КЗЛОР «Самбірський фаховий педагогічний коледж імені Івана Филипчака»

Практична робота
із захисту України (табірний збір)
студентки групи ПО-13
Бойко Ганни
на тему:
“Захист цивільного населення під час збройного конфлікту”

Навчальний рік 2021-2022

Семестр І
 Основні положення міжнародного гуманітарного права.
Сучасна війна докорінно відрізняється від звичайного стереотипу війни, що
базувався у наших громадян, в основному, на вітчизняних художніх фільмах "про
війну".
Сьогодні збройна боротьба, яка практично не припиняється і перебуває в процесі
свого постійного розвитку, вступила в свою якісно нову фазу. Якщо війни четвертого
покоління (Друга світова війна) характеризувалися застосуванням автоматизованої та
реактивної зброї, моторизованої техніки і великої кількості військ (сил), то ядерна зброя
війн п’ятого покоління (друга половина ХХ століття) докорінно змінила форми й способи
ведення збройної боротьби. У війнах шостого покоління (кінець ХХ – початок ХХІ століть)
вирішальна роль вже відводиться не багаточисельним арміям, а високоточній
неядерній зброї, яка за своєю руйнівною силою еквівалентна ядерній, а, інколи, і
перевищує її. Ці реалії виводять на новий рівень значення МГП.
Міжнародне гуманітарне право - галузь міжнародного права, що представляє
собою сукупність принципів і норм, що регулюють відносини держав у період збройних
конфліктів.
Становлення і розвиток міжнародного гуманітарного права. Окремі звичайні
норми міжнародного гуманітарного права з'явилися в глибокій старовині. Потім вони
були закріплені в міжнародних договорах. У цих правилах поведінки воюючим
сторонам наказувалося, як їм слід поводитися по відношенню один до одного.
Наприклад, майже повсюдно існувало правило, згідно з яким не можна було починати
війну, не оголосивши про це попередньо своєму супротивнику. Міжнародне
гуманітарне право як галузь почало формуватися в XIX ст. Фахівці вважають, що початок
міжнародного гуманітарного права було покладено прийняттям в 1864 р. Конвенції про
поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях. Повністю міжнародне гуманітарне
право сформувалося лише в XX ст. Причому на зміну звичайним нормам прийшли
договірні писані норми. Уперше термін "міжнародне гуманітарне право" запропонував
відомий швейцарський юрист Ж. Пікте, який набув широкого вжитку в юридичній
літературі, а згодом його було використано у назві Дипломатичної конференції "Про
підтвердження і розвиток міжнародного гуманітарного права, що застосовується у
період збройних конфліктів 1974-1977 рр. У консультативному висновку Міжнародного
суду ООН "Про законність погроз чи застосування ядерної зброї" 1996 р. сказано:
система норм, які раніше називалися "законами та звичаями війни", надалі стала
йменуватися "міжнародним гуманітарним правом".
 Основним чинником, який сприяв утвердженню нової назви, було те, що Статут
ООН забороняв війну як законний метод вирішення міжнародних спорів. Очевидно,
варто погодитись з думкою американського професора Т. Мерона про те, що широке
застосування терміна міжнародне гуманітарне право" замість термінів "право війни" і
"право збройних конфліктів" відображає вплив руху за права людини."
"Джерела і принципи міжнародного гуманітарного права.
Норми міжнародного права, що регламентують ведення військових дій, були
значною мірою кодифіковані в результаті роботи двох Гаазьких конференцій світу в
1899 і 1907 рр.. Ці норми в Міжнародному гуманітарному праві отримали назву «право
Гааги». Основними законодавчими актами МГП є чотири багатосторонні міжнародні
угоди, укладенні у Женеві. Вони встановлюють гуманітарні правила ведення війни,
висунуті у 1864 році Червоним Хрестом.
Перша Женевська конвенція (1864 року) стосується поранених і хворих бійців на
полі бою.
Друга Женевська конвенція (1906 року) розширює утримання першої у зв'язку з
Гаазькими конвенціями 1899 року: вона стосується поводження збройних сил не тільки
на полі бою, але і на морі.
Третя Женевська конвенція (1929 року) ввела нове положення, установивши, що
його умови ставляться не тільки до громадян країн, що ратифікували конвенцію, але до
всіх людей незалежно від їхнього громадянства (не тільки до військових, але і до
цивільного населення).
Четверта Конвенція (1949 року) по захист цивільного населення і військових осіб
під час війни була створена для того, щоб установити жорсткі стандарти захисту
цивільного населення в місцях військових дій і на окупованих територіях, а також щоб
після трагічного досвіду Другої Світової війни заборонити військові злочини. Женевська
конвенція 1949 року включає в себе чотири універсальних міжнародних договори.
У 1977 році були прийняті два додаткових протоколи до Конвенції 1949 року, що
стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (протокол І) і захисту жертв
внутрішніх конфліктів (протокол ІІ). Норми цих конвенцій, а також двох додаткових
протоколів до них 1977 р. у Міжнародному гуманітарному праві отримали назву «право
Женеви». Істотний внесок у становлення і розвиток міжнародного гуманітарного права
вніс і продовжує вносити Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) - неурядова
міжнародна організація. Багато в чому з ініціативи МКЧХ вдосконалюється Міжнародне
гуманітарне право. Члени організації проводять велику практичну роботу по захисту
жертв збройних конфліктів у різних регіонах світу. В Україні є представництво МКЧХ.
 Принципи Міжнародного гуманітарного права. Узагальнюючим і головним
принципом МГП є принцип гуманізації збройних конфліктів, тобто під час збройних
конфліктів воюючим потрібно в обов'язковому порядку дотримуватися законів і звичаї
війни.
Іншими принципами Міжнародного гуманітарного права, що випливають з
узагальнюючого принципу - гуманізації збройних конфліктів, можна вважати наступні:
Основні принципи:
1. МГП має загальну дію, його потрібно дотримуватися безумовно і за будь-яких
обставин.
2. Застосування МГП не означає втручання у внутрішні справи конфліктуючих сторін.
3. Медичний персонал, транспорт і установи, що мають відповідні розпізнавальні
знаки, недоторканні і нейтральні.
4. Необхідно суворо розрізняти відмінність між комбатантами і цивільним
населенням.
5. Держава зобов'язана як на національному, так і на міжнародному рівні
забезпечити гуманне поводження з особами, які виявилися під її владою.
6. Забороняється дискримінація за будь-якою ознакою.
7. Серйозне порушення норм МГП - кримінальний злочин, що підлягає покаранню.

