Тема 2.

Оборотний капітал підприємства

1. Оборотні кошти і оборотні фонди підприємства.

2. Нормування оборотних коштів
3. Ефективність використання оборотних коштів підприємства
4. Організація управління оборотними коштами підприємства
5. Шляхи покращення використання оборотних коштів

1. Оборотні кошти і оборотні фонди підприємства

Діяльність об’єктів господарювання зі створення та реалізації продукції
здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, економічний зміст яких
відображений у засобах і знаряддях праці; оборотних фондів, які зосереджені у предметах
праці і праці, як функції перетворення предметів праці з використанням засобів праці в
готовий виріб – продукцію.
Необхідною умовою здійснення виробничо-господарської діяльності є наявність
оборотних коштів (оборотного капіталу). Економічний зміст оборотних коштів
визначається необхідністю забезпечення процесу виробництва і реалізації продукції як в
сфері виробництва, так і в сфері обігу. На відміну від основних виробничих фондів
оборотні фонди споживають в одному виробничому циклі і їх вартість відразу і повністю
переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна частина оборотних
фондів становить матеріально-речову складову готової продукції (основні матеріали:
папір, поліграфічна фарба, клей, нитки, палітурні тканини та інші матеріали) і набирає
товарної форми, в якій буде використана споживачем. Інша частина також повністю
споживається в процесі виробництва, втрачаючи свою споживчу вартість, у матеріально-
речовий зміст готової продукції не входять (допоміжні матеріали: фотоплівка, хімічні
реактиви, паливо та інші).
За економічним змістом, функціональним призначенням у процесі виробництва
склад оборотних коштів визначається сукупністю оборотного капіталу (коштів), які
утворюють оборотні виробничі фонди і фонди обігу.
Оборотні кошти – це грошові засоби підприємства авансовані в оборотні виробничі
фонди та фонди обігу для забезпечення їх неперервного кругообігу. На відміну від
основних фондів, які неодноразово приймають участь у виробничому процесі, оборотні
кошти задіяні в одному виробничому циклі і незалежно від способу виробничого
споживання відразу і повністю переносять свою вартість на вартість виготовленої
продукції.
Склад оборотних коштів – це сукупність окремих елементів оборотних виробничих
фондів і фондів обігу. Склад оборотних коштів у різних галузях господарства має певні
особливості.
Планування і облік оборотних виробничих фондів проводяться за наступними
елементами у матеріально-речовій і вартісній формі:
- виробничі запаси;
- незавершена виробництвом продукція і напівфабрикати власного виробництва;
- витрати майбутніх періодів.
Виробничі запаси за матеріально-речовим змістом складають предмети праці
підготовлені для запуску у виробництво: сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо
і пальна тара, тарні матеріали, запчастина для ремонту, інструменти, пристрої загального
користування, господарський інвентар, малоцінні та швидкозношувальні предмети.
Незавершена виробництвом продукція – це предмети праці, які не пройшли всі
стадії виробничого процесу і будуть змінювати натурально-речову форму у наступних
технологічних операціях і знаходяться на робочих місцях цеху (дільниці). Напівфабрикати
власного виробництва – вироби, які пройшли технологічні стадії обробки не у всіх циклах
(дільницях) підприємства.
Витрати майбутніх періодів – це нематеріальні елементи оборотних фондів, які
включають витрати на підготовку і освоєння нових видів продукції і вкладаються в
одному періоду і відносяться на продукцію наступного періоду (конструювання і розробка
технології нових видів продукції, розміщення устаткування за маршрутно-технологічною
схемою, навчання персоналу).
Фонди обігу функціонують у стадії обігу і охоплюють кошти вкладені в запаси
готової продукції для реалізації і грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банках,
кошти підприємства в розрахунках; касі і складаються з:
- готової продукції на складі підприємства;
- готової продукції, яка відвантажена і знаходиться в дорозі;
- грошові кошти на розрахунковому і інших рахунках;
- грошові кошти у незавершених розрахунках;
- дебіторська заборгованість;
- готівка в касі.
Готова продукція на складі – це запаси готової продукції на складі підприємства в
очікуванні реалізації або накопичення необхідної транспортної норми, партії.
 Товари відвантажені, але не сплачені споживачами – це товари відвантажені згідно
угоди про поставку і які споживач зобов’язується споживати при отримані.
Грошові кошти включають кошти, які знаходяться на розрахунковому та інших
рахунка, касову готівку, а також гроші в розрахунках.
Дебіторська заборгованість – заборгованість покупців при оплаті отриманого
товару. Ця заборгованість може виникнути при продажі товарів в кредит (товарні
дебітори), в результаті видачі грошових позичок (грошові дебітори).
Час, впродовж якого оборотні кошти знаходяться у сфері виробництва, називають
періодом виробництва, час їх знаходження в сфері обігу – періодом обігу. Рух оборотних
виробничих фондів за одиницю часу відображає обіг матеріальних факторів виробництва,
рух фондів обігу – обіг грошей платежів.

в и р о б
а н
р и
е ц
ф ф т
С ф ВЗ в
ЗНВ
ф а
ВЗ
ЗНВ
Виробничі Незавершене
запаси виробництво
Грошові Готова
Г кошти продукція ГП

Г/ ГП
у
С г
ф е ра
о б і

Рис. Обіг оборотних коштів

В своєму русі оборотні кошти послідовно проходять три стадії: грошову,

виробничу і товарну, обіг оборотних коштів відбувається за схемою: Г – П ∙∙∙
ЗНВ ∙∙∙ ГП – Г/
Де Г – грошові кошти;
ВЗ – виробничі запаси (предмети праці);
ЗНВ – запаси незавершеного виробництва;
 ГП - вироблена готова продукція;
Г/ - грошові кошти, отримані від реалізації продукції.
На першій стадії відбувається перетворення грошових коштів в форму виробничих
запасів (Г – ВЗ), з сфери обігу вони переходять в сферу виробництва. На другій стадії
виробничі запаси в ході здійснення технологічних процесів приймають форму запасів
незавершеного виробництва і в результаті завершення виробничої стадії – форму готових
виробів (ВЗ –ЗНВ – ГП). На третій стадії відбувається реалізація продукції і оборотні
кошти приймають грошову форму (ГП – Г/). Вироблена готова продукція відрізняється
від виробничих запасів тим, що вартість виробленої готової продукції включає в себе
додаткову вартість форму оплати праці і перенесену вартість основних фондів в формі
амортизації.
Оборотні кошти підприємства одночасно знаходяться у всіх трьох стадіях обігу. В
той час, як одна частина оборотних коштів вступає у виробництво в вигляді виробничих
запасів, друга частина коштів виходять з форми виробничих запасів у вигляді готової
продукції, а третя частина в процесі реалізації набуває грошову форму (Рис. ). Одночасне
перебування оборотних коштів у всіх трьох стадіях забезпечує безперервний процес
виробництва. Безперервність кругообігу оборотного капіталу обумовлена наступною
циклічністю виробничо-господарських, фінансових операцій (Рис. )

