Тема 4.

Морфобіологічні
особливості технічних культур.

Загальна характеристика
олійних культур,
бульбоплодів, коренеплодів.
Ботанічна характеристика.
Показники якості олії.
Групи олій.
 Ботанічна характеристика

До групи технічних культур належать:

- олійні,
- ефіроолійні,
- прядивні,
- цукроносні,
- крохмаленосні.
 Олійні культури:
- соняшник,
- ріпак,
- льон олійний,
- гірчиця біла і сиза,
- рицина,
- сафлор,
- рижій тощо
належать до різних ботанічних
родин і суттєво різняться між собою за
морфологічними та біологічними
ознаками.
 Соняшник

1, 2 – рослини у фазі
сходів та цвітіння;
3 – стиглий кошик;
4 - квітки та їх
органи:
а – трубчастий,
б – язичковий,
в – маточка,
г – пиляк;
5 – пилок;
6 – суцвіття у розрізі;
7 – плоди цілі та у
розрізі соняшника
олійного (а),
межеумка (б),
гризового (в)
 Ріпак

1, 2 – рослини у
фазі розвинених
сходів і цвітіння –
плодоутворення;
3 – частина стебла
з квітками та
плодами;
4 – плід;
5 – насіння
(зверху збільшене)
1, 2 – рослини у фазі
розвинених сходів та
цвітіння:
а – довгунця,
б – межеумка,
в – кудряша;
3 – верхівкова частина
стебла;
4 – квітка у розрізі;
5 – плід цілий і у
розрізі;
6, 7 - насіння льону-
довгунця та льону-
кудряша;
8 – фази росту льону:
сходи, ялинка,
бутонізація, цвітіння,
зелена, рання жовта,
 Сафлор

1, 2 – рослини у
фазі розвинених
сходів та цвітіння;
3 – частина стебла
з листками і
суцвіттями;
4 – квітка;
5 – стигле суцвіття;
6 – плід
 Гірчиця біла

1, 2 – рослини у
фазі розвинених
сходів та цвітіння –
плодоутворення;
3 – частина стебла з
листками,
суцвіттями і
плодами;
4 – плід;
5 – насіння (зліва
збільшене)
 Гірчиця сиза

1, 2 – рослини у
фазі розвинених
сходів та цвітіння
–плодоутворення;
3 – частина
стебла з
листками,
суцвіттями і
плодами;
4 – плід;
5 – насіння (зліва
збільшене)
 Рижій

1, 2 – рослини у
фазі розвинених
сходів та цвітіння –
плодоутворення;
3 – частина стебла
з листками,
квітками та
плодами;
4 – квітка;
5 – плід;
6 – насіння
(зліва збільшене)
 Свіріпа

1 – рослина у фазі
сходів;
2 – корінь з
частиною стебла
та розетковими
листками;
3 – квітуючий
пагін;
4 – китиця у фазі
дозрівання;
5 – плід стручок;
6 – насіння
(збільшене)
 Рицина

1, 2 – рослини у
фазі сходів та
цвітіння;
3 – частина стебла
з листками та
суцвіттями;
4 – чоловіча квітка;
5 – жіноча квітка;
6, 7 – плід та
насіння криваво-
червоної рицини;
8, 9 – плід та
насіння персидської
рицини
 Кунжут
1, 2 – рослини у
фазі цвітіння –
плодоутворення
та сходів;
3 – частина стебла
з листками,
бутонами, квітками
та плодами;
4 – частина стебла
зі зрілими
плодами;
5 – плід;
6 – насіння
(зверху збільшене)
 Арахіс

1, 2 – рослини у
фазі розвинених
сходів та цвітіння
– плодоутворення;
3 – частина стебла
з листком та
квіткою;
4 – плід цілий та в
розрізі
 Перила

1, 2 – рослини у
фазі розвинених
сходів та цвітіння;
3 – частина стебла
з суцвіттями та
листками;
4 – квітка;
5 – збірний плід;
6 – горішок
(зліва збільшений)
 Лялеманція

1, 2 – рослини у
фазі розвинених
сходів та цвітіння;
3 – частина стебла
з суцвіттями та
листками;
4 – квітка;
5 – збірний плід;
6 – горішок
(зліва збільшений)
 Жир є складним
ефіром
триатомного спирту
гліцерину з різними
жирними кислотами
(олеїновою,
пальмітиновою
тощо)
 Показники якості олії
1. Йодне число – показує кількість
грамів йоду, що його можуть
приєднати 100 грамів олії для
окислення.

Йодне число є параметром спроможності

олії висихати. Чим більше йодне число,
тим вища спроможність олії висихати.
За властивістю до висихання олію ділять
на 3 групи:
 Групи олій
 Висихаючі (йодне число > 130) –
лляна, конопляна, макова, перилова тощо
 Напіввисихаючі (йодне число 86-130) –
соняшникова, ріпакова, соєва, гірчична тощо
 Невисихаючі (йодне число < 85) – рицинова,
оливкова, арахісова, мигдальна тощо
2. Кислотне число – кількість
їдкого калію (в мг), необхідного
для нейтралізації вільних жирних
кислот в 1 г олії
3. Число омилення – кількість
їдкого калію (в мг), що йде на
нейтралізацію вільних і звязаних
з гліцерином жирних кислот
в 1 г олії
 Соняшник
культурний

