Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний університет радіоелектроніки

Кафедра фізичного виховання та спорту

Контрольна самостійна робота

Дисципліна: «Фізичне виховання»

Тема: «Індивідуальний вибір виду спорту»

Виконав:

Сидоров Є. О.

ЕСТМ-20-1

Харків 2020
 1. Яким видом спорту ви бажаєте займатися у період навчання в
університеті, опишіть його (історія виникнення, правила,
олімпійський або неолімпійський).

-У період мого навчання в університеті я би хотів займатися волейболом.

Волейбол – це спортивна гра з м’ячем, у якій дві команди змагаються на
спеціальному майданчику, розділеному сіткою.

-Волейбол є олімпійським видом спорту.

- Історія виникнення волейболу: Волейбол зародився у 1895 році у США.

Ініціатором гри вважається учитель фізкультури Вільям Морган. Він хотів,
щоб гра не вимагала складного обладнання, Волейбол зародився у 1895 році
у США. Ініціатором гри вважається учитель фізкультури Вільям Морган. Він
хотів, щоб гра не вимагала складного обладнання, мала доступні правила та
не обмежувалась віком. Із 1964 року волейбол включений в програму
Олімпійських ігор. Із 1964 року волейбол включений в програму
Олімпійських ігор. Морган назвав нову гру «мінтонет». Роком пізніше гра
демонструвалася на конференції коледжів асоціації молодих християн в
Спрингфілді і за пропозицією професора Альфреда Т. Хальстеда отримала
нову назву — «волейбол». У 1897 році були опубліковані перші правила
волейболу.

-Правила гри: Гра ведеться на прямокутному майданчику розміром 18х9

метрів. Майданчик розділений посередині сіткою. Гра ведеться сферичним
м'ячем колом 65—67 см, вагою 260—280 г. Кожна з двох команд складається
максимум з 12 гравців, а на полі одночасно знаходяться 6. Мета гри —
ударом добити м'яч до ігрової поверхні майданчика половини супротивника
або примусити його помилитися. Гра починається введенням м'яча в гру за
допомогою подачі. Після введення м'яча в гру подачею і успішного
розіграшу подача переходить до тієї команди, яка виграла очко. Майданчик
за кількістю гравців умовно розділений на 6 зон. Після кожного переходу
права подачі переходять від однієї команди до іншої в результаті розіграшу
очка, гравці переміщаються в наступну зону за годинниковою стрілкою.
Волейбольна партія не обмежена в часі і триває до 25 очок. При цьому, якщо
перевага над супротивником не досягла 2 очок, партія триватиме до тих пір,
поки не буде досягнута потрібна перевага. Матч триває до того, як одна з
команд виграє три партії. У п'ятій партії рахунок ведеться до 15 очок. У
кожній партії тренер кожної з команд може попросити два тайм-аути по 30
секунд. Додатково у перших 4 партіях призначаються технічні тайм-аути
після досягнення однієї з команд 8 і 16 очок (по 60 секунд). У кожній партії
тренер має право провести не більше 6 замін польових гравців (окрім ліберо).
 2. Розвиток обраного виду спорту в Україні.

-У 2010 році українському волейболу виповнилося 85 років. Різні

дослідники історії розвитку волейболу в Україні пропонують свої погляди на
розвиток цієї гри, але, в будь-якому випадку, історія його розвитку тісно
пов’язана з розвитком радянського спорту. На території колишнього СРСР
«летючий» м’яч розпочав свою ходу з 1920-21 років.

В Україні з волейболом ознайомились та почали грати у 1925 році завдяки

професорові В. Бляху, який на той час мешкав у Харкові, а побачив цю гру у
Москві. Він вирішив організувати щось подібне у Харкові. Професора
підтримали його колеги та учні. За певний час у місці було зведено перші
волейбольні майданчики. Почалися масові заняття, які, власне, й поклали
початок розвитку волейболу в Україні.

У 1926 році Всеукраїнський спортивно-технічний комітет затвердив єдині

правила гри з волейболу. На той час у Харкові налічувалось декілька десятків
команд. Створюються перші колективи Дніпропетровську, Одесі, Києві.

