розвитку збудників, які вже проникли у
тканини та рідини організму, здійснюються шляхом захоплення їх
лейкоцитами (так званий фагоцитоз), а також завдяки дії бактерії вбивчих
речовин сироватки крові. У деяких випадках суттєву роль відіграє
нечутливість (активність) тканин організму до бактеріальних токсинів.
Набутий імунітет настає після перенесення інфекційної хвороби або після
щеплення — вакцинації. Він специфічний, тобто розвивається тільки
відносно того патогенного мікроорганізму, який є причиною даного
захворювання. Набутий імунітет може бути активним, якщо він виник
безпосередньо перед захворюванням.
Запитання для самоконтролю знань:
1)Що таке епідосередок?
2)Що таке епідемія?
3)Що таке пандемія?
4)Види інфекцій?
5)Види дезінфекцій?


Тема: Опіки та отруєння організму людини. Уражаюча дія електричного

струму. Укуси отруйних змій і комах.
У шкірі під впливом високих температур відбувається коагуляція
(денатурація білків. Шкірні клітини порушуються (некроз)і відмирають. Чим
вища температура впливу та термін дії, тим глибше руйнування шкіри.
Знати: Поняття опіки. Їх класифікація. Опіковий шок і
опікова хвороба.
Вміти: Розрізняти хімічні і термічні опіки, моделювати
першу допомогу при опіках.
Опрацюйте поданий матеріал. Дайте відповіді на запитання в кінці

теми.
Опіки. Уражає дія електричного струму

Опіки можуть бути викликані місцевою дією тепла: гарячими предметами,
рідинами, газами, парою, полум’ям, електрикою, а також ультрафіолетовими
та інфрачервоними променями. Термічний опік зазвичай виникає під дією
температури понад 50—70 С. Ступінь ураження залежить від температури та
часу її впливу. Однак слід враховувати, що індивідуальна чутливість до
високої температури, так само, як і до дії холоду, ультрафіолетових променів
тощо, дуже різноманітна.
Залежно від характеру клінічних проявів і патологоанатомічних змін
розрізняють опіки чотирьох ступенів. Опік І ступеня характеризується
розладом кровообігу в шкірі, що виявляється почервонінням, набряком. При
опіку II ступеня на шкірі утворюються пухирці в результаті відшаровування
набряклою рідиною рогового шару епідермісу. Звичайно протягом 7—10 днів
пухирці розсмоктуються, а епідерміс злущується і заміщається шаром реге-
нерованих епітеліальних клітин. При інфікуванні вмісту пухирця
розвивається гнійне запалення і регенерація може затягуватися на кілька
тижнів. Опік III ступеня відбувається з омертвінням тканин та їхнім
відторгненням.
Рани, що утворилися, загоюються повільно, з формуванням рубців. Опіки І
ступеня протікають ще важче, для них характерне обвуглювання уражених
ділянок тканин.
Окрім місцевих змін, опіки спричиняють загальні порушення в організмі, що
мають своєрідний симптом комплекс, що називається опіковою хворобою. Ці
зміни залежать від ступеня й величини опіку. При важких опіках вони
набувають більшого значення, ніж місцеві прояви, і в ряді випадків можуть
призвести до смерті. До недавнього часу вважалося, що опік II ступеня, що
охоплює 30 % загальної поверхні шкіри, завжди призводить до смерті.
Сучасні методи лікування (антибіотики, кровозамінники, гангліоблокатори,
трансплантація шкіри, заміщення крові хворого донорською кров’ю)
дозволяють опік II ступеня, що охоплює понад 70 % площі шкіри, не вважати
смертельним.
Безпосереднім наслідком опіку може бути шок. Больовий шок розвивається
відразу ж після загального опіку, але шок може виникнути і в більш пізні
терміни — у перші дні після опіку. Механізм шоку пов’язаний зі
всмоктуванням токсичних речовин, що утворюються в обпалених тканинах.
Ці токсичні речовини, навіть тоді, коли воші мс викликають шоку,
призводять до тяжкої загальної інтоксикації. Зазвичай відбувається розпад
червоних кров’яних тілець. Кров втрачає воду і згущується. Опіки постійно
супроводжуються ураженням нирок, що виявляється зниженням
сечовиділення, а іноді >і анурією. У сечі з'являються білок, еритроцити.
Виникають розлади з боку центральної нервової системи.
Ускладнення при опіках: опіковий шок і опікова хвороба.
Опіковий шок виникає при опіках, що займають більше 20 % поверхні тіла,
при цьому виникають патологічні зміни нервової Й серцево-судинної
системи, нирок, печінки. Через 1 — 2 дні шок змінюється опіковою
хворобою — гострим отруєнням організму (токсемія) внаслідок
усмоктування в крон продуктів розпаду білків ушкоджених тканин і
надмірною втратою рідини.
Запитання для самоконтролю:

1)Якими є причини опіків?
2)Які бувають типи опіків?


Тема : Оцінювання стану критичних систем. організму людини.

Термінальний стан.
Термінальний, або кризовий стан — це суміжний стан між життям і смертю.
Критичними називаються ті системи, ушкодження яких створюють
безпосередню загрозу життю потерпілого протягом декількох хвилин.
Знати:Термінальний стан і його періоди,поняття критичних
і некритичних систем.
Вміти: Характеристика предагонального і агонального
періоду ;взаємодія критичних систем.
Опрацюйте викладений матеріал. Дайте письмові відповіді на запитання

в кінці теми.
Критичними називаються ті системи, ушкодження яких створюють

безпосередню загрозу життю потерпілого протягом декількох хвилин.
Наприклад, у разі порушення або припинення дихання через чотири хвилини
починаються кисневе голодування головного мозку і загибель нервових
клітин. Іноді, у результаті реанімаційних дій медпрацівників дихання
вдається відновити і через 10 хвилин, але при цьому можуть ушкодитися
деякі ділянки головного мозку.
У випадку незупиненої артеріальної кровотечі людина може загинути
протягом декількох хвилин.
В екстремальних ситуаціях ураження однієї критичної системи може
спричинити ураження інших критичних систем. Так, у результаті
крововтрати порушується функція мозку. У результаті зупинки дихання
припиняється робота серця.
З огляду на взаємозв’язок і взаємозалежність критичних систем виділяють
такі критичні стани організму.
(Записати в опорний конспект.)
Непритомність — короткочасна втрата свідомості у результаті різкого
погіршення кровопостачання мозку (гіпоксія). Причиною непритомності
можуть бути психічні (переляк) та фізичні (тепловий і сонячні удари, біль,
голод) чинники.
Колапс — тимчасова серцево-судинна недостатність, яка виникла раптово у
зв’язку з падінням судинного тонусу при гострих кровотечах, отруєннях та
інших захворюваннях. При цьому сповільнюється дихання, падає
артеріальний тиск.
Кома — стан різкого гальмування вищої нервової діяльності, наприклад
унаслідок різкого падіння (гіпоглікемія) або підвищення (гіперглікемія) рівня
глюкози в крові.
Шок — збірне поняття, яке характеризує критичний стан нервової або всіх
життєво важливих систем і функцій організму (дихання, робота серця, спазм
судин, порушення вищої нервової діяльності).
Термінальний, або кризовий стан — це суміжний стан між життям і смертю.
Загальною для пошкоджених клітин є однорідна реакція клітин на
подразнення. Найрізноманітніші подразники викликають реакцію, що
виявляється спочатку активізацією функцій клітини та її субклітинних
структур. Активізація може супроводжуватися посиленням обмінних
процесів, а потім поступово змінюється пригніченням усіх життєвих
процесів. Виникають зміни, пов’язані з пригніченням життєдіяльності,
згасанням функцій. Це період некробіозу, суміжний між життям і смертю.

1)Основна структурна одиниця будови організму:
А) тканина;
Б) клітина;
В) орган;
Г) системи органів.
2) До зовнішніх органів належать;
А) печінка;
Б) рука;
В) серце;
Г) легені.
3) До парних органів належать:
А) нирка;
Б) серце;
В) підшлункова залоза;
Г) язик.
4)До критичних систем належить:
А) травна система;
Б) дихальна система;
В) серцево-судинна система;
Г) ендокринна система.
5) До некритичних систем належать:
А) опорно-рухова система;
Б) видільна система;
В) нервова система;
Г) сенсорні системи.
6) До критичних станів організму належать:
А) шок ;
Б) колапс;
В) блювота;
Г) кома.
1.Як загрожує життю людини порушення функції критичних систем?
2. Як оцінити стан свідомості людини?
3. Як виявити кровотечу при огляді потерпілого?
4. Як оцінити стан дихальної системи?


Тема : Нормативно-правова база цивільного захисту .
Єдина державна система цивільного захисту є складовою національної
безпеки, а виконання її завдань — важливий обов’язок органів виконавчої
влади всіх рівнів. Її структуру становлять центральні та місцеві органи
виконавчої влади, органи місцевого самоврядування і створені ними
функціональні та територіальні підсистеми. Єдину державну систему
цивільного захисту очолює Прем’єр-міністр України, на якого покладені
функції Начальника цивільного захисту України.
Знати: Нормативно-правова база цивільного захисту.
Вміти: Важливість знань основ цивільного захисту.
Опрацюйте викладений матеріал. Дайте письмові відповіді на

запитання в кінці теми.
Відносини в галузі цивільного захисту регулюються на основі

законодавчих та нормативних актів, які мають різну юридичну силу, а саме:
Конституція України, закони України, урядові під- законні акти тощо.
Основним документом, на якому базуються всі інші документи з питань
цивільної оборони, є Закон України «Про цивільну оборону України» .
Закон визначає, що кожний громадянин України має право на захист свого
життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф і стихійних лих; і гарантом
цього права є держава. Тому в державі існує система цивільної оборони.
Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і
засобів, яка забезпечує захист населення від наслідків надзвичайних ситуацій
техногенного, екологічного, природного і воєнного характеру.
Правовою основою цивільної оборони також є закони України: «Про захист
населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного
характеру», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про об’єкти підвищеної
небезпеки», «Про захист людини від дій іонізуючих випромінювань», «Про
забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про
захист населення від інфекційних хвороб», «Про правові засади Цивільного
захисту».
На підставі Закону про цивільну оборону постановою Кабінету Міністрів
України введено у дію «Положення про цивільну оборону України», у якому
визначено завдання для всіх органів виконавчої влади та міністерства з
питань цивільної оборони і порядок їх виконання.
Єдина державна система цивільного захисту є складовою національної
безпеки, а виконання її завдань — важливий обов’язок органів виконавчої
влади всіх рівнів. Її структуру становлять центральні та місцеві органи
виконавчої влади, органи місцевого самоврядування і створені ними
функціональні та територіальні підсистеми. Єдину державну систему
цивільного захисту очолює Прем’єр-міністр України, на якого покладені
функції Начальника цивільного захисту України. Загальне керівництво
системою здійснює Кабінет Міністрів України, а безпосереднє керівництво її
діяльністю покладено на спеціально уповноважений центральний орган
виконавчої влади з питань цивільного захисту — Міністерство з
надзвичайних ситуацій України.
Функціональні підсистеми Єдиної державної системи цивільного захисту
створюються центральними органами виконавчої влади для організації
роботи щодо запобігання надзвичайним ситуаціям та захисту населення і
територій у разі їх виникнення.
Територіальні підсистеми Єдиної системи цивільного захисту створюються в
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для
запобігання та ліквідації наслідків НС техногенного, природного та
військового характеру в межах відповідних територій.
Кожний рівень Єдиної системи має:
координуючі та постійні органи управління щодо вирішення завдань
цивільного захисту;
резерви матеріальних і фінансових ресурсів;
системи зв’язку та інформаційного забезпечення.
Координуючими органами Єдиної державної системи є:
на загальнодержавному рівні — Рада національної безпеки і оборони,
Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних
ситуацій;
на регіональному рівні — комісії Ради Міністрів Автономної Республіки
Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних
адміністрацій з питань техногенно- екологічної безпеки та надзвичайних
ситуацій;
на місцевому рівні — комісії районних державних адміністрацій і
виконавчих органів рад з питань техногенно- екологічної безпеки та
надзвичайних ситуацій;
на об’єктовому рівні — комісії з питань надзвичайних ситуацій об’єкта.
Постійними органами управління єдиної державної системи є:
на загальнодержавному рівні — Кабінет Міністрів України, міністерства та
інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють функції;
на регіональному рівні — Рада Міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації,
уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту
населення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської
та Севастопольської міських державних адміністрацій;
на місцевому рівні — районні державні адміністрації і виконавчі органи рад,
уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту
населення;
на об’єктовому рівні — структурні підрозділи підприємств, установ та
організацій або спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуацій.
Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що
прогнозується або виникла, може існувати один із таких режимів
функціонування єдиної державної системи:
режим повсякденної діяльності — при нормальній виробничо-
промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній),
сейсмічній, гідрогеологічній і гідрометеорологічній обстановці (за
відсутності епідемії, епізоотії та епіфітотії); режим підвищеної готовності —
при істотному погіршенні всіх чинників, які вказані вище;
режим діяльності у надзвичайній ситуації — при реальній загрозі виникнення
надзвичайних ситуацій і реагуванні на них;
режим діяльності у надзвичайному стані — запроваджується в Україні в
порядку, визначеному Конституцією України та Законом України «Про
надзвичайний стан».
— режим діяльності у воєнному стані визначений Законом України «Про
воєнний стан».
Знання основ цивільного захисту розширює уявлення учнів про уражаючі
фактори ядерної (нейтронної), хімічної, біологічної зброї, запалювальних і
сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) та індивідуальні засоби захисту від
них, вимоги безпеки під час дій на зараженій місцевості, що дозволяє їм
виконувати певні обов’язки у сфері цивільного захисту.
Законодавчими актами у сфері захисту населення і територій від
надзвичайних ситуацій визначено, що громадяни України зобов’язані
вивчати основи цивільного захисту за місцем роботи, проживання та
навчання у порядку, затвердженому Міністерством з питань надзвичайних
ситуацій.
Згідно із зазначеним порядком вивчення питань цивільного захисту в
загальноосвітніх навчальних закладах та інших навчальних закладах
здійснюється відповідно до навчальних планів і програм, спрямованих на
формування в учнів свідомого ставлення до власної безпеки та оточення,
чітких дій у надзвичайних ситуаціях, виховання в них гуманного ставлення
до людини, яка потрапила в біду.
Вивчення основ цивільного захисту зобов’язує:
знати правила поведінки у надзвичайних ситуаціях і дотримуватися їх;
вивчити організацію та сигнали оповіщення про загрозу і виникнення
мати уявлення про колективні засоби захисту і вміти користування ними;
володіти способами та засобами запобігання пожежам, вибухам, аваріям,
засвоїти типові дії при їх виникненні; знати порядок проведення та дії під час
евакуації;
уміти чітко діяти за сигналами оповіщення;
уміти користуватися засобами індивідуального захисту, виготовляти
найпростіші засоби захисту органів дихання;
уміти користуватися дозиметричними приладами;
уміти проводити спеціальну та санітарну обробку, дегазаційні та
дезінфекційні заходи;
уміти надавати першу допомогу потерпілим у надзвичайних ситуаціях.
Вивчення основ цивільного захисту в загальноосвітніх навчальних закладах
щороку завершується підготовкою та проведенням «Дня цивільного
захисту». Учні, які вивчають питання цивільного захисту за програмою
предмета «Захист Вітчизни», беруть безпосередню участь у підготовці та
проведенні вікторин, рольових ігор, відкритих уроків із цивільного захисту,
здають нормативи
з користування засобами індивідуального захисту та приладами радіаційної
та хімічної розвідки, беруть участь у шкільних аварійно- рятувальних
естафетах.

