Заняття 3.

Морфобіологічні
особливості зернобобових
культур.

Загальна характеристика
зернобобових культур.
Ботанічна характеристика сої,
гороху, чини, нуту, сочевиці.
Зернові бобові культури належать до
родини Бобових,
підродини Метеликових.

У складі Родини Бобових близько 60 видів.

До цієї родини належать роди та види:

Горох посівний,
Соя культурна,
Люпин жовтий, Люпин білий, Люпин вузьколистий або
синій,
Кормові боби звичайні,
Квасоля звичайна,
Сочевиця культурна або харчова,
Нут культурний,
Чина посівна.
 Основні види зернобобових культур

горох соя боби

квасоля нут люпин

 Горох

1 – рослина у фазі
розвинених сходів;
2 – горох посівний у
фазі цвітіння –
утворення бобів;
3 – фертильний
вузол гороху
посівного з листком;
4 – горох польовий
у фазі цвітіння –
утворення бобів;
5 – фертильний
вузол гороху
польового.
 Соя

1 – рослина у фазі
першого трійчастого
листка:
сім'ядолі (а),
примордіальні
листки (б),
перший трійчастий
листок (в);
2 – рослина у фазі
цвітіння – утворення
бобів;
3 – частина стебла з
листками і квітками;
4 – насіння;
5 – достиглі боби.
 Квасоля

1, 2 – рослини
у фазі другого
трійчастого
листка і
цвітіння –
утворення
бобів;
3 – трійчастий
листок і квітки;
4 – боби;
5 – насіння.
 Сочевиця
звичайна
(харчова)

1, 2 – рослини у
фазі розвинених
сходів і цвітіння;
3 – частина
стебла;
4 – квітка;
5, 6 – плоди (а) і
насіння (б)
крупнонасінної і
дрібнонасінної
сочевиці.
 Чина посівна
(харчова)

1, 2 – рослини у
фазі цвітіння –
утворення бобів і
у фазі
розвинених
сходів;
3 – верхівкова
частина стебла;
4 – плоди (боби);
5 – насіння.
Нут культурний
(звичайний)

1, 2 – рослини у
фазі розвинених
сходів і цвітіння –
утворення бобів;
3 – верхівкова
частина стебла;
4 – плід (біб);
5 – насіння.
Боби кормові
(звичайні)

1, 2 – рослини у
фазі сходів та
цвітіння;
3 – верхівкова
частина стебла;
4 – плід (біб);
5 – насіння.
 Вика посівна

1, 2 – рослини у
фазі сходів та
цвітіння –
утворення бобів;
3 – частина
стебла;
4 – квітки;
5 – плід (біб);
6 – насіння.
 Люпин білий

1, 2 – рослини у
фазі розвинених
сходів і цвітіння;
3 – верхівкова
частина стебла;
4 – плід (біб);
5 – насіння.
Люпин
жовтий
 Люпин
вузьколистий
або
люпин синій
 Люпин
багаторічний
 СИМБІОТИЧНА АЗОТФІКСАЦІЯ
Переважна частина білка в зерні і зеленій масі рослин
утворюється за рахунок азоту повітря, який фіксується за
допомогою бульбочкових бактерій, що розміщуються на кореневій
системі. Бактерії являють собою палочки, у вільному стані аероби,
що не здатні фіксувати азот.
Фіксація азоту в природі відбувається внаслідок складного
процесу взаємодії між бактеріями і рослиною. Рослина за
допомогою фотосинтезу акумулює сонячну енергію і у вигляді
хімічно зв'язаної енергії вуглеводів постачає нею бактерії, які, в
свою чергу, забезпечують 50-90 % потреби рослини в азоті.
Встановлено, що на одному гектарі зернових бобових
культур фіксується від 100 до 400 кг азоту повітря.
Найбільш продуктивно засвоює атмосферний азот люпин -
300-400 кг/га, кормові боби і соя - до 250 кг/га, горох - 100-200 кг/га,
чина і сочевиця - 90-120 кг/га, квасоля і нут - 30-50 кг/га. Засвоєний
азот виноситься урожаєм зерна, але 25-40 % азоту залишається в
ґрунті з органічними рештками рослин.
 Фенологічні фази росту
зернобобових культур

• проростання
• сходи
• стеблування
• гілкування (галуження)
• бутонізація
• цвітіння
• формування (утворення
плодів)
• достигання плодів і насіння
 Проростання насіння починається
з виходу з-під насіннєвої оболонки
корінця.
Розрізняють два типи
проростання:
- надземне (епігеальне) і
- підземне (гіпогеальне).
соя
При надземному проростанні
сім'ядолі виносяться із фунту внаслідок
переважаючого росту гіпокотиля.
Таке проростання характерне для
рослин з
трійчастим та пальчастим листям:
соя,
квасоля звичайна,лімська,гостролиста,
люпин.
люпин
 При підземному проростанні
сім'ядолі залишаються в ґрунті, а
брунька виноситься з ґрунту у
результаті переважаючого росту
епікотиля та міжвузля низових листків.
Так проростають рослини
горох з пірчастим листям:
горох, нут, сочевиця, чина
та деякі рослини з трійчастим листям
(багатоквіткова квасоля).