У 1927 році у Харкові було розіграно першість України. У змаганням брали

участь колективи з 11 міст. Перемогу святкувала команда із
Дніпропетровська. Цей турнір, висловлюючись сучасною термінологією, став
доброю перевіркою сил перед стартом Всесоюзної спартакіади, що відбулася
у серпні 1928 року. У фінальному матчі команда України (чоловіки) з
рахунком 2:0 переграли господарів майданчика – москвичів. Таким чином,
наші гравці стали першими тріумфаторами Всесоюзних змагань. Жіночий
колектив посів друге місце. У квітні 1933 року у Дніпропетровську
стартувало, так зване, волейбольне свято, що згодом трансформувалося у
чемпіонат СРСР.

Прекрасний український жіночий колектив у Харкові створив Г.

Шелекетін. У складі слобожанської чоловічої дружини відмінно діяв О.
Єсипенко. У збірній Дніпропетровська своєю неординарною грою вирізнявся
популярний на той час волейболіст С. Великий. Київ також славився своїми
майстрами (М. Берлянд, Л. Вайнтрауб, Я Маргуліс). Поруч із ними свій
тренерський фах удосконалював Л. Небилицький, який пізніше успішно
працював із юнацькими збірними України.

На Всесоюзних спартакіада школярів наші команди завжди виборювали

призові місця. Бобде виступали вихованки Д. Заславського: українські
дівчата ставали багаторазовими чемпіонками СРСР. Наставники інших
команд запрошували, з великим задоволенням, наших волейболістів, адже
добре знали: українці – відмінні спортсмени. Нерідко саме вони визначали
перемогу збірної на будь-якому престижному міжнародному турнірі.

На олімпійських іграх 1964 року харків’яни Ю. Венгеровський і Ю.

Поярков, одесит Е. Сибіряков у складі радянської команди здобули золоті
медалі. На той час Ю.Поярков був уже дворазовим чемпіоном світу, Ю
Венгеровський і Е. Сибіряков мали по одному такому титулу. В 1968 році на
Олімпійських іграх у Мехіко семеро українських волейболістів зійшли на
вищу сходинку п’єдесталу. Це харків’яни В.Матушевас і Ю. Поярков,
луганчанин В. Беляєв, одесити Є. Лапинський і В. Михальчук, кияни В.
Іванов і Б.Терещук. Усього Україна має 14 олімпійських чемпіонів, 11
чемпіонів світу, 27 переможців європейських чемпіонатів.
 3. Видатні українські спортсмени обраного виду спорту (прізвища,
види змагань на яких здобували призові місця та здобутки).

-Аріна Бахрамова — українська волейболістка, ліберо. Виступає за «Кряж-

Медуніверситет». Майстер спорту. Кар'єра: «Керкінітида» (м. Євпаторія) —
1998—2004, «Медуніверситет» (м. Вінниця) — 2004—2008,
«Сєвєродончанка» з 2008 року.
Чемпіон України: 2008—2009. Гравець національної збірної України.

-Тетяна Козлова (народилася 25 вересня 1984 у м. Первомайську,

Миколаївська область, УРСР) — українська волейболістка, догравальниця.
Виступає за ВК «Джінестра». Майстер спорту. Виступала за «Рось», (м. Біла
Церква), «Круг» (м. Черкаси), «Джінестра» (м. Одеса). Чемпіон України
(2006, 2007, 2008), срібний призер (2010), володар Кубка України (2006,
2007, 2008, 2010). Гравець національної збірної України.

-Ганна Ковальчук (народилася 3 травня 1979, м. Владивосток, Росія) —

українська волейболістка, гравець 1-го темпу. Майстер спорту міжнародного
класу. У команді «Дженестра» з 1998, до того виховувалася та грала в
Євпаторії («Керкінітіда», в складі якої була володарем Кубка України-96). У
складі «Джінестри» чемпіонка України 2001, 2002, 2003, 2004 років, володар
Кубка України 2001 і 2002 років, віце-чемпіонка 2000, 2005 років, бронзовий
призер-1999. Бронзовий призер европейського Кубка Топ-команд-2001.
Ефективно грає біля сітки. Найкращий гравець «Динамо-Дженестри» сезону
1998—99 за версією газети «Одеса-Спорт». Виступала за національну збірну
України.
Закінчила Одеську національну юридичну академію. У команді найбільше
товаришувала з Дашею Чміль. Восени 2005 року перейшла грати у
Туреччину.

