МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ФАКУЛЬТЕТ № 3

КАФЕДРА ЦИВІЛЬНОГО, ТРУДОВОГО ПРАВА ТА ПРАВА

СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА
«ОСНОВИ ПРАВНИЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ»

ЛЕКЦІЯ № 3

«ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ У ЗАКЛАДІ

ВИЩОЇ ОСВІТИ»

Обговорено та схвалено на
засіданні кафедри
від «25».06.2021 року,
протокол №13

Маріуполь 2021
 План лекції
1. Правовий статус Міністерства освіти і науки України
2. Наукові дослідження у закладі вищої освіти
3. Міжнародне співробітництво

Ключові терміни: освіта, вища освіта, ЗВО, кафедра, автономія

закладу вищої освіти, науковий рівень вищої освіти, наукові працівники

Література
1. Петрук В.Г. Основи науково-дослідної роботи. Вінниця. 2006. 144с.
2. Ковальчук В.В. Основи наукових досліджень: Навч. Посібник.
Вид. 2-е, доп. І перероб. К.: Видавничий дім «Професіонал». 2004. 208с.
3. Пілюшенко В.Л. Наукове дослідження: організація, методологія,
інформаційне забезпечення: Навч. посіб. К.: Лібра. 2004. 344с.
4. Стадніченко О.О. Основи наукових досліджень та інформаційна
культура студентів : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О.О.
Стадніченко, І.Л. Мацегора; ДВНЗ "Запоріз. нац. ун-т" МОНУкраїни.
Запоріжжя : [ЗНУ], 2010. 206 с.
5. Основи наукових досліджень : навч. підруч. / В.І. Саюк та ін. ; В.І.
Саюк, Є.Р. Чернишової ; Нац. акад. пед. наук України, Ун-т менедж. освіти.
К. : Педагогічна думка, 2012. 143 с.
6. Азарян А.А. Основи наукових досліджень : навч. посіб. для
студ.вищ. навч. закл. / А.А. Азарян, Р.С. Азарян. Кривий Ріг : Вид.центр
КТУ, 2010. 231 с.
7. Білецький Б. Основи наукових досліджень: категорії, поняття,
терміни, нормативні документи : навч. посіб.-довід. / Б. Білецький, О.
Добржанський. Чернівці : Технодрук, 2010. 380 с.
 8. Положення про Міністерство освіти і науки України: Постанова
КМУ від 16 жовтня 2014 р. № 630 URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/630-2014-%D0%BF#Text
9. Донченко В. Пріоритетні напрями міжнародної діяльності
сучасного університету в умовах інтернаціоналізації освіти. Педагогіка і
психологія професійної освіти. № 4. 2013. С. 102- 110. URL:
file:///C:/Users/admin/Desktop/Pippo_2013_4_10.pdf
10. Подобєдова Т. Ю. Тенденції розвитку освіти міжнародного
співробітництва українських університетів. Проблеми сучасної педагогічної
освіти : зб. ст.. Сер. : Педагогіка і психологія. Вип. 9 ; Ч. 2. РВНЗ “Крим.
гуманіт. ун-т”. 2006. С. 152-157.
11. Teichler U. The Changing Debate on Internationalisation of Higher
Education / Ulrich Teichler // Higher Education. 2004. Vol. 48. № 1. P. 5-26.
Інформаційні ресурси в Інтернеті
1. www.nbuv.gov.ua Національна бібліотека України імені В. І.
Вернадського.
2. http://catalogue.nlu.org.ua/ Електронний каталог Національної
парламентської бібліотеки України.
3. http://www.uipv.org Український інститут інтелектуальної
власності.
 1. Правовий статус Міністерства освіти і науки України