Процес
виробництва

Виробничі
запаси Продукти
виробництва

Процес
Процес
постачання
реалізації

Грошові
кошти

Рис. Схема безперервності кругообігу оборотного капіталу

 Закупівлі призводять до збільшення виробничих запасів і кредиторської
заборгованості; виробництво – до збільшення готової продукції; реалізація – до зростання
дебіторської заборгованості і грошових коштів на поточному рахунку та в касі. Цей цикл
операції, багаторазово повторюється і в результаті зводиться до грошових надходжень і
платежів. Таким чином, оборотні кошти виступають фінансовим важелем управлінням
виробничо господарської діяльності і управління їх використанням. Вони являють собою
одну із функцій цієї діяльності і входять в фінансову систему підприємства. Планування і
управління оборотними коштами спрямовані на забезпечення раціонального
співвідношення між наявними оборотними коштами і дійсною потребою в них.
За принципом організації практики контролю, планування і управління оборотні
кошти поділяються на нормовані і ненормовані. На нормовані оборотні кошти
встановлюється норматив – розмів оборотних коштів, мінімально і постійно необхідних
для стабільного функціонування підприємства, який передбачається при плануванні його
виробничо-господарської діяльності. До нормованих відносяться оборотні кошти, які
знаходяться в сфері виробництва (виробничі запаси, незавершена виробництвом
продукція, витрати майбутніх періодів), а також кошти, вкладені в готову продукцію, яка
знаходиться на складі підприємства. Решта елементів оборотних коштів відноситься до
ненормованих.
За джерелами формування і поповнення оборотні кошти поділяються на власні
(початково авансований капітал, прибуток підприємства); позикові (довго- і
короткострокові кредити, векселя, акції); додатково залучені (кредиторська
заборгованість поточних платежів). Характер джерел формування і поповнення та
принципів режиму власних і позикових коштів є вирішальними факторами, що впливають
на ефективність використання оборотного і всього капіталу підприємства. В цілому
потреба в оборотних коштах покривається з двох джерел: власного капіталу і
короткострокових зобов’язань, які потребують свого погашення протягом року. Останнє
джерело, як правило, є основним у фінансуванні оборотних коштів.
Таким чином, розрахований приріст нормативу оборотних коштів покривається
наступними джерелами: зобов’язаннями по розрахунках заробітної плати, з
постачальниками і підрядниками, бюджетом в межах нормативних термінів; прибутком;
надлишком власних джерел формування оборотних коштів на початок запланованого
року; кредитами і позиковими коштами; іншими джерелами.
Розрахункова сума всіх джерел покриття нормативу оборотних коштів
підприємства повинна відповідати сумі сукупного нормативу на кінець планового року.
Склад і класифікація оборотних коштів підприємства приведені на рис.
 Оборотні кошти

За функціональним призначенням
Оборотні виробничі Фонди обігу (сфера
фонди(сфера виробництва) обігу)

За участю у виробництві
Оборотні кошти Готова Гроші в
Оборотні кошти у у виробництві продукція розрахунках
виробничих запасах

сировина
Незавершене
На складі Гроші на
виробництво
Основні поточних
матеріали рахунках у
банках
Допоміжні Напівфабрикати
матеріали власного Відвантажена
Гроші в касі
виробництва і знаходиться
Покупні підприємства
в дорозі
напів-
фабрикати Витрати Гроші в
майбутніх розрахунках
Паливо періодів
Тара і тарні
матеріали Дебіторська
за боргова-
Запчастини ність
для ремонту
Малоцінні і
швидко-
зношувальні
предмети
За принципами організації

Нормовані оборотні кошти Ненормовані оборотні кошти

За джерелами формування і поповнення

власні Додатково залучені позикові

Статутний капітал; Довгострокові кредити і позики; Кредиторська заборгованість;

Додатковий капітал; Короткострокові кредити і Фонд споживання; Резерви
Резервний капітал; Фонд позики; майбутніх витрат і платежів;
накопичення; Фонд Комерційні кредит; Резерви сумнівних боргів;
соціальної сфери; Інвестиційний податковий Благодійні та інші
Цільове фінансування; кредит; Інвестиційні внески надходження.
Нерозподілений працівників.
прибуток

Рис. Склад і класифікація оборотних коштів

 Структура оборотних коштів – це питома вага окремих елементів (груп) оборотних
виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних
коштів має значне коливання в окремих галузях господарства і залежить від складу і
структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації
продукції, проведення розрахунків.
За економічною природою і характером участі в обігу оборотні кошти можна
поділити на наступні групи:
- товарно-матеріальні цінності;
- продукція відвантажена;
- грошові кошти;
- дебіторська заборгованість;
- інші оборотні кошти.
Таблиця….
Структура оборотних коштів, %
№
Групи оборотних коштів
п/п
1. Товарно-матеріальні цінності
2. Продукція відвантажена
3. Грошові кошти
4. Дебіторська заборгованість
5. Інші оборотні кошти
В цілому

Структура оборотних коштів підприємства залежить від специфіки, спеціалізації

підприємства, виробничо-технічних і технологічних факторів, матеріально-технічного
постачання і збуту, системи розрахунків.
Найбільша частка в структурі оборотних коштів промислового підприємства
займають товарно-матеріальні цінності. В зв’язку з цим, доцільно привести структуру даної
групи оборотних коштів (Табл. ).
Таблиця….
Структура оборотних коштів в товарно-матеріальних цінностях, %
№
Група товарно-матеріальних цінностей
п/п
1. Виробничі запаси, всього в т.ч.:
- основні матеріали, покупні напівфабрикати;
- допоміжні матеріали;
№
Група товарно-матеріальних цінностей
п/п
- паливо і пальне;
- тара, тарні матеріали;
- запчастини для ремонту;
- інструменти, господарський інвентар, малоцінні
і швидкозношувальні предмети
2. Незавершене виробництво і напівфабрикати власного
виробництва
3. Витрати майбутніх періодів
4. Готова продукція на складі
В цілому

В складі оборотних коштів і собівартості продукції матеріальні ресурси (матеріально-

сировинні і паливо-енергетичні) складають найбільшу питому вагу, що обумовлює вимогу
раціонального використання одних видів ресурсів. Норми витрат матеріальних ресурсів
регламентують величину виробничих витрат сировини, матеріалів, палива, всіх видів
енергоносіїв і інших елементів, які складають предмети праці і сумісно з нормами
використання знарядь і засобів праці визначають показники складу сукупної уречевленої
праці в процесі виробництва. Нормативна база матеріальних ресурсів підприємства
складовою частиною загальної системи виробничих нормативів і органічно пов’язана зі всіма
її елементами. За призначенням матеріальних ресурсів в процесі виробництва розрізняють
норми витрат на:
 сировину і основні матеріали на окремі види продукції (основні матеріали становлять
речову основу продукції – папір, картон, поліграфічні фарби, палітурні тканини,
марля, нитки, клейові компоненти та ін.);
 допоміжні матеріали для технологічних потреб (матеріали, які сприяють здійсненню
виробничого процесу і не входять в склад готової продукції (калька, фотоплівка,
хімічні реактиви, мастилозмазувальні матеріали та ін.);
 матеріали на ремонтно-експлуатаційні потреби;
 паливо, електроенергія, інші види енергії для технологічних потреб
(використовуються на силові електротехнічні, теплові і вогнетехнічні процеси
виробництва, виготовлення друкарських форм, друкування. Брошурувально-палітурні
процеси, транспортування матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції, приводи
двигунів насосів, компресорів та ін.);
 паливо, електроенергія, інші види енергії для комунально-господарських потреб
(освітлення та опалення приміщень та ін.)
Існують галузеві норми витрат і відходів на процеси поліграфічного виробництва
(«Нормы расхода материалов на полиграфических предприятиях», «Нормы отходов бумаги
на технологических нужды производства»). У разі відсутності галузевих норм або зміни
техніко-технологічного рівня виробництва і його організації розробляються місцеві норми,
які затверджує керівник підприємства.
Методи нормування матеріальних ресурсів:
- аналітико-розрахунковий (ґрунтується на основі кількісного і якісного аналізу,
діючих норм, техніко-технологічного рівня виробництва, обробці масиву
статистичних даних, техніко-економічних розрахунків величини матеріальних
витрат з аналізом виробничих умов, споживання матеріалів;

- дослідно-виробничий або дослідно-лабораторний (норми визначаються на основі

дослідних випробувань виконання видів робіт в лабораторіях або у виробничих
умовах на робочих місцях;
- звітно-статистичний (корегування діючих норм на основі статистичних даних
фактичного використання матеріалів).
Основні матеріали нормуються (Но.м) на основі їх витрат в натуральних одиницях
виміру на одиницю продукції (робіт) і складається з наступних елементів: корисні (чисті)
витрати матеріалів на одиницю продукції (Вкор.); технологічно неминучі відходи і витрати
матеріалів (Вт.в.); відходи і втрати організаційно-технічного характеру (Во.т.). при розробці
норм витрат на основні матеріали необхідно враховувати на часткову можливість їх
використання на виготовлення інших видів продукції (Ввик.) (товари широкого споживання
культурно-побутового призначення та інші). В загальному вигляді сума складових елементів
дозволяє визначити норму витрат матеріалів за формою:

Но.м = Вкор + Вт.в. + Во.т – (Ввик + Вут),

Де Вут – утилізовані відходи.

