Тема Фінансово-економічні результати діяльності підприємства

1. Прибуток підприємства, його сутність, види і порядок формування.

2. Розподіл і використання прибутку підприємства.
3. Оцінка фінансового стану підприємства
3.1. Рентабельність як відносний показник діяльності підприємства. Визначення
показників рентабельності
3.2. Оцінка ділової активності підприємства
3.3. Оцінка фінансової стійкості підприємства
3.4. Платоспроможність підприємства та показники, які її визначають

1. Прибуток підприємства, його сутність, види і порядок формування

Визначальний вплив на фінансовий стан підприємства має прибуток.

Як економiчна категорiя прибуток вiдображає кiнцеву грошову оцiнку виробничої та
фiнансової дiяльностi i є найважливiшим показником фiнансових результатiв
пiдприємницьких структур, їх фiнансового стану. Прибуток сигналізує про необхiднiсть
заходiв щодо зменшення собiвартостi продукцiї, нарощування обсягiв виробництва i
реалiзацiї, розширення асортименту товарiв, що виробляються, доцiльнiсть змiн у цiновiй
полiтицi.
Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають результати,
тобто ефективнiсть його фiнансово-господарської діяльності, сфера діяльності, галузь
господарства та установленi законодавством умови облiку фiнансових результатiв.
Прибуток – та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на
виробничу і комерційну діяльність підприємства, це перевищення сукупних доходів над
сукупними витратами. Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства,
науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, служить джерелом
сплати податків, характеризує мету підприємницької діяльності та сприймається як головний
показник результативності підприємства. Вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб
забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні.
Для підвищення ефективності роботи підприємства першочергове значення має
виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості
продукції, зростання прибутку.
Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку фактори,
які впливають на його отримання, класифікують за різними ознаками (рис. 22.1).
До зовнішніх факторів відносяться природні умови, державне регулювання цін,
тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій та інше. Ці фактори не
залежать від діяльності підприємства, але можуть спричиняти значний вплив на величину
прибутку.
Внутрішні фактори поділяються на виробничі й позавиробничі. Виробничі фактори
характеризують наявність і використання засобів та предметів праці, трудових та фінансових
ресурсів і, в свою чергу, поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори
впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни обсягу засобів і предметів
праці, фінансових ресурсів, часу роботи устаткування, чисельності персоналу, фонду
робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через
«якісні» зміни – підвищення продуктивності устаткування та його якості, застосування
прогресивних видів матеріалів і вдосконалення технології їх обробки, прискорення
оборотності оборотних засобів, підвищення кваліфікації та продуктивності праці персоналу,
зниження матеріаломісткості продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне
використання фінансових ресурсів тощо.

Фактори, що впливають на
величину прибутку

Внутрішні Зовнішні

Виробничі Позавиробничі

Екстенсивні Інтенсивні

Рис. Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку

До позавиробничих факторів належать, наприклад, постачальницько-збутова і

природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту тощо.
Прибуток як важлива категорія ринкових відносин виконує певні функції:
1) характеризує економічний ефект – служить кінцевим фінансовим результатом.
Поряд з цим, як уже зазначалось, на величину прибутку, його динаміку впливають фактори,
які залежать і не залежать від підприємства;
2) відіграє стимулюючу функцію – одночасно є фінансовим результатом і основним
елементом фінансових ресурсів підприємства. Самофінансування визначається отриманим
прибутком. Частка чистого прибутку має бути достатньою для фінансування виробничої
діяльності, соціального розвитку колективу та матеріального стимулювання;
3) є джерелом формування бюджетів різних рівнів – надходить до бюджету у вигляді
податків і використовується для фінансування державних, інвестиційних, виробничих,
науково-технічних і соціальних програм;
4) на сучасному етапi розвитку економiки України суттєво посилюється
вiдтворювальна функцiя прибутку, сутнiсть якої полягає у визначеннi можливостей
пiдприємницьких структур задовольняти потреби розширеного виробництва i насамперед
здiйснювати капiталовкладення — витрати, що спрямовуються на будiвництво нових
виробничих об’єктiв, придбання i налагодження устаткування для серiйного чи масового
виробництва нової продукцiї, витрати на проведення науково-дослiдних i експериментально-
конструкторських робiт, у тому числi на розробку нових технологiчних процесiв
виготовлення продукцiї.
Таким чином, прибуток підприємства є базою економiчного розвитку держави,
критерiєм ефективностi виробничої дiяльностi, основним внутрiшнім джерелом формування
фiнансових ресурсiв, що забезпечують фiнансовий розвиток пiдприємства. Крiм того, це
основа пiдвищення ринкової вартостi пiдприємства, задоволення соцiальних потреб
суспiльства та головний фактор уникнення загрози банкрутства пiдприємства.
Поняття «прибуток пiдприємства» у широкому значенні охоплює рiзноманiтнi його
види.
Таблиця
Види прибутку підприємства
Ознаки класифікації прибутку Види прибутку за відповідними
підприємства ознаками класифікації
1 2
Характер відображення в Бухгалтерський прибуток
обліку Економічний прибуток
Характер діяльності Прибуток від звичайної діяльності
підприємства Прибуток від надзвичайних подій
Основні види господарських Прибуток від реалізації продукції
операцій підприємства Прибуток від позареалізаційних операцій
Основні види діяльності Прибуток від операційної діяльності
підприємства Прибуток від інвестиційної діяльності
Прибуток від фінансової діяльності
Склад формуючих елементів Маржинальний прибуток
Валовий прибуток
Чистий прибуток
Характер оподаткування Оподаткований прибуток
Прибуток, який не підлягає оподаткуванню
Достатність рівня формування Низький прибуток
Нормальний прибуток