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630

було затверджено Положення про Міністерство освіти і науки України,
згідно з яким МОН є головним органом у системі центральних органів
виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику
у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності,
інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі)
технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної
політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю
закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у
сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов’язану з наданням таких
послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
МОН відповідно до покладених на нього завдань:
1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що
належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення
законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України
та в установленому порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів
України;
2) розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з
питань, що належать до його компетенції;
3) погоджує проекти законів, інших актів законодавства, які
надходять на погодження від інших міністерств та центральних органів
виконавчої влади, готує в межах повноважень, передбачених законом,
висновки і пропозиції до проектів законів, інших актів законодавства, які
подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, та проектів законів,
внесених на розгляд Верховної Ради України іншими суб’єктами права
законодавчої ініціативи, нормативно-правових актів Верховної Ради
Автономної Республіки Крим;
 4) готує в межах повноважень, передбачених законом, зауваження і
пропозиції до прийнятих Верховною Радою України законів, що надійшли
на підпис Президентові України;
5) здійснює нормативно-правове регулювання у сферах освіти і науки,
наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в
зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також у сфері
здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти,
підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або
провадять іншу діяльність, пов’язану з наданням таких послуг, незалежно
від їх підпорядкування і форми власності;
6) визначає перспективи і пріоритетні напрями розвитку дошкільної,
повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної і вищої
освіти, інклюзивного навчання та освіти протягом життя, інших сфер, що
належать до його компетенції;
7) розробляє стратегію та програми розвитку вищої освіти і подає їх
на розгляд Кабінету Міністрів України;
8) провадить аналітично-прогностичну діяльність у сфері вищої
освіти, визначає тенденції її розвитку, вплив демографічної, етнічної,
соціально-економічної ситуації, інфраструктури виробничої та
невиробничої сфери, формує стратегічні напрями розвитку вищої освіти з
урахуванням науково-технічного прогресу та інших факторів, узагальнює
світовий і вітчизняний досвід розвитку вищої освіти;
9) здійснює в межах повноважень, передбачених законом,
координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування у сферах, що належать до його компетенції;
10) створює умови для здобуття громадянами дошкільної, повної
загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної і вищої освіти,
інклюзивного навчання та освіти протягом життя, наукових ступенів та
вчених звань;
 11) затверджує стандарти освіти та оприлюднює їх на своєму
офіційному веб-сайті;
12) затверджує типові освітні програми;
13) розробляє Державні стандарти загальної середньої освіти та
здійснює навчально-методичне забезпечення їх реалізації;
14) розробляє та затверджує державні освітні стандарти з конкретних
професій;
15) координує діяльність місцевих органів управління освітою в
частині формування оптимальної мережі закладів дошкільної, загальної
середньої, позашкільної освіти та забезпечує формування оптимальної
мережі закладів професійної (професійно-технічної) освіти,
експериментальних закладів освіти для задоволення освітніх потреб
населення з урахуванням потреб особистості і регіональної специфіки;
15-1) надає методичні рекомендації щодо освітньої діяльності та
управління закладами освіти;
16) визначає основні цілі та завдання виховного процесу в закладах
освіти;
17) розробляє та затверджує умови прийому до закладів освіти;
18) здійснює нормативно-правове та навчально-методичне
забезпечення функціонування закладів освіти;
МОН очолює Міністр, який призначається на посаду за поданням
Прем’єр-міністра України і звільняється з посади Верховною Радою
України.
