Національна академія державного управління

при Президентові України

Інститут проблем державного управління
та місцевого самоврядування

Наукові дослідження в галузі

державного управління

Навчальний посібник

Київ 2008

1
УДК 001.8:35(042.3)
Н 34
Схвалено Вченою радою Інституту проблем державного управління
та місцевого самоврядування Національної академії
державного управління при Президентові України
(протокол № 1/2008 від 18 січня 2008 року)
Схвалено Науково-експертною радою Національної академії
державного управління при Президентові України
(протокол № 5 від 25 грудня 2007 року)
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
(лист № 14/18-Г-322 від 6 лютого 2008 року)
Автори-упорядники :
В. М. Вакуленко, С. В. Майборода, Т. В. Мотренко, О. Ю. Оболенський,
М. К. Орлатий, В. І. Рибачук, С. В. Сьомін, Ю. П. Сурмін.
Рецензенти:
В. Д. Бакуменко, доктор наук з державного управління, професор, проректор
з наукової роботи Академії муніципального управління;
В. Є. Воротін, доктор наук з державного управління, професор, заступник
директора Національного інституту стратегічних досліджень.
Наукові дослідження в галузі державного управління :
Н 34 навч. посіб. / авт.-упоряд. : О. Ю. Оболенський, М. К. Орла-
тий, Ю. П. Сурмін та ін. - К. : НАДУ, 2008. - 224 с.
ISBN 966-619-129-6

Подаються порядок проведення наукових досліджень і основні

вимоги до підготовки, написання та захисту дисертаційної роботи. Навчаль-
ний посібник містить нормативно-методичні документи та інформаційні
матеріали, критерії оцінювання дисертаційної роботи та автореферату,
особливості атестування здобувачів на здобуття наукових ступенів у галузі
науки “Державне управління”, список використаних джерел тощо.
Матеріали видання узгоджені з чинними документами Вищої атестацій-
ної комісії України.
Призначений для науковців, які беруть участь в атестаційному про-
цесі як офіційні опоненти, авторів відгуків на дисертаційні роботи, членів
спеціалізованих рад, наукових керівників (консультантів) магістрантів,
аспірантів, докторантів і здобувачів Національної академії державного
управління при Президентові України та ін.
ISBN 966-619-129-6 УДК 001.8:35(042.3)
 Національна академія державного управління
при Президентові України, 2008

2
 ВСТУП

Поглиблення процесів ринкової трансформації на основі

ефективного використання потенціалу регіонів України вимагає
вдосконалення системи державної служби, підвищення її дієвості
в прийнятті управлінських рішень. На початок 2007 р. у цент-
ральних органах виконавчої влади, місцевого самоврядування та
інших підрозділах органів управління було зайнято 350,8 тис. осіб,
у тому числі 104 тис. (29,7%) керівників та 246,8 тис. (70,3%)
спеціалістів. Майже 98% державних службовців мають вищу
освіту, з них 22,2% - базову вищу, 1544 особи - науковий ступінь,
358 - вчене звання, серед посадових осіб органів місцевого само-
врядування 62,9% мають вищу освіту, з них 35,2 - базову вищу,
163 особи - науковий ступінь, 39 осіб - вчене звання.
Розвиток науки є визначальним фактором прогресу суспіль-
ства. Цим зумовлена необхідність пріоритетної державної
підтримки розвитку науки як джерела економічного зростання і
невід’ємної складової національної культури та освіти, створення
умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері
наукової і науково-технічної діяльності, цілеспрямованої політики
в забезпеченні використання досягнень вітчизняної і світової науки
й техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та
інших потреб.
Відповідно до Закону України “Про наукову і науково-техніч-
ну діяльність” державне регулювання та управління у сфері нау-
ково-технічної діяльності здійснюють Президент України, Вер-
ховна Рада України, Кабінет Міністрів України, інші центральні
органи виконавчої влади, а також місцеві органи виконавчої влади
та органи місцевого самоврядування.
Президент України як глава держави і гарант її державного
суверенітету сприяє розвиткові науки і техніки з метою забез-
печення технологічної незалежності країни, матеріального
достатку суспільства і духовного розквіту нації.
Президент України відповідно до Конституції та законів
України визначає систему органів виконавчої влади, які здійсню-
ють державне управління у сфері наукової і науково-технічної
діяльності в Україні; забезпечує здійснення контролю за форму-
ванням та функціонуванням системи державного управління у
сфері наукової і науково-технічної діяльності; для здійснення своїх
повноважень у науковій і науково-технічній сфері створює кон-

3
сультативно-дорадчу раду з питань науки і науково-технічної полі-
тики, яка сприяє формуванню державної політики щодо розвит-
ку науки, визначенню пріоритетних науково-технічних напрямів,
виробленню стратегії науково-технологічного та інноваційного
розвитку, розглядає пропозиції щодо ефективного використання
коштів Державного бюджету України, які спрямовуються на роз-
виток науки, технологій та інновацій, щодо удосконалення струк-
тури управління наукою, системи підготовки і атестації кадрів.
Верховна Рада України здійснює державне регулювання у
сфері наукової і науково-технічної діяльності; визначає основні
засади і напрями державної політики у сфері наукової і науково-
технічної діяльності; затверджує пріоритетні напрями розвит-
ку науки і техніки та загальнодержавні (національні) програми
науково-технічного розвитку України; здійснює інші повноважен-
ня, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.
Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів
виконавчої влади здійснює науково-технічну політику держави;
подає Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних на-
прямів розвитку науки і техніки та їх матеріально-технічного
забезпечення; забезпечує реалізацію загальнодержавних науково-
технічних програм; затверджує державні (міжвідомчі) науково-
технічні програми відповідно до визначених Верховною Радою
України пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.
Навчання і підготовка кандидатів (докторів) наук з дер-
жавного управління зумовлюють необхідність розробки навчаль-
ного посібника щодо проведення наукових досліджень підготов-
ки, написання та захисту дисертаційної роботи.
Правовою основою формування та реалізації пріоритетних
напрямів розвитку науки є Конституція України, закони України
“Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про освіту”, “Про
державну службу”, “Про державне прогнозування та розроблен-
ня програм економічного і соціального розвитку України”, інші
нормативно-правові акти України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 р.
№ 423 “Про Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння
вченого звання старшого наукового співробітника” визначено процес
атестації наукових кадрів вищої кваліфікації. Так, наукові ступені
доктора і кандидата наук присуджують, а вчені звання професо-
ра, доцента і старшого наукового співробітника присвоюють осо-

4
бам, які мають повну вищу освіту, глибокі фахові знання та значні
досягнення в певній галузі науки, у педагогічній діяльності.
Питання присудження наукових ступенів доктора і канди-
дата наук, а також присвоєння вченого звання старшого науково-
го співробітника належать до компетенції Вищої атестаційної
комісії України, а присвоєння вчених звань професора і доцента -
до компетенції Міністерства освіти і науки України.
Наукові ступені доктора і кандидата наук на підставі при-
людного захисту дисертацій присуджують спеціалізовані вчені
ради. Вища атестаційна комісія України провадить експертизу
дисертаційних робіт, розгляд атестаційних справ здобувачів та
видачу дипломів доктора і кандидата наук на підставі рішень
спеціалізованих вчених рад та атестаційного висновку президії
Вищої атестаційної комісії України.
Нині професійна підготовка, перепідготовка та підвищен-
ня кваліфікації державних службовців і посадових осіб органів
місцевого самоврядування відбуваються в 97 вищих навчальних
закладах України, у тому числі: Національній академії держав-
ного управління при Президентові України, Дніпропетровському,
Львівському, Одеському та Харківському регіональних інститутах
Національної академії, 23 центрах перепідготовки та підвищен-
ня кваліфікації державних службовців та посадових осіб органів
місцевого самоврядування, 58 галузевих навчальних закладах після-
дипломної освіти.
У 2006 р. із загальної чисельності державних службовців
України 2358 осіб отримали освітньо-кваліфікаційний рівень ма-
гістра, із них 52% - у структурних підрозділах Національної ака-
демії державного управління при Президентові України (далі -
Національна академія). За десять років (станом на жовтень 2007 р.)
було захищено 410 дисертацій на здобуття наукових ступенів
кандидата та доктора наук у галузі науки “Державне управління”,
у тому числі 66 докторських та 344 - кандидатські роботи.
Результати аналізу за науковими підходами свідчать, що
за 1997-2007 рр. кількість захищених за науково-прикладним на-
прямом становила 302 кандидатських і 41 докторську дисерта-
цію, теоретико-методологічним напрямом відповідно 100 та 24,
за філософським напрямом - 8 і 1 дисертаційна робота. За цей
період простежується тенденція до збільшення кількості дисер-
таційних досліджень з науково-прикладного напряму, а саме - з од-
ного у 1997 р. до 73 - у 2006 р.

5
 У системі підготовки, перепідготовки та підвищення квалі-
фікації державних службовців і посадових осіб місцевого само-
врядування Національна академія державного управління визначена
головним вищим навчальним закладом. Вона суттєво впливає на
прийняття важливих державно-управлінських рішень, процеси
кадрового та наукового забезпечення політичної, економічної, со-
ціальної, адміністративної реформ в Україні.
У штаті Національної академії державного управління при
Президентові України - майже 100 докторів наук, професорів і
понад 300 кандидатів наук і доцентів. Крім того, до навчального
процесу залучаються відомі вітчизняні та зарубіжні фахівці у
галузі державного управління. Сьогодні в Національній академії
та її регіональних інститутах проходять навчання в аспірантурі -
504 особи, докторантурі - 82 особи, проходять підготовку 334 здо-
бувачі, функціонує шість спеціалізованих вчених рад для захисту
дисертацій.
З 1996 р. до Номенклатури спеціальностей наукових праців-
ників уведено нову галузь науки “Державне управління”, яка нині
передбачає такі паспорти спеціальностей: 25.00.01 - теорія та
історія державного управління; 25.00.02 - механізми державного
управління; 25.00.03 - державна служба; 25.00.04 - місцеве само-
врядування.
Дисертація на здобуття наукового ступеня є кваліфікацій-
ною науковою працею, виконаною особисто у вигляді спеціально
підготовленого рукопису або опублікованої монографії. Вона
містить висунуті автором для прилюдного захисту науково об-
ґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, нау-
кові положення, а також характеризується єдністю змісту і
свідчить про особистий внесок здобувача в науку.
Назва дисертації повинна бути якомога коротшою, відпові-
дати обраній спеціальності та суті наукової проблеми, вказува-
ти на мету дисертаційної роботи та її завершеність, а зміст
дисертації - відповідати вимогам оригінальності, унікальності
та неповторності наведених положень.
Метою дисертаційної роботи є виявлення нових фактів,
висновків, рекомендацій, закономірностей або ж уточнення відо-
мих раніше, але недостатньо досліджених. Кожна дисертація
має у своєму складі теоретичну частину, де нові факти склада-
ються в систему і для них визначаються певні принципи, які їх
об’єднують. Вона містить у собі принципово нові наукові резуль-

6
тати дослідження, тобто не відомі раніше знання, а не технічне
рішення, отримане на основі або в межах установлених раніше
закономірностей, а також узагальнення вже відомих даних з інших
наукових позицій або аспектів.
Вимоги Вищої атестаційної комісії України потребують
від здобувача наукового ступеня показати відмінність одержаних
результатів від відомих раніше, виокремити їх сутність, зосе-
реджуючи увагу на рівні досягнутої при цьому новизни.
Постановою Кабінету Міністрів України “Про Порядок
присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання стар-
шого наукового співробітника” визначено, що дисертація на здо-
буття наукового ступеня кандидата наук або доктора наук є
кваліфікаційною науковою працею, оформленою відповідно до
державного стандарту. Кандидатська дисертація вміщує резуль-
тати проведених особисто автором досліджень та отримані ним
нові науково обґрунтовані результати, які в сукупності розв’язу-
ють конкретне наукове завдання, що має суттєве значення для
певної галузі науки. Докторська дисертація повинна містити ра-
ніше не захищені наукові положення та отримані автором нові
науково обґрунтовані результати в певній галузі науки, які в су-
купності розв’язують важливу наукову або науково-прикладну
проблему.
Основні наукові результати дисертації повинні відобража-
ти особистий внесок автора в їх досягнення і обов’язково мають
бути опубліковані автором у формі статей у наукових фахових
виданнях України та інших країн світу.
До опублікованих праць, які додатково відображають нау-
кові результати дисертації, належать також дипломи на
відкриття, патенти і авторські свідоцтва на винаходи, державні
стандарти, алгоритми та програми, що пройшли експертизу на
новизну, рукописи праць, депонованих в установах державної
системи науково-технічної інформації та анотованих у наукових
журналах, брошури, препринти, технологічні частини проектів
на будівництво, розширення, реконструкцію та технічне пере-
озброєння підприємств, інформаційні карти на нові матеріали,
що внесені до державного банку даних, друковані праці (тези, до-
повіді, матеріали) наукових конференцій, конгресів, симпозіумів,
семінарів, шкіл тощо.
У процесі підготовки навчального посібника використовува-
лись нормативно-правові акти, положення та інструкції, дер-

7
жавні стандарти й нормативні документи Кабінету Міністрів
України, Державного стандарту України, Вищої атестаційної
комісії України, наукова, навчально-методична література вищих
навчальних закладів щодо написання та оформлення дисертацій-
них робіт тощо. Деякі пропозиції у посібнику мають рекоменда-
ційний характер.
Видання призначене для науковців, які беруть участь в
атестаційному процесі як офіційні опоненти, авторів відгуків на
дисертаційні роботи, членів спеціалізованих вчених рад, наукових
керівників аспірантів, наукових консультантів докторантів, здобу-
вачів наукового ступеня Національної академії державного управ-
ління при Президентові України та регіональних інститутів.

8
 Розділ 1
НАУКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
ТА МЕТОДИКА ЙОГО ВИКОНАННЯ

1.1. Загальні вимоги до змісту

та оформлення дисертації

Дисертація - особисто написана наукова кваліфікаційна ро-

бота, яка містить у собі сукупність нових результатів та положень,
які висуваються автором на публічний захист. Вона має внутріш-
ню єдність, що свідчить про особистий внесок автора в науку.
Дисертаційна робота є спеціально підготовленим рукописом. У
виключних випадках вона пропонується у вигляді доповіді, моно-
графії, підручника.
Дисертація - це спеціальна форма наукового дослідження
на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, яка
захищається на засіданні вченої ради.
Згідно з вимогами “Порядку присудження наукових ступенів
і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника”
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата та доктора
наук необхідно оформлювати відповідно до Державного стандар-
ту ДСТУ 3008-95 “Документація. Звіти у сфері науки і техніки.
Структура і правила оформлення”.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про
затвердження “Порядку присудження наукових ступенів і присвоєн-
ня вченого звання старшого наукового співробітника” кандидатська
дисертація - кваліфікаційна праця, що містить нові науково об-
ґрунтовані результати проведених здобувачем досліджень, які ви-
рішують конкретне наукове завдання, що має суттєве значення для
певної галузі науки. Докторська дисертація - кваліфікаційна пра-
ця, що містить наукові положення та науково обґрунтовані резуль-
тати у певній галузі науки, що розв’язують важливу наукову або
науково-прикладну проблему і щодо яких здобувач є суб’єктом ав-
торського права.
Назва дисертаційної роботи повинна бути якомога корот-
шою, відповідати обраній спеціальності та суті вирішеної наукової
проблеми (завдання), вказувати на мету дослідження, його об’єкт,
предмет та процес. Іноді для більшої конкретизації до назви слід
додати невеликий (4-6 слів) підзаголовок.

9
 У назві не бажано використовувати ускладнену терміноло-
гію псевдонаукового характеру. Доцільно уникати назв, що почи-
наються зі слів “Дослідження питання...”, “Дослідження деяких
шляхів...”, “Деякі питання...”, “Матеріали до вивчення...”, “До пи-
тання...” і т. ін., в яких не відображено достатньою мірою суть
проблеми.
Використовуючи в роботі ідеї або розробки, що належать
також співавторам, разом з якими були видані публікації, автор
дисертаційної роботи повинен відзначити цей факт у роботі.
Дисертаційна робота як оригінальне теоретично-прикладне
дослідження повинна мати певну логіку побудови, послідовність
і завершеність.
Рекомендується наступна структура кандидатської дисерта-
ційної роботи:
• титульний аркуш;
• зміст;
• перелік умовних позначень, символів одиниць, скорочень
і термінів (за потреби);
• вступ;
• основна частина роботи: перший (теоретичний) розділ;
другий (аналітичний) розділ; третій (конструктивний, проектний,
рекомендаційний) розділ;
• висновки (заключна частина);
• додатки (за необхідності);
• список використаних джерел.
Титульний аркуш дисертаційної роботи містить:
• найменування наукової організації або вищого навчально-
го закладу, де виконана дисертація (Національна академія держав-
ного управління при Президентові України);
• прізвище, ім’я, по батькові автора;
• індекс УДК;
• назву дисертації;
• шифр і найменування спеціальності;
• науковий ступінь, на який претендує здобувач;
• науковий ступінь, учене звання, прізвище, ім’я, по бать-
кові наукового керівника і (або) консультанта;
• місто і рік.
На титульному аркуші дисертаційної роботи обов’язково за-
значається “На правах рукопису” та гриф обмеження розповсюд-
ження відомостей (за необхідності).

10
 Зміст дисертаційної роботи подають на початку роботи. В
ньому наводяться назви всіх розділів і підрозділів (пунктів) із за-
значенням початкових сторінок усіх розділів, підрозділів, загальних
висновків, додатків, списку використаних джерел. Зміст роботи
має відображати суть проблеми, її складність та логіку дослідження.
Назви розділів і підрозділів повинні бути стислими і зрозумілими,
літературно грамотно сформульованими, пов’язаними з назвою
дисертації, але не повторювати її.
Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень
і термінів подають у роботі окремим списком перед вступом (за
необхідності). Якщо в дисертації вжито специфічну терміноло-
гію, а також використано маловідомі скорочення, нові символи,
позначення і т. ін., то їх перелік може бути поданий у дисертації у
вигляді окремого списку, який розміщують перед вступом.
Перелік друкують двома колонками, в яких зліва в алфаві-
тному порядку наводять, наприклад, скорочення, справа - їх детальне
розшифрування.
Якщо в роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, по-
значення та ін. повторюються менше трьох разів, перелік не скла-
дають, а їх розшифровують у тексті при першому згадуванні.
У вступі обґрунтовують актуальність обраної теми, мету і
зміст поставлених завдань; формулюють наукову новизну, об’єкт і
предмет дослідження; зазначають обраний метод (або методи) дос-
лідження, теоретичну цінність та прикладну значущість отриманих
результатів; окреслюють положення, винесені на захист. Зміст вступу
дисертаційної роботи та автореферату повинен бути ідентичним.
Вступ має містити наступні компоненти.
Актуальність теми. При висвітленні актуальності визна-
чається наукова проблема, її сутність і новизна. Шляхом критич-
ного аналізу та порівняння з відомими вирішеннями проблеми
(наукового завдання) обґрунтовують актуальність та доцільність
роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва на
користь України.
Для характеристики значущості проблеми оцінюють масштаб,
рівень, ступінь гостроти, тенденції та динаміку розвитку проблеми,
негативні наслідки (що буде, якщо проблему не вирішувати), відзна-
чають наукове, практичне, історичне значення проблеми.
Стан і ступінь розробки проблеми у спеціальній літературі.
Відзначаються вітчизняні та зарубіжні вчені, що досліджували

11
проблеми, які результати вже отримані, характеризуються основні
теоретичні та методологічні засади дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Коротко викладають зв’язок обраного напряму досліджень із тема-
тикою науково-дослідних робіт Національної академії з обов’язко-
вим зазначенням у дужках номера державної реєстрації науково-
дослідної роботи, а також ролі автора в її виконанні.
Мета і завдання дослідження. Після обґрунтування актуаль-
ності вибраної теми необхідно сформулювати мету роботи та виділити
ті завдання, які потрібно вирішити для досягнення поставленої мети.
Не слід формулювати мету як “Дослідження …”, “Вивчення …”, тому
що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету.
Метою дисертаційної роботи є виявлення нових фактів,
висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих
раніше, але недостатньо досліджених. Мета переважно зводиться
до підвищення ефективності удосконалення управлінських методів,
розробки різних програм тощо. Конкретні завдання, які будуть
вирішуватися відповідно до визначеної мети, зазначають у формі
перерахунку: “вивчити …”, “встановити …”, “виявити …”, “виді-
лити ….”, “визначити …”, “виробити …”, “відпрацювати …”, “дати
прогноз …”, “дослідити …”, “запропонувати …”, “здійснити …”,
“обґрунтувати …”, “описати …”, “охарактеризувати …”, “перед-
бачити ….”, “покращити …”, “поширити …”, “проаналізувати …”,
“розкрити …”, “розробити …”, “удосконалити …”, “узагальнити …”,
“уніфікувати …”, “упровадити …” та ін.
Формулювати завдання слід точно і чітко, оскільки опис їх
вирішення повинен становити зміст розділів роботи.
Заголовки розділів дисертаційної роботи визначаються саме
при формулюванні завдань дослідження.
Завдання роботи визначають шляхом декомпозиції мети на
окремі прості складові, які відображають етапи дослідження в їх
логічній послідовності. При цьому потрібно враховувати, що під
час опрацювання проблеми як суперечності доцільно виділяти три
складові, що зумовлюють підцілі: перша полягає у вивченні однієї
сторони суперечності (аналіз ситуації, в тому числі недоліки і чому
це стало проблемою, огляд літератури з питання й досвіду ви-
рішення проблеми тощо); друга полягає у вивченні можливих
шляхів розв’язання проблеми, здійсненні необхідних досліджень
і розробок, тобто в побудові концептуальної моделі майбутньої
ситуації та засобів її реалізації; третя узагальнює попередні дві та

12
відображає засоби розв’язання проблеми, пропозиції та рекомен-
дації, механізми їх практичного впровадження. Слід пам’ятати,
що набір завдань з реалізації мети обґрунтовує і визначає структу-
ру роботи, яка позначається на змісті дисертаційного дослідження.
Як правило, формулюються не менше 6-7 завдань.
Обов’язковим елементом вступу є визначення об’єкта і пред-
мета дослідження.
Об’єкт - це процес або явище, що породжує проблемну си-
туацію і обране для вивчення. Об’єктом дослідження роботи може
бути підприємство чи група підприємств, галузь, тобто те, що по-
требує розв’язання проблемної ситуації.
Предмет дослідження - це частина об’єкта та сфера його
діяльності, на яку спрямовано основну увагу дослідника. Предмет
дослідження міститься в межах об’єкта. Предмет дослідження ви-
значає тему дисертаційної роботи, яка визначається на титульно-
му аркуші як її назва.
Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового проце-
су співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті
виділяється та його частина, яка є предметом дослідження.
Гіпотеза дослідження - це наукове припущення й те нове в
науковому плані, що розроблене особисто дисертантом і захищається
ним у дисертаційній роботі. Вона може бути основною (понятійно-
термінологічною), пояснювальною, робочою й концептуальною.
Дослідження дисертаційної роботи є цілеспрямованим
процесом, який забезпечує вирішення чітко визначених завдань і
досягнення мети дослідження, визначає напрями та механізми
функціонування об’єкта та предмета дослідження.
Методи дослідження як інструмент знаходження фактично-
го матеріалу - обов’язкові елементи вступу до дисертаційної роботи
і необхідна умова досягнення поставленої мети. Перераховувати
їх треба не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно ви-
значаючи, що саме досліджувалось тим чи іншим методом. Це
дасть змогу пересвідчитися в логічності та прийнятності вибору
саме цих методів.
Серед найпоширеніших можна назвати такі методи: по-
рівняння, абстрагування, аналіз і синтез, аналогії. Крім того, се-
ред основних методів можуть бути застосовані загальнонаукові та
спеціальні методи досліджень, основу яких становлять системний
аналіз, історичний і діалектичний методи, індукція й дедукція,

13
аналіз і синтез, абстрагування, моделювання, прогнозування, екс-
пертиза тощо.
Наукова новизна одержаних результатів. Коротко викла-
дають нові наукові положення (рішення), запропоновані здобувачем
особисто. Необхідно показати відмінність отриманих результатів
від відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше отримано,
удосконалено, дістало подальшого розвитку).
Кожне наукове положення чітко формулюють, підкреслюю-
чи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні
досягнутої при цьому новизни. Сформульоване наукове положення
повинно читатися і сприйматися легко й однозначно (без нагро-
мадження дрібних і таких, що роблять менш зрозумілою його
сутність, деталей та уточнень). У жодному разі не можна вдаватися
до викладу наукового положення у вигляді анотації, коли просто
констатують, що в дисертації зроблено, а сутності й новизни по-
ложення з написаного з’ясувати неможливо. Подання наукових
положень у вигляді анотацій - найпоширеніша помилка здобувачів
при викладенні загальної характеристики роботи.
До цього пункту не можна включати опис нових приклад-
них (практичних) результатів, отриманих у вигляді способів, мето-
дик, схем, алгоритмів тощо. Слід завжди розмежовувати одержані
наукові положення й нові прикладні результати, що випливають з
теоретичного доробку дисертанта.
Усі наукові положення з урахуванням досягнутого ними рівня
новизни становлять теоретичну основу вирішеного в дисертації
наукового завдання або наукової проблеми. Насамперед за це здо-
бувачеві присуджується науковий ступінь.
При формулюванні наукової новизни можна, зокрема, вжи-
вати такі вислови: “вперше формалізовано…”, “вперше розробле-
но нову систему … з використанням відомих (нових принципів)”,
“вперше здійснено комплексне …”, “вперше сформульовані і
змістовно обґрунтовані …”, “удосконалено (відому) методику …
в частині …”, “удосконалено систему … з використанням виявле-
них тенденцій …, що полягає в …”, “доповнено загальну наукову
картину розвитку системи місцевого самоврядування, зокрема
виділено й актуалізовано такі провідні ідеї і принципи …”, “роз-
роблено метод…, який відрізняється від…”, “доведена залежність
між…”, “ досліджена поведінка... і показано...”, “доопрацьовано
(відомий) метод… в частині… і поширено на новий клас сис-
тем…”, “створена концепція, що узагальнює… і розвиває…”, “дос-

14
ліджено новий ефект…”, “розроблено нову систему… з викорис-
танням відомого принципу…”, “подальшого розвитку набули
функції державного управління …, закономірності процесу роз-
витку системи державного управління …, тенденції, зокрема …”.
Практичне значення одержаних результатів. У дисер-
таційній роботі, що має теоретичне значення, подають відомості
про наукове використання результатів досліджень або рекомен-
дації щодо їх використання, а в дисертації з прикладним значен-
ням висвітлюють результати практичного застосування отриманих
результатів або рекомендації щодо їх використання. Це можуть бути
нові способи, технології, форми, методи, тобто те нове, що дає
виконана дисертація для практики роботи тієї чи іншої галузі ви-
робництва чи суспільно-політичного життя із зазначенням ступе-
ня готовності до використання або масштабів використання.
У процесі оцінювання враховують такі види ефекту:
• економічний, коли йдеться про економію всіх виробничих
ресурсів (живої праці, матеріалів, капітальних вкладень), отриму-
вану в господарській діяльності, яка виявляється у підвищенні про-
дуктивності суспільної праці і зростанні національного прибутку;
• соціальний, під яким розуміють покращення характеру й
умов життєдіяльності населення, підвищення його життєвого
рівня, поліпшення побутових умов медичного забезпечення, удос-
коналення системи освіти, охорони довкілля тощо.
Необхідно коротко повідомити про впровадження результа-
тів досліджень, назвавши організації, в яких здійснена реалізація,
форми реалізації та реквізити відповідних документів, а також
підкреслити корисність того чи іншого заходу для людини, сус-
пільства, держави, людства в цілому.
Практичне значення дисертаційної роботи може втілювати-
ся в наступних формах:
• включення матеріалів дослідження в державні стандарти,
інструктивно-методичні матеріали відповідних міністерств і
відомств;
• використання матеріалів у рішеннях міністерств, відомств,
методичних центрів про завершення дослідження;
• актів вищих навчальних закладів про впровадження висновків
і результатів дисертації в навчальний процес (навчальний план, про-
граму, методичні розробки, підручник, навчальний посібник);
• використання результатів дослідження в установі, органі-
зації, закладі, підтвердженого відповідним документом.

15
 Як правило, впровадження результатів дослідження оформ-
люється актом, який підписує керівник установи, де використані
матеріали дисертації, із зазначенням конкретних результатів дисер-
таційної роботи. Обов’язково вказуються реквізити (номер і дата).
Особистий внесок здобувача. У разі використання в роботі
ідей або розробок, що належать співавторам, разом з якими були
опубліковані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт
у роботі з обов’язковим зазначенням конкретного особистого внес-
ку в ці праці або розробки.
Основним документом, який підтверджує особистий внесок
здобувача в роботи, виконані разом із співавторами, є висновок
організації, де виконувалось дисертаційне дослідження. У прото-
колі зазначається факт наявності співавторів здобувача, якщо вони
є, які саме конкретні результати, наведені в кожній з публікацій,
виконані у співавторстві, належать здобувачеві (висновок, суть
поняття, методика та ін.).
Апробація результатів дисертації. Зазначається, на яких
наукових та науково-практичних конференціях, симпозіумах, на-
радах оприлюднено результати досліджень, що включені до ди-
сертаційної роботи.
Публікації. Вказують, у скількох монографіях, статтях у фа-
хових наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і
тезах конференцій опубліковані результати дисертаційної роботи.
Основна частина дисертаційної роботи складається з
розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ почина-
ють з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може
передувати передмова з коротким описом вибраного напряму та
обґрунтуванням застосованих методів досліджень. У кінці кожного
розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведе-
них у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу ви-
вільнити загальні висновки від другорядних подробиць.
Зміст розділів основної частини має точно відповідати темі
роботи і повністю її розкривати. Крім того, назви розділів мають
відповідати конкретним її завданням.
У розділах основної частини подають:
• огляд наукової літератури за темою і вибір напрямів дослід-
жень;
• виклад загальної методики та основних методів досліджень;
• експериментальну частину та методику досліджень;

16
 • відомості про проведені теоретичні і (або) експерименталь-
ні дослідження;
• аналіз і узагальнення результатів досліджень;
• висновки до розділу.
Висновки до розділу теоретичної частини повинні містити:
коротку суть результату з цифрами і фактами, формулювання
новизни результату, обґрунтування достовірності результату, пояс-
нення практичної цінності результату.
У висновках до розділів експериментальної частини коротко
викладають суть експерименту (мета, умови тощо), а також отрима-
ного результату з цифрами та фактами, характеристику новизни
отриманого результату, аналіз відповідності даних, передбачених
теорією, з даними експерименту, практичну цінність отриманого
результату.
У кінці висновків до розділу рекомендується написати: “Ос-
новні наукові результати розділу опубліковані в працях […; …; …].”
Обсяг висновків до розділу повинен становити не більше
двох сторінок.
Перший розділ структурно складається з трьох підрозділів.
У ньому має бути розкрито стан теоретичних напрацювань, що
існують у практиці, проаналізовано різноманітні погляди вітчиз-
няних та зарубіжних учених на ті чи інші аспекти, виявлено про-
блеми, які потребують вирішення в теоретичному, методичному
та прикладному плані.
В огляді літератури потрібно: окреслити основні етапи роз-
витку наукової думки за обраною проблемою; стисло, критично
висвітлити роботи попередників; назвати ті питання, що залиши-
лися невирішеними, і отже, визначити своє місце у розв’язанні
проблеми. Загальний обсяг огляду літератури не повинен переви-
щувати 20% обсягу основної частини роботи.
Важливе місце в розділі посідає виклад методик аналізу визна-
чених проблем, які використовуватимуться в наступних розділах ро-
боти. Дисертант має продемонструвати свою обізнаність з методами
аналізу і на основі їх критичного огляду обґрунтувати вибір найпри-
датнішого для обраного напряму дослідження.
Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно
необхідності проведення досліджень у даній галузі.
У другому розділі здобувач має здійснити ґрунтовний аналіз
фактичного стану досліджуваної проблеми. Як правило, у розділі
обґрунтовують вибір напряму досліджень, наводять методи вирі-

17
шення завдань та їх порівняльні оцінки, розробляють загальну
методику проведення дисертаційних досліджень. У теоретичних
роботах розкривають методи розрахунків, гіпотези, що розгляда-
ються, в експериментальних - принципи дії і характеристики роз-
робленої апаратури, оцінки похибок вимірювань.
У розділі можна виділити 3-4 відносно самостійних підроз-
діли, що містять аналіз і оцінку конкретних сфер діяльності об’єкта
дослідження.
Цей розділ може включати порівняння різних альтернатив-
них варіантів прогнозу на майбутнє.
Слід чітко розмежувати джерела походження використаної
у процесі аналізу інформації: що запозичене з літературних джерел,
статистичних збірників, Інтернет-видань та оглядів, що одержано
з документів організації, а які дані здобуті шляхом власних спос-
тережень, експериментів, розрахунків, соціологічних опитувань
тощо. Розділ завершується оцінкою одержаних результатів.
Третій розділ повинен містити обґрунтовані пропозиції ди-
сертанта, спрямовані на досягнення мети, поставленої у вступі.
Структурно вміщує три підрозділи. Характер і зміст пропонова-
них заходів мають ґрунтуватися на аналізі, проведеному в другому
розділі дисертаційної роботи.
У цьому розділі викладаються результати власних дослід-
жень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розробку
проблеми. Здобувач повинен давати оцінку повноти вирішення
поставлених завдань, достовірності одержаних результатів
(характеристик, параметрів), їх порівняння з аналогічними резуль-
татами вітчизняних і зарубіжних праць, обґрунтування потреби
додаткових досліджень, негативні результати, які зумовлюють
необхідність припинення подальших досліджень.
Невід’ємною частиною обґрунтування пропонованих здо-
бувачем заходів мають бути розрахунок фінансових вигод, прогно-
зів, обґрунтування проектів.
За результати розрахунків та зроблені на цій основі виснов-
ки відповідальність несе автор дисертаційної роботи.
Висновки є завершальною частиною дисертаційної роботи.
Тут стисло за нумерованими пунктами подають найважливіші нау-
кові та практичні результати, отримані в роботі, з формулюванням
вирішеної наукової проблеми (завдання) і значення. Вони містять
стислий виклад найбільш важливих наукових і практичних резуль-
татів, отриманих у роботі, які повинні відображати формулювання

18
вирішуваної наукової проблеми (завдання), її значення для науки і
практики. Далі формулюють висновки та рекомендації щодо ви-
користання здобутих результатів.
У першому пункті висновків коротко оцінюють стан питання.
Далі розкривають методи вирішення поставленої в роботі науко-
вої проблеми (завдання), їх практичний аналіз, порівняння з відо-
мими рішеннями.
У висновках необхідно: наголосити на якісних та кількісних
показниках здобутих результатів; обґрунтувати їх достовірність;
викласти рекомендації щодо використання результатів дослідження
у практичній діяльності. Для дотримання бажаного стилю вис-
новків корисно застосовувати в їх пунктах такі слова та вислови,
як “проаналізовано…,” “встановлено …”, “виявлено …”, “що дало
змогу …”, “доведено …”, “показано …”, “досліджено …”, “розроб-
лено …”, “отримано …”, “запропоновано …”, “рекомендовано …”,
“вважається за доцільне …” та ін.
Висновки мають відповідати завданням дисертаційного дос-
лідження.
Ознайомлення з текстом висновків повинне дати можливість
читачу сформувати уявлення про ступінь реалізації автором ди-
сертаційної роботи поставленої мети і завдань.
Додатки. У разі потреби до додатків доцільно включати
допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття дисер-
таційної роботи, зокрема:
• проміжні математичні доведення, формули і розрахунки;
• таблиці допоміжних статистичних даних;
• протоколи й акти випробувань, упровадження, розрахунки
економічного ефекту;
• інструкції та методики, опис алгоритмів та програм ви-
рішення задач, які розроблені в процесі виконання дисертаційної
роботи;
• матеріали анкетування чи опитувань;
• ілюстрації допоміжного матеріалу;
• копії актів (довідок), засвідчені вченим секретарем спеціа-
лізованої вченої ради.
Матеріал, що доповнює положення роботи, допускається
розміщувати в додатках. Додатками можуть бути: графічний ма-
теріал, таблиці великого формату, розрахунки, анкети обстежень,
форми, опис алгоритмів і програм задач, що розв’язуються на ЕОМ,
тощо.

19
 Додатки позначають великими літерами української абетки,
починаючи з А, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Після слова
“Додаток” друкують літеру, що позначає його послідовність. До-
пускається позначення додатків літерами латинської абетки, за
винятком літер І та О.
У разі повного використання літер української та латинсь-
кої абеток допускається позначення додатків арабськими цифра-
ми. Якщо в роботі один додаток, то він позначається “Додаток А”.
Кожний додаток слід починати з нової сторінки із зазначен-
ням посередині рядка слова “Додаток” і його позначенням.
Додаток повинен мати заголовок, який друкують симетрич-
но відносно тексту з великої літери окремим рядком.
Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений
на розділи, підрозділи, пункти, підпункти.
Запозичена з літературних чи статистичних джерел інфор-
мація (формули, таблиці, схеми, графіки, висновки тощо) потре-
бує обов’язкових посилань (у квадратних дужках) на порядковий
номер джерела в списку використаних джерел та номери сторінок,
з яких узято інформацію.
Список використаних джерел слід розміщувати одним із
таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зруч-
ний для користування), в алфавітному порядку прізвищ перших
авторів або заголовків, у хронологічному порядку.
У цій частині дисертації міститься перелік усіх джерел нау-
кової, навчально-методичної, статистичної, довідкової та іншої
інформації, на які є посилання в роботі або які використовувались
під час дослідження. Список використаних джерел розміщується
в кінці тексту дисертаційної роботи із самостійною нумерацією.
У тексті дисертаційної роботи, де використано джерело, в
квадратних дужках проставляються номер і сторінка цього джерела.
Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чин-
них стандартів з бібліографічної та видавничої справи. Зокрема,
потрібну інформацію можна одержати із таких міждержавних і
державних стандартів, як: ГОСТ 7.1-84 “СИБИД. Библиографи-
ческое описание документа. Общие требования и правила составле-
ния”; ДСТУ 3008-95 “Документація. Звіти у сфері науки і техніки.
Структура і правила оформлення”; ДСТУ 3582-97 “Інформація та
документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічно-
му описі. Загальні вимоги та правила”; Загальні вимоги та правила
ГОСТ 7.12-93 “СИБИД. Библиографическая запись. Сокращение

20
слов на русском языке. Общие требования и правила”; ГОСТ 7.11-
78 “СИБИД. Сокращение слов и словосочетаний на иностранных
европейских языках в библиографическом описании”.
По кожному джерелу слід наводити такі дані: прізвище та
ініціали автора, повне найменування книги, статті, журналу, місце
видання, назва видавництва, рік видання, номер журналу, сторінки
(першу і останню), на яких стаття чи тези опубліковані, або
кількість сторінок у книзі. При посиланні на збірники праць - дані
про автора, назва статті, повне найменування збірника, місце та
видавнича організація, рік та номери сторінок, на яких розміщена
стаття. Кількість джерел, які повинні бути використані при напи-
санні дисертаційної роботи, залежить від характеру вибраної теми.
Список включає складений за чинними правилами перелік
використаних літературних джерел, який має містити понад 200 найме-
нувань (для кандидатських дисертацій) чи понад 300 найменувань
(для докторських дисертацій) із обов’язковим використанням за-
рубіжних видань.
Зарубіжні джерела, що використовуються мовою оригіналу
(за винятком російських), записуються в кінці списку в алфавіт-
ному порядку.
Дисертаційну роботу на здобуття наукового ступеня подають
у вигляді спеціально підготовленого рукопису у твердій оправі.

1.2. Основні поняття наукового дослідження

Наукове дослідження - це процес вивчення певного об’єкта

(предмета або явища) з метою встановлення закономірностей його
виникнення, розвитку та вдосконалення в інтересах раціонального
використання в практичній діяльності людей.
Наукове дослідження можна уявити як процес, що розгор-
тається в кілька етапів. Найпростіша модель дослідження включає
три таких етапи. На першому йде програмування і планування
дослідження, його підготовка. На другому відбувається застосуван-
ня методів до об’єкта дослідження з метою отримання необхідної
інформації. На третьому етапі формуються результати досліджен-
ня. Основний недолік триланкової моделі дослідження полягає в
тому, що другий етап містить усю дослідницьку діяльність. По
суті, він і зводиться до наукового дослідження, а перший і третій
етапи є лише “підходами” і “відходами” від об’єкта дослідження.

21
Важливо і те, що в цій моделі немає відмінності між науковими і
практичними результатами наукового дослідження.
Тому більш раціональною є чотириланкова модель, за якої
будь-яке наукове дослідження включає чотири етапи: програмую-
чий, інформаційний, аналітичний і практичний.
Таблиця 1
Характеристика етапів наукового дослідження
Назва етапу Зміст етапу Результати
Програмуючий Розробка питань методології, методики і Програма дослідження
техніки дослідження
Інформаційний Застосування методів і техніки для Емпірична інформація
отримання масиву достовірної та
репрезентативної інформації
Аналітичний Аналіз інформації, її узагальнення, Описання і пояснення явища,
теоретизування, описання і пояснення об’єкта, процесу
фактів, обґрунтовування тенденцій та
закономірностей, виділення кореляційних і
причинно-наслідкових зв’язків
Практичний Розробка практичних рекомендацій і Модель практичного перетво-
технологій рення вивченого явища, об’єк-
та, процесу

Досить часто реальні дослідження не вписуються і в чоти-

риланкову модель. Це характерно, наприклад, для господарсько-
договірних дослідницьких робіт, у яких потрібно виділяти окремий
етап, пов’язаний з інституціоналізацією дослідження. Ідеться про
підготовку й підписання тендерної документації, розробку техніч-
ного завдання, узгодження робіт із замовником і співвиконавцями.
Свої особливості властиві й дисертаційним роботам. У при-
веденій нижче таблиці наводиться характеристика порядку підго-
товки дисертаційної роботи.
Основними поняттями дисертаційного дослідження є:
Наукова проблема - суперечлива ситуація, яка виступає у
вигляді протилежних позицій у поясненні явищ, об’єктів, процесів,
що вимагає адекватної теорії для її вирішення.
Наукове пізнання покликане освітлювати шлях практиці,
надавати теоретичні основи для вирішення практичних проблем.
Воно має випереджати практику завдяки елементові наукового
передбачення.
Наукове завдання - дослідження завдання, яке необхідно
вирішити за допомогою встановлення невідомої раніше законо-
мірності, властивості або явища.

22
 Таблиця 2
Порядок підготовки дисертаційної роботи
Етап Зміст Результат
1. Підготовчий 1. Визначення напряму наукової роботи. План-графік підго-
2. Узгодження теми на кафедрі та у відділі аспірантури. товки роботи, план-
3. Вибір наукового керівника. проспект роботи,
4. Розробка спільно з керівником плану досліджень і плану- постійні контакти з
проспекту роботи керівником
2. Збирання 1. Збирання необхідного фактологічного, статистичного та Емпіричні дані, для
емпіричного, іншого емпіричного матеріалу. яких визначено
фактологічно 2. Його класифікація, визначення місця в роботі, узагальнення. місце в роботі,
го матеріалу 3. Аналіз літератури за темою дослідження огляд літератури
3. Проведення 1. Осмислення суті досліджуваної проблеми. Чорнові матеріали
досліджен- 2. Обґрунтування основних напрямів вирішення проблеми. дослідження, які
ня 3. Аналіз емпіричного матеріалу. диференційовані по
4. Підготовка висновків за гіпотезами дослідження. пунктах 1-5
5. Підготовка висновків і рекомендацій щодо практичного вико-
ристання результатів
4. Написання 1. Написання глав і параграфів роботи. Текст та перший
тексту 2. Написання автореферату дисертації. варіант роботи
роботи 3. Літературне редагування роботи.
4. Оформлення роботи.
5. Прочитання роботи науковим керівником і підготовка відгуку
5. Попередній 1. Підготовка засідання кафедри (відділу, інституту). Дисертаційна
захист 2. Підготовка тексту виступу на захист роботи з розрахунку на робота віддру-
10-15 хвилин. кована, вичитана,
3. Репетиція і хронометраж виступу. пройшла через
4. Підготовка наочних матеріалів для попереднього захисту. попередній захист,
5. Прочитання роботи рецензентами і підготовка офіційних ре- представлена в
цензій на попередній захист. раду
6. Підготовка документів для представлення роботи до спе-
ціалізованої ради.
7. Представлення роботи до спеціалізованої вченої ради.
8. Тиражування автореферату.
9. Збирання відгуків на дисертаційну роботу від офіційних опо-
нентів
6. Захист 1. Підготовка тексту виступу для захисту роботи на Захист дисертації
роботи спеціалізованій раді.
2. Осмислення відповідей на можливі додаткові запитання членів
спеціалізованої ради.
3. Виступ і відповіді на запитання на засіданні спеціалізованої
ради.
4. Підготовка документів для подачі роботи до ВАК України

Об’єкт - те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослід-

ника.
Предмет - дослідження з певною метою властивостей, відно-
син об’єкта. Розвиток науки нерозривно пов’язаний із створенням
методології, яка втілює вихідні керівні принципи.
Метод дослідження - система прийомів вивчення суті явища
та процесу. Метод має дві нерозривні сторони: формально-логічну і
змістовно-генетичну. Перша - це засоби і прийоми організації та
проведення досліджень, збирання й обробки інформації, які харак-
теризують явище, що вивчається. Друга - передбачає необхідність
теоретичних узагальнень із використанням системи категорій, за-
конів, принципів діалектичного матеріалізму і конкретної науки.

23
 До загальнонаукових методів належать:
Аналіз - метод наукового дослідження явищ, предметів тощо
шляхом поділу їх на складові з метою з’ясування їхньої структу-
ри, якостей, зв’язків.
Синтез - метод наукового дослідження явищ, предметів,
дійсності тощо у цілісності, єдності та взаємозв’язку їх частин.
Індукція - логічний спосіб пізнання, що ґрунтується на отри-
манні загальних висновків і положень на основі вивчення окремих
фактів, явищ і процесів, або більш загального знання на основі
менш загального.
Дедукція - логічний метод пізнання, що ґрунтується на отри-
манні окремих конкретних висновків, положень, закономірностей
розвитку цілісної системи.
Аналогія - метод, за допомогою якого вивчення одних пред-
метів і явищ ґрунтується на їх схожості з іншими.
Моделювання - метод, який ґрунтується на використанні
моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Під моделя-
ми розуміють системи, що замінюють об’єкт пізнання і слугують
джерелом інформації стосовно нього.
Абстрагування (або відволікання) - метод, що дає змогу пе-
реходити від конкретних предметів до загальних понять та законів
розвитку. Застосовується при перспективному плануванні, коли
вивчається робота підприємства за минулий період і прогноз скла-
дається на майбутнє.
Конкретизація - досліджується стан предметів у зв’язку з
певними умовами їх існування та історичного розвитку.
Системний аналіз - передбачає оцінку об’єкта як системи
разом з усіма чинниками, що впливають на його функціонування.
Функціонально-вартісний аналіз - метод дослідження
об’єкта за його функцією і вартістю, що застосовується при вив-
ченні ефективного використання матеріальних і трудових ре-
сурсів. Він дає змогу виявити основні канали непродуктивного
використання ресурсів.
Формалізація - метод дослідження об’єктів шляхом пред-
ставлення їх елементів у вигляді спеціальної символіки. Наприк-
лад, представлення собівартості продукції, ціни чи фінансового
результату у вигляді формули.
Гіпотетичний метод застосовується при вивченні нових
явищ, які не мають аналогів, ґрунтується на науковому передба-
ченні, що висувається для пояснення будь-якого явища і потребує

24
перевірки на практиці та теоретичного обґрунтування, щоб стати
науковою теорією.
Аксіоматичний метод - метод побудови наукової теорії, за
якого деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші знання
виводяться з них за певними логічними правилами.
Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, форму-
вання та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності
з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірнос-
тей і суперечностей. Один з основних методів наукового пізнання
в суспільних науках.
Монографічний метод - це вивчення окремих об’єктів, ти-
пових для загальної сукупності, що є представниками передового
досвіду.
Створення теорії - виведення загальних закономірностей,
узагальнення результатів дослідження, знаходження загальних за-
кономірностей у поведінці об’єктів.
Спостереження - це систематичне, цілеспрямоване вивчення
об’єкта. Воно має відповідати таким вимогам, як передбачуваність,
планомірність, цілеспрямованість, активність, систематичність.
Експеримент - науково представлений досвід відповідно
до мети дослідження для перевірки теоретичних результатів.
Балансові методи - забезпечують пропорційність між різни-
ми явищами і процесами, виявляють наявні взаємозв’язки.
Соціологічні методи - анкетування, інтерв’ю, соціометрич-
не опитування, соціологічний експеримент.
Економічні методи дослідження включають:
• статистичні методи (індексний, кореляційний, регресій-
ний, метод ланцюгових підстановок і різниць, метод групувань,
порівнянь, середніх абсолютних і відносних величин, метод підра-
хунку резервів по факторних відхиленнях, метод відхилень, метод
матриць координат, графічний метод);
• економіко-математичні методи (методи формулювання еко-
номічних умов, методи економічного моделювання, методи кількісної
оцінки економічних ризиків, функціонально-вартісний аналіз).
Гіпотеза - наукове передбачення, що висувається для пояс-
нення будь-якого явища і потребує перевірки на практиці та тео-
ретичного обґрунтування для того, щоб стати науковою теорією.
Процес розвитку гіпотез проходить чотири стадії:
а) висунення - вивчення об’єкта шляхом нагромадження
теоретичних і емпіричних знань і обґрунтування на їх основі пе-
редбачення про можливість отримання нових знань про нього;
25
 б) формулювання гіпотез - відношення методів дослідження
і системи доказів;
в) доказ гіпотез у процесі експерименту, їх уточнення та ко-
ригування;
г) доповнення результатів доказів новими гіпотезами або пе-
ретворення їх у достовірні знання.
Прийом, за допомогою якого встановлюється істинність будь-
якого твердження, називається в логіці доказами. У доказах засто-
совуються два способи встановлення істини: безпосередній - коли
положення, що підлягає доказу, співвідноситься з фактичним (спо-
стереження, експеримент, демонстрація, вимірювання, розрахунок,
облік). Часто істина про властивості будь-якого об’єкта може бути
доведена на основі знань у вигляді законів і положень. У цьому ви-
падку завданням доведення є знаходження співвідношення аналогів.
У структурі доказів виділяють такі елементи:
теза - твердження, що підлягає доведенню. Тезами в еко-
номіці можуть бути напрями зниження витрат виробництва, ре-
зерви підвищення продуктивності праці, зниження матеріаломіст-
кості продукції;
аргумент - положення, що використовується для доведення
даної тези. Ними можуть бути теореми, закони, наукові положен-
ня, аксіоми, твердження, що містять достовірну інформацію про
конкретні факти (бухгалтерські звіти і баланси, статистичні збірки);
форма доведення (демонстрація) - це зв’язок аргументів між
собою та з тезою. В економічних дослідженнях - це таблиці, графі-
ки, аналітичні розрахунки.
Факти становлять реальну основу підтвердження всіх вис-
новків і пропозицій дослідників, але вони є складовою наукових
знань лише тоді, коли виступають у систематизованому вигляді, є
підтвердженням законів дійсності. Такий структурний елемент
науки, як специфічні категорії, найбільш загальні поняття, що
відображають особливості її предмета, змісту і методу. Вони ста-
новлять незамінні інструменти досліджень і систематизації мате-
ріалу. Крім того, розрізняють такі елементи, як принципи, посту-
лати, правила.
Теорія - система знань, яка описує і пояснює сукупність явищ
певної частини дійсності та зводить відкриті в цій галузі закони
до єдиного об’єднувального начала (витоку). Теорія будується на
результатах, отриманих на емпіричному рівні досліджень. У теорії
ці результати впорядковуються, вписуються в струнку систему,

26
об’єднану загальною ідеєю, уточнюються на основі введених до
теорії абстракції, ідеалізації та принципів.
Принципи тісно пов’язані із законами, але на відміну від
них об’єктивно в природі не існують. Вони можуть виступати у
формі постулатів, тобто попередніх передбачень, які слугують ос-
новою для теоретичних узагальнень.
Аксіоми фіксують найбільш загальні і важливі відносини
між поняттями теорії. Проте аксіоматична теорія не існує поза сис-
темою наукового знання, вона пов’язана з іншими теоріями або
входить до складу більш широкого кола знань, де аксіоми можуть
бути показані як теореми, а вихідні поняття - як визначення.

1.3. Системний підхід при вивченні

суспільних явищ

Природа, живий організм, суспільство, галузі економіки, ви-

робнича та соціальна сфери являють собою складні й організо-
вані системи. Під системою розуміють ієрархічну упорядкованість
сукупності підсистем і окремих структурних одиниць.
Система - тільки та сукупність вибірково залучених еле-
ментів, у якій взаємодія та взаємовідносини набувають характеру
взаємосприяння діяльності елементів на отримання визначеного
корисного результату (мети або цілей функціонування системи).
Саме мета або корисний запрограмований результат виступають
як системоутворюючий фактор.
Система державного управління, аналіз і синтез, органі-
заційна структура. Мета або цілі системи, а також сукупності
підцілей та функцій визначають створення нових або залучення й
перетворення існуючих організаційних утворень - елементів. Струк-
тура цілей, підцілей та функцій визначає структуру елементів сис-
теми та їх взаємовідносини. При аналізі чи синтезі організаційної
структури державного управління доцільно дотримуватися такого:
• взаємовідносини елементів повинні мати характер взаємодії
та взаємосприяння, що забезпечує досягнення корисного резуль-
тату, мети або цілей системи;
• взаємодія та взаємосприяння елементів з досягнення за-
програмованої мети або цілей, реалізації функцій визначають типи
та характер зв’язків між ними;
• розподіл загального обсягу організаційного потенціалу вер-
тикально та горизонтально таким чином, щоб загальне, сукупне

27
здійснення управлінських функцій і повноважень підсистеми
управління органічно поєднувалося з індивідуальним та відпові-
дальним проведенням конкретної управлінської роботи;
• визначення чітко окреслених субординаційних взаємозв’яз-
ків, що виокремлюють керівні центри, процеси оперативного ви-
конання, обслуговуючі дії, зв’язки підпорядкування та контролю;
• обов’язкове формування координаційних, горизонтальних
взаємозв’язків між одно- та різновидовими елементами з метою на-
дання їм значного обсягу самостійного узгодження своїх дій;
• обов’язкове виокремлення реординаційних (ініційованих
знизу) взаємозв’язків, що забезпечують самостійність і самокеро-
ваність нижчих елементів, а також їх здатність впливати на вищі
структури;
• узгоджене “розташування” кадрового потенціалу органі-
заційної структури та технічних засобів управління, що сприяти-
ме підвищенню продуктивності управлінських рішень.
Структура системи - виражає її будову як єдність сталих
взаємозв’язків елементів. Наприклад, структура матеріального ви-
робництва: галузі економіки, види економічної діяльності.
Системам властиві: об’єктивність, організованість,
цілісність. Системний аналіз, розкриваючи властивості, забезпе-
чує вивчення законів і закономірностей розвитку системи.
Системний підхід у вивченні явищ полягає в тому, що будь-
який більш-менш складний об’єкт розглядається як відносно само-
стійна система зі своїми особливостями функціонування і розвитку.
Ґрунтуючись на ідеях цілісності й відносної незалежності об’єктів,
що існують у цілісному світі, принцип системності передбачає
представлення будь-якого досліджуваного об’єкта як певної сис-
теми, що характеризується:
• елементним складом;
• структурою як формою взаємозв’язку елементів;
• функціями елементів і цілого;
• єдністю внутрішнього і зовнішнього середовища системи;
• законами розвитку системи та її складових.
Системне пізнання і перетворення світу передбачає:
1. Розгляд об’єкта діяльності (теоретичної і практичної) як
системи, тобто як обмеженої множини взаємодіючих елементів.
2. Визначення складу, структури та організації елементів і
частин системи, виявлення головних зв’язків між ними.
3. Виявлення зовнішніх зв’язків системи, виділення головних.