З біологічного погляду, рослини з

підземним проростанням більш досконалі, ніж з
надземним, тому що у випадку загибелі
надземної частини головного пагона вони
можуть утворити бічні пагони з бруньок,
розміщених у пазухах низових листків, інколи і
сім'ядоль.
нут
 Морфологічні особливості
зернобобових культур

- Коренева система стрижнева з бульбочками на

коренях;
- Листя складне, чергове, черешкове, з
прилистками;
- Суцвіття пазушні (за винятком люпину);
- Квітки п'ятичленні, зигоморфні, метеликоподібні;
зав'язі з декількома (не менше двох)
сім'язачатками;
- Плід – біб;
- Насіннєва оболонка з палісадним епідермісом і
світловою лінією;
- Зародок з двома крупними сім'ядолями.
 Коренева система зернових бобових культур
стрижнева і складається з первинних (зародкових) та
вторинних (стеблових) коренів.
Зародковий корінець формується в насінині ще під
час ембріогенезу. У період вегетації рослини він
видовжується, потовщується і стає стрижнеподібним.
Стрижневий корінь разом з численними
розгалуженнями утворює первинну кореневу систему, яка
відіграє основну роль в формуванні врожаю бобових
культур.
Вторинну кореневу систему утворюють
гіпокотільні,
Бульбочки з епікотільні та
азотфіксуючими
бактеріями на міжвузлові корені, що розвиваються між вузлами низових
корінні листків.
У культур, які при проростанні не виносять
сім'ядолі з ґрунту, за сприятливих умов розвиваються
епікотильні та міжвузлові корені (рідко гіпокотильні), у
культур з винесеними сім'ядолями - тільки гіпокотильні.
Особливістю зернобобових культур є здатність до
симбіозу з бульбочковими бактеріями роду Rhizobium, які
засвоюють атмосферний азот.
 Стебло трав'янисте або дерев'янисте, порожнє або
виповнене, трьох типів:
прямостояче (кормові боби, люпин, соя культурна, кущові сорти
квасолі, деякі еколого-географічні групи нуту),
чіпке (горох, чина),
витке (виткі сорти квасолі, дикі види сої).
Стебло поділене вузлами на міжвузля. Стебло здатне
галузитись (нут, горох) і кущитись, утворюючи бічні пагони в
пазухах стеблових, низових листків, інколи й сім'ядоль (квасоля).

Стебла бобових: а - прямостояче (боби); б - чіпке (горох); в - витке (квасоля)

 Листки складаються з двох або декількох листочків.
Залежно від способу розміщення та кількості листочків
розрізняють:
непарнопірчасті (нут),
парнопірчасті (горох, сочевиця),
трійчасті (квасоля, соя),
пальчасті (люпин) листки.

Рис. 3. Складні листки бобових:

а - трійчастий (квасоля); б - парнопірчастий з вусиком (горох);
в - непарнопірчастий (нут); г - пальчастий (люпин)
 Листочки пірчастого листка сидять супротивно або
почергово на спільній осі, яка називається рахісом (рис. З б,
в). У непарнопірчастих листків на кінці рахіса розміщується
один листок (нут), парнопірчасті листки бувають з вусиком на
кінці рахіса (горох, чина, сочевиця), або без вусика (боби,
арахіс).
Вусики бувають прості (нерозгалужені) або складні
(галузисті). Деякі різновиди рослин з пірчастим листям (горох,
чина) є безлисточковими або вусатими.
Трійчасті листки (рис. З а) складаються з трьох
листочків: одного на кінці рахіса та двох супротивних нижче
від нього.
У пальчастих листків (рис. З г) рахіс редукований,
листочки прикріплені до верхівки черешка у вигляді віяла.
Листки бобових рослин мають прилистки біля основи
черешка, у деяких рослин з трійчастими листками - біля
основи кожного листочка.
У рослин з пірчастим листям два-три нижні листки, так
звані низові, редуковані до прилистків або недорозвинені.
 Суцвіття зернобобових культур - пазушна
(горох, квасоля) або верхівкова (люпин) китиця.
Рослинам з пазушними суцвіттями
властивий необмежений ріст
(індетермінантний). При цьому конуси
наростання головного та бічних пагонів впродовж
майже всього життя утворюють нові листки,
пазушна китиця вузли та міжвузля стебла, пазушні бруньки,
суцвіття. Такі рослини достигають тривалий час і
нерівномірно, на рослині одночасно можуть бути
плоди різної стиглості та квітки.
Зернобобовим з верхівковим суцвіттям
властивий обмежений (детермінантний) ріст.
Однак у культур з пазушним суцвіттям
також може спостерігатися обмежений ріст: після
появи першого суцвіття ріст головного пагона
припиняється, активізується утворення і ріст
бічних пагонів.
верхівкова китиця
 Квітки бобових культур двостатеві,
Квітка бобових (горох): п'ятичленні, зигоморфні (неправильні), з
подвійною оцвітиною.
Чашолистики зростаються,
утворюючи чашечку.
Метеликоподібний віночок
складається з пелюсток різних розмірів і
форми. Усі пелюстки міцно зчеплені між
собою за допомогою виростів.
Найкрупніша (верхня) пелюстка
чашечка та віночок називається парусом або вітрилом.
Дві нижні пелюстки зростаються,
утворюючи човник, в якому розташовані
тичинки та маточка.
Тичинок десять, ніжки дев'яти (рідко
десяти) зростаються у вигляді трубки
навколо плоскої видовженої зав'язі з
коротким зігнутим стовпчиком, десята
тичинка вільна.
Зав'язь зернобобових має декілька
тичинки та стовпчик сім'язачатків.
 Плід - біб, коробочкоподібний, простий, апокарпний (утворений
з одного плодолистка), одногніздовий, одно- або багатонасіннєвий з
сухим оплоднем.
Стулки бобів деяких видів мають пергаментний шар, який
складається із механічних волокон, розташованих під кутом 30-40° до
поздовжньої осі плоду. Боби з пергаментним шаром при висиханні
самовільно розкриваються (розтріскуються) уздовж шва та спинної
жилки внаслідок нерівномірного скорочення механічних волокон.
Боби звичайно утворюються на надземній частині стебла.
Однак деяким бобовим властива геокарпія - формування бобів у ґрунті
(арахіс, дикий червоно-жовтий горох, підземна конюшина).

Плід бобових – біб Боби зернобобових: а - гороху; б - сої; в - нуту

(соя):
 Насінина складається з
насіннєвої оболонки, сім'ядолей та
зародка, до складу якого входять
зародковий пагін і корінець.
Зародковий пагін представлений
гіпокотилем (підсім'ядольне коліно),
епікотилем (надсім'ядольне коліно),
двома сім'ядолями та брунькою з двома
листками, які прикривають точку росту
стебельця.
У рослин з пірчастим листям
брунька вкрита двома - трьома низовими
Насіння бобових листками, які захищають її від
в розрізі (горох) ушкоджень під час сходів (підземне
проростання).
У рослин з трійчастими й
пальчастими листками бруньку при
проростанні захищають сім'ядолі
(надземне проростання).
 Зародкове стебельце й корінець утворюють так звану
зародкову вісь, на протилежних кінцях якої знаходяться апікальні
меристеми - центри управління розвитком рослин.
Сім'ядолі крупні, з великим запасом поживних речовин, які
проросток використовує під час проростання.
За зовнішньою морфологічною будовою насінини
розрізняють:
- рубчик (утворюється на місці відокремлення насінини
від сім'яніжки),
- мікропіле (пилковхід),
- халазу (стовщена основа сім'язачатка),
- в деяких випадках і корінець, який виходить за межі сім'ядоль.
а – насіння в оболонці;
б – насіння без оболонок;
в – насіння з однією сім'ядолею;
1 – корінь;
2 – мікропіле;
3 – рубчиковий слід;
4 – насінний рубчик;
5 – халаза;
6 – сім'ядоля;
7 – корінь;
8 – брунечка.
 Насіння зернобобових культур надзвичайно різноманітне
за формою.
Найбільш досконалими вважається куляста, циліндрична
та овальна форми, які при максимальному об'ємі насіння мають
мінімальну поверхню контакту з навколишнім середовищем, що
за несприятливих умов підвищує рівень його збереженості.
У насінні майже всіх зернобобових містяться різні
антипоживні речовини (інгібітори ферментів).