Період формування
Характер використання
Ступінь використання
Значення підсумкового
результату господарювання
Високий прибуток
Прибуток попереднього періоду
Прибуток звітного періоду
Прибуток планового періоду (плановий)
Капіталізований прибуток
Споживчий прибуток
Нерозподілений прибуток
Розподілений прибуток
Позитивний прибуток
Від’ємний прибуток

Сьогодні в умовах ринкових відносин відбувається розширення сприйняття

традиційного тлумачення прибутку, що зводився до різниці між доходами і витратами. В
економічній теорії і в господарській практиці розрізняють економічний, бухгалтерський і
нормальний прибуток.
Бухгалтерський прибуток — різниця між загальним доходом і явними витратами.
Економісти називають такий прибуток бухгалтерським (чи госпрозрахунковим), оскільки
при його розрахунку враховуються тільки явні (грошові) платежі, що фіксуються в
бухгалтерській звітності підприємства, без урахування документально незафіксованих
витрат, у тому числі втраченої вигоди.
Економічний прибуток — різниця між загальним доходом і загальними витратами
фірми, явними і неявними. Нормальним вважається той мінімальний прибуток, який повинен
заробити підприємець, коли хоче залишитися у бізнесі й продовжувати діяльність.
В економічній літературі доволі поширена практика поділу прибутку на загальний,
тобто весь прибуток від усіх видів діяльності до його оподаткування та розподілу, та
прибуток після оподаткування, тобто чистий прибуток.
Отримання загального прибутку пов’язане з кiлькома напрямами діяльності
підприємства.
По-перше, це основна діяльність, результатом якої є прибуток вiд реалiзацiї продукції
(товарiв, робiт, послуг). Як правило, такий прибуток має основну питому вагу у складi
загального прибутку. На пiдприємствах виробничої сфери можуть бути застосованi три
методи розрахунку прибутку вiд реалiзації продукцiї : прямого розрахунку, за показником
витрат на одну гривню продукції, економiчний (аналітичний) метод.
Метод прямого розрахунку — прибуток обчислюється за окремими видами продукції,
що виробляється і реалізується. Для розрахунку необхіднi певні дані:
1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що
планується до виробництва й реалізації.
2. Повна собiвартiсть одиниці продукції.
 3. Оптова ціна одиниці продукції (ціна виробника).
Метод прямого розрахунку застосовується зазвичай за відносно невеликого
асортименту продукції. Він достатньо точний, але надзвичайно трудомісткий, коли треба
розрахувати великий асортимент продукції. Крім того, даний метод не дає можливості
визначити вплив на прибуток окремих факторів.
Розрахунок прибутку на основі показника витрат на одну гривню продукції
вважається укрупненим методом. Може застосовуватися по підприємству в цілому при
розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. При застосуванні цього методу
передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за
попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді. Як і
попередньому, цьому методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих
факторів на обсяг прибутку та його зміну.
Економічний (аналітичний) метод відрізняється від уже розглянутих тим, що дає
змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих факторів:
обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і
рентабельності продукції; асортименту та якості. Базується на розрахунку прибутку окремо
за порівняльною та непорівняльною продукцією в плановому періоді.
По-друге, це діяльність, що не є основною для конкретного підприємства, але
пов’язана з реалiзацiєю матерiальних i нематеріальних цінностей, деяких послуг. Прибуток
від такої діяльності можна визначити як прибуток вiд іншої реалізації, що може бути
отриманий від реалiзацiї продукції обслуговуючих виробництв, вiд продажу цiнних паперiв
тощо.
По-третє, — дiяльність пов’язана зi здiйсненням фiнансових iнвестицій. Як наслідок
пiдприємства отримують прибуток у виглядi дивiдендiв на акцiї, вiд вкладання коштiв у
статутні фонди iнших підприємств (прибутки вiд володiння корпоративними правами), у
виглядi вiдсоткiв на державнi цiннi папери, облiгацiї підприємств, на депозитні рахунки.
Обсяг цього виду прибутку i його питома вага в загальному прибутку мають тенденцiю до
зростання, що обумовлено розвитком ринкової економіки та вітчизняного фондового ринку.
По-четверте, це дiяльнiсть, пов’язана з отриманням позареалiзаційних прибуткiв i
виникненням позареалiзаційних витрат пiдприємств. До них належать:
• прибутки i збитки минулих років;
• невiдшкодованi збитки вiд надзвичайних ситуацiй;
• надходження боргiв, списаних ранiше як безнадійнi;
• штрафи, пенi, неустойки, що надходять за порушення господарських договорiв
суб’єктами господарювання;
 • штрафи, отриманi за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного
бюджету;
• кредиторська заборгованiсть мiж пiдприємствами недержавної форми власностi,
щодо якої минув термiн позовної давності;
• прибуток i збиток вiд лiквiдації основних засобiв тощо.
Джерелом iнформацiї про одержаний прибуток як результат діяльності пiдприємства є
перша частина форми фiнансової звiтностi пiдприємства «Звiт про фiнансовi результати» за
окремий звiтний перiод — «Фiнансовi результати», згідно з якої окремі види прибутку
формуються відповідно до схеми, поданої на рис.22.2.