28
 4. Визначення функції системи та її ролі серед інших систем.
5. Аналіз діалектики структури і функції системи.
6. Виявлення на цій основі закономірностей і тенденцій роз-
витку системи.
7. Виявлення різних класів систем, дослідження їх специфіки.
Система, будучи конкретним видом реальності, перебуває в
постійному русі, у ній відбуваються різноманітні зміни. Системи
за формами руху поділяються на механічні, фізичні, хімічні, біо-
логічні та соціальні. Оскільки вища форма руху включає нижчі,
то системи, крім власних специфічних властивостей, мають за-
гальні властивості, що не залежать від їх природи. Ця спільність
властивостей і дає змогу визначати поняттям “система” найбільш
різнорідні сукупності.
Об’єктом системного аналізу виступають реальні об’єкти
природи та суспільства, що розглядаються як системи. Тобто сис-
темний аналіз припускає спочатку системне бачення об’єкта. До
його предмета входять різноманітні характеристики системності,
найважливішими серед яких є:
1. Склад системи (типологія і кількість елементів, залежність
елемента від його місця і функцій у системі, види підсистем, їхні
властивості, дія на властивості цілого).
2. Структура системи (типологія і складність структури,
різноманітність зв’язків, прямі та зворотні зв’язки, ієрархічність
структури, вплив структури на властивості і функції системи).
3. Організація системи (часовий і просторовий аспекти
організації, типологія організації, композиція системи, стійкість,
гомеостат, керованість, централізація і периферійність, оптиміза-
ція організаційної структури).
4. Функціонування системи (мета системи, вид функції,
лінійна, нелінійна, внутрішні, зовнішні функції, поведінка в умо-
вах невизначеності, в критичних ситуаціях, механізм функціону-
вання, узгодження внутрішніх і зовнішніх функцій, проблема оп-
тимальності функціонування та перебудови функцій).
5. Становище системи в середовищі (межі системи, харак-
тер середовища, відвертість, рівновага, стабілізація, збалансо-
ваність, механізм взаємодії системи і середовища, адаптація сис-
теми до середовища, чинники і збурливі дії середовища).
6. Розвиток системи (місія системи, системоутворюючі чин-
ники, життєвий шлях системи, етапи і джерела її розвитку, процеси
в системі, інтеграція і дезінтеграція, динаміка системи, ентропія

29
або хаос, стабілізація, кризовість, самовідновлення, перехідність,
випадковість, інноваційність і перебудова в системі).
У структурі загального системного аналізу виділяються
кілька складових. Найважливішими серед них виступають: струк-
турний, функціональний, факторний, генетичний і часовий аналіз
системи.

1.4. Методика роботи з друкованими

літературними джерелами

У процесі наукового дослідження робота з літературними

джерелами здійснюється на всіх його стадіях. На підготовчій стадії
вивчення публікацій за довідниками, рекламою, проспектами,
інформаційними виданнями та бібліотечними каталогами сприяє
конкретизації вибору теми дослідження та його об’єктів, а також
розробці теоретичних передумов майбутньої роботи, її методо-
логічного забезпечення. Вивчення літературних джерел допома-
гає досліднику зрозуміти значущість обраної теми дослідження,
визначити основоположні теоретичні та методологічні принципи
її виконання, з’ясувати питання, які потребують дослідження.
Робота з літературними джерелами ставить перед дослідни-
ком вимогу - навчитися швидко читати, сприймати й аналізувати
прочитане, концентрувати увагу на головному, суттєвому для роз-
криття теми дослідження.
Причинами повільного читання є:
• мала ефективність роботи аналізаторів при читанні - мовно-
рухового, мовнослухового та зорових рецепторів, які постачають
інформацію у мозок;
• мале поле зору, регресивний рух очей (повернення назад
до прочитаного);
• недостатня мобільність уваги;
• пасивність пам’яті;
• в’ялий механізм мислення, відсутність навичок смислової
здогадки;
• мала поінформованість про лінгвістичну природу тексту та ін.
Зважаючи на зазначені причини, спеціальні посібники ре-
комендують тренувати зорове сприймання тексту, який читають,
способом “всеосяжності”, тобто водити очима за текстом, зосе-
реджуючись на центрі аркуша. Якщо швидке зорове сприймання

30
тексту заважає зрозуміти зміст, то необхідно прочитати цей рядок
повторно. Тренуватися на швидке читання тексту необхідно щод-
ня 2-3 години протягом одного місяця. Звичайно, ці поради можна
використовувати залежно від психофізіологічного стану кожної
людини. Швидке читання необхідно чергувати з виписуванням
окремих визначень термінів, понять, піддавати логічному аналізу,
статистичним розрахункам, групувати кількісні (цифрові) показ-
ники соціально-економічних процесів, прагнути зрозуміти обґрун-
тованість висновків автора роботи (дослідження). Однак це не
механічне переписування уривків із наукової праці, а наслідок ко-
піткої та вдумливої обробки і групування початкових даних. Така
методика роботи над літературними джерелами дає змогу відок-
ремити відоме від невідомого, використати нагромаджений досвід,
чітко сформулювати гіпотезу дослідження. Після первинного ог-
ляду літератури, відібраної із бібліотечних каталогів, ознайомлення
з анотацією, вступом, структурою, висновками і перегляду змісту
вибирають спосіб вивчення джерела, а саме: ретельне його вив-
чення, конспектування, вибіркове вивчення, яке супроводжується
виписками, складанням анотованих карток тощо.
Результати вивчення літератури з питань теми дослідження
оформлюються у вигляді тематичних оглядів, рефератів, де вик-
ладається суть найважливіших наукових положень, виявляються
основні концепції (збіг і відмінність), групуються малорозроблені,
неясні, дискусійні та невивчені положення. Важливо з’ясувати, що
нового, оригінального вносить автор кожної публікації, викласти
своє ставлення до його концепції та визначити можливість вико-
ристання її у своєму дослідженні.
Окремі положення краще фіксувати на аркушах паперу з
одного боку, залишаючи великі поля. Це дає змогу в необхідних
випадках робити додаткові вставки, паралельні виписки з інших
книг для порівняння, а також викладу власної думки з даного
питання. З цією метою можна використати картки, які зручно гру-
пувати за однорідністю питань, щоб уникнути викладу в огляді
літератури концепцій кожного автора окремо. Доцільно робити ко-
льорові або шрифтові виділення нотаток.
До групування прореферованого матеріалу вносяться зміни,
оскільки в процесі наукового дослідження початковий його план
коригується, уточнюється. Це особливо важливо при виконанні
досліджень колективом, коли розділи плану роботи закріплені за
різними виконавцями.

31
 Виписки, цитати, цифрові показники повинні мати посилан-
ня: автор, назва твору, місто, видавництво, рік і сторінки. Перед
тим як приступити до роботи над джерелом, необхідно у верхній
частині аркуша навести його бібліографічний опис, вказати розділ
плану теми дослідження, якого стосується виписка, а потім про-
вести реферування літературного джерела.
Посилання на літературне джерело повинне містити повний
бібліографічний опис, необхідний для складання списку викорис-
таних джерел за темою наукового дослідження. У противному разі
виникає потреба повторного звернення до нього.
Реферуючи джерело, необхідно точно передавати його зміст.
Залежно від того, яка роль відводиться джерелу у виконуваному
дослідженні, важлива інформація може подаватися у вигляді ци-
тат. Виклад має бути стислим, точним, без зайвих слів і суб’єктив-
них оцінок. Не рекомендується скорочувати слова, використовувати
абревіатури.
Виписки із книги краще подавати зонами, тобто фіксувати
інформацію, яка стосується одного конкретного питання. Якщо у
джерелі, навіть в одному абзаці або фразі, є інформація з іншого
питання плану дослідження, то на аркуші залишають певний інтер-
вал для запису. При застосуванні карток у реферуванні джерел
кожне питання фіксується на окремій картці. Усе це сприяє систе-
матизації інформації згідно з планом дослідження. Крім того, якщо
будь-які дані передбачається використати в інших розділах, то
відповідну виписку необхідно заповнити у двох примірниках.
У процесі роботи над джерелами виникають власні висновки,
оцінки, узагальнення, передбачення у використанні інформації, їх
необхідно записувати і виділяти у тексті позначками на полі у квад-
ратних дужках з написом (звернути увагу) або іншим кольором.
У наукових дослідженнях застосовують цифрові показники
соціально-економічних явищ, наведених в опублікованих літера-
турних джерелах (статистичні збірники, огляди, видані статистични-
ми органами). Інформація, запозичена з цих публікацій, потребує
особливої уваги при її використанні. Щоб запобігти викривленню
показників у виконуваному дослідженні, їх необхідно провадити
за найближчою датою опублікування. Цифрові дані треба пере-
віряти за офіційними виданнями Державного комітету статистики
України. Вони використовуються у вигляді окремих посилань або
способом групувань у таблицях, зображувані на графіках, схемах
відповідно до методології, прийнятої в економічній статистиці.

32
 Отже, методика роботи з літературними джерелами вклю-
чає бібліографічний пошук літератури з теми досліджень, її ви-
вчення, фіксацію початкових даних та їх використання у процесі
наукового дослідження для вироблення нових знань.

1.5. Інформаційне забезпечення

наукового дослідження

Основою наукового дослідження є його інформаційне забез-

печення.
Інформація - це сукупність будь-яких відомостей, даних про
стан і зміни явищ та об’єктів реального світу. Інформація про стан
об’єкта називається вихідною. Якщо її піддати обробці, вона пере-
твориться у вторинну, може бути проміжною та результативною.
Класифікація інформації за різними ознаками: способом зоб-
раження (текстова, числова, алфавітна, алфавітно-цифрова, графіч-
на), насиченістю (недостатня, достатня), корисністю (корисна та
некорисна), способом представлення (директивна, звітна, розпоряд-
ча), ознакою обробки (що обробляється, що не обробляється).
Інформацію, що використовується для планування, назива-
ють плановою або нормативно-довідковою, а яка регламентує цю
діяльність - директивною.
Інформація, що створюється на самому об’єкті, називається
внутрішньою, а за його межами - зовнішньою. Інформація, що по-
ступає ззовні на об’єкт, - вхідна, а від об’єкта - вихідна.
Інформація, що використовується протягом кількох звітних
періодів без змін, називається умовно-постійною, протягом міся-
ця або більше - змінною. Це особливо важливо для інформації, що
обробляється на персональному комп’ютері, постійно вводиться
в комп’ютер і використовується протягом кількох звітних періодів.
Бібліографія - галузь знань про методи і способи складання
показників, списків, оглядів друкованих творів. Завданням бібліо-
графії є реєстрація друкованих праць із даної галузі знань, окре-
мої проблеми, теми. У наукових дослідженнях вона представлена
у вигляді переліку книг, журналів, статей із зазначенням місця та
року видання, видавництва тощо.
Бібліографічні джерела економічної інформації - це су-
купність літературно оформлених робіт, надрукованих видавницт-
вами або депонованих в установах науково-технічної інформації.

33
 Депонуванням звітів при виконанні науково-дослідних
робіт, статей, рефератів тощо, які становлять інтерес для вузького
кола дослідників, називається передача на зберігання та видача за
запитами користувачів у вигляді електронних носіїв інформації.
Основними видами характеристики друкованих праць є
бібліографічний запис та реферат.
Бібліографічний запис - описи друкованих праць, що містять
відомості про автора, назву роботи, місце видання, видавництво,
рік видання, кількість сторінок, а для журнальної статті - назву
журналу, рік та номер видання, номер сторінки.
Реферат - стислий виклад змісту наукової праці, опублікова-
ного чи депонованого в рукописі. Вони друкуються в рефератив-
них журналах. Іноді дослідник може обмежитися використанням
реферату для розуміння наукового змісту роботи.
Бібліографічні записи та реферати вміщуються до бюлетенів.
Також існують критико-аналітичні огляди літератури з окремих
проблем науки.
Робота дослідника з виявлення опублікованих джерел ґрун-
тується на інформаційно-пошуковому апараті бібліотек.
Книгам та журналам, що зберігаються у сховищі бібліотеки,
привласнюється індекс, що має назву індексування, яке складаєть-
ся з визначення коду об’єкта пошуку відповідно до інформаційно-
пошукового апарату бібліотеки.
Бібліотеки та інформаційні центри застосовують інформацій-
но-пошукову мову бібліотечно-бібліографічного типу: універсальну
десятичну класифікацію (УДК) та бібліотечно-бібліографічну кла-
сифікацію. За допомогою УДК знання систематизуються в 10 роз-
ділах. Кожен із цих розділів складається із 10 підрозділів та ін.
Таким чином, за допомогою децимальної системи (використовуючи
числа від 0 до 9) та їх комбінації кодом індексуються всі наукові
знання, явища, поняття. Ця система відкрита, тобто нові знання і
поняття в міру виникнення знаходять в ній відображення.
Бібліотечно-бібліографічна класифікація має розподіл по
21 відділу, кожному з яких привласнений індекс із початкових літер
російського алфавіту. Основою інформаційно-пошукового апара-
ту бібліотек є каталоги - упорядковані сукупності карток, які
містять бібліографічний опис літературних джерел.
Основні каталоги організовуються за алфавітним або інши-
ми принципами систематизації знань. До них відносять система-
тичний та алфавітний каталоги.

34
 Систематичний каталог організовується відповідно до
діючої класифікації наук, проблеми якої одержують відповідні
числові або літеро-числові індекси.
Алфавітний каталог будується в суворій послідовності
літер алфавіту. Алфавітно-предметний покажчик містить алфавіт-
ний перелік понять, зафіксованих у каталогах, та привласнені їм
індекси. Таким чином, для пошуку необхідних літературних джерел
по алфавітному або систематичному каталогах досліднику необхід-
но чітко, повно та однозначно сформулювати предмет пошуку.
Документальні джерела інформації. Документи науково-
технічної інформації представлені двома групами: друкованою і
рукописною.
Друковані джерела інформації - джерела, що пройшли ре-
дакційно-видавничу обробку (книги, брошури, журнали), які поді-
ляються на одноразові (книги) і періодичні (журнали, газети).
Класифікація друкованих джерел:
• офіційні - нормативно-законодавчі акти;
• наукові - публікація наукових результатів досліджень у ви-
гляді книг обсягом понад 48 сторінок, брошур - від 5 до 48 сто-
рінок, електронні книги;
• науково-популярні - відомості з різних сфер науки і техні-
ки, призначені для ознайомлення непрофесійного кола читачів;
• підручники та посібники - знання наукового і прикладного
характеру, зведені в систему, призначені для педагогічних цілей;
• виробничі - знання технології, техніки, організації вироб-
ництва, менеджменту, маркетингу, бухгалтерського обліку й аудиту,
вузькоспеціалізовані для фахівців відповідного профілю;
• довідкові - стисла наукова і прикладна інформація для
ознайомлення фахівців у певних галузях науки, а також для
професійної діяльності наукових досліджень;
• нормативно-виробничі - правила, норми, нормативи, стан-
дарти;
- рекламні - інформація про виробництво, послуги, які реко-
мендуються з метою залучення покупця, для пропаганди кращих
зразків;
• патентно-ліцензійні - право на використання інтелек-
туальної власності, трудову діяльність у певній сфері виробництва
чи бізнесу;
• проспекти - видання рекламного характеру на окремий вид
товару;

35
 • каталоги - нормативні виробничі довідники з різних видів
знань;
• інформаційні - систематичні відомості про видані праці з
питань науки і практичної діяльності.
До рукописних джерел інформації відносять депоновані дже-
рела, розраховані на обмежене коло читачів, які зберігаються в Інсти-
туті науково-технічної інформації та техніко-економічних досліджень.
Нормативно-законодавчі - це закони України, положення,
інструкції Кабінету Міністрів України, міністерств, відомств,
фінансових органів, нормативні акти тощо. Газети та журнали
“Урядовий кур’єр”, “Відомості Верховної Ради України”, Бюле-
тень нормативних актів, “Галицькі контракти”, “Фінансова Украї-
на”, “Офіційний вісник України”, “Голос України”, “Бізнес” тощо.
Літературні джерела: статистичні збірники галузей еко-
номіки України, монографії, підручники, довідники, реферативні
збірники, матеріали науково-виробничих семінарів, конференцій,
симпозіумів, періодичні серійні видання, в яких висвітлені ак-
туальні питання.
Джерела інформації можуть забезпечити багатоманітні за-
пити дослідника, оскільки містять описи:
• наукових теорій, які відображають ті чи інші сторони об’єк-
та і предмета дослідження;
• наукової методології, яку можна використати в дослідженні;
• фактів, які передбачається ввести до фактологічної бази
дослідження;
• проведених досліджень, які торкаються проблеми дослід-
ження.
У процесі роботи над літературними джерелами дослідник
вирішує кілька найважливіших завдань:
• збирання та відбір інформації;
• класифікація інформації;
• реферування літературних джерел;
• використання інформації в дослідницькому процесі.
Рекомендується такий типовий план огляду літератури в
тексті дисертації:
1. Загальна характеристика галузі досліджень, значення цієї
галузі в науці та промисловості, актуальність завдань, які стоять
перед галуззю.
2. Класифікація основних напрямів досліджень у цій галузі;
визначення напрямів, реалізованих на практиці, і таких, які пере-

36
бувають у стадії розроблення, відображення різних поглядів на
вирішення проблеми.
3. Детальний виклад результатів досліджень з кожного розді-
лу класифікації; для теоретичного дослідження - опис використаної
методики, застосованого математичного апарату; для експеримен-
тальної роботи - найважливіші схеми її дослідження й основні ре-
зультати; критичний аналіз цих матеріалів з пропозиціями і зау-
важеннями.
4. У кінці кожного розділу - висновки: підсумки досліджень
і перелік основних невирішених проблем.
5. На завершення огляду - формулювання основних напрямів
досліджень, їх актуальність і кінцева мета; орієнтовний план ди-
сертації з визначенням пропонованої методики теоретичних і екс-
периментальних робіт. Існують два критерії самоперевірки пра-
вильності написаного огляду: огляд писати не за авторами, а за
завданнями досліджень; огляд написано правильно, якщо його
можна публікувати як самостійну статтю.

1.6. Якість та ефективність

наукових досліджень, їх критерії

Якісна наукова робота має такі характеристики:

• вирішення актуальної і недослідженої проблеми;
• застосування сучасної методології та інструментарію дос-
ліджень;
• отримання принципово нового наукового результату;
• значний влив на подальший розвиток наукових досліджень;
• істотне практичне значення для розвитку різних сфер сус-
пільства;
• текстуальна цінність.
Для якісної дисертації характерні методологічна, науково-
теоретична, практична та текстуальна цінність. Методологічна
цінність включає: ступінь новизни понять, методів, прийомів, мето-
дик; складність та комплексність методів; їх актуальність і різно-
манітність. Науково-теоретична цінність об’єднує: ступінь новизни
отриманого наукового результату; реалізацію основних функцій
науки: описання, пояснення, передбачення; ступінь обґрунтова-
ності наукових положень і висновків; достовірність отриманого
знання.

37
 Для практичної цінності характерні: ступінь новизни й
ефективності рекомендацій; рекомендації для подальших наукових
досліджень; рекомендації для розвитку суспільства, народного
господарства, управління, культури тощо; рівень технологічності
рекомендацій. Текстуальна цінність характеризується рівнем
інформативності, оригінальністю викладу, відповідністю нормам
і вимогам до тексту, а також якістю оформлення роботи.
Ефект наукових досліджень - сукупність одержаних нау-
кових, економічних, соціальних та науково-технічних результатів.
Результат у зіставленні із витратами на його досягнення ха-
рактеризує ефективність досліджень.
Оцінка економічної ефективності результатів наукових дос-
ліджень у прикладній економіці пов’язана з певними трудноща-
ми. Крім того, оцінка економічної ефективності дається не самій
науковій продукції, а результату її використання, що заперечує
принцип оцінки безпосередньо кількості виробленої продукції.
Критерієм ефективності наукових досліджень є наукова
значимість виконаної роботи, обсяг наукової продукції.
Суспільна наука виконує дві соціально-економічні функції:
• пізнавальну - створення нематеріальних цінностей у ви-
гляді теорій, прогнозів, гіпотез;
• продуктивну - перетворення наукових знань у рушійну силу
розвитку виробництва і суспільства.
Існують такі види ефективності наукових досліджень:
• економічна - характеризується вираженою у вартісному ви-
гляді показників економією живої та уречевленої праці в суспільно-
му виробництві, одержаною від використання результатів науково-
дослідної роботи у зіставленні з витратами на виконані дослідження;
• науково-технічна - виражає приріст нових знань, призна-
чених для подальшого розвитку науки і техніки;
• соціальна - покращення життєвих факторів людей, розви-
ток охорони здоров’я і культури, науки й освіти, покращання еко-
логічних умов;
• економічний ефект наукових досліджень являє собою еко-
номію витрат, призначених для виконання досліджень і розробок;
ефект у сфері виробництва (збільшення прибутку, зниження со-
бівартості) у зв’язку з використанням нової технології, організації
виробництва та інших результатів досліджень. Він проявляється у
застосуванні цих результатів на практиці.

38
 1.7. Наукове керівництво (консультування)
аспірантом, здобувачем, докторантом -
кандидатами на здобуття наукового ступеня

Наука як складний вид професійної діяльності потребує спе-

ціальної підготовки вченого. Якщо у вищих навчальних закладах
використовується принцип масового навчання, то підготовка вчено-
го - індивідуальна. Здійснюється вона за допомогою аспірантури і
докторантури, які передбачають інститут наукового керівництва
або консультування. Науковим керівником призначають ученого,
який є визнаним фахівцем у тій сфері наукових досліджень, до
якої належить тема дисертаційної роботи.
Науковий керівник (науковий консультант) здобувача -
найбільш компетентний фахівець і лідер у дослідженні теми. Вне-
сок наукового керівника в результати дослідження виявляється
досить великим. Характерними рисами такого керівника є широ-
кий кругозір, здатність до генерації ідей. Крім того, науковий керів-
ник має бути педагогом вищої кваліфікації. Формально він має
бути доцентом або професором. На практиці склалося так, що до-
цент може керувати одночасно не більше ніж трьома аспірантами
і претендентами, а професор - не більше ніж п’ятьма аспірантами,
здобувачами, докторантами.
Сфера діяльності наукового керівника з дисертаційної теми
складна і багатоманітна, у ній домінує педагогічна складова.
Серед основних напрямів діяльності наукового керівника
(наукового консультанта) можна виділити:
1. Проведення консультацій щодо теми дослідження, її скла-
дових. Завдання керівника тут полягають у тому, щоб зорієнтува-
ти свого дисертанта в темі, виділити об’єкт, предмет, правильно
сформулювати мету і завдання дослідження. Керівник повинен
прищепити дисертанту відчуття нового, вибірковість, уміння ба-
чити проблеми. Консультування аспіранта має дослідницький ха-
рактер, коли консультант допомагає не тільки зрозуміти суть пред-
мета, але й поглянути на нього по-новому, в контексті дослідної
роботи, яку виконує аспірант. І найголовніше - ця консультація не
суб’єкт-об’єктна, а партнерська, коли консультант прагне залучити
консультованого в дослідницький процес.
2. Допомога дисертанту в оволодінні методами наукового
дослідження, планування й організації. Одна з помилок дисертантів -
переконаність у тому, що вони повинні написати дисертацію, а не

39
провести гідне дисертації дослідження і подати його у вигляді ди-
сертаційної роботи. Тому ключове завдання наукового керівника
полягає в тому, щоб допомогти дисертанту побудувати наукове
дослідження з усіма його складовими, оволодіти методами науко-
вих досліджень.
3. Формування навичок наукового мислення, мови, писання
й етики. Науковий керівник повинен на самому початку своєї
роботи показати дисертанту відмінність наукового мислення,
спрямованого на пошук істини, від нормативного, стверджуючого
мислення, властивого управлінню, політиці, практиці виробничої
діяльності. Крім того, здобувача слід навчити основним жанрам
наукового письма.
4. Проведення попередньої експертизи результатів дослід-
ження дисертанта. Науковий керівник - це перший суддя дисер-
танта і дисертації. Він домагається від дисертації того рівня, який
вимагає ВАК України. Це найвимогливіший і всебічний експерт
роботи.
5. Нарешті, не можна не звертати уваги па психічний стан
дисертанта. Дослідниками виділяється спеціальний різновид не-
врозу. Причиною його є низький рівень керівництва, постійна зміна
видів роботи і невизначеність кінцевого результату. Він вира-
жається в тому, що дисертант втрачає впевненість у собі і у своїй
роботі, стає пригніченим, нервовим, легкозбуджуваним і часто га-
рячкує через безуспішні намагання закінчити роботу в призначе-
ний термін.
Серед якостей наукового керівника, який може виступити
творцем наукової школи, виділяють: здатність притягувати до себе
людей, виступати авторитетним наставником, відчувати індивіду-
альні особистісні риси й особливості людини і спрямовувати її у
сферу, що відповідає її здібностям.
Який керівник кращий? На це запитання не можна відповіс-
ти однозначно. Справа в тому, що тип керівництва залежить від
рівня розвитку самого дисертанта, від його особи. Одні здобувачі,
особливо па перших етапах дослідження, потребують більшої опі-
ки, інші хочуть більшої самостійності й звітують перед керівником
за результатами роботи. Крім того, тип керівництва залежить і від
конкретних ситуацій. Тому мистецтво наукового керівника поля-
гає в тому, щоб уміло користуватися всіма можливостями для вирі-
шення двох завдань: забезпечення якості дисертації і становлення
дисертанта як ученого.

40
 Серед проблем наукового керівництва слід виділити:
• проблему компетентності й авторитетності наукового керів-
ника. Ідеться не тільки про науковий, але й про етичний автори-
тет. Пробним каменем етики наукового керівника є визнання своїх
помилок;
• проблему ставлення керованого до наукового керівника,
яка є класичною загальнолюдською проблемою. Вона має велику
кількість відтінків - від “учень перевершив учителя” до “учень
зрадив учителя”.
Питання для самоконтролю
1. У чому полягає специфіка дисертації як інтелектуального
продукту?
2. Які документи ВАК України регламентують вимоги до
кандидатських та докторських дисертацій?
3. Яка структура дисертації?
4. Сформулюйте вимоги до основної частини дисертацій-
ної роботи.
5. Що містять додатки до дисертаційної роботи й як вони
оформлюються?
6. Визначте структуру наукового дослідження.
7. Дайте характеристику основних етапів підготовки дисер-
таційного дослідження.
8. Сформулюйте основні поняття дисертаційного дослідження.
9. Яку роль відіграє системний підхід у науковому дослід-
женні?
10. Яка структура системного аналізу?
11. Сформулюйте основні позиції методики роботи з друко-
ваними літературними джерелами.
12. Розкрийте зміст інформаційного забезпечення науково-
го дослідження.
13. Із чого складаються якість та ефективність наукових дос-
ліджень?
14. Яку роль відіграє в роботі над дисертацією наукове керів-
ництво (консультування) аспірантом, здобувачем, докторантом -
кандидатом на здобуття наукового ступеня?

41
 Розділ 2
ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ
ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

2.1. Загальні вимоги до оформлення дисертаційної

роботи

Дисертаційна робота має бути виконаною і оформленою з

дотриманням усіх технічних вимог до наукових робіт. Текст робо-
ти має бути надрукований на одному боці аркуша білого паперу
формату А4 (210 х 297).
1. Текстовий редактор - MS Word 98-2003.
2. Шрифт основного тексту - Times New Roman.
3. Розмір шрифту (кегель) - 14.
4. Відстань між рядками - Format / Paragraph / Exаctly/20
(Формат / Абзац / Интервал / Полуторный).
Поля тексту: текст дисертації необхідно друкувати, залишаю-
чи поля таких розмірів: ліве - не менше 20 мм, праве - не менше 10 мм,
верхнє - не менше 20 мм, нижнє - не менше 20 мм.
5. Нумерація сторінок - праворуч зверху, без крапки в кінці.
На титульній сторінці номер не ставиться. До загальної нумерації
входять також додатки та список використаних джерел.
6. Обсяг основного тексту дисертації на здобуття наукового
ступеня доктора наук має становити для суспільних і гуманітар-
них наук 15-17 авторських аркушів. Кількість сторінок основного
тексту (без додатків та списку використаних джерел) - 350-355 стор.
7. Обсяг основного тексту дисертації на здобуття наукового
ступеня кандидата наук має становити для суспільних і гуманітар-
них наук 6,5-9 авторських аркушів. Кількість сторінок основного
тексту (без додатків та списку використаних джерел) - 175-180 стор.
Під час виконання дисертаційної роботи необхідно дотри-
муватись рівномірної щільності, контрастності й чіткості зображен-
ня впродовж усієї роботи. У роботі мають бути чіткі, не розплив-
часті лінії, літери, цифри та інші знаки. Усі лінії, літери, цифри і
знаки мають бути однаково чорними впродовж усієї роботи.
Окремі слова, формули, знаки, які вписують у надрукований
текст, мають бути чорного кольору; щільність вписаного тексту має
максимально наближатись до щільності основного зображення.

42
 Помилки, описки та графічні неточності допускається
виправляти підчищенням або зафарбовуванням білою фарбою і
нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого зобра-
ження машинописним способом або від руки. Виправлене повинне
бути чорного кольору.
Першою сторінкою дисертаційної роботи є титульний аркуш,
який включають до загальної нумерації сторінок дисертаційної ро-
боти. Зразок оформлення титульного аркуша наведено в додатку 1.
Вступ, кожний розділ, висновки і список використаних дже-
рел починаються з нової сторінки, а наступний підрозділ - одразу
після закінчення попереднього. Такі структурні частини дисерта-
ційної роботи, як “ЗМІСТ”, “ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ”,
“ВСТУП”, “Висновки до розділу...”, “ВИСНОВКИ”, “ДОДАТКИ”,
“СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”, не мають порядкового
номера. Розділи дисертаційної роботи мають порядковий номер,
який ставиться після слова “РОЗДІЛ”, після номера крапку не став-
лять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.
Заголовки структурних елементів дисертаційної роботи і за-
головки розділів слід розташовувати посередині рядка і друкува-
ти великими літерами без крапки в кінці, не підкреслюючи, виді-
ляючи жирним шрифтом.
Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів роботи слід по-
чинати з абзацного відступу і друкувати маленькими літерами, крім
першої великої, не підкреслюючи, без крапки в кінці, виділяючи
жирним шрифтом. Якщо заголовок складається з двох і більше
речень, їх розділяють крапкою. Перенесення слів у заголовку роз-
ділу не допускається.
Відстань між заголовком і подальшим чи попереднім тек-
стом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам. Відстань між основами
рядків заголовку, а також між двома заголовками беруть такою, як
у тексті. Абзацний відступ має бути однаковим по всьому тексту
роботи і дорівнювати п’яти знакам.
Не допускається розміщувати назву розділу, підрозділу, а та-
кож пункту й підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї
розміщено тільки один рядок тексту. Крім того, кожну структурну
частину дисертаційної роботи треба починати з нової сторінки.

43
 2.2. Нумерація сторінок
дисертаційної роботи

Сторінки дисертації слід нумерувати цифрами, дотримую-

чись наскрізної нумерації впродовж усього тексту роботи.
Титульний аркуш дисертаційної роботи включають до за-
гальної нумерації сторінок роботи. Номер сторінки на титульно-
му аркуші, змісті не проставляють.
Ілюстрації й таблиці, розміщені на окремих сторінках, вклю-
чають до загальної нумерації сторінок дисертаційної роботи.
До загального обсягу дисертації, визначеного Порядком, не
входять додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки,
які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначе-
них елементів дисертації підлягають наскрізній нумерації.

2.3. Нумерація розділів, підрозділів,

пунктів, підпунктів

Розділи, підрозділи, пункти, підпункти дисертаційної робо-

ти слід нумерувати арабськими цифрами.
Першою сторінкою дисертації є титульний аркуш, який
включають до загальної нумерації сторінок дисертації.
Розділи повинні мати порядкову нумерацію в межах усього
тексту роботи і позначатись арабськими цифрами без крапки з
додаванням на початку слова “РОЗДІЛ”, наприклад РОЗДІЛ 1,
РОЗДІЛ 2 і т.д. (слово “РОЗДІЛ” разом з номером друкується на
окремому рядку посередині, під ним розташовується назва розділу).
Підрозділи повинні мати порядкову нумерацію в межах кож-
ного розділу.
Номер підрозділу складається з номера розділу і порядково-
го номера підрозділу, відокремлених крапкою. Після номера підроз-
ділу крапку не ставлять, наприклад 1.1,1.2 і т.д.
Пункти повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного
розділу або підрозділу. Номер пункту складається з номера розділу
і порядкового номера пункту або з номера розділу, порядкового
номера підрозділу та порядкового номера пункту, відокремлених
крапкою. Після номера пункту крапку не ставлять, наприклад
1.1,1.2 або 1.1.1,1.1.2 і т.д.

44
 Номер підпункту складається з номера розділу, порядково-
го номера підрозділу, порядкового номера пункту і порядкового
номера підпункту, відокремлених крапкою, наприклад 1.1.1.1,
1.1.1.2, 1.1.1.3 і т.д. Після номера підпункту крапку не ставлять.
Якщо розділ або підрозділ складається з одного пункту або пункт
складається з одного підпункту, його нумерують.

2.4. Таблиці

Таблиці застосовують для уточнення та зручності порівню-

вання показників. Назва таблиці має точно і стисло відображати її
зміст. Назву слід розміщувати над таблицею і друкувати малими
літерами (крім першої великої). Слово “Таблиця” з номером розмі-
щують над назвою праворуч.
У разі перенесення частини таблиці на інші сторінки назву
ставлять тільки над першою частиною таблиці. Над іншими частина-
ми таблиці з правого боку пишуть: “Продовження табл. ...”. Голов-
ку або боковик перенесеної частини таблиці замінюють відповід-
ними номерами стовпців чи рядків. При цьому нумерують арабсь-
кими цифрами стовпці і (або) рядки першої частини таблиці.
Якщо в кінці сторінки таблиця переривається і її продов-
ження буде на наступній сторінці, то в першій частині таблиці
нижню горизонтальну лінію, що обмежує таблицю, не креслять.
Оформлення таблиці показано на рис. 1.
Таблиця (номер)
Назва таблиці
Головка ? Заголовки
таблиці граф

? Підзаголовки
граф
1 2 3 4 5

Боковик
(заголовки
рядків)

Боковик (заголовки рядків) Графи (колонки)

Рис.1. Зразок оформлення таблиці

45
 Таблиці (за винятком таблиць у додатках) слід нумерувати
арабськими цифрами. Крім того, таблиці кожного додатка позна-
чають окремою нумерацією арабськими цифрами з додаванням
перед цифрою позначення додатка, наприклад “Таблиця А.1”, коли
таблицю наведено в додатку А.
Нумеруються таблиці послідовно (за винятком таблиць, по-
даних у додатках) в межах розділу. У цьому разі номер таблиці
складатиметься з номера розділу і порядкового номера таблиці,
відокремлених крапкою (1.1; 1.2; 2.1; 2.2; 3.1; 3.2). У кінці крапка
не ставиться.
У правому верхньому куті над відповідним заголовком таб-
лиці розміщують напис “Таблиця” із зазначенням її номера. Номер
таблиці повинен складатися з номера розділу та порядкового номе-
ра таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: “Таблиця 1.2”
(друга таблиця першого розділу).
Якщо в розділі дисертаційної роботи одна таблиця, її нуме-
рують за загальними правилами. При перенесенні частини табли-
ці на інший аркуш (сторінку) слово “Таблиця” і її номер вказують
один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими час-
тинами пишуть слова “Продовження табл.” і вказують номер таб-
лиці, наприклад: “Продовження табл. 1.2”.
На всі таблиці мають бути посилання в тексті, які склада-
ються зі слова “таблиця” із зазначенням її номера.
Заголовки стовпців і рядків таблиці слід друкувати з великої
літери, підзаголовки стовпців - з малої, якщо вони є продовженням
заголовка, або з великої, якщо вони мають самостійне значення. У
кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять, заго-
ловки і підзаголовки стовпців друкують в однині.
Таблиці ліворуч, праворуч, знизу і зверху обмежують лініями.
Розділяти заголовки та підзаголовки боковика і стовпців діа-
гональними лініями не допускається.
Горизонтальні й вертикальні лінії, що розмежовують рядки
таблиці, можна не креслити, якщо їх відсутність не ускладнює ко-
ристування таблицею.
Заголовки стовпців, як правило, друкують паралельно ряд-
кам таблиці. У разі потреби допускається перпендикулярне розмі-
щення заголовків стовпців.
Головку таблиці треба відокремлювати лінією від тексту таб-
лиці.

46
 Таблицю (залежно від її розміру) розміщують під текстом з
періодичним посиланням на неї або на наступній сторінці, а за
необхідності - у додатку до роботи. Крім того, допускається розмі-
щення таблиці вздовж довгого боку аркуша.

2.5. Графічний матеріал

Графічний матеріал - рисунки (схеми, діаграми та ін.) - роз-

міщують у роботі для встановлення властивостей або характерис-
тик об’єкта, а також для кращого розуміння тексту дисертаційної
роботи. На графічний матеріал мають бути посилання в тексті.
Графічний матеріал розміщують у роботі безпосередньо
після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці, а
за необхідності - у додатку.
За наявності в роботі таблиць, що доповнюють графічний
матеріал, таблиці слід розміщувати після графічного матеріалу.
Графічний матеріал може мати тематичну назву, яку розміщують
під ним.
У разі потреби під графічним матеріалом розміщують пояс-
нювальні дані. Слово “рис.” і назву подають після пояснювальних
даних.
Графічний матеріал (за винятком графічного матеріалу до-
датків) слід нумерувати арабськими цифрами в межах розділу.
Номер рисунка складається з номерів розділу та порядкового но-
мера рисунка, відокремлених крапкою, наприклад рис. 1.1. Графіч-
ний матеріал кожного додатка позначають окремою нумерацією
арабськими цифрами з додаванням перед цифрою позначення до-
датка, наприклад рис. В, З і т.д.
Рисунок (діаграму, схему), як правило, слід вміщувати на
одній сторінці.

2.6. Формули

Формули розташовують безпосередньо після тексту, в яко-

му вони згадуються, посередині сторінки. Вище і нижче кожної
формули має бути залишено не менше одного вільного рядка. На-
приклад:

Ппр = f (Дпр, Діф, Дін), (1.1)

47
де Дпр- доходи від перевезень; Діф- доходи від використання міської
транспортної інфраструктури; Дін- інші доходи від надання супут-
ніх транспортних послуг.
Нумерація формул здійснюється в межах розділу. У цьому
разі номер формули складається з номера розділу і порядкового
номера формули, відокремлених крапкою.
Приклад: (2.1), (2.2).
Формули в додатках нумерують окремо арабськими цифра-
ми в межах кожного додатка з додаванням перед цифрою позна-
чення додатка.
Приклад: (А. 1), (Б. 1).
Посилання в тексті на порядкові номери формул дають у
дужках.
Приклад: у формулі (2.1).
У формулі як символи фізичних величин слід застосовувати
позначення, встановлені відповідними стандартами або іншими
документами.
Пояснення символів і числових коефіцієнтів, що входять до
формули, якщо вони не пояснювалися в тексті, мають бути наве-
дені безпосередньо під формулою. Пояснення кожного символу
слід давати впідбір у тій послідовності, в якій символи наведено у
формулі. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом “де”
без двокрапки.
Переносити формули на наступний рядок допускається
тільки на знаках виконуваних операцій, повторюючи знак операції
на початку наступного рядка. Коли переносять формули на зна-
кові операції множення, застосовують знак “х”.
Формули, що подаються одна за одною і не розділені текс-
том, відокремлюють комою.

2.7. Загальні правила цитування та посилання

на використані джерела

При написанні дисертаційної роботи здобувач повинен да-

вати посилання на джерела, матеріали, на ідеях і висновках яких
розроблюються проблеми, завдання, питання, вивченню яких при-
свячена робота. Такі посилання дають змогу відшукати докумен-
ти, перевірити достовірність відомостей про цитування документа,
забезпечують необхідну інформацію про нього, допомагають з’ясу-
вати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні

48
видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися
лише в тих випадках, коли наявний у них матеріал не включений
до останнього видання.
Посилання на джерела в тексті дослідження слід позначати
порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома
квадратними дужками, наприклад: “... у працях [1-7]...”.
Коли в тексті роботи необхідно зробити посилання на скла-
дову частину чи конкретні сторінки відповідного джерела, можна
наводити посилання у квадратних дужках, при цьому номер поси-
лання має відповідати його бібліографічному опису за переліком
посилань.
Наприклад: Цитата в тексті: “... незважаючи на пріоритетне
значення мовних каналів зв’язку між діловими партнерами, ні в
якому разі не можна ігнорувати найбільші канали передавання
інформації” [6, с. 29].
Відповідний опис у переліку посилань:
6. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей: Навч.
посіб. - К.: КМ Асаdemіа, 1998. - 192 с.
Рекомендується в основному тексті або у заключних абза-
цах розділів давати посилання на особисті наукові праці здобувача.
На всі таблиці необхідно посилатися в тексті, при цьому сло-
во “таблиця” в тексті пишуть скорочено, наприклад: “...у табл. 1.2”.
У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вка-
зувати скорочено слово “дивись”, наприклад: “див. табл. 1.2”.
Для підтвердження власних аргументів посиланням на ав-
торитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого дру-
кованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет потребує
точного відтворення цитованого тексту, оскільки найменше ско-
рочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений
автором.
Загальні вимоги до цитування такі:
а) текст цитати береться в лапки та наводиться в тій грама-
тичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особ-
ливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані
іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що
викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується
вислів “так званий”;
б) пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без
перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками;

49
 в) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших
авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути
гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оці-
нювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;
г) якщо необхідно виявити ставлення автора роботи до ок-
ремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих
дужках ставлять знак оклику або знак питання;
д) якщо здобувач, наводячи цитату, виділяє в ній деякі сло-
ва, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який
пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються
ініціали автора дисертаційної роботи, а весь текст застереження
вміщується у круглі дужки.

2.8. Типові недоліки, основні помилки під час

підготовки та написання дисертації

Дисертаційна робота є насамперед кваліфікаційною науковою

працею. Вона містить висунуті здобувачем теоретичні та методо-
логічні результати, наукові положення і свідчить про особистий
внесок автора в науку. Проте аналіз дисертаційних робіт, авторе-
фератів дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата (док-
тора) наук з державного управління свідчить, що при написанні,
підготовці та оформленні робіт часто зустрічаються помилки на-
ступного характеру:
• некоректність формулювання теми дисертаційної роботи. Її на-
зва не відповідає предмету дослідження та його меті: є значно шир-
шою чи вужчою і недостатньо відображає зміст роботи. Тема дисер-
тації не відповідає паспорту спеціальності, за якою вона захищається;
• назва дисертації не відповідає об’єкту і предмету, меті та
завданням наукового дослідження. В окремих дисертаціях не
узгоджені предмет, мета, завдання та гіпотеза дослідження;
• дисертаційна робота без визначеного плану. У процесі дос-
лідження зміст роботи може деякою мірою коригуватися, і це при-
родно. Проте писати, не маючи мети і завдань, які треба вирішити,
послідовності дій, - вірний шлях до неуспішної роботи. Наслідком
зазначеного є намагання радикально змінити напрям дослідження
в процесі його проведення. При цьому виникає ризик знову потра-
пити в аналогічну ситуацію під час роботи над новим, начебто
більш привабливим напрямом, якщо план заздалегідь не буде опра-
цьований, а часу залишилося обмаль;

50
 • загальна характеристика роботи в авторефераті не іден-
тична вступу в дисертації. Зміст автореферату не відповідає змісту
дисертаційної роботи;
• при формуванні наукової новизни не вживаються такі ви-
слови: “вперше розроблено нову систему … з використанням відомо-
го принципу…”, “набула подальшого розвитку створена концепція,
що узагальнює … і розвиває …”, “удосконалено метод …, який
відрізняється від …”, “доведена залежність між …”, “уточнено по-
няття … в частині”;
• відсутність чи невміння користуватися широким спектром
методів досліджень та підготовки рішень. Методи дослідження
перераховуються відірвано від змісту роботи, а не вказується коротко
й змістовно, що саме досліджувалось тим чи іншим методом;
• нелогічна штучна структура дисертаційної роботи, яка не об-
ґрунтована поставленими завданнями, не розкриває цілком проблему,
пропускає її істотні аспекти або, навпаки, перевантажена дрібними
підрозділами, в яких розглянуті несуттєві аспекти проблеми;
• відсутність логічного взаємозв’язку і взаємообумовленості
між основними розділами роботи. Немає сенсу робити аналіз чи
якісь дослідження, вивчати досвід, якщо подальші розробки або
пропозиції, рекомендації та висновки цього не враховують;
• реферативний характер дисертаційної роботи. Не є дос-
татнім добросовісно переписати те, що хтось вже писав, дослід-
жував, аналізував з певного приводу, викласти чужий досвід і на
цьому завершити роботу. Очевидною буде відсутність власного
внеску в розв’язання проблеми, що обов’язково виявиться у вис-
новках і під час захисту роботи;
• нечіткість висновків, коли неможливо зрозуміти, що автор
хотів дослідити: декларативний характер висновків, коли комусь
даються безадресні поради загального характеру, як-то “поліпши-
ти” й “удосконалити”. Необхідно відповідати не тільки на запи-
тання “що слід робити”, а і “як це потрібно зробити”, а головне -
“що зроблено Вами”;
• у висновках відсутні якісні та кількісні показники здобу-
тих результатів, рекомендації щодо їх використання. Кінцевий ре-
зультат не відповідає меті дослідження, а висновки - поставленим
завданням;
• бібліографічний опис джерел складено довільно, він не
відповідає діючим стандартам з бібліотечної та видавничої справи;

51
 • наявність граматичних, орфографічних та стилістичних
помилок, недосконала редакція тексту, що ускладнює сприйняття
змісту дисертаційної роботи;
• недостатня чи, навпаки, перебільшена кількість викорис-
таних літературних джерел, їх слабкий зв’язок з досліджуваною
проблемою, застарілість літератури і відсутність актуальних пуб-
лікацій. Порушення правил оформлення бібліографії та посилань
на використані джерела.
У Великому тлумачному словнику сучасної української мови
дається тлумачення таких явищ, як компіляція та плагіат, зокрема:
• компіляція - писання твору, наукової праці на підставі чужих
матеріалів без самостійного дослідження та опрацювання джерел;
• плагіат - привласнення авторства на чужий твір науки, літе-
ратури, мистецтва або на чуже відкриття, винахід чи раціоналіза-
торську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого
твору без посилання на автора.
Причини плагіату в науці багатопланові. Найчастіше плагі-
ат є наслідком низької ерудиції здобувача. Для уникнення плагіату
автору доцільно дотримуватися таких правил:
• завжди застосовувати посилання на результати досліджень
інших авторів і своїх співавторів, якщо вони використовуються в
дослідженні;
• завжди перевіряти результати власних досліджень на са-
мостійність і пріоритетність;
• пропускати проведене дослідження через глибинну екс-
пертизу фахівців;
• вивчати журнали наукових оглядів, повідомлень про захис-
ти дисертацій, читати багато спеціальної літератури для вироб-
лення відчуття переднього краю науки і розуміння наукової моди;
• брати активну участь у наукових комунікаціях.
У тому випадку, якщо в дисертації використовуються мате-
ріали без посилань на автора і джерело запозичення, то дисерта-
ція знімається з розгляду без права на її повторний захист.
Питання для самоконтролю
1. Якими документами слід користуватися при підготовці
дисертації на здобуття наукових ступенів?
2. Яких слів потрібно уникати в назві дисертації?
3. Яким повинен бути обсяг основного тексту кандидатсь-
кої (докторської) дисертації в сторінках?

52
 4. Якою має бути структура дисертаційної роботи?
5. Які складові включає вступ дисертації?
6. Чи повинна загальна характеристика роботи дисертації,
що подається в авторефераті, відповідати вступові до дисертації?
7. Чи потрібно писати в кінці висновків до розділу, що ос-
новні наукові результати розділу опубліковані в працях здобувача,
і як на них посилатися?
8. Із скількох розділів повинна складатись дисертація?
9. Як записують кожну структурну частину дисертації?
10. Що не входить до загального обсягу дисертації?
11. Як оформляються додатки?
12. Як нумерують сторінки дисертації?
13. Як нумерують таблиці?
14. Чи можна посилатись на особисті наукові праці в дисертації?
15. Чи можна робити виправлення в дисертаційній роботі?

53
 Розділ 3
ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ
АВТОРЕФЕРАТУ ДИСЕРТАЦІЇ

3.1. Загальні положення

Автореферат дисертації - це короткий авторський виклад

основних ідей, змісту і результатів дисертаційної роботи, оформ-
лений на правах рукопису.
Написання автореферату - заключний етап виконання ди-
сертаційної роботи перед поданням її до захисту. Призначення
автореферату - широке ознайомлення наукових працівників з ме-
тодикою дослідження, фактичними результатами й основними вис-
новками дисертаційної роботи. Автореферат друкують державною
мовою. Публікація автореферату дає змогу одержати до дня захи-
сту відгуки від спеціалістів даної галузі.
Автореферат дисертації має досить ґрунтовно розкривати
зміст дисертації, в ньому не повинно бути надмірних подробиць,
а також інформації, якої немає в дисертації.
Зразок оформлення лицьового боку обкладинки автореферату
та зворотний бік обкладинки автореферату наведено у додатках 2 і 3.

3.2. Структура автореферату

Структурно автореферат дисертаційної роботи складається

із загальної характеристики роботи, основного змісту, висновків,
списку опублікованих автором праць за темою дисертації і ано-
тацій українською, російською та англійською мовами.
Загальна характеристика роботи, що подається в авторефе-
раті, має відповідати наведеним у вступі до дисертації її кваліфі-
каційним ознакам. Недоцільно використовувати рубрики, не реко-
мендовані у вимогах до змісту цих ознак. Заголовки рубрик не
треба виділяти в окремі рядки, достатньо вирізнити їх жирним
шрифтом або курсивом і розмістити впідбір із текстом. Крім того,
вказують структуру дисертаційної роботи, наявність вступу, пев-
ної кількості розділів, додатків, повний обсяг дисертації у сто-
рінках, а також обсяг, що займають ілюстрації, таблиці, додатки
(із зазначенням їх кількості), список використаних літературних
джерел (із зазначенням кількості найменувань).

54
 В основному змісті стисло викладається сутність дисертації
за розділами. Цей розділ повинен дати повне і переконливе уяв-
лення про виконану роботу.
Якщо вступна частина автореферату дає змогу скласти лише
загальне враження про дисертацію, то основна, яка і є власне рефе-
ративною, дає більш повне уявлення про її зміст і побудову. У цій
частині автореферату важливо показати, як були отримані результати,
продемонструвати хід дослідження, викласти сутність використа-
них методів, навести дані щодо їх точності й трудомісткості, описа-
ти умови та основні етапи експериментів. Нюанси висвітлення змісту
дисертації можуть розрізнятися залежно від наукової галузі, теми
та інших факторів. Проте в усіх випадках до автореферату доцільно
вводити насамперед висновки і кінцеві результати.
Висновки складає стисла інформація про підсумки викона-
ної роботи, яка повинна відповідати загальним висновкам дисер-
тації. Вони починаються з формулювання наукового завдання або
проблеми, за вирішення яких дисертант претендує на присуджен-
ня наукового ступеня.
Сформульоване наукове завдання або проблема дуже тісно
пов’язуються з назвою дисертації, метою роботи і основними науко-
вими положеннями, що захищаються в дисертації. Це ніби науко-
ва “формула”, згусток отриманої наукової новизни. Звичайно фор-
мулювання починається так: “У дисертації наведене теоретичне
узагальнення і нове вирішення наукового завдання (або наукової
проблеми), що виявляється в... ”. Далі треба вказати, яким саме є
наукове завдання або проблема, як вона розв’язана і для чого в
кінцевому розумінні (прикладному плані) вона призначена.
Після формулювання вирішеного наукового завдання або
проблеми у висновках викладають головні наукові й практичні
результати роботи. Вони тісно пов’язані з науковими і прикладними
положеннями, викладеними в загальній характеристиці роботи.
Кожен науковий і прикладний висновок роботи треба фор-
мулювати чітко і конкретно (однозначно). Формулювання віддзер-
калює суть і новизну зробленого. Але тут не можна вдаватися до
рівня анотації. Наукові висновки подають звичайно ширше, ніж
формулювання наукових положень, які захищають.
Прикладні (практичні) висновки повинні містити принцип
або основу використання того чи іншого результату.
Суть автореферату полягає у точній відповідності змісту ди-
сертації, а його зміст дає повне уявлення про наукову цінність і
практичну значущість дисертації.
55
 Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації
подають відповідно до вимог державного стандарту з обов’язковим
наведенням назв праць і прізвищ усіх співавторів. Опубліковані
праці, котрі розкривають основні положення дисертації, включа-
ють до списку в такому порядку:
• монографії;
• брошури;
• статті у наукових фахових виданнях;
• авторські свідоцтва, патенти, препринти;
• статті, депоновані й анотовані у наукових журналах;
• тези доповідей тощо.

3.3. Анотації

На останніх сторінках автореферату розміщують анотації

українською, російською та англійською мовами. На вибір здобу-
вача анотація англійською або російською мовою повинна бути
розгорнутою, обсягом 2 сторінки машинописного тексту (до п’яти
тисяч друкованих знаків), інформацією про зміст і результати ди-
сертаційної роботи, а дві інші - обсягом до 0,5 сторінки машино-
писного тексту (до 1200 друкованих знаків) - ідентичного змісту
інформація про основні ідеї та висновки дисертації.
Анотації складаються за формою, яка має такий зміст:
• прізвище та ініціали здобувача;
• назва дисертації;
• вид дисертації (рукопис, монографія) і науковий ступінь;
• спеціальність (шифр і назва);
• установа, де відбудеться захист;
• місто, рік;
• основні ідеї, результати та висновки дисертації.
Виклад матеріалу в анотації має бути стислим і точним. По-
трібно використовувати синтаксичні конструкції, притаманні мові
ділових документів, уникати складних граматичних зворотів. Необ-
хідно використовувати стандартизовану термінологію, уникати ма-
ловідомих термінів і символів.
Після кожної анотації наводять ключові слова відповідною
мовою. Ключовим словом називається слово або стійке слово-
сполучення із тексту анотації, яке з точки зору інформаційного
пошуку несе смислове навантаження. Сукупність ключових слів
повинна відображати поза контекстом основний зміст наукової праці.

56
Загальна кількість ключових слів має бути не меншою від трьох і
не більшою від десяти.
Ключові слова подають у називному відмінку, друкують у
рядок, через кому.