1.Які асоціації викликає поняття цивільна оборона?
2. Дослідіть структуру системи цивільного захисту свого регіону та її дієвість
щодо захисту населення.
3.Перелічіть сили цивільного захисту вашого району?


Тема : Надзвичайні ситуації.
Вплив надзвичайних ситуацій на довкілля і безпеку життєдіяльності людини:
Наслідки катастроф і аварій:
людські жертви;
порушення виробничих циклів;
вихід з ладу техніки;
зараження навколишнього середовища.
Знати: Поняття про надзвичайну ситуацію, класифікацію та
основні причини надзвичайних ситуацій.
Вміти: Вплив надзвичайних ситуацій на довкілля і безпеку
життєдіяльності людини.
Опрацюйте викладений матеріал. Дайте письмові відповіді на питання в

Надзвичайні ситуації, які можуть виникати на території України і

здійснювати негативний вплив на функціонування об'єктів економіки та
життєдіяльність населення, поділяються за такими основними ознаками:
за сферою виникнення;
за галузевою ознакою;
за масштабами можливих наслідків.
Постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 1998 р. N 1099 (1099-98-
п) «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій», яка виділила чотири
класи надзвичайних ситуацій, втратила чинність. Постановою КМУ від 24
березня 2004 р. N 368 «Про затвердження Порядку класифікації
надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями»
не передбачено класифікації надзвичайних ситуацій за джерелами їх
виникнення. Вказана Постанова виділяє як основну підставу класифікації —
обсяг заподіяних наслідків, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних
для їх ліквідації.
Надзвичайні ситуації техногенного характеру — це наслідок транспортних
аварій, катастроф, пожеж, неспровокованих вибухів чи їх загроза, аварій з
викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних,
біологічних речовин, раптового руйнування споруд та будівель, аварій на
інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічних аварій
на греблях, дамбах тощо.
Надзвичайні ситуації природного характеру — це наслідки небезпечних
геологічних, метеорологічних, гідрологічних, морських та прісноводних
явищ, деградації ґрунтів чи надр, природних пожеж, змін стану повітряного
басейну, інфекційних захворювань людей, сільськогосподарських тварин,
масового ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи
шкідниками, зміни стану водних ресурсів та біосфери тощо.
Надзвичайні ситуації соціального і соціально-політичного характеру — це
ситуації, пов'язані з протиправними діями терористичного та
антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза
терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих
об'єктів ядерних устав і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікації, напад
чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба
викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у
громадських місцях, викрадення зброї, виявлення застарілих боєприпасів
тощо.
Надзвичайні ситуації військового характеру — це ситуації, пов'язані з
наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів
ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення
внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ
радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки,
сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та
інженерних комунікацій.
Залежно від територіального поширення, обсягів, заподіяних або очікуваних
економічних збитків, кількості людей, які загинули, розрізняють 4 рівні
надзвичайних ситуацій — загальнодержавний, регіональний, місцевий та
об'єктовий.
Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуація,
яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної
республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним
перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і
технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої
області (Автономної республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не
менше 1% обсягів видатків відповідного бюджету.
Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка
розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст
обласного значення), Автономної республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області, а
також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в
обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше
1% обсягів видатків відповідного бюджету.
Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка
виходить за межі потенційно-небезпечного об'єкта, загрожує поширенням
самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені
пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні
матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості
об'єкта. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які
виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять
до затверджених переліків потенційно-небезпечних об'єктів.
Надзвичайна ситуація об'єктового рівня — це надзвичайна ситуація, яка не
підпадає під зазначені вище визначення, тобто така, що розгортається на
території об'єкта або на самому об'єкті, її наслідки не виходять за межі
об'єкта або його санітарно-захисної зони.
Загальні ознаки НС:
наявність або загроза загибелі людей
значне погіршення умов життєдіяльності
істотне погіршення стану здоров'я людей
заподіяння економічних збитків.
Це основний принцип та головний і невід'ємний елемент усієї системи
заходів такого захисту. Інформацію становлять відомості про НС
техногенного та природного характеру, що прогнозуються або виникли, з
визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також способи та
методи реагування на них. Оповіщення про загрозу виникнення НС
техногенного та природного характеру і постійне інформування про них
населення забезпечуються шляхом:
завчасного створення і підтримки в постійній готовності загальнодержавної і
територіальних автоматизованих систем центрального оповіщення населення
організаційно-технічного з'єднання територіальних систем централізованого
оповіщення і систем оповіщення на об'єктах господарювання
завчасного створення та організаційно-технічного з'єднання з системами
спостереження і контролю постійно діючих локальних систем оповіщення та
інформування населення в зонах можливого катастрофічного затоплення,
районах розміщення радіаційних і хімічних підприємств, інших об'єктів
підвищеної небезпеки
централізованого використання загальнодержавних і галузевих систем
зв'язку, радіо провідного, телевізійного оповіщення, радіотрансляційних
мереж та інших технічних засобів передавання інформації.
В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах і інших
населених пунктах, що мають об'єкти підвищеної небезпеки, основним
засобом захисту населення є евакуація і розміщення його в зонах, які є
безпечними для проживання людей і тварин.
Евакуація проводиться із зон можливого катастрофічного затоплення,
можливого небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в
районах виникнення стихійного лиха, аварій і катастроф (якщо виникає
безпосередня загроза життю і здоров'ю людей).
Залежно від обстановки, яка склалася на час НС техногенного та природного
характеру, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення
тимчасового або безповоротного характеру.
Загальна евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України для
всіх категорій населення і планується на випадок: можливого небезпечного
радіоактивного забруднення територій навколо атомних електростанцій
(якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров'ю людей, які
проживають в зоні ураження); виникнення загрози катастрофічного
затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі.
Часткова евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України у
разі загрози або виникнення НС техногенного та природного характеру. Під
час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться не зайняте у сферах
виробництва та обслуговування населення: діти, учні навчальних закладів,
вихованці дитячих будинків, разом з викладачами та вихователями, студенти,
пенсіонери та інваліди, які утримуються в будинках для осіб похилого віку,
разом з обслуговуючим персоналом і членами їх сімей.
Евакуація населення планується на випадок:
аварії на атомній електростанції з можливим забрудненням території
усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин
загрози катастрофічного затоплення місцевості
лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і
гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують
населеним пунктам
Проведення організованої евакуації, запобігання проявам паніки і
недопущення загибелі людей забезпечується шляхом:
планування евакуації населення
визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенційно
небезпечних зон
організації оповіщення керівників підприємств і населення про початок
евакуації
організації управління евакуацією
всебічного життєзабезпечення в місцях безпечного розселення евакуйованого
населення;
навчання населення діям під час проведення евакуації
Евакуація проводиться шляхом вивезення населення із небезпечних зон
усіма видами наявного транспорту, а у разі його відсутності чи
недостатності, а також у випадку руйнування транспортних шляхів —
організоване виведення населення пішим ходом по заздалегідь розроблених
маршрутах.
До них входять відповідні сили та засоби центральних і місцевих органів
виконавчої влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форм
власності і господарювання, єдина державна система, а також добровільні
рятувальні формування, що залучаються до проведення відповідних робіт.
Професійні аварійно-рятувальні служби і спеціальні (воєнізовані) аварійно-
рятувальні служби, з яких складаються зазначені сили і засоби,
укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи в
автономному режимі протягом не менше ніж трьох діб і перебувають у стані
постійної готовності.
У разі виникнення НС техногенного та природного характеру сили постійної
готовності залучаються для термінового реагування.
Для ліквідації наслідків НС техногенного та природного характеру
відповідно до закону можуть залучатися частини та підрозділи Збройних Сил
України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів
України.
Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і
господарювання у сфері захисту населення і територій НС техногенного та
природного характеру:
планують і здійснюють необхідні заходи для захисту своїх працівників,
об'єктів господарювання та довкілля від НС техногенного та природного
характеру розробляють плани локалізації і ліквідації аварій (катастроф) з
подальшим погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення
і території від НС техногенного та природного характеру підтримують у
готовності до застосування сили і засоби із запобігання виникненню та
ліквідації наслідків НС техногенного та природного характеру
створюють та підтримують матеріальні резерви для попередження та
ліквідації НС техногенного та природного характеру забезпечують своєчасне
оповіщення своїх працівників про загрозу виникнення або про виникнення
НС техногенного та природного характеру
Об'єднання громадян можуть брати участь у заходах щодо ліквідації
наслідків НС техногенного та природного характеру відповідно до цього
Закону та Закону України «Про аварійно-рятувальні служби»
Громадяни України у сфері захисту населення і територій від НС
техногенного та природного характеру зобов'язані:
дотримуватися заходів безпеки, не допускати порушень виробничої
дисципліни, вимог екологічної безпеки
вивчати основні способи захисту населення і територій від наслідків НС
техногенного та природного характеру, надання першої медичної допомоги
потерпілим, правила користування засобами захисту
дотримуватися відповідних вимог у разі виникнення НС техногенного та
природного характеру
Порядок здійснення підготовки населення на підприємствах, в установах та
організаціях до дій при виникненні НС техногенного та природного
характеру визначається спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення
і території від НС техногенного та природного характеру.
Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій — це підготовка та
реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних,
організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів,
спрямованих на регулювання безпеки, проведення оцінки рівнів ризику,
завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації на основі
даних моніторингу (спостережень), експертизи, досліджень та прогнозів
щодо можливого перебігу подій із метою недопущення їх переростання у
надзвичайну ситуацію або пом'якшення її можливих наслідків.
Ліквідація наслідків надзвичайної ситуації проводиться з метою відновлення
роботи підприємства організації, навчальних закладів тощо. Вона включає:
розвідку осередків надзвичайних ситуацій;
аварійно-рятувальні й лікувально-евакуаційні заходи;
локалізацію й гасіння пожеж;
відбудову споруд і шляхів сполучення;
проведення ізоляційно-обмежувальних заходів в осередках біологічного
зараження;
проведення спеціальної обробки населення;
дезактивації, дегазації техніки, доріг, місцевості тощо.

1.Класифікація надзвичайних ситуацій.
2.Причини виникнення надзвичайних ситуацій.
3.Інформування та сповіщення.
4.Запобігання виникнення надзвичайних ситуацій.
5.Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій.


Тема : Захист населення від надзвичайних ситуацій.
Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій є системою
загальнодержавних заходів, які реалізуються центральними й місцевими
органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування,
підпорядкованими їм силами та засобами підприємств, установ, організацій,
добровільними формуваннями, що забезпечують виконання організаційних,
інженерно-технічних, санітарно- гігієнічних, протиепідемічних та інших
заходів у сфері запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Знати: Засоби оповіщення й інформації про НЗ.
Вміти: Захист населення і територій від надзвичайних
ситуацій.
Опрацювати викладений матеріал .Дайте письмові відповіді на питання

в кінці теми..
Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій є системою
загальнодержавних заходів, які реалізуються центральними й місцевими
органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування,
підпорядкованими їм силами та засобами підприємств, установ, організацій,
добровільними формуваннями, що забезпечують виконання організаційних,
інженерно-технічних, санітарно- гігієнічних, протиепідемічних та інших
заходів у сфері запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Основним завданнями захисту населення від надзвичайних ситуацій є:
заходи щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного
та природного характеру;
забезпечення готовності та взаємодії органів управління, сил і засобів,
призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і
природного характеру, реагування на них.
Основні заходи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних
ситуацій: інформування та оповіщення; спостереження; укриття в захисних
спорудах; евакуаційні заходи; інженерний, медичний, біологічний,
радіаційний, хімічний та психологічний захист; державний нагляд і контроль
у сфері захисту населення від надзвичайних ситуацій; декларування безпеки
об’єктів підвищеної небезпеки.
Організація оповіщення про виникнення або загрозу виникнення
надзвичайної ситуації є одним із основних заходів захисту населення від
надзвичайних ситуацій. Важливу роль у цьому відіграє своєчасне оповіщення
про небезпечну обстановку, а також інформування про порядок і правила
поведінки в умовах надзвичайних ситуацій.
Система оповіщення цивільного захисту України є комплексом
організаційно-технічних заходів, апаратури оповіщення, засобів та каналів
зв’язку, призначених для своєчасного доведення сигналів та інформації з
питань цивільного захисту до органів виконавчої влади всіх рівнів,
підприємств, установ, організацій і населення.
Оповіщення передбачає доведення у стислий термін до органів управління,
посадових осіб і сил Єдиної системи цивільного захисту, а також населення
на відповідній території завчасно установлених сигналів, розпоряджень та
інформації органів виконавчої влади й місцевого самоврядування щодо
загроз і порядку поведінки в умовах, які склалися.
Система оповіщення цивільного захисту розподіляється на за-
гальнодержавну, регіональні, спеціальні системи централізованого
оповіщення, локальні та об’єктові системи оповіщення, системи
централізованого виклику. Системи розміщуються на територіях проживання
населення, підприємств, установ і організацій, обладнуються
електросеренами, вуличними гучномовцями, мережами радіомовлення та
телебачення.
За допомогою спеціальних систем централізованого оповіщення здійснюють
доведення інформації до:
відповідних чергових служб гідроелектростанцій у разі виникнення загрози
катастрофічного затоплення унаслідок | руйнування однієї чи декількох
гребель на водосховищах Дніпровського каскаду та інших річках відповідних
чергових служб органів цивільного захисту та надзвичайних ситуацій;
—- чергових служб на атомних електростанціях на території атомної
електростанції та її промислової зони, у пристанційних населених пунктах із
робочого місця начальника зміни станції (чергового диспетчера), а також
оповіщення чергових служб територіальних органів цивільного захисту та
надзвичайних ситуацій. (Оповіщення населення у 30- кілометровій зоні
навколо атомної електростанції здійснюється оперативним черговим
відповідного територіального органу цивільного захисту (цивільної оборони)
та надзвичайних ситуацій;
чергових служб територіальних органів цивільного захисту та надзвичайних
ситуацій і органів внутрішніх справ на трасі транспортування аміаку,
магістральних і відвідних нафто- і газопроводів, а також населення, яке
перебуває у зоні можливого ураження.
Попереджувальний сигнал «Увага всім!». Сигнали оповіщення та зміст
інформації населення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайних
ситуацій у мирний і воєнний час Основним способом оповіщення населення
про дії під час виникнення небезпечних ситуацій є передача повідомлення
мережею місцевого радіомовлення (через квартирні і зовнішні гучномовці), а
також через місцеві радіомовні станції та по телебаченню. Щоб привернути
увагу населення в екстрених випадках перед початком передачі інформації
вмикаються сирени, а також інші сигнальні засоби.
Сирени і переривчасті гудки підприємств і транспортних засобів означають
сигнал цивільної оборони «УВАГА ВСІМ!». Почувши його, необхідно
негайно вмикати гучномовець, радіо- або телеприймач та прослухати
повідомлення штабу цивільної оборони.
З отриманням сигналу:
про аварію на атомних енергетичних установках — необхідно пройти
герметизацію житлових та виробничих приміщень, вжити заходи захисту від
дії радіоактивних речовин на продукти харчування і воду, провести йодну
профілактику людей;
про загрозу повені —- населення прибуває у вказані для евакуації місця;
-— про землетрус — необхідно взяти речі, документи, продукти харчування,
воду, вимкнути електрику, газ, загасити вогонь в печах, вийти на вулицю і
розміститися на відкритій місцевості на безпечній відстані від будинків,
споруд, ліній електропередач;
про штормове попередження — необхідно зачинити вікна, двері, закрити у
приміщеннях тварин, повідомити сусідів, по можливості перейти в підвальні
приміщення.
Запитання для самоконтролю знань:

1.Які сигнали оповіщають про виникнення надзвичайних ситуацій в Україні?
2.Як організувати оповіщення формування цивільної оборони?
3.Який сигнал у школі сповіщає про виникнення надзвичайних ситуацій?


