Тема Витрати підприємства

1. Суть і види витрат підприємства.

2. Класифікація витрат підприємства.
3. Формування собівартості продукції.
4. Кошторис виробництва.
5. Калькулювання собівартості продукції.
6. Резерви зниження витрат підприємства.

1. Суть і види витрат підприємства

Здійснення процесу виробництва та реалізації продукції неможливе без залучення

певних ресурсів, грошовий вираз яких характеризується терміном «витрати». Отже,
витрати як економічна категорія є вираженням у грошовій формі вартості ресурсів,
використовуваних суб’єктами господарювання для виробництва та реалізації продукції.
Витрати — важлива та складна економічна категорія, яка є одним з вирішальних
чинників впливу на фінансові результати суб’єктів господарювання. Тому інформація про
витрати займає центральне місце в системі управління підприємством та кожним його
структурним підрозділом.
Необхідність глибокого вивчення витрат обумовлена також тим, що вони є базою
для формування цінової політики підприємства, характеризують рівень використовуваної
технології та організації виробництва, ефективність господарювання, яка оцінюється
через порівняння витрат та результатів діяльності.
Джерелами формування виробничих витрат є виробничі ресурси, які
використовуються у виробничому процесі. Особливості функціонування окремих видів
ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних та ін.) впливають на
формування відповідних виробничих витрат. Так, функціонування матеріальних ресурсів
пов’язане з витратами на матеріали, електроенергію, паливо; функціонування трудових
ресурсів пов’язане з витратами на заробітну плату, нарахуваннями на соціальні заходи.
Концепція витрат, як система поглядів, полягає у тому, що категорія «витрати», як
багатогранне поняття, отримує більш точне значення, коли використовується в певному
контексті, в супроводі додаткових визначень. У вітчизняній економічній літературі поряд
з терміном «витрати» використовуються і такі, як «видатки», «затрати», «платежі»,
«собівартість». Залежно від етапу руху (перетворення) ресурсів у процесі операційного
циклу поняття «витрати» набуває різного економічного змісту.
На етапі придбання ресурсів, ціна покупки складає видатки підприємства.
Відбувається обмін одного виду активів (грошових коштів) на інші види активів
(матеріали, обладнання тощо) і сума витрат згідно П (С) БО формує первісну собівартість
ресурсів.
На етапі виробництва до первісних витрат додаються витрати, пов’язані з
виробничим процесом — на заробітну плату виробничих працівників, нарахування на неї,
амортизація, послуги сторонніх організацій на технологічні цілі. Вартість використаних
ресурсів формує виробничу собівартість.
На етапі реалізації готової продукції виникають витрати, пов’язані зі збутом та
іншими неврахованими раніше операційними ресурсами.
Витрати виробництва ― це витрати живої та уречевленої праці на виробництво
продукції.
Розрізняють: поточні витрати, що здійснюються неперервно і в процесі
виробництва постійно відновлюються; одноразові витрати у формі вкладення коштів у
виробничі фонди до початку виробництва.
Витрати можна кваліфікувати як зменшення економічних вигод підприємства у
вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до скорочення
власного капіталу. Витратами є вартість ресурсів, використаних для отримання доходу
(виручки) від реалізації продукції (робіт, послуг), та видатки підприємства, не пов’язані з
дохідними операціями поточного періоду.
Витрати підприємства виникають внаслідок здійснення операційної, фінансової,
інвестиційної діяльності та надзвичайних подій (рис. 21.1), детальніший аналіз яких було
здійснено в інших розділах. Для всебічного сприйняття поданого матеріалу і глибшого
розуміння суті витрат підприємства повернімося до їх лаконічної характеристики.
Операційною є основна діяльність підприємства, пов’язана з виробництвом і
продажем продукції (робіт, послуг). Фінансова діяльність — це діяння, які спричиняють
зміну розміру і складу власного і позикового капіталу підприємства (наприклад, емісія
акцій, їх випуск, купівля облігацій, ощадних сертифікатів, продаж (купівля) іноземної
валюти тощо). Інвестиційна діяльність зумовлена придбанням і реалізацією необоротних
активів, короткострокових фінансових інвестицій, наданням позик фізичним і юридичним
особам. Надзвичайні події пов’язані зі стихійним лихом, експропріацією активів
підприємства, іншими форс-мажорними обставинами. Сукупність операційної, фінансової
та інвестиційної діяльності формує звичайну діяльність підприємства. Кожний вид
діяльності пов’язаний з певними витратами і доходами. Джерелами покриття витрат
підприємства слугує дохід (собівартість продукції, прибуток), цільові фонди, кошти
спеціального призначення та позичкові.
 змінні загальновиробничі

витрати
постійні розподілені
загальновиробничі

Загальновиробничі
Виробничі
витрати

прямі матеріальні витрати

Адміністративні
витрати
прямі витрати на оплату
праці
Прямі витрати
Витрати звичайної діяльності