Helianthus
cultus Wenzl.
 Фенологічні фази росту
соняшнику
• проростання насіння
• сходи
• утворення листя
• диференціація (конуса
наростання)
• бутонізація
• цвітіння
• формування насіння
• наливання насіння та
дозрівання
 Морфологічні
особливості
соняшнику
• коренева система
• стебло
• листки
• суцвіття
• квітки
• плід
Коренева система.
Основа кореневої
системи - стрижневий
головний корінь, який
розвивається з
первинного
зародкового коріння
(гіпокотиля) і проникає
вертикально в ґрунт на
глибину 2-3 м. Від
стрижневого відходять
досить міцні і сильно
розгалужені бічні
корінці, які утворюють
2-3 яруси.
 Перший ярус розміщується близько від
поверхні ґрунту (нижче кореневої шийки), спочатку
горизонтально, а на відстані 10-40 см від головного
кореня заглиблюється і йде майже паралельно йому на
глибину до 50-70 см.
Другий ярус бічних, дуже розгалужених
коренів відходить від стрижневого кореня на відстані
30-50 см від поверхні ґрунту. Вони заглиблюються у
ґрунт під кутом і утворюють міцне сплетіння великої
кількості дрібних корінців на глибині 90-100 см і більше.
Крім стрижневого кореня і його розгалужень
соняшник утворює стеблові корінці, які відростають від
підсім'ядольного коліна у вологому шарі ґрунту. Вони
ростуть спочатку горизонтально і під невеликим кутом
до вертикальної осі рослини, а на відстані 15-40 см
заглиблюються та сильно розгалужуються. В суху
погоду вони відмирають, а після навіть невеликих
дощів знову відростають.
Коренева система соняшнику дуже “мобільна”
і добре пристосована до використання вологи та
поживних речовин з глибоких шарів ґрунту (150- 250
см). На будь-яке поліпшення агротехніки, зокрема
внесення добрив, розпушення міжрядь, зрошення тощо,
він реагує збільшенням бічних коренів.
 Стебло. Культурні форми
соняшнику мають пряме,
дерев'янисте, нерозгалужене,
зелене, кругле або ребристе
стебло, вкрите жорсткими
волосками. Висота стебла є
сортовою ознакою, здебільшого
1,2-1,5 м, хоча може коливатись
від 0,4 до 3,0 м і більше (у сортів
силосного типу). Середина його
виповнена губчатою тканиною.
Товщина стебла біля
поверхні ґрунту найбільша (від
1,0 до 7,0 см в залежності від
сортових особливостей) і
поступово зменшується вгору (у
2 та більше разів у порівнянні з
Стебло та поперечний
переріз стебла соняшнику основою).
 У молодих рослин дуже
чітко виражена геліотропічна
реакція, тобто верхівка
стебла, з фази “зірочки” і до
появи перших язичкових квіток
у кошика, повертається
впродовж доби за сонцем. Ця
реакція зберігається і в похмурі
дні. З початком цвітіння
геліотропічна реакція зникає,
але майже усі квітучі рослини
орієнтовані на схід.
У більшості сортів під
час достигання верхня частина
стебла разом з кошиком
нахиляється, проте по мірі
висихання насіння стебло
частково розпрямляється.
 Листки рослин соняшника
прості, черешкові без
прилисників. Нижні 2-3 пари
листків розташовані супротивно,
решта - почергово. В межах
одного сорту зустрічаються
листки різні за характером
поверхні листкової пластинки,
конструкцією і навіть формою.
Пластинки листків
цілокраї у нижніх та з зубчастими
або пильчастими краями у решти
листків. Жилкування листка
перисто-петльовидне з трьома
головними жилками.
Черешки більшості листків
за довжиною приблизно
дорівнюють довжині листкової
пластинки. Усі листки вкриті
короткими жорсткими волосками.
 Суцвіття соняшника -
багатоквітковий кошик у
вигляді плескатого,
випуклого або ввігнутого
диска з обгорткою із
декількох рядів змінених
верхівкових листочків.
Кількість квіток, що
закладається в суцвіттях,
залежить, в значній мірі, від
агроекологічних умов вже у
перші 2-3 тижні після
з'явлення сходів. За
сприятливих умов
закладається 1500-3000
квіток.
 Діаметр кошика від 10
до 20 см у олійних сортів і до
40 см та більше у лузальних
сортів.
Ріст кошика триває до
фізіологічної стиглості
рослини.
Кошик цвіте 7-10 діб. У
суцвітті спочатку
розпускаються язичкові квітки,
це відбувається рано вранці.
Наступного дня починають
цвісти трубчасті квітки
першого периферійного ряду,
потім щодня зацвітають від
периферії до центру квітки
двох-трьох рядів.
 На спільному плоскому квітколожі, вкритому зубчастими
приквітками, які при достиганні стають колючими, формуються квітки
двох типів: крайові - язичкові та серединні - трубчасті.
Язичкові квітки безстатеві, рідко маточкові неплідні, з малим або
досить великим (до 10 см завдовжки) різнозабарвленим, на верхівці -
тризубчастим віночком, який являє собою одну велику пелюстку.
Трубчасті квіти двостатеві з приквітками, які утворюють
комірчатість кошика і утримують сім'янки в їх гніздах. Квітки містять
нектарники (що виділяють нектар) - квітки запилюються за допомогою
бджіл та інших комах, рідше вітром. Пиляки достигають раніше за
приймочку, це унеможливлює самозапилення квіток.

Квітки
соняшника:
а – язичкова
квітка;
б – трубчасті
квітки
 Пилок відносно великий
(35-37 мкм у діаметрі),
округлої форми з шипиками,
жовтого або оранжевого
кольору (рис. 13 в). При
зволоженні пилкові зерна
швидко набухають.
Стерильний пилок різко
відрізняється від фертильного:
він значно менший за
розміром (23-27 мкм), у деяких
стерильних форм пилок має
Пилок соняшника кутасту форму, у інших -
при збільшенні у немає шипиків.
300 разів
 Плід соняшника -
сім'янка з шкірястим оплоднем
(лушпиння), який не зростається
з насіниною. Ядро сім'янки
займає від 70 до 90 %
внутрішньої полості
сформованого оплодня і
складається з двох сім'ядолей з
запасом живильних речовин та
зародка.
Співвідношення ядра та
лушпиння (за вагою) має велике
господарське значення - при
однаковому вмісті олії в ядрі
більший її вихід дають
тонколушпинні форми. До
районування допускають сорти
Будова сім'янки соняшника
та гібриди, які мають
лушпинність до 22 %.
 Лушпиння складається з трьох основних шарів клітин:
поверхневого - епідермісу, середнього - гіподермальної паренхіми
або пробкової тканини і внутрішнього - склеренхіми. У більшості
сім'янок між гіподермою та склеренхімою розташований панцирний
(фітомелановий) шар темнозабарвленої тканини від 10 до 42 мкм
завтовшки. Клітини цього шару містять до 70% вуглецю і досить
міцні, забезпечують захист сім'янок від пошкодження личинками
соняшникової вогнівки.