3.4. Оформлення автореферату

Примірники автореферату, які здобувач подає до спеціалі-

зованої вченої ради разом з іншими документами та дисертацією,
друкують за тими ж правилами, які встановлені для друкування
дисертацій, із урахуванням певних особливостей.
За обсягом автореферат (без обкладинки і анотацій) не може
бути меншим від 1,3 авторських аркуша і перевищувати 1,9 автор-
ських аркуша для докторської і, відповідно, 0,7 та 0,9 авторських
аркуша для кандидатської дисертації при друкуванні через 1,5 інтерва-
ла або одинарним інтервалом з розміщенням від 40 до 44 рядків
на сторінці.
На лицьовому боці обкладинки автореферату подаються:
• назва організації, спеціалізована вчена рада якої прийняла
дисертацію до захисту;
• індекс УДК;
• прізвище, ім’я, по батькові здобувача;
• назва дисертації;
• шифр і найменування спеціальності за переліком паспортів
спеціальностей;
• підзаголовок “Автореферат дисертації на здобуття науко-
вого ступеня доктора (кандидата) (галузь наук)”;
• місто, рік (додаток 2).
На зворотному боці обкладинки автореферату вказується:
• організація, в якій виконане дисертаційне дослідження;
• науковий ступінь, вчене звання, прізвище та ініціали нау-
кового керівника і (або) консультанта, його місце роботи й посада;
• наукові ступені, вчені звання, місця роботи та посади,
прізвища та ініціали офіційних опонентів;
• дата і час проведення захисту, шифр спеціалізованої вче-
ної ради та адреса організації, при якій її створено;
• бібліотека, в якій можна ознайомитися з дисертацією;
• дата розсилання автореферату;
• підпис вченого секретаря спеціалізованої вченої ради (до-
даток 3).

57
 Серед учених звань наукового керівника і опонентів не ре-
комендується згадувати їх членство в громадських (недержавних)
академіях наук.
Автореферат не має титульного аркуша. Номери сторінок
проставляються в центрі верхнього берега сторінки. Нумерація
починається з цифри 1 на першій сторінці, де міститься загальна
характеристика роботи.
Структурні частини автореферату не нумерують, їх назви
друкують великими літерами симетрично тексту.

3.5. Видання автореферату

Дозвіл на друкування автореферату дає спеціалізована вче-

на рада тоді, коли приймає дисертаційну роботу до захисту.
Автореферат дисертації виготовляють друкарським спосо-
бом і видають у вигляді брошури тиражем 100 примірників.
Формат видання 145 х 215 мм (формат паперу і частка арку-
ша 60x90/16) з друкуванням тексту на обох сторонах аркуша.
На авторефераті мають бути вказані вихідні дані друкарні або
іншої установи, де друкувався автореферат, згідно з державним стан-
дартом. Відповідальність за наявність вихідних даних та за обов’яз-
кове розсилання авторефератів несе спеціалізована вчена рада.
Надрукований автореферат, у якому вказано дату захисту, розси-
лають не пізніше ніж за 30 днів до захисту дисертації згідно з пере-
ліком установ, затвердженим ВАК України, а також додатковим спис-
ком, визначеним спеціалізованою вченою радою (додаток 4). До нього
входять установи, в яких діють спеціалізовані вчені ради за профілем
дисертації, провідні установи за спеціальністю дисертації, зацікав-
лені організації, провідні вчені. Автореферат обов’язково розсилається
кожному члену спеціалізованої вченої ради.
Дата розсилання автореферату має бути підтверджена штам-
пом поштового відділення.
Один примірник дисертації, прийнятої до захисту, та два
примірники автореферату передаються до бібліотеки організації,
при якій створено спеціалізовану вчену раду, не пізніше ніж за
місяць до захисту і зберігаються там на правах рукопису.

3.6. Структура файла “Автореферат” на дискеті

До спеціалізованої вченої ради здобувачем наукового ступе-

ня подається також електронний варіант тексту автореферату ди-
58
сертації у двох примірниках (на двох гнучких магнітних дисках
(ГМД) - дискетах розміром 3,5 дюйма) у вигляді файла з ім’ям
агеf.rtf, структура якого повністю відповідає друкованому варіанту
автореферату, включаючи обкладинку.
Вищою атестаційною комісією України розроблене програм-
не забезпечення для формування банку даних про докторські та
кандидатські дисертації. Тому відповідним чином мають бути
сформовані електронні варіанти документів атестаційних справ.
Файл агеf.rtf треба готувати так:
Шрифт - Times Nev Roman Cyr.
Розмір шрифта - 12 пунктів.
Відстань між рядками - 1,5 інтервала.
Параметри сторінки - формат А4.
Розташування - книжне.
Верхній, нижній і лівий береги - 20 мм.
Правий берег - 10 мм.
Згадане програмне забезпечення сприймає файл агеf.rtf,
підготовлений у текстових редакторах Word 6 for Windows 3.х або
Word 7 for Windows 95, але не Word 8 for Windows 97: кодова табли-
ця останнього не збігається з кодовими таблицями попередніх версій.
Рисунки, інші допоміжні графічні зображення та матеріали
в електронному варіанті автореферату можуть бути виготовлені
тільки у вищезгаданих форматах. Якщо це неможливо зробити або
така інформація не вміщується на дискеті, то їх можна не наводити.
Питання для самоконтролю
1. Що означає поняття “автореферат”?
2. З якою метою пишеться автореферат дисертації?
3. Якою мовою потрібно друкувати автореферат?
4. Що і як потрібно розкривати в авторефераті?
5. Якою має бути структура автореферату?
6. Які рубрики доцільно використовувати в загальній харак-
теристиці дисертаційної роботи?
7. Якою має бути основна частина автореферату?
8. Як подаються висновки в авторефераті?
9. В яких формах може втілюватися практичне значення ди-
сертації?
10. Якими документами підтверджується впровадження ре-
зультатів дослідження?
11. Як потрібно подавати список опублікованих праць здобувача?
12. Яким має бути обсяг автореферату?
59
 Розділ 4
ВІДГУКИ НА ДИСЕРТАЦІЙНУ РОБОТУ
ТА АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ

4.1. Відгук наукового керівника

(наукового консультанта)

Науковий керівник - особа, призначена наказом ректора ви-

щого навчального закладу або керівника наукової установи керів-
ником аспіранта (здобувача) з підготовки дисертації.
Науковий консультант - особа, призначена наказом ректора
вищого навчального закладу або керівника установи консультантом
докторанта з підготовки дисертації.
Завершену дисертаційну роботу здобувач подає науковому
керівнику (науковому консультанту) для перевірки та підготовки
відгуку на неї. Якщо дисертаційна робота, з погляду наукового
керівника, готова до захисту на спеціалізованій вченій раді, відпо-
відна рекомендація дається ним у кінці відгуку.
Датований та підписаний відгук наукового керівника (науко-
вого консультанта) має дати характеристику проведеної наукової
роботи. Він складається із самостійності та актуальності наукового
дослідження; відповідності змісту дисертаційної роботи плану; пере-
ліку основних методів та інструментарію дослідження; рівня засто-
сування здобувачем теоретичних знань для розв’язання конкретних
практичних завдань; визначення глибини і комплексності підходу при
аналізі економічних, соціальних, політичних та правових процесів;
оцінки якості виконаної дисертаційної роботи та ефективності запро-
понованих заходів; зазначення недоліків; загальної оцінки роботи
(позитивної або негативної) та висновку про можливість допуску ди-
сертаційної роботи до захисту на спеціалізованій вченій раді.
Відгук наукового керівника (наукового консультанта) по-
дається у спеціалізовану вчену раду разом із дисертаційним дослі-
дженням, яке повинне пройти експертизу на відповідність його
встановленим вимогам ВАК України.

4.2. Відгук офіційного опонента на дисертацію

Офіційний опонент - це особа, призначена вченою радою із

захисту дисертацій або ВАК України з компетентних у певній га-

60
лузі науки вчених, які мають прорецензувати дисертацію, надати
на неї та автореферат письмовий відгук, особисто брати участь у
процесі публічного захисту і виступити з викладом змісту відгуку.
Спеціалізована вчена рада призначає для захисту дисертації
офіційних опонентів з числа компетентних учених із спеціальності,
за якою подано дисертацію, таким чином, щоб забезпечити неза-
лежність експертизи.
Зразок відомостей про офіційних опонентів на захисті ди-
сертації на здобуття наукового ступеня кандидата (доктора) наук
наведено в додатку 12.
Для розгляду докторської дисертації призначають трьох офі-
ційних опонентів - докторів наук, причому тільки один із них може
бути членом спеціалізованої вченої ради, де відбувається захист, або
співробітником установи, в якій створено спеціалізовану вчену раду.
Для розгляду кандидатської дисертації призначають двох
офіційних опонентів, з яких один повинен бути доктором наук, а
другий - доктором або кандидатом наук, причому тільки один із
них може бути членом спеціалізованої вченої ради, де відбуваєть-
ся захист, або співробітником установи, в якій створено цю
спеціалізовану вчену раду.
Офіційними опонентами не можуть бути голови, заступни-
ки голів і вчені секретарі спеціалізованих учених рад, в яких роз-
глядають дисертацію, наукові керівники, співавтори опублікованих
праць здобувача, а також ректори і проректори вищих навчальних
закладів, керівники організацій та їхні заступники, співробітники ка-
федр, лабораторій, секторів, відділів, де виконувалась дисертація, де
працює здобувач або де проводились науково-дослідні роботи, щодо
яких здобувач є замовником чи виконавцем (співвиконавцем).
Офіційні опоненти не можуть бути співробітниками однієї і
тієї ж організації (установи).
Офіційними опонентами не можуть бути члени президії та
працівники апарату ВАК України. Члени експертних рад ВАК
України можуть бути призначені офіційними опонентами за ви-
няткових обставин з дозволу ВАК України.
Відгук офіційного опонента про дисертацію, його виступ
на засіданні спеціалізованої вченої ради є необхідним елементом
творчих дебатів на захисті наукової роботи, гарантом точного й
повного виконання встановлених вимог до дисертації. Від ретель-
ності експертизи, аргументованості й повноти висновків офі-
ційного опонента великою мірою залежить оцінка дисертаційної

61
роботи спеціалізованою вченою радою, об’єктивність рішення
щодо присудження наукового ступеня. Критичний підхід до
дисертаційного дослідження - головний критерій високого професіо-
налізму офіційного опонента й вирішальна умова конструктивної
дискусії під час захисту.
Офіційний опонент на підставі вивчення дисертації та праць
здобувача, опублікованих за темою наукового дослідження, висвіт-
лює в поданому до спеціалізованої вченої ради відгуку такі обов’яз-
кові питання, як актуальність обраної теми, ступінь обґрунтованості
наукових положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у
дисертації, їх достовірність і новизна, повнота їх викладу в опублі-
кованих працях. У відгуку подаються зауваження щодо змісту ди-
сертації та висновок щодо її відповідності встановленим вимогам.
Визначаючи актуальність теми, доцільно вказати на її зв’язок
із державними чи галузевими науковими програмами, пріоритет-
ними напрямами розвитку науки й техніки, визначеними Верхов-
ною Радою України тощо.
Оцінка обґрунтованості наукових положень дисертації, їх дос-
товірності й новизни повинна бути об’єктивною та відображати як
позитивні, так і негативні ознаки праці, зокрема опонент має наголоси-
ти на ключових проблемах, звернути увагу на висновки й твердження,
що викликають сумніви й можуть слугувати підґрунтям для дискусії
під час захисту дисертації. Офіційний опонент оцінює висновки здо-
бувача щодо значущості його праці для науки й практики та вказує
можливі конкретні шляхи використання результатів дослідження. У
відгуку опонент також має оцінити зміст дисертації, її завершеність
у цілому й викласти зауваження щодо її оформлення.
Повнота викладу основних результатів дисертації в науко-
вих фахових виданнях має висвітлюватись опонентом із урахуван-
ням встановлених вимог. Крім того, опонент повинен у своєму
відгуку підкреслити ідентичність змісту автореферату й основних
положень дисертації.
Якщо опонент встановив брак новизни або недостатню об-
ґрунтованість висновків дисертації, її низьку наукову й практичну
цінність, виявив помилки або порушення вимог щодо оформлення
дисертації (запозичення чужих праць без посилань, невідповідність
змісту дисертації спеціальності, за якою вона подана до захисту та
ін.), у відгуку мають бути вказані конкретні причини, через які здо-
бувачеві не може бути присуджено науковий ступінь.

62
 Якщо думка офіційного опонента щодо наукової якості ди-
сертаційної роботи позитивна, він повинен достатньо повно й ар-
гументовано сформулювати, які конкретно отримані нові науково
обґрунтовані результати в певній галузі науки, що в сукупності
вирішують важливу наукову проблему; або які отримані нові науко-
во обґрунтовані розробки в певній галузі науки, що забезпечують
розв’язання значної прикладної проблеми; або які отримані нові
науково обґрунтовані теоретичні і (чи) експериментальні резуль-
тати, що в сукупності є значним досягненням для розвитку конк-
ретного напряму певної галузі науки.
Опоненту слід пам’ятати, що результати наукових дослід-
жень, за якими здобувач захистив кандидатську дисертацію, не
можуть виноситися на захист докторської дисертації.
У позитивному висновку щодо кандидатської дисертації
опонент повинен вказати, що вона є завершеною працею, в якій
отримані нові науково обґрунтовані результати, що в сукупності
вирішують конкретне наукове завдання суттєвого значення для пев-
ної галузі науки; або в якій отримані нові науково обґрунтовані
теоретичні і (чи) експериментальні результати, що в сукупності є
суттєвими для розвитку конкретного напряму певної галузі науки.
У відгуку не можна ухилятися від аргументованої оцінки
наукового рівня дисертації по суті, тому короткий формальний
висновок про те, що дисертація відповідає встановленим вимо-
гам, є неприйнятним. Відгук не повинен мати невизначений ха-
рактер, як це буває, коли використовують формулювання, подібні
до таких: “значний науковий інтерес”, “суттєвий внесок”, “крок
до вирішення проблеми” та ін.
Можливі випадки, коли за наявності в дисертації таких рис, як
актуальність теми, певні новизна й практична значущість, опонент
не вважає її науковий рівень таким, що відповідає встановленим кри-
теріям, тобто не рекомендує присуджувати здобувачеві відповідний
науковий ступінь. У цьому разі у відгуку необхідно відзначити ті ре-
зультати дисертації, які незалежно від рішення щодо присудження
наукового ступеня доцільно використати в науці та практиці.
Офіційний опонент має право вимагати необхідні додаткові
матеріали від здобувача чи керівника установи, де виконувалась
дисертація або де працює здобувач, а також від наукового керів-
ника (наукового консультанта).

63
 Якщо оцінка дисертації позитивна, відгук опонента подаєть-
ся до спеціалізованої вченої ради у двох примірниках, якщо нега-
тивна - у трьох примірниках.
Відгук повинен бути особисто підписаний офіційним опо-
нентом і засвідчений печаткою установи, де працює опонент.
Термін подання відгуку офіційного опонента на дисертацій-
ну роботу до спеціалізованої вченої ради - один місяць з дня одер-
жання опонентом дисертації та автореферату. Копії письмових
відгуків офіційних опонентів видають здобувачеві не пізніше як
за десять днів до захисту дисертації.
Під час виступу на захисті дисертації опонент викладає по-
вністю зміст свого відгуку.
Спеціалізована вчена рада має повернути офіційному опо-
ненту відгук для доопрацювання, якщо він не відповідає вказаним
вимогам, або замінити офіційного опонента.
Офіційні опоненти зобов’язані бути присутніми на захисті
дисертації. Якщо з поважної причини відсутній один з офіційних
опонентів, захист дисертації може відбутися за умови позитивно-
го відгуку відсутнього опонента. Тоді на засіданні спеціалізованої
вченої ради оголошується відгук відсутнього опонента і заслухо-
вується виступ додаткового офіційного опонента, затвердженого
керівництвом спеціалізованої вченої ради до захисту дисертації.
Захист дисертації не може відбутись у разі відсутності двох
офіційних опонентів або у разі відсутності офіційного опонента,
який подав негативний відгук про дисертацію.

4.3. Відгуки на автореферат

дисертаційної роботи

Автореферат дисертаційної роботи направляється відповід-

ною спеціалізованою вченою радою на зовнішню рецензію. До
рецензування залучаються провідні фахівці органів державної вла-
ди та місцевого самоврядування, що мають, як правило, науковий
ступінь або вчене звання, а також наукові та науково-педагогічні
працівники науково-дослідних установ або вищих навчальних зак-
ладів тощо.
У відгуку мають бути визначені актуальність обраної теми,
практична значущість виконаної дисертаційної роботи, дана харак-
теристика щодо розкриття теми роботи, відповідність її змісту зав-
данням. Рецензент робить висновок щодо використання в роботі

64
сучасних методів дослідження, методичних підходів, розроблених
здобувачем для вдосконалення діяльності організації, яка була
об’єктом дослідження.
У рецензії дається загальна оцінка дисертаційної роботи
(оформлення, стиль, грамотність викладу). За бажанням рецензент
може висловити зауваження, визначити недоліки та думку про
оцінку дисертації, робить висновок, що представлена дисертаційна
робота цілком відповідає вимогам ВАК України, “Порядку прису-
дження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого
наукового співробітника”.
Відгук має бути підписаний та завірений печаткою органі-
зації, в якій працює рецензент.
Питання для самоконтролю
1. Сформулюйте офіційний статус наукового керівника й
наукового консультанта.
2. Яку роль в експертизі дисертаційної роботи відіграють
відгуки?
3. Сформулюйте вимоги до відгуку наукового керівника (кон-
сультанта) здобувача.
4. Яку роль відіграє в експертизі дисертаційної роботи офі-
ційний опонент?
5. Сформулюйте вимоги до відгуку офіційного опонента на
дисертацію.
6. Яка структура відгуку офіційного опонента на дисертацію?
7. Які вимоги ВАК України до відгуків на автореферат ди-
сертаційної роботи?

65
 Розділ 5
ПРОЦЕДУРА ПОПЕРЕДНЬОГО ЗАХИСТУ
ТА ПРЕЗЕНТАЦІЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

5.1. Організація проведення попередньої

експертизи дисертаційної роботи

Відповідно до п. 18 постанови Кабінету Міністрів України “Про

затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння
вченого звання старшого наукового співробітника” організація (уста-
нова), де виконувалася дисертація або до якої був прикріплений здо-
бувач, проводить попередню експертизу дисертації і робить висновок
про її наукову та практичну цінність (далі - Висновок).
Для проведення експертизи дисертаційної роботи на від-
повідність її встановленим вимогам здобувач повинен подати до спе-
ціалізованої вченої ради Національної академії наступні документи
(додаток 8):
• письмову заяву здобувача на ім’я голови спеціалізованої
вченої ради Національної академії з проханням провести попередню
експертизу кандидатської (докторської) дисертації, в якій необхід-
но зазначити, чи вперше захищається ця дисертація;
• клопотання-характеристику керівника відповідного дер-
жавного органу, якщо здобувач наукового ступеня обіймає посаду
державного службовця;
• засвідчену печаткою за основним місцем роботи або на-
вчання ксерокопію першої сторінки паспорта здобувача (2 прим.);
• особовий листок з обліку кадрів з фотокарткою, засвідче-
ний відділом кадрів за основним місцем роботи;
• засвідчені нотаріально копії дипломів про вищу освіту та
про наукові ступені (вчені звання);
• засвідчене підписами і печаткою установи посвідчення про
складені кандидатські іспити;
• засвідчену в установленому порядку копію наказу про за-
рахування до аспірантури;
• висновок міжкафедрального семінару (2 прим.);
• автореферат захищеної здобувачем дисертації на здобуття
наукового ступеня кандидата наук (для докторських дисертацій);
• дисертаційну роботу, оформлену згідно з вимогами ВАК
України (у брошурованому вигляді);

66
 • примірник захищеної кандидатської дисертації (для здо-
бувачів наукового ступеня доктора наук);
• автореферат дисертації, оформлений згідно з вимогами
ВАК України;
• перераховані в авторефераті монографії, брошури, статті
(відбитки або копії), тексти депонованих та анотованих в журна-
лах рукописів наукових праць, тези доповідей (копії) - в одному
примірнику;
• письмовий відгук наукового керівника (наукового консуль-
танта), засвідчений печаткою установи, в якій він працює;
• рецензії фахівців-експертів на дисертаційну роботу;
• акти впровадження (зразок акта впровадження результатів
дисертаційного дослідження наведено у додатку 11);
• список опублікованих праць за профілем дисертації, які вийш-
ли друком у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України;
• файл з текстом автореферату дисертаційної роботи;
• файл з текстом дисертації;
• чотири поштові картки з марками та вказаними адресами
здобувача (2 картки) та спеціалізованої вченої ради (2 картки).
Висновок установи - це документ, в якому має бути визначено,
чи відповідає дисертаційна робота вимогам “Порядку присуджен-
ня наукових ступенів та присвоєння вченого звання старшого нау-
кового співробітника”.
Керівник організації (установи) та керівник міжкафедраль-
ного семінару, на якому була проведена попередня експертиза ди-
сертаційної роботи, несуть персональну відповідальність за якість,
об’єктивність і своєчасність підготовки Висновку.
Спеціалізовані вчені ради Національної академії приймають ди-
сертації до розгляду тільки за наявності Висновку, підготовленого згідно
з цим порядком проведення попередньої експертизи дисертаційних
робіт на здобуття наукового ступеня в Національній академії.
Для одержання Висновку щодо дисертації здобувач пови-
нен подати відповідну письмову заяву (додаток 7), погоджену із
завідувачем кафедри, де виконувалась дисертація і пройшло по-
переднє обговорення дисертаційної роботи, на ім’я президента На-
ціональної академії.
До заяви додаються по три примірники рукопису дисертації,
роздрукованого проекту автореферату, списку опублікованих нау-
кових праць за профілем дисертації, які вийшли друком у фахо-
вих наукових виданнях, затверджених ВАК України (додаток 15).

67
 До заяви здобувача додається подання (службова записка)
завідувача кафедри, де виконувалась дисертація, в якому визнача-
ються пропозиції щодо форми проведення попередньої експертизи
дисертаційної роботи (міжкафедральний семінар чи розширене за-
сідання кафедри, далі - Семінар), кандидатури керівника Семіна-
ру, рецензентів, ученого секретаря Семінару, кількісного та якіс-
ного складу учасників Семінару та термінів його проведення.
Керівник Семінару визначає порядок розгляду та обговорення
дисертаційної роботи на рівні Семінару, дає доручення відділу ко-
ординації діяльності спеціалізованих вчених рад та атестування нау-
кових кадрів управління підготовки наукових та науково-педагогічних
кадрів у тижневий термін підготувати спільно із завідувачем кафед-
ри, від якого надійшло подання (службова записка), розпорядження
віце-президента Національної академії, який відповідає за наукову
роботу. У розпорядженні обов’язково мають бути визначені:
• керівник Семінару (як правило, доктор наук);
• персональний та кількісний склад рецензентів - не менше
3 докторів наук за профілем дисертації для підготовки рецензій на док-
торську дисертацію та не менше 2 докторів (кандидатів) наук за профі-
лем дисертації - для підготовки рецензій на кандидатську дисертацію;
• строки подання рецензентами рецензій - не більше двох
тижнів;
• учений секретар Семінару;
• персональний склад наукових та науково-педагогічних пра-
цівників Національної академії, які запрошуються до участі в об-
говоренні дисертаційної роботи. У роботі Семінару обов’язково
мають взяти участь члени спеціалізованих вчених рад Національ-
ної академії за профілем дисертації (у кількості не менше 3 осіб -
під час проведення попередньої експертизи докторської дисертації
та не менше 2 осіб - для кандидатської дисертації);
• персональний склад комісії для складання Висновку (до скла-
ду комісії з підготовки Висновку обов’язково мають входити керів-
ник Семінару, вчений секретар Семінару, а також рецензенти (за
необхідності можливий варіант - запрошення рецензентів з інших
установ), які були призначені для ґрунтовного вивчення роботи);
• час і місце проведення Семінару;
• процедура інформаційного забезпечення порядку підготов-
ки та проведення Семінару.
Управління підготовки наукових та науково-педагогічних
кадрів Національної академії спільно із Прес-центром і Центром

68
інформаційних технологій Національної академії кожного першого
робочого дня поточного місяця розміщує План-графік на відповід-
них загальноакадемічних дошках оголошень Національної академії,
на офіційній сторінці Національної академії в мережі Інтернет і роз-
силає поштою згідно із загальноакадемічним списком розсилки.
Керівники Семінарів не пізніше ніж за 7 днів до проведення
заходу мають розміщувати на відповідних загальноакадемічних
дошках оголошень інформацію про кафедру, яка організовує Семі-
нар; його керівника і секретаря; час та місце проведення; пріз-
вище, ініціали та місце роботи здобувача і його наукового керів-
ника (консультанта); тему дисертації; а також список визнаних
фахівців-експертів з проблематики дисертаційного дослідження, які
обов’язково будуть брати участь у Семінарі.
Керівник Семінару, на якому була проведена попередня екс-
пертиза дисертаційної роботи, несе персональну відповідальність
за якість, об’єктивність і своєчасність підготовки Висновку, його
сувору відповідність вимогам Порядку присудження наукових сту-
пенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробіт-
ника та ВАК України.
Процедура обговорення дисертаційної роботи на Семінарі
включає:
1. Доповідь здобувача у вигляді презентації з використанням
ілюстративних матеріалів, підготовлених у форматі Роwег Роint.
Структура доповіді:
• тема роботи, науковий керівник (консультант), кафедра
(відділ), до якої був прикріплений здобувач;
• актуальність теми дисертації та її зв’язок з науково-дослід-
ними роботами Національної академії;
• наукова новизна дисертації;
• практичне значення роботи;
• відомості про використання результатів дисертаційної роботи
у діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування;
• оприлюднення результатів дисертаційного дослідження.
2. Роз’яснення окремих положень, висновків та особливос-
тей роботи здійснюється у формі запитань і відповідей. Кількість
запитань не регламентується.
3. Рецензенти мають надати підготовлені письмові рецензії, які
потім додаються до Висновку, а також чітко і конкретно викласти
учасникам Семінару позитивні та негативні риси роботи (додаток 13).
Особливо це стосується основних наукових положень дисертації, їх

69
достовірності та обґрунтованості. Висновок рецензента щодо роботи
повинен бути однозначним (позитивний чи негативний).
4. Науковий керівник (науковий консультант) має надати
письмовий відгук, який потім додається до Висновку.
5. В обговоренні роботи можуть взяти участь присутні на
Семінарі провідні фахівці органів державної влади та місцевого са-
моврядування, що мають, як правило, науковий ступінь або вчене
звання, а також наукові та науково-педагогічні працівники науково-
дослідних установ або вищих навчальних закладів, у тому числі
особи, які не були названі в офіційному розпорядженні по установі.
6. Результатом обговорення дисертаційної роботи має стати
Висновок, який оформлюється у формі витягу з протоколу засі-
дання Семінару (додаток 10). Він підписується керівником та вче-
ним секретарем Семінару із зазначенням їхніх наукових ступенів
та вчених звань. Термін оформлення Висновку - не більше одного
місяця від дня проведення та обговорення дисертаційної роботи.
Загальні положення. При створенні презентації здобувач
повинен вирішити два важливих завдання:
1. Створити короткий анотований конспект свого виступу.
2. Створити допоміжні анімаційні ефекти для підвищення
сприйняття викладеного матеріалу.
Презентацію рекомендується виконувати за допомогою про-
грамного забезпечення MS Power Point 97 (або 2000). Для презен-
тації необхідно:
• вивчити основні рекомендації з розробки презентацій;
• ознайомитися з методиками щодо оформлення рисунків,
таблиць та інших візуальних об’єктів;
• вибрати ключові й найважливіші моменти доповіді;
• вибрати стиль презентації й продумати варіанти розміщен-
ня різних візуальних об’єктів.
Структура презентації. Презентація складається з окремих
слайдів. Кожний слайд складається з кількох візуальних об’єктів,
які можна поділити на такі групи:
• текст;
• табличний матеріал;
• діаграми;
• рисунки і фотографії;
• схеми і креслення.
Перша вимога до слайда - він не обов’язково має бути
самопояснюючим. Часто він виявляється ефективним саме тоді,
коли не може бути зрозумілим, поки здобувач наукового ступеня
70
не прокоментує. Таким чином, слайд повинен бути підтримкою
здобувачеві, а не його замінником.
Основні етапи презентації повинні корелювати зі змістом
доповіді здобувача та в кожному окремому випадку можуть мати
свої особливості.
Рекомендований обсяг. Кількість окремих слайдів презента-
ції залежить від особливостей доповіді здобувача та його практич-
них навичок роботи з програмою MS Power Point і в кожному ок-
ремому випадку може відрізнятися. При розробці презентації ре-
комендується дотримуватися наступних рекомендацій.
1. Загальна тривалість доповіді має бути: для кандидатської ди-
сертації - не більше 15 хвилин, для докторської - не більше 20 хвилин.
2. Кожні 20-30 секунд на екрані презентації повинно щось
змінюватися (наприклад, з’явитися наступна частина тексту, зміни-
тися місцезнаходження якогось об’єкта, з’явитися новий слайд).
3. Максимальна кількість слайдів не повинна перевищува-
ти 20-25.
4. На першому слайді мають бути відображені тема дисертацій-
ної роботи, прізвище здобувача та наукового консультанта, рік захисту.
5. На другому слайді викладається обґрунтування вибору
теми дисертаційної роботи та необхідності її виконання для вирі-
шення практичних проблем.
6. На наступному слайді визначається мета дисертаційної
роботи (додатково можливо - основні завдання дослідження та
шляхи їх вирішення).
7. На наступних слайдах відображаються основні етапи та
найважливіші результати дисертаційної роботи.
8. На останніх одному-двох слайдах відображаються загальні
висновки, основні результати та рекомендації до впровадження
результатів дисертаційної роботи.
Рекомендації до створення презентації. Створення презента-
ції залежить від рис характеру доповідача та аудиторії, перед якою
планується робити доповідь. Проте бажано при її створенні вра-
хувати наступне:
• використовуйте (якщо можливо) стандартні шаблони пре-
зентації, оскільки вони вже пророблені дизайнерами;
• пам’ятайте, що погляд завжди опускається з правого верх-
нього кута в лівий нижній кут;
• розміщуйте більш важливі об’єкти у правому верхньому
куті, а в лівому нижньому - менш важливі;

71
 • враховуйте умови розділення слайда-документа на різні зони;
• пам’ятайте, що в перший момент сприйняття увага спря-
мовується на кути слайда;
• обирайте необхідний стиль розмітки і рідше користуйтесь
розміткою “Пустий слайд”;
• дотримуйтесь того, що вільна, “невикористана” площа на-
очної поверхні - до 30%; використана - не більше 70%;
• обережно змінюйте фон і кольорові співвідношення текс-
ту та фону;
• пам’ятайте, що команда Застосуйте шаблон оформлення
діє на всі слайди вашої презентації і не може бути застосована
тільки до цього слайда;
• використовуйте короткі текстові описи. Якомога більше
використовуйте схеми, таблиці, діаграми, рисунки;
• пам’ятайте: щоб об’єкт з’явився, а потім зник, створіть два
однакових слайди, але на другому відключіть ефекти анімації;
• не застосовуйте яскравих і строкатих допоміжних об’єктів;
• не застосовуйте багато ефектів анімації;
• обережно використовуйте ефект анімації “виповзання” -
він надто повільний;
• обережно використовуйте ефект “поява тексту по літерах” -
він також суттєво зупинить вашу презентацію;
• обережно використовуйте анімаційні ефекти для “останніх”
об’єктів, інакше вони почнуть пересікати попередні й мерехтіти в
очах;
• пам’ятайте, що не варто без особливої потреби застосову-
вати ефекти до заголовків слайда;
• дотримуйтесь єдиного стилю розміщення об’єктів;
• виберіть певні (однакові) типи ефектів для однакових за
суттю об’єктів;
• пам’ятайте: на читання кожних 6 символів потрібна
мінімум 1 секунда;
• пам’ятайте: сумарний час “проявлення” слайда не пови-
нен перевищувати 3-5 секунд, крім випадку, коли вам дійсно необ-
хідно затримати появу об’єкта.
Основні рекомендації до відображення тексту:
• лаконічний текст сприймається краще, ніж текст, засміче-
ний додатковими елементами;
• у горизонтальній колонці бажано використовувати не
більше 40-50 знаків, у тексті з більш довгими рядками важче шу-
кати початок наступного рядка;
72
 • шрифт, що найкраще читається, - 16-20 розміру, через два
інтервали, не використовуйте шрифтів менше 10 пунктів;
• корисно зберігати спадкоємність шрифтів і не використо-
вувати більше трьох накреслень;
• виділення (напівжирний, курсив, ущільнений шрифт) тре-
ба використовувати обережно. Надлишок виділених фрагментів
може виглядати нав’язливо;
• корисно використовувати короткі абзаци, які мають пере-
вагу над довгими, не розбитими на абзаци текстами;
• текст з обрамленням привертає більш пильну увагу, ніж
без нього.
При створенні таблиць на презентації необхідно дотриму-
ватись таких рекомендацій:
• частіше застосовуйте лінії товщиною в 0,5 або 1 пункт;
• не застосовуйте ліній товщиною більше 3-4 пунктів;
• не використовуйте більше трьох стилів ліній у вашій таблиці;
• уникайте оформлення таблиці подвійними лініями;
• застосовуйте центровані абзаци в заголовках таблиці;
• не використовуйте більше двох варіантів заливки осеред-
ку таблиці;
• уникайте заливки осередків таблиці сірим кольором (інтен-
сивність понад 30). Забезпечте зазор між текстом таблиці та її гра-
ницею не менше 3 пунктів, а краще 6 або 9 пунктів;
• формуйте таблицю так, щоб був виділений тільки один
рядок (колонка) з найважливішим результатом.
При використанні діаграм дотримуйтесь таких рекомендацій:
• не зловживайте ефектами обсягу, інакше ви втратите наоч-
ність вашої діаграми;
• використовуйте різноманітні варіанти штриховки;
• виділяйте червоним кольором найважливіший графік;
• використовуйте максимально контрастні кольори для
різних графіків (а краще різноманітні штрихи);
• не використовуйте велику кількість графіків на одній діаграмі.
При застосуванні та виборі кольорів пам’ятайте, що у міру
комфортності - дискомфортності колірні поєднання розташовують-
ся в наступному порядку (за зменшенням):
Зона комфортності: синій на білому; чорний на жовтому;
зелений на білому; чорний на білому; жовтий на чорному; білий
на чорному; зелений на червоному; червоний на жовтому.

73
 Нейтральне сприймання: білий на синьому; червоний на
білому; синій на жовтому; оранжевий на чорному; жовтий на си-
ньому; оранжевий на білому; білий на зеленому.
Зона дискомфортності (не рекомендується використову-
вати): червоний на зеленому; коричневий на білому; білий на ко-
ричневому; коричневий на жовтому; жовтий на коричневому; білий
на червоному; жовтий на червоному.
Презентації подаються на дискеті 3,5”. Дискета повинна мати
наклейку з прізвищем та підписом здобувача. На дискеті розмі-
щується один файл. Назва файла презентації - прізвище здобувача.
У Висновку обов’язково вказуються персональний склад усіх
учасників Семінару із зазначенням їхніх посад, наукових ступенів
та вчених звань.
Підготовлений Висновок подається до управління підготов-
ки наукових та науково-педагогічних кадрів Національної академії,
не пізніше 30 діб встановлюється відповідність його оформлення
вимогам ВАК України. У разі потреби внесення коректив Висно-
вок передається вченому секретареві міжкафедрального Семіна-
ру для доопрацювання.
Узгоджений варіант Висновку (два примірники) затверджу-
ється президентом Національної академії. Його підпис засвідчується
гербовою печаткою.
Перший примірник Висновку зберігається у звітній доку-
ментації кафедри або відповідного навчально-наукового комплек-
су, на базі яких проводився Семінар, другий і третій примірники
видаються здобувачеві.
Загальний термін проведення попередньої експертизи дисер-
таційної роботи на здобуття наукового ступеня та видачі здобуваче-
ві Висновку не може перевищувати двох місяців для кандидатської
дисертації і трьох місяців - для докторської дисертації.
Відповідно до п.18 Порядку Висновок має бути виданий здо-
бувачеві не пізніше ніж через два місяці після надходження для
попередньої експертизи кандидатської та не пізніше ніж через три
місяці - докторської дисертації.
Висновок підлягає затвердженню лише в разі дотримання ви-
мог процедури проведення попередньої експертизи дисертаційних
робіт на здобуття наукового ступеня в галузі державного управління.
Термін дії Висновку становить один рік, тому він обов’язко-
во датується.

74
 Попередня експертиза дисертаційних робіт у регіональних
інститутах державного управління Національної академії має про-
ходити за аналогічною процедурою.
Здобувачі наукового ступеня, які виконували дисертаційну ро-
боту за межами Національної академії і бажають захищатися у спе-
ціалізованих вчених радах Національної академії, проходять аналогіч-
ну процедуру. Результатом експертизи їхніх дисертаційних робіт у
Національній академії, регіональних інститутах державного управ-
ління Національної академії має бути витяг з протоколу Семінару.
Відповідно до п. 17 “Порядку присудження наукових ступенів
і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника”,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня
2007 р. № 423, здобувач наукового ступеня кандидата наук, який не
має повної вищої освіти в галузі науки, з якої підготовлено дисерта-
цію, складає додаткові кандидатські іспити, перелік яких визначає
спеціалізована вчена рада за програмами, затвердженими Міністер-
ством освіти і науки України. Крім того, з метою забезпечення єди-
них вимог до здобувачів наукових ступенів, об’єктивності атестацій-
них висновків експертних рад (п. 29), а також з метою здійснення
контролю рівня теоретичної підготовки здобувачів, що відповідає
науковому ступеню кандидата наук, президія ВАК України встано-
вила обов’язковим запрошення на засідання експертних рад здобу-
вачів наукового ступеня кандидата наук, які не мають повної вищої
освіти в галузі, з якої підготовлено дисертацію (додаток 23).

5.2. Представлення дисертаційної роботи

до попереднього захисту
у спеціалізованій вченій раді

Дисертаційна робота має бути представлена до захисту ра-

зом із відгуком наукового керівника та рецензіями, які надаються
науковцями (експертами) з державного управління, представни-
ками органів державної влади й місцевого самоврядування.
Прийом дисертації до захисту ухвалюється спеціалізованою
вченою радою з дотриманням наступних умов:
• її зміст відповідає спеціальності, за якою спеціалізованій
ученій раді дозволено приймати дисертації до захисту;
• основні результати дисертаційного дослідження досить
повно висвітлено в наукових фахових виданнях.

75
 Згідно з постановою ВАК України “Про опублікування ре-
зультатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і канди-
дата наук та їх апробацію” будь-які друковані праці (тези, доповіді,
матеріали тощо) конференцій, конгресів, симпозіумів, семінарів,
шкіл тощо є свідченням апробації дисертаційної роботи і нале-
жать до опублікованих праць, які додатково відображають наукові
результати дисертації.
Відповідно до постанови президії ВАК України “Про публі-
кації основного змісту матеріалів дисертації” включення до списку
наукових праць, в яких висвітлюється основний зміст дисертації,
двох чи більше фактично тотожних за науковим змістом статей,
опублікованих у фахових виданнях, заборонено. У цьому випадку
президія ВАК України скасовує рішення спеціалізованої вченої ради
про присудження наукового ступеня, а до спеціалізованих вчених
рад та їх керівництва вживає заходів, зазначених у постанові Кабінету
Міністрів України п. 30 “Порядку присудження наукових ступенів і
присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника”.
Згідно з постановою ВАК України “Про підвищення вимог
до фахових видань, внесених до переліків ВАК України” визначе-
но, що до друку у фахових виданнях приймаються ті статті, які
містять такі необхідні елементи:
• постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із
важливими науковими чи практичними завданнями;
• аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатко-
вано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор;
• виділення невирішених раніше частин загальної пробле-
ми, котрим присвячується стаття;
• формулювання мети або цілей статті (постановка завдання);
• виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрун-
туванням отриманих наукових результатів;
• висновки з даного дослідження;
• перспективи подальших розвідок у даному напрямі.
Відповідно до наказу ВАК України “Про опублікування ре-
зультатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кан-
дидата наук та їх апробацію” спеціалізовані вчені ради повинні
приймати до захисту дисертації на здобуття наукового ступеня:
• доктора наук з державного управління за умови наявності
не менше 20 публікацій за темою дисертації у наукових фахових
журналах, а також в інших періодичних наукових фахових виданнях

76
України (їх перелік затверджує ВАК України) або інших країн, з
них не більше 5 статей у електронних наукових фахових виданнях;
• кандидата наук з державного управління за умови наяв-
ності не менше трьох публікацій за темою дисертації у наукових
фахових журналах, а також в інших періодичних наукових фахо-
вих виданнях України (їх перелік затверджує ВАК України) або
інших країн, з них одна стаття може бути опублікована у елект-
ронних наукових фахових виданнях.
Основні вимоги ВАК України до публікації особистої моно-
графії (на здобуття наукового ступеня доктора наук) передбачають:
• наявність рекомендації вченої ради установи, вищого на-
вчального закладу;
• наявність рецензії не менше двох докторів наук, фахівців
за спеціальністю дисертації, що має бути зазначено у вихідних
даних монографії;
• тираж не менше 300 примірників;
• наявність міжнародного реєстраційного номера ISBN;
• повне дотримання вимог щодо редакційного оформлення
монографії згідно з державними стандартами України;
• наявність монографії у фондах бібліотек України (за вимо-
гами ВАК України, додаток 6);
• обсяг основного змісту - не менше 15 обліково-видавни-
чих аркушів (у галузі гуманітарних та суспільних наук).
Обов’язковою вимогою до наукових публікацій здобувачів є
наявність в одному випуску (номері) журналу (або іншого друкова-
ного видання) не більше однієї статті здобувача за темою дисертації.

5.3. Попередній розгляд дисертації

у спеціалізованій вченій раді

Спеціалізована вчена рада приймає дисертацію для поперед-

нього розгляду за наявності документів за встановленим переліком
і доручає комісії з членів ради (фахівцям за профілем дисертації)
подати Висновок про науковий рівень дисертації, відповідність її
профілю ради, про кількість і обсяг публікацій та про повноту
опублікованих матеріалів дисертації, а також пропозиції щодо офі-
ційних опонентів та розсилання автореферату дисертації.
Розглядаючи докторську дисертацію, комісія ради повинна
визначити, якою мірою в ній використані матеріали й висновки
кандидатської дисертації здобувача.

77
 Матеріали кандидатської дисертації можуть використовува-
тися лише в оглядовій частині докторської дисертації. Не дозво-
ляється захищати в докторській дисертації положення, наукові ре-
зультати та висновки, які захищені здобувачем у кандидатській
дисертації. Докторську дисертацію не може захищати здобувач,
який не має наукового ступеня кандидата наук.
Комісія може залучати до підготовки проекту Висновку
фахівців кафедр, лабораторій та інших структурних підрозділів
даної організації чи інших наукових установ. Комісія визначає фа-
хові семінари для апробації дисертації.
У разі позитивного рішення ради щодо прийняття дисер-
тації до захисту вказана комісія пропонує проект Висновку ради
про дисертацію.
Рішення ради про прийняття дисертації до захисту вважається
позитивним, якщо за нього в результаті відкритого голосування вис-
ловилась проста більшість членів ради, що брали участь у засіданні.
У випадку негативного рішення здобувачеві видається ви-
тяг із протоколу засідання ради з мотивуванням відмови у прий-
нятті дисертації до захисту і повертаються всі подані матеріали.
У разі негативного Висновку комісії рада за бажанням здо-
бувача повинна прийняти дисертацію до захисту, якщо вона відпо-
відає профілю ради.
Якщо у Висновку установи, де виконана робота, вказується
на наявний плагіат, то така дисертація спеціалізованою вченою
радою не приймається до розгляду. У разі використання запозиче-
ного матеріалу без посилання на автора та джерело дисертація
знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права
її повторного захисту.
Попередній розгляд дисертацій у раді не повинен тривати
понад два місяці для кандидатської і три місяці для докторської
дисертації з дня подання документів.
Спеціалізована вчена рада може прийняти до захисту док-
торську дисертацію не раніше ніж через два місяці, а кандидатсь-
ку - не раніше ніж через місяць з дня розсилання виготовлювача-
ми обов’язкових примірників видань, в яких опубліковано праці
здобувача, що відображають основні результати дисертації.
Одразу після прийняття дисертації до захисту рада надси-
лає до ВАК України повідомлення встановленого зразка про за-
хист дисертації.

78
 Повідомлення про захист докторських і кандидатських ди-
сертацій публікуються, відповідно, у заснованих ВАК України “Бю-
летені Вищої атестаційної комісії України” та додатку до “Бюле-
теня Вищої атестаційної комісії України” “Науковий світ”.
Захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора чи
кандидата наук проводиться не раніше як через місяць після опуб-
лікування такого повідомлення. У тому разі, якщо з об’єктивних
причин засідання ради в призначений день не може відбутися, рада
має право призначити нову дату захисту дисертації, але не раніше
як через місяць після опублікування повідомлення, проінформу-
вавши про це ВАК України, установи та фахівців, яким було розі-
слано автореферат.
Автореферат дисертації видається друкарським способом
державною мовою України (з обов’язковим зазначенням вихідних
відомостей) обсягом у межах 1,3-1,9 авторського аркуша для док-
торської дисертації та обсягом у межах 0,7-0,9 авторського арку-
ша для кандидатської дисертації.
Частина тиражу автореферату за рішенням ради може бути
надрукована іншими мовами.
За бажанням здобувача рада зобов’язана призначити захист
дисертації і при негативних відгуках, але якщо наявні три нега-
тивних відгуки (із числа офіційних опонентів) на докторську ди-
сертацію або два - на кандидатську, то захист дисертації не прово-
дять і її знімають з розгляду, про що рада зобов’язана прийняти
відповідне рішення.
Про зняття дисертації з розгляду повідомляють ВАК Украї-
ни. Одночасно надсилають до ВАК України автореферат дисер-
тації та копії відгуків офіційних опонентів і провідної установи.
Здобувачеві повертають документи за переліком, який визна-
чає ВАК України (за винятком одного примірника дисертації, який
зберігається у спеціалізованій вченій раді протягом десяти років).
Автореферат дисертації із зазначенням адреси, дати й часу
захисту розсилають не пізніше як за місяць до захисту за списком
обов’язкового розсилання, затвердженим ВАК України, і за додат-
ковим списком, затвердженим спеціалізованою вченою радою,
який включає ради за профілем дисертації, відомих фахівців у цій
галузі науки та провідні наукові установи.
Виправляти у дисертації недоліки, виявлені радою після того,
як дисертацію було прийнято до захисту, та в авторефераті після
його розсилання заборонено.

79
 5.4. Публічний захист дисертаційної роботи
на засіданні спеціалізованої вченої ради

Публічний захист результатів наукового дослідження - чи

не найважливіша фаза розвитку знання.
Публічний захист дисертаційної роботи відбувається при-
людно на засіданні спеціалізованої вченої ради, яке вважається
правомочним, якщо в його проведенні взяли участь щонайменше
дві третини її складу, а також за умови обов’язкової участі щонай-
менше чотирьох докторів наук зі спеціальності докторської ди-
сертації і щонайменше трьох докторів наук зі спеціальності кан-
дидатської дисертації.
Завдання публічного захисту - забезпечити найсприятливіші
умови для викладу результатів дослідження, своєї точки зору всім
учасникам обговорення, неупередженість оцінки внеску дослід-
ження в науку. Обговорення має бути максимально відкритим,
неупередженим, об’єктивним.
Найважливіші теми питань і дискусій на захисті зазвичай такі:
• наукова новизна дослідження, його зв’язок з іншими дослі-
дженнями;
• методологія, методи і методика дослідження;
• ступінь обґрунтованості основних положень і висновків
дослідження;
• напрями практичного використання результатів.
Публічний захист виконує, принаймні, три функції.
Перша функція - перевіряюча - полягає в тому, щоб під час
публічного захисту забезпечити перевірку обґрунтованості, новизни
і цінності результатів наукового дослідження. Вона реалізується
за допомогою викладу думки учасників публічного захисту. При
цьому під час захисту дисертації забезпечується висловлювання
думок опосередковано й безпосередньо. Засобом опосередкова-
ного висловлювання думок виступають відгуки офіційних опо-
нентів, окремих авторитетних учених, наукових колективів. На
захисті зачитуються позитивні й негативні оцінки роботи. Учас-
ники захисту можуть безпосередньо висловити свою точку зору з
приводу дослідження - для цього спеціально відводиться на захисті
час для публічного обговорення. Підсумком перевірки є голосу-
вання членів ученої ради. По суті, після захисту пошукове і гіпо-
тетичне знання остаточно набувають статусу істинного знання.

80
 Друга функція - функція ознайомлення наукової спільноти із
результатами дослідження. Це забезпечує процес входження, інтегра-
ції отриманого знання в науку. Отже, виступ і відповіді на запитання
під час публічного захисту мають бути максимально зрозумілими.
Презентація наукової роботи на захисті - винятково склад-
ний завершальний етап роботи. Для успіху презентації необхідно
підготувати виступ (доповідь) на захист. Доповідь починається зі
звернення: “Шановний голово спеціалізованої вченої ради! Ша-
новні члени спеціалізованої вченої ради! Присутні!”. Виступ здобу-
вача, як і сама робота, складається з трьох частин. Перша частина
виступу (не більше 2-3 хвилин) - загальна характеристика роботи.
Вона відображає вступ і в ній дається характеристика обсягу, пред-
мета, проблеми, мети і завдань дослідження, ступеня вивченості
теми, методів і емпіричної бази дослідження. У другій частині вис-
тупу (близько 7-10 хвилин) презентується виконане автором в
основній частині роботи. Тут необхідно зосередити увагу на тих
основних положеннях, які були винесені на захист. У третій час-
тині виступу (не більше 2-3 хвилин) потрібно розкрити основні
висновки за результатами дослідження. При цьому слід виділити
не тільки наукові, але й практичні його результати.
Для того щоб добре підготуватися до захисту, необхідно
підготувати текст виступу відповідно до запропонованої вище
структури. Цей текст варто уважно прочитати кілька разів, вивчи-
ти його, а потім прохронометрувати, домогтися вільного викладу.
Процедура захисту дисертації детально регламентована “По-
рядком присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання
старшого наукового співробітника”, “Положенням про спеціалізовані
ради” та іншими нормативними документами ВАК України.
Можливі такі напрями вдосконалення публічного захисту:
• розширення кола учасників обговорення роботи спеціаль-
но запрошеними фахівцями з теми дослідження;
• розміщення матеріалів дисертації для інтерактивного об-
говорення й оцінки на сайтах науково-дослідних організацій в
Інтернеті з метою збільшення географії обговорення;
• максимальне спрощення формальних аспектів захисту і
розширення змістовного обговорення роботи;
• розвиток наукової дискусії на захисті, її поєднання з кри-
тичним аналізом досягнень і недоліків роботи.
Спеціалізована вчена рада проводить не більш як 12 засі-
дань на рік. У разі потреби засідання можуть проводитися сесія-

81
ми. На одному засіданні може проводитися захист не більше двох
дисертацій, з яких тільки одна може бути докторською.
Засідання фіксується на фонограму. Розшифрована й засвід-
чена фонограма є стенограмою засідання ради. Фонограма збері-
гається в раді до остаточного рішення ВАК України.
Засідання ради для захисту дисертації проводиться під керів-
ництвом голови ради або в разі його відсутності - заступника го-
лови спеціалізованої вченої ради.
Голова (заступник голови) ради не може бути головуючим
на засіданні, якщо проводиться захист дисертації, щодо якої він є
науковим керівником чи консультантом. У такому разі головуючим
на дане засідання обирається член ради - штатний співробітник
організації, в якій функціонує рада, і це обов’язково занотовуєть-
ся в стенограмі засідання ради.
Члени сімей та близькі родичі керівників ради та установи,
в якій створена рада, свої дисертації подають на розгляд рад інших
наукових установ.
Учений секретар ради не може виконувати свої обов’язки
на засіданні ради, на якому розглядається дисертація здобувача,
щодо якої він є науковим керівником чи консультантом.
У цьому випадку, а також на час відсутності вченого секре-
таря виконання його обов’язків може бути покладене на одного із
членів ради - штатного працівника наукової установи. Призначен-
ня оформлюється наказом керівника організації, в якій функціо-
нує рада. У наказі вказується термін повноважень (до трьох місяців)
виконуючого обов’язки вченого секретаря. Один примірник нака-
зу надсилається до ВАК України.
Засідання спеціалізованої вченої ради не проводиться, якщо
одночасно відсутні голова й заступник голови.
Якщо один із офіційних опонентів відсутній з поважної при-
чини, то захист дисертації може відбутися за умови його позитивно-
го відгуку. У цьому разі оголошують відгук відсутнього опонента
і заслуховують виступ додаткового офіційного опонента, затверд-
женого керівництвом спеціалізованої вченої ради до захисту дисер-
тації. Захист дисертації не проводять, якщо відсутні два офіційних
опоненти або якщо відсутній опонент, котрий подав негативний
відгук на дисертацію.
Засідання ради для захисту дисертації відбувається держав-
ною мовою за такою процедурою:

82
 • до відкриття засідання члени ради мають бути ознайом-
лені з проектом Висновку щодо дисертації, підготовленого комі-
сією ради;
• головуючий за даними реєстраційної картки присутності
(форма 10) інформує членів ради про обов’язкові передумови пра-
вомочності зібрання і за наявності кворуму відкриває засідання
(прилюдний захист дисертації відбувається на засіданні спеціалі-
зованої вченої ради, яке вважається правомочним, якщо в його
проведенні взяло участь щонайменше 2/3 складу, а також за умови
обов’язкової участі щонайменше чотирьох докторів наук зі спе-
ціальності докторської дисертації і щонайменше трьох докторів
наук зі спеціальності кандидатської дисертації);
• головуючий інформує членів ради про погоджену зі здобу-
вачем мову захисту дисертації;
• оголошуються порядок денний, назва дисертації, відомості
про офіційних опонентів і провідну установу;
• учений секретар доповідає про подані дисертантом доку-
менти та про їхню відповідність установленим вимогам;
• здобувач викладає основні положення дисертації та відпо-
відає на запитання, подані усно чи письмово;
• виступає науковий керівник (консультант);
• учений секретар оголошує Висновок організації, де вико-
нувалась дисертація або до якої був прикріплений дисертант, та
відгуки на дисертацію й автореферат;
• здобувач відповідає на зауваження, які містяться у відгуках;
• виступають офіційні опоненти;
• після виступу кожного опонента здобувачеві надають сло-
во для відповіді;
• після кожного виступу здобувача для відповіді на заува-
ження офіційних опонентів головуючий пересвідчується, чи задо-
волений опонент цією відповіддю;
• у прилюдному обговоренні дисертації мають право взяти
участь усі присутні на засіданні; члени ради - доктори наук зі спе-
ціальності, за якою підготовлена дисертація, - повинні у ході засі-
дання обов’язково встановити рівень теоретичної підготовки здобу-
вача, його особистий внесок у розв’язання наукової проблеми чи у
вирішення конкретного наукового завдання, обізнаність здобува-
ча з результатами наукових досліджень інших учених із зазначених
у дисертації наукових проблем чи наукових завдань та їх по-
рівнянність із результатами наукових досліджень здобувача;

83
 • прикінцеве слово здобувача;
• вибори лічильної комісії для проведення таємного голосу-
вання. Лічильна комісія (не менше трьох осіб) обирається відкри-
тим голосуванням простою більшістю від кількості присутніх на
засіданні членів ради;
• таємне голосування членів ради щодо присудження здобу-
вачеві наукового ступеня;
• оголошення результатів таємного голосування: рішення
вважається позитивним, якщо за нього проголосувало не менш як
три чверті присутніх на засіданні членів ради;
• затвердження протоколу лічильної комісії: протокол за-
тверджується простою більшістю від кількості присутніх членів
ради. Підставою для незатвердження протоколу лічильної комісії
може бути лише виявлене порушення процедури голосування. У
разі незатвердження протоколу лічильної комісії рада проводить
повторне голосування;
• обговорення проекту та прийняття Висновку ради.
При позитивному рішенні щодо присудження наукового
ступеня в проекті Висновку мають бути викладені найсуттєвіші
наукові результати, які одержав здобувач особисто, оцінка їхньої
достовірності та новизни, значення для теорії і практики та реко-
мендації стосовно використання.
У Висновку вказується, яким вимогам “Порядку прису-
дження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого
наукового співробітника” відповідає дисертація.
Текст Висновку приймається відкритим голосуванням прос-
тою більшістю від кількості присутніх членів ради.
При негативному рішенні щодо присудження наукового сту-
пеня Висновок не приймається.
На цьому прилюдний захист дисертації вважається закінченим.
Здобувач має право зняти дисертацію з розгляду за письмо-
вою заявою, поданою до початку таємного голосування. У такому
разі здобувачеві повертаються документи, які він подав до ради,
за винятком заяви, одного примірника дисертації та автореферату.
Якщо рада встановила, що здобувач використав ідеї, текстові
запозичення, наукові результати та матеріали інших авторів без
посилання на джерело, то рада знімає дисертацію з розгляду без
права її повторного захисту. У цьому разі заява про зняття дисер-
тації з розгляду не приймається, а до ВАК України надсилається
рішення ради разом з авторефератом і стенограмою засідання.

