Зміст

1. Інформація про книжку на сайті видавництва Старого Лева.............................................1

2. Рецензія Міри Київської від 7 червня 2016, головної редакторки інтернет-журналу
BOKMÅL...........................................................................................................................................2
3. Зміст твору...............................................................................................................................4
4. Реценія Дмитра Шульги від 8 квітня 2016 року...................................................................6
5. Реценія Орисі Хом’як від 27.07.2016 на порталі “Друг читача”..........................................7
6. Сила дружби: три щемкі підліткові історії від норвезьких авторів....................................8
7. Коли від почуттів перехоплює подих: три неповторні історії про перше кохання...........9
8. Презентація книги «Хто проти суперкрутих» у Львові у рамках Дитячого Форуму........10
9. Інтерв’ю з Аудгільд А. Сульберг”  «Моя мета – показати дітям, що світ – набагато
більший, ніж вони собі уявляють» на сайті Видавництва Старого Лева. 10.05.2017.............11
10. Інтерв’ю з Аудгільд А. Сульберг на Книжковому Арсеналі в Києві. 25.05.2017...........13
11. Інтерв’ю з Аудгільд А. Сульберг на Книжковому Арсеналі в Києві. 25.05. 2017..........14
12. У розмові з Оксаною Лущевською Аудгільд розповідає про цькування в школі та
літературу як анти-булінговий засіб (інтерв’ю).........................................................................15
13. Аудгільд Сульберґ: «Хорошої книжки не може бути без гумору, любові та емпатії».
Книжковий Арсенал, стаття від 19.05.2017...............................................................................18
 1. Інформація про книжку на сайті видавництва Старого Лева
URL: https://starylev.com.ua/hto-proty-superkrutyh

Автор: Сульберґ А. Аудгільд

Переклад: Іваничук Наталя

Дизайн обкладинки: Стефурак Анастасія

Серія: Книги для підлітків

Вік: Діти, 11-14

Рік видання: 2016

К-ть сторінок: 208

Вага: 250 г

Розміри:130x200 мм

ISBN:978-617-679-234-5

Перша книжка з серії А. Аудгільд. Дванадцятилітня Анне Беа вважає себе

потворою, та й у школі на неї поглядають співчутливо. А дехто, особливо
трійко крутелиць із їхнього класу, взагалі відверто з неї глумляться. Тому
дівчинка мало з ким спілкується, і якби не найкращий друг Нільс, її життя
було б зовсім нестерпним. Але Анне Беа доведеться поглянути в очі своїм
найбільшим страхам і дати відсіч суперкрутим.

Наступні книжки з серії: «Суперкруті догралися», «Привиди проти

суперкрутих», «Таємниця суперкрутих».

1. Категорії, що пропонуються на сайті видавництва “Наш Формат”

URL: https://nashformat.ua/products/hto-proty-superkrutyh.-knyzhka-1-703224

Категорії: Дитяча література/Дитячі повісті і розповіді/Дитяча

література/Підліткова література/Дитяча література/Пригодницька література

2. Рецензія Міри Київської від 7 червня 2016, головної

редакторки інтернет-журналу BOKMÅL
URL: https://bokmal.com.ua/books/hto-proty-superkrutyh/
Перше кохання, дружба, популярність, цькування (bullying) у школі та в
соціальних мережах – безсумнівно, книжка «Хто проти
суперкрутих» (Kampen mot superbitchene, 2014) А. Аудгільд Сульберґ, що
нещодавно з’явилася у “Видавництві Старого Лева” в українському
перекладі Наталі Іваничук, торкається важливих та актуальних для підлітків
тем. 

Головна героїня повісті – дванадцятирічна Анне Беа, аутсайдерка з 7-А

класу, яка от-от кине виклик трійці найкрасивіших , найпопулярніших та
найкрутіших дівчат.
Родзинкою історії про повстання проти суперкрутих є особливість героїні, її
альбінізм. Звісно, ідея зробити героїню-“білу ворону” альбіноскою звучить
цікаво. По-перше, прозорішої метафори годі й шукати. По-друге, треба
визнати, що у нашому божевільному й жорстокому світі альбінізм виглядає
доволі нормально, що робить героїню потенційно близькою значно більшій
кількості читачів, які так само, як і Анне Беа, вважають себе не найбільшими
аутсайдерами (не-такими) у світі/школі – такими-собі хіпстерами-фріками.
Але уся прикрість у тому, що про цю свою особливість дівчина – а оповідь
ведеться саме від її особи – згадує чи не на кожній сторінці повісті. Це доволі
швидко набридає й поступово породжує неприязнь (ну чому власний
зовнішній вигляд – це майже усе, що хвилює Анне Беа?) і недовіру як до
героїні, так і до усієї її історії.

Іноді я думаю, що бути альбіносом – не найгірша біда.