2. Склад та підготовка наукових кадрів в Україні
Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність у закладах вищої
освіти є невід’ємною складовою освітньої діяльності і провадиться з метою
інтеграції наукової, освітньої і виробничої діяльності в системі вищої
освіти. Провадження наукової і науково-технічної діяльності
університетами, академіями, інститутами є обов’язковим.
 Основною метою наукової, науково-технічної та інноваційної
діяльності є здобуття нових наукових знань шляхом проведення наукових
досліджень і розробок та їх спрямування на створення і впровадження
нових конкурентоспроможних технологій, видів техніки, матеріалів тощо
для забезпечення інноваційного розвитку суспільства, підготовки фахівців
інноваційного типу.
Основними завданнями наукової, науково-технічної та інноваційної
діяльності закладів вищої освіти є:
1) одержання конкурентоспроможних наукових і науково-прикладних
результатів;
2) застосування нових наукових, науково-технічних знань під час
підготовки фахівців з вищою освітою;
3) формування сучасного наукового кадрового потенціалу, здатного
забезпечити розробку та впровадження інноваційних наукових розробок.
Суб’єктами наукової, науково-технічної, мистецької та інноваційної
діяльності є наукові, науково-педагогічні працівники, особи, які навчаються
у закладах вищої освіти, інші працівники закладів вищої освіти, а також
працівники підприємств, які спільно з закладами вищої освіти провадять
наукову, науково-технічну, мистецьку та інноваційну діяльність.
Отже, наукова діяльність у ЗВО передбачає, зокрема, безпосередню
участь учасників навчального процесу в науково-дослідних роботах, що
проводяться у вищому навчальному закладі.
Заклади вищої освіти можуть утворювати навчальні, навчально-
наукові та навчально-науково-виробничі комплекси, наукові парки та
входити до складу консорціуму. Всі учасники комплексу, консорціуму
зберігають статус юридичної особи і фінансову самостійність.
Національний заклад вищої освіти. Університету, академії,
інституту незалежно від форми власності відповідно до законодавства може
бути надано статус національного. Статус національного закладу вищої
освіти є почесним і надається за визначний внесок у розвиток вищої освіти,
науки та культури України.
Надання закладу вищої освіти статусу національного здійснюється
відповідно до цього Порядку та критеріїв. Конкурс на здобуття статусу
національного закладу вищої освіти оголошується Національним
агентством із забезпечення якості вищої освіти (далі - Національне
агентство) до 31 січня кожного року з визначенням кількості вакантних
статусів національного закладу вищої освіти на поточний рік, яка не може
перевищувати кількості закладів вищої освіти, які були позбавлені статусу
національного чи втратили його в попередньому календарному році. У разі
відсутності вакантних статусів національного закладу вищої освіти в
поточному році конкурс не оголошується.
Підтвердження статусу національного закладу вищої освіти
здійснюється раз на сім років.
Заклади вищої освіти із статусом національного подають щороку до
30 квітня Національному агентству та розміщують на власних офіційних
веб-сайтах річний звіт про виконання критеріїв.
Усі річні звіти закладів вищої освіти із статусом національного
розміщуються на офіційному веб-сайті Національного агентства на
постійній основі.
Дослідницький університет. Закладу вищої освіти, що забезпечує
розвиток держави в певних галузях знань за моделлю поєднання освіти,
науки та інновацій, сприяє її інтеграції у світовий освітньо-науковий
простір, має визнані наукові здобутки, для стимулювання наукової,
науково-технічної та інноваційної діяльності і проведення
міждисциплінарних досліджень може надаватися статус дослідницького
університету.
Статус дослідницького університету означає, що для даного
конкретного закладу освіти дослідження, наукова робота є первісними, а
навчальна діяльність – другорядною, порівняно з науковою роботою. У
такому університеті увесь навчальний процес ґрунтується  винятково на
результатах своєї наукової діяльності, а отже ця наукова діяльність має
відповідати найвищим світовим стандартам.
Статус дослідницького університету надається закладу вищої освіти
строком на п’ять років. Надання, позбавлення та подовження дії статусу
дослідницького університету здійснюються Кабінетом Міністрів України за
поданням центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Дослідницький університет має право:
1) використовувати у своєму найменуванні слово "дослідницький";
2) отримувати у пріоритетному порядку базове фінансування
