2.

ПІДНЕСЕННЯ РУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

2.1. Усобиці 1015-1019 р. По смерті Володимира молода, неміцна ще імперія

переживає тяжкий інстит на витривалість. На момент смерті Володимира у Києві

з його синів знаходився лише ув'язнений Святополк. Власне він був сином

Ярополка, старшого брата Володимира, на вагітній вдові якого Володимир

одружився. Але пасинок і племінник Володимира нібито зберіг право на

престол. Він і захопив верховну владу. Дружина Бориса переконувала його

вигнати Святополка зі столиці, але Борис ухилився від бою з сильною київською

дружиною. Проте не всі брати погодилися з князівством Святополка, та й сам

Святополк остерігався їх. Назрівала усобиця. Київський єпископ Анастас за цих умов від'їхав до
Польщі. Спископію було перенесено до Білгорода, а Київ

лишився тільки центром митрополії.

Між синами Володимира почалася страшна усобиця, після якої з десяти синів

(Вишеслав й Ізяслав на той час вже померли) лишилося тільки трос чи четверо.

Першим загинув 24 липня 1015 р. Борис Ростовський, 3 вересня– Гліб-Давид

Муромський, потім пропав безвісти Святослав Древлянський. 1072 р. Борис і Гліб (лише вони

двос були народжені у християнському шлюбі) були причислені до лику мучеників

православної церкви і стали першими національними святими

України-Русі. Літописи звинувачують у їхній загибелі Святополка. 1855 р. він

отримав наймення “Окаянні", а трохи раніше його головного противника,

переможця — Ярослава — почали злегкої руки М.М. Карамзіна величати “Мудрим".

1016 р. після тримісячного протистояння Ярослав переміг Святополка під

Любечем. Той утік спершу до печенігів, а потім у Польщу — до свого тестя

Болеслава Хороброго.

14 серпня 1918 р. війська печенігів, германського імператора Генріха II (300

воїнів), угорські і польські загони (по 500 чоловік) розбили біля м. Волинь на Західному Бузі дружину
Ярослава. Той утік до Новгорода і збирався далі до

Скандинавії, але не був відпущений новгородцями. Болеслав із Святополком,

зайнявши волинську і деревську землі, підступили до Києва. Після короткої

оборони Київ здався 14 вересня. В руки Болеслава потрапила велетенська

здобич, в тому числі родина Ярослава. Святополк повернувся до Києва, де його

було зустрінуто з радістю. Проте невдовзі присутність польського загону в Києві.

почала викликати невдоволення городян.

Взимку 1018/1019 р. Ярослав повів у похід нове новгородське військо і

вибив Святополка з Києва. Той кинувся до печенігів і навесні 1019 привів їх

на Русь. Проте у битві на р. Альті Ярослав, маючи 6 тис. варягів і 40-тисячне

Новгородське ополчення, переміг Святополка, після чого той мусив рятуватися

втечею, але був убитий людьми Ярослава.

2.2. Велике княжіння Ярослава. З остаточним вокняжінням Ярослава

відбуваються і принципові зміни у підпорядкуванні Руської церкви. Вона тепер

підлягає не Болгарській патріархії (Перше Болгарське царство ліквідовується

Візантією), а Константинопольській. Правда, церковні стосунки з Царгородом з

самого початку складалися вкрай конфліктно.

Правда, Ярослав не зміг поширити свою владу на геть усі руські землі. Ярослав

з його братом Мстиславом Хоробрим поділили Русь по Дніпру: правобережною

частиною правив Ярослав, лівобережною — Мстислав. З вокняжінням у Чернігові

Мстислава Хороброго тут було засновано Чернігівську єпископію.

Наслідком усобиці між Ярославом і Святополком було і відпадіння від

Русі Червенських Городів (західноукраїнських земель). Їхнє повернення стало одним з головних
закшнь Ярослава Ще 1022 р. він ходив на Берестя, але далі

йому перекрша боротьба з Мстиславом. Після замирення братів тиск на

Поту візовався. Скориставшись з польських усобиць, що почалися по смерті

Ботестика 105 р. Ярослая 1030 р повернув Беля, а 1031 й усі Червенські міста,

забився у Пошу й уз великий полон, як колись Болеслав на Русі. Тоді

ква спаз оорубине місто Ярослав над Сяном. Аби утримувати ці землі,

Ярославові доворилося йвааті докладати гігантських зусиль. По смерті Мешка

10:42 Побуш асоспека руїною. Хаос загрожував перекинутися і на сусідні

рускі засті 1058 Ярослав ходив на ятвягів і розбив іх, 1040 ходив на Литву, 1041

- Ea Поду. Втрутившись у польські усобиці, Ярослав підтримав сина Мешка

Кадара Саме за допомогою Ярослава, а також германського імператора

Калорероиня 1049 р анархію й отримав наймення Відновника. У зв'язку з

сли червенські міста формально перестали бути спірною територією. Новий союз

було скршено во династійними шлюбами. Казімір одружився з сестрою

Ярослава Марію-Добронігою, а Ізяслав Ярославич — з сестрою Казиміра. Як

роса за останньою повернуто 800 бранців, захоплених ще Болеславом.

1036 р помер Ярославів брат Мстислав Тмутороканський. Ярослав став

самодержцем ва Русі. Та водночас печеніги здійснюють набіг на Київ, проте

була там розбиті. Наступного року на місці цієї перемоги почалося будівництво
головного русского храму – Софії Київської. Для печенігів же це був останній

раат ва Русь Після свої поразки вони змушені були відкочувати до Карпат

і Дунаю. Частина печенігів проникла до Угорщини і Болгарії. З часом частина

печеніз асимілювалася половцями, частина - послов'янилася, додавши

тюркських рис окремим етнографічним групам українців Карпат.