Визначення норм витрат допоміжних матеріалів залежить від їх призначення і при

розрахунках використовують як облікову одиницю продукції, так і специфічні вимірники
витрат: матеріали, які використовуються на ремонт устаткування нормуються на одиницю
ремонтоскладності; матеріали, які необхідні на утримання устаткування і ті, що
споживаються в процесі виробничо-технологічних процесів нормуються на одиницю часу
роботи устаткування; на утримання приміщень – на одиницю площі приміщень. Норми
витрат паливо-енергетичних ресурсів залежать від міжгалузевих стандартів, санітарно-
гігієнічних ДОСТів, вимог охорони праці.
 Технологічна потреба матеріалів (основних, допоміжних) для здійснення операційно-
виробничого процесу, норми яких залежать від обсягу виробництва, визначається за
формулою:

М/ = ВПоб.од. × НМ/ ,
Де М/ - кількість матеріалів;
ВПоб.од. – випуск продукції в облікових одиницях
НМ/ - норма витрат матеріалів у фізичних одиницях виміру (г, кг., л., м 2, шт
та інше).
Потреба в матеріалах, норма витрат яких не залежить від обсягів випуску продукції,
визначається за методикою «Нормы расхода материалов на полиграфических предприятиях»
і обумовлена нормативом, який знаходиться в залежності від встановленої одиниці виміру
виробничої призначеності; кількістю таких одиниць; іншими додатковими коефіцієнтами
при необхідності.
Для аналізу стану і ефективності використання матеріалів (основних, допоміжних),
всіх видів енергоносіїв застосовується наступна система показників: матеріаломісткість,
матеріаловіддача, розмір відходів, частина відходів, що використовується, витрати
електроенергії на технологічні і господарські потреби підприємства, витрати газу на
опалення приміщень. Сукупність всіх показників ефективності використання матеріальних
ресурсів підприємства поділяють на загальні (характеризують рівень використання
матеріалів в цілому) і часткові (відображають ефективність використання окремих видів
матеріальних ресурсів).
Матеріаломісткість продукції (загальна) відображає рівень матеріальних витрат на
одиницю продукції або на грошову одиницю
виготовленої продукції і розраховується за формулою:

Мміст. =

Де Мміст – матеріаломісткість продукції, грн..;

Мвит – загальна сума матеріальних витрат, грн..;
Тп – обсяг виготовленої продукції (в натуральних або грошових
одиницях).
Крім загальної матеріаломісткості продукції, яка визначає частку всіх матеріальних
витрат на одиницю виготовленої продукції, розрізняють абсолютну і питому
матеріаломісткість.
 Абсолютна матеріаломісткість показує витрати основних видів сировини і матеріалів
за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої продукції.
Питома матеріаломісткість – це витрати основних видів сировини і матеріалів на
одиницю експлуатаційної характеристики продукції.
У зв’язку з тим, що папір займає найбільшу частку в складі основних матеріалів,
важливим показником матеріаломісткісті видавництв і поліграфічних підприємств є
місткість друкарського аркуше-відбитку, який характеризує ступінь використання
паперового аркуша і розраховується за формулою:

Єдр.а.в. =

Де Єдр.а.в. - місткість друкарського аркуше-відбитку, тис.знаків;

Он – обсяг набору, тис.знаків;
Анаб – загальна кількість аркушів набору, один.
Для оцінки ефективності використання поліграфічних матеріалів, які мають форму
аркуша (папір, картон, палітурні тканини, оздоблювальні матеріали) використовують
коефіцієнт використання площі матеріалів (Квик.пл.), який обчислюється за формою:

Квик.пл =

Де Sг.п – площа готової продукції, м2 (см2);

Sмат– загальна площа матеріалу до початку виробничого процесу, м2 (см2).

Оберненим показником до матеріаломісткості є матеріаловіддача (Мвід.):

Мвід =

Коефіцієнт використання матеріалів (Квик.м.) показує ступінь раціонального

використання нормованих матеріалів і розраховується за формулою:

Квик.м =

де динамічно розраховують коефіцієнти використання окремих видів матеріалів за

номенклатурою і асортиментом виробленої продукції:

Квик.м.пр. =

і в цілому по підприємству,

Квик =
 Вмат – витрати на матеріали за номенклатурою і асортиментом продукції;
m – кількість видів продукції за номенклатурою і асортиментом;
Вокр.м – витрати окремих видів матеріальних ресурсів;
Нзаг.м – загальні витрати матеріальних ресурсів на підприємстві.
Розмір відходів характеризується коефіцієнтом, який визначає частку відходів у
загальних витратах підприємств:

Де Rвідх. – коефіцієнт відходів;

Ввідх. – відходи і втрати матеріалів;
Розробка прогресивних норм витрат матеріальних ресурсів, забезпечення їх економії
можуть бути досягнуті шляхом проведення сукупності заходів щодо зниження корисних
(чистих) витрат матеріалів, скорочення відходів і втрат, які виникають в процесі їх
виробничого споживання. Важливим джерелом мобілізації внутрішньовиробничих резервів
економії матеріальних ресурсів і зниження норм витрат є забезпечення максимального
наступного використання відходів, які виникають в процесі виробництва і утилізація витрат
матеріалів.
2. Нормування оборотних коштів
Потреба в оборотних коштах передбачає визначення необхідного матеріально-
речового змісту оборотного капіталу – розміру оборотних фондів і розрахунок їх грошового
виразу – необхідної величини оборотних коштів. Визначення потреб підприємства в
оборотних коштах здійснюється в процесі нормування, метою якого є визначення їх
раціонального розміру в сфері виробництва та обігу, який залежить від обсягів виробництва,
умов постачання і збуту, асортименту продукції, форм розрахунків, що застосовується.
Нормування оборотних коштів полягає в розробці і встановленні на підприємстві норм
(мінімально необхідна кількість днів запасу товарно-матеріальних цінностей для ритмічного
функціонування підприємства) оборотних коштів за окремими елементами товарно-
матеріальних цінностей і нормативів оборотних коштів в грошовому виразі.
Нормування оборотних коштів передбачає врахування наступних факторів, які
впливають на виробничо-господарську діяльність підприємства:
- умови постачання підприємства товарно-матеріальними цінностями:
кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій,
кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків;
- організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер
розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура продукції;
 - умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх
місцезнаходження, умови транспортування форми розрахунків за
відвантажену продукцію.
Правильне визначення нормативу оборотних коштів дозволяє забезпечити
безперервність і безперебійність виробничого процесу, ефективно використовувати грошову
величину оборотного капіталу, що сприяє зміцненню режиму економії, мінімізації ризику
підприємницької діяльності і в кінцевому в значній мірі впливає на виконання плану
виробництва, реалізації продукції та рівня рентабельності.
Нормування – це один із основних методів оптимізації рівня оборотних коштів, адже
це може виникати у випадку їх дефіциту: затримки в постачанні сировиною і матеріалами і,
як наслідок, - збільшення тривалості виробничого циклу і зростання витрат; зниження
обсягів продажу через недостатність запасів готової продукції; додаткові витрат на
вирішення задач фінансування; надлишок оборотних коштів призводить до фізичного і
морального старіння запасів, зростання витрат на їх збільшення.
Існує три методи нормування оборотних коштів: прямого розрахунку, аналітичний,
коефіцієнтний.
Метод прямого розрахунку полягає у розрахунках оборотних коштів за кожним видом
товарно-матеріальних цінностей, сума яких створює норматив за кожним елементом
оборотних коштів (виробничих запасів, незавершеним виробництвом, витрати майбутніх
періодів, залишками готової продукції на складі). Сума нормативів всіх елементів формує
загальний норматив оборотних коштів.
При аналітичному методі проводиться аналіз наявних товарно-матеріальних
цінностей підприємства за базовий період, на основі якого визначають їх надлишки або
обґрунтовується необхідність дофінансування; виявляються напрямки вдосконалення
організації виробництва, постачання і збуту, що дозволяє скорочувати базовий норматив
оборотних коштів.
За коефіцієнтним методом норматив оборотних коштів коригується на основі
розрахунку коефіцієнта співвідношення.
Визначення потреби в оборотних коштах методом коефіцієнтів передбачає поділ
оборотних коштів на дві групи:
1). Оборотні кошти, які залежать від обсягу виробництва;
2). Оборотні кошти, які не залежать від обсягу виробництва.
До І групи належать: сировина і основні матеріали, купівельні напівфабрикати,
паливо для технологічних потреб, тара, незавершене виробництво, готова продукція на
складі.
 До ІІ групи відносяться: запасні частини для ремонту, МШП, витрати майбутніх
періодів, допоміжні матеріали, які пов’язані з обслуговуванням виробництва.
Норматив оборотних коштів для І групи визначається:

де , - норматив оборотних коштів І групи, відповідно, у плановому та

звітному періодах, тис.грн.;
Imn – індекс зміни обсягу товарної продукції;
Ів – індекс зміни тривалості одного обороту оборотних коштів.
Норматив оборотних коштів для ІІ групи визначається за формулою:

де Фобn – фактичний залишок оборотних коштів в періоді, який передував плановому;

- середньозважена величина оборотних коштів за декілька років, тис.грн..
Загальний норматив оборотних коштів визначається:
= +
Серед вищезгаданих методів перевагу слід надати методу прямого розрахунку, який
найбільш точно спроможний розрахувати потребу підприємства у власних оборотних коштах
на основі системи розрахунків, які враховують досягнутий організаційно-технічний рівень
виробництва, вплив змін в техніко-технологічній базі підприємства, організації матеріально-
технічного рівня постачання, сфері розрахунків.
Аналітичний і коефіцієнтний методи використовуються для корегування
встановлених норм і нормативів в часових проміжках до чергового розрахунку із
застосуванням методу прямого розрахунку.
Норматив оборотних коштів за їх елементами визначається за формулою:

Де Оел – витрати даного елементу за певний період, грн..;

Д – тривалість періоду, дні;
hел – норма оборотних коштів данного елементу, дні;
Оел/Д – одноденні витрати даного елементу, грн..
Нормування виробничих запасів складається з нормування оборотних коштів
основних матеріалів; покупних напівфабрикатів; допоміжних матеріалів; палива і пального;
тари і тарних матеріалів; запасних частин для ремонту; малоцінних і швидкозношувальних
предметів.
Норматив оборотних запасів розраховується за формулою:
 ,

де Ом – витрати матеріальних цінностей за визначений період, грн..;

Д – тривалість періоду, дні;
hв.з – норма запасів матеріальних цінностей в днях;
Ом/Д – одноденні витрати матеріалів, грн..
Розрахунок нормативу здійснюється в наступній послідовності: класифікація
асортименту матеріалів, необхідних для здійснення виробничого процесу за видами,
групами, типами; потреба матеріалів у відповідності класифікації згідно виробничої
програми і кошторису витрат на виробництво; розрахунок середньодобових витрат за
кожним найменуванням матеріалів і їх норм запасів в днях. Час знаходження матеріалів в
запасах складається з: транспортного (tтр.), підготовчого (tпідг.), технологічного (tтехн.),
поточного (tпот.), і страхового (tстр.) запасів.
hв.з = tтр + tпідг. + tтехн + tпот + tстр
Транспортний запас створюється на період між датою перерахування коштів
підприємства за матеріальні цінності постачальнику і датою отримання їх на підприємстві,
тобто транспортний запас визначається часом знаходження матеріалів в дорозі.
Підготовчий запас складається з часу на відвантаження, прийом, сортування і
складування матеріальних цінностей.
Створення технологічного запасу обумовлено необхідністю підготовки окремих видів
матеріалів до виробництва і включає час надання їм встановлених параметрів, властивостей,
згідно вимог здійснення технологічних процесів (розрізка рулонів паперу на аркуші, його
акліматизація, тощо).
Поточний запас матеріалів повинен бути достатнім для забезпечення безперервності
виробничого процесу. На величину поточного запасу впливає періодичність або інтервал між
поставками, обсяги кожної поставки. Для виробництва, якому властиво рівномірне за часом
споживання матеріалів, поточний запас матеріалів буде змінюватися від максимальної її
величини до рівномірної нулю за період інтервалу поставки. Відповідно, середня величина
поточного запасу буде складати 50% від максимального рівня:
tпот.max = Cд.м. × In ,
де tпот.max - максимальний поточний запас матеріалів на день поступлення чергової
поставки, натуральні одиниці;
Cд.м. – середньодобове споживання даного виду матеріалу, натуральні одиниці;
In – інтервал поставок, дні.
 На тривалість інтервалу поставок впливає величина партії, її збільшення відповідно
збільшує інтервал між поставками і призводить до росту витрат на складування (втрати у
збереженні, витрати на утримання складських приміщень, тощо), а з другої сторони,
збільшення партії скорочує кількість закупок і призводить до зниження витрат на
обслуговування закупок (витрати на розміщення замовлення, прийом матеріалів та інше).
Оптимальною буде така величина закупівельної партії (і відповідно кількість закупів), коли
сумарні витрати на складування обслуговування закупок будуть мінімальними.
Страховий запас пов’язаний з порушенням термінів поставок матеріалів
постачальниками. На розмір страхового запасу впливає віддаленість підприємства від
постачальників і приймається, як правило, не більше половини страхового запасу.
Величина необхідного запасу матеріальних цінностей в натуральному виразі
визначається за формулою:
Зм.н.в. = Од.м (tтр + tпідг. + tтехн + tпот + tстр)
де Од.м – одноденні витрати певного матеріалу, натуральні одиниці.
Методом прямого рахунку розраховуються нормативи основних матеріалів, в які
вкладається до 80% всієї суми оборотних коштів.
Норматив оборотних коштів на допоміжні матеріали встановлюють по двох основних
групах. До першої групи належать матеріали, які витрачаються регулярно і у великій
кількості. До другої групи включаються допоміжні матеріали, що використовуються у
виробництві рідко і в незначних обсягах. Норми оборотних коштів допоміжних матеріалів і
покупних напівфабрикатів в днях визначаються відношенням середніх залишків до їх
середньоденних витрат базового року, виключив з них зайві.
Норматив оборотних коштів на паливо визначають за аналогічною методикою
розрахунку нормативу основних матеріалів. Норматив розраховується на всі види палива
(енергетичного, виробничого), крім газу. Розрахунок потреб палива проводиться окремо для
технологічних і господарських потреб виробництва. Для виробничих потреб розрахунок
проводиться на основі виробничої програми і норм витрат на одиницю продукції.
Нормування оборотних коштів на запасні частини при проведені профілактичних і
ремонтних робіт може проводитися:
- на основі норм на запасні частини передбачені «Положение о планово-
предупредительном ремонте оборудования предприятий полиграфической
промышленности»;
 - прямим розрахунком необхідної кількості запасних частин згідно графіку
проведення планово-попереджувальних ремонтів;
- за співвідношенням вартості залишків запасних частин до вартості діючого
устаткування;
- за укрупненими розрахунками у відсотках до балансової вартості
устаткування (розмір відсотків залежить від вікового, технічного стану
устаткування).
Норми оборотних коштів на тару проводиться на окремі види тари і тарних
матеріалів:
- норми оборотних коштів на закупівлю тари і тарних матеріалів визначають
аналогічно нормам на сировину і основні матеріали;
- норма на тару власного виробництва складається з часу виготовлення до
пакування готової продукції при врахуванні часу накопичення тари до
упакування партії готової продукції;
- норма оборотних коштів на тару, яка надходить із сировиною і матеріалами,
але не підлягає поверненню постачальнику, дорівнює нормі оборотних
коштів відповідних матеріальних цінностей;
- якщо тара використовується підприємством, або підлягає реалізації чи
поверненню постачальнику, норма визначається часом на ремонт,
промивання і добирання тари;
- на підприємствах, де питома вага тари у запасах товарно-матеріальних
цінностей є незначною, нормування оборотних коштів, виділених для
формування запасів тари, розраховують на основі її середньо фактичних
залишків на початок кожного місяця IV кварталу звітного року, або за
укрупненим методом – положенням норми, вираженої в гривнях (на 1000
грн. товарної продукції) на обсяг товарної продукції в оптових цінах
підприємства в діючих цінах.
Норматив малоцінних і швидкозношувальних предметів складається з суми
нормативу інструменту і пристосування, малоцінного інвентарю, спеціального одягу і взуття,
спеціального інструменту і приладів. Норматив інструмента і пристосування визначається за
методом прямого розрахунку на основі його переліку і вартості. Норматив конторського і
побутового інвентарю визначається на основі кількості місць і вартості набору інвентарю на
одне місце; виробничого інвентарю – вартості комплекту цього інвентарю. Норматив
оборотних коштів спецодягу і взуття розраховується на підставі чисельності робітників, яким
вони призначаються, і вартості комплекту шляхом множення одноденного витрачання на
норму запасу. Спеціальний інвентар і пристосування нормується на основі їх вартості і
строку служби. У зв’язку з тим, що вартість малоцінних і швидкозношувальних предметів,
які знаходяться в експлуатації, відображається з врахуванням зношення, норматив становить
50% їх повної вартості, друга половина вартості входить в собівартість продукції з часу
передачі зі складу в експлуатацію. Норматив цих матеріальних цінностей на складі
визначається за їх повною вартістю. При укрупнених розрахунках норматив малоцінних і
швидкозношувальних предметів визначається на основі фактичних залишків.
Витрати оборотних коштів в незавершеному виробництві складаються з вартості
незавершеної продукції, напівфабрикатів власного виробництва. Норматив незавершеного
виробництва оборотних коштів визначається за формулою:
Нн.в = Тодн × Тц × Кн.в ,
де Тодн – одноденний випуск продукції за виробничою собівартістю, грн..;

