Адиктивна

поведінка
Визначення
Адиктивна поведінка– одна з
форм девіантної поведінки,
особливий тип деструктивної
поведінки, який виражається у
прагненні до відходу від реальності
через зміну свого психічного стану.
Зловживання різними речовинами без
явно виражених психічної і фізичної
залежностей.
 Форми адиктивної поведінки
• хімічна залежність ─ куріння, алкоголь, залежність від ліків
• порушення харчової поведінки ─ переїдання, голодування
• гемблінг ─ ігрова залежність від азартних ігор, комп’ютерна
залежність
• сексуальні адикції ─ зоофілія, фетишизм, пігмаліонізм
• релігійна деструктивна поведінка ─ релігійний фанатизм,
залученість до секти.
 Причини адиктивної поведінки
Біологічні причини (центр задоволення в
головному мозку аддикта не активізується
належним чином і людина починає
заповнювати дефіцит задоволення за
допомогою синтетичних речовин або
нав'язливих дій.
Соціальні причини. Умови, які
сприятимуть розвитку аддиктивної
особистості:
• неувага батьків
• сімейні конфлікти, гучні скандали;
• зневага до проблем, почуттів дитини;
• батьки «заливають» проблеми алкоголем,
вживанням наркотиків.
Психологами окремо виділяються
причини, пов'язані з
особистісними особливостями
розвитку аддикта (часто це
проявляється в підлітковому віці):
• емоційна убогість;
• бажання виділитися серед
однолітків;
• низький рівень адаптивності до
складних умов;
• особистісна незрілість;
• беззахисність;
• прагнення до гострих,
хвилюючим відчуттям.
• Однією з основних рис у
поведінці адиктивної особистості
є прагнення до втечі від
реальності. «Втеча» полягає в
тому, що замість гармонійного
життя відбувається активація в
якомусь одному напрямі; при
цьому людина зосереджується на
вузько спрямованій сфері
діяльності (часто негармонійній і
такій, що руйнує особистість),
ігноруючи решту.
 Виділяють чотири види «втечі» від реальності
• «втечу в контакти чи самотність» — спілкування стає або
єдино бажаним способом задоволення потреб, заміщуючи інші,
або кількість контактів зводиться до мінімуму;
• «втечу у фантазії» — схильність до роздумів і відсутність
бажання щось утілювати в життя

• «втечу в тіло» — переорієнтація

на діяльність, спрямовану лише
на власне фізичне чи психічне
удосконалення; гіпер-
компенсаторним стає захоплення
оздоровчими заходами
• «втечу в роботу» —
дисгармонійна фіксація на
службових справах;
 Етапи становлення адиктивної
поведінки
• 1 етап адиктивної поведінки ─ переживання інтенсивної гострої зміни
психічного стану й фіксація у свідомості цього зв'язку. Тут дуже важлива
інтенсивність пережитої в такому випадку емоції. Початок формування
адиктивної поведінки характеризується, виникненням розуміння, що існує
певний спосіб, вид активності, за допомогою якої можна порівняно легко
змінювати свій психічний стан.
• 2 етап адиктивної поведінки характеризується формуванням певної
послідовності використовування засобів адикції. Установлюється певна
частота реалізації адиктивної поведінки Поступово аддиктивний ритм
стаєчастышим, а природні відносини з людьми відступають на другий
план.
• На 3 етапі відбувається формування адиктивної поведінки як частини
особистості. Частішання адиктивного ритму в підлітків приводить до
того, що він стає стереотипним, звичним типом поведінки, методом
вибору при зустрічі з вимогами реального життя. Формування
адиктивної ланки як частини особистості супроводжується
внутрішньою боротьбою. Виникає почуття тривоги, неблагополуччя.
Починає діяти захисна реакція заперечення існуючих проблем.
Це зовнішнє заперечення (заперечення для інших) може сполучатися із
внутрішнім усвідомленням небезпеки.
І тоді вступає в дію захисна реакція "для себе", вона полягає у
використанні формальної логіки. Стосовно до адиктивної поведінки це
виглядає як пояснення своєї поведінки посиланнями на різні зовнішні
фактори й ситуації.
 • На 4 етапі відбувається повне формування адиктивної поведінки.
Адиктивна частина особистості підлітка повністю визначає його стиль
життя, відносини з навколишніми. У підлітків у цій стадії все більше
серйозною стає проблема спілкування з навколишніми, наростає
самотність. Звичайно, особи з алкогольною, наркотичною або іншою
адиктивною поведінкою нерідко поєднуються в компанії й колективно
вживають алкоголь або наркотичні, психотропні речовини. Однак вони
навіть якщо й випробовують почуття взаєморозуміння, то це почуття
зникає після закінчення дії адиктивних речовин і активностей і
змінюється розчаруванням і самотністю.
Як правило, в осіб з алкогольною адиктивною
поведінкою спостерігається в багатьох
випадках наступна динаміка.
Спочатку - випивки в компанії з одержанням
задоволення при спільному проведенні часу в
компанії людей, до яких є симпатія.
Надалі - розбірливість у відносинах з
навколишніми знижується, і особи знаходять
собі випадкових адиктивних компаньйонів з
вираженими алкогольними порушеннями.
І, нарешті, прагнення до спілкування під час
випивки взагалі зникає, і починаються
випивки поодинці.
• 5 ─ заключний етап формування адиктивної
поведінки. Адиктивна поведінка руйнує не
тільки психіку, але й біологічні процеси, що
відбуваються в організмі. Психологічний
стан адиктів на заключному етапі
визначається в основному пригніченістю або
апатією. Це обумовлено, зокрема, тим, що
адиктивна поведінка, уже не приносить
колишнього задоволення, не викликає
настільки бажаних виражених змін настрою.
Вернутися до колишніх, доадиктивним
цінностям виявляється неможливим, тому що
здорова частина особистості й колишнє "Я",
зруйнована.
Існує декілька варіантів профілатики адиктивної поведінки та залежності, сюди
входить і пропаганда здорового способу життя, правильне виховання, зокрема
хотілось би виділити необхідність розвитку альтернативних соціальних
програм, щоб молоді люди могли реалізувати прагнення до ризику, пошуку
гострих відчуттів, підвищену поведінкову активність.
Виділяють чотири варіанти програм, що ґрунтуються на виробленні альтернативи
вживанню наркотиків.
1. Пропозиція специфічної активності (наприклад, подорожі з пригодами), яка
викликає хвилювання і припускає подолання різного роду перешкод.
2. Комбінація можливості задоволення специфічних для підлітків потреб
(наприклад, потреби в самореалізації) зі специфічною активністю (наприклад,
заняття творчістю чи спортом).
3. Заохочення участі підлітків у всіх видах дозвіллєвої діяльності
4. Створення груп молодих людей, що схильні до активного вибору своєї життєвої
позиції.
Дякуюза
Дякую заувагу!
увагу!