Дохід (виручка) від реалізації продукції ПДВ, АЗ, інші

(товарів, робіт, послуг) вирахування з доходу

Чистий дохід (виручка) від Собівартість

реалізації продукції реалізованої продукції

Валовий Інші Витрати адміністра-

прибуток операційні тивні, на збут та
(збиток) доходи інші операційні

Прибуток (збиток) Доходи від учас- Втрати від участі

від операційної ті в капіталі, інші в капіталі,
діяльності фінансові дохо- фінансові та інші
ди, інші доходи витрати

Прибуток (збиток) від звичайної Податок на прибуток

діяльності до оподаткування від звич. діяльності

Прибуток (збиток) Надзвичайні Надзвичайні витрати,

від звичайної доходи податок з надзвичай-
діяльності ного прибутку

Чистий прибуток

Рис. Порядок формування прибутку підприємства

 Дохiд (виручка) вiд реалiзацiї продукцiї (товарів, робiт, послуг) — це загальний дохiд
вiд реалізації продукції, товарiв, робiт або послуг без вирахування наданих покупцям
знижок, повернення проданих товарiв та непрямих цiнових податкiв (податку на додану
вартість, акцизного збору тощо).
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається
шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
податку на додану вартість, акцизного збору, а також інших вирахувань з доходу (зокрема,
цiнових знижок, повернення товарiв та iнших сум).
Валовий прибуток (збиток) пiдприємства розраховується як рiзниця між чистим
доходом вiд реалiзацї продукцiї (товарiв, робіт, послуг) i собiвартістю реалiзованої продукції
(товарів, робіт, послуг).
Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається як сума валового
прибутку (збитку) та іншого операційного доходу за мінусом адмiнiстративних витрат,
витрат на збут та iнших операційних витрат.
Прибуток (збиток) від звичайної дiяльностi до оподаткування визначається як сума
прибутку (збитку) від операційної діяльності, доходів від участі в капiталi та iнших
фiнансових доходів за виключенням втрат від участі в капiталi, фiнансових та iнших витрат.
Під доходами (втратами) від участі в капіталі слід розуміти, відповідно, доходи та втрати,
отриманi вiд iнвестицiй в асоцiйованi, дочiрнi або спiльнi пiдприємства, облiк яких ведеться
методом участi в капiталі — методом облiку iнвестицiй, згiдно з яким балансова вартiсть
iнвестицiй вiдповiдно зростає або знижується на суму збiльшення або зменшення частки
iнвестора у власному капiталi об’єкта iнвестування. Іншi фiнансовi доходи — доходи вiд
фiнансової діяльності, дивiденди, вiдсотки та iншi доходи, отриманi вiд фiнансових
iнвестицiй (крiм доходiв, якi облiковуються за методом участi в капiталi). Інші доходи
визначають дохiд вiд інвестиційної діяльності підприємства, зокрема вiд реалiзацiї
фiнансових iнвестицiй, необоротних активiв i майнових комплексiв; неоперацiйних курсових
рiзниць та iншi доходи, якi виникають у процесi звичайної дiяльностi, але не пов’язанi з
операцiйною чи фiнансовою дiяльнiстю пiдприємства.
Прибуток (збиток) вiд звичайної дiяльностi визначається як різниця між прибутком
(збитком) вiд звичайної дiяльностi до оподаткування та податком на прибуток від звичайної
діяльності. При цьому сума податку на прибуток визначається вiдповiдно до податковим
облiку й коригується згiдно з вимогами Положення (стандарту) бухгалтерського облiку №17
«Податок на прибуток». З прийняттям нового Податкового кодексу України від 2.12.2010 р.
змінено ставку податку на прибуток в бік поступового зменшення. Таким чином, з 1 квітня
2011 року ставку податку на прибуток визначено на рівні 23%, з 1 січня 2012 року — 21%, з
1 січня 2013 року — 19% і, починаючи з 1 січня 2014 року, й надалі — 16%. Нагадаємо, що
до квітня 2011 року вона становила 25% від суми оподатковуваного прибутку.
Чистий прибуток (збиток) обчислюється як сума прибутку (збитку) вiд звичайної
дiяльності та надзвичайних доходiв за виключенням надзвичайних втрат та податку з
надзвичайного прибутку. Надзвичайною варто вважати подію або операцію, що
відрізняється вiд звичайної діяльності підприємства, та не очікується її повторюваність
періодично або в кожному наступному звітному перiоді.

2. Розподіл і використання прибутку підприємства

Прибуток є критерiєм ефективностi виробничо-господарської діяльностi, джерелом

формування централiзованих i децентралiзованих фiнансових ресурсiв. Отриманий
пiдприємством прибуток може бути використаний для задоволення рiзноманiтних потреб.
Насамперед прибуток спрямовується на формування фiнансових ресурсiв держави,
фінансування бюджетних видаткiв. Це досягається вилученням у пiдприємств частини
прибутку в державний бюджет у вигляді податків. Окрім того, прибуток є джерелом
формування фiнансових ресурсiв самих пiдприємств i використовується ними для
забезпечення господарської дiяльності.
Процес розподiлу прибутку регулюється як законодавчими i нормативними актами,
так i установчими документами самого пiдприємства (статутом або установчим договором)
залежно вiд органiзацiйно-правової форми функцiонування пiдприємства.
Отже, отриманий пiдприємством прибуток є об’єктом розподiлу, у здійсненні якого
можна видiлити два етапи. Перший етап — це розподіл прибутку, який підлягає
оподаткуванню. Учасниками розподiлу виступають держава й пiдприємство. У результатi
виконання певних дій кожний з учасникiв отримує свою частку прибутку. Пропорція
розподiлу прибутку мiж державою i пiдприємством має важливе значення для забезпечення
потреб держави i пiдприємств. Це одне з принципових питань реалiзації фiнансової політики
держави, вiд правильного вирiшення якого залежить розвиток економіки в цілому.
Пропорцiї розподiлу прибутку мiж державою (бюджетом) i пiдприємством
складаються пiд впливом кiлькох чинникiв. Iстотне значення при цьому має податкова
полiтика держави щодо суб’єктiв господарювання, яка реалiзовується в сумi податкiв, що
сплачуються за рахунок прибутку, у визначеннi об’єктiв оподаткування, ставках
оподаткування, у порядку надання податкових пiльг.
Другий етап — розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженнi
пiдприємств пiсля здiйснення платежiв у бюджет. На цьому етапi можуть створюватися за
рахунок прибутку цiльовi фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва,
соцiальних потреб, заохочення. Кошти означених фондiв використовуються для
фiнансування вiдповiдних витрат.
Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального
співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання (рис. 22.3).
Господарським кодексом України визначено, що єдиним обов’язковим фондом,
утвореним з прибутку господарських товариств, є резервний фонд, який повинен становити
не менше 25% величини статутного фонду. Вiдрахування до резервного фонду здiйснюються
поступово. Кошти резервного фонду скеровуються на покриття можливих збиткiв в
результатi дiяльностi. Всi iншi фонди пiдприємств формуються залежно вiд побажань i
рiшень засновникiв.

