ЗМІСТ

ВСТУП
1. СИСТЕМА НАСІННИЦТВА
1.1 Насінництво як наука та галузь сільськогосподарського виробництва.
2. СИСТЕМА НАСІННИЦТВА ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР ТА ЇЇ
ЗНАЧЕННЯ В РОЗВИТКУ ЗЕРНОВОГО КОМПЛЕКСУ КРАЇНИ
2.1 Ефективність засобів підвищення врожайності
2.2 Стратегічне значення та трансформація насінництва зернових культур
3. СТАН ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НАСІННИЦТВА ЗЕРНОВИХ
КУЛЬТУР В УКРАЇНІ
3.1 Реструктуризація та реорганізація виробничих процесів
3.2 Організація насінництва зернових культур в Україні
ВИСНОВКИ
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
 ВСТУП

Актуальність теми. Зерно для України – стратегічна ринкова продукція і

є одним із основних джерел грошових надходжень більшості вітчизняних
сільськогосподарських підприємств. Виконуючи програму «Зерно України
2015-2020», Україна за останні роки суттєво збільшила обсяги виробництва
зерна, які в останні роки коливалися в межах від 46 до 54 млн. тонн.
Підвищення рівня ефективності виробництва зернової продукції повинно
виступати найважливішим завданням в сьогоднішніх умовах формування та
розвитку АПК, від розв’язання якого залежить забезпечення продовольчої
безпеки країни, експортний потенціал нашої держави на світових ринках
зерна та рівень народного добробуту населення. Підвищення ефективності та
подальший розвиток зернової галузі на ринково-інноваційні основі
неможливий без належного забезпечення товаровиробників зерна у
високоякісному посівному матеріалі. Оскільки продуктивні сорти та
кондиційне насіння зернових культур виступають у якості одного з ключових
та незамінних факторів впливу на інтенсифікацію та розширення процесу
зерновиробництва, у центрі уваги сьогодні повинна знаходитись система
господарсько-економічних відносин у галузі насінництва зернових культур,
як окремої організаційно-економічної ланки зернового комплексу держави.
Виходячи з цього, виникає об’єктивна необхідність у теоретичному
осмисленні основ, основних принципів та проблем розвитку даної галузі
АПК.
Мета і завдання: оцінка системи насінництва зернових культур та її
значення в розвитку зернового комплексу України
Об’єкт: проблеми розвитку насінництва зернових культур.
Предметом є організація підвищення врожайності зернових культур.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання пов’язані з
функціонуванням зернового господарства, підвищенням ефективності галузі
та розвитком ринку зерна детально досліджувались у працях багатьох
українських учених: В.І. Бойка, В.І. Власова, В.М. Ганганова, М.В. Зубця,
Г.М. Калеткіна, М.Г. Лобаса, П.М. Макаренка, П.Т. Саблука, Б.К.
Супіханова, Л.М. Худолій, С.М. Чмиря, О.М. Шпичака та ін.
Що до організації системи насінництва, підвищенням ефективності та
подальшою стратегією розвитку галузі насінництва зернових культур, свої
наукові дослідження присвятили такі вітчизняні науковці, як І.А. Ажаман,
В.Я. Амбросов, С.С. Бакай, В.В. Волкодав, Н.Ю. Єгорова, О.В. Захарчук, Г.Г.
Омельяненко, І.П. Пазій, В.В. Петриченко, Т.Ю. Приймачук, Н.Л. Рильська,
Р.М. Скупський та інші вчені.
 1. СИСТЕМА НАСІННИЦТВА

1.1 Насінництво як наука та галузь сільськогосподарського виробництва.