Анатомічна будова лушпиння соняшника

 Забарвлення сім'янки соняшнику визначається наявністю
розчинного пігменту - фітомеланіну.
Забарвлення сім'янки соняшнику варіює від білого до чорного через
сірі або коричневі відтінки та смугасті форми.
Білий колір вказує на відсутність фітомеланіну, сірий колір -
сполучення білого кольору з фітомеланіном. Поєднання фітомеланіну з
чорним кольором посилює чорний колір, а у разі наявності антоціану
утворюється вугільно-чорний колір з чорним відливом (блиском).
Білий колір домінує по відношенню до всіх інших, а чорний колір
домінує над коричневим, коричневий - над сірим.
Промислові сорти та гібриди соняшнику зазвичай мають темно-сірі
сім'янки з світло-сірими або більш темними смужками, або чорні сім'янки без
смужок.

1.Біла 2. Біло-сіра 3. Сіра 5. Помірно- 7. Чорна 8. Пурпурова

коричнева
За формою сім'янки бувають двох основних типів:
олійні, з щільно виповненим ядром і
лузальні - ядро заповнює близько 2/3 сім'янки і
становить приблизно 50 % її ваги.
Проміжне місце між основними типами займає
межеумок.

Типи сім'янок
Біологічні особливості
соняшнику

• Вимоги до тепла
• Вимоги до вологи
• Вимоги до світла
• Вимоги до ґрунту
 Вимоги до тепла

Соняшник - рослина степової зони. Насіння його

починає проростати за температури 3-4° С, але сходи
з'являються лише на 20-28-й день. Оптимальна
температура проростання 20° С. За цієї температури
сходи з'являються на 7-8-й день. Набубнявіле та
наклюнуте насіння в ґрунті переносить зниження
температури до -10°С. Молоді сходи витримують весняні
приморозки до -4-6° С.
Оптимальна температура для росту у першій
половині вегетації - близько 22° С, а в період цвітіння -
достигання - до 24-25° С. Температура вище 30° С
негативно позначається на рості і розвитку рослин. Для
розвитку соняшника сума ефективних температур
повинна становити від 2300 до 2700° С.
 Вимоги до вологи
Соняшник належить до посухостійких
культур, одночасно добре реагує на достатнє
забезпечення вологою. Транспіраційний
коефіцієнт 450-570.
Завдяки сильно розвиненій кореневій
системі і високій всмоктувальній силі кореня, він
використовує вологу з глибини до 3 м, при цьому
може майже повністю висушувати 1,5-метровий
шар ґрунту.
Найбільше вологи (60 %) він засвоює у
період утворення кошика - цвітіння. У разі нестачі
вологи в цей період кошики і насіння бувають
недорозвиненими
 Вимоги до світла
Соняшник - рослина короткого дня,
дуже вимогливий до інтенсивного
сонячного освітлення. При затіненні
послаблюється ріст рослин, формуються
дрібні кошики, витягується стебло,
зменшується врожайність. У міру
просування на північ вегетаційний період
його подовжується.
Тривалість вегетації сортів і гібридів
соняшнику від сівби до достигання
насіння в Україні становить від 80 до 130
днів.
 Вимоги до ґрунту

Найкраще росте соняшник на

чорноземах і каштанових ґрунтах
з нейтральною або слаболужною
реакцією ґрунтового розчину.
Непридатні для нього важкі,
безструктурні ґрунти, а також
легкі піщані та дуже кислі ґрунти.
Ефіроолійні культури:

- коріандр,
- кмин,
- фенхель,
- м'ята перцева,
- аніс,
- лаванда,
- шавлія мускатна,
- тютюн,
- хміль тощо
 Коріандр (кінза)
1, 2 – рослини у
фазі розвинених
сходів та цвітіння;
3 – верхівкова
частина стебла з
суцвіттями і
листками;
4 – листок;
5 – суцвіття зонтик;
6 – квітки:
а – периферійний,
б – середній;
7 – плід
(зліва збільшений)
 Аніс (ганус)

1, 2 – рослини у фазі
сходів та цвітіння;
3 – верхівкова
частина стебла з
суцвіттями і
листками;
4 – квітка;
5 – цілий плід
(зліва збільшений);
6 – плід, розділений
на сім'янки
(справа збільшений)
 Кмин

1, 2 – рослини у
фазі розвинених
сходів та цвітіння –
плодоутворення;
3 – частина стебла
з суцвіттями;
4 – листок;
5 – квітка;
6 – плід;
7 – сім'янка
(зліва збільшена)
 Фенхель

1, 2 – рослини у
фазі сходів та
цвітіння;
3 – верхівкова
частина стебла з
листками і
суцвіттями;
4 – квітка;
5 – плід;
6 – сім'янки
 Троянда
ефіроолійна

1 – квітучий кущ;
2 – частина
генеративного
пагона з листками,
бутонами,
суцвіттями;
3 – стиглий плід
Шавлія мускатна

1 – молода
рослина;
2 – квітуча
рослина;
3 – суцвіття;
4 – квітка;
5 – плід
(зверху
збільшений)
Герань рожева

1 – рослина у
фазі цвітіння;
2 – частина
стебла з
суцвіттями та
листками;
3 – квітка
 Базилік
евгенольний

1, 2 – рослини у
фазі сходів та
цвітіння;
3 – частина
стебла з
листками та
суцвіттями;
4 – квітка;
5 – насіння
(зліва збільшене)
М'ята перцева

1 – рослина у
фазі цвітіння;
2 – частина
пагона з
листками та
суцвіттями;
3 – квітка
 Лаванда
справжня

1, 2 – рослини у
фазі розвинених
сходів та цвітіння;
3 – пагін з
листками;
4 – квітучий пагін;
5 – квітка;
6 – насіння
(зліва збільшене)
 Ірис

1 – доросла
рослина:
а – кореневище,
б – коріння;
2 – листки;
3 – відростки, що
вкоренилися
(дітки);
4 – верхівкова
частина квітучого
стебла
 Фіалка

1 - квітуча
рослина;
2 – вуса, що
вкоренилися
(дітки)
 Тютюн

1, 2 – рослини у
фазі цвітіння та
розвинених сходів;
3 – верхівкова
частина пагона з
суцвіттями і
листками;
4 – плід;
5 – насіння
(зліва збільшене)
 Махорка