84
 Атестаційні справи та дисертації, що розглядаються у ВАК
України, не можуть бути зняті з розгляду здобувачем чи відкли-
кані радою, в якій відбувся захист дисертації.
Спеціалізована вчена рада в місячний термін після захисту
надсилає до ВАК України перший примірник докторської (канди-
датської) дисертації з двома примірниками облікової картки (фор-
ма 14) та атестаційну справу здобувача. Персональну відповідаль-
ність за виконання цієї норми несе вчений секретар ради.
Другий примірник захищеної докторської (кандидатської) ди-
сертації надсилається до Українського інституту науково-технічної та
економічної інформації (03680, МСП, м. Київ, вул. Антоновича, 180).
Перелік документів атестаційної справи на здобуття науко-
вого ступеня кандидата (доктора) наук, які подаються до ВАК
України, наведено у додатках 17 та 18.
Після ухвалення президією ВАК України позитивного
атестаційного Висновку та рішення про видачу здобувачеві дип-
лома доктора (кандидата) наук примірник його дисертації передають
на зберігання до Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадсь-
кого (01039, м. Київ-39, просп. 40-річчя Жовтня, 3).
Атестаційні справи здобувачів наукового ступеня зберігаються
в раді протягом десяти років. Вони мають бути оформлені дер-
жавною мовою згідно з вимогами, які встановлює ВАК України.
Атестаційні справи, оформлені з порушенням установлених
вимог, ВАК до розгляду не приймає.
У разі скасування президією ВАК України рішення ради
щодо присудження наукового ступеня здобувачеві його атестаційна
справа та дисертація зберігаються у ВАК України протягом 10 років.
Відгуки на дисертацію та автореферат, стенограму (розшифрова-
ну та засвідчену фонограму) засідання та рішення щодо голосу-
вання залишають у раді. Вони можуть бути надіслані за місцем
повторного захисту.
Про негативне рішення ради повідомляють ВАК України в
місячний термін з дня захисту. Одночасно надсилають до ВАК Ук-
раїни автореферат і стенограму (розшифровану та засвідчену фо-
нограму) засідання спеціалізованої вченої ради.
Дисертація, за результатами захисту якої рада прийняла не-
гативне рішення, може бути подана до повторного захисту в пере-
робленому вигляді не раніше як через рік з дня такого рішення. До
повторного захисту може бути також подана дисертація, за
результатами захисту якої президія ВАК України скасувала рішення

85
ради про присудження автору наукового ступеня. У цьому випадку
дисертація в переробленому вигляді подається до іншої ради не рані-
ше як через рік з дня прийняття рішення президією ВАК України.
При повторному захисті склад опонентів має бути повністю
змінений. Дозволу ВАК України для повторного захисту не потрібно.
Якщо Висновок ради недостатньо аргументований, ВАК
України може повернути його до ради для доопрацювання. У цьому
разі участь здобувача в засіданні ради необов’язкова.
Питання для самоконтролю
1. Які документи повинен подати здобувач для проведення
експертизи дисертаційної роботи?
2. З яких необхідних основних елементів має складатися фа-
хова стаття?
3. Назвіть мінімальну кількість статей, яку повинен мати здо-
бувач наукового ступеня кандидата (доктора) наук?
4. Яким чином відбувається організація попередньої експер-
тизи?
5. Як відбувається процедура обговорення дисертаційної
роботи на міжкафедральному семінарі?
6. З яких основних моментів повинен складатися висновок
рецензента?
7. Хто може брати участь в обговоренні дисертаційної ро-
боти на міжкафедральному семінарі?
8. Як оформляється Висновок міжкафедрального семінару?
9. Назвіть етапи презентації дисертаційної роботи та основні
вимоги до її оприлюднення?
10. За яких умов спеціалізована вчена рада приймає дисер-
таційну роботу?
11. Хто готує проект Висновку спеціалізованої вченої ради
щодо прийняття дисертації до захисту?
12. Як відбувається захист дисертаційної роботи?
13. Якими документами регламентована процедура захисту
дисертації?
14. У яких випадках прилюдний захист дисертації вважаєть-
ся правомочним?

86
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андреев И.Д., Хромов Л.Н. Техника тренировки памяти:
Вторая ступень: обучение технике быстрого чтения: Программа
“Сатори”. - Екатеринбург: Несс-Пресс, 1992. - 144 с.
2. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание и уп-
равление. - М.: Политиздат, 1981. - 432 с.
3. Белый И.В., Власов К.Я, Клепиков В.Б. Основы научных ис-
следований и технического творчества. - Х.: Вища шк., 1989. - 200 с.
4. Білуха М.Т. Основи наукових досліджень: Підруч. для студ.
екон. спец. вузів. - К.: АБУ, 2002. - 480 с.
5. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность сис-
темного подхода. - М.,1972. - 270 с.
6. Богданов А.А. Тектология. Всеобщая организационная
наука. - М.: Наука, 1981. - 289 с.
7. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Ук-
лад. і голов. ред. В.Т.Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2005. - 1728 с.
8. ГОСТ 7.1-84. СИБИД. Библиографическое описание до-
кумента. Общие требования и правила составления. - М.: Изд-во
стандартов, 1985. - 71 с.
9. ГОСТ 7.11-78. Сокращение слов и словосочетаний на
иностранных европейских языках в библиографическом описании
произведений печати. - М.: Изд-во стандартов, 1978. - 212 с.
10. ГОСТ 7.12-93. Библиографическая запись. Сокращение
слов на русском языке. Общие требования и правила. - Минск:
Изд-во стандартов, 1995. - 17 с.
11. Державне управління та державна служба: Словник-до-
відник / Уклад. О.Ю.Оболенський. - К.: КНЕУ, 2005. - 480 с.
12. Державні стандарти та нормативні документи до офор-
млення наукових робіт. ДСТУ 3008-95 “Документація. Звіти у сфері
науки і техніки. Структура і правила оформлення”. - К.: Держ-
стандарт України, 1995. - 36 с.
13. Державні стандарти та нормативні документи до офор-
млення наукових робіт. ДСТУ 3017-95 “Видання. Основні види та
визначення”. - К.: Держстандарт України, 1995. - 45 с.
14. Державні стандарти та нормативні документи до офор-
млення наукових робіт. ДСТУ 3582-97 “Інформація та документа-
ція. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі.
Загальні вимоги та правила”. - К.: Держстандарт України, 1998. - 16 с.
15. Довідник офіційного опонента: Зб. норм. док. та інформ.
матеріалів з питань експертизи дисертац. дослідж. / Упоряд. Ю.І.Це-

87
ков; За ред. Р.В.Бойка. - К.: Бюл. ВАК України; Вид-во “Толока”,
2001. - 64 с.
16. Закон України про освіту // Відом. Верховної Ради Ук-
раїни. - 1991. - № 34. - Ст. 451.
17. Закон України про наукову і науково-технічну діяльність //
Відом. Верховної Ради України. - 1992. - № 12. - Ст. 165.
18. Закон України про державну службу // Відом. Верховної
Ради України. - 1993. - № 52. - Ст. 490.
19. Закон України про пріоритетні напрями розвитку науки і
техніки // Відом. Верховної Ради України. - 2001. - № 48. - Ст. 253.
20. Закон України про вищу освіту // Відом. Верховної Ради
України. - 2002. - № 20. - Ст. 134.
21. Закон України “Про вищу освіту”: Наук.-практ. комент. за
ред. міністра освіти і науки України В.Г.Кременя. - К., 2002. - 322 с.
22. Здобувачу наукового ступеня: Метод. рек. / Упоряд.
С.В.Сьомін. - К.: МАУП, 2002. - 184 с.
23. Єріна А.М., Захожай В.Б., Єрін Д.Л. Методологія науко-
вих досліджень: Навч. посіб. - К.: Центр навч. л-ри, 2004. - 212 с.
24. Кандидатська дисертація: принципи, методи, техніка, тех-
нологія: Навч. посіб. для асп. / Упоряд. С.Є.Єрмаков. - Х.: ХХПІ,
1998. - 96 с.
25. Ковальчук В.В., Моісеєв Л.М. Основи наукових дослід-
жень: Навч. посіб. - 2-ге вид., переробл. і допов. - К.: ВД “Профе-
сіонал”, 2004. - 216 с.
26. Колесников А. Іntеrnеt: для пользователя. - К.: Издат. груп-
па “ВНV”, 2000. - 304 с.
27. Кохановский В.П. Философия и методология науки: Учеб.
для высш. учеб. заведений. - Ростов н/Д: Феникс, 1999. - 576 с.
28. Кузин Ф.А. Диссертация. Методика написания. Правила
оформления. Порядок защиты: Практ. пособие для докторантов,
асп. и магистров. - 2-е изд., доп. - М.: Ось-89, 2001. - 208 с.
29. Кузнецов О.А., Хромов Л.Н. Техника быстрого чтения. -
М.: Книга, 1983. - 175 с.
30. Кун Т. Структура научных революций: Пер. с англ. / Т.Кун;
Сост. В.Ю.Кузнецов. - М.: ООО Изд-во “АСТ”, 2003. - 605 с.
31. Ладанов И.Д., Розанова В.А. Техника быстрого чтения. -
М.: ЗАО “Бизнес-школа Интерл-Синтез”, 1997. - 160 с.
32. Лудченко А.А, Лудченко Я.А., Примак Т.А. Основы науч-
ных исследований: Учеб. пособие / Под ред. А.А.Лудченко. - К.:
Т-во “Знання”; КОО, 2000. - 114 с.
33. Майборода В.К., Майборода С.В. Характерні недоліки
дисертаційних робіт // Вісн. УАДУ. - 2002. - № 2. - С. 374-376.
88
 34. Майборода В.К., Майборода С.В. Типові помилки в на-
писанні й оформленні дисертацій та авторефератів // Упр. сучас.
містом. - 2003. - № 4-6. - С. 152-155.
35. Майборода В.К., Майборода С.В. Як підготувати і оформи-
ти автореферат дисертації // Вісн. УАДУ. - 2003. - № 1. - С. 416-424.
36. Майборода В., Майборода С. Підготовка та подання до
захисту дисертації в спеціалізовану вчену раду // Вісн. УАДУ. -
2003. - № 3. - С. 545-556.
37. Майборода В.К., Майборода С.В. Як підготувати і оформи-
ти автореферат дисертації // Вісн. УАДУ. - 2003. - № 1. - С. 416-424.
38. Майборода В.К., Майборода С.В. Попередній розгляд
(передзахист) дисертації на засіданні кафедри (відділу) й оформ-
лення відзиву установи, в якій вона виконувалася. - К.: Вид-во
НАДУ, 2004. - 24 с.
39. Методические указания по работе над кандидатской дис-
сертацией по техническим наукам для соискателей ученых степе-
ней и аспирантов всех форм подготовки / Сост. А.Т.Ашеров,
А.И.Губинский. - Х.: УЗПИ, 1987. - 64 с.
40. Методичні рекомендації по заповненню реєстраційно-
облікових документів згідно “Порядку держреєстрації НДДКР та
дисертацій”. - К.: УкрІНТІ, 2000. - 20 с.
41. Мильчин А.Э. Издательский словарь-справочник. - 2-е изд.,
испр. и доп. - М.: ОЛМА-Пресс, 2003. - 560 с.
42. Основні вимоги до дисертацій та авторефератів дисер-
тацій // Бюл. ВАК України. - 2000. - № 2. - 48 с.
43. Перелік та форми документів, що використовуються при
атестації наукових та науково-педагогічних працівників (із зміна-
ми та доповненнями): Наказ ВАК України від 21 берез. 1997 р.
№ 121 // Бюл. ВАК України. - 1997. - № 2.
44. Переліки та форми документів, які використовуються при
атестації наукових і науково-педагогічних працівників: Наказ ВАК
України від 29 трав. 2007 р. № 342 // Бюл. ВАК України. - 2007. - № 6.
45. Пілющенко В.Л., Шкрабак І.В., Словенко Е.І. Наукове
дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечен-
ня. - К.: Лібра, 2004. - 344 с.
46. Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів
і присвоєння вчених звань: Постанова Кабінету Міністрів України від
28 черв. 1997 р. № 644 // Бюл. ВАК України. - 1997. - № 3. - С. 3-14.
47. Про затвердження Положення про освітньо-кваліфі-
каційні рівні (ступеневу освіту): Постанова Кабінету Міністрів
України від 20 січ. 1998 р. № 65 // Офіц. вісн. України. - 1998. - № 3.

89
 48. Про затвердження Положення про підготовку науково-
педагогічних і наукових кадрів: Постанова Кабінету Міністрів Ук-
раїни від 1 берез. 1999 р. № 309 // http://zakon.rada.gov.ua
49. Про організацію проведення попередньої експертизи ди-
сертаційних робіт на здобуття наукового ступеня: Наказ Націо-
нальної академії державного управління при Президентові Украї-
ни від 20 листоп. 2007 р. № 281 // http://www.academy.gov.ua/
50. Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вче-
них звань. - К.: Ред. “Бюл. Вищ. атестац. коміс. України”, 2002. - 32 с.
51. Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння
вченого звання старшого наукового співробітника: Постанова Ка-
бінету Міністрів України від 7 берез. 2007 р. № 423 // http://zakon.
rada.gov.ua
52. Про спеціалізовані ради: Постанова Вищої атестаційної
комісії України від 21 січ. 2001 р. № 36 // Бюл. ВАК України. - 2000. -
№ 1.
53. Про підвищення вимог до фахових видань, внесених до
переліків ВАК України: Постанова Вищої атестаційної комісії Ук-
раїни від 15 січ. 2003 р. // Бюл. ВАК України. - 2003. - № 1.
54. Про затвердження переліків установ, до яких обов’язко-
во повинні надсилатися наукові монографії, в яких опубліковані
основні результати дисертаційних робіт: Постанова Президії ВАК
України від 22 трав. 1997 р. № 1 в/5 // Бюл. ВАК України. - 1997. - № 2.
55. Про публікації результатів дисертацій на здобуття нау-
кових ступенів доктора і кандидата наук та їх апробацію: Поста-
нова Президії ВАК України від 10 лют. 1999 р. № 1-02/3 // Бюл.
ВАК України. - 1999. - № 1-02/3.
56. Про публікації основного змісту матеріалів дисертації:
Постанова Президії ВАК України від 9 лют. 2000 р. № 1-02/2 //
Бюл. ВАК України. - 2000. - № 2.
57. Про функціонування державної мови у науковій сфері:
Постанова Головної Ради ВАК України від 12 берез. 1998 р. // Бюл.
ВАК України. - 1998. - № 2.
58. Про контроль рівня теоретичної підготовки здобувачів
наукового ступеня кандидата наук: Постанова президії ВАК Ук-
раїни від 13 груд. 2007 р. // Бюл. ВАК України. - 2008. - № 1.
59. Про опублікування результатів дисертацій на здобуття
наукових ступенів доктора і кандидата наук та їх апробацію (із змінами
та доповненнями): Наказ ВАК України від 4 квіт. 2000 р. № 178 //
Офіц. вісн. України. - 2000. - 4 серп. - № 29. - С. 290.

90
 60. Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння
вчених звань / Упоряд. Ю.І.Цеков; За ред. Р.В.Бойка. - К.: Ред. “Бюл.
Вищ. атестац. коміс. України; Вид-во “Толока”, 2001. - 32 с.
61. Райзберг Б.А. Диссертация и ученая степень: Пособие
для соискателей. - 4-е изд., доп. - М.: ИНФРА-М, 2004. - 416 с.
62. Романчиков В.І. Основи наукових досліджень. - К.:
КДТЕУ, 1997. - 243 с.
63. Сигел, Эндрю. Практическая бизнес-статистика: Пер. с
англ. - М.: Издат. дом “Вільямс”, 2002. - 1056 с.
64. Сидоренко В.К., Дмитренко П.В. Основи наукових дослі-
джень. - К.: РНКЦ РІНІТ, 2000. - 259 с.
65. Силденко В.М., Грушко И.М. Основы научных исследо-
ваний. - Х.: Вища шк., 1979. - 200 с.
66. Символоков Л.В. Решение бизнес-задач в Місгоsof Оffise. -
М.: ЗАО Изд-во “БИНОМ”, 2001. - 512 с.
67. Селье Г. От мечты к открытию: Как стать ученым: Пер с
англ. / Под общ. ред. М.Н.Кондрашовой и И.С.Хорола; Послесл.
М.Г.Ярошевского и И.С.Хорола. - М.: Прогресс, 1987. - 368 с.
68. Словник іншомовних слів / За ред. О.С.Мельничука. -
К., 1985. - 259 с.
69. Спиценадель В.Н. Основы системного анализа: Учеб.
пособие. - СПб.: Издат. дом “Бизнес-пресса”, 2000. - 326 с.
70. Сурмін Ю. Майстерня вченого: Підруч. для науковця. -
К.: Навч.-метод. центр “Консорціум із удосконалення менеджмент-
освіти в Україні”, 2006. - 302 с.
71. 100 запитань і 100 відповідей про підготовку і атестацію
наукових і науково-педагогічних працівників: Довідник / Упоряд.
Ю.І.Цеков; За ред. Р.В.Бойка. - К.: Бюл. ВАК України; Вид-во “То-
лока”, 2001. - 80 с.
72. Фаренік С.А. Логіка і методологія наукового досліджен-
ня: Наук.-метод. посіб. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 340 с.
73. Філіпченко А.С. Основи наукових досліджень. Конспект
лекцій: Посібник. - К.: Академвидав, 2004. - 208 с. (Альма-матер).
74. Цехмістрова Г.С. Основи наукових досліджень: Навч.
посіб. - К.: Видавн. дім “Слово”, 2003. - 240 с.
75. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика
науково-дослідницької діяльності: Підручник. - 2-ге вид., переробл.
і допов. - К.: Знання-Прес, 2002. - 295 с.
76. Як підготувати і захистити дисертацію на здобуття нау-
кового ступеня: Методичні поради / Авт.-упоряд. Л.А.Пономарен-
ко. - К.: Бюл. ВАК України, 1999. - 80 с.

91
 СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ

Автор - творець якого-небудь наукового, художнього твору,

винаходу тощо.
Автореферат дисертації - короткий авторський виклад ос-
новних ідей, змісту і результатів дисертаційної роботи, оформле-
ний на правах рукопису.
Аксіома - положення певної теорії, яке за її дедуктивної по-
будови не доводиться, а сприймається за початкове, відправне, яке
лежить в основі доведень, інших позицій цієї теорії. Зазвичай ак-
сіомами вибираються такі позиції, які явно істинні або можуть у
рамках цієї теорії вважатися істинними.
Алгоритм - описання послідовності дій, що приводять до
досягнення певної мети, або текст з таким описанням.
Альтернатива - кожна з можливостей, що виключає одна
одну.
Аналіз - фізичне або уявне розчленування певної цілісності
на її окремі частини, складові елементи.
Аналогія - очевидна подібність двох нетотожних об’єктів
або схожість їхніх форм чи функцій без логічного зв’язку і/або
еквівалентності.
Анкетування - один зі способів письмового опитування
значної кількості респондентів відповідно до анкети або опитного
листа.
Анотація - стислі відомості про книжку, статтю, монографію
з погляду призначення, змісту, вигляду, форми й інших особливостей.
Аргументування - логіко-комунікативний процес, що слу-
жить обґрунтуванням певної точки зору з метою її сприйняття,
розуміння і схвалення.
Аркуш авторський - одиниця обсягу друкованого твору, яка
прирівнюється до 40000 друкованих знаків (букв, цифр, розділових
знаків, пропусків між словами), до 24 сторінок машинописного
тексту, надрукованого через 2 інтервали на стандартному аркуші
формату А4.
Аркуш обліково-видавничий - одиниця обліку друкованого
твору, яка дорівнює, як і авторський аркуш, 40000 друкованих
знаків тексту, 700 рядкам віршованого тексту або 3000 см2 рек-
ламного ілюстрованого тексту.
Аспект - точка зору, відповідно до якої розглядається об’єкт
дослідження.

92
 Аспірант - особа, що навчається в аспірантурі.
Аспірантура - форма підготовки наукових і науково-пе-
дагогічних кадрів у системі післядипломної освіти, може бути оч-
ною або заочною. Термін навчання в аспірантурі з відривом від
виробництва не повинен перевищувати трьох років, а без відриву
від виробництва - чотирьох років.
Атестат професора, доцента, старшого наукового співро-
бітника - документ, що засвідчує присвоєння відповідного вченого
звання.
Атрибут - істотна ознака, закономірна форма прояву чого-
небудь, невід’ємна властивість об’єкта.

Безповоротність - така спрямованість процесів у часі, за

якої втрачається можливість повернення до попереднього стану,
“стріла часу”.
Бібліографічний опис - і процес, і результат аналітико-
синтетичного опрацювання наукових документів, що полягає у
складанні за встановленими правилами переліку відомостей про
документ, які дають змогу визначати цей документ і знайти його
серед інших з метою використання його в різних видах праць.
Брошура - друковане видання обсягом від 5 до 48 сторінок.

Впровадження результатів наукових досліджень - упро-

вадження на виробництво або в повсякденну практичну діяльність
наукової продукції, що забезпечує техніко-економічний ефект, у
зручній для реалізації формі.
Взаємодія - вплив об’єктів один на одного, що приводить
до взаємного зв’язку і обумовленості.
Відкриття - отримання принципово нового знання винят-
кової важливості для науки і практики.
Вибірка - певна множина, випадково формована з генераль-
ної сукупності.
Визначення - описання терміна.
Вимірювання - операція, за допомогою якої визначається
відношення однієї (вимірюваної) величини до іншої однорідної
величини (взятої за одиницю); число, яке виражає таке відношен-
ня, називається числовим значенням вимірюваної величини.
Випадковість - те, що потрібне за одних умов і не є таким в
інших умовах.

93
 Висловлювання - розповідне речення, що розглядається
разом із його змістом (значенням) як істинне або помилкове. При-
клад висловлювання: Київ - столиця.
Вища атестаційна комісія України (ВАК) - головний орган
України, що проводить атестацію наукових кадрів, здійснює контроль
за присудженням наукових ступенів і організацією захисту дисертацій.
Властивість - входження речі, елемента до певного класу
речей, коли не утворюється новий предмет, наприклад бути черво-
ним означає входити у клас червоних речей, входження при цьому
не утворює предмета; характеристика, властива речам і явищам,
яка дає змогу відрізняти або ототожнювати їх.
Вчений - фізична особа (громадянин України, іноземець або
особа без громадянства), яка має повну вищу освіту й проводить
фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження і отри-
мує наукові та (або) науково-технічні результати.

Гармонія - зв’язаність і відповідність частин цілого, влас-

тива всесвіту.
Генезис - зародження і розвиток, що приводить до певного
стану; процес утворення і становлення явища у його розвитку.
Геніальність - найвищий ступінь прояву творчих сил люди-
ни. Термін використовується як для позначення здатності людини
до творчості, так і для оцінки результатів її діяльності. Геніальність,
на відміну від таланту, не просто вищий ступінь обдарованості,
геній - автор якісно нових творінь, відкриттів раніше незвіданих
шляхів творчості. Діяльність генія реалізується у певному істо-
ричному контексті життя людського суспільства.
Гіпотеза - науково обґрунтоване припущення про ті чи інші
властивості, сторони, процеси, причини об’єкта, істинність якого
не доведена.
Гносеологія - вчення про суть і закономірності наукового
пізнання.
Гра - заняття з метою розваги й отримання доходу, що ґрун-
тується на відомих умовах і передбачає підпорядкування певним
правилам, коли гравці намагаються досягти максимального ви-
грашу через застосування відповідних стратегій щодо суперника;
вид моделювання процесів з будь-якою кількістю учасників, кож-
ний з яких прагне максимізувати певну цільову функцію, підкоряю-
чись набору певних правил.

94
 Граф - графічна модель структури, яка складається з безлічі
вершин і ребер (дуг), що символізують елементи та їх зв’язки.

Дедукція - сходження процесу пізнання від загального до

одиничного (часткового), виведення часткового із загального.
Декомпозиція - операція розділення цілого на частини зі
збереженням властивості підпорядкованості складових частин,
подання цілого у вигляді дерева мети.
Дерево - окремий випадок графу, що має ієрархічну структуру.
Дерево мети - дерево, що являє собою цільову структуру зі
зваженими гілками.
Дефініція - коротке визначення змісту якого-небудь поняття.
Діагноз - встановлення певних ознак системи, які дають
можливість розпізнати її тип або властиві їй проблеми.
Діалектика - вчення про найбільш загальні закони розвитку
природи, суспільства і пізнання, а також заснований на цьому
вченні універсальний метод мислення і дії.
Диверсифікація - процес посилення різноманітності підхо-
дів до вивчення тієї чи іншої проблеми, обліку різноманітності
чинників.
Динаміка = динамізм - стан руху, розвитку, зміни системи
та її складових під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників.
Диплом кандидата, доктора наук - документ, який за-
свідчує присудження особі відповідного наукового ступеня.
Дискусія - обговорення якого-небудь спірного наукового,
політичного або іншого питання на зібранні, у пресі, у бесіді.
Дисертант - особа, що виконує і подає до захисту дисертацію.
Дисертація - спеціальна форма наукового дослідження, яка
подається на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора
наук і публічно захищається на засіданні вченої ради. Являє со-
бою кваліфікаційну роботу, що містить сукупність результатів, нау-
кових положень, які висуваються претендентом для публічного за-
хисту, свідчить про його особистий внесок в науку.
Дисертація докторська - кваліфікаційна наукова робота, в
якій сформульовано й обґрунтовано наукові положення, що характе-
ризуються як новий напрям у відповідній галузі науки, або здійсне-
но теоретичне узагальнення і вирішення наукової проблеми, яка має
велике народногосподарське і соціально-культурне значення.
Дисертація кандидатська - кваліфікаційна наукова робота,
що містить у собі нові науково обґрунтовані результати, які в су-

95
купності вирішують наукове завдання, що має істотне значення
для конкретного напряму окремої галузі науки, а також нові нау-
ково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати,
які в сукупності є істотними для розвитку конкретного напряму
окремої галузі науки.
Дифузія - процес проникнення однієї системи в іншу, а та-
кож процес поширення інновацій усередині соціальних систем.
Доведення - обґрунтування (встановлення) істинності яко-
го-небудь твердження за допомогою інших тверджень, істинність
яких доведена.
Довідка про впровадження результатів дисертаційного
дослідження - письмове підтвердження організації, підприємства,
установи, що подається у вчену раду із захистів дисертацій, про
застосування ними отриманих претендентом результатів і відоб-
ражених у роботі положень, рекомендацій, висновків із зазначен-
ням, де і яким чином вони використовуються.
Догматизм - форма метафізичного мислення і дії, яка ха-
рактеризується застиглістю, відсталістю, закостенілістю, мертвіс-
тю і нерухомістю, прагненням до авторитарності.
Доктор наук - науковий ступінь, який присуджується ВАК
України на підставі клопотання спеціалізованої ради із захистів
дисертацій, прийнятого за наслідками публічного захисту дисер-
тації претендентом, що має науковий ступінь кандидата наук.
Докторантура - форма підготовки науково-педагогічних та
наукових кадрів вищої кваліфікації. Термін підготовки в докто-
рантурі не повинен перевищувати трьох років.
Документ - будь-який носій інформації.
Досвід - 1) філософська категорія, що відображає цілісність
і універсальність людської діяльності як єдності знання, навичок,
відчуття, волі; 2) гносеологічна категорія, що фіксує єдність чут-
тєво-емпіричної діяльності; 3) експеримент.
Дослідження наукове - процес вироблення нових наукових
знань, один із видів пізнавальної діяльності; характеризується
об’єктивністю, відтворюваністю, довідністю, точністю.
Достовірність - термін, уживаний у теорії імовірності,
логіці, гносеології та праві. Найчастіше у філософських і логіко-
методологічних дослідженнях вживається як характеристика об-
ґрунтованого, доведеного, безперечного знання і як синонім істи-
ни. Дещо особливого значення цей термін набуває у теорії імовір-
ності. У так званій суб’єктивній, або персональній, імовірності

96
достовірність найчастіше трактується як поняття, що відображає
упевненість суб’єкта в правильності своєї оцінки імовірності нас-
тання тієї чи іншої події.
Доцент - учене звання, яке присвоюється працівникам ви-
щих навчальних закладів і наукових організацій за науково-дослід-
ну і науково-педагогічну діяльність.
Дрейф системи - повільна і направлена зміна системою своїх
характеристик під впливом чинників навколишнього середовища.

Еволюція - поняття, що позначає процес розвитку систем,

насамперед живих систем та суспільства, коли повільні зміни
кількісних характеристик зумовлюють якісні зміни системи, її
структурної організації і функцій.
Евристика - сукупність прийомів і методів, що полегшу-
ють і спрощують вирішення пізнавальних, конструкторських, прак-
тичних завдань; наука про відкриття. Евристика є сферою науко-
вого знання, метою якої є відкриття нового в науці, техніці й інших
сферах життя. Вона спирається на методи теорії пізнання, синтезу
знання і дослідження несвідомого: натхнення, інсайту, осяяння,
медитації, мозкового штурму.
Експеримент - метод наукового пізнання, доведення гіпотез
за допомогою гіпотетичного перетворення об’єкта в контрольова-
них і керованих умовах та фіксації отриманих фактів, співвідно-
шення їх з гіпотезою. У разі потреби параметри експерименту мо-
жуть змінюватися таким чином, щоб дослідити окремі властивості
об’єкта, а не їхню сукупність.
Експерт - фахівець у тій чи іншій галузі науки і практичної
діяльності, який виконує в ній експертизи.
Експертне опитування - опитування експертів відповідно
до певних правил з подальшою кількісною обробкою результатів.
Експертна рада ВАК України - рада з певної галузі науки
у складі ВАК, яка включає фахівців вищої кваліфікації у цій га-
лузі, забезпечує контроль за науковим рівнем дисертацій, їх нау-
ковою і практичною цінністю, роботою рад із захисту дисертацій,
здійснення єдності вимог під час атестації і підготовки рекомен-
дацій президії ВАК.
Експлікація - тлумачення, пояснення, уточнення.
Екстраполяція - метод наукового дослідження, що полягає
у поширенні висновків, отриманих із спостереження над однією
частиною явища, на іншу.

97
 Екстремум - якнайбільше або якнайменше значення ве-
личин, функцій.
Елемент - одиниця, яка входить до складу системи і далі не
розкладається за способом розчленування. Наявність зв’язків між
елементами веде до появи в цілісній системі нових властивостей
(емерджентності), не притаманних елементам окремо.
Емпіричне - рівень, етап пізнання, на якому здійснюється
збирання фактів, їх первинне узагальнення, описання (у прото-
кольних пропозиціях) спостережуваних і експериментальних да-
них, їх систематизація і класифікація.
Етіологія - вчення про причини.
Ефект - результат, наслідок, яка-небудь причина яких-не-
будь дій.
Ефективність - показник успішності функціонування сис-
теми з досягнення встановленої мети.

Завдання - поставлена мета, якої прагнуть досягти; до-

ручення; питання, що потребує вирішення на основі певних знань
і міркувань, проблема.
Завдання наукове - дослідження завдання, яке необхідно
вирішити за допомогою встановлення невідомої раніше законо-
мірності, властивості або явища.
Загальна теорія систем - наукова дисципліна, що досліджує
закономірності, властиві системам різної природи, а також виробляє
методологічні принципи їх вивчення. Широко використовує уяв-
лення про наявність загальної природи в усіх системах, викорис-
товує методи аналогії, моделювання, логіко-математичні підходи
до систем. Має кілька варіантів: функціональну, параметричну,
аксіоматичну та інші теорії систем.
Закон - категорія, що відображає сутнісні, загальні, необ-
хідні, стійкі, повторювані відносини залежності між предметами
і явищами об’єктивної дійсності, які впливають на їхню суть.
Закон великих чисел - закон статистики, який затверджує,
що змінна, яка є сумою багатьох компонентів, менше відхиляється
від свого середнього значення, ніж будь-яка зі складових її компо-
нент, за умови, що останні приблизно однакові за величиною і
змінюються незалежно одна від одної приблизно в однакових межах.
Захист дисертації попередній - обговорення дисертаційної
роботи в організації, у якій виконувалася дисертація або до якої
був прикріплений претендент для підготовки дисертації, перед її
поданням до захисту.
98
 Захист дисертації публічний - офіційний публічний роз-
гляд, обговорення поданої до захисту дисертації на засіданні вче-
ної ради із захисту дисертацій за участю опонентів відповідно до
встановленої процедури.
Захист дисертації разовий - захист дисертації за фахом,
який не належить до профілю ради із захистів дисертацій, якщо в
Україні немає відповідної ради. Проводиться відповідно до спе-
ціального дозволу ВАК України, передбачає включення в раду до-
даткових докторів наук за фахом дисертації.
Збірник наукових праць - друкований науковий документ,
який містить сукупність наукових матеріалів одного або кількох
авторів.
Здібності - індивідуальні особливості особи, що є суб’єк-
тивними умовами успішного здійснення певного роду діяльності.
Здобуття наукового ступеня - процедури, дії, підготовка
матеріалів і документів з метою подальшого присудження на їх
основі наукового ступеня.
Здоровий глузд - погляди людей на оточуючу дійсність і
самих себе, що стихійно складаються під впливом повсякденного
досвіду і є підставою для їхньої практичної діяльності та моралі.
По суті, з. г. є некритичним поєднанням наївного реалізму з пану-
ючими в даному суспільстві традиційними уявленнями. Оскільки
в основі його лежить безпосередньо практичне ставлення людини
до світу, то він не підвищується до рівня наукового і філософського
осмислення дійсності, у чому і виражається його обмеженість.
Знання - зміст мислення про об’єкт, перевірений практи-
кою результат пізнання дійсності, правильне її відображення у
свідомості людини.
Значення - зміст, який пов’язується з тим чи іншим ви-
словлюванням (слова, пропозиції, знака тощо) певної мови.

Ігор теорія - теорія математичних моделей прийняття оп-

тимальних рішень в умовах конфлікту і невизначеності, що спи-
рається на моделювання ігрових ситуацій.
Ідеал - ідеальний образ, що має нормативний характер, ви-
значальний спосіб і характер поведінки, діяльності людини або
соціальної групи.
Ідеалізація - уявлення кого-небудь або чого-небудь кращим,
досконалішим, ніж вони є насправді; наділення якостями, відповід-
ними ідеалу; процес, розумова процедура, пов’язана з утворенням
абстрактних об’єктів, принципів, не здійсненних насправді.
99
 Імітаційна модель - модель, що відтворює реальну дійсність
для того, щоб одержувати про неї достовірні відомості.
Імітація - процес моделювання чого-небудь через його
відтворення.
Імовірність - міра можливості, кількісна характеристика її
здійсненності за певної сукупності конкретних умов. Математич-
на, числова характеристика ступеня можливості появи якої-небудь
певної події в тих чи інших умовах, що можуть повторюватися
необмежену кількість разів.
Імператив - система життєво важливих обмежень і заборон,
необхідних для виживання системи.
Інваріантність - незмінність якої-небудь величини або сис-
теми відносно тієї чи іншої умови або сукупності перетворень.
Індетермінізм - концепція, протилежна детермінізму, яка
відкидає загальний характер універсального взаємозв’язку явищ.
Індикатор - прилад, пристрій, елемент, що відображає пере-
біг процесу або стан об’єкта спостереження, його якісні або
кількісні характеристики у формі, зручній для сприйняття людиною.
Індукція - метод дослідження, пов’язаний з рухом думки
від одиничного до загального, від даних досвіду, фактів до їх уза-
гальнення у висновках.
Інноваційна діяльність - процес розроблення і реалізації
нововведень.
Інновація - нововведення.
Інсайт - творче осяяння, яке супроводжує вирішення завдання.
Інтеграція - процес і механізм об’єднання і зв’язаності
елементів, характеризується інтегративністю, системоутворювальними
змінними, чинниками, зв’язками тощо.
Інтелект - здібність до мислення, раціонального пізнання на
відміну від таких, наприклад, здібностей, як відчуття, воля, інтуїція,
уява тощо.
Інтернет - всесвітня комп’ютерна мережа, яка пов’язує між
собою користувачів як великих, так і малих (локальних) комп’ютер-
них мереж.
Інтерпретація - у математиці, логіці, методології науки,
теорії пізнання сукупність значень (смислів), що додаються до тих
чи інших елементів (вислови, символи, формули тощо) якої-не-
будь теорії.
Інтуїція - процес збагнення істини в інтелектуальному, емо-
ційному або містичному значенні, яке характеризується її безпо-
середнім осягненням без рефлексії.
100
 Інформатика - галузь знання і практичної діяльності, що
займається процесами отримання, обробки, аналізу, зберігання і
передавання інформації.
Інформація - відомості, знання спостерігача про систему,
віддзеркалення її міри різноманітності, що передаються одними людьми
іншим людям усним, письмовим або яким-небудь іншим способом, а
також сам процес передавання або отримання цих відомостей.
Ірраціональне - те, що не може бути осягнуте розумом або
виражене в логіці, поняттях та системному впорядкованому вигляді.
Істина - знання, яке відповідає своєму предмету, збігається
з ним, правильне відображення об’єктивної дійсності у свідомості
людини, відтворення її такою, якою дійсність існує сама по собі,
незалежно від людини та її свідомості.
Істина абсолютна - такий зміст знання, який не спро-
стовується подальшим розвитком науки, а збагачується і постійно
підтверджується життям.
Істина об’єктивна - такий зміст уявлень, який не залежить
від людини і людства.
Істина відносна - зміст знання, яке відображає об’єкт не
повністю і не вичерпно, а у відомих межах, умовах, відносинах,
які постійно змінюються і розвиваються, тобто це обмежено пра-
вильне знання.
Ітерація - процедура, заснована на багаторазовому пов-
торенні послідовності операцій, за якого на кожному подальшому
кроці використовуються результати попередніх, що зрештою за-
безпечує вирішення початкового завдання.

Кадри - основний (штатний, постійний), як правило профе-

сійно підготовлений, склад працівників органу державної влади,
підприємства, установи, громадської організації, галузі, усієї сис-
теми управління і виробництва.
Кандидат наук - науковий ступінь, який присуджується спе-
ціалізованою радою із захисту дисертацій за результатами публічно-
го захисту дисертації претендентом, що має вищу професійну освіту.
Каталог алфавітний - система карток у бібліотеці з опи-
сом видань, розміщених в алфавітному порядку прізвищ авторів і
назв публікацій незалежно від їх змісту.
Каталог наочний - система карток у бібліотеці, що містять
дані про наявність літератури та інформації, згруповані за наоч-
ними рубриками, які розміщено в алфавітному порядку.

101
 Категорії - форми мислення, які відображають найбільш за-
гальні та істотні сторони, ув’язки і відносини реальної дійсності
та пізнання; специфічні терміни теорії.
Кваліфікаційна робота - робота, покликана підтвердити
рівень кваліфікації особи, що виконала її, глибоке знання нею пред-
мета дослідження, уміння висловлювати свої думки, інтерпрету-
вати отримані результати, застосовувати їх на практиці.
Квантифікація - кількісне вираження якісних ознак.
Кібернетика - наука про загальні формальні закони
управління в природі, суспільстві, живих організмах і машинах.
Кібернетична система - множина взаємопов’язаних
об’єктів - елементів системи, здатних сприймати, запам’ятовувати
і обробляти інформацію, а також обмінюватися інформацією.
Класифікація - багатоступінчастий, розгалужений розподіл
логічного обсягу поняття, упорядкування об’єктів за істотними
ознаками.
Книга - друкований багатосторінковий твір обсягом понад
48 сторінок.
Кількість - категорія, що виражає зовнішнє, формальне взаємо-
відношення предметів або їхніх частин, а також властивостей, зв’язків:
їх величину, чисельність, ступінь прояву тієї чи іншої властивості.
Коеволюція - механізм взаємообумовлених змін компо-
нентів цілісної системи.
Коефіцієнт інтелекту (IQ) - відношення так званого розумо-
вого віку (РВ) до справжнього, хронологічного віку (СВ) певної
особи за формулою (РВ/СВ) х 100 = (IQ). Визначається за допомо-
гою спеціальних тестів.
Колоквіум - бесіда викладача зі студентами з метою з’ясу-
вання їхніх знань; форма колективного обміну думками вчених
різних напрямів на задану тему.
Комунікація - процес обміну інформацією, що включає тех-
нічний, семантичний і прагматичний аспекти; акт і форма інфор-
маційного обміну.
Компіляція - текст, який створено на основі запозичення в
інших авторів матеріалів без самостійного їх опрацювання. У ви-
падку, якщо не вказані автори, компіляція стає плагіатом.
Комплекс - сукупність, поєднання предметів, дій, явищ або
властивостей, що становлять одне ціле.
Комплексний - те, що становить комплекс; часто розуміють
як всебічний.

102
 Компонент - складова частина чого-небудь, елемент системи.
Конгрес науковий - зустріч, зібрання, з’їзд учених, має на меті
вирішення стратегічних питань розвитку науки і наукових досліджень.
Конкретність - властивість істини, заснована на знанні
реальних зв’язків, взаємодії всіх сторін об’єкта, головних, істот-
них властивостей, тенденцій його розвитку.
Контекст - достатньо великий і зв’язний уривок тексту, що
дає можливість визначити значення слів, фраз і висловлювань, що
входять у нього.
Конференція - найширша форма обміну інформацією з пев-
ної тематики відповідно до розробленої наперед програми, регла-
менту виступів, передбачає пленарні та секційні засідання.
Концепція - певний спосіб розуміння, трактування якого-не-
будь предмета, явища, процесу, основний погляд на предмет тощо,
загальний задум, керівна ідея для систематичного висвітлення.
Координація - узгодження, поєднання, приведення в по-
рядок, у відповідність; рівноправний порядок елементів.
Кореляції коефіцієнт - показник ступеня взаємозалежності
двох змінних: змінюється від -1 до +1. Значення коефіцієнта коре-
ляції 0 указує на можливу відсутність залежності, значення +1
свідчить про узгодженість змінних.
Критерій - ознака істинності, на основі якої проводиться
оцінка, пізнання, управління, оптимізація тощо.
Критерій оптимальності - показник, екстремальне значення
якого характеризує гранично досяжну ефективність системи, стан
або траєкторію розвитку об’єкта управління. Це ознака, на основі
якої проводиться порівняльна оцінка можливих рішень (альтер-
натив) і вибір якнайкращого.
Критична точка - точка, в якій система може втратити свої
системні характеристики: або зруйнуватися, або перейти у новий стан.

Лаг - часовий інтервал, що характеризує відставання або

випередження одного явища порівняно з іншим.
Лічильна комісія - обрана на засіданні ради із захисту ди-
сертацій із членів ради комісія для проведення процедури таємного
голосування за підсумками захисту дисертаційної роботи і прото-
кольного оформлення результатів голосування.
Логіка діалектична - система мислення, заснована на ос-
новних законах і принципах діалектики.

103
 Логіка, або логіка формальна - наука про закономірності
й операції правильного мислення.

Майбутнє - стан системи, що наступає пізніше за стан тепе-

рішнього часу; подія, яка відбудеться.
Математична статистика - розділ математики, присвячений
математичним методам систематизації, обробки і використання
статистичних даних для наукових і практичних висновків. Зв’язок
математичної статистики з теорією імовірності здійснюється че-
рез засновані на теорії імовірності теорію вибіркового методу і
теорію помилок вимірювань.
Мета - ідеальне передбачення результату діяльності, що ви-
ступає її регулятором.
Метод - сукупність певних правил, прийомів, норм пізнання,
оцінки або дії.
Методика - низький рівень методології, сукупність форм,
операцій, прийомів, алгоритмів теоретичного або практичного ос-
воєння дійсності, механізм реалізації методів.
Методологія - вчення про метод діяльності як такий, вклю-
чає принципи, методи діяльності та знання, що відображає їх. Скла-
дається з методології пізнання, методології практичної діяльності
та методології оцінки.
Механізм - внутрішній устрій чого-небудь.
Міра - філософська категорія, що виражає діалектичну
єдність якісних і кількісних характеристик об’єкта.
Мислення - здійснюваний у процесі наочної діяльності ак-
тивний процес узагальненого й опосередкованого відображення
дійсності, який забезпечує відкриття чуттєвих даних її законо-
мірних зв’язків і їх вираження в системі абстракцій.
Множин теорія - галузь математики, що займається дослі-
дженням множин з погляду їх взаємної однозначної відповідності,
упорядкування потужності, а також операцій об’єднання і перетину
множин.
Множина - набір сукупностей, зібрання яких-небудь об’єктів,
що мають спільну для всіх характерну властивість.
Мова - знакова система, що використовується з метою ко-
мунікації і пізнання.
Моделювання - метод дослідження об’єктів за допомогою
відтворювання їхніх характеристик на іншому об’єкті - моделі.

104
 Модель - у широкому розумінні: образ (у тому числі умов-
ний або уявний, зображення, описання, схема, креслення, графік,
план, карта тощо) або прообраз (зразок) якого-небудь об’єкта або
системи об’єктів (оригіналу моделі), що використовуються за пев-
них умов як їх заміщення або представник.
Молодий учений - учений віком до 35 років.
Моніторинг - спостереження, оцінка і прогноз системи або
оточуючого її середовища.
Монографія - якнайповніше і всебічне дослідження пев-
ного об’єкта, бачення його в проблемному полі сучасної науки.
Друкований неперіодичний науковий документ, в якому подають-
ся результати всебічного вивчення однієї проблеми чи теми та який
належить одному автору або невеликій групі авторів (колективна
монографія). Зазвичай вона претендує на оригінальну концепцію
розуміння об’єкта, узагальнює великий обсяг теоретичних і при-
кладних досліджень. Обсяг її становить понад 5 умовних друко-
ваних аркушів.

Навчальні видання - неперіодичні видання, що містять сис-

тематизовані відомості наукового і прикладного характеру, викла-
дені у формі, зручній для викладання і вивчання.
Навчальний посібник - видання, що замінює чи доповнює
підручник, часто відображає ті чи інші детально опрацьовані роз-
діли навчальної дисципліни.
Надійності теорія - теорія надійного функціонування складних
систем будь-якої природи, що складаються з ненадійних елементів.
Надійність - властивість системи зберігати свої характе-
ристики в разі зміни параметрів середовища; характеристика ме-
тодики, що відображає точність і стійкість вимірювання.
Наука - сфера пізнавальної діяльності, яка базується на до-
пущенні існування реального, не залежного від суб’єкта пізнання
світу, всі процеси якого підпорядковані закономірностям, доступ-
ним пізнанню за допомогою відчуттів і мислення. Сфера людсь-
кої діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична система-
тизація об’єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної
свідомості. Поняття “наука” включає як діяльність з отримання
нового знання, так і результат цієї діяльності - суму отриманих до
певного моменту наукових знань, що утворюють у сукупності на-
укову картину світу. Термін “наука” також використовується для
позначення окремих галузей наукового знання.

105
 Науковий ступінь - наукова кваліфікація в певній галузі
знань, підтверджена захистом дисертації і закріплена отриманням
диплома. В Україні встановлено наукові ступені кандидата і док-
тора наук.
Наукознавство - галузь досліджень, що вивчає законо-
мірності функціонування і розвитку науки, структуру і динаміку
наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інсти-
тутами і сферами матеріального й духовного життя суспільства.
Наукова картина світу - цілісна система уявлень про за-
гальні властивості та закономірності природи, що виникає внаслі-
док узагальнення і синтезу основних природничо-наукових понять
і принципів.
Наукова галузь - галузь науки, в якій проводяться наукові
дослідження, диференціюється наукове знання і відповідно до наз-
ви якої присуджується відповідний науковий ступінь.
Наукова спеціальність - спеціальність науковця, в якій при-
суджується науковий ступінь у межах певної галузі науки.
Наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність,
спрямована на одержання і використання нових знань. Основними
її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.
Наукове дослідження - вивчення явищ і процесів, аналіз
впливу на них різноманітних чинників, а також вивчення взаємодії
між явищами з метою отримання переконливо доведених і корис-
них для науки і практики рішень з максимальним ефектом.
Науково-технічна діяльність - інтелектуальна творча
діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань
у всіх галузях техніки і технологій. Її основними формами (видами)
є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструк-
торські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи,
виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної про-
дукції, а також інші роботи, пов’язані з доведенням наукових і на-
уково-технічних знань до стадії їх практичного використання.
Науково-педагогічна діяльність - педагогічна діяльність
у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти
III-IV рівнів акредитації, пов’язана з науковою та (або) науково-
технічною діяльністю.
Науково-організаційна діяльність - діяльність, що спря-
мована на методичне, організаційне забезпечення та координацію
наукової, науково-технічної та науково-педагогічної діяльності.

106
 Науково-технічна революція - якісний стрибок у розвитку
науки, техніки і виробництва, що відбувся в розвинених країнах у
другій половині XX ст.
Науково-технічний прогрес - єдиний, взаємообумовлений,
поступальний рух науки і техніки.
Науковий консультант - особа, призначена наказом ректо-
ра вищого навчального закладу або керівника наукової установи
консультантом докторанта у підготовці дисертації.
Науковий керівник - особа, призначена наказом ректора
вищого навчального закладу або керівника наукової установи керів-
ником аспіранта у підготовці дисертації.
Науковий результат - нове знання, одержане в процесі
фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафік-
соване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці,
наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну
роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.
Науково-прикладний результат - нове конструктивне чи
технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випро-
бування, розробка, яка впроваджена або може бути впроваджена у
суспільну практику. Науково-прикладний результат може бути у
формі звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної
документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.
Неврівноваженість - стан віддаленості системи від рів-
новаги під впливом певних сил, що характеризується процесами
обміну між динамічною системою і середовищем.
Нелінійність - термін, що позначає характеристику системи,
яка в широкому розумінні означає багатоваріантність, різно-
манітність, нелінійне, швидке зростання, а у вузькому - нелінійну
функцію системи. Інше значення терміна стосується характерис-
тики мислення, якому притаманні багатоваріантність, творчість.
Необхідність і випадковість. Необхідність - властивість і
зв’язки, обумовлені внутрішніми причинами речі, явища, внутріш-
ньою природою елементів, що становлять матеріальне утворення.
Випадковість - властивість і зв’язки, що обумовлені збігом зовніш-
ніх обставин.
Нестійкість - стан неврівноваженої системи поблизу точки
біфуркації, коли система сама може перейти до іншого стану,
здійснює вибір подальшого шляху розвитку.
НДДКР - науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи.
Новація - нововведення, якого не було раніше.

107
 Новизна наукова - наукові результати, оцінювані за таки-
ми рівнями: вперше отримані, вдосконалені, дістали подальшого
розвитку.
Норма - визнаний обов’язковий порядок, вимоги до системи
та її складових.
Нострифікація атестаційних документів - визнання доку-
ментів про присудження наукових ступенів, виданих громадянам
України в інших державах, з якими Україна уклала відповідні уго-
ди про визнання і еквівалентність наукових ступенів.

Обробка даних - процес перетворення даних за певним ал-

горитмом у форму подання інформації, зручну для аналізу.
Об’єкт - поняття, яке служить для позначення речі або пред-
мета, що протистоїть суб’єкту в пізнавальній і практичній діяльності.
Об’єктивність - принцип пізнання, заснований на визнанні
дійсності в її реальних закономірностях і загальних формах.
Огляд - результат аналітико-синтетичного опрацювання нау-
кових документів, який становить текст, що містить синтезовану
інформацію з якогось питання чи низки питань, вилучену з деякої
множини спеціально підібраних з цією метою первинних доку-
ментів, виданих за певний час. Розрізняють огляди: бібліографічні,
реферативні, аналітичні. Бібліографічний огляд містить характе-
ристику первинних документів як джерел інформації, що з’явилися
за певний час, або поєднаних за якоюсь загальною ознакою. Рефе-
ративний огляд містить систематизовані дані й факти та узагаль-
нену інформацію про стан питання без їхньої критичної оцінки
автором огляду. Аналітичний огляд - це всебічний аналіз усієї
інформації, що міститься у вихідних первинних документах, аргу-
ментована оцінка та обґрунтовані рекомендації щодо використання
цієї інформації.
Операція - елементарна раціональна дія в діяльнісній системі.
Описання - спосіб мовної індивідуалізації об’єктів, що дає
змогу осмислювати їх всередині, логічний закон, який дозволяє
відрізняти, відшукувати, будувати який-небудь об’єкт і формулю-
вати значення знакового вираження або уточнювати значення вже
існуючого, зафіксованого в нові.
Опитування - метод отримання знання за допомогою сло-
весного повідомлення індивіда.
Оптимізація - процес пошуку якнайкращої альтернативи, що
забезпечує максимальне або мінімальне значення функцій системи.

108
 Оптимум - якнайкращий варіант вирішення завдання за да-
них умов і ресурсів.
Організація - властивість матеріальних і абстрактних об’єк-
тів знаходити взаємозалежність поведінки частин у рамках цілого.
Організація постає не тільки як властивість усього сущого, а як
певна впорядкованість змісту, впорядкованість системи відповід-
но до системоутворювального чинника.
Офіційний опонент - особа, призначена вченою радою із
захисту дисертацій або ВАК України із компетентних у певній га-
лузі науки вчених, покликана прорецензувати дисертацію, подати
на неї та автореферат письмовий відгук, особисто брати участь у
процесі захисту і виступити з викладом змісту відгуку.