Хайя потвора, але є люди, яким значно важче жити. От, скажімо, ДЦП-
Селіні чи Печеному Біркові. Або хлопцеві, якого ми з Нільсом бачили
одного разу – без рук і без ніг: він писав щось на дощечці коктейльною
трубочкою, тримаючи її у роті.
Я маю руки-ноги, чую, можу розмовляти й ходити. Я не товста, не
карлик і не гігант, не маю жахітливих шрамів на півобличчя. У мене
навіть груди почали рости. Не такі вже вони йпишні, але принаймні
намітилися.

Загалом, історія, що лежить в основі книги А. Аудгільд Сульберґ, і справді

має чимало спільного з багатьма голівудськими фільмами. Майже усі події
відбуваються у школі з таким собі кастовим устроєм: круті, звичайні,
аутсайдери, зовсім фріки (недоторкані?). Між кастами триває одвічна
“холодна війна”, у битвах якої завжди виграють круті. Аж ось дівчина касти
аутсайдерів закохується у Маґнуса, крутого хлопця, який грає у популярному
шкільному музичному гурті «Фьокк Йостін». І, здавалося б, нічого з цього не
вийшло, але зовсім скоро у школі відбуватиметься конкурс талантів…
Озброєна чарівним ангельським голосом та підтримкою інших талановитих
аутсайдерів Анна Беа наважується узяти участь у конкурсі, закохати у себе
Маґнуса та скинути з п’єдесталу саму Тею, найкрутішу дівчину з 7-А, яка
тримає в страху більшість школярів та навіть кількох учителів. Навіщо? “Бо
кожен хоче бути крутим” – приблизно таку відповідь на це запитання
пропонує книжка, і це трохи засмучує, адже навіть у голівудських комедіях
та мелодрамах про життя школярів подібні сюжети потроху відходять у
забуття. 

Велику роль у цій історії відіграє мотив подолання власних страхів та

невпевненості у собі. Та, на жаль, той спосіб, у який власне відбувається
самоствердження героїні не викликає захвату. Знайшовши “ахіллесову п’яту”
своїх крутих ворогів маленька об’єднана армія аутсайдерів спокійнісінько
насміхається над поганеньким співом Теї так само, як та кепкувала з їхньої
зовнішності: око за око, зуб за зуб. Таким чином, замість того, щоби бодай
трошечки зруйнувати сам поділ на крутих і не-крутих, авторка повісті лише
змінює наповнення цих каст. Мовляв, тепер у моді не банальні красуні, а
талановиті фріки. А що робити тим, у кого немає талантів, або ж тим, кого
навіть Анна Беа вважає повними аутсайдерами?

– […] А глянь на своє тіло! Не признавайся мамі, що я тобі таке сказала,

але за кілька років хлопці стоятимуть у черзі, сподіваючись здобути твоє
серце. Ось побачиш! Тільки трохи почекай!
Я зворушено закліпала очима.

Неприємне враження залишають по собі й інші персонажі повісті «Хто проти

суперкрутих». Головним чином, через те, що зображені вони дещо
примітивно й шаблонно. Добрий і слабохарактерний дивак Нільс, якого
постійно “обзивають” гомо, аж занадно легковажна й недалека американка
Бріттані, ідеальний хлопець Маґнус, тупі та зарозумілі Тея, Роня і Ширін –
усі вони настільки пласкі, що зовсім не викликають інтересу. Хіба тільки
подив та неймовірну тугу за іронією, якої у книзі з такою назвою, як на мене,
не вистачає. 

Попри усе сказане, я аж ніяк не заперечую того факту, що книжка, швидше за

все, сподобається багатьом підліткам. Вона сучасна – тут і Джастін Бібер, і
Ріана, і Фейсбук, смішна й читається легко та швидко. До того ж, із чарівною
обкладинкою від Анастасії Стефурак видання виглядає максимально
симпатично та привабливо для потенційних читачів.

3. Зміст твору
URL: http://umka.com/rus/catalogue/books-for-children/a-audhild-solberg-khto-
proty-superkrutykh-who-is-against-the-supercool.html

 - Дурепа набита

- Джентльмен

- Космічна істота
- Темна конячка

- Work that body

- Світла голівонька

- Нерозлучна пара

- Anyway

- Рандевю-ю-ю

- "Операція "Тако"

- Лінія вогню

- Пуделиха

- Вау, Анне Беа!

- Арнульф

- Скрипка

- X-фактор

- Бридка, слизька гадина

- Take it away!

- "Витрішки"

- ...Мов бездонний льох

- Готові?

- We found love

- Потай від усіх

- Несподіванка

- PS!

- Whatever!

- З темряви на світло

- Вісімнадцять з половиною
- Контакт

4. Реценія Дмитра Шульги від 8 квітня 2016 року

URL: http://kirovograd24.com/culture/2016/04/08/krasa-po-norvezki-pidlitkove-
chtivo.htm

Певно, якби влаштувати серед творів підліткової літератури конкурс на

героя, який виглядає найнещаснішим чи викликає найбільше жалощів, то
Анне Беа – головна героїня повісті норвезької письменниці Аудгільд
Сульберґ «Хто проти суперкрутих» – точно була б серед лідерів. Судіть самі:
підсліпувата косоока дівчина-альбінос.