Тодн = ,

де Тп.с. – плановий обсяг товарної продукції за виробничою собівартістю, грн.;

Д – тривалість планового періоду приймається за 90 днів, у зв’язку з тим, що
одноденні витрати визначаються за кошторисом витрат IV кварталу планового
періоду.
Тц – тривалість технологічного циклу, дні;
Кн.в – коефіцієнт наростання витрат (готовності)
Тц = ∑tр.ц + ∑ tм.ч + ∑tк.о ,
де tр.ц – час на послідовні технологічні операції, допоміжні операції, тривалості
природних процесів;
tм.ч – між операційний час (тривалість між операційних, між фазових, режимних
перерв);
tк.о - час виконання контрольних операцій у видавництві.
При визначенні впливу коефіцієнту наростання витрат на величину незавершеного
виробництва, всі витрати в процесі виробництва поділяються на одноразові, які вкладаються
на початку виробничого циклу (основні матеріали та ін.) і витрати, які наростають далі в
процесі виробництва (заробітна плата, амортизаційні нарахування і т.д.). при рівномірному
наростанні витрат коефіцієнт наростання витрат розраховується за формулою:

або
де См – вартість матеріальних витрат у собівартості продукції, грн..;
С – собівартість продукції, грн..;
Споч. – одноразові витрати на початку виробничого циклу, грн.

При нерівномірному наростанні витрат для визначення коефіцієнта їх наростання

використовують формулу:

де Кн.в.1 , Кн.в.2 – коефіцієнти наростання витрат на 1-й, 2-й і т.д. операція (значення
коефіцієнтів наростання витрат на всіх операціях приймаються на рівні 0,5);
С1, С2 – витрати на виробництво 1-ої, 2-ої і т.д. технологічних операцій, відсоток до
витрат на всіх операціях, грн..;
Т1, Т2 – час, який лишається до кінця виробничого циклу після 1-ої, 2-ої і т.д. операцій.
При укрупнених розрахунках норму оборотних коштів визначають на основі
середньорічних залишків незавершеного виробництва за базовий рік.
Норматив оборотних коштів на витрати майбутніх періодів визначається за
формулою:
Нв.м.п = Со + Сп – Сс ,
де Со – сума витрат (очікувана або фактична за звітом) у витратах майбутніх періодів на
початок планового року, грн..;
Сп – витрати в плановому періоді, передбачені кошторисами і розрахунками, грн..;
Сс – витрати, які включаються в собівартість продукції планового року.
Норматив оборотних коштів в запасах готової продукції на складі (Нг.п)
розраховується за формулою:
Нг.п = Тодн + hг.п ,
де Тодн – одноденний випуск продукції в плановому році за виробничою собівартістю,
грн.;
hг.п – норма оборотних коштів, дні.

Норма оборотних коштів готової продукції на складі залежить від комплектування і

накопичення її до розміру транспортної партії, часу на підготовку, оформлення транспортних
документів.
 Загальний норматив оборотних коштів в цілому (Ноб) складається з суми нормативів
оборотних коштів за їх окремими елементами і визначає загальну потребу в оборотних
коштах, які необхідні для забезпечення ритмічного процесу виробництва, реалізації
продукції та здійснення розрахунків.
Ноб = Нв.з + Нн.в + Нв.м.п + Нг.п ,
Середня норма оборотних коштів визначається:

Розрахований загальний норматив оборотних коштів підприємства на кінець

планового року складається з нормативу на початок року і його змін (+,-) обумовлених
змінами обсягів виробництва і швидкістю обертання оборотних коштів за рік. Різниця між
цими значеннями визначає приріст або зниження сукупного нормативу оборотних коштів, у
разі його приросту необхідно визначити джерела покриття цього приросту.
Таким чином, економічна обґрунтованість розрахунку норм та нормативів оборотних
коштів підприємства дозволяє визначити їх оптимально-необхідну величину, що підвищує
ефективність їх використання, прискорення обігу і створює економічні передумови
ритмічності виробництва і реалізації продукції, стійкості фінансового стану підприємства.

3. Ефективність використання оборотних коштів підприємства

Фінансовий стан підприємства знаходиться в прямій залежності від стану оборотних
коштів, у зв’язку з цим підприємство зацікавлене в організації найбільш раціонального руху і
використання оборотних коштів. При аналізі ефективності використання оборотних коштів
використовують такі показники: наявність та забезпеченість власними оборотними коштами;
співвідношення між власними і залученими ресурсами; платоспроможність підприємства,
ліквідність його активів; оборотність оборотних коштів.
Наявність власних оборотних коштів, співвідношення між власними і залученими
оборотними коштами характеризує ступінь фінансової стійкості підприємства.
Платоспроможність підприємства, тобто його можливість своєчасно і повністю
виконувати зобов’язання , визначається з допомогою коефіцієнтів, які враховують реальні і
потенційні фінансові ресурси підприємства, співвідношення між його зобов’язаннями і
грошовими надходженнями, іншими активами, як у короткостроковий, так і на
довгостроковий період.
Платоспроможність підприємства обумовлена його ліквідністю – спроможністю
виконати зобов’язання при виникненні такої необхідності. Ліквідність залежить від
величини заборгованості і від обсягу ліквідних коштів(грошова маса на рахунках в касі, цінні
папери; елементи оборотних коштів, які можна швидко реалізувати).
Оборотність оборотних коштів підприємства визначає система показників, яка
найбільш точно характеризує ефективність їх використання:
- кількість оборотів оборотних коштів за певний період часу (коефіцієнт
оборотності, Коб);
- тривалість одного обороту оборотних коштів у днях (Тоб);
- коефіцієнт зайнятості оборотних коштів підприємства на 1 грн. реалізованої
продукції (К зав.)
В цілому система показників оборотності оборотних коштів характеризує
інтенсивність їх використання. Критерієм оцінки ефективності управління оборотними
коштами є фактор часу; збільшення тривалості знаходження оборотних коштів в грошовій
або товарній формах призводить до зниження ефективності їх використання. Тривалість
одного обороту оборотних коштів визначається за формулою:

або ;

де Д – тривалість періоду;
К об – коефіцієнт оборотності;
Н зал.об. – середньорічна вартість залишків нормованих оборотних коштів
підприємства;
Р п – річний обсяг реалізованої продукції за собівартістю, грн.
Коефіцієнт оборотності обчислюється за формулою:

Коефіцієнт завантаження обчислюється за формулою:

Тривалість обороту виробничих запасів відображає час перетворення товарно-

матеріальних цінностей на готову продукцію:

де Н зал.в.з. – середньорічний залишок виробничих запасів, грн.

Тривалість обороту дебіторської заборгованості визначає середній термін отримання
платежу:
 де Т об.д.з. – період погашення дебіторської заборгованості, дн.
Д заб. – дебіторська заборгованість, грн.
Тривалість обороту кредиторської заборгованості дозволяє визначити час покриття
кредиторської заборгованості:

де К заб. - кредиторська заборгованість, грн.

Тривалість обороту грошових коштів підприємства визначає час їх виробничо-
обігових функцій, починаючи з авансування в предмети праці до часу перетворення товарно-
матеріальних цінностей на готову продукцію до отримання виручки від реалізації продукції і
враховує терміни обороту виробничих запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості.

де Т гр.кош. – тривалість обороту грошових коштів, грн.

Середньорічний залишок нормованих оборотних коштів розраховуються за
формулою:

де Н зал.м.1, Н зал.м.2, Н зал.м.12 – середньомісячні залишки оборотних коштів.

