Основи міжнародного гуманітарного права

Заняття 1. Об’єктивна необхідність урегулювання

ведення бойових дій за допомогою міжнародного
гуманітарного права
1. Передумови формування Міжнародного гуманітарного
права
За останні 5 тисячоліть відбулося майже 14 тис. воєн, у
яких загинуло 5 млрд. людей. Нині на нашій планеті – трохи
більше 6 млрд. населення. За останні 3400 років на Землі було
лише 250 років миру.
До закінчення Першої світової війни ведення війни не
вважалося протизаконним актом, а розглядалося як
припустимий засіб розв’язання конфліктів.
У 1919 р. за допомогою Статуту Ліги Націй, а в 1928 р. –
пакту Бріана-Келлога (про систему колективної безпеки) були
зроблені спроби оголосити війну поза законом. У Статуті Ліги
Націй війна засуджувалася й не вважалася засобом у
вирішенні конфліктів (дозволялася, якщо в інший спосіб дійти
згоди неможливо). З прийняттям Статуту ООН (1945) загроза
сили або її застосування були заборонені, передбачалося
утримуватися від війни (стаття 2 Статуту ООН) як засобу
вирішення міжнародного конфлікту. Війна дозволена лише в
таких випадках:
• як законна самооборона – індивідуальна чи колективна
(стаття 51 Статуту ООН) у разі нападу;
• примусовий засіб для відновлення миру та проти
держави, від якої йде загроза міжнародній безпеці;
• для підтримання миру.
Незважаючи на всі зусилля забезпечити мир на Землі
після двох світових воєн, збройні конфлікти залишаються
характерною ознакою сьогодення. Держави, етнічні й
політичні групи продовжують вирішувати протистояння за
допомогою зброї, що призводить не лише до страждань, а й до
смерті. Нині – це гібридна війна в східних регіонах України.
Людина в умовах війни, незалежно від свого попереднього
статусу в суспільстві, страждає від голоду, холоду, руйнувань,
зміни способу життя, від втрат. Часто фізичні страждання
поєднуються з моральними (психічними). Людська гідність
принижується, непоправно деформується. Міжнародне
гуманітарне право (МГП) забезпечує захист людини в умовах
війни.
Міжнародне гуманітарне право (МГП) – це сукупність
принципів і норм, які регулюють взаємовідносини держав у
період збройних конфліктів.
2. Особливості ведення воєнних дій з урахуванням норм
МГП
Правовий статус учасників бойових дій. Міжнародне
гуманітарне право розрізняє дві категорії осіб: ті, які не
входять до складу збройних сил і не беруть участь у боях, –
цивільне населення, і так звані законні учасники війни –
комбатанти. Комбатанти (фр. combattant – воїн) – особи, які
мають командира, відповідального за їхні дії, носять
визначений і виразно видимий здалеку розпізнавальний знак,
що відрізняє їх від цивільного населення, входять до складу
збройних сил сторін, що воюють, безпосередньо ведуть бойові
дії проти ворога зі зброєю в руках, дотримуючись законів і
звичаїв війни. Відповідно до Женевських конвенцій 1949 р.,
до комбатантів належать: особовий склад регулярних
збройних сил; поліцейські сили; ополчення, добровольчі
загони, які входять або не входять до складу регулярних
збройних сил; особовий склад рухів опору й партизанських
формувань; особи, які надають допомогу збройним силам, але
не беруть особистої участі в бойових діях; члени екіпажів
торгових суден і цивільних літаків, які надають допомогу
збройним силам; населення, яке з наближенням противника
взялося до зброї, за умови, що воно відкрито носить зброю і
дотримується законів і звичаїв війни. За комбатантами
визнається право застосовувати військове насильство,
відповідно й до них застосовується вища форма військового
насильства – фізичне знищення. Потрапивши в полон,
комбатанти набувають статусу військовополонених
Некомбатанти – це інтендантський, медичний,
юридичний і духовний персонал, який правомірно перебуває у
складі збройних сил сторін, що воюють, і допомагає в
досягненні успіхів під час бойових дій, але безпосередньо
участь у них не бере, а застосовувати зброю може лише для
самозахисту. Застосовувати зброю проти некомбатантів
заборонено. Вони не є об’єктом воєнних дій з боку
противника і мають право на заступництво при потраплянні
під його владу. Але в разі участі в бойових діях цей персонал
набуває статусу комбатантів. Побутує поняття «незаконні
комбатанти», яких розмежовують на дві групи з різним
правовим статусом і відповідно різним обсягом права, що
застосовується до них. До першої групи належать «незаконні
комбатанти на полі бою», які не виконують одну або кілька з
умов, необхідних для надання статусу комбатанта і,
відповідно, не маючи права, беруть безпосередню участь у
бойових діях. Другою групою «незаконних комбатантів у
тилу» є диверсанти й шпигуни, які діють у тилу противника.