наукових досліджень відповідно до Закону України "Про наукову і науково-
технічну діяльність";
3) приймати остаточне рішення щодо присвоєння вчених звань;
4) утворювати самостійно разові спеціалізовані вчені ради для захисту
дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філософії за участю не
менше п’яти осіб з відповідним ступенем, двоє з яких працюють в іншому
закладі вищої освіти (науковій установі);
5) реалізовувати інші права, передбачені законодавством
Згідно зі ст. 53 Закону України «Про вищу освіту»:
Науково-педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем
роботи у закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну, наукову
(науково-технічну, мистецьку) та організаційну діяльність.
Педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у
закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну та організаційну
діяльність.
Наукові працівники - це особи, які за основним місцем роботи та
відповідно до трудового договору (контракту) професійно здійснюють
наукову, науково-технічну або науково-організаційну діяльність та мають
відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або
вченого звання.
 Згідно зі ст. 5 п. 1 Закону України «Про вищу освіту» підготовка
фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми чи
науковими програмами на таких рівнях вищої освіти:
початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти;
перший (бакалаврський) рівень;
другий (магістерський) рівень;
третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень;
науковий рівень.
Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття
здобувачами вищої освіти здатності до розв’язування складних
спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.
Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття
здобувачами вищої освіти здатності до розв’язування задач дослідницького
та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності.
Третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень передбачає
набуття здобувачами вищої освіти здатності розв’язувати комплексні
проблеми в галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності.
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає
успішне виконання особою відповідної освітньої або наукової програми, що
є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти:
1) молодший бакалавр;
2) бакалавр;
3) магістр;
4) доктор філософії/доктор мистецтва;
5) доктор наук.
3. Міжнародне співробітництво
Як наголошується у “Національній стратегії розвитку освіти в Україні
на 2012-2021”, значну роль в оптимізації інтеграційних процесів відіграє
активна міжнародна діяльність сучасного університету.
 Міжнародне співробітництво у сфері освіти покликано забезпечити
інтеграцію національної системи освіти в міжнародний освітній простір, що
передбачає:
укладення з іншими державами і реалізацію міжурядових та
міжвідомчих угод про співробітництво в галузі освіти і науки;
організацію освітніх і наукових обмінів, стажування та навчання за
кордоном учнів, студентів, педагогічних і науково-педагогічних
працівників;
розширення участі навчальних закладів, педагогів, науковців, учнів та
студентів у різних проектах і програмах міжнародних організацій та
співтовариств (програми Темпус, Еразмус Мундус, Жан Моне тощо);
вивчення досвіду зарубіжних партнерів стосовно модернізації
системи освіти, зокрема вивчення системи професійного зростання в рамках
концепції навчання протягом життя щодо запровадження міжнародних
шкіл, дискусійних майданчиків тощо;
проведення спільних наукових досліджень з актуальних проблем
розвитку освіти та галузей економіки;
проведення міжнародних наукових конференцій, семінарів,
симпозіумів тощо;
навчання іноземців та осіб без громадянства у вищих і професійно-
технічних навчальних закладах України;
задоволення освітньо-культурних потреб української діаспори;
створення для учнів міжнародної он-лайн школи, де
розміщуватимуться веб-ресурси з національної історії та історії Європи,
започаткування міжнародних олімпіад з історії;
підтримку співробітництва міжнародних таборів для дітей та
юнацтва, проведення спільних конкурсів, фестивалів, форумів тощо;
створення міжнародних волонтерських груп з метою відновлення
пам'яток культури;
 створення віртуальних програм для вчителів іноземних мов та
вчителів фізики, математики, хімії тощо, що спонукатиме до вивчення та
використання кількох мов;
розширення мережі європейських шкіл здоров'я.
У дослідженні Т. Подобєдової сформульовано завдання міжнародного
співробітництва: вивчення сучасних світових тенденцій розвитку освіти;