діяльності

Збутові витрати
інші прямі витрати
Витрати операційної

Інші операційні
витрати
Витрати підприємства

Рис. Склад витрат підприємства

Фінансові
витрати
Надзвичайні витрати

Інвестиційні
витрати

Інші витрати
звичайної
діяльності
 Собівартість продукції (робіт, послуг) — це поточні витрати підприємства, пов’язані
з операційною діяльністю, залежні від використання у виробничому процесі природних
ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, нематеріальних активів,
трудових ресурсів та інших витрат на виробництво і продаж продукції. Це один з основних
економічних показників функціонування підприємства, який перебуває у прямій залежності
від рівня продуктивності праці, раціонального використання ресурсів, організації
виробництва і управління, науково-технічного розвитку, якості та конкурентоспроможності
продукції й інших факторів. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує
власні ресурси і потенціал, тим нижча собівартість продукції. Тісний зв’язок має собівартість
продукції з ціною, прибутком та іншими показниками. Собівартість слугує основою
формування ціни продукції, її нижньою межею. Від величини собівартості залежать
ефективність, фінансові результати господарювання — прибуток (збиток) підприємства,
обсяг оподаткування.
За рівнем повноти витрат, віднесених на об’єкт, розрізняють виробничу собівартість
та собівартість реалізованої продукції. Виробнича собівартість продукції формується як
сума всіх виробничих витрат. Вона включає прямі та загальновиробничі розподілені витрати.
Прямими вважаються витрати, пов’язані з виготовленням окремих видів продукції (робіт,
послуг), які відносяться на їх собівартість безпосередньо за даними первинних документів
(наприклад, витрати на основні матеріали, заробітну плату основних робітників,
відрахування на соціальні заходи). До загальновиробничих розподілених належать витрати,
пов’язані з виготовленням декількох видів продукції, які відносяться на їх собівартість за
допомогою спеціальних методів розподілу. Це, зокрема: амортизація основних засобів,
витрати на поточний ремонт, експлуатацію основних засобів, управління виробництвом
тощо. За виробничою собівартістю, що становить основу собівартості реалізованої продукції,
обліковується вартість незавершеного виробництва.
Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості
продукції, що була продана (реалізована) упродовж звітного періоду, нерозподілених
постійних загальновиробничих та наднормативних виробничих витрат (рис. 21.2).
Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості
реалізованої продукції у період їх виникнення.
 Собівартість реалізованої
продукції

Виробнича собі- Нерозподілені Наднормативні

вартість виготов- постійні загально- виробничі витрати
вленої продукції виробничі витрати

Рис. Склад собівартості реалізованої продукції

Інформація про собівартість реалізованої продукції використовується для

визначення фінансових результатів діяльності підприємства. Різниця між доходом від
реалізації продукції (робіт, послуг) та собівартістю реалізованої продукції дає валовий
прибуток підприємства.
Формування собівартості продукції (робіт, послуг) повинно відповідати таким
принципам:
• чітке розмежування витрат підприємства за сферами господарської діяльності
(виробнича, адміністративна, збутова, фінансова, інвестиційна);
• безпосередній зв’язок витрат з процесами виробництва та обліку;
• заміщення витрат у процесі відтворення для відновлення основної виробничої
діяльності;
• повний облік фактичних витрат незалежно від рівня встановлених норм та умов;
• прямий зв’язок витрат на виробництво продукції з певним часовим періодом.
Для забезпечення єдиних засад формування собівартості продукції (робіт, послуг),
витрат підприємства, фінансових результатів його господарювання незалежно від форм
власності рекомендується дотримуватися правил, викладених у таких нормативних
документах:
1. «Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції
(робіт, послуг) у промисловості», затверджене наказом Держпромполітики України від
02.02.2007 р., №47.
2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене
Міністерством фінансів України від 31.12.1999, №318.
3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової
звітності», затверджене Міністерством фінансів України від 31.12.1999, №391.
 2. Класифікація витрат підприємства

Для внутрішньовиробничого управління кожне підприємство має право самостійно

розробляти системи і форми обліку витрат, які не повинні суперечити вимогам національних
стандартів бухгалтерського обліку.
Усю сукупність витрат підприємства поділяють: за їх спрямованістю (витрати
операційної діяльності, фінансові витрати, інвестиційні витрати, витрати надзвичайні); за
характером виробництва (витрати основного, допоміжного виробництва, виробничі витрати);
за підрозділами підприємства (витрати цеху, дільниці); за видами продукції (робіт, послуг);
за етапами виробничого процесу (стадіями, переділами, фазами).
Класифікацію витрат на виробництво продукції (робіт, послуг), що включається до
собівартості, подано в таблиці.
Таблиця
Класифікація витрат на виробництво

Ознаки Характеристика витрат

Виробничі та невиробничі витрати; витрати основного та

За місцем виникнення витрат
допоміжного виробництва; витрати цехів, дільниць, технологічних
(центрами відповідальності)
переділів
Собівартість окремих видів продукції, окремих замовлень;
За видами продукції (робіт, послуг) собівартість реалізованої продукції; витрати на виробництво
продукції
За видами витрат (економічним Витрати за економічними елементами; витрати за калькуляційними
змістом) статтями
За способом перенесення витрат на
Прямі витрати, непрямі витрати
вартість продукції
За рівнем впливу обсягу
Умовно-змінні витрати, умовно-постійні витрати
виробництва на величину витрат
За календарним періодом (часом Поточні витрати, витрати майбутніх періодів, майбутні, разові
виникнення) витрати
За роллю в системі управління
Регульовані, нерегульовані витрати
підприємством
За єдністю складу (однорідністю)
Одноелементні витрати, комплексні витрати
витрат

За місцем виникнення витрати поділяються на виробничі та невиробничі.

