ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

СЕМІНАР 2
1.
Капітуляція — повне й остаточне припинення опору сил однієї з воюючих
сторін. Це заключна стадія збройного конфлікту, що характеризується
припиненням бойових, диверсійних, розвідувальних дій супротивних сторін.
Капітуляція оформляється підписанням акта, унаслідок якого усі політичні,
воєнні, економічні та інші зобов’язання перекладаються на державу, що
капітулювала.
Унаслідок підписання цього акта капітулююча сторона визнає своє
безнадійне воєнне становище та здає повністю або окремо частини власних
збройних сил.
Все військо, майно і техніка переходять від капітулюючої сторони до
переможця. Особовий склад збройних сил переможених отримує становище
військовополонених.
Режим капітуляцій- двостороння угода або одностороння декларація, згідно
з якою суверенна держава відмовляється від юрисдикції у своїх кордонах над
підданими іноземної держави. Згідно з капітуляцією, іноземні суб'єкти
отримують правовий імунітет у всіх або частині цивільних і кримінальних
справ від юрисдикції судів та інших державних установ у державі, яка
здійснює капітуляцію.
На Берлінському конгресі 1878 режим капітуляцій був скасований у
більшості балканських держав, що звільнилися з-під османської влади, а
пізніше — також в Албанії, Триполітанії та на Криті. Загалом процес
ліквідації режиму капітуляцій почався в 1920-х роках в результаті підйому
національно-визвольного руху в країнах Сходу.
Остаточне звільнення Туреччини від режиму капітуляцій було закріплене
мирним договором Лозаннським 1923 року. Незабаром після цього він був
скасований у Сіамі (сучасний Таїланд) та Ірані. У тій чи іншій формі режим
капітуляцій проіснував у Китаї до 1947 року, в Єгипті — до 1949, у Марокко
— до 1956, у Кувейті — до 1961, у Маскаті та Омані — до 1967, у Катарі та
ОАЕ — до 1971 року.
Мандат- право на керування колишньою колонією або деякою частиною
території переможеної країни, надане після Першої світової війни Лігою
націй будь-якій з країн-переможниць.
Підмандатна територія- територія, на яку Ліга Націй видала мандат на
зовнішнє управління згідно із 22 статтею Версальського договору.
Після входження в силу Статуту ООН 24 жовтня 1945, мандатні території Ліги Націй
стали іменуватися підопічними територіями ООН (згідно з угодами Ялтинської
конференції).