Урожайність сільськогосподарських культур залежить не тільки від рівня

агротехніки на даному полі, а й від правильно підібраних сортів, від багатьох
їх ознак і властивостей. Сорт – найдешевший засіб підвищення врожайності,
поліпшення якості продукції, зниження її собівартості. І саме це є головною
метою вирощування кожної культури. Сорт є сукупністю споріднених рослин
тієї чи іншої культури, створеної шляхом селекції. Йому притаманні певні
спадкові морфологічні, біологічні, високі господарськоцінні ознаки та
властивості. Проте потенційні можливості сорту можуть бути реалізовані
лише за високої якості насіння – чистосортності, схожості, стійкості до
ураження хворобами і шкідниками. Будь-який добре відселектований сорт
стійко зберігає свої спадкові якості в ряді поколінь. Однак у процесі
розмноження з різних причин спостерігається зниження показників якості
насіння, що призводить до погіршення сорту. Збереження сортових якостей
можливе тільки при добре налагодженому насінництві. Насінництво – це
наука про розмноження сортів сільськогосподарських культур при
збереженні всіх морфологічних, біологічних і господарсько-цінних ознак.
Насінництво безпосередньо пов’язане з селекцією – наукою про створення
сортів і гетерозисних гібридів. Воно реалізує досягнення селекції шляхом
прискореного розмноження і впровадження у виробництво нових сортів. У
процесі насінництва можливе значне по- кращення сорту, як це успішно
використовував академік Пустовойт В.С. у роботі з соняшником. Академік
Лук’яненко П.П. створив знаменитий сорт пшениці Безоста 1.
Теоретичною основою насінництва є положення генетики – науки про
спадковість і мінливість. Через насіння передаються генетичні ознаки сортів.
Однак посівні, врожайні якості насіння залежать не тільки від генетичної
основи, а й від умов розвитку материнської рослини, на якій формується
насіння, від абіотичних факторів – кліматичних умов даного регіону – і
біотичних, які обумовлюються ступенем агротехніки, розмноженням хвороб і
шкідників при вирощуванні насіння. Тому в процесі вивчення й організації
насінництва слід враховувати досягнення рослинництва, фізіології рослин,
біохімії, фітопатології, ентомології тощо. Вченими доведено, що при сівбі
високоякісним насінням нових рекомендованих сортів урожаї підвищуються
на 20-25%. Біологічний потенціал поля визначається генетичними
особливостями сорту чи гібриду, економічними ресурсами конкретного поля,
технологією вирощування. Зростання врожайності сільськогосподарських
культур у світовій практиці забезпечується однаковою мірою як за рахунок
агротехніки, так і шляхом впровадження сучасних високоякісних сортів і
гібридів. Як свідчать дані дослідників США, у загальному прирості врожаю
сільськогосподарських культур за останні десятиріччя на нові сорти і гібриди
припадає 30-50%, зокрема на сорти пшениці – 27, кукурудзи – 34, вівса – 29,
ячменю – 34, сорго – 37%. Результати досліджень вчених Німеччини свідчать
про те, що впровадження нових сортів пшениці дає 38% приросту
врожайності, вівса – 41, ячменю – 54%. Проте потенціальні можливості
сортів і гібридів можуть бути реалізовані лише за добре організованого
насінництва, завданням якого є підтримання й збереження біологічних,
морфологічних і господарсько-цінних ознак, які притаманні конкретному
сорту, гібриду, а також високих посівних якостей і врожайних властивостей
насіння. Організація насінництва окремих культур включає оптимальні
умови вирощування материнських рослин, на яких формується насіння, і,
безумовно, використання всіх заходів сучасної насінницької технології.
Агротехніка на насіннєвих ділянках повинна забезпечити оптимальні умови
для росту, розвитку рослин, для формування на них не просто врожаю, а
високоякісного насіння. Обробіток ґрунту, внесення добрив, знищення
бур’янів, хвороб і шкідників необхідно проводити на насіннєвих ділянках
першочергово, в оптимальні строки та якісно, щоб забезпечити належний
фітосанітарний стан поля, збереження вологи в грунті, особливо важливої в
умовах посушливого Степу. Добре насіння – це один із важливих, незамінних
засобів сільськогосподарського виробництва. У зв’язку з цим насінництво є
спеціальною галуззю сільськогосподарського виробництва, яка забезпечує
виробництво високоякісного насіння. В Україні організована чітка система
насінництва, яка базується на тісній взаємодії науки з виробництвом, що
забезпечує прискорене розмноження нових сортів і гетерозисних гібридів,
збереження чистосортності й типовості, високих посівних якостей і
врожайних властивостей, вирощування сортового насіння в кількостях,
необхідних для сівби й створення страхових фондів. З утвердженням різних
форм власності в сільському господарстві України зростає роль насінництва.
У майбутньому насінництво буде розвиватись на промисловій осно ві, що
передбачає концентрацію й спеціалізацію, підвищення рівня механізації та
автоматизації процесів, зниження собівартості насіння.

2. СИСТЕМА НАСІННИЦТВА ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР ТА ЇЇ