Пам’ять - здатність до відтворення минулого досвіду, одна

з основних властивостей нервової системи, що виражається у здат-
ності тривалого зберігання інформації про події зовнішнього світу
та реакції організму багато разів вводити цю інформацію у сферу
свідомості та поведінки.
Парадигма - сукупність методологічних, світоглядних, нау-
кових, управлінських та інших настанов, що сформувалися
історично і прийняті у своїй спільноті як зразок, норма, стандарт
вирішення проблем.
Паспорт спеціальностей - документ ВАК України, що містить
описання структурних елементів спеціальностей, за якими готу-
ються і захищаються дисертації.
Переконання - процес оволодіння істиною, перетворю-
ваною на цінність для людини нею самою як результат внутрішніх
і зовнішніх дій.
Підручник - якнайповніший виклад знання з навчальною
метою з тієї чи іншої дисципліни.
Плагіат - привласнення чужого авторства, видача чужого
твору або винаходу за власний.
План - креслення, що зображує в умовних знаках на площині
частину земної поверхні (топографічний план); горизонтальний
розріз або вигляд згори якої-небудь споруди або предмета; наперед
намічений порядок, послідовність здійснення якої-небудь програми,
виконання роботи, проведення заходів, наприклад народногоспо-
дарський, виробничий, стратегічний, навчальний плани; задум,
проект, основні ознаки якої-небудь роботи, викладу (план доповіді,
п’єси тощо); спосіб розгляду, побудови, підходу до чого-небудь;

109
розміщення об’єктів та їх розмірів на зображенні (передній, се-
редній, задній плани).
План-проспект - докладний виклад змісту книжки, опи-
сання її основних ідей.
Плюралізм - методологічний підхід, який вважає, що сис-
тема може бути описаною безліччю рівнозначних сутностей, які
не зводяться до одного.
Пізнання - специфічна діяльність людини, орієнтована на
відкриття законів природи і суспільства, таємниць буття людини і
світу взагалі, виявлення можливих способів дії з предметами і яви-
щами; прогресування приросту інформації.
Подія - таке, що відбулося, у філософії постмодернізму роз-
глядається як форма прояву буття, часу, значення, суті тощо.
Показник - кількісна характеристика вираженості вимі-
рюваної властивості.
Помилка - спотворена форма відображення дійсності, не-
адекватна форма знання, яка не відповідає своєму предмету, не
збігається з ним.
Поняття - форма мислення, що відображає суттєві власти-
вості, зв’язки і відносини предметів та явищ у їхній суперечності
та розвитку; думка або система думок, що узагальнює, виділяє
предмети певного класу за певними загальними і в сукупності спе-
цифічними для них ознаками. Розрізняють поняття в широкому
значенні та наукові поняття. Перші формально виділяють спільні
(схожі) ознаки предметів і явищ та закріпляють їх у словах. Нау-
кові поняття відображають суттєві та необхідні ознаки, а слова і
знаки (формули), що їх виражають, є науковими термінами.
Порівняння - акт мислення, за допомогою якого класи-
фікується, упорядковується та оцінюється зміст буття і пізнання;
у порівнянні світ сприймається як зв’язна різноманітність. Акт
порівняння полягає у попарному зіставленні об’єктів з метою
виявлення їхніх відносин. Порівняння має сенс тільки в сукуп-
ності однорідних предметів, які створюють клас. Найпростіший
найважливіший тип відносин, що виявляються через порівняння, -
це відносини тотожності (рівність) і відмінності.
Порядок - стан організованої матерії, в якому можна ви-
ділити елементи і зв’язки між ними.
Постулат - пропозиція (умова, допущення, правила), що
через які-небудь міркування приймається без доказу, але, як прави-
ло, з обґрунтуванням, причому саме це обґрунтування і є зазвичай
доведенням на користь ухвалення постулату.
110
 Передбачення наукове - вид теоретичної діяльності, що поля-
гає у визначенні, описанні тих чи інших явищ природи, суспільного
життя, психічних станів, яких немає або які невідомі тепер, але мо-
жуть виникнути або бути відкриті й вивчені у майбутньому.
Практика - матеріальна, чуттєво-наочна діяльність людини,
що має своїм змістом освоєння і перетворення природних і со-
ціальних об’єктів, становить рушійну силу, основу розвитку людсь-
кого суспільства і пізнання.
Предмет - категорія, що позначає певну цілісність, виділену
зі світу об’єктів у процесі людської діяльності та пізнання. Поняття
“предмет” часто вживається у вузькому значенні, ототожнюється
з поняттям об’єкта або речі. У загальногносеологічному плані
зіставлення предмета й об’єкта відносне. Основна структурна
відмінність предмета від об’єкта полягає в тому, що в предмет вхо-
дять лише головні, найістотніші (з певного дослідження) власти-
вості й ознаки.
Президія ВАК України - найвищий орган управління діяль-
ністю ВАК.
Претендент на науковий ступінь - особа, прикріплена до
вищого навчального закладу, наукової організації з метою підготов-
ки і захисту дисертації, що здійснює здобуття наукового ступеня.
Прийняття рішень - процес розроблення, обговорення, ви-
бору варіанта рішення і його інституціоналізації.
Прикладні наукові дослідження - наукова і науково-техніч-
на діяльність, спрямована на одержання і використання знань для
практичних цілей.
Принцип - найбільш загальне правило діяльності, яке за-
безпечує її правильність, але не гарантує її однозначність та успіх,
основне початкове положення якої-небудь теорії, учення, науки,
світогляду, політичної організації тощо; внутрішнє переконання лю-
дини, що визначає її ставлення до дійсності, норм поведінки; ос-
новна особливість устрою якого-небудь механізму, приладу.
Природознавство - сукупність наук про природу, орієн-
тованих на дослідження просторово-часової структури природних
об’єктів, закономірностей їхнього буття і розвитку.
Пріоритет - першість у часі у здійсненні якої-небудь діяль-
ності.
Причина і наслідок. Причина - взаємодія матеріальних утво-
рень або елементів, їхніх складових, яка зумовлює відповідні зміни.

111
Наслідок - зміни, що виникають у взаємодіючих формах, або ма-
теріали їх утворення в результаті їхньої взаємодії.
Причинний зв’язок - необхідний зв’язок між явищами А
та В, де А - причина, а В - дія, наслідок. Характеризується таким
взаємовідношенням: якщо А є причиною В, то щоразу за наявнос-
ті А також настає явище В, а за відсутності А відсутнє явище В.
Проблема - знання про незнання, питання (комплекс пи-
тань), що виникло в процесі пізнання і потребує відповіді, у ши-
рокому значенні - складне теоретичне або практичне питання, що
потребує вивчення, вирішення; у науці - суперечлива ситуація, що
виступає у вигляді суперечливих позицій при поясненні яких-не-
будь явищ, об’єктів, процесів і потребує адекватної теорії для її
вирішення. Важлива передумова успішного вирішення проблеми -
її правильна постановка. Неправильно поставлена проблема або
псевдопроблема відводять у бік від вирішення справжніх проблем.
Проблемна ситуація - відсутність чого-небудь, що пе-
решкоджає нормальному функціонуванню системи і потребує за-
доволення (незадоволена потреба).
Прогноз - імовірнісне, науково обґрунтоване судження про
перспективи, можливі стани того чи іншого явища в майбутньому
і про альтернативні шляхи та терміни їх здійснення. Виділяються
нормативні прогнози, які визначають шляхи і терміни досягнення
можливих станів, що приймаються як мета, і пошукові прогнози,
які визначають можливі стани системи в майбутньому.
Програма - план діяльності, робіт; виклад основних поло-
жень і мети діяльності громадської організації, наприклад політичної
партії; короткий виклад змісту навчального предмета; упорядко-
вана послідовність дій для комп’ютерів, яка реалізовує алгоритм
вирішення певного завдання.
Прогрес - тип, напрям розвитку, для якого характерний пе-
рехід від нижчого до вищого, від менш зробленого до досконалі-
шого. Про прогрес можна говорити стосовно системи в цілому,
окремих її елементів, структури й інших параметрів об’єкта, що
розвивається. Поняття прогресу співвідносне з поняттям регресу.
Простота - властивість множини, що виступає в іншій мно-
жині як елемент.
Професор - учене звання, яке присвоюється працівникам
вищих навчальних закладів і наукових організацій за науково-пе-
дагогічну діяльність і підготовку аспірантів.

112
 Процедура - послідовність усіх операцій, які створюють сис-
тему дій і способів організації дослідження.
Процес - послідовна зміна станів, стадій розвитку; сукуп-
ність послідовних дій для досягнення якого-небудь результату.
Прямий зв’язок - безпосередній вплив об’єктів один на
одного.
Пояснення - найважливіша функція наукового пізнання, яка
будується на розкритті суті досліджуваного предмета за допомо-
гою виявлення законів його існування і змін, причин його виник-
нення, суперечностей його розвитку.

Рада - форма організації науки і колективних контактів уче-

них та фахівців одного наукового напряму (наприклад вчена рада
із захистів, вчена рада вищого навчального закладу, науково-техніч-
на рада тощо).
Реальність - існуюче насправді. У діалектичному мате-
ріалізмі цей термін використовується у двох значеннях: 1) об’єктив-
на реальність, тобто матерія в сукупності різних її видів (реальність
протиставляється тут суб’єктивній реальності, тобто явищам свідо-
мості); 2) все існуюче, тобто матеріальний світ і всі його ідеальні
продукти. Критерієм реальності об’єктів, процесів, подій, фактів,
властивостей є суспільна практика.
Репрезентативність - властивість вибіркової сукупності
представляти характеристики генеральної сукупності; означає, що
з певною похибкою можна вважати, що представлений у вибір-
ковій сукупності розподіл ознак, що вивчаються, відповідає їх
реальному розподілу.
Реферат - короткий виклад одного або кількох текстів. Це
вторинний документ, що містить скорочений і послідовний виклад
змісту першоджерела (або його частини) з основними фактичними
відомостями і висновками.
Рівновага - здатність системи повертатись у первинний стан,
компенсуючи збурювальний вплив середовища.
Різноманітність - кількість помітних станів системи. Різно-
манітності обмеження закон - сформульований У.Р.Ешбі закон, в
якому стверджується, що потрібна для зменшення різноманітності
вибіркова здатність системи управління обумовлюється величи-
ною того зменшення різноманітності об’єкта управління, яке має
бути досягнуто. В управлінні цей закон приводить до зменшення
різноманітності керованої системи.

113
 Рішення - вибір однієї альтернативи або власної підмножини
альтернатив з безлічі даних альтернатив; акт управлінської діяльності,
що передбачає певний вплив на об’єкт управління з боку суб’єкта.
Ритм - тимчасова організація, яка характеризується чер-
гуванням, групуванням тривалості, рівномірністю і розміреністю.
Ринок інформаційний - система економічних, організаційних
і правових відносин з продажу і купівлі інформаційних ресурсів.
Розвиток - необоротна, безумовно направлена і закономірна
зміна матеріальних та ідеальних об’єктів, що приводить до ви-
никнення нової якості.
Розроблення - процес і результат перетворення наукової і
науково-технічної інформації, отриманої внаслідок фундамен-
тальних і прикладних досліджень, у форму, яку можна впровад-
жувати в практику.
Розрахунки - отримання кількісних характеристик об’єктів
відповідно до певних формальних законів, нормативів і резуль-
татів вимірювань.
Розуміння - стан свідомості, який фіксується суб’єктом як
упевненість в адекватності відтворених представлень об’єкта.
Рукопис депонований - підготовлений індивідуально або у
співавторстві науковий документ, що має статус наукової роботи і
розрахований на обмежену кількість споживачів та переданий на
збереження до відповідного органу науково-технічної інформації
(в Україні - Інститут науково-технічної інформації і техніко-еко-
номічних досліджень).

Семінар - особлива форма групових занять з якого-небудь

предмета або теми за активної участі студентів, слухачів.
Семіотика - наука, що вивчає мову як знакову систему, а також
інші знакові системи, що вживаються в інформаційній взаємодії.
Символ - ідея, образ або об’єкт, що має власний зміст і одно-
часно подає в узагальненій, нерозвиненій формі деякий інший зміст.
Симпозіум - напівофіційна бесіда, обмін думками між уче-
ними з використанням наперед підготовлених доповідей, а також
імпровізації.
Синтез - процес реального і уявного об’єднання різних ас-
пектів, частин предметів у цілісну систему.
Система - сукупність елементів, що перебувають у від-
носинах і зв’язках один з одним і з середовищем, створюючи пев-
ну цілісність, єдність.

114
 Системності принцип - найбільш загальне правило, що ре-
гулює пізнавальну, практичну і оцінну діяльність в аспекті сис-
темних уявлень.
Системні закони - сукупність властивих системам об’єк-
тивних, істотних, необхідних, стійких і повторних зв’язків тих чи
інших характеристик: частини і цілого, структури і функцій,
стійкості і складності, різноманіття і організації тощо.
Системний підхід - принцип пізнавальної і практичної
діяльності, який ґрунтується на системному віддзеркаленні
дійсності.
Ситуаційний підхід - аналізуються результати функціо-
нування системи в різних ситуаціях, досліджується динаміка зміни
цих результатів.
Ситуація - стан системи, що характеризується певними оз-
наками; певна сукупність подій, пов’язаних у цілісність пробле-
мою. На вигляд це може бути певний ланцюг подій або коло подій,
вузол подій тощо. Теоретичною основою для осмислення цього
розуміння ситуації виступає теорія подій.
Складність - властивість елемента, який виступає в іншій
множині як множина.
Смисл - у філософії і традиційній логіці те саме, що і значення.
Сукупність - поєднання, об’єднання, загальний підсумок
чого-небудь.
Сукупність генеральна - гіпотетична множина елементів,
поєднаних спільною характеристикою.
Спеціалізація - деталізація наукової спеціальності, виділення
її частини за функціональною ознакою, галузевою належністю.
Спостереження - цілеспрямоване й організоване сприйняття
дійсності з метою вивчення явищ, збагнення їхніх значень.
Спростування - вид обґрунтування в логіці й методології
науки, у процесі якого встановлюється помилковість або непра-
вильність тверджень, доведень, гіпотез і теорій.
Стандарт - у широкому значенні - зразок, еталон, модель,
що приймаються за початкові для зіставлення з ними інших
об’єктів: нормативно-технічний документ, який установлює комп-
лекс норм, правил, вимог до об’єкта стандартизації і затвердже-
ний компетентним органом.
Стандартизація - процес встановлення і застосування стан-
дартів.

115
 Стиль наукового мислення - сукупність методологічних
регулятивів, ідеалів і норм науки, що історично склалися та ви-
значають зміст і спрямованість розвитку науки.
Структура - впорядкованість відносин, що пов’язують еле-
менти системи і забезпечують її рівновагу. Спосіб організації сис-
теми, тип зв’язків.
Суб’єкт - носій наочно-практичної діяльності та пізнання
(індивід або соціальна група), джерело активності, спрямованої на
об’єкт.
Судження - 1) те саме, що і висловлювання; 2) розумовий
акт, що виражає ставлення того, хто висловлюється, до змісту вис-
ловленого міркування. Судження у цьому значенні завжди має оці-
нювальний характер.
Суть і явище - філософські категорії, що відображають за-
гальні форми наочного світу і його пізнання людиною. Суть -
внутрішній зміст предмета, що виражається в єдності всіх багато-
манітних і суперечливих форм його буття; явище - те чи інше ви-
явлення (вираження) предмета, зовнішні форми його існування. У
мисленні категорії суть і явище виражають перехід від різноманіт-
ності наявних форм предмета до його внутрішнього змісту і єдності -
до поняття. Збагнення суті предмета становить завдання науки.
Сценарій - сюжетна схема, за якою створюються спектакль,
фільм або реалізується яка-небудь дія, захід. Стислий виклад змісту
п’єси, дії, заходу.

Творчість - діяльність, що породжує щось якісно нове, чого

ніколи раніше не було. Діяльність може виступати як творчість у
будь-якій сфері: науковій, виробничо-технічній, художній, полі-
тичній - там, де створюється, відкривається, винаходиться щось нове.
Тезаурус - запас відомостей про систему, словник, одиниці
якого забезпечені наборами ознак, що характеризують родогру-
пові зв’язки і згруповані за смисловою близькістю.
Тези - короткий виклад основних положень доповіді, нау-
кової статті, рідше - більшого за обсягом дослідження, наприклад
монографії або дисертації.
Текст - зв’язна і повна послідовність знаків.
Текстовий аналіз - одна з методологічних стратегій пост-
модернізму, покликана подавати текст як процес смислогенезу.
Тема наукового дослідження - складник наукової пробле-
ми, вирішення якої дає змогу отримати відповіді на певну низку
наукових питань, що охоплюють частину проблеми. Узагальнення
116
результатів виконання комплексу тем у рамках наукової проблеми
може дати її вирішення в цілому.
Тенденція - напрям розвитку якого-небудь явища або про-
цесу, зміни, які мають не завжди однозначний характер.
Теорія - найбільш розвинута абстрактна система знання, яка
відображає і пояснює певну сферу дійсності обґрунтуванням за-
кономірних та істотних властивостей і зв’язків, включає поняття,
принципи, закони, аксіоми тощо.
Термін - слово або словосполучення, покликане точно по-
значити поняття і його співвідношення з іншими поняттями в ме-
жах спеціальної сфери.
Тест - стандартизоване, часто обмежене в часі випробування,
призначене для встановлення кількісних і якісних характеристик
індивідуальних особливостей.
Трансформація - різке або плавне перетворення системи в
якісно іншу форму, стан.

Умовивід - розумова дія (форма мислення), що поєднує в

низку висновків і наслідків думки різного змісту; умовивід реалі-
зує в плані внутрішньої мови властиві індивідуальній (або
суспільній) свідомості норми і типи такого зв’язку, який і є в кож-
ному окремому випадку психологічною основою умовиводу.
Учене звання - офіційно присвоюване науковим і науково-
педагогічним працівникам звання на підставі їхньої творчої участі
в наукових дослідженнях і у викладацькій діяльності у вищих на-
вчальних закладах, підтверджується видачею атестата. В Україні
встановлено вчені звання: молодший науковий співробітник, асис-
тент, старший науковий співробітник, доцент, професор.
Узагальнення - логічний прийом, за допомогою якого ви-
являються загальні властивості й ознаки предметів. Отримання
узагальненого знання означає глибше відображення дійсності, про-
никнення в її суть.
Уява - фантазія, психічна діяльність, що полягає у створенні
уявлень та уявних ситуацій, що насправді ніколи не сприймалися
людиною.

Фабрика думки - організація, яка займається науковими

дослідженнями проблем суспільства, виробництвом знання, що
дає змогу удосконалювати соціальні відносини, політику, управлін-
ня суспільством і виробництвом.

117
 Факт - поняття, яке означає наявність деякої реальності на
противагу чомусь вигаданому; у методології науки трактується як
одиниця емпіричного знання, що співвідноситься з гіпотезою і тео-
рією; 1) у звичайному слововживанні синонім понять істина, подія,
результат; 2) знання, достовірність якого доведена, тобто достовір-
не знання про одиничне.
Феномен - 1) незвичайне явище, рідкісний факт; 2) філософське
поняття, означає явище, що осягається в чуттєвому досвіді.
Феноменологічна модель - модель певних явищ, яка не ста-
вить своїм завданням пояснення їхньої природи, а спрямована на
краще їх розуміння.
Філософія науки - напрям філософії, який вивчає ха-
рактеристики наукового пізнання, його структуру, засоби і мето-
ди, ідеали, норми, способи обґрунтування і розвитку знань, його
соціокультурні детермінанти. Флуктуація - випадкове відхилення
величини, що характеризує систему з великої кількості частинок,
від її середнього значення.
Формалізація - представлення якої-небудь змістовної сфе-
ри (міркувань, доведень, процедур класифікації тощо) у вигляді
формалізованої системи або числення. Використовується перед-
усім у математиці, а також у тих науках, у яких застосування матема-
тичного апарату досягає достатнього для цієї мети ступеня зрілості.
Формула спеціальності - викладене у Паспорті спеціаль-
ностей ВАК України детальне описання змісту й об’єкта дослід-
жень, що відповідає певній науковій спеціалізації.
Функціоналізм - науковий напрям, що пояснює структури
через функції.
Функціональний ефект - здатність системи робити те, що
принципово не може зробити кожен з її окремих елементів.
Функціонування - дія системи в часі.
Функція - призначення виконувати якісь перетворення, для
реалізації яких система та її елементи починають рухатися, взаємо-
дія системи з оточуючим її середовищем у процесі досягнення мети
або збереження рівноваги; відповідність між змінними величина-
ми х та у, в результаті якої кожному значенню х (незалежній змінній,
аргументу) протиставляється одне-єдине значення величини у (не-
залежної змінної).
Фундаментальні наукові дослідження - наукова теоретич-
на та (або) експериментальна діяльність, спрямована на одержан-
ня нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства,
людини, їх взаємозв’язок.
118
 Футурологія - у широкому значенні - сукупність уявлень
про майбутнє; у вузькому значенні - сфера знань про перспективи
розвитку соціальних процесів.

Хаос - стан неврегульованості, слабкої структурованості, що

визначає не тільки руйнування, а й створення систем.

Цінностей теорія (аксіологія) - філософське вчення про

природу цінностей, їх місце в реальності й про структуру ціннісно-
го світу, тобто про зв’язок різних цінностей між собою.
Цінність - людське, соціальне і культурне значення певних
явищ дійсності.

Частина і ціле філософські - категорії, що виражають відно-

шення між сукупністю предметів (або елементів окремого об’єкта)
і зв’язком, який об’єднує ці предмети і приводить до появи в су-
купності нових (інтеграційних) властивостей і закономірностей,
не притаманних предметам в їх роз’єднаності.
Чинник - рушійна причина, сила якого-небудь процесу,
явища.
Чинника аналіз - розділ багатовимірного статистичного
аналізу, що об’єднує математико-статистичні методи зниження роз-
мірності багатовимірної ознаки, що вивчається, одночасно висту-
пає як інструмент пізнання.

Шкала - форма фіксації сукупності ознак об’єкта з упо-

рядкуванням їх у повну числову систему.
Школа наукова - спільнота дослідників високої кваліфі-
кації, які об’єднуються довкола наукового лідера і відзначаються
знаними науковими досягненнями, що забезпечує провідні позиції
в науці, характеризуються єдиною теорією, єдиною методологією,
спільними світоглядними принципами і вагомими науковими ре-
зультатами та їх реалізацією в практичному житті суспільства.

Явище - філософська категорія, яка виражає поверхове бут-

тя суті, зовнішню форму її існування.
Якість - це характеристика результату чи процесу, за допо-
могою якого досягаються результати державною організацією, з
урахуванням охайності, точності, правильності, обґрунтованості,
завершеності, а також комплексності їх виконання.

119
 Додаток 1

Титульний аркуш дисертації

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ІВАНЕНКО Іван Іванович

УДК 35.07+342

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ

25.00.02 - механізми державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата наук
з державного управління

Науковий керівник:
ПЕТРЕНКО Петро Петрович,
доктор історичних наук, доцент

Київ - 2007

120
 Додаток 2

Лицьовий бік обкладинки автореферату

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ІВАНЕНКО Іван Іванович

УДК 35.07+342

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ

25.00.02 - механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Київ - 2007

121
 Додаток 3

Зворотний бік обкладинки автореферату

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національній академії державного управління при
Президентові України.

Науковий керівник - доктор історичних наук, доцент

Офіційні опоненти:
ПЕТРЕНКО Петро Петрович,
Національна академія державного управління
при Президентові України, завідувач кафедри
управління суспільним розвитком.
доктор наук з державного управління, професор
СИДОРЧУК Олег Іванович,
Харківський регіональний інститут державного
управління при Президентові України, завідувач
кафедри регіонального управління і місцевого
самоврядування;
кандидат наук з державного управління
ЖУКОВА Олена Петрівна,
Національний інститут стратегічних досліджень,
головний консультант відділу регіональної
політики.

Захист відбудеться 10 жовтня 2007 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.810.02 у Національній академії державного
управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена
Потьє, 20, к. 212.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної акаде-

мії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ, вул. Ежена
Потьє, 20).

Автореферат розіслано... вересня 2007 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради О.М.Бойко

122
 Додаток 4

Затверджено наказом ВАК України

від 29 травня 2007 р. № 342

ПЕРЕЛІК
установ, до яких обов’язково
надсилаються автореферати дисертацій

1. Секретаріат Президента України (01220, м. Київ,

вул. Банкова, 11).
2. Кабінет Міністрів України. Відділ з питань науки
(01008, м. Київ, вул. М.Грушевського, 12/2).
3. Міністерство освіти і науки України (01135, м. Київ,
просп. Перемоги, 10).
4. Вища атестаційна комісія України (01001, м. Київ,
вул. Хрещатик, 34).
5. Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського
(01039, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3).
6. Національна парламентська бібліотека України (01601,
м. Київ, вул. М.Грушевського, 1).
7. Львівська наукова бібліотека ім. Василя Стефаника
НАН України (79000, м. Львів, вул. Стефаника, 2).
8. Одеська державна наукова бібліотека ім. М.Горького
(27026, м. Одеса, вул. Пастера, 13).
9. Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г.Коро-
ленка (61003, м. Харків, пров. Короленка, 18).
10. Волинський державний університет ім. Лесі Україн-
ки (43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13).
11. Дніпропетровський національний університет (49050,
м. Дніпропетровськ, вул. Наукова, 13).
12. Донецький національний університет (83055, м. До-
нецьк, вул. Університетська, 24).
13. Запорізький державний університет (69600, м. Запоріж-
жя, вул. Жуковського, 66).
14. Київський національний університет ім. Тараса Шев-
ченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64).
15. Львівський національний університет ім. Івана
Франка (79002, м. Львів, вул. Університетська, 1).

123
 16. Одеський національний університет ім. І.І.Мечнико-
ва (65026, м. Одеса, вул. Дворянська, 2).
17. Таврійський національний університет ім. В.І.Вер-
надського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).
18. Сумський державний університет (40007, м. Суми,
вул. Римського-Корсакова, 2).
19. Ужгородський національний університет (88000, м. Уж-
город, вул. Підгірна, 45).
20. Східноукраїнський національний університет ім. Во-
лодимира Даля (91034, м. Луганськ, квартал Молодіжний, 20-А).
21. Прикарпатський національний університет ім. Ва-
силя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).
22. Харківський національний університет ім. В.Н.Ка-
рамзіна (61077, м. Харків, пл. Свободи, 4).
23. Черкаський державний університет ім. Богдана Хмель-
ницького (18031, м. Черкаси, б-р Шевченка, 81).
24. Чернівецький національний університет ім. Юрія
Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. М.Коцюбинського, 2).
25. ФГУ “Российская государственная библиотека”
(119019, Россия, г. Москва, ул. Воздвиженка, 3/5).
26. Государственное учреждение “Национальная биб-
лиотека Беларуси” (220114, Республика Беларусь, г. Минск,
просп. Независимости, 116).
27. Национальная библиотека Узбекистана им. Алишера На-
вои (700047, Республика Узбекистан, г. Ташкент, ул. Хоремзская, 51).
28. Национальная парламентская библиотека Грузии
им. И.Чавчавадзе (0107, Грузия, г. Тбилиси, ул. Л.Гудиашвили,7).
29. Государственное учреждение “Национальная биб-
лиотека Республики Казахстан” (050013, Республика Казах-
стан, г. Алматы, просп. Абая, 14).
30. Азербайджанская национальная библиотека им. М.Ф.Ахун-
дова (Азербайджанская Республика, AZ 1000, г. Баку, ул. Хага-
ни, 29).
31. Национальная библиотека Республики Молдова (Рес-
публика Молдова, МД-2012, г. Кишинёв, ул. 31 загуста 1989 г., 73-А).
32. Национальная библиотека Кыргызской Республики
(Кыргызстан, 720040, г. Бишкек, ул. Абрахманова, 208).
33. Национальная библиотека Республики Таджикистан
им. Абулькасима Фирдавси (734711, Республика Таджикистан,
г. Душанбе, просп. Рудаки, 36).

124
 34. Государственная некоммерческая организация “На-
циональная библиотека Армении” (375009, Республика Арме-
ния, г. Ереван, ул. Теряна, 72).
35. Национальная библиотека Туркменистана им. Са-
пармурата Туркменбаши (744000, Туркменистан, г. Ашхабад,
пл. Нейтралитета).
36. Книжкова палата України (02660, м. Київ, просп. Гага-
ріна, 27).
37. Державна науково-технічна бібліотека України
(03680, МСП, м. Київ, вул. Антоновича, 180).
38. Наукові установи та організації, в яких функціонують спе-
ціалізовані вчені ради за спеціальністю поданої до захисту дисертації.

125
 Додаток 5

Затверджено наказом ВАК України

від 29 травня 2007 р. № 342

Форма 23

ПРИКЛАДИ
оформлення бібліографічного опису в списку використаних
джерел, який наводять у дисертації, і списку опублікованих
праць, який наводять в авторефераті
Характеристика
Приклад оформлення
джерела
1 2
Монографії: один, Сімонок В.П. Семантико-функціональний аналіз іншомовної лексики в
два або сучасній українській мовній картині світу / Нац. юрид. акад. України. - X.:
три автори Основа, 2000. - 331 с. - Бібліогр.: с. 291-329.
Василенко М.В. Теорія коливань: Навч посіб. - К.: Вища шк., 1992. - 430 с.
Отраслевые проблемы текстильной промышленности: причины и пути
решения: Монография / Р.Р.Ларина, О.Е.Ройтман; Донец. гос. акад. упр. -
Севастополь: Издат. предприятие “Вебер”. - Донецк, 2002. - 131 с.: ил., табл. -
Библиогр.: с. 121-124.
Костіна Н.І. Моделювання фінансів / Н.І.Костіна, А.А.Алексєєв, П.В.Мельник;
Держ. податк. адмін. України, Акад. держ. податк. служби України. - Ірпінь: Акад.
ДПС України, 2002. - 224 с.: іл., табл. - Бібліогр.: с. 217-222.
Більше трьох Оплата праці в сільськогосподарському виробництві / М-во аграр. політики
авторів України, Наук.-дослід. центр нормативів праці; Ю.Я.Лузан, В.В.Вітвіцький,
О.А.Аврамчук та ін. - К.: Центр “Агропромпраця”, 2000. - 462 с.: іл., табл.
Багатотомні История русской литературы: В 4 т. / АН СССР; Ин-т рус. лит. (Пушкин.
видання дом). - М., 1982. - Т. 3: Расцвет реализма. - 876 с.
Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика: У 4 т. / Акад.
прав, наук України; Держ. патент. відомство України; Держ. агентство України з
авт. і суміж. прав; За заг. ред. О.Д.Святоцького. - К.: Видавн. дім “Ін Юре”,
1999. - Т. 1-4.
Перекладні Гайек Ф.А. Право, законодавство і свобода. Нове визначення ліберальних
видання принципів справедливості і політичної економії / Пер. з англ. В.Дмитрук. - К.:
Аквілон-Прес, 2000. - 447 с.

Довідники Шишков М.М. США. Марочник сталей и сплавов ведущих промышленных стран
мира: Справочник / М.М.Шишков, А.М.Шишков. - Донецк: ООО “Юго-Восток”,
2002. - 234 с.: ил., табл.
Словники Библиотечное дело: Терминол. слов. / Сост.: И.М.Суслова, Л.Н.Уланова. -
2-е изд. - М.: Книга, 1986. - 224 с.
Законодавчі, Господарський процесуальний кодекс України: Офіц. текст із змінами станом на 1
нормативні лип. 2002 р. / М-во юстиції України. - К.: Видавн. дім “Ін Юре”, 2002. - 129 с. -
акти (Кодекси України).
Стандарти ГОСТ 7.1-84. СИБИД. Библиографическое описание документа. Общие
требования и правила составления. - Взамен ГОСТ 7.1-76; Введ. 01.01.86. -
М.: Изд-во стандартов, 1984. - 77 с.
Збірники наукових Обчислювальна і прикладна математика: Зб. наук. пр. - К.: Либідь, 1993. - 99
праць с.
Депоновані Меликов А.З., Константинов С.Н. Обзор аналитических методов расчета и
наукові оптимизации мультиресурсних систем обслуживания / Науч.-произв.
праці корпорация “Киев. ин-т автоматики”. - К., 1996. - 44 с. - Рус. - Деп. в ГНТБ
Украины, 11.11.96, № 2210 - Ук96. - Реф. в: Автоматизация
производственных процессов. - 1996. - № 2.

126
 Продовження дод. 5
1 2
Складові
частини:
• книги Литвин В.М. Акт проголошення незалежності України // Енциклопедія історії
- України. - К., 2003. - Т. 1: А-В. - С. 57-58.
• збірника Василенко Н.Є. Громадсько-політична та культурно-освітня діяльність І.М.Тру-
би // Питання історії України. Історико-культурні аспекти: Зб. наук. пр. - Д.,
1993. - С. 72-79.
• журналу Головин Ю.И. Магнитопластичность твердых тел // ФТТ. - 2004. - Т. 46. -
№ 5. - С. 769-778.
Регеz К. Rаdiаtіоn therapi fог саnсег оf thе cervix // Оnсоlqу. - 1993. - VоІ. 7. -
№ 2.- Р. 89-96.
Тези доповідей Литвин В.М. Втрати України в Другій світовій війні // Українська історична
наука на сучасному етапі розвитку: II Міжнар. наук, конгр. укр. істориків,
Кам’янець-Подільський, 17-18 верес. 2003 р. - Кам’янець-Подільський; К.;
Нью-Йорк; Острог, 2005. - Т. 1. - С. 23-36.
Дисертації Петров П.П. Активність молодих зірок сонячної маси: Дис. ... д-ра фіз.-мат.
наук: 01.03.02. - Захищена 09.12.2005; Затв. 09.03.2006. - К., 2005. - 276 с.:
Іл. - Бібліогр.: с. 240-276.
Автореферати Петров П.П. Активність молодих зірок сонячної маси: Автореф. дис. ... д-ра
дисертацій фіз.-мат. наук / Головна астроном. обсерват. НАНУ. - К., 2005. - 35 с.
Препринти Зелинский Ю.Б. О нелинейных выпуклых областях и аналитических полиэдрах /
Ю.Б.Зелинский, В.Л.Мельник. - К.: Ін-т математики АН України, 1993. - 21 с. -
(Препринт / АН Украины. Ин-т математики; 93, 94).
Посібники Система оперативного управления предприятием “СгоosВее XXI”. Версия
3.30: Рук. пользователя. Ч. 5, гл. 9. Подсистема учета производства /Сост.
С.Беслик. - Д.: Арт-Пресс, 2002. - 186 с.: ил., табл.
Звіт про науково- Проведение испытаний и исследований теплотехнических свойств камер
дослідну КХС-2-12-ВЗ и КХС-2-12-КЗЮ: Отчёт о НИР (промежуточ.) / Всесоюз. заоч.
роботу ин-т пищ. пром-ти. - ОЦО 102ТЭ; № ГР 800571; Инв. № В 119692. - М., 1981. -
90 с.
Авторські Линейный импульсный модулятор: Ас. 1626362. Украина. МКИ НОЗК7/02 /
свідоцтва В.Г.Петров - № 3 4653428/21; Заявл. 23. 03.92; Опубл. 30.03.93, Бюл. № 13. -
4 с.: ил.
Патенти Пат. 4601572 США, МКИ G 03 В 27. Місгоfіlmnq system with zопе сопtrоllеd
аdарtivе lіqqhtіnq: Пат. 4601572 США, МКИ G 03 В 27 D.S. Wise (США);
МсGгаw-НіІll Іnc. - № 721205; Заявл. 09.04.85; Опубл. 22.06.86, НКИ 355/68. -
3 с.
Каталоги Каталог млекопитающих СССР. Плиоцен - современность / АН СССР; Зоол. ин-т;
Под ред. И.М.Громова, Г.И.Барановой. - Л.: Наука; Ленингр. отд-ние, 1981. - 456 с.
Електронний Розподіл населення найбільш численних національностей за статтю та віком,
ресурс шлюбним станом, мовними ознаками та рівнем освіти [Електронний ресурс]: За
даними Всеукр. перепису населення 2001 р. / Держ. ком. статистики України; Ред.
О.Г.Осауленко. - К.: СD-вид-во “Інфодиск”, 2004. - 1 електрон. опт. диск (СD-RОМ):
цв; 12 см. - (Всеукр. перепис населення, 2001). - Систем. вимоги: Реntіum-266;
32 Мв RАМ; СD-RОМ Wіndоws 98/2000/NТ/ХР. - Заголовок з титул. екрана.

Примітки:
1. Бібліографічний опис оформлюється згідно з ГОСТ 7.1-84. СИБИД. Библио-
графическое описание документа. Общие требования и правила составления.
2. У списку опублікованих праць здобувача, який наводять в авторефераті,
необхідно вказати прізвища та ініціали всіх його співавторів незалежно від виду публікації.

127
 Додаток 6

Постанова президії ВАК України

від 22 травня 1997 р. № 1в/5

ПЕРЕЛІК
установ, до яких обов’язково має
надсилатися монографія
№
Установа Адреса
з/п
1 Національна бібліотека України ім. 01039, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3
В.І.Вернадського
2 Національна парламентська бібліо- 01601, м. Київ, вул. М.Грушевського, 1
тека України
3 Державна науково-технічна бібліо- 01171, м. Київ, вул. Антоновича, 180
тека України
4 Львівська державна наукова бібліо- 29000, м. Львів, вул. Стефаника, 2
тека ім. В.Стефаника
5 Одеська державна наукова 27020, м. Одеса, вул. Пастера, 13
бібліотека ім. М.Горького
6 Харківська державна наукова бібліо- 31003, м. Харків, пров. Короленка, 18
тека ім. В.Г.Короленка
7 Книжкова палата України 02094, м. Київ, просп. Гагаріна, 27

128
 Додаток 7

Голові спеціалізованої вченої ради

_____________________________
(шифр спеціалізованої ради)
Національної академії державного
управління при Президентові України,
_________________________________
(науковий ступінь, вчене звання,
прізвище, ініціали)

аспіранта Національної академії

державного управління
при Президентові України
Іванової Тетяни Іванівни,
домашня адреса: 49101,
м. Дніпропетровськ,
просп. Кірова, 3, кв. 1;
тел.: д. 8 (056) 770-33-34

ЗАЯВА

Прошу прийняти до розгляду виконану мною дисертацію

“Управління інституціональним розвитком Державної митної служби
України” на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного
управління за спеціальністю 25.00.03 – державна служба.
Дисертація буде захищатися вперше.

___________________
П
( ідпис)
“___” _____________ 2008 р.

Заява пишеться власноруч!

129
 Додаток 8

Затверджено наказом ВАК України

від 29 травня 2007 р. № 342

ПЕРЕЛІК
документів, які подає до спеціалізованої вченої ради
Національної академії здобувач наукового ступеня

1. Заява на ім’я голови спеціалізованої вченої ради з прохан-

ням прийняти дисертацію до розгляду, в якій необхідно зазначити,
чи вперше захищається ця дисертація.
2. Клопотання-характеристика керівника відповідного
державного органу, якщо здобувач наукового ступеня обіймає по-
саду державного службовця.
3. Засвідчена печаткою установи за основним місцем роботи
або навчання ксерокопія першої сторінки паспорта здобувача
(2 прим.).
4. Особовий листок з обліку кадрів із відомостями, чин-
ними на час подання дисертації до розгляду, засвідчений відділом
кадрів за основним місцем роботи, з фотокарткою, засвідченою
печаткою установи (2 прим.).
5. Засвідчена нотаріально копія диплома про повну вищу
освіту. Якщо документ про вищу освіту виданий навчальним зак-
ладом іноземної держави, то додатково подаються нотаріально за-
свідчені переклад документа українською мовою, копія довідки
про визнання іноземного документа про освіту, виданої Міністер-
ством освіти і науки України.
Здобувачі наукового ступеня доктора наук надають
засвідчену нотаріально копію диплома про науковий ступінь кан-
дидата наук, виданого ВАК України. Якщо документ про науко-
вий ступінь виданий компетентним органом іноземної держави,
то додатково подають нотаріально засвідчений переклад доку-
мента українською мовою, а також копію довідки про визнання
документа про науковий ступінь з метою продовження навчан-
ня, видану ВАК України.
У разі зміни здобувачем прізвища додається нотаріально за-
свідчена копія документа про зміну прізвища.

130
 6. Засвідчене підписами і печаткою установи посвідчення
про складені кандидатські іспити за формою, затвердженою по-
становою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 309
“Про затвердження Положення про підготовку науково-педагогіч-
них і наукових кадрів” (для здобувачів наукового ступеня канди-
дата наук), або засвідчене підписом і печаткою установи посвідчен-
ня за формою, яка діяла на час складання останнього кандидатсь-
кого іспиту.
7. Засвідчена в установленому порядку копія наказу про
зарахування до аспірантури (для здобувача наукового ступеня
кандидата наук, який навчався в аспірантурі).
8. Висновок установи, в якій виконувалась дисертація, та
установи, до якої був прикріплений здобувач (2 прим.).
Висновок оформлюється як витяг з протоколу засідання
міжкафедрального семінару, підписується завідувачем кафедри (ке-
рівником семінару), як правило, доктором наук, затверджується
керівником установи і скріплюється печаткою. У висновку поряд
з іншими аспектами характеристики дисертації та особистості здо-
бувача має бути зазначено, ким і коли була затверджена тема ди-
сертації, визначено конкретний персональний внесок здобувача в
усі наукові праці, опубліковані із співавторами.
Термін чинності висновку - 1 рік.
9. Відгук наукового керівника (наукового консультанта),
засвідчений печаткою установи, в якій він працює.
10. Дисертація, оформлена згідно з вимогами, викладени-
ми в “Основних вимогах до дисертацій та авторефератів дисер-
тацій”, у кількості примірників, необхідних для передавання на
збереження до Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадсь-
кого, до бібліотеки установи, де створено спеціалізовану вчену
раду, для відправки опонентам.
11. Автореферат дисертації, оформлений згідно з вимогами,
викладеними в розд. 5 “Основних вимог до дисертацій та авторе-
фератів дисертацій” (у 2 прим.). Усі примірники автореферату
підписуються автором на обкладинці (форма 6).
12. Перераховані в авторефераті монографії, брошури, описи
авторських свідоцтв (копії), статті (відбитки або копії), тек-
сти депонованих та анотованих у журналах рукописів науко-
вих праць, тези доповідей (копії) - в 1 прим. У разі подання копій
наукових праць на них мають бути зазначені точні й повні вихідні
дані відповідних видань. Копії наукових праць подають на папе-

131
ровому носії і засвідчують підписом вченого секретаря та печат-
кою установи.
13. Файл з текстом автореферату. Ім’я файла - агеf.rtf (2 прим.
на 2 дискетах).
14. Файли з текстом дисертації на дискетах для переда-
вання до Українського інституту науково-технічної та економіч-
ної інформації. Імена файлів - dis1.rtf, dis2.rtf,... (1 комплект дис-
кет, кількість яких залежить від обсягу дисертації).
15. Автореферат захищеної здобувачем кандидатської ди-
сертації (для здобувачів наукового ступеня доктора наук).
16. Примірник захищеної кандидатської дисертації (для
здобувачів наукового ступеня доктора наук).
17. Чотири поштові картки з марками та вказаними ад-
ресами здобувача (2 картки) та спецради (2 картки). На зворот-
ному боці поштових карток у верхньому куті пишуть прізвище,
ім’я, по батькові здобувача, галузь науки та науковий ступінь, на
який він претендує.

Примітка: У документах іноземного громадянина його повне ім’я та

прізвище повинні наводитися в тому порядку, в якому вони записані в іноземно-
му паспорті.

132
 Додаток 9

Список наукових та науково-методичних праць

_________________________________________
(прізвище, ім’я та по батькові здобувача)

Характер
№ роботи Вихідні Обсяг,
з/п Назва* (друк чи дані друк. Співавтори
на правах арк.
рукопису)
1 2 3 4 5 6

* Мовою оригіналу публікації.

Вчений секретар Національної

академії державного управління
при Президентові України ______________ (Підпис) ____________ (ПІБ)

Печатка

133
 Додаток 10
“ЗАТВЕРДЖУЮ”
Президент Національної
академії державного управління
при Президентові України
___________________ (ініціали, прізвище)

“___” ____________ 200_ р.

ВИСНОВОК
Національної академії державного управління
при Президентові України
про дисертацію на здобуття наукового ступеня
доктора (кандидата) наук з державного управління
(прізвище, ім’я, по батькові) на тему (назва теми) за
спеціальністю ________________________

ВИТЯГ
із протоколу ___ засідання міжкафедрального семінару
(вказати назви кафедр) від ___ _____________ 200_ р.

Присутні:
Вказати назву кафедри: за списком науково-педагогічних і
наукових працівників.
Присутні на засіданні (ініціали, прізвища, наукові ступені, вчені
звання).
Вказати назву кафедри: за списком науково-педагогічних і нау-
кових працівників (ініціали, прізвища, наукові ступені, вчені звання).
Присутні на засіданні (ініціали, прізвища, наукові ступені,
вчені звання).
Присутні на засіданні членів спеціалізованої вченої ради за про-
філем дисертації (ініціали, прізвища, наукові ступені, вчені звання).
Присутні на засіданні: __ осіб, зокрема докторів наук та кан-
дидатів наук за профілем поданої на розгляд дисертації.
Слухали:
1. Доповідь здобувача (ініціали, прізвище у родовому відмінку)
про дисертаційну роботу (назва дисертації), подану на здобуття нау-
кового ступеня доктора (кандидата) наук з державного управління.

134
 Тема затверджена (назва ради, назва установи, “__” ________
200_ р., протокол №_).
Науковий консультант (керівник) (прізвище, ім’я, по бать-
кові, науковий ступінь, вчене звання, місце роботи, посада).
(Доповідь до 7 сторінок.)
2. Запитання (ініціали, прізвище, науковий ступінь, вчене
звання).
__________________________________________________________________
__________________________________________________________________
__________________________________________________________________.
Короткі відповіді здобувача __________________________
__________________________________________________________________
__________________________________________________________________.
3. Виступили: резензенти, науковий керівник (науковий кон-
сультант), члени міжкафедрального семінару, запрошені.
Виступи призначених рецензентів (рецензії, експертні вис-
новки), наукового керівника (консультанта) додаються.
В обговоренні дисертації взяли участь (ініціали, прізвище,
науковий ступінь, вчене звання, член якої спеціалізованої вченої
ради або кафедри), які дали позитивний (негативний) відгук про
дисертацію (обов’язково вказати зауваження, пропозиції, не-
доліки, висловлені учасниками обговорення).
У результаті експертизи дисертації на тему (назва теми)
(ініціали, прізвище здобувача) та повноти публікації основних ре-
зультатів дисертації

УХВАЛИЛИ:

Актуальність теми (проблеми) та її зв’язок із планами

наукових робіт установи. Коротко і переконливо викладається
актуальність завдання чи проблеми, що вирішуються, для тієї чи
іншої галузі науки, соціальної сфери тощо, оцінюються з погляду
своєчасності й соціальної значущості. Наводиться перелік повних
назв виконаних науково-дослідних робіт із номерами їх державної
реєстрації, у рамках яких підготовлено дисертацію. Слід відзна-
чити рівень участі дисертанта у виконаних роботах (виконавець,
відповідальний виконавець, керівник та ін.).
Якщо виконана наукова робота була складовою частиною
якоїсь державної або галузевої наукової програми, то це треба
обов’язково відзначити, тобто навести шифр і назву програми.

135
 Формулювання наукового завдання (проблеми), нове
вирішення якого отримано в дисертації. У кандидатській ди-
сертації формулюється наукове завдання, у докторській - наукова
проблема. Формулювання наукового завдання (проблеми) викри-
сталізовується із сукупності нових наукових положень, одержа-
них автором у дисертації і винесених на захист. Треба завжди звер-
тати особливу увагу на те, щоб не підмінювалися отримані в ро-
боті нові наукові положення новими прикладними результатами.
Необхідно чітко формулювати, яка наукова проблема (або завдан-
ня) вирішена, у чому саме полягає її вирішення і для чого викори-
стовується це вирішення в прикладному (практичному) плані. Це
й буде тією головною формулою дисертації, за яку присуджується
науковий ступінь.
Наукові положення, розроблені особисто дисертантом, та
їх новизна. Кожне одержане нове наукове положення формулюєть-
ся конкретно і чітко у вигляді наукового результату, при цьому
обов’язково підкреслюється, у чому саме новизна порівняно з ра-
ніше відомими науковими результатами.
Найчастіше трапляється така помилка при формулюванні
наукового положення, коли щось подано як нове, записується у
вигляді анотації, тобто констатується факт, що воно є новим, а
сутність новизни не розкривається.
Новим науковим положенням, наприклад, може бути розкрита
природа явища, закономірність, встановлена особливість, механізм,
аналітична або статистична залежність, розроблена модель тощо.
Новий науковий результат є основою визначення того, чому треба
вирішувати ті чи інші прикладні питання саме так, а не інакше.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, вис-
новків, рекомендацій, які захищаються. Тут потрібно показати
і переконати фахівців у тому, що сформульовані наукові положен-
ня, висновки та рекомендації достовірні, тобто відповідають об’єк-
тивній реальності. Необхідно довести, що всі отримані результа-
ти не помилкові, що дисертант не видає бажане за дійсне. Це озна-
чає, що потрібно продемонструвати коректність використання фун-
даментальних наук у розв’язанні прикладних проблем, показати,
наскільки правильні та достатні дані експериментальних дослід-
жень тощо.
Наукове значення дисертаційної роботи викладають так,
щоб показати роль одержання нових наукових положень у розвит-
ку того чи іншого наукового напряму або проблеми (в якісному чи

136
кількісному плані, за повнотою та глибиною пізнання явищ, ме-
ханізмів взаємодії тощо).
Практичне значення роботи має чітко і конкретно (букваль-
но за пунктами) відповідати на запитання, що дає виконана робота
для практики (нові підходи, способи, технології, форми, методи
тощо).
Використання результатів роботи. У висновку наводять-
ся відомості щодо впровадження в галузі або в інших видах прак-
тичної діяльності наукових і прикладних результатів роботи.
Відзначається, у чому і як виявилося це використання, де і коли,
що при цьому отримано в політичній, економічній, соціальній або
іншій сферах. Слід зазначити, що на момент захисту дисертації не
обов’язково, щоб усі прикладні результати підготовленої дисерта-
ції були реалізовані на практиці. Достатність упровадження ре-
зультатів роботи на момент її захисту визначає спеціалізована вчена
рада, яка приймає роботу для попереднього розгляду і вирішує
питання щодо можливості її захисту.
Повнота викладу матеріалів дисертації в публікаціях та
особистий внесок у них автора. Згідно з вимогами ВАК України
основні наукові і прикладні результати роботи мають бути опублі-
кованими у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджує
ВАК України. Тому необхідно з урахуванням вимог чинних стан-
дартів навести перелік таких публікацій, вказуючи при цьому всіх
співавторів опублікованої наукової праці.
Якщо праця опублікована у співавторстві, необхідно чітко,
коротко і конкретно вказати, цю саме в цій роботі належить осо-
бисто авторові дисертації, яка захищається. Не можна подавати
особистий внесок автора у вигляді відсотка тексту, який написано
ним особисто. Неприпустимо писати: “У цій статті 65% резуль-
татів отримано автором”.
На завершення переліку праць роблять висновок про повноту
відображення основних результатів дисертації в публікаціях.
Оцінка мови та стилю дисертації. Дисертація та авторе-
ферат повинні бути написані грамотно, а стиль викладу в них
матеріалів досліджень, наукових положень, висновків і рекомен-
дацій - забезпечувати легкість і доступність їх сприйняття. На-
писані неграмотно, неохайно оформлені дисертації до захисту
не приймаються.
Відповідність змісту дисертації спеціальності, за якою
вона подається до захисту. ВАК України затвердив паспорти кож-

137
ної спеціальності, в яких чітко й однозначно вказано відповідні
напрями досліджень. Неправильне визначення спеціальності, за
якою виконано дисертацію, призводить до низки труднощів у про-
цесі її експертизи, починаючи від подання до захисту і закінчуючи
розглядом на експертній раді ВАК України. Це може бути причи-
ною відмови у видачі диплома.
Характеристика особистості здобувача _______________
__________________________________________________________________
____________________________________________________.

ПОСТАНОВА МІЖКАФЕДРАЛЬНОГО СЕМІНАРУ

1. За актуальністю, ступенем новизни, обґрунтованості, нау-

кової та практичної цінності здобутих результатів дисертація
(ініціали, прізвище автора, назва дисертації) відповідає вимогам
пунктів 12 (для докторських), 13 (для кандидатських дисертацій)
“Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого
звання старшого наукового співробітника”.
2. Рекомендувати (не рекомендувати) дисертацію (ініціали,
прізвище автора) спеціалізованій вченій раді Національної академії
державного управління при Президентові України для попередньо-
го розгляду і захисту.
Результати голосування присутніх на засіданні докторів наук
і кандидатів наук: за - ___, проти - __, утрималися - ___, із них за
профілем поданої на розгляд дисертації: за - ___, проти - ___,
утрималися - ___.

Керівник міжкафедрального семінару

(як правило, доктор наук, науковий ступінь, вчене звання)

___________ (підпис) ____________ (ініціали, прізвище)

Вчений секретар міжкафедрального семінару

(науковий ступінь, вчене звання)

___________ (підпис) _____________ (ініціали, прізвище)

“__” ___________ 200_ р.

138
 Додаток 11

“ЗАТВЕРДЖУЮ”
Керівник (заступник) установи
___________________ (назва установи)
________________________________
________________________________
(науковий ступінь, вчене звання,
підпис, ініціали, прізвище)
Гербова печатка
“___”_______________ 200 _ р.

Акт
упровадження результатів дисертаційного дослідження
__________________________________________________ (посада, ПІБ)
на тему “______________________________________________________”
на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління
за спеціальністю______________________________________________

Комісія у складі: голова комісії __________________________________________

(посада, науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ініціали), члени комісії (2-3 особи,
вказати посади, наукові ступені, вчені звання, прізвища, ініціали членів комісії)
____________________________________________________________________
_______________________________________________________________________
цим актом засвідчують, що результати дисертаційного дослідження, розроблені
особисто (прізвище, ініціали автора), реалізовані: ____________________________
_______________________________________________________________________
_______________________________________________________________________
_______________________________________________________________________
_____________________ (вказати конкретні наукові положення, де використано).

Голова комісії
__________________________ ______________________
(науковий ступінь, вчене звання) (підпис, ініціали, прізвище)

Члени комісії:
____________________________ ________________________
(науковий ступінь, вчене звання) (підпис, ініціали, прізвище)
____________________________ ________________________
(науковий ступінь, вчене звання) (підпис, ініціали, прізвище)
____________________________ ________________________
(науковий ступінь, вчене звання) (підпис, ініціали, прізвище)

139
 Додаток 12

140
Відомості
про офіційних опонентів на захисті дисертації на здобуття наукового
ступеня кандидата (доктора) наук з державного управління
________________________________________________ (ПІБ здобувача)
________________________________________________ (тема дисертації)
за спеціальністю ________________________ (шифр, назва спеціальності)
 Додаток 13

Експертний висновок
на дисертацію _____________ на здобуття наукового ступеня
___________ на тему “__________________________________”

1. Відповідність теми дисертації формулі наукової спеціаль-

ності та напрямам дослідження за науковою спеціальністю.
Відповідає напряму досліджень (указується напрям із пас-
порта спеціальності).
2. Тема дисертації має бути пов’язаною, як правило, з напряма-
ми основних науково-дослідних робіт наукових установ і організацій.
3. Основні наукові результати дисертації відображають осо-
бистий внесок автора в їх досягнення.
Вказується кількість одноосібних наукових праць і внесок ав-
тора у наукових фахових виданнях, що надруковані у співавторстві.
4. Вступ.
Аналізуються сутність і стан наукової проблеми (завдання),
її значущість, підстави та вихідні дані для розроблення теми, об-
ґрунтування необхідності проведення дослідження.
5. Актуальність теми.
6. Аналіз стану наукової розробки проблеми.
7. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
8. Мета роботи.
9. Завдання дослідження.
10. Об’єкт і предмет дослідження, визначені автором відпо-
відно до теми роботи.
11. Методи дослідження.
12. Оцінка новизни і наукової та практичної цінності роботи:
12.1. У дисертації уперше:
12.2. Удосконалено:
12.3. Дістали подальшого розвитку:
12.4. Практичне значення одержаних результатів.
13. Особистий внесок здобувача.
14. Апробація результатів дисертації.
15. Аналіз якості публікацій.
16. Структура та обсяг дисертації.
17. Аналіз основного змісту роботи.
18. Оцінка достовірності висновків та рекомендацій дисертації.
19. Загальний висновок за аналізом дисертації та атестацій-
ної справи.
141
 Додаток 14

ПЕРЕЛІК ПАСПОРТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

ПАСПОРТ СПЕЦІАЛЬНОСТІ
25.00.01 - теорія та історія державного управління (нова ре-
дакція)

І. Формула спеціальності:
Змістом спеціальності є дослідження теоретико-методологічних
засад державного управління як цілеспрямованого впливу держави на
стан і розвиток суспільних процесів і відносин з метою досягнення
цілей і реалізації функцій держави через діяльність органів державної
влади та в межах визначених законом повноважень органів місцевого
самоврядування, демократизації державотворчих процесів і оптимізації
систем державного управління, дослідження соціальних та історич-
них джерел їх виникнення, закономірностей і тенденцій розвитку.