нагромадження
Фонд
Резервний
фонд

Фонд розвитку
виробництва
споживання

Чистий Нерозподілений
Фонд

прибуток Фонд cоціаль- прибуток

них потреб

Фонд
заохочення

Виплата
дивідендів

Рис. Структурно – логічна схема використання чистого прибутку підприємства

Кошти фонду нагромадження скеровуються на розвиток виробництва, придбання

обладнання, введення нових потужностей, покриття додаткової потреби пiдприємства в
обiгових засобах.
В акцiонерному товариствi ставки вiдрахувань до резервного фонду, фондів
споживання i нагромадження у процентному вiдношеннi до величини чистого прибутку
визначенi статутом. Однак при цьому на загальних зборах акцiонерiв при пiдбиттi пiдсумкiв
роботи за рiк, залежно вiд результату дiяльностi товариства, затверджується порядок
розподiлу чистого прибутку iз зазначенням конкретного напряму i суми його використання.
Процес розподiлу прибутку в акціонерних товариствах дещо складніший, оскільки є
ще одна сторона, яка претендує на частину прибутку товариства, — акцiонери. Вiд
результатiв розподiлу прибутку залежать не лише темпи розвитку пiдприємства на основi
самофiнансування, а й забезпечення iнтересiв власникiв, задоволення матерiальних та
соцiальних потреб персоналу. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів
і високий її рівень збільшує попит на акції. Водночас обмежується джерело власного
інвестування, а низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. Отож
акціонерне товариство повинно вибирати таку дивідендну політику, яка б відповідала
конкретним умовам діяльності підприємства. Існує декілька варіантів дивідендної політики:
- виплата дивідендів зі щорічним зростанням;
- виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;
- спрямування на дивіденди встановленої частки чистого прибутку;
- виплата дивідендів із прибутку після фінансування інвестиційних потреб;
- виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.
Кожен із варіантів має певні переваги і недоліки, використовується з врахуванням
фінансового стану підприємства. Досвід розвинених країн свідчить, що оптимальними
вважають спрямування 30-70% чистого прибутку на виплату дивідендів акціонерам. Якщо
сума фонду виплати дивідендів становить <30% чистого прибутку, то виплати вважаються
заниженими, а якщо >70%, то виплати завищені.
Зазвичай в акціонерних товариствах мають місце певні розбіжності між функціями
власності і контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного
управління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до
виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами
корпорації.
Свiтова практика створила та успiшно застосовує рiзноманiтнi форми стимулювання
персоналу за рахунок доходiв підприємств та корпорацiй. Так, вищi управлiнськi кадри в
багатьох країнах стимулюють шляхом розподiлу акцiй (право придбання — опцiон) мiж
членами директорату фiрми, вiдрахувань вiд прибуткiв i навiть винагородою за присутнiсть
на засiданнях тощо. Персонал фiрм заохочують як шляхом «участi в прибутках компанiї»,
так i шляхом використання фондiв матерiального заохочення — придбання облiгацiй або
розмiщення коштiв на поточних рахунках; спрямування коштiв у суспiльнi iнвестицiйнi
фонди; придбання акцiй компанiй.
 Слід відзначити, що формування фiнансових ресурсiв підприємств залежить вiд
предмету дiяльностi, органiзацiйно-правової форми органiзацiї пiдприємства, рiвня
органiзацiї виробництва i менеджменту. Передумовою ефективного управлiння
підприємством є розумiння їх суті та досконале оволодiння практичними навичками
управлiння рухом фiнансових ресурсiв.