Тема : Основи рятувальних та від інших невідкладних робіт.
Рятувальні та інші невідкладні роботи (РІНР) здійснюються у разі
надзвичайних ситуацій. Метою РІНР є припинення дії небезпечних факторів,
рятування життя та збереження здоров’я людей, локалізація зон
надзвичайних ситуацій. Ці роботи організовують у максимально короткі
терміни й проводять безперервно, удень і вночі, у будь-яку погоду — до
повного їх завершення.
Знати: Завдання та інші рятувальні роботи;
Вміти: : Порядок проведення рятувальних та інших
невідкладних робіт.

Існують такі види рятувальних та інших невідкладних робіт:

розвідка, транспортне, інженерне, дорожнє, гідрометеорологічне, технічне,
матеріальне й медичне забезпечення. Обсяги таких робіт визначають за
даними розвідки. Вони залежать
від масштабу та характеру надзвичайної ситуації, що виникла.
Завданнями рятувальних робіт є:
— пошук уражених людей;
— вилучення постраждалих із зруйнованих будівель та споруд;
— надання постраждалим першої медичної допомоги на місці їх виявлення;
— здійснення заходів щодо захисту населення та особового складу аварійно-
рятувальних служб від дії вторинних факторів ураження (обмеження доступу
в зону надзвичайної ситуації, здійснення карантинних та інших обов’язкових
санітарно-протиепідемічних заходів);
— надання першої медичної допомоги постраждалим, рятувальникам та
іншим особам, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних
ситуацій;
— забезпечення евакуації постраждалих до розгорнутих поблизу медичних
формувань та лікувальних закладів із подальшою евакуацією до стаціонарних
(спеціалізованих) медичних закладів для надання кваліфікованої
спеціалізованої медичної допомоги.
Завданнями інших невідкладних робіт є:
— створення умов для успішного і безпечного проведення рятувальних
робіт, забезпечення життєдіяльності населених пунктів, запобігання
подальшому руйнуванню і втратам, викликаним вторинними наслідками
— локалізація аварій, що загрожують життю людей або призводять до
вибухів, пожеж, додаткових руйнувань та ураження;
— створення необхідних умов для відновлення діяльності об’єктів
економіки, функціонування інженерних і транспортних мереж та споруд;
— організація робіт, пов’язаних із забезпеченням сталого функціонування
об’єктів економіки та першочергового життєзабезпечення постраждалого
населення,
— організація надання необхідної допомоги населенню, яке постраждало від
надзвичайних ситуацій.
Організація та проведення рятувальних робіт в осередку ураження
Завдання рятувальних і невідкладних аварійно-рятувальних робіт —
рятування людей, надання медичної допомоги ураженим, локалізація аварій і
усунення пошкоджень, які перешкоджають веденню рятувальних робіт,
створення умов для подальшого проведення
відновлювальних робіт.
Зміст рятувальних робіт:
— розвідка маршрутів висування формувань і ділянок;
— локалізація і гасіння пожеж на маршрутах руху і об’єктах робіт;
— розшук потерпілих, витягання їх із пошкоджених і палаючих будівель,
затоплених і задимлених приміщень, завалів;
— розкриття зруйнованих, завалених захисних споруд, подача в них повітря
та рятування людей;
— надання першої медичної допомоги потерпілим та евакуація у
лікувальні заклади;
— вивід (вивезення) населення із небезпечних зон у безпечні райони;
— санітарна обробка людей, ветеринарна обробка сільськогосподарських
тварин, дезактивація, дегазація техніки, засобів захисту, одягу,
продовольства, харчової сировини, води і фуражу.
Зміст невідкладних робіт:
— прокладання кам’яних шляхів та улаштування проїздів (проходів) у зонах,
постраждалих від надзвичайних ситуацій;
— локалізація аварій на водопровідних, енергетичних, газових і
технологічних мережах;
— ремонт і тимчасове відновлення комунальних електромереж, мереж
зв’язку для забезпечення рятувальних робіт;
— зміцнення або руйнування конструкцій, що загрожують обвалом і
заважають безпечному веденню робіт.
Рятувальні та інші невідкладні роботи здійснюються у три етапи.
На першому етапі вирішують завдання термінового захисту населення у зоні
надзвичайної ситуації, запобігання розвитку або зниженню впливу наслідків
надзвичайних ситуацій, підготовки до виконання рятувальних та інших
невідкладних робіт. На другому етапі проводять пошук потерпілих,
звільнення їх з-під завалів (виведення з осередків ураження), евакуацію
людей із зони лиха, аварії, надають медичну допомогу, проводять санітарну
обробку людей та інші невідкладні роботи, які забезпечують виконання
основних рятувальних робіт. На третьому етапі вирішують завдання щодо
забезпечення життєдіяльності населення у районах, які потерпіли від
наслідків надзвичайної ситуації.
2. Прийоми та способи виконання рятувальних робіт
При аваріях на радіаційно небезпечних об’єктах проводять такі рятувальні та
інші невідкладні роботи:
— оповіщення та інформування населення про аварію, повідомляючи про
наявну обстановку та порядок дій у даних умовах;
— використання засобів колективного та індивідуального захисту;
— організацію дозиметричного контролю і спеціальної обробки техніки,
проведення йодної профілактики населення;
— введення обмеження перебування населення на відкритій місцевості;
— евакуацію населення.
При аварії на хімічно-небезпечних об’єктах із викидом небезпечних хімічних
речовин негайно оповіщаються робітники, службовці та населення, які
перебувають у зоні ураження, з метою уточнення місця, часу, типу і
концентрації небезпечних хімічних
речовин, визначення площі осередку ураження та напряму розповсюдження
зараженого повітря проводиться розвідка на місцевості. Готуються
формування для проведення рятувальних робіт.
Для ліквідації наслідків хімічного зараження залучають санітарні
формування, формування знезараження та механізації. В осередку хімічного
зараження насамперед надається медична допомога потерпілим. Після
надання допомоги проводять знезараження місцевості, транспорту й споруд.
Рятувальні роботи закінчують
санітарною обробкою особового складу формувань і населення.
В осередку бактеріологічного ураження організуються і проводяться:
— біологічна розвідка та індикація бактеріальних засобів;
—- карантинний режим;
— контроль зараження продовольства, харчової сировини, води, фуражу та їх
знезараження;
— протиепідемічні, санітарно-гігієнічні, спеціальні профілактичні та інші
заходи, а також санітарно-роз’яснювальна робота.
У випадку виявлення ознак застосування бактеріальних засобів
проводиться біологічна розвідка і, за необхідності, встановлюється зона
карантину або зона обсервації, визначаються обсяг і послідовність
проведення заходів, а також порядок використання сил та засобів для
ліквідації осередку ураження. Під час виконання першочергових
заходів в осередку ураження проводять профілактику інфекційних
захворювань населення, для чого використовуються препарати, які
забезпечують профілактичний та лікувальний ефект.
Для проведення заходів із ліквідації осередку біологічного ураження
залучаються сили санітарно-епідемічної та ветеринарної служб,
спеціалізовані протиепідемічні бригади, лікарні, поліклініки та інші медичні
та ветеринарні установи й формування.
Інфекційних хворих госпіталізують і лікують в інфекційних лікарнях в
осередках ураження або розгортають тимчасові інфекційні стаціонари.
3. Особливості аварійних робіт у районах стихійного лиха
При ліквідації наслідків стихійного лиха основним завданням формувань є
рятування людей і матеріальних цінностей. Характер та порядок дій
формувань при виконанні цього завдання залежать від виду стихійного лиха,
обстановки, що склалась, кількості та
підготовленості задіяних сил цивільного захисту, пори року та доби,
погодних умов та інших факторів.
Для ліквідації наслідків землетрусу залучаються формування, оснащені
інженерною та іншою потужною технікою і інструментом. При проведенні
рятувальних та інших невідкладних робіт у районі землетрусу в першу чергу:
— звільняють людей з-під завалів, із зруйнованих будинків, надають першу
медичну допомогу;
— влаштовують проїзди;
— завалюють або зміцнюють конструкції, що загрожують обвалом;
— обладнують пункти збору потерпілих та медичні пункти.
Під час повені для проведення рятувальних робіт залучаються рятувальні
формування, відомчі спеціалізовані підрозділи із плав-засобами, санітарні
формування, гідрометеорологічні пости тощо.
Рятувальні роботи спрямовані на пошук людей на затопленій території, їх
евакуацію у безпечні райони. Для вивезення людей використовують катери,
човни. Перша медична допомога надається санітарними дружинами
безпосередньо на місці, а перша лікарська — після доставки на причал.
При виникненні снігових заметів здійснюють розчистку транспортних
магістралей, відновлення роботи об’єктів життєзабезпечення, енерго-, тепло-
та водопостачання.
При гасінні лісових пожеж проводиться:
— закидання кромки пожежі землею;
— облаштування загороджувальних смуг та канав;
— гасіння пожежі водою або хімічними (вогнегасними) розчинами;
— відпал (пуск зустрічного вогню).
Під час гасіння торф’яних пожеж палаючий торф заливають потужним
струменем води.
В осередку комбінованого ураження в першу чергу визначають найбільш
небезпечний уражаючий фактор і негайно вживають заходи щодо
відвернення (зниження до мінімуму) його дії. Після цього здійснюють
ліквідацію наслідків дії інших уражаючих факторів.
З метою забезпечення ефективності рятувальних та інших невідкладних робіт
в осередку комбінованого ураження:
— організовують і ведуть усі види розвідки (пожежну, інженерну та інші);
— проводять екстрену профілактику особового складу формувань;
— виводять потерпілих із осередку комбінованого ураження;
— евакуюють населення із зон хімічного зараження;
— проводять знезараження території, споруд, транспорту;
— організовують і проводять санітарну обробку людей.
При цьому встановлюється жорсткий контроль за виконанням робіт по
знезараженню, проведенням протиепідемічних, спеціальних профілактичних
та інших заходів, дотриманням заходів безпеки та своєчасною зміною
формувань.
Заходи безпеки
Руйнування і пожежі об’єктів із небезпечними хімічними речовинами
вимагають суворого дотримання заходів безпеки під час проведення
рятувальних та інших невідкладних робіт. До початку робіт в осередках
ураження уважно оглядаються
зруйновані (пошкоджені) будинки, визначаються небезпечні місця.
Конструкції будинків, які загрожують обвалом, необхідно повалити або
зміцнити. Під час проведення робіт на висоті користуються страховими
засобами, місця робіт обгороджують. Страхування людей має бути надійним,
проведення робіт у завалах одиночним рятувальникам забороняється.
Під час проведення робіт на водопровідних, каналізаційних та газових
мережах вимикають електроенергію, особовий склад формувань
забезпечують ізолюючими засобами органів дихання (протигазами).
Біля загазованих ділянок заборонено використовувати джерела вогню та
прилади, що викликають іскріння.
Під час проведення рятувальних та інших невідкладних робіт уночі
організовується освітлення ділянок робіт, під’їзних шляхів, умовними
освітлювальними знаками позначаються небезпечні для роботи місця.
Заходи по ліквідації наслідків зараження.
Санітарна обробка людей. Заходи санітарної обробки та порядок їх
проведення
У залежності від обставин та ступеня зараження санітарна обробка
проводиться з метою запобігання ураженню людей небезпечними
речовинами частково або у повному обсязі.
Часткова санітарна обробка
Після зараження радіоактивними речовинами часткова санітарна обробка
включає механічне видалення цих речовин із відкритих частин тіла, зі
слизових оболонок очей, носа, ротової порожнини, одягу, спорядження та
засобів індивідуального захисту.
При зараженні небезпечними хімічними речовинами та біологічними
засобами, не знімаючи протигаза, негайно проводять обробку відкритих
ділянок тіла, одягу, взуття, спорядження і шолома- маски протигаза із
використанням індивідуального протихімічного пакета. За відсутності пакета
обробку здійснюють 3-відсотковим розчином перекису водню, 3-відсотковим
розчином їдкого натрію, водою та милом.
Повна санітарна обробка полягає в обмиванні тіла людини теплою водою
з милом та обов’язковому знезараженні білизни та одягу. Повна санітарна
обробка проводиться за межами осередку ураження.
Район проведення повної санітарної обробки включає в себе:
ділянку очікування; контрольно-розподільчий пункт; пункт здачі документів
та цінностей; приміщення для роздягання; обмивальне приміщення;
приміщення для одягання й утримування документів і цінностей; пункт збору
після проведення санітарної обробки.
Знезаражування території та об’єктів у формі дезактивації, дегазації та

дезінфекції, порядок та способи проведення
Із виникненням аварій на радіаційно та хімічно небезпечних об’єктах, від
застосування засобів масового ураження населення техніка, майно,
обладнання та споруди уражаються радіоактивними, небезпечними
хімічними речовинами та біологічними засобами.
Для їх знешкодження проводиться спеціальна обробка.
Спеціальна обробка — це захід із ліквідації наслідків радіаційного,
хімічного, біологічного зараження. Вона включає в себе: дезактивацію,
дегазацію й дезінфекцію території та будівель, транспорту та іншої техніки,
одягу і взуття, засобів колективного та
індивідуального захисту, а за необхідності й санітарну обробку людей.
Дезактивація є процесом видалення радіоактивних речовин із забруднених
поверхонь до допустимих норм зараження, безпечних для людини.
Дезактивація здійснюється механічним способом (змітанням, здуванням
стиснутим повітрям, змиванням), зрізанням зараженого шару ґрунту.
Дегазація — це процес знезаражування забруднених об’єктів шляхом
руйнування (нейтралізації) чи видалення отруйних речовин.
Дегазацію здійснюють хімічним, фізико-хімічним та механічним способом.
Хімічний спосіб полягає в руйнації отруйних речовин та перетворенні їх у
нетоксичні продукти (внаслідок хімічних реакцій).
Фізико-хімічний спосіб полягає у видаленні отруйних речовин шляхом
розчинення, випаровування або сорбції. В основі механічного способу —
видалення отруйних речовин шляхом ізоляції або зрізанням шару ґрунту.
Дезінфекція є процесом знищення заразних мікробів, вірусів,
грибків, рикетсій, руйнування токсинів на заражених об’єктах.
Способи дезінфекції: хімічний, фізико-хімічний та механічний.
Відповідно: дезінсекція — знищення комах і кліщів, а дератизація—
знищення гризунів.
Часткову або повну спеціальну обробку проводять залежно від обставин,
наявності часу і засобів. Часткова спеціальна обробка особового складу
формувань цивільного захисту та населення здійснюється в осередках
ураження або біля них. Повна спеціальна обробка
проводиться силами штатних спеціалізованих формувань цивільного захисту
за межами уражених районів.