Виробничі витрати пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг). Вони формуються в
цехах основного і допоміжного виробництва, в обслуговуючих підрозділах підприємства.
Витрати за місцем виникнення групуються для справедливого формування собівартості
окремих видів продукції, підвищення відповідальності підрозділів за правильне витрачання
коштів на виробництво. Групування витрат в цехах, дільницях, структурних підрозділах за
центрами відповідальності прив’язує їх облік до організаційної структури, яка впливає на
величину витрат. Перелік місць їх виникнення встановлюється на певний період і
закріплюється наказом керівника підприємства.
Витрати за видами продукції (робіт, послуг) групуються для визначення фактичної
собівартості окремих видів продукції, усієї виробленої продукції, встановлення відпускних
цін, аналізу рентабельності продукції, пошуку можливостей зниження собівартості окремих
видів продукції.
Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції
(робіт, послуг) або груп однорідної продукції.
Види витрат є в основі класифікації їх за економічними елементами та
калькуляційними статтями. За економічними елементами виділяють однорідні види витрат,
незалежно від місця їх утворення та виконуваних функцій; за калькуляційними статтями
витрати об’єднуються залежно від їх функціональної ролі у виробничому процесі та місця
виникнення.
За способом перенесення витрат на вартість продукції розрізняють прямі й непрямі
витрати. Прямими вважаються витрати, пов’язані з виробництвом окремих видів продукції
чи виконанням конкретних робіт, які можуть відноситися на їх собівартість безпосередньо,
за даними первинних документів (витрати на сировину, основні матеріали, основну
заробітну плату робітників та ін.). Непрямими є витрати, пов’язані з виробництвом декількох
видів продукції. Вони розподіляються між замовленнями, окремими групами продукції за
допомогою спеціальних методів. Такими видами витрат є загальновиробничі,
адміністративні, збутові, інші операційні витрати.
За рівнем впливу обсягу виробництва на величину витрат їх поділяють на
умовно-змінні та умовно-постійні. До умовно-змінних (пропорційних) відносяться витрати,
загальна величина яких змінюється пропорційно до зміни обсягу виробництва (витрати на
сировину, основні матеріали, рушійну електроенергію, основну заробітну плату робітників
тощо). У розрахунку на одиницю продукції при інших однакових умовах вони залишаються
незмінними. Постійними вважаються витрати, абсолютна величина яких залишається
незмінною при змінах обсягу випуску продукції (витрати на опалення, освітлення,
амортизацію, оренду, адміністративні та ін.).
За календарним періодом (часом виникнення) витрати класифікуються на поточні,
майбутніх періодів, довгострокові, разові. Поточні — це витрати, періодичність яких менша,
ніж рік. Вони включаються до собівартості продукції в період їх виникнення. Витрати
майбутніх періодів — витрати, які виникають у поточному періоді, але будуть включені до
собівартості продукції в наступні періоди (авансові платежі з оренди майна, передплати
періодичних видань, освоєння нових видів продукції та ін.). Майбутніми є витрати, які ще не
здійснені, але включені до собівартості продукції звітного періоду в повному розмірі
(накопичення коштів на виплату відпускних). Разові витрати здійснюються епізодично і
спрямовуються на забезпечення виробничого процесу впродовж тривалого часу (витрати на
капітальний ремонт, підвищення кваліфікації, удосконалення якості продукції, освоєння
нових видів продукції тощо).
За роллю в системі управління підприємством витрати поділяються на
регульовані, нерегульовані та нормативні. Витрати вважаються регульованими, коли їх
величина встановлюється керівником функціонального підрозділу, а їх рівень значною
мірою залежить від менеджера та виробничої ситуації. Нерегульованими називаються
витрати, які не підлягають впливу на конкретному рівні управлінського контролю (витрати
на оренду, страхування, сплату податків, відсотків за кредит тощо). Нормативними є
витрати, за якими затверджено певні норми і нормативи (витрати на амортизацію, на
відрядження, представницькі витрати і т.д.).
За єдністю складу або однорідністю розрізняють одноелементні та комплексні
витрати. Одноелементні — однорідні за економічною природою витрати (витрати на
сировину, матеріали, заробітну плату, паливо, енергію тощо). Комплексні витрати
складаються з різних за економічним змістом елементів, наприклад, загальновиробничі,
адміністративні, збутові витрати. До їх складу входять витрати на матеріали спеціального
призначення, заробітну плату конкретних категорій і груп персоналу, відрахування на
соціальне страхування, амортизацію конкретних видів основних засобів, електроенергію,
паливо і т.ін.
Групування витрат за виділеними ознаками використовується в управлінні ними. З
цього погляду важливим є групування витрат за місцем їх виникнення і центрами
відповідальності. Місце витрат — це певна функціональна сфера діяльності підприємства:
виготовлення продукції (робіт, послуг), обслуговування виробництва (ремонт устаткування,
опалення приміщень, транспортування напівфабрикатів і готової продукції та ін.),
управління, збут. Кожне місце витрат має один або декілька центрів відповідальності за їх
рівень та обґрунтованість. Така диференціація витрат створює передумови ефективного
використання ресурсів підприємства.
 2. Формування собівартості продукції

Витрати на виробництво продукції у вартісному вираженні формують послідовно її

виробничу собівартість, собівартість реалізованої продукції та витрати операційної
діяльності підприємства. Формування собівартості продукції відбувається за
калькуляційними статтями витрат, перелік і склад яких встановлюється підприємством з
урахуванням особливостей виробничого процесу та згідно з П(С)БО16 і методичними
рекомендаціями щодо розрахунку собівартості продукції (робіт, послуг). Номенклатура
калькуляційних статей формується, виходячи з розподілу витрат на прямі та непрямі,
умовно-змінні та умовно-постійні.