Насіння зернобобових:

сочевиця нут квасоля горох соя

Соя культурна
Glycine max (L.)
 Морфологічні
особливості
сої
• коренева система
• стебло
• листки
• квітки
• суцвіття
• плід
• насіння
 За сприятливих погодних умов соя проростає за 8-12 діб. У
цієї культури зоною швидкого росту є підсім'ядольна частина
зародкового стебельця (гіпокотиль), тому сім'ядолі виносяться на
поверхню ґрунту. Вони розкриваються, набувають зеленого кольору і
здійснюють фотосинтез. Це дає можливість з'явитися парі супротивно
розташованих примордіальних простих листків.
 Коренева система сої
стрижнева, з коротким головним
коренем і великою кількістю довгих
бічних коренів, які проникають в
ґрунт до 2 м. Основна маса коріння
залягає в орному шарі. За умов
Корінь сої наявності в ґрунті відповідних видів
бактерій та при спеціальній
передпосівній інокуляції насіння
активними штамами, на коренях сої
утворюються бульбочки, що містять
бактерії.
Завдяки симбіотичної
активності останніх засвоюється
азот з атмосфери, внаслідок чого в
Бульбочки ґрунті залишається до 60 кг/га
азотфіксуючих
бактерій азоту.
 Стебло сої грубе, округлої (у більшості
сучасних сортів) форми, але є сорти із
фасційованим стеблом.
В залежності від генотипу сорту і умов
вирощування висота стебла може бути від 25 см до
2 м . Діаметр стебла 4-22 мм, визначає схильність
сорту до вилягання. Сорти з товстим стеблом, як
правило, зернового напряму використання, з тонким
-кормового.
Стебло сої має опушення різного кольору -
Стебло опушене
від сірого до буро-коричневого, але зустрічаються
сорти і без опушення, які більш уражуються
хворобами і шкідниками.
У сої виділяють три типи росту стебла:
індетермінантний (необмежений),
напівдетермінантний,
детермінантний (обмежений).
Стебло сої має бічні гілки, які утворюються
із бруньок, розташованих у пазухах трійчастих та
примордіальних листків, а у разі загибелі верхньої
частини стебла - із сім'ядоль. Кількість гілок на
Стебло без опушення рослині та висота їх прикріплення обумовлюється
(голе) сортовою специфікою та густотою стояння рослин.
 Листки сої складні, трійчасті, рідко з п'ятьма листочками, по стеблу
розташовані почергово, крім перших двох - примордіальних, які є простими,
супротивними.
В залежності від сортової специфіки і умов вирощування кількість
листків на одній рослині змінюється від 15 до 170 шт.
За кольором листки зеленого забарвлення, різних відтінків.
Опушення листа густе. Довжина та забарвлення волосків опушення
різні та залежать від генотипу.
Форма листків досить різноманітна - від овальної до ланцетоподібної.
Форма листочків може незначно змінюватися по ярусах рослини.
У більшості сортів при достиганні листя опадає. У окремих сортів
відмічається достигання бобів при зеленому листі.
В сої відмічається геліотропізм листя - за допомогою особливого
зчленування листочки роблять круговий рух.

Складні (трійчасті) листки сої

 Суцвіття -
китиця з різною
кількістю квіток - від
2-4 (малоквіткові) до
25 (багатоквіткові),
які розташовані по
одній (іноді попарно)
у пазухах листків.
 Квітки сої дрібні, зовні непривабливі, майже без
запаху. В залежності від сорту вінчик квітки має біле,
світлофіолетове або фіолетове забарвлення.
Для сої характерним є опадання квіток під час
вегетації, що негативно впливає на урожай насіння.
Ступінь опадання квіток залежить від генотипу сої та умов
вирощування.
Соя належить до групи самозапильних рослин.
 Плід сої – біб. Боби за формою прямі,
зігнуті або проміжні. Довжина їх 2,5-7 см, ширина
0,5-1,5 см.
Кількість насінин в бобі залежить від
сорту і складає 1-4, найчастіше 2-3 насінини. В
межах одного сорту, як правило, формуються
боби з однаковою кількістю насінин, але
відмічають і виключення.
Забарвлення бобів може бути сірим,
бурим, коричневим та чорним різної
інтенсивності. Під впливом погодних умов
Боби сої зелені забарвлення може змінюватись (при дощовій
погоді боби темнішають, при сухій - світлішають).
Боби на рослині розташовуються більш-
менш рівномірно.
Висота прикріплення нижніх бобів над
рівнем ґрунту коливається від 2-3 см до 20-25 см,
в залежності від сорту та умов і технологій його
вирощування.
Оптимальна висота прикріплення нижніх
бобів над рівнем ґрунту -10-15 см, що забезпечує
ефективне механізоване збирання урожаю.
Боби сої стиглі
 Насіння сої за формою може бути кулясте, округло-випукле,
овальне, овально- видовжене, овально-плескате.
За основним забарвленням насіннєвої оболонки - жовте, жовто-
зелене, зелене, світло-коричневе, коричневе, темно-коричневе, чорне.
Насіння сої, крім основного забарвлення насіннєвої оболонки,
може мати плямистість різної форми і кольору.
Насінина сої складається з зародка (2 % ваги насіння),
двох сім'ядолей (90 % ваги насіння) та насіннєвої оболонки
(8 % ваги насіння).
Місце прикріплення насінини з сім'яніжкою називають рубчиком.
Маса 1000 насінин
Основне забарвлення насіннєвої оболонки сої
Біологічні особливості сої