1, 2 – рослини у
фазі сходів і
цвітіння;
3 – верхівкова
частина стебла з
суцвіттями;
4 – плід;
5 – насіння
(зліва збільшене)
 Хміль

1, 2 – рослини у фазі
розвинених сходів та
плодоутворення;
3 – живець;
4 – частина стебла з
листком і жіночими
суцвіттями;
5 – жіноча квітка;
6 – частина стебла з
чоловічими суцвіттями;
7 – чоловіча квітка;
8 – стиглі шишки;
9 – плід
(зліва збільшений)
 Прядивні культури:

- льон-довгунець,
- коноплі,
- бавовник,
- кенаф,
- джут тощо
 Льон
1, 2 – рослини у фазі
розвинених сходів та
цвітіння:
а – довгунця,
б – межеумка,
в – кудряша;
3 – верхівкова частина
стебла;
4 – квітка у розрізі;
5 – плід цілий і у розрізі;
6, 7 - насіння льону-
довгунця та льону-
кудряша;
8 – фази росту льону:
сходи, ялинка,
бутонізація, цвітіння,
зелена, рання жовта,
жовта та повна стиглість
 Конопля

1 – матірка;
2 – плоскінь;
3 – рослина у фазі
розвинених сходів;
4, 5 – жіноче суцвіття
та квітка;
6, 7 – чоловіче
суцвіття та квітка;
8 – плід (зліва
збільшений);
9 – частина
поперечного перерізу
стебла (луб'яні пучки)
 Бавовник
звичайний

1, 2 – рослини у фазі
розвинених сходів та
в кінці дозрівання;
3 – квітка та листок;
4 – недостиглий плід;
5 – достиглий плід
коробочка;
6 – стулки коробочки;
7 – насіння з
волокном;
8 – насіння у шкірці та
без шкірки (справа)
 Кенаф

1 – квітуча рослина;
2 а, б, в, г, д, е, ж –
листки у
відповідності з
положенням на
стеблі (знизу –
вгору);
3 – частина стебла
з квіткою і листком;
4 – стиглий плід;
5 – плід у розрізі;
6 – насіння
(зліва збільшене)
Цукроносні культури
та коренеплоди:

- буряк цукровий,
- тростина цукрова,
- буряк кормовий,
- морква кормова,
- бруква,
- турнепс,
- куузику,
- цикорій тощо
 Буряк цукровий і
кормовий
1, 2 – рослини у фазі
сходів та двох пар
справжніх листків;
3, 4 – буряк кормовий
1-го року вегетації та
коренеплід у розрізі;
5, 6 – буряк цукровий
1-го року вегетації та
коренеплід у розрізі;
7 – частина
квітконосного стебла;
8 – квітка; 9 – супліддя
багатонасіннєвого та
однонасіннєвого
буряку; 10 – насіння
 Бруква

1, 2 – рослини у
фазі сходів та в
кінці першого року
вегетації;
3 – верхівкова
частина квітучого
пагона;
4 – плід;
5 – насіння
(зверху збільшене)
 Турнепс

1 – рослина у фазі
першої пари
справжніх листків;
2 – рослина в кінці 1-
го року вегетації;
3 – листки різного
ступеню розсіченості;
4 – частина квітучого
стебла;
5 – коренеплоди різної
форми;
6 – плід;
7 – насіння
(зверху збільшене)
 Буряки
звичайні

Beta
vulgaris L.
вид Буряки звичайні
поділяється на
різновидності:

• Буряки цукрові
• Буряки столові
• Буряки листяні
(мангольди)
 Фенологічні фази росту
буряку цукрового
• сходи
• вилочка
• перша, друга, третя, п'ята, шоста,
сьома пара справжніх листків
• змикання листків у рядках, міжряддях
• змикання міжрядь
• розмикання міжрядь (технічна
стиглість коренеплодів)
• утворення розетки листків
• утворення стеблових пагонів
• цвітіння
• достигання плодів
 Ботанічна стиглість

у буряків цукрових настає при

достиганні насіння.
В Україні це припадає на другий рік
розвитку буряків.
Однак ботанічна стиглість може настати
і в перший рік життя рослини
(цвітушність)
або на третій рік і пізніше
(упрямці чи упертюхи)
 Біологічна стиглість

буряків цукрових першого року розвитку

пов'язана із затуханням життєвих
процесів рослини.
Це спостерігається наприкінці
вегетаційного періоду.
 Технічна стиглість

буряків цукрових настає тоді, коли

рослина досягає максимальної маси
коренеплоду, максимального вмісту
цукру при мінімальному добовому
прирості маси і цукристості буряків.
Групи і сорти буряків цукрових

 Урожайні – Е
(від німецького Ertrag – урожай)
 Цукристі – Z
(Zuker – цукор)
 Проміжні або врожайно-цукристі – N
(Normal – нормальний)
 Морфологічні
особливості
буряку
цукрового
• коренева система
• листки
• стеблові пагони
• квітки
• суцвіття
• плід (супліддя)
Коренева система
буряків стрижнева,
проникає у ґрунт на
глибину 1,5-2 м.
Вона складається із
потовщеного головного
кореня – коренеплоду, де
відкладаються поживні
речовини, і великої
кількості бічних корінців,
які виходять із двох
протилежних боків
головного кореня.
 Головка, або верхня частина
головка головного кореня, є укороченим
стеблом і утворюється з
шийка надсім'ядольного коліна або
епікотилю зародка. На ній
боріздка розміщуються бруньки і листки.
Бічні корінці на верхній частині
кореня не утворюються, вони
розміщуються над поверхнею
власне ґрунту. Головка становить
корінь 10-15 % довжини кореня. Це
більш дерев'яниста частина
кореня, в якій цукру менше, ніж у
інших його частинах. У центрі
хвостик головки розміщений конус
наростання, де утворюються нові
молоді листки (з боків
розміщуються старіші листки).
 Шийка коренеплоду розміщена
головка між головкою і власне коренем.
На ній не ростуть ні листки, ні
шийка бічні корінці. У буряків цукрових
це коротка частина кореня
боріздка
(1-3 см) у кормових вона
досягає 5-10 см. Шийка
утворюється внаслідок
власне розростання підсім'ядольного
корінь коліна або гіпокотилю зародка.
Більша частина шийки
розміщена над поверхнею
ґрунту. За вмістом поживних
хвостик речовин шийка - повноцінна
частина кореня буряків при
вирощуванні їх як для технічних,
так і для кормових цілей.
 Власне корінь є частиною
коренеплоду і утворюється
головка внаслідок розростання
зародкового корінця. Це нижня,
шийка вужча частина кореня, майже
боріздка
конічної форми, довжина її
становить близько 60-70 %
довжини коренеплоду. Для
власне кореня, який повністю
власне розвивається у ґрунті, характерна
корінь наявність бічних корінців. Внизу
кореневе тіло поступово
звужується, утворюючи тоненький
кінчик. Власне корінь - повноцінна
хвостик частина кореня. Розгалуження
кореневого тіла, що
спостерігається за несприятливих
умов росту, негативно впливає на
якість сировини.
Усі сорти буряків за формою коренеплодів
можна поділити на такі групи:

1. Коренеплоди конічні - верхня широка частина

поступово звужується до кінчика (цукрові і
напівцукрові буряки;
2. Коренеплоди циліндричної форми з майже
однаковою товщиною у верхній і нижній частинах
(деякі сорти кормових буряків), до цієї форми
близькі корені з мішкоподібною формою;
3. Коренеплоди овальної форми округло-
видовжені;
4. Коренеплоди кулястої форми мають майже
однакову товщину в усіх напрямах.
 Листок складається із черешка і
пластинки. Листкова пластинка суцільна,
у перших пар листків овальна,
гладенька. У зрілих листків черешок
видовжений, пластинка серцеподібна,
наближається до трикутної, з
гладенькою або брижуватою поверхнею
і хвилястими краями.
Поверхня листків однієї рослини
досягає 3-4 тис. см2. Колір листків від
світло- до темно-зеленого, форма
розетки залежно від сорту може бути
розлогою або піднятою.
Листки буряків становлять 40-
50 % маси коренеплоду.
Біля основи листкових черешків
на головці кореня розміщуються
генеративні бруньки, з яких на другий рік
життя виростають квітконосні стебла.
 У коренях буряків,
висаджених навесні у ґрунт,
спочатку утворюється розетка
прикореневих листків, а через
20-30 днів після садіння
починають рости стеблові
пагони. Внутрішня будова
кореня-насінника не змінюється.
Він тільки дещо потовщується за
рахунок утворення нових
поверхневих тканин. Бічні корені
виростають у тих же місцях, що й
у буряків першого року життя.
Вони проникають у ґрунт на
глибину 1,5-2,5 м і галузяться на
50-60 см.
 Стеблові пагони
завдовжки 0,8-1,5 м, біля основи
мають циліндричну форму,
посередині і вгорі - ребристу,
внутрішня частина стебла
виповнена паренхімою.
На корені можуть
утворюватися 1-2 стеблових пагони
у вигляді куща.
Стеблові пагони по усій
довжині вкриті листками, нижні з
них черешкові, з великими
листковими пластинками.
Ближче до верхівки стебла
розміри листків зменшуються, і
вони поступово перетворюються у
приквітники, у пазухах яких частина
стеблового пагона і його бічних
гілок закінчуються суцвіттям -
нещільним колосом.
 Квітки буряків двостатеві,
п'ятірного типу. Приквіток простий,
у вигляді п'ятикутної чашечки
зеленого кольору. П'ять тичинок
розміщені у заглибленнях
чашолистків, прикріплених
залозистим кільцем, яке обгортає
зав'язь, розміщену у центрі квітки.
Зав'язь півнижня, одногнізда,
приймочка трилопатева (стовпчика
немає). Насінний зачаток зав'язі
напівобернений.
Буряки - перехреснозапильні
рослини. Пилок переноситься
вітром і комахами.
 Насінним матеріалом у буряків є
плоди, або супліддя. Плід у буряків -
однонасінна коробочка.
Квітки розміщуються на стеблових
пагонах у пазухах листків групами по 2-6.
У процесі росту вони зростаються між
собою і при. дальшому достиганні
утворюють клубочки або супліддя, які
складаються з окремих плодів -
однонасінних коробочок.
Розмір клубочка (2-6 мм) залежить
від кількості коробочок, з яких він
утворюється. Під час достигання плодів
чашолистки не відпадають, а зростаються
з оболонкою плода. Внаслідок цього
клубочок має округло-кутасту форму з
горбкуватою поверхнею. Маса 1000
клубочків 20-40 г (однонасінних плодів 10-
20 г), колір жовтувато-бурий.
 супліддя плід насіння