Прямі матеріальні витрати

Прямі витрати на оплату

праці Виробнича собівартість
виготовленої продукції

Інші прямі витрати

Розподілені
загальновиробничі витрати

Рис. Схема формування собівартості продукції

Типова номенклатура калькуляційних статей включає:

• прямі витрати на сировину та матеріали;
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати;
• загальновиробничі витрати;
• адміністративні витрати;
• витрати на збут;
• інші операційні витрати.
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та
основних матеріалів, які створюють основу виготовленої продукції, купівельних
напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних матеріалів, які можна
безпосередньо віднести до конкретного об’єкта витрат.
 До прямих витрат на оплату праці входить заробітна плата та інші виплати
робітникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), які можна безпосередньо
віднести до конкретного об’єкта витрат.
Інші прямі витрати охоплюють всі інші виробничі витрати, які можна
безпосередньо віднести до конкретного об’єкта витрат (відрахування на соціальні заходи,
орендна плати, амортизація основного технологічного устаткування, рушійна електроенергія
тощо).
Сума вищеперелічених витрат формує технологічну собівартість продукції.
До складу загальновиробничих витрат включаються:
— витрати, пов’язані з управлінням виробництвом;
— витрати на службові відрядження;
— амортизаційні відрахування основних фондів загальновиробничого призначення;
— витрати, пов’язані з удосконаленням технології, організації виробництва,
поліпшенням якості та конкурентоспроможності продукції, підвищенням її надійності та
інших характеристик у ході виробничого процесу;
— витрати на обслуговування виробничого процесу;
— витрати на пожежно-сторожову охорону;
— амортизація малоцінних та швидкозношувальних предметів;
— платежі з обов’язкового страхування майна та окремих груп персоналу;
— інші витрати загальноцехового характеру.
Загальновиробничі витрати поділяються на умовно-постійні та умовно-змінні;
розподілені та нерозподілені. Умовно-змінні загальновиробничі витрати — це витрати на
обслуговування та управління виробництвом. Вони змінюються пропорційно до зміни
обсягів виробництва. Умовно-постійні загальновиробничі витрати — витрати на
обслуговування та управління виробництвом, які не змінюються при зміні його обсягів.
Розподіленими загальновиробничими вважаються витрати, які умовно можна поділити
між окремими видами продукції, замовленнями (амортизація основних засобів
загальновиробничого призначення, витрати від браку та ін.). Вони включаються до складу
виробничої собівартості. Нерозподілені загальновиробничі витрати не підлягають
розподілові між окремими групами продукції і відносяться на собівартість реалізованої
продукції у період їх виникнення.
Поділ загальновиробничих витрат на постійні та змінні, розподілені й нерозподілені
здійснює підприємство. Однак загальна сума розподілених і нерозподілених
загальновиробничих витрат не повинна перевищувати їх фактичну величину.
 Сума вищеперелічених витрат (технологічної собівартості та загальновиробничих)
складає виробничу собівартість продукції, а з урахуванням обсягів проданої продукції —
собівартість реалізованої продукції.
У процесі формування собівартості реалізованої продукції важливо визначити
витрати в розрахунку на 1 грн реалізованої продукції ( ), які можна обчислити за
формулою:

де Среал. — собівартість реалізованої продукції, тис. грн.