Складіть алгоритм дій при:
а) порушенні будівлі при землетрусі;
б) викиді аміаку (великої кількості);
в) вибуху газу в багатоповерхівці.

1. Обґрунтуйте завдання рятувальних і невідкладних аварійно-
рятувальних робіт.
2. У чому різниця між заходами ліквідації наслідків техногенних аварій
(катастроф) і стихійних лих?
3. Охарактеризуйте порядок проведення знезараження території та
об’єктів.
4. Чим відрізняється повна й часткова санітарна обробка людей?
5. Для ліквідації яких наслідків застосовують спеціальну обробку?
Література: Є. О. Цуканова «Захист Вітчизни» с. 82-101.


Тема : Організація цивільного захисту навчального закладу.
Метою цивільного захисту в навчальному закладі є завчасна підготовка
об’єкта до захисту від наслідків надзвичайних ситуацій (НС), зниження
втрат, створення умов для підвищення стійкості роботи закладу, своєчасного
проведення рятувальних та інших невідкладних робіт.
Знати: Мета цивільного захисту у навчальному закладі.
Вміти: Організація цивільного захисту навчального
закладу.

Організаційна структура цивільного захисту в навчальних закладах.

Цивільний захист (ЦЗ) у навчальному заклад організовують за принципами,
що діють на всіх об’єктах господарського комплексу, але з урахуванням
специфіки такого об’єкта.
Метою цивільного захисту в навчальному закладі є завчасна підготовка
об’єкта до захисту від наслідків надзвичайних ситуацій (НС), зниження
втрат, створення умов для підвищення стійкості роботи закладу, своєчасного
проведення рятувальних та інших невідкладних робіт. Відповідальність за
організацію та стан цивільного захисту, постійну готовність його сил і
засобів до проведення зазначених робіт покладається на начальника
цивільного захисту — керівника навчального закладу.
При керівникові навчального закладу (начальник ЦЗ) створюється штаб ЦЗ
— орган управління начальника. Склад штабу комплектується як штатними
працівниками ЦЗ (якщо вони є), так і за рахунок посадових осіб навчального
закладу, не звільнених від виконання основних обов’язків. Штаб складається
з начальника, його заступників (помічників), інших фахівців (виходячи зі
специфіки НС, що склалася). Начальником штабу є перший заступник
керівника навчального закладу. Йому надається право від імені начальника
ЦЗ віддавати накази і розпорядження з питань ЦЗ у навчальному закладі.
Робота штабу організовується шляхом видання наказів, розпоряджень і
вказівок начальника ЦЗ, начальника штабу та рішень місцевої державної
адміністрації (органу виконавчої влади). Головна функція штабу ЦЗ —
здійснення заходів щодо захисту учнів та працівників навчального закладу,
забезпечення вчасного оповіщення їх, а також населення про загрозу або
виникнення НС. Штаб організовує та забезпечує безперервне управління ЦЗ
об’єкта, розробляє план дій органів управління і сил ЦЗ навчального закладу
із запобігання та ліквідації НС, періодично коригує та забезпечує його
виконання, організовує і контролює навчання учнів і працівників закладу з
ЦЗ, підготовку невоєнізованих формувань для дій у НС.
У навчальному закладі створюються служби ЦЗ, а саме: оповіщення і
зв'язку, охорони громадського порядку, медична, радіаційного та хімічного
захисту, протипожежна.
Керівництво цими групами здійснюють їх командири, яких призначають
наказом керівника навчального закладу. До обов’язків командирів входить:
підтримання в постійній бойовій готовності сил та засобів групи, знання
моральних і ділових якостей підлеглих, проведення з ними відповідного
навчання з основ ЦЗ. Одним з головних завдань начальника групи є знання й
чітке виконання дій, що обумовлені специфікою діяльності групи у випадку
НС.
Спільні дії всіх служб навчального закладу мають забезпечити якісне
виконання завдань, що виникнуть у разі НС. До цих завдань належать:
доведення інформації штабу ЦЗ до учнів та працівників про виникнення НС;
своєчасне забезпечення їх засобами індивідуального захисту; організація та
проведення екстреної профілактики серед учнів і найперше серед уражених;
проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (локалізація та гасіння
пожеж, розшук і вилучення потерпілих із завалів, будівель, що палають,
тощо); надання само- і взаємодопомоги у проведенні часткової санітарної
обробки у випадку одержання учнями та працівниками травм, опіків, інших
уражень; організація негайної евакуації всіх з осередку ураження; організація
життєзабезпечення евакуйованих у безпечній зоні.
Крім зазначених служб, на об’єктах господарського комплексу (у тому числі
навчальних закладах) створюються невоєнізовані формування — група
працівників об’єкта, які складають окремий підрозділ, оснащений
спеціальною технікою, майном для ведення рятувальних і невідкладних робіт
під час виникнення НС. Невоєнізовані формування - це складова частина сил
ЦЗ. Створюють їх на час виникнення надзвичайної ситуації в навчальному
закладі, місті, районі, області.
За підпорядкованістю, вони можуть бути територіальні або об’єктові.
Останні створюють у навчальному закладі, підпорядковуються вони
начальнику ЦЗ (директору), і використовують їх в інтересах об’єкта. Разом з
тим, за рішенням міських органів влади такі невоєнізовані формування
можуть залучати до проведення рятувальних робіт на інших об’єктах.
Невоєнізовані формування поділяють на кілька видів: загального

призначення (зведені загони, команди, групи) та формування забезпечення
(служби ЦЗ). Формування загального призначення створюються на базі
допоміжних (обслуговуючих) ділянок закладу, робота яких суттєво не
впливає на навчальний процес. На об’єктах з чисельністю до 100 осіб (у тому
числі школах) невоєнізовані формування загального призначення не
створюються.
До формувань цивільного захисту навчального закладу належать:
розвідувальні, зв’язку, медичні, протирадіаційного і протихімічного захисту,
матеріально-технічного забезпечення, протипожежні, охорони громадського
порядку, зберігання і видачі засобів індивідуального захисту та спеціальних
приладів, утримання запасних пунктів управління та колективних засобів
захисту. Залежно від місцевих умов і за наявності необхідної матеріально-
технічної бази рішенням начальника ЦЗ структурного підрозділу можуть
створюватися й інші формування.
Розвідувальні формування призначаються для ведення розвідки в місцях
ураження, зонах радіоактивного, хімічного та бактеріологічного зараження,
катастрофічного затоплення, техногенних аварій і катастроф, розташування
об’єктових невоєнізованих формувань ЦЗ, учасників навчально-виховного
процесу та працівників галузі на території постійної дислокації об’єкта, на
маршрутах руху і в заміській зоні. До складу підрозділу розвідки входить
медично-санітарний пост.
Формування зв'язку призначаються дня забезпечення зв’язком управління,
оповіщення і взаємодії начальника і начальника штабу ЦЗ у процесі
керівництва силами цивільного захисту і структурними підрозділами об’єкта
при виконанні завдань ЦЗ.
Медичні формування призначаються для надання невідкладної, першої
долікарської медичної допомоги потерпілим від чинників ураження
надзвичайних ситуацій, проведення протиепідемічних, санітарно-гігієнічних
та інших медичних заходів у навчальному закладі, на маршрутах
передислокації і в заміській зоні, а також для проведення занять і організації
самостійної підготовки учнів та працівників закладу з питань надання
медичної само- і взаємодопомоги. Медичні формування складаються із
санітарних ланок та постів.
Протипожежні формування призначаються для контролю виконання
протипожежних заходів на об’єкті в режимі повсякденної діяльності, а в
режимі надзвичайної ситуації — ведення пожежної розвідки, порятунку
людей у зоні пожежі, локалізації й гасіння пожеж на об’єкті до прибуття
пожежно-рятувального підрозділу і спільних з ним дій під час проведення
рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт. Протипожежні
формування складаються з груп, ланок і постів контролю протипожежних
заходів, пожежогасіння та медичної допомоги, які створюються на об’єкті.
Формування протирадіаційного й протихімічного захисту призначаються
для ведення радіаційної й хімічної розвідки, дозиметричного й хімічного
контролю території розташування об’єкта, контролю радіаційного
опромінення і санітарної обробки людей, знезаражування одягу, техніки,
транспорту, території, споруд й проведення рятувальних і невідкладних
аварійно-відбудовних робіт. Крім того, вони можуть залучатися для
локалізації й ліквідації вторинних осередків хімічного ураження.
Формуваннями протирадіаційного й протихімічного захисту можуть бути
групи, ланки, пости радіаційної й хімічної розвідки та пости радіаційного й
хімічного спостереження та контролю радіаційного опромінення. До складу
формувань включаються пости медичного захисту.
Формування збереження засобів індивідуального захисту, спеціальних
приладів і військово-технічного майна відповідають за збереження і видачу в
тимчасове користування за призначенням засобів індивідуального та
колективного захисту.
Формування утримання захисних споруд відповідають за утримання в
готовності до використання за призначенням запасних захищених пунктів
управління, типових захисних споруд — колективних засобів захисту,
обладнаних під протирадіаційні укриття цокольних і перших поверхів
навчальних корпусів.
Формування охорони громадського порядку призначаються для підтримання
порядку на об’єкті цивільного захисту в режимі підвищеної готовності,
надзвичайної ситуації (надзвичайного, воєнного стану) у районах
розташування формувань і контролю виконання правил світломаскування.
Крім того, їх залучають для несення комендантської служби й підтримання
громадського порядку на збірних евакуаційних пунктах, пунктах (станціях)
посадки на транспортні засоби й висадки, на маршрутах і проміжних пунктах
евакуації учасників навчально-виховного процесу і населення пішим
порядком, на маршрутах руху сил ЦЗ до осередків ураження і на ділянках
(об’єктах) робіт. Вони складаються із загонів, груп, ланок і постів (патрулів)
охорони громадського порядку. Свої завдання виконують у взаємодії з
підрозділами Міністерства внутрішніх справ, опираючись на їх допомогу й
сприяння. В умовах надзвичайної ситуації формування охорони
громадського порядку переводять на цілодобовий режим роботи.
За обставин виникнення НС учитель (класний керівник) зазвичай виступає
командиром формування. Таке формування складається з групи учнів
певного класу (навчальної групи) та призначеного вчителем старшого групи.
Дії невоєнізованих формувань навчального закладу за сигналами оповіщення
Особливість проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у
навчальному закладі полягає в тому, що вони мають здійснюватися від
моменту отримання сигналу про небезпеку до їхнього повного завершення.
Такий цикл рятувальних робіт можна поділити на два етапи.
Перший етап триває з моменту отримання сигналу про небезпеку до
прибуття рятувальних груп (невоєнізованих формувань цивільного захисту).
Другий етап триває з моменту прибуття формувань цивільного захисту до
виконання завдань, що стоять перед ними, зокрема вивезення (виведення)
усього складу навчального закладу в безпечну зону, евакуації потерпілих у
лікувальні заклади.
На першому етапі рятувальні роботи організовує начальник цивільного
захисту навчального закладу, а виконують їх працівники педагогічного
колективу спільно з невоєнізованими формуваннями.
Наприклад, у випадку виникнення пожежі начальник штабу цивільного
захисту повідомляє про надзвичайну ситуацію в штаб цивільного захисту
району, викликає «швидку допомогу», пожежні підрозділи, міліцію,
організовує збір інформації та заходи із пожежогасіння.
Кожна група невоєнізованих формувань виконує свої функції.
Рятувальна група здійснює рятувальні заходи щодо учнів та працівників
(наприклад вивільнення з-під завалів).
Ланка надання першої допомоги організовує допомогу потерпілим.
Група зв'язку (керівником призначається будь-який вчитель; зі складу групи
призначаються чергові біля засобу зв’язку та посильний) оповіщає вчителів
та учнів про загрозу виникнення надзвичайної ситуації, передає сигнали
структурам цивільного захисту міста (району), підтримує засоби зв’язку в
стані постійної готовності, забезпечує штаб цивільного захисту навчального
закладу засобами зв’язку.
Група забезпечення громадського порядку (керівником призначається
працівник навчального закладу, який відповідає за його охорону) забезпечує
охорону навчального закладу, підтримує порядок у нестандартних ситуаціях,
надає допомогу адміністрації у проведенні евакуаційних заходів.
Протипожежна група забезпечує постійну готовність засобів пожежогасіння
до їх використання (у разі потреби), бере активну участь у локалізації та
гасінні пожежі, надає допомогу в проведенні спеціальної обробки території.
Медична група готує медичні засоби для надання першої медичної допомоги
потерпілим, надає необхідну (за змогою) медичну допомогу потерпілим,
евакуює їх до лікувальних закладів, проводить часткову санітарну обробку
потерпілих.
Група протирадіаційного і протихімічного захисту після отримання сигналу
оповіщення організовує та здійснює видачу засобів індивідуального захисту,
контроль за радіаційною і хімічною ситуацією в навчальному закладі та на
його території, здійснює заходи з ліквідації наслідків радіаційного та
хімічного зараження.
Учні навчального закладу, які мають відповідну підготовку, також можуть
брати участь у діяльності невоєнізованих формувань за дозволом начальника
цивільного захисту. Проте їх основним завданням є дії, спрямовані на
порятунок власного життя та життя оточуючих.
1.Як організовується цивільний захист у навчальному закладі?
2.Що є метою цивільного захисту в навчальному закладі?
3.Що таке штаб ЦЗ?
4.Як організовується робота штабу ЦЗ?
5.Головна функція штабу ЦЗ

Тема : Перша допомога при гострих порушеннях дихання та під час

зупинки серця.
Завдання реанімації — відновлення згасаючих або щойно згаслих основних
життєвих функцій організму: дихання, серцевої діяльності, функцій
центральної нервової системи. Основними завданнями реанімації потерпілих
у стані клінічної смерті є відновлення дихання й роботи серця.
Знати: Поняття реанімації.
Вміти: Перша допомога при зупинці серця,порушенні дихання.
Опрацюйте викладений матеріал. Дайте письмові відповіді на питання в кінці теми.
Реанімація — сукупність методів попередження термінальних станів і