3. Оцінка фінансового стану підприємства

Під фінансовим станом підприємства розуміють ступінь забезпеченості підприємства

необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності, а
також своєчасного проведення грошових розрахунків відповідно до зобов’язань. У ньому
знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства з
управління фінансовими ресурсами.
Фінансовий стан підприємства визначається такими елементами:
- прибутковість роботи підприємства;
- оптимальність розподілу прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства
після сплати податків та обов’язкових платежів;
- наявність власних фінансових ресурсів, а не лише мінімально необхідного рівня для
організації виробничого процесу і процесу реалізації продукції;
- раціональне розміщення основних і оборотних фондів;
- платоспроможність та ліквідність.
Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної
та фінансової діяльності: чим вищі показники виробництва і реалізації продукції, робіт і
послуг, нижча їх собівартість, тим вища рентабельність і більший прибуток, відповідно,
кращим є фінансовий стан підприємства. І навпаки, у результаті недовиконання плану з
виробництва та реалізації відбувається підвищення собівартості продукції (робіт і послуг),
зменшення виторгу і суми прибутку і, як наслідок, — погіршення фінансового стану
підприємства та його платоспроможності.
В наданні об’єктивної оцінки фінансового стану зацікавлені всі користувачі
бухгалтерської (фінансової) звітності, які відповідно до Міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку об’єднані в такі основні групи:
- особи, котрі безпосередньо займаються підприємницькою діяльністю на
конкретному підприємстві;
- особи, які не працюють на підприємстві, але мають пряму фінансову зацікавленість
у його діяльності (наприклад, власники акцій);
 - фінансово-кредитні установи, що вступають у взаємовідносини з підприємством-
позичальником;
- суб’єкти фінансових відносин, які мають непряму фінансову зацікавленість у
діяльності підприємства, тобто податкові служби, фондові біржі, що займаються купівлею-
продажем цінних паперів, органи, які контролюють ціни, експорт та імпорт, профспілки,
преса тощо.
Інформаційними джерелами для розрахунку показників і проведення аналізу служить
річна і квартальна бухгалтерська звітність: Ф-1 «Баланс», Ф-2 «Звіт про фінансові
результати», Ф-3 «Звіт про рух грошових коштів», Ф-4 «Звіт про власний капітал», Ф-5
«Примітки для річної фінансової звітності», а також дані бухгалтерського обліку і необхідні
аналітичні розшифровування руху і залишків за синтетичними рахунками.
До основних методів аналізу фінансового стану відносять:
* горизонтальний, тобто визначення абсолютних і відносних змін величин різних
статей балансу за певний період;
* вертикальний – обчислення питомої ваги окремих статей у підсумку балансу, тобто
встановлення структури активів і пасивів на певну дату;
* трендовий полягає у зіставленні величин балансових статей за кілька років для
виявлення тенденцій, що переважають у динаміці показників;
* коефіцієнтний зводиться до вивчення рівнів і динаміки відносних показників
фінансового стану, які вираховують як співвідношення величин балансових статей чи інших
абсолютних показників, одержаних на основі звітності та даних бухгалтерського обліку. В
процесі аналізу фінансових коефіцієнтів їх значення порівнюють з базовими величинами, а
також вивчають динаміку за звітний період і за кілька суміжних звітних періодів.
Схему групування поканикiв фiнансового стану пiдприємств подано на рис.
 ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ
ПІДПРИЄМСТВ

Показники фінансової Показники Показники ділової Показники

стійкості платоспроможності активності рентабельності

Коефіцієнт автономії Коефіцієнт Загальний коефі- Рентабельність

абсолютної цієнт оборотності всього капіталу
ліквідності

Коефіцієнт фінансової Оборотність

стабільності запасів Рентабельність
Проміжний
власних засобів
коефіцієнт покриття
Оборотність
Коефіцієнт власних засобів
заборгованості Загальний коефіцієнт Рентабельність
покриття виробничих фондів

Питома вага Оборотність

дебіторської Коефіцієнт дебіторської
ліквідності товарно- Рентабельність
заборгованості заборгованості фінансових
матеріальних
цінностей вкладень

Коефіцієнт Оборотність
маневреності Частка оборотних кредиторської Рентабельність
робочого капіталу засобів в активах заборгованості продажу

Рис.. Класифікація показників оцінки фінансового стану підприємств

Таким чином, головна мета аналізу фінансового стану підприємства полягає в

своєчасному виявленні та усуненні недоліків у його фінансовій діяльності і в пошуку
резервів зміцнення фінансового стану підприємства та його платоспроможності.

3.1. Рентабельність як відносний показник діяльності підприємства.