Дар Ярослава знаходився почергово то в Новгороді, то в Києві, причому

в перші десятиліття його правління частіше в Новгороді (тут раніше, ніж у

Кві, почалося будівництво собору св. Софії). Якийсь час Ярослав планував

перетворити Новгород на постійну столицю своєї держави, аби бути ближче до

торгових шляхів ва Скандинавію і німецькі землі.

Перебуваючи у Новгороді, Ярослав за допомогою радників уклав судебник

- збірник звичаєвого права “Правда Ярослава" з 17 статей. Основним об'єктом

користичного захисту тут є людське життя, недоторканність общинної і приватної

власності

Становище християнської церкви за Ярослава було дуже непевне, у ній

ваокремилося кілька течій. Одна була пов'язана з общиною християн, що

скалася ще до хрещення Русі. Інша община, орієнтована на кирило-Мефодіївську

садицину, вета початок від часів аскольдового хрещення, зміцнилася при

перших митрополитах-болгарах (Михайлові, Феофілактові, Ліонові). Третя

община з орієнтацією на візантійську традицію з'явилася після підпорядкування

Русі Константинопольському патріархату. Безкомпромісні дії митрополитів-

греків (Іоана, Феопемпта) різко загострили стосунки між місцевими общинами.

Феопемпт не надто рахувався з місцевими традиціями. 1039 р. він здійснив новосвячення Десятної
церкви, що було пов'язано з невизнанням попередньої

"Безцеремоните втручання грецького духовенства у внутрішні справи Русі

призвело до конфронтації і війни 1043 р. Морський похід на Константинополь

вікінгі, зокрема майбутній порвезький і датський конунг Гаральд III Суворий і

майбутній шведський конунг Інгвар Мандрівник. Вирішальна битва відбулася у

ерні біля столичної пристані Фарос. Флот візантійських тріор очолив особисто

Костянтин IX Мономах. Трієри, застосовуючи "грецький вогонь",

підразу запалили сім руських кораблів, потопили три і захопили один. Незабаром

почався шторм і багато руських кораблів розбилося, серед них і флагманський.

Князь Володимир перебрався на корабель воеводи Івана Творимирича. Всього

чагинуло 15 тисяч русинів і вікінгів. Рештки руського флоту переслідувалися 14

трiсрами. У липні відбувся другий бій біля якоїсь іншої пристані Константинополя,

у ній русни перемогли, захопивши 4 трісри, 2

Після війни стосунки з Візантією лишалися розірваними. Феопемтіт змушений

був забратися з Києва. Принаймні 1044 р. його там вже не було, бо тоді відбувся

нечуванний акт: останки ярославових стриків язичників Ярополка й Олега було

охрещено й поховано у Десятинній церкві.

У внутрішньоцерковну боротьбу було втягнуто і синів Ярослава, які

щойно отримали уділи. Новгородом ще з 1020-х володів найстарший син

Володимир. Він же у 1040-х посадив на підпорядкований Новгородові невеличкий

Ростовський уділ свого сина Ростислава. Між трьома наступними синами Ярослав

розділив величезний уділ свого брата Мстислава: Ізяслав отримав Чернігів,

Святослав — землі в'ятичів до Суздаля і Мурома, Всеволод — Переяслав. П'ятому

синові Вячеславові Ярослав віддав уділ свого брата Судислава — Смоленськ, а

шостому Ігорю — уділ загиблого у Швеції ярославового брата Всеволода, що

володів Волинню. Онук Ярослава, Мстислав Ізяславич, отримав землі Святополка

Окаяного і разом з вихователем осів у Турові. 1044 р. помер племінник Ярослава

Брячислав, і Полоцьк успадкував його син Всеслав. Таким чином, Русь було

розділено на 10 уділів. 83

Володимир Ярославич був за духом дружинним князем і не займався

спеціально церковними справами. Ізяслав був прихильником старої слов'яно-

християнської общини, згуртованої навколо Десятинної церкви. Святослав же

шукав підтримки у грецького духовенства. Всеволод чекав вирішення церковного

конфлікту від свого батька. Молодші Ярославичі взагалі не втручалися в церковну

усобицю. Всеслав Полоцький був більше язичником, ніж християнином, хоча і

почав будувати храм св. Софії у Полоцьку.

Відсутність контролю з боку візантійської церкви дозволила Ярославові

поріднитися з багатьма римо-католицькими династіями. Ярослава справедливо

аменують "тестем Європи": його сестра Доброніга-Марія стала жінкою

Казимира Польського, найстаршу доньку Єлізавету Ярослав 1046 р. видав за норвезького короля
Гарольда III Суворого, який ще принцем служив на Русі 15

років, допомагав майбутньому тестю в його усобицях. Після кончини Гарольда

Єлізавета стала дружиною датського короля Свена. Молодшу доньку Анастасію

1047 р. видано за угорського короля Андрія І. Ізяслав Ярославич одружився з

польською королівною. Середня донька Ярослава Анна Ярославна 19 травня

1051 вийшла заміж за короля Франції Генріха Птахолова. По смерті Генріха

Анна виконувала регентські обов'язки при своєму синові Пилипові. 1062 р. вона

одружилася з графом Раулем де Крепі, згодом переїхала до Санлісу, збудувала

там на свої кошти церкву св. Венсана. На її надгробкові довго містився напис

“Анна з Русі". 29 вересня 1996 р. Його розширили "Анна Київська. Королева

Франції. Засновниця Сен-Венсанського монастиря, 1060 рік”.