ЗНАЧЕННЯ В РОЗВИТКУ ЗЕРНОВОГО КОМПЛЕКСУ КРАЇНИ

2.1 Ефективність засобів підвищення врожайності

Використання високоякісного посівного матеріалу та

високопродуктивних сортових ресурсів належить до основних факторів
інтенсифікації виробництва зернових культур, тому значна увага сьогодні
повинна приділятись галузі насінництва, зокрема зернових культур. Система
насінництва повинна бути узгоджена з внутрішніми потребами ринку
посівного матеріалу, враховувати ринкові тренди, зміни і тенденції на
світовому ринку зерна, сучасні технології виробництва кондиційного
насіння.
Зокрема, професор Лихочвор В.В. зауважує, що в кінці ХХ століття в
Європі підвищився інтерес до ресурсоощадних, адаптивних, екологічно
чистих технологій вирощування зернових культур. На його думку, саме ці
технології повинні забезпечувати достатній, економічно вигідний рівень
урожайності при найменших затратах матеріальних ресурсів [1, с. 7].
На думку академіка Саблука П.Т. стратегічним завданням аграрного
виробництва є перехід на інтенсивний шлях розвитку, що зорієнтований на
раціональне використання ресурсів агроекосистеми без зниження рівня її
продуктивності, кращого використання біологічного потенціалу культурних
рослин і тварин за рахунок створення більш адаптивних сортів і порід та
науково обґрунтованого технологічного регулювання їх росту й розвитку [2,
с. 148].
Підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору економіки
України, як справедливо зазначає Месель-Веселяк В.Я., неможливе без
здійснення ряду організаційно-економічних заходів, зокрема у галузі
рослинництва, на його думку, слід забезпечити освоєння науково
обґрунтованих сівозмін та оптимальної структури посівних площ, структури
породного і сортового складу насаджень та впровадження інтенсивних
ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій виробництва
продукції [3, с. 13].
Можна стверджувати, що інтенсифікація виробничих процесів на
ринково-інноваційній основі повинна виступати запорукою успіху у
подальшому розвитку зернового комплексу, і повинна бути спрямована на
підвищення урожайності зернових культур завдяки впровадженню у
виробництво високопродуктивних сортів та вдосконалення системи ведення
землеробства.
Одним із шляхів збільшення врожайності зернових культур є
впровадження інтенсивних технологій, які дають змогу найбільш повно
реалізувати генетичний потенціал рослин і передбачають комплексне
використання всіх агротехнічних засобів та хімізації [4, с. 83]. Кононенко
М.П. визначає інтенсивну технологію в рослинництві як систему
агротехнічних прийомів, які дають змогу максимально реалізувати
генетичний потенціал сортів і одержувати врожайність у 2–3 рази вищу, ніж
забезпечують природні біокліматичні фактори в сфері виробництва [5, с. 68].
Захарчук О.В. зазначає, що використання сортових рослинних ресурсів є
однією з найважливіших ланок сільського господарства – основою
економічного і соціального розвитку держави, зокрема, він стверджує, що до
2020 року питома вага приросту врожаю, одержаного за рахунок нового
покоління сортів, буде становити від 70 до 80% або в 2–3 рази вище
досягнутого рівня на теперішній час [6, с. 18].
Виходячи із вище сказаного, на нашу думку, у ринкових умовах
господарювання у центрі уваги повинна знаходитись система господарсько-
економічних відносин у галузі насінництва зернових культур. Серед
сукупності основних факторів інтенсифікації розвитку зернового
виробництва в сьогоднішніх реаліях ведення агробізнесу домінуюче місце
повинні займати сортовий склад та система виробництва і збуту
кондиційного посівного матеріалу зернових культур, оскільки впровадження
високоефективних сортів та повноцінного насіння належить до найбільш
ефективних засобів підвищення врожайності та поліпшення якості зерна. Як
зазначає Чмирь С.М. високоефективна система насінництва у
зерновиробництві “це – економічно вигідний шлях нарощування валових
зборів та зниження собівартості виробництва зерна” [7, с. 178].