Дреал. — дохід від реалізації продукції, тис. грн.
Доцільно провести порівняльний аналіз собівартості реалізованої продукції на 1 грн.
доходу від реалізації продукції за декілька років з визначенням відхилень показників, а
також зіставленням складових структури собівартості продукції. Це дасть можливість
визначити місця виникнення відхилень і передбачити заходи щодо їх усунення або
зменшення.
Комплексна калькуляційна стаття «Адміністративні витрати», що належить до
непрямих витрат підприємства, пов’язаних з його управлінням, включає:
• загальні корпоративні витрати (організаційні та представницькі, оприлюднення
фінансової звітності, проведення річних зборів акціонерів тощо);
• витрати на утримання апарату управління підприємством, іншого
загальногосподарського персоналу, службові відрядження управлінського персоналу та ін.;
• витрати на утримання та амортизацію основних засобів загальногосподарського
призначення (опалення, освітлення, водопостачання та водовідведення, ремонт, амортизація,
страхування та ін.);
• оплата професійних послуг (аудиторських, юридичних та ін.);
• витрати на зв’язок (поштові, телеграфічні, телефонні та ін.);
• поточні витрати на охорону праці загальногосподарського персоналу;
• витрати на врегулювання спорів у судах, оплата послуг банку;
• податки, збори і платежі, передбачені податковим законодавством;
• інші витрати загальногосподарського призначення.
Метод розподілу адміністративних витрат між структурними підрозділами
підприємства, окремими видами продукції, замовленнями визначає підприємство.
До складу витрат на збут входять витрати, пов’язані з продажем продукції (робіт,
послуг):
 — витрати на оплату праці персоналу, який забезпечує продаж товарів з
відрахуванням на соціальні заходи;
— витрати на оренду та утримання основних засобів та необоротних матеріальних
активів, що забезпечують збут продукції;
— амортизація основних засобів і необоротних матеріальних активів, пов’язаних з
продажем продукції;
— витрати на зберігання, обробку, переупакування і перепродажну підготовку
продукції;
— витрати на транспортування продукції та її страхування;
— витрати на рекламу та проведення маркетингових досліджень;
— витрати на тару;
— податки, збори та інші обов’язкові платежі;;
— витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
— інші витрати, пов’язані з продажем продукції.
До комплексної статті «Інші операційні витрати» належать:
— витрати на дослідження та розробки;
— собівартість реалізованої іноземної валюти;
— собівартість реалізованих виробничих запасів;
— сумнівні та безнадійні борги;
— втрати від операційної курсової різниці;
— втрати від знецінення запасів;
— нестачі та втрати від псування цінностей;
— визнані суми штрафів, пені, неустойки;
— інші витрати операційної діяльності.
Сума вищеперелічених витрат формує витрати операційної діяльності
підприємства. Розраховуються питомі операційні витрати підприємства, які надалі можуть
використовуватися в процесі ціноутворення та для інших потреб, за формулою:

де Вопер — сумарні операційні витрати підприємства, тис. грн;

ВПнат — обсяг виготовленої продукції в натуральних одиницях виміру.
Визначаються також операційні витрати на 1 грн виготовленої продукції в цілому по
підприємству та за номенклатурними групами продукції:

,
 де ВПварт — обсяг виготовленої продукції у вартісному вимірі.
Співвідношення суми витрат за кожною групою (складових елементів) у їх
загальній величині називається структурою витрат. Визначення структури і динаміки
операційних витрат підприємства здійснюється для управління ними, для пошуку шляхів їх
оптимізації.
Таблиця
Склад і структура операційних витрат підприємства за економічними елементами

Елементи витрат Величини витрат, тис. грн Структура витрат, %

Матеріальні витрати 1301,9 69,4

Витрати на оплату праці 200,9 10,7
Відрахування на соціальні заходи 72,2 3,9
Амортизація 103,7 5,5
Інші операційні витрати 196,2 10,5
Всього 1874,9 100,0

Частка постійних витрат у структурі операційних витрат підприємства називається

показником операційного важеля (левереджу). Коефіцієнт операційного левереджу (Кол)
обчислюється за формулою:

де Дмо— величина операційного маржинального доходу підприємства, грн.;

Попер. — сума прибутку від операційної діяльності, грн.
Чим більше значення коефіцієнта операційного левереджу підприємства, тим вищі
темпи зростання суми його прибутку.
Маржинальний дохід — це різниця між доходом від реалізації продукції (виручка)
та величиною змінних витрат підприємства.
Величина і структура операційних витрат підприємства залежить від багатьох
факторів, серед яких виділяють організаційно-технічні (підвищення технологічного рівня
виробництва, удосконалення організації виробництва, праці, управління); зміну обсягів і
структури виробництва; фактори галузевого характеру.