Загальні принципи:

Загальні принципи тісно пов'язані з основними правами людини.

1. Кожен має право на повагу, фізичну і психологічну недоторканність, повагу його
честі, сімейних прав, переконань, звичаїв.
2. Визнання рівності прав перед законом, та юридичні гарантії. Ніхто не може
відмовитися від прав, наданих йому гуманітарними конвенціями.
3. Забороняються тортури, принизливі чи нелюдські покарання. Забороняються
репресії, колективні покарання, захоплення заручників. Забороняється напад на
громадянське населення, на зазначені МГП цивільні об'єкти.
4. Ніхто може бути позбавлений власності незаконним шляхом. Окупанти не є
власниками цивільних об'єктів, а лише можуть розпоряджатися захопленим майном.
Окупаційна влада зобов'язана вживати заходів зі збереження цього майна.
 Принципи, якими конфліктуючі сторони мали б керуватися щодо жертв
збройних конфліктів та ведення бойових дій:
1. Забороняються недозволені види зброї та боєприпасів, методи ведення великої
війни. Не мають розроблятися нові види озброєння, що порушують норми та принципи
МГП чи інші міжнародні угоди.
2. Воююча сторона не повинна завдавати супротивнику збитки, несумірні із метою
війни, тобто зі знищенням чи ослабленням військової могутності супротивника.
3. Забороняються віроломство, тобто симуляція прагнення до переговорів,
використання військової форми противника, знаків ООН, Червоного Хреста та інші
аналогічні методи.
4. При веденні бойових дій має виявлятися турбота про захист природного
середовища.
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДСТВА
Організація Об’єднаних Націй встановила правила міжнародного співробітництва
щодо попередження і покарання злочинів проти миру, військових злочинів і злочинів
проти людства. Це зобов’язання додало новий і важливий аспект до міжнародного
гуманітарного права. Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за
нього, схвалена Генеральною Асамблеєю в 1948 році, була одним із перших кроків у цій
сфері. Конвенція підтверджує, що геноцид, незалежно від того, чиниться він у мирний
або воєнний час, є злочином, який порушує норми міжнародного права і проти якого
держави-учасниці зобов’язуються вжити запобіжних заходів і карати за його вчинення.
Існуюче міжнародне право надає державам засоби і механізми для мирного
розв’язання суперечностей, що виникають. Статут Організації Об’єднаних Націй
забороняє не тільки війну, але й саму загрозу застосування сили проти територіальної
цілісності або політичної незалежності будь-якої держави. Однак ООН не обмежує
права вдаватися до насильства у разі, якщо держава здійснює своє право на
самооборону (індивідуальну або колективну), якщо мова йде про реалізацію права
народів на самовизначення. І, нарешті, ООН має право вдатися до колективного
застосування сили для відновлення миру. Незважаючи на те, що галузь сучасного
міжнародного права, що регулює відносини держав у період збройних конфліктів, у
своєму теперішньому стані виникла нещодавно, вона має довгу історію. Її історичні
корені лежать дуже глибоко, тому що закони і звичаї війни такі ж давні, як і сама війна,
а війна така ж давня, як життя на землі.