Визначення показників рентабельності

Абсолютна сума прибутку, отримана підприємством, у тому числi прибуток вiд

основної діяльності, є дуже важливим показником, однак вiн не може характеризувати рiвень
ефективностi господарювання. За iнших однакових умов бiльшу суму прибутку отримає
пiдприємство, яке володiє істотнішим капіталом, використовує бiльше живої i
матерiалiзованої працi, бiльше виробляє i реалiзує продукції (робiт, послуг).
Нагадаємо, що прибуток – частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу
підприємства, яка характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності. Для
отримання повної картини про рiвень ефективностi роботи підприємства, прибуток
необхiдно порівняти з понесеними витратами. По-перше, витрати можна розглядати як
поточнi витрати діяльності підприємства, тобто собiвартiсть продукції (робіт, послуг). При
цьому можливi рiзні варiанти визначення поточних витрат i прибутку, що використовуються
в розрахунках. По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартiсть (авансований
капiтал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської дiяльностi пiдприємства.
Варiанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для
розрахункiв, також можливі рiзні.
Спiввiдношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами
характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому значенні
рентабельність означає прибутковiсть або дохідність виробництва i реалізації всiєї продукції
(робiт, послуг) чи окремих видів доходів пiдприємств, організацій, установ у цiлому як
суб’єктiв господарської діяльності; прибутковiсть рiзних галузей економiки. Вона
безпосередньо пов’язана з отриманням прибутку, однак її не можна ототожнювати з
абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність – відносний показник
прибутковості, що вимірюється у відсотках.
Коефіцієнти рентабельності – система показників, які характеризують здатність
підприємства створювати необхідний прибуток у процесі господарської діяльності. Вони
визначають загальну ефективність використовуваних активів і вкладеного капіталу
(табл.22.3).
Таблиця
Показники рентабельності
Назва
Порядок розрахунку Призначення (опис)
показника
1 2 3
показує, скiльки прибутку одержано з кожної
Рентабельнiсть відношення чистого прибутку до
гривнi, вкладеної власниками пiдприємства,
власного середньорічної величини власного
характеризує ефективнiсть використання
капiталу капіталу підприємства
iнвестованого капiталу
відношення чистого прибутку до застосовується для оцiнки ефективності
Рентабельність
вартості власного капіталу та використання довготермiново залученого i
інвестицій
довгострокових залучених засобів власного капiталу пiдприємства
вiдношення величини доходiв,
отриманих по довгострокових цiнних
Рентабельнiсть паперах i вiд дольової участi в
характеризує ефективнiсть довгострокових
фiнансових статутних фондах інших
фiнансових iнвестицiй
вкладень господарських формувань, дочiрнiх
пiдприємств до величини
довгострокових фiнансових вкладень
вiдношення величини чистого
Рентабельнiсть характеризує величину прибутку, отриманого з
прибутку до середньорічної вартостi
виробничих одиницi основних фондiв, та ефективнiсть
задiяних основних фондiв i оборотних
фондiв використання основних фондiв пiдприємства
засобiв пiдприємства
 вiдношення величини чистого характеризує ефективність використання
Рентабельність
прибутку до середньорічної вартостi активів підприємства, показує віддачу, що
активів
активів пiдприємства припадає на гривню активів підприємства
вiдношення величини прибутку від
Рентабельність
реалізації продукції до чистого характеризує ефективність реалізації
продажу
доходу від реалізації продукції продукції підприємства
відношення прибутку від реалізації
Рентабельність
продукції до повної собівартості характеризує ефективність витрат на
продукції
реалізованої продукції виробництво і збут продукції

Показники рентабельностi формують бачення того, наскільки ефективно

підприємство здійснює діяльність, контролює витрати на виробництво і реалізацію
продукції, та який чистий прибуток при цьому отримує. Нормативного значення коефіцієнтів
рентабельності для усіх підприємств не існує (вони можуть бути диференційовані по галузях,
видах виробництва, технологіях виробництва), однак діє загальне правило: чим вище
значення коефіцієнта, тим краще. Тому при відсутності норм доцільно аналізувати динаміку
показників за певний період (місяць, квартал, рік). Збільшення коефіцієнта протягом звітного
періоду свідчить про покращення результатів діяльності підприємства, зменшення – про
погіршення. Порівняння із середньогалузевими показниками дозволяє визначити місце
підприємства серед інших підприємств галузі.

3.2. Оцінка ділової активності підприємства

Капітал перебуває в постійному русі, переходячи з однієї стадії кругообігу в іншу.

Чим швидше він зробить кругообіг, тим більше продукції отримає і реалізує підприємство
при одній і тій же сумі капіталу. Затримка руху коштів на будь-якій стадії веде до
сповільнення оборотності капіталу, потребує додаткових вкладень коштів і може спричинити
значне погіршення фінансового стану підприємства.
Ділова активність підприємства виявляється в динаміці її розвитку, досягненні ним
цілей, які відображають натуральні та вартісні показники, в ефективному використанні
економічного потенціалу, розширенні ринків збуту продукції. Рівні ділової активності
конкретного підприємства відбивають етапи його життєдіяльності – зародження, розвиток,
піднесення, спад, криза, депресія, – показують ступінь адаптації до мінливих ринкових умов,
якість управління тощо.
Таким чином, активність підприємства в фінансовому аспекті проявляється
насамперед у швидкості обороту його коштів, відображає ефективність роботи підприємства
відносно величини авансованих ресурсів або обсягу їх споживання в процесі виробництва.
Аналіз ділової активності дозволяє дослідити ефективність основної діяльності
підприємства, що характеризується швидкістю обороту його фінансових ресурсів.
Здійснювати його можна за допомогою коефіцієнтів оборотності.
 Коефіцієнти оборотності (ділової активності) – система показників фінансової
активності підприємства, що характеризує, наскільки повно і раціонально підприємство
використовує свої наявні засоби (табл.22.4).
Таблиця
Показники оборотності
Назва
Порядок розрахунку Призначення (опис)
показника
Загальний характеризує ефективнiсть використання всiх
відношення виручки від реалізації
коефіцієнт наявних ресурсiв підприємста незалежно вiд
продукції до підсумку балансу
оборотності джерел їх походження.
Коефіцієнт відношення повної собівартості характеризує швидкість реалізації товарно-
оборотності реалізованої продукції до середньої матеріальних цінностей у випадку необхідності
запасів вартості запасів і готової продукції погашення заборгованості
Коефіцієнт
вiдношення виручки вiд реалiзацiї
оборотності характеризує iнтенсивнiсть використання
продукцiї до величини власного
власного власного капіталу пiдприємства
капіталу пiдприємства
капіталу
показує швидкість обороту дебіторської
Коефіцієнт
відношення чистої виручки від заборгованості підприємства за період, що
оборотності
реалізації продукції до середньорічної аналізується, розширення або зниження
дебіторської
величини дебіторської заборгованості комерційного кредиту, що надається
заборгованості
підприємством

Коефіцієнт відношення чистої виручки від показує швидкість обороту кредиторської

оборотності реалізації продукції до середньорічної заборгованості підприємства за період, що
кредиторської величини кредиторської аналізується, розширення або зниження
заборгованості заборгованості комерційного кредиту, що надається
підприємству іншими суб’єктами