Але навіть така зовнішність, наголошує авторка, зовсім не привід впадати в

пожиттєву депресію, опускати руки та рівень самооцінки до мінус
безкінечності. Адже навіть у паралельних класах є діти, котрим пощастило
ще менше: дівчинка з церебральним паралічем, яка пересувається на візку, чи
хлопець зі шрамом від опіку через усе тіло та половину обличчя. До того ж, і
це найголовніше, поруч з Анне Беа є люди, котрі завжди готові підтримати її
і словом, і ділом. І нехай батьки не завжди знаходять правильні слова в
розмовах з особливою донькою та ще й на початках її підліткового віку, але в
матері дівчинки є сестра, тітка Муна – дивакуватий та ексцентричний
персонаж, наявність якого – практично невід’ємна риса скандинавської
літератури для тинейджерів. А ще, як не дивно, у Анни Беа є вірний друг
Нільс. Нехай звиняє головна героїня, але саме Нільс – мій улюблений
персонаж. Його багатолітній дружбі з відверто непопулярною дівчиною не
заважають ані проблеми у власній родині, ані кпини однолітків. Скажімо, як
можна не проникнутися симпатією до хлопця, котрий спеціально на
фізкультуру одягається у яскраві кольори, щоб слабкозора Анне Беа завжди
могла побачити його, коли їй знадобиться допомога. Погодьтеся, ніхто б не
відмовився від такого друга, правда ж?

І що цікаво, дружба залишається дружбою, не переходячи у любов.

Закохуються герої в інших, і власне почуття головної героїні до учасника
популярного шкільного музичного гурту й спонукає нарешті Анне Беа
проявити свій талант та спробувати втерти носа тим суперкрутим
однокласницям. Хоча не всі засоби досягнення мети будуть чесними,
скажімо, одну з учасниць до свого гурту головна героїня заманює брехнею, і
я очікував, що за неї Анне Беа доведеться ще й як розплатитися. Але це їй
зійшло з рук надзвичайно легко, і цей факт – певно, моє головне зауваження
до Аудгільд Сульберґ. Інше – з приводу перенасиченого
англоамериканізмами сленгу юних персонажів з яким, відчуваю, довелося
неабияк помучитися перекладачеві Наталі Іваничук. Сумніваюся, що саме так
в реальності розмовляють норвезькі тинейджери.
Загалом, «Хто проти суперкрутих» - доволі симпатична, дівчачоцентрично-
мелодраматична повість  про те, що головна краса – не зовнішня, а
внутрішня; що кожна дитина має талант, сила якого змусить забути про всі
можливі її недоліки, та про те, наскільки важливо на шляху до втілення своєї
мрії відчувати підтримку однолітків та дорослих.

5. Реценія Орисі Хом’як від 27.07.2016 на порталі “Друг читача”

URL: http://kirovograd24.com/culture/2016/04/08/krasa-po-norvezki-pidlitkove-
chtivo.htm

Книгу норвезької письменниці Аудгільд Сульберґ «Хто проти суперкрутих»

варто читати, коли у котрий раз почуваєшся катастрофічно невпевненим
у собі, або ж коли терміново потрібен кількагодинний релакс над чтивом, яке
за цей час «проковтнеш» від початку до кінця. Врешті-решт, «Хто проти
суперкрутих» варто розгорнути бодай з тою метою, щоб дізнатися, що навіть
у холодній Норвегії з її нордичним типом краси люди-альбіноси, на жаль,
піддаються жорстокій дискримінації.

Дванадцятилітня Анне Беа — головна героїня книги — худенька дівчинка-

альбіноска, яка вважає себе потворою. У цьому її «переконала» трійця дівчат-
крутелиць із її класу, що не пропускає можливості поглумитися над
нетиповою зовнішністю Анне. А оскільки інші учні школи, яку відвідує
Анне, ставляться до дівчини байдуже, Анне переконала себе, що це жалість
та відраза до її «дивацтва».

«Я не зовсім альбіноска, — говорить про себе героїня. — Маю лише

вроджений частковий альбінізм. Я маю руки-ноги, чую, можу розмовляти
й ходити. Я не товста, не карлик і не гігант, не маю жахітливих шрамів
на півобличчя. У мене навіть груди почали рости. Я не найгірший варіант…»

Чи не єдиною людиною, з якою абсолютно відверто можна поговорити

«по душам» є друг Анне Нільс. І, як ви напевно здогадалися, Нільс далеко
не найпопулярніший хлопець у школі. Як два мінуси стають плюсами, так
і ці два герої-невдахи вступають у, на перший погляд, нерівну боротьбу
з суперкрутими. «То буде криваве побоїще», — коротко резюмує початок
сутички Анне.