-Марина Захо́жа (народилася 1 березня 1986 у м. Біла Церква, Київська

область, УРСР) — українська волейболістка, діагональна. Виступає за
ВК «Джінестра». Майстер спорту. Перший тренер — Ольга Датій.
Закінчила Академію пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля. Виступала за
«Коліфкс» (м. Біла Церква), «Круг» (м. Черкаси) — 2003—
2010, «Джінестра» (м. Одеса) — з 2010-11. ВК «Хімік» (м. Южний) - з 2011-
2014 Чемпіон України (2005, 2006, 2007), срібний призер (2009, 2010),
володар Кубка України (2006, 2007, 2008), переможниця Спартакіади
України (2007). Гравець національної збірної України.

-Ігор Антонюк (народився 19 травня 1984 у м. Рівному, УРСР) —

український волейболіст, догравальник. Виступає за ХМВК «Локомотив»
(Харків). Майстер спорту. Волейболом займається з 13 років. Перший
тренер — Василь Мазуров. Виступав за «Азовсталь» («Маркохім»,
Маріуполь), ВК «Будівельник-Динамо-Буковина» (Чернівці), «Югра-
Самотлор» (Нижньовартовськ). 9 червня 2010 року підписав контракт
з ХМВК «Локомотив» (Харків). Грав за молодіжну збірну України, у складі
якої посів 6-е місце на Універсіаді в Таїланді у 2007 році.
Гравець національної збірної України. Срібний і бронзовий призер Суперліги
України, чемпіон вищої ліги, володар Кубка України.
 4. Розвиток обраного виду спорту у Світі.

-У багатьох літературних джерелах різні версії виникнення волейболу, однак

офіційною датою виникнення волейболу вважають 1895 рік. У цьому році
учитель фізичної культури Геліокського коледжу (штат Масачусетс, США)
Вільям Дж. Морган придумав просту гру, яку можна було проводити без
особливих приготувань і витрат на обладнання.

Ідея гри полягала в тому, щоб, ударяючи руками по м’ячу, перебити його
через тенісну сітку, підняту на висоту 197 см. У 1895 році були розроблені
перші правила гри, а в 1896 р. їх продемонстрували на конференції ІМКА
(Союз християнської молоді) у Спрингфілді. В 1897 році були оприлюднені
перші правила гри, які складалися з 10 пунктів:

1. Розмітка майданчика.

2. Приладдя для гри.

3. Розміри майданчика 22 х 50 футів (7,6 х 15,1 м.).

4. Розмір сітки 2 х 27футів (0,61 х 8,2 м.).

5. М’яч – гумова камера в шкіряному футлярі, окружність 63,5 – 68,5 см, вага
340 гр.

6. Подача. Гравець, що виконує подачу, повинен стояти на лінії й ударити по

м’ячу відкритою долонею. Якщо було допущено помилки при першій подачі,
то гравець повторював подачу ще раз.

7. Рахунок. Кожна не прийнята подача суперником подача дає одне очко.

Очки зараховувалися лише при власній подачі.

8. Якщо м’яч під час гри (не при подачі) потрапляє в сітку – це помилка.

9. Якщо м’яч потрапляє на лінію – це помилка.

10. Кількість гравців не обмежена. У 1900 році американська фірма

«Сполдінг» виготовила перші волейбольні м’ячі, і в цьому ж році були
затверджені офіційні правила 6 волейболу, згідно з якими партію вважали
завершеною, коли одна з команд набирала 21 очко; висота сітки – 7 футів
(213 см.); лінія вважалася частиною майданчика.

У 1912 році правила були переглянуті й доповнені: розмір майданчика –

35 х 60 футів (10.6 х 18,2 м.) висота сітки – 7,5 фути (228 см.); ширина сітки –
3 фути (91 см.); після втрати подачі гравці змінювалися місцями
(здійснювали перехід). Подальша хронологія змін до правил волейболу мала
такий вигляд:

– 1917 р. висота сітки – 8 футів (243 см.); партія тривала до 15 очок; – 1918 р.
склад команди становив 6 осіб;

– 1921 р. введено середню лінію; – 1922 р. гравцям кожної команди

дозволяли лише три удари по м’ячу, окружність м’яча 66–69 см, вага – 275–
285 гр., майданчик – 9 х 18 м;

– 1923 р. при рахунку 14:14 переможцем стає команда, яка перша набере
різницю у 2 очки;

– 1925 р. висота стелі приміщення, де проводиться гра, не повинна бути

меншою 4,5 м. Відведено зону подачі, яка розташована ближче до правої
частини лицьової лінії розміром 1х1 м, довжина сітки – 9,9 м., висота сітки
для жінок – 2,3 м, для чоловіків 2,4 м, зустріч складалася з 3 партій. Усі
помилки під час гри фіксувалися суддівським свистком. Команда, що
допускала помилку під час виконання подачі, втрачала на неї право.