виведення з них.
Завдання реанімації — відновлення згасаючих або щойно згаслих основних
життєвих функцій організму: дихання, серцевої діяльності, функцій
центральної нервової системи. Основними завданнями реанімації потерпілих
у стані клінічної смерті є відновлення дихання й роботи серця. Поступові
ознаки смерті. Переважно смерть настає поступово: згасає свідомість, але
серце й легені ще працюють; потім припиняється дихання, а серцева
діяльність ще якийсь час триває. Буває, що після повного зникнення видимих
ознак життя в людини тривалий час, іноді десятки хвилин, можна
спостерігати повільні рухи кишечника (перистальтику). Навіть через добу
після смерті в померлих ростуть волосся (борода, вуса) і нігті. Усі ці факти
наштовхували вчених на думку про те, що окремі тканини й органи якийсь
час зберігають життєздатність після того, як вгасають функції, необхідні для
життя організму як цілого. Значить, своєчасне відновлення цих функцій може
оживити вмираючий організм. Очевидно, ще за старих часів складалися
первісні уявлення про можливості оживлення померлої людини. Природно,
що засоби, якими користувалися тоді при оживленні, були вкрай
примітивними, не ґрунтувалися на знанні фізіології людського організму, а
тому, як правило, були приречені на невдачу.
Смерть часто наступає передчасно. Це стосується насамперед раптової смерті
від травми, крововтрати, ядухи тощо, коли гине ще життєздатний організм і,
отже, є можливість його оживити. На підставі фізіологічних досліджень
установлено, що між життям і смертю існує певний перехідний період — так
звана клінічна смерть. У цьому періоді вже відсутні зовнішні ознаки життя
— свідомість, дихання, серцева діяльність, але життя ще повністю не згасло:
у тканинах відбуваються процеси обміну речовин, що підтримують у них
мінімальну життєдіяльність. Ці процеси обміну речовин різко відрізняються
від нормальних; разом з тим завдяки їм організм якийсь час ще живе після
припинення серцевої діяльності й дихання.
Штучне дихання — штучне введення в легені повітря (вдих) і виведення
його з легенів (видих) за допомогою спеціальних прийомів або апаратів.
Штучне дихання роблять у випадках, коли самостійне дихання припиняється
або порушується настільки, що киснева недостатність, що розвивається в
організмі, загрожує життю потерпілого. Такий стан може виникнути
внаслідок потрапляння у дихальні шляхи сторонніх предметів, отруєння
оксидом вуглецю, ураження електричним струмом, у потопельників тощо.
Штучне дихання ефективне лише в тих випадках, коли ще працює серце.
Його необхідно почати робити якомога раніше й проводити відповідно до
ритму нормального дихання, тобто 16—18 разів на 1 хв. Відновлення
самостійного дихання при наявності серцебиття, хоча б і дуже слабкого,
може настати іноді через кілька годин,
і протягом усього цього часу має беззупинно проводитися штучне дихання.
Перед початком штучного дихання потрібно очистити рот потерпілого від
слини, слизу, блювотних мас, землі, мулу тощо. Якщо щелепи стиснуті, їх
потрібно розсунути рукояткою ложки чи обгорнутим марлею чи хусткою
ножем.
Запитання для самоконтролю:
1.Які відновлення функцій організму належить до реанімаційних?
А) фіксація кінцівок при переломах;
Б) штучне дихання;
В) непрямий масаж серця;
Г) зупинка кровотечі.
2. Реанімація—це:
А) відновлення функцій кишечнику;
Б) зупинка капілярної кровотечі;
В) допомога при отруєнні;
Г) відновлення дихання і роботи серця.
3. Першочерговість дій при реанімацій:
А) відновлення прохідності дихальної системи;
Б) непрямий масаж серця;
В) штучне дихання;
Г) чергування штучного дихання і непрямого масажу серця.
4.Ознаками зупинки серця є відсутність:
А) перистальтики кишечнику;
Б) дихальних рухів;
В) серцебиття;
Г) пульсу.
5) Клінічна смерть — це коротке припинення:
А) життєдіяльності дихальної системи;
Б) роботи серця;
В) діяльність головного мозку;
Г) життєдіяльності критичних систем.
6) Біологічна смерть має такі ознаки:
А) тривала відсутність дихання;
Б) повільна робота серця;
В) тривала відсутність роботи мозку;
Г) медичні прилади фіксують ознаки життєдіяльності організму, але не всі;
1.Чим небезпечна зупинка дихання?
2.Скільки часу потрібно для надання медичної допомоги?
3.Якими є завдання реанімації?
4.Яким способом можна відновити дихання?


Тема : Перша медична допомога при пораненнях.

Перев’язка пораненого.
Рани — це ушкодження з порушенням цілісності шкіри, слизо вих оболонок,
а також порушення цілісності скелетних м’язів та внутрішніх органів.
Знати: Рани та їх особливості.
Вміти: Накладання пов’язок на рани.
Опрацюйте викладений матеріал. Дайте письмові відповіді на запитання

в кінці теми.
Рани — це ушкодження з порушенням цілісності шкіри, слизових

оболонок, а також порушення цілісності скелетних м’язів та ініутрішніх
органів.
Якщо накласти пов’язку на незнезаражену рану, то виникає нагноєння.
Особливо небезпечними є анаеробні бактерії, які викликають гангрену або
правець.
Під час обробки ран не можна допускати дій, що провокують додаткові
больові відчуття з наступним шоком.
Якщо з потерпілого неможливо зняти одяг у місці поранення, то одяг
розрізають.
Якщо на поверхні рани вільно лежать сторонні предмети, їх обережно
видаляють. Якщо сторонні предмети потрапили в рану, то видаляти їх не
можна у зв’язку з небезпекою сильної кровотечі.
Зверніть увагу! Поверхню рани можна промивати тільки перекисом водню.
Не обробляйте рану ватою.
Краї рани двічі змазують йодом або зеленкою. Якщо ці засоби відсутні,
використовують будь-яку спиртову рідину або воду. Потім рану закривають
стерильною серветкою,
перев’язним пакетом.
Асептика — методи попередження гнійних ускладнень ран і опіків.
Асептичні заходи:
— застосування стерильних матеріалів (бинти, серветки, перев’язувальний
пакет, пропрасована вологим способом тканина).
Зверніть увагу! Якщо в стерильних матеріалів порушене пакування, то вони
вже не стерильні.
Руки того, хто обробляє рани, мають бути чистими.
Якщо є можливість, руки обробляються спиртовими речовинами.
Антисептика — методи боротьби (знищення) з бактеріями, які викликають
нагноєння.
Антисептичні засоби можуть бути хімічними чи фізичними, біологічними.
До хімічних антисептиків належать йод, «зеленка» перекис водню,
перманганат калію, борна кислота, питна сода, нашатирний спирт (розчин
аміаку), спиртові речовини, ацетилсаліцилова
й оцтова кислоти, 10-відсотковий розчин кухонної солі, концентрований
розчин цукру.
Біологічні антисептики — це антибіотики.
Зверніть увагу! Застосовувати антибіотики можна тільки за призначенням
лікаря.
Перед застосуванням необхідно провести шкірні проби. На внутрішню
поверхню передпліччя наноситься смужкою 1 см антибіотика (на шкіру,
всередину шкіри). Якщо через 5—10 хвилин з’явиться припухлість і
почервоніння, то застосовувати цей антибіотик не можна.
Види кровотеч:
артеріальна;
венозна;
капілярна.
Вони, в свою чергу, поділяються на внутрішню чи зовнішню.
Один зі способів зупинки артеріальної кровотечі притискання артерій
пальцями.
Артерію притискають у тій точці, де вона лежить неглибоко й може бути
притиснута до кістки вище рани.
При кровотечі ран на кисті, передпліччі, плечі артерію притискають трьома
пальцями. Артерії на обличчі, шиї притискають одним пальцем. Стегнову
артерію притискають двома великими пальцями, покладеними один на
другий.
Накладання закрутки й джгута.
Закрутку виготовляють на місці пригоди з великої носової хустинки, тонкої
косинки, шарфа.
Під закрутку підкладають на шкіру тканину або накладають її на одяг.
Зверніть увагу! Тканина (одяг) під закруткою або джгутом мають бути без
складок.
Кінцівку трохи піднімають. Паличку додатково закріплюють тканиною.
Джгут має бути в аптечці водія або його заміняють ременем (від одягу чи
сумки).
Кінцівка нижче місця накладення джгута або закрутки стає блідою і
холодною й узимку її треба утеплювати.
Зверніть увагу! Час накладення джгута або закрутки необхідно зафіксувати в
записці (прикріпити до джгута) або на тілі потерпілого.
У теплу пору року джгут (закрутку) можна не послабляти 1 годину, у
холодну – 20-30хв.
Якщо потерпілий за цей час ще не доправлений до лікарні, то джгут
необхідно послабити на 5 хв.
Засоби перев’язування ран.
Перев’язувальний індивідуальний пакет
Індивідуальний перев’язувальний пакет першої допомоги — готова
асептична й антисептична пов’язка (у спеціальному пакуванні) для захисту
рани від інфекції й крововтрати. Має дві оболонки: зовнішню з
водонепроникного матеріалу й внутрішню — паперову (пергаментну), у якій
укладена стерильна пов’язка. Пов’язка містить марлевий бинт завширшки 7
см, завдовжки 5 м і дві ватно- марлеві подушечки розміром 11 х 13 см, іноді
просочені антисептиками (наприклад сулемою). Одна з подушечок
закріплена на кінці бинта, інша може пересуватися вздовж нього.
При накладанні пов’язки зовнішню оболонку розривають по краю,
внутрішню, пергаментну, розкривають, витягнувши вклеєну в пергамент
нитку. Трохи розгорнувши бинт, одну (або обидві) подушечку накладають на
рану, не торкаючись руками боку подушечки, що повернутий до рани. По
можливості перед накладанням пов’язки краї рани потрібно змазати йодом.
Якщо рана наскрізна, то другу подушечку пересувають по бинту до іншого
отвору. Подушечки прибинтовують; кінець бинта закріплюють шпилькою,
наявною в перев’язувальному пакеті. Водопроникна оболонка
використовується для накладання її на рану поверх стерильної подушечки
при пораненнях грудної клітини із пневмотораксом.
Бинт — вузька (завширшки від 5 до 20 см) і довга (5—7 м) смуга марлі,
рідше іншої матерії (полотно, фланель, гума тощо), що служить для
перев’язування ран, зміцнення пов’язок, шин, які накладають при ранах,
ушкодженнях суглобів і переломах кісток,
фіксації апаратів для витягування. Бинт використовується й при накладанні
нерухомих затверділих пов’язок, для чого в марлю втирається порошок гіпсу.
— способи та техніка його намотування:
а) на рану накладають (по можливості) тільки стерильний бинт або серветку;
б) бинтують рану зліва направо, тримаючи у правій руці, пов’язку
підтримують лівою рукою;
в) кожним туром бинта (оберт) наполовину перекривають попередній тур.
Пов’язку накладають таким чином, щоб не порушити кровообіг, але щільно.
Види пов’язок.
При пораненнях, опіках, переломах, розтягненнях виникає необхідність
накладання пов’язок. Від того, наскільки правильно вони будуть накладені,
залежить подальший стан потерпілого.
Пов’язки бувають м’які і змінні.
Для перев’язки різних частин тіла (голови, передпліччя, плеча, гомілки,
стегна, тулуба) використовуються різні бинти.
За призначенням вони бувають: покриваючими (при ушкодженнях шкіри),
давлючими (при зупинці кровотеч), мобілізаційними (забезпечують
нерухомість кісток до огляду лікаря), підтримуючими (підтримують кінцівки
в певному положенні).
Загальні вимоги.
На рану необхідно накласти стерильну серветку, не можна накладати вату
без серветки.
2. Класифікація пов’язок.
Основні види пов’язок:
1) звичайна (зміцнювальна) — для утримування перев’язного матеріалу на
рані;
2) давлюча — для створення постійного тиску на певну частину тіла
(наприклад при кровотечі з рани);
3) нерухома — що фіксує яку-небудь частину тіла в нерухомому стані (див.
Іммобілізація).
Звичайні пов’язки бувають пластирні, колодієві або бинтові.
Пластирні пов’язки використовують для закріплення перев’язного матеріалу
на рані за допомогою смужок липкого пластиру. Бинтові пов’язки
накладаються за різними правилами, залежно від ураженої частини тіла. Для
накладання цих пов’язок треба знати
правила бинтування. Правильно накладена пов’язка не повинна
розпускатись, з’їжджати, здавлювати із зайвою силою перев’язане місце,
порушуючи кровообіг і заподіюючи біль. Бинт (переважно марлевий) має
початок (вільний кінець) і голівку (згорнута частина).
Хворий має перебувати в зручному для бинтування стійкому положенні —
лежати або сидіти. Частина тіла, яку планується забинтувати, оголюється й
фіксується в певному положенні: нога витягнута й розігнута в коліні, рука
зігнута в лікті, а плече трохи
відведене від тулуба. Бинтування треба проводити так, щоб не викликати
застою
крові: наприклад, на руках і ногах — знизу вгору. Однією рукою
притримують уже накладені тури бинта, другою — котять бинт поверхнею
тіла. Перший і другий тури мають збігатися, а кожен наступний — закривати
попередній на половину ширини бинта,
немовби закріплюючи його. Якщо при перев’язці бинт робить занадто
великий ухил і не покриває попереднього ходу, то потрібно його
перевернути, щоб спрямувати трохи вниз, після цього бинт піде знову
правильно. Коли бинтування закінчено, кінець бинта
або заколюють шпилькою (але не над раною), або розрізають чи розривають
на дві смуги й зав’язують вузлом. У деяких випадках застосовують
косинкову пов’язку.
При накладанні давлючої пов’язки, що переважно застосовується для
зупинки кровотечі, марлю або вату кладуть поверх перев’язного матеріалу
під бинт. Нерухомі пов’язки робляться з бинтів, просочених матеріалами, що
тверднуть (гіпсова пов’язка), або з накладенням шин.
3. Характеристика пов’язок.
— покривні;
— давлючі;
— мобілізуючі;
--підтримуючі.
1.Види пов’язок.
2.Класифікація пов’язок.
3.Класифікація ран.
4.Засоби асептики і антисептики.
5.Правила надання першої допомоги при пораненнях.


Тема : Перша допомога при переломах та вивихах. Транспортування

потерпілих.
Переломи — повні або часткові порушення цілісності кістки. Вивихи — це
стійке зміщення кісток у суглобах.
Знати: Поняття переломів і вивихів.
Вміти: Перша допомога при переломах і вивихах.

Класифікація переломів.
Закриті переломи — не порушена цілісність шкіри та м’язів. Відкриті
переломи — порушення цілісності шкіри та м’язів. У рані видно кісткові
уламки.
Повні переломи — повне порушення цілісності кісток, які можуть бути
зміщені або не зміщені.
Неповні переломи — тріщини і надломи, які виявляються тільки на
рентгенівських знімках.
Одиничні переломи — перелом кістки тільки в одному місці. Множинні
переломи — перелом кістки в декількох місцях.
Ознаками переломів є:
різкий біль, який посилюється при ворушінні;
кровотеча (при відкритих переломах);
набряк (при закритих переломах);
незвичайна рухливість у місці перелому (при закритому переломі);
болі при диханні, якщо є перелом ребер:
кров з вух, якщо є перелом кісток черепа;
можливі ускладнення при переломах:
кровотеча;
травматичний шок;
пневмоторакс (травми ребер).
Вивихи — це стійке зміщення кісток у суглобах. При повному вивиху голівка
однієї кістки виходить із суглобної ямки іншої кістки. При неповному вивиху
суглобні поверхні кісток частково зміщуються. Вивихи виникають при
падінні або від різких рухів. При вивихах може бути пошкодження суглобної
сумки, зв'язок, сухожиль.
Перша допомога при вивихах.