Книгу Аудгільд Сульберґ «Хто проти суперкрутих» класифікують

як художню літературу для підлітків. Водночас я б рекомендувала
її прочитати і тим, у кого тільки-тільки минув юнацький вік, і тим, хто
давним-давно з ним розпрощався. Легко та без зайвих депресивних відтінків
ця книга розповідає про середньостатистичні підліткові будні з усіма їхніми
підводними човнами, про які батьки навіть не здогадуються.

Повість «Хто проти суперкрутих» — це однозначно книга для усієї сім’ї, яку
без червонінь діти можуть передавати батькам, а дорослі своїм чадам.
Дискримінація серед підлітків, перша дружба та перше кохання, відносини
між батьками та дітьми, — Аудгільд Сульберґ невимушено та цікаво, без
непотрібної деталізації описує ці теми на сторінках книги. По закінченні
у вас точно не залишиться враження, що прочитали чергову сторі
із притворно-солодким щасливим кінцем.

6. Сила дружби: три щемкі підліткові історії від норвезьких

авторів
URL: https://starylev.com.ua/club/blog/syla-druzhby-try-shchemki-pidlitkovi-
istoriyi-vid-norvezkyh-avtoriv

Анне Беа знають усі у школі. Із неї насміхаються, ображають та дражнять. А

усе тому, що у Анне – вроджений частковий ген альбінізму. Через це
дівчинка має біляве волосся, безбарвні брови та вії, а ще погано бачить. Через
це школярі обзивають дівчину «сліпком», «альбіноскою» та «потворою».

Дівчинка дуже болісно переживає цькування, але звикла тримати свої

почуття всередині. І невідомо, щоб трапилося, якби у дівчинки не було
надійного та вірного друга Нільса. Той теж не найпопулярніший підліток у
школі, але Анне та Нільс разом – сила!

«… як чудово мати друга, який завжди підставить тобі плече. Який ніколи не
закочуватиме зневажливо очі й не обзиватиме поганими словами, не
уникатиме, навпаки, вважатиме суперкласною, дотепною і веселою
дівчинкою, якою ти насправді є».

Звичайно, бувають дні, коли Анне ну ду-у-уже важко зібратися з силами та

піти до школи. У такі дні-щезники вона уявляє себе у Нормальному Світі, де
має «нормальну» зовнішність, співає у гурті і навіть має бойфренда!

От якби мрії стали реальністю!

Хоч Анне й терпить щоденні знущання трійки суперкрутелиць класу –
Ширін, Теї та Роні, – дівчинка не втрачає оптимізму та позитивного погляду
на життя.

У цьому їй допомагає Нільс та рідні, особливо тітка Муна. Завдяки підтримці

найближчих Анне наважується взяти участь у шкільному конкурсі талантів і
протистояти найкрутішим.

Чи вийде у тієї, яку усі вважають дивачкою, перемогти найкрутіших та

знайти своє місце під сонцем?

Ця книга про справжню дружбу: таку, яка робить життя кращим, а тебе –
безперечно щасливішим. Вона про толерантність, про прийняття одне одного
такими, які ми є. Про шлях до мрій, хай яким би тернистим він був.

7. Коли від почуттів перехоплює подих: три неповторні історії

про перше кохання
URL:https://starylev.com.ua/club/blog/koly-vid-pochuttiv-perehoplyuye-podyh-
istoriyi-pro-pershe-kohannya

Анне Беа – 12-річна школярка із вродженим частковим геном альбінізму. У

неї біле-біле, немов висвітлене, волосся, безбарвні брови та вії, кепський-
прекепський зір. Через особливості її зовнішності Анне зазнає цькування від
найпопулярніших дівчат школи. І тільки незламний характер Анне та
підтримка рідних допомагають дівчинці вистояти.

Дівчинка вже кілька років таємно закохана в одного із найпопулярніших

хлопців школи, її однолітка Маґнуса. Але він здається Анне далеким та
недосяжним, наче всесвітньо відома зірка.

Кохання Анне ніжне й тихе, спокійне і непомітне, але дуже сильне, чисте й
світле почуття. Навіть не сподіваючись на взаємність, Анне не впадає у
відчай, й плекає свою любов у серці.

«Наші погляди міцно зчепилися між собою, мов загачкувалися, і єдине, що я

бачила – сотні крихітних зелених корабликів у блискотливому блакитно-
сірому морі. Моє серце зірвалося з перепони, щоки палали. Ніколи не
задумувалася про це раніше, але Маґнусові очі дуже схожі на мої...»
Стосунки Маґнуса й Анне дорослішають та еволюціонують разом із героями.
Здається, що Анне з Маґнусом танцюють одне навколо одного, бояться
зблизитись, адже у кожного свої страхи та вагання. Ревнощі, невміння
висловити свої почуття, сумніви – із усім цим зіткнуться герої. Адже як
зрозуміти, як правильно діяти і що говорити, якщо це все вперше ?

Серія книг про Анне Беа доводить істину, що ніколи не потрібно здаватися,
ліпше йти до своїх мрій, не зважаючи на глум чи заздрість навколишніх. Ви
дізнаєтесь багато нового про толерантність і доброту, а ще про те, як важливо
робити усе з любов’ю у серці. І тоді Всесвіт подарує тобі усе найкраще.
Зокрема і кохання.