З ХХ століття волейбол почав активно поширюватися в різних містах

Центральної та Південної Америки й Канаді. Перед початком першої світової
війни волейбол з’явився у Європі, де здобув велику популярність серед
жителів багатьох країнах вже після її завершення.

У 1947 році в Парижі було засновано Міжнародну федерацію волейболу –

Federation internationalе de Volley-ball (FIVB – ФІВБ), до якої увійшло 14
країн. З 1948року членом ФІВБ стала Всесоюзна федерація волейболу. На
сьогодні 7 кількість членів ФІВБ перевищує 210 країн. Першим президентом
ФІВБ був Поль Либо, з 1984 президентом обраний Рубен Акоста.

У 1948–1949 р. відбулися перші чемпіонати Європи та Світу серед

жіночих та чоловічих команд. З 1957 року до програми Олімпійських ігор
включено чоловічий волейбол, а жіночий – з 1962 р.

У рамках Олімпійських ігор турнір з волейболу уперше відбувся в 1964

році. З 1965 р. для чоловічих команд, а з 1973 р. для жіночих команд
проводяться змагання на Кубок світу.

Починаючи з 1992 р., вводяться ігри Світової ліги серед чоловічих

команд, а з 1993 – змагання Гран-прі у жінок для найсильніших національних
команд.

Із 1993 року олімпійським видом спорту визначений пляжний волейбол.

5. Видатні світові спортсмени обраного виду спорту (прізвища, види
змагань на яких здобували призові місця та здобутки).

- Любов Шашкова (Росія). За свою кар'єру вона стала переможницею

багатьох престижних турнірів. Наприклад, двічі піднімалася на вищий
щабель п'єдесталу на чемпіонатах світу. Було це в 2010 і 2006 роках. Крім
цього Шашкова має в Скарбничці дві срібні медалі Олімпійських іграх.
Разом зі збірною Росії вона завоювала їх в 2000 і 2004 роках. Любов
Шашкова досі виступає на найвищому рівні. Правда, зараз грає за
турецький клуб «Фенербахче».

- Александр Волков (Росія). Волков неодноразово визнавався кращим

гравцем багатьох серйозних турнірів. І що примітно, в різних номінаціях.
Наприклад, в 2008 році він став «кращим блокуючим» в чемпіонаті Росії.
А двома роками раніше він ставав "кращим нападником" в тому ж турнірі.
Це говорить про спортсмена, як про різнобічної особистості з
універсальним набором технічних елементів. До речі, є у Олександра
Волкова і схожі нагороди на європейському терені. У розіграші Ліги
чемпіонів 2006-2007 років він також став «кращим блокуючим» всього
турніру.

- Катерина Гамова (Росія). Вона вже давно виступає за національну

збірну, і запам'ятовується всім уболівальникам завдяки своєму зросту.
Правда, фізичними даними заслуги Гамової не обмежуються, вона ще й
шалено талановита атлетка. За свою кар'єру вона виграла кілька великих
турнірів. Наприклад, Чемпіонат світу. Як і шашкової, у Катерини Гамової
дві срібні медалі Олімпійських ігор. Вона отримала їх у Сіднеї та Афінах.
У 2000 і 2004 роках відповідно.

- Одним з найзнаменитіших волейболістів Старого Світу є Володимир

Грбич. Він виступав за команду Сербії та Чорногорії. На Олімпійських
іграх 2000-го року в Сіднеї саме він зробив вагомий внесок у перемогу
національної команди. Крім золотої медалі Олімпіади у нього в
Скарбничці кілька вищих нагород з чемпіонатів світу та Європи.
Володимир Грбич довгі роки входив до символічної збірної світу з
волейболу.

- Данте Амарал є гравцем національної збірної Бразилії з волейболу.

Народився спортсмен в 1980 році 30 Вересня. Досягнення цього хлопця не
мають меж: в 2004 році став олімпійським чемпіоном, в 2002 і 2006 роках
виграв Чемпіонат світу, в 2001/03/04/05/06/07 став переможцем Світової
ліги, в 2002 отримав звання срібний призер Світової ліги, в 2003 і 2007 –
володар Кубка світу, в 1999, 2001/05/07 став чемпіоном Південної
Америки. Загалом, на шляху цього хлопця або не було ніяких перешкод,
або він їх просто не помітив.