3. Кошторис виробництва

Основним плановим документом для обчислення витрат на виробництво продукції,

виконання робіт, надання послуг є кошторис. Кошторис виробництва — це витрати
підприємства, пов’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від часу їх
включення у собівартість продукції; це зведений план усіх витрат підприємства, що
стосується його виробничо-фінансової діяльності. Складається за економічними елементами,
перелік яких є однаковим для усіх підприємств промисловості:
• матеріальні витрати;
• витрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні заходи;
• амортизація;
• інші операційні витрати.
Однаковий перелік витрат забезпечує можливість порівняння величини і структури
витрат по окремих підприємствах і галузях; установлювати співвідношення живої та
уречевленої праці на підприємстві.
Матеріальні витрати як елемент кошторису містять витрати на:
― сировину та основні матеріали, що є основою продукції;
― допоміжні матеріали, які використовуються при виготовленні продукції, для
технічних та господарських потреб;
― купівельні та комплектуючі вироби, напівфабрикати для укомплектування
продукції;
― паливо та енергію усіх видів;
― тару, тарні матеріали;
― будівельні матеріали;
― запасні частини, використані для ремонту основних засобів;
― товари, використані для виробничо-господарських потреб;
― роботи і послуги виробничого характеру, виконані сторонніми організаціями;
― малоцінні та швидкозношувальні предмети;
― інші матеріали.
Вартість витрачених матеріальних цінностей визначається одним із методів
оцінювання руху запасів:
ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
середньозваженої собівартості;
собівартості перших за часом надходжень запасів (FIFO);
собівартості останніх за часом надходжень запасів (LIFO);
нормативних затрат тощо.
До елемента «Витрати на оплату праці» відносяться:
• основна і додаткова заробітна плата персоналу відповідно до системи оплати
праці, прийнятої на підприємстві;
 • гарантійні та компенсаційні виплати персоналу, пов’язані з індексацією заробітної
плати, затримкою виплати зарплати тощо:
• виплати персоналу підприємства за невідпрацьований час, передбачений
законодавством (оплата щорічних відпусток, простоїв не з вини працівників і т.д.);
• витрати, пов’язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів;
• інші витрати на оплату праці.
До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» відносяться обов’язкові
та добровільні відрахування підприємства на соціальні потреби:
― обов’язкове державне пенсійне страхування;
― загальнообов’язкове державне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою
працездатності;
― загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання;
― загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;
― інші види страхування, передбачені законодавством.
Величина відрахувань обчислюється у встановлених нормах від витрат на оплату
праці незалежно від джерела її фінансування.
До елемента «Амортизація» включаються:
― амортизація основних засобів;
― амортизація інших необоротних матеріальних активів;
― амортизація нематеріальних активів.
Сума амортизаційних відрахувань покликана покрити витрати підприємства на
придбання та поліпшення основних фондів. Для цього побудована система нарахування
амортизації, що здійснюється протягом строку корисного використання об’єкта з
застосуванням методів: прямолінійного, зменшення залишкової вартості, прискореного
зменшення залишкової вартості, кумулятивного, виробничого. В основі нарахування
амортизації лежить первісна або переоцінена вартість основних засобів, згрупованих за
технічними характеристиками, призначенням, умовами використання. Первісна вартість —
фактична собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої
вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених на придбання необоротних
активів.
До елемента «Інші операційні витрати» належать витрати, які не увійшли до
складу вищеперелічених елементів операційних витрат, зокрема:
• витрати на відрядження фізичних осіб;
 • витрати на придбання літератури, пов’язаної з господарською діяльністю
підприємства;
• витрати на підвищення професійного рівня працівників (оплата за участь у
семінарах, курсах підвищення кваліфікації та ін.);
• витрати на проведення аудиту;
• витрати на транспортне обслуговування;
• витрати на різні види страхування;
• податки, збори, платежі, передбачені чинним податковим законодавством;
• інші операційні витрати.
Порядок розроблення кошторису виробництва може бути різним залежно від
методу, стратегії планування, стану інформаційної бази, масштабів підприємства. У
господарській практиці для складання кошторису виробництва використовуються три
основні методи: кошторисний, зведений і калькуляційний.
Кошторисний метод є найбільш використовуваним. За ним складається кошторис
витрат усіх структурних підрозділів підприємства за економічними елементами, на основі
чого формується зведений кошторис виробництва.
Зведений метод складання кошторису витрат передбачає попереднє розроблення та
зведення в єдину систему витрат за цехами основного та обслуговуючого виробництва.
Калькуляційний метод базується на врахуванні витрат, визначених у калькуляціях
на усі види продукції (робіт, послуг), запланованої до випуску, і враховує зміну собівартості
залишків незавершеного виробництва.
До кошторису виробництва не включаються витрати підрозділів підприємства, які
належать до інших галузей народного господарства (будівництво, транспорт, сільське
господарство), а також витрати невиробничих структурних підрозділів (житлово-
комунального, побутового господарства та ін.).
Кошторис витрат на виробництво продукції складається на певний період часу (рік,
квартал, місяць) і включає:
― прямі матеріальні витрати в основному виробництві;
― прямі витрати на оплату праці з відрахуваннями в основному виробництві;
― кошторис загальновиробничих витрат;
― кошторис адміністративних витрат;
― кошторис збутових витрат;
― кошторис інших операційних витрат;
― кошторис витрат допоміжних підрозділів підприємства.
 Розрахунки зведеного кошторису витрат на виробництво здійснюють у формі
таблиці.
Таблиця
Зведення витрат на виробництво, грн.

Витрати допоміжного
Елементи витрат
виробництва

витрати на оплату

Разом витрати за
соціальні заходи

Усього витрати
Статті витрат

допом. виробн.
разом витрати
транспортно-
інші витрати
амортизація

заготівельні
елементами
матеріальні

витрати на

ремонтні
витрати

праці

Прямі матеріальні
7500 7500 500 1200 1700 9200
витрати
Прямі витрати на
14200 4400 18600 1100 1900 3000 21600
оплату праці
Інші прямі витрати
Загальновиробничі
900 2200 900 1050 350 5400 700 900 1600 700
витрати
Адміністративні
1100 4400 1600 2100 900 10100 780 820 1600 11700
витрати
Витрати на збут 200 2300 840 370 310 4020 650 350 1000 5020
Інші операційні
— — — — 650 650 — — — 680
витрати
Разом витрати 9700 23100 7740 3520 2210 46270 3730 5170 8900 55170
Транспортно-
650 1600 420 730 330 3730 — — — —
заготівельні витрати
Ремонтно-механічні
1280 2420 850 390 230 5170 — — — —
витрати
Разом витрати на
1930 4020 1270 1120 560 8900 — — — —
допоміжні роботи
Усього витрат 11630 27120 9010 4640 2770 55170 — — — 55170