• Вимоги до тепла
• Вимоги до вологи
• Вимоги до світла
• Вимоги до ґрунту
 Вимоги до тепла
Соя - має підвищені вимоги до забезпечення
теплом. Потреба сої в теплі зростає від
проростання насіння до сходів, а потім до цвітіння
і формування насіння, під час дозрівання вимоги
до температури дещо зменшуються.
Насіння починає проростати при температурі
8...10°С, проте при такій температурі сходи
з'являються через 20-30 днів, при 14...16°С - через
7-8 днів, а при 20...22°С - через 4-5 днів.
Підвищення середньодобової температури
на початку вегетації до 24...25°С призводить до
деякого зниження ростових процесів, а
температура 35...37°С негативно впливає на ріст,
розвиток і утворення бульбочок.
 Оптимальною температурою в період
вегетативного росту є 18...22°С, для
формування репродуктивних органів -
21...23°С, цвітіння - 22...25°С, формування
бобів - 20...23°С і достигання -18...20°С.
Рослини досить легко переносять весняні
приморозки до -2,5°С, не мають негативного
впливу на врожай насіння осінні приморозки до
-3°С, а приморозки -4,0...-4,5°С призводять до
сильного промерзання листків, квітки і боби
гинуть.
 Вимоги до вологи
Соя на формування врожаю використовує значно
більше води, ніж зернові колосові культури.
Коефіцієнт транспірації коливається від 400 до
1000. Оптимальна вологість ґрунту в період вегетації
повинна бути не нижче 70-80 %, а на момент
достигання 60 % від найменшої вологоємності.
Впродовж вегетації потреба в волозі неоднакова.
Найінтенсивніше водоспоживання відбувається в фазах
цвітіння - формування бобів. У цей період бажана
підвищена вологість повітря і грунту.
При дуже низькій вологості на рослинах не
утворюються нові боби і відбувається скидання вже
сформованих бобів.
 Вимоги до світла
Соя - рослина короткого дня. Для більшості
сортів сої оптимальною для росту і розвитку є довжина
дня 13-16 годин. Але у цієї культури відмічена значна
внутрішньовидова мінливість за реакцією на тривалість
дня.
Оптимальна тривалість дня кожного сорту
обумовлена його походженням.
Сорти південних широт у більшості випадків
пізньостиглі з чітко вираженою короткоденністю.
Сорти північних широт - середньостиглі і скоростиглі із
менш вираженою короткоденністю.
Було створено сорти сої з нейтральною та
слабкою реакцією на тривалість дня, що сприяє
значному розширенню регіонів вирощування цієї
культури.
Тривалість вегетаційного періоду - до 170 днів.
 Вимоги до ґрунту
Вимоги до ґрунтів відносно низькі.
Сою можна вирощувати на всіх типах ґрунтів за
умов, що вони не повинні бути кислими.
Ідеальним для сої є товстий шар
нейтрального ґрунту, який добре пропускає воду.
Вона не переносить тривалого затоплення
(більше 3-х діб), засолення і кислотності нижче
рН 5,5.
Найбільш придатні для сої ґрунти з
нейтральною реакцією (рН 6,5-7,0), родючі з
високим вмістом органічних речовин.
Непридатні для неї солонуваті, важкі і дуже
легкі, кислі і заболочені ґрунти.
Горох посівний
Pisum sativum L.
 Насіння: a - Pisum sativum L; б, в, г - Pisum arvense L.