Вартість середньомісячного залишку оборотних коштів обчислюється за формулою:

де Н п.м., Н к.м. – вартість оборотних коштів підприємства на початок та кінець

місяця відповідно, грн.
Крім вищезгаданих показників може використовуватися показник рентабельності
оборотних коштів (Р об.), який визначається відношенням прибутку від реалізації (П р.) до
середньорічного залишку оборотних коштів підприємства:

Зміна оборотності оборотних коштів визначається на основі співставлення фактичних

показників з плановими або з показниками попереднього періоду. В результаті порівняння
показників оборотності оборотних коштів визначається її прискорення або сповільнення.
При прискоренні оборотності оборотних коштів з обороту вивільняються ресурси
підприємства і джерела їх утворення, при сповільненні – в обіг залучаються додаткові
кошти.
Прискорення оборотності оборотних коштів призводить до більш раціонального
використання матеріальних коштів виробництва – оборотних фондів: зменшення витрат
основних і допоміжних матеріалів, інструменту, пристроїв і інших елементів оборотних
коштів на одиницю виготовленої продукції; зменшення матеріальних запасів; скорочення
тривалості виробничого циклу, розмірів незавершеного виробництва і запасів готової
продукції на складі. в результаті вивільняються оборотні кошти як в абсолютному, так і у
відносному виразі.
Абсолютне вивільнення виникає в тому випадку, якщо фактичні залишки (Нзал.ф)
менші залишків нормованих оборотних коштів (Нзал.б) попереднього періоду при
збереженні або збільшенні обсягів реалізації аналізованого періоду і визначається за
формулою:
ΔНабс = Нзал.б - Нзал.ф
Відносне вивільнення оборотних коштів (ΔНвід.) можливе, якщо прискорення їх
оборотності відбувається одночасно з ростом обсягів виробництва при випередженні темпів
росту обсягів виробництва над темпами росту залишків оборотних коштів і розраховується
за формулою:

ΔНвід =

де Рп – обсяг реалізованої продукції у звітному році, грн.;

Тоб.б., Тоб.зв. – тривалість одного обороту відповідно у попередньому і звітному
роках, днів.
Прискорення оборотності оборотних коштів безпосередньо впливають на кінцеві
результати діяльності підприємства, його фінансовий стан (приріст прибутку, рівень
рентабельності).
Сума приросту прибутку або збитку (ΔП) отримана за рахунок зміни оборотності
оборотних коштів визначається за формулою:

ΔП =

де Пб – прибуток, отриманий підприємством від операційної діяльності у базовому

періоді, грн.;
Рб, Рзв. – обсяги реалізації продукції відповідно у базовому та звітному періодах,
грн.;
 Нзал.об.б, Нзал.об.зв. – сума середньорічних залишків нормованих оборотних
коштів відповідно у базовому та звітному періодах, грн.
Зміна рівня рентабельності підприємства (ΔРо) під впливом використання оборотних
коштів розраховується за формулою:

ΔРо =

де Пзв – прибуток від операційної діяльності звітного року, грн.;

Фо.ср.зв. – середньорічна вартість основних виробничих фондів у звітному році,
грн.;
Нзал.об.зв – середньорічні залишки нормованих оборотних коштів у звітному
періоді, грн.;
Ро.зв. – загальна рентабельність виробництва у звітному періоді, %.
Таблиця
КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ПОРЯДОК РОЗРАХУНКУ ПОКАЗНИКІВ ПРИБУТКОВОСТІ
ПІДПРИЄМСТВА
№ Порядок розрахунку або джерело одержання вихідних
Показник
з/п даних
1 Прибутковість Прибуток від звичайної діяльності після сплати податків та
інвестицій у звичайні дивідендів
акції на привілейовані акції
[Зобов'язання перед акціонерами] -- [Загальна вартість
акцій]
2 Прибутковість Прибуток від звичайної діяльності
інвестицій у фірму після сплати податків
Інвестиції
3 Головний показник Фінансовий результат від звичайної діяльності до
прибутковості оподаткуваннях 100%
[Усього активів] -- [Нематеріальні активи]
4 Прибутковість Прибуток від звичайної діяльності після сплати податків та
активів дивідендів
на привілейовані акції
[Усього активів] -- [Нематеріальні активи]
5 Оборотність Обсяг реалізації Матеріальні активи
матеріальних активів
6 Прибутковість Чистий прибуток від реалізації продукції, товарів, робіт,
реалізації послуг
Обсяг реалізації

Розгляньмо тепер порядок розрахунку показника, призначеного для цієї мети (табл. ).
На основі всебічної і ретельної оцінки за цими показниками можна не тільки оцінити в
динаміці стан і тенденції ліквідності, платоспроможності і кредитоспроможності
підприємства, а й визначити «вузькі» місця, розв'язавши проблеми яких можна поліпшити ці
показники. Інакше кажучи, результатом такого аналізу має стати виявлення потенційних
можливостей поліпшення ліквідності підприємств ва, підвищення його платоспроможності
та конкурентоспроможності.
Аналіз усього комплексу оцінних показників доцільно доповнювати докладною
оцінкою кредитоспроможності підприємства.
Під кредитоспроможністю підприємства розуміють наявність у нього фінансових
можливостей одержання кредиту та повернення його у належний термін.
Перш ніж надати кредит, банк визначає той рівень ризику, що його він готовий узяти
на себе, та розмір кредиту, який може бути наданий.
Таблиця
КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ПОРЯДОК РОЗРАХУНКУ ПОКАЗНИКІВ ОЦІНКИ ЛІКВІДНОСТІ
ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ТА КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
№ Порядок розрахунку або джерело одержання вихідних
Показник
з/п даних
1 Величина власних [Власний капітал] +[Довгострокові зобов'язання] -
оборотних коштів [Основні засоби та вкладення, або поточні активи] -
(капітал, що [Поточні зобов'язання]
функціонує)
2 Маневреність власних Грошові засоби
оборотних коштів Капітал, що функціонує
3 Коефіцієнт покриття Поточні активи
поточний Поточні зобов'язання
4 Коефіцієнт покриття [Грошові засоби та їх еквіваленти] + [Дебіторська
загальний заборгованість]
Короткострокові позикові кошти
5 Коефіцієнт швидкої Грошові засоби та їх еквіваленти Поточні зобов'язання
ліквідності
6 Коефіцієнт абсолютної Грошові засоби
ліквідності Поточні зобов'язання
(платоспроможність)
7 Частка оборотних Поточні активи
коштів у активах Усього господарських коштів (нетто)
8 Частка виробничих Запаси та витрати Поточні активи
запасів у поточних
активах
9 Частка власних Власні оборотні кошти Запаси та витрати
оборотних коштів у
покритті запасів
10 Коефіцієнт покриття Стабільні джерела покриття Запаси та витрати
запасів
11 Коефіцієнт критичної [Гроші] + [Ринкові цінні папери] + + [Дебіторська
оцінки заборгованість]
Поточні пасиви
12 Період інкасації Дебіторська заборгованість
дебіторської [Продаж у кредит] [Кількість днів у періоді]
заборгованості
 № Порядок розрахунку або джерело одержання вихідних
Показник
з/п даних
13 Тривалість Кредиторська заборгованість
кредиторської [Закупівлі]: [Кількість днів у періоді]
заборгованості
14 Співвідношення Довгострокові пасиви
довгострокових [Зобов'язання перед акціонерами] + [Довгострокові
зобов'язань кредиторам пасиви]
та довгострокових
джерел фінансування
(коефіцієнт
довгострокових
зобов'язань)
16 Співвідношення Вхідні грошові потоки Усі пасиви
грошових потоків та
заборгованості
кредиторам
17 Співвідношення Вхідні грошові потоки Довгострокові пасиви
вхідних грошових
потоків та
довгострокових
зобов'язань кредиторам
18 Власні кошти
Коефіцієнт автономії Майно підприємства
(незалежності)

19 Коефіцієнт Позикові кошти Власні кошти

співвідношення
позикових та власних
коштів
20 Співвідношення Нерозподілений прибуток Уся сума активів
нерозподіленого
прибутку до всієї суми
активів'
21 Оборотність Реалізація
матеріальних запасів Матеріальні запаси

Аналіз умов кредитування передбачає вивчення:

• «солідності» позичальника, яка характеризується своєчасністю розрахунків за
раніше одержаними кредитами, якістю звітів, відповідальністю та компетентністю
керівництва;
• можливостей позичальника виробляти конкурентоспроможну продукцію;
• його дохідності — банк оцінює прибутки, які планує отримати позичальник з
погляду можливості виплати банку як відсотків, так і основного боргу;
• цілей використання кредиту;
• суми кредиту.
 Цей аналіз робиться одночасно з оцінкою ліквідності балансу та співвідношення між
власними і позичковими коштами.
Аналізуючи кредитоспроможність, використовують, крім перелічених вище, низку
додаткових показників, зокрема:
1) норму прибутку на вкладені кошти;
2) ліквідність балансу підприємства.
Норма прибутку визначає відношення суми прибутку до загальної суми пасиву за
балансом. Зростання цього показника свідчить про тенденцію до збільшення прибуткової
діяльності позичальника та його дохідності.
Спроможність підприємства швидко погашати свою заборгованість характеризується
також ліквідністю його балансу, яка визначає рівень покриття зобов'язань підприємства його
активами, термін перетворення яких на гроші відповідає терміну погашення заборгованості.
Аналіз ліквідності балансу здійснюється через порівняння коштів за активом, які
згруповано за мірою їхньої ліквідності (в порядку її зниження) із зобов'язаннями за пасивом,
об'єднаними за термінами їхнього погашення (в порядку зростання термінів сплати).
Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості їх перетворення на грошові кошти,
активи підприємства підрозділяють на такі групи:
А 1 — найліквідніші активи (усі грошові кошти підприємства, та короткострокові
фінансові вкладення);
А 2 — активи, що легко реалізуються (дебіторська заборгованість та інші
легкореалізовувані активи);
АЗ — активи, що повільно реалізуються (запаси та витрати II розділу балансу, за
винятком витрат майбутніх періодів, а також довгострокові фінансові вкладення, малоцінні
та швидкозношувані предмети, готова продукція тощо);
А 4 — активи, що важко реалізуються (основні фонди, нематеріальні активи,
незавершені капітальні вкладення, обладнання, устаткування).
Пасиви балансу групуються в порядку настання терміну оплати в такі групи:
ПІ — найтерміновіші пасиви (кредиторська заборгованість та інші найтерміновіші
пасиви);
П 2 — короткострокові пасиви (короткострокові кредити та позикові кошти);
П 3 — довгострокові пасиви (довгострокові кредитні й позикові кошти);
П 4 — постійні пасиви (джерела власних коштів І розділу пасиву).
Для збереження балансу активів та пасивів підсумок даної групи зменшується на суму
витрат майбутніх періодів.
 Для визначення ліквідності балансу слід порівняти підсумки згрупованих активів і
пасивів. Баланс вважається ліквідним, якщо:
АІ>П1; А2>П2; АЗ>ПЗ; А4>П4.
Нині, за умов нестабільного фінансового стану багатьох підприємств, можливості
їхнього банкрутства, особливого значення набуває систематична (не рідше одного разу на
квартал) оцінка фінансової стійкості та стабільності підприємства. Таку оцінку доцільно
здійснювати (у разі деталізованого аналізу) за 12-ма показниками, порядок розрахунку яких
показано табл.
4. Організація управління оборотними коштами підприємства
Організація ефективного управління оборотним капіталом є одним з факторів впливу
на результативність роботи підприємства, його фінансову стійкість і передбачає не тільки
пошук і залучення додаткових джерел фінансування в оборотні кошти, а і раціональне
розміщення наявної величини за складовими елементами.
Перехід підприємств на ринкову модель господарювання розширює автономність
прав і надання підприємствам самостійності у розміщенні та управлінні використанням
оборотними коштами і обумовлює вибір способів і методів у визначенні планової
оптимальної потреби в оборотних коштах за окремими складовими елементами на основі
економічно обґрунтованих розрахунків їх норм тривалої дії та нормативів; корегування
розрахункових і чинних нормативів з урахуванням зовнішніх і внутрішніх факторів умов
господарювання (обсяги виробництва, ціни на сировину і матеріали, вибір постачальників і
розширення кола потенційних замовників, форми застосування розрахунків; оптимізація
структури джерел формування і поповнення оборотних коштів за рахунок власних і
залучених; організація контролю за розміщенням і використанням оборотних коштів, аналіз
ефективності їх обігу.
Система організації управління оборотними коштами підприємства зводиться до
раціонального використання наявних оборотних ресурсів: оптимізація виробничих запасів
товарно-матеріальних цінностей; скорочення незавершеного виробництва; вдосконалення
форм розрахунків; вибір варіантів списання витрат на виробництво (інтенсивний, або
рівномірний розподіл витрат впродовж певного періоду); визначення виручки від реалізації
продукції; вибір системи оподаткування.
У зв’язку з цим виникає необхідність економічно обґрунтованих розрахунків
альтернативно можливих варіантів, щодо управління оборотними коштами підприємства, з
метою визначення впливу прийнятих рішень на собівартість продукції, розмірів прибутку і
податків.
 Управління запасами зводиться до визначення їх оптимального рівня, який залежить
від періодичності поставок, величини партії однієї поставки і графіку передачі матеріалів зі
складу у виробництво. Ця залежність обумовлює співвідношення витрат на транспортно-
заготівельні операції (витрати на розміщення замовлення) і витрат пов’язаних зі зберіганням
товарно-матеріальних цінностей. Оптимальним розміром партії поставки вважається така
величина партії (і відповідно кількість закупок), сумарні витрати на придбання,
транспортування, складування і зберігання якої, будуть мінімальними.
Витрати підприємства на транспортно-заготівельні операції розраховуються за
формулою:

де Вт.з – витрати підприємства на транспортно-заготівельні операції, грн.;

Оп.н.в – середній обсяг виробничого споживання матеріальних ресурсів за певний
період, натуральні одиниці;
Ст.з – середня вартість транспортно-заготівельної операції, грн.;
Пср – середній розмір транспортно-заготівельної операції, натуральні одиниці.
Витрати підприємства на зберігання матеріальних ресурсів на складі (Взб)
визначається за формулою:

де Cзб – середня вартість зберігання одиниці матеріальних ресурсів, грн..

Оптимальний розмір партії поставки товарно-матеріальних цінностей (Ропт.п)
обчислюється за формулою:

Оптимальна кількість поставок (hопт) відповідно визначається наступним чином:

Оптимальний інтервал між двома поставками (tопт) визначається за формулою:

де Д – кількість календарних днів у році, дні.