2.2 Стратегічне значення та трансформація насінництва зернових культур

Стратегічне значення виробництва насіння зернових культур

розкривається через ту роль яку воно відіграє в системі функціонування та
розвитку зернового господарства країни. По-перше, насіння зернових
культур, як посівний матеріал є головною передумовою щорічного
відтворення процесу зерновиробництва і не може бути заміненим жодним
іншим фактором виробництва, по-друге, від якісних показників насіннєвого
матеріалу в значній мірі залежить рівень урожайності зернових та якісні
показники кінцевого продукту споживання, звідси виходить, що
високоякісний насіннєвий матеріал виступає у ролі засобу розширеного
відтворення і значною мірою впливає на рівень конкурентоспроможності
виробленої продукції і, по-третє, від вартості посівного матеріалу залежить
рівень витрат на гектар посіву, тобто рівень собівартості виробленої зернової
продукції, що в кінцевому результаті значною мірою впливає на рівень
рентабельності виробленого товарного зерна.
Доцільно зазначити, що у ринкових умовах розвитку зерновиробництва, у
зв'язку з різким скороченням внесення мінеральних і органічних добрив та
засобів захисту рослин, сортові ресурси та високоякісний посівний матеріал
повинні виступати основним засобом отримання стабільно високих урожаїв
та вагомим фактором впливу на розширення процесу зерновиробництва.
Встановлено, що чим вища врожайність культури, тим більший внесок у її
подальший ріст вносять сорт і насіння. У країнах з урожайністю зернових
культур 40-50 ц/га приріст врожаю до 50% забезпечується селекцією і
насінництвом [8, с. 221].
В умовах переходу України на ринкову систему господарювання товарне
насіння виступає у якості специфічного, інноваційного та наукоємного
товару, оскільки несе в собі потенціал росту ефективності
сільськогосподарських підприємств. Як зазначає Омельяненко Г.Г, від
генотипу сорту значною мірою залежить реалізація біопотенціалу поля,
ефективність організаційно-технічних заходів вирощування
сільськогосподарських культур [9, с. 14].
З агротехнологічної та виробничо-господарської точки зору основне
завдання галузі насінництва, як зернових, так і інших сільськогосподарських
культур, полягає у розмноженні (виробництві) насіння високоврожайних
сортів, у збереженні та поліпшенні його чистосортності та врожайних
властивостей. Від ефективності функціонування системи насінництва
зернових культур залежить рівень ефективності важливої та невід’ємної
складової системи зерновиробництва – процесу сортозаміни та
сортооновлення.
В Україні, в роки становлення ринкової системи господарювання, галузь
насінництва зернових культур терпить корінні зміни та характеризується
трансформаційними процесами та практично повним переходом на
промислово-інноваційну основу.
Трансформація системи насінництва на промислово-інноваційну основу, в
значній мірі була зумовлена чітко вираженою спеціалізацією та
концентрацією виробничо-господарських процесів в галузі насінництва, як
зернових, так і всіх сільськогосподарських культур. В ринкових умовах
господарювання, промислове насінництво зернових культур
характеризується такими ланками спеціалізації:
- внутрішньогосподарська спеціалізація – виробництво кондиційного
насіння зернових та зернобобових культур господарськими структурами
(державними, колективними, приватними), незалежно від форми власності,
які пройшли паспортизацію (атестацію) уповноваженими органами;
- внутрішньорайонна (міжгосподарська) спеціалізація – господарсько-
виробничі процеси з виробництва кондиційного насіння зернових в обсязі,
необхідного для забезпечення насінням всіх господарських структур
відповідного району;
- внутрішньообласна спеціалізація – господарсько-виробничі процеси з
виробництва кондиційного насіння зернових в обсязі, необхідного для
забезпечення насінням всіх господарських структур відповідної області;
- регіональна (міжобласна) спеціалізація – господарсько-виробничі
процеси з виробництва кондиційного насіння зернових, організовані в
науково визначених ґрунтово-кліматичних зонах певної території.
Процеси спеціалізації в галузі насінництва зернових культур створюють
умови більш ефективно використовувати науково-інноваційний потенціал,
кваліфікованих спеціалістів та спеціалізовані установи із виробництва,
зберігання та обробки посівного матеріалу, в наслідок чого істотно
скорочуються затрати ручної праці на виробництві (особливо в первинних
ланках насінництва).
Господарсько-економічні та організаційно-правові відносини в галузі
насінництва зернових культур в сьогоднішніх умовах формування ринкових
відносин в нашій державі регламентуються Законом України «Про насіння і
садивний матеріал», Законом України «Про охорону прав на сорти рослин»,
Законом України «Про карантин рослин», Державними стандартами України:
ДСТУ 2240-93 «Насіння сільськогосподарських культур. Сортові та посівні
якості», ДСТУ 2949-94 «Насіння сільськогосподарських культур. Терміни та
визначення», ДСТУ 4138-2002 «Насіння сільськогосподарських культур.
Методи визначення якості», а також Державним реєстром сортів рослин
України та Державним реєстром виробників насіння і садивного матеріалу.
Закон України «Про насіння і садивний матеріал» [10] визначає правові,
організаційні та фінансові засади функціонування ринку насіння і садивного
матеріалу, вимоги щодо його вирощування, підготовки, затарювання,
торгівлі, сортових і посівних характеристик, а також повноваження
державних органів, права і обов’язки юридичних і фізичних осіб у сфері
обігу насіння, здійснення державного контролю та нагляду за ним.
Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» [11] регулює майнові
та не майнові відносини між виробниками та власниками сорту пов’язані з
необхідністю захисту прав на сорти рослин.
Закон України «Про карантин рослин» [12]  визначає основи карантину
рослин та направлений на протидію занесенню і поширенню в Україні
шкідливих організмів.
З метою підвищення контролю за якістю виробленої та реалізованої
продукції галузі насінництва зернових культур, було розроблено та
законодавчо затверджено Державні стандарти України: ДСТУ 2240-93,
ДСТУ 2949-94 та ДСТУ 4138-2002. Прийняті державні стандарти
допомагають насіннєвій інспекції України більш ефективніше виконувати
функцію контролю за виробленим, сертифікованим та реалізованим
насінням, а насіннєвим господарствам здійснювати господарсько-економічну
діяльність відповідно до визначених нормативно-правових вимого.
Одним з важливих кроків у подальшому розвитку галузі насінництва, як
зернових, так і всі сільськогосподарських культур стала трансформації
національної схеми сертифікації сортового насіння до схеми міжнародної
сертифікації Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).
Відповідно до Закону України «Про насіння і садивний матеріал» [10, с.
8] система насінництва та розсадництва складається з ланок добазового,
базового і сертифікованого насіння та розсадництва, страхових і державного
резервного насіннєвих фондів. Система виробництва та сертифікації насіння
зернових культур зображена на рис 1.
 Рис. 1 Система виробництва та сертифікації насіння зернових культур в
Україні за схемою ОЕСР
Добазове насіння (оригінальне або первинне насінництво) – насіння
первинних ланок насінництва, яке використовують для подальшого його
розмноження і отримання базового насіння. Процес виробництва добазового
посівного матеріалу складається із послідовного розмноження кращих
зразків розсадника добору (РД), розсадника випробування сімей 1-го року
(РВ1), розсадника випробування сімей 2-го року (РВ2) та розсадника
розмноження 1-го (Р1) та 2-го (Р2) років.
 Базове насіння (елітне насінництво) – насіння отримане від послідовного
розмноження добазового насіння, складається із виробництва супер елітного
та елітного насіння.
Сертифіковане насіння (репродукційне насінництво) – насіння, отримане
від послідовного розмноження добазового насіння зернових культур,
скрадається з сертифікованого насіння 1-го та наступних років.
Введення в Україні сортової сертифікації на насіння за схемами ОЕСР,
яка розповсюджується на всі держави-члени цієї організації, члени ООН та
СОТ, що приєдналися до Схем, та видання єдиних сортових документів на
насіння дозволить Україні повноправно брати участь в міжнародній торгівлі
насінням.
Прийняття та реалізація даного Законопроекту дає можливість нашій
державі інтегруватись до Європейської маркетингової мережі насіння,
зменшить перешкоди для руху насіння між державами, оскільки сертифікат
на насіння ОЕСР визнається 58 країнами. Вступ до Організації підвищить
авторитет нашої держави на шляху до інтеграції в Європейське
співтовариство і збільшить шанси як сільськогосподарського виробника
насіння для маркетингу його в Європейські країни на рівних умовах.
Впровадження Схем сортової сертифікації насіння на внутрішньому
ринку дозволить підвищити сортову чистоту вітчизняного насіннєвого
матеріалу, забезпечити зростання урожайності основних
сільськогосподарських рослин та відкриває шлях насінню сортів української
селекції на світовий ринок насіння.