Забарвлення, форма і характер поверхні насінин характеризують

сорт гороху за його належністю до того чи іншого напряму використання:
пелюшка – кормовий (а); гладке насіння – зерновий (б);
зморшкувате (мозкове) насіння – овочевий (в).
 Еволюція форм гороху привела до створення
нових морфотипів:
- “хамелеон”,
- “люпиноїд”,
- з розсіченим листком.

Морфотипи гороху: а - "хамелеон"; б - "люпиноїд"; в - з розсіченим листком

Морфологічні
особливості
гороху
• коренева система
• стебло
• листки
• квітки
• плід
• насіння
 Коренева система гороху
посівного (Pisum sativum)
стрижнева, складається із
зародкових (стрижневий корінь з
розгалуженням), гіпокотильних,
епікотильних та міжвузлових
коренів.
Стрижневий корінь
проникає в ґрунт на 1-1,5 м, інші
корені розміщуються, в
основному, в орному шарі.
Коріння гороху: На коренях гороху
а – загальний вигляд; поселяються бульбочкові
б – ділянка кореня з бактерії виду Rhisobium
бульбочками (збільшено). leguminosarum, утворюючи
численні дрібні бульбочки.
Завдяки їхній діяльності горох на
75-80 % забезпечує себе азотом.
 Стебло трав'янисте, чіпке (у
різновидів з вусиками на листі),
вилягаюче, округле або невиразно
чотиригранне, порожнисте, поділене
вузлами на відрізки різної довжини -
міжвузля.
За сприятливих умов може
галузитися, утворюючи гілки першого
порядку.
Стебло буває просте (округле,
у верхній частині тонше, ніж у нижній;
міжвузля приблизно однакової
довжини; листки, суцвіття, боби
розміщуються більш-менш рівномірно) і
Форма з фасційованим фасційоване (в нижній частині
(штамбовим) стеблом звичайне, у верхній - плоске, широке;
міжвузля вкорочені, вузли зближені,
квітки та боби скупчені). Фасційоване
стебло менш схильне до вилягання, а
при виляганні його верхня частина
піднімається і уникає безпосереднього
контакту з ґрунтом.
 Листки гороху чергові, черешкові з прилистками.
Розрізняють типи листків: звичайні (парнопірчасті з вусиками),
акацієподібні (непарнопірчасті), багаторазово непарнопірчасті,
напівбезлисточкові з нормально розвинутими прилистками та
безлисточкові з рудиментарними прилистками (вусаті), типу “хамелеон”
(вусаті з рудиментарними листочками на кінцях вусиків у верхній та
середній частині рослини), розсічені.
Листочки листків гороху різняться за формою: подовжені,
яйцеподібні, округлі, ромбічні та інші, краї листочків цілісні, пилчасті,
зубчасті та інші.

Типи листків: а - звичайний; б - вусатий з нормальними прилистками;

в - акацієвидний (багатолисточковий без вусиків)
 Форми гороху:

а - листочкова б - напівбезлисточкова з в - безлисточкова з

нормально розвиненими редукованими
прилистками прилистками
Прилистки: а – рудиментарні; б – добре розвинуті
 Суцвіття - пазушні китиці з однією-трьома (рідко -
більше) квітками, розташовані на квітконосах. Довжина
квітконоса є більш-менш сталою сортовою ознакою.

Розміщення квіток: а - немутовчасте ; б - мутовчасте

Квітка - метеликоподібна
(довжина 1,3-3,5 см) біла
або кольорова. Зав'язь
верхня, сидяча, з
декількома сім'язачатками,
стовпчик за довжиною
дорівнює зав'язі або
коротший від неї, зігнутий
майже під прямим кутом.
 Боби одногніздові, багатонасінні з сухим оплоднем. За
будовою стулок (оплодня) поділяються на лущильні й цукрові.
Лущильні мають в оплодні пергаментний шар. Ознакою
лущильних бобів є також наявність в оплодні кристалоносного шару,
клітини якого містять кристали оксалату кальцію, розташованого між
мезофілом і пергаментним шаром.
У цукрових бобів пергаментний шар відсутній, у напівцукрових -
розвинений або частково розвинений у вигляді смужок окремих
ділянок. Такі боби не розтріскуються, важко вимолочуються, при
пересиханні оплодень руйнується (кришиться), насіння висипається.