насіння
клубочок-супліддя в розрізі
Біологічні особливості буряку
цукрового

• Вимоги до тепла
• Вимоги до вологи
• Вимоги до світла
• Вимоги до ґрунту
 Вимоги до тепла
Насіння буряку цукрового починає проростати
за температури ґрунту 4-5°С, але сходи з'являються
лише через 20-22 дні. Життєздатні сходи з'являються
при 6-7°С. За температури 10-12°С сходи з'являються
через 12-14 днів, 15-17°С - через 7-8, а за 20-25°С -
через 5-7 днів. У фазі вилочки рослини чутливі до
приморозків, переносять до мінус 1-2°С і можуть
пошкоджуватися при мінус 3-4°С. З появою першої
пари справжніх листків сходи можуть витримувати
зниження температури до мінус 4-5°С.
Восени перед збиранням рослини можуть
витримувати приморозки до -5°С. За температури
нижче 6-8°С морозу нагромадження цукру в
коренеплодах припиняється. Зібрані і неприкриті
коренеплоди пошкоджуються за температури -2°С.
 Незважаючи на здатність переносити
приморозки, буряк є досить теплолюбною
культурою. Оптимальна температура для росту
і розвитку рослин 20-22 °С. Зниження
температури сповільнює ріст.
Рослинам першого року вегетації
необхідна сума позитивних температур 2400-
2800 °С.
Цукровий буряк — жаростійка культура. У
нього високий максимум температур.
Фотосинтез відбувається і за підвищення
температури до +40 °С.
 Вимоги до вологи
Цукровий буряк вимогливий до вологи. Для бубнявіння і
проростання насіння вбирає 150-170 % води від маси клубочка.
Цукровий буряк економно витрачає воду. Транспіраційний
коефіцієнт коливається від 240 до 400. Проте загальна витрата
води з 1 га велика. Для утворення 1 тонни коренеплодів і такої ж
кількості гички за врожайності 40-50 т/га витрачається майже 80 т
води.
Найбільше води витрачається під час інтенсивного росту
коренеплодів у липні - серпні. Нестача води в цей період
призводить до зниження врожайності і збільшення вмісту азоту в
коренеплодах. Оптимальна вологість ґрунту 60-80% НВ.
Відносно менше зниження врожайності у посушливих
умовах порівняно з іншими культурами, пояснюється сильно
розвиненою стрижневою кореневою системою, що проникає на
глибину 2,5 м. Використовуючи вологу з глибших горизонтів ґрунту,
цукровий буряк витримує тривалий період без дощу і може
ефективно використовувати пізні літні опади.
У дощові з хмарною погодою роки цукристість коренеплодів
зменшується.
 Вимоги до світла
Цукровий буряк - вимоглива до світла
рослина довгого дня. Інтенсивність
нагромадження цукру в коренеплодах залежить
від кількості сонячних днів у другій половині
вегетації (серпень, вересень). Чим вища
освітленість, тим краще проходить синтез
вуглеводів. Зменшення освітленості різко знижує
урожайність і цукристість коренеплодів. Такі умови
можуть виникнути при загущенні рослин або при
сильному забур'яненні посівів.
Похмура погода спричинює збільшення
вмісту низькомолекулярних азотистих сполук, що
погіршує технологічну якість коренеплодів,
зменшує вміст цукру.
 Вимоги до ґрунту
Буряк дуже вимогливий до родючості ґрунту.
Найкраще росте на родючих, глибоких, багатих органічною
речовиною ґрунтах: чорноземи, темно-сірі опідзолені,
дерново-лучні. За механічним складом кращі суглинкові
ґрунти.
Щільність ґрунту має становити 1,0-1,4 г/см3. Якщо
щільність вища, рослини довго не достигають, а коренеплід
при цьому деформується. Переущільнення ґрунту і
утворення плужної підошви знижує врожайність.
Цукровий буряк не витримує високої кислотності,
добре реагує на вапнування ґрунтів. На кислих ґрунтах
знижується засвоєння магнію і фосфору, зростає
негативний вплив вільних іонів алюмінію. Оптимальна
кислотність – рН 6,5-7,5.
Цукровий буряк належить до солестійких культур.
Його використовують для розсолення ґрунту.
Крохмаленосні культури
(бульбоплоди):

- картопля,
- топінамбур
(земляна груша)
- батат
- маніок
- ямс
- таро
 Картопля
1 – рослина в період
інтенсивного росту
бульб;
2 – проросток з
насіння у фазі
розвинених сходів;
3 – суцвіття;
4 – квітки;
5 – листки:
а – слабкорозсічений,
б – середньорозсічений,
в – сильнорозсічений;
6 – плоди;
7 – насіння
(зверху збільшене)
 Картопля

1-5 – бульби і
суцвіття різних
сортів;
6 – повздовжній
переріз зрілої
бульби:
а – верхівкова
брунька,
б – бокова брунька,
в – пуповина,
г – епідерміс,
д – кора,
е – судинні пучки,
ж – серцевина
 Топінамбур
(земляна груша)

1, 2 – рослини у фазі
сходів в період
інтенсивного
бульбоутворення;
3 – частина стебла;
4 – квітки:
а – трубчасті,
б – язичкові;
5 – плід;
6 – бульби
 Топісоняшник

1, 2 – рослини в
період інтенсивного
бульбоутворення
та у фазі
розвинених сходів;
3 – верхівкова
частина пагона;
4 – плід
(зліва збільшений);
5 – бульба
 Картопля
Solanum
tuberosum L.
 Фенологічні фази
росту картоплі

• сходи
• бутонізація
• цвітіння
• формування основної
маси бульб
• формування плодів і
насіння
• відмирання (в'янення)
бадилля
 Морфологічні
особливості
картоплі
• коренева система
• стебло
• бульба
• листки
• квітки
• плід
• насіння
Коренева система у картоплі, яку
вирощують з насіння, має
спочатку стрижневу будову - у
вигляді зародкового стрижневого
кореня з бічними корінцями. Потім
в основі стебельця, у його вузлах,
які знаходяться у ґрунті,
формується вторинна коренева
система, яка разом із зародковою
утворюють мичкувате коріння.
При вирощуванні картоплі з бульб
утворюється лише вторинна
мичкувата коренева система.
Близько 70 % коріння картоплі
розміщується на глибині до
30 см, а окремі корені досягають
глибини 1,5 м.
 Стебла трав'янисті, заввишки
30-150 см, у поперечному розрізі
ребристі, 3-4-гранні, рідше округлі,
опушені. У деяких сортів вздовж
стеблових ребер є прямі або
хвилясті, вузькі чи широкі крила.
У пізньостиглих сортів стебла
гілкуються в основному у нижній
частині, скоростиглих – у середній.
За забарвленням вони можуть
бути зеленими, червоно-фіолетовими
або червоно-коричневими.
З однієї бульби виростає у
середньому 4-8 стебел, з яких
утворюється кущ.
За виглядом і будовою кущі
бувають прямостоячі, розлогі та
напіврозлогі, мало- і багатостеблі, з
рівними або ярусними стеблами.
 У листкових пазухах
підземної частини стебел
утворюються бічні пагони –
столони завдовжки 5-20 см,
іноді до 35-40 см.
Ростуть вони у ґрунті
більш-менш горизонтально,
утворюють у вузлах корінці
й здатні самостійно
укорінюватися.
На кінцях столонів
утворюються потовщення, з
яких розвиваються бульби.
Анатомічна будова бульби
На поздовжньому розрізі стиглої бульби під мікроскопом
виразно видно такі елементи: шкірку (у молодої бульби
епідерміс), кору, камбій, судинні пучки, серцевину.
Шкірка - зовнішній захисний шар бульби, складається з
кількох рядів опробковілих клітин вторинної покривної тканини -
перидерми.
Під шкіркою розміщується кора, яка складається з
паренхімних клітин, заповнених крохмальними зернами, та
провідних елементів лубу - ситоподібних трубок флоеми.
За корою знаходиться шар клітин камбію, з якого до центру
бульби утворюються елементи ксилеми.
Центральна частина бульби заповнена паренхімними
клітинами серцевини, яка радіальними променями розходиться
до вічок у місцях їх розміщення.
У паренхімних клітинах бульб містяться крохмальні зерна.
Найбільша кількість їх знаходиться у внутрішніх клітинах кори і
зовнішніх - серцевини, найменша - у складі водянистих клітин
центральної серцевини.
Повздовжній переріз
зрілої бульби:

а – верхівкова брунька,
б – бокова брунька,
в – пуповина,
г – епідерміс,
д – кора,
е – судинні пучки,
ж – серцевина
Бульба - вегетативний орган, який утворюється на
кінці підземного стебла - столона. Про вегетативне
походження бульби свідчить наявність на молодій
бульбі недорозвинених листочків у вигляді лусочок.
Після їх відмирання на поверхні бульби залишаються
дугоподібні рубці - брівки, у пазухах яких
розміщуються три бруньки. Брівки разом з бруньками
називають вічками. Вони бувають глибокими,
неглибокими та поверхневими.
Вічка розміщуються на бульбах спірально. Кількість їх
на бульбах середнього розміру – 6-12, на великих - до
15-20. Найменше вічок у нижній частині бульби,
найбільше - у верхній. Найвища життєздатність - у
середньої бруньки.
При садінні бульб або пророщуванні проростають не
всі бруньки, а лише їх третя-четверта частини, в
основному ті, які містяться на верхівці бульби.
Паростки, які утворюються з бруньок бульб, бувають
світловими, напіветіольованими та етіольованими.
Залежно від сорту вони можуть бути зеленими,
червоно-фіолетовими, синьо-фіолетовими або
синіми.
 Нижня частина бульби, яка ще називається
пуповиною, основою, столонним заглибленням, або
впадиною, та якою бульба з'єднується з столоном;
протилежна від неї - верхня частина, або верхівка бульби з
верхівковою брунькою.
На поверхні бульби є багато сочевичок - невеликих
світлих отворів, через які здійснюються дихання і
транспірація води.
За формою бульби бувають округлими, овальними
або видовженими. Є сорти з проміжною формою бульб -
яйцеподібною, плоскоовальною, бочкоподібною та ін.
Вкриті бульби гладенькою, лускуватою або
сітчастою шкіркою.
Забарвлення м'якуша бульб різне - біле, жовте,
світло-рожеве, іноді червоне, синє.
Поверхня бульб також має різне забарвлення - біле,
рожеве, червоне, синьо-фіолетове тощо.
Листки складні -
переривчасто-
непарнопірчасторозсічені.
Складаються з центрального
черешка (стрижня), кількох пар
листків або часток, верхівкової
непарної частки, між якими
розташовані невеликі за
розміром частинки і зовсім
маленькі часточки. Частки
бувають сидячими або
розміщеними на коротких
черешках. Частки, частинки і
часточки можуть бути
симетричними (рівновеликими)
і несиметричними.
 У деяких сортів верхня пара
часток і верхівкова непарна частка
зростаються основами, утворюючи
трилопатеву верхівку. Називають таке
явище плющелистістю.
З нижнього боку часток помітна
сітка жилок, які бувають
пігментованими.
Листки розміщені на стеблах
спірально. В своїй основі мають два
серпоподібні або листкоподібні
прилистки.
Поверхня листків блискуча або
матова, гладенька чи опушена зі
слабим або виразним жилкуванням.
 Квітка у картоплі п'ятірного
типу і складається із чашечки з
п'ятьма чашолистиками, які зрослися
біля основи, та п'ятипелюсткового,
колесоподібного віночка.
Колір віночка буває білий, синій,
червоно- або синьо-фіолетовий різної
інтенсивності. Усередині квітки
розміщені п'ять пиляків на коротких
ніжках, зібраних у колонку, та
маточка.
Квітки картоплі зібрані в
суцвіття, що складається з 2-4
завитків, розміщених на довгому
квітконосі.
 Плід - багатонасінна
двогнізда ягода. Вона округла
або округло-овальна, жовто-
зелена. Плоди утворюються не
в усіх сортів картоплі.
Насіння дрібне,
яйцеподібносплюснуте, світло-
жовте або кремове. Маса 1000
насінин - 0,5-0,6 г.
Біологічні особливості картоплі