Фіксація кінцівок:
прив’язування до тіла;
підвішування на косинці (шарфі).
Термінове транспортування до хірурга.
Це цікаво!
55 % вивихів — плечовий суглоб;
25 % вивихів — ліктьовий суглоб;
9 % вивихів — суглоби пальців і кистей;
% вивихів — ребер;
З % вивихів — стегон;
З % вивихів - стопи.
Правила накладання шин.
Опорний матеріал шини не повинен травмувати шкіру.
Шина має виходити за межі як мінімум двох суглобів, розташованих вище і
нижче за місце травми.
Шина фіксується (прибинтовується) міцно, але без порушення кровообігу.
Правильна фіксація запобігає або зменшує зміщення кісткових уламків і
травмування судин і м’яких тканин.
Набиття — місцеве закрите ушкодження тканин і органів без порушення

цілісності зовнішніх покривів. При ударах травмуються м'які тканини та
дрібні кровоносні судини, можливе утворення гематоми.
При забитті з’являється біль, припухлість. Шкіра набуває червоно-бурого
кольору в результаті підшкірного крововиливу.
Перша допомога при забитті.
Прикласти холод на місце забитого місця (лід, сніг, холодна вода).
Розтягування м’язів і зв’язок.
При цьому відбувається частковий або повний розрив м’язових волокон і
зв’язок.
Симптоми: біль під час руху, можливий підшкірний крововилив.
Зверніть увагу! Перша допомога при розтягуванні м’язів і зв'язок .
Прикласти холод на місце травми.
Накласти тугу пов’язку.
Забезпечити нерухомість.
Синдром тривалого здавлювання (травматичний токсикоз). Отруєння
організму у зв’язку з потраплянням у кров продуктів руйнування тканин.
Пояснити класифікацію травм кісток і суглобів.
Охарактеризувати ознаки травм кіток і суглобів ,синдром тривалого
здавлювання.
Скласти класифікацію травм опорно-рухової системи.
Змоделюйте першу неспеціалізовану допомогу при різних травмах кісток і
суглобів.
Правила накладання шин.
Література: Є. О. Цуканова «Захист Вітчизни» с. 138-142.


Тема : Перша допомога при опіках. Допомога при тепловому та

сонячному ударі, обмороженні і електротравмах.
Обмороження виникає внаслідок дії на окремі ділянки тіла людини
низьких температур. У шкірі під впливом високих температур
відбувається коагуляція (денатурація білків. Шкірні клітини
порушуються (некроз)і відмирають. Чим вища температура впливу та
термін дії, тим глибше руйнування шкіри.
Знати: Вплив обмороження на організм людини;
особливості термічних опіків.
Вміти: Моделювати першу допомогу при опіках та
обмороженні,запобігати обмороженням і опікам.

Опіки - ушкодження, викликані дією високої температури (полум'я, гаряча

пара, кип'яток) або їдких хімічних речовин (сірчана, соляна, азотна кислоти,
їдкі луги). Залежно від сили опіку розрізняють: опіки 1-го ступеня, коли на
обпаленому місці є лише почервоніння і болючість; опіки 2-го ступеня, коли
утворюються пухирі; опіки 3 і 4 ступенів, коли спостерігається омертвіння
шкіри та глибших тканин, аж до їх обвуглювання.
Опіки можуть бути небезпечними для життя, якщо займають понад 1/3 всієї
поверхні тіла. Коли на людині запалав одяг, слід негайно облити Л водою
або. якщо немає води, накинути на неї ковдру, піджак, пальто, яку-небудь
тканину. Надаючи першу допомогу потерпілому, передусім необхідно
звільнити від одягу обпалену частину тіла. Якщо потрібно зняти одяг,
розрізають частини одягу, які пристали до тіла, не здирають. Зривати і
розрізати пухирі, що утворилися, не можна. Змащувати поверхню жиром або
якою-небудь маззю не потрібно. При опіках 1-го ступеня на почервонілу
шкіру добре покласти марлеву серветку, змочену спиртом. При численних
ушкодженнях, що займають значну частину поверхні тіла, краще просто
загорнути постраждалого в чисте простирадло.
Опіки бувають термічні - викликані вогнем, парою, гарячими предметами і

речовинами, хімічні - викликані кислотами і лугами, електричні - від впливу
електричного струму або електричної дуги. По глибині ураження всі опіки
поділяються на чотири ступеня: перший - почервоніння, набряк шкіри:
другий - водяні міхури: третій - омертвіння поверхневих і глибоких шарів
шкіри; четвертий - обвуглювання шкіри, поразка м'язів, сухожиль і кісток.
При термічних і електричних опіках першого ступеня після ліквідації впливу
на тіло людини небезпечного фактора (вогню, гарячої поверхні, гарячих
рідин, газу або пари) уражені ділянки тіла слід поливати струменем холодної
води або обкласти снігом на 15-20 хв. це зменшує біль і запобігає набряку
тканин.
Щоб уникнути зараження при наданні допомоги потерпілому, не можна
торкатися руками обпалених ділянок або змащувати їх мазями (жирами,
оліями, вазеліном), присипати питною содою, крохмалем. Не можна також
проколювати міхури і видаляти сторонні частки, що пристали до обпаленого
місця (мастику, каніфоль, смолисті речовини), тому що, видаляючи їх, легко
можна зняти обпалену шкіру і тим самим створити сприятливі умови для
зараження рани.
Не можна зривати одяг і взуття з обпаленого місця. їх необхідно розрізати
ножицями або ножем, а потім обережно зняти. Якщо обгорілі шматки одягу
прилипли до шкіри, то поверх накладають стерильну пов'язку і направляють
потерпілого в лікувальну установу.
При важких і великих опіках потерпілого загортають у чисте простирадло
або тканину, не роздягаючи, укривають якомога тепліше, дають одну-дві
пігулки анальгіну або амідопирину, теплий чай, створюють спокій до
прибуття лікаря. Обпалену людину закривають стерильною марлею.
При перших ознаках шоку (потерпілий різко блідне, подих поверхневий,
частий, пульс ледь прощупується) слід терміново дати випити 20 крапель
настоянки валеріани.
При опіках очей варто робити холодні примочки з розчину борної кислоти
(1/2 чайної ложки кислоти на склянку води) і негайно направити потерпілого
до лікарні.
При опіку електричною дугою і поразці електричним струмом
постраждалого (незалежно від площі опіку) варто доставити в лікувальну
установу, тому що він має перебувати під постійним лікарським наглядом.
При таких опіках зупинка серця може настати через кілька годин або навіть
доби з моменту травми.
Ушкодження від дії низької температури називають обмороженням. При
обмороженні спочатку відчувається почуття холоду, що потім змінюється
онімінням, при якому зникають спочатку болі, а потім будь-яка чутливість.
Перша допомога полягає в негайному зігріванні потерпілого, а надто
обмороженої частини тіла. Хворий з обмороженнями має бути якнайшвидше
перекладений в тепле місце. Передусім слід зігріти постраждалу частину
тіла, відновити в ній кровообіг. Це досягається масажем обмороженої
ділянки чистими руками, змоченими спиртом, іноді досить тривалий час.
Після ванни, розтирання пошкоджену ділянку треба висушити, закрити
стерильною пов'язкою і обкутати чимось теплим. Хворим дають гарячу каву,
чай, молоко.
Перегрівання організму при високій температурі може призвести до
порушення терморегуляції організму і виникнення теплового удару. У
потерпілого з'являються в'ялість, головний біль, спрага, слабкість, пульс 120
—140 ударів за хвилину, підвищується температура тіла до 40— 41 °С,
червоніє шкіра, можливі втрата свідомості і смерть.
Тривале перебування під сонячним опроміненням у спеку може призвести
до сонячного удару. При цьому з'являється сильний головний біль, слабкість,
сонливість, порушення дихання та серцевої діяльності, нудота, блювота,
втрата свідомості.
Потерпілого перевести в затінок або прохолодне приміщення, покласти на
спину, розслабити пояс і одяг, підняти голову, оббризкати холодною водою,
покласти холодну примочку на голову і груди, дати понюхати нашатирний
спирт і створити умови для притоку свіжого повітря, дати випити 20 крапель
валеріани або корвалолу і запити холодною водою. При необхідності
провести штучне дихання і відправити до лікувальної установи.
1.Ознаки і класифікація опіків?
2.Ознаки теплового удару?
3.Ознаки і класифікація обмороження?
4.Перша допомога при сонячному ударі?
5.Перша допомога при опіках?
.
Література: Є. О. Цуканова «Захист Вітчизни» с. 54-66; 175-177.

Тема : Перша допомога при утопленні, синдромі тривалого

здавлювання та інших паталогічних станах.
Залежно від того, чи наповнились легені потерпілого водою чи ні,
розрізняють два види утоплення - мокре і сухе. При справжньому (мокрому)
утепленні рідина обов'язково потрапляє в легені (75-95% усіх утоплень). При
рефлекторному звуженні голосової щілини вода не потрапляє в легені і
людина гине від механічної асфіксії (5-20% усіх утоплень).
Знати: Ознаки патологічного стану при утопленні.
Вміти: Перша допомога при утопленні.

Залежно від того, чи наповнились легені потерпілого водою чи ні,

розрізняють два види утоплення - мокре і сухе. При справжньому (мокрому)
утепленні рідина обов'язково потрапляє в легені (75-95% усіх утоплень). При
рефлекторному звуженні голосової щілини вода не потрапляє в легені і
людина гине від механічної асфіксії (5-20% усіх утоплень). Трапляються
утоплення від первинної зупинки серця і дихання внаслідок травми,
температурного шоку тощо. Утоплення може настати також при тривалому
пірнанні, коли кількість кисню в організмі зменшується до рівня, що не
відповідає потребам мозку. У випадку мокрого утоплення, коли потерпілого
рятують одразу після занурення, під воду, у початковий період після його
підняття на поверхню спостерігається загальмований або збуджений стан,
шкірні покриви і губи бліді, дихання супроводжується кашлем, пульс
прискорений, морозить. Верхній відділ живота здутий, нерідко буває
блювання. Вказані ознаки можуть швидко зникнути, але інколи слабкість,
запаморочення, біль у грудях та кашель зберігаються протягом кількох днів.
Якщо тривалість остаточного занурення потерпілого під воду становила не
більше кількох хвилин, після витягнення з води людина непритомна, шкірні
покриви синюваті, з рота і з носа витікає пінна рідина рожевого забарвлення,
зіниці слабо реагують на світло, щелепи міцно стиснуті, дихання уривчасте
або відсутнє, пульс слабкий, неритмічний, стан організму характеризується
як атональний. У тих випадках, коли після остаточного занурення
потерпілого під воду минуло 2-3 хвилини, самостійне дихання і серцева
діяльність, як правило, відсутні, зіниці розширені і не реагують на світло,
шкірні покриви синюшні. Ці ознаки свідчать про настання клінічної смерті.
При сухому утепленні посиніння шкіри виражене менше, ніж при мокрому, в
азональному періоді відсутнє витікання пінистої рідини з рота. Клінічна
смерть триває 4-6 хвилин. Утоплення, що розвинулось внаслідок первинної
зупинки серця і серцевої діяльності, характеризується різкого блідістю
шкіри, відсутністю рідини в порожнині рота і носа, зупинкою дихання і
серця, розширенням зіниць. У таких утоплеників клінічна смерть може
тривати 10-12 хвилин.
Допомога. Якнайшвидше очистити порожнину рота і глотки утопленого від
слизу, мулу та піску. Якщо в дихальних шляхах потерпілого є вода, її
необхідно швидко видалити, для чого потерпілого перевертають на живіт,
перегинають через коліно, щоб голова звисала вниз, і кілька разів натискають
на спину (рис.). Після цього потерпілого перевертають обличчям догори і
починають робити оживлення. Рис.1. Видалення води з дихальних шляхів та
шлунка у витягнутого з води. Коли утопленик врятований у початковому
періоді утоплення, треба насамперед вжити заходів до усунення емоційного
стресу: зняти мокрий одяг, досуха обтерти тіло, заспокоїти. Якщо потерпілий
непритомний при досить спонтанному диханні, його кладуть горизонтально,
піднімають на 40-50° ноги, дають подихати нашатирним спиртом. Одночасно
зігрівають потерпілого, проводять масаж грудної клітки, розтирають руки і
ноги. Як правило, утоплення супроводжується асфіксією. Асфіксія - задуха,
викликана кисневим голодуванням та надлишком вуглекислого газу в крові
та тканинах, настає через припинення надходження повітря в легені протягом
2-3 хвилин. Людина, як правило, непритомніє. Далі може зупинитись серце і
наступити смерть. Причини асфіксії - стискання гортані і трахеї (задушення);
затоплення гортані і трахеї водою (утоплення); заповнення їх слизовими
масами, блювотинням, землею; закривання входу в гортань стороннім тілом
чи язиком; параліч дихального центру від отрути, вуглекислого газу,
снодійних засобів; травми головного мозку; захворювання на дифтерію, грип,
ангіну. Ознака - відсутність дихання, наявність якого встановлюється за
рухами грудної клітини або за зволоженням дзеркала, прикладеного до носа
чи рота потерпілого. Допомога полягає у тому, що по-першому необхідно
витягнути язик, якнайшвидше вичистити порожнину рота від слизу, крові,
харчових продуктів, землі тощо, розстебнути комір, пояс, верхній одяг - все,
що може заважати диханню, і здійснювати штучне дихання. (Інколи через
набряк гортані виконувати штучне дихання стає неможливим. Щоб
зменшити набряк, накладають холодний компрес на кадик, ноги ставлять у
гарячу воду. При потребі виконується трахеотомія - введення трубки у
розсічену трахею. Інколи при спробах самогубства можливі зупинка серця і
дихання. Тому є вкрай важливим уміти роботи штучне дихання та масаж
серця.
Штучне дихання. Найефективнішим способом штучного дихання є дихання
"із легень у легені", яке проводиться "із рота в рот" або "із рота в ніс" (рис. 2).
Потерпілого кладуть на спину на тверду рівну поверхню, відкинувши голову
різко назад, для чого під плечі необхідно покласти валик або будь-який
згорток. Для запобігання переохолодження організму потерпілого Під його
спину доцільно також покласти підстилку (ковдру, пальто). Особа, що надає
допомогу, пальцями затискає потерпілому ніс, робить глибокий вдих,
притискає свої губи до губ потерпілого, швидко робить різкий видих йому в
рот і відкидається назад. Під час вдування повітря в легені потерпілого
спостерігається розширення його грудної клітки. Коли рятувальник
відкидається назад, грудна клітка потерпілого спадає; відбувається видих.
Вдування повторюють з частотою 8-12 раз на хвилину. З гігієнічною метою
рекомендується рот потерпілого прикрити шматком чистої тонкої тканини
(носовик, поділ сорочки, бинт, косинка тощо).
Можна вдувати повітря в ніс потерпілого, затискаючи йому при цьому рот.
Якщо пошкоджено обличчя і проводити штучне дихання "із легень у легені"
неможливо, треба застосувати метод стиснення і розширення грудної клітки
шляхом складання і притискання рук потерпілого до грудної клітки з їх
наступним розведенням у боки. Штучне дихання необхідно проводити
наполегливо і тривало (інколи кілька годин) до появи у потерпілого
самостійного стійкого дихання. Рис.2. Штучне дихання способом "із рота в
рот": а) вдих; б) видих
Зовнішній масаж серця здійснюється негайно після його зупинки.
Потерпілого кладуть на спину на тверду поверхню. Особа, що надає
допомогу, стає на коліна зліва від потерпілого, кладе обидві долоні (одна
поверх другої) на нижню третину грудної клітки зліва (рис. 5.2). і починає
робити масаж - ритмічне стискання серця між грудиною та хребтом з
частотою 60 разів на хвилину. Сила поштовху має бути такою, щоб грудина
зміщувалась вглибину на 4-5 см. Після кожного поштовху руки на мить
віднімають від грудної клітки, а потім знову натискають. При правильному
масажі серця під час натискання на грудину відчуватиметься легкий поштовх
сонної артерії і звуження протягом кількох секунд зіниці, рожевіє шкіра
обличчя і губи, з'являються самостійні вдихи. Якщо виконується оживлення
потерпілого, тобто виведення його з стану клінічної смерті, масаж: серця і
штучне дихання необхідно проводити удвох одночасно. Коли допомогу надає
одна особа, їй для цього необхідно після двох-трьох вдихів робити 12-15
стискань грудної клітки. При оживленні потерпілого ні в якому разі не слід
втрачати пильності. Навіть коли відбулося відновлення самостійного дихання
і серцебиття, не слід забувати про можливість повторної зупинки серця або
дихання. Щоб їх не пропустити, треба стежити за зіницями, кольором шкіри і
диханням, регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу. Не слід
лякатись, коли у потерпілого з'являється блювота. Це свідчить, що відбулось
оживлення організму.
1.Що таке утоплення?
2.Рятувальні засоби?
3.Перша допомога на воді?
4.Ступені синдрому здавлювання?
5.Ознаки реальної загрози життю при утопленні?