 Підвищення ділової активності підприємства досягається за рахунок прискорення

оборотності ресурсів і скорочення періоду їх обороту. Кількість оборотів можна збільшити
шляхом скорочення періоду виробництва або періоду обігу. Скорочення періоду
виробництва потребує вдосконалення технології, модернізації та автоматизації виробництва.
Скорочення періоду обігу неможливе без ефективнішого й раціональнішого використання
ресурсів, прискорення документообігу та розрахунків. Чим більша швидкість обороту
ресурсів підприємства, тим менший обсяг їх потрібен для здійснення операційної діяльності,
а отже, тим ефективніша діяльність підприємства.
Оскiлъки значення показникiв оборотностi значною мiрою визначаються характером
виробництва, диференцiювати їх нормативнi значення можна лише за певними ознаками:
галузь виробництва, пiдгалузь, використовувана сировина, особливостi технологiчних
процесiв тощо. За вiдсутностi норм аналогiв потрібно визначити коефiцiєнти оборотностi за
декiлька перiодiв i проаналiзувати їх динамiку: прискорення оборотності - зростання
показника підтверджує позитивні тенденцiї розвитку пiдприємства, підвищення його дiлової
активностi.
 3.3. Оцінка фінансової стійкості підприємства

Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені в підприємницьку

діяльність, повинні окупитися за рахунок грошових надходжень від господарювання, а
отриманий прибуток має забезпечувати самофінансування та незалежність підприємства від
зовнішніх залучених джерел формування активів. Показники фінансової стійкості
характеризують рiвень захищеностi iнтересiв iнвесторiв i кредиторiв підприємства.
Таблиця
Показники фінансової стійкості пiдприємства
Назва Нормативне
Порядок розрахунку Призначення (опис)
показника значення
1 2 3 4
характеризує можливість підприємства виконати
зовнішні зобов’язання за рахунок використання
відношення власного
Коефіцієнт > 0,5 власних коштів, незалежність його
капіталу до підсумку
автономії функціонування від позикових коштів. Якщо
балансу підприємства
значення дорівнює 1, це означає, що власники
повністю фінансують підприємство
Показує, скільки позикових коштів припадає на
Коефіцієнт
відношення позикового 0,5 – 1 1 гривню власних коштів, вкладених в активи
кредиторсь- підприємства. Зростання показника в динаміці
капіталу до власного
кої заборгова- свідчить про посилення залежності підприємства
капіталу
ності від інвесторів і кредиторів, тобто підтверджує
деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки
Коефіцієнт відношення   власного >1 зростання показника в динаміці свідчить про
фінансової капіталу та залученого підвищення фінансової стійкості, і навпаки
стабільності
Коефіцієнт відношення   вартості характеризує ступінь мобільності
маневреності робочого капіталу > 0,5 використання власних коштів
робочого (власних оборотних підприємством
капіталу коштів) до суми джерел
власних коштів
Коефiцiєнт відношення дебiторської збiльшення значення показника свiдчить про
дебiторської заборгованостi до – зростання кредитування пiдприємством
заборгова- підсумку балансу споживачiв своєї продукції
ностi пiдприємства

В процесі здійснення фінансово-господарської діяльності важливе значення має

оптимізація структури активів і пасивів підприємтва, спрямованих на одержання прибутку,
що у фінансовому аналізі має назву лівериджу.
Фінансовий ліверидж - потенційна можливість впливати на прибуток шляхом зміни
обсягу і структури власного та позикового капіталу. Фінансовий ліверидж означає
включення в структуру капіталу підприємства заборгованості, тобто позикового капіталу,
який дає постійний прибуток. Цей показник розглядають як важіль, за допомогою якого
можна значною мірою змінити результати виробничо-фінансової діяльності підприємства.
Оскільки жоден кредитор не надасть позикових коштів без гарантій та забезпечення,
які дає власний капітал, процес забезпечення – це формування позикового капіталу на основі
власного. Тобто використовується задана величина власного капіталу для залучення
позикових коштів.
Коефіцієнт фінансового лівериджу розраховується як співвідношення
довгострокового позикового капіталу і власного капіталу.
Рівень фінансового лівериджу прямо пропорційно впливає на ступінь фінансового
ризику підприємства та норму прибутку, яку вимагають акціонери: чим вища сума відсотків
до виплати (а вони, доречі, є постійними обов'язковими витратами), тим меншим є чистий
прибуток. Таким чином, чим вищий рівень фінансового лівериджу, тим вищим є фінансовий
ризик. Ті підприємства, фірми, котрі мають значну частку позикового капіталу, мають назву
підприємств з високим рівнем фінансового лівериджу, або фінансово залежного
підприємства; підприємства, які фінансують свою діяльність тільки за рахунок власного
капіталу, називаються фінансово незалежними.