4. Калькулювання собівартості продукції

Калькулювання — комплексна система економічних розрахунків з визначення

витрат виробництва на випуск продукції (робіт, послуг) та собівартості одиниці окремих
видів продукції. Завдання калькулювання полягає в обґрунтуванні цін на продукцію (роботи,
послуги), аналізі витрат на виробництво однакової продукції на різних підприємствах,
визначенні рівня прибутковості продукції, відшуковуванні резервів економії витрат тощо.
Залежно від умов господарювання та ролі калькулювання собівартості продукції
використовують різні види калькуляцій. За призначенням і часом складання калькуляції
поділяються на попередні і кінцеві. До попередніх відносяться планові, проектні та
нормативні калькуляції. Кінцеві — це звітні калькуляції, які складаються після
виготовлення продукції і характеризують її фактичну собівартість.
За рівнем охоплення витрат калькуляції поділяються на повні, виробничі, окремих
видів робіт і процесів, технологічні. Повні калькуляції відображають усі витрати
підприємства на виробництво і збут продукції. Виробничі калькуляції характеризують
сукупність витрат, пов’язаних з виробництвом продукції на підприємстві. Калькуляції
окремих видів робіт і процесів містять інформацію про витрати підприємства на
виготовлення окремих видів продукції. Технологічні калькуляції уособлюють витрати на
здійснення технологічного процесу з виготовлення продукції.
За характером виробництва калькуляції поділяються на масові (періодичні),
індивідуальні та проміжні. Масові (періодичні) калькуляції складаються за певний період
часу (квартал, рік) для розрахунку середньої собівартості одиниці продукції. Індивідуальні
калькуляції передбачають визначення витрат на виготовлення окремого замовлення або
групи виробів. Проміжні калькуляції складаються на окремі етапи (стадії) робіт.
Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання
передбачає вирішення таких методичних питань: встановлення об’єкта калькулювання, вибір
калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їх
обчислення. Під об’єктами калькулювання слід розуміти продукт виробництва
конкретного підприємства, його підрозділів, стадій, за якими розраховується собівартість.
Іншими словами, це витрати, пов’язані з виробництвом певного продукту або окремої стадії
його виготовлення.
Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця —
одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, вага, площа, об’єм). На практиці
застосовуються такі групи калькуляційних одиниць:
натуральні (тонни, кілометри, квадратні метри, літри, кіловат-години тощо);
умовно-натуральні (умовна банка консервів, умовний аркуш набору, умовна
тисяча штук цеглин тощо);
умовні (машино-зміни, машино-години і т.д.);
вартісні (1 грн. виготовленої продукції);
трудові (людино-години, людино-дні, нормо-години тощо);
 експлуатаційні (одиниця потужності машини, корисна площа будівлі, посадочне
місце і т.д.).
В управлінні витратами підприємства важлива роль відводиться способам
калькулювання собівартості продукції. Виділяють декілька способів калькулювання
собівартості продукції:
нормативний (індексний);
підсумовування витрат;
виключення витрат на побічну продукцію;
пропорційного розподілу витрат;
прямого розрахунку;
комбінований спосіб.
Нормативний (індексний) спосіб передбачає калькулювання собівартості
продукції відповідно до встановлений норм і нормативів витрачання ресурсів, достовірне
документування та облік відхилень від них. На кожну групу продукції складається
нормативна калькуляція. У звітній калькуляції враховується індекси відхилень від норм,
зміни норм.
Спосіб підсумовування витрат полягає в тому, що фактичну собівартість
визначають шляхом підсумовування витрат на окремі частини виробу або на стадіях
виробничого процесу. Цей спосіб застосовується у виробництвах, де облік витрат і
калькулювання собівартостей продукції здійснюється попередільним (попроцесним)
методом.
Спосіб прямого розрахунку ― це встановлення собівартості продукції на основі
прямого обліку витрат, а собівартості одиниці продукції — діленням загальної суми витрат
на кількість виробленої продукції. Цей спосіб калькулювання використовується, коли
об’єкти обліку витрат збігаються з об’єктами калькулювання.
Спосіб пропорційного розподілу витрат передбачає розподіл витрат між
окремими видами продукції за допомогою економічно обґрунтованих коефіцієнтів,
визначених пропорційно до трудомісткості обробки, технологічної собівартості тощо.
Комбінований спосіб калькулювання являє собою поєднання декількох
перелічених вище способів, якщо застосування кожного з них окремо неможливе або не
забезпечує обґрунтованого визначення витрат. Цей спосіб застосовується при виробництві
декількох видів основної та супутньої продукції.
Спосіб розподілу витрат, обраний підприємством, має використовуватись постійно.
У вітчизняній і зарубіжній практиці господарювання виділяють дві системи
калькулювання: за окремими замовленнями (позамовна) і за окремими процесами
(попроцесна). У кожній із них калькулювання може здійснюватися за повними витратами
або тільки за змінними.
Калькулювання за замовленнями — система калькулювання собівартості
продукції на основі обліку витрат на кожний індивідуальний виріб або окрему невелику
партію виробів.
Калькулювання за процесами — система калькулювання собівартості продукції
на основі групування витрат у межах окремих процесів або їх сукупності, результатом яких є
напівфабрикати. Розрізняють простий і складний попроцесні методи калькулювання.
Простий попроцесний метод калькулювання застосовується на підприємствах, де відсутнє
незавершене виробництво. Складний попроцесний метод калькулювання застосовують на
підприємствах, які випускають продукцію широкої номенклатури і мають значний обсяг
незавершеного виробництва.
6. Резерви зниження витрат підприємства

Витрати і собівартість продукції — основні узагальнюючі якісні показники роботи

підприємства. Їх рівень відображає всі сторони діяльності підприємства, його результати
господарювання. Фактори, які впливають на собівартість продукції, різноманітні й кожен з
них має певний вплив на показники діяльності підприємства (рис.).