3. СТАН ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НАСІННИЦТВА ЗЕРНОВИХ

КУЛЬТУР В УКРАЇНІ

3.1 Реструктуризація та реорганізація виробничих процесів

 В умовах становлення ринкової системи господарювання система селекції
та насінництва зернових культур почала проходити шлях реорганізації та
реструктуризації і сьогодні, внаслідок ринкових перетворень та чітко
вираженої спеціалізації та концентрації виробничих процесів, характери
зується практично повним переходом на промислово-інноваційну основу.
Специфіка насіння як споживної вартості, істотні технічні відмінності його
виробництва, потреба в трудових ресурсах певної кваліфікації сприяли
відокремленню насінництва в окрему галузь сільськогосподарського
виробництва, підвищення ефективності якої — одна із складових
економічної ефективності зернового господарства [1, с. 6]. На сьогоднішній
день, в умовах глобалізаційних та ринково-інноваційних процесів система
господарсько-економічних відносин у галузі насінництва як зернових, так і
всіх сільськогосподарських культур, проходить корінні зміни. Ряд вчених,
зокрема Зубець М.В., Вергунов В.А., Власов В.І. та інші, зазначають, що "…в
умовах сьогодення спостерігається швидке переміщення системи
економічних відносин у галузі насінництва в нову площину, пов'язану з
розробкою науково-організаційних основ системи зерновиробництва,
розвитком кредитно-грошових, правових, а також цільових відносин між
виробниками і споживачами насіння…" [2, с. 90]. Промислове насінництво
— якісно новий етап розвитку галузі, зумовлений глобалізаційними та
ринково-інноваційними процесами розвитку суспільства. Головним сьогодні
у насінницькій програмі за селекцією сортів, їх оцінкою та реалізацією є
розмноження насіння, обробка і зберігання, контроль якості та маркетинг.
Відсутність будь-якої ланки може звести нанівець успіх насінницької
програми. Система функціонування галузі насінництва зернових та
зернобобових культур на промислово-інноваційній основі здійснюється на
базі єдиної селекційно-насінницької централізованої системи. Організація та
функціонування якої наведена на рис. 1. Промислово-інноваційна система на
сінництва зернових об'єднує ланки з виведення (селекційно-інноваційний
процес), районування нових сортів зернових (сортовипробування), їх
розмноження і заготівля сортового (кондиційного) насіння (процес
насінництва зернових), здійснення контролю за сортовими (апробаційний
процес) та посівними (насіннєвий контроль) якостями насіння.

3.2 Організація насінництва зернових культур в Україні

Організація виробництва кондиційного насіння зернових культур у

сьогоднішніх реаліях функціонування галузі базується на врахуванні генно-
біологічних та господарсько-цінних особливостей сорту, грунтово-
кліматичних умов виробництва, організаційних, правових, ринково
економічних та інших факторів. Промислове насінництво зернових культур
передбачає концентрацію виробничих процесів в спеціалізованих
господарських структурах, які характеризуються відповідним матеріально-
технічним забезпеченням, оснащені відповідними технічними засобами та
кваліфікованим кадровим персоналом. Паспортизовані насінницькі
господарства, враховуючи потреби ринку, здійснюють виробництво
кондиційного насіння для забезпечення повної потреби в ньому
сільськогосподарських виробників товарного зерна і заготівлі його в
насіннєві фонди. Доцільно відмітити, що у 2010 році Україна здійснила
важливий крок для подальшого розвитку галузі насінництва, здійснивши
ратифікацію Конституції Міжнародної асоціації з контролю за якістю
насіння, внаслідок чого було прийнято проект Закону України "Про
приєднання до Схеми сортової сертифікації насіння зернових культур, Схеми
сортової сертифікації насіння кукурудзи та сорго Організації економічного
співробітництва та розвитку (ОЕСР)". Наша держава увійшла до складу
виробничо-наукової системи асоціації "Насіння" країн СНД, а також
прийнята в члени Міжнародної асоціації з контролю за якістю насіння —
ІСТА. Введення в Україні сортової сертифікації на насіння за схемами ОЕСР,
яка розповсюджується на всі державичлени цієї організації, члени ООН та
СОТ, що приєдналися до Схем, та видання єдиних сортових документів на
насіння дозволить Україні повноправно брати участь в міжнародній торгівлі
насінням. Проте, аналіз розвитку системи насінництва зернових культур в
Україні за останні роки господарювання засвідчує про негативні тенденції у
даній сфері АПК. Однією з таких тенденцій є істотне скорочення
господарських одиниць в галузі насінництва по всіх регіонах України (табл.
1).