ІІ. Напрями досліджень:

1. Сутність і зміст, основні категорії, поняття, методологія
та принципи державного управління.
2. Держава та влада як суспільні феномени; основні прин-
ципи й особливості державотворення; державне управління як
система суспільних відносин; політичний і адміністративний ас-
пекти державного управління.
3. Закономірності, особливості, тенденції й основні чинни-
ки розвитку державотворення та державного управління.
4. Доктрини, концепції, теорії державного управління, світові
тенденції їх розвитку та порівняльний аналіз.
5. Еволюція теорії, філософії та методології державного уп-
равління; соціальні, економічні, культурні, історичні й інші дже-
рела виникнення державного управління.
6. Державне управління як система; аналіз і синтез, методи
дослідження, типологія систем державного управління, їх моде-
лювання й оптимізація.
7. Національні традиції та вітчизняний досвід розбудови си-
стеми державного управління.
8. Політика й державне управління; взаємовідносини дер-
жави та суспільства, державної влади з політичними партіями,
об’єднаннями й організаціями громадян; аналіз державної політики.

142
 9. Конституційно-правові засади державного управління,
його цілі, завдання, функції.
10. Співвідношення та взаємодія гілок державної влади; реа-
лізація державної влади в системах управління та місцевого само-
врядування усіх рівнів; функціональний, галузевий, регіональний
та інші аспекти державного управління.
11. Форми та методи державного управління, їх класифікація.
12. Стиль державно-управлінської діяльності; вплив на нього
зовнішніх і внутрішніх чинників.
13. Реформування державного управління; аналіз і адапта-
ція зарубіжного досвіду.

ІІІ. Галузь, з якої присуджуються наукові ступені:

державне управління
(Затверджено постановою президії ВАК України від 18 січня
2007 р. № 41-06/1)

ПАСПОРТ СПЕЦІАЛЬНОСТІ
25.00.02 - механізми державного управління (нова редакція)

І. Формула спеціальності:
Змістом спеціальності є теоретико-методологічне обґрунту-
вання механізмів державного управління, адміністративно-органі-
заційних напрямів державотворення, функцій, структури, повно-
важень та особливостей органів державної влади усіх рівнів.

ІІ. Напрями досліджень:

1. Теоретико-методологічні засади розроблення та функціону-
вання механізмів державного управління: категорії, закономірності,
принципи, методи, концепції, моделі, системи, класифікація.
2. Цілі, завдання, функції держави, стратегії її розвитку як
чинники формування та функціонування механізмів державного
управління.
3. Організаційний, правовий, ресурсний та інші види ме-
ханізмів державного управління.
4. Формування та реалізація державної політики у сферах
державного, регіонального та галузевого управління й інших сфе-
рах суспільного життя.

143
 5. Цільові, функціональні, організаційні й інші складові ме-
ханізмів державного управління на центральному, регіональному,
галузевому рівнях, у різних сферах суспільного життя.
6. Інституціональні, економічні, соціальні, історичні й інші за-
сади адміністративно-територіального устрою держави та регіонів.
7. Державне регулювання розвитку країни, регіону, галузі;
програми та механізми їх реалізації.
8. Закономірності, принципи, концепції, моделі та тенденції
розвитку державного управління на регіональному рівні.
9. Співробітництво у сфері міждержавного регіонального
управління, адаптація міжнародних, зокрема європейських, норм
і стандартів.
10. Система та структура центральних і місцевих органів
державної влади та їх апаратів, їх класифікація.
11. Органи державної влади та їх статус: цілі, завдання,
функції, структури, організаційні відносини, їх удосконалення.
12. Стратегічне управління, планування та цільове програ-
мування в діяльності органів державної влади.
13. Державні послуги: сутність, категорії, класифікація, стан-
дартизація, ресурсне забезпечення.
14. Результативність і ефективність функціонування суб’єк-
тів і механізмів державного управління.
15. Моніторинг і контроль у системі державного управлін-
ня; його види, методи, технології.
16. Державне управління на засадах сучасних моделей якості
діяльності; адміністративний аудит у державному управлінні.
17. Механізми державного регулювання окремих галузей і
сфер суспільного життя та їх удосконалення.
18. Управління та регулювання діяльності органів і установ
державної влади: аналіз, моделювання й оптимізація.
19. Взаємовідносини та взаємодія з громадськістю в системі
державного управління.
20. Інформаційні технології й інформаційне забезпечення в
системах державного управління.

ІІІ. Галузь, з якої присуджуються наукові ступені:

державне управління
(Затверджено постановою президії ВАК України від 14 грудня
2006 р. № 46-06/11)

144
 ПАСПОРТ СПЕЦІАЛЬНОСТІ
25.00.03 - державна служба (нова редакція)

І. Формула спеціальності:
Змістом спеціальності є дослідження державної служби та
служби в органах місцевого самоврядування з метою забезпечення
реалізації цими інститутами держави положень Конституції, зако-
нодавчих та інших нормативно-правових актів щодо впровадження
цілей, завдань і функцій держави, громадянського суспільства, на-
дання послуг юридичним і фізичним особам, урахування соціальних
і історичних джерел їх виникнення та тенденцій розвитку.

ІІ. Напрями досліджень:

1. Теорія й історія державної служби та служби в органах
місцевого самоврядування (далі - служби).
2. Теоретико-методологічні засади служб: категорії, законо-
мірності, принципи, концепції.
3. Служби: цілі, завдання, принципи, функції.
4. Розвиток служб, їх моделі: світові тенденції, демократи-
зація та порівняльний аналіз.
5. Статус державних службовців і службовців органів місце-
вого самоврядування: його складові, види та класифікація.
6. Формування, реалізація та припинення державно-служ-
бових відносин у системах служби; принципи, методи, технології,
механізми, процедури, особливості добору кадрів і проходження
державної служби.
7. Нормування та стандарти професійної діяльності держав-
них службовців і службовців органів місцевого самоврядування,
методи, методики та процедури.
8. Організаційно-правові засади забезпечення професійної
діяльності державних службовців і службовців органів місцевого
самоврядування.
9. Управлінська діяльність і надання послуг в органах дер-
жавної влади й органах місцевого самоврядування.
10. Методологія та технологія розроблення, прийняття та
впровадження управлінських рішень в органах державної влади й
органах місцевого самоврядування.
11. Управління системою державної служби та регулюван-
ня служби в органах місцевого самоврядування.
12. Кадрова політика й управління персоналом у сфері дер-
жавної служби та служби в органах місцевого самоврядування.
145
 13. Професіоналізація державної служби та служби в орга-
нах місцевого самоврядування: зміст, форми та методи.
14. Еліти в державному управлінні та місцевому самоврядуванні.
15. Організація, мотивація, оцінювання та стимулювання
професійної діяльності державних службовців і службовців органів
місцевого самоврядування; психологічні, соціологічні й інші її ас-
пекти.
16. Діяльність керівника в органах державної влади й орга-
нах місцевого самоврядування.
17. Формування та розвиток системи професійного навчання
державних службовців, службовців органів місцевого самовряду-
вання; тенденції та порівняльний аналіз розвитку їх професійного
навчання.

ІІІ. Галузь, з якої присуджуються наукові ступені:

державне управління
(Затверджено постановою президії ВАК України від 14 грудня
2006 р. № 46-06/11)

ПАСПОРТ СПЕЦІАЛЬНОСТІ
25.00.04 - місцеве самоврядування (нова редакція)

І. Формула спеціальності:
Змістом спеціальності є дослідження місцевого самовряду-
вання як специфічної форми публічної влади з метою досягнення
цілей і завдань держави через діяльність органів місцевого само-
врядування з урахуванням його політичних, економічних, соціаль-
них, правових, організаційних, фінансових і інших аспектів.

ІІ. Напрями досліджень:

1. Теорія й історія місцевого самоврядування.
2. Сутність, зміст, принципи та характеристики місцевого
самоврядування, основні категорії та поняття.
3. Місцеве самоврядування як чинник волевиявлення та са-
моорганізації населення в державі та громадянському суспільстві.
4. Державна політика та місцеве самоврядування; реаліза-
ція прав громадян через місцеве самоврядування; гарантії місце-
вого самоврядування та відповідальність органів і посадових осіб.

146
 5. Система місцевого самоврядування як функціональний,
структурний і організаційний механізми управління суспільством.
6. Система та структура місцевого самоврядування: цілі, зав-
дання, функції, повноваження, статуси, формування й організація
діяльності її складових.
7. Закономірності та тенденції розвитку місцевого самовря-
дування, основні підходи до реформування.
8. Функції, структури, моделі, форми, методи та процедури
діяльності органів місцевого самоврядування.
9. Територіальна громада в системі місцевого самовряду-
вання: цілі, функції, правовий і організаційний статус, концепції
та підходи щодо забезпечення розвитку; участь членів територі-
альної громади в прийнятті рішень щодо її розвитку.
10. Взаємовідносини органів місцевого самоврядування з
органами державної влади; забезпечення правової, організаційної
та фінансової автономії органів місцевого самоврядування.
11. Моделі місцевого самоврядування, порівняльний аналіз,
адаптація зарубіжного досвіду та напрями розвитку місцевого
самоврядування.
12. Місцеві бюджети та міжбюджетні відносини як основа
ресурсного забезпечення планування розвитку місцевого самовряду-
вання.
13. Послуги органів місцевого самоврядування: види, класи-
фікація, стандартизація.
14. Результативність й ефективність функціонування суб’єк-
тів і механізмів місцевого самоврядування.
15. Моніторинг і контроль у системі місцевого самовряду-
вання: його види, методи, технології.
16. Інформаційні технології й інформаційне забезпечення в
місцевому самоврядуванні.

ІІІ. Галузь, з якої присуджуються наукові ступені:

державне управління
(Затверджено постановою президії ВАК України від 18 січня
2007 р. № 41-06/1)

147
 Додаток 15

ПЕРЕЛІК
основних наукових фахових видань, в яких можуть
публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття
наукових ступенів у галузі науки “Державне управління”

ЗБІРНИКИ НАУКОВИХ ПРАЦЬ

1. Актуальні проблеми державного управління (Націо-

нальна академія державного управління при Президентові Украї-
ни). 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, тел. (044) 456-94-36.
2. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціо-
нальних досліджень НАНУ. 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8,
тел. (044) 285-65-61, 286-62-61.
3. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ
України. 30035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1, тел. (044) 249-09-33.
4. Вісник Харківського національного університету
внутрішніх справ. 61080, м. Харків, просп. 50-річчя СРСР, 27,
тел. (057) 739-80-93, 739-83-05, 739-89-93.
5. Актуальні проблеми державного управління (Одесь-
кий регіональний інститут державного управління Національної
академії державного управління при Президентові України). 65009,
м. Одеса, вул. Генуезька, 22, тел. (0482) 63-26-65, 68-14-62.
6. Актуальні проблеми державного управління (Харків-
ський регіональний інститут державного управління Національ-
ної академії державного управління при Президентові України).
61050, м. Харків, просп. Московський, 75, тел. (057) 732-32-55.
7. Актуальні проблеми державного управління (Дніпро-
петровський регіональний інститут державного управління Націо-
нальної академії державного управління при Президентові України).
49044, м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, 29, тел. (056) 744-75-14.
8. Збірник наукових праць Національної академії дер-
жавного управління при Президентові України. 03057, Київ,
вул. Ежена Потьє, 20, тел. (044) 456-94-36.
9. Збірник наукових праць Донецької державної академії
управління: Серія: Державне управління. 83015, м. Донецьк,
вул. Челюскінцев, 163“а”, тел. (062) 304-60-91, 305-45-36, 304-12-97.

148
 10. Вісник Хмельницького інституту регіонального уп-
равління та права. 29000, м. Хмельницький, вул. Театральна, 8,
к. 303, тел. (0382) 76-57-95.
11. Ефективність державного управління (Львівський ре-
гіональний інститут державного управління при Президентові
України). 79491, м. Львів, Брюховичі, вул. Сухомлинського, 16,
тел. (0322) 59-34-85.
12. Теорія і практика державного управління (Харківсь-
кий регіональний інститут державного управління Національної
академії державного управління при Президентові України). 61050,
м. Харків, просп. Московський, 75, тел. (057) 732-32-55.
13. Науковий вісник Академії муніципального управління.
01601, м. Київ, вул. І.Кудрі, 33, к. 214 (316), тел. (044) 529-00-23.

ЖУРНАЛИ

1. Вісник Національної академії державного управлін-

ня при Президентові України. 03057, Київ, вул. Ежена Потьє,
20, тел. (044) 456-94-36.
2. Освіта і управління. 01135, м. Київ, вул. Ісаакяна, 18,
к. 406“а”, тел. (044) 236-02-39.
3. Юридичний вісник (Одеська державна юридична академія).
65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 2, каб. 108, тел. (048) 719-88-15.
4. Філософська думка. 01001, м. Київ, вул. Трьохсвяти-
тельська, 4, тел. (044) 278-60-15, 278-39-78.
5. Економіка України. 01015, м. Київ, вул. Московська, 37/2,
тел. (044) 280-32-71, 280-52-75, 280-31-10.
6. Вісник державної служби України (Головне управління
державної служби України). 01034, м. Київ, вул. Прорізна, 15, тел./
факс (044) 279-05-29.
7. Статистика України (Держкомстат України, НДІ статис-
тики Держкомстату України). 01001, м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6,
к. 207, тел. (044) 235-96-81.
8. Управління сучасним містом (Національна академія дер-
жавного управління при Президентові України). 03057, м. Київ,
вул. Ежена Потьє, 20, тел. (044) 456-82-77.
9. Менеджер. Вісник Донецького державного універси-
тету управління. 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163-а,
тел. (062) 304-60-91, 304-12-97.

149
 10. Економіка і держава (Інститут підготовки кадрів дер-
жавної служби зайнятості України Міністерства праці та соціаль-
ної політики України. Редакція журналу “Економіка і держава”).
04112, м. Київ, а/с 61, тел. (044) 467-57-37, 537-14-33.
11. Університетські наукові записки (Хмельницький уні-
верситет управління та права). 29000, м. Хмельницький, вул. Теат-
ральна, буд. 8, тел. (0382) 70-14-08.
12. Держава та регіони. Серія: Державне управління (Гу-
манітарний університет “Запорізький інститут державного та му-
ніципального управління”). 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковсько-
го, 70-б, тел./факс (0612) 220-10-06, 63-99-73.

ЕЛЕКТРОННІ НАУКОВІ ВИДАННЯ

1. Державне управління: теорія та практика (Національ-

на академія державного управління при Президентові України).
www.nbuv.gov.ua, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, тел. (044) 456-36-24.

150
 Додаток 16

ПЕРЕЛІК
наукових установ та вищих навчальних закладів, у яких
функціонують спеціалізовані вчені ради, із зазначенням
спеціальностей, за якими в них відбуваються
захисти дисертацій

1. Національна академія державного управління при

Президентові України (Д 26.810.01 спеціальності - 25.00.01;
25.00.02; 25.00.03; Д 26.810.02 спеціальності - 25.00.02; 25.00.04).
03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, тел. (044) 456-77-62.
2. Дніпропетровський регіональний інститут державного уп-
равління Національної академії державного управління при Прези-
дентові України (К 08.866.01 спеціальності - 25.00.01; 25.00.03; 25.00.04).
49044. м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, 29, тел. (056) 745-03-82.
3. Львівський регіональний інститут державного управлін-
ня Національної академії державного управління при Президен-
тові України (К 35.860.01 спеціальності - 25.00.01; 25.00.02). 79491,
м. Львів, Брюховичі, вул. Сухомлинського, 16, тел. (0322) 59-31-35.
4. Одеський регіональний інститут державного управлін-
ня Національної академії державного управління при Прези-
дентові України (К 41.863.01 спеціальність - 25.00.02). 65009,
м. Одеса, вул. Генуезька, 22, тел. (0482) 741-48-89.
5. Харківський регіональний інститут державного управлін-
ня Національної академії державного управління при Президен-
тові України (К 64.858.01 спеціальності - 25.00.01; 25.00.02; 25.00.04).
61050, м. Харків, просп. Московський, 75, тел. (057) 732-14-23.
6. Академія муніципального управління (К 26.129.01 спе-
ціальності - 25.00.02; 25.00.04). 01601, м. Київ, вул. І.Кудрі, 33,
тел. (044) 529-00-23.
7. Гуманітарний університет “Запорізький інститут дер-
жавного та муніципального управління” (К 17.127.03 спе-
ціальність - 25.00.02). 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б,
тел. (0612) 63-99-73.
8. Донецька державна академія управління МОН Украї-
ни (К 11.107.01 спеціальності - 25.00.02; 25.00.04). 83015, м. До-
нецьк, вул. Челюскінців, 163 “а”, тел. (062) 304-12-97.
9. Інститут законодавства Верховної Ради України
(Д 26.867.03 спеціальності - 25.00.01; 25.00.03). 04053, м. Київ,
пров. Нестеровський, 4, тел. (044) 235-03-56.
151
 Додаток 17

Затверджено наказом ВАК України

від 29 травня 2007 р. № 342

ПЕРЕЛІК
документів атестаційної справи здобувача
наукового ступеня кандидата наук
з державного управління, які подаються до ВАК України

1. Супровідний лист на бланку Національної академії,

підписаний головою спеціалізованої вченої ради (форма 8).
2. Засвідчена печаткою Національної академії (за основним
місцем роботи або навчання) ксерокопія першої сторінки пас-
порта здобувача.
3. Облікова картка здобувача (форма 13).
4. Особовий листок з обліку кадрів із відомостями, чинни-
ми на час подання дисертації до розгляду, засвідчений відділом
кадрів за основним місцем роботи, з фотокарткою, засвідченою
печаткою Національної академії (1 прим.).
5. Засвідчена нотаріально копія диплома про повну вищу
освіту. Якщо документ про вищу освіту виданий навчальним зак-
ладом іноземної держави, то додатково подаються нотаріально за-
свідчені: переклад документа українською мовою, копія довідки
про визнання іноземного документа про освіту, виданої Міністер-
ством освіти і науки України.
У разі зміни здобувачем прізвища додається нотаріально за-
свідчена копія документа про зміну прізвища.
6. Засвідчена підписом і печаткою Національної академії ко-
пія посвідчення про складені кандидатські іспити за формою,
затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 берез-
ня 1999 р. № 309 “Про затвердження Положення про підготовку
науково-педагогічних і наукових кадрів”, або засвідчена підписом
і печаткою Національної академії копія посвідчення за формою,
яка діяла на час складання кандидатського іспиту.
7. Засвідчена в установленому порядку копія наказу про
зарахування до аспірантури (для здобувача наукового ступеня
кандидата наук, який навчався в аспірантурі).
8. Висновок Національної академії, в якій виконувалась
дисертація, та установи, до якої був прикріплений здобувач.

152
Висновок оформлюється як витяг з протоколу засідання кафедри
(міжкафедрального семінару, лабораторії, відділу), підписується
завідувачем кафедри (керівником семінару, лабораторії, відділу),
як правило, доктором наук, затверджується президентом Націо-
нальної академії і скріплюється печаткою. У висновку поряд з
іншими аспектами характеристики дисертації та особистості здо-
бувача має бути зазначено, ким і коли була затверджена тема ди-
сертації, визначено конкретний персональний внесок здобувача в
усі наукові праці, опубліковані із співавторами.
9. Клопотання-характеристика керівника відповідного
державного органу в разі, якщо здобувач наукового ступеня обій-
має посаду державного службовця.
10. Висновок комісії спеціалізованої вченої ради щодо
відповідності дисертації зазначеній спеціальності та профілю ради,
повноти викладу основних результатів дисертації в друкованих
працях та особистого внеску дисертанта. Висновок підписують
всі члени комісії.
11. Відгуки офіційних опонентів, засвідчені печатками ус-
танов, в яких вони працюють, із зазначенням дати їх надходження
до ради.
12. Відомості про офіційних опонентів за формою 24.
13. Реєстраційна картка присутності членів спеціалізованої
вченої ради на засіданні й участі у таємному голосуванні (форма 10).
14. Стенограма (ідентична за змістом з фонограмою)
засідання спеціалізованої вченої ради, підписана головуючим на
засіданні спеціалізованої вченої ради і вченим секретарем спеціа-
лізованої вченої ради та засвідчена печаткою установи, при якій
функціонує рада, із зазначенням присутніх на засіданні постійних
та введених додатково до її складу з дозволу ВАК України членів
ради та їх спеціальностей.
У стенограмі обов’язково фіксують доповідь здобувача, а
також всі критичні зауваження, які містяться у відгуках на дисерта-
цію та автореферат і висловлені під час дискусії щодо дисертації,
та відповіді на них здобувача, висновок спеціалізованої вченої ради
щодо дисертації.
15. Автореферат дисертації (5 прим.), підписаний на об-
кладинці автором. Автореферат необхідно друкувати державною
мовою.
16. Реєстраційно-облікова картка (форма 15), графи якої
заповнюються машинописом (2 прим.).

153
 17. Один гнучкий магнітний диск (ГМД) розміром 3,5 дюй-
ма, місткістю 1,44 Мб з такими файлами:
- файл з даними облікової картки здобувача. Ім’я файла -
form 13.хls;
- файл з текстом автореферату. Ім’я файла - aref.rtf;
- файл з формою 15. Ім’я файла - form 15.rtf;
- файл із зауваженнями, які містяться у відгуках опонентів
та інших відгуках на дисертацію й автореферат, а також зауважен-
нями, які висловлювались членами спеціалізованої вченої ради та
фахівцями під час захисту. Ім’я файла - notes.rtf.
18. Два примірники облікової картки дисертації (форма 14),
один з яких повинен бути з відміткою УкрІНТЕІ.
19. Чотири поштові картки з марками і вказаними адреса-
ми здобувача (2 картки) та спецради (2 картки). На зворотному
боці поштових карток пишуть прізвище, ім’я, по батькові здобу-
вача, галузь наук та науковий ступінь, на який він претендує.
20. Два непідписаних поштових конверти формату 230х160 мм
з марками літери “Е” (по СНД).
21. Опис документів, які є у справі (форма 19). Атестацій-
ну справу брошурують у швидкозшивач з картону без зав’язок, на
внутрішньому боці обкладинки якого наклеюють конверт, куди
вкладають:
- автореферати;
- дискету;
- реєстраційно-облікові картки (форма 15), облікові карт-
ки дисертації (форма 14);
- поштові картки, поштові конверти.
Послідовність розміщення документів в атестаційній справі
повинна відповідати їх нумерації в даному переліку.
Зразок обкладинки атестаційної справи наведений у формі 9.
22. До атестаційної справи обов’язково додають перший
примірник дисертації, переплетений і підписаний автором та зас-
відчений вченим секретарем спеціалізованої вченої ради щодо його
ідентичності за змістом з іншими примірниками дисертації, що
були подані до ради.

154
 Додаток 18

Затверджено наказом ВАК України

від 29 травня 2007 р. № 342

ПЕРЕЛІК
документів атестаційної справи здобувача наукового ступеня
доктора наук з державного управління, які подаються до
ВАК України

1. Супровідний лист на бланку Національної академії,

підписаний головою спеціалізованої вченої ради (форма 8).
2. Засвідчена печаткою Національної академії (за основним
місцем роботи або навчання) ксерокопія першої сторінки пас-
порта здобувача.
3. Облікова картка здобувача (форма 13).
4. Особовий листок з обліку кадрів із відомостями, чинни-
ми на час подання дисертації до розгляду, засвідчений відділом
кадрів за основним місцем роботи, з фотокарткою, засвідченою
печаткою Національної академії.
5. Засвідчені нотаріально копії дипломів про повну вищу
освіту та науковий ступінь кандидата наук. Якщо зазначені до-
кументи були видані в інших країнах, то додатково подають нота-
ріально засвідчені переклади документів українською мовою та
копію довідки про визнання документа про науковий ступінь з ме-
тою продовження навчання, видану ВАК України.
У разі зміни здобувачем прізвища додається нотаріально
засвідчена копія документа про зміну прізвища.
6. Висновок Національної академії, в якій виконувалась
дисертація, та установи, до якої був прикріплений здобувач.
Висновок оформлюється як витяг з протоколу засідання кафедри
(міжкафедрального семінару), підписується завідувачем кафедри
(керівником семінару), як правило, доктором наук, затверджуєть-
ся президентом Національної академії і скріплюється печаткою.
У висновку поряд з іншими аспектами характеристики дисертації
та особистості здобувача має бути зазначено, ким і коли була затверд-
жена тема дисертації, визначено конкретний персональний внесок
здобувача до всіх наукових праць, опублікованих із співавторами.

155
 7. Клопотання-характеристика керівника відповідного
державного органу, якщо здобувач наукового ступеня обіймає по-
саду державного службовця.
8. Висновок комісії спеціалізованої вченої ради щодо
відповідності дисертації зазначеній спеціальності та профілю ради,
повноти викладу основних результатів дисертації в друкованих
працях та особистого внеску дисертанта, використання в дисер-
тації матеріалів і висновків кандидатської дисертації здобувача.
Висновок підписують всі члени комісії.
9. Відгуки офіційних опонентів, засвідчені печатками ус-
танов, в яких вони працюють, із зазначенням дати їх надходження
до ради.
10. Відомості про офіційних опонентів за формою 24.
11. Реєстраційна картка присутності членів спеціалізова-
ної вченої ради на засіданні й участі у таємному голосуванні (фор-
ма 10).
12. Стенограма (ідентична за змістом з фонограмою) засідан-
ня спеціалізованої вченої ради, підписана головуючим на засіданні
спеціалізованої вченої ради і вченим секретарем спеціалізованої
вченої ради та засвідчена печаткою Національної академії, при якій
функціонує рада, із зазначенням присутніх на засіданні постійних
і введених додатково до її складу з дозволу ВАК України членів
ради та їх спеціальностей.
У стенограмі обов’язково фіксують доповідь здобувача, а
також всі критичні зауваження, які містяться у відгуках на дисерта-
цію та автореферат і висловлені під час дискусії щодо дисертації,
та відповіді на них здобувача, висновок спеціалізованої вченої ради
щодо дисертації.
13. Автореферат дисертації (5 прим.), підписаний на об-
кладинці автором. Автореферат необхідно друкувати державною
мовою.
14. Автореферат захищеної здобувачем дисертації на здо-
буття наукового ступеня кандидата наук.
15. Реєстраційно-облікова картка (форма 15), графи якої
заповнюються машинописом (2 прим.).
16. Один гнучкий магнітний диск (ГМД) розміром 3,5 дюй-
ма, місткістю 1,44 Мб з такими файлами:
- файл з даними облікової картки здобувача. Ім’я файла -
form 13.хls;
- файл з текстом автореферату. Ім’я файла - aref.rtf;

156
 - файл з формою 15. Ім’я файла - form 15.rtf;
- файл із зауваженнями, які містяться у відгуках опонентів
та інших відгуках на дисертацію й автореферат, а також зауважен-
нями, які висловлювались членами спеціалізованої вченої ради та
фахівцями під час захисту. Ім’я файла - notes.rtf.
17. Два примірники облікової картки дисертації (форма 14),
один з яких повинен бути з відміткою УкрІНТЕІ.
18. Чотири поштові картки з марками і вказаними адреса-
ми здобувача (2 картки) та спецради (2 картки). На зворотному
боці поштових карток пишуть прізвище, ім’я, по батькові здобува-
ча, галузь науки та науковий ступінь, на який він претендує.
19. Два непідписаних поштових конверти формату 230 х
160 мм з марками літери “Е”.
20. Опис документів, які є у справі (форма 19). Атестацій-
ну справу брошурують у швидкозшивач з картону без зав’язок, на
внутрішньому боці обкладинки якого наклеюють конверт, куди
вкладають:
- автореферати;
- дискету;
- реєстраційно-облікові картки (форма 15), облікові карт-
ки дисертації (форма 14);
- поштові картки, поштові конверти.
Послідовність розміщення документів в атестаційній справі
повинна відповідати їх нумерації в даному переліку.
Зразок обкладинки атестаційної справи наведений у формі 9.
21. До атестаційної справи обов’язково додають перший
примірник дисертації, переплетений і підписаний автором та зас-
відчений вченим секретарем спеціалізованої вченої ради щодо його
ідентичності за змістом з іншими примірниками дисертації, що
були подані до ради.

Примітка: У документах іноземного громадянина його повне ім’я та пріз-

вище мають наводитися в тому порядку, в якому вони записані в іноземному пас-
порті.

157
 Додаток 19

Затверджено наказом ВАК України

від 29 травня 2007 р. № 342

ПЕРЕЛІК
документів атестаційної справи, які зберігаються
у спеціалізованій вченій раді Національної академії
державного управління при Президентові України

1. Копія супровідного листа до ВАК України.

2. Заява здобувача на ім’я голови спеціалізованої вченої
ради з проханням прийняти дисертацію до розгляду.
3. Копія клопотання-характеристики керівника відповід-
ного державного органу, якщо здобувач наукового ступеня обіймає
посаду державного службовця. Копія засвідчується підписом вче-
ного секретаря спеціалізованої вченої ради.
4. Засвідчена печаткою установи за основним місцем роботи
або навчання ксерокопія першої сторінки паспорта здобувача.
5. Особовий листок з обліку кадрів із відомостями, чинни-
ми на час прийняття дисертації до розгляду, засвідчений відділом
кадрів за основним місцем роботи, з фотокарткою, засвідченою
печаткою Національної академії.
6. Засвідчені нотаріально копії дипломів про повну вищу
освіту та науковий ступінь кандидата наук.
У разі зміни здобувачем прізвища - нотаріально засвідчена
копія документа про зміну прізвища.
7. Висновок Національної академії, в якій виконувалась
дисертація, та установи, до якої був прикріплений здобувач.
8. Висновок комісії спеціалізованої вченої ради, яка про-
водила попередній розгляд дисертації.
9. Рішення спеціалізованої вченої ради про прийом дисер-
тації до захисту та про призначення офіційних опонентів (витяг з
протоколу засідання ради).
10. Відомості про офіційних опонентів за формою 24.
11. Реєстраційна картка присутності членів спеціалізова-
ної вченої ради на засіданні й участі у таємному голосуванні (фор-
ма 10).
12. Стенограма (розшифрована фонограма) засідання спеціа-
лізованої вченої ради.

158
 13. Протокол засідання лічильної комісії (форма 12).
14. Опечатаний і скріплений підписами членів лічильної
комісії конверт з бюлетенями для таємного голосування.
15. Відгуки наукового керівника (наукового консультанта),
офіційних опонентів та всі відгуки, які надійшли про дисертацію
та автореферат.
16. Автореферат дисертації (2 прим.).
17. Облікова картка здобувача (форма 13).
18. Список адресатів, яким надіслано автореферат, із за-
значенням дати розсилки з відміткою на кожній сторінці відділення
зв’язку або канцелярії Національної академії, підписаний вченим
секретарем ради.
19. Облікова картка дисертації з відміткою УкрІНТЕІ.
20. Дублікат одного гнучкого магнітного диска (ГМД)
розміром 3,5 дюйма, місткістю 1,44 Мб у трьох файлах:
- файл з даними облікової картки здобувача. Ім’я файла -
form 13.хls;
- файл з текстом автореферату. Ім’я файла - aref.rtf;
- файл із зауваженнями, які містяться у відгуках опонентів
та інших відгуках про дисертацію та автореферат, а також заува-
женнями, які висловлювались членами спеціалізованої вченої ради
та фахівцями під час захисту. Ім’я файла - notes.rtf.
21. Магнітофонна касета із фонограмою захисту дисертації.
22. Дисертація (зберігається в бібліотеці Національної ака-
демії, де функціонує спеціалізована вчена рада).

Примітка: У документах іноземного громадянина його повне ім’я та

прізвище мають наводитися в тому порядку, в якому вони записані в іноземному
паспорті.

159
 Додаток 20

Затверджено наказом ВАК України

від 29 серпня 2000 р. № 429
зі змінами та доповненнями,
внесеними наказами ВАК України
від 9 вересня 2004 р. № 509,
від 5 квітня 2005 р. № 1162,
від 11 травня 2007 р. № 235.
Зареєстровано у Міністерстві юстиції України
від 14.12.2000 за № 918/5139, від 16.09.2004
за № 1160/9759, від 20.04.2005 за № 422/10702,
від 22.05.2007 за № 524/13791

ПОЛОЖЕННЯ
ПРО СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ВЧЕНІ РАДИ

1. Загальні положення

1.1. Спеціалізовані вчені ради (далі - ради) - основна ланка в

системі атестації наукових кадрів вищої кваліфікації - створюються
та діють під керівництвом ВАК України (далі - ВАК) у відомих свої-
ми науковими досягненнями науково-дослідних, науково-технічних
установах, вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації та
інших організаціях, що проводять фундаментальні та прикладні нау-
кові дослідження, мають достатній рівень кадрового та матеріально-
технічного забезпечення для підготовки наукових кадрів вищої ква-
ліфікації, за клопотанням центральних органів виконавчої влади,
Національної академії наук, Академії медичних наук, Української
академії аграрних наук, Академії педагогічних наук, Академії право-
вих наук, Академії мистецтв - залежно від підпорядкування.
ВАК приймає до розгляду клопотання про створення спе-
ціалізованих вчених рад з наданням права присудження наукових
ступенів лише в одній галузі науки. Виняток становлять ті випадки,
коли у клопотанні зазначені наукові спеціальності, за якими перед-
бачено присудження наукових ступенів у кількох галузях науки.
У клопотанні зазначаються:
а) статус ради: рада для захисту дисертацій на здобуття нау-
кового ступеня доктора наук (далі - докторська рада) чи кандида-
та наук (далі - кандидатська рада);

160
 б) профіль ради: перелік спеціальностей і галузей науки, з
яких рада має право проводити захист дисертацій (не більше чо-
тирьох спеціальностей).
У клопотанні повинні бути обґрунтовані потреба створення
й доцільність функціонування ради в даній установі, а також на-
лежні умови для її роботи.
До клопотання додаються відомості про членів ради за вста-
новленою формою і проект наказу про створення ради за встанов-
леною формою.
Створюючи раду, ВАК установлює її статус, профіль та
термін дії.
1.2. Докторські ради можуть приймати до захисту дисертації
на здобуття наукового ступеня кандидата наук.
1.3. Зміну профілю ради та призначення голови ради здійс-
нює ВАК за клопотанням відповідних центральних органів вико-
навчої влади та академій наук.
Інші часткові зміни складу рад ВАК проводить за клопотан-
ням керівників організацій, у яких створено ради.
У клопотанні перелічуються усі передбачувані зміни та об-
ґрунтування щодо їх необхідності. До клопотання додаються
відомості (2 прим.) про фахівців, яких уводять до складу ради за
встановленою формою, та проект наказу про створення ради за
встановленою формою або про часткові зміни у складі ради за
встановленою формою на паперовому (1 прим.) та електронному
носіях.
1.4. Рада з дозволу ВАК може проводити захист дисертації
зі спеціальності, яка не входить до профілю ради, якщо в Україні
немає відповідних рад (разовий захист).
Голова ради разом із клопотанням про дозвіл разового захи-
сту надсилає до ВАК пропозиції щодо тимчасового введення до
складу ради докторів наук - фахівців за спеціальністю дисертації
та відомості про них за встановленою формою.
Для проведення разового захисту докторської (кандидатської)
дисертації до складу ради додатково вводяться з правом голосу
доктори наук з таким розрахунком, щоб загальна кількість при-
сутніх на разовому захисті докторів наук з даної спеціальності була
не меншою за чотирьох осіб, їхня присутність на засіданні ради
обов’язкова.
У клопотанні про дозвіл разового захисту повинна бути об-
ґрунтована доцільність розгляду дисертації саме в цій раді. До кло-

161
потання додається один примірник машинописного варіанта авто-
реферату.
1.5. Якщо докторська дисертація виконана за двома спе-
ціальностями, а рада має право на проведення захисту дисертації
тільки за однією з них, то рада з дозволу ВАК може проводити
разовий захист лише за умови відсутності в Україні ради з правом
захисту за такими спеціальностями. У цьому разі дисертація за
кожною спеціальністю повинна містити проведені автором дослід-
ження, в яких отримано нові науково обґрунтовані результати в
певній галузі науки, які в сукупності розв’язують важливу науко-
ву або науково-прикладну проблему, і які раніше не захищалися.
Зазначені спеціальності повинні належати одній галузі науки.
Голова ради разом із клопотанням про захист дисертації за двома
спеціальностями надсилає один примірник машинописного варі-
анта автореферату дисертації.
Якщо лише одна зі спеціальностей дисертації відповідає
профілю ради, то для проведення захисту до складу ради додатково
вводяться з правом голосу доктори наук - фахівці з другої спе-
ціальності, за якою подано дисертацію до захисту, з таким розра-
хунком, щоб кількість присутніх на захисті докторів наук з кожної
спеціальності була не меншою за чотирьох осіб, їхня присутність
на засіданні ради обов’язкова. До ВАК надсилаються пропозиції
стосовно додаткового введення до складу ради докторів наук та
відомості про них за встановленою формою.
Кандидатська дисертація може бути подана до захисту лише
за однією спеціальністю.
1.6. Рада має право звертатися в організації, де виконува-
лась робота, для отримання додаткових матеріалів, необхідних для
повного, всебічного й об’єктивного розгляду дисертації та прий-
няття обґрунтованого рішення.
1.7. Робота ради має відкритий характер. Про її засідання
інформується наукова громадськість. Будь-які обмеження щодо при-
сутності зацікавлених осіб на захисті дисертації не допускаються.
Здобувач має право ознайомитися з усіма матеріалами ради
щодо захисту його дисертації, а також одержати кваліфіковану до-
помогу від керівників ради з усіх питань, пов’язаних із захистом
дисертації.
1.8. Рада не має права приймати рішення, що виходять за
межі її компетенції, установленої цим Положенням.

162
 1.9. Строк дії створеної ради не перевищує трьох років. Після
закінчення повноважень ради ВАК на підставі експертної оцінки
ефективності діяльності вирішує питання про доцільність подаль-
шого функціонування ради.
1.10. У разі порушення радою вимог нормативно-правових
актів з питань присудження наукового ступеня доктора чи канди-
дата наук ВАК скасовує прийняте радою рішення і може вжити до
неї заходів у межах своєї компетенції аж до припинення діяль-
ності цієї ради.

2. Вимоги до персонального складу

спеціалізованої вченої ради

2.1. Персональний склад спеціалізованої вченої ради фор-

мується з працівників наукових установ, вищих навчальних закла-
дів ІІІ-ІV рівнів акредитації та інших організацій, що здійснюють
наукові дослідження. Членами ради мають бути вчені, які активно
проводять наукову роботу у відповідній галузі науки.
Член ради повинен мати науковий ступінь з однієї із спе-
ціальностей, за якими раді надано право присудження наукових
ступенів. Уведення до складу ради фахівців з інших спеціальнос-
тей має бути обґрунтованим.
Членам ради, у яких шифр спеціальності диплома про нау-
ковий ступінь відповідає одній із спеціальностей за профілем ради,
президія ВАК у разі потреби може надати право представляти в
даній раді другу спеціальність за умови наявності в них опубліко-
ваних за останні п’ять років наукових статей, монографій з даної
спеціальності.
2.2. Рада повинна формуватися таким чином, щоб в її складі
штатні працівники базової установи (у тому числі ті, що зарахо-
вані не менш як на 0,5 ставки) становили 2/3 від загальної кількості
фахівців (з округленням до цілого числа в бік збільшення) з кож-
ної спеціальності, за якою раді дозволено приймати дисертації до
захисту.
У разі відсутності в країні наукової установи чи організації
з достатньою кількістю штатних працівників - докторів наук з ок-
ремих спеціальностей - президія ВАК може прийняти рішення про
створення ради за іншими вимогами щодо штатних працівників
базової установи.

163
 2.3. Членами докторських рад можуть бути тільки доктори
наук. Як виняток, ученим секретарем ради може бути кандидат
наук.
2.4. Членами кандидатських рад можуть бути доктори та
кандидати наук, при цьому докторів наук повинно бути не менше
половини складу ради.
2.5. Склад докторської ради становить не менше шести док-
торів наук із кожної спеціальності за профілем ради, з них 2/3 -
доктори наук із даної спеціальності, які активно ведуть наукову
роботу і мають публікації у відповідній галузі науки, решта -
фахівці, які мають наукові статті, монографії з даної спеціальності,
опубліковані за останні п’ять років.
2.6. Склад кандидатської ради становить не менше п’яти
фахівців з кожної спеціальності за профілем ради, серед них - не
менше чотирьох докторів наук, з них 2/3 - доктори наук з даної
спеціальності, які активно проводять наукову роботу і мають публі-
кації у відповідній галузі науки, решта - фахівці, які мають наукові
статті, монографії з даної спеціальності, опубліковані за останні
п’ять років.
2.7. Для введення фахівця до складу ради потрібна його пись-
мова згода. Фахівець може входити до складу не більш як двох рад.
2.8. Рада формується у складі 11-25 осіб з рівномірним пред-
ставництвом фахівців з кожної спеціальності.
2.9. Головою ради та заступником голови ради призначають-
ся провідні вчені, доктори наук (із спеціальностей, за якими раді
надано право присудження наукових ступенів), які є штатними пра-
цівниками організації, де створена рада.
У разі потреби президія ВАК може призначити двох заступ-
ників голови ради.
Ученим секретарем ради призначається доктор або кандидат
наук - фахівець за профілем ради, який є штатним працівником
організації, де створена рада.
2.10. Члени ради, які пропустили протягом року більше по-
ловини її засідань, виводяться зі складу ради.

3. Попередній розгляд дисертацій

у спеціалізованій ученій раді

3.1. Рада приймає дисертацію для попереднього розгляду за

наявності документів за встановленим переліком і доручає комісії

164
(не менше трьох осіб) з членів ради (фахівців за профілем дисер-
тації) подати висновок про науковий рівень дисертації, відповід-
ність її профілю ради, про кількість і обсяг публікацій та про повно-
ту опублікованих матеріалів дисертації, а також пропозиції щодо
призначення провідної установи, офіційних опонентів і, на випа-
док разового захисту, щодо поповнення ради науковцями відповід-
ного профілю та щодо розсилання автореферату дисертації.
У разі, якщо здобувач наукового ступеня обіймає посаду дер-
жавного службовця, то до ради подається клопотання-характери-
стика керівника відповідного державного органу.
Розглядаючи докторську дисертацію, комісія ради визначає,
якою мірою в ній використані матеріали й висновки кандидатської
дисертації здобувача.
Наукові положення і результати, які виносилися на захист у
кандидатській дисертації, не можуть повторно виноситися на за-
хист здобувачем наукового ступеня доктора наук у його докторській
дисертації. Ці положення і результати можуть бути наведені лише
в оглядовій частині докторської дисертації. Докторську дисерта-
цію не може захищати здобувач, який не має наукового ступеня
кандидата наук.
Комісія може залучати до підготовки проекту висновку
фахівців кафедр, лабораторій та інших структурних підрозділів
даної організації чи інших наукових установ. Комісія визначає фа-
хові семінари для апробації дисертації.
3.2. У разі позитивного рішення ради щодо прийняття ди-
сертації до захисту вказана комісія пропонує проект висновку ради
про дисертацію.
Рішення ради про прийняття дисертації до захисту вважається
позитивним, якщо за нього в результаті відкритого голосування вис-
ловилась проста більшість членів ради, що брали участь у засіданні.
У разі негативного рішення здобувачеві видається витяг з
протоколу засідання ради з мотивуванням відмови в прийнятті
дисертації до захисту й повертаються всі подані матеріали.
3.3. У разі негативного висновку комісії рада за бажанням
здобувача повинна прийняти дисертацію до захисту, якщо вона
відповідає профілю ради.
3.4. Попередній розгляд дисертацій у раді не повинен три-
вати понад два місяці для кандидатської й три місяці для докторсь-
кої дисертації з дня подання документів.

165
 Рада може прийняти до розгляду докторську дисертацію не
раніше ніж через два місяці, а кандидатську - не раніше ніж через
місяць з дня розсилання виготовлювачами обов’язкових при-
мірників видань, в яких опубліковано праці здобувача, що відобра-
жають основні результати дисертації.
3.5. Рада приймає дисертації до захисту та призначає офіцій-
них опонентів, затверджує додатковий список розсилання авторе-
ферату, дозволяє друкувати автореферат і у разі потреби порушує
клопотання перед ВАК про додаткове введення у встановленому
порядку до складу ради науковців відповідного профілю.
Одразу після прийняття дисертації до захисту рада надсилає
до ВАК повідомлення встановленого зразка про захист дисертації.
Повідомлення про захист докторських і кандидатських ди-
сертацій публікуються, відповідно, у заснованих ВАК “Бюлетені
Вищої атестаційної комісії України” та додатку до “Бюлетеня
Вищої атестаційної комісії України” - “Науковий світ”.
Захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора чи
кандидата наук проводиться не раніш як через місяць після опуб-
лікування такого повідомлення.
Якщо з об’єктивних причин засідання ради в призначений
день не може відбутися, то рада має право призначити нову дату
захисту дисертації, але не раніш як через місяць після опубліку-
вання повідомлення, проінформувавши про це ВАК, установи та
фахівців, яким було розіслано автореферат.
Автореферат дисертації видається друкарським способом
державною мовою України (з обов’язковим зазначенням вихідних
відомостей) обсягом у межах 1,3-1,9 авторського аркуша для
докторської дисертації та обсягом у межах 0,7-0,9 авторського ар-
куша для кандидатської дисертації.
Частина тиражу автореферату за рішенням ради може бути
надрукована іншими мовами.
На останніх сторінках автореферату мають бути розміщені
анотації українською, англійською та російською мовами, причому
на вибір здобувача анотація англійською або російською мовою
повинна бути розгорнутою, обсягом до 2 сторінок машинописно-
го тексту (до 5000 друкованих знаків) і містити інформацію про
зміст та результати дисертаційної роботи, а дві інші - обсягом до
0,5 сторінки машинописного тексту (до 1200 друкованих знаків) -
повинні бути ідентичними за змістом і містити стислу інформа-
цію про дисертацію.

166
 3.6. Офіційний опонент після вивчення дисертації та праць,
опублікованих за темою дисертації, подає до ради відгук, у якому
встановлюються актуальність обраної теми, ступінь обґрунтова-
ності наукових положень, висновків і рекомендацій, сформульова-
них у дисертації, їхня достовірність і новизна, повнота їх викладу в
опублікованих працях, а також робить висновок про відповідність
дисертації вимогам Порядку присудження наукових ступенів і при-
своєння вченого звання старшого наукового співробітника.
Копії письмових відгуків офіційних опонентів видаються
здобувачеві не пізніш як за десять днів до захисту дисертації.
Офіційний опонент відповідає за об’єктивність і якість підго-
товленого ним відгуку. За порушення даних вимог ВАК приймає
рішення не залучати до участі в атестації наукових кадрів вищої
кваліфікації.
Рада має право повернути відгук офіційному опонентові для
доопрацювання, якщо він не відповідає вказаним вимогам, або
замінити офіційного опонента.
3.7. Прилюдний захист дисертації відбувається на засіданні
спеціалізованої вченої ради, яке вважається правомочним, якщо в
його проведенні взяло участь щонайменше дві третини її складу, а
також за умови обов’язкової участі щонайменше чотирьох док-
торів наук зі спеціальності докторської дисертації і щонайменше
трьох докторів наук зі спеціальності кандидатської дисертації.
За бажанням здобувача рада зобов’язана призначити захист
дисертації і при негативних відгуках, але якщо наявні два нега-
тивних відгуки від офіційних опонентів, тоді захист дисертації не
проводиться, а рада приймає рішення про зняття її з розгляду.
Про зняття дисертації з розгляду повідомляють ВАК. Одно-
часно надсилають до ВАК автореферат дисертації та копії відгуків
офіційних опонентів.
Здобувачеві повертають документи за переліком, який ви-
значає ВАК (за винятком одного примірника дисертації, який збері-
гається в раді протягом десяти років).
3.8. Автореферат із зазначенням адреси, дати й часу захисту
розсилають не пізніш як за місяць до захисту за переліком обов’яз-
кового розсилання, затвердженим наказом голови ВАК від 4 квітня
2000 р. № 177, зареєстрованим Міністерством юстиції України
13 червня 2000 р. за № 351/4572, і за додатковим списком, затверд-
женим радою, який включає ради, наукові установи, вищі навчальні

167
заклади за профілем дисертації та відомих фахівців у даній галузі
науки.
Виправляти в дисертації недоліки, виявлені радою після того,
як дисертацію було прийнято до захисту, та в авторефераті після
його розсилання заборонено.

4. Засідання спеціалізованої вченої ради для

захисту дисертації

4.1. Рада проводить не більш як 12 засідань у рік. У разі

потреби засідання можуть проводитися сесіями. На одному засі-
данні може проводитися захист не більше двох дисертацій, з яких
тільки одна може бути докторською дисертацією.
Засідання записується на фонограму. Розшифрована й засвід-
чена фонограма є стенограмою засідання ради. Фонограма збері-
гається в раді до остаточного рішення ВАК.
4.2. Засідання ради для захисту дисертації проводиться під
керівництвом голови ради або, у разі його відсутності, заступника
голови ради.
Голова (заступник голови) ради не може бути головуючим
на засіданні, якщо проводиться захист дисертації, щодо якої він є
науковим керівником чи консультантом. У такому разі головуючим
на дане засідання обирається член ради - штатний співробітник
організації, в якій функціонує рада, і це обов’язково занотовується
у стенограмі засідання ради.
Члени сімей та близькі родичі керівників ради та установи,
в якій створена рада, свої дисертації подають на розгляд рад інших
наукових установ.
4.3. Учений секретар ради не може виконувати свої обов’язки
на засіданні ради, на якому розглядається дисертація здобувача,
щодо якої він є науковим керівником чи консультантом.
У цьому разі, а також на час відсутності вченого секретаря
виконання його обов’язків може бути покладено на одного з членів
ради - штатного працівника наукової установи. Призначення
оформлюється наказом керівника організації, в якій функціонує
рада. У наказі зазначається термін повноважень (до трьох місяців)
виконуючого обов’язки вченого секретаря. Один примірник нака-
зу надсилається до ВАК.
4.4. Засідання ради не проводиться, якщо одночасно відсутні
голова й заступник голови.

168
 Якщо один з офіційних опонентів відсутній з поважної
причини, то захист дисертації може відбутися за умови його пози-
тивного відгуку. У цьому разі оголошують відгук відсутнього опо-
нента і заслуховують виступ додаткового офіційного опонента, за-
твердженого керівництвом спеціалізованої вченої ради не пізніше
ніж за три дні до захисту дисертації. Захист дисертації не прово-
диться, якщо:
- відсутні два офіційних опоненти;
- відсутній опонент, який подав негативний відгук на дисер-
тацію;
- призначення додаткового офіційного опонента відбулося
пізніше встановленого строку.
4.5. Засідання ради для захисту дисертації відбувається дер-
жавною мовою за такою процедурою:
- до відкриття засідання члени ради мають бути ознайомле-
ні з проектом висновку щодо дисертації, підготовленого комісією
ради;
- головуючий за даними реєстраційної картки присутності
за встановленою формою інформує членів ради про обов’язкові
передумови правомочності зібрання і за наявності кворуму відкри-
ває засідання;
- головуючий інформує членів ради про погоджену зі здобу-
вачем мову захисту дисертації;
- оголошуються порядок денний, назва дисертації, відомості
про офіційних опонентів;
- учений секретар доповідає про подані дисертантом доку-
менти та про їх відповідність установленим вимогам;
- здобувач викладає основні положення дисертації та відпо-
відає на запитання, подані усно чи письмово;
- виступає науковий керівник (консультант);
- учений секретар оголошує висновок організації, де вико-
нувалась дисертація або до якої був прикріплений дисертант, відгу-
ки на дисертацію й автореферат;
- здобувач відповідає на зауваження, які містяться у відгу-
ках, виступають офіційні опоненти;
- після виступу кожного опонента здобувачеві надають сло-
во для відповіді;
- після кожного виступу здобувача для відповіді на заува-
ження офіційних опонентів головуючий пересвідчується, чи задо-
волений опонент цією відповіддю;

169
 - прилюдне обговорення дисертації, в якому мають право
взяти участь усі присутні на засіданні; члени ради - доктори наук
зі спеціальності, за якою підготовлена дисертація, повинні в ході
засідання обов’язково встановити рівень теоретичної підготовки
здобувача, його особистий внесок у розв’язання наукової пробле-
ми чи у вирішення конкретного наукового завдання, обізнаність
здобувача з результатами наукових досліджень інших учених із
зазначених у дисертації наукових проблем чи наукових завдань та
їх порівнянність з результатами наукових досліджень здобувача;
- прикінцеве слово здобувача;
- вибори лічильної комісії для проведення таємного голосу-
вання;
- таємне голосування членів ради щодо присудження здобу-
вачеві наукового ступеня;
- при оголошенні результатів таємного голосування рішен-
ня вважається позитивним, якщо за нього проголосувало не менш
як три чверті від кількості присутніх на засіданні членів ради;
- протокол лічильної комісії затверджується простою більшіс-
тю від числа присутніх членів ради. Підставою для незатвердження
протоколу лічильної комісії може бути лише виявлене порушення
процедури голосування. У разі незатвердження протоколу лічиль-
ної комісії рада проводить повторне голосування;
- обговорення проекту та прийняття висновку ради.
4.6. При позитивному рішенні щодо присудження науково-
го ступеня в проекті висновку повинні бути викладені найсуттєвіші
наукові результати, які одержав здобувач особисто, оцінка їхньої
достовірності та новизни, значення для теорії і практики та реко-
мендації щодо використання.
У висновку вказується, яким вимогам Порядку присуджен-
ня наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого нау-
кового співробітника відповідає дисертація.
Текст висновку приймається відкритим голосуванням прос-
тою більшістю від кількості присутніх членів ради. При негатив-
ному рішенні щодо присудження наукового ступеня висновок не
приймається. На цьому захист дисертації вважається закінченим.
4.7. Здобувач має право зняти дисертацію з розгляду за пись-
мовою заявою, поданою до початку таємного голосування. У тако-
му разі здобувачеві повертаються документи, які він подав до ради,
за винятком заяви, одного примірника дисертації та автореферату.