Біб гороху:
а - лущильний;
б - цукровий;
в - зовні;
г - в розрізі
 Наявність пергаментного шару характеризує сорт на
придатність бобів до споживання у свіжому або
замороженому вигляді в фазі технічної стиглості – “цукрові
боби”. Цей термін не пов'язаний з вмістом цукру в стулках, а
вказує на можливість споживання цілих бобів гороху у їжу.
 Кількість насіннєвих зачатків у бобі
Ця ознака безпосередньо впливає на насіннєву продуктивність
рослин гороху.
Ступінь вираження даної ознаки різний для сортів гороху з
гладеньким насінням (зернового і кормового напряму використання)
і зморшкуватим (овочевого).
Для сортів з гладеньким насінням:
 Насіння гороху має насіннєву оболонку та зародок. Насіннєва
оболонка складається з чотирьох шарів клітин. Зовні насіннєва
оболонка покрита кутикулою - тонкою плівкою жироподібної речовини
кутину.
У гороху з ознакою неосипаємості зовнішній палісадний
епідерміс відсутній, внутрішній - переходить на сім'яніжку у вигляді
покривної тканини, тобто між тканинами насіннєвої оболонки й
сім'яніжки відсутня межа, що обумовлює їх міцне сполучення. Таке
насіння не має рубчика.
Розрізняють насіння велике (маса 1000 насінин понад 250 г),
середнє (200-250 г) і дрібне (менше 200 г).

Насіння гороху: а - зовні; б - в розрізі

 Забарвлення насіннєвої оболонки
Забарвлення насіннєвої оболонки корелюється із
забарвленням квітки. Насіння жовтих і зелених тонів мають
білу квітку, насіння іншого забарвлення - кольорову.
 Зародок має дві крупні сім'ядолі, які при
проростанні не виходять на поверхню грунту, та
зародкову вісь: корінець і стебельце з брунькою.
Брунька складається з одного-двох справжніх листків,
покрита, залежно від сорту, одним або двома
низовими листочками.
Сходи гороху з'являються в середньому за 8-
10 діб після посіву. Проростання гіпогеальне, тобто
горох не виносить сім'ядолі на поверхню грунту. Під
час проростання брунька гороху вкрита 2-3 низовими
простими листками, які розкриваються впродовж
перших двох діб.
Біологічні особливості гороху

• Вимоги до тепла
• Вимоги до вологи
• Вимоги до світла
• Вимоги до ґрунту
 Вимоги до тепла (температури)
Горох холодостійка, відносно маловимоглива до
тепла культура. Насіння починає проростати за
температури +1+2°С. Проте біологічний мінімум для
одержання дружніх сходів гороху становить +4+5°С.
За нижчої температури сходи з'являються лише
через 15-25 днів, знижується польова схожість та
енергія росту рослин.
З підвищенням температури до +10°С насіння
проростає швидше, сходи з'являються за 5-7 днів.
Сходи можуть витримувати приморозки до мінус
5-7°С. Стійкіші до морозів кормові сорти (пелюшка).
Оптимальна температура для утворення
вегетативних органів гороху - +12+16°С, генеративних -
+16+20°С. Температура понад +26°С негативно
впливає на величину і якість урожаю.
 Вимоги до вологи

До вологи горох вимогливий. Для набубнявіння і

проростання насінню потрібно 110-115%, а мозкових
сортів до 150% води від його маси.
Найкращі умови для росту складаються при
випаданні 450-600 мм за рік, а вологість ґрунту
становить 70-80% найменшої вологоємкості.
Найбільш вимогливі рослини гороху до
забезпечення вологою у фазі бутонізації, цвітіння і
формування бобів.
У посушливі роки тривалість вегетації гороху
може скорочуватись у півтора рази. Найстійкіші проти
посухи ранньостиглі сорти, які встигають сформувати
урожай, використовуючи зимові запаси вологи в ґрунті.
 Разом з тим, надмірна вологість під час цвітіння і
утворення плодів призводить до надмірного росту
вегетативної маси, взаємозатінення рослин, внаслідок
чого насіння формується дрібним.
За посухостійкістю горох переважає боби, вику і
люпин, але поступається сочевиці, нуту і чині.
Незважаючи на те, що горох не належить до
посухостійких культур, його можна вирощувати у
відносно посушливих умовах.
Це можливо завдяки глибокому проникненню
добре розвинутої стрижневої кореневої системи.
Транспіраційний коефіцієнт 400-600. Внесення
фосфорних і калійних добрив скорочує витрати води на
6-10%.
 Вимоги до світла