Шопс Йохан – німецький волейболіст, який є гравцем клубу" Іскра "

(Одинцово). Народився Шопс Йохан в 1983 році. За свою кар'єру встиг
побувати в таких клубах, як" іскра "(з 2007 року, Одинцово),"
Фрідріхсхафен "(з 2003 по 2007 року, Німеччина)," Олімпія " (з 2001 по
2003 року, Німеччина). Що стосується досягнень німецького волейболіста,
то в 2008 році він став срібним призером чемпіонату Росії, в 2007 році
Йохан був визнаний найціннішим гравцем всієї ліги чемпіонів, і в цьому ж
році він став переможцем Ліги чемпіонів.
 6. Які рухові якості і які функціональні системи розвиває обраний
вид спорту.

- Фізичні якості розвиваються під час рухових дій, тому для їхнього розвитку
треба використовувати спеціальні вправи.

Мета спеціальної фізичної підготовки – розвиток фізичних якостей і

здібностей учнів, потрібних для гри у волейбол, а також конкретні вияви
однієї з основних якостей , або їх комплексу в руховій діяльності гравців на
майданчику. Наприклад, сила і швидкість взаємопов’язані і слугують
стрибучості. Вони дають змогу учням виконувати стрибки з короткого
розбігу і з місця, повторювати їх у складних ігрових умовах Спеціальна
фізична підготовка сприяє діяльності усіх систем організму гравця,що
допомагає удосконалювати рухові навички.

У спортсменів (волейболістів) виділяють такі якості, як сила, швидкість,

стрибучість, витривалість,спритність. Важливу роль відіграє також
витривалість, яка є загальною і спеціальною. Під витривалістю волейболіста
розуміють здатність здійснювати ігрову діяльність без зниження її
ефективності протягом певного періоду чи всієї гри. Можна сказати також,
що витривалість – це здатність протистояти втомі. В спортивній практиці
виділяють чотири види втоми:

1.розумова (наприклад, під час вирішення якихось тактичних завдань);

2.сенсорна(унаслідок напруженої діяльності аналізаторів, наприклад

зорового);

3. емоційна(унаслідок емоційних переживань, боязні суперника);

4.фізична(Викликана м’язовою роботою).

Всі чотири види втоми притаманні волейболісту. Звичайно, здебільшого

наші спортсмени відчувають фізичну втому. Розвиток фізичної витривалості
не тільки перешкоджає втомі, а й сприяє довшому зберіганню
працездатності. Тренування спрямоване на розвиток витривалості
дихального резинтезу аденозинтрифосфорної кислоти значно зменшує
викликані роботою зміщення азотистого обміну, підвищує здатність
організму підтримувати кислотно – лужної рівновагу, значно збільшує
функціональні можливості апарату зовнішнього дихання,поліпшує реакцію
серцево – судинної системи та функціональне навантаження.

Щоб правильно підійти до методики розвитку витривалості волейболістів,

потрібно враховувати характер їхньої ігрової діяльності і навантаження, яке
зазнають вони у грі. Як відомо, діяльність волейболістів полярна: з одного
боку короткочасна робота максимальної інтенсивності до 5 с ( гра у захисті,
напад і блокування), а з іншого гра триває до 2,5 год., що вважається
помірною роботою.

Діяльність волейболіста різноманітна: неоднаковими у різних випадках

будуть характер і механізм втоми, а відповідно і види витривалості. Завжди у
волейболі виділяють загальну і спеціальну витривалість. Під загальною
розуміють здатність монотонно виконувати різні (навіть відмінні один від
одного види робіт помірної або низької інтенсивності).

У волейболіста спеціальна витривалість виявляється під час

виконання,наприклад, серії виконання нападаючих ударів у швидкому темпі
без зниження інтенсивності, висоти стрибка,сили і точності ударів. Як
зазначає В. М. Зарицький, робота спортсменів, які спеціалізуються на ігрових
видах, зокрема волейболістів, безперервно змінюється, як за інтенсивністю,
так за формою рухів. Зміни інтенсивності можуть бути настільки великими,
що фактично вся партія розпадається на багато періодів, які чергуються з
інтервалами відпочинку. Для витривалості угрі велике значення мають
велике значення економічність рухів , вміння не витрачати даремно сили, що
є наслідком високої техніки і вміння розслаблювати м’язи.