Таблиця 1. Кількість паспортизованих господарств з виробництва

насіння зернових культур по областях України у 2015—2020 роках*,
одиниць
Область 2015 2016 2017 2018 2019 2020
р. р. р. р. р. р.
Вінницька 88 62 55 54 61 40
Волинська 36 39 49 40 40 25
Дніпропетровс 126 116 125 110 116 76
ька
Донецька 60 48 48 42 30 37
Житомирська 68 67 61 55 45 35
Закарпатська 10 11 14 10 12 7
Запорізька 80 38 73 72 64 50
Івано- 36 31 32 28 24 18
Франківська
Київська 121 107 102 98 83 61
Кіровоградськ 45 52 56 58 44 32
а
Луганська 33 23 30 35 28 19
Львівська 69 55 52 56 39 34
Миколаївська 79 62 75 78 68 41
Одеська 112 102 107 113 103 74
Полтавська 77 82 75 84 91 76
Рівненська 48 41 42 41 35 24
Сумська 56 70 64 55 51 34
Тернопільська 64 55 39 46 47 26
Харківська 129 115 114 141 81 59
Херсонська 63 69 63 46 48 28
Хмельницька 84 86 98 101 72 54
Черкаська 47 36 31 39 34 28
Чернівецька 41 32 28 20 18 5
Чернігівська 90 62 94 82 69 31
По Україні 1 705 1 494 1 563 1 544 1 342 946

* — джерело: власні розрахунки за даними [3; 4; 5; 6; 7; 8].

За останні роки господарювання, починаючи з 2015 року, спостерігається
суттєве скорочення чисельності паспортизованих насінницьких господарств з
виробництва кондиційного насіння практично по всіх областях України.
Якщо розглядати кількість паспортизованих господарств, то їхня чисельність
зменшилася в 2020 році проти 2015 року в 1,8 рази. У 2020 році були
паспортизовані 946 суб'єктів з правом виробництва та реалізації насіння
зернових культур, що на 45,5% менше порівняно з 2015 роком, коли в
Україні нараховувалось 1705 паспортизованих господарств з виробництва
насіння зернових та зернобобових культур. Характерним є те, що це
відбулося по всіх регіонах України, навіть по регіонах концентрованого
зернового виробництва, зокрема по регіонах степової зони. Найбільша
кількість насіннєвих господарств з виробництва кондиційного насіння
зернових сконцентрована у Дніпропетровській (76), Полтавській (76),
Одеській (74), Київській (61) та Харківській (59) областях України.
Найменше насіннєвих господарств було паспортизовано у Чернівецькій,
Закарпатській та Івано-Франківській областях — відповідно 5, 7 та 18.
У розрізі господарств щодо різної генерації насіння зернових культур теж
відбулися суттєві зміни (табл. 2.)

Таблиця 2. Кількість паспортизованих господарств з виробництва насіння

зернових культур в Україні по ланках насінництва у 2005—2010 роках,
одиниць*
Репродукція 2015 р. 2016 р. 2017 р. 2018 р. 2019 р. 2020 р.

Добазове насіння 60 59 63 83 100 90

Базове насіння 338 327 358 373 370 323

Сертифіковане насіння 1501 1238 1334 1349 1146 807

Всього 1705 1494 1563 1544 1342 946

* — джерело: власні розрахунки за даними [3; 4; 5; 6; 7; 8].