Протекторат- форма міждержавних стосунків, що ґрунтуються на договорі,

відповідно до якого між сильною і слабкою державами встановлюються
особливі двосторонні зобов'язання та права,
що передбачають захист слабкої, а також певні послуги слабкої держави для
сильної, хоча при цьому слабша сторона не втрачає свого суверенітету.
Оскільки послуги мають двосторонній характер, то у випадку, коли одна зі
сторін не виконувала взятих на себе зобов'язань, друга могла вважати себе
також вільною від виконання своїх.
Контрибуції- примусові післявоєнні платежі, які сплачує держава, що
зазнала поразки у війні, державам-переможницям;
а також примусові грошові або натуральні стягнення з населення окупованої
території, які проводять окупаційні війська на свою користь.
Заборонена сучасним міжнародним правом.
Репарації- повне або часткове відшкодування державою, що розпочала
агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що зазнала нападу.
Визначається за мирним договором або іншими міжнародними актами.
Реституції- форма відповідальності держави щодо матеріального
відшкодування збитків, завданих іншій державі чи групі держав внаслідок
вчинення акту агресії та окупації або інших неправомірних дій, що
порушують норми міжнар. права.
Передбачає обов'язкове повернення майна, культурних цінностей,
неправомірно захоплених та вивезених однією з воюючих держав з території
іншої воюючої сторони, що є її воєнним противником. У разі неможливості
повернути таке майно в повному обсязі допускається передача постраждалій
стороні замість неповернутих об'єктів такого ж майна або приблизно
рівноцінного їм (т. зв. restitution in kind) як акт субституції.
В особливо значних масштабах Рестируції застосовувалася після Першої
світової війни та Другої світової війни, що відображено в системах мирних
договорів, укладених після їх завершення (Версальська система мирних
договорів 1919–20, Паризька система мирних договорів 1947).
буферна держава- країна, що лежить між двома конкуруючими або
потенційно ворожими Великими державами, що розмежовує їх і забезпечує
таким чином відсутність спільних кордонів і контакту ворожих один одному
армій.
Суверенітет- верховенство держави на своїй території і незалежність у
міжнародних відносинах. Верховенство держави означає дію в межах її
території тільки однієї публічної влади, яка визначає повноваження усіх
державних органів і посадових осіб, а також підлеглість цій владі всього
населення території. Незалежність держави в міжнародних відносинах — це
її непідпорядкованість будь-якій зовнішній владі, владі інших держав.
політика “відкритих дверей” - політична доктрина США, яка проводилась
в Китаї з 1899 по 1949 рр., початок і основу якої поклали дипломатичні заяви
Державного секретаря Джона Гея. Суть такого політичного курсу полягала в
тому, що в Китаї повинна проводитися вільна торгівля і вільне проникнення
капіталів, що відкривало доступ американському бізнесу у Китаї.
Сетльмент- до проголошення Китайської Народної Республіки у деяких
містах Китаю — спеціальні квартали, що здавалися іноземцям в оренду для
поселення, управлялися іноземною адміністрацією та користувалися
екстериторіальністю.
Екстериторіальність - статус фізичних або юридичних осіб, установ або
об'єктів, вилучених з-під дії місцевого законодавства і які підпадають під дію
законодавства держави, громадянство якої вони мають.
Лансінга-Ісії угода- угода між Японією та США. Яка була укладена у 1917.
США визнали наявність особливих інтересів Японії у Китаї. В обмін на це
Японія визнала американську політику відкритих дверей Китаю.
Дати сучасні назви наступних географічних об’єктів: Карафуто- Сахалін,
Формоза- Тайвань, Пескадори- Архіпелаг Пенху (Біля Тайваню),
Далекосхідна республіка- на момент утворення мала у своєму складі
Амурську, Забайкальську, Камчатську, Приморську і Сахалінську області, -
буферна держава Радянської Росії і Японії.
2. Політичний портрет:
Вудро Вільсон- 28-й Президент США (1913–1921). Другий термін його
президентства був відмічений вступом США в Першу світову війну (березень
1917) і активними дипломатичними зусиллями президента з мирного
врегулювання, вираженими в «14 пунктах».
Пропозиції Вільсона були покладені в основу Версальського договору.
Вільсон був одним з ініціаторів створення Ліги Націй, проте Сенат США
відмовив у вступі до цієї організації через небажання республіканської
більшості.
Жорж Клемансо- французький політичний і державний діяч, 71-й та 84-й
Прем'єр-міністр Франції. Один з засновників французького радикалізму.
Через жорстокий характер й непримиренність до політичних противників
отримав прізвисько «Le Tigre».
Девід Ллойд Джордж- був одним з головних учасників Паризької мирної
конференції (1919—1920 років). вміло використовуючи американсько-
японські і американо-французькі протиріччя, зумів досягти значних успіхів у
відстоюванні інтересів Великої Британії. Різко виступив проти намагань
Жоржа Клемансо розчленувати Німеччину, максимально послабити її
репараціями і створити великі державні об'єднання під егідою Франції.
Також став ініціатором прийняття закону про страхування, що передбачав
обов'язкову виплату коштів робітникам у випадку хвороби чи безробіття.
(1911)
Едвард Хауз- радник президента Вудро Вільсона. Також здійснював
неофіційні візити до країн Європи перед Першою світовою війною з метою
знизити рівень агресії на континенті. Великий задум Хауза не здійснився,
проте він зміг посилити зв’язки з лідерами європейської політики та
зарекомендувати США як країну миротворець.
Питання до семінару
Я почну розповідати про
Версальсько-Вашингтонська система мирних договорів —це основи
світового порядку, які був встановлені державами-переможцями, а саме:
Великою Британією, Французькою республікою, США і Японською
імперією, після закінчення Першої Світової Війни.
Версальська система була також розрахована на закріплення післявоєнного
переділу світу і спрямована не тільки проти переможених держав, але і проти
національно-визвольного руху в колоніях і залежних країнах.
1.
Версальський мирний договір
Першим був підписаний 28 червня 1919 року Версальський мирний договір -
договір з Німеччиною у Версальському великому палаці (ратифікований 9
липня 1919р. Німецькими національними зборами). Ця дата вважається
датою закінчення 1-ї світової війни. За цим договором Німеччина
визнавалася винною у розв’язанні першої світової війни. Вона втрачала всі
свої колонії, деякі території передавалися сусіднім державам, на неї
накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам
Антанти.
На Німеччину були накладені такі обмеження:
· відміна загальної військової повинності;
· сухопутна армія не повинна була перевищувати 100 тисяч солдат і 5 тис
офіцерів, причому вона призначалася для підтримки порядку всередині
країни;
· Німеччині заборонялося мати наступальні види озброєнь, підводний
флот, великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію;
· німецький генштаб розпускався;
· заборона військової підготовки в навчальних закладах;
· військо-морський флот обмежувався 6 броненосцями, 6 легкими
крейсерами і 12 контрміноносцями з 15 тис чоловік особового складу;
· німецька територія по лівому берегу Рейну, та смуга шириною 50
кілометрів по правому берегу проголошувалась Рейнською
демілітаризованою зоною;
· контроль за виконанням воєнних постанов Версальського договору
покладено на воєнну, морську й повітряну міжсоюзницькі комісії.