170
 Якщо рада встановила, що здобувач використав ідеї, тек-
стові запозичення, наукові результати та матеріали інших авторів
без посилання на джерело, то рада знімає дисертацію з розгляду
без права повторного захисту. У цьому разі заява про зняття ди-
сертації з розгляду не приймається, а до ВАК надсилається рішен-
ня ради разом з авторефератом і стенограмою засідання.
Атестаційні справи та дисертації, які розглядаються у ВАК,
не можуть бути зняті з розгляду здобувачем чи відкликані радою,
в якій відбувся захист дисертації.
4.8. Рада в місячний термін після захисту надсилає до ВАК
перший примірник докторської (кандидатської) дисертації з дво-
ма примірниками облікової картки дисертації за встановленою
формою та атестаційну справу здобувача. Персональну відпові-
дальність за виконання цієї норми несе вчений секретар ради.
Електронний примірник захищеної докторської (кандидатсь-
кої) дисертації надсилається до Українського інституту науково-
технічної та економічної інформації (01171, м. Київ, вул. В.Анто-
новича, 180).
Після ухвалення президією ВАК позитивного атестаційно-
го висновку та рішення про видачу здобувачеві диплома доктора
(кандидата) наук примірник його дисертації передають на збері-
гання до Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського
(03039, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3).
Атестаційні справи здобувачів наукового ступеня зберігають-
ся в раді протягом десяти років.
Атестаційні справи здобувачів повинні бути оформлені дер-
жавною мовою згідно з вимогами, які встановлює ВАК.
Атестаційні справи, які оформлені з порушенням установ-
лених вимог, ВАК до розгляду не приймає.
4.9. Про негативне рішення ради повідомляють ВАК у
місячний термін з дня захисту. Одночасно надсилають до ВАК авто-
реферат і стенограму (розшифровану та засвідчену фонограму) за-
сідання ради.
Дисертація, за результатами захисту якої рада прийняла не-
гативне рішення, може бути подана до повторного захисту в пере-
робленому вигляді не раніш як через рік з дня такого рішення.
До повторного захисту може бути також подана дисертація,
за результатами захисту якої президія ВАК скасувала рішення ради
про присудження автору наукового ступеня. У цьому випадку

171
дисертація в переробленому вигляді подається до іншої ради не
раніш як через рік з дня прийняття рішення президією ВАК.
При повторному захисті склад опонентів повинен бути пов-
ністю змінений.
Дозволу ВАК для повторного захисту не потрібно.
4.10. Якщо висновок ради недостатньо аргументований, то
ВАК може повернути його до ради для доопрацювання. У цьому
разі участь здобувача в засіданні ради не обов’язкова.
4.11. По закінченні календарного року рада у двотижневий
термін подає до ВАК звіт про роботу спеціалізованої вченої ради
за встановленою формою.
Рада подає щорічні звіти про свою роботу до вченої ради
вищого навчального закладу, наукової установи чи організації, де
створена спеціалізована вчена рада, для заслуховування на пер-
шому засіданні вченої ради у новому календарному році.

5. Таємне голосування та робота

лічильної комісії

5.1. Лічильна комісія (не менше трьох осіб) обирається

відкритим голосуванням простою більшістю від кількості при-
сутніх на засіданні членів ради.
5.2. Після завершального слова здобувача лічильна комісія
видає членам ради під розписку заготовлені бюлетені для таємно-
го голосування за встановленою формою.
Члени ради, які запізнилися на початок захисту дисертації
або залишили засідання до його закінчення, у визначенні кворуму
і в таємному голосуванні участі не беруть. Персональну відпові-
дальність за це несе голова ради.
Здобувач, який захищає дисертацію в раді, членом якої він
є, участі в голосуванні не бере і в списку членів ради на даному
засіданні не враховується.
Член ради висловлює свою думку щодо дисертації, викрес-
люючи в графі бюлетеня “Результати голосування” одне з двох
запропонованих визначень “згоден” чи “не згоден” і опускає бю-
летень в опечатану урну.
5.3. Члени лічильної комісії відкривають урну, підрахову-
ють бюлетені й складають за наслідками голосування протокол
засідання лічильної комісії за встановленою формою.

172
 Нероздані бюлетені залишаються в лічильній комісії з відпо-
відною поміткою, зробленою до початку таємного голосування, і
це зазначається в протоколі. Бюлетені, що не дають змоги виявити
думку члена ради, який взяв участь у голосуванні, вважаються
недійсними, і це також зазначається в протоколі лічильної комісії.
Після оформлення протоколу про результати голосування
лічильна комісія опечатує всі бюлетені й додає їх до свого протоколу.

6. Проведення засідання спеціалізованої вченої ради

для розгляду дисертації, яку ВАК надіслав на додаткову
експертизу (колективне рецензування)

6.1. Дисертацію, яку надіслано на додаткову експертизу (ко-

лективне рецензування), разом з атестаційною справою рада по-
винна розглянути протягом двох місяців з дня її одержання. Рада з
числа своїх членів створює комісію, доручає їй ознайомитися з
дисертацією та матеріалами атестаційної справи й подати проект
висновку щодо дисертації, а також дати оцінку критичним заува-
женням, висловленим на попередніх етапах експертизи.
Дисертація розглядається в присутності здобувача. У разі не-
явки здобувача на засідання без поважної причини спеціалізована
вчена рада розглядає дисертацію без нього. У засіданні також мо-
жуть брати участь опоненти та інші особи, яких у разі потреби за-
прошує рада. Присутність членів ради (із зазначенням їхньої спе-
ціальності) обов’язково слід занотувати в протоколі засідання.
6.2. Відкриваючи засідання ради, голова ради за даними реєст-
раційної картки присутності за встановленою формою сповіщає
членів ради про правомочність засідання та інформує їх про пе-
ребіг розгляду дисертації, поданої на додаткову експертизу.
6.3. Потім слово надається вченому секретареві, який корот-
ко доповідає про основний зміст документів атестаційної справи
здобувача.
Після виступу вченого секретаря дисертант викладає суть і
основні положення дисертації. Дисертантові можна ставити запи-
тання усно й письмово, на які він має дати відповіді.
6.4. Обговоривши дисертацію та висновок спеціальної комісії
щодо неї, рада бюлетенями за встановленою формою проводить
таємне голосування. Рішення ради вважається позитивним, якщо
за нього проголосувало не менш як три чверті членів ради, що взяли

173
участь у засіданні. Протокол лічильної комісії затверджується відкри-
тим голосуванням простою більшістю голосів присутніх членів ради.
6.5. Після затвердження протоколу лічильної комісії рада
відкритим голосуванням простою більшістю голосів присутніх
членів ради приймає текст додаткової експертизи (колективного
рецензування).
На цьому засідання ради вважається закінченим.
6.6. Підписані головою і вченим секретарем ради стенограма
(розшифрована фонограма) і текст додаткової експертизи (колек-
тивного рецензування), в якому наводяться результати таємного
голосування, разом з дисертацією та атестаційною справою в три-
тижневий термін надсилаються до ВАК.

7. Проведення засідання спеціалізованої вченої ради

для переатестації фахівців

7.1. Переатестація наукових і науково-педагогічних праців-

ників-громадян України, які мають наукові ступені, присуджені
їм в інших країнах, провадиться ВАК за клопотанням організації,
де працює здобувач, з поданням до ВАК документів відповідно до
переліку, що визначає ВАК.
Переатестацію провадять ради за дорученням ВАК.
7.2. Дисертація вченого, надіслана на переатестацію до ради,
разом з атестаційною справою повинна бути розглянута протягом
двох місяців. Якщо спеціальність, за якою захищена дисертація,
не узгоджується зі спеціальностями, з яких раді надано право
приймати дисертації до захисту, то надсилання дисертації для пе-
реатестації є одночасно наданням права на проведення разового
захисту дисертації за іншою спеціальністю.
7.3. Рада з числа своїх членів створює комісію, доручає їй
ознайомитися з дисертацією та матеріалами атестаційної справи і
подати висновок. На засідання ради запрошується здобувач, який
має право перед засіданням ради ознайомитися з попередніми вис-
новками комісії і дати додаткові пояснення щодо матеріалів ди-
сертації та атестаційної справи. У разі неявки здобувача на засі-
дання без поважної причини спеціалізована вчена рада розглядає
дисертацію без нього.
У засіданні можуть брати участь інші особи, яких за потре-
би запрошує рада. Присутність членів ради (із зазначенням їхньої
спеціальності) обов’язково слід занотувати в протоколі засідання.

174
 7.4. Відкриваючи засідання ради, голова на підставі реєст-
раційної картки присутності за встановленою формою сповіщає
членів ради про правомочність засідання та інформує членів ради
про хід розгляду дисертації, отриманої для переатестації.
7.5. Учений секретар доповідає основний зміст документів
атестаційної справи.
Далі оголошується висновок комісії.
Потім здобувач повинен викласти суть і основні положення
дисертації. Здобувачеві можна ставити запитання усно й письмово.
Після цього мають право виступати всі присутні на засіданні ради.
Наприкінці дискусії здобувачеві надається завершальне слово.
7.6. Якщо при переатестації фахівця, який одержав в іншій
країні диплом доктора наук, не маючи наукового ступеня канди-
дата наук, рада встановить, що дисертація на здобуття наукового
ступеня доктора наук не відповідає вимогам пункту 12, а відпові-
дає вимогам пункту 13 Порядку присудження наукових ступенів і
присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, за-
твердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 берез-
ня 2007 р. № 423, то рада переатестовує здобувача на науковий
ступінь кандидата наук.
7.7. Після закінчення дискусії рада проводить таємне голо-
сування бюлетенями за встановленою формою. Рішення ради вва-
жається позитивним, якщо за нього проголосували не менш як три
чверті членів ради, що взяли участь у засіданні.
Протокол лічильної комісії затверджується відкритим голо-
суванням простою більшістю голосів членів ради.
Після затвердження протоколу лічильної комісії рада відкритим
голосуванням простою більшістю присутніх членів ради приймає
рішення щодо переатестації.
7.8. Підписані головою і вченим секретарем ради стеногра-
ма та рішення щодо переатестації (видачі диплома встановленого
зразка) разом з дисертацією та атестаційною справою в тритиж-
невий строк надсилаються до ВАК.
7.9. Здобувач має право за письмовою заявою зняти дисерта-
цію з голосування у процесі переатестації до початку таємного
голосування у спеціалізованій вченій раді, крім випадків виявлення
у дисертації текстових запозичень, використання ідей, наукових
результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело.
У такому випадку здобувач переатестації не підлягає.

175
 8. Засідання (спеціалізованої) вченої ради
для розгляду питань про позбавлення наукових ступенів
та вченого звання старшого наукового співробітника

8.1. Питання про позбавлення наукового ступеня чи вченого

звання старшого наукового співробітника можна порушувати лише
у випадку, коли до (спеціалізованої) вченої ради надійшли матеріа-
ли, які дають для цього підставу. Голова ради доручає комісії з
членів ради перевірити такі матеріали щодо обґрунтованості спра-
ви. У разі потреби рада запитує у відповідних установ та органі-
зацій додаткові матеріали.
За наслідками перевірки комісія складає висновок, який по-
дається на розгляд ради.
8.2. Рада повинна протягом місяця розглянути матеріали, які
проголосувала комісія.
8.3. Засідання ради проводиться, як правило, у присутності
особи, про позбавлення наукового ступеня якої порушується пи-
тання. Її слід повідомити про це не пізніш як за 10 днів до засідання.
Аналогічно повинно проводитися й засідання вченої ради,
на якому розглядається питання про позбавлення вченого звання.
Якщо вказана особа відмовляється з’явитися на засідання
ради без поважних причин або якщо викликати її неможливо, то
рада приймає рішення про проведення засідання без неї.
Якщо вказана особа завчасно повідомить, що не може взяти
участі в засіданні з поважної причини, то засідання ради переноситься.
8.4. Відкриваючи засідання ради, голова інформує членів
ради про правомочність засідання й оголошує розгляд питання. З
доповіддю від комісії виступає член ради, який входив до її скла-
ду. Потім слово надається особі, про позбавлення наукового сту-
пеня чи вченого звання якої порушено питання, після чого мають
право виступати всі присутні на засіданні ради.
8.5. Після обговорення рада проводить таємне голосування
про позбавлення наукового ступеня чи вченого звання. Голосуван-
ня проводиться бюлетенями за встановленою формою. Рішення
ради про позбавлення наукового ступеня чи вченого звання вва-
жається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як три
чверті від кількості членів ради, які взяли участь у засіданні.
Після затвердження протоколу лічильної комісії рада, спи-
раючись на результати таємного голосування, відкритим голосу-
ванням простою більшістю голосів членів ради, які взяли участь у

176
засіданні, приймає текст рішення з чітко сформульованим виснов-
ком про наявність чи відсутність підстав для порушення перед ВАК
клопотання щодо позбавлення наукового ступеня чи вченого звання.
8.6. Результати таємного голосування і рішення ради оголо-
шуються особі, щодо якої ставилося питання про позбавлення нау-
кового ступеня чи вченого звання.
8.7. Якщо рада прийняла рішення клопотати перед ВАК про
позбавлення особи наукового ступеня чи вченого звання, то до ВАК
у тритижневий термін надсилають підписані головою і вченим сек-
ретарем протокол засідання ради і рішення, в якому наводяться
результати таємного голосування. Указані матеріали надсилають
до ВАК і в тому випадку, коли ВАК дала доручення раді розглянути
питання про позбавлення наукового ступеня чи вченого звання.

9. Проведення засідання спеціалізованої вченої ради

для розгляду апеляції

9.1. При надходженні до ради від установи, організації, здо-

бувача або інших осіб апеляції на її рішення голова ради доручає
комісії з членів ради вивчити її аргументованість та підготувати
необхідні пропозиції щодо подальшого розгляду апеляції. Якщо
спеціалізована вчена рада має проводити засідання, то комісія по-
винна підготувати проект висновку. Якщо апеляцію установи,
організації або фізичної особи подано на позитивне рішення ради,
то голова ради в тижневий строк повідомляє про це ВАК.
Розгляд апеляції в раді не повинен тривати понад місяць,
причому в разі потреби проводиться позапланове засідання.
9.2. На засідання ради запрошуються автор (автори) апеляції,
здобувач та інші особи, які, на думку ради, мають безпосередній
стосунок до суті порушених в апеляції питань. Усіх їх слід повідо-
мити про це не пізніш як за 10 днів до засідання.
У разі неявки автора апеляції з поважної причини засідання
переноситься. Якщо автор апеляції не з’явився на засідання ради
без поважної причини, то засідання проводиться без нього.
Присутність членів ради (із зазначенням їхньої спеціаль-
ності) обов’язково занотовується у протоколі засідання.
9.3. Відкриття засідання ради починається повідомленням
голови про правомочність засідання.
Потім голова ради оголошує розгляд апеляції і надає слово
вченому секретареві для її зачитування. Після цього один з членів

177
комісії доповідає про результати роботи комісії і пропонує проект
висновку. Далі мають право виступати всі присутні.
9.4. Після закінчення дискусії рада затверджує рішення шля-
хом таємного голосування. Рішення вважається прийнятим, якщо
за нього проголосувало не менш як три чверті присутніх на засі-
данні членів ради. Висновок приймається відкритим голосуван-
ням простою більшістю голосів членів ради, які взяли участь у
засіданні.
Підписані головою і вченим секретарем ради стенограма і
текст висновку щодо розгляду апеляції, в якому наводяться резуль-
тати голосування, разом з текстом апеляції протягом 10 робочих
днів надсилаються до ВАК.

Заступник голови
ВАК України Р.В.Бойко

178
 Додаток 21

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 1 березня 1999 р. № 309 (із змінами,
внесеними згідно з постановами
Кабінету Міністрів України
від 14 червня 2000 р. № 960 (960-2000-п),
від 27 серпня 2004 р. № 1124 (1124-2004-п)

ПОЛОЖЕННЯ
про підготовку науково-педагогічних
і наукових кадрів

Це Положення регламентує діяльність у галузі підготовки

науково-педагогічних і наукових кадрів і є обов’язковим для всіх
вищих навчальних закладів та наукових установ України незалежно
від їх підпорядкованості та форми власності.

Загальні положення

1. Аспірантура і докторантура є формами підготовки науко-

во-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації.
Аспірантура і докторантура відкриваються при вищих на-
вчальних закладах III-IV рівнів акредитації і прирівняних до них
закладах післядипломної освіти (далі - вищі навчальні заклади), у
наукових установах, які мають висококваліфікованих науково-педа-
гогічних та наукових кадрів, сучасну науково-дослідну, експе-
риментальну та матеріальну базу.
2. Відкриття і закриття аспірантури і докторантури у вищих
навчальних закладах, у наукових установах (за винятком науко-
вих установ Національної академії наук) здійснює Міністерство
освіти і науки України, а в наукових установах Національної ака-
демії наук - її Президія.
Пропозиції про відкриття аспірантури або докторантури у
вищих навчальних закладах та наукових установах подаються
міністерствами, іншими органами, до сфери управління яких нале-
жать вищі навчальні заклади, наукові установи, галузевими акаде-
міями наук до Міністерства освіти і науки України, а про відкриття
аспірантури або докторантури у наукових установах Національної

179
академії наук - до її Президії. Державні вищі навчальні заклади, які не
належать до сфери управління міністерств, інших органів, галузевих
академій наук, а також вищі навчальні заклади іншої форми власності
звертаються з пропозиціями про відкриття аспірантури або докторан-
тури безпосередньо до Міністерства освіти і науки України.
До супровідного листа з пропозиціями про відкриття
аспірантури або докторантури додається клопотання вищого
навчального закладу, наукової установи про відкриття аспірантури
або докторантури, в якому наводиться перелік наукових спеціаль-
ностей, з яких пропонується відкриття аспірантури або докторанту-
ри, склад наукових і науково-педагогічних кадрів з кожної наукової
спеціальності та витяг з рішення вченої (наукової або науково-тех-
нічної) ради вищого навчального закладу, наукової установи про
відкриття аспірантури або докторантури.
У такому ж порядку подається клопотання про розширення
переліку наукових спеціальностей в аспірантурі або докторантурі.
Аспірантура відкривається з відривом від виробництва та
без відриву від виробництва, а докторантура - з відривом від ви-
робництва.
3. Науково-методичне керівництво та контроль за діяльні-
стю аспірантури і докторантури у вищих навчальних закладах і
наукових установах здійснює Міністерство освіти і науки України,
а в наукових установах Національної академії наук - її Президія.
4. Підготовка в аспірантурі і докторантурі здійснюється:
1) за рахунок:
- коштів Державного бюджету України - за державним замов-
ленням для роботи у державному секторі народного господарства;
- коштів юридичних та фізичних осіб - на умовах контрак-
ту - для роботи у державному і недержавному секторах народного
господарства;
2) іноземців та осіб без громадянства на підставі:
- міжнародних договорів України;
- загальнодержавних програм;
- договорів, укладених вищими навчальними закладами, на-
уковими установами з юридичними та фізичними особами.
5. Особи, які раніше пройшли повний курс навчання в
аспірантурі або докторантурі за державним замовленням, а також
відраховані з неї достроково за вчинення протиправних дій або
невиконання індивідуального плану, не мають права повторного
вступу до аспірантури і докторантури за державним замовленням.

180
 6. Проекти річних і перспективних планів прийому до
аспірантури і докторантури за державним замовленням розробля-
ються вищими навчальними закладами і науковими установами,
затверджуються відповідно до законодавства України і доводяться
до вищих навчальних закладів і наукових установ міністерствами,
іншими органами, до сфери управління яких належать вищі на-
вчальні заклади, наукові установи, галузевими академіями наук,
Президією Національної академії наук.
7. Кількість аспірантів і докторантів, підготовка яких здійс-
нюється поза державним замовленням, визначається керівником
вищого навчального закладу, наукової установи з урахуванням
можливостей забезпечення кваліфікованого наукового керівництва
і консультування.
8. Вищі навчальні заклади, наукові установи вміщують у за-
собах масової інформації оголошення про конкурсний прийом до
аспірантури і докторантури не пізніше ніж за три місяці до почат-
ку прийому із зазначенням наукових спеціальностей, термінів та
умов прийому, переліку необхідних документів.
9. Вступники до аспірантури або докторантури подають на
ім’я керівника вищого навчального закладу, наукової установи такі
документи:
1) заяву;
2) особовий листок з обліку кадрів;
3) список опублікованих наукових праць і винаходів.
Аспіранти, які не мають опублікованих наукових праць і ви-
находів, подають наукові доповіді (реферати) з обраної ними нау-
кової спеціальності;
4) медичну довідку про стан здоров’я за формою № 286-у;
5) копію диплома про закінчення вищого навчального зак-
ладу із зазначенням одержаної кваліфікації спеціаліста або магістра
(особи, які здобули відповідну освіту за кордоном, - копію ност-
рифікованого диплома);
6) посвідчення про складання кандидатських іспитів (за наяв-
ності складених кандидатських іспитів).
Паспорт та диплом про вищу освіту подаються вступником
особисто.
При вступі до докторантури, крім того, подаються:
1) розгорнутий план дисертації на здобуття наукового сту-
пеня доктора наук (далі - докторська дисертація);

181
 2) копія диплома про присудження наукового ступеня кан-
дидата наук (у разі здобуття відповідної освіти за кордоном - ко-
пія нострифікованого диплома).
Диплом про присудження наукового ступеня кандидата наук
подається вступником особисто.
10. Після закінчення прийому до аспірантури і докторанту-
ри керівники вищих навчальних закладів, наукових установ у п’яти-
денний термін подають до міністерств, інших органів, до сфери
управління яких належать вищі навчальні заклади, наукові уста-
нови, галузевих академій наук звіт про виконання плану прийому
до аспірантури і докторантури за рахунок державного замовлення.
11. Тема дисертації, індивідуальний план роботи аспіранта
або докторанта після обговорення кафедрою, відділом, лаборато-
рією затверджуються вченою радою вищого навчального закладу,
наукової установи не пізніше тримісячного терміну після зараху-
вання його до аспірантури або докторантури.
12. Керівники підприємств, установ і організацій зобов’язані
звільнити з роботи осіб, зарахованих до аспірантури з відривом від
виробництва або докторантури, в необхідний для своєчасного при-
буття на навчання термін. Підставою для звільнення з роботи є ко-
пія наказу про зарахування особи до аспірантури або докторантури.
13. Особам, зарахованим за державним замовленням до аспі-
рантури з відривом від виробництва або докторантури, стипендія
призначається з дня їх зарахування, а тим, які навчаються в аспіран-
турі або докторантурі за контрактом, - відповідно до умов контракту.
14. Аспірантам і докторантам можуть бути призначені в уста-
новленому порядку іменні стипендії, засновані на честь видатних
діячів науки, культури, освіти, громадських діячів, а також засно-
вані Президентом України, Кабінетом Міністрів України, держав-
ними і недержавними органами, підприємствами, установами і
організаціями.
15. Аспіранти і докторанти мають право на:
1) користування навчально-виробничою, науковою, культур-
но-спортивною, оздоровчою базою вищих навчальних закладів,
наукових установ;
2) отримання всіх видів відкритої наукової інформації і нау-
кового консультування;
3) участь у науковій діяльності кафедри, відділу, лабораторії;

182
 4) отримання державної стипендії встановленого розміру в
разі зарахування на навчання з відривом від виробництва за дер-
жавним замовленням;
5) переривання навчання з поважних причин з подальшим
його продовженням. Тривалість і кількість переривань навчання,
а також поважність причин визначаються вченою радою вищого
навчального закладу, наукової установи;
6) щорічні канікули тривалістю до двох календарних місяців,
які включаються до загального терміну навчання у разі зарахуван-
ня на навчання з відривом від виробництва;
7) участь у виборах до органів самоврядування вищого на-
вчального закладу, наукової установи;
8) роботу за сумісництвом відповідно до законодавства України;
9) безпечні і нешкідливі умови навчання і праці;
10) забезпечення впорядкованим житлом - у разі зарахуван-
ня на навчання з відривом від виробництва за державним замов-
ленням - на час навчання за умови оплати вартості користування
житлом самим аспірантом або докторантом (іногороднім);
11) працевлаштування згідно з типовою угодою у разі зара-
хування на навчання за державним замовленням або контрактом
(у разі навчання поза державним замовленням).
Покладення вищими навчальними закладами, науковими
установами на аспірантів та докторантів обов’язків, не пов’яза-
них з підготовкою дисертації, забороняється.
Термін навчання в аспірантурі і перебування в докторантурі
включається до науково-педагогічного стажу.
16. Аспіранти і докторанти зобов’язані:
1) дотримуватися вимог законодавства, моральних, етичних
норм поведінки;
2) глибоко оволодівати знаннями, практичними навичками,
професійною майстерністю, підвищувати загальний культурний
рівень;
3) опанувати методологію проведення наукових досліджень;
4) виконувати індивідуальний план роботи над дисертацією.
Індивідуальний план роботи аспіранта передбачає складання
кандидатських іспитів із спеціальності, іноземної мови та філосо-
фії, а у разі необхідності - додаткового іспиту, визначеного рішенням
спеціалізованої вченої ради закладу, установи, де передбачається
захист дисертації, і заліків з дисциплін, визначених рішенням вче-

183
ної ради вищого навчального закладу, наукової установи з ураху-
ванням профілю підготовки, а також педагогічну практику;
5) звітувати про хід виконання дисертації на засіданні ка-
федри, відділу, лабораторії, вченої ради вищого навчального зак-
ладу, наукової установи;
6) у встановлений термін захистити дисертацію або подати
її до спеціалізованої вченої ради;
7) дотримуватися статуту і правил внутрішнього розпоряд-
ку вищого навчального закладу, наукової установи.
17. Взаємозобов’язання аспіранта або докторанта, підготовка
яких здійснюється за державним замовленням, та вищого навчаль-
ного закладу, наукової установи визначаються в типовій угоді, якою
передбачаються своєчасне закінчення роботи над дисертацією,
працевлаштування після закінчення аспірантури або докторанту-
ри, забезпечення відповідних умов праці, надання впорядкованого
житла тощо та відповідальність сторін у разі невиконання умов
типової угоди.
18. Підготовка аспірантів або докторантів понад державне
замовлення здійснюється на підставі контрактів, укладених між
вищими навчальними закладами, науковими установами та вступни-
ками до аспірантури або докторантури (установами, організаціями
та підприємствами, що направили їх на навчання), якими перед-
бачається повне відшкодування витрат на їх підготовку, включаю-
чи виплату стипендії.
19. До терміну навчання в аспірантурі або перебування в
докторантурі не включаються період хвороби (тривалістю понад
один місяць), перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та
пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного
віку, а також відсутність з інших поважних причин, передбачених
законодавством України. Вчена рада вищого навчального закладу,
наукової установи оцінює обставини, що виключили можливість
працювати над дисертацією, і визначає термін, на який продов-
жується навчання в аспірантурі або докторантурі (як правило, не
більше одного року).
20. В окремих випадках вчена рада вищого навчального зак-
ладу, наукової установи може встановлювати термін навчання в
аспірантурі або перебування в докторантурі диференційовано - від
одного до трьох років з урахуванням обсягу наукового доробку і
ступеня готовності дисертації.

184
 21. Переведення аспірантів або докторантів до іншого ви-
щого навчального закладу, наукової установи, а також на іншу
форму навчання здійснюється керівниками вищих навчальних зак-
ладів, наукових установ.
Переведення аспірантів, які навчаються за цільовим призна-
ченням, на іншу форму навчання може здійснюватися тільки за
клопотанням організації, яка направила їх на навчання.
22. Аспірант або докторант може бути відрахованим з
аспірантури або докторантури за грубе порушення правил внутріш-
нього розпорядку вищого навчального закладу, наукової установи,
за вчинення протиправних дій, а також за невиконання індивідуаль-
ного плану роботи без поважних причин, передбачених пунктом 19
цього Положення.
Рішення про відрахування аспіранта або докторанта приймає
вчена рада вищого навчального закладу, наукової установи. На
підставі рішення вченої ради аспірант або докторант відраховуєть-
ся з аспірантури або докторантури наказом керівника вищого на-
вчального закладу, наукової установи.
Аспірант або докторант, який був зарахований до аспіран-
тури або докторантури за державним замовленням і відрахований
через зазначені причини, відшкодовує вартість навчання згідно із
законодавством України.
23. Аспіранти або докторанти можуть бути направлені на
стажування до провідних вітчизняних і закордонних наукових
центрів. Витрати, пов’язані з їх відрядженням, проводяться згідно
із законодавством України.
24. Аспірант або докторант, який успішно захистив дисерта-
цію до закінчення терміну навчання в аспірантурі або перебування
в докторантурі, вважається таким, що повністю виконав індиві-
дуальний план роботи, і відраховується з аспірантури або докто-
рантури з дня захисту дисертації.
25. Вчені ради вищих навчальних закладів, наукових установ
зобов’язані не менш як один раз на рік розглядати питання щодо
підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, переглядати
склад наукових керівників, консультантів та усувати від наукового
керівництва або наукового консультування осіб, які не забезпечу-
ють своєчасної і якісної підготовки аспірантів або докторантів.
26. Відповідальність за рівень організації наукової підготов-
ки в аспірантурі і докторантурі покладається на керівника вищого
навчального закладу, наукової установи.

185
 Докторантура

27. До докторантури приймаються особи, які мають науко-

вий ступінь кандидата наук, наукові здобутки та опубліковані праці
з обраної наукової спеціальності і які у змозі на високому науково-
му рівні проводити фундаментальні, пошукові і прикладні нау-
кові дослідження.
28. Термін перебування в докторантурі на загальних умовах
не перевищує трьох років, крім умов, передбачених у пунктах 19
та 20 цього Положення.
29. Кафедра, відділ, лабораторія в місячний термін з часу
отримання документів заслуховує наукові доповіді вступників до
докторантури, розглядає розгорнуті плани роботи над дисертацією
і шляхом таємного або відкритого голосування визначає мож-
ливість зарахування кожної особи до докторантури.
Вчена рада вищого навчального закладу, наукової установи
в місячний термін розглядає висновки кафедри, відділу, лабора-
торії щодо вступника і приймає рішення про його зарахування до
докторантури.
Рішення вченої ради затверджується і оформляється нака-
зом керівника вищого навчального закладу, наукової установи.
30. Для надання допомоги докторанту в написанні дисерта-
ції за місцем його підготовки може призначатися з числа високо-
кваліфікованих науково-педагогічних і наукових кадрів - докторів
наук - науковий консультант, який несе особисту відповідальність
за якісне і своєчасне виконання докторантом дисертації. Науковими
консультантами можуть призначатися також провідні вчені - док-
тори наук сторонніх організацій.
Кількість докторантів, прикріплених до одного наукового
консультанта, визначається за його згодою керівником вищого на-
вчального закладу, наукової установи і не повинна перевищувати
трьох осіб одночасно, включаючи докторантів, підготовка яких
здійснюється поза державним замовленням.
На здійснення наукового консультування відводиться щороку
50 академічних годин на одного докторанта.
31. Щороку докторанти подають до вченої ради вищого на-
вчального закладу, наукової установи після попереднього обгово-
рення на кафедрі, у відділі, лабораторії звіт про виконання інди-
відуального плану роботи, за результатами якого проводиться їх
атестація і приймається рішення про подальше перебування в док-

186
торантурі. Результати атестації затверджуються керівником вищого
навчального закладу, наукової установи.

Аспірантура

32. До аспірантури на конкурсній основі приймаються особи,

які мають вищу освіту і кваліфікацію спеціаліста або магістра. На
клінічні кафедри, у відділи та лабораторії вищих навчальних за-
кладів медичного профілю, а також медичних наукових установ
до аспірантури приймаються особи, які на час вступу мають не
менше двох років стажу роботи лікарем після закінчення інтерна-
тури, лікарський фах якої відповідає науковій спеціальності
аспірантури, або мають кваліфікацію магістра медицини. За такими
спеціальностями, як патологічна анатомія, токсикологія, патологічна
фізіологія, імунологія і алергологія, мікробіологія, екологія, гене-
тика, паразитологія, мікологія, вірусологія, та науковими спеціаль-
ностями таких галузей, як фармацевтичні науки, профілактична
медицина, приймаються особи, які мають кваліфікацію спеціаліс-
та та закінчили інтернатуру з лікарського (провізорського) фаху,
що відповідає фахові аспірантури.
33. Термін навчання в аспірантурі з відривом від виробництва
не перевищує трьох років, а без відриву від виробництва - чотирьох
років, крім умов, передбачених у пунктах 19 та 20 цього Положення.
34. Для проведення прийому до аспірантури створюється
приймальна комісія під головуванням керівника (заступника керів-
ника) вищого навчального закладу, наукової установи. Члени
приймальної комісії призначаються керівником вищого навчально-
го закладу, наукової установи з числа керівників кафедр, відділів,
лабораторій, а також передбачуваних наукових керівників аспірантів.
35. Рішення про допуск до складання вступних іспитів до
аспірантури виноситься приймальною комісією за результатами
співбесіди, розгляду реферату та поданих наукових праць з ураху-
ванням письмового висновку передбачуваного наукового керівни-
ка, про що вступник до аспірантури повідомляється у тижневий
термін.
Приймальна комісія може відмовити вступнику у допуску
до складання вступних іспитів до аспірантури у зв’язку з непо-
данням у встановлений термін усіх або окремих документів, на-
званих у пункті 9 цього Положення, або поданням їх після закін-
чення встановленого терміну.

187
 36. Вступники до аспірантури складають вступні іспити із
спеціальності (в обсязі навчальної програми для спеціаліста або
магістра, яка відповідає обраній ними науковій спеціальності, із
філософії та однієї із іноземних мов на вибір (англійської, німецької,
іспанської, італійської, французької) в обсязі навчальних програм
для вищих навчальних закладів IV рівня акредитації, затвердже-
них Міністерством освіти і науки України. Іспит з іншої іноземної
мови складається за рішенням вченої ради вищого навчального
закладу, наукової установи у разі, коли знання цієї мови необхідне
для роботи над дисертацією.
Результати вступних іспитів до аспірантури дійсні протягом
календарного року.
Вступники, які на час вступу до аспірантури склали всі або
кілька кандидатських іспитів, звільняються від відповідних вступ-
них іспитів до аспірантури і їм зараховуються оцінки кандидатсь-
ких іспитів.
37. Прийом вступних іспитів до аспірантури проводиться
предметними комісіями, як правило, у кількості 3-5 осіб, які при-
значаються керівником вищого навчального закладу, наукової уста-
нови і до складу яких включаються доктори та кандидати наук, а
до складу предметної комісії із наукової спеціальності і передбачу-
вані наукові керівники. До складу предметної комісії з іноземної
мови можуть включатися також доценти та висококваліфіковані
викладачі, які не мають наукового ступеня і вченого звання.
38. Особам, які допущені до складання вступних іспитів до
аспірантури з відривом або без відриву від виробництва, для
підготовки та складання вступних іспитів надається один раз на
рік додаткова оплачувана відпустка за місцем роботи з розрахун-
ку 10 днів на кожний вступний іспит. Особи, які вступають до ас-
пірантури з одним або кількома складеними кандидатськими
іспитами, користуються додатковою оплачуваною відпусткою для
складання вступних іспитів, що залишились, із розрахунку 10 днів
на кожний іспит. Особи, які склали всі кандидатські іспити, пра-
вом на додаткову відпустку для складання вступних іспитів до ас-
пірантури за місцем роботи не користуються.
До відпустки не включається час проїзду від місця роботи
вступника до аспірантури до місця знаходження вищого навчально-
го закладу, наукової установи і назад. Витрати на проїзд та проживан-
ня несе вступник. Документом, який засвідчує право вступника
до аспірантури на додаткову оплачувану відпустку, є повідомлення

188
приймальної комісії за підписом керівника вищого навчального
закладу, наукової установи про його допуск до складання вступ-
них іспитів.
39. На підставі результатів вступних іспитів до аспірантури
приймальна комісія приймає рішення щодо кожного вступника.
У разі одержання однакових оцінок переважне право при
зарахуванні до аспірантури мають вступники, рекомендовані до
вступу до аспірантури вченою радою вищого навчального закладу
(факультету), наукової установи, які успішно закінчили магістра-
туру і склали всі або кілька кандидатських іспитів.
Зарахування до аспірантури проводиться наказом керівника
вищого навчального закладу, наукової установи.
Про зарахування до аспірантури або про відмову в зарахуванні
до аспірантури вступнику повідомляється в п’ятиденний термін з дня
прийняття приймальною комісією відповідного рішення.
40. Кожному аспіранту одночасно з його зарахуванням відпо-
відним наказом керівника вищого навчального закладу, наукової
установи призначається науковий керівник, як правило, доктор
наук або за рішенням вченої ради, як виняток, кандидат наук.
Науковий керівник аспіранта здійснює наукове керівництво
роботою над дисертацією, контролює виконання затвердженого
ним індивідуального плану та несе особисту відповідальність за
якісне написання аспірантом дисертації.
Кількість аспірантів, прикріплених до наукового керівника -
доктора наук, не повинна перевищувати 5 осіб одночасно (разом з
докторантами), а для наукового керівника - кандидата наук - 3 осіб,
включаючи аспірантів та докторантів, підготовка яких здійснюєть-
ся поза державним замовленням.
На здійснення наукового керівництва відводиться щороку
50 академічних годин на одного аспіранта.
41. Аспірант працює за індивідуальним планом роботи, не
менше ніж два рази на рік звітує про його виконання на засіданні
кафедри, відділу, лабораторії і щорічно атестується науковим керів-
ником. За результатами атестації відповідним наказом керівника
вищого навчального закладу, наукової установи аспірант перево-
диться на наступний рік навчання або відраховується з аспірантури.
42. Аспірантам, які навчаються без відриву від виробництва
та успішно виконують індивідуальний план роботи, за місцем ро-
боти надається додаткова оплачувана щорічна відпустка тривалі-
стю 30 календарних днів для складання кандидатських іспитів і

189
виконання роботи над дисертацією та, за їх бажанням, протягом
чотирьох років навчання - один вільний від роботи день на тиж-
день з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної
плати працівника. До щорічної відпустки не включається час проїз-
ду від місця роботи аспіранта до місця знаходження вищого нав-
чального закладу, наукової установи і назад. Витрати на проїзд
несе аспірант.
43. Аспіранти, які закінчили навчання в аспірантурі з відривом
від виробництва за державним замовленням, працевлаштовуються
згідно з типовою угодою, а аспіранти, які закінчили навчання в аспі-
рантурі поза державним замовленням, - згідно з контрактом.

Здобувачі наукового ступеня кандидата наук,

які працюють над дисертаціями
поза аспірантурою

44. Самостійна робота над дисертацією на здобуття науко-

вого ступеня кандидата наук є однією з форм підготовки науково-
педагогічних і наукових кадрів.
45. Здобувачами наукового ступеня кандидата наук, які
працюють над дисертаціями поза аспірантурою (далі - здобувачі),
можуть бути особи, які мають вищу освіту і кваліфікацію спеціа-
ліста або магістра.
Іноземці та особи без громадянства можуть бути здобувачами
на підставі: міжнародних договорів України; загальнодержавних
програм; договорів, укладених вищими навчальними закладами,
науковими установами з юридичними та фізичними особами.
46. Здобувачі прикріплюються до вищих навчальних закла-
дів, наукових установ, що мають аспірантуру з відповідних спе-
ціальностей, з метою підготовки і захисту кандидатської дисерта-
ції, а також для поглибленого теоретичного вивчення спеціальних
дисциплін, вивчення іноземної мови та філософії, складання кан-
дидатських іспитів на термін до 5 років.
Особи, які раніше пройшли повний курс навчання в аспіран-
турі за державним замовленням, правом прикріплення до вищих на-
вчальних закладів, наукових установ як здобувачі не користуються.
Особи, які повністю використали термін прикріплення як
здобувачі, правом повторного прикріплення не користуються.
47. Для прикріплення до вищого навчального закладу, нау-
кової установи з метою написання кандидатської дисертації здо-

190
бувач подає на ім’я його керівника заяву, до якої додаються спи-
сок опублікованих наукових праць і винаходів та копія диплома
про вищу освіту і кваліфікацію спеціаліста або магістра. Для при-
кріплення до вищого навчального закладу, наукової установи з
метою складання кандидатських іспитів здобувач подає на ім’я
його керівника тільки заяву та витяг з рішення вченої ради ви-
щого навчального закладу, наукової установи, де виконується
дисертаційна робота.
48. Керівник вищого навчального закладу, наукової устано-
ви на підставі письмового висновку передбачуваного наукового
керівника за результатами співбесіди із здобувачем та висновків
відповідної кафедри, відділу, лабораторії видає наказ про при-
кріплення здобувача і призначення наукового керівника.
Науковими керівниками здобувачів призначаються, як пра-
вило, доктори наук або за рішенням вченої ради, як виняток, кан-
дидати наук.
Кількість здобувачів, прикріплених до одного наукового ке-
рівника, не повинна перевищувати 5 осіб одночасно, включаючи
аспірантів і докторантів.
У разі прикріплення здобувача тільки для складання канди-
датських іспитів науковий керівник не призначається.
49. Здобувачі протягом місяця після прикріплення до вищо-
го навчального закладу, наукової установи подають на кафедру, у
відділ, лабораторію на затвердження погоджений з науковим керів-
ником індивідуальний план роботи. Теми дисертацій здобувачів
після погодження на кафедрі, у відділі, лабораторії затверджуються
вченою радою вищого навчального закладу, наукової установи.
50. Здобувачі працюють над дисертаціями за індивідуаль-
ними планами роботи, щорічно звітують на засіданні кафедри,
відділу, лабораторії і атестуються науковими керівниками.
51. Організацію, облік і контроль за роботою здобувачів над
дисертацією здійснює відділ аспірантури вищого навчального зак-
ладу, наукової установи, до яких вони прикріплені.
Здобувачі, які не виконують індивідуального плану роботи
без поважних причин, передбачених у пунктах 19 та 20 цього По-
ложення, на підставі висновків атестації наукового керівника і вис-
новків кафедри, відділу, лабораторії підлягають відрахуванню.
52. Відповідно до індивідуального плану роботи здобувачі
користуються необхідним обладнанням, лабораторіями, бібліотека-
ми тощо за місцем прикріплення.

191
 53. Здобувачі складають за місцем прикріплення кандидатські
іспити з наукової спеціальності, іноземної мови та філософії, а також
за рішенням вченої ради вищого навчального закладу, наукової уста-
нови інші іспити та заліки з урахуванням профілю підготовки.
Якщо вищий навчальний заклад, наукова установа не має
права приймання кандидатських іспитів з окремих дисциплін (іно-
земної мови, філософії), за клопотанням керівництва цих навчаль-
них закладів, наукових установ здобувачам дозволяється складати
кандидатські іспити в інших вищих навчальних закладах та нау-
кових установах, що мають у своєму складі відповідні комісії з
приймання кандидатських іспитів.
Здобувачі, які склали кандидатські іспити і виконали індиві-
дуальний план роботи, допускаються до захисту дисертації на здо-
буття наукового ступеня кандидата наук.
54. На здійснення наукового керівництва щороку відводиться
25 академічних годин на одного здобувача.
55. Здобувачу, який успішно поєднує виробничу або педаго-
гічну діяльність з науковою роботою, може надаватися творча
відпустка згідно із законодавством України.
56. Для надання допомоги здобувачам, які навчаються за спе-
ціальними курсами і готуються до складання кандидатських
іспитів, а також спеціалістам, які вступають до аспірантури при
вищих навчальних закладах, наукових установах, можуть створю-
ватися групи підготовки із залученням до проведення занять у них
науково-педагогічних і наукових працівників.
Витрати, пов’язані з функціонуванням груп підготовки для
здобувачів сторонніх організацій, проводяться за рахунок коштів
здобувачів або організацій, де вони працюють.

Переведення кандидатів наук, які працюють у вищих

навчальних закладах, на посади наукових співробітників
для завершення докторських дисертацій

57. Кандидати наук, які мають вагомі здобутки з певної нау-

кової спеціальності і виконали не менше двох третин плану ди-
сертаційної роботи, можуть переводитися на посади наукових
співробітників для завершення докторських дисертацій триваліс-
тю до двох років.
58. Кандидати наук, які претендують на переведення на по-
саду наукового співробітника, подають на ім’я керівника вищого

192
навчального закладу за місцем роботи заяву із зазначенням необхід-
ної тривалості перебування на посаді наукового співробітника, а
також розгорнутий план докторської дисертації, календарний
графік його виконання та список опублікованих наукових праць і
винаходів.
59. Вчена рада вищого навчального закладу, в якому кандидат
наук працює на штатній педагогічній посаді, розглянувши виснов-
ки відповідної кафедри щодо можливості переведення кандидата
наук на посаду наукового співробітника, визначає можливі терміни
виконання докторської дисертації і приймає рішення про переве-
дення його на посаду наукового співробітника. Рішення вченої ради
вищого навчального закладу оформляється наказом керівника.
60. У необхідних випадках кандидати наук, звільнені з пе-
дагогічної роботи у зв’язку з переведенням на посади наукових
співробітників для завершення докторської дисертації, можуть
бути прикомандировані до інших вищих навчальних закладів або
наукових установ за погодженням з ними.
Вищі навчальні заклади і наукові установи, що дали згоду
на прикомандирування наукового співробітника для завершення
докторської дисертації, призначають йому наукового консультан-
та і здійснюють контроль за роботою наукового співробітника.
Заробітна плата науковому співробітнику, прикомандирова-
ному до вищого навчального закладу, наукової установи, випла-
чується за його основним місцем роботи, а витрати на відрядження
оплачуються відповідно до законодавства України.
61. Посадові оклади кандидатів наук, переведених для за-
вершення докторської дисертації на посади наукових співробіт-
ників за місцем їх роботи, встановлюються на рівні посадових
окладів наукових співробітників - кандидатів наук наукової уста-
нови, яка підпорядковується або входить до складу вищого навчаль-
ного закладу, а для прикомандированих наукових співробітників -
на рівні посадових окладів наукових співробітників - кандидатів
наук наукової установи, яка підпорядкована або входить до скла-
ду вищого навчального закладу, який його прикомандирував.
62. Кандидати наук, переведені для завершення докторських
дисертацій на посади наукових співробітників у вищому навчаль-
ному закладі, після закінчення першого року перебування на по-
саді наукового співробітника проходять атестацію, за підсумками
якої вченою радою вищого навчального закладу приймається

193
рішення про подальше перебування їх на посаді наукового співро-
бітника на наступний річний термін.
Кандидати наук, прикомандировані для завершення доктор-
ських дисертацій до вищих навчальних закладів, наукових уста-
нов, подають річний звіт вченій раді вищого навчального закладу,
наукової установи за місцем прикомандирування, висновки якої
направляються вищому навчальному закладу, у штаті якого пере-
буває науковий співробітник, і враховуються при вирішенні пи-
тання про його подальше перебування на цій посаді на наступний
річний термін.
63. Після закінчення терміну перебування на посаді науко-
вого співробітника для завершення докторської дисертації канди-
дат наук зобов’язаний подати докторську дисертацію і доповісти
про це на вченій раді вищого навчального закладу (факультету),
наукової установи, де виконувалася дисертація.
64. Посади викладачів вищих навчальних закладів, що
звільняються в результаті переведення кандидатів наук на посади
наукових співробітників для завершення докторської дисертації,
можуть заміщуватися іншими особами відповідно до законодавства
України.
65. За кандидатами наук, переведеними на посади наукових
співробітників для завершення докторських дисертацій, зберігається
право повернення до вищого навчального закладу, який направив
їх для завершення докторських дисертацій, на посади викладачів
з урахуванням набутого ними рівня кваліфікації.
66. Кандидати наук, які були переведені на посади наукових
співробітників для завершення докторських дисертацій, але не за-
вершили їх, надалі права вступу до докторантури та права отри-
мання творчої відпустки не мають.

Порядок проведення кандидатських іспитів

67. Кандидатські іспити є складовою частиною атестації на-

уково-педагогічних і наукових кадрів. Кандидатські іспити прово-
дяться з метою встановлення глибини професійних знань, науко-
вого і культурного кругозору здобувача наукового ступеня канди-
дата наук, підготовленості його до самостійної науково-дослідної
діяльності. Складання кандидатських іспитів здобувачами є
обов’язковим для присудження їм наукового ступеня кандидата
наук.

194
 68. Кандидатські іспити складаються з філософії, іноземної
мови і спеціальності.
Кандидатський іспит з іноземної мови може складатися з
англійської, німецької, іспанської, італійської, французької мов.
Якщо для написання дисертації потрібні знання іншої іноземної
мови, керівник вищого навчального закладу, наукової установи
може дозволити складання кандидатського іспиту з цієї мови.
69. Здобувач, який має вищу освіту із спеціальності, що не
відповідає галузі науки, з якої підготовлено дисертацію, на підставі
рішення відповідної спеціалізованої вченої ради складає додатко-
вий кандидатський іспит із наукової спеціальності відповідної га-
лузі науки за Переліком спеціальностей наукових працівників.
70. Кандидатські іспити із спеціальності складаються у ви-
щих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації та в наукових
установах, у яких відкрита аспірантура або є спеціалізована вчена
рада з відповідної наукової спеціальності.
Кандидатські іспити із спеціальності приймаються за програ-
мами, що складаються з двох частин: типової програми, затверд-
женої Міністерством освіти і науки України, і додаткової програми,
що розробляється відповідною кафедрою, відділом, лабораторією.
Додаткова програма кандидатського іспиту із спеціальності
повинна включати нові розділи відповідної наукової спеціальності
і питання, пов’язані з напрямом досліджень здобувача, а також
враховувати останні досягнення у відповідній галузі науки і най-
новішу наукову літературу.
За рішенням приймальної комісії кандидатський іспит із спе-
ціальності залежно від обсягу матеріалу може проводитися двома
етапами з виставленням загальної оцінки.
71. Кандидатські іспити з філософії складаються у вищих
навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації, які мають самостійні
кафедри філософії або суспільних наук (за наявності в штаті не
менше одного доктора філософських наук), Центрі гуманітарної
освіти Національної академії наук та його відділеннях, у науково-
консультативному центрі Української аграрної академії наук,
Центрі з прийому кандидатських іспитів Академії педагогічних
наук, Центрі підготовки кадрів для фінансової системи України
Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві
фінансів України, Національному інституті стратегічних дослід-
жень, Інституті законодавства Верховної Ради України. (Абзац пер-
ший пункту 71 із змінами, внесеними згідно з постановами Кабі-

195
нету Міністрів України № 960 (960-2000-п) від 14 червня 2000 р.,
№ 1124 (1124-2004-п) від 27 серпня 2004 р.)
Кандидатські іспити з філософії приймаються за типовими
програмами, затвердженими Міністерством освіти і науки України.
72. Кандидатські іспити з іноземної мови складаються у ви-
щих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації, які мають
самостійні кафедри іноземних мов, у Центрі наукових досліджень
та викладання іноземних мов Національної академії наук та його
відділеннях, у науково-консультативному центрі Української аг-
рарної академії наук, Центрі з прийому кандидатських іспитів Ака-
демії педагогічних наук, Центрі підготовки кадрів для фінансової
системи України Науково-дослідного фінансового інституту при
Міністерстві фінансів України, Інституті законодавства Верхов-
ної Ради України. (Абзац перший пункту 72 із змінами, внесени-
ми згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 960 (960-
2000-п) від 14 червня 2000 р., № 1124 (1124-2004-п) від 27 серпня
2004 р.)
Кандидатські іспити з іноземної мови приймаються за ти-
повими програмами, затвердженими Міністерством освіти і нау-
ки України.
73. Комісії з приймання кандидатських іспитів з кожної дис-
ципліни призначаються керівником вищого навчального закладу,
наукової установи у складі голови комісії (заступника керівника,
декана факультету денної форми навчання вищого навчального зак-
ладу, начальника відділу наукової установи) і не менше двох членів
з числа кваліфікованих спеціалістів - докторів і кандидатів наук.
До складу комісії з приймання кандидатського іспиту із спе-
ціальності повинно входити не менше трьох фахівців, два з яких ма-
ють бути докторами наук, третій - кандидатом наук з цієї спеціальності.
До складу комісії з приймання кандидатського іспиту з філо-
софії повинно входити не менше двох фахівців, один з яких має
бути доктором філософських наук, а інший - кандидатом філо-
софських наук.
До складу комісії з приймання кандидатського іспиту з іно-
земної мови повинно входити не менше двох викладачів кафедри
іноземних мов, а також викладач спеціальної кафедри або науковий
співробітник, який має науковий ступінь із спеціальності здобувача
наукового ступеня кандидата наук і вільно володіє відповідною
іноземною мовою.

196
 На кандидатських іспитах можуть бути присутні члени
відповідної спеціалізованої вченої ради вищого навчального зак-
ладу, наукової установи, де складається кандидатський іспит, керів-
ник, заступник керівника, представники Міністерства освіти і на-
уки України, Вищої атестаційної комісії України, Національної
академії наук, міністерств, інших органів, до сфери управління
яких належать вищі навчальні заклади, наукові установи, галузевих
академій наук.
74. Кандидатські іспити за рішенням приймальної комісії
проводяться з використанням екзаменаційних білетів. Для підго-
товки до відповіді використовуються екзаменаційні листки, що
зберігаються після іспиту протягом року.
75. Рівень знань здобувача оцінюється за чотирибальною
системою: “відмінно”, “добре”, “задовільно”, “незадовільно”.
76. На кожного здобувача заповнюється протокол кандидат-
ського іспиту, до якого вносяться прізвища членів комісії, присутніх
на іспитах з обов’язковим зазначенням їх наукового ступеня, вче-
ного звання і посади.
Протоколи засідання комісій з приймання кандидатських
іспитів зберігаються за місцем складання кандидатських іспитів
протягом десяти років.
77. Допуск здобувачів до складання кандидатських іспитів
здійснюється за наказом керівника (заступника керівника) вищого
навчального закладу, наукової установи.
Вищий навчальний заклад, наукова установа, де приймають-
ся кандидатські іспити, повідомляють осіб, зазначених у наказі,
про допуск до складання кандидатського іспиту, про час і місце
проведення кандидатського іспиту не пізніше ніж за місяць до його
проведення.
У разі неявки здобувача на іспит з поважних причин він може
бути допущений керівником вищого навчального закладу, науко-
вої установи до складання кандидатського іспиту протягом поточ-
ної сесії.
Рішення комісії з приймання кандидатського іспиту може
бути оскаржене керівнику вищого навчального закладу, наукової
установи здобувачем у терміни, встановлені приймальною комі-
сією вищого навчального закладу, наукової установи.
78. Кандидатські іспити приймаються організовано, два рази
на рік у формі сесій. Терміни проведення сесій встановлюються
керівником вищого навчального закладу, наукової установи, де

197
приймаються кандидатські іспити. У разі подання здобувачем до
спеціалізованої вченої ради дисертації до захисту кандидатський
іспит може бути прийнятий поза сесією.
79. Після складання кожного кандидатського іспиту видаєть-
ся посвідчення встановленої форми, а за місцем складання
останнього кандидатського іспиту ці посвідчення замінюються на
єдине посвідчення.
80. Іноземці та особи без громадянства складають канди-
датські іспити на загальних підставах.
81. Керівникам (заступникам керівників) вищих навчальних
закладів, наукових установ складати кандидатські іспити за місцем
основної роботи не дозволяється.
82. Приймання кандидатських іспитів в аспірантів, підго-
товка яких здійснюється за державним замовленням, проводиться
за рахунок коштів вищого навчального закладу, наукової устано-
ви, а в аспірантів, підготовка яких здійснюється поза державним
замовленням, - на компенсаційній основі.
83. Відповідальність за дотримання встановленого порядку
проведення кандидатських іспитів несуть голова відповідної прий-
мальної комісії і керівник вищого навчального закладу, наукової
установи.
84. Кандидатські іспити, прийняті з порушенням вимог цього
Положення, вважаються недійсними.
85. У разі порушення встановленої процедури приймання
кандидатських іспитів Міністерство освіти і науки України та Пре-
зидія Національної академії наук можуть позбавити вищий на-
вчальний заклад, наукову установу права подальшого приймання
кандидатських іспитів з відповідних дисциплін.