Зокрема, можна прослідкувати дві тенденції: по-перше, відбулося певне
зростання кількості господарств, які займаються виробництвом базового
насіння (з 60 одиниць у 2015 році до 100 одиниць у 2019 році), а також
порівняно стабільна кількість господарств, які займаються виробництвом
базового насіння; по-друге, відбувається дуже різке скорочення (майже
вдвічі) господарств, які займаються сертифікованим насінництвом. Це є
свідченням певних диспропорцій і порушення співвідношення між
відповідними типами господарств. Цілком очевидно, що виробництво
сертифікованого насіння може бути менш економічно вигідним, а
виробництво добазового і базового насіння, з однієї сторони, фінансується
переважно за рахунок держави, з урахуванням відповідних компенсацій стає
вигідним; з іншої сторони, таке виробництво є вигідним за умови наявності
клієнтів у вигляді господарств, які займаються сертифікованим насінням.
Щодо суб'єктів насінництва зернових культур України за організаційно-
правовою формою господарювання, то тут також відмічається неоднозначна
картина. Тривожним є той факт, що зменшується кількість державних
підприємств, які займаються виробництвом насіння зернових, адже саме на ці
підприємства покладена відповідальність за виконання державних замовлень
та завдань у сфері насінницької діяльності. Однак кількість таких
господарств зменшується щорічно, зокрема, в період з 2015 до 2020 року їх
кількість зменшилася на 84 одиниці. Майже вдвічі зменшилася кількість
приватних насінницьких підприємств, за вказаний період. Серед приватних
підприємств є господарства різних організаційно-господарських форм, які
займаються виробництвом кондиційного насіння. Найбільшу чисельність
складають товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства,
приватні підприємства, фермерські господарства, сільськогосподарські
кооперативи. У розрізі підприємств, за розглянутий період найбільше
зменшилася чисельність приватних господарств (з 355 до 159) та акціонерних
товариств (з 118 до 52). Зміни, які відбулися у галузі насінництва України,
істотно вплинули на скорочення обсягів планового виробництва
сертифікованого насіння. Це характерно для віх видів зернових культур — як
озимих, так і ярих культур. Певне зростання обсягів виробництва
сертифікованого насіння відбувалось до 2018 року, однак, вже з наступного
року відбулося значне скорочення планового завдання на його виробництво у
паспортизованих господарствах. Майже вдвічі зменшилося замовлення на
виробництво ярих зернових та дещо зменшилося на виробництво всіх
зернових культур. Протилежні тенденції характерні для певних генерацій
рослин. Зокрема, спостерігається зменшення виробництва добазового
насіння, особливо в 2020 році. Суттєво зменшилося виробництво насіння
зерна ярих культур. Стає очевидним, що ярі культури стають менш
поширеними у виробництві базового насіння. Проте насіння ярих зернових
культур з огляду на ускладнення в 2021 році погодних умов мало б бути
пріоритетним у посівах зернових культур. Саме погодні умови не дозволили
восени проводити посів зернових культур, тому озиме насіння не
використовувалося, що стало однією із причин значних збитків насіннєвих
господарств. За розглядуваний період значно зросло виробництво добазового
насіння, що зумовлено передусім наявністю відповідної системи науково-
дослідних закладів, які фінансуються повною мірою, оскільки існує потреба в
сортозаміні та сортооновленні на виробництві зерна. Відповідні ефект дають
певні державні програми, які сприяють розширенню сортового асортименту,
а, відповідно, й кількість виробленого базового насіння за рахунок
сортооновлення та сортозаміни. За умовами державної програми насіння
повинно оновлюватися, а з, іншої сторони, цьому сприяють умови жорсткої
конкуренції за рахунок експансії багатьох іноземних сортів, що зумовлює
більш плідну інноваційну роботу щодо оновлення сортів. У структурі
виробництва кондиційного насіння зернових культур основне місце займає
сертифіковане насіння зернових, на яке відводиться понад 70% всього
виробництва. За досліджуваний період зменшилось виробництво базового
насіння та збільшилось виробництво насіння добазового. Такі структурні
зміни певною мірою є свідченням порушення пропорцій структуризації
виробництва насіння в Україні. У виробництві різних генерацій насіння в
2018—2020 рр. основну частку займає виробництво сертифікованого насіння.
Це виробництво озимої пшениці, найбільш популярної культури, на другому
місці — ярий ячмінь, значно менша частка відводиться на виробництво
озимого жита й інших зернових та бобових культур. Структура виробництва
добазового насіння дещо видозмінена. Тут значно меншу частку займає
виробництво насіння озимої пшениці, дещо більшу частку — виробництво
насіння ярого ячменю, характерним значна частка озимого жита та інших
зернових та бобових культур. У виробництві базового насіння традиційно
найбільшим залишається виробництво озимої пшениці — 51%. Високу
частку виробництва займає озиме жито, натомість незначна частка припадає
на виробництво інших зернових та бобових культур. Це дозволяє відмітити
відсутність розумних пропорцій між виробництвом різних генерацій насіння
різних зернових культур. Очевидно, що кожна зі сфер тих чи інших генерацій
повинна бути більшою мірою орієнтована як на загальну потребу в насінні
зернових господарств, так і на потребу самих насіннєвих господарств,
передусім тих, які займаються сертифікованим насінництвом.
 ВИСНОВКИ