аналіз і прогнозування процесів міжнародного співробітництва; організація
діяльності університету відповідно до вимог Болонського процесу;
забезпечення доступу всіх зацікавлених сторін до інформації про
потенційні можливості міжнародного співробітництва; розширення
інституційних партнерських зв’язків і встановлення нових стійких
контактів; створення можливостей для окремих викладачів, науковців,
студентів самостійно встановлювати зв’язки з вищими навчальними
закладами й організаціями за кордоном; формування баз даних про наукові
здобутки університету і виконавців, здатних гідно представляти освітній
потенціал закладу; впровадження досягнень зарубіжних наукових шкіл і
прогресивного науково-методичного досвіду; формування міжнародних
науководослідних колективів і консорціумів для здійснення спільних
досліджень у галузі фундаментальних і прикладних проблем; добір,
ініціювання, реалізація та координування міжнародних проектів, у тому
числі пов’язаних із прийомом закордонних викладачів, науковців,
студентів; організаційне забезпечення участі представників університету в
міжнародних освітніх виставках, конференціях, семінарах, тренінгах;
формування та здійснення активної PR-політики у сфері міжнародної
діяльності, пропаганда досягнень і можливостей університету; формування
механізму взаємодії факультетів і підрозділів у міжнародній діяльності;
розширення членства у міжнародних освітніх організаціях; забезпечення
збереження кращих освітніх традицій організації міжнародного
співробітництва.
 Трансформації в управлінні міжнародною діяльністю значною мірою
зумовлені процесами інтернаціоналізації освіти.
У. Тайхлер характеризує інтернаціоналізацію як явище, що викликає
якісні стрибки, а не поступові зміни, серед яких він виділяє такі: усі вищі
навчальні заклади мають бути міжнародними, національними та
локальними, це підтверджується появою таких термінів, як “глокальний” та
“глонакальний”; міжнародна діяльність розуміється не як казуїстична, а як
системна, інтегрована в усі сфери діяльності навчального закладу;
міжнародна діяльність вищого навчального закладу більше не є
маргінальною, несуттєвою, яка повністю регулюється міжнародними
службами й офісами, ізольованими від загального життя університету,
натомість міжнародні інтереси враховуються в усіх сферах прийняття
рішень та управління; міжнародна освіта більше не є сферою діяльності
виключно фахівців з інтернаціоналізації (науковців і студентів, які
вивчають іноземну філологію, країнознавство, культурну антропологію та
міжнародні відносини), вона стосується всіх областей навчальної та
наукової діяльності. Вчений виявив п’ять основних напрямів досліджень,
що існують у світовій науці та визначають основні аспекти
інтернаціоналізації як процесу, що значною мірою зумовлює розвиток
міжнародних відносин: 1) вимір знань або дослідження, пов’язані з
перетином кордону (трансфер знань, міжнародна освіта і наука, крос-
кордонне спілкування та дискурс); 2) підтвердження та визнання
результатів навчання та наукової діяльності; 3) проблеми міжнародної
однорідності та різноманітності структурних елементів вищої освіти
(наприклад, системи прийому на навчання, навчальні програми, наукові
ступені, професійні права, що дають наукові ступені, типи навчальних
закладів у системі вищої освіти, професорськовикладацький склад, питання
фінансування); 4) політика учасників освітнього процесу (національні та
міжнародні стратегії вищих навчальних закладів і міністерств); 5)
управління міжнародною освітою в цілому (роль національного уряду,
національних і міжнародних професійних асоціацій, міжнародних
організацій, глобальних ринків і власне способи управління).
На вибір стратегії інтернаціоналізації конкретного навчального
закладу впливають академічна репутація національної системи вищої
освіти, економічний розвиток, міжнародний статус мови та розмір країни.
Так, новітнім засобом фінансування наукових досліджень і проектів є
фандрейзинг, що розуміється як комплексна система заходів, які
забезпечують пошук фінансових і матеріальних засобів, необхідних для
реалізації некомерційних проектів. Традиція благодійництва у США
налічує кількасот років, вироблені механізми фандрейзингу щорічно
приносять університету до 40% [4] річного бюджету, ці кошти надходять
від приватних донорів, благодійників, зокрема випускників університету,
конкурсних грантів, призначених для розвитку інноваційних технологій, які
на конкурсній основі виграють професори. Українські науковці мають
можливості отримати фінансування дослідження або міжнародного проекту