8. Презентація книги «Хто проти суперкрутих» у Львові у рамках

Дитячого Форуму
URL: https://starylev.com.ua/news/hto-proty-superkrutyh-yak-buty-krutym-
zalyshayuchys-soboyu

«Альбінізм героїні у цьому випадку - чудовий прийом, щоб зацікавити

читача та загострити сюжет», - вважає Катерина Міхаліцина. «На місці цієї
дівчинки міг бути кожен з нас. Не залежно від того, як ти виглядаєш, як
поводишся, які в тебе особливості характеру, аутсайдером в школі  може
бути кожен», - говорила Оксана Зьобро. 

На думку Катерини Міхаліциної, мова цієї книги надзвичайно

жива: «Допомагають цьому вставки англійських висловів, якими насичена
мова сучасних дітей. Насправді, коли читаєш книгу, то навіть не віриться, що
це переклад, а не оригінальний український твір, і це - надзвичайне
досягнення перекладача Наталі Іваничук». 

Також важливим у книзі є візуальне оформлення у виконанні Анастасії

Стефурак. «Коли працюєш з перетворенням однієї мови на іншу – це чари, -
говорила Катерина. -  Але коли ти перетворюєш мову на зображення – це
чари ще вищого рівня. Потрібно дуже добре відчувати твір, щоб розкрити
його в емоційно близьких до змісту ілюстраціях». 

Говорили і про аутсайдерів: «У голлівудських фільмах діти у школах

поділені на групи за якимось певними кліше. Є еліта, спортсмени, є і
аутсайдери, які потрапляють у цю групу, бо не схожі на інших, - вважає
Оксана Зьобро. – Насправді, ця книга вчить не тому, як стати суперкрутим, а
тому, як бути крутим, залишаючись собою»

«До речі, для мене ця книга про дружбу. Бо друзі, які постійно поруч, завжди
допоможуть пережити нещасливе кохання чи інші невдачі. Книга про те, як
знаходити друзів, як їх не втрачати і як підтримувати один одного у різних
ситуаціях», - говорила Оксана Зьобро. 

9. Інтерв’ю з Аудгільд А. Сульберг”  «Моя мета – показати дітям,

що світ – набагато більший, ніж вони собі уявляють» на сайті
Видавництва Старого Лева. 10.05.2017.
URL: https://starylev.com.ua/news/audgild-sulberg-moya-meta-pokazaty-
dityam-shcho-svit-nabagato-bilshyy-nizh-vony-sobi-uyavlyayut

– Ми захоплюємося тим, як чудово Ви розумієте підлітків. У процесі

писання Ви спираєтесь на власні спогади з підліткового віку чи
орієнтуєтесь на сучасних дівчат і хлопців?
 
– Я маю чимало спогадів з тих часів, коли мені було 12-13 років, однак мої
книжки – не автобіографічні. Наприклад, мене ніколи не цькували у школі,
як Анне Беа, і я ніколи не описувала справжніх подій, що трапилися зі мною
у дитинстві. Проте я звертаюсь до власних почуттів і думок з тих часів. Як і
більшість дітей і підлітків, я була закохана, боролася із заздрощами,
почувалась невпевнено, і так далі. Ці почуття властиві всім людям на Землі,
вони не обмежені кордонами й часовими рамками, і саме тому сучасні діти
розуміють, про що йдеться у моїх книжках. Більшість із нас у той чи той
момент почувалися іншими або нікому не потрібними.
 
Коли ти підліток, однолітки шалено тиснуть на тебе, хочеться будь-що
стати своїм. Потрібно виявити неабияку сміливість, щоб залишатися
собою. 
– З якими труднощами стикається той, хто пише для юних читачів?
 
– Потрібно вміти сприймати світ очима підлітка – без цього ніяк. Треба
розуміти, що їх хвилює і чому. Для юних читачів можна писати по-різному;
особисто я вклала чимало зусиль у те, щоб навчитись писати голосом
дванадцятирічної дівчинки – практично вести її щоденник – і, думаю, це
посприяло моєму успіху. Мої тексти здаються підлітками щирими і
справжніми.
– Головна героїня у Ваших текстах – дівчинка-альбінос. Можете, будь
ласка, пояснити свій вибір?
 
– Мабуть, на мене вплинуло власне дитинство. Альбінізм – дуже рідкісний
діагноз. Проте у маленькому норвезькому селі, де я виросла, мешкало кілька
альбіносів, тож я знала дещо про це. А ще я знала, що існує зовсім мало
дитячих книжок, які б описували, як це – бути альбіносом, тому й вирішила
дати таким дітям голос в образі Анни Беа.
– Чому так важливо розмовляти з юними читачами про толерантність і
про людей із певними фізичними особливостями? Невже книжка справді
може вплинути на людську поведінку?
 