Тема : Перша медична допомога при радіаційних ураженнях і від

отруєння речовинами, що є хімічною зброєю .
Негативні наслідки спричинює дія на організм іонізуючого випромінювання
в таких випадках: одноразового зовнішнього гамма — нейтронного,
зовнішнього впливу бета і гамма випромінювань від радіаційної хмари,
довготривалого впливу зовнішніх бета - і гамма - випромінювань,
внутрішнього випромінювання від радіонуклідів.
Знати: Ознаки отруєння отруйними речовинами, що є
хімічною зброєю.
Вміти: Перша допомога при радіаційних ураженнях.

Негативні наслідки спричинює дія на організм іонізуючого випромінювання

в таких випадках: одноразового зовнішнього гамма — нейтронного,
зовнішнього впливу бета і гамма випромінювань від радіаційної хмари,
довготривалого впливу зовнішніх бета - і гамма - випромінювань,
внутрішнього випромінювання від радіонуклідів (заражені харчові продукти,
вода тощо). Настають зміни в системі кровотворення, змінюється клітинний
склад периферійної крові, знижується вміст лімфоцитів (поновлюється
протягом 2 місяців). Опромінюється кістковий мозок, зменшується кількість
гранулоцитів і еритроцитів. Розвивається лейкопенія. Знижується кількість
тромбоцитів, внаслідок чого порушуються процеси згортання крові.
Відбуваються зміни в шлунку — порушуються секреторна і моторна функції
шлунка, виникають органічні зміни, виразки на слизовій оболонці.
Порушуються процеси травлення, знижується апетит, зменшується маса тіла.
Зміни функцій серця, нервової системи, печінки, підшлункової залози,
ендокринної системи мають опосередкований характер. При дозі
опромінення 1 Гр. виникають функціональні порушення в легенях,
пневмонія. Особливо чутливі до РР статеві залози, що згубно діє на
репродуктивну функцію. Масова загибель клітин в інтерфазі призводить до
променевої хвороби мозку. Виникають інфекційно-запальні ускладнення.
Первинна реакція на опромінення. Симптоми первинної реакції — нудота і
блювання від кількох хвилин до 3 діб. Настає загальна слабкість,
запаморочення, головний біль, сонливість, почервоніння склер і шкіри,
сухість в роті, тахікардія, лабільний пульс. Виражені лейкоцитоз, лімфоцитів,
лімфоцитопенія.
Прихований період. Самопочуття хворого поліпшується, зменшується
нудота, припиняється блювання, нормалізується температура тіла, іноді
порушення сну і пригнічення психіки тривають постійно. Протягом 2-5
тижнів спостерігається прогресуюча лейкопенія, тромбоз, спустошення
кісткового мозку, зменшується кількість проритробластів, промілеоцитів,
мегакаріоцитів.
Період розпалу променевої хвороби. Розпочинається завжди гостро, з
вираженими клінічними симптомами. Розвивається інтоксикація організму,
повне його отруєння: зміни в слизовій оболонці кишечнику, порушення
проникності його стінок, потрапляють в кров токсини і бактерії. Внаслідок
цього — нудота, блювання. Спостерігаються безсоння, спрага, пронос.
Температура тіла підвищується до 40°С. Настає млявість, депресія. Випадає
волосся на 12-ту добу, спостерігаються сухість і лущення шкіри. Виразки
кровоточать. Спонтанні кишково-шлункові розлади. Внутрішні крововиливи.
Бронхопневмонія. Абсцеси. Гангрена. Крововиливи в роті. Язик сухий.
Стоматит. Некротична ангіна. Лейкемія, знижуються імунозахист
властивості організму.
Період відновлення. Загальний стан потерпілого поступово поліпшується,
температура тіла — в нормі, склад крові нормалізуються, епітелізуються
виразки, через 6 місяців відростає волосся. Термін — 2—5 місяців.
Гостра променева хвороба (ГПХ) в профілактиці. До профілактичних
заходів належать; комплекс фізичних, хімічних і біологічних заходів,
скерованих на зменшення поглинання організмом енергії проникаючої
радіації, на підвищення стійкості організму до її впливу; індивідуальні і
колективні засоби захисту; часткова і повна санітарна обробка потерпілих;
радіо-проектори (радіозахисні препарати), які підвищують імунологічну
реактивність організму.
Лікарська допомога. Враховують періоди перебігу хвороби, ступінь її
важкості та вираження синдромів.
Самодопомога — 1—2 таблетки стаперазину з індивідуальної аптечки,
вводять підшкірно кордіамін, усувають термічні та механічні фактори,
накладають антисептичні пов'язки, вводять промедол для знеболювання, 1
таблетку демедкарбу з аптечки.
Основу хімічної зброї складають отруйні речовини (ОР) — токсичні хімічні
сполуки, що володіють певними фізичними і хімічними властивостями, що
уможливлюють їхнє бойове застосування з метою ураження людей, тварин і
зараження місцевості на тривалий період. Знаходячись у бойовому стані,
вони вражають організм людини, проникаючи через органи дихання, шкірні
покриви і рани. Крім того, людина може одержати ураження в результаті
вживання заражених продуктів харчування і води, а також при впливі ОР на
слизуваті оболонки очей і носоглотки. Бойовий стан ОР — такий стан
речовини, у якому він застосовується для досягнення максимального ефекту
в поразці людей. Види бойового стану ОР: пара, аерозоль, краплі.
ОР у стані пари чи тонко дисперсного аерозолю заражають повітря й
вражають людей через органи дихання (інгаляційна поразка).
За тактичним призначенням і за характером вражаючої дії ОР поділяються
на групи: смертельні або летальні (для смертельного ураження чи виводу з
ладу людей на тривалий термін), що тимчасово виводять з ладу або
інкапаситанти (діють на нервову систему і викликають психічні розлади),
дратівні і навчальні або ірританти.
За фізіологічною дією на організм ОР підрозділяються на нервово-
паралітичної дії, шкірнонаривної, загально отруйної, задушливої, психічної і
дратівної дії.
У залежності від тривалості збереження вражаючої здатності ОР
підрозділяються на дві групи: стійкі, які зберігають свою вражаючу дію від
декількох годин і доби до декількох тижнів; нестійкі, вражаюча дія яких
зберігається кілька десятків хвилин після їхнього застосування.
До хімічної зброї відносять також спеціальні хімічні речовини, що
призначені для знищення рослин (гербіциди, дефоліанти й ін.).
ОР у виді грубо дисперсного аерозолю чи крапель заражають місцевість,
устаткування, техніку, одяг, засоби захисту, водойми і здатні вражати
незахищених людей як у момент осідання хмари зараженого повітря, так і
після осідання часток ОР унаслідок їхнього випару із заражених поверхонь, а
також при контакті людей з цими поверхнями і при вживанні заражених
продуктів харчування і води.
Кількісною характеристикою ступеня зараження різних поверхонь є
щільність зараження QM — кількість ОР, що знаходиться на одиниці площі
зараженої поверхні (г/м²).Кількісною характеристикою зараження повітря і
джерел води є концентрація ОР — кількість ОР, що міститься в одиниці
об'єму (г/м³).
1.Що потрібне в першу чергу людині при вдиханні отруйних речовин?
2.Чи однаковий алгоритм дій при всіх способах потрапляння отрути в
організм?
3.Речовини, що є хімічною зброєю?
4.Перша допомога при ураженні радіаційними речовинами?
5.Перша допомога при ураженні речовинами ,що є хімічною зброєю?


Тема : Основні способи реанімації і транспортування при гострих

захворюваннях. Застосування лікарських препаратів.
Організм людини продовжує жити й після зупинки дихання та серцевої
діяльності. Дійсно, при цьому припиняється постачання до клітин кисню, без
якого неможливе існування живого організму. Різні тканини по-різному
реагують на відсутність постачання до них крові та кисню, та їхня загибель
відбувається не в один і той самий час. Тому своєчасне відновлення
кровообігу та дихання за допомогою комплексу заходів, що називаються
реанімацією, може вивести хворого з термінального стану.
Знати: Основні способи реанімації.
Вміти: Застосування лікарських препаратів.
Опрацюйте викладений матеріал. Дайте відповіді на питання в кінці