від численних програм і фондів, однак в Україні фандрейзинг лише починає
набувати поширення.
Порівняно низька ефективність ґрантрайтингової діяльності,
підготовки та подачі проектних пропозицій із метою отримання гранту
(субсидії) на проведення досліджень, навчання, підвищення кваліфікації
тощо) пояснюється низкою об’єктивних причин, серед яких: недостатній
рівень володіння науковців іноземними мовами, що обмежує можливості
науковців брати участь у міжнародних конкурсах; недостатній рівень
інформаційно-комунікаційних компетенцій викладачів не дозволяє
ознайомитися з усіма можливостями та детально вивчити умови конкурсу
чи специфіку грантодавця; недостатня розробленість методичної бази для
підготовки проектної пропозиції та роботи з грантодавчими організаціями;
високий ступінь конкуренції; низька мотивація науковців.
Одним із наслідків процесу ринковізації освіти стає впровадження до
управління міжнародною діяльністю університету підходів, заснованих на
маркетингових принципах, зокрема на: максимальному задоволенні освітніх
потреб споживачів.
Основні напрями міжнародного співробітництва у сфері вищої освіти:
1. Вищі навчальні заклади здійснюють міжнародне співробітництво,
укладають договори про співробітництво, встановлюють прямі зв’язки з
вищими навчальними закладами, науковими установами та підприємствами
іноземних держав, міжнародними організаціями, фондами тощо відповідно
до законодавства.
2. Основними напрямами міжнародного співробітництва вищих
навчальних закладів є: 1) участь у програмах двостороннього та
багатостороннього міждержавного і міжуніверситетського обміну
студентами, аспірантами, докторантами, педагогічними, науково-
педагогічними та науковими працівниками; 2) проведення спільних
наукових досліджень;
3) організація міжнародних конференцій, симпозіумів, конгресів та
інших заходів;
4) участь у міжнародних освітніх та наукових програмах; 5) спільна
видавнича діяльність;
6) надання послуг, пов’язаних із здобуттям вищої та післядипломної
освіти, іноземним громадянам в Україні;
7) створення спільних освітніх і наукових програм з іноземними
вищими навчальними закладами, науковими установами, організаціями;
8) відрядження за кордон педагогічних, науково-педагогічних та
наукових працівників для педагогічної, науково-педагогічної та наукової
роботи відповідно до міжнародних договорів України, а також договорів
між такими вищими навчальними закладами та іноземними партнерами;
9) залучення педагогічних, науково-педагогічних та наукових
працівників іноземних вищих навчальних закладів для участі в
педагогічній, науково-педагогічній та науковій роботі у вищих навчальних
закладах України;
 10) направлення осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах
країни, на навчання у закордонних вищих навчальних закладах;
11) сприяння академічній мобільності наукових, науковопедагогічних
працівників та осіб, які навчаються;
12) інші напрями і форми, не заборонені законом.
У сучасному світі міжнародне співробітництво стало невід’ємною
складовою наукового життя. Україні вдалося зберегти в діючому стані ряд
наукових шкіл саме завдяки співпраці із вченими інших країн та участі у
виконанні міжнародних проектів: підписано десятки міждержавних угод
про співпрацю у сфері науки і технологій, розвивається науково-технічна
співпраця між Україною та ЄС.
Діє TASIS – програма технічного сприяння країнам, які виникли на
теренах СРСР (за винятком країн Балтії), за якою надається допомога
економічним, соціальним реформам і демократичним політико-правовим
перетворенням.
Має місце співробітництво з ІNTAS – спеціальною науковою
структурою при Євросоюзі, яка займається фінансуванням спільних
наукових проектів з країнами СНД.
Досить вагомою є співпраця через американські міжнародні фонди
(Фонд цивільних досліджень і розвитку та інші).
Укладення угоди про асоціацію між Україною та ЄС відкриває нові
перспективи розвитку науки в нашій країні. Укладення угоди про асоціацію
між Україною та ЄС відкриває нові перспективи розвитку науки в нашій
країні. Так, 20 березня 2015 р. відбулося підписання Угоди між Україною та
Європейським Союзом про участь України у Рамковій програмі ЄС з
наукових досліджень та інновацій «Горизонт- 2020».

Питання для самопідготовки до теми 3

1. Наведіть і прокоментуйте основні положення Закону України «Про
вищу освіту» стосовно рівнів і ступенів вищої освіти
 2. Охарактеризуйте основні напрями і сучасні тенденції розвитку
міжнародного співробітництва у царині освіти і науки.
3.Розробити структурно-логічну схему «Рівні і ступені вищої освіти в
сучасній Україні».