Середній розмір запасів (Зсер) підприємства розраховується за формулою:
 Матеріально-виробничі запаси відображаються у звітності у відповідності з правилом
нижчою з двох оцінок – за собівартістю або ранковою ціною. Згідно загальноприйнятим
стандартам базою оцінки матеріально-виробничих запасів є собівартість (витрати на їх
придбання). Ці витрати не є постійною величиною і змінюються в результаті коливання цін,
у зв’язку з чим однаковий вид матеріалу може мати різну собівартість в залежності від
строку його купівлі. В умовах широкої номенклатури матеріально-виробничих запасів
достатньо важко визначити їх фактичну собівартість (частина запасів може знаходитись у
переробці, частина – ще знаходиться на складі). У зв’язку з цим в обліку використовують
припущення, згідно якого послідовність поступлення запасів у переробку трактується не як
потік натуральних одиниць, а як рух їх вартості. У відповідності з цим підприємство може
використовувати наступні методи оцінки матеріально-виробничих запасів:
- оцінка запасів за середньою фактичною собівартістю, яка базується на
використанні відповідних формул розрахунку середніх величин. Недолік даного
методу полягає у зниженні вартості матеріалів і собівартості продукції і
відповідно штучно завищує їх оборотність; переваги – простота і об’єктивність
розрахунків;
- оцінка запасів за методом ФІФО (FIFO) базується на тому, що матеріальні запаси
на кінець періоду оцінюється за цінами останніх закупок, а на собівартість
реалізованої продукції використані матеріали списуються за вартістю їх перших
закупок. Наслідком застосування даного методу є те, що запаси на кінець
періоду оцінюються практично за їх фактичною собівартістю, а в собівартості
реалізованої продукції враховуються ціни найбільш перших закупок. В
результаті цього підприємство може підвищити ціни реалізації продукції на
основі підвищення цін на матеріально-виробничі запаси, але частина з них
використовувалась у виробництві до підвищення цін на них; але навіть при
незмінності цін на реалізовану продукцію в умовах росту цін на матеріально-
виробничі запаси при використанні методу ФІФО прибуток підприємства
лишається відносно завищеним;
- використання методу ЛІФО (LIFO) передбачає першочергове списання на
виробництво тих матеріалів, які були придбані останніми, а величина залишків
буде визначатися за собівартістю матеріалів, придбаних першими. Метод ЛІФО
дозволяє більш точно визначити собівартість реалізованої продукції і прибуток
від реалізації, але разом з цим зменшується величина залишків матеріалів на
кінець періоду. Застосування даного методу забезпечує принцип відповідності
 поточних доходів і витрат і дозволяє знівелювати вплив інфляції і відповідно
при зростанні цін на матеріали, прибуток у звітності підприємства знижується.
Всі наведені методи оцінки матеріально-виробничих запасів відповідають
міжнародним стандартам обліку і звітності, але фіксують різні показники прибутку.
Підприємство самостійно вибирає той чи інший метод оцінки, виходячи з особливостей своєї
фінансово-господарської діяльності, поставлених задач і обраної стратегії управління
оборотними коштами.
Управління дебіторською заборгованістю покупців (безвідсоткова позика), зводиться
до визначення умов розрахунків підприємства з клієнтами-покупцями (рівнем передоплати,
строками наступної оплати). Поглиблення розрахункових умов призводить, з однієї сторони,
до збільшення обсягів продажу продукції, з другого – до зростання суми дебіторської
заборгованості. Прийняття рішення про умови розрахунків обумовлено порівняльним
співвідношенням між витратами від утримання на балансі додаткової дебіторської
заборгованості і зростанням обсягів продажу продукції.
Основні функції управління дебіторською заборгованістю полягають в наступному:
- розробка варіантів розрахункових умов в залежності від обсягів продажу і
термінів сплати рахунків;
- надання комерційного кредиту з метою росту обсягів продажу і прибутку
підприємства;
- визначення рівня ризику і страхування, і форм захисту при наданні
комерційного кредиту;
- визначення планового розміру резерву можливих сумнівних боргів;
- складання картотеки дебіторів, з метою контролю за строками сплати і
фінансових станом дебіторів;
- вивчення умов використання факторингу або форфейтингу;
- розробка заходів і дій підприємства у разі виникнення боргів;аналіз і
контроль рівня дебіторської заборгованості на підприємстві, з метою
оперативного визначення строків заборгованості, їх структури, визначення
непогашених залишків.
Головною метою управління активами підприємства, в тому числі і оборотними
коштами, в цілому – є максимізація прибутку. У вкладений капітал при забезпеченні стійкої і
достатньої платоспроможності підприємства. Слід відмітити, що в умовах економічної
нестабільності стійка платоспроможність важливіше дохідності підприємства.
Задачі максимізації прибутку на вкладений капітал (рентабельності) – забезпечення
стійкої платоспроможності в певній мірі знаходяться в протиріччі. Так, для підвищення
рентабельності грошові кошти повинні вкладатися у певні оборотні і необоротні активи з
заздалегідь більш низькою, ніж гроші, ліквідністю. А для забезпечення стійкої
платоспроможності на рахунку підприємства постійно повинна знаходитись певна грошова
сума, яка фактично вилучається з обігу для поточних платежів. Таким чином, забезпечення
оптимального співвідношення між платоспроможністю і рентабельністю підприємства
шляхом встановлення відповідних величин і структури оборотних коштів, їх власної і
позикової складових – є основою функції організації управління оборотними коштами і
відповідно основа фінансової стійкості підприємства, обґрунтованості можливості
отримання нових кредитів.
Для покращення фінансового стану підприємства необхідно зменшувати величину
оборотних коштів в дебіторській заборгованості. За визначенням і своїм місцем в балансі
дебіторська заборгованість є більш ліквідним активом ніж виробничі запаси, що обумовлює
перевагу у збільшенні її наявної величини над наявністю на ту ж саму величину виробничих
запасів. Це положення правомірне у випадку розвиненої мережі фінансово-банківських фірм,
компаній, інших фінансових інститутів, які займають факторингові або форфейтингові
операції. Разом з цим, слід відмітити, що в сучасних умовах ліквідність дебіторської
заборгованості доволі низька і в багатьох випадках не піддається достовірній оцінці, а її
продаж з врахуванням високої інерції, недорозвинутість подібних операцій на сучасному
фінансовому ринку і високим ступенем ризику обумовлює достатню обмеженість.
Таким чином, організація управління власними і позиковими ресурсами вкладеними в
оборотні засоби, яка визначається варіантністю, можливістю вибору при прийнятті рішення з
використанням алгоритмів розрахунків, які враховують вплив зовнішніх і внутрішніх
факторів, оптимізує величину і структуру джерел фінансування і поповнення оборотних
коштів підприємства, що в кінцевому рахунку обумовлює його раціональний стан,
збалансований відносно ліквідності і дохідності.

5. Шляхи покращення використання оборотних коштів

Ефективність використання оборотних коштів залежить від зовнішніх факторів, які
впливають незалежно від інтересів і діяльності підприємства і внутрішніх на які
підприємство здатне впливати.
До зовнішніх факторів відносять: загальна економічна ситуація; стан податкової
законодавчої бази, умови утримання кредитів і відсоткові ставки їх сплати; можливості
цільового фінансування; участь в програмах, які фінансуються з бюджету. Враховуючи ці і
інші фактори підприємство може використовувати внутрішні резерви раціоналізації руху
оборотних коштів.
 Поелементний Склад і структура оборотних коштів, фактори, які впливають на
швидкість їх обігу обумовлюють внутрішні напрями підвищення ефективності використання
оборотних коштів поліграфічних підприємств.
В сфері виробництва це відноситься перш за все до виробничих запасів. Виробничі
запаси відіграють важливу роль в забезпеченості неперервності процесу виробництва, разом
з цим, вони складають ту частину засобів виробництва, яка тимчасово не приймає участь у
виробничому. Ефективна організація виробничих запасів є важливою умовою підвищення
ефективності використання оборотних коштів підприємства. Основні шляхи скорочення
виробничих запасів полягають в їх раціональному використанні; ліквідації позанормативних
запасів матеріалів; вдосконаленню їх нормуванню; покращені організації постачання
(встановлення чітких договірних умов поставок і забезпечення їх виконання, оптимальний
вибір постачальників, налагодженої роботи транспорту); покращення організації складського
господарства.
Скорочення часу перебування оборотних коштів у незавершеному виробництві
досягається шляхом скорочення тривалості виробничого циклу за рахунок операційного і
між операційного періоду. Тривалість операційного періоду залежить від техніко-
технологічного рівня виробництва, який обумовлює тривалість виконання технологічних
операцій; покращення використання основних фондів, перш за все їх активної частини.
Скорочення тривалості між операційного періоду залежить від організації видавничо-
поліграфічного процесу в цілому. На скорочення тривалості виробничого циклу впливає
також час на виправлення браку, додрукування накладів.
В сфері обігу оборотні кошти не приймають участі у створені продукції, а лише
беруть участь у її просуванні до споживача. Передумовами скороченню вкладень оборотних
коштів у сферу обігу є раціональна організація збуту готової продукції; ефективне
проведення маркетингових досліджень ринку попиту на поліграфічну продукцію, рекламної
політики підприємства; систематичний контроль за станом дебіторської і кредиторської
заборгованості; застосування прогресивних форм розрахунків; своєчасне оформлення
документації і прискорення її руху; виконання договірної і платіжної дисципліни.
Прискорення оборотності оборотних коштів призводить до вивільнення певної
грошової суми, що є передумовою збільшення обсягів виробництва без додаткових
фінансових ресурсів і використання вивільнених коштів на інші потреби підприємства.

Література:
1. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2004. -
480с.
 2. Гладких Т. В. Фінансовий облік: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної
літератури, 2007. - 480 с, с 23,26
3. Економіка підприємства: конспект лекцій. Величко В.В. - Харків: ХНАМГ, 2004. -
114 с.
4. Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. — 2-ге вид.,
перероб. і доп. — К.: Знання, 2005. — 485 с.
5. Петрович Й.М., Кіт А.Ф., Захарчин Г.М., Кіндрацька Г.І. та ін. Економіка г
ідприємства: Підручник / За загальною редакцією Й.М. Петровича. 2-ге вид., виправл. -Львів
„Магнолія 2006", 2007. - 580с.