Із вище наведеного можна зробити висновки, що високоефективна

система ведення насінництва зернових культур повинна забезпечувати:
- попит сільськогосподарських виробників товарного зерна на
високоякісний посівний матеріал;
- прискорене впровадження у виробництво нових перспективних сортів
зернових культур;
- збереження сортових властивостей сорту в процесі подальшого його
розмноження;
- виробництво високоякісної та конкурентоспроможної продукції для
субринків добазового, базового та сертифікованого насіння зернових
культур.
Можна стверджувати, що галузь насінництва в майбутньому буде
відігравати ключову роль у збільшенні виробництва зернових культур, що
позначиться на кількісних та якісних параметрах виробленої зернової
продукції. Виходячи з стратегічного значення кондиційного насіння зернових
культур у системі зерновиробництва, у галузі насінництва необхідно
вирішити ряд завдань, а саме:
- на державному рівні необхідно розробити та прийняти економічно
обґрунтовану програму підтримки галузі насінництва зернових культур, яка б
враховувала річну потребу в посівному матеріалі та розмір сортонадбавки
при формуванні цінової політики в галузі;
- розробити та прийняти пільгову систему кредитування для
паспортизованих насінницьких господарств з виробництва кондиційного
зернового насіння;
- на рівні господарської одиниці розробити та впровадити ефективну
систему маркетингових заходів, яка б сприяла ефективному збуту
кондиційного насіння зернових та оптимізації на основі цього сортової
структури посівів.
1. Лихочвор В.В., Петриченко В.Ф., Іващук П.В. Зерновиробництво. – Львів:
НВФ «Українські технології», 2008. – 624 с.
2. Саблук П.Т. Економічні відносини та дохідність агропромислового
виробництва // Економіка АПК. – 2008. - №11. – с. 147 – 153.
3. Месель-Веселяк В.Я. Підвищення конкурентоспроможності аграрного
сектору економіки України // Економіка АПК. – 2007. - №12. – с. 8 – 14.
4. Соловей Д.Ю. Оцінка енергетичної ефективності виробництва зерна
озимої пшениці в Україні // Економіка АПК. – 2010. - №1. – с. 83 – 85.
5. Кононенко М.П. Техніко-технологічні напрями підвищення ефективності
виробництва продукції рослинництва // Економіка АПК. – 2008. - №8. – с. 67
– 74.
6. Захарчук О.В. Сорт як інноваційна основа розвитку рослинництва //
Агроінком. – 2009. – №5-8. – с. 17 – 22.
7. Чмирь С.М. Розвиток зернопродуктового підкомплексу в Україні:
Монографія. – К.: ННЦ «Інститут аграрної економіки», 2004. – 292 с.
8. Ратошнюк Т.М., Ратошнюк В.І. Економічна ефективність виробництва
насіння нових сортів зернових культур // Вісник Сумського національного
аграрного університету Серія «Фінанси і кредит». – 2009. - №1. – с. 221 – 224.
9. Омельєненко Г.Г. Роль сорту і насінництва у розвитку зернового
виробництва в Україні // Економіка АПК. – 2001. - №9. – с. 14 – 19.
10. Закон України «Про насіння і садивний матеріал» (зі змінами та
доповненнями) – електронний ресурс http://zakonl.rada.gov.ua
11. Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» (зі змінами та
доповненнями) – електронний ресурс http://zakonl.rada.gov.ua
12. Закон України «Про карантин рослин» (зі змінами та доповненнями) –
електронний ресурс http://zakonl.rada.gov.ua
13. Бакай С. Інтенсивне насінництво зернових культур / С. Бакай. — К.:
Урожай, 1992. — 184 с.
14. Сільське господарство України — від минулого до сьогодення. В 4 т. Т. 4.
Аграрна наука: розвиток та досягнення / Державна наукова
сільськогосподарська бібліотека УААН. — К.: ННЦ ІАЕ, 2006. — 470 с.
15. Державний реєстр виробників насіння і садивного матеріалу. — К.:
Арістей, 2005. — 460 с.
16. Державний реєстр виробників насіння і садивного матеріалу. — К.:
Арістей, 2006 . — 364 с.

17. Державний реєстр виробників насіння і садивного матеріалу. — К.:

Арістей, 2007. — 406 с.

18. Державний реєстр виробників насіння і садивного матеріалу. — К.:

Алефа, 2008. — 465 с.

19. Державний реєстр виробників насіння і садивного матеріалу. — К.:

Алефа, 2009. — 409 с. 8.

20. Державний реєстр виробників насіння і садивного матеріалу. — К.:

Алефа, 2010. — 351 с.

21. Марченко М.М. Пам'ятка насіннику. Методичні рекомендації по

проведенню апробації сортових посівів сільськогосподарських культур в
господарствах усіх форм власності у Харківській області / М.М. Марченко,
П.М. Удянський, Ю.І. Буряк та ін. – Харків, 2004. – Ч.ІV. – 20 с.

22. Насіння сільськогосподарських культур. Сортові та посівні якості. Технічні умови. ДСТУ 2240-93.
– К.: Держстандарт України, 1994. – 73 с.

23 . Кіндрук М. О.Насінництво й насіннєзнавство зернових культур / [за ред. М. О. Кіндрука]. – К.:

Аграрна наука, 2003. – 238 с.

24 Жатова Г. О. Загальне насіннєзнавство: навчальний посібник / Г. О. Жатова. – Суми :

Університетська книга, 2009. – 273 с.

25. Їжик М. К. Сільськогосподарське насіннєзнавство. Реалізація потенційних можливостей насіння

/ М. К. Їжик. – X., 2001. – Ч. 2. – 117 с

26. Гаврилюк М.М. Основи сучасного насінництва / М.М. Гаврилюк. – К.: ННЦ ІАЕ, 2004. – 256 с.

27. Кириченко В.В. Насінництво соняшнику: Методичні рекомендації / В.В. Кириченко, K.M.
Макляк, З.К. Аладьїна та ін. / – Харків, 2003. – 79с.

28. Чупіков М.М. Пам'ятканасіннику: Методичні рекомендації по збиранню, післязбиральній

обробці, зберіганню гібридного насіння кукурудзи / М.М. Чупіков, Л.В. Козубенко, Т.П. Камишан та
ін. – Харків, 2004. – Ч.V. – 15 с.
29. Марченко М.М. Пам'ятка насіннику. Організація насіннєвого контролю та відносини суб'єктів
насінництва щодо використання, захисту, відчуження і припинення дії права на сорти рослин /
М.М. Марченко, П.М. Удянський, В.Ф. Садівничий, Ю.І. Буряк та ін. – Харків, 2005. – Ч.V. – 23 с.

30. Насіння сільськогосподарських культур. Методи визначення якості. Державний стандарт (ДСТУ
4128-2002). – К. : Держспоживстандарт України, 2003. – 173с.