Однак усім незаконним комбатантам гарантується хоча б
мінімальний рівень захисту їхніх прав. Наприклад, убивство,
катування та інші дії, що посягають на життя, здоров’я чи
гідність «незаконних комбатантів», суворо заборонені. Інша
категорія осіб, які входять до складу збройних сил воюючих
сторін і носять військову форму, – розвідники. Вони
проникають у розташування противника з метою збору
відомостей про нього для свого командування. Головна
відмінність військового розвідника від шпигуна – наявність у
розвідника військової форми, що свідчить про його
належність до збройних сил своєї держави.
У Протоколі І 1977 р. юридично конкретизовані певні
положення про віроломство, сформульовано чітке визначення
шпигуна й найманця, а також увиразнено відомості про
цивільний захист і подано деякі інші визначення, що
розширюють сферу МГП. Лазутчики (шпигуни), збираючи
відомості в районі воєнних дій, на відміну від розвідників,
діють таємно або під фальшивими приводами. Найманці – це
особи, які діють з метою отримання матеріальної винагороди,
не є громадянами жодної із сторін конфлікту, не проживають
постійно на їхній території і не є особами, спрямованими для
виконання службових обов’язків. Найманці не мають права на
статус комбатанта або військовополоненого. Найманство
кваліфікується як військовий злочин, тому найманці можуть
бути покарані воєнним судом. У 1989 р. під егідою ООН була
укладена Конвенція про заборону вербування, використання,
фінансування й навчання найманців, якою ООН оголосила
найманство міжнародним злочином, що зачіпає інтереси всіх
держав, і призвала їх ухвалити закони, що карають найманців
як кримінальних злочинців. На відміну від найманців,
добровольці (волонтери) з числа іноземних громадян з
огляду на їхні політичні або інші переконання (але не за
матеріальну вигоду!) можуть бути зараховані до особового
складу збройних сил однієї зі сторін конфлікту. До учасників
бойових дій належать особи військового й цивільного
персоналу підрозділів ЗС України та інших військових
формувань, правоохоронних органів, які брали участь у
міжнародній миротворчій операції або в розмінуванні
місцевості від інженерних боєприпасів і вибухових пристроїв
на території інших держав.
3. Заборонені методи та засоби ведення воєнних дій.
Заборонені дії відносно жертв війни
Щоб запобігти зайвим стражданням і невиправданим
жертвам серед цивільного населення, заподіянню серйозної та
тривалої шкоди природному середовищу, пов’язаним із
воєнними діями, для сторін, що воюють, установлюються
заборони та обмеження у виборі методів і засобів ведення
воєнних дій. Зокрема, забороняється:
• убивати або завдавати поранення цивільним особам;
• убивати або завдавати поранення особам, яких визнано
чи яких за даних обставин належить визнати особами, які
вибули зі строю.Особою, що вибула зі строю, уважається
будь-яка особа, яка:
a. перебуває під владою супротивної сторони; зрозуміло
виражає намір здатися в полон;
b. непритомна або яким-небудь іншим чином виведена
зі строю внаслідок поранення чи хвороби й тому не здатна
оборонятися, за умови, що в будь-якому разі ця особа
утримується від ворожих дій і не намагається втекти;
 убивати парламентера та осіб, які його супроводжують;
 нападати на осіб, які зазнають корабельної аварії або
покидають на парашуті літальний апарат, що терпить лихо, і
не чинять ворожих дій (за винятком осіб, які десантуються в
складі повітряних десантів);
 застосовувати силу, що допускається стосовно осіб, які не
мають права на захист від прямих нападів, але в конкретних
обставинах перевищує необхідну для досягнення законної
військової мети;
 примушувати осіб, які перебувають під захистом МГП,
брати участь у воєнних діях;
 віддавати наказ «нікого не залишати в живих» або
загрожувати ним;
 брати заручників;
 використовувати не за призначенням розпізнавальні
емблеми Червоного Хреста, Червоного Півмісяця або
Червоного Кристала, міжнародні розпізнавальні знаки
цивільної оборони та розпізнавальні знаки культурних
цінностей, міжнародний спеціальний знак особливо