– Я хотіла, щоб моя героїня була не такою як всі. Не обов’язково з фізичною
неповносправністю чи певним діагнозом, як-от Анне Беа, та все ж інакшою.
Дитині, яка не схожа на інших, буває нелегко, через це її часто цькують. Я
регулярно відвідую школи й бібліотеки, і найбільше мене зворушують діти,
які, ніяковіючи, зізнаються, що впізнають в Анне Беа себе. Вони кажуть, що
сподіваються, що інші діти, прочитавши мою книжку, зрозуміють, як це
жахливо – коли тебе цькують і зневажають, і в такі моменти мені хочеться
плакати.
 
Однак я твердо переконана, що людську поведінку можна змінити, і якщо
мої книжки цьому посприяють – бодай трішки – я буду дуже щаслива. 

10. Інтерв’ю з Аудгільд А. Сульберг на Книжковому Арсеналі в

Києві. 25.05.2017
URL: https://starylev.com.ua/news/koly-vse-vpershe
Ваші книги схожі на сценарій для фільму, вони не лише актуальні –
вони сучасні, про тут і тепер. Це свідомий хід, аби говорити однією
мовою із читачем?
 
Це мій спосіб говорити – сучасно і зрозуміло для сучасного підлітка. Я
використовую багато англійських сленгових слів в оригіналі своїх книг,
подібно до того, як спілкуються сучасні підлітки. Може трохи менше, але у
своєму повсякденному житті я також використовую ці слова, тож мені
близька підліткова мова. Хотілося, щоб мова моїх героїв була сучасна й
«свіжа». Щоб читачі могли сказати: «О, це ж про мене! Вони говорять так, як
я». Це було дуже важливо для мене і я завжди про це пам’ятала, хоч і сама
спілкуюся як мої герої.
 
 
Ви й відчуваєте себе як тинейджер чи все-таки є певна дистанція між
вами й вашими героїнями?
 
Звісно, дистанція є, адже мені 42, а їм – 12 (сміється). Сьогоднішні підлітки в
Норвегії є більшими екстравертами, аніж ми. Вони досить рано починають
робити мейк-ап, відверто одягатися і перейматися серйозними проблемами.
У цьому ж віці я була набагато сором’язливіша за них. Тож у цьому можна
вбачати дистанцію. Але відчуття залишаються тими ж самими. Я можу
зрозуміти їх, зрозуміти як це – бути закоханою, невпевненою в собі чи
ревнувати когось. Вік різний, але почуття ті ж самі.

Діти виростають з книжок. У письменника щоразу змінюється

покоління читачів. Це складно щоразу звертатися до нового читача?
 
Проблема в тому, що діти не завжди хочуть читати про персонажів,
молодших за них. Моїм героїням по 12-13 років. Коли читачі виходять з
цього віку, їм вже нецікаво повертатися до моїх книг. Тож, звісно, я завжди
промовлятиму до нових читачів. Якщо вірити моєму досвіду, то у період з 9
по 13 років дитина може перечитувати одну і ту ж саму книгу, яка їй
сподобалася, безліч разів. Можна сказати, що я говорю з дітьми через одну
книгу по десять разів (сміється). Проблема також у тому, що це досить
короткий період, і ти повинна «зловити» свого читача у його правильному віці,
бо зовсім скоро він стане задорослим для твоєї книги. Через десять років
підлітки вважатимуть мої книги старомодними, бо у мене багато згадок про
реалії сучасної поп-культури, яка швидко змінюється. Це вибір, який я
зробила. Мої книги є актуальними сьогодні, живуть тут і зараз – у 2014, 2015,
2016, 2017…

11. Інтерв’ю з Аудгільд А. Сульберг на Книжковому Арсеналі в

Києві. 25.05. 2017
URL: https://starylev.com.ua/news/detskaya-pysatelnyca-audhyld-sulberg-pop-
kultura-okazyvaet-na-devochek-bolshee-vlyyanye-chem

Ваша профессиональная деятельность была всегда связана с книгами,

но когда и почему вы решили начать писать сами?

Сначала я хотела написать книгу для взрослых. Начала и очень старалась, но

что-то было не так, книга «не шла». Тогда я подумала: у меня есть старая
идея книги для детей, она у меня родилась где-то в 2009 году, а на дворе был
2013 год. И вот она меня настолько захватила, что я написала свою первую
детскую книгу буквально за пару месяцев. Я и отталкивалась от образа
главной героини, девочки с альбинизмом, я очень хорошо представляла и ее
противниц — «суперкрутых», поэтому работу над книгой я закончила
быстро. 

Неужели в Норвегии, где такое толерантное и открытое общество, в

школах существует буллинг?

Да. Возможно, он не так распространен, как в некоторых других странах, но,

конечно, он есть. Чаще всего речь идет о кибербуллинге. Мне кажется, это
еще хуже, потому что ты не можешь отделаться от своих преследователей,
даже когда ты дома. Но в книге я описываю такой себе «традиционный»
буллинг в классе. Буллинг начинается тогда, когда ты не такой, как все.
Главная героиня Анне Беа очень отличается от других, в первую очередь из-
за внешности, из-за альбинизма.