• Вимоги до тепла
• Вимоги до вологи
• Вимоги до світла
• Вимоги до ґрунту
 Вимоги до температури
Картопля належить до рослин помірного клімату. На
температуру нижче 7-8 °С та вище 30 °С реагує припиненням
росту. Надмірна спека (вище 25 °С) сильно пригнічує рослини.
Якщо ґрунт прогрівається вище 29 °С, бульби не утворюються
або формуються дочірні бульбочки.
Бульби картоплі, які пройшли період спокою, починають
проростати за 3-5 °С, однак показником початку росту картоплі
вважають температуру 7 °С. Оптимальна температура для
проростання бульб є 18-20 °С. Максимальний урожай картоплі
забезпечується за середньодобової температури 17-18 °С.
Картопля чутлива до незначних приморозків.
Пошкодження картоплиння наступає за -1,5-2 °С. Приморозки -
3-4,5 °С пошкоджують картоплиння на 60-100 % і знижують
врожайність бульб на 25-65 %. Особливо нестійкі до
приморозків молоді рослини. Листки і стебла чорніють і гинуть.
Проте молоді рослини швидко відростають і формують добрий
урожай бульб. Значно небезпечніше пізнє повернення
приморозків (у фазі бутонізації).
 Вимоги до вологи
Картопля досить вимоглива до вологи, оскільки формує
велику підземну масу при відносно малорозвиненій кореневій
системі. Високі врожаї збирають за вологості ґрунту 75-85 % НВ.
Зниження вологості до 60 % призводить до зменшення
врожайності на 3-9 %, а до 40 % НВ - на 40-43 %.
Найменше вологи картоплі потрібно під час проростання й
появи сходів, коли молоді рослини використовують вологу з
материнської бульби. З ростом рослин підвищується потреба
картоплі у волозі, особливо у період бутонізація - кінець цвітіння.
Транспіраційний коефіцієнт становить 400-550. В окремі спекотні
дні кущ картоплі випаровує до 4 л води. Картопля добре реагує
на полив.
Для забезпечення високих урожаїв картоплі необхідно,
щоб за вегетацію випало для ранньостиглих сортів не менше 200
мм вологи, а для пізньостиглих - 260 мм. Надмірне зволоження
ґрунту (85 % і більше) під час бульбоутворення призводить до
передчасного відмирання бадилля, припинення росту бульб,
спричинює їх загнивання. Урожайність різко зменшується.
 Вимоги до світла
Картопля - рослина короткого дня, вимоглива до
світла. При затіненні знижується врожайність. Навіть
при незначному зменшенні освітлення, відбувається
пожовтіння рослин, витягування стебел, погіршується
засвоєння елементів живлення з ґрунту. Такі
несприятливі умови можуть скластися при надмірному
загущенні картоплі.
Викопані бульби, що були декілька днів на світлі,
зеленіють. Для насіннєвих бульб це корисно, оскільки
зменшується ураження хворобами і гризунами під час
зимового зберігання. Продовольчу картоплю
закривають від світла і не допускають позеленіння, бо
вона стає гіркою і отруйною (відбувається
накопичення соланіну) .
 Вимоги до ґрунту
Найкраще картопля росте на пухких, добре розпушених
ґрунтах. Коренева система картоплі інтенсивно дихає,
поглинаючи кисню у 5-10 разів більше ніж інші рослини. Для
насичення ґрунту киснем його потрібно утримувати в досить
розпушеному стані з об'ємною масою не більше 1,0-1,2 г/см3. На
перезволожених, ущільнених ґрунтах погано розвиваються
столони, картопля формує дрібні, деформовані бульби.
Картоплю вирощують на удобрених супіщаних і
суглинистих чорноземах, дерново-підзолистих, сірих лісових
ґрунтах. Для вирощування насіннєвого матеріалу добре
підходять окультурені торфовища. У разі внесення високих норм
органіки картопля добре родить на легких піщаних ґрунтах.
Малопридатні для вирощування картоплі важкі глинисті
ґрунти, особливо з близьким заляганням ґрунтових вод. Не
підходять також засолені ґрунти. Найкраще росте на
слабокислих і нейтральних ґрунтах. При рН нижче 4,5 і вище 8,0
вона росте погано.
 Рекомендована література:

1. Танчик С. П., Дмитришак М. Я., Алімов Д. М. та ін. Технології

виробництва продукції рослинництва : підручник / За ред. С. П.
Танчика. – К. : Слово, 2008. – 1000 с.
2. Лихочвор В. В., Петриченко В. Ф., Іващук П. В., Корнійчук О. В.
Рослинництво. Технології вирощування сільськогосподарських
культур / за ред. В. В. Лихочвора, В.Ф. Петриченка. – 3-е вид.,
виправ., допов. – Львів : НВФ Українські технології, 2010. – 1088 с.
3. Зінченко О. І., Салатенко В. Н., Білоножко М. А. Рослинництво :
підручник / За ред. О. І. Зінченка. – К.: Аграрна освіта, 2001. – 591с.
4. Зінченко О. І., Коротєєв А. В., Каленська С. М. та ін.
Рослинництво : практикум / За ред. О. І. Зінченка. – Вінниця: Нова
книга, 2008. – 536 с.
5. Жатов О. Г., Глущенко Л. Т., Жатова Г. О. та ін. Рослинництво
з основами програмування врожаю: практикум / За ред. О. Г.
Жатова. – К.: Урожай, 1995. – 256 с.
6. Алімов Д. М., Білоножко М. А., Бобро М. А. та ін. Рослинництво.
Лабораторно-практичні заняття : навчальний посібник / За ред.
М. А. Бобро та ін. – К.: Урожай, 2001. – 392 с.
Завдання студентам для самостійного контролю:

1. Ознайомитися з основними представниками

олійних, ефіроолійних, прядивних культур,
бульбоплодів та коренеплодів. Занотувати назви.
2. Дайте визначення поняттю “жир”.
3. Перелічіть показники якості олії.
4. Назвіть групи олій та їх йодне число.
5. Занотувати морфологічні та біологічні
особливості соняшнику.
6. Занотувати морфологічні та біологічні
особливості буряку цукрового.
7. Занотувати морфологічні та біологічні
особливості картоплі.
Міністерство аграрної політики та продовольства України
Дніпропетровський державний аграрний університет

Кафедра рослинництва

Мультимедійна програма
для проведення практичного заняття
“Морфобіологічні особливості технічних культур”
з дисципліни “ОАВ (Рослинництво)”
для студентів напрямів підготовки
6.030508 “Фінанси і кредит”, 6.030509 “Облік і аудит”

Дніпропетровськ – 2013
 Мультимедійна програма для проведення практичного
заняття “Морфобіологічні особливості технічних культур”
з дисципліни “ОАВ (Рослинництво)” для студентів напрямів
підготовки 6.030508 “Фінанси і кредит”, 6.030509 “Облік і аудит”.
– Дніпропетровськ: ДДАУ, 2013. – 121 слайд.

Наведений у мультимедійній програмі матеріал дозволить

ознайомитися з морфологічними та біологічними особливостями
основних технічних культур, містить список рекомендованої літератури
та завдання студентам для самостійного контролю.

Укладачі: доцент, к. с.-г. н. Губар О.В., ст. викладач Іжболдін О.О.

Рецензент: завідувач кафедри загального
землеробства та ґрунтознавства,
доктор біол. наук, професор, Узбек І.Х.

Мультимедійна програма розглянута на засіданні

кафедри рослинництва агрономічного факультету ДДАУ
(протокол № 2 від « 04 » вересня 2013 р.)

Мультимедійна програма схвалена на засіданні

науково-методичної ради факультету обліку і фінансів ННІЕ ДДАУ,
(протокол № 2 від « 11 » вересня 2013 р.)