Горох - світлолюбна культура і належить до

рослин довгого дня.
Недостатня кількість світла дуже пригнічує його
розвиток. Стебла витягуються, вилягають, слабше
розвивається коренева система, менше зав'язується
плодів, зменшується врожайність.
Фотоперіодична реакція гороху тісно пов'язана з
спектральним складом світла.
У світлі довгого дня переважають довгохвильові
промені, що сприяє прискореному розвитку гороху,
значно підвищує його врожай.
Горох – самозапильна рослина, але в умовах
спеки буває перехресне запилення.
 Вимоги до грунту
Горох - культура високородючих ґрунтів. Найвищі
врожаї одержують на чорноземах, сірих лісових і
окультурених дерново-підзолистих ґрунтах. Реакція
ґрунтового розчину (рН 6,8-7,4) має бути нейтральною.
В ґрунті повинно бути достатньо гумусу, вапна,
фосфору, калію та мікроелементів молібдену і бору.
На важких, дуже щільних і кислих ґрунтах
коренева система розміщується неглибоко,
пригнічується життєдіяльність бульбочкових бактерій.
Непридатні для вирощування гороху важкі,
глинисті, кислі, перезволожені ґрунти. На легких, бідних
ґрунтах горох посівний забезпечує низьку врожайність,
вони більш придатні для вирощування гороху польового
(пелюшки).
 Рекомендована література:

1. Танчик С. П., Дмитришак М. Я., Алімов Д. М. та ін. Технології

виробництва продукції рослинництва : підручник / За ред. С. П.
Танчика. – К. : Слово, 2008. – 1000 с.
2. Лихочвор В. В., Петриченко В. Ф., Іващук П. В., Корнійчук О. В.
Рослинництво. Технології вирощування сільськогосподарських
культур / за ред. В. В. Лихочвора, В.Ф. Петриченка. – 3-е вид.,
виправ., допов. – Львів : НВФ Українські технології, 2010. – 1088 с.
3. Зінченко О. І., Салатенко В. Н., Білоножко М. А. Рослинництво :
підручник / За ред. О. І. Зінченка. – К.: Аграрна освіта, 2001. – 591с.
4. Зінченко О. І., Коротєєв А. В., Каленська С. М. та ін.
Рослинництво : практикум / За ред. О. І. Зінченка. – Вінниця: Нова
книга, 2008. – 536 с.
5. Жатов О. Г., Глущенко Л. Т., Жатова Г. О. та ін. Рослинництво
з основами програмування врожаю: практикум / За ред. О. Г.
Жатова. – К.: Урожай, 1995. – 256 с.
6. Алімов Д. М., Білоножко М. А., Бобро М. А. та ін. Рослинництво.
Лабораторно-практичні заняття : навчальний посібник / За ред.
М. А. Бобро та ін. – К.: Урожай, 2001. – 392 с.
 Завдання студентам для самостійного контролю:

1. Ознайомитися з основними видами рослин родини

Бобових. Занотувати назви.
2. Особливості симбіотичної азотфіксації.
3. Перерахувати фенологічні фази росту зернобобових
культур.
4. Надземне та підземне проростання зернобобових
культур.
5. Ознайомитися та занотувати морфологічні
особливості зернобобових культур.
6. Занотувати морфологічні та біологічні особливості
сої культурної.
7. Занотувати морфологічні та біологічні особливості
гороху посівного.
Міністерство аграрної політики та продовольства України
Дніпропетровський державний аграрний університет

Кафедра рослинництва

Мультимедійна програма
для проведення практичного заняття
“Морфобіологічні особливості зернобобових культур”
з дисципліни “ОАВ (Рослинництво)”
для студентів напрямів підготовки
6.030508 “Фінанси і кредит”, 6.030509 “Облік і аудит”

Дніпропетровськ – 2013
 Мультимедійна програма для проведення практичного
заняття “Морфобіологічні особливості зернобобових культур”
з дисципліни “ОАВ (Рослинництво)” для студентів напрямів
підготовки 6.030508 “Фінанси і кредит”, 6.030509 “Облік і аудит”.
– Дніпропетровськ: ДДАУ, 2013. – 76 слайдів.

Наведений у мультимедійній програмі матеріал дозволить

ознайомитися з морфологічними та біологічними особливостями
основних зернобобових культур, містить список рекомендованої
літератури та завдання студентам для самостійного контролю.

Укладачі: доцент, к. с.-г. н. Губар О.В., ст. викладач Іжболдін О.О.

Рецензент: завідувач кафедри загального
землеробства та ґрунтознавства,
доктор біол. наук, професор, Узбек І.Х.

Мультимедійна програма розглянута на засіданні

кафедри рослинництва агрономічного факультету ДДАУ
(протокол № 2 від « 04 » вересня 2013 р.)

Мультимедійна програма схвалена на засіданні

науково-методичної ради факультету обліку і фінансів ННІЕ ДДАУ,
(протокол № 2 від « 11 » вересня 2013 р.)