198
 Додаток 22

ПАМ’ЯТКА
для експерта експертної ради ВАК України

1. Теми дисертацій мають бути пов’язані, як правило, з на-

прямами основних науково-дослідних робіт наукових установ і
організацій та затверджені вченими (науково-технічними) радами
для кожного здобувача персонально з одночасним призначенням
наукового консультанта (докторська дисертація) чи наукового ке-
рівника (кандидатська дисертація).
2. Дисертація, що має прикладне значення, додатково до ос-
новного тексту повинна містити відомості та документи, що
підтверджують практичне використання отриманих автором
результатів (упровадження у виробництво, достатню дослідно-
виробничу перевірку, отримання нових кількісних і якісних по-
казників, суттєві переваги запропонованих технологій, зразків про-
дукції, матеріалів тощо), а дисертація, що має теоретичне значен-
ня, - рекомендації щодо використання наукових висновків.
3. Вживання мов у оформленій дисертації здійснюється
згідно з чинним законодавством України.
4. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук є
кваліфікаційною науковою працею обсягом основного тексту 11-
13 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук - 15-
17 авторських аркушів), оформлених відповідно до державного
стандарту.
5. Докторська дисертація повинна містити раніше не захи-
щені наукові положення та отримані автором нові науково обґрун-
товані результати у певній галузі науки, які у сукупності розв’язу-
ють важливу наукову або науково-прикладну проблему.
6. Докторська дисертація може бути подана до захисту за
однією або за двома спеціальностями однієї галузі науки, але за
кожною спеціальністю докторська дисертація повинна відповіда-
ти вимогам, зазначеним у пункті другому цієї Пам’ятки.
7. Не дозволяється захищати в докторській дисертації поло-
ження та наукові результати, які захищені здобувачем у канди-
датській дисертації.
8. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук є
кваліфікаційною науковою працею обсягом основного тексту 4,5-
7 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук -

199
6,5-9 авторських аркушів), оформлених відповідно до державного
стандарту.
9. Кандидатська дисертація повинна містити результати прове-
дених автором досліджень та отримані автором нові науково об-
ґрунтовані результати, які в сукупності розв’язують конкретне нау-
кове завдання, що має суттєве значення для певної галузі науки.
10. Основні наукові результати дисертації відображають осо-
бистий внесок автора в їх досягнення і обов’язково повинні бути
опубліковані автором у формі наукових монографій, посібників
(для дисертації з педагогічних наук) чи статей у наукових фахо-
вих виданнях України або інших країн. Перелік наукових фахових
видань України затверджує ВАК України.
11. До опублікованих праць, які додатково відображають на-
укові результати дисертації, належать також дипломи на відкриття,
патенти і авторські свідоцтва на винаходи, державні стандарти,
промислові зразки, алгоритми та програми, що пройшли експертизу
на новизну, рукописи праць, депонованих в установах державної
системи науково-технічної інформації та анотованих у наукових
журналах, брошури, препринти, технологічні частини проектів на
будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переозброєн-
ня підприємств, інформаційні карти на нові матеріали, що внесені
до державного банку даних, друковані праці наукових конференцій,
конгресів, симпозіумів, семінарів, шкіл тощо.
12. Повноту викладу матеріалів дисертації в опублікованих
працях здобувача визначає спеціалізована вчена рада. Мінімальну
кількість та обсяг публікацій, які розкривають основний зміст док-
торських і кандидатських дисертацій, визначає ВАК України.
13. Апробація матеріалів дисертації на наукових конференці-
ях, конгресах, симпозіумах, семінарах, школах тощо є обов’язковою.
14. Кожна дисертація супроводжується окремим авторефе-
ратом обсягом 1,3-1,9 авторського аркуша для докторської та об-
сягом 0,7-0,9 авторського аркуша для кандидатської дисертації,
який здобувач друкує державною мовою. Вимоги до оформлення
автореферату встановлює ВАК України.
15. Автореферат дисертації видається друкарським спосо-
бом із обов’язковим зазначенням вихідних відомостей видання у
кількості, визначеній спеціалізованою вченою радою, і надсилається
членам спеціалізованої вченої ради та заінтересованим організа-
ціям не пізніше як за місяць до захисту дисертації. Список адреса-
тів визначає спеціалізована вчена рада, яка прийняла дисертацію

200
до захисту. Перелік організацій, яким обов’язково надсилають ав-
тореферат, визначає ВАК України.
16. Якщо у дисертації використано ідеї або розробки, що
належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові
праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації та в авто-
рефераті з обов’язковим зазначенням конкретного особистого внес-
ку в ці праці або розробки.
17. У разі текстових запозичень, використання ідей, наукових
результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело
дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходжен-
ня без права її повторного захисту.
18. Здобувач наукового ступеня кандидата наук повинен
скласти кандидатські іспити. Перелік кандидатських іспитів, їх
програми відповідно до спеціальностей визначає Міністерство
освіти і науки України та разом з ВАК України здійснює контроль
за їх організацією та проведенням.
19. Здобувач наукового ступеня кандидата наук, який не має
повної вищої освіти в галузі науки, за профілем якої підготовлено
дисертацію, складає додатковий кандидатський іспит із загально-
наукової дисципліни цієї галузі науки.
20. Організація, де виконувалась дисертація або до якої був
прикріплений здобувач, проводить попередню експертизу пода-
ної дисертації та робить висновок про наукову та практичну
цінність дисертації. Висновок видається здобувачеві не пізніше
як через два місяці з дня подання на попередню експертизу
кандидатської та не пізніше трьох місяців - докторської дисертації.
Керівник організації несе персональну відповідальність за якість,
об’єктивність і терміни підготовки висновку.
21. У разі відмови цієї організації дати обґрунтований вис-
новок щодо дисертації здобувач має право звернутися до ВАК Ук-
раїни для визначення подальшої процедури захисту дисертації.
22. Спеціалізована вчена рада приймає дисертацію для по-
переднього розгляду за наявності супроводжуючих документів за
переліком, який визначає ВАК України. Процедура попереднього
розгляду дисертації регулюється “Положенням про спеціалізова-
ну вчену раду”. Спеціалізована вчена рада приймає до захисту не
пізніше як через два місяці з дня подання здобувачем усіх необхідних
документів кандидатську і через три місяці - докторську дисертацію.
23. Спеціалізована вчена рада приймає до захисту докторську
дисертацію не раніше ніж через два місяці, а кандидатську - не

201
раніше ніж через місяць з дня розсилання виготовлювачами
обов’язкових примірників видань, в яких опубліковано праці здо-
бувача, що відображають основні результати дисертації.
24. Спеціалізовані вчені ради призначають для захисту дисер-
тації офіційних опонентів із числа компетентних учених зі спе-
ціальності, за якою подано дисертацію, таким чином, щоб забезпе-
чити незалежність експертизи. Для розгляду докторської дисерта-
ції призначають трьох офіційних опонентів - докторів наук, при-
чому тільки один з них може бути членом спеціалізованої вченої
ради, де відбувається захист, або співробітником установи, в якій
створено спеціалізовану вчену раду.
25. Для розгляду кандидатської дисертації призначають двох офі-
ційних опонентів, з яких один повинен бути доктором наук, а другий -
доктором або кандидатом наук, причому тільки один з них може бути
членом спеціалізованої вченої ради, де відбувається захист, або співро-
бітником установи, в якій створено цю спеціалізовану вчену раду.
26. Офіційними опонентами не можуть бути голови, заступ-
ники голів і вчені секретарі спеціалізованих учених рад, в яких
розглядають дисертацію, наукові керівники, співавтори опублікова-
них праць здобувача, співробітники установ, які призначені спеціа-
лізованими вченими радами як провідні установи для апробації
дисертації, а також ректори і проректори вищих навчальних закла-
дів, керівники організацій та їхні заступники, співробітники ка-
федр, лабораторій, секторів, відділів, де виконувалась дисертація,
де працює здобувач або де проводились науково-дослідні роботи,
щодо яких здобувач є замовником чи виконавцем (співвиконавцем).
27. Офіційні опоненти не можуть бути співробітниками
однієї і тієї ж організації. Офіційними опонентами не можуть бути
члени президії та працівники апарату ВАК України.
28. Члени експертних рад ВАК України можуть бути при-
значені офіційними опонентами за виняткових обставин з дозво-
лу ВАК України.
29. Офіційний опонент на основі вивчення підготовленої ди-
сертації та праць, опублікованих за темою дисертації, подає до спе-
ціалізованої вченої ради відгук, оформлений відповідно до вимог
ВАК України. Спеціалізована вчена рада повинна повернути офіцій-
ному опоненту відгук для доопрацювання, якщо він не відповідає
зазначеним вимогам, або замінити офіційного опонента. Копії пись-
мових відгуків офіційних опонентів спеціалізована вчена рада видає
здобувачеві не пізніше як за десять днів до захисту дисертації.

202
 30. Повідомлення про захист докторських і кандидатських
дисертацій публікуються відповідно у “Бюлетені Вищої атестацій-
ної комісії України” і додатку до цього бюлетеня - “Атестаційному
віснику” в журналі “Науковий світ”.
31. За бажанням здобувача спеціалізована вчена рада зобов’я-
зана призначити захист дисертації за умови негативних відгуків,
але якщо наявні три негативних відгуки (із числа офіційних опо-
нентів і провідної установи) на докторську дисертацію або два -
на кандидатську, тоді захист дисертації не проводять і її знімають
з розгляду, про що спеціалізована вчена рада зобов’язана прийняти
відповідне рішення.
32. Прилюдний захист дисертації відбувається на засіданні
спеціалізованої вченої ради, яке вважається правомочним, якщо в
його проведенні взяло участь щонайменше дві третини її складу, а
також за умови обов’язкової участі щонайменше чотирьох докто-
рів наук з кожної спеціальності докторської дисертації і щонай-
менше трьох докторів наук із спеціальності кандидатської дисерта-
ції. Рішення спеціалізованої вченої ради щодо присудження науко-
вого ступеня вважають позитивним, якщо за нього проголосувало
щонайменше три чверті членів ради, які брали участь у засіданні.
33. Прилюдний захист дисертації повинен мати характер
наукової дискусії, в якій зобов’язані взяти участь усі присутні на
захисті члени спеціалізованої вченої ради - доктори наук з кожної
спеціальності, за якими подано дисертацію.
34. Офіційні опоненти зобов’язані бути присутніми на за-
хисті дисертації. Якщо з поважної причини відсутній один з офіцій-
них опонентів, захист дисертації може відбутися за умови позитив-
ного відгуку відсутнього опонента. Тоді на засіданні спеціалізованої
вченої ради оголошується відгук відсутнього опонента і заслухо-
вується виступ додаткового офіційного опонента, затвердженого
керівництвом спеціалізованої вченої ради до захисту дисертації.
35. Захист дисертації не може відбутись у разі відсутності
двох офіційних опонентів або у разі відсутності офіційного опо-
нента, який подав негативний відгук про дисертацію.
36. Після закінчення захисту дисертації спеціалізована вчена
рада проводить таємне голосування щодо присудження наукового
ступеня. Протокол лічильної комісії затверджується відкритим го-
лосуванням простою більшістю голосів членів спеціалізованої вче-
ної ради, які брали участь у засіданні.

203
 37. Спеціалізована вчена рада у місячний термін після захис-
ту надсилає до ВАК України перший примірник докторської (канди-
датської) дисертації з двома примірниками облікової картки ди-
сертації та атестаційну справу здобувача. Другий примірник захи-
щеної докторської (кандидатської) дисертації надсилається до Ук-
раїнського інституту науково-технічної та економічної інформації.
38. У разі негативного рішення спеціалізованої вченої ради
щодо присудження наукового ступеня здобувачеві повертаються
документи за переліком, що визначає ВАК України. Відгуки про
дисертацію та автореферат, стенограму (розшифровану та засвідче-
ну фонограму) засідання та рішення щодо голосування залиша-
ють у спеціалізованій вченій раді. Вони можуть бути надіслані за
місцем повторного захисту. Про негативне рішення спеціалізова-
ної вченої ради повідомляють ВАК України у місячний термін з
дня захисту. Одночасно надсилають до ВАК України автореферат
і стенограму (розшифровану та засвідчену фонограму) засідання
спеціалізованої вченої ради. Дисертація, за результатами захисту
якої спеціалізована вчена рада прийняла негативне рішення, може
бути подана до повторного захисту в переробленому вигляді не
раніше як через рік з дня такого рішення. Дозволу ВАК України
для повторного захисту не потрібно. У разі повторного захисту
склад опонентів повинен бути повністю змінений.
39. Контроль за науковим рівнем дисертацій, їх науковою та
практичною цінністю, роботою спеціалізованих учених рад, за-
безпеченням єдиних вимог до здобувачів наукових ступенів, екс-
пертизи дисертаційних робіт здійснює ВАК України за участю його
експертних рад. Експертні ради відповідають за якість і об’єк-
тивність підготовлених ними проектів атестаційних висновків
щодо відповідності дисертаційних робіт вимогам цього Порядку,
а рівня підготовки здобувачів - науковому ступеню кандидата або
доктора наук.
40. Експертам заборонено розголошувати інформацію, пов’я-
зану з розглядом атестаційних справ.
41. Експертиза атестаційної справи та дисертації.
41.1. Аналіз якості відгуків опонентів.
41.2. Аналіз якості відгуку провідної організації.
41.3. Аналіз якості відгуків на автореферат.
41.4. Аналіз глибини обговорення дисертації під час захисту.
41.5. Аналіз якості публікацій.
41.6. Оцінка новизни і наукової та практичної цінності роботи.

204
 41.7. Оцінка достовірності висновків та рекомендацій ди-
сертації.
На підставі такого аналізу з урахуванням інформації атес-
таційного відділу експерт готує проект атестаційного висновку екс-
пертної ради.
Коли встановлено, що експертизу під час захисту дисертацій-
ної роботи у спеціалізованій ученій раді проведено неякісно, вис-
новок зазначеної ради недостатньо аргументований, експертна рада
вносить пропозиції керівництву ВАК України щодо надсилання
дисертації та атестаційної справи здобувача на додаткову експерти-
зу чи запрошення на засідання експертної ради здобувача, керів-
ника спеціалізованої вченої ради, де відбувся захист дисертації, а
також наукового керівника чи консультанта здобувача наукового
ступеня.
42. У разі, коли встановлено, що експертизу під час захисту
дисертаційної роботи у спеціалізованій ученій раді проведено не-
якісно, висновок зазначеної ради недостатньо аргументований або
порушено вимоги нормативно-правових актів з питань присуджен-
ня наукового ступеня доктора і кандидата наук, ВАК України готує
проект атестаційного висновку про скасування рішення спеціалі-
зованої вченої ради щодо присудження наукового ступеня, який
подається на ухвалення президії ВАК України.
43. При розгляді докторської дисертації експерти зобов’яза-
ні у разі потреби визначити, якою мірою в ній використані матеріа-
ли кандидатської дисертації здобувача. Вони можуть викорис-
товуватися лише в оглядовій частині дисертації.
44. Якщо засідання експертної ради при розгляді дисертації
та атестаційної справи проведене з порушенням встановленої про-
цедури або після розгляду дисертації на засіданні експертної ради
до ВАК України надійшла додаткова інформація, яка не була вра-
хована експертною радою, то атестаційний відділ за погодженням
з керівництвом ВАК України пропонує експертній раді повторно
розглянути атестаційну справу та дисертацію або надсилає атес-
таційну справу та дисертацію на додаткову експертизу до однієї із
спеціалізованих учених рад або провідним ученим, фахівцям
відповідного наукового напряму. На підставі всіх висновків щодо
атестаційної справи та дисертації президія ВАК України визначає
процедуру її подальшого розгляду.
45. У разі потреби ВАК України може надсилати дисерта-
цію та атестаційну справу здобувача на додаткову експертизу в

205
порядку, який встановлює ВАК України, запрошувати на засідан-
ня експертної ради здобувача, керівника спеціалізованої вченої
ради, де відбувався захист дисертації або здійснювалося її колек-
тивне рецензування, а також представника провідної установи.
46. Скасування президією ВАК України рішення спеціалі-
зованої вченої ради щодо дисертаційної роботи тягне за собою
вжиття до цієї ради заходів аж до призупинення її діяльності на
термін, що встановлюється ВАК України.
47. Здобувач має право ознайомитися з атестаційним вис-
новком щодо його дисертації та атестаційної справи тільки після
ухвали президією ВАК України атестаційного висновку. ВАК Ук-
раїни у місячний термін видає здобувачеві на його прохання ко-
пію атестаційного висновку.
48. Термін розгляду в експертній раді атестаційної справи здо-
бувача наукового ступеня доктора наук не повинен тривати більше
4 місяців, кандидата наук - 3 місяців; клопотання про присвоєння
вченого звання старшого наукового співробітника - 3 місяців.
49. Термін розгляду дисертаційних робіт та атестаційних
справ про присудження наукового ступеня доктора наук у ВАК
України не повинен перевищувати 6 місяців.
50. Термін розгляду атестаційних справ про присудження
наукового ступеня кандидата наук у ВАК України не повинен пе-
ревищувати 4 місяців.
51. Термін розгляду в експертній раді матеріалів щодо
створення спеціалізованих вчених рад не повинен бути більшим
від 2 місяців.
52. Індивідуальні або колективні пропозиції та заяви, в яких
міститься оцінка дисертацій та матеріалів атестаційних справ, роз-
глядаються до прийняття рішення ВАК України.
53. За особливих обставин, які вимагають для проведення
експертизи дисертації більш тривалого часу, питання щодо його
продовження вирішує в кожному конкретному випадку ВАК Ук-
раїни. Про зміну терміну експертизи інформують спеціалізовану
вчену раду, де відбувся захист дисертації.
54. Заборонено усувати у дисертації недоліки, виявлені спе-
ціалізованою вченою радою у процесі її розгляду, та в авторефераті
після його розсилання. Здобувач має право зняти дисертацію з роз-
гляду у спеціалізованій вченій раді до початку таємного голосування.
Якщо у дисертації використано ідеї або розроблення, що на-
лежать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці,

206
здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації та в авторефе-
раті з обов’язковим зазначенням конкретного особистого внеску в
ці праці або розробки. У разі текстових запозичень, використання
ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилан-
ня на джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від
стадії проходження без права її повторного захисту.
55. Рішення спеціалізованої вченої ради про зняття дисер-
тації з розгляду за письмовою заявою здобувача є остаточним. У
подальшому дисертація може бути подана до захисту як нова праця.
56. Експертній раді надається право:
- вносити пропозиції керівництву ВАК України щодо проведен-
ня додаткової експертизи дисертації чи перевірки атестаційної справи;
- повертати до спеціалізованих учених рад на доопрацювання
недостатньо аргументовані висновки;
- вимагати від спеціалізованих учених рад додаткові матеріа-
ли, необхідні для проведення експертизи дисертацій та атестацій-
них справ;
- вносити пропозиції керівництву ВАК України щодо запро-
шення на свої засідання здобувачів, керівників спеціалізованих уче-
них рад, де відбувався захист дисертацій або здійснювалося їх ко-
лективне рецензування, офіційних опонентів, наукових керівників і
наукових консультантів, а також представників провідних установ;
- заслуховувати на своїх засіданнях керівників спеціалізова-
них учених рад і вчених (науково-технічних) рад;
- запрошувати на свої засідання представників міністерств і
відомств для обговорення проблем атестації наукових і науково-
педагогічних кадрів;
- вносити пропозиції щодо подальшого функціонування пев-
них спеціалізованих учених рад;
- за дорученням керівництва ВАК України рекомендувати
для призначення офіційних опонентів;
- разом із працівниками атестаційних та інспекційно-організацій-
ного відділів перевіряти роботу спеціалізованих учених рад;
- з відома атестаційного відділу ВАК України залучати до своєї
роботи фахівців відповідних спеціальностей з числа докторів наук;
- готувати перелік спеціалізованих учених рад, з числа яких
керівництво ВАК України визначає спеціалізовану вчену раду для
проведення додаткового рецензування дисертації, переатестації
вченого, який має науковий ступінь або вчене звання, надані йому
в іншій країні.

207
 Додаток 23

Затверджено постановою
Кабінету Міністрів України
від 7 березня 2007 р. № 423

ПОРЯДОК
присудження наукових ступенів і присвоєння вченого
звання старшого наукового співробітника

Загальні питання

1. Згідно з цим Порядком здійснюється присудження науко-

вих ступенів доктора і кандидата наук та присвоєння вченого зван-
ня старшого наукового співробітника.
2. Питання присудження наукових ступенів доктора і канди-
дата наук, а також присвоєння вченого звання старшого наукового
співробітника належать до компетенції ВАК.
3. Наукові ступені доктора і кандидата наук присуджуються,
а вчене звання старшого наукового співробітника присвоюється
особам, які мають повну вищу освіту, глибокі фахові знання і значні
досягнення в певній галузі науки.
4. Документами, що засвідчують присудження наукового
ступеня чи присвоєння вченого звання, є відповідно диплом і атес-
тат державного зразка. Дипломи доктора і кандидата наук та атестат
старшого наукового співробітника видає ВАК.
Дипломи доктора і кандидата наук та атестат старшого науко-
вого співробітника, видані атестаційними органами СРСР і Росій-
ської Федерації за результатами захисту дисертацій або рішень
вчених рад до 1 вересня 1992 р., в Україні визнаються дійсними.
5. Роз’яснення щодо застосування цього Порядку дає ВАК.
6. Особливості застосування цього Порядку під час розгля-
ду дисертацій, що містять державну таємницю, визначаються
спільним рішенням СБУ та ВАК.

Присудження наукових ступенів

7. Наукові ступені доктора і кандидата наук присуджують за

результатами прилюдного захисту дисертацій спеціалізовані вчені
ради.

208
 ВАК проводить експертизу дисертаційних робіт, розгляд атес-
таційних справ здобувачів та видачу дипломів доктора і кандидата
наук на підставі рішень спеціалізованих вчених рад та атестацій-
ного висновку президії ВАК.
8. Участь учених у роботі, пов’язаній з атестацією наукових
і науково-педагогічних кадрів, є складовою їх наукової та науко-
во-педагогічної діяльності.
9. Спеціалізовані вчені ради утворюються за рішенням ВАК
у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації, науково-
дослідних, науково-технічних установах та інших організаціях, що
проводять фундаментальні та прикладні наукові дослідження (далі -
вищі навчальні заклади, наукові установи), за клопотанням цент-
ральних органів виконавчої влади, Національної академії наук, Ака-
демії медичних наук, Української академії аграрних наук, Академії
педагогічних наук, Академії правових наук, Академії мистецтв.
Порядок утворення, функціонування і діяльності спеціалі-
зованих вчених рад визначається положенням про ради, яке за-
тверджує ВАК.
Спеціалізована вчена рада несе відповідальність за обґрун-
тованість прийнятих нею рішень і забезпечує високий рівень ви-
мог під час проведення захисту дисертацій.
У разі порушення спеціалізованою вченою радою вимог нор-
мативно-правових актів з питань присудження наукових ступенів
доктора або кандидата наук ВАК може вжити відповідних заходів
у межах своїх повноважень аж до скасування рішення ради.
Головою ради призначається провідний учений, доктор наук,
фахівець за профілем ради, штатний працівник вищого навчаль-
ного закладу або наукової установи, в якій утворено раду.
Персональну відповідальність за дотримання спеціалізова-
ними вченими радами вимог нормативно-правових актів з питань
атестації наукових кадрів вищої кваліфікації, науковий рівень захи-
щених у радах дисертацій несуть керівники (ректори, директори)
вищих навчальних закладів або наукових установ, в яких утворе-
но ради.
10. Забезпечення вищих навчальних закладів, наукових уста-
нов, в яких утворені спеціалізовані вчені ради, коштами для прове-
дення розгляду і захисту дисертацій здійснюють відповідні цент-
ральні органи виконавчої влади, Національна академія наук, Ака-
демія медичних наук, Українська академія аграрних наук, Академія
педагогічних наук, Академія правових наук, Академія мистецтв.

209
 Вищі навчальні заклади, наукові установи створюють на-
лежні умови для роботи спеціалізованих учених рад, оплачують
витрати, пов’язані з їх функціонуванням, оформляють атестаційні
справи і засвідчують їх своєю печаткою.
Кошти на оплату праці офіційних опонентів, їх відрядження,
друкування автореферату може надати та організація, де працює
чи до якої прикріплений здобувач. Норми оплати праці офіційних
опонентів визначають ВАК і Міністерство праці та соціальної полі-
тики України.
11. Дисертація на здобуття наукового ступеня є кваліфікацій-
ною науковою працею, виконаною особисто здобувачем у вигляді
спеціально підготовленого рукопису або опублікованої монографії.
Підготовлена до захисту дисертація повинна містити висунуті здо-
бувачем науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні
результати, наукові положення, а також характеризуватися єдністю
змісту і свідчити про особистий внесок здобувача в науку.
Дисертація, що має прикладне значення, додатково до ос-
новного тексту повинна містити відомості та документи, що
підтверджують практичне використання отриманих здобувачем
результатів - упровадження у виробництво, достатню дослідно-
виробничу перевірку, отримання нових кількісних і якісних показ-
ників, суттєві переваги запропонованих технологій, зразків продук-
ції, матеріалів тощо, а дисертація, що має теоретичне значення, -
рекомендації щодо використання наукових висновків.
Теми дисертацій пов’язуються, як правило, з напрямами ос-
новних науково-дослідних робіт вищих навчальних закладів або
наукових установ і затверджуються вченими (науково-технічни-
ми) радами для кожного здобувача окремо з одночасним призна-
ченням наукового консультанта в разі підготовки докторської чи
наукового керівника в разі підготовки кандидатської дисертації.
Мови у дисертації використовуються згідно із законодавством.
12. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук
є кваліфікаційною науковою працею, обсяг основного тексту якої
становить 11-13, а для суспільних і гуманітарних наук - 15-17 ав-
торських аркушів, оформлених відповідно до державного стандарту.
Докторська дисертація:
- повинна містити наукові положення та науково обґрунто-
вані результати у певній галузі науки, що розв’язують важливу
наукову або науково-прикладну проблему і щодо яких здобувач є
суб’єктом авторського права;

210
 - може бути подана до захисту за однією або двома спе-
ціальностями однієї галузі науки і повинна відповідати за кожною спе-
ціальністю вимогам, зазначеним у пункті третьому цього Порядку.
У разі, якщо дисертація виконана за двома спеціальностя-
ми, а спеціалізована вчена рада, до якої подана дисертація, має
право проводити захист дисертацій лише за однією з них, то за
відсутності в Україні спеціалізованих вчених рад з правом прове-
дення захисту дисертацій за такими двома спеціальностями з дозво-
лу ВАК може проводитися разовий захист. Порядок формування
складу спеціалізованої вченої ради для проведення разового захис-
ту встановлює ВАК.
Наукові положення і результати, які виносилися на захист у
кандидатській дисертації здобувача наукового ступеня доктора
наук, не можуть повторно виноситися на захист у його докторській
дисертації. Ці положення і результати можуть бути наведені лише
в оглядовій частині докторської дисертації.
13. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук
є кваліфікаційною науковою працею, обсяг основного тексту якої
становить 4,5-7, а для суспільних і гуманітарних наук - 6,5-9 автор-
ських аркушів, оформлених відповідно до державного стандарту.
Кандидатська дисертація:
- повинна містити нові науково обґрунтовані результати про-
ведених здобувачем досліджень, які розв’язують конкретне нау-
кове завдання, що має істотне значення для певної галузі науки;
- подається до захисту лише за однією спеціальністю.
14. Основні наукові результати дисертації повинні відобра-
жати особистий внесок здобувача в їх досягнення та обов’язково
бути опубліковані ним у формі наукових монографій, посібників
(для дисертацій з педагогічних наук) чи статей у наукових (зокре-
ма електронних) фахових виданнях України або інших держав.
Перелік наукових фахових видань України затверджує ВАК.
До опублікованих праць, які додатково відображають нау-
кові результати дисертації, належать дипломи на відкриття; па-
тенти і авторські свідоцтва на винаходи, державні стандарти, про-
мислові зразки, алгоритми та програми, що пройшли експертизу
на новизну; рукописи праць, депонованих в установах державної
системи науково-технічної інформації та анотованих у наукових
журналах; брошури, препринти; технологічні частини проектів на
будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переосна-
щення підприємств; інформаційні карти на нові матеріали, що

211
внесені до державного банку даних; друковані тези, доповіді та інші
матеріали наукових конференцій, конгресів, симпозіумів, семінарів,
шкіл тощо.
Повноту викладу матеріалів дисертації в опублікованих пра-
цях здобувача визначає спеціалізована вчена рада.
Мінімальну кількість та обсяг публікацій, які розкривають
основний зміст дисертацій, визначає ВАК.
Апробація матеріалів дисертації на наукових конференціях,
конгресах, симпозіумах, семінарах, школах тощо обов’язкова.
15. Докторська і кандидатська дисертації супроводжуються
окремими авторефератами обсягом відповідно 1,3-1,9 і 0,7-0,9 ав-
торського аркуша, які подаються державною мовою. Вимоги до
оформлення автореферату встановлює ВАК.
Автореферат дисертації видається друкарським способом з
обов’язковим зазначенням вихідних відомостей видання у
кількості, визначеній спеціалізованою вченою радою, і надсилається
членам спеціалізованої вченої ради та заінтересованим організа-
ціям не пізніше ніж за місяць до захисту дисертації. Список адре-
сатів визначає спеціалізована вчена рада, яка прийняла до захисту
дисертацію. Перелік установ та організацій, яким обов’язково над-
силається автореферат, визначає ВАК.
16. Якщо у дисертації використано ідеї або розробки, що
належать співавторам, разом з якими опубліковані наукові праці,
здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації та в авторефе-
раті з обов’язковим зазначенням конкретного особистого внеску в
такі праці або розробки.
У разі виявлення текстових запозичень, використання ідей,
наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на
джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії про-
ходження без права її повторного захисту.
Виявлення в дисертації, авторові якої вже видано диплом
доктора чи кандидата наук, текстових запозичень без посилання
на джерело є підставою для порушення клопотання про позбав-
лення його наукового ступеня.
17. Здобувач наукового ступеня кандидата наук допускаєть-
ся до захисту дисертації після складення кандидатських іспитів.
Перелік кандидатських іспитів визначає Міністерство освіти і нау-
ки України, яке разом з ВАК здійснює контроль за їх складенням.
Здобувач наукового ступеня кандидата наук, який не має
повної вищої освіти в галузі науки, з якої підготовлено дисерта-

212
цію, складає додаткові кандидатські іспити, перелік яких визна-
чає спеціалізована вчена рада за програмами, затвердженими
Міністерство освіти і науки України. Про дату складення додатко-
вих кандидатських іспитів необхідно повідомити ВАК не пізніше
ніж за місяць.
Наукові ступені в галузі медичних та ветеринарних наук мо-
жуть бути присуджені здобувачам, які мають відповідно повну
вищу медичну та ветеринарну освіту. За окремими науковими спе-
ціальностями, перелік яких визначає ВАК, наукові ступені в галу-
зі медичних та ветеринарних наук можуть бути присуджені здобу-
вачам, які мають повну вищу біологічну освіту.
18. Організація, де виконувалася дисертація або до якої був
прикріплений здобувач, проводить попередню експертизу дисер-
тації та робить висновок про її наукову та практичну цінність. Вис-
новок видається здобувачеві не пізніше ніж через два місяці після
надходження для попередньої експертизи кандидатської та не
пізніше ніж через три місяці - докторської дисертації. Керівник
організації несе персональну відповідальність за якість, об’єктив-
ність і своєчасність підготовки висновку.
У разі відмови організації підготувати обґрунтований вис-
новок здобувач має право звернутися до ВАК для визначення по-
дальшої процедури захисту дисертації.
19. Спеціалізована вчена рада:
- приймає для попереднього розгляду дисертацію за наяв-
ності супровідних документів за переліком, який визначає ВАК.
Процедура попереднього розгляду дисертації регулюється Поло-
женням про спеціалізовані вчені ради;
- має право приймати до розгляду докторську дисертацію
не раніше ніж через два місяці, а кандидатську - не раніше ніж
через місяць з дня розсилання виготовлювачем обов’язкових при-
мірників видань, в яких опубліковано праці здобувача, що відоб-
ражають основні результати дисертації;
- приймає до захисту докторську дисертацію не пізніше ніж
через три місяці після подання здобувачем усіх документів, а кан-
дидатську - не пізніше ніж через два місяці.
Забороняється усувати недоліки, виявлені у дисертації спе-
ціалізованою вченою радою після прийняття її до захисту, та в
авторефераті - після його розсилання.
20. Спеціалізована вчена рада призначає для захисту дисер-
тації офіційних опонентів з числа компетентних учених із спе-

213
ціальності, за якою подано дисертацію, таким чином, щоб забез-
печити незалежність експертизи.
Для розгляду докторської дисертації призначаються три офі-
ційних опоненти - доктори наук, причому тільки один з них може
бути членом спеціалізованої вченої ради, де проводитиметься за-
хист, чи співробітником вищого навчального закладу або наукової
установи, в якій утворено спеціалізовану вчену раду.
Для розгляду кандидатської дисертації призначаються два
офіційних опоненти, з яких один - доктор наук, а другий - доктор
або кандидат наук, причому тільки один з них може бути членом
спеціалізованої вченої ради, де проводитиметься захист, чи співро-
бітником вищого навчального закладу або наукової установи, в
якій утворено спеціалізовану вчену раду.
Офіційними опонентами не можуть бути голови, заступни-
ки голів і вчені секретарі спеціалізованих вчених рад, в яких про-
водитиметься захист, наукові керівники, співавтори опублікованих
праць здобувача, а також ректори і проректори вищих навчальних
закладів, керівники організацій та їх заступники, співробітники
кафедр, лабораторій, секторів, відділів, де виконувалася дисертація,
де працює здобувач або де проводилися науково-дослідні роботи,
щодо яких здобувач є замовником або виконавцем (співвиконавцем).
Офіційні опоненти не можуть бути співробітниками однієї і
тієї самої організації, а також членами президії та працівниками
апарату ВАК. Члени експертних рад ВАК можуть бути призначені
офіційними опонентами за виняткових обставин з дозволу ВАК.
21. Офіційний опонент на основі вивчення дисертації та
праць, опублікованих за темою дисертації, подає до спеціалізова-
ної вченої ради відгук, оформлений відповідно до вимог ВАК. У
разі, якщо відгук не відповідає визначеним вимогам, спеціалізована
вчена рада повертає його офіційному опоненту для доопрацюван-
ня або замінює офіційного опонента.
Копії письмових відгуків офіційних опонентів спеціалізо-
вана вчена рада видає здобувачеві не пізніше ніж за десять днів до
захисту дисертації.
22. Про прийняття дисертації до захисту і призначення офі-
ційних опонентів спеціалізована вчена рада надсилає до ВАК по-
відомлення за зразком, установленим ВАК.
Повідомлення про захист докторської і кандидатської ди-
сертацій публікується відповідно у “Бюлетені Вищої атестаційної
комісії України” і в додатку до Бюлетеня “Науковий світ”.

214
 23. Для ознайомлення наукової громадськості з доробком
здобувача один примірник дисертації та два примірники авторе-
ферату не пізніше ніж за місяць до захисту передаються у бібліо-
теку того вищого навчального закладу або наукової установи, де
спеціалізованою вченою радою прийнято дисертацію до захисту.
За бажанням здобувача спеціалізована вчена рада зобов’я-
зана проводити захист дисертації за наявності негативних відгуків,
проте якщо два з них надійшли від офіційних опонентів, захист
дисертації не проводиться, а рада приймає рішення про зняття її з
розгляду.
24. Прилюдний захист дисертації проводиться на засіданні
спеціалізованої вченої ради, яке вважається правомочним у разі,
коли в його проведенні взяло участь не менше ніж дві третини
складу, а також не менше ніж чотири доктори наук з кожної спе-
ціальності докторської і не менше ніж три доктори наук із спе-
ціальності кандидатської дисертації.
Рішення спеціалізованої вченої ради про присудження науко-
вого ступеня вважається позитивним, якщо за нього проголосувало
не менш як три чверті членів ради, які брали участь у засіданні.
25. Захист дисертації повинен мати характер наукової диску-
сії, в якій зобов’язані взяти участь усі присутні на засіданні члени
спеціалізованої вченої ради - доктори наук з кожної спеціальності,
за якою виконано дисертацію.
Офіційні опоненти зобов’язані бути присутні на засіданні
ради під час захисту дисертації. Якщо з поважної причини
відсутній один з офіційних опонентів, то захист дисертації може
проводитися за наявності позитивного відгуку відсутнього опо-
нента. У такому разі на засіданні ради оголошується відгук відсут-
нього офіційного опонента і заслуховується виступ офіційного
опонента, призначеного додатково керівництвом ради не пізніше
ніж за три дні до засідання. Захист дисертації не проводиться, якщо
таке призначення відбулося пізніше встановленого строку.
Захист дисертації не може проводитися у разі відсутності
двох офіційних опонентів або офіційного опонента, який подав
негативний відгук про дисертацію.
Після закінчення захисту дисертації спеціалізована вчена
рада проводить таємне голосування щодо присудження наукового
ступеня. Протокол лічильної комісії затверджується відкритим го-
лосуванням простою більшістю голосів членів ради, які брали
участь у засіданні.

215
 Здобувач має право за письмовою заявою зняти дисертацію
з розгляду на засіданні спеціалізованої вченої ради до початку таєм-
ного голосування та у подальшому подати її до захисту як нову
працю, крім випадків, зазначених у пункті 16 цього Порядку.
Процедура засідання спеціалізованої вченої ради для про-
ведення захисту дисертації визначається Положенням про ради.
26. Спеціалізована вчена рада надсилає ВАК у місячний
строк після захисту перший примірник дисертації з двома при-
мірниками її облікової картки та атестаційну справу здобувача
наукового ступеня, а електронний примірник - Українському інсти-
туту науково-технічної та економічної інформації.
Після прийняття президією ВАК рішення про видачу диплома
доктора, кандидата наук перший примірник дисертації передається для
зберігання до Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського.
Атестаційна справа здобувача наукового ступеня оформ-
ляється згідно з вимогами, що встановлені ВАК, і зберігається у
спеціалізованій вченій раді протягом десяти років.
27. У разі прийняття спеціалізованою вченою радою нега-
тивного рішення щодо присудження наукового ступеня документи
за визначеним ВАК переліком повертаються здобувачеві.
Відгуки про дисертацію та автореферат, стенограма (розшифро-
вана і засвідчена фонограма) засідання та протокол голосування
залишаються у спеціалізованій вченій раді. У разі потреби зазначе-
ні матеріали можуть бути надіслані за місцем повторного захисту.
Про негативне рішення щодо захисту дисертації спеціалізо-
вана вчена рада повідомляє ВАК у місячний строк з дня його прий-
няття. Одночасно надсилаються до ВАК автореферат і стенограма
(розшифрована та засвідчена фонограма) засідання ради.
Дисертація, за результатами захисту якої прийнято негативне
рішення, може бути подана до повторного захисту після доопра-
цювання не раніше ніж через рік. Дозвіл ВАК для повторного за-
хисту не потрібний. У разі повторного захисту офіційні опоненти
повинні бути повністю замінені.
28. Ректорам і проректорам вищих навчальних закладів,
керівникам наукових установ та їх заступникам не дозволяється
захищати дисертації у спеціалізованих вчених радах, утворених
за місцем основної роботи зазначених осіб.
29. Контроль за науковим рівнем дисертацій, їх науковою та
практичною цінністю, роботою спеціалізованих вчених рад, до-

216
триманням єдиних вимог до здобувачів наукових ступенів, а також
експертизу дисертацій здійснює ВАК за участю експертних рад.
Порядок роботи експертних рад визначається Положенням
про експертну раду, що затверджує ВАК.
Експертні ради відповідають за якість і об’єктивність підготов-
лених ними проектів атестаційних висновків щодо відповідності
дисертацій вимогам цього Порядку, а рівня підготовки здобувачів -
науковому ступеню доктора або кандидата наук.
У разі, коли встановлено, що експертизу дисертації прове-
дено неякісно, висновок спеціалізованої вченої ради недостатньо
аргументований або порушено вимоги нормативно-правових актів
з питань присудження наукового ступеня доктора і кандидата наук,
ВАК готує проект атестаційного висновку щодо скасування рішен-
ня ради про присудження наукового ступеня, який подається на
розгляд президії ВАК.
У разі потреби ВАК запрошує на засідання експертної ради
здобувача, наукового керівника, керівника спеціалізованої вченої
ради, де проводився захист дисертації, надсилає дисертацію та
атестаційну справу здобувача для підготовки додаткового висновку
(на колективне рецензування) у порядку, який встановлює ВАК, а
також проводить повторну експертизу.
Скасування президією ВАК рішення спеціалізованої вченої
ради щодо дисертаційної роботи тягне за собою вжиття відповід-
них заходів аж до зупинення діяльності ради на строк, що вста-
новлюється ВАК.
Здобувач має право ознайомитися з атестаційним виснов-
ком тільки після його затвердження президією ВАК, копія якого
видається ВАК у місячний строк на прохання здобувача.
30. Строк розгляду ВАК дисертації та атестаційної справи
здобувача наукового ступеня доктора наук не повинен перевищува-
ти шести місяців, а наукового ступеня кандидата наук - чотирьох
місяців.
Будь-які пропозиції і заяви щодо додаткової оцінки дисер-
тацій та атестаційних справ розглядаються ВАК до прийняття
рішення президією ВАК.
За особливих обставин, які потребують більш тривалого
строку для проведення експертизи дисертації, питання щодо його
продовження вирішує в кожному конкретному випадку президія
ВАК, про що інформується спеціалізована вчена рада.

217
 Присвоєння вченого звання старшого
наукового співробітника

31. Вчене звання старшого наукового співробітника присвою-

ється докторам і кандидатам наук із стажем наукової роботи не
менше трьох років, які працюють у вищих навчальних закладах
III-IV рівнів акредитації або наукових установах та організаціях,
до них прирівняних, і зараховані після обрання за конкурсом чи в
порядку атестації, зокрема за сумісництвом, на посади старшого
наукового співробітника, провідного наукового співробітника, голов-
ного наукового співробітника, доцента, професора, заступника
завідуючого (начальника) та завідуючого (начальника) науково-
дослідним відділом (відділенням, сектором, лабораторією), заві-
дуючого кафедрою або призначені на посади ректора, проректора
з навчальної та наукової роботи, директора, заступника директора
з наукової роботи, вченого секретаря, за умови успішної роботи
на зазначених посадах не менше календарного року та опубліку-
вання за останні три роки у наукових фахових виданнях України
або інших держав не менше п’яти наукових праць за відповідною
спеціальністю, з них дві - без співавторів.
Вчене звання може бути присвоєно за спеціальністю, яка
належить до іншої галузі науки, ніж галузь, у якій здобувачеві при-
суджено науковий ступінь кандидата наук, за умови, що опубліко-
вані наукові праці містять отримані здобувачем нові науково об-
ґрунтовані результати, які у сукупності розв’язують конкретне нау-
кове завдання, що має суттєве значення для відповідної галузі науки.
32. Вчене звання старшого наукового співробітника при-
своює ВАК на підставі рішення вченої (науково-технічної) ради
вищого навчального закладу або наукової установи, яке приймаєть-
ся таємним голосуванням.
Засідання вченої (науково-технічної) ради є правомочним,
якщо в його роботі взяло участь не менш як дві третини її складу.
Рішення ради вважається прийнятим, якщо за нього проголосува-
ло не менш як три чверті членів ради, які брали участь у засiданнi.
33. Порядок оформлення атестаційної справи здобувача вче-
ного звання старшого наукового спiвробiтника встановлює ВАК.
Атестаційна справа здобувача вченого звання, що присвою-
ється особі, яка виконує роботу за закритою тематикою, комплек-
тується нетаємними документами.

218
 34. Строк розгляду ВАК атестаційної справи здобувача вче-
ного звання старшого наукового співробітника не повинен пере-
вищувати шести місяців.
Будь-які додаткові пропозиції щодо присвоєння вченого звання
розглядаються до прийняття відповідного рішення президією ВАК.
За особливих обставин, якi потребують більш тривалого
строку розгляду атестаційної справи здобувача вченого звання стар-
шого наукового співробітника, питання щодо його продовження
вирішує президія ВАК, про що інформується здобувач.

Переатестація і нострифікація

35. Порівнянність (еквівалентність) кваліфікаційних доку-

ментів державного зразка, які видають органи атестації інших дер-
жав, установлюється у процесі переатестації, що проводиться за
дорученням ВАК спеціалізованими вченими радами.
Переатестація наукових і науково-педагогічних працівників -
громадян України проводиться ВАК за клопотанням організації,
де працює здобувач, з поданням документів відповідно до пере-
ліку, який визначає ВАК.
36. Нострифікація (визнання) дипломів про наукові ступені,
виданих громадянам України в інших державах, проводиться ВАК
згідно з міжнародними угодами та конвенціями.
Власники дипломів про наукові ступені, виданих органами
атестації інших держав, набувають прав, що передбачені для влас-
ників відповідних дипломів, виданих ВАК, лише після проходжен-
ня переатестації і нострифікації за процедурою, що встановлює ВАК.

Оформлення і видача дипломів і атестатів

37. Рішення спеціалізованої вченої ради про присудження

наукових ступенів доктора або кандидата наук набирає чинності з
дня прийняття президією ВАК рішення про видачу відповідного
диплома.
Рішення вченої (науково-технічної) ради про присвоєння
вченого звання старшого наукового співробітника набирає чин-
ності з дня прийняття ВАК відповідного рішення.
38. Особам, що втратили диплом чи атестат, видається дуб-
лікат з новим порядковим номером. У разі зміни особою прізвища
(імені) диплом (атестат) на новий не обмінюється.

219
 39. Порядок оформлення і видачі дипломів та атестатів, а
також їх дублікатів визначає ВАК.

Позбавлення наукових ступенів і вченого звання

старшого наукового співробітника

40. Особи, яким присуджено наукові ступені або присвоєно

вчене звання старшого наукового співробітника, можуть бути позбав-
лені цих ступенів і звання ВАК на підставі клопотань, поданих
спеціалізованими вченими радами, де проводився захист дисерта-
цій, або вченими науково-технічними радами, що подавали клопо-
тання про присвоєння вченого звання. У разі припинення діяль-
ності ради питання про порушення клопотання щодо позбавлен-
ня наукового ступеня або вченого звання розглядається іншими
радами за дорученням ВАК.
Засідання ради вважається правомочним, якщо у його роботі
взяло участь не менш як дві третини її складу. Рішення ради про
позбавлення наукового ступеня або вченого звання вважається прий-
нятим, якщо за нього у результаті таємного голосування проголосу-
вало не менш як три чверті членів ради, що взяли участь у засі-
данні.
Розгляд питання про обґрунтованість присудження науко-
вих ступенів і присвоєння вченого звання, стосовно яких рішення
прийняті понад десять років тому, органами атестації не прово-
диться, за винятком виявлення текстових запозичень, використання
ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилан-
ня на джерело.
Порядок розгляду питань про позбавлення наукових ступенів
і вченого звання та перелік необхідних для цього документів ви-
значає ВАК.

Розгляд апеляцій

41. На рішення спеціалізованої вченої ради щодо присуд-

ження (позбавлення) наукових ступенів установи, організації, здо-
бувачі та інші особи можуть подати протягом двох місяців з дня
захисту дисертації апеляцію (оскарження рішення) до відповід-
ної спеціалізованої вченої ради або до ВАК.
Висновок спеціалізованої вченої ради та інші матеріали щодо
розгляду апеляції подаються протягом 10 робочих днів після засі-
дання спеціалізованої вченої ради до ВАК.
220
 42. На рішення ВАК, пов’язані з присудженням (позбавлен-
ням) наукового ступеня, здобувач може подати апеляцію до ВАК
не пізніше ніж через два місяці з дня його прийняття.
У цьому разі президія ВАК утворює із залученням фахівців
відповідної галузі науки апеляційну комісію, яка готує рекомен-
дації для президії ВАК.
43. Рішення вченої (науково-технічної) ради щодо присвоєння
вченого звання старшого наукового співробітника може бути оскар-
жено у ВАК не пізніше ніж через два місяці з дня його прийняття.
Нове клопотання про присвоєння вченого звання може бути
порушено не раніше ніж через один рік після прийняття рішення
про відмову в його присвоєнні. Обов’язковою умовою подання
повторного клопотання повинне бути опублікування нових науко-
вих праць.
44. Постанова президії ВАК за результатами розгляду апе-
ляції (оскарження) стосовно присудження (позбавлення) науково-
го ступеня або присвоєння вченого звання є остаточною.
45. Порядок розгляду апеляцій у спеціалізованих вчених
радах та вчених (науково-технічних) радах визначає ВАК.
По закінченні строків, установлених у пунктах 41-43 цього
Порядку, апеляції до розгляду ВАК не приймає.

221
 Додаток 24

Пам’ятка автору
(вимоги до підготовки матеріалів до публікації)

При поданні матеріалів для публікації в основних наукових

фахових виданнях, у яких можуть публікуватися результати ди-
сертаційних робіт на здобуття наукових ступенів у галузі науки
“Державне управління”, необхідно дотримуватися таких вимог:
1. Згідно з вимогами ВАК України до наукових статей (пос-
танова президії ВАК України від 15 січня 2003 р. № 7-05/1) у струк-
турі статті мають бути відображені такі обов’язкові елементи:
• постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із
важливими науковими та практичними завданнями;
• аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатко-
вано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор;
• виділення невирішених раніше частин загальної пробле-
ми, яким присвячується означена стаття;
• формулювання цілей статті (постановка завдання);
• виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрун-
туванням отриманих наукових результатів;
• висновки з даного дослідження;
• перспективи подальших розвідок у даному напрямі.
2. Стаття має бути прорецензована і рекомендована до дру-
ку та подаватися: з рекомендацією кафедри, оформленою як витяг
із протоколу засідання кафедри Національної академії; рецензією
керівника, консультанта або фахівця з проблеми, що досліджуєть-
ся, який не належить до науково-педагогічного складу Національ-
ної академії; з рекомендацією кафедри, оформленою як витяг із
протоколу засідання кафедри або Вченої ради закладу; рецензією
керівника, консультанта або фахівця з проблеми, що досліджуєть-
ся; рецензією керівника, консультанта або фахівця, який належить
до науково-педагогічного складу Національної академії, з пробле-
ми, що досліджується.
3. Текст статті подається в одному примірнику разом із дис-
кетою, даними про автора, анотацією українською та англійською
мовами з ключовими словами. Автор має завізувати статтю влас-
норучним підписом.

222
 ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................. 3

РОЗДІЛ 1. НАУКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА МЕТОДИКА

ЙОГО ВИКОНАННЯ ................................................................... 9
1.1. Загальні вимоги до змісту та оформлення
дисертації .......................................................................... 9
1.2. Основні поняття наукового дослідження .............. 21
1.3. Системний підхід при вивченні
суспільних явищ ............................................................. 27
1.4. Методика роботи з друкованими
літературними джерелами ............................................. 30
1.5. Інформаційне забезпечення наукового
дослідження .................................................................... 33
1.6. Якість та ефективність наукових досліджень,
їх критерії ........................................................................ 37
1.7. Наукове керівництво (консультування)
аспірантом, здобувачем, докторантом - кандидатами
на здобуття наукового ступеня ...................................... 39

РОЗДІЛ 2. ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ

ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ .................................................... 42
2.1. Загальні вимоги до оформлення
дисертаційної роботи ..................................................... 42
2.2. Нумерація сторінок дисертаційної роботи ........... 44
2.3. Нумерація розділів, підрозділів,
пунктів, підпунктів ......................................................... 44
2.4. Таблиці ..................................................................... 45
2.5. Графічний матеріал ................................................. 47
2.6. Формули ................................................................... 47
2.7. Загальні правила цитування та посилання
на використані джерела ................................................. 48
2.8. Типові недоліки, основні помилки під час
підготовки та написання дисертації ............................. 50

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ

АВТОРЕФЕРАТУ ДИСЕРТАЦІЇ .............................................. 54
3.1. Загальні положення ................................................. 54

223
 3.2. Структура автореферату ......................................... 54
3.3. Анотації .................................................................... 56
3.4. Оформлення автореферату ..................................... 57
3.5. Видання автореферату ............................................ 58
3.6. Структура файла “Автореферат” на дискеті ......... 58

РОЗДІЛ 4. ВІДГУКИ НА ДИСЕРТАЦІЙНУ РОБОТУ ТА

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ ................................................. 60
4.1. Відгук наукового керівника (наукового
консультанта) .................................................................. 60
4.2. Відгук офіційного опонента на дисертацію ......... 60
4.3. Відгуки на автореферат дисертаційної роботи ..... 64

РОЗДІЛ 5. ПРОЦЕДУРА ПОПЕРЕДНЬОГО ЗАХИСТУ

ТА ПРЕЗЕНТАЦІЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ ................ 66
5.1. Організація проведення попередньої
експертизи дисертаційної роботи ................................. 66
5.2. Представлення дисертаційної роботи
до попереднього захисту у спеціалізованій
вченій раді ....................................................................... 75
5.3. Попередній розгляд дисертації
у спеціалізованій вченій раді ......................................... 77
5.4. Публічний захист дисертаційної роботи
на засіданні спеціалізованої вченої ради ..................... 80

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................. 87

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ ...................................... 92

ДОДАТКИ.................................................................................... 120

224
 Н а вчальне в и д а н н я

Автори-упорядники:
Вакуленко Володимир Миколайович, Майборода
Сергій Васильович, Мотренко Тимофій Валентинович,
Оболенський Олексій Юрійович, Орлатий Михайло Кузьмович,
Рибачук Василь Іванович, Сьомін Сергій Валерійович,
Сурмін Юрій Петрович

Наукові дослідження
в галузі державного управління
Навчальний посібник
Scientific researches in the area of public administration (study manual). - Kyiv:
NAPA Publishing, 2008. - 224 p.
The manual contains description of the research methodology and the main requirements for
preparing, writing and defending a dissertation thesis. Among the methodology-related information
there are normative and methodological acts, supporting materials, evaluation criteria for a dissertation
thesis and an autoabstract, information on peculiarities of evaluation of seekers for scientific degrees
in the area of “public administration”, and the list of the sources used. The manual content has been
agreed with the current documents of the Higher Examination Board of Ukraine.
This edition will be useful to academicians participating in evaluation process as official
opponents, authors of official reviews of dissertation theses, members of specialized scientific councils,
supervisors of post-graduate students, doctorate students and academic degree seekers of the National
Academy of Public Administration, the Office of the President of Ukraine and other institutions.

Київ, НАДУ
Відповідальний за випуск В. А. Дон
Редактори: С. М. Шиманська, М. В. Золотова
Коректор Т. В. Пантелеймонова
Комп’ютерна верстка О. Г. Сальнікова
Підп. до друку 20.03.2008.
Формат 60×84 1/16. Обл.-вид. арк. 11,02. Ум. друк. арк. 12,6.
Тираж 300 пр.

Видавництво Національної академії державного управління

при Президентові України
03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, тел. 456-94-36.
E-mail:vydav@academy.kiev.ua

Свідоцтво серії ДК № 1561 від 06.11.2003.