теми.
Встановлено, що організм людини продовжує жити й після зупинки дихання

та серцевої діяльності. Дійсно, при цьому припиняється постачання до клітин
кисню, без якого неможливе існування живого організму. Різні тканини по-
різному реагують на відсутність постачання до них крові та кисню, та їхня
загибель відбувається не в один і той самий час. Тому своєчасне відновлення
кровообігу та дихання за допомогою комплексу заходів, що називаються
реанімацією, може вивести хворого з термінального стану.
Термінальні стани можуть спричинятися різними причинами: шоком,
інфарктом міокарда, великою крововтратою, закупоркою дихальних шляхів
або асфіксією, електротравмою, утопленням, засипанням землею і т. д.
У термінальному стані виділяють 3 фази, або стадії:
- преагональний стан;
- агонія;
- клінічна смерть.
У преагональному стані свідомість хворого ще зберігається, але вона
сплутана. Артеріальний тиск падає до нуля, пульс різко прискорюється та
стає ниткоподібним, дихання поверхове, утруднене, шкірні покриви бліді.
Під час агонії артеріальний тиск та пульс не визначаються, очні рефлекси
(рогівковий, реакції зіниці на світло) зникають, дихання набуває характеру
ковтання повітря.
Клінічна смерть — короткочасна перехідна стадія між життям та смертю, її
тривалість 3-6 хвилин. Дихання та серцева діяльність відсутні, зіниці
розширені, шкірні покриви холодні, рефлексів немає. У цей короткочасний
період ще можливо відновити життєві функції за допомогою реанімації. У
пізніші строки настають незворотні зміни у тканинах та клінічна смерть
переходить у біологічну, справжню.
При термінальному стані незалежно від його причини у організмі
відбуваються загальні зміни, без роз'яснення яких неможливо зрозуміти
сутність та зміст методів реанімації. Ці зміни зачіпають усі органи та системи
організму (мозок, серце, обмін речовин і т. д.) та виникають в одних органах
раніше, в інших — пізніше. Враховуючи те, що органи продовжують жити
деякий час навіть після зупинки дихання та серця, при своєчасній реанімації
вдається добитися ефекту оживлення хворого.
Найчутливіша до гіпоксії (низький вміст кисню у крові та тканинах) кора
головного мозку, тому при термінальних станах раніше за все виключаються
функції вищого відділу ЦНС — кори головного мозку: людина втрачає
свідомість. Якщо тривалість кисневого голодування перевищує 3-4 хвилини,
то відновлення діяльності цього відділу ЦНС стає неможливим. Слідом за
виключенням кори виникають зміни і в підкоркових відділах мозку. У
останню чергу гине довгастий мозок, в якому знаходяться автоматичні
центри дихання та кровообігу. Настає незворотна смерть мозку.
Зростаюча гіпоксія та порушення функцій мозку у термінальному стані
призводять до порушення діяльності серцево-судинної системи. У
преагональний період різко падає насосна функція серця, зменшується
серцевий викид — кількість крові, що викидається шлуночком за 1 хвилину.
Зменшується кровопостачання органів і особливо мозку, що прискорює
розвиток незворотних змін. Завдяки наявності у серці власного автоматизму
його скорочення можуть продовжуватись достатньо довгий час. Однак ці
скорочення неадекватні, малоефективні, наповнення пульсу падає, він стає
ниткоподібним, артеріальний тиск різко знижується, а потім припиняє
визначатися. У подальшому значно порушується ритм скорочень серця та
серцева діяльність припиняється.
У початковій фазі термінального стану — преагонії — дихання
пришвидшується та поглиблюється. У період агонії разом з падінням
артеріального тиску дихання стає нерівномірним, поверховим та, нарешті,
зовсім припиняється — настає термінальна пауза.
Реагують на гіпоксію печінка та нирки: при тривалому кисневому
голодуванні у них також відбуваються незворотні зміни. У термінальному
стані в організмі спостерігаються різкі зміни у обміні речовин. Вони
виражаються перш за все у зниженні окисних процесів, що призводить до
накопичення у організмі органічних кислот (молочної та піровиноградної) та
двоокису вуглецю. В результаті порушується кислотно-основний стан
організму. У нормі реакція крові та тканин організму нейтральна. Затухання
окисних процесів у період термінального стану обумовлює зміщення реакцій
у кислотну сторону, — виникає ацидоз. Чим довший час помирання, тим
більш вираженим стає це зміщення.
Після виходу організму зі стану клінічної смерті спочатку відновлюється
діяльність серця, потім самостійне дихання та лише у подальшому, коли
зникнуть різкі зміни у обміні речовин та кислотно-основному стані, може
відновитися функція мозку.
Період відновлення функції головного мозку найдовший. Навіть після
короткочасної гіпоксії та клінічної смерті (менше хвилини) свідомість може
бути тривалий час відсутня.
Необхідність у штучному диханні, або штучній вентиляції легень, виникає
при асфіксії у зв'язку із закупоркою дихальних шляхів сторонніми
предметами, утопленні, ураженні електричним струмом, отруєнні різними
токсичними речовинами або лікарськими засобами, крововиливі у мозок,
травматичному шоці. Штучне дихання є єдиним методом лікування станів,
при яких самостійне дихання хворого не може забезпечити достатнє
насичення крові киснем.
Гостра дихальна недостатність може виникнути вдруге внаслідок порушення
кровообігу.
Гостра дихальна недостатність та її крайній ступінь — зупинка дихання —
незалежно від причини призводять до зниження кисню в організмі (гіпоксія)
та надмірного накопичення у крові та тканинах двоокису вуглецю
(гіперкапнія). Внаслідок гіпоксії та гіперкапнії в організмі розвиваються
тяжкі порушення функцій усіх органів, які можна усунути лише своєчасною
реанімацією — штучною вентиляцією легень.
Існують різні методи штучної вентиляції легень. У наш час способи
Сільвестра та Шефера застосовують дуже рідко. Вони менш ефективні, ніж
штучне дихання, засноване на принципі вдування у легені, та застосовуються
до осіб з пошкодженням обличчям. Методи Сільвестра та Шефера
протипоказані при травмах грудної клітки. Метод Сільвестра не можна
застосовувати при непрохідності дихальних шляхів у зв'язку з утопленням.
Штучне дихання шляхом вдування повітря може бути здійснене декількома
способами. Найпростіший з них — штучна вентиляція легень рот в рот або
рот в ніс. Розроблені ручні апарати для штучного дихання у вигляді гумового
мішечка з маскою. Ці мішки-респіратори повинні бути у будь-якому
медичному закладі, у медпункті, фельдшерсько-акушерському пункті. У
лікарні для штучної вентиляції легень використовують спеціальні складні
апарати, так звані респіратори. Портативними респіраторами оснащені
машини швидкої допомоги, рятувальні станції на пляжах.
Припинення діяльності серця може виникнути під впливом
найрізноманітніших причин (утоплення, удушення, отруєння газами,
ураження електричним струмом та блискавкою, крововилив у мозок, інфаркт
міокарда та інші захворювання серця, тепловий удар, крововтрати, сильний
прямий удар у ділянку серця, опіки, замерзання та ін.) та у будь-якій
обстановці — у лікарні, стоматологічному кабінеті, вдома, на вулиці,
виробництві. У будь-яких з цих випадках у розпорядженні особи, що робить
реанімацію, є лише 3-4 хвилини для постановки діагнозу та відновлення
кровопостачання мозку.
Розрізняють два види припинення роботи серця: асистолію (повне
припинення діяльності серця) та фібриляцію шлуночків, коли певні волокна
м'язів серця скорочуються хаотично, не координовано. Як у першому, так у
другому випадках серце припиняє «качати» кров та крововитік у судинах
зупиняється.
Основними симптомами зупинки серця, які дозволяють швидко поставити
діагноз, є:
втрата свідомості;
відсутність пульсу, у тому числі на сонних та стегнових артеріях;
відсутність серцевих тонів;
зупинка дихання;
блідість або синюшність шкіри та слизових оболонок;
розширення зіниць;
судоми, які можуть з'явитися у момент втрати свідомості та бути першим
помітним оточуючим симптомом зупинки серця.
Ці симптоми настільки переконливо свідчать про зупинку кровообігу та про
те, що не можна втрачати ані секунди на додаткове обстеження (вимірювання
артеріального тиску, визначення частоти пульсу) або пошуки лікаря, а
необхідно негайно розпочати реанімацію — масаж серця та штучне дихання.
Слід пам'ятати про те, що масаж серця завжди повинен проводитися
одночасно зі штучним диханням, у результаті якого циркулююча кров
збагачується киснем. В іншому випадку у реанімації немає сенсу.
Зараз використовують два види масажу серця — відкритий, або прямий,
який застосовують лише під час операцій на органах грудної порожнини, та
закритий, зовнішній, що проводиться через грудну клітку.
Зовнішній масаж є ритмічним стисканням серця між грудиною та хребтом.
При цьому кров виганяється з лівого шлуночка у аорту та надходить до
головного мозку, а з правого шлуночка — до легень, де збагачується киснем.
Після того, як тиск на грудину припиняється, порожнини серця знову
заповнюються кров'ю.
При проведенні зовнішнього масажу серця хворого вкладають на спину на
тверду поверхню (підлога, земля). Масаж на матраці або м'якій поверхні
робити не можна. Реаніматор стає збоку від хворого та долонями,
покладеними одна на одну, надавлює на грудину з такою силою, щоб
прогнути її за напрямком до хребта на 5–6 см. Частота стискань 100–120 у
хвилину. Руки повинні лежати на нижній третині грудини, тобто на 2 пальці
вище мечоподібного відростку.
У дітей масаж серця слід проводити лише однією рукою, а дітей грудного
віку — кінчиками двох пальців з частотою 100–120 натискань у хвилину.
Точка прикладання пальців у дітей до 1 року — у нижнього кінця грудини.
При проведенні масажу дорослим необхідно застосовувати не тільки силу
рук, потрібно натискати усім корпусом. Такий масаж потребує значного
фізичного напруження та є досить втомлюючий .
Якщо реанімацію виконує одна людина, то через кожні 30 стискань грудини
з інтервалом у 1 секунду вона повинна, припинивши масаж, зробити 2
сильних вдиха по методу рот у рот, рот у ніс або спеціальним ручним
респіратором. При участі у реанімації двох чоловік слід робити 2 роздування
легень після кожних 30 стискань грудини.
Ефективність масажу серця оцінюють за такими ознаками:
поява пульсу на сонних, стегнових та променевих артеріях;
підвищення артеріального тиску до 60-80 мм рт.ст.;
звуження зіниць та поява реакції їх на світло;
зникнення синюшного забарвлення та «смертельної» блідості;
подальше відновлення самостійного дихання.
Слід пам'ятати, що грубе проведення зовнішнього масажу серця може
призвести до тяжких ускладнень — переламаним ребрам з пошкодженням
легенів та серця. При сильному тиску на мечоподібний відросток грудини
може статися розрив шлунка та печінки. Особливу обережність слід виявляти
при проведенні масажу у дітей та людей похилого віку.
Якщо через 30-40 хвилин від початку масажу серця, штучного дихання та
медикаментозної терапії серцева діяльність не відновлюється, зіниці
залишаються широкими, без реакції на світло, можна вважати, що в організмі
почалися незворотні зміни та загибель мозку, і реанімацію доцільно
припинити. При появі явних ознак смерті реанімація можна припиняти
раніше.
При деяких тяжких захворювань та травматичних пошкодженнях (злоякісні
пухлини з метастазами, тяжка травма черепа з розміченням головного мозку)
реанімація не буде мати сенсу та її не слід розпочинати. У інших випадках
раптової смерті завжди залишається надія на оживлення хворого та для цього
повинні бути прийняті усі можливі заходи.
Транспортування хворого із зупинкою дихання та серцевих скорочень може
бути здійснене лише після відновлення серцевої діяльності та дихання або у
спеціальній машині швидкої допомоги, у якій можна продовжувати
реанімаційні заходи.
Штучна вентиляція легенів та масаж серця — лише початкові етапи у
заходах, спрямованих на відновлення самостійного кровообігу, дихання,
функції мозку та інших органів.
Успіх реанімації залежить не тільки від своєчасності цих нагальних заходів,
але й від того, наскільки правильно встановлена причина термінального
стану та обгрунтована відповідна медикаментозна та інфузійна терапія. Для
визначення причини зупинки кровообігу необхідно електрокардіографічне
обстеження. Різниця в електрокардіограмі (ЕКГ) при асистолії та фібриляції
шлуночків дуже характерні; їх повинен знати кожний медичний працівник.
Для лікування фібриляції використовують спеціальні прилади —
дефібрилятори, електричні конденсатори, які можуть створити електричний
розряд у декілька тисяч вольт. При роботі з дефібрилятором необхідно чітко
дотримуватись техніки безпеки. Розряд електричного струму у 3000-7000 Вт
може зняти фібриляцію серця через грудну клітку. Зараз спеціалізовані
реанімаційні машини швидкої допомоги оснащені сучасними
дефібриляторами-конденсаторами.
Медикаментозна терапія термінальних станів та клінічної смерті звичайно
здійснюється лікарською бригадою, яка прибула до місця нещасного випадку
на спецмашині. Застосування лікарських засобів при реанімації спрямоване
на посилення скорочувальної функції серця, відновлення обміну речовин у
ньому, усунення порушень кислотно-основного стану (ацидозу), що
супроводжує зупинку кровообігу, та попередження ускладнень
постреанімаційного періоду, зокрема набряку мозку.
Для відновлення серцевої діяльності використовують адреналін. Препарат
виявляє дуже сильну дію на тонус серцевого м'язу. Його вводять на фоні
масажу серця внутрішньо-серцевого або внутрішньовенного по 0,5 мл 0,1%
розчину, розведеного у 5 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або
глюкози. З цією ж метою використовують ефедрин, мезатон, норадреналін.
На даному етапі розвитку реаніматології внутрішньо-серцеві ін'єкції не
використовують.
Препарати кальцію — кальцію хлорид та глюконат кальцію — також
посилюють серцеві скорочення та ефективні при зупинці серця; 5-10 мл 10%
розчину кальцію хлориду іноді вводять внутрішньо-серцевого разом з
адреналіном.
При реанімації застосовують також новокаїнамід, особливо при фібриляції
шлуночків перед застосуванням дефібриляції. Новокаїнамід іноді навіть
знімає фібриляцію серця.
Слід враховувати, що в умовах ацидозу реанімація та медикаментозна
терапія не будуть ефективними. Тому при першій нагоді вводять 4-8,4%
розчин натрію гідрокарбоната. Велике значення мають ін'єкції вітамінів
групи В, аскорбінової кислоти та кокарбоксилази, преднізолону, які також
впливають на обмін речовин, сприяючи усуненню ацидозу, відновленню
серцевої діяльності.
Застосування стимуляторів дихання, ЦНС, таких, як кордіамін, лобелін,
цититон, стрихнін, під час реанімації неприпустиме, тому що вони,
посилюючи обмінні процеси у клітинах, збільшують потребу останніх у
кисні й тим самим роблять їх менш стійкими до гіпоксії.
Під час реанімації усі лікарські препарати вводять тільки внутрішньовенного
або внутрішньо-серцевого. Підшкірні та внутрішньо- м'язові ін'єкції у зв'язку
з відсутністю кровотоку неефективні, а всмоктування препаратів після
відновлення нормального кровообігу може призвести до небезпечних для
життя хворого наслідкам. Тому для проведення медикаментозної терапії
виконують венепункцію або катетеризацію вени. У реанімаційній практиці
застосовують катетеризацію великих венозних судин, які розташовані біля
серця, — підключичної або яремної вени. Під час реанімації для введення
ліків масаж серця та штучне дихання припиняють не більш ніж на 10-15
секунд.
Основою інтенсивної терапії постреанімаційного періоду є масивна
інфузійна терапія, у яку входить переливання крові та кровозамінників,
розчинів електролітів та енергетичних речовин (глюкоза, спирти), розчинів
ліків, регулюючих різні сторони гомеостазу, ліквідуючих ендогенну або
екзогенну інтоксикації.
Необхідність у реанімаційній допомозі може виникнути у будь-якій
обстановці. Життя постраждалого у цьому випадку буде залежати від того,
наскільки людина, яка надає допомогу, володіє методами реанімації
(зовнішній масаж серця та штучне дихання). Звичайно, що повноцінні
реанімаційні заходи може провести лише медичний працівник.
Велике значення має організація спеціального кабінету у поліклініці, аптеці,
будь-якому медичному пункті, де необхідно мати реаніматологічний набір. У
ньому повинні бути:
стерильні бинти та серветки;
шприці у спеціальних укладках;
кровоспинні джгути;
повітровід для дихання рот у рот;
ручний мішок-респіратор;
медикаменти: адреналін у ампулах — 0,1% розчин, кальцію хлорид у
ампулах — 10% розчин, кофеїн, ефедрин, корглікон, промедол або морфін,
преднізолон для внутрішнього введення, новокаїн, папаверин, нітрогліцерин
у таблетках;
розчини для внутрішнього вливання — поліглюкін, гемодез та желатиноль;
голки для венепункції;
стерильна система для внутрішньовенного вливання.
Спеціальні реанімобілі оснащені усім необхідним для здійснення реанімації,
навіть для проведення операцій (трахеостомія, катетеризація вен, артерій та
серця, прямий масаж серця та ін.).
В усіх великих лікарнях є спеціальні реанімаційні відділення. Ці відділення
мають окремий штат лікарів-реаніматологів та висококваліфікованих сестер,
складне обладнання для проведення реанімації, діагностичну апаратуру. У
реанімаційні відділення надходять тяжкохворі з інших відділень, наприклад,
після операції, та доправлені машинами швидкої допомоги.
Існують реанімаційні відділення
терапевтичного профілю, в яких лікують хворих з інфарктом міокарда, з
гострою серцевою недостатністю, тяжкими захворюваннями органів
дихання, хірургічні — для післяопераційного ведення хворих,
токсикологічні центри — для лікування отруєнь, травматологічні відділення
— для хворих з тяжкими травмами та травматичним шоком.
1. Дати визначення поняттю ”реанімація”?
2. Реанімація при зупинці дихання.
3.Реанімація при зупинці кровообігу.
4.Техніка зовнішнього масажу серця.
5.Організація реанімаційної допомоги.

Спр Лікувальна Справа

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Спр Лікувальна Справа

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Міністерство охорони здоров’я

Рокитнівське медичне училище

Предмет «Захист Вітчизни»

Курс І , спеціальність 5.12010101 «Лікувальна справа»

Позааудиторна самостійна робота студентів №1

Тема :Застосування міжнародного гуманітарного права.

Опрацюйте викладений матеріал. Дайте письмові відповіді на

МГП і Міжнародне право в галузі прав людини (МПГПЛ) доповнюють

Дайте відповіді на запитання:

Література: Є. О. Цуканова «Захист Вітчизни» с. 12-18

Предмет «Захист Вітчизни»

Курс І , спеціальність 5.12010101 «Лікувальна справа»

Позааудиторна самостійна робота студентів №2

Тема : Засоби і методи ведення воєнних дій.

У Статуті Міжнародного кримінального суду перераховані серйозні

Опрацюйте викладений матеріал. Дайте письмові відповіді на запитання в

Питання для самоконтролю знань:

3) Положення МГП зафіксовані :

4) Заборонені методи ведення воєнних дій:

5)Зброя,яку забороняє МГП:

6) Відповідальність за воєнні злочини визначають:

7) Воєнними кримінальними злочинами є:

8) Воєнними кримінальними злочинами є:

9) До зброї вибіркової дії належать:

Дайте відповіді на запитання:

Література: Є. О. Цуканова «Захист Вітчизни» с. 18-30

Предмет «Захист Вітчизни»

Курс І , спеціальність 5.12010101 «Лікувальна справа»

Позааудиторна самостійна робота студентів №3

Тема : Основні системи організму людини, їх функції. Травми систем та

Опрацюйте викладений матеріал. Дайте письмові відповіді на запитання у

Література: Є. О. Цуканова «Захист Вітчизни» с. 103-105

Предмет «Захист Вітчизни»

Курс І , спеціальність 5.12010101 «Лікувальна справа»

Позааудиторна самостійна робота студентів №4

Тема :Основи законодавства України про охорону здоров’я людини.

Опрацюйте поданий матеріал. Дайте письмові відповіді на питання в

Починаючи з 1991 року, в Україні почались радикальні перетворення в усіх

Література: Є. О. Цуканова «Захист Вітчизни» с. 118-131

Предмет «Захист Вітчизни»

Курс І , спеціальність 5.12010101 «Лікувальна справа»

Позааудиторна самостійна робота студентів №5

Тема : Захворювання основних

Інфекційні захворювання за поширеністю в усьому світі посідають третє

Література: Є. О. Цуканова «Захист Вітчизни» с. 152-174

Предмет «Захист Вітчизни»

Курс І , спеціальність 5.12010101 «Лікувальна справа»

Позааудиторна самостійна робота студентів №6

Тема: Опіки та отруєння організму людини. Уражаюча дія електричного

Опрацюйте поданий матеріал. Дайте відповіді на запитання в кінці

Опіки. Уражає дія електричного струму

Запитання для самоконтролю:

Література: Є. О. Цуканова «Захист Вітчизни» с. 175-188

Предмет «Захист Вітчизни»

Курс І , спеціальність 5.12010101 «Лікувальна справа»

Позааудиторна самостійна робота студентів №7

Тема : Оцінювання стану критичних систем. організму людини.

Опрацюйте викладений матеріал. Дайте письмові відповіді на запитання

Критичними називаються ті системи, ушкодження яких створюють

Питання для самоконтролю знань:

Література: Є. О. Цуканова «Захист Вітчизни» с. 11-102

Міністерство охорони здоров’я

Курс І , спеціальність 5.12010101 «Лікувальна справа»

Позааудиторна самостійна робота студентів №8