Эти дети, которых вы встречаете, это они — прообразы героев ваших

книг?
 
Да, и дети, и взрослые, которых я встречала в реальной жизни, вдохновили
меня на создание моих персонажей. Все учителя в моей книге — это мои
школьные учителя. Самая вредная девочка Тея тоже мне знакома: была такая
девчонка в моей школе, правда, не в моем классе, она была немного старше.
Я помню ее противный голос — точно такой я дала моему персонажу. А вот
друг Анне Беа списан с мальчика, в которого я была без памяти влюблена
долгие годы. Обожала я его на расстоянии и никогда не выказывала своих
чувств. И вот, когда книга вышла, я ему сказала: вот этот персонаж — это ты!
Он был очень удивлен, он не догадывался о моих чувствах, я же была тогда
слишком стеснительной.

12. У розмові з Оксаною Лущевською Аудгільд розповідає про

цькування в школі та літературу як анти-булінговий засіб
(інтерв’ю)
URL: http://bukvoid.com.ua/digest/2017/05/11/121817.html

 Аудгільд, ваша серія книжок для тинейджерів «Хто проти

суперкрутих», «Суперкруті догралися» та «Привиди проти суперкрутих»
– про Анне, яка зазнає цькування від дівчат її класу. Чому Ви вирішили
писати про досвід цькування?
– Я ніколи не зазнавала цькування в школі, як Анне Беа, і добре, що й багато
інших дітей теж. Але ті, хто зазнавали, – для них це жахливий досвід на все
життя. У Норвегії були випадки, коли діти вчиняли самогубство через сильне
цькування. І ми всі читали історії чи знаємо дорослих, які мають ментальні та
фізичні травми, як результат цькування.
Мені хотілося, щоб мої читачі мали доступ до розуміння: як це – бути
зацькованим. Також я хочу, щоб вони зрозуміли, що більшість із нас
почувалися самотніми й інакшими, коли були дітьми чи підлітками. Я точно
так почувалася, хоча й мала друзів. Натиск однолітків такий сильний в
юнацькі роки, і так стає важливо вливатися в групи однолітків! Треба багато
сміливості, щоб вірити в себе, навіть і без цькування.
– Як думаєте, чи можна назвати ваші книжки анти-булінговими? Якщо
так, то чому?
– Маю надію, що мої книжки анти-булінгові. Моя мета зробити так, щоб діти
сміялися й плакали; щоб вони помітили, що світ більший, ніж вони собі
гадають; щоб, направду, допомогти їм розвинути емпатію.
– У США, де я проживаю нині, дитяча й підліткова література часто
слугує за певний ефективний анти-булінґовий засіб. Як щодо Норвегії?
– Ніколи не думаю про свої книжки як про засіб, та й не думаю, що інші
серйозні автори так думають. Книжки, які написано ради дидактичної мети, –
це погані книжки. Але, гадаю, багато авторів, які пишуть для дітей і
підлітків, хочуть вплинути в хорошому розумінні, хочуть дати їм знати, що
це ОК – бути сердитим чи трохи дивакуватим, коли ти молодий. І також, що
це зовсім не ОК – цькувати інших. Якщо дивитися на літературу з цього кута,
то література може слугувати за анти-булінґовий засіб.
– Вашу дебютну книжку було нагороджено премією ARKs barnebokpris.
Чи можете ви розказати більше про цю винагороду, і що вона змінила чи
додала до вашої творчості?
– ARKs barnebokpris – це найбільша літературна нагорода в Норвегії, яка
вручається журі (у складі його діти) дитячому письменникові. Щороку в 10
000 норвезьких шкіл діти читають п’ять книжок, обраних дорослими членами
журі, а потому діти обирають найкращу книжку. Для мене бути обраною
дітьми 2014 року – це велика шана й ріст щодо впевненості. Так я зрозуміла,
що моя творчість резонує з дітьми, і це вплинуло на написання сиквела.
– Ваші книжки перекладено вже вісьмома мовами. У дитячій літературі
є дискурс, що дитячі книжки з інших країн можуть створювати
дистанційне сприйняття через соціокультурні умови, а з тим книжки
можуть бути незрозумілими. Якими ви уявляєте своїх інтернаціональних
читачів? Одне слово, чи знаєте ви відгуки читачів із інших країн?
– Я зустрічала тисячі дітей з 2014 року, відколи мою книжку надруковано.
Більшість із них – із Норвегії, але я також зустрічалася із шведськими й
німецькими читачами, я також отримую імейли та меседжі з Інстаґрама від
юних фанатів. Відгуки дітей завжди надихають. Та варто зазначити, що
найбільше мене торкають ті, де діти зазначають, що вони впізнають себе в
Анне Беа. Коли вони кажуть, що сподіваються, що інші читачі зрозуміють, як
жахливо бути зацькованим і самотнім, я гоова плакати.
«Ми читаємо, щоб знати, що ми не самотні» – казав знаменитий К. С. Льюїс,
автор серії книжок про пригоди в Нарнії. Читання – це шлях єднання із
собою та іншими.
  У читанні ти почуваєшся менш самотньо й водночас розширюєш свої
горизонти. Неважливо, хто ти й звідки, чи ти норвежець, чи українець, чи
німець, чи чех: любити, почуватися залишеним, страждати ради вливання в
групи – це все універсальні досвіди, які діти переживають у всіх країнах.
Сподіваюся, що читачі моїх книжок з інших країн почуватимуться не такими
самотніми після прочитання.
– Будучи відомою в інших країнах авторкою, чи ви, власне, читаєте
зарубіжні книжки?
– О, так, читаю. До того часу, як я стала авторкою, я працювала редактором у
видавництві й сім років вивчала літературу. Я прочитала багато норвезької та
англо-американської прози в оригіналі – мої улюблені автори Джойс Керол
Оутс, Іен МакЕван та Кора Сандел. Нещодавно я прочитала романи Елени
Ферранте, перекладені з італійської. Мені також сподобалися, і я редагувала
роботи бельгійського автора Димитрія Вергюлста, який, до речі, теж приїде
до Києва на «Книжковий Арсенал».
Я рідко читаю книжки для дітей, отже мої улюблені автори ті, чиї книжки я
читала в дитинстві. Моя найулюбленіша – «Енн із Зелених Дахів»  Люсі-Мод
Монтгомері, історія канадської дівчинки-сироти, яку взяли до себе брат і
сестра. Гумор, дотепність, мова, індивідуальність Енн, а ще те, що вона має
руде волосся й ластовиння, – я закохана в цю книжку!
– Дитяча література в Норвегії вважається відвертою й навіть
радикальною. Норвезькі автори зображають труднощі реалій і не
намагають якось прикрашати їх. Ваші книжки реалістичні й емоційні. А
кого ви вважаєте своїм творчим ментором?
– Я була і є фанатом знаної у світі шведської авторки Астрід Ліндгрен – як і
більшість людей, які росли в Скандинавії після 1940-их. Вважаю, що її
погляд на дітей, що вони не просто собі діти, а маленькі люди зі своїми
думками й потребами, вплинув на скандинавських авторів. Люсі-Мод
Монтгомері – ще один ментор, як і норвезько-англійський автор Роальд Дал.
В їхніх книжках є гумор й емпатія до слабших.

