Professional Documents
Culture Documents
Тигролови. Аналіз твору
Тигролови. Аналіз твору
Літературний рід:
епос
Жанр твору:
пригодницький роман
Головна ідея:
Історія написання:
Твір І. Багряного вперше побачив світ у 1944 р., його було надруковано в
часописі «Вечірня година» під назвою «Звіролови». Авторську назву
(«Тигролови») без дозволу автора змінив редактор журналу. Після війни, в
1947 р., роман вийшов окремою книгою.
Композиція:
Характеристика персонажів
Основні персонажі
Григорій Многогрішний,
родина Сірків (Денис Сірко, Сірчиха, їхні діти Гриць та Наталка),
майор НКВС Медвин.
Григорій Многогрішний
Родина Сірків
Денис Сірко
Сірчиха
«…їй понад п’ятдесят років, а вона виглядає ще молодо й бадьоро. І голос у неї
такий, як у дочки, тільки не такий гострий, якийсь тепліший, ближчий».
Гриць
Наталка
«Дивна вона, ця дівчина… Вона навіть не розуміла, яка вона чарівна, … така, як
ота рослина дивна, що ти її торкнеш рукою, а вона аж повернеться і напустить
тонюсіньких колючок у руку. І це дівчина — звіроловка, переможниця страхіть
усяких! Як та дика коза, що боїться, щоб її не впіймали, і не дається навіть
підступити»(Григорій про Наталку).
Медвин
Скорочений переказ
ЧАСТИНА ПЕРША
Розділ 1. Дракон
Під час кожної зупинки аргати (охоронці) біжать по дахах та, стукаючи
палицями, перевіряють, чи ніхто не проламав верхівки вагонів. А
начальник етапу біжить від “Й. С.” до середнього, тридцять другого вагону,
щоб перевірити, чи не втік один із полонених. Начальник гукає:
«Многогрішний!» та, почувши відповідь: «Я…», запитує ім’я. «Григорій»,—
відповідає арештант, і начальник етапу спокійно та задоволено
повертається до голови дракона.
Минуло 15 діб шаленого гону. Потяг дістався останньої станції. Після неї
арештантів чекає подорож морем —
«ще тисячі кілометрів водяною пустелею до понурої, невідомої Колими а чи й
далі».
Зі слів Наталки Григорій дізнався про те, що він марив п’ять днів, ледь не
помер, проте Сірки, що знали різні ліки, змогли виходити його. У гарячці
він вигукував різні страшні речі, згадував карцери, в’язниці, розстріли…
Многогрішний відмахувався від питань дівчини про ці речі: мовляв, читав
багато страшних книг. Наталка розповіла Григорієві і про те, як він
опинився в родині Сірків. Дівчина пішла на полювання на птахів, зустріла
ведмежа, не подумавши, схопила його, аж раптом прийшла матір
ведмежати й кинулася, оскаженіла, на дівчину. Григорій убив ведмедицю,
рятуючи Наталчине життя. Сірки забрали його, напівмертвого, до себе та
врятували.
«...понад п’ятдесят років, а вона виглядає ще молодо і бадьоро. І голос у неї такий,
як у дочки, тільки не такий гострий, якийсь тепліший, ближчий».
«Жили ми тут ліпше, як дома. Це була наша друга Україна, нова Україна, синку,
але щасливіша. І назви наші люди подавали тут свої, сумуючи іноді за рідним
краєм: Київ, Чернігівка, Полтавка, Україна, Катеринославка, Переяславка тощо».
Розділ 5. П’ятнування
ЧАСТИНА ДРУГА
Розділ 7. Memento mori
Розділ 9. Зима
«І все тільки за те, що я любив свій нещасний край і народ…», розповів і про те, як
утік із ешелону.
Наталка зрозуміла, що їм доведеться навіки попрощатися. Вона
поцілувала Григорія, вклавши в цей поцілунок усю душу. Дівчина
порадила Григорієві зайти до заїмки, взяти коня, харчі, сірники, а потім
йти на Маньчжурію — і зі слізьми подалася до табору.
… Гриць прив’язав Заливая, аби той не втік. Проте на п’ятий день вірний
пес утік