Розглядалося питання про репарації, однак через різні думки, їх суму

встановила лише Лондонська конференція 1921 року, яка становила 132
млрд. марок, причому Франція мала отримати 52%, Великобританія 22%,
Італія 10% і Бельгія 8%. З метою гарантії виконання умов Версальського
договору, Антанта окупувала Рейнську зону на 15 років.

Хіджаз і Еквадор як і США договір підписали але не ратифікували. Китай

відмовився підписувати. Підписали 23 союзні країни.
2.
10 вересня 1919 р. Трохи пізніше після Версальського договору був
підписаний Сен-Жерменський мирний договір, який зафіксував визнання
нових державних кордонів, що утворилися після ліквідації Австро-Угорської
монархії.
Цей договір став документом, який підсумовував результати Першої світової
війни для Німецької Австрії як частини колишньої Австро-Угорської імперії
(для іншої частини - Угорщини - цю ж роль відіграв Тріанонський договір).
Договір був укладений між головними союзними державами (США, Великою
Британією, Французькою республікою, Королівством Італія, Японською
імперією), державами, що утворилися на руїнах Австро-Угорської імперії:
(Німецька Австрія, Чехословацька республіка), державами, до складу яких
перейшли частини території Австро-Угорщини (Польська республіка,
Королівство Румунія, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців), а також
іншими учасниками Першої світової війни (Бельгія, Королівство Греція,
Республіка Китай, Португальська республіка, Куба, Нікарагуа, Панама,
Сіам).
Згідно з договором, Колишні австрійські володіння — провінції Богемія,
Моравія та Сілезія увійшли до складу Чехо-Словаччини.
Італія отримала Південний Тіроль, Юлійську Крайну, майже всю Істрію, крім
міста Фіуме (Рієка).
Королівство сербів, хорватів і словенців отримало Боснію і Герцеговину,
Далмацію, Крайну, Словенію.
Румунія отримала Буковину, а Польща захопила Галичину.
Чехо-Словаччині було передано Закарпатську Україну.
Австрії дозволялося мати кадрову 30-тисячну армію без важкого
озброєння. Також Австрія повинна була сплачувати репарації, хоча суму їх
визначено не було. Їй заборонялося приєднуватись до Німеччини.
Договір припинив чинність після аншлюсу Австрійської республіки з
нацистською Німеччиною 1938 року. (А́ншлюс— приєднання Австрії до
нацистської Німеччини 11—13 березня 1938 року.)

3. Нейїський мирний договір

27 листопада 1919 р. в передмісті Парижа Нейї-сюр-Сен було підписано
третій мирний договір Версальсько-Вашингтонської системи із Болгарією.
Згідно з Нейїським мирним договором Болгарія втратила Західну Фракію, яка
передавалася Греції, та позбавлялася виходу до Егейського моря.
Південна Добруджа залишилась у складі Румунії.
Частину Македонії було передано Королівству сербів, хорватів і словенців.
Болгарії заборонялося тримати в армії більш як 20 тис. вояків.
Суму репарацій було визначено у 2,25 млрд золотих франків, що, які повинні
були сплачуватися Болгарією протягом 37 років. Її господарство та фінанси
були поставлені під контроль Міжсоюзної комісії з представників Великої
Британії, Французької республіки та Королівства Італія. Військові статті
договору обмежували види озброєння та чисельність армії (до 20 тис.),
чисельність поліції і жандармерії Болгарського царства.
У 1923 і 1930 роках були переглянуті статті про репарації, у 1938 — про
військові обмеження. У 1940 році Південна Добруджа, згідно з Болгарсько-
Румунським договором від 7 вересня 1940 р. була повернена Болгарському
царству.
Після Другої світової війни Неїський мирний договір повністю втратив
чинність.