небезпечних об’єктів, білий прапор парламентера, інші
міжнародно визнані знаки й сигнали;
 незаконно використовувати розпізнавальну емблему ООН;
 удаватися до нападів невибіркового характеру, до яких
належать напади: не спрямовані на конкретні військові
об’єкти; при яких застосовуються методи або засоби ведення
воєнних дій, що не можуть бути спрямовані на конкретні
військові об’єкти; або такі, наслідки яких не можуть бути
обмежені, як це вимагається згідно з Додатковими
протоколами до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., і
які в кожному такому випадку вражають військові об’єкти й
цивільних осіб або цивільні об’єкти, не розрізняючи їх;
 здійснювати напад невибіркового характеру, який може
спричинити такі втрати серед цивільного населення та такий
збиток цивільним об’єктам, що будуть непорівнянними з
досягненням необхідної військової переваги над
противником;
 здійснювати терор щодо цивільного населення;
 нападати на медичні формування та санітарно-транспортні
засоби;
 здійснювати вогневе ураження населених пунктів, портів,
осель, храмів і госпіталів (за умови, що їх не використовують
у воєнних цілях);
 знищувати культурні цінності, історичні пам’ятники, місця
відправлень культових обрядів та об’єкти, які є культурною
чи духовною спадщиною народів, а також використовувати їх
з метою досягнення успіху в бойових діях;
 віддавати на розграбування населені пункти або місцевості.
Згідно з Петербурзькою декларацією 1868 р., метою
війни є ослаблення супротивника шляхом виведення з ладу
якомога більшої кількості людей. Тому застосування зброї, що
робить смерть людини неминучою, суперечить принципам
гуманізму. На цій підставі у ході воєнних дій забороняється
застосовувати такі засоби:
• розривні кулі та кулі, що легко розвертаються або
сплющуються в тілі людини (кулі з твердою оболонкою, яка
не повністю покриває осердя або має надрізи);
• снаряди вагою менше 400 грамів, розривні або
споряджені вибуховою чи запалювальною речовиною;
• отрути, отруйні речовини й сильнодійні отруйні
речовини;
• бактеріологічну (біологічну) і токсичну зброю;
• будь-яку зброю, дія якої полягає в завданні ураження
осколками, що не виявляються в людському тілі
рентгенівськими променями;
• міни, призначені для вибуху від присутності, близькості
або безпосереднього впливу людини, які калічать або
вбивають одного або кількох людей (протипіхотні);
• будь-які міни, що самодеактивуються, оснащені
елементом невилучення, який може функціонувати після того,
як міна втратила здатність до спрацювання;
• міни-пастки (будь-які пристрої чи матеріали, інші ніж
протипіхотні міни, що спроектовані, сконструйовані чи
пристосовані для того, щоб убивати чи завдавати ушкоджень,
і які спрацьовують раптово, коли людина торкається чи
наближається до начебто нешкідливого предмета або
здійснює, здавалося б, безпечну дію), що якимось чином
сполучені або асоціюються з міжнародно визнаними
захисними емблемами, знаками чи сигналами, а також з
іншими предметами (об’єктами), які не становлять небезпеки
для людини (пораненими або померлими, медичним
обладнанням, дитячими іграшками тощо);
• дистанційні міни, установлення яких не відповідає
визначеним технічним вимогам;
• торпеди без пристрою самоліквідації;
 • лазерну зброю, що призначена для заподіяння постійної
сліпоти органам зору людини, яка не використовує оптичні
прилади;
• засоби впливу на природне середовище, що мають
довгострокові серйозні наслідки руйнування;
• запалювальні засоби проти цивільного населення й
цивільних об’єктів, а також для знищення лісів та іншого виду
рослинного покриву.
Висновок Хоча більшість держав докладають значних
зусиль для забезпечення миру у світі, збройні конфлікти
залишаються характерною ознакою сьогодення. На захисті
людини в умовах війни стоять норми Міжнародного
гуманітарного права, які регулюють взаємовідносини держав
у період збройних конфліктів.
Запам’ятайте! Міжнародне гуманітарне право (МГП),
комбатанти, некомбатанти, найманці, добровольці, учасники
бойових дій, методи й засоби ведення воєнних дій.