13. Аудгільд Сульберґ: «Хорошої книжки не може бути без

гумору, любові та емпатії». Книжковий Арсенал, стаття від
19.05.2017
«У моєму класі невеличкої школи навчалося всього 12 дітей, –
розповідає Аудгільд Сульберґ. – Мене не цькували, але я інколи відчувала
себе покинутою, адже не була дуже популярною і добре вчилася. Саме тому
хотілося написати про дівчинку, яка відчувала себе відстороненою». За
словами авторки, прототипом багатьох історій стало її власне життя. «Я вела
щоденники – з 10 до 22 років. Також намагаюсь дослухатися до підлітків. Я
живу в Осло поблизу школи – настільки, що часто чую розмови дівчаток,
їхні історії і цікаві словечка. Багато подорожую Норвегією, маю зустрічі з
учнями в школах і спостерігаю за ними, слухаю їхню мову, дивлюся, що вони
одягають. Можна сказати, що я шпигую за ними. До речі, цим самим
займаюся і тут, в Україні».
 За словами перекладачки Наталі Іваничук, для скандинавських мов
характерне звертання до дорослих на «ти». Це нівелює різницю між учнем і
вчителем, проте, не позбавляє поваги, але переносить стосунки у
приятельську площину. «Але, як у випадку із суперкрутими, така традиція
мови дає простір для зухвалості, – каже Наталя Іваничук. – У школі я не
була Анна Беа, але в нас теж були касти. Дружили не одні з одними, а проти
один одного. Тому зовсім не нудно було перекладати «Суперкрутих». Хто
прочитає усю серію книг, зрозуміє, як це – боротися і самостверджуватися.
Адже це можливо». 

Натомість Аудгільд Сульберґ вважає, що рівність учня і вчителя дозволяє

дітям не боятися звернутися зі своїми проблемами до дорослих. «У нас,
наприклад, зараз є проблема в Норвегії – на підлітків занадто впливає поп-
культура США, – каже письменниця. – Дівчатка дивляться кліпи Селени
Гомез і Аріани Гранде, можуть поводити себе виклично і навіть занадто
оголюватися. З них і виростають зухвальці, які цькують інших».
Насамкінець – п’ять речей, які, на думку Аудгільд Сульберґ, роблять
літературу справжньою. «Перш за все, це – персонажі. Треба створити
живого героя, якого б відчували читачі. Також потрібно спілкуватися зі
своїм читачем, він має відчути, що з ним говорять. Книга повинна бути
своєрідним щоденником, а не дидактичним текстом. Також хорошої
книжки не може бути без гумору, любові та емпатії».