Фактори впливу на собівартість

підвищення удосконалення зміна обсягу, введення нових

технічного рівня організації структури і якості підприємств і
виробництва виробництва, продукції нових виробів
праці, управління
заміна техніки, її поліпшення орга- зміна обсягу введення і
модернізація нізації і обслугову- виробництва освоєння нових
вання виробництва підприємств

поліпшення зміна
глибока і повна організації праці амортизаційних освоєння нових
переробка відрахувань виробів на діючих
сировини удосконалення підприємствах
управління
зміна структури
інші виробництвом
продукції, що
чинники виробляється
поліпшення
постачання і вико-
ристання матері- зміна якості
альних ресурсів продукції
поліпшення вико-
ристання основних
фондів

інші організаційні
чинники

Рис.. Фактори впливу на собівартість продукції

 У процесі аналізу собівартості продукції та витрат підприємства визначаються
відхилення фактичних показників від очікуваних, проводиться їх порівняння в межах
декількох років, визначається динаміка, структура витрат, виявляються чинники впливу на
витрати та визначаються резерви їх подальшого зниження. Класифікація резервів зниження
собівартості продукції подана на рис.

Резерви зниження собівартості продукції

внутрішньовиробничі зовнішні

резерви кращого резерви кращого резерви поліп- удосконалення

використання використання шення викорис- управління
основних засобів матеріальних тання трудових галуззю
ресурсів ресурсів
удосконалення
системи
поліпшення
зміна сировини, поліпшення матеріально-
використання
повне викори- використання технічного
основних засобів
стання зворотних робочого часу забезпечення
відходів і супу-
механізація і тньої продукції
автоматизація підвищення раціональне
виробничих кваліфікації розташування
процесів поліпшення працівників підприємств
організації
реконструкція, транспортування впровадження
модернізація і зберігання цін- передового
виробництва, ностей досвіду
впровадження
прогресивних
технологій запобігання і удосконалення
усунення браку нормування та
оплати праці
інше
удосконалення
асортименту інше
матеріалів

Рис. Резерви зниження собівартості продукції

Серед резервів зниження собівартості продукції виділяють зовнішні та внутрішні.

Зовнішні резерви формує ринок і держава, вони проявляються в процесі удосконалення
управління галуззю, матеріально-технічного забезпечення імпортною сировиною і
матеріалами. Серед зовнішніх резервів — рівень конкурентоспроможності, державного
регулювання, підходи щодо розташування підприємств.
Особливої уваги заслуговують внутрішньовиробничі резерви зниження
собівартості продукції, тобто ті, які залежать від умов господарювання на кожному
підприємстві. Основними джерелами внутрішньовиробничих резервів зниження собівартості
продукції є: збільшення обсягів виробництва продукції; зниження матеріаломісткості
продукції, зростання продуктивності праці, ефективне використання виробничого
устаткування, удосконалення менеджменту та якості продукції.
У результаті зростання обсягу виробництва має місце економія умовно-постійних
витрат, що приводить до зниження собівартості продукції підприємства:

де — операційні витрати додаткового випуску продукції, тис.грн;

— частка умовно-постійних витрат в операційних витратах підприємства,

%.
Впровадження нових, економічних видів матеріалів, застосування
ресурсозберігаючої технології, безвідходного виробництва, усунення втрат матеріальних
ресурсів при зберіганні, транспортуванні, переробці, вторинне використання ресурсів,
контроль і стимулювання ефективного використання матеріально-енергетичних ресурсів
сприяють зменшенню матеріаломісткості продукції та зниженню її собівартості.
,
де Нбаз, Нпр — норма витрачання матеріальних ресурсів на облікову одиницю
продукції у базовому і проектному варіантах;
Цбаз, Цпр — ціна облікової одиниці продукції матеріалів у базовому і проектному
варіантах;
ВПпр — випуск продукції в проектному варіанті, натур.од.
Зниження собівартості продукції внаслідок ефективного використання праці
розраховується за формулою:

де , — норма часу на виготовлення облікової одиниці продукції у базовому і

проектному варіантах, год.;
гтсбаз, гтспр — годинна тарифна ставка робітника у базовому і проектному
варіантах виготовлення продукції, грн;
 ЗПдод — середній розмір додаткової зарплати, %;
С.С. — середній розмір відрахувань від зарплати на соціальні заходи, %.
Загальний вплив заходів на рівень витрат підприємства у відсотках ( ) можна
визначити за формулою:

де — сумарна величина зміни операційних витрат за рахунок впливу

сукупності факторів.
Величина економії операційних витрат у прогнозному періоді порівняно з базовим
розраховується за формулою:
,

де , — питомі операційні витрати на виготовлення одиниці продукції у

прогнозному і базовому варіантах;
ВПпр — обсяг виробленої продукції в прогнозному варіанті.
У процесі аналізу виявляються місця та зміни операційних витрат, визначається
величина таких змін, їх вплив на результат господарювання та розробляються заходи щодо
використання виявлених резервів.