4. Тріанонський мирний договір

Четвертий Мирний договір Версальсько-Вашингтонської системи був
підписаний з Угорщиною та отримав назву Тріанонського. Він був
підписаний лише 4 червня 1920 р. Це було пов’язано з утворенням Угорської
радянської республіки. Територія Угорщини за договором скорочувалась на
77%, а населення — на 59%. Румунія отримала Трансільванію та Банат,
Королівство сербів, хорватів і словенців — Воєводину і Хорватію. Угорщина
втрачала вихід до Адріатичного моря.
Словаччина і Закарпатська Україна входили до складу Чехословаччини.
Угорщина відмовлялася від усіх прав на території колишньої Австро-
Угорської монархії, в тому числі Закарпатської України.
Також Угорщина передавала Австрії Бургенланд- прикордонну територія
заселену німецьким населенням.
Заборонялася загальна військова повинність, армія обмежувалася 35 тис.
вояків. Країнам-переможцям Угорщина сплачувала репарації.
З початком Другої світової війни Тріанонський мирний договір втратив
чинність. Територіальні пункти Тріанонського договору підтверджено
Паризькими мирними договорами 1947 року.

4. Севрський мирний договір

10 серпня 1920 р. султанський уряд Османської імперії підписав Севрський
мирний договір, за яким відбувався поділ Османської імперії.
Османська імперія відмовлялася від арабських володінь, визнавала
англійський протекторат над Єгиптом, а французький — над Марокко і
Тунісом. Вона була позбавлена прав на Судан, визнавала анексію Кіпра,
втратила володіння на Аравійському півострові та в Європі. Острови
Егейського моря та місто Ізмір передавалися Греції.
Севрський мирний договір відновлював режим капітуляції, фактично надавав
державам Антанти право втручатися у внутрішні справи Османської імперії,
обмежував османські збройні сили 50 тис. солдат і офіцерів, у тому числі до
35 тис. жандармерії. Його підписання викликало величезне обурення
османського народу. Уряд Великого національного зібрання Туреччини
(створений в квітні 1920 р.) відкинув договір.
Військова та політична підтримка, надана Радянською Росією, а також
рішуча перемога у Греко-турецькій війні 1919—1922 дали можливість уряду
Кемаля Ататюрка домогтися на Лозаннський конференції 1922—1923 рр.
офіційного скасування Севрського мирного договору.

5. Лозаннський мирний договір та угода Туреччини з радянською Росією

Севрський договір так і не набрав чинності. Завдяки національно-
визвольному рухові Туреччина зуміла оберегти свій суверенітет і відвоювати
частину територій. За договором із радянською Росією (1921 р.) Туреччина
отримала місто Карс і навколишні території.
Для розв`язання проблем навколо Туреччини та Чорноморських протоків
була скликана міжнародна конференція у швейцарському місті Лозанна 20
листопада 1922 р. і тривала з перервами до 24 липня 1923 р.
У конференції брали участь делегації Великобританії, Франції, Італії, Японії,
Греції, Румунії, Королівства Сербів, Хорватів і Словенців, Туреччини, а
також Радянських республік (Росії, України, Грузії) та Болгарії.
Під час конференції було прийнято конвенцію про режим Чорноморських
проток, яка базувалася на принципу вільного проходу кораблів, як воєнних
так і цівільних під будь-яким прапором.
24 липня 1923 р. було підписано Лозаннський договір, за яким юридично
закріплювався розпад Османської імперії та визначалися нові кордони
Туреччини. До Туреччини поверталися території, що раніше були передані
Греції. Згодом Франції поступилась частиною Сирії на користь Туреччини.
У 20-х рр. арабські володіння Османської імперії було передано за мандатами
Ліги Націй Великобританії це Ірак, Трансйорданія, Палестина та Франції
Сирію, Ліван.

1. Співвідношення сил напередодні Паризької мирної конференції.

Формування системи мирних договорів з Німеччиною та її союзниками.
Співвідношення сил після першої світової війни, напередодні Паризької
мирної конференції:
• США стали єдиною країною яка нікому нічого не була винна. 40%
світових запасів золота США зосередили в своїх руках. Створено могутню
армію половина з якої знаходилась в Європі.
• Великобританія втратила свій вплив. Була послаблена. Мала великі
борги перед США, але залишила перевагу на морі.
• Франція 1 місце по державному боргу. Втрати людські. Але велика
армія, колоніальні сфери впливу – це давало їй великий плюс на конференції.
• В Німеччині назрівала революція
• Найгірша ситуація була в Австро-Угорщині. Її територія була поділена
між її сусідами та новоствореними державами.