3.4. Платоспроможність підприємства та показники, які її визначають

Ще однією важливою групою показників, за допомогою яких можна виконати аналіз

фінансового стану підприємства, є коефiцiєнти платоспроможності або ліквідності
(табл.22.6). Вони характеризують можливості підприємства вчасно погасити
короткотермiновi зобов’язання швидкореалiзованими засобами, активами. Базою розрахунку
показникiв цiєї групи є данi бухгалтерського балансу пiдприємства на звiтну дату. При
визначеннi потрібних показникiв базою розрахунку служать короткотермiновi зобов’язання
пiдприємства, якi порівнюються з наявними активами.
Таблиця
Показники платоспроможностi або ліквідності
Назва Нормативне
Порядок розрахунку Призначення (опис)
показника значення
1 2 3 4
Коефі від дає загальну оцінку ліквідності активів,
цієнт ношення усіх >2 показуючи, яка сума поточних активів
покриття поточних активів до підприємства припадає на одну гривню
(загальний короткострокових поточних зобов’язань. Чим вищий коефiцiєнт
коефіцієнт зобов’язань покриття, тим бiльшу довiру має пiдприємство
ліквідності) у кредиторiв. Якщо коефiцiєнт менший вiд 1,
таке пiдприємство вважається
неплатоспроможним
Коефіцієнт відношення суми грошових показує, яка частина поточних зобов’язань
швидкої коштів, короткотермінових 0,7 – 0,8 може бути погашена не тільки за рахунок
ліквідності фінансових вкладень і грошових коштів, а й за рахунок очікуваних
(проміжний дебіторської заборгованості фінансових надходжень
коефіцієнт до короткострокових
покриття) зобов’язань
 відношення суми характеризує негайну готовність підприємства
Коефіцієнт грошових коштів та 0,2 – 0,25 ліквідувати короткострокову заборгованість.
абсолютної короткотермінових Цей iндикатор має особливе значення для
ліквідності фінансових вкладень до постачальникiв матерiальних ресурсiв i банкiв,
короткострокових що кредитують пiдприємство. Якщо коефiцiєнт
зобов’язань абсолютної лiквiдностi вищий вiд 0,5,
платоспроможнiсть визнається високою
Коефiцiєнт питома вага запасiв i затрат середньо- показує, яку частку короткотермiнових
лiквiдностi у сумi короткотермiнових галузеве зобов’язань пiдприємство може погасити,
ТМЦ зобов’язань реалiзувавши наявнi матерiальнi i товарнi
цiнностi (ТМЦ)
Частка відношення оборотних  показує питому вагу
оборотних засобів до підсумку балансу – оборотних  засобів у майні
засобів в підприємства підприємства
активах

При проведенні аналізу балансу підприємства насамперед здійснюють класифікацію

активів підприємства за їх ліквідністю та пасивів за терміновістю оплати (табл. 22.7).
Таблиця
Класифікація активів та пасивів підприємства
Умовне Характеристика Група Умовне Характеристика
Групи активів
позначення активів пасивів позначення пасивів
Високо- А1 грошові кошти, Найбільш П1 кредиторська
ліквідні короткотермiновi термінові заборгованість
фiнансовi вкладення
Швидко- А2 дебіторська Коротко- П2 короткострокові
ліквідні заборгованість строкові кредити та
позикові кошти
Повільно- А3 матеріальні Довго- П3 довгострокові
ліквідні цінності строкові кредити та
позикові кошти
Важко- А4 основні засоби, Постійні П4 джерела
ліквідні нематеріальні власних
активи, незавершені коштів
капітальні вкладення
 
Короткотермiновi фiнансовi вкладення – форма зберiгання готiвкових грошей.
Сертифiкати й облiгацiї можна в будь-який момент повернути в банк, тобто перетворити їх у
готiвку. Довгостроковими фiнансовими вкладеннями вважаються затрати на придбання
цiнних паперiв, володiння якими дасть можливість отримання доходу бiльше року, внески в
статутний чи пайовий фонд дочiрнiх пiдприємств, кошти, переданi в позику на перiод бiльше
року. До нематерiальних активiв вiдносять придбанi за оплату патенти, лiцензiї, товарнi
знаки, права на використання виробничої iнформацiї, землi, природних ресурсiв, програмнi
продукти для обчислювальної технiки.
Баланс підприємства вважають абсолютно ліквідним, якщо:

А1 > П1, А2 > П2, А3 > П3, А4 < П4

 Для комплексної оцінки ліквідності балансу в цілому можна визначити загальний
показник ліквідності за формулою:

Клікв.= ,

де ВА та ВП – питома вага відповідних груп активів та пасивів у їх загальному

підсумку.
Аналiз фiнансового стану суб’єктiв пiдприємницької дiяльностi може бути
розширеним, виходячи з мети i завдання аналiзу та його складностi, за умови застосування
бiльшого кола даних, наприклад, при використаннi розшифрування окремих статей балансу.
Ефективність роботи підприємства значною мірою залежить від якості управлінських
рішень, що стосуються використання одержаного прибутку. Приймаючи ці рішення,
власники (менеджери) повинні всебічно зважити напрямки першочергових вкладень
фінансових ресурсів, виходячи з фінансового стану підприємства, рівня його матеріально-
технічної бази, соціального розвитку колективу, можливостей прибуткового розміщення
коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитній сфері тощо.
Отже, необхідно виділити основні напрямки вдосконалення механізму формування і
використання (розподілу) фінансових результатів діяльності підприємства:
 оптимізація облікової політики підприємства;
 комплекс заходів, що забезпечують законне і правильне визначення розміру виручки
від реалізації продукції, суми податку на додану вартість, сум податків, які відносять
на фінансові результати, а також розмірів витрат виробництва, що впливає на точність
й вірогідність визначення фінансових результатів.
 оптимізація системи оподаткування прибутку; розробка такої системи ставок і пільг
податку на прибуток, що буде стимулювати використання чистого прибутку
підприємства, насамперед, на розвиток і удосконалення власної виробничої бази;
 зменшення непродуктивних витрат і втрат; розробка і реалізація заходів, спрямованих
на подолання кризи неплатежів з метою поступового зниження сум пені і штрафів, що
підлягає сплаті в бюджет і позабюджетні фонди;
 оптимізація розподілу чистого прибутку, що залишається в розпорядженні
підприємства, на фонди споживання і фонди нагромадження;
 комплекс заходів, що забезпечують доцільне та ефективне використання коштів
фондів споживання і нагромадження.